Образи штетла в українському мистецтві першої третини XX ст. у контексті європейських художніх пошуків

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Спеціальність 17.00.05 - образотворче мистецтво

ОБРАЗИ ШТЕТЛА В УКРАЇНСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ. У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ХУДОЖНІХ ПОШУКІВ

КОТЛЯР ОЛЕНА РОМАНІВНА

Харків -- 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

штетл єврейський національний мистецтво

Актуальність теми. Кінець XX - початок XXI ст. відзначився масштабним переосмисленням європейської культурної художньої спадщини, в оцінці якої все ясніше звучать поняття єдиного простору культури, ідентичності, універсальних архетипів і національного характеру мистецтва. У Східній Європі, і особливо в Україні, одним з таких яскравих історичних і культурних явищ стало єврейське містечко - реальний у своїй географії і історії світ і одночасно міфопоетичний образ, що став місцем перетину української і єврейської культур, високих духовних шукань і жорстоких соціальних потрясінь, охоронцем фольклору і народної старовини, живим середовищем традиційного ремесла і джерелом авангардних пошуків. Для єврейських митців штетл залишався «колискою» єврейського східноєвропейського середньовічного єврейства, у той час як для українських, польських, австро-угорських та інших майстрів єврейське містечко було наочним образом прадавнього біблійного народу, що мешкав поряд з ними, багато в чому закритого, обмеженого у правах і чудернацького у своєму повсякденному житті і звичаях. В єврейській історіографії світ штетлів отримав окреме визначення східноєвропейської єврейської цивілізації, котра більше п'яти століть здійснювала значний вплив на життя, побут, соціальну і культурну сферу титульних народів на сучасних територіях Польщі, України, Литви і Білорусі. На цих землях, і особливо в Україні, де у першій половині XVIII ст. розпочалося поширення хасидизму і відкіля двома століттями пізніше вийшов єврейський авангард, містечко стало мікрокосмом єврейської цивілізації, яку досліджували чимало етнографів, митців і мистецтвознавців. У ранній радянський період на базі матеріальної культури містечок створювалися численні музеї, у тому числі і єврейські, будувалася нова політика, спрямована на розвиток єврейської пролетарської культури. Тяжкі наслідки громадянської війни і обох світових війн, тоталітарної радянської політики, масова еміграція і десятиріччя забуття призвели до руйнування цього світу, але він залишився утіленим практично у всіх видах вербального і візуального мистецтва, стосовно останнього - у станковій графіці і живопису, в книжкових ілюстраціях, в ескізах костюмів і сценографії, кінематографі. Вивчення цього корпусу художньої творчості надає можливість не лише реконструювати світ штетла, але і прослідкувати в еволюції самого художнього процесу, побачити в одному ряді десятки митців різних творчих обдаровань і стильових напрямів, зрозуміти наскільки серйозно світ штетлу вплинув на коло тем і образів, сюжетний репертуар і багатство зображувальних форм і їхніх інтерпретацій. Це надає можливість відтворити середовище побутування творчих ідей і експериментів, побачити нові змістовні і формальні контексти в роботах відомих авторів, ввести до наукового обігу нові оригінальні твори забутих або маловідомих митців. Розкрити широту світосприйняття і рівень художньої майстерності при співставленні схожих сюжетів і виявленні типології образів різних митців. Все це зумовлює актуальність дослідження і постановку даної наукової проблеми.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження здійснювалося відповідно до плану підготовки наукових кадрів ХДАДМ, а також як частина держбюджетних тем «Схід і Захід в художньому просторі України: національна спадщина та інокультурний обмін», 2007-2008 рр. (номер держреєстрації 0107U002132), а також «Традиційне мистецтво Сходу і Заходу в культурному просторі України: від середньовіччя до сучасності», 2009-2010 рр. (номер держреєстрації 0107U003031).

Мета дослідження: прослідкувати витоки і розвиток теми штетла, його образно-пластичної мови у творах митців України першої третини XX ст. Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

- вивчити історіографію теми штетла в мистецтві, визначити її проблематику та актуальні питання, джерельну базу, стратегію і методи дослідження;

- охарактеризувати історико-культурний феномен штетла, як унікального явища східноєвропейської, у тому числі української культури, виявити джерела, види і жанри традиційного єврейського мистецтва штетла, що дали поштовх до подальших художніх шукань у станкових і прикладних видах мистецтва;

- проаналізувати актуалізацію теми штетла у світському єврейському мистецтві, етапи її розвитку в Україні з кінця XIX ст. по 1930-ті рр., охарактеризувати роль історико-етнографічних експедицій;

- розглянути розвиток теми штетла у творах художників Австро-Угорщини, Польщі, представників вітебської школи малювання і живопису І. Пена; виявити основне коло сюжетів;

- прослідкувати характер відображення світу штетла і його образів у творчості неєврейських художників першої третини XX ст.;

- розглянути образи штетла в формально-пластичних пошуках авангарду у творчості представників київської «Культур-Ліги», школи М. Бойчука у Києві і Харкові, одеського «Товариства незалежних митців»;

- систематизувати основне коло тем, пов'язаних зі штетлом, виявити причини їхньої усталеності, провести образно-стилістичний аналіз творів.

Об'єктом дослідження є твори образотворчого мистецтва, пов'язані з темою єврейського містечка - штетла.

Предмет дослідження - тематичні і формально-пластичні вирішення образів штетла у творах митців України першої третини XX ст.; їх еволюція і типологія.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період кінця XIX - першої третини XX ст. (до 1939 р. включно) у відповідності з початком і фінальним етапом розвитку теми штетла у творчості художників України.

Територіальні межі дослідження включають території, що належали Україні у вказаний період (Київський, Харківський та Одеський регіони як основі центри розвитку єврейської культури на той час). Для порівняльного аналізу використані твори митців Австро-Угорщини, Польщі, Росії, Білорусії.

Методи дослідження. У дослідженні були застосовані принципи історизму та системного підходу на основі комплексного використання джерел. Необхідність інтеграції декількох підходів (історичного, культурологічного, системного) зумовлена специфікою матеріалу, особливостями епохи та самого феномену штетла, який охоплює чимало сфер суспільно-культурного і художнього життя. Методи, що обиралися, були спрямовані на те, щоб розкрити історико-культурне тло, сюжетні і пластичні особливості формування і розвитку теми штетла в образотворчому мистецтві України, у тому числі і в річищі авангардних пошуків. Головними стали методи мистецтвознавчого образно-стилістичного, порівняльно-типологічного та іконографічного аналізу, на основі яких виявлялись сюжетний репертуар, стилістичні особливості, усталене коло підтем і сюжетів даної теми, розглядалися їх змістово-символічні аспекти і характер формально-пластичних рішень.

Джерельною базою дослідження стали твори з музейних колекцій, а також документи, візуальні матеріали і рідкісні книжкові видання з бібліотек, НДІ і державних архівів України, Росії і Білорусі.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше розглянуто тему штетла, як провідний мотив єврейського образотворчого мистецтва першої третини XX ст., що являє собою частину мистецтва України. Автором вперше в українському мистецтвознавстві:

- виявлено витоки розвитку теми штетла в єврейському мистецтві - історичні, культурні, соціальні, духовні та пластичні;

- на основі вивчення сюжетного репертуару теми штетла виокремлено низку основних усталених підтем;

- простежено еволюцію теми штетла у контексті розвитку стилів і напрямів європейського образотворчого мистецтва і мистецтва України зокрема;

- визначені фактори, що зумовили синтез єврейської народної пластики і стилістики авангарду у вирішення образів штетла, виявлені їх стилістичні особливості;

- зібрано, проаналізовано і упорядковано візуальний матеріал стосовно живописних, графічних творів, а також сценографії, присвячених темі штетла, введено до наукового обігу значну низку творів, що не експонувалися і не публікувалися раніше.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання при підготовці лекцій історії українського мистецтва XX ст., розробці спецкурсів з історії єврейського мистецтва у контексті діяльності низки вузів, що пов'язані з викладанням предметів з єврейської цивілізації, наприклад, у Міжнародному Соломоновому університеті, Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (міжнародна сертифікатна програма з юдаїки). Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці виставок і формуванні музейних колекцій, в роботах з історії і критики образотворчого мистецтва України, в наукових семінарах і конференціях з історії українського мистецтва першої третини XX ст.

Особистий внесок здобувача полягає в створенні цілісної картини розвитку теми штетла як провідного сюжетно-пластичного мотиву в єврейському образотворчому мистецтві України першої третини XX ст., визначенні його типології, образно-змістовних і формально-пластичних особливостей, введенні до наукового обігу нових документів і візуальних матеріалів. Всі результати дослідження стримані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації були апробовані на науково-методичних конференціях професорсько-викладацього складу ХДАДМ (2006-2008), міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: «Перші Богуславські читання» (Харків, ХДАДМ, 2006), щорічних міжнародних конференціх з юдаїки центра «Сефер» (Москва, 14-а конф., 2007); 12-а молодіжна конф., 2007; 15-а конф., 2008; 18-а конф., 2011), конференції «Четверті академічні читання пам'яті Семена Анського. На зламі століть. Історія і культура євреїв Східної Європи. 1880-1920» (Київ, 2007), сьомій міжнародній конференції «Схід-Захід. Культура і цивілізація (Одеса, «Міжнародний центр Реріха», 2007), Міжнародній науковій конференції, присвяченій пам'яті професора У.Д. Розенфельда «Актуальні проблеми світової художньої культури» (Гродно, 2008).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладено у восьми наукових статтях (чотири - у фахових виданнях, затверджених ВАК України), а також у двох тезах наукових конференцій.

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури і джерел (315 поз.), чотирьох додатків в окремому томі, до якого входять: словник художніх об'єднань, термінів і понять єврейської культури (136 поз), короткий біографічний словник митців (48 імен), альбом ілюстрацій (312 поз.), список ілюстрацій. Основна частина дисертації - 185 с., повний обсяг з додатками - 337 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, його хронологічні і територіальні межі, наукова новизна і практичне значення роботи, подаються дані про апробацію основних положень дисертації і обсяг публікацій.

У розділі 1 «Історіографія проблеми. Джерельна база і методи дослідження» проведено історико-бібліографічний аналіз дослідження двох основних складових даної теми - історико-культурного і художнього феномену самого штетла та етапів вивчення цього явища у творчості митців, а також подано інформацію про джерельну базу дисертації і використання основних методів дослідження.

У підрозділі 1.1 «Дослідження феномену штетла і єврейських художніх традицій у Східній Європі» показано, що інтерес до історії та етнографії Південно-Західного краю Російської імперії, що включав «смугу єврейської осілості», спочатку виникає у російської інтелігенції (П. Чубинський, Ж. Рауль, М. Грейм). Пізніше на власну культуру і художню спадщину звертається увага в єврейських літературних і громадських колах (Г. Богров, І. Оршанський, М. Бєрман, Ш. Дубнов, М. Винавер, М. Кулішер, М. Вішніцер). Починаючи з С. Ан-ського, Р. Бернштейн-Вішніцер, М. Сиркіна, М. Балабана, Г. Лукомського, а вже за радянських часів - українських дослідників Д. Щербаківського, П. Жолтовського, Г. Бріллінга та ін., духовний та художній світ єврейського містечка не виникає сумнівів у його культурній самобутності, виражальній силі, різноманітті видів єврейського традиційного мистецтва, його багатій символіці і зв'язку з місцевою українською, польською і в цілому європейською культурою. Однак визначення «штетл» з його сучасними контекстами і образами «колиски єврейської цивілізації» сформувалося лише декілька десятиріч тому (М. Боровські, Е. Герцог), як усвідомлений з позицій часу і масштабів Голокосту минулий світ східно-європейського єврейства. Вивчення художньої спадщини штетла у міжвоєнний час, а також нестихаючий суспільний і науковий резонанс до цієї теми у зарубіжних дослідників (А. Рехтман, М. Діамант, Д. Роскес, Б. Кіршенблат-Гімблет, І. Губерман, Г. Казовський, Б. Хаймович, С. Кравцов), а після створення СНД в Росії (О. Канцедікас, Д. Гоберман, В. Димшиць, В. Лукін, А. Соколова, М. Каспіна, О. Львов) і незалежній Україні (Ю. Ходорковський, Ф. Петрикова, І. Сергєєва, Ю. Ліфшиць, М. Поліщук, Т. Романовська, Є. Котляр, К. Бойко, О. Бойко, Н. Левкович, О. Школьна) створили серйозну наукову і джерельну базу. Незважаючи на катастрофи XX ст., що майже знищили матеріальне середовище містечок, ми можемо реконструювати їхній образ, показати, яким його бачили митці на межі XIX - XX ст. і як його уявляли у своїх публікаціях покоління вчених з кінця XIX ст. і дотепер.

У підрозділі 1.2 «Образи штетла у творчості митців другої половини XIX - першої третини XX ст.: етапи наукового осмислення» установлено, що питання про дослідження теми штетла в мистецтві не ставилося упритул до останнього часу, затьмарюючись загальними проблемами єврейського мистецьтва і дискусіями навколо його образно-стилістичної мови від побутоописувальної традиції передвижництва (М. Міньковський, М. Готліб, С. Гіршенберг, М. Маймон, Л. Пастернак та ін.), декоративно-прикладних тенденцій модерну («Бецалель», «Махмадім») до пошуків нової пластичної мови єврейського мистецтва («Юнг Ідиш», «Культур-Ліга», «Товариство незалежних митців») та інших, менш радикальних віянь. З одного боку, зачаровувало культурною спадщиною (С. Ан-ський, А. Ефрос, Б. Шац), з іншого - ототожнювалося зі світом «гетто», «галута» (історичного вигнання євреїв), «смуги осілості», «провінції», що стримувало прагнення євреїв до нової культури і мистецтва. Актуальним було подолання сюжетики «єврейських тем» і заглиблення у формальні завдання (М. Бубер, М. Лаврський, маніфести Б. Аронсона та І.-Б. Рибака, М. Шагала). Мотиви та образи штетла стали своєрідним матеріалом художніх пошуків. У період боротьби з юдаїзмом, національними рухами і модернізмом дана тема зникла впритул до 1990-х років, коли її починають розглядати з двох боків: загально художньою і національною. Перший ракурс висвітлює загальний контекст розвитку мистецтва авангарду і різних його напрямів, де підкреслюються досягнення «форми», але не виділяється єврейська складова. Інший погляд акцентує «національні» сюжети творчості. Цілий ряд зарубіжних авторів (З. Амішай-Майзелс, Р. Аптер-Габріель, М. Райнер, Д. Боулт, Г. Казовський, К. ле Фоль, Є. Малиновський, Л. Войскун та ін.), а також дослідники на пострадянському просторі (О. Шатських, І. Духан, І. Немцова, Г. Глембоцька) поєднують ці два ракурси у єдиний об'єктивний погляд, де образ містечка починає набувати одне з центральних значень об'єкта, символу і «матеріалу» художньої творчості. Вони аналізують вплив фольклору і народного мистецтва штетла на творчість єврейських художників, типологію образів містечка - «іконографію гетто» (Амішай-Майзелс), пластичні експерименти, особливо експресіонізм, з яким пов'язані містицизм і молитовна експресія хасидизму. В. Сусак, Л. Соколюк, О. Лагутенко, Д. Горбачов, Г. Скляренко та ін. підкреслюють тісний зв'язок сюжетів і пластики єврейських митців із загальним контекстом українського мистецтва. Своє нинішнє значення образ штетлу набуває у працях Г. Казовського, показаний з особливою гостротою при аналізі сюжетних і формальних пошуків ідентичності єврейських митців.

Можна констатувати послідовну актуалізацію теми штетла як головного топосу творчості єврейських митців України. Однак їх твори не розглядалися «навколо» теми штетла з її еволюцією, сюжетно-типологічним репертуаром і формально-пластичними пошуками. Разом з тим роботи попередників, широка наукова, джерельна і музейна база дають можливість вперше провести комплексне дослідження цього явища українського мистецтва у широкому культурному контексті.

У підрозділі 1.3 «Джерельна база і методи дослідження», показано, що робота побудована на матеріалах зібрання Музею історичних коштовностей (Київ), Музею історії релігії, Музею етнографії і художніх промислів, Львівського історичного музею (три останні - у Львові), Вінницького обласного краєзнавчого музею, Російського етнографічного музею (Санкт-Петербург), фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (відділи юдаїки та рукописів), наукового архіву Інституту археології НАН України, зібрань інституту юдаїки і Центру вивчення історії і культури східноєвропейського єврейства Національного університету «Києво-Могилянська академія». Твори художників вивчалися в Україні (Національний художній музей України, Харківський художній музей, Львівська картинна галерея, приватне зібрання О. Фельдмана (Харків), Білорусії (Вітебський обласний краєзнавчий музей, Державний художній музей республіки Білорусь (Мінськ), Росії (Російський державний музей літератури і мистецтва, Державний науково-дослідний музей архітектури ім. О.В. Щусева), Ізраїлі (Музей Ізраїлю в Єрусалимі, Тель-Авівський художній музей, Музей Рибака в Бат-Ямі, Художній музей в Ейн-Гароді, Музей російського мистецтва ім. Цетліних в Рамат-Гані).

Літературно-документальні джерела являють мемуаристику, експедиційні щоденники художників і дослідників (С. Ан-ський, А. Рехтман, Д. Щербаківський, П. Жолтовський, Е. Лисицький, М. Шагал, Г. Сліосберг), маніфести (Б. Шац, І.-Б. Рибак, Б. Аронсон, М. Шагал), оригінальні друковані видання 1920-х - 1930-х рр. на їдиш - взірці книжкової графіки художників «Культур-Ліги» (Й. Чайков, І.-Б. Рибак, С. Шор, Е. Лисицький, Н. Шифрин та ін.) і видання харківських юойчукистів (М. Фрадкін, Б. Бланк), каталоги, зарубіжні журнали з єврейського мистецтва («Ost und West», Ріммонім (на їдиш та івриті), «Menorah», «Jewish Art», «Ars Judaica»), а також російськомовні альманахи межі XIX - XX ст.: «Еврейская старина», «Новый восход», «Еврейская неделя» та ін., де демонструвалися роботи митців і показувалась тема штетла у широкому контексті.

Методологічною основою дисертації стали принципи історизму і системного підходу. За допомогою методів історико-культурної реконструкції і систематизації було відтворено контекст розвитку теми штетла на тлі художніх процесів доби, трансформації єврейського традиційного світу, формування ідей створення національної культури і мистецтва. На основі методу типологізації вибудовувались ряди образів, сюжетів і мотивів, що стали репрезентацією теми штетла, а їх побутування досліджувалось методом іконографічного аналізу. Методи образно-стилістичного аналізу дозволили розглянути еволюцію теми штетла та її трактування у творах майстрів, які наслідували різні стильові напрямки. Було використано і метод порівняльного аналізу, за допомогою якого порівнювались варіації окремих сюжетів у творчості різних майстрів, виявлялися першоджерела і прообрази їхніх творів.

У розділі 2 «Штетл як джерело художніх образів єврейського світу» виявлено характерні риси штетла, що сприяють пізнаваності його образу: історико-культурні особливості, побутове і релігійне життя, своєрідність архітектури і традиційного мистецтва.

У підрозділі 2.1 «Історико-культурний феномен штетла» на основі узагальнення матеріалів про життя і культуру єврейського містечка визначено феномен штетла на тлі його історичної трансформації - від східноєвропейської єврейської діаспори до «смуги осілості» і далі, за часів міжвоєнних десятиріч, до знищення традиційного світу штетла. Виявлено низку типологічних складових штетла, що зробили його символом східноєвропейського єврейства. Штетл як єврейське містечко являл собою специфічне історико-культурне середовище, що мало знінювалося і в якому мешкали євреї-ашкенази Східної Європи, починаючі з XV ст. і аж до Голокосту. Світ штетла характеризувався середньовічним міським устроєм, багатовіковими традиціями і соціальною структурою, де панували закони Тори і відображалася специфіка усіх попередніх умов життя.

Розглянуто архітектурний простір штетла у контексті єврейської світобудови і уявлень про комфортне та безпечне життя. Елементи архітектурного середовища штетла: синагогальний двір або комплекс зі Старою чи Великою синагогою (мурованою чи дерев'яною), пізнішими молельнями і релігійно-навчальними закладами (бейт-мідраш, талмуд-тора, єшива), заїжджими дворами (заїздами) і житловою забудовою сприймалися як репрезентація його традицій і відображалися в творах митців як пізнаваний образ штетла. Встановлено зв'язок ремесел з традиціями життя і культу, на основе чого показано візуальний світ як відображення єврейської естетичної своєрідності. Євреї штетлів мали усталене коло професій, дозволених існувавшими державними законами і обумовлених власними обрядами і традиціями (рабин, шамес, шойхет, моель, меламед та ін.). Типажі штетла пізнавалися за загальним виглядом і одягом. Для чоловіків були характерні єрмолка, картуз, штраймеле (міхова шапка), капот (сюртук з довгими полами), обрядові аксесуари - талес и тфилін, характерні борода і пейси; для жінок: сукня чі спідниця з довгим подолом, довгі рукава до кісті, характерно пов'язана хустка, святковий, розшитий нагрудник - брусстух.

На основе аналізу різних видів традиційного мистецтва - різьблення мацев (надгробок), розписів синагог, декорацій мізрахів (настінних панно), пінкасів (книгозаписів єврейських громад), рейзеле (витинанок), художнього металу, дерева та шитва визначено коло символів, що склалися і переходили з одного виду мистецтва в інший; виявлено їх фольклорні і зображальні джерела, стилістична специфіка, зв'язок з месіянськими образами та дидактичними мотивами єврейського вчення.

У підрозділі 2.2 «Художній світ штетла у відкриттях мистецтвознавців, етнографів і митців» показано поступове звернення до світу штетла дослідників і художників, котрі зафіксували його образ для своїх сучасників і нащадків. Ця фіксація відбувалася паралельно зі руйнуванням штетла і його переходом з реального виміру у фольклорно-міфологічний. Початком цього процесу стала Гаскала (єврейське Просвітництво) з ідеями інтеграції євреїв у європейську спільноту, пізніше модернізація і акультурація єврейства, а також державна політика атеїзму і дезінтеграції національних рухів. Епоха єврейської емансипації відкрила для євреїв доступ до світської культури і мистецтва, а сам світ штетла з його самобутньою єврейською культурою і мистецтвом став об'єктом вивчення і наукових експедицій. У ході їх із'являються перші натурні зображення, малюнки і фото архітектурного середовища, предметів єврейського побуту і ритуала (С. Ан-ський, Г. Лукомський). За радянських часів це було мотивовано музейним будівництвом на тлі вивчення та збирання українського мистецтва (С. Таранушенко, П. Жолтовський, Д. Щербаківський, Г. Бриллінг та ін.). Головною метою цих пошуків була ретельна документальна фіксація старовини, що минала і пам'яток єврейського мистецтва (Г. Лукомський, С. Юдовін, М. Топорков), що послужило базою для подальшої творчості художников у рамках розвитку теми штетла.

У розділі 3 «Тема штетла у східноєвропейському мистецтві кінця XIX - першої третини XX ст.» аналізуються твори на тему штетла у Східній Європі, розглядаються джерела виникнення даної теми і аналізуються декілька її напрямів.

У підрозділі 3.1 «Штетл у творчості єврейських художников» показано, що ранні зображення штетла у творах польських митців (Мауриці і Марчін Готтліби, В. Вахтель, Л. Горовиць, Я. Вайлнс та ін.), зображували єврейське життя в його побуті й етнографії як невід'ємну частину загальної історії Польщі в контексті національного відродження. Коло тем і сюжетів, сформований ними і пов'язаний з образами штетла, став базою для наступних генерацій митців. В нього увійшли портрети типажів штетла, нерідко з атрибутами традиційних професій і ремесел; архітектурні образи містечка з характерною забудовою: синагогою, заїздом, ринком, житловими будинками; єврейські свята, обряди і побутові сюжети; теми погромів. У першій третині ХХ ст. цей тематичний репертуар було доповнено і розроблено авангардистами як у Польщі, так і на теренах колишньої Російської імперії, де значну частину складали митці України.

У розділі показано еволюцію пошуків свого місця в мистецтві художників-євреїв, починаючи від перших майстрів, які отримали доступ до художньої освіти (М. Антокольський, І. Левітан, Л. Пастернак, Л. Бакст, М. Маймон, І. Пен та ін.), вплив на їхній пластичний вибір європейського модернізму (інтернаціональне мистецтво Х. Сутіна і Й. Цадкіна), та зверненняи єврейських митців до національних ідей, тем і образів з різних естетичних платформ, навколо яких формуються об'єднання і школи. Серед них - пов'язані пластикою модерну школа мистецтв і ремесел «Бецалель» в Єрусалимі (Б. Шац, Е. Ліліен) і паризьке об'єднання «Махмадім» (Й. Чайков, М. Шварц, Й. Ліхтенштейн), котрі у своїх пошуках єврейської теми і пластики так чи інакше були звернені до теми штетла.

Досліджено сплеск інтересу до єврейської тематики в культурних і художніх колах у передвоєнні роки (до 1914 р.), формування у перші десятиріччя радянської влади центрів єврейської культури у Петрограді, Москві, Вітебську, Києві, Харкові та Одесі (петроградське «Єврейське товариство заохочення художників», з відділеннями у Москві, Києві і Харкові, московське товариство «Шамир», київське об'єдняння «Культур-Ліга» з відділеннями у Москві і Польщі, одеське «Товариство незалежних митців»), національних художних шкіл (Школа малювання і живопису І. Пена у Вітебську, єврейська художньо-промислова студія (пізніше школа і технікум) київської «Культур-Ліги»), звернення до цієї теми учнів школи М. Бойчука у Києві і Харкові.

Розглянуто роль І. Пена, апологета єврейського побутового жанру, і його вітебської школи (1897-1918 рр.) у розвитку теми штетла через відображення народного життя в його історії і сучасності. Школа об'єднала академічні традиції з певним тяжінням до народного примітиву і дала поштовх багатьом митцям для розвитку цієї теми в подальших художніх пошуках від реалізму до авангарду. Розширюється попереднє коло тем і мотивів і в творчості Пена і його учнів: М. Шагала, С. Юдовіна, І. Туржанського, Д. Якерсона, М. Кабіщер-Якерсон та ін. з'являються нові мотиви: включається значущий (читабельний) текст, що розкриває ідею твору, мотив годинників, що став не тільки символом традиційного єврейського дому, але і невблаганного бігу часу, що відмірює життя людини та всього штетла.

У підрозділі 3.2 «Єврейська тема очима неєврейських митців» показано, що звернення неєврейських митців до цієї теми було викликано інтересом до етнографізму і колоритності єврейських типажів, їх портретів (І. Репін, М. Ярошенко, І. Крамськой) і жанровим сценкам (В. Маковський, С. Васильківський), місця євреїв в історичному жанрі польського мистецтва (Я. Матейко, Я. Машковський); антисемітських гротесків і карікатурності (Ю. Крушевський), а также «зовнішнім» поглядом на трагедію погромів (С. Фабьянський, В. Касіян) і викриття релігійного мракобісся (М. Пимоненко), що було нехарактерним для власне єврейських митців.

У розділі 4 «Світ штетла у художніх пошуках в єврейському мистецтві в Україні першої третини XX ст.» розглянуто образи штетла у творчості представників основних напрямів єврейського мистецтва в Україні: художньої секції «Культур-Ліга», послідовників школи М. Бойчука у Києві і Харкові, членів одеського «Товариства незалежних митців».

У підрозділі 4.1 «Штетл і їдишкайт у художній програмі «Культур-Ліги» показано роль художнього крила київської «Культур-Лиги» (творчість І.-Б. Рибака, М. Епштейна, Б. Аронсона, І. Рабичева, І. Рабиновича, Е. Лисицького, Й. Чайкова, А. Маневича, Н. Шифріна та ін.) і її відділень у Москві, Румунії, Литві, Польщі, США у розвитку нового єврейського мистецтва, вирішення національної теми через синтез традиційної народної пластики і образів штетла з новітніми авангардними течіями. У ході дослідження встановлено, що основна маса творів митців «Культур-Ліги» виконана в кубофутуризмі (ілюстрації Й. Чайкова, І.-Б. Рыбака, С. Шор та ін.), окремі твори витримані в експресіоністській манері (І.-Б. Рибак), відзначено вплив конструктивізму (М. Епштейн, І. Рабичев), неопримітивізму (О. Тишлер, С. Нікритін). Також встановлено, що художники «Культур-Ліги» не дотримувались єдиного стилю у своїх творах (І.-Б. Рибак, Й. Чайков, С. Шор та ін.), працюючі у широкому стилістичному діапазоні.

Твори культур-лігівців у двох основних напрямах творчості - книжковій графіці (ілюстрації Й. Чайкова, І.-Б. Рибака, С. Шор, Б. Аронсона та ін.) і сценографії (декорації та ескізи костюмів І. Рабичева, М. Епштейна та ін. для еврейських театрів), а також в живопису (Й. Чайков, І.-Б. Рибак) були орієнтовані на вирішення різних завдань - від натурної фіксації образів штетла до авангардних пошуків, що не перегукуються з традиційною пластикою, але так само відтворюють національну ідентичність. Їх внесок у розвиток теми штетла, крім розширення стилістичних трактувань, полягав у використанні традиційного шрифту (їдиш) як самостійного пластичного мотиву, зверненні до національних символів. Лейтмотивом багатьох творів стають ностальгія за втраченим штетлом, страх перед невідомістю майбутнього і теми погромів, що пропускаються крізь метафоричні образи, просякнуті мінурністю і містицизмом.

У підрозділі 4.2 «Еврейська тема у творчості художників школи М. Бойчука» проаналізовани образно-пластичні трактування штетла у творах послідовників М. Бойчука (М. Шехтман) та його учнів С. Налепінської-Бойчук (К. Козловський) та І. Падалки (Б. Бланк, М. Фрадкін) крізь призму творчого методу бойчукістів з їхніми пошуками національних форм, що корінням сягали традицій монументалізму проторенесансної доби, народної пластики та були захоплені сучасними європейськими тенденціями.

У творчості київського бойчукіста М. Шехтмана знайшла відображення тема вигнання і погромів, як нескінчений мотив втрат і дороги, спрямованої у безвість, загального настрою сумного споглядання. Твори К. Козловського передають експресіоністський колорит містечка через динамічне перетікання фактур природи і рукотворного світу штетла, що став заручником руйнацької стихії історії і часу. У найбільш широкому діапазоні - від традиційного пейзажу і типажів до месіянських алегорій - тема штетла представлена у творах харківських графіків - Б. Бланка и М. Фрадкіна, де (особливо у Бланка) поряд з неопримітивізмом простежуються і елементи експресіонізму, обумовлені емоційним трактуванням теми погромів, знищенням містечок і страхом перед невідомістю майбутнього.

У підрозділі 4.3 «Образи штетла у творах М. Мане-Каца» дано аналіз індивідуального творчого методу М. Мане-Каца у трактуванні образів штетла. Звертаючись переважно до його типажів (побутові сюжети, цикл «Єврейські музиканти»), художник передає загальний колорит містечкової атмосфери, просякнутої теплотою та затишком, емоційністю і містицизмом, прагненням до вічних істин добра і світла, внутрішнього споглядання Бога, що поєднало в собі філософію і світосприйняття хасидизму з пластикою модернізму, стало своєрідним взірцем «перекладу» світу єврейського містечка на «французьку живописну мову».

У підрозділі 4.4 «Єврейське містечко у творчості одеських митців» демонструється роль Одеси як одного з найкрупніших центрів єврейської культури і південноросійського художнього середовища, в якому образи штетла трактуються в різних художніх традиціях. Одна з них - передвижницьке побутоописування С. Кишинівського (жанрові сюжети, типажі, тема гонінь), де автор передає філософію світу штетла, рухаючись від реалізму до імпресіонізму і кольороносності, характерних для південноросійської мистецької школи. Інша - модерністські тенденції, що ринули в Одесу у першій третині XX ст. і стали завдяки зусиллям Я. Перемена - сіоніста і надхненника єврейських митців, основою «Товариства незалежних митців». Біла двох десятків майстрів (А. Нюрнберг, Т. Фраєрман, С. Фазіні, С. Олесевич, І. Малик, І. Мексін, М. Гершенфельд, Ф. Гозіасон та ін.) були об'єднані ідеями єврейського відродження, спасіння від асиміляції і виведення на новий сучасний рівень єврейського мистецтва. Тяготіння Товариства, у дусі паризької школи, до чистого живопису і пластичного відтворення світу не поставило тему штетла в центр його творчості, але зробило її одним з матеріалів їх національної творчості у контексті сучасного європейського мистецтва. В роботах «одеських парижан» містечко несе як традиційний зоровий образ, так і просякнуто ідеями сіоністської романтики і виходу зі штетла в сучасний світ, що відтворюється пластикою імпресіонізму, кубофутуризму, неопримітивізму та ін. Ще один одеський модерніст - І. Френкель передає колорит штетла шляхом теплоти та експресивної манери письма, трансформує індивідуальні риси в силуети-знаки, що підкреслюють національний характер теми.

ВИСНОВКИ

1. Обґрунтовано, що в ході розвитку єврейського мистецтва в Україні кінця XIX - першої третини XX ст. тема єврейського містечка - штетла стала ключовим образом, символом і матеріалом, через який митці різною пластичною мовою розкривали свою національну ідентичність. Історіографічні дослідження і аналіз наукової літератури показали, що увага до штетла, його культури і мистецтва, а також до творів митців на цю тему вийшла у дореволюційний час і посилилась у 1920-х - на початку 1930-х рр. на тлі єврейського національного відродження і музейного будівництва. Однак у 1930-ті рр. ці дослідження були перервані аж до початку 1990-х рр., але продовжувалися за кордоном з післявоєнних років. За останні два десятиріччя дослідження історико-культурного феномена штетла, його традиційного мистецтва і фольклору вийшли на новий рівень, сформували саму парадигму штетла як «колиски єврейської цивілізації», усвідомлений з позицій часу і Голокосту минулий світ східноєвропейського єврейства. Однак у мистецтвознавчих дослідженнях образ штетла незримо присутній на другому плані оповідання як загальне тло життя єврейських громад, а не як основний фокус їх творчих устремлінь. У даній роботи вперше проведено дослідження, у якому штетл переміщається в центр оповіді, стає головним об'єктом мистецтва, демонструє у творах мистецтв не тільки культурну еволюцію єврейства, але і його художній розвиток - від побутоописування до найсміливіших експериментів у галузі авангарду.

2. Виявлено низку типологічних складових штетла, як символу східноєвропейського єврейства. Штетл являє собою не тільки компактне єврейське поселення, але і специфічне історико-культурне середовище, в якому мешкали євреї-ашкенази Східної Європи принаймні з XV ст. до третини XX ст., коли традиційне життя штетла почало руйнуватися внаслідок світових війн і соціальних потрясінь. Своєрідність культури штетла була пов'язана з умовами життя єврейської громади, багато в чому замкненої і застиглої у своїх багатовікових традиціях, що диктувалося приписами юдейської релігії, а також обумовлювалося державними, головним чином дискримінаційними законами.

Показано, що елементи архітектурного середовища штетла сприймалися ззовні як репрезентація його традицій і в роботах митців були представлені наступними об'єктами: синагогальний двір зі Старою або Великою синагогою, пізнішими релігійно-навчальними закладами (бейт-мідраш, талмуд-тора, єшива), іноді - заїзд (заїжджий двір). Виділено низку містечкових «типажів», пов'язаних зі специфічним характером життєдіяльності і колом професій, дозволених для євреїв загальними законами (торгівля, оренда, ремеслові промисли), а також зумовлених релігійною обрядністю і традиціями (рабин, шамес, шойхет, моель, меламед та ін.) і пізнаваних за певним образом і костюмом (чоловіки / жінки).

Встановлено, що в основі традиційних для штетла видів художньої творчості - камнерезальному мистецтві мацев (надгробок), розписах синагог, мізрахах, ілюстрованих пінкасах і витинанках - рейзеле, художньому металі, дереві і шитві - склалося коло символів, що переходили з одного виду мистецтва в інший і були пов'язані з релігійно-месіанськими образами, дидактичними основами єврейського мистецтва, забороною антропоморфних зображень. Джерелами символічних образів (архітектура, анімалістка, геральдика та ін. сюжети, у тому числі декоративні) були європейські середньовічні манускрипти, східні арабески, картуші й орнаменти, зображення тварин і птахів. В основі стилістики традиційних зображень був синтез килимового вирішення східних арабесок, народний примітив, традиції європейського і місцевого (польсько-українського) бароко.

3. Показано, що інтерес до штетла, як унікального об'єкта зображення, виникає паралельно з його поступовим руйнуванням і перетворенням у міфологему. Цей процес було розпочато Гаскалою - єврейським Просвітництвом з його ідеями інтеграції євреїв до європейської спільноти, що відкривало євреям доступ і до світського мистецтва. Ранні зображення штетла і його мешканців з'являються в академічних творах польських митців: бр. Готтлібів, В. Вахтеля, Л. Горовиця, Я. Вайнсла та ін., де штетл стає одним з етнографічних мотивів історичних картин. В Російській імперії перші зображення архітектурного середовища і предметів єврейського побуту з'являються в експедиціях С. Ан-ського, Г. Лукомського, за радянських часів їх фіксують у фотографіях С. Таранушенко, П. Жолтовський, Д. Щербаківський, Г. Бриллінг та ін. Малюнки учасників експедицій: С. Юдовіна, Г. Лукомського, М. Топоркова переслідували як головну мету точну фіксацію об'єктів, що разом з численими фотографіями послужили матеріалом у подальшій творчості митців.

4. Розкрито сприйняття теми штетла неєврейськими митцями, які розглядали його крізь призму національних і соціальних стереотипів, де містечкові євреї виступають як екзотичні персонажі (І. Репін, М. Ярошенко, І. Крамськой), діяльні сусіди, часто в карикатурних, не позбавлених антисемітських конотацій образах, як чужих іновірців, крамарі, специфічно одягнені з гротескно під кресленими портретними рисами (Я. Машковський, К. Желеховський, А. Різзоні, В. Маковський, С. Васильківський, Ю. Крушевський). «Жертва фанатизму» М. Пимоненка стає особливою роботою, що викриває штетл як догматичний світ, загнаний власним консерватизмом і лещатами «смуги осілості» на крайню сходину релігійного мракобісся. Найбільш резонансні теми, зокрема антиєврейські погроми (С. Фаб'янський, В. Касіян) також входять до спектру «зовнішнього» сприйняття єврейської теми.

5. Виявлено пластичну еволюцію вирішення образів штетла від реалізму до авангарду у відповідності з розвитком європейського мистецтва, ідейними програмами і маніфестами єврейських митців. Стилістика розкриття теми штетла перетерплює зміни від академічних реалістичних творів польських митців, творчості М. Маймона і І. Аскназія, пошуків вітебської школи І. Пена, де з'являється відтінок народного примітиву, модерну у творах представників школи «Бецалель» і об'єднання «Махмадім», до авангардної кубофутуристичної і експресіоністської пластики митців київської «Культур-Ліги» і одеського «Товариства незалежних митців», а також неопримітивізму буйчукістів. У деклараціях названих об'єднань, члени яких присвячували свої твори темі штетла, загальною метою було створення нового єврейського мистецтва на основі синтезу народної пластики і досягнень європейського авангарду.

Розкрито сюжетно-тематичну типологію образів штетла з усталеним колом тем і образів, що склалися у творах митців Польщі (бр. Готтліби, Л. Горовиць, Ш. Бушбіндер, Л. Крестін, С. Гіршенберг, Л. Піліховський, М. Мінковський та ін.): портрети типових представників штетла, нерідко з атрибутами традиційних професій, зображення пейзажу штетла з характерною архітектурною забудовою у вигляді як тла, так і окремого мотиву: синагоги, заїзду, ринку, житлових будинків; тема єврейського погрому; антисемітська тема. І. Пен та його послідовники, у тому числі М. Шагал і С. Юдовін, підсилили побутову міфопоетику штетла, увівши до кола його образів мотив єврейського тексту, що підсилював сюжетний контекст. Представники «Культур-Ліги» (І.-Б. Рибак, М. Епштейн, Б. Аронсон, І. Рабичев, І. Рабинович, С. Нікритін, Е. Лисицький, Й. Чайков, Н. Шифрін), члени «Товариства незалежних митців» (А. Нюрнберг, Т. Фраєрман, С. Фазіні, С. Олесевич, І. Малик, І Мексін, М. Гершенфельд, Ф. Гозіасон та ін.) і окремі майстри (М. Мане-Кац, С. Кишинівський) розширили «межи ідентичності» єврейської теми - від пізнаваних елементів антуражу і світу штетла до абстрактних асоціативних образів, від станкових форм до книжкової графіки і сценографії, ввели мотив шрифта як самостійного пластичного елемента, що пов'язував національну основу з мовою авангардного мистецтва.

6. Встановлено зв'язок між усталеними образами штетла і змінами в культурному і художньому житті євреїв. Зникнення світу штетла і масова еміграція євреїв зумовили: прагнення до фіксації об'єктів культури, що зникала, звернення до побутової і обрядової тематики; образи «нового світу», «нового майбутнього», месіянські сюжети; ностальгію за світом штетла - образи спустілого містечка; тему поховань як метафору переходу штетла в інший світ. Розвиток авангардних течій в європейському мистецтві та ідей синтезу народної пластики і авангарду дали новий поштовх розвиткові національної єврейської теми через образи-асоціації з музичними ритмами, місцем або часом дії спектаклю в сценографії; розширення засобів емоційно-психологічного трактування індивідуальних і збиральних образів, що передають ностальгію за штетлом, надії на нове життя або страх перед невідомістю майбутнього, релігійним світосприйняттям хасидизму.

7. Вичленено низку зображальних символів штетла, що стали основою його іконографії і пізнавальними алегоріями: розташовані поряд синагога і церков - символ сусідства двох культур; фігура єврея в лапсердаці і єрмолці, картузі або штраймелі, талесі і тфиліні, нерідко з професійними атрибутами - індивідуалізований образ мешканця штетла; коза, яку, як правило, тримали євреї в господарстві і яка асоціювалася з єврейським містечковим побутом; годинник - характерний предмет єврейського інтер'єру, що одночасно виступав як символ плину часу; синагогальна або домашня культова атрибутика - символ традиції. Пізнаваний колорит штетла створювався зображенням характерних стиснених будівель і синагоги в центрі, вузьких вибоїстих вулочок, мотивами кладовища, натовпи, що підсилювала враження скупченості, або навпаки - кинутого і спустілого простору. Образ старого традиційного світу штетла протиставляється образам майбутнього нового світу - в образах міських євреїв, євреїв-колгоспників, в месіянських образах, або в зображенні нескінченої дороги, що символізувала вихід зі штетла. Образам штетла надавався відтінок ірреальності, химерної містичної субстанції, що знаходилась поза часом і простором і символізувала життя народу-вигнанця.

8. Перспектива подальших досліджень відкриває цілу низку напрямків, серед яких: еволюція теми штетла у творчості окремих митців, зв'язок експресіоністської пластики єврейського мистецтва з містико-емоційним світосприйняттям хасидизму, рефлексії сучасних митців на теми штетла та ін. Незалежно від тематичної спрямованості, завжди актуальним залишається завдання розширення дослідницької бази і введення до наукового обігу нових творів і персоналій.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Котляр Е. Р. Штетл в графике Моисея Фрадкина / Е. Р. Котляр // Параллели. Русско-еврейский историко-литературный и библиографический альманах. - М.: Дом еврейской книги, 2005. - № 8-9. - С. 200-208.

2. Котляр Е. Р. Предмет в богослужебной магии штетла / Е. Р. Котляр // Anima Rerum. - Харьков, 2006. - №1. - С. 26-28.

3. Котляр Е. Р. Образы галута и геулы в графике еврейских художников (На примере Э. Лильена, И. Чайкова и М. Фрадкина) / Е. Р. Котляр // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2007. - № 2. - C. 62-74.

4. Котляр Е. Р. Образы жителей еврейского местечка в гравюрах С. Юдовина и М. Фрадкина / Е. Р. Котляр // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2007. - № 3. - C. 70-81.

5. Котляр Е. Р. Образы штетла в произведениях художников «Культур-Лиги» / Е. Р. Котляр // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2007. - № 8. - C. 48-64.

6. Котляр Е. Р. Образы штетла в графике Моисея Фрадкина / Е. Р. Котляр // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2008. - № 9. - C. 168-176.

7. Котляр Е. Р. Еврейское местечко и идишистская культура в книжных иллюстрациях художников «Культур-Лиги» / Е. Р. Котляр // Н. К. Рерих и его современники. Коллекции и коллекционеры: материалы научно-практических конференций 2005-2006. - Одесса: Астропринт, 2008. - C. 600-612.

8. Котляр Е. Р. Визуальные образы галута и геулы в графических произведениях еврейских художников (На примере Э. Лильена, И. Чайкова и М. Фрадкина) / Е. Р. Котляр // От Библии до постмодерна. Статьи по истории еврейской культуры (Чейсовская коллекция). - М.: Книжники; Текст, 2009. - С. 575-585.

Тези доповідей:

1. Котляр Е. Р. Витебская школа Иегуды Пэна и жанровые картины еврейского местечка / Е. Р. Котляр // Актуальные проблемы мировой художественной культуры: материалы Международной научной конференции, памяти профессора У.Д. Розенфельда (Гродно, 8-9 апреля 2008 г.) / под ред. А. П. Богустова и др. - Гродно: Гродненский государственный университет им. Янки Купалы, 2008. - Ч. 2. - С. 70-72.

2. Котляр Е. Р. Образно-стилистический анализ картины Н. Пимоненко «Жертва фанатизма» / Е. Р. Котляр // Методологія сучасних наукових досліджень: матеріали 7 науково-практичної конференції молодих учених (Харків, 4-5 листопада 2010 р.) / за загальною редакцією акад. І. Ф. Прокопенка. - Харків: ФОП Андреев К.В., 2010. - С. 40-41.

Размещено на Allbest.ru