Субкультури, проблеми їх співвідношення
Типи та форми культури. Поняття субкультури, причини її виникнення, способи регуляції взаємодій і відношень між ними. Стиль життя і поведінка хіпі. Українська молодіжна субкультура, її особливості. Процвітання езотеричних та окультних співтовариств.
Рубрика | Культура и искусство |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 27.06.2015 |
Размер файла | 52,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ІНДЗ
на тему
«Субкультури, проблеми їх співвідношення»
Вступ
Поняття культури є надзвичайно широким, бо культурне охоплює соціальне в усіх його формах і на протязі усієї історії існування людства. За свідченням німецького лінгвіста І.Нідермана, термін «культура» як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст.
У більшості лінгвістів не викликає сумніву те, що своїм походженням слово «культура» (лат. cultura -- виховання, освіта, розвиток, шанування) зобов'язане латинським словам colo, colere (вирощувати, обробляти землю, займатися землеробством). Здавна під культурою розумілися всі ті зміни в навколишньому середовищі, які відбувалися під впливом людини, на відміну від змін, викликаних природними причинами.
Але з XVIII ст. термін «культура» почав застосовуватися щодо людей та їх творчої діяльності, він набув узагальнюючого значення і ним стали називати все створене людиною. При такому підході культуру можна розглядати як створену людиною «другу природу», як увесь створений людиною світ.
Дещо в іншому аспекті розглядає поняття культури Н.Смелзер, один з найвизначніших представників американської соціологічної думки. Порівнюючи тваринний світ і світ людини, він зазначає, що поведінка тварин переважно інстинктивна. Натомість людська поведінка значно менше обумовлена прямим генетичним контролем. Що ж формує поведінку людини, організує людське життя? Функцію, яку в житті тварин виконує генетично запрограмована поведінка, в житті людей здебільшого здійснює культура. Тому Смелзер визначає культуру як систему цінностей, уявлень про світ і правил поведінки, спільних для людей, пов'язаних певним способом життя.
В соціології культуру визначають як освоєння, гуманізація людиною природи, вдосконалення всього того, що людина вважає природно даним, того, що стихійно виникло в природі, суспільстві, особі; все, створене руками і розумом людини.
Культура розглядається в соціології як складне динамічне утворення, що має соціальну природу і знаходить вираз у соціальних відносинах, скерованих на створення, засвоєння, збереження і розповсюдження матеріальних предметів і духовних феноменів.
В залежності від рівня, масштабів, форм соціальної взаємодії розрізняють типи та форми культури. Основними типами культури є:
· загальнолюдська культура (у сенсі культури, створеної людством протягом всієї історії його існування);
· суперкультура (у значенні культури, створеної конкретним суспільством, яка передається з покоління в покоління);
· субкультура (в розумінні культури як сукупності переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, характерних для певної соціальної спільноти; приклад: національні, професійні субкультури);
· контркультура (у сенсі культурної моделі певної групи, яка протистоїть або знаходиться в конфронтації до панівної супер культури. Смелзер наводить приклад відомої контркультури в західному суспільстві -- богеми, а в ній -- стиль життя і поведінки хіпі. Для їх культури характерним є прагнення до самовияву, бажання жити сьогоднішнім днем, вимога цілковитої свободи, любов до екзотики. Це входить у конфлікт з такими цінностями панівної західної культури, як самодисципліна і самообмеження і т. ін.);
· девіантна культура (як різновид субкультури; притаманна групам з соціально відхиленою поведінкою; приклад--стиль життя кримінальних угрупувань);
· особистісна культура (мається на увазі культура конкретного індивіда).
В даному рефераті буде досліджено поняття «субкультура», причини її виникнення, форми та проблеми співвідношення.
1. Субкультура та її функції
Типи відтворення і культури -- теоретико-методологічні поняття, з допомогою яких можна членувати, диференціювати культуру на її, так би мовити, внутрішньому рівні. Коли ж ідеться про її емпіричне осмислення, вчені звертаються до конкретніших понять, які уможливлюють вивчення реальностей процесу. На цьому шляху теоретиками культури, соціологами, соціальними психологами, етнографами все частіше використовується поняття «субкультура». Логічним підґрунтям його виникнення є те, що культура -- концентрований, організований досвід діяльності конкретно-історичної, соціальної, етнічної спільноти людей в обмеженому часом і місцем розміщення просторі, об'єднаних спільними інтересами, потребами, цінностями, установками, стереотипами. Суб'єктом культури можуть бути: суспільство в цілому як виразник певно визначеної культури; особа -- носій специфічних уявлень, свого «особистісного» культурного досвіду; група як сукупність особистостей з подібними культурними характеристиками.
Будь-яке співтовариство -- носій певної субкультури. Суб'єкт у співтоваристві завжди формується як суперечлива єдність суспільства і особи, ієрархії співтовариств. Традиції, звичаї тієї чи іншої людської спільноти, зразки, норми, вірування, засоби й цілі власної діяльності є важливими характеристиками культури людини, безпосереднім змістом її свідомості і поведінки. У цьому контексті діяльність людини завжди культурно зумовлена, має культурний смисл. Кожна складова цієї зумовленості і цього смислу -- цілеспрямована на той чи інший елемент людської діяльності культура [5, c.46].
Виділення поняття «субкультура» має важливе методологічне значення. Передусім воно підкреслює внутрішню диференційованість культури. У ньому відбивається і необхідність, і потреба в культурному розмежуванні та самовизначенні людей як членів певно окреслених соціальних груп. Кожна група має специфічні ознаки, які можна узагальнити поняттям «спосіб» і «стиль» життя.
«Субкультура» як методологічна категорія дозволяє також відрізнити соціально прийнятні форми соціально-культурної диференціації (професійні, молодіжні, наукові, релігійні субкультури, субкультури національних меншин) від антисоціальних (фашистських рухів, терористичних угруповань, злочинних груп тощо).[5, c. 47].
Коли йдеться про субкультуру, передбачається не лише диференціація груп людей у суспільстві за певними ознаками, але й за їхньою стійкістю в часі. Форми організації різних субкультур неоднакові. Вони можуть достатньо чітко визначитись нормами формальної (статутної, кодифікованої) соціально-структурної одиниці -- наприклад, політичні партії, професійні об'єднання тощо. Деякі інші субкультури напівформальні (соціокультурні чи соціополітичні рухи). Нарешті, можуть утворюватись групи за інтересами.
Субкультура як складник культури визначається специфікою змісту таких загальних ознак, як предмети, що складають умови і об'єкт інтересів її членів; способи регуляції взаємодій і відношень між ними; критерії оцінки взаємодій і станів субкультури в цілому.
Особливу увагу слід звернути на соціальну значущість розмежувань в оцінках будь-якої субкультури її членами та членами інших субкультур. Такі розмежування зумовлюються неоднаковістю соціокультурних наслідків функціонування і розвитку кожної з них. У цьому контексті слід розрізняти внутрішньогрупові і міжгрупові (важливо й загальносоціальні) наслідки. Так, деякі субкультури, зокрема, злочинні, можуть цілком вдовольняти своїх членів, але в той же час бути надзвичайно небезпечними для суспільства.
Існуючі субкультури оцінюються не лише їхніми представниками, але й представниками інших груп. Від того, які оцінки домінуватимуть -- позитивні, негативні, нейтральні -- залежить доля субкультури, її стійкість, напруга відношень у ній, можливості розвитку тощо. Як складник культури, її неодмінний елемент з певними груповими оцінками і перевагами, оцінюваний іншими членами суспільства, субкультури стають нерівнозначними: одні користуються більшою, інші -- меншою повагою; одні більше, інші менше впливають на культурний поступ. Ціннісний релятивізм у співвідношенні субкультур неефективний -- як у сфері суспільної практики, так і в сфері соціального чи наукового пізнання.
Важливо звернути увагу на пізнавальні можливості категорії «субкультура», аналізуючи динаміку культури і суспільства. Такий аналіз дозволяє:
-- на структурно-функціональному рівні виявити змістовне відбиття тих меж, які в суспільстві встановлюються між його членами як представниками певних груп (вікових, професійних, за інтересами тощо), і специфіку способу, стилю їхнього життя та сповідуваних ними цінностей;
-- осмислити генезис кожного з типів субкультур за рахунок виявлення фундаментальних передумов (економічних, соціальних, демографічних), на яких вони грунтуються, і факторів, що зумовлюють їхню специфічну якісну визначеність. Вибудувана у такий спосіб типологія субкультур дозволить вийти на наступний рівень їхнього вивчення.
Динамічний рівень культури і суспільства характеризується типами субкультур і формами їхнього вияву в широкому соціокультурному контексті. Це дозволяє конкретизувати культурний рівень досліджуваних субкультур певного типу.
Отже, субкультура є видовим поняттям, похідним від родового «культура» і означає культурну спільність з деякими особливими рисами та ознаками, виділеними з тієї чи іншої культури. Власне ж культура розуміється як щось ціле, утримуючи в собі множину субкультур. При цьому було б невірним уявляти субкультури якимись механічними складниками культури. Вони в реальності перехрещуються, зливаються, незначно розмежовуються або ж різко відрізняються за деякими параметрами аж до протистояння основному масиву культури, будучи його альтернативою.
2. Молодіжні субкультури
Під молодіжною субкультурою розуміють культуру певного молодого покоління, яке володіє загальними стилем життя, поведінки, групових норм, цінностей та переконань. В складний період переходу із дитинства в доросле життя виникає дуже багато проблем, які не здатні вирішити молоді люди. Їм необхідна група ровесників, яким властиві ті ж проблеми, які мають ті ж цінності та ідеали.[7]
Для полегшення переходу із однієї крайності в іншу і необхідна молодіжна субкультура, яка акумулює в собі досвід вирішення всіх життєвих проблем, накопичений багатьма поколіннями молоді.
Серед соціальних причин виникнення молодіжної субкультури найбільш важливими є такі:
· ріст доходів середнього класу молодіжного суспільства;
· поява нових засобів запису і поширення музикальної продукції (радіоприймачів, магнітофонів);
· ріст науково-технічного прогресу.
Молодіжна субкультура є досить новим поняттям. Вона вперше з'явилася в Америці та Західній Європі приблизно в 50-ті роки. Ще в 40-ві роки молодь купляла ті ж самі речі. що і їхні старші батьки, танцювала у тих самих клубах, що і їхні батьки. У 50-ті роки країни Заходу вступають в етап економічного підйому. Виросли матеріальні статки батьків в вони стали виділяти своїм дітям більше грошей на кишенькові витрати. На це моментально відгукнулися підприємці, і як наслідок розширилася мережа молодіжних клубів, барів, виросли тиражі книг та журналів для молоді, в обіходь ввійшло поняття молодіжної моди. У кишенях молоді з'явилися гроші, які вони могли спокійно витрачати на подорожі, культурний відпочинок. Багато із молоді прагнули здобути вищу освіту, а це означає більш пізнє створення власної сім'ї і підвищення вимог до проведення відпочинку. Процес розвивався із надзвичайно великою швидкістю.[6, c.4]
У кінці 50-х років в США з'явилися бітники - попередники хіпі та панків. У 60-ті Америку заполонила хвиля хіпі - сотні тисяч учасників і мільйони тих, хто їм співчував. У 1968 році Францію потрясла хвиля студентських бунтів, а в 70-ті роки Німеччину заполонили «червоні бригади». Західні бізнесмени відчули зміни в суспільстві, і як наслідок ринок наповнився недорогими пластинками, магнітофонами, тобто розвинувся молодіжний шоу-бізнес.
Молодіжна субкультура різко відмінна від субкультури дітей, дорослих чи старих людей. Зазначу, що в середині молодіжна субкультура також є неоднорідною (стосовно класифікації ми поговоримо дещо пізніше). Першим і самим відмінним виступає класова належність.
Соціологи встановили, що практично у всіх країнах молодь середнього класу одягається, відпочиває і веде спосіб життя інший молодих людей із вищого та нижчого класів. Таким чином, базою для виникнення молодіжної субкультури став середній клас. У нашій країні також така тенденція зберігається. Переважна більшість молоді 18 - 22 років середньо забезпечених вчиться у вузах і як правило живе в гуртожитках (робітнича молодь вже в цей час працює, або служить в армії). У середньо-забезпечених молодих людей сильно виражена мотивація до досягнення кар'єри, вищий рівень амбіцій, вони романтичні та ідеалізують життя.[4, c.386].
Вчені вважають, що молодіжній субкультурі сучасності властиві такі риси:
· Переважно відпочинково-рекреативна спрямованість. Поряд із комунікативною (спілкування один із одним) відпочинок виконує в основному рекреативну функцію (більшість опитаних старшокласників та студентів зазначили, що під час відпочинку їхнє улюблене заняття - пасивний відпочинок), пізнавальна функція не реалізується зовсім, або в незначній степені. Рекреативні відпочинкові орієнтації підкріплюються змістом сучасних теле- і радіопередач.
· "Вестернізація" (американізація) культурних потреб і інтересів. Цінності національної культури як класичної так і народної витісняються стереотипами масової культури, які орієнтовані на поглиблення цінностей "американського способу життя" в його примітивному відтворенні.
· Пріоритет споживацьких орієнтацій. Споживацтво проявляється як в соціокультурному, так і в інших сферах життя.
· Слабка індивідуальність та винахідливість культури. Вибір тих чи інших культурних цінностей найчастіше пов'язаний із груповими стереотипами, а також із престижною ієрархією цінностей в неформальній групі спілкування. Групові стереотипи і ієрархія цінностей пов'язані із статевою належністю, рівнем освіти, місцем проживання, та навіть національністю.
· Поза - інституційна культурна самореалізація. Дослідження довели, що відпочинок молоді здійснюється поза закладами відпочинку, найчастіше поряд телевізора. Зазначу, що сьогодні більшість молодіжних та підліткових телепередач є низькопробними.
· Відсутність етнокультурної само-ідентифікації. Це пов'язане із тим, що народна культура (традиції, звичаї, фольклор) більшість молоді сприймають як глибокий пережиток минулого. [7]
Українська молодіжна субкультура має своєю особливістю те, що вона орієнтована або на проведення відпочинку, або на передачу і поширення інформації. У той час як на Заході альтернативний рух, який виріс із молодіжних субкультур 60-70 років активно приймає участь в соціальних програмах, допомагає хворим, інвалідам, наркоманам.
Враховуючи зміни, які відбулися за останні 50 років із часів виникнення, а також специфіку України, С. Сергєєв запропонував наступну класифікацію молодіжної субкультури:
· романтико-ескапістські субкультури (хіпі, індіаністи, толкіністи, байкери);
· гедоністично-відпочинові (мажори, рейвери, репери);
· радикально-конструктивні (панки, екстремістські політизовані субкультури лівого і правого напрямку);
· кримінальні (гопники, любери).[3, c.68].
У кінці 80-х - початку 90-х років в Україні спостерігався «субкультурний бум», проте на сьогоднішній день він вже стих.
Коротко охарактеризуємо зазначені субкультури. [6, c. 25-27]
Субкультура хіпі (додатки, мал.2.) є однією із найстаріших молодіжних субкультур на території Росії та України. Цей рух розвивався хвилями. Перша хвиля відноситься до кінця 60-х початку 70-х, друга у 80-х, всередині 90-х - третя хвиля. Зовнішній вигляд хіпі третьої хвилі досить традиційний: довгі розпущені коси, джинсовий одяг, на шиї «ксивник». На руках - «фенічки» (саморобні браслети із бісеру). Даний атрибут вийшов за рамки атрибутики лише хіпі, і поширився у молодіжному середовищі. Від «класичних хіпі» третю хвилю відрізняють такі атрибути як колечка в вухах, пірсинг. Представникам цієї субкультури властивий потяг до самопізнання. Вони сповідують змішану філософію, в якій переплелись буддизм, вірування індійців.[6, c. 25]
Індіаністи вивчають культуру індійців та прагнуть її в точності відтворити. Ці молоді люди є чимось середнім між клубом любителів американських індійців та релігійно-містичним рухом. Відмітити слід ряд позитивних рис: колективізм та екологіям.
У молодіжній культурі 80-х - 90-х роках появився толкіністський рух. Він пов'язаний із іменем відомого англійського письменника Дж. Толкіна (на слензі - професора). Його книжки «Володар кілець», «Сільмаріліон» та інші відносяться до жанру фентезі - казкової фантастики. Толкін майстер особливої атмосфери розповідей, при якій читач уявляє себе героєм книжки. Цей фактор викликав соціально культурний феномен - рольові ігри по книжкам Толкіна. Рольова гра дуже близька до сценічної постановки. Роз приділяються ролі, готується реквізит і граки проходять так би мовити екзамен на знання фантастичного світу.
В 1993-94 р. ця субкультура пережила кризи росту, його подолали шляхом розширення діапазону рольових ігор, не тільки цього одного автора, але і інших письменників-фантастів, комп'ютерним іграм, сторінками спілкування через Е-mail.[6, c.27]
З певними нюансами можна віднести до романтичної субкультури також і байкерів та хакерів. Традиційно їх відносять до субкультур відповідно спортивного та інтелектуального спрямування. Байкери, мотоциклісти, яких в нас називають рокерами. (додатки, мал.3.) Вітчизняна субкультура байкерів є досить поширеною.
Хакери (комп'ютерні фанати) - молодіжна субкультура, яка знаходиться в процесі формування. Чисельна кількість хакерів поки що є незначною. Вони спілкують через комп'ютерну сітку. Їх пік ще не настав.
Із субкультур гедоністично-відпочинкових охарактеризуємо рейверів (від англ. Незв'язна мова). (додатки, мал.4.) Вони виникли у 80-х в США, а у нас отримали поширення лише в 90-х. В музичному змісті стиль рейв - наслідок злиття стилю техно- і ейсид-хаус. Для цієї субкультури є характерними нічні дискотеки з гучним звуком, промені лазарів. Для одягу характерні яскраві фарби з використанням штучних матеріалів. Поширення цієї культури йшло паралельно із поширенням наркотиків, зокрема «екстазі». Прийняття наркотичних речовин з метою «розширення свідомості» стало невід'ємною частиною рейверської культури.
Ролерами називають любителів роликових ковзанів (додатки, мал.5.). Вони люблять спортивний одяг яскравих кольорів. В основному до них належать старшокласники, але є і студенти. Цікаво, що переважну більшість ролерівських компаній очолюють дівчата. До них належать молоді люди із заможних сімей.[6, c.28].
Панки відносяться до радикально-деструктивних, проте вони ніколи не були сильно впливовими (додатки, мал.6.). Їхній пік припадав на 90-ті роки. Зараз появилося багато розгалужень: хеві-метал, треш-метал. В рамках радикально-конструктивних субкультур виділяють також і анархо-лівацьку та правоекстреміську субкультури. Анархісти проти будь-яких виборів, проекстреміські угруповання б'ють іноземців.
Кримінальна молодіжна субкультура (гопники, мотальники, любери), розквіт якої припадав на 80-ті роки. Будь-яка молода людина, що не належала до цих угрупувань могла бути побитою, пограбованою, чи навіть піддатися сексуальному ґвалтуванню.
Молодіжні субкультури можна визначити за такими ознаками:
1. Субкультурам притаманні заходи, які забезпечують їхню стійкість;
2. Субкультурам властивий структурований процес навчання, протягом якого кандидати вчаться, як стати членами;
3. Субкультурам притаманний дуже виразний ступінь автентичності, який творить настільки міцні і суспільні межі, що групу можна називати субкультурою;
4. Майбутні члени повинні показати досвідченим членам, що вони зрозуміли альтернативні правила, що вони - «свої»;
5. Субкультури формуються навколо добровільних об'єднань;
6. Cубкультури творять власні субінтерпретації норм загалу - вони або повністю відкидають їх на користь своїх, або трішки їх змінюють, щою надати сенсу способу життя своєї субкультури. Жодна субкультура як така не є відхиленням. [4, c.67]
молодіжний субкультура езотеричний стиль
3. Співвідношення між субкультурами
Субкультура є видовим поняттям, похідним від родового «культура» і означає культурну спільність з деякими особливими рисами та ознаками, виділеними з тієї чи іншої культури. Власне ж культура розуміється як щось ціле, утримуючи в собі множину субкультур. При цьому було б невірним уявляти субкультури якимись механічними складниками культури. Вони в реальності перехрещуються, зливаються, незначно розмежовуються або ж різко відрізняються за деякими параметрами аж до протистояння основному масиву культури, будучи його альтернативою.[5, c. 138].
Уявімо собі площину кола основним масивом культури. Біля його центру, в ущільненому «ядрі», зосереджуються субкультури, які складають основу. Їх деякі дослідники називають базовими. Далі від центру розміщуються субкультури з характерними відмінностями, розмежуваннями. Щоб розглянути культуру і динаміку культури з допомогою поняття «субкультура», важливо не лише аналізувати окремі конкретні субкультури, але також вивчати їхні взаємозв'язки та співвідношення однієї з одною і з базовими субкультурами. [7]
У центральних субкультурах формуються найбільш стійкі утворення, які зберігають систему цінностей даної культури, її традиції, її різноманітні історичні здобутки. Одначе структура базових субкультур не обов'язково монолітна. Вона завжди має складну будову і втілює в собі можливість протистоянь субкультур, навіть в межах центрального загальнокультурного ядра, мірі традиційності та інноваційності. Порушення цієї міри зумовлює драматичні конфлікти.
Периферійні субкультури культивують риси, які менш розвинені або зовсім не розвинені в центральних субкультурах. Інновації периферії підтримуються або не підтримуються центром. Рівень засвоєння субкультурної різноманітності зумовлюється інтегративними можливостями культури.
Субкультури, віддалені від центру, несуть в собі різний зміст. Одні з них виконують функції «нагромаджувачів» раніше відкритого, історично усталеного. Ці субкультури -- архаїчні моделі збереження і реставрації тих культурних надбань, які для суспільства в цілому уявляються анахронізмом. Такими, наприклад, можуть бути субкультури, що культивують старі вірування і культури. Своєрідні секти, закриті співтовариства старанно відмежовуються від взаємодії з іншими культурами і субкультурами, від зовнішнього світу.
Інші -- уособлюють в собі інновації, культивують нове, виявляють себе як «лабораторії майбутнього», як стихійні «експериментальні» структури культурного поступу.
Інноваційні субкультури заслуговують уважнішого розгляду. Очевидно, вони не завжди визнаються потрібними, не завжди несуть у собі прогресивне начало, часто-густо не приживаються. Не може бути й мови, правда, щоб «прижилась» і розвинулась інновація, ворожа загальнокультурному «ядру», базовій субкультурі конкретного суспільства. Скоріш за все, вона буде непоміченою або ж енергійно заперечуватиметься, або ж піддаватиметься рішучій трансформації під впливом оточення. Для впровадження і розповсюдження відповідної інновації необхідна доволі потужна соціальна підтримка. Цим пояснюється неможливість прийняття далеких від центру інновацій: чим більше людей повинні їх прийняти і перебудуватися в своїй діяльності і мисленні, тим складніше це здійснити.
У розвитку суспільства бувають періоди, сприятливі для впровадження і розповсюдження інноваційних субкультур, і періоди, коли культура змінам не піддається. Здатність до змін зумовлюється станом центральних субкультур. Той час, коли з якихось причин вони знаходяться в кризовому становищі, а в суспільстві назріває здійснення якихось зрушень, сприятливіший для розповсюдження впливу інноваційних субкультур, ніж час, коли центральні субкультури перебувають у стійкій фазі.
Одначе, щоб здійснилась назріла суспільна потреба в інноваціях, в культурі повинні існувати субкультури з інноваційним потенціалом, тобто ті природні лабораторії, через які і з допомогою яких здійснюється процес розвитку. Якщо культура володіє значним числом інноваційних субкультур, то при соціальному запиті вона «реагуватиме на виклик» висуванням необхідної в даний момент і випробуваної в тій чи іншій субкультурі інновації. Коли ж суспільство збіднене субкультурами з інноваціями, з новими, незначними ідеями й ідеалами, в ньому відчувається недолік реформаторських сил.
Природну динаміку субкультур коректують їхні відношення з соціальними інститутами. Останні, особливо ті з них, що володіють владою (наприклад, держава), підтримують необхідні для свого існування культурні сили, прагнуть посилити одні субкультурні спільноти і придушити або навіть усунути інші культурні об'єднання.[2, c. 65]
Слід наголосити, що субкультури не виникають в рамках соціального інституту. Вони з'являються як неформальні об'єднання людей, які культивують деяку культурну особливість. У подальшому, однак, субкультура, утворена як вияв і розвиток вільної людської активності, вступає в певні відношення з соціальними інститутами суспільства.
При цьому вона може ними підтримуватись аж до набування інституціоналізованої форми. Деякі субкультури принципово протилежні позитивним соціальним цілям будь-якого суспільства і не можуть ним визнаватись (кримінальні і криміногенні субкультури). У деяких випадках суспільством можуть інституціоналізуватися загрозливі субкультури, розповсюдження яких призводить до різких негативних соціальних наслідків (нацистські рухи і їх інституціоналізація).[5, c. 87]
Члени субкультурних об'єднань можуть виявляти як прагнення до інституціоналізації своєї субкультури, так і намагатись обійти її з метою збереження власної неповторності, ідентичності тощо. Учасники політичних рухів, стверджуючи певні цінності, як правило, намагаються розповсюдити свої переконання на все суспільство, найшвидше втілити знайдене ними в соціальне і культурне ціле. Деякі ж альтернативні молодіжні рухи намагаються відокремитись від «офіційної» культури, зберігаючи власні цінності недоторканими з боку інших субкультур. [5, c.67]
Сучасні вчені значно посилили інтерес до осмислення проблем субкультури. У трактовці цього соціального феномену виникли принципово нові позиції. Більш того, сама тема перестала бути периферійною, частковою. Дослідники прийшли до переконання, що саме це питання, нарешті, дозволить наблизитись до осягнення культури як важливого соціального феномену, зумовлюючого соціальний поступ. Звідси своєрідний дослідницький бум, перші ознаки якого спостерігаються на початку 80-х років.
Чим пояснюється факт, що в проблемі субкультури, яка цікавила філософів і соціологів як засіб соціалізації особистості, раптом чітко викристалізувався світоглядний зміст? Чому дослідники побачили в цій проблемі особливий науковий потенціал?
Слід звернутись, передусім, до досвіду, нагромадженого західними спеціалістами в осмисленні молодіжних субкультур 60-х років. Вчені помітили, що цінності й ідеали ліворадикальної молодіжної свідомості у боротьбі з істеблішментом при згасанні молодіжних рухів не зникли, а влились у сучасну західну культуру. Звідси здогад: чи не володіють субкультури деяким культуротворчим зарядом? Чи не приховують у собі можливості перебудови культури, її удосконалення? Нарешті, чи не уособлюють в собі нових орієнтацій, провісників культури майбутнього?
Не важко зрозуміти, що така логіка переміщує акценти в осмисленні самої теми «культура». Субкультура стає по суті висхідним началом не лише в побудові теорії культури, але і в філософській трактовці історії. Вона є своєрідним запереченням попереднього начала з утриманням основних сил для розвитку нового, ще не існуючого, для радикального прориву в світ нових духовних параметрів, культурних установок. Пізнати суть і призначення субкультури -- означає осягнути таємниці культурного творення, пізнати секрети історії.
Відомий канадський дослідник Е. Тирьякан ще на початку 80-х років, аналізуючи езотеричні субкультури, звернув увагу на те, що вони утримували в собі потужні каталізатори культурно-історичної творчості. «Глибоке вивчення езотеричної культури, -- писав він, -- яка вважається архаїкою західної культури, на нашу думку, висвітлює головні джерела ідеаційних змін у структурі сучасного суспільства, які визначають колективні уявлення про природну і соціальну реальності».
Нагадаємо, що згідно з трьома типами світосприймання, а отже й культури, які виділяв П. Сорокін, ідеаційний передбачає диктат раціонального мислення на відміну від «почуттєвого» й «ідеалістичного», коли у пізнанні панує інтуїтивізм. Думка Тирьякана зводиться до того, що «окультні» й «езотеричні» субкультури є певною проміжною ланкою між патріархальною і сучасною культурою.
Процвітання езотеричних і окультних співтовариств, як пише канадський соціолог, свідчить: криза панівної культури настільки глибока, що, можливо, відбувається формування її нової парадигми. Більш того, субкультури і викликали «теургійну турботу» європейської цивілізації, надали їй динамізму. Субкультури несуть постійне оновлення культурного життя, без них західна цивілізація не набула б властивого їй культурно-історичного життєвого запалу. [2,c.89]
XVII Всесвітній філософський конгрес у Монреалі (1983 р.) показав, наскільки сприйнятлива культурологія до подібного розуміння субкультур. Виступаючи з пленарною доповіддю, канадська дослідниця Л. Марсіль-Лаксот намагалась проаналізувати цю проблему з погляду єдності і плюралізму культур. Вона поставила питання: що має більшу цінність -- сама культура чи народжені нею субкультури? Є всі підстави, на її думку, стверджувати, що субкультури своїм творчим пориванням перевершують значення панівної культури.
Не слід обходити увагою й іншу концепцію субкультур, висловлену відомим західним соціологом К. Мангеймом. Справа в тому, що традиційно проблема субкультури розглядалась в межах концепції соціалізації. Передбачалось, що прилучення до культурних стандартів, входження у світ панівної культури -- процес складний і суперечливий, він постійно натикається на певні психологічні та інші труднощі. Це й зумовлює особливі життєві устремління молоді, яка з духовного фонду суб'єктивує лише те, що відповідає її життєвим пориванням. Так народжуються певні культурні цикли, зумовлювані зміною поколінь. Юність втілює в собі нову історичну реальність, але не перетворює культуру, не удосконалює її, не змінює її стандарти. Йдеться лише про те, що духовні шукання, ціннісні вияви неминучі в силу вікової адаптації. Минає вік бродіння, і культура знову повертається до свого русла. Інакше кажучи, мангеймівська концепція пояснює, чому люди творять особливий світ цінностей, життєвих орієнтацій, але разом з тим констатує: субкультури хоч постійно і відтворюються в історії, все ж їхнє призначення -- пристосувати людей до панівної культури. Субкультурам не надається основоположного значення. Вони є епізодом в історичному становленні буття.
На наш погляд, варто поєднати обидві концепції і на їх стикові намагатись осмислити основні інваріанти культурного поступу і культурного занепаду, культурного розвою і культурної обмеженості. Безсумнівно те, що талант, як генератор культури, здобуває визнання лише через своїх прихильників, цілеспрямовано розвиваючи власну субкультуру, пробиваючись до субкультурного центру, несучи до нього інноваційну розруху. Цей процес може розвиватись і від центру до периферії, несучи в собі певну стабільність та очікуючи в майбутньому інноваційних руйнувань. У цьому чітко виявляється діалектика життя.
Висновки
Отже, опрацювавши наукову літературу з даної теми та дослідивши субкультури, їх різновиди та особливості, можна зробити такі висновки:
Культура розглядається в соціології як складне динамічне утворення, що має соціальну природу і знаходить вираз у соціальних відносинах, скерованих на створення, засвоєння, збереження і розповсюдження матеріальних предметів і духовних феноменів.
В залежності від рівня, масштабів, форм соціальної взаємодії розрізняють типи та форми культури. Основними типами культури визначають загальнолюдську культуру, суперкультуру, субкультуру, контркультуру. Детальніша інформація про культуру як соціальне та явище та субкультури подається в розділі 1.
Субкультура як складник культури визначається специфікою змісту таких загальних ознак, як предмети, що складають умови і об'єкт інтересів її членів; способи регуляції взаємодій і відношень між ними; критерії оцінки взаємодій і станів субкультури в цілому.
Молодіжні субкультури - особлива частина суспільної культури. Молодіжних неформальних рухів багато.
Вчені вважають, що молодіжній субкультурі сучасності властиві такі риси:
· Переважно відпочинково-рекреативна спрямованість.
· «Вестернізація» (американізація) культурних потреб і інтересів.
· Пріоритет споживацьких орієнтацій.
· Слабка індивідуальність та винахідливість культури.
· Поза - інституційна культурна самореалізація.
· Відсутність етнокультурної само-ідентифікації.
Всі названі ознаки молодіжних субкультур детальніше розглянуто в розділі 2. Спираючись на класифікацію субкультур, яку запропонував С. Сергєєв, також в розділі 2 ми детально розглянули кожну з них:
· романтико-ескапістські субкультури (хіпі, індіаністи, толкіністи, байкери);
· гедоністично-відпочинові (мажори, рейвери, репери);
· радикально-конструктивні (панки, екстремістські політизовані субкультури лівого і правого напрямку);
· кримінальні (гопники, любери).
Для глибшого розуміння та дослідження субкультур, важливо не лише аналізувати окремі конкретні субкультури, але також вивчати їхні взаємозв'язки та співвідношення однієї з одною і з базовими субкультурами. Саме питання співвідношень між субкультурами і розглянуто в розділі 3.
Дослідження субкультур дозволяє в несподіваному ракурсі прослідкувати генезис культури, її динаміку. Безсумнівно, що в усі часи свого становлення та розвитку культура зумовлювалась множиною субкультур, переважальними впливами одних і войовничими, часто-густо непомітними претензіями інших. Найпрогресивніші претензії, які закликали до заміщення відсталих або віджилих складників субкультур, як правило, замовчувались або знищувались панівними субкультурами.
Звичайно, рано підводити підсумки, бо ще не повністю виявились основні тенденції в теоретичному аналізі субкультур і їхнього місця в прогресивному поступі культури. Проблема субкультур сьогодні -- найвагоміший аргумент у переосмисленні цілісної концепції культури.
Список використаних джерел
1. А.А. Герасимчук, Ю.І. Палеха, Соціологія. - Посібник для студентів. Європейський університет. - К., 2009.
2. Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Кадария Ф. Д., Савченко И. П., Шаповалов В. А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю. Г. Волкова. - Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.
3. М.М. Закович. Культорологія: українська та зарубіжна культура. Навчальний посібник. - К. Знання, 2007.
4. Карп'як Вадим. Молодіжні субкультури // Спілка української молоді. - 2013.
5. Савельєв Ю.Б. Взаємодії субкультур як фактор соціокультурного розвитку: Автореф. дис. ... канд. філос. наук. 09.00.03 .- Київ, 1997.
6. Молодіжна субкультура: сучасні вияви (Т. В. Бондар) // Український
соціум. - 2003. - № 1 (2). - C.24-29.
Размещено на Allbest.ur
...Подобные документы
Поняття субкультури як підсистеми загальної системи. Розвиток аналітичних підходів до вивчення молодіжних субкультур. Соціальні, політичні та економічні чинники виникнення рейву як альтернативного руху в Європі. Світоглядне вимірювання рейв-культури.
дипломная работа [97,2 K], добавлен 29.03.2021Види та значення культури. Роль і місце культури в діяльності людини. Простий, інтенсивний і деструктивний типи відтворення суспільства. Поняття, типи, форми організації субкультури, її методологічне значення та здатність до розвитку й трансформації.
реферат [17,9 K], добавлен 19.03.2009Сутність, зміст, показники, особливості молодіжної культури та рівень її сформованості у підлітків. Загальне поняття про молодіжні субкультури та їх вплив на формування особистісного "Я" в період ранньої юності. Найпоширеніші групи молодіжних субкультур.
курсовая работа [242,3 K], добавлен 07.05.2011Культурологія як навчальна дисципліна, її філософський сенс. Генеза і співвідношення культури з цивілізацією. Техніка, культура та природа людини. Внутрішні колізії культурного явища. Поняття субкультури. Роль культурних орієнтацій у розвитку суспільства.
курс лекций [210,2 K], добавлен 09.03.2011Вивчення субкультур як явища культурної диференціації суспільства. Трансформація суспільства, зміна естетики, етики, ідеології та поведінкової системи. Культурні форми, що створюються дорослими для дітей із метою їх прилучення до досягнень культури.
статья [22,5 K], добавлен 07.08.2017Історія зародження та розвитку субкультури хіп-хоп. Сильвія Робінсон як засновник хіп-хопу, його проникнення на комерційний ринок. Складові образу хіп-хопера, приклади елементів одягу. Експерименти хіп-хоп культури в області музики та хореографії.
презентация [407,7 K], добавлен 10.10.2013Поняття "філософія культури" з погляду мислителів ХХ ст. Культурологічні особливості різних епох європейської цивілізації. Теорії виникнення і розвитку культури. Цивілізація та явище масової культури у сучасному суспільстві. Етнографічне обличчя культури.
реферат [51,0 K], добавлен 05.02.2012Особливості культурного життя доби відновлення української державності (1917-1920 рр.). Радянський етап розвитку української культури. Відродження національної культури в добу розбудови незалежної України. Державна підтримка національної культури.
реферат [40,4 K], добавлен 03.10.2008Поняття і сутність культури, напрямки та проблеми її дослідження. Передумови виникнення української культури, етапи її становлення та зміст. Особливості розвитку української культури періоду Київської Русі, пізнього Середньовіччя, Нової, Новітньої доби.
учебное пособие [2,1 M], добавлен 11.02.2014Цивілізація як щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними. Ґенеза і співвідношення культури з цивілізацією. Проблеми протилежності і несумісності культури та цивілізації в умовах сучасного суспільства.
контрольная работа [26,3 K], добавлен 19.10.2012Культура України в період від давніх часів до початку ХХІ ст. Внутрішні особливості національної культури українського народу та способи їх прояву в різних сферах суспільного життя. Поселення і житло, духовна культура українців. Український народний одяг.
курсовая работа [64,2 K], добавлен 28.04.2014Роль мови та культури різних етносів, особливості їх менталітету. Аналіз змісту рядка із пісні сучасного автора і співака Тараса Чубая. Русифікація українського міста як феномен української культури. Характерні риси українського бароко, поняття щедрівки.
контрольная работа [32,4 K], добавлен 08.03.2013Поняття духовної культури. Сукупність нематеріальних елементів культури. Форми суспільної свідомості та їх втілення в літературні, архітектурні та інші пам'ятки людської діяльності. Вплив поп-музики на вибір стилю життя. Види образотворчого мистецтва.
реферат [56,4 K], добавлен 12.10.2014Поняття реалогії і речезнавства як науки. Особливості речі як мови культури. Аналіз речі у ключових параметрах її виникнення та функціонування, основні функції речей у становленні культури. Стан речей в індивідуальній та понадіндивідуальній реальності.
курсовая работа [32,5 K], добавлен 06.09.2012Розгляд поняття та практичної задачі милосердя як основної проблеми етики та сучасного життя суспільства. Характеристика ключових етапів розвитку української культури. Особливості розвитку театрального, образотворчого та кіномистецтва в післявоєнні роки.
контрольная работа [21,7 K], добавлен 20.10.2010Ознайомлення з поняттями "традиція", "субкультура" і "контр-культура". Причини поділу культури на високу та низьку в середині ХХ ст. Протиставлення культури еліти як творця духовних цінностей і культуру мас як споживача культури в книзі "Повстання мас".
реферат [30,2 K], добавлен 21.10.2014Труднощі історичного життя України. Широкі маси суспільства як справжні творці і носії культури. Самобутня система освіти. Автори "Української культури". Елементи національного самоусвідомлення. Спроба цілісного дослідження феномена української культури.
реферат [28,6 K], добавлен 23.04.2013Поняття "етнічна культура". Деякі проблеми і особливості етногенезу українського народу. Формування етнічної культури з формуванням народу (етногенез). Своєрідність регіонів, культурно-історичні зони України. Становлення української літературної мови.
реферат [13,1 K], добавлен 02.12.2010Поняття ї функції культури, її складові, концепції розвитку у філософській думці, система цінностей. Історія її розвитку в епохи Стародавнього Сходу, Античності, Середньовіччя, Відродження, Просвітництва. Українська та зарубіжна культура Х1Х – ХХ ст.
курс лекций [304,3 K], добавлен 04.02.2011Загальна характеристика стану і найбільш яскравих представників музичної культури ХІХ століття. Характеристика української музичної культури як складової культури України ХІХ століття. Українська музика і українська тема в зарубіжній музиці ХІХ століття.
контрольная работа [28,4 K], добавлен 03.02.2011