Міське меблярство Галичини XIX–XX ст.: історія, типологія, стилістичні особливості

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВ

ДЯКІВ Марія Володимирівна

УДК 745.51: 674.23: 94 (477.83). “19/20”

МІСЬКЕ МЕБЛЯРСТВО ГАЛИЧИНИ XIX - XX СТ.:

ІСТОРІЯ, ТИПОЛОГІЯ, СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

17.00.06 - декоративне і прикладне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата мистецтвознавства

Івано-Франківськ-2010

Дисертація є рукописом

Робота виконана у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства

Болюк Олег Миколайович,

науковий співробітник Інституту народознавства НАН України (м. Львів)

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент Академії мистецтв України

Боднар Олег Ярославович,

завідувач кафедри менеджменту мистецтв Львівської національної академії мистецтв (м. Львів)

кандидат мистецтвознавства

Маркович Марія Йосипівна,

доцент кафедри образотворчого мистецтва і методики його викладання Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т.Шевченка, 79).

Автореферат розіслано 25 січня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства О.Д. Чуйко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Відродження й розвиток української національної культури пов'язані з необхідністю розв'язання низки завдань щодо збереження та вивчення раритетів мистецтва нації та створення нових шедеврів. У зв'язку з цим стає нагальною потреба у поглиблених дослідженнях творів декоративного мистецтва зокрема.

Складовою багатогранної культури українського народу є рід художнього дерева - меблі. Їх застосування у побуті якнайкраще історично відобразилось у домівках заможних верств населення, оскільки такі предмети інтер'єру завжди були коштовними. Водночас з позицій мистецтвознавства у меблях для таких громадян проявилась широта творчості меблярів. Тут виразно помітні можливості конструктивних прийомів, техніки декорування площин предметів та застосування на них інших оздоблювальних матеріалів.

Меблеве мистецтво має яскраво виражену художню мову, де розкрито інтерпретації архітектурних стилів та елементів монументального декору разом із дрібними мотивами орнаменту. З огляду на суттєве зацікавлення широкого кола вчених, колекціонерів, майстрів меблевої справи, студентів та учнів художніх навчальних закладів до давніх меблів, а також дизайнерів до проектування новітніх аналогічних конструкцій, постала потреба комплексно опрацювання в історичному, типологічному та стилістичному аспектах. Варто зауважити, що цінним з мистецтвознавчих позицій є зразки меблів, що існують чи побутували колись в Галичині, тому що у цьому регіоні тісно переплелись впродовж тривалого часу взаємовпливи різних тенденцій художнього меблярства. Його еволюція взаємопов'язана з урбаністичними процесами Галичини, на які впливали соціально-економічні, політичні події, що сформували передумови для розвитку міських ремесел, зокрема меблярства. меблярство ремісничий декоративний галичина

Важливим чинником актуальності дослідження є можливість застосування його результатів, які будуть, ймовірно, використані сучасними дизайнерами, майстрами декоративно-прикладного мистецтва, увійдуть у сучасну практику викладання дизайну та доповнять знання з українського декоративного мистецтва.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано згідно плану науково-дослідних робіт у Прикарпатському національному університеті, а також узгоджено з планом наукових досліджень відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України і відповідає науково-тематичному напрямку: “Парадигми універсального й унікального у традиційному мистецтві українців: порівняльний аспект” (шифр теми 3.3.4.19), що виконувався за рішенням Бюро ВЛММ НАН України (протокол №18 від 14.10.2003 року).

Мета роботи - представити особливості міського меблярства Галичини в історико-культурному процесі на основі відомих, виявлених, новітніх творів як своєрідне локальне художнє явище у контексті загальноєвропейського мистецького процесу ХІХ-ХХ ст.

Відповідно до мети визначено такі завдання:

– простежити історичні етапи розвитку міського меблярства Галичини;

– проаналізувати стан меблевих осередків кінця XIX - початку XX ст.;

– провести типологічні групи, типи XIX-XX ст. і вказати можливість створення нових на основі відповідних параметрів художньої системи; простежити діахронію типів;

– розглянути технологічні можливості виготовлення меблів і визначити вплив цього фактора на художнє рішення;

– виявити особливості професійного та ремісничого виробництва меблів і визначити своєрідність композиційних, декоративних ознак цих творів;

– увести в науковий обіг досі не досліджені й не відомі дослідникам вироби.

Об'єктом дослідження є твори міського меблярства Галичини XIX-XX ст.

Предметом дослідження є трансформаційні художні процеси розвитку міського меблярства Галичини.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є принцип системності. Кожне з поставлених завдань вирішено зі застосуванням методів історико-генетичного, порівняльно-типологічного, абстрагування.

Хронологічні рамки роботи. Основна увага дослідження спрямована на збережені меблі XIX-XX ст. В історичній частині згадано попередні періоди, починаючи із XVI ст., оскільки збережено раритети, що можуть бути аналогами меблів Східної Галичини.

Географічні межі дослідження визначено за принципом територіального поділу земель Галичини в ході історичних подій XVI-XX ст. До XIX ст. Східній Галичині належали території сучасних Львівської, Івано-Франківської і майже всієї Тернопільської областей (крім північної частини - сучасного Кременецького району). До 1849 р. Галичині підлягала південна частина Польщі з містом Краковом. Території зазначених областей у 1939 р. були приєднані до УРСР, проте в повоєнні роки було змінено західний кордон Східної Галичини по так званій «лінії Керзона». У результаті цього до Польщі відійшли українські етнічні терени - Лемківщина, Холмщина, Підляшшя, Надсяння. У зв'язку з періодичністю зміни кордонів Галичини, у дисертації беруться до уваги лише землі Східної Галичини.

Наукова новизна результатів:

– установлено, що в Галичині міське меблярство, починаючи із XVI ст., розвивалось в основному як професійне;

– доведено важливість національних художніх традицій та їх вплив на сучасні меблі професійного виробництва (на прикладі виробів Прикарпатського меблевого комбінату);

– зафіксовано на світлинах, атрибутовано та введено в науковий обіг значний корпус не відомих досі творів міського меблярства;

– уточнено техніки виготовлення меблів Східної Галичини;

– виокремлено стилістичні особливості й типологічні різновиди меблевих форм означеного регіону;

– з'ясовано залежність розвитку стилістичних форм меблів від різних факторів: до уваги взято не тільки ідеологічні, естетичні погляди майстрів, а й матеріали, техніки виготовлення, рівень розвитку виробництва, суспільні запити щодо такого виду предметів інтер'єру.

Практичне значення дослідження. Зібрані та систематизовані матеріали заповнюють прогалини у вивченні роду художньої обробки деревини - меблів. Результати дослідження сприятимуть кращому розумінню історії українського меблярства, наприклад, при підготовці узагальнюючих праць про вітчизняне декоративне мистецтво. Опрацьовані матеріали можуть увійти до навчальних посібників для художніх училищ і вузів, будуть корисними в експозиційній й науково-методичній роботі музеїв, для дизайнерської практики меблевих фабрик та фірм, що займаються обладнанням інтер'єрів.

Апробація результатів дисертації відбулася. Основні положення й результати дослідження висвітлювалися у виступах на наукових конференціях, зокрема, на звітно-науковій конференції кафедр Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника - доповідь на тему “Міське меблярство Східної Галичини доби ренесансу і бароко” (Івано-Франківськ, 2006 р.); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Дизайн і народне мистецтво” (Івано-Франківськ, 2006 р.) - доповідь на тему “Народно-стильова течія у меблевому виробництві та інтер'єрному облаштуванні кінця ХІХ - початку ХХ ст.”; на Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток освітньо-виховного простору в Карпатах в умовах глобалізації: стан, проблеми, перспективи” (Івано-Франківськ, 2008 р.) - доповідь на тему “Традиції декорування меблів на основі збірки музею Яворівської середньої школи та польових досліджень”; на звітно-науковій конференції викладачів, докторантів, аспірантів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2009 р.) - доповідь на тему “Типологічні різновиди меблів Східної Галичини ХІХ-ХХ ст.”; на науковій конференції “Галицька митрополія в історії європейського християнства” (Галич, 2009 р.) - доповідь на тему “Стилістичні особливості меблевих форм церкви св. Трійці м. Дрогобича”.

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, підсумкових висновків, списку використаних джерел, який налічує 168 позицій. Загальний обсяг становить 187 сторінок, з них - 166 основного тексту. Дисертація має Додаток А у вигляді альбому з таблицями, а також Додаток В, у якому вміщено ілюстративний матеріал з кількістю 210 світлин.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, предмет, об'єкт, географічні й часові параметри, наукову новизну, практичне значення, апробацію.

У першому розділі “ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ” проведено аналітичний огляд літератури за темою дисертації.

Велику цінність у розкритті історії меблярства на теренах Східної Галичини становлять архівні матеріали, де знаходяться описи маєтків заможних верст населення, зокрема палаців родин Яблоновських, Лянцкоронських, Сенявських. Важливим доповненням про певні типи меблів XVI-XVIII ст. слугують відомості у працях О. Мацюка, Є. Ковальчика, й, навіть, фрагментарно дізнаємось про них у путівниках, наприклад, по Олеському замку, та інших виданнях. Проведення датувань й стилістична систематизація ренесансних та барокових меблів Галичини опиралось на фундаментальні праці А. де Морана та Д. Кеса.

Важливо зазначити, що на проблему відродження історичних форм творчості, серед яких довгий час панувала міська реміснича організація, вказує вчений І. Голод, об'єктивно зауважуючи, що втрата ряду видатних пам'яток ремісничої творчості XІV-XVIII ст. перешкоджає відтворенню повноцінної картини дії українських ремісничих цехів європейського типу. Такий факт стверджує складність дослідження.

Серед спеціальних видань, які стали корисними для дисертаційної роботи, домінують історичні й етнографічні дослідження, тоді як у мистецтвознавстві провідним залишився аналіз окремих видів ремісничої творчості, що висвітлені в “Нарисах з історії українського декоративно-прикладного мистецтва” (1969 р.) та “Історії декоративно-прикладного мистецтва України XІV-XVIII ст.”

Для атрибуції меблів XVІ-XVIII ст. були використані “Большая иллюстрированная энциклопедия древностей”, а також каталог дорогоцінного антикваріату, виданий Е. Густавом Пазауреком. Для визначення типологічних груп меблів, зокрема гданської шафи, яка була поширена в інтер'єрах львівських міщан, аналоги знаходимо у виданні Бешлежевської Чеслави - “Гданські меблі XVI-XIX ст.”.

Початки дослідження вітчизняного ремесла сягають останньої чверті ХІХ - перших десятиліть ХХ ст., серед яких особливу увагу привертає невелика монографія В. Січинського “Нариси історії української промисловості” (Львів, 1936 р.), де обґрунтовано національну природу українського ремесла, подано імена майстрів.

Історію зародження професійного виробництва художніх меблів 40-х рр. ХХ ст. у Львові висвітлює стаття І. Сеніва. Пізніші статті цього автора присвячені розгляду стереотипних змін, що відбулись у меблярстві 60-70-х рр. ХХ ст. на теренах Західної України. Відмічено позитивний фактор творення меблів масового виробництва проектними відділами, метою яких був творчий підхід до проектування меблів.

До сучасних українських авторів, котрі зверталися до меблярського ремесла, належить дослідник львівського модерну Ю. Бірюльов, який виділив тогочасні провідні меблеві майстерні Львова, зокрема Т. Ейзенбарта, М. Копеча, Ф. Тенеровича, Л. Шафранського, В. Ціріна. До останніх досліджень цього автора належить “Львівська різьба”, у якій присвячено розділ декору меблів й наведено приклади їх оздоблення.

Художній обробці дерева та пошукам нових типів меблів 20-50-х рр. ХХ ст. присвячені статті А. Будзана та М. Моздира.

Серед важливих досліджень з українського деревообробництва виокремлюється праця М.Станкевича “Українське художнє дерево XVI-XX ст.”, де систематизовано та науково обґрунтовано великий фактологічний матеріал з цієї галузі вітчизняної творчості.

Джерельну базу дослідження становлять пам'ятки з музейних колекцій Львова, Івано-Франківська, Коломиї, Тернополя. До цієї групи джерел належать також меблі з приватних збірок О. Сахро (Коломия), І. Кушнірюк (Івано-Франківськ), Г. Юзвішина (Івано-Франківськ), М. Канюса (Івано-Франківськ), М. Фіголя (Івано-Франківськ). Важливим джерелом даної роботи є матеріали індивідуальних експедицій, зібрані авторкою впродовж 2006 - 2009 роках у містах західних областей України. Третьою групою джерел вивчення є архівні матеріали з Івано-Франківського обласного архіву, що містять справи реєстрації та копії відомостей з фонду праці про власників і робітників Станіславівського повіту.

У другому розділі “ДО ІСТОРІЇ МЕБЛЯРСТВА ГАЛИЧИНИ” висвітлюються кілька умовних періодів його розвитку. Тут розглянуто особливості генезису галицьких професійних, ремісничих осередків меблярства та художні ознаки їх продукції; простежено функціонально-образні тектонічні риси окремих типів в історичному руслі. Визначено сучасний стан розвитку осередків меблярства, а також проаналізовано окремі твори, задля ілюстрування змін виразних ознак стилів у меблярстві.

У підрозділі 2.1. Меблеве мистецтво Галичини XVI-XVIII ст. оглядово показано, що українське меблярство формувалося в умовах міського середовища. Впродовж другої половини XVI - першої половини XVIII ст. відзначено піднесення західноукраїнських міських ремесел, тому важливим став розгляд факторів, що зумовили активізацію тогочасної ремісничої творчості. Суттєвим чинником у руслі таких процесів було створення в 1673 р. окремого цеху столярів у Львові, що надавало їм незалежні права від діяльності краківських майстрів. Ренесансні віяння в декоративно-ужитковому мистецтві Галичини проявились у тектоніці меблів, наприклад, у використанні архітектурних елементів (колонок, карнизів, пілястр), а також у методі виготовлення виробів шляхом рамково-фільонкового склеювання та оздобленням різьбою, інтарсією.

Відмічено зміни стилістичних тенденцій, зокрема перестає домінувати вплив архітектурних форм, натомість художнє оформлення збагачується позолотою, інкрустацією, витими колонками. У другій половині XVII ст. ознакою меблів стає посилена декоративність та поява нових типів меблевих форм (комодів, бюро, письмових столів). На теренах Східної Галичини головним осередком меблярства став Львів. У цій галузі мистецтва тоді відбулися значні зміни, що виявилися в освоєнні нових технологій, у конструктивних формах, декоративних елементах.

У підрозділі 2.2. Особливості розвитку меблярства XIX - початку ХХ ст. визначено, що меблева справа до середини XIX ст. існувала у формі творчих ремісничих майстерень, у яких виготовляли одиничні екземпляри меблів на замовлення. Меблі для заможних верств населення створювали за європейськими зразками й наслідували тогочасні поширені стильові напрями. З 60-х рр. XIX ст. у меблевих виробах, аналогічно архітектурі, виявляються риси історизму. Прикметно, що львівське меблярство на той час діяло у формі столярного цеху, що охороняв права майстрів, які не були зацікавлені в механізації виробництва через високі ціни на деревообробне обладнання. Зростаючий попит міського населення на меблеві вироби задовольняли “скупники” та фірми, що використовували дешеву робочу силу із околиць. У другій половині XIX ст. у Львові було запроваджено в дію фабрику гнутих меблів і фабрику “Братів Вчелаків”. Згодом дрібні столярні майстерні Львова об'єднуються в “Крайове столярне товариство”, водночас розвивається міське меблярство в Станіславові, Дрогобичі, Болехові, Надвірній, Коломиї.

На підставі конкретних артефактів висвітлено як художнє явище львівські сецесійні меблі кінця XIX - початку XX ст. За основу творчих пошуків було взято національні традиції предметів умеблювання жител. Столярні майстерні Львова - Т. Егізенбарта, Л. Копеча, Ф. Тенеровича, Л. Шафранського, С. Крука обладнували сецесійні інтер'єри приватних помешкань і громадських приміщень, у яких були відчутні прояви локальних традицій меблярства й своєрідність різьблення та поява нових, формально-конструктивних рішень у стилі модерн. З 1940-х рр. реорганізовано дрібні кустарні майстерні в меблеві фабрики, які перейшли на принципово інший метод виготовлення меблів із щитів.

У підрозділі 2.3. Меблярство першої половини XX ст. вказано, що означений період позначений творчим пошуком нових конструктивних можливостей меблевих матеріалів та спробою переходу в 40-х рр. на масове виготовлення їх фабриками, яким передували майстерні. Негативною ознакою стала відмова від індивідуально-творчого підходу виготовлення меблів. Натомість не було знайдено концепції для масового випуску меблів. Шляхом експериментів і поступового вивчення думки споживачів сформувався новий технологічний підхід, який продиктував зовсім інше формотворення меблів, їх композиційне та стилістичне звучання.

Естетичні вимоги до меблів замінюються й мінімізуються, адже в них переважно цінується функціональність, гладка поверхня лакованих фасадів, їхня здатність до трансформацій. Так, творчий пошук майстрів-різьбярів Косова (20-50-ті рр. XX ст.) ґрунтувався на традиціях і новаціях. Митці використовували конструкції народних меблів (полиця, шафа, мисник, лава, стіл), акцентуючи прості, чіткі лінії таких виробів.

Такі зразки “гуцульської сецесії” 20-30-х рр. XX ст. є особливо цінні для дослідження розвитку меблярства цього періоду, адже закладена в них ідея національного романтизму вирізняє їх з-поміж аналогічного типу меблів інших європейських осередків декоративної творчості.

У підрозділі 2.4. Дизайн і промислове виробництво меблів другої половини XX ст. розглядаються на прикладі потужного виробника меблів - Прикарпатського меблевого комбінату (1960-1990-ті рр.), де було проведено зміну концепції виготовлення меблів. Відмічено позитивний творчий підхід конструкторського бюро, працівникам якого належить композиційна ідея “стінки” (“Гуцулка”, “Калина”). Художня виразність цих наборів меблів проявлена у контрасті форм, текстури, об'єму, у використанні на фасадах інтарсії, декоративних планок, рамочних накладок, рельєфного різьблення.

Досягнуто єднання функціональних і конструктивних завдань у створенні меблів, для яких властива естетична цільність. Виокремлюються дві версії стильової орієнтації - “естетизований” раціоналізм і неокласицизм. Пізнішою ознакою результатів пошуків стала своєрідна багатостилевість.

У підрозділі 2.5. Меблеві осередки кінця XX - початку XXI ст. подаються в контексті відродження ремісничого виробництва меблів як традиційного ремесла українців. Для Галичини традиція міського меблярства є сталою, про що свідчать осередки Перегінська, Косова, Долини, Львівщини, які функціонують протягом тривалого часу й займають суттєве місце в художній традиції виготовлення меблів.

З'ясовано художні особливості та асортимент виробів меблевих осередків, зокрема Перегінського, який функціонує понад 80 років. Майстри творчо інтерпретують форми та мотиви історичних стилів. Зразкам продукції осередку властива композиційна динаміка, а в декорі з'являються квіткові мотиви. В осередку сформувався набір рослинних мотивів, що складається з дубових гілок з доповненням їх зооморфними мотивами. Продукування міських меблів, які виготовляються до цього часу, зумовило їхнє безперервне виробництво. Пояснення цьому випливає з того, що цей осередок є порівняно “молодим” і його традиції закладені на зламі століть, а саме у період, коли йде нівелювання чіткої межі між культурою міста й села.

У третьому розділі “ТИПОЛОГІЯ МІСЬКИХ МЕБЛІВ XIX - XX СТ.” Меблі розглядаються як рід одного з найбільших видів декоративного мистецтва художнього дерева, вироби якого поділяються на типологічні групи, підгрупи, типи і художні твори.

У підрозділі 3.1. Типологія меблів XIX - початку XX ст. установлено, що в XIX ст. у Галичині виявлені всі типологічні групи меблів. Для умеблювання використовували типологічні підгрупи меблів для відпочинку, зберігання, демонстрування тощо, а також їхні типи. Для цього періоду позитивними є зміни, що відбулися в зональному розподілі приміщень, де розміщували ансамблі меблів для їдалень, спалень, віталень, дитячих кімнат, кімнат для ігор, кабінетів, бібліотек. Типологічні об'єднання груп меблів властиві для великих приміщень (зали), а міські помешкання квартирного типу, особняки здебільшого умебльовували типами, що належать до типологічних підгруп за функційним призначенням. Важливою залишається естетична функція, адже міські меблі були предметом розкоші та відповідали смакам замовника. Кожна типологічна група меблів у ході історичного розвитку збагатилася новими типами й набула змін від моменту появи архетипу.

Отже, знання вихідних координат на кожному етапі дозволяє виділити в XIX ст. головні типологічні меблеві структури, які були затребувані як “культурні цитати”.

У підрозділі 3.2. Типологічні групи та типи меблів першої половини XX - початку XXI ст. описано період від XIX до XX ст., що відзначений у виробництві меблів процесом розвитку й ускладненням простих скринеподібних конструкцій, розширенням типології меблів Галичини. Використання їхніх похідних типологічних форм зумовило зміни в покращенні функційності окремих виробів. Для типологічних груп (шафа, стіл, стілець, крісло, ліжко) характерний процес удосконалення як технічних, так й естетичних характеристик меблів, які, у свою чергу, є чинниками розвитку того чи іншого типу.

У XIX ст. зміна стилю внесла корективи не тільки у формотворчі тенденції меблярства цього періоду, а й спричинила до появи нових інтерпретацій з усталених форм минулого, таких як крісла (крісла-гойдалки), стільці (з гнутих деталей), шафи, столи.

Для типології меблів XX ст. властива поява об'єднаних типологічних груп меблів - гарнітурні набори, які згрупували меблі для зберігання, демонстрування, відпочинку тощо. Зокрема, меблі для зберігання створені на основі типологічної групи шафи, типи якої об'єднали в так звану “стінку” з п'яти до семи виробів. Це типологічне об'єднання було основою наборів для вітальні, передпокою, дитячої, кабінету, кухні. У різних варіантах наборів “стінку” доповнювали різними групами меблів, зокрема столами, стільцями, диванами різного функційного призначення та їх типами. У наборах для кухні регіональна традиція закладена у творі-стереотипі (кутовий диван). Треба відмітити, що для масового виготовлення меблів характерне деяке скорочення типології меблів та їх типів. Меблеві осередки XIX - початку XX ст. розширили типологію окремих типів (двосторонній креденс, обідній, кабінетний, туалетні столи), що розглядаються як твори-стереотипи.

У четвертому розділі “СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕБЛІВ XIX - XX ст.” подаються відомості про техніки обробки деревини та техніки декорування меблів, які використовувалися в практиці українських майстрів. Розглянуто також художні характеристики технік виготовлення та декорування меблів.

У підрозділі 4.1. Технологічне новаторство розглянуто розвиток і вдосконалення виробництва меблів Галичини, що ґрунтується на художньо-технологічних засобах, нагромаджених у період XVI-XX ст. Міські меблярі користувалися традиційними знаннями й їхньому арсеналі технічних прийомів було вирізування, видовбування, столярна техніка, токарна техніка, пап'є-маше, за допомогою яких виготовляли столярну конструкцію. З'єднання частин виробів здійснювалося кількома способами, зокрема, для корпусних меблів застосовували рамково-фільонкове з'єднання, яке було відоме ще в XVI ст. Починаючи з XVIII ст., на теренах Галичини конструктивні частини з'єднували на “вус” або на “ступінчастий вус”, окрім того, застосовували зрощення деревини та торцеве з'єднання. Метод шипового кріплення введений для конструкцій з деревостружкових плит.

Технологія виготовлення меблів передбачає застосування технік декорування як способу передачі принципів і засобів художньої виразності.

Техніки декорування мають історичне коріння й ними користуються до сьогодення, зокрема різьбленням, профілюванням, інкрустацією, меншою мірою розписом, тисненням. Меблі, декоровані орнаментальним випалюванням, з'явилися наприкінці XIX ст., чому сприяли спеціальні інструменти для таврування на предметах.

Ці техніки функціонують протягом XVI-XX ст. і доводять спорідненість регіональних і загальноєвропейських технік обробки деревини.

Історія міського меблярства пов'язана з винаходом і впровадженням нових технологій на підприємствах капіталістичного типу, а із середини XX ст. меблеві комбінати, фабрики спеціалізуються на випуску серійних меблів. Складний технологічний процес передбачав виготовлення деревостружкової, ламінованої плит; розкрій; шпонування; покриття поліефірними лаками; збирання (з'єднання шкантами).

На меблевих фабриках і комбінатах Галичини застосовували передові українські й іноземні технології, зокрема, на Івано-Франківському комбінаті була впроваджена лінія заливки поліефірними лаками виробництва Канади. XX ст. - час згасання професійного міського ремесла, місце якого зайняло фабрично-заводське виробництво меблів, і тільки в кінці століття знову з'являються меблеві осередки та майстерні, у яких відновлюють традиційні техніки обробки деревини. Пошук виконавчої майстерності в меблях пов'язаний з техніками виготовлення та декорування, в основі яких закладені художні прийоми й засоби трактування форм.

У підрозділі 4.2. Дерев'яний і металевий декор меблів проаналізовано декоративні елементи оздоблення меблів XVI-XX ст. Цілісне осмислення композицій оздоблення меблевих творів неможливе без естетичної та мистецтвознавчої категорій художньої виразності. Застосування в меблярстві композиційних законів, прийомів та засобів художньої виразності веде до єдності форми й декору виробу як головних чинників формотворення. Це дозволило створити столярні конструкції з інноваційними змінами, розробити нові варіанти композицій. Важливими засобами художньої виразності форми та декору меблів є фактура, текстура, графічність, пластичність, ажурність тощо. Оздоблення передбачає низку різноманітних композицій на основі художніх прийомів виразності - ритму, симетрії, асиметрії, динаміки. Визначено найхарактерніші та найбільш вживані орнаментальні схеми елементів ренесансу, бароко, рококо, класицизму, модерну. Для ренесансу властиве використання гротескних мотивів антефікса, мушлі-антефікса, пальмети-мушлі, акантового завитка, для бароко важливі два елементи - ормушель і кнорпель, рококо підпорядковувалось ідеї зображення завитка морської хвилі, класицизм запозичив античну ордерну систему, а орнаментальні композиції стилю модерн зумовлені рослинною тематикою та її стилізованою пластичністю.

В оздобленні меблів першої половини XX ст. використовували семантичні засоби, де основним носієм інформації був виражально-змістовний елемент (символ). Художня виразність творів середини століття передається через конструктивну форму (меблі масового виробництва), що зумовлено взаємозв'язками функції, матеріалу й технології виготовлення. Тектонічна форма набуває художньої виразності завдяки прийомам та засобам, через цільність елементів і частин форми, фактури, текстури та колориту деревини. Наприкінці 90-х рр. XX ст., з припиненням діяльності меблевих підприємств, невеликі столярні майстерні, меблеві осередки переорієнтовуються на традиційну, а згодом на новаторську художню структуру. Для них властиві традиційні прийоми та засоби декорування з подальшими стилістичними змінами класичного орнаменту. Найбільш яскраво стилістичні відміни простежуються в типологічних групах та окремих художніх типах меблів, які виготовляють у меблевих осередках, зокрема Перегінському.

ВИСНОВКИ

У ВИСНОВКАХ сформульовані основні результати дослідження.

1. Історичний розвиток меблярства мав два підходи творення меблевих форм - професійний і народний і для них властивий творчий пошук з подальшим удосконаленням техніки столярного ремесла та поставленим акцентом на художнє оформлення меблів.

У виробах XVI-XVIII ст. приділяється значна увага художньому рівню та смаку цехового майстра, що відповідало естетичним вимогам доби. Кожний з етапів минулого сформував у меблярстві свої пріоритети та творчі пошуки, що впливали на зміну стилістики художнього процесу. У цеховому ремісництві домінувала виконавча функція, а в меблярських осередках розпочинається процес виготовлення художніх меблів, що базується не тільки на опануванні європейського художнього досвіду, а й на пошуку власних творчих ідей. У формотворенні меблів цього періоду перехрещуються традиції народних і професійних меблів, з'являється нова функційність і художня образність. Меблі XVI ст. примітні насамперед високохудожньою різьбою, у якій простежується особливість українського ренесансного стилю і зв'язок з народною різьбою на дереві.

2. У меблярстві ХІХ ст. хоч і використовували зразки західноєвропейських меблів, зокрема віденських, французьких (другої половини XVII ст.), проте вони були відповідно інтерпретовані до власних меблевих форм, у яких акцентовано виразний, ритмічно збудований силует з дотриманням гармонійності та рівноваги маси. Декоративний елемент часто був дуже незначний, хоча вживалися найпростіші засоби, і все ж меблі мали яскраво виражені риси художнього твору.

Збільшилася кількість типів меблів, які використовували в побуті. Удосконалилось і столярне ремесло, що дозволило вирішувати завдання художнього оформлення меблів. Слід також відмітити, що в міському цеховому ремеслі проектування ще не є особливою діяльністю: воно зростається з виробництвом, хоча тут уже починають з'являтися його ознаки.

Перша половина XX ст. позначена творчим пошуком нових форм меблів. Зразки меблів “гуцульської сецесії” (20-30-ті рр. XX ст.) є особливо цінні для розвитку галицького меблярства, адже вони заповнили естетичні орієнтири національним романтизмом. Майстри зверталися до конструкції народних меблів і на їх основі створювали нові типи меблів (шафи-вітрини, шафи-мисники, лави зі спинкою та бильцями), а для їх декорування використовували модулі геометричного орнаменту.

У художньому меблярстві (40-60-х рр. ХХ ст.) помітні тенденції, що базувались на адаптації зразків кінця ХІХ - початку ХХ ст., а також копіювання взірців певних історичних стилів, зокрема класицизму кінця XVIII - початку XIX ст. Вироби, створені в нових технологічних умовах породжували протиріччя між застосуванням такого декору в конструкціях.

Новий тип меблевої продукції виник наприкінці 70-х рр. ХХ ст. у зв'язку із соціальними вимогами часу й першою з них було здешевлення меблів та їхня купівельна доступність. Новий технологічний процес їх виготовлення був економічно доцільним і сприяв забезпеченню масового попиту на меблеву продукцію. Шляхом експериментів і поступового вивчення думки споживачів формується новий технологічний підхід, який продиктував зовсім інше формотворення меблів, їх композиційне та стилістичне прочитання. Естетичні вимоги до меблів замінюються й мінімізуються, адже в цих меблях цінується функціональність, гладка поверхня лакованих фасадів, їхня здатність до трансформацій. Перехід на конструкції з великих гладких площин став головним декоративним чинником. Конструктивізм затвердив естетику “площинності” як основного досягнення формотворення.

Слід зазначити, що в другій половині ХХ ст. динаміка стильових процесів не підпорядковується “лінійній” еволюції класичних стилів, які більше не замінюють один одного, а утворюються нові стилістичні відміни, що співіснують і змішуються.

Меблярство Галичини XX ст. умовно поділяється на декілька етапів розвитку: 1890-1920-ті рр. - модерн, 1920-1930-ті рр. - ар-деко, фолькльоризм, післявоєнні роки - (кінець 60-х рр. XX ст.) початок конструктивізму, середина ХХ ст. по 1990-ті рр. конструктивізм, з 1990-х рр. - стайлінг і повернення до неоісторизму.

3. Для типології меблів XIX-XX ст. застосовано діахронний метод. Оскільки типологічна група історично мінлива, автор користувалася часовими рамками панування того чи іншого стилю, що дозволило виявити тенденції об'єднання, роз'єднання типологічних груп, підгруп, типів, а також простежити виникнення архетипу та з'ясувати зміни, що відбулися з типами. Типологічні групи меблів XIX ст. охоплюють велику кількість типів, які набули стереотипних ознак у ході історичного розвитку. Цей період важливий тим, що вмістив досвід західноєвропейського меблярства XVI-XIX ст., адже деякі архетипи меблів з'явилися протягом цих століть. Міське меблярство в силу обставин, що висвітлені в історичному розділі, саме в XIX ст. отримало ремісничий і промисловий поштовх, створився ринок збуту меблів.

У XX ст. було знайдено оптимально вмотивовані формотворчі принципи виготовлення виробів, а широка поверхня плити дозволила максимально розширити композицію, де з однієї типологічної групи меблів шляхом комбінування утворювався меблевий набір (“стінка”). Повернення до стильових форм меблів минулого наприкінці XX ст. зумовлює продукування їх типологічного асортименту.

4. Розвиток міського меблярства припадає на XVI ст. Саме із цього періоду починається засвоєння західноєвропейських технік виготовлення та декорування. Міські меблярі користувалися традиційними знаннями, а столярні прийоми поєднували з вирізуванням, видовбуванням, струганням, шліфуванням. Ці технічні прийоми функціонують упродовж XVI-XX ст. і доводять спорідненість регіональних і західноєвропейських технік обробки деревини. Розглянуто найважливіші техніки декорування (різьблення, профілювання, інкрустація, розпис, випалювання, тиснення, тонування) меблів. Упровадження нових технологій на меблевих підприємствах зумовило інші функційно-образні характеристики меблів, де пріоритетними стають фанерування, тонування, поліхромія, обробка поверхонь меблів різнотекстурним шпоном.

5. Оздоблення меблів на всіх етапах історичного розвитку наслідує кращі композиційні схеми декору європейського мистецтва з притаманною стильовою подачею та манерою виконання. Зокрема, у ренесансі переважало різьблення на фасадах корпусних меблів за мотивами гротеску, пальмети, картуша, аканту тощо. Досягненням у меблевій справі XVI-XVIII ст. було введення нових технік декорування (фанерування), і разом із цим зміни, що відбулись у декорі спричинили нові форми вираження композицій на гладких (циліндричних) поверхнях меблів. Поступове перетікання стилів позначилося на галицьких меблях XIX-XX ст., тектоніка яких була підпорядкована таким принципам: вишукані класичні форми XIX ст.; плавні, хвилеподібні абриси меблів поч. XX ст.; геометрично-символічна орнаментика 20-х рр. XX ст.; неокласичні зразки меблевої продукції повоєнних років масового виробництва; естетико-функційний конструктивізм і формування наприкінці XX ст. стилістичних відмін у типах меблів меблевих центрів.

6. Сучасний стан меблярства та його прогноз на майбутнє базуються на історичній мінливості типів. Надалі буде продовжуватися процес стереотипних змін у меблярстві, а стилістичні відміни виявлятимуть творчий підхід до виготовлення меблів через індивідуальну форму замовлення на художні меблі, що підтримає невеликі меблеві центри. Поряд з ними існує вузька спеціалізація меблевих фабрик, які випускають один тип меблевої продукції, в майбутньому будуть превалювати вузька спеціалізація випуску окремих типологічних груп меблів та індивідуальний творчий підхід.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Дяків М. Меблярська практика фахових деревообробних шкіл Прикарпаття 1920-30-х років: формотворчі принципи і декорування виробів / М. Дяків // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2006. - № 4. - С. 19-25.

2. Дяків М. Світські меблі Східної Галичини кінця XIX початку XX ст. / М. Дяків // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2008. - № 5. - С. 29-37.

3. Дяків М. Перегінський різьбярно-меблевий осередок / М. Дяків // Вісник Прикарпатського національного університету. Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ, 2008. - Випуск XIV. - С. 17-22.

4. Дяків М. Центри виробництва професійних художніх меблів / М. Дяків // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2009. - № 11. - С. 41-50.

5. Дяків М. Техніки виготовлення меблів Східної Галичини XVI-XVII ст. / М. Дяків // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2009. - № 13. - С. 22-28.

6. Дяків М. Дерев'яний декор меблів Східної Галичини XVI-XVIII ст. / М. Дяків // Мистецтвознавство'09. - Львів: СКІМ, 2009. - С. 191-200.

АНОТАЦІЯ

Дяків М. В. Міське меблярство Галичини XIX-XX ст.: історія, типологія, стилістичні особливості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.06 - декоративне й прикладне мистецтво - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2010.

У дисертації досліджено історико-суспільні явища й події, котрі пов'язані з генезисом міського меблярства в Галичині.

Визначено технологічні прийоми, декоративні характеристики й засоби художньої виразності меблів. Здійснено типологічний аналіз творів, на основі якого простежено діахронію типів для кожної типологічної групи, виявлено архетип та простежено його стереотипні зміни.

До середини ХІХ ст. меблева справа функціонувала у вигляді майстерень, цехів, а їхня діяльність мала творчо-мистецьке спрямування і тільки в другій половині ХІХ ст. у Львові з'явилася фабрика гнутих меблів. З 1940-х рр. реорганізовано дрібні кустарні майстерні, які перейшли на принципово інший метод виготовлення меблів із щитів.

Доведено, що меблярство має свої регіональні особливості, а механізмом їхнього збереження виступає художня традиція. Висвітлено стан ремісничого виготовлення меблів у Галичині, про що свідчить діяльність сучасних осередків меблярства. У виготовленні меблів відбуваються зміни напрямів і стилів, взаємовпливів народного та професійного мистецтва, помічено розвиток від матеріально-практичної сфери до духовно-культурної, які при цьому зберігають взаємодію із стилевими напрямами.

Ключові слова: меблярство, типологія, художні особливості, форма, декор, осередки, майстри.

АННОТАЦИЯ

Дякив М. В. Городское мебельное дело Галичины XIX-XX ст.: история, типология, стилистические особенности. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06 - декоративное и прикладное искусство - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника - Ивано-Франковск, 2010.

В диссертации исследованы историко-общественные явления и события, которые связаны с генезисом городского мебельного дела в Галичине, а также отражены факторы возникновения ремесленного производства мебели на поприщах Восточной Галичины, что было связано с интенсивным развитием мебельного дела в XVI ст. Прослеживаются влияния художественных стилей на создание мебельных форм XVI-XIX ст., которые выявлены в непосредственном “цитировании”.

Определены технологические приемы, декоративные характеристики и средства художественной выразительности мебели. Осуществлен типологический анализ произведений, выявлено тектонику формы и локальные художественно-стилистические особенности мебели.

В научное обращение введено ряд неизвестных произведений. Отводится значительное внимание мебельному делу ХІХ-ХХ ст., ибо именно тогда активизируется процесс поиска новых художественных форм мебельных изделий через использование национальных культурных традиций. Освещены процессы, которые способствовали формированию украинского национального стиля, в основу которого заложены традиции народной резьбы, вышивки, ткачества. Народные традиции и их применение в профессиональном производстве были направлены на деятельность деревообрабатывающих школ Галичины. Отмечено как художественное явление львовскую сецессию, которая представляла собой взаимосвязь национально-романтичных модификаций и проявлялась в переплетении орнаментальных мотивов, композиционных приемов. В основу творческих поисков было возложено использование выразительной конструкции народных прототипов, изобретение новых формально-конструктивных решений в стиле модерн.

Доказано, что мебельное дело до середины ХІХ ст. функционировало в виде мастерских, цехов, а их деятельность имела творческое художественное направление и только во второй половине ХІХ ст. во Львове появилась фабрика гнутой мебели. В 1940 г. реорганизованы мелкие кустарные мастерские, которые перешли на принципиально другой метод изготовления щитовой мебели. Быстрое изменение доминантных направлений в производстве мебели было предопределено переходом от ручного к механическому труду, быстрыми темпами производства и заменой древесины на фанерованные поверхности деревостружечных плит.

Показано, что художественное изготовление мебели в новых условиях получило новые дизайнерские тенденции в изготовлении художественной мебели через синтез традиции привнесенных новшеств. Художественная выразительность мебели достигалась путем поиска нового художественного образа.

Доказано, что мебельное дело имеет свои региональные особенности, а механизмом их сохранения выступает художественная традиция, которая из поколения в поколение передавала художественные технические приемы, ремесленное мастерство. Отражено состояние ремесленного изготовления мебели в Галичине, о чем свидетельствует деятельность современных центров мебельного дела, которые сравнительно “молодые” ибо их традиции заложены на изломе веков. В изготовлении мебели происходят изменения направлений и стилей, прослеживается взаимосвязь народного и профессионального искусства, замечено развитие от материально-практической сферы к духовно-культурной, которые при этом хранят взаимодействие со стилевыми направлениями.

ANNOTATION

Dyakiv M. V. Urban furniture making in Galychyna in the XIX-XX th centuries: history, typology, stylistic peculiarities. - Manuscript.

Thesis for getting a scientific degree of Candidate in Art Sciences; speciality 17.00.06 - Decorative and Applied Art. Subcarpathian V. Stefanyk National University. - Ivano-Frankivsk, 2010.

The thesis investigates historical and social phenomena and events, connected with the genesis of urban furniture making in Galychyna.

A set of unknown works is introduced into scientific use. Considerable attention is paid to urban furniture making of the XIX-XX th centuries, where the process of search for new artistic forms of furniture articles through the use of a national cultural tradition is activated.

The thesis proves that furniture business in the first half of the XIX th century functioned only in workshops and their activities had a creative artistic direction and only in the second half of the XIX th century a factory of bent-wood furniture appeared in Lviv. Since 1940 small factories were reorganized which introduced a completely different method of manufacturing shield-furniture.

The author shows that under new conditions artistic furniture making acquired new design tendencies through the synthesis of innovations traditions.

Key words: furniture making, typology, art peculiarities, form, decoration, centres, art masters.

Размещено на Allbest.ru

...