Характеристика специфічних особливостей культури готичного періоду

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У той час, коли Східна Європа зазнала нищівних ударів татаро-монгольської навали, яка на деякий час загальмувала розвиток її культури, в Західній Європі почав розвиватись новий художній стиль, який пізніше дістав умовну назву готики (від германського племені готів). Розвиток цього стилю у XVII ст. пов'язаний із зростанням вільних міст, цих «яскравих квіток середньовіччя» (К. Маркс) з їхніми цеховими організаціями майстрів, з їхнім розвитком торгівлі і зародженням нового класу -- городян, бюргерів, інтереси яких неминуче приходять до зіткнення з інтересами феодалів.

З другого боку, готичний стиль розвивається одночасно з розвитком християнської релігії в найбільш реакційних, найбільш містичних її формах. Отже, з одного боку -- золоті руки майстрів, які оживлюють кожен клаптик матеріалу, що б то не було -- метал, камінь або дерево, майже єдиний прояв вільної творчості, з другого боку -- «велика інквізиція», аутодафе, знищення жінок, звинувачених у чаклунстві. В процесі боротьби цих різних сил народжуються нові форми, нове мистецтво, новий стиль. Якщо уважно придивитись до стародавніх готичних соборів, до скульптури, яка оздоблює їхні фасади, можна помітити не тільки християнську містику, але й сатиру на неї, на релігію, на весь феодальний лад, що є проявом критичного усвідомлення художників-творців. Можливо, що саме цей винятковий збіг зовсім різних і подекуди взаємовиключних умов і став причиною цієї дивовижної єдності форм, що не знала аналогій ні в минулому, ні в майбутньому. готичний художній середньовічний

Одним з безпосередніх творчих поштовхів, яких зазнали зодчі готики, була творча невдоволеність важкими формами архітектури попереднього періоду. Здавалось, що майстри романської архітектури не зовсім володіли матеріалом, їхні будинки і меблі були надто грубі. Майстри готики немов ставили перед собою завдання вийняти із споруд весь зайвий матеріал, щоб кожний шматок каменю чи дерева працював, щоб кожна форма була філігранною, довершеною.

З другого боку, архітектурні форми споруд були тісно пов'язані з конкретними умовами будівництва в середньовічному місті, яке мало невеличку площу і тісно забудовувалось, так що кожний клаптик землі треба було доцільно використовувати. Будинки і собори росли «угору», часом вищі поверхи насувались на нижчі.

Але збільшення висоти споруд вимагало нових будівельних конструкцій. З цією метою починають застосовувати каркасні конструкції, систему склепінь, аркбутанів і контрфорсів. Всі ці інженерні нововведення дозволяли архітекторам створювати значно більші за місткістю собори, які були необхідні у великих містах.

Якщо зодчі раннього середньовіччя робили висоту центрального нефа 18 -- 20 м, то готичні майстри збільшили її до 38 -- 42 м, при ширині 14 м. При цьому ні зовні, ні всередині собору не відчувалось масивності конструкцій. В умовах інтуїтивної творчості, коли проекти не підкріплювались науковими розрахунками, а будівельна техніка була примітивною, готичні майстри витрачали багато часу на будівництво, а часом зазнавали поразки. Траплялось, що собори руйнувались, бо були побудовані надто високими (собор Бове у Франції, висота 46 м). Однак такі випадки траплялись дуже рідко. Переважна кількість готичних споруд -- чудові витвори майстрів-професіоналів, будівельників.

Матеріалом для готичної архітектури були переважно місцеві породи каменю, в окремих районах -- дерево і цегла. Твори її, звичайно, великі собори, ратуші, палаци і жилі будинки, і досі збереглися у Франції, Німеччині, Англії, Італії й інших країнах. Готичні споруди залишились у Львові, Ризі, Талліні.

Середньовічне місто XIII -- XIV ст. було незручним, невпорядкованим. Його вулиці були надто вузькими (3 -- 7 м), не мали тротуарів і не замощувались, крім головних вулиць, на яких укладали шар піску з камінням або колодами. Місто мало кілька площ -- соборну, риночну та площу біля ратуші. Уявлення про середньовічне місто і досі можна дістати, відвідавши стару частину міста в Ризі, Львові або Талліні. На площі коло ратуші, звичайно, відбувались турніри, карнавали, страта єретиків. Вузенькі вулиці були забудовані високими будинками, які стояли тісними рядами. В будинках не було каналізації, вздовж вулиць проходили відкриті стічні канави. Щоб пройти по вулиці, городяни одягали високі дерев'яні черевики або ходулі. Санітарний стан міст був настільки поганим, що населення цілих міст вимирало від епідемій чуми, холери та інших захворювань. Увечері по сигналу дзвона світло в будинках гасили, а вулиці перегороджували великими ланцюгами.

Переважна кількість жилих будинків в Західній Європі була фахверкового типу, тобто це був дерев'яний каркас, заповнений дошками або цеглою. Черепичний дах мав високі схили. На вулицю виходили широкі вікна. На першому поверсі були магазини, спальні кімнати, звичайно, розташовувались на 2 -- 3-му поверхах, до них вели вузькі гвинтові сходи.

Інтер'єр будинків був небагатим, білі стіни, дерев'яні балкові стелі доповнювали високі і стрункі готичні меблі. Вікна були поділені рамами на маленькі шибки, часом різного кольору. В ратушах та соборах вікна були оздоблені вітражами з кольорового скла. У мистецтві вітражів майстри готики досягли великої довершеності.

Готичні меблі повторювали конструктивні принципи архітектури. Замість суцільного дерева в меблях застосовували каркас, між стойками якого вкладали фільонки.

Широко застосовувалось різьблення по дереву, в якому переважали архітектурні мотиви. Крісла з високими спинками нагадували башти готичних соборів. Різьбленням вкривались деталі столів, лав, скринь і ліжок. У меблях, як і в архітектурі, конструкція, тектоніка форми підкреслювалась декоративними засобами.

Посуд періоду готики був не дуже різноманітним, переважно використовували різного типу кубки та ножі, їли руками, відрізаючи ножем великі шматки м'яса та хліба.

Хрестові походи принесли з собою безліч східних спецій, які розміщувались на столах в численних вазочках та флаконах.

У готичному костюмі, як у архітектурі і меблях, велику роль відігравала філігранна реміснича техніка. Кравець стає одним з активних учасників створення нового стилю в костюмі. Крім сталевої голки, ножиць та ниток, входить у дію професійний крій. Сучасні прийоми комбінованої зшивки, виточок і прасування швів вперше використовують готичні кравці. Це в свою чергу приводить до створення нових типів одягу. Одним з таких типів чоловічого одягу були штани, які зшивались по формі тіла з двох шматків і служили одночасно панчохами. Сорочка-каміза стала короткою і заправлялась у штани, поверх неї одягались коротка курточка по фігурі з розрізом посередині -- «колет», який мав відрізну частину нижче талії і рукави розширені у верхній частині. Поверх колета одягався короткий плащ або шуба, опоряджена хутром. На голові шкіряний капелюх з полями або берет. Жіночий костюм городянки складався з натільної сорочки, роби, викроєної і зшитої по фігурі. Роба була довгою, цілком закривала обриси тіла і закінчувалась шлейфом. На голові носили різного роду пов'язки, які закривали волосся.

Новаторами готичних мод були люди нижчих станів, городяни, які вперше навчились по-новому шити свій одяг, в ньому виявлявся своєрідний протест городян проти моди феодалів. Церква ставилася не досить схвально до нових мод, які підкреслювали обриси тіла, що вважалось непристойним. Одяг церковнослужителів, як відомо, залишився на довгі роки таким, яким був створений ще на початку нашої ери. Але феодальна аристократія підхопила моди городян. Бажаючи підкреслити своє панівне становище, вони, взявши за основу конструкцію костюма, зробили його більш екстравагантним завдяки застосуванню яскравих кольорів. Правий рукав і ліва штанина робились одного кольору, а права штанина і лівий рукав -- іншого. Такий костюм називався «міпартитум». Жінки одягали на голову шкіряні ковпаки довжиною до 75 см поверх хустки, що закривала обидві щоки; замість ковпака застосовувались і маленькі капелюхи, з-під ковпака часом звисала довга легка тканина. Декольте було великим.

Черевики мали довгі носи, до 20 -- 30 см. Кожен з цих елементів одягу неначе подовжував фігуру, відповідно до витягнутості архітектурних форм, характерних для готичного стилю.

Одяг набрав у цей час настільки нерозумних форм, що міська влада неодноразово вимушена була регламентувати розмір шлейфів, довжину рукавів. В окремих містах еталони довжини шлейфів були висічені на камені. А власники численних прикрас обкладались спеціальними податками. «Головна вада розкішного одягу, -- пише в одному з оповідань Д. Чосер,-- не тільки у величезній кількості вишивок, фестонів, оборок, нашитих смуг і інших геральдичних знаків... а також і в непомірній довжині цього убрання, яке волочиться в багні і, гною не тільки під час ходи, але й при верховій їзді...». Той же Чосер наводить слова священика про міпартитум, якому здавалося, немов «половина людини була уражена антоновим вогнем, або раком, або іншою якою хворобою».

Так у костюмі городян періоду готики, який почався з раціоналізації швейної техніки, з підвищення утилітарної зручності, був художньо відтворений протест проти християнської етики, яка проголошувала грішність людського тіла. В цьому, можливо, і відбились паростки новонародженого стилю доби Відродження з його вільною, реалістичною мораллю, далекою від святенництва християнської церкви.

Готика народилась, розквітла і вичерпала себе як стиль протягом двох-трьох століть. Такий відносно малий строк у порівнянні з тисячоліттями античної культури можна пояснити зростаючим темпом розвитку суспільства, виробництва і суспільних відносин.

Причини розквіту готичного стилю винятково складні і недостатньо вивчені, але ті художні форми, які відтворили майстри готики, ніколи не перестануть хвилювати нащадків, здивованих цим рідкісним явищем, яке не має аналогій. Готичний стиль можна співставити лише з розвитком художнього стилю арабських країн, які, при цьому, мали свої етнічні риси, що зберігалися протягом усього періоду феодалізму.

Готичний стиль (від італ. gotico, букв. - готський, від назви німецького племені готовий), художній стиль, що з'явився завершальним етапом у розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної і частково Східної Європи (між серединою 12 і 15 - 16 ст.). Термін "готика" введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським». З початку 19 ст., коли для мистецтва 10 - 12 ст. був прийнятий термін романський стиль, були обмежені хронологічні рамки готики, у ній виділили ранню, зрілу (високу) і пізню фази. Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковні основи зберігалися в ідеології і культурі епохи готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим по призначенню і релігійним по тематиці: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами. Для готики, характерний символіко-алегоричний тип мислення й умовність художньої мови. Від романського стилю готика успадкувала верховенство архітектури в системі мистецтв і традиційні типи будинків. Особливе місце в мистецтві готики займав собор - вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (вітражів). Непорівнянне з людиною простір собору, вертикалізм його веж і зводів, підпорядкування скульптури динамічним архітектурним ритмам, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.

Розвиток мистецтва готики відбивало і кардинальні зміни в структурі середньовічного суспільства: початок формування централізованих держав, ріст і зміцнення міст, висування світських сил - міських, торговельних і ремісничих, а також придворно-лицарських кіл. В міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і техніки слабшали підвалини середньовічного релігійно-догматичного світогляду, розширювалися можливості пізнання і естетичного осмислення реального світу; складалися нові архітектурні типи і тектонічні системи. Інтенсивно розвивалися містобудування і цивільна архітектура. Міські архітектурні ансамблі включали культові і світські будинки, зміцнення, мости, колодязі. Головна міська площа часто оббудовувалася будинками з аркадами, торговельними і складськими приміщеннями в нижніх поверхах. Від площі розходилися головні вулиці; вузькі фасади 2-, рідше 3-поверхових будинків з високими, фронтонами вибудовувалися уздовж вулиць і набережних. Міста оточувалися могутніми стінами з багато прикрашеними проїзними вежами. Замки королів і феодалів поступово перетворювалися в складні комплекси фортечних, палацових і культових споруджень. Звичайно в центрі міста, пануючи над його забудовою, знаходився замок або собор, який ставав осередком міського життя.

Смілива і складна каркасна конструкція готичного собору, що втілила торжество сміливої інженерної думки людини, дозволила перебороти масивність романських будівель, полегшити стіни і зводи, створити динамічну єдність внутрішнього простору. У готиці відбувається збагачення й ускладнення синтезу мистецтв, розширення системи сюжетів, у якій відбилися середньовічні представлення про світ. Основним видом образотворчого мистецтва була скульптура, що одержала багатий ідейно-художній зміст і розвиті пластичні форми. Застарілість і замкнутість романських статуй перемінилися рухливістю фігур, їхнім звертанням один до одного і до глядача. Виник інтерес до реальних природних форм, до фізичної краси і почуттів людини, нове трактування одержали теми материнства, морального страждання, мучеництва і жертовної стійкості людини. У готиці органічно переплелися ліризм і трагічні афекти, піднесена духовність і соціальна сатира, фантастичний гротеск і фольклорність, гострі життєві спостереження. У епоху готики розцвіла книжкова мініатюра і з'явився вівтарний живопис, досягло високого підйому декоративне мистецтво, зв'язане з високим рівнем розвитку цехового ремесла.

Готика зародилася в Північній Франції (Іль-де-Франс) у середині 12 ст. і досягла розквіту в 1-й половині 13 ст. Кам'яні готичні собори одержали у Франції свою класичну форму. Як правило, це 3 - 5-нефні васильки з поперечним нефом - трансептом і напівкруговим обходом хору ("діамбулаторієм"), до якого примикають радіальні капели ("вінець капел") (НЕФ - це витягнуте у довжину приміщення (або частина приміщення), відокремлене рядом колон чи стовпів.)*. Їх високий і просторий інтер'єр осяяний кольоровим мерехтінням вітражів. Враження нестримного руху вгору і до вівтаря створюється рядами струнких стовпів, могутнім злетом гострих стрілчастих арок, прискореним ритмом аркад верхньої галереї (трифорія). Завдяки контрастові високого головного і напівтемних бічних нефів виникає мальовниче багатство аспектів, відчуття безмежності простору. Конструктивна основа собору - каркас зі стовпів (у зрілій готиці - пучка колон) і стрілчастих арок, що спираються на них. Структура будинку складається з прямокутних осередків (травей), обмежених 4 стовпами і 4 арками, що разом з арками-нервюрами утворять ост хрестового зводу, заповненого полегшеними невеликими зводами - розпалубками. Бічний розпір зводу головного нефа передається за допомогою опорних арок (аркбутанів) на зовнішні стовпи - контрфорси. Звільнені від навантаження стіни в проміжках між стовпами прорізаються арковими вікнами. Нейтралізація розпору зводу за рахунок винесення назовні основних конструктивних елементів дозволила створити відчуття легкості і просторової волі інтер'єру. 2-баштові західні фасади французьких соборів з 3-ма "перспективними" порталами і візерунковим круглим вікном ("трояндою") у центрі сполучать устремління вгору з ясною урівноваженістю членувань. На фасадах варіюються стрілчасті арки і багаті архітектурно-пластичні і декоративні деталі - візерункові вімперги, фіали, краби і т.д. Статуї на консолях перед колонками порталів і в їх верхній арковій галереї, рельєфи на цоколях і в тимпанах порталів, а також на капітелях колон утворять цільну сюжетну систему, у яку входять персонажі й епізоди Священного писання, алегоричні образи. Кращі добутки готичної пластики - статуї фасадів соборів у Шартрі, Реймсі, Амьєні, Страсбурі перейняті одухотвореною красою, щирістю і шляхетністю почуттів. Декор ритмічно організований і строго підлеглий архітектурним членуванням фасаду, що обумовило струнку тектоніку і пропорції статуй, урочистість їхніх поз і жестів. Інші частини храмів також прикрашалися рельєфами, статуями, рослинним орнаментом, зображеннями фантастичних тварин; характерний достаток у декорі світських мотивів (сцени праці ремісників і селян, гротескні і сатиричні зображення). Різноманітна і тематика вітражів, у гамі яких переважали червоні, сині і жовті тони.

Сформована готична каркасна система з'явилася в церкві абатства Сен-Дені (1137 - 44). До ранньої готики відносяться також собори в Лане, Парижі, Шартре. Багатством ритму, досконалістю архітектурної композиції і скульптурного декору відрізняються грандіозні собори зрілої готики в Реймсі й Амьєні, а також каплиця Сент-Шапель у Парижі (1243 - 48) з численними вітражами. Із середини 13 ст. величні собори будувалися в древніх європейських країнах - в Німеччині (у Кельні), Нідерландах (в Утрехті), Іспанії (у Бургосе, 1221 - 1599), Великобританії (Вестмінстерське абатство в Лондоні), Швеції (в Упсалі), Чехії (хор і трансепт собору св. Віта в Празі), де готичні будівельні прийоми одержали своєрідну місцеву інтерпретацію. Хрестоносці донесли принципи готики до Родосу, Кіпру і Сирії.

Наприкінці 13 - початку 14 ст. будівництво соборів у Франції переживало кризу: архітектурні форми стали сухіші, декор розкішніший, статуї одержали однаковий підкреслений S-образний вигин і риси куртуазності. З 14 ст. велике значення придбали міські і монастирські зальні церкви, замкові і палацові капели. Для пізньої ("полум'яніючої") готики характерний примхливий, що нагадує мови полум'я візерунок віконних прорізів (церква Сен-Маклу в Руані). У світському міському зодчестві використовувалися головним чином композиції і декоративні прийоми готики. На головній площі міст будувалися ратуші з рясним декором, нерідко з вежею (ратуша в Сен-Кантене, 1351 - 1509). Замки перетворювалися у величні палаци з багатим внутрішнім оздобленням (комплекс папського палацу в Авіньоне), будувалися особняки ("готелі") багатих городян.

У пізній готиці одержали поширення скульптурні вівтарі в інтер'єрах, що поєднують дерев'яну розфарбовану і позолочену скульптуру і темперний живопис на дерев'яних дошках. Склався новий емоційний лад образів, що відрізняється драматичною експресією, особливо в сценах страждань Христа і святих, переданих з нещадною правдивістю. З'явилися розписи на світські сюжети (у папському палаці в Авіньоне, 14 - 15 ст.). У мініатюрах (часословах) намітилося прагнення до одухотвореної людяності образів, до передачі простору й обсягу. До кращих зразків французького готичного декоративного мистецтва належать дрібна скульптура зі слонової кісти, срібні реликварії, лиможська емаль, шпалери і різьблені меблі.

У пізно готичну епоху нагромадження емпіричних знань, ріст інтересу до реальності, до спостереження і вивчення натури, що зросла роль творчої індивідуальності підготували ґрунт для ренесансної системи світосприймання. Цей процес проявився в 14 - поч. 16 ст. У 15 - 16 ст. він був прискорений впливом італійського і нідерландського Відродження. Протягом 16 ст. готика майже повсюдно перемінилася ренесансною культурою.

Размещено на Allbest.ru