Тюрко-українські фольклорні зв'язки в пісенній творчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата культурології

спеціальність 26.00.02 - світова культура та міжнародні культурні зв'язки

Тюрко-українські фольклорні зв'язки

в пісенній творчості

ЧЕРНИШОВА ОЛЕНА ВАЛЕРІЇВНА

Сімферополь - 2011

Дисертацiєю є рукопис

Робота виконана на кафедрi крымськотатарської та турецької лiтератури Республіканського вищого навчального закладу «Кримський iнженерно-педагогiчний університет», Мiнiстерство ocвiти і науки, молодi та спорту України

Науковий керiвник - доктор фiлологiчних наук, професор Керiмов Iсмаїл Асанович, завiдувач кафедри кримськотатарської та турецької лiтератури Республіканського вищого навчального закладу «Кримський iнженерно-педагогiчний університет»

Офiцiйнi опоненти:

-доктор фiлологiчних наук Халiмоненко Григорiй Iванович, професор кафедри тюркологiї iнституту фiлологiї Київського нацiонального унiверситету iм. Тараса Шевченка;

-кандидат мистецтвознавства Костеннiков Анатолiй Михайлович, доцент кафедри управлiння Московського державного унiверситету iм. М.В. Ломоносова, фiлiя у м. Севастополi

Захист вiдбудеться «17» червня 2011 року о 10-00 годинi на засiданнi cпецiалiзованої вченої ради К 52.051.09 Таврiйського нацiонального унiверситету iменi В.I. Вернадського (95007, м. Сiмферополь, вул. Ялтинська, 20, зал засiдань)

З дисертацiєю можна ознайомитись у науковiй бiблiотецi Таврiйського нацiонального унiверситету iмeнi В.I. Вернадського за адресою: 95007, м. Сiмферополь, проспект Академика Вернадського, 4.

Автореферат разослано «13» травня 2011 р.

Вчений секретар

спецiалiзованої вченої ради I.О. Кур'янова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Поліетнічна держава Україна перебуває на етапі становлення демократії та громадянського суспільства. Особливий інтерес викликає різноманітність культурної картини, а також традиції толерантності, що формуються на території нашої країни впродовж багатьох століть. Велике значення мають повторюваність, динаміка і наслідки багатократних актів інкорпорації суб'єктів в інший етнічний простір, багатовікові культурні, економічні й політичні відносини між народами. Відображенням цих відносин є фольклорні зв'язки - свідчення тривалості періодів мирного співіснування та специфіки соціокультурної взаємодії народів Східної Європи. Упродовж усього історичного розвитку ці контакти були вільні і від расового принципу, і від проявів ксенофобії. Вивчення тюрко-українських фольклорних зв'язків дає можливість відтворити цілісну картину історичного минулого Криму й України. Актуальною є можливість відмовитися від спрощених уявлень про етапи взаємодії етносів, подолати негативні етнокультурні стереотипи.

Про вплив Сходу на твори східнослов'янського героїчного епосу писали Г.М. Потанін, А.Ю. Кримський. Відображення тюрко-слов'янських фольклорних контактів у билинах Київського й Новгородського циклів відзначали В.В. Стасов, В.М. Жирмунський. Фольклорний вплив на музичні особливості українських пісень убачали М.В. Лисенко, П.П. Сокальский, Ф.М. Колеса. Схожість мелодійних інтонацій, організації ладу й метроритмічної структури українських і кримськотатарських пісень відзначали Я.Ш. Шерфедінов, С.Р. Ізидінова, Ф.М. Алієв.

Фольклор українського народу певною мірою розглянуто в роботі Р.І. Музафарова. У працях С.Й. Грици поєднано глибоку теоретичну розробку музичної проблематики з обґрунтуванням соціокультурної ситуації в Україні XV-XVII ст.

Кримськотатарські пісні як зразки усної поетичної творчості були предметом дослідження О.І. Олесницького, О.М. Самойловича, А.К. Кончевського. Методологічними засадами для дослідження кримськотатарської музики можуть служити зауваження й коментарі А. Рефатова до збірки, опублікованої в 1932 році. Однак теми, пов'язані з кримськотатарським народним мистецтвом, з фольклорними традиціями в пісенній творчості, розроблені недостатньо. Не проводилося фундаментальних досліджень тюрко-українських фольклорних зв'язків. Музична мова як одна з найабстрактніших може сприйматися й трактуватися лише в певному культурному контексті. Обґрунтування фольклорної взаємодії ускладнювалося відсутністю комплексного підходу, який передбачає врахування даних етнографії, соціології, історичної лінгвістики. Під час вивчення зразків пісенної творчості предметом дослідження були або музичні особливості, або словесний текст. Глибокий культурологічний аналіз фольклорної взаємодії може стати початком досліджень у цьому напрямі. Актуальним є вивчення ролі тюрко-слов'янських контактів у модифікації української інструментальної традиції й у фольклорно-історичному процесі загалом. Надзвичайно важливим є застосування системного підходу, який дає можливість досліджувати результат поєднання консерватизму й багатошаровості фольклору, ізоморфізму й різного ступеня проникнення жанрів. Розуміння народної творчості як художньо-образної форми світогляду та психології народу дає змогу сприймати фольклорні зв'язки як джерела для вивчення традицій толерантності, що формуються впродовж епохи середньовіччя й нового часу. У свою чергу, це допоможе творчо підійти до міжкультурного діалогу, сприятиме збереженню культурної спадщини й національному відродженню.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з науковою проблемою «Кримськотатарська література і фольклор: історія, сучасний стан, перспективи» кафедри кримськотатарської та турецької літератури Республіканського вищого навчального закладу «Кримський інженерно-педагогічний університет» (реєстраційний номер 0107UO1928). Тема роботи затверджена на засіданні вченої ради (протокол № 1 від 27.01.2008 р.).

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні сутності, динаміки й закономірностей тюрко-українських фольклорних зв'язків у пісенній творчості. Відповідно до мети визначено такі завдання:

-дослідити закономірності, що зумовили процес фольклорної взаємодії;

-розкрити й обґрунтувати сутність генетичного аспекту фольклорних зв'язків, показати відносність автономії генетичного, контактного і конвергентного аспектів;

-виявити явища раннього періоду народного музичного мистецтва, які підтверджують існування в Східній Європі єдиного соціокультурного простору;

-охарактеризувати типи музичної естетики в кримськотатарській та українській пісенній творчості;

-співвіднести чинник тюрко-українських фольклорних контактів з виникненням нового типу музичного мислення до XV-XVI століття;

-довести об'єктивну необхідність комплексного підходу з урахуванням даних етнології, музичної діалектології, археології та історичної географії;

-розкрити паралелізм динаміки образів, пов'язаних зі світом природи;

-дослідити закономірність поєднання типології з історизмом, схарактеризувати сутність історизму кримськотатарських та українських пісень, а також простежити закономірність появи в пісенній творчості реалістичності, що зумовила наявність у соціальній проблематиці подібного або однакового.

Об'єктом дисертаційного дослідження є пісенна творчість кримськотатарського й українського народів як невід'ємна частина традиційної духовно-естетичної культури, що формується впродовж багатьох століть шляхом усної комунікації.

Предметом дисертаційного дослідження виступає фольклорна взаємодія зазначених етносів. Оскільки тенденції розвитку народного музичного мистецтва розглянуто у зв'язку з етапами етногенезу, з урахуванням тісних контактів східних слов'ян з хазарами, тюрками, печенігами й половцями, термін "тюркські" використовуємо переважно для позначення тюркських народів епохи середньовіччя. Водночас у контексті зіставлення творів сучасного народного мистецтва наведено дані про киргизькі пісні і творчість сучасних народів Північного Кавказу.

Безпосередніми джерелами для дослідження в дисертаційній роботі різних аспектів піcенного народного мистецтва є зразки пісенної творчості, опубліковані в збірках: «Українські народні пісні. У двох книгах» (Упорядники З. Василенко та М. Гордійчук. Книга перша), значну частину цих матеріалів узято з більш ранніх збірок, іншу - з рукописних фондів Iнституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії АН УРСР; «Исторические песни малорусского народа. С объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова»; пісні зі збірок «Родинно-побутова лірика в українській народній поетичній творчості» (укл. Г.В. Сидоренко); «Українська народна поезія календарно-обрядового циклу» (укл. О.І. Дей); «Українські народні пісні» (укл. О.В. Зав'язкін); «Пісні Сумщини. Українські народні пісні. Пісенник», де зібрано архаїчні пісні, що безпосередньо відображають культурну ситуацію Слобожанщини і загалом характерні для Лівобережжя; тексти дум, надруковані в посібнику «Таємниці віків». Твори кримськотатарського пісенного мистецтва опубліковані у виданнях О.I. Олесницького, збірках А.К. Кончевського, А. Рефатова, І. Бахшиша; у роботі використано «Антологію кримської народної музики» (збирач, дослідник, укладач Ф.М. Алієв), а також збірку пісень Я.Ш. Шерфедінова «Звучит Хайтарма».

Учені розглядають фольклор як особливе світосприйняття, світогляд народу, відображений у різних текстах (у семіотичному розумінні). Трансляція тексту може здійснюватися шляхом взаємодії різних культур у межах відносно близьких жанрів. Проте можливе більш «прозоре» проникнення в інший жанр. У зв'язку з цим використано додаткові джерела: «Анекдоты о Ходже Насреддине и Ахмет Ахае», записані фольклорною бригадою Алупкинського палацу-музею в 1937 році; «Ахмет-Ахай Озенбашский: 1-я книга сказок»; «Анекдоты о Ходже Насреддине / пер. с тур. В.О. Гордлевского»; анекдоти про Насреддіна, перекладені з кумицької та з азербайджанської мови. Додатковими джерелами є також чарівна казка, записана О.С. Пушкіним, і твір огузького героїчного епосу "Книга моего деда Коркута", що містить цінну інформацію про традиції народного музикування.

Дані археології наведено згідно з дослідженнями С.Л. Плетньової, Г.А. Федорова-Давидова, О.П. Моці, І.І. Вдовиченко, І.І. Баранова, А.О. Добролюбського, Б.А. Шрамка, Б.Я. Стависського. Використано письмові джерела: «Полное собрание российских летописей», «Сказания мусульманских писателей о славянах и русских с первой половины VII века по X век р.х.», укладач А.Я. Гаркаві, «Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Извлечение из сочинений арабських», укладений В. Тізенгаузеном, «Известия византийских историков о славянах» І. Штірера.

Теоретичну основу дослідження склали роботи вітчизняних науковцiв, присвячені характеристиці фольклорної взаємодії та iї видам. Це праці О.М. Веселовського, В.М. Жирмунського, В.Я. Проппа, Б.М. Путілова, роботи М.І. Костомарова, М.П. Драгоманова, І.Я. Франка, О.О. Потебні, О.П. Знойка, Р. Гамади, А. Рефатова. Дослідження генетичного аспекту фольклорних зв'язків ґрунтується на системному підході та культурологічному аналізі музичних традицій американського автора Г. Орлова, висновках фольклористів інтонаційної школи Ф.О. Рубцова, Е.Ю. Алексєєва, а також на роботах В.С. Виноградова. Використано структурний підхід у версії британських авторів М. Перрі, А. Лорда, висновки українських авторів Ф.М. Колесси, А.І. Іваницького. Відповідно до комплексного підходу К.В. Квітки особливу увагу в дослідженні контактного й історико-типологічного аспектів приділено соціологічному компоненту. Картину суперетнічних контактів співвіднесено з концепцією Л.М. Гумільова. У сфері етнології та етнографії автор спирається на дослідження Д.Д. Фрезера, Е. Дюркгейма, у сфері аналітичної психології - на праці Д. Юнга.

У ході дисертаційної роботи були використани загальнонаукові й спеціальні методи дослідження, які відповідають культурологічному аналізові. Це передусім системний метод, згідно з яким фольклор є цілісністю з властивим для неї ізоморфізмом і здатністю до самоорганізації; метод культуральної класифікації на основі типів фольклорної взаємодії застосовано для визначення дослідницької логіки роботи; метод культурної реконструкції - з метою відновлення етапів розвитку народної інструментальної музики; компаративістський метод - у ході дослідження мелодичних особливостей творів української пісенної творчості до і після XV-XVI століть; діахронічний метод - для вивчення міграційних та історичних чинників фольклорної взаємодії; структурний - з метою дослідження особливостей організації ладу й інтонаційних особливостей українських і кримськотатарських пісень. Картину суперетнiчних контактів підтверджено за допомогою ареального методу, тобто поєднання даних етнології й музичної діалектології. Шляхом порівняльно-історичного та структурно-типологічного методів показано динаміку, результати й особливості тюрко-української фольклорної взаємодії в її контактному та історико-типологічному аспектах. Залучено формально-логічні методи: аналіз і синтез, індукцію й дедукцію, абстрагування та ідеалізацію.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше:

-в ході аналізу творів, близьких до джерел музичної інтонаційності, виявлено тотожність понять генетичного й конвергентного аспектів фольклорної взаємодії;

-зіставлено дані музичної археології та історії тюркських народів епохи середньовіччя; для обґрунтування контактного аспекту фольклорних зв'язків поєднано дані етнології й музичної діалектології;

-відзначено гармонійне поєднання та взаємодію двох різних типів музичної естетики в пісенній творчості кримських татар і українців (один з них базується на переважанні відчуття, інший - мислення, інтелекту);

-у кримськотатарській пісні виявлено пентатоніку (тип № 2, за Е.Ю. Алексєєвим);

-встановлено зв'язок між тюркським епічним «Сказанием об Едиге» і слов'янською чарівною казкою «О царе Салтане»; відзначено в кримськотатарських та українських піснях паралелізм трансформації символів, пов'язаних зі світом природи; показано близькість образів героїв-месників, схожість негативних персонажів.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її результати поглиблюють теоретичне осмислення багатогранності й закономірностей тюрко-слов'янських фольклорних контактів та їхньої ролі у формуванні етнічних культур народів Східної Європи.

Практичне значення дисертації. Матеріали дослідження використано у практичній частині курсу «Історія української культури», розробленого для філологічного факультету Республіканського Республіканського вищого навчального закладу «Кримський iнженерно-педагогiчний університет», а також у краєзнавчих публікаціях. Результати дисертаційного дослідження можуть стати теоретичним і методологічним підґрунтям для подальших наукових розробок з цієї проблематики. Ідеї та зміст роботи можуть бути залучені до навчальних програм з дисциплін «Український фольклор», «Кримськотатарський фольклор», а також до науково-практичних рекомендацій для шкільних курсів «Народознавство», «Історія України», «Українська література» і факультативу «Основи добросусідства».

Особистий внесок здобувача. Концепція, зміст, висновки й тексти опублікованих робіт автор підготував і виклав без співавторів. Також самостійно опрацьовано джерела з фонду рідкісних рукописів бібліотеки ім. І. Гаспринського; у підрозділі 2.1. наведено казку, яку автор записав на станії Помошна Добровиличківського району Кіровоградської області.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданнях кафедри кримськотатарської і турецької літератури Кримського інженерно-педагогічного університету й кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на IV науково-практичній конференції «Крымские диалоги: культура, искусство, образование» (РВНЗ «Кримський інженерно-педагогічний університет», 27 грудня 2009 р.); Міжвузівській науково-практичній конференції «Теория и практика преподавания профессиональных дисциплин направления «Музыкальное искусство» в высшей школе: традиции и перспективы» (Кримський університет культури, мистецтва і туризму, 24 березня 2010р.); IV наукової конференції «Философия, история и культура крымских татар: традиции и современность» (Науково-дослідний центр кримськотатарської мови і літератури РВНЗ «КІПУ», 15 квітня 2010р.); XVI науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу РВНЗ «КІПУ», 23 квітня 2010р.; II Міжнародній науково-практичній конференції «Крым как перекресток музыкальных культур и современные культурологические процессы» (Філія Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова в м. Севастополі, 15 і 16 жовтня 2010р.); V Міжнародній on-line конференції «Филогия, история и культура крымских татар: традиции и современность», присвячений 110-річчю Амді Гірайбая (НДЦ РВНЗ «КІПУ», 14 квітня 2011р.); X Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Ломоносов - 2011» (Філія МГУ ім. М.В. Ломоносова в м. Севастополі, 25-28 квітня 2011р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено в 7 публікаціях, з них - 1 монографія; 5 статей - у наукових спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (270 найменувань) і додатків. Повний обсяг роботи складає 245 сторінок, з них основного тексту - 210 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, проаналізовано рівень її наукової розробленості, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, схарактеризовано методологію дослідження, ступінь наукової новизни отриманих результатів, їхнє теоретичне й практичне значення, особистий внесок здобувача, а також указано джерела.

У першому розділі «Генетичний аспект тюрко-українських фольклорних зв'язків» досліджено умови зародження й розвитку фольклорної взаємодії у контексті висвітлення проблеми діалогу культур, а також схарактеризовано структурно-функціональні особливості предмета дослідження (пісенної творчості).

У підрозділі 1.1. «До проблеми діалогу культур» стверджується, що поняття діалогу значною мірою розкриває сутність культури як способу буття і як соціального феномену. Відзначено важливість ідей М. Бубера, М.М. Бахтіна, Л. Вітгенштейна, В.С. Біблера для дослідження цієї проблеми. Показано, що в багатоаспектному феномені діалогу важливими є як синхронні, так і діахронні інфозв'язки, завдяки яким зберігаються творча спадщина й культурні традиції народу. У так званих «контактних зонах», що набувають статусу межі семіотичного простору, можуть перетинатися ареали синхронного поширення інформаційних зв'язків; відіграючи роль своєрідного «блоку перекладу», межа забезпечує семіотичні контакти між світами.

Автор виходить з того, що двомовність як діалог світоглядів, систем світосприйняття, може позитивно впливати на процес міжкультурної комунікації. Проте повнозначний і різнобічний спектр міжкультурного діалогу можуть дати тільки суб'єктно-суб'єктні відносини «Я - ТИ» як спосіб усвідомлення єдності духу в загальнолюдській єдності. У сучасних умовах інформаційної революції лише повноцінний діалог та уміння співіснувати в амбівалентному полікультурному просторі можуть сприяти вирішенню проблеми віртуальності й маніпулювання масовою свідомістю. Отже, особливої актуальності набуває вивчення феномену досягнених у попередні історичні періоди суб'єктно-суб'єктних стосунків, взаємодії та взаєморозуміння етносів і конфесій.

У підрозділі 1.2. «Сутність генетичного аспекту» доведено, що ранньофольклорне інтонування, закономірності якого зумовлені низкою конвергентних чинників, відображало вплив особливого культурного світу, макроетнічного співтовариства, що сформувалося на території Східної Європи. Схожість архаїчних елементів музичної творчості співвіднесено з міфологічною й ритуально-культовою ідентичністю, а також із закономірностями розвитку мов народів Євразії, спільність культури яких бере початок від ностратичної спільноти. З іншого боку, індоєвропейська спільність сприяла впливу на праслов'ян великих цивілізацій Стародавнього Сходу. З раннього залізного віку контакти з іранськими племенами стають найважливішим чинником праслов'янського культурогенезу. Враховуючи висновки сучасного дослідника Ю.В. Павленка про те, що праслов'яни мали соціально-економічну структуру середньоєвропейського типу, але входили у велику транс'євразійську систему скіфського світу, вважаємо, що вже в цей період намітилися вектори розвитку східнослов'янської цивілізації з її закономірностями й протиріччями. Обґрунтовано тезу про те, що контакти з тюркськими народами впродовж наступних століть були не лише тривалими, але й плідними, оскільки слов'яни були підготовлені до сприйняття нового культурного впливу зі сходу, а не із заходу.

Можна стверджувати, що у фольклорі більш архаїчними є музичні форми, а не словесні; відповідно, генетичний аспект фольклорних зв'язків передбачає близькість або ідентичність найбільш архаїчних елементів музичного мислення. Значну роль відіграють і закономірності конвергентного характеру, до яких можна зарахувати магічну дію музики. Спільність походження етносів і спільність початкових властивостей мелодичного мислення співіснують у діалектичній єдності. Відзначено, що в архаїчній музиці східних слов'ян наявні так звані «додаткові метри», часто використовуються розміри 5/4, 7/4, які характерні для музики Сходу і не притаманні європейській музиці.

У підрозділі 1.3. «Відображення тюрко-слов'янських етнічних контактів в українській народній інструментальній музиці» за допомогою порівняльно-історичного підходу і використання археологічних та письмових джерел зіставлено динаміку розвитку тюрко-слов'янських етнічних контактів і послідовність виникнення у слов'ян нових музичних інструментів. Оскільки остаточному формуванню народів Східної Європи передувала дифузія етносів, генетичний аспект фольклорної взаємодії тісно пов'язаний з контактним. Тому, на нашу думку, термін «генетичний» набуває більш широкого значення.

Висвітлено історію вивчення слов'яно-тюркської фольклорної взаємодії, проаналізовано походження ключових для української національної самосвідомості слів «козак» і «кобзар».

Обґрунтовано тезу про формування до VI-VIII ст. у народів, що населяють Тюркський каганат, традицій музичного мистецтва, які полягають у ранньому використанні військової музики, труб значної довжини, літавр, масового музикування.

Згідно з даними «Каспийского свода» й давньоруських літописів проаналізовано модифікації слов'янської інструментальної традиції. У контексті вивчення народного музикування підтверджено картину тюрко-слов'янської взаємодії X-XII століть, інкорпорації значної частини половців у мусульманський субетнос у XIV столітті, відновлення тюрко-слов'янського симбіозу в кінці XIII - на початку XIV століття.

У підрозділі 1.4. «Про генетичний аспект фольклорних зв'язків у пісенній творчості» на засадах аналізу мелодичних інтонацій та ладової організації творів української і кримськотатарської пісенної творчості зроблено висновок про відносність генетичних і конвергентних чинників розвитку музичного мистецтва. На прикладі дитячих та обрядових пісень показано схожість початкового шляху становлення народної музики. Відзначено наявність характерного для музики слов'ян «весняного тетрахорду» в кримськотатарській пісні «Наврез», присвяченій святу весни, а також діатонізму, властивого архаїчній музиці слов'ян і раннім тюркським музичним діалектам. Доведено, що схожість типологічних інтонаційних констант, пов'язаних з інтонаційно-образними архетипами обрядових наспівів, і формульність пізніших творів народного мистецтва підтверджують існування єдиного соціокультурного простору. І в українському, і в кримськотатарському пісенному фольклорі збереглися зразки, що ґрунтуються на різних принципах творчої поведінки. У спiвецькому мистецтві двох народів не протиставляються, а органічно поєднуються два різні типи музичної естетики, один з яких базується на переважанні відчуття, інший - мислення, інтелекту.

У другому розділі «Контактний аспект фольклорних зв'язків» для відновлення цілісної картини фольклорних контактів використано комплексний підхід з урахуванням соціологічного компонента. Фольклорні зв'язки розглянуто як результат схожості картин світу, що лежать в основі кожної з етнічних культур. Взаємодію цих культур досліджено в межах відносно близьких жанрів. Проте фольклорна взаємодія особливо яскраво виявляється в ході зіставлення творів, образи й сюжетні мотиви яких переходять з одного жанру в інший і трансформуються залежно від ідейного змісту. Так виникає зв'язок «тюркське сказання XIV-XV ст. - слов'янська чарівна казка», «сюжетний мотив турецького анекдоту - фабульний зміст української думи».

У підрозділі 2.1. «Етнокультурна взаємодія в епоху раннього середньовіччя» зазначено, що з VI по XV століття на території Східної Європи в естафеті політичного лідерства слов'яни і тюрки постійно змінювали одні одних. У процес міжкультурної взаємодії з племенами Київського та Чернігівського князівств були залучені болгари-куртигури, хазари, печеніги, торки, половці, а потім і кочівники Золотої Орди. Доведено, що українські історичні пісні, билини Київського та Новгородського циклів опосередковано підтверджують ідею відновлення до XIV ст. слов'яно-тюркського симбіозу, гармонійного співіснування кочівників і землеробів. «Повість минулих літ», записки ал-Гарнаті ілюструють картину співіснування слов'ян із хазарами, печенігами, торками й половцями. Як фольклорне джерело наведено наш запис української казки, де герої мають половецькі імена, що відображає результати слов'яно-тюркської взаємодії.

У підрозділі 2.2. «Богатирки-паляниці у фольклорі слов'ян і тюрків» на тлі широкого аналізу жіночих образів у культурі тюркських народів проведено дослідження типології персонажів билин і дестанів. Обґрунтовано положення про те, що, потрапляючи в культуру іншого етносу, сюжет і образ здатні зберігати ідейний зміст. Це доводить приклад давнього половецького дестана, який у казанських татар називається «Турай-батыр», а в кримських відомий як «Зюльбюэр-къыз». У східних слов'ян образ героїні, що визволяє коханого з біди, переодягнувшись у чоловічий одяг, можна знайти в билині «Ставр Годинович». Водночас поєднання діахронічної розмежованості представників однієї культури із фольклорною взаємодією навіть за умови збереження деталей сюжету спричинює трансформацію основної ідеї, амбівалентності образів. Так, у «Былине о сватовстве Дуная» праслов'янський міф про народження річок із крові вбитих богатирів трансформується у твір героїчного епосу із властивими для цього жанру історизмом і реалістичністю. тюркський український фольклор пісня

Робиться припущення, що виникнення в тюркському «Сказании о Кан-Турали» мотиву замаху на життя жінки, хоробрішої і сильнішої за свого коханого, пов'язане з тим, що «балансування» між патріархатом та авторитетом жінки-продовжувачки роду спричиняло певну нестабільність, напругу в спільноті кочівників. Вплив сусідів-слов'ян міг сприяти переважанню терезів на користь патріархату. Водночас «Былина о сватовстве Дуная», з одного боку, відображає у фольклорі слов'ян реалії половецького суспільства і, з іншого, - оповідає про неприйняття Київською Руссю й князівствами в епоху роздробленості можливої переваги жінки.

Поєднання закономірностей фольклорно-історичного процесу, відповідно до яких не запозичуються чужі й незрозумілі явища, із чинником взаємодії тюркської та слов'янської культур зумовлює трансформацію міфу у реалістичний і психологічний твір. Полісемантичне розширення, амбівалентність символів у цьому разі є закономірним наслідком багатошаровості фольклору.

У підрозділі 2.3. «Тюркські тотеми в слов'янській чарівній казці» доведено, що характерний для багатьох народів Євразії образ Лебедя, який має синхронно-конвергентне походження, у казках поступово трансформується і з уособлення весняних дощових хмар, що спостерігаємо в східнослов'янських міфах, стає символом половецької красуні - нареченої головного героя. Обґрунтовано схожість елементів сюжету «Сказки о царе Салтане», відомої в літературній обробці О.С. Пушкіна, і тюркського «Эпоса об Едиге», відзначено співзвучність імен Едіге - Гвідон. Розвиток сюжету і перехід до фольклору іншого народу спричиняють заміну дійових осіб та переосмислення їхньої ролі; проте в казці збережено титули й імена половецьких правителів.

Зроблено висновок про те, що фольклорні контакти, результатом яких є вплив твору тюркського героїчного епосу на слов'янську чарівну казку, зберегли динаміку трансформації образу Лебедя - від тотемного предка, тварини-помічника до чарівниці - нареченої князя Гвідона. Деталі сюжету, наближаючись значенням до сучасного символізму, алегорично оповідають про тюрко-слов'янські політичні союзи.

У підрозділі 2.4. «Фольклорні контакти в козацьку епоху» відповідно до порівняльно-історичного підходу співвіднесено становлення нового етапу розвитку культури населення Подніпров'я з якісною зміною соціальної системи й політичної ситуації. Рушійною силою української культури стає козацтво, феномен якого тісно пов'язаний із слов'яно-тюркською аккультурацією. Відзначено, що результатами активної взаємодії культур є новий епічний жанр - дума і нові традиції народного виконання. Взаємодія вже сформованих етнічних груп відіграла важливу роль у розвитку народного мистецтва. Доведено, що присвячені цій епосі історичні пісні кримських татар та українців стають віддзеркаленням ідентичної поведінки.

Зроблено висновок про те, що найрізноманітніші форми взаємодії двох етносів у цей період - від протистояння до інкорпорації - загалом стимулювали суспiльство до розвитку.

У підрозділі 2.5. «Сюжетний мотив турецького анекдоту в українській думі» обґрунтовується положення про запозичення оригінального сюжетного мотиву частування їжею одягу в думі «Козак-нетяга Фесько Ганжа Андибер». Передумовою запозичення мотиву з анекдоту насреддінівського циклу стала загальнолюдська значуща ідея засудження соціального пристосовництва й зарозумілості.

На зв'язок зі Сходом у думі вказує ономастикон - назви географічних пунктів, а також ім'я головного героя. На прикладах анекдотів про Ходжу Насреддіна, кримськотатарських анекдотів про Ахмет-Ахая та української думи про гетьмана-захисника бідняків доведено, що залежно від історичної ситуації, особливостей національної культури і соціального устрою сюжетний мотив може трансформуватися від кумедного анекдоту до суфійської притчі, від веселого оповідання з елементами чарівної казки до гострої соціальної сатири. Діалектика сюжетної взаємодії загального й особливого демонструє єдність загальнолюдського значущого в різноманітті національних інтерпретацій. Етiмологiя призвiська козака «той, хто розтлумачує багатим» свiдчить про те, що назва думи, що є одночасно фабульною та кульмінаційною, виражає головну ідею твору.

У підрозділі 2.6. «Про новий тип музичного мислення» обґрунтовано положення про те, що в природі культури, до якої належить суб'єкт-музикант, закладені певні форми музичної поведінки. Культурні контакти й дифузія етносів закономірно зумовлюють зміну цих форм. Гіпотеза виняткової ролі контактів і перенесення підвищеної пасіонарності, перетворення Запорожжя в консорцію, з якої виріс український етнос (Л.М. Гумільов), не тільки підтверджена безліччю письмових та археологічних джерел, але й відображена в закономірностях розвитку пісенної творчості. Саме до XV-XVI століття в українців з'являються твори з характерним дорійським хроматичним ладом, мікроінтервальною системою, глісандуючим способом звуковидобування.

Зроблено висновок, що музика козацьких дум як символ, що є доступом до колективного несвідомого, - це відображення контакту між етносами й виникнення до XV століття «нового культурного коду». Кульмінаційним етапом української історії є епоха XV-XVII століть, час, коли музична культура вбирала творчі імпульси Сходу й Заходу, пристосовуючи їх до свого духовного «я».

Доведено, що відображення етнічних процесів у динаміці розвитку української пісенної творчості можна спостерігати в поведінці героїв дум, в антиегоїстичній етиці, за якої інтереси етнічного колективу переважають над особистими, у відродженні зацікавленості долею своєї країни. Наведено аргументи на користь тюркського походження кобзи, схожості українських традицій народного виконання з традиціями музикантів Сходу.

Обґрунтовано положення про те, що і музичне мистецтво тюркських народів, і українська музична культура зазнали впливу арабської цивілізації епохи її розквіту, це підтверджують особливості організації ладу дум. Новий акустичний код засвоювався через посередника, яким стали половецькі племена.

У третьому розділі «Історико-типологічний аспект фольклорних зв'язків» досліджено типологію зразків пісенної творчості в контексті її зумовленості близькістю умов проживання, єдністю людської психіки і, головним чином, схожістю етапів розвитку соціуму. Так, у ранньому фольклорному мистецтві з'являються образи, пов'язані зі світом природи, а з початку епохи середньовіччя етногенні процеси й розпад патріархальності спричиняють значущість соціальних чинників.

У підрозділі 3.1. «Світ природи в пісенній творчості» доведено, що в текстах кримськотатарських та українських пісень готові поетичні формули, які випливають з архетипів міфологічних перетворень, наповнюються новим змістом. Проілюстровано, як первісний анімістичний світогляд стає основою поетичної образності. Простежено паралелізм трансформації образу птаха від спадщини первісного зооантропоморфізму і цільових перетворень до метафори, що відображає сутність історичних явищ. Зіставлено мову символів у кримськотатарській пісні «Босторгъай» («Жайворонок») і в українській пісні «Чайка» - творах, що алегорично розповідають про національну трагедію. Також проходить етапи розвитку образ коня - від казкового персонажа, тварини-помічника, наділеного всіма якостями людини, до символу прагнення перемоги й почуття власної гідності.

У підрозділі 3.2. «Світ соціальних відносин» стверджено, що особливий історизм кримськотатарської та української пісенної творчості зумовлений соціокультурною ситуацією, що склалася в Криму й Україні в XVI-XVII століттях. Розглянуто поняття історизму в широкому та у вузькому розумінні. Зроблено висновок про те, що практично всі фольклорні твори більшою чи меншою мірою відображають епоху, змальовують картини народного буття. У жанрі історичних пісень особливо важливою є ейдологія, зокрема національна персоносфера, яка зазнає значних змін залежно від стадії розвитку соціуму.

На основі аналізу доведено, що вже в ранніх епічних жанрах фольклорного мистецтва кримських татар та українців історизм починає виявлятися в реалістичності, у відмові від дедуктивного методу середньовіччя, у виникненні виразних елементів художньої індукції.

Про історико-типологічну близькість творів пісенної творчості свідчать ідентичність проблематики та схожість елементів сюжету українських «Пісень віку козацького» і кримськотатарських «Орнынъ Елу» («Дорога на Перекоп»), «Кокъ козь баяр» («Блакитноокий пан»).

Встановлено, що в пізніших творах (XVII-XIX ст.), які зберігають генетичні зв'язки з більш ранніми творами, простір стає конкретнішим, прив'язаним до певних топографічних реалій, з'являються реалістичні образи героїв. Припускаємо, що і українські думи, і кримськотатарські дестани засвідчують безпосередні контакти освічених людей, так званих «книжників», і простого народу.

Обґрунтовано положення про те, що для українських пісень соціально-побутового циклу та для кримськотатарських переселенських пісень характерним є поєднання лінійної концепції часу й опозиції «справедливо - несправедливо». Відзначено, що в XIX столітті з'являється чимало творів, які викривають соціальну і національну несправедливість, вади політичної та судової системи, розповідають про народних героїв-месників, революційну ситуацію в Україні напередодні 1861 р.

Досліджено мотив самогубства нареченої у творах кримськотатарської та української пісенної творчості. Доведено, що суспільство (незалежно від національності його представників), у якому назрівають серйозні протиріччя через патріархальні пережитки й соціальні проблеми, ігнорує особу, яка самостійно мислить і відчуває, і це призводить до трагічного фіналу. Ідентичною в кримськотатарських та українських піснях є інтерпретація теми нещастя жінки в подружньому житті, жалю за швидкоплинною молодістю.

У висновках узагальнюються результати дослідження.

1. Різноманіття варіантів взаємодії етнічних культур безпосередньо пов'язане з поліетничністю регіону, особливостями політичної ситуації, впливом середовища. Тюрко-українські фольклорні зв'язки доцільно класифікувати в генетичному, контактному та історико-типологічному аспектах.

2. Незалежно від виду взаємодії фольклорні зв'язки підтверджують наявність властивих різним етнічним культурам цілісних комплексів уявлень, схожих універсалій, у яких виражено загальнолюдські цінності. Спільність уявлень може бути зумовлена як ідентичністю етапів соціально-історичного розвитку, так і загальнолюдською значущою здатністю до співпереживання, розуміння.

3. Упродовж тривалого часу народам Євразії була властива міфологічна й ритуально-культова ідентичність, яка бере початок від ностратичної спільноти. Цей чинник, що значною мірою підготував плідні контакти праукраїнців зі Сходом, допомагає знайти пояснення схожості ранніх тюркських і слов'янських діалектів; він же зумовив синтез та органічне поєднання різних типів музичної естетики в пісенній творчості кримських татар і українців.

4. Складність диференціації, подеколи відсутність автономії генетичного, конвергентного й контактного видів взаємодії обумовлені особливостями етнокультурної історії Східної Європи, безперервною дифузією етносів. У VII-III ст. до н.е. праслов'яни активно взаємодіяли з іранськими племенами, із VII ст. - з хазарами, а з X століття - з печенігами, торками і половцями. До XII століття у зв'язку з симбіозом слов'ян і тюрків на території Київської Русi встановилася певна рівновага сил. Взаємодія культур не припинялась і в так званий героїчний період XV-XVII ст., але на цьому етапі фольклорні контакти були стимулювальними.

5. Існування єдиного соціокультурного простору в І тисячолітті до н.е. опосередковано підтверджується схожістю організації ладу й метроритмічної структури пісень, а також ідентичністю типологічних інтонаційних констант, пов'язаних з архетипами обрядових наспівів. У ході фольклорно-історичного процесу ці явища трансформуються у формульність пізніших творів народної культури.

6. Під час обґрунтування контактного аспекту фольклорних зв'язків особливо актуальним є комплексний підхід з використанням даних етнології, археології, музичної діалектології, історичної географії. Музична мова - одна з найабстрактніших, музика - це вираження сакральної, невидимої частини світу. У пісенній творчості фольклорна взаємодія є можливою, а музика стає близькою й зрозумілою, якщо між етнічними групами виникає певна духовна близькість. Археологічні джерела вказують на слов'яно-тюркську метисацію, яка значно прискорила процес культурної взаємодії. Характерними рисами нового типу музичного мислення в XV-XVI ст. стали притаманні для кобзарських дум цього періоду мікроінтервальна система, хроматизація інтервалів, ампліфікація. Новий тип музичної поведінки був властивий народним виконавцям на землях, що в ХII столiттi були територiєю половецьких кочовищ, а в ХVI столiттi належали Вiйську Запорiзькому.

7. Усі види фольклорного мистецтва тісно переплетені між собою і поєднані загальним змістом у струнку ієрархічну систему. Комплексний підхід, що полягає в урахуванні властивого фольклору ізоморфізму, різного ступеня прозоростi жанрів і можливого хронологічного незбігу явищ народного мистецтва, допомагає відзначити проникнення образу Лебединої Діви з тюркського епічного «Сказания об Едиге» в слов'янську чарівну казку; водночас сюжетний мотив турецького анекдоту потрапляє в українську думу.

8. Історико-типологічна спільність, що ґрунтується на однакових тенденціях розвитку соціуму, відображена в динаміці розвитку образiв, пов'язаних зі світом природи, у трансформації міфологічного образу мислення під час зміни соціально-політичної ситуації. І пісенній творчості українців, і пісням кримських татар властивий особливий історизм. Про це свідчать українські думи й кримськотатарські дестани. Ці твори стали сполучною ланкою між фольклором та літературою.

9. У відносно пізніх фольклорних творах особливо актуальною стає соціальна проблематика; ця схожість зумовлена близькістю політичної ситуації, оскільки українці й кримські татари стали підданими самодержавної Росії. Найвищий етап розвитку історизму в цих зразках народного мистецтва пов'язаний з особливою трагедійністю українських пісень про кріпосну неволю, а також кримськотатарських переселенських пісень. Близькими є і фольклорні образи народних героїв-борців проти соціального гніту; рекрутська повинність сприймається як народне лихо. Новим етапом становлення духовної культури є українські та кримськотатарські пісні про жіночу долю, які, по суті, відображають конфлікт особи й суспільства.

10. У результаті аналізу генетичного, контактного й історико-типологічного аспектів фольклорних зв'язків виявлено, що тюрко-українська взаємодія проходить такі стадії:

1) соціокультурної спільності, що сформувалася на території Східної Європи до епохи середньовіччя;

2) метисації й пасіонарного поштовху XV-XVI століть;

3) відносно пізнього етапу XVIII-XIX століть, на якому значна частина українців і кримських татар об'єднана в межах однієї політичної системи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1.Чернышева Е.В. Тюрко-украинские фольклорные связи в песенном творчестве / Е.В. Чернышева. - Симферополь : СГТ, 2009. - 92 с.

2.Чернышева Е.В. Украин халкъ чалгъы музыкасында тюрк-славян миллий алякъларнынъ акси / Е.В. Чернышева // Йылдыз. - 2008. - № 3. - С. 155-179.

Отражение тюрко-славянских этнических контактов в украинской народной инструментальной музыке / Е.В. Чернышева // Научный бюллетень. Печатный орган НИЦ Крымскотатарской и турецкой литературы РВУЗ «КИПУ». - 2007. - № 12. - С. 33-41.

3. Чернышева Е.В. Синтез культурных традиций в музике степного Крыма / Е.В. Чернышева // Культура народов Причерноморья. - 2008. - № 147. - Т. 2. - С. 32-44.

4. Чернышева Е.В. Тюркськие тотемы в славянской волшебной сказке / Е. В. Чернышева // Культура народов Причерноморья. - 2008. - № 151. - С. 126-130.

5. Чернышева Е.В. Образы птицы и коня в крымскотатарском и украинском песенном творчестве / Е.В. Чернышева // Культура народов Причерноморья. - 2009. - № 152. - С. 65-72.

6. Чернышева Е.В. Сюжетный мотив турецкого анекдота в украинской думе / Е. В. Чернышева // Культура народов Причерноморья. - 2009. - № 162. - С. 98-101.

7.Чернышева Е.В. Фольклорные контакты и модус мелодического мышления / Е.В. Чернышева // Крымкие диалоги. - 2009. - № 4. - С. 27-33.

АНОТАЦІЯ

Чернишова О.В. Тюрко-українські фольклорні зв'язки в пісенній творчості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за фахом 26.00.02 -- "Світова культура і міжнародні культурні зв'язки". - РВНЗ «Кримський інженерно-педагогічний університет». - Сімферополь, 2011.

Дисертацію присвячено дослідженню історії та закономірностей розвитку тюрко-українських фольклорних зв'язків у пісенній творчості. Аналіз генетичного, контактного та історико-типологічного аспектів фольклорної взаємодії дає підстави твердити, що фольклорна взаємодія проходить етапи соціокультурної спільності, сформованої на території Східної Європи до епохи пізнього середньовіччя, метисациії й пасіонарного поштовху XV-XVI століть, а також відносно пізнього етапу XVIII-XIX століть. Кожний з видів фольклорної взаємодії досить повно репрезентований у народній пісенній творчості кримських татар і українців.

Важливими результатами тюрко-слов'янської взаємодії є формування нового типу музичного мислення, традицій народного виконання, проникнення в народне мистецтво образів і сюжетних мотивів з іншої етнічної культури. Паралелізм образів, пов'язаних зі світом природи, принципи зображення дійсності, особливий історизм свідчать про типологію творів кримськотатарської та української пісенної творчості.

Ключові слова: пісенна творчість, фольклорні зв'язки, генетичний аспект, конвергентний характер, ностратична спільність, дестан, кобзар, дума, історико-типологічний аспект, історизм.

АННОТАЦИЯ

Чернышева Е.В. Тюрко-украинские фольклорные связи в песенном творчестве. -- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата культурологии по специальности 26.00.02 -- «Мировая культура и международные культурные связи». -- РВУЗ «Крымский инженерно-педагогический университет». -- Симферополь, 2011.

Диссертация посвящена исследованию истории и закономерностей развития тюрко-украинских фольклорных связей в песенном творчестве. Обосновывается положение о том, что тюрко-славянское взаимодействие сыграло значительную роль в фольклорно-историческом процессе на территории Крыма и Украины. Этапы этого процесса находят отражение в генетическом, контактном и историко-типологическом аспектах фольклорных связей. Каждый из видов фольклорного взаимодействия достаточно полно представлен в песенном творчестве.

Развитие этнических культур в указанном регионе проходит этап социокультурной общности, сложившейся к эпохе раннего средневековья. Мифологическая и ритуально-культовая близость праславян и иранцев обусловила дальнейшие плодотворные контакты с Востоком.

При обосновании контактного аспекта фольклорных связей использован комплексный подход с учетом присущего фольклору изоморфизма, различной степени проницаемости жанров и возможного хронологического несовпадения явлений народного искусства. Доказывается, что результатом тюрко-славянских контактов является формирование нового типа музыкального мышления, традиций народного исполнительства. Новый акустический код был усвоен при помощи посредника, роль которого сыграли половецкие племена.

Важным следствием фольклорного взаимодействия было проникновение в произведения песенного творчества образов, сюжетных мотивов, бытующих в иной этнической культуре. Доказывается: образы женщин-воительниц в былинах, сюжетный мотив угощения одежды пищей в думе -- яркие примеры относительности автономии различных аспектов фольклорных связей. В первом случае предпосылкой заимствования служило сохранение славянами архаичных мифологических представлений, во втором -- общечеловечески значимая идея порицания социального приспособленчества. Утверждается, что сложность дифференциации, зачастую отсутствие автономии генетического, контактного и историко-типологического аспектов фольклорного взаимодействия обусловлены особенностями этнокультурной истории Восточной Европы, непрерывной диффузией этносов.

Типология произведений украинского и крымскотатарского песенного творчества находит отражение в параллелизме динамики образов, связанных с миром природы, совпадении принципов изображения действительности, свидетельствующем о сходстве картины мира. В диссертации обоснована закономерность сочетания типологии с историзмом, охарактеризована сущность историзма крымскотатарских и украинских песен, раскрыта закономерность появления в песенном творчестве социальной проблематики.

Ключевые слова:

песенное творчество, фольклорные связи, генетический аспект, конвергентный характер, ностратическое сообщество, дестан, кобзарь, дума, историко-типологический аспект, историзм.

SUMMARY

Chernysheva E.V. Turkic-Ukrainian folk connections in thе song art. -Manuscript.

Thesis submitted for the degree of candidate of cultural studies in specialty 26.00.02 «World culture and international cultural relations». - RGEI «Crimean Engineering-Pedagogical University». - Simferopol, 2011.

The thesis deals with the history and development of Turkic-Ukrainian folk relations in the art of song. It proves that folk is the interaction of the stages of socio-cultural community that emerged in the late Middle Ages in Eastern Europe, cross-breeding and passionate push XV-XVI centuries, and a relatively late stage of XVIII-XIX centuries, which is reflected in the genetic, contact and historical-typological aspects of folklore connections. Each type of folk interaction adequately presented in the popular songs of the Crimean Tatars and Ukrainians.

The important results of the Turkic-Slavic interaction was the formation of a new type of musical thinking, the traditions of folk performance, penetration of the folk art images and plot motifs, to common in the ethnic culture. Typology of Crimean and Ukrainian song art is reflected in the parallelism of images related to the natural world in the principles of the image of reality and in particular historicism.

Keywords:

song art, folklore connections, the genetic aspect of convergent character, Nostratic community, destan, kobzar, duma, historical and typological aspects of historicism.

Размещено на Allbest.ru

...