Семіосфера як символічне ядро культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

УДК: 008:811.11'22

26.00.01 - теорія та історія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата культурології

СЕМІОСФЕРА ЯК СИМВОЛІЧНЕ ЯДРО КУЛЬТУРИ

(на основі текстів мистецтва германомовного світу ХХ століття)

Елькан Ольга Борисівна

Сімферополь - 2010



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі культурології філософського факультету Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Берестовська Діана Сергіївна, завідувач кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського м. Сімферополь

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Личковах Володимир Анатолійович, завідувач кафедри філософії і культурології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка;

кандидат філософських наук, доцент Карпенко Ганна Володимирівна, доцент кафедри іноземних мов факультетів природниче-наукового профілю Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, м. Сімферополь

Захист відбудеться «11» червня 2010 р. о 13-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради K 52.051.09 Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 20, зал засідань)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4)

Автореферат розісланий « 7 » травня 2010 р.

Вчений секретар І. О. Кур'янова



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена глибоким інтересом до сутнісних проблем культури, що зростають в епоху глобалізації, яка характеризується прагненням до інтеграції миру на загальних підставах, до створення єдиного взаємозв'язаного і взаємозалежного світу, мегасуспільства. Це означає рішучий крок у бік загальнолюдських цінностей, головним з яких є саме життя. У цих обставинах особливого значення набуває розуміння культури як семіосфери, континууму «символических форм», у формуванні яких виявляється «всеобъемлющая символическая функция мышления» (Е. Касірер). У цьому процесі втілюється «механизм» функціонування самої культури - оселі, яку будує людина і в якій він живе (Д. Лихачов).

Актуальність теми дослідження підкреслюється важливістю осмислення процесів створення та зростання символічних форм культури - від творів людської творчості до знаково-символічних, що складають смислове ядро культури. Така постановка питання дає можливість аналізу національної своєрідності культур, яка визначається саме характером «символічних форм», їх сенсопороджувальними особливостями. Крім того, відкривається можливість діахронного та синхронного аналізу явищ культури, їх взаємозв'язку і взаємообумовленості, в теоретичному та художньому аспектах. У тому числі, культури ХХ століття, вивченню якої можуть ефективно сприяти концепції «символічних форм», розроблені Е. Касірером, В. Кандінським, Ю. Лотманом та іншими дослідниками, а також реконструкції художніх світів видатних німецьких і російських живописців, поетів, композиторів, що реалізують у своїй творчості «символічні форми»» мистецтва.

Актуальність теми дисертації обумовлена також зверненням до проблем специфіки явищ, що знаходяться в орбіті сучасних досліджень теорії та історії культури: символу та його ролі в художній творчості, співвідношення форми та змісту, традицій і новаторства, синтетичності феноменів культури, крос-культурних взаємодій тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках досліджень кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського з вивчення планової теми «Культура народів Причорномор'я: комплексне дослідження» (реєстраційний номер 0101U005977). Тема затверджена на засіданні Вченої ради Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (протокол № 5 від 12 червня 2003 р.).

Мета дисертаційної роботи: виявити основні особливості семіосфери як ядра культури і сенсоформуючого чинника у формуванні образного світу германомовної культури XX століття.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

здійснити культурологічний аналіз інтенцій мислителів XX століття щодо ролі континууму «символічних форм» у становленні розвитку культури (Е. Касірер, В. Хофман, Ю. Лотман);

розглянути теоретичні підстави та художнє втілення «символічних форм» у теорії та практиці абстрактного методу В. Кандінського;

обґрунтувати своєрідність семіозису німецького експресіонізму (на основі аналізу творчості діячів об'єднань «Мост» і «Синий всадник»);

визначити роль семіосфери у формуванні художньої системи майстрів німецької культури XX століття;

охарактеризувати антиномічність експресіонізму та розкрити значення цього феномену як сутнісної основи світобачення експресіоністів;

проаналізувати розвиток традицій експресіонізму в своєрідності семіосфери сучасних діячів німецької культури - Т. Гроховяка і Е. Оксенфельд. культура експресіоніст антиномічність мислитель

Об'єктом дослідження виступає символічний світ культури германомовного світу XX століття.

Предметом дослідження є семіозис і семіосфера експресіонізму та розвиток традицій цього напряму в культурі Німеччини XX - XXI ст.

Теоретико-методологічними основами дослідження є культурологічний аналіз понятійно-категоріального апарату та закономірностей функціонування культури; історико-культурний метод, що обумовлює об'єктивний підхід до розгляду генези культурних форм; системно-структурний підхід, що забезпечує багатоаспектний аналіз культури як системи та її структурного створення; семіотичний підхід, необхідний для розгляду специфіки символу та «символічних форм» у германомовній культурі XX століття; компаративістський підхід, який є основою порівняльного аналізу явищ культури.

Методологічною основою дослідження є культурологічні концепції Е. Касірера, В. Хофмана, В. Кандінського, М. Бахтіна, Ю. Лотмана, В. Воррінгера, О. Лосєва, Є. Мелетинського, С. Аверінцева, В. Межуєва, В. Турчина, Д. Сараб'янова.

Методологічною основою нашого аналізу є також праці сучасних вітчизняних дослідників: Л. Левчук, В. Бітаєва, Ю. Афанасьєва, О. Воєводіна, М. Шкепу, Д. Берестовської, Т. Суходуб та інших. М. Шкепу в монографії «Феноменология истории в трансформациях культуры», звертаючись до суперечностей світової цивілізації та проблем «культурного центра мира», своєчасно піднімає питання про подолання підстави відчуження світу Автор справедливо відзначає, що висока культура стає несумісною зі світом агонізуючих відчужених цінностей та виражає стурбованість з приводу знецінення культури світу, якій вона надає вирішальне значення в подоланні такого явища, як втрата сенсу життя, сенсу буття у сучасному світі.

Робіт, спеціально присвячених ракурсу обраної нами теми, у вітчизняній культурології немає.

Наукова новизна дослідження полягає в наступному:

вперше зроблено спробу аналізу семіосфери як ядра культури на основі культури германомовного світу ХХ століття, а саме - експресіонізму та його традицій;

визначено органічний зв'язок культурологічних робіт Е. Касірера, які присвячені аналізу «символічних форм», і образного світу авангарду ХХ століття

розкрито на конкретному матеріалі прикладів взаємозв'язок теоретичних поглядів В. Кандінського на роль символу, символічної природи кольорів мистецтві та його художніх творів: «Импрессий», «Импровизаций», «Композиций»;

в Україні вперше обґрунтовано зв'язок деяких аспектів «символічних форм» німецьких художників Т. Гроховяка і Е. Оксенфельд з теорією синтезу мистецтв, яка була сформована В. Кандінським;

простежено генезу розвитку семіосфери німецького мистецтва ХХ століття, від «символічних форм» експресіонізму - до символічних дерев Е. Оксенфельд і живописного «Реквиема» Т. Гроховяка;

у науковий обіг вітчизняної культурології уведено значний масив німецькомовних авторських робіт.

Теоретичне значення дисертації полягає в деталізації понятійного апарату культурології, концептуальних принципів теорії символу та семіосфери на основі духовної культури ХХ століття, розкритті взаємозв'язку теорії та художньої практики на прикладі аналізу творчості В. Кандінського, дослідженні проблем традицій і новаторства в розвитку германомовного мистецтва ХХ століття, співвідношення форми та змісту, принципів синтезу мистецтв.

Практичне значення дисертації полягає у використанні матеріалів дослідження в лекційних і семінарських курсах із теорії та історії культури, естетики, в культурологічних спецкурсах: «Культура ХХ століття», «Основи синтезу мистецтв», при написанні курсових і магістерських робіт, пов'язаних із проблемами символу та семіосфери, феномену мистецтва авангарду ХХ століття, історії германомовної культури тощо.

Особистий внесок здобувача є достатнім. У працях, написаних у співавторстві (О.Б. Элькан, А.С. Пенькова «Проблемы духовной жизни современной Украины в условиях глобального научно-технического прогресса»; Д.С. Берестовская, О.Б. Элькан «Мир цвета в живописи Э. Окзенфельд), здобувачеві належать теоретичні висновки щодо поставленої проблеми. Дисертаційні положення сформульовані автором самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження: основні положення дисертації були апробовані під час обговорення на засіданні кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, опубліковані в наукових статтях і викладені у виступах на XXV - XXVII, XXIX міжнародних наукових читаннях «Культура народов Причерноморья с древнейших времен до наших дней» у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського (Сімферополь, 2008 - 2010 рр.), міжнародній науково-практичній конференції «Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании `2009» (Одеса, 21 - 28 грудня 2009 р.), міжвузівській науково-практичній конференції керівників, учених, фахівців і викладачів «Роль международной информации в развитии международных отношений» Інституту країн Сходу та Африки приватного вищого навчального закладу «Міжнародний слов'янський університет. Харків» (Сімферополь, 15 травня 2009 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Современные направления теоретических и прикладных исследований `2010» (Одеса, 15 - 26 березня 2010 р.), міжвузівській науково-практичній конференції студентів і аспірантів «Проблемы социально-экономического развития Украины в условиях глобального кризиса» Інституту країн Сходу та Африки приватного вищого навчального закладу «Міжнародний слов'янський університет. Харків» (Сімферополь, 23 квітня 2010 р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у 7 статтях, 4 з них надруковано у провідних наукових фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Структура дисертації. Структура та обсяг дисертації відповідають меті та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (157 найменувань) та ілюстрацій (35 позицій). Загальний обсяг роботи становить 188 сторінок, з них 152 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету та завдання дослідження, його теоретичні та методологічні підстави, об'єкт і предмет аналізу, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значимість роботи.

Перший розділ «Символічні форми» як чинник семіосфери» присвячений аналізу концепцій Е. Касірера, В. Хофмана, В. Кандінського, що звернулися до проблем символічної природи культури, семіозису та семіосфери як її сенсопороджувального ядра.

У підрозділі 1.1. «Концепція «символічних форм» Е. Касірера» розглянуті основні положення його фундаментальних робіт - «Философия «символических форм» та «Опыт о человеке. Введение в философию человеческой культури», що зробили значний вплив на подальші дослідження природи символу і «семиотического пространства» культури (Ю. Лотман). Зауважено, що специфіку людського існування Е. Касірер визначав як життя не тільки у фізичному, але і в символічному універсумі. Здібність людини до символічної творчості він розглядав як основу художньої діяльності, а родову сутність людини пропонував позначити терміном «animal symbolicum».

Визначено, що в концепції Е. Касірера провідна роль у відтворенні символічного універсуму належить формі - «формированию мира», в процесі якого визначальне значення має суб'єктивний чинник - «индивидуальная творческая воля».

Підрозділ 1.2. «Символічні форми мистецтва ХХ століття в культурології В. Хофмана» присвячено аналізу концепції австрійського мислителя, що розглядає специфіку «символічних форм» на прикладі «великой Абстракции» та «великой Реалистики». Визначено особливість методу В. Хофмана: своєрідність творчості майстрів ХХ століття аналізується в контексті «символічних форм» (Середньовіччя, Ренесанс, Маньєризм) із урахуванням їх реального різноманіття, тобто в поєднанні синхронного та діахронного методів аналізу.

Розглянуто положення В. Хофмана про нерозривний зв'язок твору мистецтва та його інтерпретації (у зіставленні з концепцією «открытого произведения» У. Еко) як чинника суб'єктивності символічної природи культури.

«Символічні форми» початку ХХ століття В. Хофман пов'язує з творчими принципами П. Пікассо, П. Мондріана, але особливе значення надає теоретичній позиції та художній практиці В. Кандінського у вирішенні проблеми, пов'язаної з рангами та рівнями змісту та формами мистецтва. В. Хофман відзначає особливу роль духовного змісту мистецтва символічних форм (духовні претензії), протиставляючи його «міметичній» творчості, яка пристосовує форму до наочного змісту. Навпаки, мистецтво «символічних форм», вважає Хофман, покликане для породження позапредметних сенсів, воно виявляє за допомогою метафор те, що стоїть за «предметным обликом вещей», що «таится внутри них».

У підрозділі 1.3. «Семіозис і семіосфера культури в концепції Ю. Лотмана» проаналізовано поняття «семіосфера» відповідно до поняття «ноосфера» В. Вернадського, що прокоментував сам Ю. Лотман. Ноосфера - певний етап розвитку біосфери, розумна діяльність людини. Семіосфера - «семіотичний універсум», створений людиною в просторі культури. Відзначена роль Ю. Лотмана, що узагальнив досягнення вітчизняної (О. Веселовський, О. Потебня, В. Пропп, В. Жирмунський, Р. Якобсон, Р. Гуковський, М. Бахтін) та європейської наукової думки, зокрема, Е. Касірера, в створенні оригінальної концепції семіосфери, континууму «символічних форм». Ю. Лотман розглядає семіосферу як «сукупність окремих текстів» і замкнутих у відношенні один до одного мов. Ця позиція була основою аналізу семіосфери символічного мистецтва германомовного світу ХХ століття в подальших розділах дисертації. Особливе значення мають думки Лотмана про семіосферу як ядро культури, що наділене сенсопороджуючим характером. Процес сенсопородження визначається як здатність культури загалом, а також її окремих частин формувати нові сенси та нові тексти, що відбувається на всіх рівнях культури. Відзначено положення про зв'язок тексту з процесами комунікації, актуальне в соціокультурній ситуації ХХ - початку ХХІ століть.

Визначними у контексті дослідження культури германомовного світу, а саме експресіонізму, стали інтенції Ю. Лотмана про семіотичну межу семіосфери, яка має білінгвальний характер і представляє ділянку прискорених семіотичних процесів на периферії культурної «ойкумены». За вищу форму структурної організації семіосфери Ю. Лотман вважає стадію самоопису, яку ми знаходимо в працях В. Кандінського.

Другий розділ «В. Кандінський: теорія і практика «символічних форм» мистецтва ХХ століття» присвячений аналізу символічного світу В. Кандінського - російського художника та теоретика, творчі досягнення якого пов'язані з культурою Німеччини ХХ століття. Відзначено, що теорії В. Кандінського, які звернені до проблем духовності мистецтва та його символічного характеру, були одним з основоположних явищ у культурі Срібного століття.

У підрозділі 2.1. «Трактат «О духовном в искусстве» як теоретичне обґрунтування семіосфери абстрактного мистецтва» розглядається теоретичне обґрунтування семіосфери абстрактного мистецтва в працях В. Кандінського. Обґрунтовано визначальну роль трактату «О духовном в искусстве», в якому розроблено концепцію духовної природи символічного характеру мистецтва. Стверджуючи «бескрылость» матеріалістично-реалістичного напряму, В. Кандінський обґрунтовує провідну роль інтуїтивного початку творчості, що обумовлена виключно внутрішньою необхідністю, внутрішнім моральним правом. Художник приходить до думки щодо самоцінного значення живопису, де форма та колір не потребують наочного мотивування. У своєрідному тексті «Автохарактеристика» В. Кандінський називає себе художником, що засновує «живопись на чисто живописных текстах».

Відзначено: міркування В. Кандінського про явища мистецтва ХХ століття спираються на «символический языкМ. Метерлінка, Р. Вагнера, К. Дебюссі, О. Скрябіна, А. Шенберга, П. Сезанна, А. Матісса, П. Пікассо, що дає йому можливість проаналізувати символіку кольорута феномен синтезу мистецтв. У цьому контексті розглянутороботи В. Кандінського «Музей живописной культуры», «Архитектура как синтетическое искусство», «Точка и линия на плоскости та інші. Своєрідність семіосфери своєї творчості художник-мислитель визначає наступними параметрами: «индивидуальным элементом», відповідністю «стилю эпохи» і національному колориту, «чисто и вечно художественным» елементом («он не знает ни пространства, ни времени»). На основі цих постулатів розглянута художня творчість В. Кандінського і його сучасників-експресіоністів.

У підрозділі 2.2. «Символічні форми» художнього світу В. Кандінського» обґрунтовано універсальність творчої діяльності художника, оригінальність його синтетичного стилю, символічної форми, для семіосфери якої характерні: експресія декоративних барвистих плям; яскрава контрастність колірних поєднань; енергія контурних ліній, що підкреслює композиційний ритм; складна побудова простору, що відрізняється динамікою проявів. Охарактеризована еволюція творчого шляху В. Кандінського від пейзажів натурного плану, які ще містять впізнанні іконографічні мотиви (види Мурнау), до зображення безмежного та бездонного космосу, в якому зникають звичні земні координати, - «великой Абстракции», що втілює «великую Духовность».

Розглянуті основні цикли творів В. Кандінського: «Импрессии», «Импровизации», «Композиции». Кожна з робіт - особливий світ, своєрідна семіосфера, живописна мова якої переводить антиномії матерії та духу в абстрактну форму. Одна з найяскравіших - «Импровизация 26. Гребец» (1912). Кольору в картині доданий насичений психофізичний характер. Колір, лінії, вільно поточні форми створюють своєрідний текст, який відтворює драматизм ситуації в світі: антагонізм матерії і духу - загальний есхатологічний настрій тих років, в абстрактній, але наочній і вражаюче експресивній формі. Схожий настрій втілений у полотні «Импровизация. Потоп» (1913).

Відзначено, що найбільш глибокі роботи В. Кандінського об'єднані ним в циклі «Композиции»: «Картина с белой каймой», «Композиция VI», «Композиция VII», створені перед Першою світовою війною. Теми ворожнечі та хаосу, очікування і самої катастрофи - землетрусу, потопу, явища вершників Апокаліпсису, злиття жаху та радості, катастрофи та нового творіння відобразилися в «символічних формах» В Кандінського, які він, за словами Д. Сараб'янова, не вигадував, а лише направляв і коректував їх рух. Знаменно, що тема добра та зла, білого та чорного знайшла віддзеркалення у віршах і «композициях для сцены» В. Кандінського, де поєднуються танець, мова, музика, світло та колір («Черное и белое», «Зеленый звук», «Желтый звук» та інші).

Обґрунтовано висновок про втілення в творчості В. Кандінського глибокої духовності, суперечностей епохи, «столкновение различных миров» - всесвіт

Підрозділ 2.3. «Втілення традицій В. Кандінського в творчості Т. Гроховяка» присвячений аналізу «символічних форм» семіосфери відомого німецького художника, що пройшов творчий шлях від тридцятих років до кінця ХХ століття. Розглянуті етапи формування образного світу Т. Гроховяка: тридцяті роки - перші досліди створення абстрактних форм разом із фігуративним живописом; період Другої світової війни (учасник військових дій знаходив можливість для малюнків, нарисів, пейзажів); кінець сорокових років - звернення до абстракції, втілення синтезу музики та живопису. У п'ятдесяті роки відбувається розвиток абстрактних «символічних форм», формування нового семіозису. Найбільш плідним періодом стали вісімдесяті роки, пов'язані із створенням «музичних» полотен (Т. Гроховяк: «Bilder wie Musik»).

Визначено, що сам Т. Гроховяк був синестетиком, що дало можливість «переплавляти» музичні образи в колірні поєднання. Мистецтвознавець Д. Тойберг визначив особливості образної манери художника як слух, що бачить, і погляд, що чує. Обґрунтовано, що найбільш глибока своєрідність його семіосфери, втілилася в роботах: «Посвящение Дебюсси», «По Вагнеру: Прелюдия к «Золоту Рейна» і, особливо, - в циклі композицій «Реквієм», які були навіяні музикою Моцарта. Так, успадкувавши традиції В.В. Кандінського, Т. Гроховяк створив яскраве символічне мистецтво - синтез просторових і часових феноменів - живопису та музики.

У третьому розділі «Семіосфера як континуум «символічних форм» мистецтва німецького експресіонізму» розглянуто своєрідність семіозису і семіосфери як сенсопороджувального ядра творчості представників даного напряму.

Підрозділ 3.1. «Формування художньої системи експресіонізму» присвячений аналізу теоретичних підстав і філософських інтенцій, що вплинули на формування світоглядної платформи експресіонізму (А. Шопенгауер, З. Фрейд, К. Юнг, С. К'єркегор, Е. Гуссерль, Ф. Ніцше, Р. Штайнер та інші). Розкрито зміст роботи німецького мистецтвознавця В. Воррінгера «Абстракция и вчувствование», ідеї якої були використані для обґрунтування концепції експресіонізму. Кризова епоха початку ХХ століття знайшла віддзеркалення в експресивності творчого акту, в новій системі просторової, ритмічної й колірної мови та відмові від сталих канонів. Твір ставав напруженим пошуком нової духовності у дисгармонійному і суперечливому світі.

Розглянуто етапи формування семіосфери експресіонізму, її основні константи. Відзначено вплив творчості Е. Мунка, що передбачив пафос експресіонізму. Образ «крику» став однією зі складових естетичної системи нового напряму. Страждання і гнів, жах і захоплення, відчай і надія, обурення і екстаз, протест проти жорстокого світу і позбавлення знайшли втілення в «символічних формах» творчості художників В. Кандінського, Ф. Марка, А. Макке, П. Клеє, О. Дікса, Р. Гросса, Е. Кирхнера, О. Мюллера, К. Шмідта-Ротлуфа, драматургів Б. Брехта, Р. Гейма, Р. Вайхерта, поетів і прозаїків Ф. Ваффеля, Г. Тракля, Е. Лоца та К. Пінтуса, композитора А. Шенберга та інших. Особливою гостротою сприйняття світу та т есхатологічними мотивами в образній системі «символічних форм» відрізняється період Першої світової війни, пов'язаний із трагічною долею самих діячів експресіонізму.

Відзначена зміна естетики й образотворчих засобів мистецтва експресіонізму в зв'язку зі зміною соціально-політичної обстановки в Німеччині після війни: перехід до стриманої лаконічності, нейтральності, прагматизму.

Завершальний етап розвитку експресіонізму обумовлений новою трагедією: прихід до влади фашизму, антифашистська боротьба, загибель у концтаборах, еміграція.

«Символічні форми» експресіонізму «підірвали» стиль, норми, зовнішню неупередженість офіційного мистецтва, оголили внутрішню трагедійність світу та людини.

Підрозділ 3.2. «Семіосфера як символічне ядро творчої своєрідності» присвячений аналізу індивідуальних творчих портретів, особливості яких дозволяють розкрити своєрідність семіосфери як сенсоутворювального ядра нових сенсів і нових текстів у системі експресіонізму.

Розглянуто семіосферу як континуум «символічних форм» творчості Е. Нольде, що заснована на доданні кольору значення містичної категорії. Використовуючи досвід англійського художника ХІХ століття У. Тернера, Е. Нольде створив пейзажі, в яких семіосфера розкриває свою суть через колір, його духовно-екстатичну природу. Своєрідність «символічних форм» Е. Нольде знайшла втілення також у біблейській тематиці («Тайная вечеря», «Жизнь Христа» та інші).

Символічним кодом експресії в семіосфері творчості Е. Кирхнера стало трактування міського пейзажу: вулиці, перехрестя, площі, що символізували агресивне оточення людини («Пять женщин на улице», «Потсдамская площадь» та інші). Е. Кирхнер перший із майстрів об'єднання «Мост» втілив типово експресіоністичне розуміння ролі лінії, плоскості, кольору в символах, що мають безліч смислових векторів.

К. Шмідт-Ротлуф був захоплений створеннямнової просторової структури, що відрізнялася двомірністю, площинним зображенням, використанням символів, які виконували роль ієрогліфів («Домавдома ночью», «Солнце в сосновом лесу» та інші). Семіосфера художника відрізняється екстатичним монументалізмом, колір досягає жорстких, деколи дисгармонійних співзвуч.

Символічні форми М. Пехштейна близькі до декоративної виразності, до французьких фовистів. Його творчу манеру характеризує жанрове різноманіття (портрети, оголені моделі, пейзажі, тематика балету, цирку, військові сюжети). Такі полотна, як «Сидящая обнаженная», «Девушка», «Возвращение рыбачьих лодок» втілюютьютью символічний світ природи і людини.

Значну роль у формуванні «символічних форм» експресіонізму відіграє творчість П. Клеє. Його відмінними рисами єсвобода, неповторність художніх прийомів, незалежність від традицій, індивідуальна інтерпретація складних драматичних явищ сучасності. За словами В. Хофмана, П. Клеє винаходить наочні знаки, які автор витягує з форми. Формотворчість П. Клеє грає роль створення світу, йде від хаосу до впорядкованого Космосу. Своєрідність семіосфери розкривається на символічному світі його картин («С С Ссоколом», «Бунт виадуков», 1937 - картина, сповнена духу протесту проти фашизму).

Аналіз даних «символічних форм» художників-експресіоністів підтверджує думку про основоположну роль формотворчості (нові сенсзмісти, нові тексти) у процесі формування семіосфери як ядра культури.

У підрозділі 3.3. «Антиномічність семіозису експресіонізму як втілення його сутнісної основи» аналізується антиномічність семіозису експресіонізму на прикладі низки антиномій, що відобразили суперечність дійсності та образного світу експресіонізму.

Ірраціоналізм і раціоналізм - зіставлення суб'єктивного й об'єктивного початків творчості, втілення алогізму як однієї з важливих естетичних складових і образно-виразних особливостей експресіонізму. Ці тенденції загострив крах Першої світової війни, що актуалізувало екзистенціальні настрої. Наведено приклади «символічних форм» К. Шмідта-Ротлуфа, М. Бекмана, К. Пінтуса, Р. Дойблера, О. Кокошки, А. Шенберга.

Частина і ціле - опозиція, характерна для семіосфери експресіоністів: «частина» (деталь) - її зовнішня, «видима», «ціле» - внутрішня, сутнісна сторона. «Частина» виводилася на перший план, вражаючи уяву і передаючи дисгармонійність, алогізм дійсності. Антиномія розглянута на прикладі «символічних форм» М. Бекмана, К. Шмідта-Ротлуфа, драматургії Р. Вайхерта.

Своє і чуже - одна з найважливіших антиномій амбівалентної експресіоністської семіосфери, в чому знайшло віддзеркалення членування світу на «своє» і «чуже», «моє» і «не моє», «відоме» і «невідоме». Це світовідчування символізує стан відчуження, характерний для кризових епох. Проаналізовано на прикладах творчості поетів В. Верфеля, Р. Гейма, Р. Козака, Е. В. Лоца.

Світло і тьма - одна з найзначніших антиномій семіосфери експресіонізму, що сягає корінням у міфологію і релігію. Атмосферу тьми, ночі, сутінків відобразили в своїх «символічних формах» поети К. Пінтус, Л. Рубінер, художники об'єднань «Брюкке» і «Дер блауе райтер». Взаємодію колірного контрасту з формою - лінією і плоскістю, ритмом втілив В. Кандінський («Точка и линия на плоскости»).

Чорне і біле - колірна символіка сягає найдавніших пластів людської свідомості, релігійних учень. Чорно-біла гама визначала характер експресіоністської графіки (Ф. Мазерель, «Страсти по человеку», графіка В. Кандінського і його поезія, гравюри Е. Берди, фотомонтажі Д. Хартафілда), що відобразила дуальність етичного й естетичного світосприймання.

Розпад і торжество - метафізична антитеза, яка передає глибоку суперечність експресіоністського бачення світу. «Розпад» втілюється війною, катастрофами, що породжує апокаліптичні настрої «кінця світу» (поети Я. ван Ходдіс, Р. Тракль, Г. Гейм та інші). «Торжество» пов'язане з творчістю: наприклад, Ф. Марк стверджував, що вся його воля до життя пов'язана з картинами, які ще не написані.

Катастрофізм і пророцтво. З темою смерті, катастроф у художній системі експресіонізму пов'язано поняття «пророцтва», прагнення знайти вихід із соціальної безвиході. Так, у творчості художника Л. Майднера відчувається, з одного боку, апокаліптичний підтекст («Апокалиптический пейзаж»), з іншого - захоплення ідеями соціалізму К. Маркса, що знайшло втілення в картині «Революция».

Традиціоналізм і новаторство - ця антиномія знайшла оригінальне втілення в музиці, що проаналізовано на основі творчості композитора і диригента А. Шенберга, твори якого стали пошуком нової духовності у дисгармонійному і суперечливому світі. «Символічні форми» музичної мови Шенберга характеризуються ускладненістю, вільною атональністю, крайньою хроматизацією, «эмансипацией диссонанса». Зазначений вияв дуальності також у зображувальній творчості А. Шенберга - його «Автопортрете».

Підрозділ 3.4. «Символічні форми» в творчості Е. Оксенфельд» присвячений аналізу семіосфери художнього світу сучасного художника Елізабет Оксенфельд. Обґрунтований синтез природних і культурних чинників у світосприйманні та символічному живописі Е. Оксенфельд, що має яскраво виражений індивідуальний початок. Своєрідні пейзажі об'єднуються в серії - назвемо їх «панно» - що складаються з трьох картин. Три серії (одна над іншою) створюють подібність вікна, через яке художник дивиться на світ. Виникають асоціації з середньовічними фресками, що зображали в одному сюжеті декілька подій у часі («Чудо со статиром» Мазаччо). Ще одна асоціація приводить до концепції Розалінди Краусс - мотиву грат, що проголошують, на її думку, «самоценность и самоцельность художественного пространства».

Образ природи в пейзажах Е. Оксенфельд має узагальнений характер, який розкриває величезний діапазон станів природи, головні дійові особи якої - дерева.

Розкрито вплив музики на пейзажі Е. Оксенфельд. Світ кольору і світ музичних вражень зливаються в символічних формах її живопису.

Обґрунтовано зв'язок образної системи семіосфери Оксенфельд із міфологічними і релігійними мотивами, символічними образами і обрядами стародавніх культур. Проаналізовані композиція, ритм, колір та інші особливості творчої манери німецької художниці, що дозволили їй зобразити рух у статичній за визначенням картині.

Розглянуто своєрідний зв'язок ліричного світу німецької художниці та російських поетів - Г. Ахматової та М. Цвєтаєвої, портрети яких створені Е. Оксенфельд.

Дисертація завершується висновками, в яких узагальнено результати дослідження.

Аналіз заявленої теми дозволив зробити наступні висновки:

Актуальність звернення до проблеми символу, його специфіки та ролі у формуванні мистецтва обумовлена складністю соціокультурної середовища ХХ - ХХI ст., пов'язаною з проблемами глобалізації, полікультурного плюралізму, процесами «екології культури». Особливого значення набуває художній символ, його невичерпна смислова глибина, що стала основою для формування концепту «символічних форм», семіозису і семіосфери мистецтва.

Концепція Е. Касірера, розроблена в працях «Философия символических форм» і «Опыт о человеке. Введение в философию человеческой культуры», визначила символічне мислення та поведінку як родову сутність людини («animal»), невіддільну від духовної творчості («язык, миф, искусство, религия»).

На основі теорії Е. Касірера й аналізу художнього процесу (Середньовіччя, Ренесанс, Маньєризм, Модернізм) В. Хофман прийшов до обґрунтованого висновку про стійке протистояння двох феноменів: «великой Реалистики» і «великой Абстракции», що визначило своєрідність мистецтва ХХ століття.

Одним із центральних напрямів дослідження розглянуто концепцію семіотики культури Ю. Лотмана. Категорії «текст» і «мова», «семіозис» і «семіосфера» визначені як базові поняття культурології.

Основними ознаками семіосфери є:

відмежованість - властивість, яка витікає з поняття межі, що служить необхідним компонентом конституювання «семіотичної індивідуальності»;

семіотична нерівномірність, активна взаємодія між різними рівнями семіосфери;

поєднання симетрії й асиметрії.

Семіосфера - символічне ядро культури, сенсоутворювальний чинник, «символічний континуум», який включає все, що створене культурою.

Своєрідність семіосфери мистецтва ХХ століття багато в чому склалася під впливом теоретичної і художньої діяльності В. Кандінського. З 1910 року в трактаті «О духовном в искусстве», «Точка и линия на плоскости» і деяких інших отримала нове висвітлення проблема духовності мистецтва, його символічного характеру. В. Кандінський відстоює «безкрилість» матеріалістичного напряму, протиставляючи здібність художника до інтуїтивної творчості, обумовленої «внутренней необходимостью».

В. Кандінським розглянуті особливості «символічної мови» мистецтва на основі матеріалу літератури і драматургії, музики і живопису («мелодически звучная красота живописи»). Обґрунтовано думку про самоцінне значення живопису (форма і колір не потребують наочного мотивування), про безцільність копіювання наочного світу. В. Кандінським детально розроблена система символіки кольору, що має метафізичні підстави і є основою семіосфери творчості художника з'являєть. Інше, нетрадиційне осмислення отримало розуміння «гармонії», що відобразило світовідчування перехідної епохи (принцип «антилогіки»).

Проблема синтезу мистецтв розглянута і практично розроблена В. Кандінським в рамках як однієї «символічної форми», так і семіосфери загалом. Найбільш масштабні його полотна - «Импровизация. Потоп» 1913, «Композиция VII» 1913 - втілили біблейські есхатологічні мотиви: Потоп, Воскресіння, Страшний Суд, Трубний голос, Вершники Апокаліпсису. Символічна абстрактна живописна мова ідентифікувала своєрідність семіосфери В. Кандінського.

Новаторські тенденції В. Кандінського розвиваються в творчості видатного німецького художника ХХ століття Т. Гроховяка як ідеї символіки кольору і синтезу музики і живопису. У «символічних формах» абстрактного живопису Т. Гроховяк втілив «вібрації душі», тлумачив створення витвору мистецтва як процес народження всесвіту.

Трактування семіосфери як континууму «символічних форм» знайшло яскраве втілення в мистецтві німецького експресіонізму, що спирався на філософські інтенції Ф. Ніцше, С. К'єркегора, А. Бергсона, Р. Штайнера, В. Воррінгера та інших мислителів, що затверджували примат суб'єктивного початку в художній творчості, пріоритет інтуїції над логічними принципами пізнання і віддзеркалення дійсності.

Експресіонізм відобразив трагедійне світосприймання передодня й епохи Першої світової війни. Художники, поети і композитори (Ф. Марк, Е. Кирхнер, К. Шмідт-Ротлуф, Р. Тракль, М. Бекман, Р. Манн, А. Шенберг та інші), за допомогою «символічних форм», створених антинатуралістичною образною мовою, прагнули передати стан душі людини, що опинилася в екстремальних ситуаціях буття.

Німецький експресіонізм пройшов низку етапів, відповідно до яких формувалися виразно-образотворчі засоби «символічних форм» цього напряму.

Перший етап (до 1910 р.):

напружено-драматичний пафос, образ «крику» (Е. Мунк) - одна із складових естетичної системи, крайня виразність художньої мови, контрастні зіставлення; відчуття, які передують розуму.

Другий етап (1910 - 1920 рр.):

розрив із міщанською мораллю суспільства, конфлікт поколінь, посилення соціальних мотивів під впливом Першої світової війни, відчуття трагізму епохи.

Третій етап (1920 - 1930 рр.):

неоднорідність ідейних і творчих позицій, обумовлена зміною соціально-політичної обстановки; втрата «пассионарного» імпульсу, звернення до «нової діловитості» і «нової матеріальності» (neue Sachlichkeit); зміна самої естетики експресіонізму.

Аналіз основ експресіонізму дозволив вичленувати низку антиномій, що розкривають суперечність епохи і семіосфери цього мистецтва:

раціоналізм та ірраціоналізм, алогізм;

частинаі ціле;

своє і чуже;

світло і тьма;

чорне і біле;

розпад і торжество

катастрофізм і пророцтво

традиціоналізм і новаторство.

«Символічні форми» отримали своєрідне художнє втілення в живописі сучасної німецької художниці - Елізабет Оксенфельд, яка успадкувала та розвинула традиції теоретичних інтенцій і образних рішень європейського, зокрема, німецького мистецтва. Розглянуто співвідношення природних і культурних чинників у живописі Е. Оксенфельд, що мають в сприйнятті художниці яскраво виражений індивідуальний характер. Особливого значення набуває жанр пейзажу, що розкриває естетичний потенціал природного середовища і образного світу мистецтва. Природа, зображена на картинах Елізабет Оксенфельд, не має нічого спільного з байдуже і бездушно відтвореною деталлю пейзажу. У її творах завжди присутня сама художниця, її відчуття, думки, ясно виражене відношення до того, що вона зображує.

У пейзажних серіях Елізабет Оксенфельд живописні та музичні рефлексії злиті воєдино. Насамперед це стосується ритму, властивого як музичному, так і живописному мистецтву. Досліджено своєрідність ритмічного ладу робіт Е. Оксенфельд (О. Лосєв - «эстетический ритм») - своєрідних панно, поєднаних у цикли, пов'язані з міфологічними символами (священним духом дерев та іншими).

На основі звернення до символічного живопису Е. Оксенфельд і пейзажного «живопису словом» російських поетів Г. Ахматової та М. Цвєтаєвої (їх портрети відтворені в «панно» Е. Оксенфельд) встановлена духовна спорідненість художниці та поетів у сприйнятті природи, співвідношення їх творчих світів, естетичних переживань, образних систем.

«Символічні форми», таким чином, відіграють певну роль у формуванні семіосфери мистецтва германомовного світу ХХ століття. Теоретичні розробки Е. Касірера, В. Хофмана, В. Воррінгера, В. Кандінського, Ю. Лотмана, та художня творчість експресіоністів і майстрів ХХ - XXI ст., які успадкували їх традиції, підтверджують тезу, заявлену на початку роботи: семіосфера як символічне ядро культури є сенcопороджувальним чинником і визначає художню своєрідність творчості видатних діячів мистецтва германомовного світу.



СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Элькан О.Б. Культура как символическая реальность в интерпретации Эрнста Кассирера / Ольга Борисовна Элькан // Культура народов Причерноморья. - 2008. - № 132. - С. 114-115.

2. Берестовская Д.С. Мир цвета в живописи Э. Окзенфельд / Д. С. Берестовская, О.Б. Элькан // Культура народов Причерноморья. - № 150. - 2008. - С. 108-111 (Особистий внесок здобувача полягає в обробці німецького фактичного матеріалу).

3. Элькан О.Б. Проблемы духовной жизни современной Украины в условиях глобального научно-технического прогресса / О. Б. Элькан, А.С. Пенькова // Материалы межвузовской научно-практической конференции руководителей, ученых, специалистов и преподавателей «Роль международной информации в развитии международных отношений» (15 мая 2009 года). - Симферополь: ИСВА ЧВУЗ «МСУ. Харьков», 2009. - С. 111-114 (Особистий внесок здобувача полягає в самостійному написанні теоретичних висновків щодо поставленої проблеми).

4. Элькан О.Б. Семиосфера и экспрессионизм в системе символического универсума культуры XX века / Ольга Борисовна Элькан // Вісник Міжнародного Слов'янського університету. Харків. Серія «Мистецтвознавство». - 2009. Т. 12. - № 1. - С. 51-55.

5. Элькан О.Б. Символический характер художественного творчества и проблема духовности (Э. Кассирер, В. Кандинский) / Ольга Борисовна Элькан // Культура народов Причерноморья. - 2009. - № 154. - С. 92-95.

6. Елькан О.Б. Іконографія стилю модерн в живописі кінця 19 - початку 20 століття // Сборник научных трудов по материалам международной научно-практической конференции «Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании '2009». Т. 24. Геология, химия, искусствоведение, архитектура и строительство. - Одесса : Черноморье, 2009. - 88 с. - С. 68-72.

7. Элькан О. Б. Семиосфера как фактор творческого своеобразия живописи П. Клее / Ольга Борисовна Элькан // «Современные направления теоретических и прикладных исследований `2010» Т. 28. Искусствоведение, архитектура и строительство. Государственное управление. - Одесса : Черноморье, 2010. - 90 с. - С. 3-6.



АНОТАЦІЯ

Елькан О. Б. Семіосфера як символічне ядро культури (на основі текстів мистецтва германомовного світу ХХ століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за фахом 26.00.01 - теорія та історія культури. - Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. - Сімферополь, 2010.

У дисертації проаналізовано основні особливості семіосфери як символічного ядра культури і сенcопороджувального чинника у формуванні образного світу германомовної культури ХХ століття. Розглянуто концепції Е. Касірера, В. Хофмана, Ю. Лотмана, які пов'язані з проблемами символу, «символічних форм», семіозису і семіосфери культури.

Визначено, що своєрідність семіосфери мистецтва ХХ століття багато в чому склалася під впливом теоретичної і художньої діяльності В. Кандінського.

Аналіз художніх основ експресіонізму дозволив вичленувати низку антиномій, що розкривають протиріччя епохи і семіосфери цього мистецтва: раціоналізм та ірраціоналізм, алогізм; частина і ціле; своє і чуже; світло і тьма; чорне і біле; розпад і торжество; катастрофізм і пророцтво; традиціоналізм і новаторство. Новаторські концепції В. Кандінського знайшли втілення у творчості видатного німецького художника ХХ століття Т. Гроховяка. Різноманіття мистецтва ХХ - початку ХХІ століть розкриває аналіз семіосфери символічного живопису сучасної німецької художниці Елізабет Оксенфельд, що має яскраво виражений індивідуальний початок.

Аналіз теоретичних концепцій і художньої творчості діячів експресіонізму підтверджує тезу: семіосфера як символічне ядро культури з'являється сенcопороджувальним чинником і визначає художню своєрідність мистецтва германомовного світу ХХ століття.

Ключові слова: символ, «символічні форми», семіозис, семіосфера, експресіонізм, германомовний світ.

АННОТАЦИЯ

Элькан О. Б. Семиосфера как символическое ядро культуры (на основе текстов искусства германоязычного мира ХХ века). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата культурологии по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского. - Симферополь, 2010.

В диссертации проанализированы основные особенности семиосферы как символического ядра культуры и смыслопорождающего фактора в формировании образного мира германоязычной культуры ХХ века. Рассмотрены концепции Э. Кассирера, В. Хофмана, Ю. Лотмана, связанные с проблемами символа, «символических форм», семиозиса и семиосферы культуры. Э. Кассирер определял «символическое мышление и поведение» как родовую сущность человека («animal symbolicum»), неотделимую от духовного творчества («язык, миф, искусство, религия»). На основе теории Кассирера и анализа генезиса культуры В. Хофман пришел к выводу об устойчивом противостоянии двух феноменов в искусстве ХХ века: «великой Реалистики» и «великой Абстракции». Ю. Лотман в концепции семиотики культуры рассмотрел категории «текст», «язык», «семиозис» и «семиосфера», определив последнюю как символическое ядро культуры, смыслопорождающий фактор, «некий символический континуум», включающий все, что создано культурой.

Определено, что своеобразие семиосферы искусства ХХ века во многом сложилось под влиянием теоретической и художественной деятельности В. Кандинского. В трактатах «О духовном в искусстве», «Точка и линия на плоскости» и других Кандинский обосновал мысль о самоценном значении живописи, разработал символику цвета, проблему синтеза искусств. В художественном творчестве В. Кандинского (живопись, графика, поэзия) эти интенции нашли образное символическое воплощение, сформировав семиосферу абстрактного искусства.

Новаторские концепции В. Кандинского нашли воплощение в творчестве выдающегося немецкого художника ХХ века Т. Гроховяка.

Рассмотрена трактовка семиосферы как континуума «символических форм» в искусстве германоязычного мира ХХ века, опиравшегося на философские интенции Ф. Ницше, С. Кьеркегора. А. Бергсона, Р. Штайнера, В. Воррингера и других мыслителей. Отмечено, что экспрессионизм отразил трагедийное мировосприятие преддверия и эпохи Первой мировой войны, состояние человека, оказавшегося в экстремальных ситуациях бытия.

Определены этапы развития экспрессионизма и проанализированы основные особенности «символических форм» ведущих мастеров объединений «Мост» и «Синий всадник»: Ф. Марка, А. Макке, Э. Нольде, К. Шмидта-Ротлуфа, М. Пехштейна, П. Клее, поэтов Г. Гейма, Г. Тракля, К. Пинтуса, композитора А. Шенберга и других.

Анализ художественных основ экспрессионизма позволил вычленить ряд антиномий, раскрывающих противоречия эпохи и семиосферы этого искусства: рационализм и иррационализм, алогизм; часть и целое; свое и чужое; свет и тьма; черное и белое; распад и торжество» катастрофизм и пророчество; традиционализм и новаторство.

«Символические формы», эстетические установки экспрессионизма «взорвали» стиль, нормы, художественные каноны официального искусства, обнажили внутреннюю трагедийность мира и человека.

Анализ семиосферы символической живописи современного немецкого художника Элизабет Оксенфельд, имеющей ярко выраженное индивидуальное начало, раскрывает многообразие искусства ХХ - начала ХХІ веков. Отличительные особенности «символических форм» Оксенфельд: лирический настрой, синтез природных и культурных форм, живописи и музыки, магия цвета и ритма. Рассмотрена своеобразная связь лирического мира немецкого художника и русских поэтов А. Ахматовой и М. Цветаевой.

Анализ теоретических концепций и художественного творчества деятелей экспрессионизма подтверждают тезис: семиосфера как символическое ядро культуры является смыслопорождающим фактором и определяет художественное своеобразие искусства германоязычного мира ХХ века.

Ключевые слова: символ, «символические формы», семиосфера, экспрессионизм, германоязычный мир.



SUMMARY

Elkan O. B. Semiosphere as a symbolic core of the culture (on the basis of the texts of the German-speaking world's art of the 20-th century). - Manuscript.

Thesis for candidate degree in Culturology, specialty 26.00.01 - Theory and History of Culture. - Taurida National V. I. Vernadsky University. - Simferopol, 2010.

The main peculiarities of semiosphere as a symbolic core of the culture and as sense-generating factor in forming the figurative world of German culture of the 20-th century are analyzed in the thesis. The concepts, connected with the symbol problems, “symbolic forms”, semiosis and culture semiosphere, by E. Cassirer, V. Hoffmann, Yu. Lotman are considered.

It has been defined that the semiosphere singularity of the 20-th century art was largely formed under the influence of theoretical and artistic activity of V. Kandinsky.

The analysis of the theoretical concepts and arts of the expressionism representatives confirms the thesis: semiosphere as a symbolic core of the culture is the sense-generating factor and it defines the artistic originality of the art of the 20-th century German-speaking world.

Key words: symbol, “symbolic forms”, semiosis, semiosphere, expressionism, German-speaking world.

Размещено на Allbest.ru

...