Художні моделі реактивації абстрактного живопису в Україні (1980–2010 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВ

ПАВЕЛЬЧУК ІВАННА АНДРІЇВНА

УДК 75.03 (477)“198/201”

ХУДОЖНІ МОДЕЛІ РЕАКТИВАЦІЇ

АБСТРАКТНОГО ЖИВОПИСУ В УКРАЇНІ

(1980-2010)

Спеціальність 17.00.05 -- образотворче мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Харків -- 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківській державній академії дизайну і мистецтв Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, професор

Сидоренко Віктор Дмитрович,

директор Інституту проблем сучасного мистецтва Національної Академії мистецтв України

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор

Тарасенко Ольга Андріївна,

завідувач кафедри образотворчого мистецтва Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського

кандидат мистецтвознавства

Кубриш Наталія Романівна,

доцент кафедри рисунку, живопису й архітектурної графіки Архітектурно-художнього інституту Одеської державної академії будівництва та архітектури

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківської державної академії дизайну і мистецтв за адресою: 61002, м. Харків, вул. Червонопрапорна, 8.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства, доцент Є.О. Котляр

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку культури абстрактний живопис України 1980-2010-х років як цілісне художнє явище вийшов поза межі вузького тлумачення. Він виборов громадянське право активної присутності в мистецькому соціумі України і став невід'ємною складовою світового художнього процесу. Сьогодні абстрактний живопис презентує високомистецький продукт багатогранної творчої ініціативи. Відродження абстрактного живопису викликало потребу вивчати творчість провідних художників останніх десятиріч, спонукало до мистецьких оцінок та узагальнень художньої практики у наукових виданнях і спеціальних дослідженнях. У пропонованій дисертаційній роботі вперше ідентифіковано концептуально різні стильові шляхи відродження живописної абстракції, яку українське мистецтвознавство раніше розглядало узагальнено, тільки як альтернативу фігуративному мистецтву. У дисертації зроблено спробу висвітлити спадкоємність традицій абстракції в українському живописі та порівняти мистецькі досягнення вітчизняних художників зі світовим досвідом і надбаннями. Безпосередня реактивація абстрактного живопису й інтерес до нього історично оформилися під знаком відродження національної самосвідомості українських митців, котрі прагнули протиставити сучасну національну нефігуративну українську традицію (яка бере витоки в авангарді) інтернаціональній фігуративності соцреалізму.

Абстрактний живопис означеного в назві дисертації періоду як цілісне й унікальне мистецьке явище не досліджувався ні в контексті українського й російського авангарду початку ХХ сторіччя, ні в контексті європейського авангарду відповідного періоду, не порівнювався також з американською і європейською абстракцією 1940-1960-х років. Об'єктивні наукові дослідження здійснювалися, як правило, на регіональному рівні та обмежувалися зональною специфікою, вивчаючи тенденції розвитку окремих мистецьких виявів. абстрактний живопис мистецтво український

Сьогодні, на сучасному етапі й рівні розвитку мистецтвознавства, на часі застосувати узагальнений підхід до висвітлення явища абстрактного живопису 1980-2010-х років, адже в більшості публікацій і наукових праць це явище розглядається поза зв'язком з фундаментальним теоретико-філософським та історико-мистецтвознавчим досвідом, сформованим за останні сто років. Основну увагу в дисертаційній роботі присвячено проблемі диференційованого аналізу абстрактного живопису, який існував і в часи стагнації, долаючи ідеологічний тиск радянської системи, і повноцінно оформився вже в нових історичних обставинах незалежної України. На відміну від американської і європейської абстракції 1940-1960-х років, український відповідник цього періоду політично був позбавлений права на існування. Його реактивація почасти розпочалася в часи «відлиги» і вдруге в добу перебудови, коли демократичний розвиток суспільства інспірував прискорене «перегортання» мистецьких сторінок історії.

Якщо у Європі і США абстрактний рух відбувався природно в контексті культурної еволюції, де одне явище органічно переростало в інше, то в Україні цей процес нагадував спонтанні ривки до стильових канонів авангарду, а відтак не мав ні концептуальної, ні хронологічної послідовності. Та навіть попри соціально-політичні заборони, традиції в галузі абстракції існували і поширювалися як засадниче вчення про вільне мистецтво. Отже, потреба ґрунтовно і всебічно дослідити порушену проблему, розглянути її з урахуванням розмаїтих художніх демонстрацій очевидна. Специфіка функціонування відродженої абстрактної традиції в національному культурно-мистецькому середовищі зумовила нагальність її інноваційного розгляду на сучасному етапі. З'ясування закономірностей розвитку цього явища на рівні наявних історико-мистецьких «технологій» сприятиме глибшому пізнанню та об'єктивному висвітленню сучасного українського мистецтва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану підготовки наукових кадрів Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука, а також згідно з навчальними планами й науково-дослідними роботами кафедри теорії і історії мистецтва Харківської державної академії дизайну і мистецтв.

Мета дослідження -- простежити розвиток абстрактного живопису в Україні в період 1980-2010-х років, виявити закономірності розвитку художніх моделей абстракції, проаналізувати наявні структурні напрями в контексті світового мистецького процесу, вивчити еволюцію стилів, творчість провідних митців під кутом зору зовнішніх художніх, культурних діалогів українського мистецтва. З цим пов'язано низку конкретних завдань:

- зібрати і систематизувати наявний матеріал про розвиток абстрактних концепцій живопису в Україні протягом 1980-2010-х років;

- реконструювати передумови становлення й розвитку відродженої абстракції в Україні, визначити її специфіку й особливості побутування в основних мистецьких центрах країни;

- розкрити взаємозв'язок історичних чинників формування еволюції класичного авангарду з теоретичними надбаннями європейської, російської, української естетико-філософської думки;

- підкреслити нерозривний зв'язок абстракції з ідеями вільного мистецтва нонконформізму в історико-мистецькому, культурному контексті;

- узагальнити дослідження про український абстрактний живопис означеного періоду, використовуючи теоретичні надбання української та світової мистецтвознавчої науки, створити передумови для вивчення цього мистецького знання в теоретичному ключі;

- структурувати наявні презентації українського абстрактного живопису, історично обумовлені регіональними мистецькими традиціями і школами;

- простежити динаміку розвитку та спадкоємність абстрактного живопису в Україні на основі структурно-образних і мистецько-стильових засад творчості чільних українських художників;

- обґрунтувати регіональну специфіку, суспільно-естетичне значення і мистецьку новизну пропозицій відродженого абстрактного живопису в Україні.

Об'єкт дослідження -- абстрактний живопис України 1980-2010-х рр.

Предмет дослідження -- художні моделі реактивації абстрактного живопису означеного періоду.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період кінця ХХ -- початку ХХІ століття і зумовлені соціально-політичними змінами, пов'язаними зі становленням незалежності України та актуалізацією проблеми національної самоідентифікації в культурі. Межа ХІХ-ХХ століть -- це період формування теоретичних передумов світового абстракціонізму, тому в роботі доводилося виходити за окреслені межі для аналізу концепцій «нового мистецтва» цього періоду.

Територіальні межі дослідження зумовлено місцезнаходженням основ-ної частини художніх творів, що зосереджені в основних культурних центрах України: Києві, Харкові, Львові, Одесі. Системне виявлення регіональних відмінностей сприяло з'ясуванню загальних закономірностей. Для порівняння і проведення паралелей зі світовим мистецтвом використано абстрактні твори з музейних зібрань Америки і Європи.

Методи дослідження. З огляду на поставлені завдання у дисертаційній роботі використано комплексний підхід із застосуванням таких методів, як порівняльно-історичний (при дослідженні історичних аспектів проблеми), наукового аналізу й синтезу (при вивченні мистецтвознавчих, архівних та філософських літературних джерел), компаративістичний (при з'ясуванні аналогій між традиціями і новаціями, між особливостями вітчизняного і світового мистецтва), формально-типологічний та мистецтвознавчий аналіз (при вивченні творів мистецтва). Мистецьку практику досліджено під кутом зору узагальненого типового та індивідуального.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше:

- комплексно проаналізовано і систематизовано великий фактичний матеріал з історії розвитку абстрактного живопису України останньої чверті ХХ -- початку ХХІ століття;

- розкрито рефлекторний зв'язок між інтенсивним розвитком науки, техніки й філософії межі ХІХ-ХХ століть та формуванням абстрактного світогляду у суспільстві;

- через сто років до наукового обігу повернено джерельну базу, яка безпосередньо впливала на формування абстракції початку ХХ століття і була вилучена за часів СРСР, зокрема в роботі використано положення феноменології, яка розглядає явища поза предметною репрезентацією, апелюючи до уяви, що й становить сутність абстракції;

- встановлено зв'язок між новаціями європейського мистецтва межі ХІХ-ХХ століть і практикою українських абстракціоністів 1980-2010-х років, означено митців, творчість яких безпосередньо інтегрувала ідеї західної культури і репрезентувала їх на території України;

- художники-абстракціоністи вперше розглядаються у широкому історико-мистецькому й культурно-науковому контексті;

- виявлено основні тенденції відродження абстрактного живопису в Україні протягом останніх трьох десятиріч -- «моделі» реактивації, всебічно вивчено світоглядні, концептуальні, образно-стильові відмінності кожної типологічної групи;

- розкрито зв'язок між засадами американської і європейської абстракції 1940-1960-х років та українською абстракцією 1980-2010-х років, доведено тотожність їхнього теоретичного підґрунтя;

- в процесі аналізу художніх творів українських абстракціоністів виявлено загальні закономірності в межах типологічної групи відродження, відстежено паралелі зі світовою мистецькою практикою, відзначено оригінальні авторські концепції в руслі історично сформованих традицій.

Теоретичне й практичне значення роботи. Отримані результати сприятимуть поглибленню наукових знань про українське мистецтво, активізації міжнародних мистецьких взаємозв'язків. Матеріали дисертації може бути використано в наступних дослідженнях з теорії й історії українського мистецтва, порівняльному мистецтвознавстві, при підготовці навчальних посібників, методичних розробок, спеціальних курсів з теорії й історії новітнього мистецтва, при формуванні музейних колекцій, практичній експозиційній діяльності тощо.

Особистий внесок здобувача. Вперше здійснено комплексне дослідження абстрактного живопису з теоретичним визначенням образотворчих різновидів реактивації абстрактного живопису, інтерпретованих як художні «моделі». Всі результати дослідження отримані автором самостійно.

Джерельну базу дослідження становлять твори українських художників 1980-2010-х років, які зберігаються в музейних фондах України, галереях, приватних збірках, а також архівні матеріали та спогади митців. Здійснено відповідну роботу з вивчення класичного авангарду в музеях України і поза її межами.

Апробація дослідження. Результати дисертаційної роботи оприлюднено у формі доповідей на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Ерделівські читання» (Ужгород, Закарпатський художній інститут, 15-16 травня 2008 р.), Всеукраїнській науково-творчій конференції «Культурно-мистецьке середовище: технології та сучасність» (Київ, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 11-12 листопада 2008 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Ерделівські читання» (Ужгород, Закарпатський художній інститут, 7-9 травня 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасне мистецтво: трансценденції майбутнього» (Київ, Інститут проблем сучасного мистецтва Національної Академії мистецтв України, 21-22 травня 2009 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми мистецтвознавчої експертної оцінки культурних цінностей та предметів колекціонування» (Київ, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 26-27 листопада 2009 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції «Крос-культурність у сучасному світі» (Київ, Інститут культурології Національної Академії мистецтв України, 2009 р.).

Загальні висновки, окремі теоретичні положення дисертації використовувалися при підготовці курсу «Кольорознавство» в авторській навчальній програмі на кафедрі дизайну Інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені М. Бойчука. Обговорено і схвалено на засіданні кафедри промислового дизайну (протокол № 1 від 26 серпня 2008 р.); рекомендовано до друку радою факультету «Дизайн» (протокол № 2 від 5 листопада 2009 р.); рекомендовано до друку Вченою радою Інституту (протокол № 3 від 23 листопада 2009 р.).

Публікації. Основні результати дисертації викладено у 20 публікаціях, з них 8 - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України за напрямком «мистецтвознавство» та матеріалах 4 конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів і висновків (загальний обсяг роботи -- 210 сторінок, разом з додатками -- 322 сторінки, із них 180 сторінок основного тексту), списку використаних джерел (325 позицій, із них 47 іноземних) та додатків (ілюстрації 253 творів українських абстракціоністів та 100 творів іноземних художників, із яких 83 твори -- абстракції ХХ століття).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, доцільність і наукову новизну роботи, мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, теоретико-методологічні засади, часові межі, практичне значення й джерельну базу дисертації, наведено дані про її апробацію.

У першому розділі «Аналіз літератури, джерел дисертаційного дослідження» висвітлено стан наукової розробки проблеми на даний момент, подано інформацію про джерельну базу дисертації і застосовану методологію, розглянуто методи дослідження.

1.1. Аналіз літератури і джерел дозволяє зробити низку узагальнень стосовно окресленої проблеми. Відроджена живописна абстракція в Україні 1980-2010-х років заявила про себе як вагоме духовне й інтелектуальне явище, яке суттєво модифікувало й трансформувало художній процес в країні. Поєднання спадщини минулого і засвоєння сучасних мистецьких тенденцій викликало на початку 90-х років неабиякий інтерес до цього явища, і не лише в українському мистецтвознавстві. Про нього з'явилося багато літератури: теоретичної, історичної, джерелознавчої.

Корпус вивчених матеріалів охоплює: а) загальнотеоретичні праці; б) дослідження розвитку реактивованого абстрактного живопису, спостереження про творчість окремих художників; в) історико-теоретичні праці про абстрактний живопис першого десятиріччя ХХ ст.; г) архівні джерела й періодику; д) музейні фонди, приватні зібрання та твори у майстернях.

Для розуміння становлення й еволюції авангарду принципові праці таких учених, як В. Ворінгер, Г. Зіммель, Г. Ріккерт, К. Фідлер, основоположника феноменології Е. Гусерля та його послідовників М. Мерло-Понті, М. Хайдегера, Г. Шпета, а також художників-теоретиків, авангардистів О. Богомазова, О. Грищенка, В. Кандинського, М. Ларіонова, К. Малевича, В. Стржемінського, видатного поета й критика Г. Аполлінера, письменника Андрєя Бєлого. Велике значення мають праці джерелознавчого характеру Б. Лівшиця та Н. Харджієва.

Проблеми розвитку абстрактного живопису у 1980-2010-х роках в Україні висвітлено в наукових працях Л. Авраменко, Г. Вишеславського, О. Голубця, Д. Горбачова, Е. Димшиця, І. Диченка, Г. Заварової, О. Кашуби, Л. Медведєвої, Т. Павлової, О. Петрової, О. Роготченка, Л. Савицької, О. Сидора-Гібелинди, В. Сидоренка, Г. Скляренко, Л. Соколюк, О. Соловйова, О. Тарасенко, О. Ти-таренка, О. Федорука, В. Чечик. У їхніх публікаціях оприлюднено багато принципових тез і висновків. Окрему важливу групу джерел становлять матеріали художніх виставок, регіональних і міжнародних. Зокрема, великий резонанс мали міжнародні презентації авангарду ХХ століття на виставках «Москва-Париж», «Берлін-Москва», «44 Paryї», нью-йоркського музею МоМА в Берліні, «Український модернізм» у Нью-Йорку, «Український авангард» у Тулузі.

Ці презентації мали надзвичайно важливе значення для глибшого розуміння розвитку й еволюції абстракції США, Європи, Росії, України.

Класичний абстрактний живопис досліджували російські вчені Є. Баснєр, М. Герман, І. Духан, О. Іньшаков, Є. Іньшакова, І. Карасик, Г. Поспєлов, Д. Са-раб'янов, А. Стригальов, В. Турчин.

На особливу увагу заслуговує діяльність і зокрема видання координаційної ради Академії мистецтв РФ, ініційовані насамперед Г. Коваленком, які інтегрують інтердисциплінарні зусилля вчених багатьох країн. Важливі в цьому контексті і праці самого Г. Коваленка.

В останніх дослідженнях О. Курбановського йдеться про паралелі між засадами феноменології Е. Гусерля та супрематизмом К. Малевича. Загальні теоретико-методичні положення феноменології висвітлено в наукових дослідженнях В. Молчанова, Н. Мотрошилової, Д. Разеєва, Т. Щедріної.

Вагомим внеском у науку стали праці зарубіжних учених Д. Анфама, С. Бокола, О. Войцеховського, К. Грінберга, Г. Діля, Д. Елдерфілда, Л. Емерлінга, А. Жорна, Б. Ковальської, Ж. Лемарі, Є. Малиновського, В. і Ж.-К. Маркаде, художника Ж. Матьйо, М. Мудрак, А. Накова, художниці А. Оленської-Петришин, М. Порембського, Х. Розенберга, Б. Роуз, Д.-Л. Фернера, В. Хофмана.

Питанням абстрактного живопису присвячено дисертаційні дослідження Г. Ємельянової, Н. Мархайчук, Г. Рудик, О. Щокіної. До роботи залучено теоре-тичні праці художників В. Басанця, О. Дубовика, Л. Медвідя, В. Сидоренка, В. Стрельникова.

Основну джерельну базу склали матеріали мистецьких проектів, численні каталоги, публікації в пресі, а також музейні колекції й архівні документи.

1.2. Методологічна основа, дослідницькі прийоми. Мета і завдання роботи, хронологічні межі, аналіз основних напрямів живопису і його зв'язок з аналогічними світовими мистецькими процесами склали методологічну базу дисертаційної роботи, у якій використано історико-порівняльний метод, а також заявлені методи системності, наукового аналізу, синтезу й узагальнення. У практику вітчизняного мистецтвознавчого аналізу вперше запроваджено основні поняття й тези феноменологічного методу дослідження, який науково пояснює акти творчої переоцінки у свідомості людини. Феномен фантазії розглянуто з позицій сучасних теоретичних засад науки. При цьому використано ключове поняття феноменології «інтенційність» як спрямованість на художній предмет через свідомість, що виявляє паралелі з методом творення абстрактного живопису.

Потреба цілісно осмислити процеси й напрямки відродження живописної абстракції зумовила кардинально нові підходи до об'єктивного висвітлення розвитку абстрактного живопису України обраного періоду. Історико-культурологічний зріз передбачав диференційовані ключові підходи до висвітлення загальних і конкретних явищ. Історико-порівняльний аналіз було продиктовано специфікою матеріалу, який потребував синхронічного і діахронічного розгляду.

Метод мистецтвознавчого аналізу використано з метою розкрити специфіку творів і творчості провідних українських художників, їхніх фахових пріоритетів та світоглядних позицій. Обрана для дослідження методологія дозволила висвітлити проблему і розширити уявлення про місце і значення живописної абстракції означеного періоду в загальному річищі розвитку українського мистецтва та в контексті його взаємин з мистецькою культурою Заходу й Росії.

У другому розділі «Абстрактний живопис ХХ ст. та проблема “нового мистецтва” в контексті художніх пошуків» узагальнено матеріали, які стосуються становлення й розвитку абстракції в українському живописі, формування зв'язку з класичною спадщиною, науково-технічною думкою, а також розвитку абстракції в умовах тоталітарного диктату.

2.1. Новації в науці та філософії межі ХІХ-ХХ ст. як теоретична база абстрактного світогляду в мистецтві. У першому підрозділі проаналізовано соціально-історичні передумови становлення абстрактного мистецтва на межі ХІХ-ХХ століть. Доведено взаємозв'язок наукових відкриттів у галузі фізики, математики, філософської думки, інтенсивного розвитку НТР з формуванням мистецтва нового часу, яке стало платформою для абстракції початку ХХ століття. У дисертаційній роботі потезово розкрито теоретичну спорідненість основних гасел неокантіанства про «подвійну» реальність з ідеями символізму й постімпресіонізму про перетворення недосконалої «дійсності». Відзначено тотожність неокантіанського методу «формального конструювання» та індуктивного підходу Сезанна, котрий увійшов у мистецтво ХХ століття з «чистого досвіду» (за неокантіанством). Через 15 років К. Малевич корелятивно переоцінив його як «нульовий» досвід -- відлік нової ери супрематизму. В дослідженні проведено паралелі між теоретичними висновками неевклідової геометрії Б. Рімана в праці «Про гіпотези, що лежать в основі геометрії» про крах тримірного простору з девальвацією тривимірної об'ємності в образотворчому авангарді початку ХХ століття, між доказами Рімана про існування безмежного, але кінечного простору з природою походження «Чорного квадрату» К. Малевича.

Вектор аксіологічної зацікавленості часу, сформований у «філософії життя», підсумував ідеї неокантіанства і визначив пріоритетність враження творця над дійсністю. Це знайшло подальший розвиток у феноменології Е. Гусерля (1900), яка констатувала кінцеву відірваність змісту від форми за допомогою уяви, випереджаючи практику апріорної репрезентації К. Малевича та відокремлення ідеї супрематизму від картини «Чорний квадрат». Інтуїтивний підхід А. Бергсона (1907), його інтерпретація плинності часу, на думку сучасного науковця (І. Духан), визначили теорію формування футуризму й кубізму, сприяючи глибшому виявленню і демонстрації художнього розуміння світу носіями практики «нового мистецтва».

Теоретичною основою авангарду стали також гіпотези, докази, дискусії, переконання учасників авангардного процесу, їхні книжки й статті, інспіровані великою мірою ідеями феноменології та почасти еволюцією неокантіанства. Науковий доробок Г. Зіммеля і К. Фідлера разом з основоположною працею В. Ворінгера та працями Г. Ріккерта стали плідним ґрунтом, на якому виростав авангард. Показано, що наявна у теоретичних роздумах художників інтерпретація філософської думки включала в себе як наслідок -- розвиток трансцендентного художнього досвіду, яким виявився продукт авангардної ідеї. Доведено, що зв'язок українського абстрактного живопису зі світовим, зокрема й класичною спадщиною, був надзвичайно плідним і помітно вплинув на еволюцію й багатство стильових відгалужень вітчизняного поставангарду.

Виявлені закономірності художнього поступу від однієї історичної стадії до іншої були інтегровані до аналізу сучасних українських художників на рівні художніх «технологій» напряму, оскільки розвиток українського абстракціонізму 1980-2010-х років відштовхувався від «перетворення» реальності, що в неокантіанстві тлумачиться як сума дійсності та враження творця.

Українські художники 1980-2010-х років пережили етапи відходу від академізму (Г. Гавриленко, М. Гейко, О. Дубовик, О. Животков, К. Звіринський, В. Маринюк, М. і Р. Сельські, Т. Сільваші, Л. Ястреб) та, деформуючи «об'єкт», еволюціонували від однієї стадії до іншої. У підрозділі доведено, що нетотожність зображення і змісту в абстрактному живописі породила потребу в теоретичних поясненнях та у фахівцях, які могли б адаптувати концепцію творчості у суспільство. Тобто революція в мистецтві створила передумови для розвитку теорії. У наш час теорія стала прерогативою розумової діяльності мистецтвознавців, хоча відомі приклади, коли самі митці (О. Дубовик, Ж. Матьйо, Л. Медвідь, В. Стржемінський) інтуїтивно формулюють засади, які трансформують суб'єктивні відчуття в інтелектуальні закономірності. Доведено, що інноваційні відкриття техніки, науки, зокрема й філософії, інтегровано в мистецтво абстракції межі ХІХ-ХХ століть.

Абстракція народжується в умовах боротьби за демократичну перебудову суспільства, що стало її симптоматичною ознакою, бо кожна періодична реактивація абстрактного живопису пов'язувалася зі сподіваннями демократичного оновлення суспільства -- після Другої світової війни в Америці і Європі, в часи «відлиги» та перебудови в СРСР, в незалежній Україні.

2.2. Художні пошуки нонконформістів як фактор розвитку вільного мистецтва -- другого авангарду. У підрозділі увагу сфокусовано на багатогранній панорамі незаангажованої творчості в українському мистецтві періоду тоталітаризму. Опозиційне українське мистецтво 1960-1980-х років протиставило свою концепцію («імператив бунту», за визначенням О. Пахльовської) панівним від початку 30-х років догмам соцреалізму. У Києві, Львові, Харкові, Одесі наростала конфронтація неофіційного й офіційного мистецтва. Нонконформізм в Україні горів спрагою культурно-мистецького пізнання і жадобою формальних відкриттів. У постатях В. Барського, Г. Гавриленка, А. Горської, А. Левича, А. Лимарєва, І. Марчука, О. Павлова, А. Рибачук і В. Мельниченка, А. Сумара, Ф. Тетянича, М. Трегуба, Ф. Юрієва київський нонконформізм в умовах «казенного тематизму» робив наполегливі кроки до вільної творчості. У Харкові опозицію соцреалізму склали класики В. Єрмилов, Б. Косарєв, а також С. Кацевич, Є. Світличний, Ю. Шеїн.

Дисидентський рух, нонконформізм як неофіційне мистецтво зіграли важливу роль в історії Львова. Вбивство І. Чорнія, заслання в концтабори Я. Музики, В. Свєнціцької, Б. Гориня засвідчили масштаби репресій у країні. Внесок Р. Сельського, К. Звіринського в неофіційне виховання молодих митців став платформою для відродження абстрактних традицій у 1980-1990-х роках.

Класичний авангард, прищеплений в Одесі «Салонами» В. Іздебського, через півстоліття відродився у формах нонконформізму групи одеських художників: О. Ануфрієва, В. Басанця, В. Маринюка, С. Савченка, В. Сазонова, С. Сичова, О. Соколова, В. Стрельникова, В. Хруща, В. Цюпка, Л. Ястреб. Як свідчать історичні факти, живописна абстракція, яка концептуально передбачає свободу творчості, була невід'ємною складовою нонконформізму в часи стагнації і стала фундаментом для відродження в 1980-2010-х рр.

Третій розділ «Кроскультурні технології відродження абстракції в Україні останньої чверті ХХ -- початку ХХІ ст.» складається з трьох підрозділів, де вперше диференційовано аналізуються різні художньо-стильові моделі, на ґрунті яких формувалася живописна абстракція 1980-2010-х рр. в Україні.

Ставлення до традицій як до художніх «технологій» спостерігається у «синтетизмі» П. Гогена, що «через» культури і віки поєднував в одному творі іконописний сюжет і декоративне трактування площини японської гравюри з язичницькою первозданністю. Програмна детермінація історично обмеженого часу в художній практиці постімпресіонізму кінця ХІХ ст. випередила «кроскультурні» підходи мистецтва «нового часу». Це дає підстави розглядати актуальність цього явища для відродженої української абстракції сьогодні. Сформульоване в дисертації розуміння сучасності апелює до історичної генеалогії процесу з метою з'ясувати тотожність живописно-художніх закономірностей, які виявлено при співставленні класичних напрямів живопису з їх сучасною похідною у сфері абстрактного мистецтва України означеного періоду.

3.1. Українська абстракція 1980-2010-х рр.: інтеграція методу постім-пресіонізму через класичні стилі. У підрозділі розкрито ідентичність живописно-художніх засад та формального колористичного розуміння, де колір означується як носій сугестивної символічної інформації. При порівнянні художніх пріоритетів класичного постімпресіонізму кінця XIX століття з його сучасним проявом у галузі української абстракції 1980-2010-х рр. з'ясовано спадкоємну тотожність, означену в неокантіанській тезі про двоїсту реальність, яку у творчості треба звести до ідеалу, поєднавши дійсність із мрією. Встановлено, що корелятивно переоцінене у свідомості українських художників враження від життя було трансформовано в абстрактні форми, але реальність залишалася рушієм творчості. Простежено паралелі у прагненні створити в мистецтві щось досконаліше, ніж життя, яке походить від засад неокантіанства та античної традиції зразків-ідеалів.

Проблему означеної традиції розглянуто на прикладі творчості представників культурних поколінь українських художників. До періоду нонконформізму віднесено постімпресіоністичну спадщину Г. Гавриленка, В. Стрельникова, Л. Ястреб. Період постперебудовної реактивації абстрактного процесу подано крізь призму творчості А. Криволапа. Розвиток нефігуративного постімпресіонізму на сучасному етапі висвітлено на прикладі творчості П. Лебединця. Цих художників у процесі аналізу їхніх полотен ідентифіковано як послідовників постімпресіонізму, що виходить зі спільної для всіх символічної основи переосмислення функції кольору, історично унормованого в практиці Понт-Авенської групи. Усі вони прийшли до відкриття кольорових відповідностей через символи «вчування в об'єкт» (В. Ворінгер). Названа модель реактивації розширила діапазон абстрактних версифікацій, збагативши живописну палітру України означеного періоду.

3.2. Новації першої чверті ХХ ст. в українській абстракції 1980-2010-х рр. У другому підрозділі розглянуто творчість українських художників, чиї креативні симпатії формувалися під враженням новацій авангарду першої чверті ХХ століття.

Виразником передових настроїв початку ХХ століття представлено живописну практику М. і Р. Сельських, які навчалися в Європі і брали безпосередню участь у формуванні нового мистецтва. Починаючи з 60-х років, вони згуртували довкола себе передові сили Львова. У Києві розвиток канонів геометричної абстракції одержав вагому аргументацію у творчості О. Дубовика. Реактивацію методів сезанізму й кубізму в абстракції висвітлено на прикладі живопису В. Маринюка, який самостійно пройшов шлях від Сезанна до Пікассо. Співзвучність з тенденціями абстрактного експресіонізму В. Кандинського та абстрактного сюрреалізму Х. Міро виявлено на прикладі творчості Є. Світличного і В. Сегеди. Названі художники розробили і обґрунтували власну мову символів і понять, що супроводжувало еволюцію неофіційного мистецтва.

З'ясовано, що зовнішню образотворчість авангарду початку ХХ століття сучасні українські абстракціоністи переосмислили в поняття «стилю сучасності», завдяки якому вони прагнули акцентувати актуальність своєї творчості та причетність до передового світового мистецтва.

3.3. Живописна абстракція України 1980-2010-х рр. і тенденції післявоєнної американської та європейської абстракції. У третьому підрозділі розглянуто творчість художників, чия мистецька практика засвоїла ідеї повоєнного світового абстрактного живопису 1940-1960-х рр. Явища «action painting» (живопис «жесту»), «field painting» (живопис «поля»), інформелю, ташизму реалізували поетику «відкритого твору» (У. Еко), а в українській відродженій абстракції категорія класифікованої поетики ставала формулою мистецтва. Покоління українських абстракціоністів 1980-2010-х рр. відчули широкі демократичні можливості американської і європейської абстракції. Ці тенденції проаналізовано на прикладі художників Києва, Харкова, Львова, Одеси, що дозволило простежити інваріантність живописної абстракції України, зосередити увагу на творчості чільних художників, у якій виявилися найхарактерніші риси і теоретичні аспекти даного мистецького явища. К. Звіринський, Т. Сільваші, М. Кривенко, М. Гейко, О. Животков, Ю. Шеїн, В. Цюпко, С. Савченко унаочнили модель, яка охоплювала тенденцію пластицизму і лінію експресивної абстракції. Теоретичну платформу становлення післявоєнної американської і європейської абстракції 1940-1960-х років докладно висвітлено у світовому мистецтвознавстві за останні п'ятдесят років, тому аналіз творчості українських абстракціоністів здійснено винятково в науково доведених теоретичних аспектах. Це дало змогу порівняти й виявити аналогії між засадами, цілями, змістом та методами відтворення цього явища.

Репрезентацію традицій об'ємної тривимірної абстракції представлено на прикладі творчості львівського митця-нонконформіста К. Звіринського, яка оприявнює концептуальні паралелі з ідеями польського конструктивізму.

Представники київської групи «Живописний заповідник» на чолі з її теоретиком Т. Сільваші у живописній практиці виявили елементи екзистенціалізму Ж.-П. Сартра та феноменології сприйняття М. Мерло-Понті. Творчість М. Кривенка, М. Гейка, О. Животкова вперше в українському мистецтвознавстві проаналізовано в контексті архетипів підсвідомого К.-Г. Юнга. Вплив ідеографічної абстракції досліджено на прикладі живопису одеського абстракціоніста В. Цюпка. Лінію експресіоністичної абстракції з застосуванням методу пластичного автоматизму розглянуто на прикладі творчості харківського абстракціоніста Ю. Шеїна та одеського митця С. Савченка.

Творчі засади названих художників визначав примат творчого акту над результатом (картиною), що базується на теорії «філософії процесу» А. Уайтхеда. Доведено, що творчі засади українських абстракціоністів означеної «моделі» оприявнюють паралелі зі світовими процесами розвитку абстракції 1940-1960-х рр. Відроджений абстрактний живопис в Україні, виражений в окресленій моделі, успішно підсумував мистецький досвід Заходу другої половини ХХ століття і став сучасною маніфестацією живописного відродження в Україні протягом 1980-2010-х років.

ВИСНОВКИ

У висновках підсумовано основні аспекти дисертації.

1. У результаті дослідження всебічно вивчено розвиток абстрактного живопису України в період 1980-2010-х рр. Розглянуто загальну картину цього напряму в культурно-науковому й історико-мистецтвознавчому ракурсах. Розвиток абстрактного живопису відбувався на ґрунті спадкоємних зв'язків з класичним авангардом України й Росії початку ХХ століття, а також у взаємодії зі світовими процесами модернізму та американської і європейської авангардної практики 1940-1960-х років.

2. Результати дослідження підтвердили потребу і важливість цілісно та об'єктивно розглядати український абстрактний живопис 1980-2010-х років у принциповій схожості і специфічних відмінах напрямів, регіональних шкіл, з урахуванням зональної «художньої основи», тобто особливостей часткових явищ розвитку мистецтва при постійному об'єкті уваги до чинників цілісного й одиничного на мистецькій карті України.

3. У науковий обіг запроваджено великий обсяг літературних джерел, архівних матеріалів, живописних творів, що дозволило з'ясувати загальну картину відродженої живописної абстракції і простежити її розвиток у культурно-історичній площині сучасності. Авангардний процес охарактеризовано згідно з новітніми досягненнями науки і техніки, зокрема філософії, які вплинули на еволюцію абстракції. Важливою теоретичною базою авангарду були дослідження представників феноменології.

4. У дисертації розглянуто історію розвитку авангарду від початку століття до повоєнних років з метою розкрити його значення для формування та еволюції авангардної національної школи живопису.

5. Доведено, що, незважаючи на офіційні авторитарні норми соцреалізму, на всій території колишнього СРСР, зокрема й в Україні, існували альтернативні тенденції, які особливо проявилися в абстрактному живописі. Альтернативним мистецтвом стали нонконформізм, андеграунд, які були в центрі ідеологічної офіційної критики та директивних настанов влади. Політику демонстративного гоніння влада застосувала до творів О. Ануфрієва, П. Бедзіра, Г. Гавриленка, А. Горської, О. Заливахи, К. Звіринського, О. Лимарєва, І. Марчука, В. Сегеди, Ф. Семана, С. Сичова, О. Соколова, Є. Світличного, В. Стрельникова та багатьох інших. Через сорок років після «застою» притупилося розуміння того, що творити абстракцію в ті часи було справжнім громадянським подвигом, який дозволив не обірватися традиції, яка вже ледь животіла.

6. Означено сутність впливу класичних традицій, оформлених у дусі ідеалів античності, у творчості українських абстракціоністів, ідентифікованих як послідовники постімпресіонізму. Ідея грецького взірця загалом орієнтувала митців Г. Гавриленка, А. Криволапа, П. Лебединця, В. Стрельникова, Л. Ястреб на створення художніх еталонів, а сакралізація світла визначила тенденцію до ідеалізації, спрямовуючи вектор творчих інтересів у русло позачасових прагнень постімпресіонізму. На підставі вивчення творчості згаданих художників доведено аналогії з практикою класичного постімпресіонізму, зважаючи, що сучасна переоцінка дійсності відмовилася від міметичних зобов'язань ХІХ століття.

7. Показано, що абстракція 1980-2010-х років формувалася також під впливом художніх новацій західного мистецтва першої чверті ХХ століття. Сучасні художники з різних регіонів України (М. і Р. Сельські, О. Дубовик, В. Маринюк, Є. Світличний, В. Сегеда) вдавалися до пошуків образотворчості, репродукуючи досягнення європейських течій початку минулого століття (сезанізм, футуризм, кубізм, фовізм, експресіонізм та ін.). Запропонована типологія реактивації української абстракції вітчизняних і європейських напрямів першої чверті ХХ століття відкриває нові підходи до розвитку даної моделі творчості. Досвід української абстракції в даному разі передбачає формування різноманітних образотворчих методів, які співіснують і розвиваються паралельно, не заперечуючи цілісного, загального і конкретного у вимірах творчої самоідентифікації. Згадані автори на власному прикладі вказали шлях до нових відкриттів, передбачивши динаміку розвитку абстракції в Україні.

8. На межі 1990-2000-х років під впливом демократичних змін, які відбулися в суспільстві й країні, дегерметизації державних і культурних кордонів в українській абстракції з'явилися тенденції, витоки яких коріняться у повоєнній світовій абстракції 1940-1960-х років. Творчість М. Гейка, О. Животкова, М. Кривенка, С. Савченка, Т. Сільваші, В. Цюпка, Ю. Шеїна стала не тільки самобутньою, а й потрібною «вирваною» з історії вітчизняного мистецтва сторінкою, що компенсувала дефіцит демократичних норм абстрактного мистецтва другої половини ХХ століття в Україні.

9. При дослідженні даної моделі реактивації з'ясовано ідейні естетичні й концептуальні аналогії в цілях і методах художньої практики повоєнної світової абстракції. Мистецтвознавчий аналіз живописних творів згаданих митців доводить наявність усіх базових аргументів «культури спонтанності» (термін Д. Белграда). Важлива відмінність цієї типологічної групи від інших моделей реактивації -- орієнтація не на створення ідеалу в творчості, а на самовдосконалення художника в результаті творчого акту. Ця теза ґрунтується на повоєнному вченні А. Уайтхеда про «філософію процесу», що генетично походить від засадничих традицій Сходу. Пріоритет процесу над результатом у давньосхідній традиції пояснюється об'єктивною недосяжністю ідеалу, бо будь-яка стадія розвитку вважалася лише сходинкою, а самовдосконалення безкінечним, тому змінювати пропонувалося тільки себе, а не світ. На відміну від європейської античної традиції, гіпертрофований пафос якої успадкував авангард, давньосхідна платформа висувала концепцію самовдосконалення як альтернативну пропозицію змінити власне ставлення до реальності. Антична традиція концептуально передбачає поділ на тіло і дух, що призводить до ідеалізації та створення універсальних ідей. Традиція Сходу, навпаки, ніколи ніщо не ділить надвоє, бо в ній відсутня антична дихотомія, а тіло і дух становлять нерозривний субстрат. Отже, абстракція авангарду -- це абстракція ідей, а абстракція 1940-1960-х років -- це абстракція живописних тіл.

10. Наукова розробка типологізованих моделей розвитку абстрактного живопису в Україні у хронологічному вимірі сприятиме розширенню векторів художньої ініціативи. Методи реконструкції, ґрунтовного дослідження історії мистецтва з урахуванням наукових відкриттів, нових концепцій філософії, психології дозволили висвітлити діапазон масштабного розвитку, пріоритетні установки абстрактного живопису в Україні періоду 1980-2010-х років.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАННИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України

1. Павельчук І. А. Мистецькі антиутопії Олександра Дубовика / І. А. Павельчук // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. -- К., 2003. -- Вип. 10. -- С. 253-265.

2. Павельчук І. А. Розвиток постімпресіонізму в українській абстракції / І. А. Павельчук // Художня культура. Актуальні проблеми: Наук. вісник / Інститут проблем сучасного мистецтва Академії України; редкол. : О. Федорук (голова), В. Сидоренко (гол. ред.), І. Безгін та ін. -- К. : Фенікс, 2007. -- Вип. 4. -- С. 183-200.

3. Павельчук І. А. Постать у сфері абстракції / І. А. Павельчук // Мистецтвознавство України: Зб. наук. праць / Редкол.: А. Чебикін (голова) та ін. -- К. : СПБ Пугачов О. В., 2007. -- Вип. 8. -- С. 390-397.

4. Павельчук И. А. Тенденции постимпрессионизма в украинской абстракции конца ХХ-го -- начала ХХІ-го вв. Эволюция живописи А. Криволапа / И. А. Павельчук // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць / За ред. В. Я. Даниленка. -- Х. : ХДАДМ, 2008. -- № 3.  -- С. 106-117.

5. Павельчук И. А. Тенденции необарокко в украинской абстракции конца ХХ-го в. Эволюция живописи Л. Ястреб / И. А. Павельчук // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць / За ред. В. Я Даниленко. -- Х. : ХДАДМ, 2008. -- № 8. -- С. 59-68.

6. Павельчук И. А. Тенденции эмблематического сюрреализма в украинской абстракции конца ХХ-го -- начала ХХI-го века. Эволюция живописи Е. Светличного / И. А. Павельчук // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць / За ред. В. Я. Даниленко. -- Х. : ХДАДМ, 2008. -- № 14. -- С. 97-106.

7. Павельчук І. А. Риси європейського модернізму у творчості Маргріт і Романа Сельських / І. А. Павельчук // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. -- К. : НАОМА, 2008. -- Вип. 15. -- С. 285-294.

8. Павельчук І. А. Новації в науці та філософії рубежу ХІХ-ХХ ст. як теоретична база абстрактного світогляду в культурі / І. А. Павельчук // Мистецтвознавство України: Зб. наук. праць / Редкол.: А. Чебикін (голова) та ін. -- К. : ІПСМ АМУ; КЖД «Софія», 2009. -- Вип. 10. -- С. 38-50.

Статті в інших виданнях

9. Павельчук І. А. Засади моєї референтної колористики / І. А. Павельчук // Українська культура. -- 2002. -- № 1. -- С. 16-17.

10. Павельчук І. А. Постать у тіні абстракції / І. А. Павельчук // Образотворче мистецтво. -- 2007. -- № 3. -- С. 73-75.

11. Павельчук І. А. Від витоків творчості / І. А. Павельчук // Образотворче мистецтво. -- 2008. -- № 1. -- С. 46-48.

12. Павельчук І. А. Неоплатонізм мистецтва Григорія Гавриленка / І. А. Павельчук // Образотворче мистецтво. -- 2008. -- № 4. -- С. 68-71.

13. Павельчук І. А. Необароко Людмили Ястреб / І. А. Павельчук // Образотворче мистецтво. -- 2009. -- № 1. -- С. 44-47.

14. Павельчук І. А. Тенденції класичного авангарду в творчості В. Ма-ринюка / І. А. Павельчук // Образотворче мистецтво. -- 2009. -- № 1. -- С. 60-63.

15. Павельчук І. А. Дон Кіхоту української абстракції / І. А. Павельчук // Музейний провулок. -- 2009. -- № 3 (14). -- С. 92-97.

16. Павельчук І. А. Гастроскопія модернізму / І. А. Павельчук // Образотворче мистецтво. -- 2009/2010. -- № 4/1. -- С. 30-33.

Матеріали дисертації опубліковані на наукових конференціях

17. Павельчук І. А. Одеська абстракція Віктора Маринюка / І. А. Павельчук // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Спецвипуск «Ерделівські читання» : Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Ужгород, 15-16 травня 2008 р. -- Львів, Ужгород : Гражда, 2008. -- С. 224-236.

18. Павельчук І. А. Тенденції ідеалізму в українській нонфігурації кінця ХХ століття / І. А. Павельчук // Культурно-мистецьке середовище: технології та сучасність: Зб. матеріалів Всеукраїнської науково-творчої конференції. Київ, 11-12 листопада 2008 р. -- К. : ДАКККіМ, 2009. -- С. 21-25.

19. Павельчук І. А. Проблема «триніарності» в абстрактному сюрреалізмі Є. Світличного / І. А. Павельчук // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Спецвипуск «Ерделівські читання»: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Ужгород, 7-9 травня 2009 р. -- Львів, Ужгород : Гражда, 2009. -- С. 88-91.

20. Павельчук І. А. Поєднання традицій та новацій у навчальних про-грамах «Кольорознавства» в сучасній освіті України (на прикладі авторської програми І. А. Павельчук) / І. А. Павельчук // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Сучасні проблеми мистецтвознавчої експертної оцінки культурних цінностей та предметів колекціонування». Київ, 26-27 листопада 2009 р. -- К. : ДАКККіМ, 2009. -- С. 169-171.

АНОТАЦІЇ

Павельчук І.А. Художні моделі реактивації абстрактного живопису в Україні (1980-2010 рр.). -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05 -- образотворче мистецтво. -- Харківська державна академія дизайну і мистецтв. -- Харків, 2010.

Дисертація є комплексним багатоплановим дослідженням, присвяченим розгляду художніх моделей українського абстрактного живопису протягом 1980-2010-х років. Розглянуто заявлену проблему і розширено уявлення про місце й значення живописної абстракції в Україні даного періоду в загальному річищі розвитку українського мистецтва та в контексті його взаємин з культурою Заходу й Росії. Цілісність у її широкому органічному значенні дозволила розглянути основні мистецькі напрями та явища абстрактного живопису, що вимагало осмислення великого фактичного матеріалу, радикальних аналітичних підходів для розуміння еволюції абстракції України за різних історичних умов.

Дослідження розвитку відродженої живописної абстракції спонукало до наголошення на сучасних наукових методах, насамперед феноменологічного вчення, та використання порівняльно-історичного мистецтвознавчого аналізу з метою розкрити специфіку творчості провідних українських художників, виявити їхні творчі орієнтації. Увагу було зосереджено на систематизації теоретико-мистецтвознавчих підходів до розвитку абстракції та її відродження в Україні в досліджувану добу. В науковий обіг запроваджено нові архівні матеріали, твори з приватних колекцій, галерей, майстерень.

Ключові слова: абстрактний реактивований живопис, художні моделі, авангард, історичний досвід, феноменологічне вчення, нонконформізм, територія України, теорія мистецтва.

Павельчук И.А. Художественные модели реактивации абстрактной живописи в Украине (1980-2010 гг.). -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.05 -- изобразительное искусство. -- Харьковская государственная академия дизайна и искусств. -- Харьков, 2010.

Диссертация представляет собой многоплановое исследование, посвященное художественным моделям украинской абстрактной живописи на протяжении 1980-2010-х годов. Рассмотрена заявленная проблема и расширено представление о месте и значении живописной абстракции в Украине указанного периода в общем русле украинского искусства и в контексте связей с культурой Запада и России. Целостность в ее органическом широком значении позволила рассмотреть главные художественные направления и явления абстрактной живописи, что требовало осмысления большого фактического материала в сравнительной перспективе, радикальных аналитических подходов для понимания эволюции абстракции Украины в разных исторических условиях.

...