Концепція культури у творчій спадщині С.Л. Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

УДК 130.2 Франк (043.3)

КОНЦЕПЦІЯ КУЛЬТУРИ У ТВОРЧІЙ

СПАДЩИНІ С. Л. ФРАНКА

Спеціальність 26.00.01 - теорія та історія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата культурології

МІРОШНИЧЕНКО Вадим Сергійович

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській державній академії культури

Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, доцент

Панков Георгій Дмитрович,

Харківська державна академія культури,

доцент кафедри культурології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Аляєв Геннадій Євгенович,

Полтавський національний технічний

університет імені Юрія Кондратюка,

завідувач кафедри філософії і соціально-політичних дисциплін

доктор філософських наук, професор

Чаплигін Олександр Костянтинович,

Харківський національний

автомобільно-дорожній університет,

завідувач кафедри філософії і політології

Захист відбудеться "16" вересня 2010 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 у Харківській державній академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4, Мала зала.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.

Автореферат розісланий "13" серпня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю. І. Лошков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Середина та друга половина XX ст. ознаменувалися революційними змінами в усталеній упродовж століть традиційній структурі культури цивілізованого світу. В світовій культурі надзвичайно посилилися дестабілізуючі чинники: виникали і руйнувалися різноманітні ціннісні парадигми, культуру охопили кризові явища, ідеологічні суперечки, були розхитані вікові підвалини побуту, змінилися моральні, релігійні, естетичні уявлення.

Водночас філософсько-антропологічне знання наприкінці ХХ ст. визначило межі можливостей розуміння людини з позицій класичної парадигми «проекту Просвітництва». Вона виявилася девальвованою через змінені екологічні, релігійно-етнічні, демографічні, економічні та інших чинники, котрі посилюються під дією постсекулярних тенденцій.

У цьому контексті надзвичайно важливим є філософсько-культурологічна спадщина представників культури російського «Срібного століття». Вони звернули увагу на деструктивні рухи, що охопили духовну сферу життя сучасного їм цивілізованого суспільства. Однією з основних заслуг мислителів доби «Срібного століття» стала оригінальна і детально розроблена концепція духовної культури. Багато з них, осмислюючи кризові явища суспільства, вказували на необхідність, навіть неминучість, поновлення певних традиційних цінностей з огляду на високу духовність, і в результаті філософська думка тих часів набула гуманістичних рис.

За порівняно нетривалий проміжок часу склалася творчість таких релігійних мислителів - В. С. Соловйова, М. О. Бердяєва, С. М. Булгакова, М. О. Лосського, П. Б. Струве, Л. І. Шестова, П. О. Флоренського, В. Ф. Ерна, С. Л. Франка та ін. Теоретико-культурологічні напрацювання, створені цими мислителями, є важливим матеріалом для сучасних дослідників проблем культури, без якого складно зрозуміти своєрідність і цілісність культури та духовності.

Особливе місце серед видатних мислителів кінця XIX - початку XX ст., котрі розвивали знання про культуру, належить Семенові Людвиговичу Франку (1877-1950). Він був прихильником ідей релігійного гуманізму і розробив концепцію культури, основану на вірі в абсолютні цінності. Головні роздуми С. Л. Франка концентрувалися на духовності як основі людського буття. Він доводив, що необхідною основою розвитку культурних процесів мають стати віра, висока і глибока духовність. Релігійне підґрунтя культури в умовах сучасної глобалізації та постсекуляризації є вкрай важливим з огляду на відновлення духовного її сенсу і порятунку від бездуховності. Україна перебуває в стані перманентного вибору стратегій розвитку між Заходом і Сходом, тому для неї є актуальним усебічне вивчення філософсько-культурологічної спадщини С. Л. Франка, як і багатьох інших представників російського «духовного Ренесансу», оскільки в його працях міститься значний потенціал для сучасних вітчизняних гуманітарних досліджень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота відповідає комплексній науковій темі науково-дослідної роботи Харківської державної академії культури «Вітчизняна та світова культура: історико-теоретичні аспекти» (Державний реєстраційний номер (0109V000511) і темі «Філософські проблеми культури, компаративістські дослідження культури» плану наукових досліджень кафедри культурології Харківської державної академії культури на період 2006-2010 рр., затвердженому рішенням ученої ради Харківської державної академії культури від 27.02.2006 р. (протокол № 8).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження - здійснити аналіз і реконструкцію концепції культури у творчій спадщині С. Л. Франка.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються такі дослідницькі завдання:

- окреслити стан вивчення концепції культури С. Л. Франка в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних учених;

- виявити вплив на концепцію культури С. Л. Франка культурологічних учень другої половини ХІХ - початку ХХ ст. і розкрити ставлення російського мислителя до цих учень;

- визначити та дослідити основні етапи розробки С. Л. Франком концепції культури;

- висвітлити релігійні підвалини концепції культури С. Л. Франка;

- проаналізувати особливості визначення й обґрунтування С. Л. Франком концепції культури в тісному зв'язку з аксіологічними, соціальними, антропологічними, онтологічними, гносеологічними вимірами його філософії;

- розглянути особливості теми кризи європейської культури в ідейній спадщині С. Л. Франка; дослідити конкретні її прояви в контексті тем «західної культури», «повалення кумирів», гуманізму, що розвивалися цим мислителем;

- дослідити шляхи подолання кризи культури в інтерпретації С. Л. Франка, зокрема естетичний досвід і досвід спілкування.

Об'єктом дисертаційного дослідження є творча спадщина С. Л. Франка.

Предмет дослідження - концепція культури у творчості С. Л. Франка.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є міждисциплінарний культурологічний підхід, що реалізовує можливості аналітичного, феноменологічного методів, а також герменевтичного аналізу.

У процесі дослідження використано системно-генетичний метод - для аналізу умов зародження та розвитку концепції культури С. Л. Франка; компаративний підхід - для виявлення спільних і відмінних особливостей концепції культури С. Л. Франка в порівнянні з російськими та західноєвропейськими культурологічними вченнями; історико-культурний аналіз - для дослідження ідейних джерел концепції культури; контекстуальний аналіз - для розгляду безпосередніх відносин концепції культури з іншими складовими творчості С. Л. Франка; термінологічний аналіз - для уточнення сенсу основних понять, використаних у дослідженні.

Теоретичною основою дослідження є: характеристика метафізики С. Л. Франка як «персоналізму всеєдності» Г. Є. Аляєвим; концепція «логіки всеєдності» В. І. Мойсеєва; зауваження стосовно розуміння С. Л. Франком поняття «боголюдство» П. Елена; тези О. О. Назарової щодо особливостей світогляду С. Л. Франка; аналіз «онтології культури» С. Л. Франка В. Н. Порусом; філософсько-культурологічні розробки - П. П. Гайденко, Ф. Буббайєра, В. К. Кантора.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше здійснено цілісний аналіз концепції культури у творчій спадщині С. Л. Франка. Новизна отриманих результатів полягає в наступному:

- на основі репрезентативних джерел визначено основні етапи розвитку концепції культури у творчості С. Л. Франка, котрі тісно пов'язані з його біографією, світоглядними настановами і полягають у домінуванні цієї концепції в доемігрантський період творчості та критичному переосмисленні в період еміграції;

- у результаті компаративного аналізу творчості С. Л. Франка й окремих представників західноєвропейської та російської філософсько-культурологічної думки (неокантіанство, «філософія життя», російська релігійна філософія та ін.) поглиблено розуміння впливу їх учень на концепцію культури С. Л. Франка;

- послідовно вивчені релігійні підвалини концепції культури С. Л. Франка, котрі, перш за все, походять від релігійного світогляду мислителя, що виявляється в позиціюванні Бога, як джерела культури, і тезі про боголюдство, як основу культури;

- досліджені аксіологічний, антропологічний та соціальний виміри концепції культури С. Л. Франка, які втілюються в її тлумаченні як сукупності абсолютних цінностей, а також в антиномічній єдності культури, особистості та суспільства;

- обґрунтовано зв'язок концепції культури з онтологічними і гносеологічними елементами інтелектуальної спадщини С. Л. Франка, що уможливило реконструкцію її в контексті цих елементів;

- здійснено системний аналіз учення С. Л. Франка про кризовий стан європейської культури та конкретних її проявів, котрі виявляються в «кризі західної культури», «поваленні кумирів», кризі гуманізму;

- з'ясовано, що у творчості С. Л. Франка естетичний досвід і досвід глибинного спілкування між Богом і людиною та принцип християнського реалізму є шляхами до подолання кризи європейської культури.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки дисертаційного дослідження мають важливе теоретичне і практичне значення для подальших культурологічних розвідок, спрямованих на визначення ролі абсолютних цінностей та ідеї боголюдства в просторі сучасної культури. Одержані результати дисертаційного дослідження можуть використовуватися в навчальному процесі при підготовці лекційних курсів та спецкурсів з теорії й історії культури, етики, релігієзнавства, історії філософії.

Апробація результатів дослідження. Загальні положення та висновки дисертаційного дослідження були апробовані на таких конференціях: всеукраїнська науково-теоретична конференція молодих учених «Культура та інформаційне суспільство ХХI століття» (Харків, квітень 2008, квітень 2009, квітень 2010 рр.); міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету 2008» Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка (Київ, квітень 2008 р.); міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів «Харківські студентські філософські читання» (Харків, березень 2008, квітень 2009, квітень 2010 рр.); міжнародна наукова конференція «Слобожанські читання» (Харків, квітень 2008, квітень 2009, квітень 2010 рр.); міжнародна наукова конференція «Проблема смислу у філософії та культурі російського Срібного століття» (Дрогобич, травень 2008 р.); XVIIІ міжнародна наукова конференція «Історія релігій в Україні» (Львів, травень 2008 р.); науково-теоретична конференція «Феномен філософської критики в культурі російського Срібного століття» (Київ, лютий 2009 р.); міжнародна наукова конференція «Російська філософія в горизонті сучасного світу» (Софія, липень 2009 р.); міжнародна наукова конференція «Зовнішність сучасної моралі (у зв'язку з творчістю академіка РАН А. А. Гусейнова)» (Москва, березень 2009 р.).

Публікації. Основні ідеї та положення дисертації викладені в 19 наукових публікаціях, із яких 5 - статті, опубліковані у фахових наукових виданнях ВАК України, 6 - статті в інших наукових виданнях, а також у матеріалах 8 наукових конференцій.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів і семи підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 259 позицій (19 - іноземними мовами). Основний зміст роботи викладено на 174 сторінках, доповнених 29 сторінками списку використаних джерел (разом - 203 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дисертаційної роботи; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами; сформульовано мету й основні завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну положень, які виносяться на захист; викладено практичне значення отриманих результатів; наведено дані про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ «Проблема культури у творчості С. Л. Франка: теоретико-методологічні основи дослідження» містить огляд наукової літератури за темою та теоретичні контексти дослідження концепції культури С. Франка, розробку понятійного апарату дослідження і методологічних засад вивчення концепції культури.

У підрозділі 1.1 «Історіографія та методологія дисертаційного дослідження» проаналізована література за темою дисертаційного дослідження, сформульовані методологічні принципи дисертації, розкрито їх зміст.

Методологічною основою дослідження обрано міждисциплінарний культурологічний підхід, котрий дозволив провести всебічний аналіз запропонованої теми. Обраний підхід реалізується в певних методах: аналітичному, феноменологічному, а також термінологічного, герменевтичного аналізу - уможливлюють дослідження фактичного матеріалу роботи; історико-культурний, контекстуальний аналіз та системно-генетичний підхід дозволили дослідити розвиток поглядів С. Франка на феномен культури. Компаративний підхід уможливив зіставити концепцію культури, вчення про кризу культури, ідею гуманізму С. Франка та представників інших культурологічних і філософських напрямів.

Теоретичною базою дослідження є: позиціювання Г. Є. Аляєвим ідей С. Франка як «онтологічний персоналізм усеєдності», думки українського дослідника щодо відмінностей концепцій творчості С. Франка і М. Бердяєва; модель «логіки всеєдності» В. І. Мойсеєва та його зауваження відносно концепції незбагненного С. Франка; тези П. П. Гайденко щодо принципу поєднання протилежностей С. Франком; деї П. Елена з приводу ранніх праць С. Франка та витоків його поглядів на поняття «боголюдство»; тези О. О. Назарової стосовно початкової релігійної настанови світогляду С. Франка, її коментарі щодо розуміння С. Франком причин російської революції; позиція В. Н. Поруса про онтологічні й антиномічні підстави культури у творчості С. Франка.

Здійснений аналіз літератури з теми дослідження дозволяє стверджувати, що проблема культури у творчості С. Франка недостатньо висвітлена в критичних дослідженнях, на відміну від інших тем. Подібна ситуація пояснюється відсутністю в нього систематичного викладення поглядів стосовно культури, а також усталеного погляду на культуру як частину антропології й соціальної філософії мислителя. Виділено три аспекти дослідження концепції культури С. Франка, що, у свою чергу, відображають основну історіографію: релігійний (Г. Є. Аляєв), онтологічний (П. Елен, В. Н. Порус), соціально-антропологічний (Ф. Буббайєр, П. К. Дедяєв, В. К. Кантор, О. К. Карпенко, В. В. Лімонченко, С. В. Малиновська, І. М. Невлєва, С. В. Нікулін, Б. І. Пружинін, Д. В. Щедріна, Л. В. Ярош).

У підрозділі 1.2 «Провідні культурологічні вчення і концепція культури С. Л. Франка (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)» виявлено, що концепція культури С. Франка розвивалася в контексті провідних західноєвропейських і російських культурологічних та філософських напрямів і певним чином віддзеркалює їх проблематику. Це простежується на прикладі вчень про культуру неокантіанства, «філософії життя», російської релігійної філософії та ін. Теоретичні питання культури позначаються наявністю в працях представників цих напрямів спільних тем - таких, як: аксіологія культури, релігія та культура, культура і життя тощо. Оригінальність концепції культури С. Франка порівняно з іншими теоріями культури полягає в чіткому релігійному обґрунтуванні її конститутивних положень таких як боголюдство, абсолютні цінності тощо.

У підрозділі 1.3 «Статус концепції культури в спадщині С. Л. Франка» розглянуто положення концепції культури у творчості С. Франка, що потребувало уточнення біографії (виділені відповідні етапи) та світоглядних настанов мислителя. Філософія С. Франка позиціюється як різновид філософії всеєдності з прагненням до системного поєднання теоретичної і практичної філософії в «цілісний світогляд» на релігійній основі, котра виявляється вже в ранній період його творчості. Основною ідеєю філософсько-антропологічної і культурфілософської спадщини С. Франка є теза - «людським у людині є її боголюдяність». Антропологія російського мислителя маніфестує людину з точки зору персонального та соціального буття. У свою чергу в культурі перехрещуються людський дух і божественне буття, а сама культура є репрезентантом божественного буття на землі. Це надало підстави стверджувати, що концепція культури С. Франка має культурологічне значення. Слід відзначити, що поняття «філософія культури» не набуло належного втілення в текстах мислителя, тому коректніше використовувати поняття «концепція культури», як дотичніше до його праць.

Особливістю концепції культури С. Франка є те, що вона не перебуває лише «на поверхні», не є експліцитною концепцією, багато в чому її потрібно «вичитувати» з усіх його творів. Концепція культури С. Франка - це синтетичне утворення, котре, з одного боку, має власну специфічність, а з іншого - поєднує в собі елементи інших складових його системи.

Другий розділ «Фундаментальні положення концепції культури С. Л. Франка» присвячено дослідженню базових характеристик концепції культури, які фігурують у різні періоди творчості російського мислителя, що дозволило виокремити пов'язані між собою три її виміри: 1) аксіологічний; 2) антропологічний і 3) соціальний.

У підрозділі 2.1 «Аксіологічний вимір культури» виділені два блоки питань: 1) культура як сукупність абсолютних цінностей; 2) культура і життя. У контексті першого блоку з'ясовано, що в період з 1898-1904 рр. С. Франк використовував переважно поняття «цінності» та майже не звертався до поняття «культура». Сама цінність мала економічну й філософську конотації. У цей період у його працях виникло поняття «абсолютної цінності», котре С. Франк пов'язував з творчістю Ф. Ніцше, але імпліцитно воно мало й неокантіанське походження. Це не є свідченням світоглядних впливів неокантіанства, а сприйняттям цінних елементів цього філософського напряму. Період 1905-1922 рр. характеризується максимальною увагою С. Франка до проблем культури, котру він розглядав у єдності з ідеєю цінностей. Культура трактувалася як сукупність абсолютних цінностей, визначальною для яких була ідея боголюдства. Віра в цінності культури та культуру взагалі мала для С. Франка світоглядне значення і релігійне забарвлення. У своїй концепції російський мислитель виділяв такі види цінностей як цінності об'єктивного (абсолютні цінності) порядку (істина, краса, релігія, держава, національна гідність), котрі спонукають людину до творчості, і суб'єктивного порядку, до яких належать цінності, спрямовані на задоволення суб'єктивних потреб людини. С. Франк поділяв культуру на духовну й матеріальну, надаючи перевагу першій, друга - відігравала допоміжну роль. При цьому і духовна, і матеріальна культури становили єдність. Протиріччя між обома культурами стануть причиною демаркації С. Франком понять культури і цивілізації.

У межах другого блоку питань з'ясовано, що в період 1924-1950 рр. С. Франк переглянув власну концепцію культури, визначивши її як один з гуманітарних «кумирів», котрий підлягає поваленню. Надалі С. Франк вважав за доцільне використовувати поняття «життя», що пов'язувалося з об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Об'єктивні чинники - це загальноєвропейська ситуація глибинної світоглядної кризи, суб'єктивні - внутрішня реакція С. Франка на зовнішні виклики.

Відхід від концепції культури не означав її повного заперечення. Стару мала замінити оновлена концепція культури, з урахуванням усіх недоліків попередньої. Це стосується як розмежування понять культури та цивілізації, так і побудови дійсної культури на християнських засадах. С. Франк наполягав на необхідності перегляду культурних цінностей та ідеалів і поступовому створенні нових, сприятливих для сучасної людини. Такими цінностями й ідеалами, а отже і підґрунтям для нової культури, повинен стати християнський гуманізм - «зустріч з живим Богом».

Співвідношення культури та життя, а також тези про невизначеність, заперечення і вічність культури уможливлюють реконструкцію онтології й гносеології культури С. Франка, ґрунтуючись на ключових положеннях і висновках його праці «Незбагненне. Онтологічний вступ до філософії релігії» (1939) та артикуляції фрагментів цієї теми, що простежуються в інших його працях. Концепція культури має певні ознаки металогічності й ірраціональності. Підтвердженням цього слугує її аналіз у сфері предметного буття, на основі якого встановлюються її антиномічність і невизначеність.

У підрозділі 2.2 «Антропологічний і соціальний виміри культури» визначені два контексти концепції культури: 1) культура, особистість, суспільство; 2) культура і творчі підвалини людини. Відношення між елементами в середині кожного контексту є антиномічними.

Аналіз співвідношення культури й особистості С. Франк починав з формулювання центральної антиномії між ними. Особистість, існуючи в культурі, перебуває з нею в певному зв'язку. Культура є змістом особистості, котра її «складає» і «визначає». Вона не є метою сама для себе як щось відсторонене та незалежне ні від чого іншого. Культура існує в особистості. Водночас культура існує і як щось об'єктивне, дане поза особистістю. Оскільки особистість є носієм культури, то умовою буття культури С. Франк вважав свободу особистості. Культура й особистість у своєму початковому значенні ґрунтуються на спільному фундаменті, мають «іманентний зв'язок» з абсолютною святинею, котра надає їм цінність. Абсолютною святинею для С. Франка був божественний дух. Антиномія зводиться до констатування протиріч між культурою як загальним та особистістю як складовою. Вирішення антиномій здійснюється в побудові світобачення релігійного гуманізму, в понятті «bildung» (єдність, цілісність культури і особистості), або за допомогою принципу антиномістичного монодуалізму.

Із соціальної точки зору увага зосереджується на духовній і суспільній культурах. У свою чергу, усередині суспільної культури виокремлюється емпірична складова. Носієм емпіричного компонента суспільної культури є цивільне суспільство, а носієм духовної культури - особистість. Крім того, С. Франк підкреслював провідну роль традиції в забезпеченні безперервності функціонування культури.

На підставі дефініцій культури, наданих С. Франком, виокремлено два її рівні стосовно суспільства - мікро- і макро-. На мікрорівні культура вважається змістом суспільства, її цінності складають сенс духовно-суспільного буття людства. Культурні цінності становлять зміст суспільства, без яких його буття є проблематичним. На макрорівні культура виконує роль ідеал-реальної єдності, джерелом якої є Абсолют. Культура просвічує всі елементи буття, зокрема й суспільство. Таким чином, антиномізм культури та суспільства (макро- і мікрорівнів), як і культури, і особистості, аналізується принципом антиномістичного монодуалізму. Культура та суспільство перебувають у металогічній єдності, природа якої незбагненна.

Творчість для С. Франка мала яскраво виражену релігійну конотацію, що підтверджується його ідеєю первинної двоєдності. Творчість він мислив як акт вільної діяльності людини, як співтворчість її потенцій і благодаті Бога. Єдність культури та творчості уявлялася імпліцитною, початковою. Згідно із С. Франком, людина має свободу і завдяки цьому здатна творити. Творчість людини - це не що інше, як творчість Бога в людині. Бог надає людині можливість вільно творити. Творчість абсолютних цінностей - це співтворчість Бога і людини: людина втілює абсолютні цінності в емпіричній дійсності, при цьому абсолютні цінності залишаються абсолютними у своїй основі.

Своєрідний антиномізм творчості, котрий полягає в співвідношенні Бога і людини, консерватизму та прогресизму, розглядається С. Франком, як і антиномії особистості, суспільства, культури, принципом антиномістичного монодуалізму. Творчість передбачає підхід не «або-або», а «і-і», вона є передумовою буття, перебуває між вічністю і часом. Творчість - це єдність трансцендентного й іманентного, при якій зберігається різниця між творцем і творінням.

Третій розділ «Аналіз кризового стану європейської культури у вченні С. Л. Франка» присвячений дослідженню кризи європейської культури і шляхів її подолання.

У підрозділі 3.1 «Соціокультурний вимір кризи» з'ясовано, що у творчості С. Франка феномен кризи концептуалізується у двох вимірах - філософсько-теоретичному і соціокультурному. Філософсько-теоретичний вимір стосується проблем онтології, гносеології, соціальної філософії тощо. До соціокультурного виміру належать конкретні питання кризового стану культури в контексті ідей кризи «західної культури», «повалення кумирів» та кризи гуманізму. Здійснено аналіз шляхів подолання кризи, котрий передбачається в естетичному досвіді, досвіді глибинного спілкування Бога і людини, що пропонується розглядати в межах загальної проблеми відносин Бога, людини, світу і культури.

Проблема кризи культури набуває свого найбільшого висвітлення в працях С. Франка періоду еміграції. У процесі дослідження проаналізоване ставлення С. Франка до культурфілософської концепції О. Шпенглера. С. Франк визначав світогляд О. Шпенглера як «історичний релятивізм», саме з цих позицій, на його думку, німецький мислитель досліджував культуру. На противагу цьому С. Франк пропонував ідею релігійної культури. Подолання «історичного релятивізму» теорії О. Шпенглера він передбачав, зважаючи на два аспекти - суб'єктивний та об'єктивний. Суб'єктивний аспект характеризується переконанням в існуванні загальнолюдської єдності (доказом слугує сама праця О. Шпенглера). Цей аспект можна віднести до галузі психології культури, конкретного її носія. Об'єктивний аспект зображує подолання релятивізму у сфері духовного буття або галузі філософії культури. Свої міркування С. Франк вибудовував не стільки з метою критики і спростування О. Шпенглера, скільки для доведення того, що «загибель західної культури» - це загибель лише одного її напряму, хоча він і є визначальним упродовж декількох століть. Установлено, що для С. Франка завершення, відмирання цієї течії повинно сприйматися радше позитивно, оскільки воно знаменує собою початок нового періоду в історії культури, нового періоду життя.

Проблема екзистенційної кризи порушувалася С. Франком у праці «Повалення кумирів» (1924) і пов'язувалася з утратою людиною віри в ідеали - революції, політики, культури, «ідеї» та «морального ідеалізму», котра внаслідок багатьох чинників перетворюється на віру в кумирів. Замість багатьох кумирів, принципів і норм, С. Франк акцентував увагу на двох заповідях. Перша - це безмірна та безмежна любов до Бога як до джерела любові та життя, друга - це любов до людей, що виникає на основі відчуття всеєдності людського життя, вкоріненої в Богові. Людина повинна відкинути зайвих та непотрібних кумирів. Падіння кумирів - необхідний крок людини назустріч бажаному спокою, подоланню екзистенційної розірваності особистості, яка не дозволяє належно жити та продукувати істинні культурно-духовні цінності. У цьому контексті проаналізовано ставлення С. Франка до теорії прогресу, котре характеризується початковим її сприйняттям і подальшою критикою.

Ідея гуманізму базувалася в С. Франка на вірі в людину, тому криза гуманізму означала кризу віри в людину. С. Франк виокремлював сім форм гуманізму: ренесансний, просвітницький, романтичний (разом з ідеалістичним), натуралістичний, марксистський, ніцшеанський, християнський. Відродження віри в людину відбувається на основі повернення до ідей християнського гуманізму. Важливими є погляди С. Франка на секуляризацію культури, котру він пов'язував як з подіями Російської революції, так і з загальною ситуацією в Європі. Порівняння тлумачення гуманізму С. Франка з М. Бердяєвим надає підстави стверджувати, що для С. Франка криза гуманізму полягала у втраті віри в людину та її цінності, тоді як у творчості М. Бердяєва криза гуманізму головним чином пов'язується з «тріщиною» у відносинах людини та природи.

У підрозділі 3.2 «Шляхи подолання кризи культури» визначено, що, на думку С. Франка, вихід з культурної кризи можливий у встановленні глибинних відносин між Богом і людиною. Для С. Франка Бог є Первоначалом, Першоосновою, поза яким нічого не існує. Світ уявляється як «інше Бога», однак сама «іншість» походить від Бога. Виникнення світу - це «покликання» його до буття, дарування світові цінності та сенсу Богом. Питання про походження і сенс зла у світі асоціювалося в С. Франка з питанням про відповідальність за зло, а удосконалення світу передбачалося в принципі християнського реалізму.

Крім традиційної єдності «я-з-Богом» та «Бог-зі-мною», С. Франк імпліцитно встановив єдність «я-культура-Бог» і «Бог-культура-я». Відносини Бога та культури простежуються, зважаючи на дві позиції - завдяки абсолютним цінностям та особистості. Подолання кризи може здійснитися за допомогою естетичного досвіду, досвіду глибинного спілкування Бога і людини.

Сутність естетичного досвіду полягає у виокремленні двох аспектів, наявних у «прекрасному», в тому, що сприймається естетично: 1) аспект конституювання естетичного сприйняття, 2) аспект, котрий характеризує прекрасне як предмет мистецтва. Обидва аспекти пов'язані між собою. Прекрасне - це виразник абсолютної цінності, котрий указує на духовність і сам є нею. Краса в трактуванні С. Франка є однією із ступенів синтезу, сутність якого полягає в єдності предметного буття та реальності, «що самовідкривається». Однак краса позначає тільки знак єдності, а не її саму, тобто вона є потенційною єдністю. Для С. Франка краса була «зовнішнім виглядом буття». В естетичному досвіді людині відкривається «поверхня» реальності. Проте потенційність гармонії буття, котра репрезентується в красі, не заперечує того, що естетичний досвід сприяє подоланню кризи культури, адже в красі вже видніються обриси шляху до Бога.

Якщо в естетичному досвіді тільки вказувався шлях до подолання кризи культури, то за допомогою досвіду спілкування людина в змозі подолати цю кризу. Ідеться про спілкування Бога і людини. Головна ідея, до якої С. Франк зводить тему спілкування Бога та людини, - християнська ідея обоження. Обоження являє собою концепцію внутрішнього прилучення людини до Бога як єдиної, дійсної основи її існування. Обоження розуміється як реальність, прилучення до обоженного тіла Христа й об'єднання з Ним і постає онтологічним та антропологічним преображенням сутності людини в спілкуванні з Богом.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило досягти загальної мети і вирішення конкретних завдань, поставлених у роботі, а також підтвердило ефективність застосування методологічних принципів, що є її основою. Результати виконаної роботи можна репрезентувати в таких положеннях:

1. Доведено, що специфіка об'єкта і предмета дослідження потребує аналізу концепції культури у творчій спадщині С. Л. Франка за допомогою міждисциплінарного культурологічного підходу, аналітичного, феноменологічного методу, методів термінологічного, герменевтичного аналізу, історико-культурного, контекстуального аналізу, системно-генетичного, компаративного підходів.

2. Аналіз літератури з теми дослідження свідчить, що концепція культури С. Л. Франка висвітлена досить фрагментарно і поверхово в критичних дослідженнях. Головним чином концепція культури розглядається як складова антропології й соціальної філософії мислителя. Але, як свідчать джерела, культура була для С. Л. Франка не просто частиною іншої галузі знання, а уявлялася світоглядною концепцією.

3. Виявлено, що на формування поглядів С. Л. Франка на культуру впливали провідні західноєвропейські і російські культурологічні вчення: неокантіанство, «філософія життя», російська релігійна філософія та ін. При цьому слід підкреслити, що концепція культури С. Л. Франка є досить оригінальною і відрізняється від інших учень певними ознаками.

4. Установлений статус концепції культури С. Л. Франка, творчість якого позиціюється як різновид російської філософії всеєдності, в котрій відображаються такі елементи як онтологія, гносеологія, соціальна філософія, філософська антропологія, філософія релігії, концепція культури. С. Л. Франк зробив спробу поєднання теоретичної і практичної філософії, обґрунтовуючи таким чином ідею «цілісного світогляду», головна ознака якого полягає в єдності буття і знання, або у всеєдності онтології й гносеології. Аналіз сфер практичної й теоретичної філософії дозволив розрізнити ставлення С. Л. Франка до філософії культури і концепції культури. Виявлено, що він, на відміну від концепції культури, котра мала у творчості філософа міждисциплінарне культурологічне значення, нечітко окреслив межі і специфіку філософії культури, у результаті чого вважаємо за коректне говорити саме про концепцію культури, а не філософію культури.

5. Дослідження концепції культури С. Л. Франка дозволило виділити три її виміри: 1) аксіологічний; 2) антропологічний та 3) соціальний. У межах першого виміру досліджено такі проблеми: 1) культура як сукупність абсолютних цінностей; 2) культура і життя. До другого виміру належать проблеми: 1) взаємозв'язку культури, особистості, суспільства; 2) культури і творчих підвалин людини. Аналіз характеру і змісту означених вимірів дозволив виявити основні етапи творчої розробки мислителем культурологічної проблематики: 1) 1898-1904 рр., котрі характеризуються ширшим застосовуванням мислителем поняття «цінності», ніж «культура»; 2) 1905-1922 рр., коли спостерігається певний пафос теми культури, котра визначається як сукупність абсолютних цінностей і має релігійні підвалини, основуючись на ідеї боголюдства; 3) 1924-1950 рр., що характеризується критичним ставленням С. Л. Франка до культури, яку він оголосив одним з кумирів, котрий потребує «повалення» й оновлення.

6. Доведено, що аксіологічний вимір концепції культури характеризується позиціюванням цієї концепції як сукупності абсолютних (об'єктивних) цінностей, котрі становлять духовно-суспільне буття людства, визначальною для яких є ідея боголюдства, а джерелом абсолютних цінностей культури для С. Л. Франка був Бог. Таким чином, культура мала релігійне обґрунтування і була світоглядною категорією.

7. У межах теми культури і життя з'ясовано, що С. Л. Франк переглянув свою концепцію культури як світоглядну категорію, розрізнивши при цьому культуру та цивілізацію, і надалі вважав доцільним використовувати поняття «життя», що пов'язується з об'єктивними та суб'єктивними чинниками. Концепція культури почала відігравати допоміжну роль.

8. Реконструйовано питання онтології і гносеології культури С. Л. Франка. Основними поняттями в цих питаннях є: нередукованість культури до стійкого визначення; вічність, цілісність і самоцінність, антиномічність та ідеал-реальність культури.

9. Досліджено, що взаємини культури, особистості, суспільства та творчості, котрі становлять антропологічний й соціальний виміри культури, є антиномічними. З одного боку, культуру творить особистість і від неї вона залежить, з іншого - культура існує поза особистістю як щось об'єктивне. Важливим була для С. Л. Франка теза про свободу особистості, котра є вільною у своїй творчості. Культура й особистість перебувають у металогічній єдності, в межах якої одна одну зумовлюють. Антиномізм культури, особистості, суспільства та творчості вирішується за допомогою принципу антиномістичного монодуалізму.

10. У творчості С. Л. Франка виділено два рівні культури стосовно суспільства - макрорівень та мікрорівень. Культура була для С. Л. Франка змістом суспільства і, водночас, поширювалася на саме суспільство. Культура й суспільство також перебувають у металогічній єдності, підґрунтям якої є Абсолют.

11. Установлено, що творчість С. Л. Франк розглядав як сутнісний чинник існування людини, як цілісність трансцендентного й іманентного. Творення культури є її співтворенням Богом і людиною.

12. Криза європейської культури в ученні С. Л. Франка розглядалася через виділення філософсько-теоретичного і соціокультурного вимірів. До першого виміру належали кризові явища проблем онтології, гносеології, психології, соціальної філософії тощо. У контексті другого виміру проаналізовані конкретні питання, котрі стосуються кризи «західної культури», «повалення кумирів», гуманізму.

13. У межах дослідження вивчено ставлення С. Л. Франка до ідей О. Шпенглера. С. Л. Франк визначав світоглядну позицію О. Шпенглера як «історичний релятивізм», що надало йому можливість аналізувати проблему кризи культури в трактуванні німецького мислителя з релігійних позицій. Подолання «історичного релятивізму» теорії О. Шпенглера С. Л. Франк убачав у межах суб'єктивного (психологія культури) й об'єктивного (філософія культури) аспектів. З'ясовано, що в праці «Повалення кумирів» С. Л. Франк розглядав екзистенційну кризу, пов'язану з утратою віри в ідеали - революції, політики, культури, «ідеї» та «морального ідеалізму», котрі внаслідок соціальних потрясінь перетворюються на кумирів.

14. Виявлено, що ідея гуманізму базувалася у творчості С. Л. Франка на вірі в людину, а отже, її криза полягає у втраті віри в людину як центру універсуму. У європейській культурі відправною точкою кризи гуманізму мислитель вважав епоху Ренесансу. Він виокремлював декілька форм гуманізму, з-поміж яких провідну роль у справі відновлення віри в людину відводив християнському гуманізму.

15. Досліджено, що вирішення проблеми соціокультурної кризи уможливлюється завдяки співвідношенню Бога, світу і культури. Крім єдності «я-з-Богом» та «Бог-зі-мною», С. Л. Франк встановлює єдність «я-культура-Бог» і «Бог-культура-я». Ідея вдосконалення світу втілюється в принципі християнського реалізму. Доведено, що безпосередній вихід з кризи стає реальним в естетичному досвіді та досвіді глибинного спілкування між Богом і людиною, остаточною метою якого є обоження людини.

Перспективою розвитку цієї теми може стати ґрунтовніше порівняння концепції культури С. Л. Франка з іншими культурологічними теоріями. Важливими є компаративний аналіз концепції культури С. Л. Франка, Г. Зіммеля і Л. П. Карсавіна, глибоке дослідження незбагненності культури з акцентуванням уваги на феноменології Е. Гуссерля, М. Гайдеггера та феноменологічних розвідках С.Л. Франка.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Мірошниченко В. С. Етика «дальнього» і «ближнього» в філософії С. Л. Франка і Ф. Ніцше / В. С. Мірошниченко // Культура України : зб. наук. пр. - Х. : ХДАК, 2008. - Вип. 25 : Культурологія. Мистецтвознавство. - С. 34-44.

2. Мірошниченко В. С. Незбагненність культури: металогічний проект філософії культури С. Л. Франка / В. С. Мірошниченко // Культура України : зб. наук. пр. - Х. : ХДАК, 2009. - Вип. 27: Культурологія. Мистецтвознавство. - С. 157-165.

3. Мірошниченко В. С. Проблема кризового стану культури та шляхи її подолання (на матеріалі праці С. Л. Франка «Загибель кумирів») / В. С. Мірошниченко // Культура України : зб. наук. пр. - Х. : ХДАК, 2008. - Вип. 22: Культурологія. Мистецтвознавство. - С. 108-119.

4. Мірошниченко В. С. Проблема культури в метафізиці всеєдності С. Л. Франка / В. С. Мірошниченко // Культура України : зб. наук. пр. - Х. : ХДАК, 2009. - Вип. 26: Культурологія. Мистецтвознавство. - С. 79-88.

5. Мірошниченко В. С. С. Л. Франк: філософія культури як модус концепції незбагненного (аспекти культури, реальності, «що самовідкривається», і Абсолютно незбагненного) / В. С. Мірошниченко // Культура України : зб. наук. пр. - Х. : ХДАК, 2010. - Вип. 29: Культурологія. Мистецтвознавство. - С. 94-104.

6. Мірошниченко В. С. Богослов'я спілкування С. Л. Франка / В. С. Мірошниченко // Історія релігій в Україні : науковий щорічник. - Львів : «Логос», 2008. - Кн. ІІ. - С. 230-236.

7. Мирошниченко В. С. «Вехи» культуры: трансрациональные предпосылки философии культуры С. Л. Франка / В. С. Мирошниченко // Феномен философской критики в культуре российского Серебряного века (к 100-летию выхода сборника статей о русской интеллигенции «Вехи») / отв. ред. : Аляев Г., Суходуб Т., ; общ. рус. филос. при Укр. фил. фонде ; Центр гум. образ. НАН Украины ; Ин-т. филос. им. Г. С. Сковороды НАН Украины ; Укр. Акад. русистики. - Полтава : ООО «АСМИ», 2009. - С. 112-119. - (Серия: «Украинский журнал русской философии. Вестник Общества русской философии при Украинском философском фонде». - Вып. 8).

8. Мірошниченко В. С. Значення філософії культури в творчості Семена Франка / В. С. Мірошниченко // Практична філософія. - 2009. - № 4 (34). - С. 202-210.

9. Мирошниченко В. С. Основы «цельного мировоззрения» С. Л. Франка: этика в контексте философии культуры / В. С. Мирошниченко // Практична філософія. - 2009. - № 2 (32). - С. 46-50.

10. Мірошниченко В. С. Репрезентація культури і особистості: кантіанські мотиви у філософії культури раннього С. Л. Франка / В. С. Мірошниченко // Мультиверсум. Філософський альманах : зб. наук. пр. - 2009. - Вип. 87. - С. 97-109.

11. Мирошниченко В. С. С. Л. Франк и Ф. Ницше: от «этического идеализма» к «профанному гуманизму» / В. С. Мирошниченко // Практична філософія. - 2008. - № 4 (30). - С. 200-206.

12. Мирошниченко В. С. Аксиология культуры С. Л. Франка / В. С. Мирошниченко // VI Харківські студентські філософські читання» : матеріали міжнар. наук. конф., Харків, 2-3 квітня 2009 р. / М-во освіти і науки України, Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. - Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. - С. 115-117.

13. Мирошниченко В. С. Антиномистический монодуализм как методологический принцип обоснования культуры в философии С. Л. Франка / В. С. Мирошниченко // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : матеріали всеукр. наук.-теор. конф. молодих учених, Харків, 23-24 квітня 2009 р. / Харк. держ. акад. культури. - Х. : ХДАК, 2009. - С. 20.

14. Мірошниченко В. С. Конотації культури: реальність і гіперреальність (С. Л. Франк і Ж. Бодрійяр) / В. С. Мірошниченко // Дні науки філософського факультету - 2008 : матер. міжнар. наук. конф., Київ, 16-17 квітня 2008 р. / Київськ. нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. - К. : Видав.-поліграф. центр «Київський університет», 2008. - Ч. ІV. - С. 89-90.

15. Мирошниченко В. С. Критика «культурологического разума» (принцип «умудренного неведения» С. Л. Франка) / В. С. Мирошниченко // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : матеріали всеукр. наук.-теорет. конф. молодих учених, Харків, 24-25 квітня 2008 р. / Харк. держ. акад. культури. - Х. : ХДАК, 2008. - С. 23-25.

16. Мірошниченко В. С. Культура на шляху трансформації світогляду С. Л. Франка: від філософії до богослов'я / В. С. Мірошниченко // V Харківські студентські філософські читання : матеріали міжн. наук. конф., Харків, 27-28 березня 2008 р. / М-во освіти і науки України, Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. - Х. : ФОП «Петрова І. В», 2008. - С. 108-109.

17. Мирошниченко В. С. Основы «цельного мировоззрения»: этика в контексте философии культуры С. Л. Франка / В. С. Мирошниченко // Облики современной морали. В связи с творчеством академика РАН А. А. Гусейнова : материалы междунар. науч. конф., Москва, 16-19 марта 2009 г. / МГУ им. М. В. Ломоносова, философский ф-т. - М. : МАКС Пресс, 2009. - С. 56-58.

18. Мірошниченко В. С. Теофанія та культура як концепт/ідея філософії неовсеєдності / В. С. Мірошниченко // VIІ Харківські студентські філософські читання : матеріали міжнар. наук. конф., Харків, 15-16 квітня 2010 р. / М-во освіти і науки України, Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. - Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2010. - С. 117-118.

19. Мирошниченко В. С. Философия неовсеединства и идея культуры / В. С. Мирошниченко // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : матеріали всеукр. наук.-теорет. конф. молодих учених, Харків, 22-23 квітня 2010 р. / Харк. держ. акад. культури. - Х. : ХДАК, 2010. - С. 22-23.

 АНОТАЦІЇ

франко культура концепція

Мірошниченко В. С. Концепція культури у творчій спадщині С. Л. Франка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за спеціальністю 26.00.01 - теорія та історія культури. - Харківська державна академія культури. - Харків, 2010.

У дисертації здійснено комплексний аналіз концепції культури на матеріалах творчої спадщини С. Л. Франка. Визначено основні етапи розвитку концепції культури у творчості С. Л. Франка, що свідчить про її загальногуманітарну спрямованість. У результаті компаративного аналізу творчості С. Л. Франка й окремих представників західноєвропейської та російської філософсько-культурологічної думки виявлено ступінь впливу їх теорій на концепцію культури С. Л. Франка. Досліджено релігійні підвалини концепції культури, а також її аксіологічні, соціальні й антропологічні виміри у творчості С. Л. Франка. Проаналізовано зв'язок концепції культури з іншими елементами інтелектуальної спадщини С. Л. Франка, що уможливило реконструкцію онтологічних і гносеологічних настанов концепції культури. Проведено системний аналіз учення С. Л. Франка про кризовий стан європейської культури. Виділені та проаналізовані конкретні її прояви, котрі виявляються в «кризі західної культури», «поваленні кумирів», кризі гуманізму. Визначено, що подолання кризи культури стає можливим в принципі християнського реалізму, в естетичному досвіді та досвіді глибинного спілкування між Богом і людиною.

Ключові слова: концепція культури, абсолютні цінності, ідея боголюдства, особистість, суспільство, творчість, криза культури, гуманізм, «повалення кумирів», досвід спілкування.

Мирошниченко В. С. Концепция культуры в творческом наследии С. Л. Франка. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата культурологии по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Харьковская государственная академия культуры. - Харьков, 2010.

В диссертации осуществлен комплексный анализ концепции культуры на материалах творческого наследия С. Л. Франка. Актуальность исследования обусловлена необходимостью изучения опыта осмысления культуры в зарубежной и отечественной культурологической мысли, в частности, мыслителями «Серебряного века», а также недостаточной разработкой данной проблематики в отечественной гуманитаристике. Исследование основано на тщательном изучении работ С. Л. Франка, в которых он прямо или опосредованно рассматривал проблему осмысления культуры. В диссертации показана специфика его понимания культуры как феномена, включающего широкий спектр аксиологических, религиозных, антропологических, социальных интенций.

Проанализирован характер идейного влияния отдельных культурологических учений на формирование концепции культуры С. Л. Франка, в частности, неокантианства, «философии жизни», российской религиозной философии. Показана оригинальность концепции культуры С. Л. Франка в сравнении с западноевропейскими и российскими культурологическими учениями.

Исследованы религиозные основы концепции культуры С. Л. Франка, а также их отношение к аксиологическим, социальным и антропологическим измерениям творчества мыслителя. Мыслитель определял культуру как основывающуюся на идеях богочеловечества совокупность абсолютных ценностей. Проанализирована связь концепции культуры с другими элементами интеллектуального наследия С. Л. Франка, что позволило реконструировать онтологические и гносеологические установки концепции культуры.

Осуществлен системный анализ учения С. Л. Франка о кризисном состоянии европейской культуры, который проявился в первой половине ХХ ст. С. Л. Франк рассматривал кризис в двух измерениях: философско-теоретическом и социокультурном. Выделены и проанализированы конкретные проявления социокультурного измерения кризиса, обнаруживаемые в «кризисе западной культуры», «крушении кумиров», кризисе гуманизма и связанные с пересмотром мыслителем теории прогресса и секуляризации. Определено, что преодоление кризиса культуры предусматривается в принципе христианского реализма, в эстетическом опыте и опыте глубинного общения между Богом и человеком.

Ключевые слова: концепция культуры, абсолютные ценности, идея богочеловечества, личность, общество, творчество, кризис культуры, гуманизм, «крушение кумиров», опыт общения.

Miroshnychenko V. S. Culture Concept in Creative Heritage of S. L. Frank. - Manuscript.

Dissertation for candidate degree in Culture Studies (speciality 26.00.01 - Theory and History of Culture). - Kharkiv State Academy of Culture. - Kharkiv, 2010.

...