Розвиток української культури першої половини ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Національний педагогічний університет

імені М.П Драгоманова

Кафедра історії та етнополітики

Реферат

Інституту іноземної філології

Розвиток української культури першої половини ХІХ ст.

Київ - 2015

План

Вступ

Особливості української культури першої половини ХІХ ст

Розвиток освіти та науки у першій половині ХІХ ст

Освіта в Надніпрянщині

Освіта в західноукраїнських землях

Розвиток науки

Особливості розвитку української культури

Основним змістом процесів, що відбувалися в культурі цього періоду, було становлення модерної української культури. Цей процес співвідносився з українським національним відродженням. Відсутність власної державності, національне гноблення, імперські кордони, що ігнорували етнічну українську територію, мали негативний вплив на розвиток культури.

Культурні взаємини між Україною та Російською імперією у ХІХ ст. набули іншого характеру, ніж у попередні часи. Вища за рівнем розвитку українська культура XVI-XVIII ст. позитивно впливала на Російську державу та сприяла її європеїзації. Внаслідок цього вищі за культурно-освітнім рівнем українські діячі усвідомлювали себе представниками іншої національності, і в Російській державі такими їх уважали. У ХІХ ст., з утратою своєї державності, Україна позбулася і своєї культурної переваги над Росією. Внаслідок того, що імперія цілеспрямовано перетворювала Наддніпрянщину на пересічну провінцію, чимало талановитих українців відчували неможливість проявити свої здібності на Батьківщині та вимушені були шукати кращих можливостей в імперських столицях. Багатьох українських культурних діячів імперські ідеологи абсолютно безпідставно зарахували до представників російської культури. Проте більшість із них, навіть далеко від рідної землі залишалася представниками свого народу, продовжувала своїми працею і творчістю служити Україні. Тому їхні досягнення, хоч і здійснені за межами Батьківщини, належать до української культури.

Перебування під імперською владою спричинило зміни у змісті української культури. Більшість здобутків архітектури, скульптури, образотворчого мистецтва втратили національні риси і відтепер так чи інакше допомагали звеличувати імперську владу.

Позитивний вплив України на культурний розвиток Росії представники російської великодержавної ідеології намагалися ігнорувати. Уособленням цих поглядів стало твердження російського громадського діяча, Віссаріона Бєлінського, що «злившися навіки з єдинокровною їй Росією, Малоросія відчинила до себе двері цивілізації, освіті, мистецтву, науці...» Такі думки, незважаючи на їхню безпідставність, імперія послідовно обстоювала, пояснюючи характер своєї національно-культурної політики на українських землях.

У дуже важких умовах розвивалася культура на західноукраїнських землях, підпорядкованих Габсбургам, де українці потерпали від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Галичині, мадяризацією в Закарпатті та румунізацією на Буковині.

Австрійська імперія розглядала західноукраїнські землі як відсталі провінції та цілеспрямовано зберігала їхнє другорядне становище стосовно центру. Внаслідок цього західноукраїнські культурні діячі, як і їхні брати-наддніпрянці, вимушені були шукати можливостей прояву своїх здібностей за межами рідного краю.

Висновок. Ми бачимо новий етап розвитку України - «українське національне культурне відродження» -процес становлення і розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України протягом ХVІІІ - початку ХХ ст.Українське національне відродження розпочалось на східноукраїнських землях в кінці ХVІІІ ст. Воно стимулювалося, з одного боку, природними процесами загальнокультурного розвитку, з іншого - необхідностю протидії упосліджу вальній політиці російського царизму. Тяжке політичне, соціально-економічне становище, культурний занепад викликали «захисну реакцію», що проявилася у цілому комплексі подій і явищ,які свідчили про засвоєння частиною інтелігенції і значне поширення в масах національної свідомості,активізацію українського національного руху в усіх його формах, як спочатку культурницько-просвітніх, так згодом і політичних, про розвиток усіх галузей культурного життя українців. Національне відродження як поняття окреслює процес набуття етносом таких якісних рис,які дозволяють йому усвідомити себе нацією.

Розвиток освіти та науки в першій половині ХІХ ст..

· Освіта в Надніпрянщині

Перехід українських земель під владу Російської імперії значно погіршив освітній рівень українців. За часів Гетьманщини одна школа припадала в середньому на 700-800 жителів. Утримувалися вони коштом місцевого населення. Під імперською владою школи масово закривалися, бо селяни-кріпаки зовсім зубожіли, а уряд ними не опікувався.

З 1803 р. в Наддніпрянщині стали поширювати нову загальноімперську систему освіти. Встановлювалися такі типи загальноосвітніх навчальних закладів: початкові парафіяльні училища, повітові училища та гімназії. Офіційно закріплювався становий характер права здобуття освіти. Парафіяльні училища призначалися для дітей «нижчих станів» і навчали у них лише закону Божому, арифметиці та грамоті. Повітові училища призначалися для дітей «купців, ремісників та інших міських обивателів». У гімназіях навчалися діти дворян, чиновників, багатих купців. За змістом нова система освіти була спрямована на виховання «вірнопідданих» у проімперському стилі. У 1850 р. в усіх початкових школах Наддніпрянщини навчалося лише 67 тис. учнів. Переважна більшість населення залишалася неписьменною.

Середню освіту давали гімназії, навчання в яких було платним. Після закінчення чотирьох класів гімназії випускники діставали право на вступ до університету або на державну службу. Спеціальним імперським розпорядженням було заборонено приймати до гімназій та вищих навчальних закладів вихідців із кріпосних селян. Протягом першої половини ХІХ ст. у Наддніпрянщині було відкрито 19 гімназій із 4 тис. учнів.

Особливий характер мала система освіти на Правобережжі. Остерігаючись невдоволення шляхти, імперський уряд не втручався в діяльність тамтешніх польських шкіл. Освітою українських селян поляки взагалі не цікавилися. Навчання у школах здійснювалося у пропольському патріотичному дусі. Ситуація в краї змінилася після придушення польського повстання 1831 р. Русифікація системи освіти стала складовою приведення Правобережжя у відповідність до інших губерній імперії.

На початку ХІХ ст. в Наддніпрянській Україні з'явилися перші професійні школи - ремісничі училища, фельдшерські школи, училища торговельного мореплавства, садівництва, виноробства, бджільництва тощо. Поява їх була викликана потребами економічного розвитку, але в цілому їх не вистачало.

Єдиним вищим позастановим навчальним закладом на українських землях на початку ХІХ ст. залишалася Києво-Могилянська академія. Імперський уряд у 1817 р. спеціальним рішенням ліквідував її та створив замість неї Духовну академію, де здобували виключно богословську освіту діти духівництва.

Представники української еліти впродовж тривалого часу вели боротьбу за відкриття в Наддніпрянщині університету. У 1805 р., як уже зазначалося, у Харкові було відкрито університет, що складався зі словесного (історико-філологічного), юридичного, математичного і медичного факультетів. Протягом 1805-1851 рр. у ньому здобули вищу освіту 2800 осіб.

У 1834 р. було відкрито Київський університет, який мав філософський та юридичний факультети. Контингент студентів університету поступово змінювався: спершу переважала польська шляхта, потім - українське і російське дворянство, а з 60-х рр.- українська молодь із різних соціальних верств. український наука культура навчальний

Проміжну ланку між середніми та вищими навчальними закладами становили ліцеї, які у своєму дев'ятирічному курсі поєднували гімназичну та університетську програми: Волинський ліцей у Кременці (1805 р.), Рішельєвський ліцей в Одесі (1818 р.), гімназія вищих наук у Ніжині (1820 р.). Створювані з дозволу російського уряду в Наддніпрянщині середні та вищі навчальні заклади готували за його задумом кадри для поповнення імперської адміністрації різного рівня. Можливість здобути освіту залежала від заможності людини, а тому вона була доступною вихідцям із привілейованих станів. Українську мову використовувати у навчальних закладах було заборонено.

· Освіта на західноукраїнських землях

Зміни в системі освіти відбулися в період реформ Марії-Терезії. У 1774 р. було прийнято закон про обов'язкову початкову освіту для дітей 5-12 років. По деякім часі з'явився закон про введення нової шкільної системи. За ним загальноосвітні навчальні заклади поділялися на:

1. елементарні: у селах - парафіяльні однорічні, у селищах і містечках - тривіальні, або трикласні. Навчання у цих школах мало вестися рідною «материнською» мовою;

2. чотирикласні головні та нормальні школи створювались у великих містах;

3. гімназії з двома роками навчання. Закінчення гімназії надавало можливість вступу до вищих навчальних закладів - академій та університетів.

У всіх навчальних закладах, окрім елементарних і тривіальних, навчання провадилося німецькою мовою. Держава не фінансувала шкіл, і утримуватися вони повинні були коштом населення. Активізація польського руху спричинила спроби полонізувати систему освіти. Коли австрійський уряд погодився, що мовою навчання повинна бути та, якою володіє більшість учнів, поляки намагалися будь-якими засобами саботувати це рішення. Доходило до того, що вчителі-поляки відпускали учнів-русинів зі школи в ті дні, коли прибували комісії, або ті переконалися, що польських дітей більшість. Уведений в оману, австрійський уряд 1805 р. видав указ, за яким усі початкові народні школи Галичини та Буковини передавалися під контроль римо-католицької церкви. Це рішення спричинило загострення «боротьби за школу» між поляками та українцями, яка тривала протягом першої половини ХІХ ст.

На Буковині румунська верхівка не бажала сприяти здобуттю освіти українським селянством. Українська мова до шкіл не допускалася, відбувалася румунізація системи освіти. Підпорядкування системи шкільництва римо-католицькій церкві спричинило те, що навчання стало вестися, поряд із румунською, німецькою та польською мовами.

Боротьба греко-католицького духовенства за освіту закарпатських русинів завдячувало існування в краї найліпшої серед усіх українських земель системи народної початкової освіти. Наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. в Закарпатті існувало близько 300 початкових шкіл з народною мовою навчання, утримуваних церковними громадами. В усіх інших навчальних закладах Закарпаття обов'язковим було вивчення угорської мови. Незважаючи на опір і постійні протести греко-католицького духовенства, угорський уряд послідовно провадив мадяризацію Закарпаття. Кроком до остаточної ліквідації русинських початкових шкіл став закон 1844 р., за яким в усіх видах шкіл затверджувалася угорська мова.

Головна заслуга в тому, що русинські початкові школи взагалі не зникли, належала греко-католицькій церкві. У 1847 р. в Галичині налічувалося 741 русинська і 459 русино-польських шкіл.

У роки «весни народів» у Східній Галичині та Закарпатті виникали недільні школи для дорослих, де навчання провадилося українською мовою.

Повну середню освіту давали гімназії. У 40-50-х рр. у Східній Галичині існувало вісім гімназій, у Північній Буковині - одна, в Закарпатті - дев'ять.

Розвиток науки

Наприкінці XVIII - у першій половині ХІХ ст. в завжди багатій на таланти Україні з'явилося чимало вчених світового рівня. Початок українського національного відродження спричинив зростання зацікавленості до історії та народної культури. Відтак з'явилося багато історичних, мовознавчих, етнографічних праць. Окрім свого значення як підвалин українського націотворення, вони також стали поштовхом до подальших наукових досліджень.

Розвиток науки потребував створення центрів, які організовували б дослідницьку діяльність, сприяли втіленню досягнень вчених у життя і популяризації їхніх ідей.

Першим науковим центром Наддніпрянської України стало засноване В.Каразіним на Харківщині Філотехнічне товариство (1811-1818 рр.). Попри обмежені через відсутність будь-якої урядової підтримки можливості, товариство зробило досить багато. Його члени популяризували передові методи ведення сільського господарства, нову техніку, сприяли створенню підприємств із переробки сільськогосподарських продуктів. Діяльність Філотехнічного товариства зініціювала появу інших товариств.

Значну роль у розвиткові наукових досліджень відігравало Товариство наук при Харківському університеті (1812-1829 рр.). Популяризації поглядів його членів сприяло видання спеціальних періодичних збірників. Проте утиски місцевої адміністрації змусили товариство припинити свою діяльність.

Археологічні дослідження стали головним напрямком діяльності Тимчасового комітету для розшуку старожитностей (1835-1845 рр.), створеного в Києві. Необхідність появи такої установи спричинили важливі археологічні відкриття. Дослідження археологічних та історичних пам'яток Північного Причорномор'я і Криму проводило створене 1839 р. в Одесі Товариство історії та старожитностей. Його члени організовували археологічні розкопки античних міст, давніх фортець і курганів.

Найбільшою культурно-освітньою установою на західноукраїнських землях був заснований 1817 р. поляками Оссолінеум (Народний заклад ім. Оссолінських). До його складу входили бібліотека, музей і друкарня. В Оссолінеумі зберігалися численні архіви польських магнатів, колекції археологічних пам'яток, зброї, картин, скульптур тощо.

Перша половина ХІХ ст. стала періодом вагомих здобутків українських вчених у природничих науках. Спричинили це як потреби розвитку суспільства, так і відсутність перешкод з боку імперських чиновників, які не вбачали небезпеки у діяльності вчених.

Розвиткові астрономії сприяло заснування астрономічних обсерваторій у Харкові (1808 р.), Миколаєві (1821 р.) і Києві (1845). Цікаві спостереження небесних явищ було здійснено професором Харківського університету Т.Осиповським (1765-1832). А ще він був визначним математиком і створив тритомний «Курс математики», який протягом кількох десятиліть залишався основним підручником з цієї дисципліни.

Видатну роль у розвиткові хімічної науки відіграли праці професорів Харківського університету О.Ходнєєва та М.Бекетова. Чимало наукових праць із ботаніки опублікував М.Максимович. Серед них були підручники для студентів «Основи біології» та «Основи зоології», праці «Роздуми про природу», «Систематика рослин».

Протягом 1823-1834 рр. Максимович працював у Москві, провадив науково-педагогічну діяльність. За цей період він опублікував близько 100 наукових праць, які дістали високу оцінку європейського наукового світу. Після відкриття в Києві університету для Максимовича з'явилася реальна можливість повернутися в Україну. У вересні 1834 р. вченого затвердили на посаді ректора Київського університету. За неповні півтора роки свого ректорства вчений зумів чимало зробити для організації навчання. Більшість свого життя вчений присвятив культурі та історії українського народу. Саме він був ініціатором створення Тимчасової комісії для розгляду давніх актів і підготував її статут. Максимович виступав проти намірів російських чиновників надати діяльності комісії проімперського характеру і використовувати зібрані матеріали для виправдовування національного гноблення українців імперією.

Після виходу у відставку Максимович постійно працював в архівах та бібліотеках. Вислідом цієї праці стали дослідження з історії Києва, Острога, Полтави, Переяслава та інших українських міст. Чимало матеріалів було зібрано вченим з історії Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої в XVII ст., гайдамацького руху, виникнення козацтва. Максимович переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім». Він усіляко пропагував українську мову, підкреслюючи: «Щоб науки зріднилися з розумом народу, треба розробляти їх рідною мовою...» За своє життя вчений написав та опублікував понад 260 праць і творів.

З ініціативи Каразіна протягом 1812-1830 рр. перші метеорологічні станції було відкрито в Харкові, Києві, Миколаєві, Полтаві. За даними їхніх спостережень він уважав за можливе передбачати похолодання, бурі, посухи тощо.

Значну роль у розвиткові ботаніки, садівництва та агрономії відігравала науково-дослідна робота в ботанічних садах. Засновувалися ботанічні сади при вищих навчальних закладах. У 1804 р. було закладено найстаріший ботанічний сад Харківського університету. Окрім університетських садів, велику роботу проводив заснований 1812 р. у с.Нікіта поблизу Ялти Нікітський ботанічний сад. На західноукраїнських землях ботанічний сад існував при Львівському університеті.

Успішно розвивалася медична наука. Фундатором української хірургічної офтальмології став професор Київського університету, один з засновників його медичного факультету В.Караваєв (1811-1892). Професор Харківського університету Н.Єллінський написав двотомний підручник з основ хірургії, за яким тривалий час навчалися студенти університетів і медичних академій усієї Російської імперії.

Національно-культурне відродження, яке розпочалося в Закарпатті наприкінці XVIII ст., стало могутнім поштовхом до розкриття талантів карпатських русинів. У той час чимало українців-русинів дістали можливість здобути освіту.Завдяки науковим здібностям і ґрунтовній освіченості кожен з учених-закарпатців спромігся зробити вагомий внесок у розвиток країни, де працював.

Велика заслуга у встановленні контактів між талановитою закарпатською молоддю і західноєвропейським ученим світом належала Івану Форгаші (1786-1834). Після здобуття богословської освіти в Ужгороді він переїхав до Відня, де став священиком церкви св. Варвари. Тут він прилучився до гуртка прихильників ідей слов'янського національного відродження. Форгаші працював над вивченням історії Закарпаття та народної мови. Водночас він докладав зусиль для організації навчання і науково-педагогічної роботи закарпатців у європейських країнах.

Наукова діяльність закарпатця Івана Земанчика, видатного фізика і математика, була пов'язана з Львівським і Краківським університетами. Він був професором, деканом і ректором Львівського університету; у Руському інституті при університеті викладав народною мовою студентам-українцям фізику і математику.

Багато вчених-закарпатців поїхали працювати до Російської імперії. Першим сюди прибув Іван Орлай. У Російській імперії Орлай обіймав високі посади, чимало зробив для поліпшення системи медичної освіти.

Запрошення працювати в Російській імперії отримали три закарпатські професори: Михайло Балудянський (1769-1847), Петро Лодій (1764-1829), Василь Кукольник (1765-1821). Усі вони відіграли значну роль у культурному житті імперії. Обраний директором головного педагогічного інституту в Петербурзі, Кукольник читав курси права, фізики, хімії, сільського господарства. Поєднував викладання логіки, моральної філософії та права з директорством у Петербурзькому комерційному училищі П.Лодій. Викладав політичні науки перший ректор заснованого в 1819 р. Петербурзького університету М.Балудянський. Нові західноєвропейські ідеї, що їх поширювали закарпатські вчені в імперських навчальних закладах, відчутно впливали на формування поглядів молодих росіян.

Закарпатці принесли до Російської імперії ідеї, які надихали кращі голови тогочасного західноєвропейського суспільства. Вони намагалися дотримуватися вільного навчання, обміну думками, наукової творчості у той час, коли малоосвічена, брутальна імперська бюрократія всіляко придушувала те, що могло послабити її владу. Внаслідок цього ці люди європейської культури зайшли в суперечність з імперською дійсністю. Та це не применшує значення діяльності закарпатських вчених для поширення європейських ідей у Росії.

Окремо варто відзначити діяльність Юрія Гуца-Венеліна (1802-1839). За своє коротке життя він зумів зробити дуже багато. Вирішивши присвятити себе вивченню життя східних слов'ян, він 1825 р. прибув до Москви. Одночасно з закінченням університету він видав двотомну працю з історії болгарського народу «Давні та сучасні болгари». Завдяки цій праці Гуца-Венелін здобув визнання у тогочасному науковому світі. Праця молодого закарпатця, на думку істориків, започаткувала болгарське національно-культурне відродження. На знак пошанування заслуг Гуци-Венеліна у столиці Болгарії м.Софії йому встановлено пам'ятник.

Як ми бачимо українська освіта та наука розвивались не великими , проте досить успішними кроками. Запроваджується освіта , створюються певні умови для отримання освіти. Хоча не всі верстви населенні могли собі це дозволити. В науці ми спостерігаємо відкриття , публікацію праць тощо. Хоча російський уряд утримував розвиток «українського» , проте вітчизняні вчені не забували про своє походження та робили все можливо для розвитку .

Размещено на Allbest.ru