Становлення й розвиток мистецької освіти у Київському університеті (1834–1924 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України

УДК 7.071.5:378.4(477-25) «1834-1924»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Становлення й розвиток мистецької освіти у Київському університеті (1834 - 1924 рр.)

17.00.05 - образотворче мистецтво

Сторчай Оксана Вікторівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України

Науковий керівник - доктор мистецтвознавства, член-кор. Національної академії мистецтв України Рубан Валентина Василівна, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, головний науковий співробітник відділу образотворчого мистецтва.

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор, академік Національної академії мистецтв України Міляєва Людмила Семенівна, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, професор кафедри теорії та історії мистецтва

кандидат мистецтвознавства, доцент Юхимець Гліб Миколайович, Інститут української книги Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАНУ, зав. відділу образотворчих мистецтв

Захист відбудеться __14___ __травня____________ 2010 року об _12.00_____год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.02 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись в читальному залі бібліотеки Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України: Київ, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розіслано __12___ __квітня____________ 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат мистецтвознавства І.М. Сікорська

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема мистецької освіти є важливою для будь-якого національного мистецтва і культури, а для українського, яке протягом значного періоду колоніальної залежності країни розвивалося за умов відсут-ності не тільки вищих, а й середніх мистецько-освітніх закладів, є особливо актуальною.

Важливими мистецько-освітніми осередками в Україні ХІХ - початку ХХ ст. були університети, в тому числі й Київський університет Св. Володимира. На викладацьких посадах в університетах гуртувалися фахівці - відомі художники, архітектори, мистецтвознавці, які своїм організаційно-педагогічним і творчим досвідом, науковими дослідженнями, науково-практичними заходами у галузі музейної справи (комплектування художніх і архітектурних колекцій, їх катало-гізація, збереження, реставрація), виставковою діяльністю визначали розвиток мистецької освіти. Крім того, Київський університет був важливим чинником загального культурно-мистецького процесу в Україні.

З перших років існування Київського університету тут навчали рисунку, живопису, архітектурі. Університетська мистецька освіта мала на меті піднести загальний культурний рівень студентства, навчити розумінню образотворчого мистецтва, дати практичні знання з рисунка, живопису та цивільної архітекту-ри. У створених профільних кабінетів було зібрано цінні і якісні художню та архітектурну колекції. В університетах і у Київському зокрема, створюються перші художні музеї, які, хоч і обмежено, були доступні для огляду публіки. Викла-дали рисунок і живопис відомі українські митці Б. Клембовський, К. Павлов, Г. Васько, цивільну архітектуру - видатні архітектори Ф. Мєхович і О. Беретті.

Дотепер в українському мистецтвознавстві немає узагальнюючих праць з історії художньої і архітектурної освіти в Україні, не відтворена повна картина функціонування її систем і структур, не існує і монографічних досліджень життя і творчості вищеназваних митців. Це й зумовило необхідність проведення дослідження системи художньої освіти одного із найавторитетніших мистецько-освітніх осередків, яким був Київський університет у 30 - 60-ті рр. ХІХ ст.

З другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Київський університет стає одним із центрів мистецтвознавчої освіти і розвитку вітчизняної науки про мистецтво. Саме університети цього періоду, де були створені мистецтвознавчі кафедри, стали важливими осередками, що визначали основні напрями розвитку науки про мистецтво, де відбувалося становлення мистецтвознавчих шкіл, створювалися умови для формування професійної спільноти (колегіальності) та проведення систематичних наукових досліджень. Процес становлення та роз-витку мистецтвознавчої освіти і науки в Київському університеті визначили три основні складові: систематичне викладання теорії та історії мистецтва, універ-ситетський Музей красних мистецтв, науково-дослідна робота викладачів і студентів у галузі мистецтвознавства (реферати, друковані праці, доповіді на засіданнях вчених товариств, Археологічних з'їздах тощо). Саме Університет відіграв визначну роль у складному процесі становлення та розквіту київської школи мистецтвознавства.

Досі немає як ґрунтовних праць з історії вітчизняного мистецтвознавства і освіти, так і монографічних досліджень наукової діяльності А. Прахова, Г. Павлуцького, а тому одним із чільних завдань роботи є виявлення осередків, де розвивалася мистецтвознавча освіта і наука, вивчення творчості окремих мистецтвознавців.

Загалом, виокремлення наукових досліджень, присвячених мистецькій освіті в Україні ХІХ - початку ХХ ст. в окремий науковий напрям є закономірним етапом у розвитку українського мистецтвознавства. Вивчення особливостей мистецької освіти в університетах на території України зазначеного періоду як окремого художнього, культурного, наукового явища набуває особливого сенсу в зв'язку зі становленням української державності. Розгляд подібних мистецько-освітніх осередків важливий для вітчизняної науки, адже згодом це дасть можливість у всій повноті відтворити історію розвитку мистецької освіти в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках комплексної теми «Актуальні проблеми українського образотворчого і декоративного мистецтва» (державний реєстраційний номер 0106U002647) відділу образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України.

Мета і завдання дослідження - розкрити процес становлення і розвитку художньої, архітектурної та мистецтвознавчої освіти, університетської науки про мистецтво, з'ясувати принципи формування художньої і архітектурної колекцій в Київському університеті упродовж 1834 - 1924 рр. Для досягнення мети поставлено такі завдання:

- відтворити загальну картину мистецько-освітніх процесів у Київському університеті в заданих хронологічних рамках;

- виявити основне коло викладачів - художників, архітекторів, мистецтвознавців та їхніх учнів, проаналізувати їхню педагогічну, творчу, музейну, мистецтвознавчу, просвітницьку діяльність;

- з'ясувати особливості методик і напрямів у викладанні мистецьких дисциплін; окреслити основні тенденції розвитку науки про мистецтво в Університеті;

- реконструювати художню і архітектурну колекції як навчальну базу при викладанні мистецьких дисциплін; визначити їхню цінність, якість, простежити процес формування.

Об'єктом дослідження є історія становлення і розвитку художньої і мистецтвознавчої освіти в Київському університеті.

Предметом дослідження є мистецько-освітній процес та формування університетської художньої і архітектурної колекцій на прикладі викладацької, творчої, музейної, мистецтвознавчої, просвітницької діяльності Б. Клембовського, К. Павлова, Г. Васька, Ф. Мєховича, О. Беретті, П. Павлова, А. Прахова, Г. Павлуцького.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1834 - 1863 рр. - час викладання предметів рисунка, живопису та архітектури; 1875 - 1924 рр. - час функціонування кафедри теорії та історії мистецтва в Київському університеті.

Методологічною основою дисертаційної роботи є загальнонаукові методи дослідження, що відповідають мистецтвознавчому й теоретико-культурному аналізу, а саме: історичний - у реконструкції культурної ситуації та мистецького середовища в Університеті у 1834 - 1924-х рр.; аналітичний - у вивченні мистецтвознавчої, культурологічної літератури та архівних джерел для висвітлення ступеня дослідження даної проблеми; системний - за допомогою якого вдалося простежити динаміку становлення художньої і архітектурної колекцій, а також мистецько-освітньої діяльності викладачів; порівняльний - у з'ясуванні особливостей методик і напрямів у викладанні мистецьких дисциплін; мистецтвознавчий - для реконструювання змісту мистецьких колекцій та визначення їх цінності.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в дисертації вперше комплексно вивчено, систематизовано та теоретично осмислено значний за обсягом історико-фактологічний матеріал, що дає можливість всебічно висвітлити мистецько-освітні процеси в Київському університеті впродовж 1834 - 1924 рр.

- відтворено цілісну картину викладання мистецьких дисциплін у Київському університеті;

- досліджено з належною повнотою педагогічну, творчу, мистецтвознавчу, музейну та просвітницьку діяльність Б. Клембовського, К. Павлова, Г. Васька, Ф. Мєховича, О. Беретті, П. Павлова, А. Прахова, Г. Павлуцького;

- з'ясовано особливості методик і напрямів у педагогічній практиці на основі значного за обсягом архівного і друкованого матеріалу; визначено основні тенденції і етапи розвитку науки про мистецтво у Київському університеті;

- реконструйовано склад університетської художньої і архітектурної колекцій, описано історію їх формування, надана характеристика.

Практичне значення. Матеріали і теоретичні положення дисертації можуть бути використані при написанні історіографічних мистецтвознавчих праць, нового видання історії українського мистецтва, загальної праці з історії українського мистецтвознавства і художньої освіти, окремих монографій, при укладанні історії Київського університету, різноманітних енциклопедичних видань, підручників та навчальних посібників. Дисертаційне дослідження уможливить подальші якісно нові розробки питань з історії мистецької освіти в Україні, історії вітчизняного мистецтвознавства. Про практичне значення роботи свідчать посилання у науковій літературі на публікації по темі дисертації (дослідження С. Білоконя, А. Пучкова, І. Удріс, Є. Шудрі).

Особистий внесок здобувача. Першоосновою роботи стали історично-документальні матеріали, віднайдені авторкою в архівних сховищах, бібліотеках та музеях Києва. Використано 180 справ із 8-и архівів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено на науковій конференції «Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура» (Київ, 2001), всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська художня культура: історія і сучасність» (Київ, 2003), VI Міжнародному конгресі україністів (Донецьк, 2005), міжнародній конференції «Національна культура в контексті сучасних глобалізаційних процесів» (Київ, 2006); на семінарі «Естетична культура» (Київ - Буча, 2007), науковій конференції «Другі читання пам'яті М. Ф. Біляшівського» (Київ, 2007), VII Міжнародному конгресі україністів (Київ, 2008), всеукраїнській науково-практичній конференції «Мистецька освіта України: історія, сьогодення, поступ» (Київ, 2008), міжнародній науковій конференції «Стильова панорама українського мистецтва» (Київ, 2008).

Публікації. Результати, отримані у роботі над дисертацією, опубліковані в монографії (335 c.) і 24 статтях, 20 з них у фахових спеціалізованих виданнях з мистецтвознавства, що входять до відповідного переліку ВАК України. Загальний обсяг публікацій (статей), де викладено зміст дисертації - 15 арк.

Структура роботи обумовлена головною метою і завданнями дослідження, дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків (176 с.), списку використаних літературних (372 найменувань), архівних джерел (180 cправ) та додатків, які включають текстовий архівний матеріал, ілюстрації.

Основний зміст роботи

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми дисертації, з'ясовано стан опрацювання проблеми, визначено головну мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його часові межі, наукову новизну і практичне значення роботи.

Розділ перший «Історіографія питання. Огляд літератури» подає наукові праці, що висвітлюють стан наукового вивчення питання. Аналіз літературних джерел засвідчує, що предметом окремого дослідження тема дисертації не була. Загальні праці присвячені історії Університету, журнал «Университетские известия» надають у різному обсязі історико-фактологічний матеріал про педагогічну діяльність, наукові праці та біографію викладачів, історію формування музеїв і кабінетів.

Питання історії художньої освіти висвітлювалися у дисертаційних мистецтвознавчих дослідженнях О. Ковальчука, С. Нікуленко, Л. Соколюк, Р. Шмагала. Важливими джерелами вивчення творчої і педагогічної діяльності університетських викладачів художніх дисциплін є наукові праці П. Альошина, Б. Бутника-Сіверського, С. Раєвського і В. Рубан.

Питання становлення і розвитку української школи мистецтвознавства порушувалися у публікаціях П. Говді, М. Криволапова, С. Побожія, Л. Савицької, І. Удріс, О. Федорука. До уваги бралися й праці з історії викладання історії мистецтва в інших вищих навчальних закладах досліджуваного періоду. Основну літературно-джерельну базу про університетських викладачів історії мистецтва склали праці М. Лемке, П. Попова, С. Жебелєва, Г. Вздорнова, М. Прахова, А. Пучкова, П. Ричкова, М. Коростовцева і С. Ходжаш, В. Афанасьєва, О. Гру-шевського, Ф. Ернста, П. Курінного, М. Макаренко, О. Новицького. Головною джерельною базою для написання дисертаційної роботи були архівні матеріали.

Другий розділ «Викладання рисунка, живопису та архітектури у Київському університеті (1834 - 1863). Університетська художня колекція» складається з чотирьох підрозділів. У першому підрозділі «Б. Клембовський і мистецька освіта 30-х рр. ХІХ ст. Формування університетської художньої колекції» простежується започаткування викладання мистецьких дисциплін та створення навчальної бази - кабінетів рисунка і живопису відомим портретистом Б. Клембовським (1795 - 1888) - досвідченим викладачем, який мав ґрунтовну фахову підготовку (Кременецький ліцей, Віленський університет та навчання у Франції, Італії, Німеччині). Про його методику викладання відомостей немає, але цілком певно, що на своїх заняттях він широко застосовував традиції академічного навчання і власний педагогічний досвід, набутий у Кременецькому ліцеї. Активно займався Б. Клембовський і музейною (мистецтвознавчою) роботою. Університетська художня колекція (утворилася на базі збірок Віленського університету, Кременецького ліцею, Уманського базиліанського монастиря) стала солідною базою при викладанні рисунка і живопису. До збірки входили гіпсові зліпки з античної пластики, живопис, гравюра, рисунки.

Далі в підрозділі йдеться про те, що загалом організація художньої освіти в 30-ті роки ХІХ ст. у Київському університеті була поставлена на належний рівень. 1838 р. в Університеті розглядався ґрунтовний проект створення київської школи рисунка й живопису (розроблений Петербурзькою академією мистецтв), що засвідчувало серйозне ставлення до викладання мистецьких дисциплін. На посаду професора школи планувався Б. Клембовський. Метою зазначеного проекту було виховання професійних художників з подальшим продовженням навчання в Академії.

У другому підрозділі «Викладацька і просвітницька діяльність К. Павлова» аналізується робота художника у двох вищих навчальних закладах - у Ніжинському ліцеї князя Безбородька та Київському університеті. У викладанні рисунка і живопису К. Павлов (1792 - 1852) дотримувався програми і методик Петербурзької академії мистецтв (він був її вихованцем) і намагався поставити справу таким чином, щоб найобдарованіші його учні продовжили навчання в Академії. Його учнями були М. Гоголь, Н. Кукольник, брати Є. та М. Гребінки, Я. де Бальмен, А. Мокрицький, А. Горонович, І. Бенземан, Х. Соломович.

Обійнявши посаду викладача рисунка в Київському університеті, К. Павлов опинився в центрі культурно-мистецького життя міста, що значно розширило його творчі й педагогічні можливості. Протягом 1830-40-х рр. у місті було відкрито низку навчальних закладів різного рівня, де до учбової програми входив рисунок, який викладали переважно академічні вихованці. У Київському університеті основна увага у навчанні студентів зображальної грамоти приділялася копіюванню рисунків, естампів, антиків, живопису. У підрозділі наголошується на значенні багаторічної викладацької і просвітницької діяльності К. Павлова, яка відіграла суттєву роль у вихованні української творчої інтелігенції, зазначається, що серед талановитих учнів К. Павлова був відомий український письменник П. Куліш, а також чимало майбутніх викладачів рисунка училищ і гімназій та іконописців. Окремо йдеться про те, що К. Павлов багато часу приділяв університетській художній колекції, її комплектуванню, каталогізації, збереженню та реставрації.

Третій підрозділ «Конкурс на посаду викладача рисунка в Київському університеті (1846 - 1847). Викладання і творчість Г. Васька (1847 - 1863)» починається з розгляду конкурсу шести претендентів - Ф. Біляєва, П. Шлейфера, Й. Габерцеттеля, Н. Буяльського, Т. Шевченка та Г. Васька на посаду викладача рисунка, що звільнилася після виходу К. Павлова на пенсію. Конкурс засвідчував збільшення і зміцнення мистецьких сил в Україні, зрослий авторитет праці художника-педагога. У 1847 р. учителем рисунка було призначено Г. Васька (1820 - 1883). Висвітлений архівний матеріал дає підстави розділити викладацьку діяльність Г. Васька на два умовних періоди. Перший період - 1847 - 1859 рр. у той час студенти переважно копіювали естампи, академічні малюнки, антики в гіпсових зліпках; опановували техніки олівцевого рисунка, акварелі й туші. Займалися студенти також і копіюванням живопису. Від 1850 р. додається ще й креслення. На заняттях художник давав загальні поняття з рисунка, живопису та креслення. освітній мистецький архітектурний університет

Другий період - 1860 - 1863 рр., коли викладання рисунка було передусім підпорядковано практичним потребам різних факультетів, інтересам майбутніх фахівців. Студенти фізико-математичного відділення переважно займалися кресленням перспективи архітектурних будівель, орнаментів; студенти медичного факультету - малюванням частин людського тіла; студенти природничого факультету - рисуванням зразків флори і фауни. До програми навчання входив рисунок з натури, знайомство з анатомією людського тіла. Для кожного факультету художником було розроблено окремі програми, що засвідчує високий професіоналізм Васька-педагога. Його учнями були Б. Томара, О. Кисельов, О. Княжинський, а також майбутні вчителі рисунка І. Васьков та А. Обозненко. 1860 року університет відряджає Г. Васька на шість місяців за кордон - до Німеччини, Франції, Італії, для вивчення музейних колекцій і картинних галерей, ґрунтовного ознайомлення зі школами і самим викладанням живопису.

Великою заслугою художника було значне поповнення і реставрація творів університетської художньої колекції, складання її каталогів. У 1859 р. у Київському університеті була влаштована перша з відомих зарубіжних художніх виставок у місті, до якої Г. Васько доволі професійно склав реєстр експонованих творів. З цього часу Університет стає центром проведення художніх виставок, а його художня колекція - вагомим посібником для опанування мистецьких дисциплін.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку, що університет Св. Володимира, де викладали українські живописці Б. Клембовський, К. Павлов, Г. Васько, відігравав провідну роль у розвитку мистецької освіти в 30-60-ті рр. ХІХ ст. на території України.

У підрозділі четвертому «Університетська архітектурна освіта (1834 - 1863). Діяльність Ф. Мєховича і О. Беретті» зроблена спроба за архівними джерелами реконструювати педагогічну, наукову, музейну діяльність Ф. Мєховича і О. Беретті. Впровадження архітектурної освіти в Київському університеті припадає на 1834 р. Першим викладачем став архітектор Ф. Мєхович (1786 - 1852), який викладав архітектуру за власними записами, працями Боргніса, Дюрана і Вібекінга. Ф. Мєхович закінчив повний трирічний курс навчання Політехнічної школи в Парижі і здобув блискучу європейську освіту з архітектури, математики й механіки, що позитивно позначилося і на його викладацькій діяльності. Його знання і педагогічний талант повністю реалізувалися в Київському університеті.

Ф. Мєховичем було створено навчальну базу - Архітектурний кабінет. Колекція кабінету (основу її склали збірки Кременецького ліцею, Віленського університету) була якісною, а за добором архітектурних моделей, креслень, зразків будівельних матеріалів була розрахована на підготовку професійних архітекторів. Ф. Мєхович укомплектував і значно поповнив колекцію; займався він і реставрацією зразкових креслень.

О. Беретті (1816 - 1895) викладав у Київському університеті впродовж 1843 - 1861 рр. За статутом 1842 р. було засновано кафедру архітектури і розроблено програму конкурсу на заміщення посади викладача архітектури, за якою професором архітектури могла бути особа, яка одержала мистецько-архітектурну освіту і мала наукові праці у цій галузі. Перед кожним учасником конкурсу ставилося завдання - подати навчальну програму з архітектури, що мала виявити знання претендентом свого предмета, вміння теоретично мислити, його ерудицію, обізнаність із сучасним станом архітектури, розуміння справи з суто педагогічного, методичного боку. Такі вимоги ставились уперше в історії мистецької освіти в Україні. Конкурсна програма О. Беретті дає досить чітке уявлення про характер занять з архітектурної графіки, рисунка, креслення, проектування, про теоретичні курси та розділи з історії архітектури. О. Беретті організував навчальний процес зі свого предмету за програмою Петербурзької академії мистецтв.

Викладацьку діяльність О. Беретті умовно можна поділити на два періоди - 1840-і рр. та 1850-і рр. У 1840-х рр. він викладав за власними записами, творами Ронделе, Дюрана, Свіязєва. Основною тематикою його практичних занять було проектування. У 1850 - 1860 рр. його студенти проходили практичні заняття на будівництві (Другої Київської гімназії, Дніпровського мосту); самостійно працювали над заданими темами. У підготовці свого курсу в 1850-х рр. О. Беретті так само використовував власні записи та праці Вібекінга, Рамбергса, А. Красовського. Він завідував Архітектурним кабінетом, але майже не комплектував його. О. Беретті підготував до друку «Історію архітектури» та «Історію індійської архітектури» (остання була першим вітчизняним дослідженням зі східної архітектури).

Підсумовуючи вищесказане, у підрозділі наголошується значення того, що з перших років існування в Університеті читався курс всесвітньої архі-тектури (Ф. Мєхович, О. Беретті), а це відігравало важливу роль у розвитку мистецької освіти.

1862 року розроблено проект, метою якого було започаткування підготовки архітекторів і будівельних інженерів з подальшим продовженням освіти в тогочасних профільних навчальних закладах, перетворення кафедри архітектури на кафедру будівельного мистецтва і архітектури. Однак ці питання залишилися порушеними тільки на папері, оскільки згідно зі статутом 1863 р. у тодішніх університетах було припинено викладання архітектури, рисунка і живопису.

Третій розділ «Cтановлення і розвиток мистецтвознавства у Київському університеті (1875 - 1924)» складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі «П. Павлов та утворення університетської кафедри теорії і історії мистецтва» йдеться про першого викладача київської мистецтвознавчої кафедри, створеної в 1875 р. У другій половині ХІХ ст. наука про мистецтво розвивалась у двох вищих навчальних закладах Києва - Університеті та Духовній академії. Розвитку науки про мистецтво в університетах і духовних академіях посприяли нові статути. За статутом 1869 р. в духовних академіях було введено викладання церковної археології як самостійної науки, а університетський статут 1863 р. передбачав викладання теорії та історії мистецтва в системі гуманітарних дисциплін і створення університетських мистецтвознавчих кафедр при історико-філологічних факультетах. Ще до прийняття зазначеного статуту перша мистецтвознавча кафедра була утворена 1857 р. у Московському університеті. 1859 р. у Київському університеті П. Павлов (1823 - 1895) залучив до свого основного академічного курсу російської історії лекції з історії пластичних мистецтв. (У Харківському університеті тільки з приходом у 1896 р. Є. Рєдіна почалося систематичне викладання історії всесвітнього образотворчого мистецтва і знайомство з українським мистецтвом. У Новоросійському (Одеському) університеті протягом 1871 - 1888 рр. мистецтвознавчу кафедру очолював Н. Кондаков, де його учнями й послідовниками були Д. Айналов і Є. Рєдін).

Університетські лекції з нової дисципліни проектувались як універсальний виклад предмета. Яскравим прикладом тому була програма П. Павлова «З предмету кафедри “історії та теорії мистецтв”». Аналіз зазначеної програми показав, що для її написання вчений використав великий фактичний матеріал з архітектури, скульптури, живопису, декоративно-ужиткового мистецтва, з побутування, знарядь праці, озброєння, костюмів, художньої літератури й поезії різних народів і епох. Метою його програми було якомога докладніше ознайомити студентів із культурою, віруваннями, побутом, звичаями, характером народу країни, мистецтво якої розглядалося. П. Павлов використав усі відомі йому дані, одержані з особистих спостережень при вивченні творів образотворчого мистецтва в музеях Європи, художніх колекцій Ермітажу, з наукової літератури і результатів тогочасних археологічних розкопок, з особистого спілкування з найвідомішими і найвпливовішими європейськими вченими.

Запропонована П. Павловим програма курсу теорії та історії мистецтва в основному залишилася чисто умоглядною, оскільки кафедру обіймав один викладач. Практичне викладання П. Павлова обмежилося вільно обраною темою. Він читав курси: теорії та історії мистецтва; історії еллінського, етруського та римського мистецтва; теорії стародавнього класичного мистецтва й історії пластичних мистецтв; історії російського пластичного мистецтва. Ці курси будувалися за таким планом: характер народу і його мистецтва; країна і народ; історія мистецтва у зв'язку з загальним розвитком культури; періодизація; побут; красні мистецтва: поезія, архітектура, скульптура, живопис.

Крім викладання П. Павлов завідував Музеєм красних мистецтв (сформований як науково-методичний кабінет із відділами: побутові старожитності, художній, скульптурний). План музею одержав схвальну оцінку у тогочасних провідних західноєвропейських науковців і музейних працівників. Він поповнив музей значною кількістю ілюстративного матеріалу, що разом із університетською художньою колекцією і музейною бібліотекою давало йому можливість вибудувати зображально-експозиційний ряд своїх лекцій.

У підрозділі йдеться про те, що власне мистецтвознавча спадщина П. Павлова невелика (це пояснюється тим, що він все ж таки був більше істориком, а його наукові інтереси були різнобічні - російська і всесвітня історія, політична економіка, статистика). Проте його діяльність відіграла позитивну роль у складному процесі становлення мистецтвознавчої освіти і науки в Київському університеті, в налагодженні зв'язків із зарубіжними колегами з фаху, у формуванні Музею красних мистецтв у період 70-80-х рр. ХІХ ст., коли було закладено підґрунтя київської школи мистецтвознавства.

Другий підрозділ «Мистецтвознавча, педагогічна діяльність А. Прахова» присвячено періоду становлення А. Прахова (1846 - 1916) як мистецтвознавця і художнього критика (кін. 60-х-70-і рр. ХІХ ст.), але чільне місце відведено аналізу його педагогічної практики в Київському університеті, науковій і реставраційній праці в Україні.

Відомий історик мистецтва, археолог-практик, реставратор, художник, колекціонер А. Прахов був одним із перших, хто започаткував наукове вивчення давньоруського і візантійського мистецтва. Він керував будівництвом і внутрішніми опоряджувальними роботами у Володимирському соборі, що стало першопричиною його переходу до Київського університету з Петербурзького. На київську кафедру прийшов мистецтвознавець з великим досвідом і стажем педагогічної роботи (викладав з 1888 по 1897 рр.). Одночасно з А. Праховим на кафедрі працювали П. Павлов і Г. Павлуцький. А. Прахов читав переважно історію античного мистецтва, увів курси і практичні заняття з давньоруського і візантійського мистецтва і запропонував вивчення київських давньоруських пам'яток безпосередньо на місцях. Учений мав великий практичний досвід та відпрацьовану методику дослідження давньоруської архітектури і живопису, з якою ознайомлював студентів.

Характерні риси вітчизняного мистецтвознавства 80-90-х рр. ХІХ ст. - поч. ХХ ст. треба вбачати в педагогічних засадах А. Прахова, у прагненні до естетичного виховання суспільства. Інтенсивний процес створення музеїв, зокрема своєрідних «музеїв копій» із творів стародавньої пластики був типовим і законо-мірним для того часу. Показово, що у 1889 р. А. Прахов розробив ґрунтовний проект створення такого музею при Університеті. Саме в практичній роботі він виявив себе як талановитий учений, лектор і художник.

У третьому підрозділі «Викладацька та мистецтвознавча діяльність Григорія Павлуцького» висвітлюється його визначна роль у розвитку українського мистецтвознавства. Г. Павлуцький (1861 - 1924) викладав у Київському університеті з 1889 по 1924 рр., де вперше ввів до академічного курсу цикли лекцій з українського мистецтва. Його традиційні академічні курси лекцій з історії античного мистецтва, стародавнього і середньовічного мистецтва (європейського і російського), мистецтва епохи Відродження, історії російського та французького мистецтва ХІХ ст., історії візантійського мистецтва, історії естетики та ін. доводять, що він читав досить повний курс історії західноєвропейського і російського мистецтва.

У 1902 р. Г. Павлуцький переклав і відредагував «Історію мистецтва» французького вченого К. Байє, додавши до неї власні розділи про російське мистецтво ХVIII - XIX ст. Тим самим він забезпечив своїх студентів повно-цінним навчальним посібником з історії мистецтва.

Для університетської програми з предмета «історія мистецтва» були обов'язковими практичні заняття в Музеї красних мистецтв. Г. Павлуцький розширив їх плановими обстеженнями київських пам'яток разом із студентами, систематичними екскурсіями по Києву і за його межами. Це давало вченому можливість постійно доповнювати курси лекцій з давньоруського та українського мистецтва, вивчати історію мистецтва за оригіналами.

З 1880-х до першої половини 1890-х років основною темою багатьох публікацій Г. Павлуцького було античне мистецтво. За науковою методологією дослідження матеріалу вчений належить до школи антикознавства, представленої іменами В. Мальмберга, О. Павловського, Б. Фармаковського. Наприкінці 90-х років ХІХ ст. намітився новий етап у науковій діяльності та професорській практиці Г. Павлуцького. Поштовхом для цього була підготовча робота до ХІ-го археологічного з'їзду і до видання Московським Археологічним товариством «Древностей Украины». Ця праця визначає самобутність української архітектури як національний культурний феномен. З часу роботи над нею, темами досліджень ученого стали пам'ятки давньоруського, українського та російського мистецтва.

Загалом, діяльність Г. Павлуцького була невід'ємною частиною тогочасного культурно-мистецького життя Києва. Вона виявлялася в організації художніх виставок, в обговоренні напрямків українського мистецтва, у виробленні програми Української академії мистецтв, у роботі з'їзду діячів пластичного мистецтва тощо. В усіх таких обговореннях учений рішуче виступав проти еклектизму і відстоював український характер та напрям. Його турбували питання підготовки кваліфікованих фахівців - мистецтвознавців, музеєзнавців.

В історії українського мистецтвознавства Г. Павлуцький посідає одне з чільних місць. На основі ґрунтовних теоретичних і практичних досліджень мистецтва України вченому вдалося закласти фундамент становлення вітчизняного мистецтвознавства. Завдяки педагогічному таланту, сподвижництву він залучив до цієї благородної справи цілу когорту молодих талановитих учених, своїх учнів (Д. Антоновича, С. Гілярова, Ф. Ернста, В. Зуммера, В. Щербаківського). Це дає право називати Г. Павлуцького одним із фундаторів української школи мистецтвознавства.

Висновки

Проведене дослідження становлення й розвитку мистецької освіти у Київському університеті (1834 - 1924) дають підстави зробити висновки про те, що:

- Протягом висвітлюваного часу Київський університет був не лише од-ним із важливих мистецько-освітніх осередків міста і всієї України, а й доволі швидко став потужним чинником загальних культурно-мистецьких процесів

- Побудова університетських курсів мистецьких дисциплін, орієнто-ваних на академічну програму, залучення до викладання рисунка, живопису та архітектури вихованців мистецьких академій (художників, архітекторів, мистецтво-знавців) створили передумови для належної підготовки мистецько-педагогічних кадрів, для опанування студентами основ зображальної грамоти.

Творча, педагогічна, музейна (мистецтвознавча), реставраційна діяльність художників-живописців Б. Клембовського, К. Павлова, Г. Васька відіграла значну роль в історії вітчизняної художньої освіти й мистецтва, у згуртуванні україн-ської творчої інтелігенції.

Основу практичних університетських занять (з рисунка, живопису) складали відповідні розділи зображальної грамоти - рисування гіпсів, копію-вання естампів, живописних картин. Студенти вивчали техніки олівцевого рисунка, малюнка тушшю, акварелі, олійного живопису.

К. Павлов запровадив рисунок з натури для найобдарованіших учнів, а Г. Васько ввів до програми рисунок з натури і ознайомлення з анатомією людського тіла. Ці нововведення, прикметні адаптацією академічної системи до місцевих (університетських) умов, згодом позитивно позначилися на виробленні методики викладання живопису і рисунка у спеціальних мистецьких школах і училищах, а також і в загальноосвітніх закладах, що відіграло суттєву роль у пробудженні інтересу до мистецтва, у вихованні естетичних смаків учнівської та студентської молоді.

Викладання цивільної архітектури в Київському університеті було започатковане Ф. Мєховичем і О. Беретті. Вони були представниками різних шкіл, що відповідно позначилося на відмінностях принципів та методів викла-дання. О. Беретті організував навчальний процес за програмою і методикою Петербурзької академії мистецтв, увів проектування, практичні заняття на будівництвах і самостійні завдання для студентів. Архітектор-практик з інже-нерним ухилом - Ф. Мєхович - першим у Київському університеті започаткувавши інженерну освіту, у навчальній програмі приділяв велику увагу основам будівель-ної техніки, був засновником Архітектурного кабінету.

-У поширенні знань про мистецтво, у практичній діяльності живо-писців-педагогів особливого значення набули художні колекції Університету. Кабінети рисунка й живопису містили найбільшу на той час колекцію гравюри XV - XIX ст., цінну збірку живопису і копій скульптурних творів, що давало можливість побудувати повноцінний навчальний курс з рисунка (з дотриман-ням академічних вимог) і певні розділи з живопису. Значення університетської художньої колекції полягало і в тому, що вона, за відсутності тоді міського художнього музею, відігравала роль своєрідного музею, діяльність якого стала помітною подією у культурно-мистецькому житті міста.

З відкриттям (1875) кафедри теорії та історії мистецтва Київський університет став одним із потужних осередків мистецтвознавчої освіти й науки про мистецтво. Аналіз лекцій, практичних занять та творчого доробку викла-дачів-мистецтвознавців (П. Павлова, А. Прахова, Г. Павлуцького) показав, що характерною ознакою усієї системи роботи цієї кафедри був поступовий перехід від вивчення класичного мистецтва до давньоруського, візантійського та українського мистецтва зокрема.

Важливим фактором розвитку мистецтвознавчої освіти і науки у Київ-ському університеті було систематичне викладання теорії та історії мистецтва. П. Павлов розробив відповідну універсальну програму. Його курси лекцій з історії всесвітнього мистецтва були побудовані за зразком курсів німецьких університетів, а практичні заняття полягали у написанні та обговоренні студен-тами рефератів на задану тему. А. Прахов читав курс і провадив практичні заняття з історії античного мистецтва, навчав студентів своїй методиці дослі-дження давньоруської архітектури й монументального живопису. Він увів до навчального процесу екскурсії з вивчення київських пам'яток давньоруського мистецтва. (Згодом Г. Павлуцький систематично проводитиме їх для студентів, значно розширивши тематичні та хронологічні рамки подібних екскурсій). Г. Павлуцький уперше ввів до академічного курсу цикли лекцій з історії та су-часного стану українського мистецтва, читав повний курс всесвітнього мистецтва. Вчений стверджував (і доводив це викладацькою і науковою діяльністю), що історія мистецтва повинна викладатися систематично і тільки у повному обсязі. Він наголошував, що має існувати школа для істориків мистецтва, і наполягав, щоб університет випускав фахівців-мистецтвознавців.

Університетське мистецтвознавство мало значний вплив на культурно-мистецьке життя Києва. Особливу роль у цьому процесі відігравали художні виставки, що постійно влаштовувалися в університеті, викладачі якого (П. Павлов, А. Прахов, О. Шкляревський, Г. Павлуцький) виступили як художні критики, чи-тали публічні лекції з історії мистецтва, які мали великий успіх серед публіки.

У становленні мистецтвознавчої освіти і науки в Київському університеті, як і в інших тогочасних університетах велику роль відігравав Музей красних мистецтв, де проводилися лекції і практичні заняття з теорії та історії мистецтва. На основі оригінальних творів та ілюстративного матеріалу, зосередженого в Музеї, студенти вивчали світове і вітчизняне мистецтво, завдяки чому роз-вивались їхні естетичні смаки, виникав інтерес до науки про мистецтво. Музейна колекція давала можливість навчитися працювати з оригінальними творами мистецтва, проводити науковий аналіз. П. Павлов уподібнив Музей красних мистецтв до науково-методичного кабінету, а А. Прахов розробив ґрунтовний проект «Зібрання копій з творів стародавньої пластики, необхідне для Музею красних мистецтв Імператорського університету Св. Володимира, як навчального посібника з викладання історії мистецтва».

Значну роль у розвитку науки про мистецтво в Київському універ-ситеті відіграли мистецтвознавчі праці П. Павлова, А. Прахова і Г. Павлуцького. І дотепер наукову цінність зберегла стаття П. Павлова «О значении некоторых фресков Киево-Софийского собора», де є цікаві спостереження і висновки. А. Прахов залишив цілу низку наукових праць, що й сьогодні не втратили свого значення. Будучи фахівцем із церковної археології, античного, давньоруського і візантійського мистецтва, А. Прахов одним із перших почав науково дослі-джувати давньоруські пам'ятки і творчість Т. Шевченка. Г. Павлуцький у своїх дослідженнях основну увагу концентрував на художньому аналізі, на еволюції форми. Маючи ґрунтовні знання з різних галузей мистецтвознавства, він надавав перевагу дослідженням з історії українського мистецтва, створивши перші відповідні праці узагальнюючого характеру. Завдяки науковим працям університетських вчених-педагогів, їхніх колег та учнів було закладено під-ґрунття для розвитку вітчизняної науки про мистецтво, а на початку ХХ століття українське мистецтвознавство перетворилося на самодостатню навчальну дисципліну.

Однією з ознак наявності школи в певній галузі науки є процес під-готовки кадрів, що продовжують розвиток основних засад, закладених попе-редніми поколіннями вчених та об'єднаних певними методологічними засадами. Виховання Г. Павлуцьким цілої плеяди учнів (Д. Антоновича, С. Гілярова, Ф. Ернста, В. Щербаківського, В. Зуммера та ін.), які продовжували справу вчителя і поширювали його ідеї, дає підстави вести мову про розвиток київської мистецтвознавчої школи.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях

1.Сторчай О. В. Мистецька освіта в Київському університеті (1834 - 1924) : Монографія / О. В. Сторчай ; Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. - К. : Щек, 2009. - 335 с.

2.Сторчай О. В. Мистецтвознавство у Київському університеті в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. / О. В. Сторчай // Українська академія мистецтва : дослідн. та наук.-метод. пр. : наук. зб. - К. : ДІА, 2002. - Вип. 9. - С. 221-235.

3.Сторчай О. В. Діяльність київських мистецтвознавців 1917 - 20 рр. у справі збереження художніх колекцій та збірок старовини (за архівними та літературними матеріалами) / О. В. Сторчай // Студії мистецтвознавчі. - К. : Вид-во ІМФЕ, 2003. - Число 3 : Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. - С. 70-79.

4.Сторчай О. В. Роки діяльності у Києві : (до 155-річчя від дня народження А.В. Прахова) / О. В. Сторчай // Мистецькі обрії : альманах : наук.-теорет. пр. та публіцистика / Академія мистецтв України / голов. наук. ред. І. Д. Безгін. - К. : КНВМП «Символ», 2003. - № 4-5. - С. 493-502.

5.Сторчай О. В. Художня колекція як база для викладання мистецьких дисциплін у Київському університеті Св. Володимира, 1834 - 1863 рр. / О. В. Сторчай // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці : наук. зб. - К. : ДІА, 2003. - № 10. - С. 105-113.

6.Сторчай О. В. З історії мистецтвознавчої та викладацької діяльності Григорія Павлуцького / О. В. Сторчай // Студії мистецтвознавчі. - К. : Вид-во ІМФЕ, 2004. - № 4 : Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. - С. 58-71.

7. Сторчай О. В. Олександр Беретті як викладач архітектури в Київському університеті / О. В. Сторчай // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці : наук. зб. - К. : ДІА, 2004. - Вип. 11. - С. 94-103.

8. Сторчай О. В. Платон Павлов: викладацька і мистецтвознавча діяльність у Київському університеті в другій половині ХІХ ст. / О. В. Сторчай // Студії мистецтвознавчі. - К. : Вид-во ІМФЕ, 2004. - Число 3 : Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. - С. 75-88.

9. Сторчай О. В. Проект створення Школи рисунка і живопису при Київському університеті (1837 - 1838) / О. В. Сторчай // Мистецтвознавство України : зб. наук. пр. / редкол.: А. Чебикін (голова) [та ін.]. - К. : СПД Кравчук, 2004. - № 4. - С. 42-51.

10. Сторчай О. В. Архітектор Франц Мєхович - викладач Київського університету: 1834 - 1839 / О. В. Сторчай // Студії мистецтвознавчі. - К. : Вид-во ІМФЕ, 2005. - Число 3 : Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. - С. 74-82.

11. Сторчай О. В. Викладання історії мистецтв у Київському університеті у др. пол. ХІХ - на початку ХХ ст. / О. В. Сторчай // VI Міжнародний конгрес україністів, Донецьк 28 черв. - 2 лип. 2005 р. Музикознавство. Образотворче мистецтво. Театрознавство. Кінознавство. - Донецьк ; К., 2005. - Кн. 2. - С. 268-286.

12. Сторчай О. В. Григорій Павлуцький про постановку викладання історії мистецтв в Київському університеті Св. Володимира / О. В. Сторчай // Мистецтвознавство України : зб. наук. пр. / Ін-т пробл. сучас. мистец. АМУ ; редкол.: А. Чебикін (голова) та ін. - К. : Спалах, 2000. - Вип. 5. / ред.-упоряд. Ю. Іванченко. - К. : Муз. Україна, 2005. - С. 341-347.

13. Сторчай О. В. Капітон Павлов - викладач рисунка і живопису в Ніжинській гімназії / О. В. Сторчай // Українська академія мистецтв. Дослідницькі та науково-методичні праці : наук. зб. - К. : ДІА, 2005. - Вип. 12. - С. 117-127.

14. Сторчай О. В. Викладацька і культурологічна діяльність Г. Васька у Київському університеті в 1847 - 1863 роках / О. В. Сторчай // Українська академія мистецтв. Дослідницькі та науково-методичні праці : наук. зб. - К. : ДІА, 2006. - Вип. 13. - С. 39-47.

15. Сторчай О. В. Викладацька і просвітницька діяльність Капітона Павлова у Київському університеті, 1839 - 1846 роки / О. В. Сторчай // Мистецтвознавство України : зб. наук. пр. / редкол.: А. Чебикін (голова), М. Криволапов (заст.) [та ін.]. - К. : СПД Пугачов О. В. Київ, 2006. - № 6-7. - С. 326-338.

16. Сторчай О. В. Виставка німецького й австрійського мистецтва у Києві 1859 р. / О. В. Сторчай // Ант. вісн. археології, мистецтва, культурної антропології. - К. : Аспект-Поліграф, 2006. - № 16-18. - С. 170-177.

17. Сторчай О. В. Мистецтвознавча діяльність Адріана Прахова кінця 60-70 років ХІХ століття / О. В. Сторчай // Студії мистецтвознавчі. - К. : Вид-во ІМФЕ, 2006. - Число 1: Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. - С. 76-86.

18. Сторчай О. В. Про посаду викладача рисунка у Київському університеті (1846 - 1847 рр.) / О. В. Сторчай // Мистецькі обрії' 2005 - 2006 : наук.-теорет. пр. та публіцистика / Акад. мистецтв України ; голов. наук. ред. І. Д. Безгін. - К. : Компас, 2006. - С. 370-375.

19. Сторчай О. В. Адріан Прахов: Мистецтвознавча і викладацька діяльність в Україні (1880 - 1890 роки) / О. В. Сторчай // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини : зб. наук. пр. з мистецтвознавства, архітектурознавства і культурології. - К. : Фенікс, 2007. - Вип. 4. - С. 329-362.

20. Сторчай О. В. Бонавентура Клембовський і мистецька освіта / О. В. Сторчай // Студії мистецтвознавчі. - К. : Вид-во ІМФЕ, 2007. - Число 1: Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. - С. 76-92.

21. Сторчай О. В. Микола Іванович Петров і Київський церковно-археологічний музей / О. В. Сторчай // Мистецтвознавство України : зб. наук. пр. / редкол.: А. Чебикін (голова) [та ін.]. - К. : СПД Пугачов О. В. Київ, 2007. - Вип. 8. - С. 359-369.

22.Сторчай О. В. Колекція Архітектурного кабінету Імператорського університету св. Володимира : публікація документа / О. Сторчай, О. Ольховська // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини : зб. наук. пр. з мистецтвознавства, архітектурознавства і культурології / Ін-т проблем сучасн. мистецтва Акад. мистецтв України ; редкол.: В. Д. Сидоренко (голова) [та ін.]. - К. : Фенікс, 2008. - Вип. 5. - С. 295-316.

23.Сторчай О.В. Панорамний огляд мистецько-освітніх процесів у Київському університеті 1834 - 1924 рр. / О. В. Сторчай // Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки / Мистецькі обрії ` 2008 ; ІПСМ Акад. мистецтв України ; наук. кер. теми і головн. наук. ред. І. Д. Безгін. - К. : Музична Україна, 2008. - Вип. 1 (10). - С. 270-278.

24. Сторчай О. В. Рафаїл Гадзевич (з історії художньої освіти Київського університету 30-і р. ХІХ ст.) / О. В. Сторчай // Українсько-польські культурні взаємини / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, Ін-т мистецтв пол. Акад. наук. - К. : Вид-во ІМФЕ, 2008. - Вип. 2. - С. 239-247.

25. Сторчай О. Мистецтвознавча розвідка В. І. Григоровича в Україні 1837 року (Публікація архівного документа) / О. В.Сторчай // Мистецтвознавство України : зб. наук. пр. / редкол.: А. Чебикін (голова) [та ін.]. - К. : ІПСМ АМУ ; КЖД «Софія», 2009. - Вип. 10. - С. 293-299.

Анотація

Сторчай О. В. Становлення й розвиток мистецької освіти у Київському університеті (1834 - 1924 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05. - образотворче мистецтво. - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. - Київ, 2010.

Дисертація є багатоплановим комплексним дослідженням, де вперше будо здійснено панорамний огляд мистецько-освітніх процесів у Київському університеті впродовж 1834 - 1924 рр. Вивчення, систематизація та введення у науковий обіг великого архівного матеріалу, друкованих видань ХІХ ст. дозволило значно розширити, а в окремих випадках уперше створити фактологічну базу для аналізу і осмислення становлення і розвитку мистецької освіти в Київському університеті. У процесі загального хронологічного викладу матеріалу наголошувались окремі питання, що мали принципово важливе значення для розкриття теми, а саме - історія формування й комплектування університетської художньої і архітектурної колекцій як навчальної бази при викладанні рисунка і живопису, архітектури, теорії та історії мистецтва.

Комплексне вивчення освітньої діяльності основного кола університетських викладачів рисунка і живопису (Б. Клембовського, К. Павлова, Г. Васька), архітектури (Ф. Мєховича, О. Беретті), теорії та історії мистецтва (П. Павлова, А. Прахова, Г. Павлуцького) та їхніх учнів, дозволило авторові доповнити но-вими фактами їхні біографії, дослідити їхні педагогічну, творчу, музейну, наукову та просвітницьку діяльність (здебільшого вперше реконструювати цю діяльність), повернути забуті імена.

Ключові слова: Київський університет, мистецька освіта, художня і архітектурна колекції.

Аннотация

Сторчай О. В. Становление и развитие художественного образования в Киевском университете (1834 - 1924 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00. 05. - изобразительное искусство. - Институт искусство-ведения, фольклористики и этнологии им. М. Ф. Рильского НАН Украины. - Киев, 2010

Диссертация представляет собой многоплановое комплексное исследование, в котором впервые был осуществлен панорамный обзор художественно-образовательных процессов в Киевском университете на протяжении 1834 - 1924 гг. Изучение, систематизация и введение в научное обращение большого архивного материала, печатных изданий ХІХ ст. дало возможность значительно расширить, а в отдельных случаях впервые создать фактологическую базу для анализа и осмысления истории художественного, архитектурного, искусствоведческого образования и развития науки об искусстве в Киевском университете. В процессе общего хронологического изложения материала выделялись отдельные вопросы, которые имели принципиально важное значение для раскрытия темы, а именно - история формирования и комплектование университетской художественной и архитектурной коллекций как учебной базы для преподавания рисунка и живописи, архитектуры, теории и истории искусства.