Видатні діячі, яких дала світу Полтавщина

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Видатні діячі, яких дала світу Полтавщина

Зміст

Біографії

1. Віра Холодна

2. І. П. Котляревський

3. Ляля (Олена) Убийвовк

4. Маруся Чурай

5. Микола Гнедич

6. Микола Пильчиков

7. Микола Ярошенко

8. Юрій Кондратюк

Література

Вступ

Полтавщина є унікальною, чарівною частиною України. Мальовнича природа, прекрасні пам'ятки історії, літератури, архітектури, наукові досягнення її синів та доньок, їхня звитяга в ратних і трудових справах, - усе це й сьогодні є неповторною особливістю Полтавщини. Не існує галузі людської діяльності, у якій би полтавці не проявили себе.

полтавщина мистецтво котляревський ярошенко

1. Віра Холодна

Видатна акторка початку XX ст. Віра Холодна створювала образи вродливої сумної жінки, зрадженої та незрозумілої. Кожна нова роль «королеви екрану» супроводжувалася бурхливими оваціями прихильників та шанувальників небаченої раніше краси.

Віра Василівна Холодна (дівоче прізвище - Левченко; 9 серпня 1893, Полтава - † 16 лютого 1919, Одеса) - українська кіноакторка.

Знімалася у фільмах під режисурою Є. Бауера, П. Чардиніна й ін. на світанку епохи німого кінематографа.

Уславилася в фільмах: «Пісня тріумфуючого кохання» (1915), «Міражі» (1915), «Життя за життя» (1916), «Забудь про камін…» (1917) та багатьох ін.

Народилася в Полтаві в родині вчителя-словесника міської гімназії Левченка Василя Андрійовича, де були ще дві молодші дочки. Точної дати народження Віри не збережено. Родина була освіченою. Батько закінчив Московський університет, а мати - Олександро-Маріїнський інститут шляхетних дівчат в Москві, де і жила до шлюбу.

В 1895 році родина перебралася в Москву, де помер батько. Серед найбільших вражень юності - театр і вистава про кохання «Франческа да Ріміні» за драмою Габріеле д'Аннунцио. Головну роль виконувала зірка театру - Віра Коміссаржевська. В гімназії Віра і сама грала в аматорських театральних виставах, отже начатки театрального ремесла знала. Читала багато книг, декламувала вірші на вечорах, грала на фортепіано.

1910 року вийшла заміж за юриста Володимира Холодного. Віра народила дочку і взяла в родину ще одну дівчинку.

Чоловіка забрали на Першу світову війну. А Віра розпочала кінокар'єру, що стала надзвичайно успішною. Родина зазнала матеріальної скрути у відсутність чоловіка. І Віра пішла на кіностудію з декількох міркувань - бути в мистецтві і заробляти на життя. Серед прихильників акторки - Олександр Вертинський, що присвячував їй пісні. Є відомості, що її запрошували в театр, але вона відмовилась заради кінематографа. Почалося «зіркове» життя з натовпом перед кінотеатрами і численними статтями в газетах. Пізніше була знята навіть кінострічка «Поховання Віри Холодної.

З 1914 року знімалася в кіно, перша (епізодична) роль - в екранізації роману Льва Толстого «Анна Кареніна» режисера Володимира Гардіна. В 1915 році знялася в Євгенія Бауера в картинах «Песнь торжествующей любви» і «Пламя неба». Ці картини зробили її відомою, її називали «королевою екрану». За 4 роки знялася в більш ніж 50 фільмах Е. Бауера, В. Гардіна, П. Чардиніна, В. Висковського, Ч. Сабінського («Миражи», «Жизнь за жизнь», «Тернистый путь славы», «Позабудь про камин, в нём погасли огни», «Молчи, грусть, молчи», «Последнее танго» та ін.)

В квітні 1918 року в складі кіноекспедиції відбула з Москви в Одесу. Знімалася на фірмі «Мирограф», виступала з естрадними номерами - інколи з Л.Утьосовим. Їх глядачами бували Г.Котовський і М.Вінницький (Мішка Япончик). Померла 16 лютого 1919 року у віці 26 років.

2. І. П. Котляревський

Іван Петрович Котляревський - класик нової української літератури - автор перших, справді національних творів - «Енеїди» і «Наталки Полтавки», поява яких знаменувала собою початок нової доби в історії нашої культури. Котляревський був талановитим поетом і драматургом, що в своїх книгах, написаних живою народною мовою, виступив яскравим самобутнім співцем рідної землі. Звернувшись до народного життя і народної мови, ввівши їх у свої твори, Котляревський спрямував українську літературу на нові шляхи - становлення і розвитку національної літератури.

Котляревський народився 9 вересня (29 серпня ст. ст.) 1769 року в родині дрібного дворянина, що служив канцеляристом в Полтавському магістраті. Тут, у Полтаві, серед мальовничої природи над Ворсклою й пройшли дитячі та шкільні роки письменника.

В 1780 ?1789 роках він перебуває у Полтавській духовній семінарії.

Дванадцять років (1796 - 1808) перебував на військовій службі. За виявлену хоробрість у боях та за уміле виконання дипломатичних доручень його було декілька разів нагороджено, надано офіцерський чин капітана.

Вийшовши у відставку, через деякий час оселяється у Полтаві і займає в 1810 р. посаду наглядача в «Будинку для виховання бідних дворян».

З 1812 року Іван Котляревський з запалом віддається театральній діяльності. У 1816 р. його було призначено директором Полтавського театру.

І. П. Котляревський був глибоко обізнаний з культурно-мистецьким життям країни, тримав тісні зв'язки з цілим рядом письменників, журналістів, науковців.

В ці роки Котляревський майже безвиїзно живе в Полтаві. У 1827 р. займає ще й посаду попечителя «богоугодных заведений» (так називалися тоді лікувальні заклади і богадільні). І на цій службі він виявив себе простою, щирою, гуманною людиною. Письменник виявляв виключне знання народного гумору й сатири, глибоку обізнаність з українською етнографією і фольклором. Помер Котляревський 29 жовтня 1838 року.

3. Ляля (Олена) Убийвовк

Голова підпільної комсомольської організації «Нескорена полтавка» (осінь 1941-весна 1942 рр). Герой Радянського Союзу (1965 р., посмертно).

Убийвовк Олена Костянтинівна (* 22 листопада 1918 - † 26 травня 1942) - Герой Радянського Союзу, в часи Великої Вітчизняної війни - підпільниця, керівник комсомольської молодіжної організації «Нескорена полтавчанка».

Народилася 22 листопада 1918 року в Полтаві в сім'ї лікаря. Українка. В 1937 році закінчила з відзнакою середню школу № 10 (нині - полтавська загальноосвітня школа № 10 імені В. Г. Короленко). Працювала в рідній школі піонервожатою. В тому ж році вступила на астрономічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету. Влітку 1941 року, після закінчення 4-го курсу університету, перед самим початком Великої Вітчизняної війни, приїхала у Полтаву до батьків.

Війна застала Лялю (так її називали рідні і друзі) в Полтаві. Після окупації міста фашистськими військами, Убийвовк створила підпільну групу «Нескорена полтавчанка». Разом із товаришами вона збирала зброю, вела антифашистську агітацію серед жителів Полтави. Підпільникам вдалось встановити зв'язок з партизанським загоном.

6 травня 1942 року були заарештовані усі найбільш активні учасники групи. Серед них була і Ляля Убийвовк. Лялю катували і допитували 26 разів. Після жорстоких тортур вона була розстріляна разом з п'ятьма іншими підпільниками за міським цвинтарем у Полтаві 26 травня 1942 року.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року Убийвовк Олені Костянтинівні за мужність і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими окупантами було присвоєне звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

4. Маруся Чурай

Легендарна народна співачка, поетеса та композитор епохи гетьмана Богдана Хмельницького. Її ім'я поряд з іменами лицарів тих буремних років по праву займає почесне місце на скрижалях нашої історії.

Маруся Чурай (1625-1653)

Про життєвий шлях Марії Гордіївни Чурай ми не маємо достовірних даних. Про неї не збереглося жодних письмових джерел, немає ні документальних свідоцтв, ні записів народних переказів. Ім'я та вчинки цієї дуже гарної і надзвичайно талановитої полтавчанки овіяни численними легендами.

Існує легенда про те, як Бог наділяв кожен народ своїми щедротами. Коли було майже все роздано, побачив красиву дівчину, що скромно стояла у кутку.

- А ти хто така? - запитав Бог.

- Українка, - відповіла дівчина і зашарілась.

- Що ж тобі подарувати? - промовив Бог.

- Мабуть, тобі я подарую пісню.

Тією українкою була, мабуть, легендарна народна співачка, поетеса та композитор епохи гетьмана Богдана Хмельницького. Її ім'я поряд з іменами лицарів тих буремних років по праву займає почесне місце на скрижалях нашої історії.

У 1987 році в Полтаві спорудили «Співоче поле Марусі Чурай», а в 2006 році їй було встановлено монумент навпроти музично-драматичного театру ім. М. В. Гоголя. Але найкращим пам'ятником Марусі є її пісні.

5. Микола Гнедич

Російський поет, знаменитий перекладач «Іліади». Народився в Полтаві у 1784 році. З оригінальних творів Гнедича найкращим вважається ідилія «Рибалки», де є класичний опис петербургських білих ночей, що цитується Пушкіним у примітці до «Євгенія Онєгіна».

Гнедич Микола Іванович народився 2 лютого 1784 рокку в Полтаві. Його батьки, небагаті нащадки старовинного дворянського роду, рано померли - і уже в дитинстві поет пізнав самотність, що стала вірним супутником всього його життя. Тоді ж, у дитинстві, захворів віспою, що не лише зпотворила його обличчя, але й позбавила правого ока. Всі ці обставини залишили на характері поета печать замкнутосі, і якщо він і не зачарствів в егоїстичному смутку, то лише завдяки природній енергії та рано пробудженій любові до розумової праці.

В шістнадцять років він вступив до Московського університету, в якому пробув три роки, тут він серйозно ознайомився з латинською та грецькою літературою, захопився Шекспіром та Шіллером і виявив неабиякий декламаторський талант, виступаючи на сцені університетського театру.

До переїзду з Москви в Петербург для пошуку місця, Гнедич встигає видати дві першородних трагедії («Абюфар» Дюсіса та «Змова Фієско в Генуї» Шіллера) та один оригінальний ромаз життя іспанців, переповненої страшних злочинів та пригод. В Петербурзі Гнедич влаштовується на службу в департамент мінестерства народного просвітлення. А у 1811 р. був обраний в члени Російської академії та призначений бібліотекарем публічної бібліотеки, де прослужив до 1837 р.

Прозаїчні твори Гнедича виявляють гарну освіту і смак, а зроблений ним переклад простонародних новогрецьких пісень вирізняється чистотою та силою мови. Але слава Гнедича заснована, головним чином, на його перекладі «Іліади».

Інтенсивні заняття ослабили і без того хворобливий організм поета. 3 лютого 1833 р. Гнедич помер, його прах поховано на кладовищі Олександро-Невського монастиря.

6. Микола Пильчиков

Відомий фізик-теоретик кінця ХІХ - поч. ХХ ст., експериментатор, винахідник, засновник радіомеханіки. Професор Харківського та Одеського університетів. Дослідник Курської магнітної аномалії.

Микола Дмитрович Пильчиков (* 1857 - † 1908) - український фізик-теоретик, експериментатор, винахідник. Син українського громадського та культурного діяча, педагога Дмитра Пильчикова.

Професор Харківського та Одеського університетів, Харківського технологічного інституту.

Автор праць з геофізики, оптики, радіотехніки. Досліджував Курську магнітну аномалію. Одним із перших розпочав вивчення радіоактивності, рентгенографії та радіоуправління. Дмитро Пильчиков - автор 18 наукових праць, винахідник понад 25 оригінальних приладів та установок, конструктор диференційного ареометра, термостата, сейсмографа, рефрактометра.

Ще на II курсі фізико-хімічного відділення Харківського університету винайшов електричний фонограф. Д. Пильчиков один з ініціаторів створення метрологічної станцію у Харкові, де проводив практичні заняття та власні дослідження. У 1899 - 1900 рр. М.Пильчиков уперше здійснив експериментальні дослідження з радіоактивності, чим започаткував нову галузь науки - ядерну фізику. Пильчиков сконструював так званий радіопротектор для захисту радіопередач від перехоплення.

7. Микола Ярошенко

Видатний художник, активний член і один із визначних представників товариства «Передвижників». На основі мистецької спадщини художника засновано Полтавський художній музей (галерея мистецтв) ім. М.Ярошенка.

Микола Олександрович Ярошенко (*1846, Полтава - †1898, Кисловодськ) - український маляр-жанрист, за званням військ. ген.-майор.

Мистецьку освіту здобув вільним слухачем у Петербурзькій Академії Мистецтв (1867 - 74) і під час студійних подорожей до мистецьких центрів Західної Європи (1880 - 95), Палестини, Єгипту тощо; з 1874 часто бував на Кавказі. Ярошенко - активний член і один з визначніших представників товариства «Передвижників», постійний учасник (з 1878) його пересувних виставок.

Як портретист Ярошенко створив цілу ґалерію портретів визначних людей культури, в тому числі М. Ґе, В. Короленка, В. Соловйова. Визначніші твори Ярошенка: «Кочегар», «В'язень», «Студент», «Курсистка», «Старе й молоде», «Причини невідомі». Твори на укр. теми: «Жид і українець», «Каліки під Києвом», «Жебраки з Києво-Печерської Лаври», «На колисці», «Всюди життя» та ін. Ярошенко часто перебував в Україні, зокрема в останні роки життя - на Полтавщині й Чернігівщині. Лікувався на Кавказі й помер у Кисловодську. 1962 там створено музей його імени. Свою мистецьку спадщину Ярошенка передав Укр. мист. музеєві у Полтаві, але його твори зберігаються також у різних музеях колишнього СРСР.

8. Юрій Кондратюк

Один з родоначальників космонавтики. На початку XX сторіччя розрахував оптимальну траекторію польоту до Місяця. Ці розрахунки були використані американцями при створенні місячної програми.

Юрій Васильович Кондратюк (справжнє ім'я Шаргей Олександр Гнатович народився 21 червня 1897 у Полтавы. Український вчений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів. Автор так званої «траси Кондратюка», якою подорожували на Місяць космічні кораблі «Аполлон».

Навряд чи знайдеться в історії космонавтики людина, біографія якої була б настільки загадковою, як у вченого, що увійшов в науку під ім'ям Юрія Васильовича Кондратюка. Половину свого життя він прожив під чужим ім'ям і до нині не відомо, де, коли і за яких обставин він закінчив його. Його справжнє ім'я - Олександр Гнатович Шаргей. Народився він 21 червня 1897 р. в Полтаві.

Навчаючись в Київській гімназії, Олександр Шаргей захопився проблемою міжпланетних польотів. У 1916 р. закінчив гімназію з срібною медаллю та вступив на механічне відділення Петербурзького політехнічного інституту. У 1919 р. у творі «Для тих, хто буде читати, щоб будувати», де розглядались основні питання космонавтики, він запропонував використовувати в якості пального для космічних ракет водородні сполуки деяких металів та металоїдів, зокрема бороводень.

У 1916 р. був призваний до царської армії. Коли до влади прийшли більшовики, Шаргей, маючи минуле царського офіцера, змінює документи та отримує нове ім'я - Юрій Васильович Кондратюк.

У 1927 р. переїхав до Новосибірська для роботи у «Хлібопродукті». Саме тоді Юрій Кондратюк побудував знаменитий елеватор «Мастодонт» - зерносховище на 10000 тонн, споруджене без жодного цвяха. Закінчив рукопис «Міжпланетні подорожі» та відіслав до Москви на рецензію. Відповідь була схвальною. Віддалений від науковиз центрів, позбавлений елементарних умов для наукової творчості, вчений-самоучка у 1929 році у Новосибірську видав працю «Завоювання міжпланетних просторів», в якій незалежно від К Циолковського вивів формулу польоту ракети.

Працюючи в бюро № 14, Кондратюк ознайомився з умовами конкурсу на ескізне проектування Кримської вітроелектростанції. Проект станції було виконано у 1932 р., в співавторстві з П. Горчаковим та М. Нікітіним. На конкурсі проект було визнано найкращим, і у 1937 р. на горі Ай-петрі у Криму почалося зведення фундаменту станції.

4 липня 1941 р. він пішов на фронт у складі московського повстання, а на початку жовтня брав участь у складних боях. Подальша доля Юрія Кондратюка невідома.

Йому, як першому, хто запропонував створити станцію-супутник Місяця, та чиєю ідеєю скористалися під час польоту перших космонавтів на Місяць, на космодромі мису Канаверал вдячні американці встановили пам'ятник. А ще іменем Юрія Кондратюка названо трасу, котрою перша людина висчадилася на Місяць, та кратер на іншому боці Місяця.

Література

1. Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. -- Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954-1989.

2. Мистецтво України: Біографічний довідник. -- К., 1997. -- С. 617.

3. Полтавщина: Енциклопедичний довідник. За ред. А. В. Кудрицького. -- К.: УЕ, 1992.

4. Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. -- М.: Воениздат, 1988. -- Т. 2.

5. Український радянський енциклопедичний словник. -- Т. 2. -- К., 1967. -- С. 792.

6. Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. -- Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954-1989.

7. www.orenda.pl.ua ›read/veliki_poltavtsi

8. www.tourism.poltava.ua ›ukr/vudatni_ludy/

Размещено на Allbest.ru