Гра, як атрибут постмодерних комунікацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

УДК 008:316.28:316.324.8.

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата культурології

Гра, як атрибут постмодерних комунікацій

26.00.01 - теорія та історія культури

Мізрахі Марія Василівна

Сімферополь - 2010



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі культурології філософського факультету Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України. постмодернізм культурологічний комунікації

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Берестовська Діана Сергіївна, завідувач кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Воєводін Олексій Петрович, завідувач кафедри культури і культурології Східноукраїнського національного університету ім.Володимира Даля, м. Луганськ;

кандидат філософських наук, професор Шенгєлая Йосип Шалвович, професор кафедри філософських і соціальних наук Севастопольського національного технічного університету, м. Севастополь.

Захист відбудеться на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.09 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 20, зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Академіка Вернадського, 4).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.О. Кур'янова.



Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Постмодерн - складна та суперечлива епоха, різні аспекти якої представляють собою унікальний дослідницький матеріал. Актуальність цього дослідження обумовлена тим, що протягом ХХ століття ігрові тенденції в культурі посилювалися, а доба постмодерну стала піком цього процесу. При цьому культуру постмодерну відрізняють кардинальні зміни в області комунікацій. Актуальність цієї роботи підкреслюється зверненням до комунікативних процесів постмодерну і того особливого значення, що набуває у них феномен гри.

На пострадянському просторі постмодерн проявив себе особливо яскраво, він подарував світовій культурі нові імена, виявив нові проблеми, позначив нові стратегії розвитку суспільства. Не можна недооцінювати значення цієї віхи у розвитку світової культури. В той самий час статус постмодерну у вітчизняній науці, зокрема, в культурології, все ще є невизначеним. Оскільки на сьогоднішній день в українській та практично всій західній культурі значна частина типово постмодерних тенденцій зберігається або навіть посилюється, то актуальність цього дослідження полягає також у спробі вирішення проблеми осмислення трансформації культурних процесів, що відбувалися і відбуваються в Україні та інших країнах, які охоплені ситуацією постмодерну. В той самий час важливо відзначити, що зміни у сфері комунікацій багато в чому визначають вигляд сучасної культури і позицію сучасної людини всередині культурної системи.

Протягом другої половини XX століття спостерігаємо зміни у філософії, суспільстві, науці, які сформували культуру постмодерну і постмодернізм як її нову парадигму. Проблеми глобалізації, міжкультурні конфлікти, кризи в найрізноманітніших сферах життя зумовили необхідність дослідження комунікацій як механізму соціального і культурного управління, як засобу формування культурного простору. Потреба в розумінні закономірностей розвитку комунікативних процесів сьогодні, як ніколи, є актуальною.

Ігрові принципи реалізуються в різних культурах та епохах, адже гра є невід'ємною властивістю культури та різних її підсистем. Відповідно роль і характер гри в різний час і в різних підсистемах культури істотно змінювалися. У цьому дослідженні ми розглянули способи виявлення гри в культурі постмодерну у сфері комунікацій.

Проблемам постмодерну присвячено праці таких дослідників, як Р. Барт, Ж. Батай, К. Батлер, Ж. Бодрійяр, В. Вельш, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, Ф. Джеймісон, Ч. Дженкс, І. Ільїн, П. Клоссовські, Ю. Кристева, Ж.-Ф. Ліотар, М. Фуко, І. Хассан, У. Еко, М. Епштейн та інших. Проблеми розвитку комунікацій розглядаються в роботах Х.-Г. Апеля, Р. Барта, К. Кнорр-Цетіної, Н. Лумана, М. Маклюена, Г. Почепцова, Ю. Хабермаса та багатьох інших дослідників. Гра як феномен культури аналізується в дослідженнях М. Бахтіна, В. Агаркова, Ж. Дерріда, Х. Ортеги-і-Гассета, Й. Хейзінга, Й. Фінка та інших. У той же час складність та суперечливість названих феноменів і процесів актуалізує їх подальше дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках досліджень кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського з вивчення планової теми «Культура народів Причорномор'я: комплексне дослідження» (реєстраційний номер 0101U05977). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (протокол № 4 від 20 квітня 2007 року).

Метою дисертаційної роботи є дослідження гри як атрибута комунікацій постмодерна. Досягнення поставленої мети вимагає розв'язання наступних дослідницьких завдань:

* уточнити поняття «постмодерн»;

* визначити й описати головні (у контексті дослідження комунікацій) риси культури постмодерну;

* розглянути основні моменти аналізу культури постмодерну в рамках проекту постмодернізму;

* виявити теоретико-методологічні підстави культурологічного дослідження постмодерних комунікацій та їх ключових особливостей;

* обгрунтувати атрибутивний характер ігрових властивостей комунікацій постмодерну і розглянути ігрові прояви в різних типах і видах комунікативних процесів;

* проаналізувати телевізійну рекламу як приклад реалізації ігрових властивостей постмодерних комунікацій.

Об'єктом дослідження виступають комунікативні процеси культури постмодерну.

Предметом дослідження є гра як атрибутивна властивість комунікативних процесів, що виникають у межах культури постмодерну.

Методи дослідження. Основними матеріалами дослідження постмодерних комунікацій є сукупність культурологічних текстів, монографії з філософії культури, а також соціологічні, психологічні та міждисциплінарні теоретичні дослідження, присвячені аналізу динаміки комунікативних процесів у другій половині XX століття та аналізу основ культури постмодерну.

Складний характер предмету дослідження зумовив використання комплексу методів, заснованого на системному підході до вивчення феноменів культури.

У процесі роботи використані наступні загальнонаукові та спеціальні методи:

* соціокультурний та соціально-історичний аналіз, що сприяв виявленню основних рис культури постмодерну;

* історичний, який використовується для опису динаміки розвитку комунікативних процесів, що є суттєвими в контексті дослідження культурних трансформацій;

* компаративістський метод, необхідний для дослідження проявів гри в різних типах і формах комунікації.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

* обгрунтовано атрибутивний характер ігрових властивостей постмодерних комунікацій з позицій культурології;

* описано зв'язок між трансформаціями культурних явищ у сфері комунікацій та актуалізацією тих чи інших аспектів гри;

* аргументовано положення, що гра є інструментом стимулювання автокомунікаціі в постмодерні;

* на основі виявлення специфіки віртуальних комунікацій сформульовано тезу, що гра є основою всіх форм віртуальних комунікацій і механізмом, який одночасно забезпечує свободу суб'єктів-учасників і обумовлює ситуативність цієї свободи;

* здійснено аналіз телевізійної реклами як промовистого прикладу реалізації ігрових властивостей постмодерних комунікацій.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що в результаті дослідження було уточнено комунікативний аспект поняття «постмодерн» у культурологічному дискурсі. Основні положення й висновки проведеного дослідження є внеском у розробку проблем історії та теорії культури, а також у процес подальшого вивчення різних аспектів сучасних комунікацій, феномена гри та культури постмодерну. Результати роботи можна використовувати як теоретичну основу для проведення соціокультурних досліджень сучасних комунікативних практик.

Практичне значення полягає у можливості використанні отриманих результатів для різних практик: у соціокультурному проектуванні, у розробці стратегій маркетингових, рекламних та PR комунікацій, а також у педагогічних цілях при розробці лекційних курсів та спецкурсів з культурології, теорії та історії культури, наприклад: «Теорія культури», «Світова культура ХХ століття», «Історія культури Заходу», «Історія культури України XX століття» та інших. Матеріали дослідження були використані автором у процесі підготовки спецкурсу «Естетика постмодерну» на спеціальності «Культурологія»в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та тексти публікацій написані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дисертації. Найважливіші положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію під час обговорення на засіданні кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, опубліковані в наукових статтях і викладені в доповідях і виступах автора на XXIII, XXIV, XXV, XXVII міжнародних наукових читаннях "Культура народів Причорномор'я з найдавніших часів і до наших днів» (м. Сімферополь, квітень 2007 р., листопад 2007 р., квітень 2008 р., квітень 2009 р.), VI міжнародній конференції «Міжкультурні комунікації: стратегії вивчення мови» (м. Сімферополь, травень 2007).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у 5 наукових статтях, із них 4 - надруковано у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що об'єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел, що нараховує 185 позицій. Загальний обсяг дисертації складає 175 сторінки, з них - 160 сторінок основного тексту.



Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету та основні завдання, визначено об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну роботи, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження, особистий внесок здобувача та структуру роботи.

У першому розділі «Постмодернізм як рефлексія комунікативних аспектів постмодерну», який складається з двох підрозділів, розглянуто історію терміну «постмодерн» і похідного від нього - «постмодернізм», виявлено й описано відмінності у змісті цих понять, а також надано загальну характеристику явищ, що ними позначаються. Виділено ключові риси цих явищ у контексті дослідження постмодерних комунікацій.

У підрозділі 1.1. «Ключові особливості культури постмодерну» запропоновано розуміння постмодерну як культурно-історичного періоду у розвитку країн Європи, Америки, а також деяких країн Сходу, що розпочався наприкінці 1960-х - початку 1970-х рр.

Було сформульовано ключові для дослідження риси постмодерну:

- десакралізація метанаррацій і пов'язана з нею максимальна фрагментованість цієї культури, яка виявляється на всіх рівнях і в усіх сферах культури;

- характерне відчуття світу як хаосу, викликане кризою довіри до всіх раніше існуючих цінностей, артикульоване у понятті «постмодерністська чутливість»;

- панмовний та пантекстуальний характер цієї культури, а також її іронічність і маргіналізм;

- інформаційний вибух та пов'язані з ним зміни в житті людини постмодерну.

Для виявлення та опису ключових рис постмодерну було проаналізовано концепції У. Еко («Нотатки на полях «Ім'я Рози»), Ф. Джеймісона («Постмодернізм і суспільство споживання», «Теорії постмодерну»), І. Хасана («Культура постмодернізму») , К. Батлера («Після «тризни»: есе про сучасний авангард»), М. Епштейна («Постмодерн в російській літературі»), Ж.-Ф. Ліотара («Стан постмодерну»), І. Ільїна («Постмодернізм від витоків до кінця століття. Еволюція наукового міфу») тощо.

У підрозділі 1.2. «Теоретичне осмислення культури постмодерну в рамках постмодернізму» розглядаються основні риси постмодерністської теоретичної рефлексії. Відзначено, що постмодернізм як сучасний тип філософствування дистанціюється від класичної й некласичної філософської традиції та реалізує себе в цілій низці проектів: номадологічному, шизоаналітичному, нарратологічному, генеалогічному, симулятивному, комунікаційному. У більшості з них, так чи інакше, було синтезовано положення теорії постструктуралізму (Ж. Дерріда, Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі, Ж. Бодрійяра, Ю. Крістєва, Ж.-Ф. Ліотар, К. Касторіадіс, Р. Барт, М. Фуко) і досягнення художньої практики деконструктивізму (П. де Мал, Х. Блум, Ф. Соллерс, Ю. Крістєва). В цій частині роботи введено твердження, що суть постмодернізму складають його атрибутивна і програмна плюральность, поетичне мислення як модель сприйняття будь-якого культурного тексту і дійсності, що стоїть за ним, відмова від раціоналізму (епістемологічна невпевненість), постметафізічний стиль мислення.

На прикладі теорії Ж.-Ф. Ліотара («Стан постмодерну») постмодернізм розглядається як недовіра до метанаррацій. В дослідженні Ліотара описано поворот постмодернізму до мови, а отже, до проблем комунікації. У цьому зв'язку відзначено актуалізацію концепції «мовних ігор» як протиставлення «дискурсу легітимації», простежено зв'язок між заміщенням метанаррацій мовними іграми і бурхливим розвитком технологій та техніки в другій половині XХ століття.

Розглянуто феномен гри в такий спосіб, як він постає в деяких концепціях постмодернізму. Як приклад наведені «гра письма» і деконструкція (Ж. Дерріда), де гра виявляється дієвим засобом для того, щоб проявити і підкреслити амбівалентність явищ, подвійну природу мови, що використовується в деконструкції для критичного аналізу текстів. Розглянуто «гру структури», яка є однією з фундаментальних ідей постмодерністської філософії, що визначає бачення предмета як механізму, що постійно перебуває в процесі самоорганізації. Проаналізовано поняття «ігри істини» (М. Фуко), що висловлює постмодерністське бачення проблеми взаємовідносин у системі «суб'єкт-пізнання-світ» і постулює, що істина принципово множинна та не може бути об'єктивним змістом емпіричного і теоретичного пізнання.

У другому розділі «Постмодерні комунікації як актуальний феномен культури», що включає три підрозділи, розглянуто трансформацію комунікативних процесів у рамках культурно-історичного періоду постмодерну, здійснено огляд теоретико-методологічних основ культурологічного дослідження постмодерних комунікацій, а також наведено приклади реалізації ігрових властивостей у різних сферах комунікацій постмодерну.

У підрозділі 2.1. «Теоретико-методологічні основи культурологічного дослідження комунікацій постмодерну» зафіксовано і обґрунтовано суттєву зміну ролі комунікацій як об'єкта дослідження в різних галузях знання, розглянуто ситуацію навколо проблеми становлення науки про комунікації, а також основні методологічні принципи їх дослідження, розроблені в працях провідних дослідників, серед яких М. Луман, К.-О.Апель, Ю. Хабермас та інші.

У межах виявлення теоретико-методологічних основ дослідження постмодерних комункікацій проаналізовано теорії комунікативної раціональності та комунікативної дії як найбільш продуктивні у світлі зміни місця і ролі комунікації та комунікативних технологій в різних суспільних сферах і так званого «вибуху» комунікацій. У цих теоріях дуже чітко позначається комунікативний вектор нової філософії, який реконструює філософський досвід модернізму, так чи інакше звертаючись до проблем діалогу як способу повернення до самототожності й можливості дійсної згоди та реабілітує поняття раціональності та нормативності.

У підрозділі 2.2. «Найвагоміші особливості постмодерних комунікацій» визначено найвагоміші особливості комунікацій епохи постмодерну й розглянуто чинники, що їх зумовили.

Розвиток інформаційних технологій, входження до обігу електронних засобів масової комунікації, інформаційний вибух визначили:

- становлення і бурхливе урізноманітнення типів і форм комунікації (віртуальні комунікації, електронний гіпертекст тощо);

- поширення ряду специфічних особливостей комунікативних процесів (так званих «кліпового мислення», « пульсуючого сприйняття»), які засновані на грі, а точніше, на властивості свідомості, що забезпечує здатність індивіда залучатися до гри, та зміні ролі автокоммунікаціі в культурі постмодерну.

Зроблено висновок, що в постмодерні медіальна функція гри набуває особливого значення. Гра, що поєднує безліч амбівалентних якостей (ірраціональний початок-підпорядкованість розуму, свобода-обмеження волі, реальне-фантастичне, серйозне-жартівливе тощо), виявляється необхідною складовою будь-якого розуміння та адекватним засобом комунікації та автокомунікації в сучасному світі.

У підрозділі 2.3. «Ігрові прояви в різноманітті типів постмодерних комунікацій» надано короткий огляд історії концепту гри (пройшовши тривалий шлях в історії філософії, він поступово із суто естетичної категорії перетворився на категорію культурології), розглянуто гру як феномен культури та наведено її специфічні характеристики в епоху постмодерну.

У результаті аналізу різних типів віртуальних комунікацій зроблено висновок про те, що одним з базових принципів здійснення таких комунікативних процесів є гра. Вона реалізується через підміну, розігрування ролі (наприклад, у віртуальних світах), створення умовної схематизованої подібності дійсності поза межами гри (як, наприклад, у соціальних мережах), прагнення до нетипової, ненормативної поведінки (у блогах, чатах, форумах), варіативність розгортання гіпертексту (в роботі з пошуковими системами).

Наведено характеристику художньої культури епохи постмодерну та сформульовано основні принципи постмодерних художніх комунікацій. Такими принципами є:

- активне використання готових форм у процесі створення, трансляції і навіть прийняття повідомлення;

- колажність і цитування, за допомогою яких утворюється складний поліфонічний семантичний простір;

- іронічність, що втілюється через пастиш;

- маргінальність.

Здійснено аналіз різних форм перформативних комунікацій (хепенінги, перформенси, флеш-моби), які відображають соціальні процеси, властиві постмодерному суспільству. У характері постмодерних перфомативних комунікацій відображено тенденції, властиві постмодерну в цілому, - такі, як ускладнення системи соціальної ідентичності індивідів і пов'язана з цим індивідуалізація; «фрагментація» соціального цілого; криза традиційних соціальних інститутів. У результаті аналізу зроблено висновок про те, що гра в постмодерних комунікаціях постає як єдина цінність і константа, що парадоксальним чином потенційно здатна стати основою цілісності світообразу в культурі постмодерну.

Третій розділ «Сучасна медіакультура. Телебачення і телевізійна реклама як приклади реалізації ігрових властивостей постмодерних комунікацій» складається з трьох підрозділів. У цьому розділі розглянуто сучасну медіакультуру і медіакомунікації, а також такі їхні специфічні прояви, як телебачення та телевізійна реклама.

У підрозділі 3.1. «Сучасна медіакультура в контексті розвитку комунікацій постмодерну» проаналізовано поняття «медіа» (концепція М. Маклюена і концепція Р. Барта, міркування С. Жижека), досліджено типи медіа («гарячі» медіа, здатні задіяти велику кількість механізмів сприйняття (аудіовізуальних), та «холодні» медіа, що використовують всього лише один-два засоби трансляції інформації) та їх особливості, а також різні підходи до визначення та аналізу поняття «медіакультура». Медіакультуру розглянуто як простір, що існує не тільки на основі виробництва і розповсюдження образів, - це лише одна частина відносин, що роблять його можливим, - але й за рахунок циклу «повідомлення-залучення»: залучення як умова і результат споживання повідомлення, та виробництво повідомлення як умова і результат залучення. Медіакультура - це сукупність інформаційно-комунікативних засобів, вироблених людством під час культурно-історичного розвитку, що сприяють формуванню громадської свідомості та соціалізації особистості.

На основі проаналізованих матеріалів зроблено висновок, що трансформації сучасної медіакультури є одним з визначальних чинників розвитку постмодерних комунікацій.

У підрозділі 3.2. «Ігровий аспект телебачення як комунікативної практики постмодерну» телебачення розглянуто як суто постмодерна технологія та один з феноменів, що найбільш повно та ілюстративно передають увесь характер комунікативних процесів постмодерну. Введено та обґрунтовано твердження про те, що ключові світоглядні характеристики постмодерністського дискурсу, так само як і способи організації культури постмодерну (фрагментарність, інтертекстуальність, імітація, плюральність), виявляються в комунікативних техніках телебачення. За своєю структурою телебачення фрагментарне, за специфікою трансляції інформації - інтертекстуальне, за природою - симулятивне. Телебачення є одним із найдемократичніших засобів комунікації, що на цей час лише набирає популярності. Динаміка змін у комунікативних практиках телебачення в сучасному світі є своєрідним маркером стану комунікативного поля культури.

У підрозділі 3.3. «Телевізійна реклама як симуляція» розкрито суть телевізійної реклами як специфічної комунікативної діяльності і невід'ємної складової будь-якого телевізійного ЗМІ. Як складно сконструйоване утворення вона містить низку властивостей та стадій симуляції. Телевізійна реклама виконує функцію семіотизації простору, надаючи конкретне значення явищам, предметам, відносинам, цінностям, чим створює нову сукупність імен і назв. Цей процес здійснюється в постмодерній культурі тим інтенсивніше, чим активніше здійснюються соціальні модифікації та зміни до ціннісної системи. Реклама як сукупність жанрових, формальних і сюжетних різновидів, що виступає як цілісний текст, є так само відображенням настільки ж цілісного тексту всієї сучасної культури. Такий текст отримує конкретизацію через різні структури і реалії - як соціальні, так і економічні, що представляються великою мірою саме рекламою.

Обґрунтовано, що телевізійна реклама є симуляцією реального, що в основі своїй має гру. Читання та тлумачення рекламного образу супроводжується низкою ілюзій. Зроблено висновок, що телевізійна реклама в культурі постмодерну актуалізує форму гри-ілюзії, однобічної гри, суть якої - самоманіпулювання, а функція, в першу чергу, - ескапістська.



Висновки

1.Постмодерн - це культурний стан, що сформувався наприкінці 1960-х - початку 1970-х рр. в більшості країн Західної Європи, країнах Америки, Японії, країнах СНД, і є актуальним по теперішній час. Основні риси культури постмодерну - принциповий дискурсивний плюралізм, обумовлений десакралізацією метанаррацій, панмовний і пантекстуальний характер, маргінальність, цитатність, іронічність, фрагментарність картини світу, розмитість будь-яких кордонів.

2.Постмодернізм як сучасний тип філософствування дистанціюється від класичної і некласичної філософської традиції. Він проявляється в безлічі різноманітних проектів, у тому числі: текстологічному, номадологічному, шізоаналітичному, наратологічному, симулятивному, комунікаційному тощо. Постмодернізм можна вважати дослідницькою парадигмою, оскільки він виробляє власну модель бачення реальності і формує специфічні ідеали та норми опису світу і постмодерної культури.

3.Гра є вільною діяльністю, що усвідомлюється як "несправжня", не пов'язана з повсякденним життям, але здатна повністю захопити того, хто грає, як діяльність, не зумовлена жодними прагматичними інтересами, що протікає в особливо відведеному просторі та часі. Гра впорядкована відповідно до певних правил. Зазвичай вона пов'язана з певною таємничістю або підкреслює свою незвичайність по відношенню до іншого світу.

4.У постмодерні і постмодернізмі феномен гри займає важливе місце. Гра представлена в концепціях провідних теоретиків постмодернізму і дослідників постмодерну. Прикладами теоретичних роздумів, що пронизані ідеєю гри як формотворчої властивості культури, можуть служити концепти «ігор письма» Ж. Дерріда, «ігор структури», «ігор істини» М. Фуко та інші. За допомогою гри в роботі «Письмо і розходження» Ж. Дерріда обґрунтовує подвійну сутність процесу письма. Ігрове відношення до тексту виражається в деконструкції, що використовує амбівалентну природу мови для критичного аналізу традиційної логіки в текстах. Через поняття «ігор структури» визначається особливе постмодерне бачення предмета як механізму, що постійно перебуває в процесі самоорганізації. Поняття «ігри істини» висловило особливе постмодерністське бачення проблеми взаємозв'язків у системі «суб'єкт-пізнання-світ».

5.Гра є атрибутивною властивістю комунікацій постмодерну. У різних видах постмодерних комунікацій можуть акцентуватися різні властивості і функції гри. Деконструюючи власні правила, гра постмодерну частково позбавляється замкнутості, езотерічності.

6.Серед прикладів реалізації ігрових властивостей постмодерних комунікацій особливо показовими є ті, які існують на межі перформативних і художніх комунікацій (перформенс, хепенінг, флеш-моб та інші), а також віртуальні комунікації як специфічний для постмодерну тип комунікацій.

7.Формотворчі властивості основних типів віртуальної комунікації мають ігрові коріння. Ці типи мають високий ступінь відкритості, інтерактивності, характеризуються спрямованістю і мають суперечливий характер впливу, як на учасників комунікативних процесів, так і на загальне комунікативне поле культури постмодерну.

8.Як частина сучасної медіакультури і як суто постмодерна технологія телебачення є одним з феноменів, які найповніше та найвиразніше передають увесь характер комунікативних процесів постмодерну. Його трансформації можна розглядати як своєрідний маркер змін у розвитку комунікацій.

9.Ключові світоглядні характеристики постмодерністського дискурсу, так само як і способи організації культури постмодерну, проявляються в комунікативних техніках телебачення, оскільки за своєю структурою телебачення є фрагментарним, за специфікою трансляції інформації - інтертекстуальним, за природою - симулятивним.

10.Реклама є специфічною комунікативною діяльністю і невід'ємною складовою будь-якого засобу масової інформації. Як складне явище реклама містить низку властивостей та стадій симуляції. Телевізійна реклама є симуляцією реального, що базується на грі та реалізується завдяки їй. Читання рекламного образу супроводжується низкою ілюзій, і в рамках цього процесу формується ігровий простір.

11.Постмодерна культура через телебачення і рекламу актуалізує форму гри-ілюзії, однобічної гри, суть якої - самоманіпулювання суб'єкта, а функція, в першу чергу, ескапістська. При цьому гра є необхідною умовою здатності суб'єкта здійснювати комунікації в умовах постмодерної культури.



Список праць, опублікованих за темою дисертації

1.Мизрахи М.В. Роль игры в современных коммуникативных процессах / М.В. Мизрахи // Человек и христианское мировоззрение. Альманах. - 2006. - № 11. - С. 176-179;

2.Мизрахи М.В. Концепт коммуникативной рациональности как альтернатива проекту постмодернизма / М.В. Мизрахи // Культура народов Причерноморья. - 2007. - № 114. - С. 54-55;

3.Мизрахи М.В. Игра как средство преодоления бинаризма в философии постмодернизма / М.В. Мизрахи // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». - Т. 20 (59). - 2007. - № 4. - С. 441-443;

4.Мизрахи М.В. Виртуальные коммуникации: культурологический аспект / М.В. Мизрахи // Культура народов Причерноморья - 2009. - № 172. - С. 232-233;

5.Мизрахи М.В. Роль игры в постмодернистской теории Ж. Деррида / М.В. Мизрахи // Культура народов Причерноморья. - 2009. - № 174. - С. 164-168.



Анотація

Мізрахі М.В. Гра як атрибут постмодерних комунікацій. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за фахом 26.00.01 - теорія та історія культури. - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. - Сімферополь, 2010.

У дисертації проаналізовано проблеми комунікативних процесів в культурі постмодерну. Постмодерн розглянуто як культурно-історичний період у розвитку країн Європи, Америки, а також деяких країн Сходу, ряд специфічних рис якого визначається особливостями комунікативних процесів. У контексті дослідження цих процесів сформульовано і описано головні риси культури постмодерну, серед яких: десакралізація метанаррацій, постмодерністська чутливість, особливе значення тексту і мови, іронічність, маргіналізм, інформаційний вибух.

У роботі проаналізовано основні моменти дослідження культури постмодерну в рамках проекту постмодернізму. На прикладі концепції Ж.-Ф. Ліотара описано поворот постмодерністської рефлексії до проблем мови і комунікації. На прикладах концепцій «гри письма», «ігор істини», «гри структури» проаналізовано роль феномену гри в постмодерні. Обґрунтовано, що гра в постмодернізмі стала одночасно важливим інструментом філософської рефлексії та об'єктом дослідження.

У ході роботи виявлено теоретико-методологічні підстави для культурологічного дослідження постмодерних комунікацій, розглянуто теорії комунікативної раціональності та комунікативної дії, що є найбільш продуктивними. Виділено найбільш значні особливості комунікацій епохи постмодерну і розглянуто чинники, що визначили їх. Досліджено специфічні для культури постмодерну особливості комунікативних процесів на прикладах різних видів перформативних, художніх, віртуальних комунікацій. Обґрунтовано атрибутивний характер ігрових властивостей комунікацій постмодерну і виявлено особливості гри як компонента сучасних комунікативних процесів (особлива роль медіальної функції; зростання значення гри-ілюзії; деконструювання власних правил, що частково позбавляє постмодерну гру замкненості, езотерічності).

Розглянуто сучасні медіакоммунікації та такі їхні прояви, як телебачення і телевізійна реклама, що є прикладом реалізації ігрових властивостей у постмодерних комунікаціях. Зроблено висновок про те, що трансформації сучасної медіакультури є одним з визначальних чинників розвитку постмодерних комунікацій.

Ключові слова: постмодерні комунікації, постмодернізм, віртуальні комунікації, перформативні комунікації, медіакультура.

Аннотация

Мизрахи М.В. Игра как атрибут постмодерных коммуникаций. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата культурологии по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2010.

В диссертации проанализированы проблемы коммуникативных процессов в культуре постмодерна. Рассмотрены взгляды исследователей, которые обращались к проблемам постмодерна и постмодернизма: Р. Барта, Ж. Батая, К. Батлера, Ж. Бодрийара, В. Вельша, Ф. Гваттари, Ж. Делеза, Ж. Деррида, Ф. Джеймисона, Ч. Дженкса, И. Ильина, П. Клоссовски, Ю. Кристевой, Ж.-Ф. Лиотара, М. Фуко, И. Хасана, У. Эко, М. Эпштейна и других. Проанализированы взгляды ученых, которые рассматривали развитие коммуникаций: Х.-Г. Апеля, Р. Барта, К. Кнорр-Цетиной, Н. Лумана, М. Маклюэна, Г. Почепцова, Ю. Хабермаса и других. Рассмотрены концепции игры как феномена культуры: М. Бахтина, В. Агаркова, Ж. Деррида, Х. Ортеги-и-Гассета, Й. Хейзинги, Й. Финка и других.

Уточнен коммуникативный аспект понятия «постмодерн» в культурологическом дискурсе. Постмодерн рассмотрен как культурно-исторический период в развитии стран Европы, Америки, а также некоторых стран Востока, ряд специфических черт которого определяется особенностями коммуникативных процессов. В контексте исследования этих процессов выделены и описаны главные черты культуры постмодерна, среди которых: десакрализация метанарраций, постмодернистская чувствительность, особое значение текста и языка, ироничность, маргинализм, информационный взрыв.

В работе проанализированы основные моменты исследования культуры постмодерна в рамках проекта постмодернизма. На примере концепции Ж.-Ф. Лиотара описан поворот постмодернистской рефлексии к проблемам языка и коммуникации, на примерах концепций «игры письма», «игр истины», «игры структуры» проанализирована роль феномена игры в постмодернизме. Обосновано, что игра в постмодернизме стала одновременно важным инструментом философской рефлексии и объектом исследования.

Коммуникации постмодерна рассмотрены как актуальный феномен культуры, исследуемый в рамках различных научных дисциплин. В ходе работы выявлены теоретико-методологические основания для культурологического исследования постмодерных коммуникаций. Обосновано рассмотрение теорий коммуникативной рациональности и коммуникативного действия как наиболее продуктивных в свете трансформаций общего коммуникативного поля культуры постмодерна. Выделены наиболее значительные особенности коммуникаций эпохи постмодерна и рассмотрены факторы, предопределившие их. Исследованы специфические для культуры постмодерна особенности коммуникативных процессов на примерах различных видов перформансных, художественных, виртуальных коммуникаций. Обоснован атрибутивный характер игровых свойств коммуникаций постмодерна и выявлены особенности игры как компонента современных коммуникативных процессов (особая роль медиальной функции, возрастающее значение игры-иллюзии, деконструируя собственные правила, постмодерная игра отчасти лишается замкнутости, эзотеричности).

В качестве примера реализации игровых свойств в постмоденых коммуникациях рассмотрены современные медиакоммуникации и такие их частные проявления, как телевидение и телевизионная реклама. На основе собранных материалов сделан вывод о том, что трансформации современной медиакультуры являются одним из определяющих факторов развития постмодерных коммуникаций. Введено и обосновано утверждение, что ключевые мировоззренческие характеристики постмодернистского дискурса и способы организации культуры постмодерна проявляются в коммуникативных техниках телевидения. В результате анализа телевизионной рекламы сделан вывод о том, что она является симуляцией реального, в основе которой лежит игра. Приведены примеры и анализ различных рекламных технологий, базирующихся на игровых приемах.

Ключевые слова: постмодерные коммуникации, постмодернизм, виртуальные коммуникации, перфомансные коммуникации, медиакультура.

Summary

Mizrakhi M. The Game as an Attribute of Postmodern Communications - Manuscript.

The thesis for candidate degree in cultural studies, the specialty 26.00.01 - Theory and History of Culture. - V.I. Vernadski Tavrida National University. - Simferopol, 2010.

The problems of postmodern communication processes have been analyzed in the thesis. Postmodernity has been taken up as a culture state in Europe, America and some Eastern countries that has been formed due to specific communicative processes. In the context of the investigation the main features of postmodern culture have been identified and described.

The main points of culture study in postmodernism project have been analyzed in the paper. As an example the Lyotard's concept describing the postmodern turn of reflection to the problems of language and communication has been taken. Also the concepts of “playing structure”, “games of truth”, “play and writing” have been examined to discover the place of the game in postmodernism. It has been substantiated that the game in the postmodernism used to be both an important tool for philosophical reflection and the object of study.

The theoretical and methodological foundation for the study of postmodern communications has been determined. The theories of communicative rationality and communicative action have been analyzed. We select the most significant features of the age of postmodernism and the factors responsible for them have been examined.

The specific features of the communication processes in postmodern culture have been observed on the examples of different types performance, art and virtual communications. The attributive nature of game properties of postmodern communications and the features of the game as a component of modern communication processes have been proved.

Media Relations and their private manifestations, such as television and television advertising have been taken as an example of gaming properties in postmodern communications. On the basis of the collected materials it has been concluded that the transformation of modern media culture is a determining factor for the development of postmodern communication.

Размещено на Allbest.ru

...