Цікавий світ художниці Марії Приймаченко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Біографія М.О. Примаченко

2. Сонячний світ її творчості

3. Остільні кроки життя Марії Примаченко

Список використаної літератури

Вступ

М.О.Примаченко (Приймаченко) (1909-1997)

Кажуть, художники завжди молоді. От і вона зберегла на всі відпущені Богом 89 років яскраве, як у дітей, сприйняття довколишнього світу. Бачила не раз його чорні або рожеві окуляри - крізь кольорові. Її дивосвіт був чарівним і неповторним, унікальним і сонцесяйним, щирим і добрим, як вона сама. Людям у цьому світі велося гармонійно і вочевидь щасливо, а поміж великими, як у раю, диво-квітами з незліченною кількістю вишуканих пелюсток блукали в своїх казкових житейських справах розписні диво-звірі, і співали над ними витончені птахи з жіночими очима. Може, тому й лишається її світ поза часом і простором, бо всім нам хочеться жити яскраво і з надією на краще, а від споглядання її робіт у потаємних закутках душі накопичується оптимізм, піднімається настрій і впевненість, віра у краще майбутнє.

Творчість народної художниці України, лауреата Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка Марії Приймаченко (Примаченко) - явище самобутнє, неповторне, як мистецтво кожного з великих майстрів. Народжені, здається, самою землею, вони поєднують у собі прагнення багатьох поколінь, дають їм найповніше вираження завдяки своїй індивідуальності, своєму таланту. Творчості Приймаченко в останні десятиліття присвячені статті, альбоми, науково-популярні фільми, теле- і радіопередачі. Проте все нові і нові дослідники намагатимуться осмислити цей щедрий світ любові, мудрості, фантазії, мрії, що постає перед нами у всій своїй пишності і загадковості. Ще досі повністю не з'ясований феномен Марії Приймаченко - народного художника і народного поета.

1. Біографія М.О.Примаченко

100 років тому, 12 січня 1909 року, в селі Болотня на Поліссі, зовсім близько від Чорнобиля, народилася художниця від Бога - Марія Примаченко (Приймаченко). Весь свій вік мешкала в рідному селі, пережила війну, катастрофу атомного реактора, через яку загинув її родич, що там працював, господарювала на городі, латала мішки в колгоспі, заробляла копійки, ходила у селянському одязі - і прославила своє село й Україну на весь світ.

Жила-була дівчинка. Росла красиво, як у казці про "Марію-красу, довгу косу": мала таке ж, мало не до колін, волосся й таке ж ім'я. Батько її, Оксент Григорович, славився як тесля-віртуоз: багатьом односельцям кортіло мати такі нестандартні, як лише він виробляв, дворові огорожі. Мати, Параска Василівна, теж була з особливим хистом - до вишивання, і донечку тому ж навчила.

Дитинство Марії Оксентіївни було затьмарене страшною недугою - поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Марія Оксентіївна гідно і мужньо пронесла всі життєві знегоди, пізнала щастя любові (чоловік загинув на фронті) і щастя материнства: її син Федір - теж народний художник, він був її учнем і другом. Сталося лихо: років у 6-7 Марійка важко захворіла.

Спершу від болю аж заходилася, та поступово біль минулася, дитина піднялася, ось тільки одна нога лишилася нерухомою - і довелося прегарній дівчинці спиратися на милиці. І все частіше замість Марійки-красуні звали її позаочі "Марією-кривою"...

Освіта її обмежилася 4 класами. Поліське село Болотня, що під Іванковом на Київщині, своїх університетів не мало. Ними став для Марії місцевий лікнеп.

Звісно, що найсприятливіші заняття для дівчинки на милицях - вишивання й шиття. А ще вона розписувала хати. "Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату", - розповідала через десятиріччя про витоки свого малювання. Сусідам припало до душі таке оформлення оселі, тож мала чимало замовників.

Першими її живописними роботами дослідники вважають перенесені на картон і папір мотиви традиційного настінного розпису й вишивки. А що твори Марії були бездоганними, добра слава про неї ширилася. 1935 року, збираючи взірці для виставки народного мистецтва, талановиту дівчину помітила київська художниця Тетяна Флеру, і вже наступного року Марію Приймаченко запросили до експериментальних майстерень при Київському державному музеї. Її колежанки - Тетяна Пата, Параска Власенко, Наталія Вовк.

Малювали, вишивали, розписували й керамічні вироби (дещо й досі зберігається в музеї), але експерименти з ними не завжди були вдалими: деякі не витримували термообробки. Марії ж хотілося зберегти свої химерні візерунки - й вона стала переносити їх на папір. Ті роки були плідними й щасливими. Тоді ж вона зустріла в столиці й своє кохання - взаємне й щасливе, хоч доля відпустила для нього небагато часу: наближалася війна.

Її майстриня пережила в Болотні з батьком та крихітним сином Федором. Ще до війни у Марії Оксентівни була швейна машинка, на якій вона шила і собі одяг і сусідам. Дуже кульгала вона, та згодом після трьох операцій хода вирівнялась, хоча й не розлучалася з паличкою, але могла потроху поратися по господарству й на городі, а ще ж мусила доглянути своїх стареньких батьків. Все життя вона обшивала себе, ходила у власноруч вишитих сорочках, а от спідниці носила завжди довгі, щоб не було видно хвору ногу. У хаті було чимало уквітчаних рушниками ікон, стояли і ткацький верстат, і прядка, що залишилася Марії Оксентівні від матері.

Особливих квітів на подвір'ї не було, але буяли любисток, рута, мальви. Сина Федора, який родився в березні 1941 року виховала сама. Його батько, з яким вони навіть розписатися не встигли, просто з фінської війни потрапив на Вітчизняну, десь і загинув, навіть "похоронки" не надійшло. Одне тішить: устиг довідатися, що став батьком, дуже радів із того. Написав про це в листі, який закінчувався словами: "Вп'яте йдемо в атаку...".

У 60-ті роки Марія Оксентіївна почала будувати нову хату. Було важко, бо будівництво розтяглося на півжиття: бракувало коштів.

Дуже любила дітей, завжди біля неї була їх повна хата. На обкладинках її альбомів були намальовані звірі, вона також любила пав, калину, соняшник.

2. Сонячний світ її творчості

Малювала гуашшю, темперою. Проілюструвала шість книжок, до речі, була лівшею. Загальнолюдське значення творчості Марії Приймаченко полягає в тому, що воно зв'язує витоки якнайдавнішої культури з сучасністю. Світ її образів надзвичайно привабливий. Тема боротьби добра і зла проходить через всю творчість Приймаченко і добро у неї завжди перемагає.

Останні шість з половиною років Марія Примаченко була прикута до ліжка. До кінця зберігала ясний розум. Від операції з приводу катаракти відмовилася. Та навіть і тоді лишалася терплячою - ані скарг, ані сліз. Все життя залишилася життєлюбом.

Картини Примаченко експонувалися в Парижі й Варшаві, Софії і Монреалі. З-посеред тих, хто доклав відчутних зусиль до підтримки таланту й популяризації творчості Марії Оксентівни, найперше маємо згадати добрим словом журналіста-мистецтвознавця Григорія Мєстечкіна. Орденом "Знак пошани" Примаченко була нагороджена ще під час Декади українського мистецтва й літератури в Москві. Найвищою ж нагородою її таланту стала Державна премія УРСР ім. Т.Г.Шевченка.

Малюнки Марії Приймаченко

За Томасом Манном, "погляд художника на явища зовнішнього і внутрішнього життя відрізняється від звичного". Композиції Марії Примаченко часто були породженням її фантазії, її "персонажами" - не лише люди, а й, значно частіше, рослини та звірі.

Так уже склалося, що саме доти небачені фантастичні звірі стали її своєрідною "творчою візиткою". Однак залюбки малювала вона звичних для сільської людини котів, собак чи корів, а здебільшого звірів, яких природа ще не знала (хоча й з окремими прикметами звичних для всіх нас), різних за характером, який "читається" в позі, кінцівках, очах, зрештою, в кольорі й забарвленні тої чи іншої напівфантастичної істоти.

Фантастична звірина 1972 р. Фантастичний птах 1959 р

А вони ж у Марії Оксентівни були і в квітах, і в кукурудзяних качанах, і сині, й червоні, і за шкільною партою. А ще на її роботах чимало мавп і крокодилів. В Києві її довго не пускали до зоопарку, щоб зберегти самобутність підказаних фантазією образів: у селі-бо диковинних тварин ще не бачила. Утім, і бачені, звичні ставали казковими: приміром, коням вона часто давала крила. Зізнавалася: "Роблю сонячні квіти, бо людей люблю, творю на радість, на щастя людям". Марія Оксентівна охоче дарувала свої картини.

Нині її роботи - в закордонних і вітчизняних зібраннях іменитих колекціонерів: Примаченко модна і популярна. Її твори надихають сучасних модельєрів. примаченко художниця творчість живописний

Світ образів Марії Примаченко - казковий, фантастичний. В основі його лежать фольклорні легенди, народні казки та оповідання, враження від них органічно переплетені з дозвіллям. У її творах фантастичне - життєве, а реальне - фантастичне. Усе так, як у казці: звірі, дерева, квіти діють, розмовляють, борються за добро й стверджують його, знищуючи зло.

Свої думки художниця передає через персоніфіковані, небачені квіти. Птахів вона створює казковими істотами, часто квіткоподібними, з крилами-вишиванками, химерних форм, небачених обрисів. Проте завжди вони в Марії Примаченко добрі, симпатичні ("Захотів слоник моряком бути", "Молодий ведмідь по лісу ходить і людям зла не робить"). Вражають й незвичні кольори, якими художниця зображує звірів: то сині, то жовті чи темно-зелені, часто вкриті орнаментом, розмальовані квітами. Колір несе основне змістовне навантаження, через нього вона передає свої думки, настрій.

Квіти-оченята 1964 р Квіти оченята 1962 р. Папір, гуаш

В картині "Квіти-оченята" є трагічні і драматичні інтонації, але разом з тим там панує настрій миру і щастя, спокою і любові. Відповідно до народних традицій художниця бачить в кольорах всеосяжну поетичну метафору світла, життя, красу природи, і тому її мало хвилюють "окремі випадки" (волошки - символ любові, маки - зрада, жоржини - перемога і т.д.) і ще менше ботанічна правильність відображення. В цьому плані характерна пристрасть Приймаченко до зображень соняшників - яскраво-жовтих кольорів з безліччю темного насіння: свого роду переосмислене якнайдавнішого знаку, по-філософськи наповнений образ сонця, родючості, вічного кровообігу життя - народження, вмирання, відродження (на Україні народні назви жовтих кольорів завжди несуть в собі позитивний зміст - сонечко, соняшники, дивина).

Соняшники з бджолами та горохом 1963 р

Найбільша частина її творчого доробку, близько 650 творів 1936-1987 років, зберігається в колекції Музею українського народного декоративного мистецтва у Києві.

Геніальна художниця створила власний мистецький стиль, в межах якого нескінченні варіанти декоративних, орнаментальних, жанрових і пейзажних композицій з квітами, птахами та звірами. З часом формат малюнків набував більших розмірів. На зміну білому тлу творів 1930-х років - у 1960-1980-ті роки прийшло кольорове. Від легкої акварелі ранніх робіт вона переходить до густої, насиченої гуаші. Та незмінними залишаються світ образів і доведене до віртуозності поєднання пластики ліній та повнозвучності кольорів.

Мистецтво М.Примаченко неповторне: і завдяки тільки їй притаманній гамі сонячно-насичених поєднань барв, і завдяки інноваціям у композиційному рішенні.

Особливе місце в творчості художниці займають квіти. Яскраві, декоративні, незвичні за формою та кольором, вони піднесені до рівня "дива" і вплітаються в естетично-філософське трактування стосунків людини та Всесвіту.

Жоржини у вазі 1965 р. Квіти соняшника 1965 р.

Розові квіти у синій вазі 1965 р.

Хатня кукурудза 1983 р. Папір, гуаш

Значущим постає перед нами і образ птаха - споконвічного уособлення добра, щастя, любові, миру, посередника між Небом і Землею.

Звертається художниця і до сюжету. З особливою поетичністю відтворені в її композиціях казки, пісенні образи, картини народного життя, обряди, свята та будні.

Птах у квітах 1937 р. Папір, акварель. Павичі 1959 р

3. Остільні кроки життя Марії Приймаченко

Але квінтесенція творчості майстрині - декоративні панно з зображеннями звірів і фантастичних істот. Звірі, птахи, фантастичні істоти, яких вона малювала упродовж усього свого життя, вражають своєю геніальною неповторністю. Це унікальні витвори, в яких уява Марії Оксентіївни сягає високої алегорії.

Марія Оксентіївна Примаченко працювала майже до останніх днів свого життя і залишила людям безцінний спадок, що викликає особливі асоціації, роздуми, долучає глядача до казки, її глибинного поетичного світу з таїнами, одкровеннями, загадками. Ми, знайомлячись з її творами, дивимося на світ її очима, стаємо уважнішими до нього, і світ відкриває нам свої таємниці.

Є відомості й про те, що Марія Приймаченко виявила свій талант у галузі керамічної скульптури. На жаль, зберігся лише один твір у цьому жанрі - "Крокодил". За участь у виставці народного мистецтва 1936 року Приймаченко нагороджують дипломом першого ступеня. З того часу її твори з незмінним успіхом експонуються на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.

У ній щасливо поєдналися талант, надзвичайна працелюбність і висока моральність. 80-річною не випускала пензля з рук, надихаючи на творчість сина Федора та онуків.

Небагатослівна, на питання відповідала короткими фразами, наче боялася сполохати буйну фантазію, яку втілювала в картинах. Створила їх понад 800, 650 з них зберігається в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва.

Марія Примаченко посідає одне з найпочесніших місць серед визначних майстрів „наївного” малярства поряд з Арні Руссо, Ніко Піросмані, Іваном Генераличем, Іваном Нікіфоровим. Не маючи спеціальної освіти, художниця піднялася до світових висот.

Складається враження, що свої квіти художниця посадила в кожній українській хаті, в кожній душі. Іноземці, які дивляться на її картини, дивуються силі таланту, і самі нібито стають подібними до українців. На її виставках розкошують фантастичні звірі: зелений крокодил і червона мавпа, папуга-вершник і п'ятиголова сова, крилатий кінь у жовтих тюльпанах, над якими летить дивовижний птах-посередник між Небом і Землею. І річка, якою пливуть уздовж калинового берега човники з вітрилами. Пливуть у далекий світ і повертаються до цього калинового берега, бо він - найкращий.

Серед творів Марії Примаченко - серія малюнків "Звірі у Болотні" (1935-1941), для яких характерне біле тло, темні плями зображених звірів і птахів, пов'язаних із казковими рослинами, і цикл, "Людям на радість" (1960-1966), в якому переважають малюнки на кольоровому тлі. Розписні: "Пава" (1936), "Чубарики на квітках" (1939), "Козацька могила" (1962), "Ведмеді на писанці" (1965), "Чотириногий одуд" (1968). Для розписів майстрині характерні яскравий інтенсивний колір, зображення, вирішені в традиціях монументального народного мистецтва.

М.Примаченко ілюструвала дитячі книжки: "Ой коники-сиваші" (1968), "Товче баба мак", "Журавель" (обидві 1970), "Чорногуз приймає душ" (1971). Твори М.Приймаченко зберігаються в Києві, експонуються на українських та міжнародних виставках. Нагороджена орденом "Знак пошани", лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1970, народна художниця з 1998.

Померла 18 серпня 1997 року в Києві. Похована в с.Болотня.

Діяльність художниці була відзначена на державному рівні: вона стала лауреатом Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1966), одержала звання заслуженого діяча мистецтв УРСР (1970), була нагороджена орденом "Знак Пошани" (1960), подякою першого Президента України, багатьма медалями та дипломами.

Все нові і нові дослідники її творчості намагаються осмислити цей щедрий світ любові, мудрості, мрії, що постає перед нами у всій своїй пишності і загадковості.

Часто в її роботах фантазія поєднує воєдино квіти різних пір року. Вони дивують своєю гармонією "якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси". Шедеврами стали витвори художниці "Буйна", "Декоративні квіти", "Привіт урожаю". Картини "Цар-колос", "Колгоспне поле" - це натхненна оповідь про красу, радість, людське щастя, це гімн на честь простого трудівника колгоспного села.

Твори Марії Приймаченко за своєю образною спрямованістю споріднені з народними лубочними картинами. Часто вона їх підписує примовками моралізаторського змісту: "Лежить ліг під яблунею, щоб яблуко само упало в рот, а воно його - в лоб". Фантастичні образи Марії Примаченко сповнені глибокої життєствердної правди.

У 1960-1965 рр. художниця створила цикл декоративних розписів "Людям на радість".

"Роблю сонячні квіти, - каже художниця, бо люблю людей, роблю на щастя людям, щоб квіти мої були, як саме життя народу, щоб усі народи один одного любили, щоб люди жили, як квіти цвіли б на землі".

Творчість Марії Примаченко стала взірцем для її сина Федора. Він продовжує сімейну традицію в створенні казкових звірів ("Морський рак", "Танцює лебедиха", цикл робіт "Людина на землі"). Але головним стало визнання і любов цінувальників мистецтва. Проста селянка, її особистість, її мистецтво притягували до себе інших видатних особистостей. Марія Оксентіївна майже не виїжджала з рідного села, а до Болотні, до гостинної хати їхали шанувальники її таланту. Серед них були письменники: М.Бажан, П.Тичина, А.Корнійчук, М.Стельмах, М.Вінграновський, художники: Н.Глущенко, Т.Яблонська, Г.Кальченко, співак Д.Гнатюк, режисер С.Параджанов, журналісти Г.Мєстечкін та Ю.Рост.

Одних приводила проста цікавість, других - осмислення високої естетичної цінності її мистецтва, третіх, у тому числі і такого майстра, як Тетяна Яблонська, - внутрішня потреба знайти джерело творчого оновлення.

В основі світосприйняття народної художниці присутнє відчуття нероздільності природи, всього сущого на землі. Творити для людей, творити для всеперемагаючої краси - у цьому бачила вона сенс свого життя. Понад шістдесят років присвятила майстриня улюбленій справі - малюванню, залишивши людям великий мистецький спадок.

Ім'я великого митця внесено до Всесвітньої енциклопедії мистецтва як одної із зірок першої величини - нагороджено найвищою відзнакою молодої незалежної України - відзнакою Президента. Адже ніхто інший, а вона, Марія Приймаченко, стала володарем неповторно неперевершеного, як тепер кажемо, "приймаченківського творчого світу", в якому з надзвичайною мистецькою силою поєдналися і народнопісенний лад, ритм і колір, образ і декор. І все це у неймовірно експресивному русі, внутрішній палахкій динаміці.

Список використаної літератури

v Гоян, Я. «Щоб люди жили, як квіти цвіли...» : Марія Приймаченко / Я. Гоян // Присвята : есе. / Я. Гоян. К., 2001. С. 314-345.

v Данилейко, В. Міф Марії Приймаченко / В. Данилейко // Образотворче мистецтво. 2004. № 3. С. 51-55.

v Данченко, О. Мати й син / О. Данченко // Народні майстри / О. Данченко. К., 1982. С. 50-65.

v Кара-Васильєва Т. Марія Приймаченко / Т. Кара-Васильєва // Українки в історії. К., 2004. С. 246-247.

v Качкан, В. З отчої криниці / В. Качкан // Дивосвіти / В. Качкан. К., 1986. С. 3-13.

Размещено на Allbest.ru