Українське традиційне співоцтво як світоглядна система на матеріалі кобзарсько-лірницької традиції Слобідської України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Українське традиційне співоцтво як світоглядна система на матеріалі кобзарсько-лірницької традиції Слобідської України

Савчук О.О.

09.00.12 - українознавство

Харків - 2010

Вступ

Актуальність дослідження. Традиційне співоцтво (кобзарство, лірництво, стихівництво) є одним із найхарактерніших феноменів української національної культури, що піддається переосмисленню та незаангажованому вивченню з набуттям Україною незалежності. У контексті національно-духовного відродження всебічний аналіз традиційного співоцтва як складного поліґенезисного та поліфункціонального явища набуває особливого значення. Традиційному співоцтву притаманні акумулятивні властивості щодо світогляду, звичаїв, традицій, моральних норм суспільства, що зумовлюють його специфічну роль. Протягом свого існування кобзарство виступало важливим чинником формування та збереження етнічної та національної ідентичності, тому і досі викликає зацікавлення багатьох науковців.

За майже двохсотлітню історію досліджень українське традиційне співоцтво стало об'єктом вивчення українських та зарубіжних науковців (О. Богданова, О. Вертій, В. Горленко, М. Гримич, С. Грица, К. Грушевська, Ф. Дніпровський, О. Дубас, П. Єфименко, Б. Жеплинський, П. Житецький, Г. Квітка, Б. Кирдан, Ф. Колесса, Н. Кононенко, П. Куліш, В. Кушпет, М. Лисенко, М. Максимович, Т. Мартинова, П. Мартинович, В. Мішалов, А. Омельченко, О. Рубець, О. Русов, М. Сумцов, М. Хай, В. Харків, К. Черемський та ін.). Незважаючи на високий науковий інтерес до кобзарства, світоглядна система українських традиційних співців досі не була предметом окремої філософської студії. Питання кобзарського світогляду частково висвітлено такими дослідниками, як О. Богданова, М. Гримич, С. Грица, К. Грушевська, В. Кушпет, Т. Мартинова, І. Романюк, К. Черемський та ін.

Аналіз етнографічних та культурологічних праць, присвячених українському традиційному співоцтву, дозволяє говорити про усталеність і вкоріненість цього явища у слобідській культурі, залежність слобідського кобзарства від загальних рис та закономірностей формування й розвитку культури Слобідської України. З іншого боку, слобідську кобзарсько-лірницьку традицію вважаємо репрезентативним виявом явища українського традиційного співоцтва.

Актуальність теми дисертаційного дослідження пов'язана з особливим місцем кобзарсько-лірницької традиції в українській духовній культурі: воно є глибоко самобутнім явищем, яке “виголошує” етичні константи українців, тож його дослідження розцінюється як нова спроба відповіді на питання “які особливості українського менталітету?” та, зрештою, “хто такі українці?” Безпосередньо в кобзарознавстві новаторське позиціонування світоглядної системи співців такою, що займає первинне положення щодо кобзарського способу життя, соціальних функцій, виконуваного репертуару, дає можливість нової інтерпретації, переосмислення феномену українського традиційного співоцтва. Завдяки селективним властивостям пізнання в світогляді співців відображаються і залишаються найважливіші, питомі риси явища співоцтва, що міцно входять у структуру свідомості носія співоцької традиції. Якщо інститут традиційного співоцтва є одним із яскравих виразників етнічної традиції, то співоцький світогляд може розглядатися як певна квінтесенція морально-етичних норм, цінностей та життєвих настанов співців.

Філософське дослідження світогляду як інтегратора знань, цінностей, переконань співців сприяє розв'язанню низки дотичних питань: самосвідомості співців, розуміння ними самих себе, свого місця в світі, ставлення до свого “ремесла”, соціокультурних функцій співців та інші. Дослідження світогляду також розглядається як методологічний підхід для аналізу явища співоцтва в цілому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі теорії культури і філософії науки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна в межах комплексної наукової теми кафедри “Проблема духовності в науці і культурі” (державний реєстраційний номер UA010087735).

Мета й завдання дослідження. Основна мета дисертаційної роботи -висвітлити світоглядну систему українського традиційного співоцтва на матеріалі кобзарсько-лірницької традиції Слобідської України XVIII - 30-х рр. ХХ ст.

Досягнення мети передбачає розв'язання таких завдань:

обґрунтувати поняття й терміни, що обслуговують філософське дослідження світоглядної системи українського традиційного співоцтва;

з'ясувати ґенезу і структуру світоглядної системи носіїв кобзарсько-лірницької традиції Слобідської України;

проаналізувати когнітивний аспект співоцького світогляду та визначити особливості когніцій слобідських кобзарів і лірників;

виявити специфіку світосприйняття та світорозуміння слобідських співців, розуміння співцями себе і свого місця в світі;

визначити місце співця в українському традиційному суспільстві та духовній культурі;

схарактеризувати ціннісний вимір співоцького світогляду;

дослідити праксеологічний аспект співоцького світогляду через соціокультурні практики співців.

Об'єктом дослідження є явище українського традиційного співоцтва.

Предметом дослідження є світоглядна система носіїв кобзарсько-лірницької традиції Слобідської України другої половини XVIII - 30-х рр. ХХ ст.

Методи дослідження. Аналіз світоглядної системи українських традиційних співців потребує комплексного методологічного підходу.

Застосовуються структуралістський метод (вжито поняття бінарних опозицій, медіації), структурно-функціональний підхід, що дозволяє з'ясувати залежність між когнітивним, аксіологічним аспектами світогляду традиційних співців та їхніми соціокультурними практиками. Герменевтичний метод використовується для нового “прочитання” явища традиційного співоцтва та осмислення його місця в українському духовному просторі.

Загальнотеоретичну основу дослідження складають праці теоретиків феномену “священного” (М. Еліаде, Р. Отто), культурантропологів (Ф. Боас, Р. Бенедікт, Р. Редфілд, А. Тріандіс), культурологічна спадщина Ю. Лотмана, праці представників школи Анналів (М. Блок, Ж. Ле Гофф, Ж. Дюбі), праці з психології (К. Бюрклен, Л. Виготський, О. Литвак).

Залучено методи дисциплін, суміжних з філософією: когнітивної та психологічної антропології. В роботі пропонується когнітивний підхід, за допомогою якого можна “подивитися” на світ “очима” носія явища традиційного співоцтва.

Допоміжними методами студії є методи емпатії, включеного спостереження та моделювання.

Джерельну базу роботи складають праці українських та вітчизняних фахівців з обраної проблематики, а також архівні матеріали та результати польових досліджень автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

1. Уперше реконструйовано світоглядну систему українського традиційного співоцтва на прикладі кобзарсько-лірницької традиції Слобідської України.

2. З'ясовано ґенезу світоглядної системи традиційних співців Слобідської України. Показано, що цеховий устрій і психофізіологічні особливості співців (сліпота, яскраво виражена інтровертність та підвищений рівень закритості) стали умовами формування інституалізованого світогляду співців.

3. Визначено структуру світогляду українських традиційних співців. У ній виділено онтологічну і когнітивну складові (професійні та сакральні знання співців, когніції, специфічне світосприйняття, світорозуміння та бачення співцями себе), аксіологічну (цінності, ідеали, норми) та праксеологічну складову, що виявляється через соціокультурні практики співців. Запропоновано визначення світогляду українських традиційних співців.

4. З'ясовано, що центральною опозицією в співоцькій картині світу є дихотомічний поділ співцями світу на “грішну”, “миросвітську” частину і “божеську”. Когнітивна відмінність світогляду кобзарів та лірників полягає в “світослуханні”. Особливістю “Я-образу” співців є репрезентація себе як вже покараної людини. Доведено, що у свідомості співця кобзарство не ситуативне жебрацтво, а вмотивована та цілеспрямована діяльність, “богоугодна справа”.

5. Показано, що через такі характеристики, як сакральність, маргінальність та лімінальність, співець перебуває на маргінесах соціального життя і є “свідком” буття традиційного суспільства. Співоцький світ просякнутий сакральністю, яка стає нормою життя співців, тією структурою, що завжди присутня в їхньому житті. Профанне становить незначну частину співоцького буття і є таким його модусом, який виявляє себе вкрай рідко.

6. Досліджено ціннісну систему традиційних співців Слобідської України та запропоновано поняття співоцького етосу. Співоцький етос розглядається як морально-етичний стрижень, орієнтація на певну систему цінностей, прийняту в співоцькій субкультурі. Ознаками співоцького етосу є: християнські чесноти, співоцький “кодекс честі”, наслідування норм родової моралі, зневажання земних благ і присвята духовному існуванню, установка у свідомості співця на більш вимогливе ставлення до дотримання християнських чеснот, орієнтація на духовні цінності, неспоживацьке ставлення до світу.

7. Показано, що праксеологічна складова співоцького світогляду має зв'язки з когнітивною та аксіологічною складовими й виявляється через соціокультурні практики співців: 1) медіативна функція, або функція посередництва; 2) духовно-трансляторська функція; 3) функція формування та збереження етнічної ідентичності.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані в подальших історико-філософських і українознавчих студіях, при розробці курсів та спецкурсів з історії і теорії культури, філософської антропології і філософії культури, а також у музейній роботі, проведенні фестивалів традиційної культури та реконструкції автентичних форм музикування. Віднайдена методологія аналізу традиційного світогляду може бути застосована для майбутніх досліджень традиційної культури.

Особистий внесок здобувача. Усі праці виконані самостійно, без участі співавторів.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на науковому семінарі кафедри теорії культури і філософії науки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Основні положення та результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором на: Міжнародній науково-практичній конференції “Традиційна культура в умовах глобалізації: проблема збереження і оновлення етнічно-культурної спадщини” (Харків, 2008), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “VI Харківські філософські студентські читання” (Харків, 2009), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Україна і світ: гуманітарно-технічна еліта та соціальний прогрес” (Харків, 2009), Міжнародній науковій конференції “Людина. Світ. Суспільство” (Київ, 2009), Міжнародній науковій конференції “Тринадцяті слобожанські читання” (Харків, 2009) та Всеукраїнській науковій конференції “Григорій Сковорода і проблеми гуманізму” (Сковородинівка, 2009).

Публікації. Основні результати дисертації відображено у 8 публікаціях, із яких 3 опубліковано в наукових спеціалізованих фахових виданнях, ліцензованих ВАК України, 5 - у збірниках матеріалів і тез міжнародних та всеукраїнської конференцій.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів і висновків. Основний зміст роботи викладено на 157 сторінках. У списку використаних джерел - 175 позицій.

1. Основний зміст дисертації

У “Вступі” формулюється проблема, що досліджується в дисертації, обґрунтовується її актуальність, зв'язок із науковими програмами, указуються мета й завдання, об'єкт і предмет роботи, визначаються методологічні засади, наукова новизна, встановлено практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Світоглядна система українського традиційного співоцтва як предмет філософського дослідження” подано огляд критичної й наукової літератури за темою дисертації, розроблено теоретичні аспекти та методологічні принципи дослідження.

У першому підрозділі “Світоглядна система українських традиційних співців: постановка проблеми та історія вивчення” відзначається, що вивчення явища українського традиційного співоцтва веде свою історіографію з 20-х рр. ХІХ ст. і представлено етнографічними (В. Горленко, К. Грушевська, Ф. Дніпровський, П. Єфименко, Б. Жеплинський, Б. Кирдан, П. Куліш, П. Мартинович, А. Омельченко, О. Русов, М. Сперанський, М. Сумцов), музикознавчі (О. Богданова, С. Грица, Г. Квітка, Ф. Колеса, М. Лисенко, О. Рубець, М. Хай, В. Харків), філологічними (П. Житецький, М. Сумцов), культурологічними (М. Гримич, К. Грушевська, О. Дубас, В. Кушпет, К. Черемський) та філософськими (Т. Мартинова) дослідженнями. Як свідчить огляд літератури, присвяченої українському традиційному співоцтву, малодослідженим залишилося питання світоглядної системи традиційного співоцтва, якого пунктирно торкалися у своїх працях О. Богданова, С. Грица, К. Грушевська, М. Гримич, В. Кушпет, Т. Мартинова, І. Романюк, О. Титар, К. Черемський та ін.

Дисертант пропонує в рамках свого дослідження обмежитися тими формами співоцтва, які були найбільш поширеними на території Слобідської України та були найхарактернішими для неї, а саме ? кобзарством, лірництвом та стихівництвом. Аналіз фактологічного матеріалу, представленого в працях Ф. Дніпровського, К. Квітки, П. Куліша, П. Мартиновича, О. Сластьона, В. Харкова, дозволяє вважати слобідську кобзарсько-лірницьку традицію репрезентативним виявом українського традиційного співоцтва загалом.

Другий підрозділ “Теоретико-методологічні засади дослідження” присвячений визначенню методики та базових понять дисертаційної роботи. Обґрунтовується використання концептів “світоглядна система”, “картина світу”, “традиційний світогляд”, “етос” та інші.

Відзначається, що для результативного аналізу світоглядної системи українських традиційних співців необхідне застосування комплексної методології, а саме: філософсько-культурологічного підходу з використанням концепції інтегративного українознавчого дослідження, що передбачає звернення до суміжних дисциплін (етнології, фольклористики, культурології, психологічної антропології та ін.). Використовуються структуралістський, структурно-функціональний та герменевтичний методи.

Загальнотеоретичну базу дослідження складають праці теоретиків феномену “священного” (М. Еліаде, Р. Отто), культурантропологів (Ф. Боас, Р. Бенедікт, Р. Редфілд, А. Тріандіс), культурологічна спадщина Ю. Лотмана, праці представників школи Анналів (М. Блок, Ж. Ле Гофф, Ж. Дюбі), праці з тифлопсихології (К. Бюрклен, Л. Виготський, О. Литвак).

У роботі застосовано когнітивний підхід, який дозволяє “подивитися” на світ “очима” традиційного співця. Такий підхід в культурній антропології прийнято називати “emic” (на відміну від “etic”-підходу), що запропонований лінгвістом К. лі Пайком і розвинений етнопсихологами та антропологами Дж. Беррі, М. Коулом, А. Тріандісом. Використання “etic”- та “emic”-підходів допомагає в отриманні найбільш повних та системних знань про об'єкт дослідження. Допоміжними методами дослідження є методи емпатії, включеного спостереження та моделювання.

Походження, структура та когнітивний аспект світогляду слобідських кобзарів та лірників досліджуються у другому розділі “Світоглядна система традиційних співців Слобідської України: ґенеза, структура, когнітивні механізми”.

У першому підрозділі “Чинники формування світоглядної системи традиційних співців Слобідської України” показано, що основними чинниками формування світоглядної системи носіїв кобзарсько-лірницької традиції Слобідської України є: сліпота, старцівська субкультура, культура українського бароко, козацтво.

У підрозділі 2.1.1. “Сліпота” аналізується незрячість як фактор формування світоглядної системи співців. Сліпота розглядається у фізіологічному та соціокультурному аспектах. Використання робіт з тифлопсихології (психології незрячих) відомих дослідників (К. Бюрклен, Л. Виготський, О. Литвак) дозволяє визначити вікаріат (заміщення почуттів) не тільки як фізіологічне явище, а й соціально-психологічне: соціальний страх незрячого бути відмежованим від соціуму спонукає його до пошуку своєї суспільної ніші й відповідно тренуванню інших видів аналізаторів (переважно слуху). Характерними особливостями уявлень незрячих є фрагметарність, схематизм і вербалізм, яскраво виражена інтровертність та підвищений рівень закритості, схильність до прихованості. Соціокультурний аспект сліпоти полягає в тому, що в традиційному суспільстві є характерним погляд на незрячого як на людину з пробудженим “внутрішнім зором”. У свідомості українців сліпі часто наділялися надприродними здібностями - даром ясновидіння й пророцтва, сліпота сприймалася як духовна цінність, бо страждання в земному житті відповідно до ідей християнства наближали сліпу людину до Бога. Для незрячих членів українського традиційного суспільства співоцтво є шляхом соціальної адаптації, в якій головну роль відіграє слух.

У підрозділі 2.1.2. “Старцівська субкультура” доводиться, що другим важливим фактором формування співоцького світогляду є старцівська субкультура, яка генетично пов'язана із субкультурою співоцтва через співоцький репертуар, мандрівний спосіб життя та цехову форму організації. Цехова форма організації - одна з фундаментальних ознак і умов функціонування інституту українського традиційного співоцтва. Ця ознака не тільки зберігала професійні навички співців, але й транслювала їхнє специфічне світорозуміння, була запорукою збереження традиції. Цехова організація праці й життя має як професійну, так і наскрізь релігійну основу. Ключовою категорією корпоративного життя є праця, що сприймається як богоугодна справа, як шлях спасіння, за рахунок чого відбувається сакралізація діяльності корпорації. Доведено, що співоцькі об'єднання, за своїм змістом, самобутніми соціокультурними функціями, філософсько-світоглядними настановами перебувають у тісному зв'язку з релігійними братствами та старечими цехами, а за формальними організаційними та виробничими ознаками наслідують модель західноєвропейських цехових ремісничих організацій.

Підрозділ 2.1.3. “Культура українського бароко” розкриває вплив українського бароко на формування співоцького світогляду. Відзначається, що культура українського бароко створила загальнокультурне тло для формування світогляду співців. Якщо в середньовічній традиції суспільство поділяється на тих, хто “молиться” (oratores), “воює” (bellatores) та “працює” (laboratores), і на маргінесах залишаються жебраки, засуджені на вигнання, піддані церковній анафемі, то українське бароко долає дистанцію між “високим” та “низьким” світом, що дістало своє втілення і в образі традиційного співця: з одного боку, співці - представники “низького” соціального статусу (жебраки, старці), з іншого - носії високих морально-етичних ідеалів. Традиційні співці виступають у ролі своєрідного медіатора культури бароко і культури села, традиції книжної та народної.

У підрозділі 2.1.4. “Козацтво та інші впливи” показано роль козацтва в ґенезі світогляду традиційних співців, а також представлено другорядні чинники формування світоглядної системи слобідських кобзарів та лірників. Наявність героїчної епіки - дум, а також спогадів про козацтво у „Вустинських книгах” красномовно свідчить про зв'язки між козацтвом та кобзарством. Серед другорядних чинників формування співоцького світогляду варто назвати впливи інтелігенції, спілкування кобзарів з народними музиками та фактор соціального запиту традиційного середовища на виконання співцями співоцьких та параспівоцьких функцій (народне лікування, пророцтво, ворожіння).

У другому підрозділі “Структура співоцького світогляду” представлено принципову схему світоглядної системи слобідських традиційних співців і дано його визначення. Традиційний співоцький світогляд розглядаємо як систему професійних та сакральних знань, когнітивних схем, цінностей, переконань та практичних настанов співців, що мають духовно-мистецьку репрезентацію в традиційному суспільстві, а також розуміння співцями себе, свого призначення й місця в світі.

Третій підрозділ “Когнітивні механізми співоцького світогляду” присвячений дослідженню когнітивних особливостей світоглядної системи традиційних співців на прикладі уявлень слобідських кобзарів та лірників про етіологію речей світу, когнітивного сценарію кобзарювання, мови слобідських співців та бачення співцями себе і свого місця в світі.

Показано, що центральною опозицією в співоцькій картині світу є дихотомічний поділ співцями світу на “грішну” “миросвітську” частину, яку складали зрячі люди, і на “божеську”, до якої співці як “Божі люди” більш наближені. Когнітивна особливість світогляду співців полягає в “світослуханні”, що збігається з антропологічним образом християнської віри та загострює релігійне почуття співців. Незрячі співці є “природженими” послушниками, мають фізіологічну схильність до духовного розвитку в межах християнства. Втрата зору і заняття кобзарським “ремеслом” вводить їх в нову екзистенцію, наближає до “божеського” світу та надає їм можливість виконувати функцію “провідників” між “горнім” та “мирським” світами.

У підрозділі 2.3.1. “Етіологія та назви речей світу” підкреслюється, що віра співців у божественне походження співоцьких музичних інструментів (кобза, бандура, ліра) та текстів легітимізує діяльність кобзарів та лірників і надає їм суспільні санкції, особливі “повноваження”, впевненість в необхідності свого “ремесла”.

У підрозділі 2.3.2. “Когнітивний сценарій кобзарювання” розглядається оригінальний когнітивний сценарій кобзарювання, що містить слоти - елементи, котрі можуть приймати різні значення. На практиці слотам відповідають типи кобзарювання: біля церкви, на ярмарку чи “ходці” по хатах, а також той чи інший твір, обраний для виконання згідно із ситуацією кобзарювання. Сценарій кобзарювання також містить певне очікування - реакцію глядачів, прояв милосердя, подяку за виконаний твір і отримання заробітку, отже, несе соціальний підтекст.

Самобутність світобачення співців, що виявляється в особливостях їхнього мовлення, досліджено в підрозділі 2.3.3. “Мова слобідських традиційних співців як когнітивний механізм”. Відзначається, що такі мовні особливості, як поетичність, метафоричність, говорить про “іншість” мови співців, про її природну “апобутовість”. Тавтологія та рефрени мови кобзарів та лірників акцентують увагу на важливих моментах тексту, підкреслюють зміст, посилюють значення сказаного.

У підрозділі 2.3.4. “Бачення традиційним співцем себе і свого місця в світі” показано, що особливостями “Я-образу” співців є репрезентація себе як вже покараної людини. Таке розуміння себе співцем легітимізує функції, виконувані ним у суспільстві. Доведено, що для співця кобзарство не ситуативне жебрацтво, а усвідомлена та цілеспрямована діяльність, “богоугодна справа”.

Взаємозалежність між маргінальністю, лімінальністю, сакральністю образу співця, аксіологічним аспектом співоцького світогляду та соціокультурними практиками співців висвітлена в третьому розділі “Слобідське традиційне співоцтво: етос і соціокультурні практики”.

У першому підрозділі “Традиційний співоцький світогляд: між профанним і сакральним” аналізується місце співців в українському традиційному суспільстві та досліджуються сакральний та профанний модуси співоцького буття.

У підрозділі 3.1.1. “Місце співців в українському традиційному суспільстві” показано, що специфічне положення в українському соціумі, яке посідало співоцтво, зумовлено маргінальністю та сакральністю образу співця. Аналіз емпіричного матеріалу, присвяченого кобзарсько-лірницькій традиції Слобідської України, дозволяє визначити співоцьку субкультуру як маргінальну, але, на відміну від розповсюдженого розуміння маргінальності як відхилення від норми, маргінальність традиційних співців не продукує альтернативні норми поведінки, а навпаки концентрує традиційні моральні цінності українців. Маргінальність співців полягає переважно в іншому, граничному соціальному бутті і не стільки відмежовує їх від суспільства, скільки виявляється як своєрідний спосіб комунікації із соціумом.

Особливе сприйняття співців в народі, іменування їх “Божими людьми” пояснює безумовну авторитетність кобзарського слова. Такі характеристики співоцької субкультури, як маргінальність та лімінальність, формують у співців “обсерваторський” погляд на світ, позицію спостерігача, який може поглянути на “мирське” життя з іншої “системи координат”. Співець перебуває на маргінесах соціального буття і є його “свідком”.

Серед сакральних характеристик співця слід назвати: зв'язок з іншим, чужим світом, зв'язок з культом предків, бідність (як моральна категорія), мандрівництво, що сприймається як подорож від профанного до сакрального. Ставлення в традиційному суспільстві до співця як до сакральної особи мотивувало та санкціонувало виконання кобзарями, лірникам та стихівничими своїх соціокультурних функцій.

У підрозділі 3.1.2. “Сакральне та профанне в співоцькому світогляді” визначено такі елементи сакрального в світогляді слобідських кобзарів та лірників, як: 1) сакральні співоцькі тексти; 2) обрядово-звичаєва ритуальність співців; 3) знання, пов'язані з виконанням параспівоцьких функцій (лікування, ворожіння, пророкування); 4) уявлення співців про сакральне.

Таємні співоцькі тексти, зокрема пісня “Про Жачку”, так звані пісні “на смерть” і “на життя”, заклинання та замовляння проаналізовано в підрозділі 3.1.2.1. “Сакральні співоцькі тексти”.

У підрозділі 3.1.2.2. “Обрядово-звичаєва ритуальність співців” показано, що до сфери сакрального належать не тільки кобзарські музичні інструменти, атрибутика співоцької субкультури, а й кобзарські ритуальні дійства. Сакральним центром співоцького цеху є церква, в якій зберігали цехову ікону, корогву і “невгасиму” лампадку (сакральні атрибути цеху). Сакральна атрибутика співців ще раз підкреслює парацерковність буття українських кобзарів та лірників, міцну християнську основу їхньої діяльності, а також інституціональний зв'язок із формами організації європейських середньовічних ремісничих цехів.

Додаткові співоцькі функції - лікування, ворожіння та пророкування -досліджуються в підрозділі 3.1.2.3. ”Знання, пов'язані з виконанням параспівоцьких функцій”.

У підрозділі 3.1.2.4. “Уявлення співців про сакральне” висвітлено розуміння співцями сакрального, що надавало змістовності їхньому буттю, додавало кобзарям та лірникам віри у своє призначення.

Співець є “виробником” духовного продукту, тому визначення “вододілу” сакрального та профанного є проблематичним. Все буття співця: побутові умови життя, цеховий устрій, мандрування та кобзарювання, - просякнуто сакральністю. Сакральне стає нормою життя співця, тією структурою, що завжди присутня в його житті. Профанне складає незначну частину співоцького буття і є таким його модусом, що виявляє себе вкрай рідко. Кобзарі та лірники - особи, життя котрих проходило у сакральному образі буття після цехового посвячення й “успособленія” до співоцької діяльності. Долучення до співоцького цеху надає нову екзистенцію співцю, яка формує в його свідомості стійку структуру сакрального, що постійно присутня в подальшій діяльності співця і проявляється у всіх вимірах співоцького буття.

Ціннісну систему традиційних співців Слобідської України проаналізовано у другому підрозділі “Ціннісний вимір співоцького світогляду”.

У підрозділі 3.2.1. “Методологічні засади дослідження аксіологічної складової світоглядної системи слобідських співців” запропоновано визначення поняття співоцького етосу як морально-етичного стрижня, орієнтації на певні систему цінностей, прийняту в співоцькій субкультурі. Співоцький етос умовно поділено на дві складові: 1) специфічні риси співоцького етосу, що притаманні лише співцям; 2) цінності, спільні з системою цінностей українців, що значною мірою відбиті в співоцькому репертуарі.

У підрозділі 3.2.2. “Співоцький етос” визначено принципи співоцького життя, ідеали, норми поведінки та взаємин, прийняті між членами кобзарсько-лірницької корпорації. Рисами співоцького етосу є: зневажання земних благ і присвята духовному існуванню; установка в свідомості співця на більш вимогливе ставлення до дотримання християнських чеснот; орієнтація на духовні цінності, неспоживацьке ставлення до світу і дотримання співоцького “кодексу честі”; шанобливе ставлення до панотця (вчителя) та інших членів співоцької корпорації; нормований співоцький етикет спілкування, що базувався, в першу чергу, на повазі та пошані молодшими співцями старших; взаємодопомога та підтримка між членами “вохресної братії”; дбайливе і ревне ставлення до співоцького репертуару та нормативність його використання; патріотичні цінності, прагнення до волі.

Цінності українців, спільні зі співоцьким етосом, це: християнські чесноти (справедливість, милосердя, любов до ближнього), ідеї родової моралі, патріотичні цінності, свобода. Специфічні риси співоцького етосу, те, що можна назвати співоцьким “кодексом честі”, виконують інструментальну роль, структурують і узгоджують діяльність цехової корпорації співців, є запорукою збереження та трансляції співоцької традиції.

Третій підрозділ “Традиційне співоцтво: соціокультурні практики” присвячений дослідженню тієї cкладової явища традиційного співоцтва, що звернена до соціуму, а саме соціокультурній функції співців: 1) медіативна функція, або функція посередництва; 2) духовно-трансляторська функція; 3) функція формування та збереження етнічної ідентичності.

У підрозділі 3.3.1. “Традиційні співці як медіатори” розглянута медіативна співоцька функція, що полягає в посередництві між Богом та людьми. Характер медіації, що виконував кобзар у соціокультурних практиках, може бути різним. Наприклад, виконання “плачів” (думи автентичною мовою співців - “козацькі плачі”) є нічим іншим як медіацією “знизу вгору”, щось на кшталт спільного звернення до Бога, сповідання, мотив якого популярний у думах. З іншого боку, велика кількість кобзарських текстів репрезентує дидактичність, має морально-етичне спрямування, тому діяльність співців може розцінюватися як своєрідне паралітургійне проповідування і є медіацією “згори вниз”.

Медіативні властивості образу співця також прочитуються в контексті антропологічного феномену дарунку і віддяки. Платня за виконання співоцького репертуару - милостиня - подавалася “Христа ради” і символічно означала “віддяку” Ісусу Христу за те, що “Спаситель терпів за нас”. Така ситуація є прикладом асиметричної віддяки. Співець є посередником в передачі віддяки Богу за його дар людям.

У підрозділі 3.3.2. “Функція збереження етнічної свідомості” досліджено функцію збереження і формування національної самосвідомості, що аргументується ґенетичними зв'язками кобзарства і козацтва, а також тим, що, з культурологічної точки зору, співців, з деякими зауваженнями, можна віднести до носіїв особистісної свідомості. Співці є носіями характерних для українців цінностей, що, опредмечуючись, здатні формувати етичну соціокультурну матрицю та підтримувати етнічну ідентичність.

Підрозділ 3.3.3. “Функція трансляції цінностей” присвячений соціокультурній практиці співців, яка полягає в опредмечуванні системи цінностей українців. Співець своїми соціокультурними практиками “виголошує” етичні константи українців через спеціальні форми комунікації в системі “виконавець - слухач”, а саме ? кобзарювання „межи люди”. Відзначається, що кобзарювання слід розглядати як ритуал соціального й етичного структурування світу, конституювання світу за законами етнічної традиції.

Висновки

У дисертації поставлена проблема світоглядної системи українського традиційного співоцтва. Основні завдання дослідження розв'язано шляхом аналізу чинників формування світоглядної системи слобідських кобзарів та лірників, визначення структури співоцького світогляду, дослідження когнітивних механізмів співоцької свідомості, а також через з'ясування аксіологічної та праксеологічної складових світогляду традиційних співців.

У результаті дослідження явища співоцтва визначено найголовніші чинники формування світоглядної системи співців, а саме: 1) сліпота; 2) старцівська субкультура; 3) культура українського бароко; 4) козацтво та інші впливи (соціальний запит, зв'язки з інтелігенцією).

Доведено, що цеховий устрій поряд із фізіологічним фактором сліпоти є не тільки одним з найважливіших чинників формування світогляду традиційних співців, а й умовою формування інституалізованого світогляду співців. Українське бароко створило загальнокультурне тло для формування світогляду співців. Наявність героїчної епіки - дум, а також спогадів про козацтво у Вустинських книгах свідчить про ґенетичні зв'язки між козацтвом та кобзарством.

Визначені чинники формування співоцького світогляду й необхідні методологічні підходи дали змогу з'ясувати структуру співоцького світогляду та дати його дефініцію. Під традиційний співоцьким світоглядом розуміємо систему професійних та сакральних знань, когнітивних схем, цінностей, переконань та практичних настанов співців, що мають духовно-мистецьку репрезентацію в традиційному суспільстві, а також розуміння співцями себе, свого призначення й місця в світі.

Показано, що центральною опозицією в співоцькій картині світу є дихотомічний поділ співцями світу на “грішну” “миросвітську” частину, яку складали зрячі люди, і на “божеську”, до якої співці як “Божі люди” більш наближені. Особливістю “Я-образу” співців є репрезентація себе як уже покараної людини. Доведено, що в свідомості співця кобзарство - не ситуативне жебрацтво, а вмотивована та цілеспрямована діяльність, “богоугодна справа”.

Аналіз етнографічного матеріалу, присвяченого кобзарсько-лірницькій традиції Слобідської України, дозволяє визначити співоцьку субкультуру як маргінальну, але, на відміну від розповсюдженого розуміння маргінальності як відхилення від норми, маргінальність традиційних співців не продукує альтернативні норми поведінки, а навпаки концентрує традиційні моральні цінності українців. Маргінальність співців полягає переважно в іншому, граничному соціальному бутті і не стільки відмежовує їх від суспільства, скільки є своєрідним способом комунікації із соціумом. Такі характеристики співоцької субкультури як маргінальність та лімінальність формують у кобзарів та лірників „обсерваторський” погляд на світ, позицію спостерігача. Співець перебуває на маргінесах соціального буття і є його „свідком”.

Відзначено, що до сакрального в співоцькому світогляді належать: 1) сакральні співоцькі тексти; 2) обрядово-звичаєва ритуальність співців; 3) знання, пов'язані з виконанням параспівоцьких функцій (лікування, ворожіння, пророкування); 4) уявлення співців про сакральне. Все буття співця: побутові умови життя, цеховий устрій, мандрування та кобзарювання, - просякнуто сакральністю. Сакральне стає нормою життя співців, тією структурою, що завжди присутня в його житті. Профанне складає незначну частину співоцького буття і є таким його модусом, що виявляє себе вкрай рідко. Кобзарі та лірники - особи, життя яких проходить переважно в сакральному образі буття з моменту цехового посвячення. Долучення до співоцького цеху надає нову екзистенцію співцю, яка формує в його свідомості стійку структуру сакрального, що постійно присутня в подальшій діяльності співця, проявляється в усіх вимірах співоцького буття.

Як результат дослідження ціннісного виміру співоцького світогляду запропоновано поняття співоцького етосу, під яким розуміємо морально-етичний стрижень, орієнтацію на певну систему цінностей, прийняту в співоцькій субкультурі. Крім того, співоцький етос значною мірою відбиває і етос українців. Ознаками співоцького етосу є: християнські чесноти (справедливість, милосердя, любов до ближнього; наслідування норм родової моралі); зневажання земних благ і присвята духовному існуванню; установка в свідомості співця на більш вимогливе дотримання християнських чеснот; орієнтація на духовні цінності, неспоживацьке ставлення до світу й дотримання співоцького “кодексу честі”; дбайливе і ревне ставлення до репертуару та нормативність його використання; патріотичні цінності, прагнення волі. Співоцький “кодекс честі” виконує інструментальну роль, структурує і узгоджує діяльність цехової корпорації співців, є запорукою збереження та трансляції співоцької традиції.

З визначеної структури співоцького світогляду видно, що праксеологічна складова світоглядної системи співців Слобідської України виражена в соціокультурних практиках або тих соціокультурних функціях, які виконували кобзарі та лірники в українському традиційному суспільстві. Серед головних соціокультурних практик, виконуваних співцями, слід назвати: 1) медіативну функцію, або функцію посередництва; 2) духовно-трансляторську функцію; 3) функцію формування та збереження етнічної ідентичності.

Медіативна співоцька функція полягає в посередництві між Богом та людьми. Характер медіації, що виконує кобзар в соціокультурних практиках, може бути різним. Наприклад, виконання „плачів” (думи автентичною мовою співців - “козацькі плачі”) є нічим іншим як медіацією “знизу вгору”, щось на кшталт спільного звернення до Бога та сповідання, мотив якого популярний у думах. З іншого боку, велика кількість кобзарських текстів характеризується дидактичністю, морально-етичне спрямування, тому діяльність співців може розцінюватися як своєрідне проповідування поза церквою і є медіацією “згори вниз”. Медіативні властивості образу співця також прочитуються в контексті антропологічного феномену дарунку і віддяки. Милостиня, що подавалася кобзарю “Христа ради” символічно означала “віддяку” Ісусу Христу за те, що “Спаситель терпів за нас”, що є прикладом асиметричної ситуації віддяки. Співець є посередником у передачі віддяки Богу за його дар людям.

Функція збереження і формування національної самосвідомості пов'язана з ґенетичними зв'язками кобзарства і козацтва, а також з тим, що, з культурологічної точки зору, співців, з деякими зауваженнями, можна віднести до носіїв особистісної свідомості. Співці є носіями характерних для українців цінностей, що здатні формувати етичну соціокультурну матрицю в українському суспільстві та підтримувати етнічну ідентичність.

Функція трансляції цінностей є тією соціокультурною практикою, яка полягає в опредмечуванні системи цінностей українців. Співець своїми соціокультурними практиками “виголошує” етичні константи українців через спеціальні форми комунікації в системі “виконавець - слухач”, а саме ? кобзарювання “межи люди”. Доведено, що кобзарювання - ритуал соціального і етичного структурування світу, його конституювання за законами етнічної традиції.

Аналіз світоглядної системи традиційних співців Слобідської України дозволив розкрити когнітивні особливості співців, що полягають у “світослуханні”, розумінні свого ремесла як “богоугодної справи”, а також визначити структурно-функціональну залежність між аксіологічним і когнітивним аспектами співоцького світогляду та соціокультурними функціями співців.

традиційний співоцтво лірницький слобідський

Список публікацій за темою дисертації

Савчук О. О. Історико-філософські аспекти формування співоцьких корпорацій Слобідської України / О. О. Савчук // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2008. - № 813 : Post office : Образи часу - образи світу. - С. 58-67. - Сер.: Теорія культури і філософія науки.

Савчук О. О. Деякі аспекти формування світогляду традиційних співців Слобідської України / О. О. Савчук // Вісник Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”. - 2009. - № 9 : Філософія. - С. 37-44.

Савчук О. О. Структура світогляду традиційних співців Слобідської України. Когнітивний аспект / О. О. Савчук // Філософія науки : традиції та інновації : науковий журнал Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка. - 2009. - № 1. - С. 212-219.

Савчук О. О. Традиційний співоцький світогляд і глобалізований світ / О. О. Савчук // Традиційна культура в умовах глобалізації : проблема збереження і оновлення етнічно-культурної спадщини : міжнар. наук.-практ. конф., 27-28 серп. 2008 р. : матеріали. - Х., 2008. - С. 182-185.

Савчук О. Корпоративність як чинник формування світогляду українських традиційних співців / О. Савчук // VI Харківські студентські філософські читання : міжнар. наук. конф. студ. та аспірантів, 2-3 квіт. 2009 р. : матеріали. - Х., 2009. - С. 129-130.

Савчук О. Культура бароко як чинник формування світогляду традиційних співців Слобідської України / О. Савчук // Україна і світ: гуманітарно-технічна еліта та соціальний прогрес : міжнар. наук.-теорет. конф. студ. і аспірантів, 21-22 квіт. 2009 р. : матеріали. - Х., 2009. - С. 126-127.

Савчук О. Центральна опозиція в структурі світогляду українських традиційних співців / О. Савчук // Людина. Світ. Суспільство : міжнар. наук. конф., 21-21 квітня 2009 р. : матеріали. - К., 2009. - Ч. 5. - С. 122-123.

Савчук О. О. Г. С. Сковорода і традиційні співці Слобідської України : світоглядний аспект / О.О. Савчук // Григорій Сковорода і проблеми гуманізму: IV Всеукр. наук. конф., 16 трав. 2009 р. : матеріали. - Сковородинівка, 2009. - С. 129-130.

Размещено на Allbest.ru