Українська промислова вибійка другої половини ХХ – початку ХХІ століття: культурологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

УКРАЇНСЬКА ПРОМИСЛОВА ВИБІЙКА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ - ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність: Теорія та історія культури

Теслюк Ірина Святославівна

Івано-Франківськ, 2010 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Культура художнього опорядження текстилю - це особливий вид діяльності людини, який об'єднує матеріальне виробництво і духовно-естетичне, творче осмислення дійсності. Виготовлення та оздоблення тканин - одна з найпоширеніших галузей українського декоративного мистецтва, а в умовах тиражованого випуску продукція текстильної промисловості стала і сферою дизайну. Серед вітчизняних візерункових тканин найбільшу частку становили вибійчані. Завдяки значному резонансу цієї галузі професійної діяльності в другій пол. ХХ ст. серед мистецьких кіл та широких верств населення, промислова вибійка стала складовою національної культурної спадщини. Вона сформувалась у самостійну ланку творчості, що виявляє стилістичну єдність з іншими видами візуального мистецтва, а завдяки комунікаційним, споживчим і виховним характеристикам є проявом художньої культури.

Вибійництво в Україні має глибокі корені: найдавніші із збережених тканин місцевого виготовлення датують ХІ-ХІІ ст. Народна вибійка олійними фарбами утрималася в Україні найдовше серед усіх європейських країн - до 30-х рр. ХХ ст. У кінці ХVIIІ-ХІХ ст., окрім народного, існувало також вітчизняне мануфактурне і фабричне вибійництво. Механізований друк на тканинах набув значних обсягів в Україні у другій пол. ХХ ст. і досяг високих мистецьких результатів. Шість текстильних комбінатів декорували тканини вибійкою. У 90-ті рр. ХХ ст. вибійництво зазнало різкого занепаду: припинили діяльність більшість підприємств галузі.

Цінний професійний досвід, накопичений художниками промисловості, частково втрачений. Наукових студій про здобутки художників української вибійчаної промисловості - обмаль.

Текстильні підприємства здебільшого не мали власних музеїв, тому поодинокі графічні проекти та зразки виробів зрідка можна відшукати у краєзнавчих музеях та у колишніх художників підприємств. Нині залучений до наукового обігу рукотворний текстиль вітчизняних художників, проте зовсім невідомою залишається промислова вибійка.

Актуальність дослідження зумовлена значимістю культури фарбового оздоблення тканини серед інших видів художньої творчості як показник синтезу візуальних пластичних мистецтв. Тиражоване їх виробництво та широке проникнення в усі сфери побуту справляє помітний вплив на художньо-естетичні смаки народу.

Зафіксувати та висвітлити мистецькі здобутки українського промислового вибійництва другої пол. ХХ - поч. ХХІ ст. важливо як з історико-мистецтвознавчого погляду, так і для майбутньої художньої практики вітчизняних підприємств. Праця допоможе майбутнім митцям опертися на здобутки попередників для створення національно забарвлених та естетично вартісних тканин.

Зв'язок роботи з науковими та навчальними програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану підготовки кадрів вищої кваліфікації та планів нуково-дослідної роботи Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Мета дослідження - висвітлити та обґрунтувати, що українська промислова вибійка є унікальним культурним явищем, складовою частиною національної мистецької спадщини другої пол. ХХ ст.

Об'єктом дослідження є практика промислового оздоблення тканин способом друку на текстильних підприємствах України зазначеної доби.

Предмет дослідження - культурологічні аспекти становлення й розвитку тиражованого вибійництва, чинники, що зумовили художньо-естетичні якості промислових вибійок в Україні.

Практичне значення роботи. Результати дослідження стануть базою для наступних наукових пошуків з культурології і мистецтвознавства у галузі орнаментики. Крім того, вони можуть бути використані при підготовці синтезуючих праць з історії українського декоративного мистецтва, дизайну, навчальних посібників, при укладанні курсу лекцій з історії орнаментації тканини для художніх навчальних закладів. Текст дисертації може лягти в основу монографічного видання.

Апробація результатів дисертації здійснювалася на засіданні кафедри дизайну і мистецтвознавства Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (протокол №8 від 4 червня 2010). Основні теоретичні положення та результати дослідження були викладені на наукових конференціях, зокрема, на всеукраїнській науково-практичній конференції «Дизайн і народне мистецтво» (Івано-Франківськ, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 19-20 жовтня 2006 року), на вузівських наукових конференціях (Тернопіль, Тернопільський національний педагогічний університет імені В.Гнатюка, квітень 2006, квітень 2008), на міжнародній науково-методичній конференції «Дизайн-освіта 2009: сучасна концепція дизайн-освіти України» (Харків, ХДАДМ, 23-29 квітня 2009 р.), на вузівській науковій конференції (Кременець, Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т.Шевченка, 5 лютого 2010 р.). За темою дисертації опубліковано 5 статтей у наукових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (238 позицій) і додатків. Загальний обсяг дисертації - 208 с., із них 186 с. основної частини. Додатки оформлені окремою книгою: додаток А (130 ілюстрацій), додаток Б (таблиці, світлини).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета і завдання, об'єкт та предмет дослідження, а також територіальні та хронологічні межі. Розкривається наукова новизна, практичне значення результатів дослідження, надаються відомості про їх апробацію.

У першому розділі «Історіографія, джерела та методологія» окреслено стан вивчення української проектної культури у сфері промислового вибійництва, джерельну базу та методику дослідження, з'ясовано особливості поняття «текстильний орнамент».

У мистецтвознавчій критиці переважають публікації, де промислова вибійка розглядається у контексті загальних тенденцій розвитку українського декоративно-прикладного мистецтва радянського періоду. Наймасштабніше дослідження особливостей технології виготовлення, способів оздоблення та художньої якості вибійчаної продукції текстильних підприємств України здійснене А. Жуком (1985). Стислу інформацію про друковані тканини містять одноосібні монографії Б. Бутника-Сіверського (1966, 1970) та авторські розділи колективних праць - П. Жолтовського, П. Мусієнка (1963), А. Жука (1968), П. Жолтовського, Ю. Лащука (1969), О. Никорак, Р. Дутки, Г. Кусько (1989). Поглибленим аналізом практики промислового вибійництва вирізняються студії Т. Стриженової (1984, 1989), де ретроспективно висвітлено основні етапи розвитку технології та загальні тенденції оздоблення промислового текстилю в Радянському Союзі у ХХ ст. Фольклорні мотиви у текстильній графіці знайшли своє висвітлення у працях В. Бойка (1967), Б. Бутника-Сіверського (1972), Н. Глухенької (1959), О. Ляшенка (1979), П. Мусієнко (1959), І. Сакович (1975), Н. Велігоцької (1971, 1973), В. Теляковської (1954, 1975) та ін.

У дослідженні Р. Дутки з'ясовано, що промислова вибійка не стала продовжувачем народних традицій у цій галузі (1995).

Стилістичну еволюцію пластично-візуального образу у вітчизняному художньому текстилі висвітлюють публікації Т. Стриженової (1976), В. Мартиненко (1983), Н. Гассанової (1983), Л. Жоголь (1959, 1963). З. Чегусової (1992), Т. Печенюк (1996), О. Луковської (2007), О. Ямборко (2008). Аналізу умов праці художників текстильної промисловості присвячені розвідки Л. Жоголь (1977, 1982), Т. Стриженової (1975, 1986). Вибійки столичних текстильних підприємств у контексті становлення та розвитку київської школи художнього текстилю ХХ ст. стали об'єктом дисертації В. Андріяшко (2007).

Інша група досліджень висвітлює проблеми художньо-проектної культури. Питання теорії народного, професійного декоративного мистецтва та дизайну, їх стилістичних та структурних змін у радянській проектній практиці висвітлено у наукових студіях М. Воронова (1975, 1977, 1981, 1982). Приналежність мистецтва оздоблення тканини до сфери графічного дизайну обґрунтовувалась у дослідженні І. Яковець (2007). У роботах Н. Лоліної (2006) та Є. Масалової (2007) висвітлено сферу оздоблення тканин як феномен художньої культури у контексті взаємозв'язку традиційності та новаторства. Таким чином, аналіз ступеня дослідженості дозволяє стверджувати, що у мистецтвознавстві не існує наукової праці, котра була б присвячена комплексному дослідженню мистецтва промислової орнаментації вибійчаних тканин в Україні як явища вітчизняної культури. Джерельною базою дослідження стали твори-зразки, зібрані серед інформаторів, експоновані на виставках, збережені у фондах краєзнавчих музеїв.

Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до вивчення предмету, що ґрунтується на синтезі культурно-історичного та мистецтвознавчого аналізів. Перший застосовувався для встановлення головних віх розвитку вибійництва від народних до промислових його форм в Україні та закордоном. Метод допоміг вибудувати схему входження зразків промислового фарбового оздоблення текстилю до цілісної єдиної системи творів вітчизняного художнього життя. Також цей підхід застосовувався при вивченні практики художнього проектування українських вибійок у контексті багатоманітних соціально-економічних, виробничих та культурних факторів. Методи мистецтвознавчого аналізу, типологізації, абстрагування та порівняння домінують у висвітленні художніх відмінностей вибійок різних авторів та підприємств. У загальнотеоретичному мистецькому аспекті осмислення проблем, порушених у дисертації, ми посилаємось на дослідження провідних українських та зарубіжних учених у галузі культурології, дизайну, декоративного мистецтва: М. Воронова, О. Боднара, В. Даниленка, М. Селівачова, М. Станкевича, Т. Стриженової та ін.

Для фарбового зображення на матерії, виконаного методом відтиску, доцільно вживати терміни «вибійка», «друк», «вибійчаний орнамент», «друкований орнамент», «текстильний рисунок», «текстильна графіка» а також «візерунок», «узор».

У другому розділі «Промислове вибійництво як елемент культури» обґрунтовано культурологічний погляд на промисловий друк через залучення мистецьких, технологічних та соціальних параметрів і методик. Орнамент розглянуто як універсальну декоративну форму відображення реальностей культури.

У підрозділі 2.1 «Естетично-художній аспект» визначено, що серед функцій орнаментованих тканин істотною виступає естетична. Вона передбачає формування певних ціннісних орієнтирів як для суспільства вцілому, так і для його груп та індивідів. Високі художні рівні промислової вибійки простежено за технологічним, орнаментальним, колористичним та емоційно-активним критеріями.

Різноманітні технології друку дозволили запровадити засоби художньої виразності образотворчого мистецтва, фотомистецтва, експериментувати з плоскими об'ємами та фактурами, робити імітацію аплікації. У ХХ ст. текстильний декор підпав під вплив моди і виявив здатність емоційно активно впливати на людину.

Малюнки з ледь помітними чи кардинальними відмінностями від основної їх групи привертають увагу новизною, в окремих випадках дисонансом у загальному модному напрямі, елементами гри. Орнаментальний та колористичний засоби однаково важливо прислуговувалися для створення певного образу при проектуванні та споживанні текстильної графіки.

У підрозділі 2.2 «Комунікативна і виховна функції орнаментованих тканин» розглянуто інформативний, побутово-споживчий, оберігаючий та соціально-виховний аспекти тиражованих вибійок. Через різноманіття вікових категорій, статусу, світогляду людини вибійчане орнаментування втілює свою комунікаційну та побутово-споживчу функцію, а через промислове виробництво та характер споживання інформує про досягнення у матеріальній та духовній культурі соціуму. Вітчизняна вибійчана продукція другої пол. ХХ ст. носила яскраво виражений авторський, художньо-естетичний, зображально-ідеологічний характер. Через практику експонування вона перебувала у колі мистецтвознавчої критики та виступала виразником досягнень у сфері декоративного мистецтва. Соціально-виховний аспект вибійчаного оздоблення як засобу декоративного мистецтва, виявлявся в культивуванні серед споживачів скромності, невибагливості, акуратності, відчутті гармонії в одязі та інтер'єрі, дисципліни, почуття відповідальності та творчого самоствердження - у дизайнерів текстилю.

У третьому розділі «Особливості промислового вибійництва в Україні другої половини ХХ - початку ХХІ століть» розглянуто практику оздоблення українського тиражованого текстилю як складову єдиної системи радянської економіки зі спільним процесом виробництва та збуту продукції в умовах постійного дефіциту, налагодженою соціальною інфраструктурою.

У підрозділі 3.1 «Вітчизняні вибійчані підприємства 1950-1980-х років» простежено близько півстолітнє процвітання комбінатів та фабрик, що розпочалося з організації у 20-30-х рр. ХХ ст. цехів ручної вибійки при місцевих текстильних кооперативних артілях.

У Європі до середини ХVIII ст. вибійка набула промислового значення. У ХХ ст. вона вже оперувала широкими можливостями творення візерунків. Вітчизняне мануфактурне та фабричне виробництво текстилю через складну соціально-політичну ситуацію в країні не могло повною мірою забезпечувати населення художніми тканинами.

Вибійництво в системі народних промислів та артільної кооперації зводилося лише до відродження народних традицій і не встигло розвинутися у налагоджене тиражування. У радянський період одержала сильний поштовх для свого розвитку російська традиція друку текстилю, що значно вплинуло на візуальний ряд оздоби вітчизняних зразків.

В Україні будівництво підприємств з повним циклом виробництва вибійок розпочалося лише з поч. 1950-х рр. Тканини декорували друком шість текстильних комбінатів: Київський, Дарницький, Черкаський шовкові комбінати, Тернопільський, Донецький бавовняні комбінати та Рівненський льонокомбінат. Друк на тканинах виконували також численні менші фабрики та виробничі галантерейні об'єднання, які діяли майже у всіх обласних центрах України (Рівненська фабрика нетканих матеріалів, Київська хусткова фабрика, Львівське виробниче текстильно-галантерейне об'єднання «Юність» та ін.).

Внаслідок різкого переходу від мануфактурного та артільного до промислового текстильного виробництва в Україні, першу допомогу в освоєнні технологій надали російські спеціалісти, що сформувало «обличчя» вітчизняного фарбового текстилю ХХ ст. Великі масштаби радянського виробництва передбачали широкий штат промислових творчих працівників. Вибійчані цехи українських підприємств були достатньо забезпечені відповідним закордонним обладнанням і могли відтворювати на тканині різноманітні авторські творчі задуми. Кількість кольорів не перевищувала восьми, проте різноманітні засоби кольорування та технічні прийоми дозволяли розширити варіанти оздоблення. Питання якості тогочасних вітчизняних тканин залишалось доволі суперечливим, тому інженери, колористи та художники постійно намагались урізноманітнювати технології друку. Провідну роль в оздобленні промислових вибійок відігравали художники та колористи. Складна система оцінювання і запровадження проекту оздоблення перешкоджала вчасному потраплянню орнаментованих тканин до споживача, спричиняла постійне їх «відставання» від тогочасних модних тенденцій.

У підрозділі 3.2 «Умови праці художників промислового текстилю» проаналізовано мотивації, обмеження та переваги впливу на мистецько-дизайнерську діяльність у сфері орнаментування текстилю політики Міністерства легкої промисловості та внутрішніх організаційних заходів керівництва підприємств. Контроль творчо-виробничого процесу Всесоюзним інститутом асортименту виробів легкої промисловості здійснювався через систему державного стимулювання: матеріальних надбавок, морального заохочення, ідеологічного тиску, підміни ринкової конкуренції організацією «соціалістичного змагання», виставкову діяльність. Така практика допомагала підтримувати престиж професії художника, сприяла творчому процесу, однак пригнічувала ініціативу митців. Прогресивним в організації праці художника текстилю з боку керівництва підприємств та начальників художніх майстерень було запровадження вільного робочого графіка, укладання договорів про співпрацю з модельєрами Будинків моделей стосовно цільового проектування оздоби.

Багато митців, які розробляли візерунки для вибійчаних тканин, були членами професійних об'єднань: Спілки художників УРСР, Спілки дизайнерів УРСР, працювали у комбінатах та художніх майстернях Художнього фонду України. Тому вони мали у своїй роботі такі ж можливості виставкової діяльності та творчого виразу, як і їх колеги, що працювали у інших видах образотворчого та декоративного мистецтва.

У підрозділі 3.3 «Творення друкованих тканин у 1990-2000-х роках» показано характер виробничих, економічних трансформацій у розвитку вітчизняних текстильних підприємств та зміни естетичних якостей візерункових тканин у контексті глобалізації культури.

Втрата територіальних зв'язків та підтримки держави призвела до ліквідації більшості підприємств. Найбільш «стійкими» виявилися бавовняні комбінати, які виготовляли тканини для повсякденного вжитку. Там дотепер збереглося вибійчане оздоблення. Випуск тиражованої друкованої продукції наприкінці 1990-х - поч. 2000-х рр. носить нестабільний характер, постійно підпадає під вплив мінливої економічної ситуації в країні, призводить до зміни ролі художника-творця на ремісника-виконавця. Змінились і пріоритети при створенні текстильних візерунків - стимулом до роботи став випуск продукції виконаної переважно на замовлення.

Позитивним фактором вибійчаного виробництва стали комп'ютеризація та автоматизація багатьох технологічних процесів, які перед тим виконували художники та колористи. Це дало можливість значно скоротити терміни впровадження текстильної графіки у виробництво, виготовляти візерункову тканину малими кількостями та виконати на матерії будь-яке зображення. Наприкінці ХХ - на поч. ХХІ ст. почали виникати невеликі приватні вітчизняні фірми, які займаються вибійчаним оздобленням тканин та поштучних виробів. Інноваційні технології, якими користуються у цей період (ротаційний фотофільмдрук та друк з використанням принтерів), дозволяє виготовляти візерунковий текстиль малими кількостями.

Четвертий розділ «Текстильний орнамент як явище художньої культури ХХ століття» містить аналіз особливостей, що розкривають унікальність і характер творення промислових вибійчаних тканин а також особливості їх побутування у радянському середовищі.

У підрозділі 4.1 «Зміни ціннісних орієнтирів у сфері вибійчаного текстилю протягом ХХ - початку ХХІ століть» висвітлюється роль суспільно-культурних процесів в еволюції сприйняття декору в історико-політичному контексті, проводяться паралелі між радянським та закордонним текстильним оздобленням.

З переходом оздоблення тиражованого текстилю у сферу професійного мистецтва вітчизняний друкований орнамент опинився на межі декоративного, образотворчого мистецтва, сфери дизайну та моди, що сприяло тенденції синтезу візуальних пластичних мистецтв.

Під впливом індустріальної та постіндустріальної культур відбулася зміна функціонального діапазону орнаментованих вибійок, естетичних аспектів сприйняття текстильного орнаменту. Стикування промислового оздоблення текстилю зі сферою професійного мистецтва пов'язане діяльністю європейського «руху мистецтв і ремесел» наприкінці ХІХ - на поч. ХХ ст., що пропагував художньо-естетичні принципи стилю модерн. В Україні в цей період відбувається короткочасне повернення до ручної вибійки, пов'язане з діяльністю культурної політики земств, інтелігенції та професійних художників (Є. Прибильської, А. Петрицького, С. Колоса, Г. Мороза, М. Бойчука, С. Налепінської-Бойчук та ін.).

Авангардні ідеї та експериментаторська ініціатива 1920-х років призвели до зміни візуального ряду текстильного декору й принципів проектування у цій галузі. У Росії 1928-1932 рр. у сферу одягових тканин вперше було залучено тематичні зображення ідеологічного змісту. Подальший розвиток текстильної графіки у міжвоєнний період (1920-1945 рр.) сприяв відходу від натуралістичних умовностей мистецтва і зосередженню на суто декоративних ефектах рапортних узорів. У цей період під впливом світових пошуків важливими для створення вибійок стали ідеї художників-новаторів - кубістів, супрематистів, конструктивістів (К. Малевича, М. Суєтіна, І. Чашніка, Л. Попової, В. Степанової, О. Родченко).

У радянській культурній практиці другої пол. 50-х - першої пол. 60-х років під впливом політичної та ідеологічної «відлиги» відбулись зміни у проектуванні візерунків: ускладнилось стилістичне трактування мотивів, виникло оздоблення спеціально для дитячого асортименту. Фольклорний напрямок орнаментування 50-80-х рр. дозволяв створювати ілюзію національно орієнтованого дизайну текстилю. Особливостями радянського вибійчаного декору було обмежене використання джерельної бази, а запозичення модних зарубіжних тенденцій відображало лише зовнішнє копіювання текстильної графіки без розуміння внутрішньої суті європейського текстильного орнаментування.

Візерунки на тканинах ХХ - поч. ХХІ ст. характеризуються здебільшого фрагментарністю, тому втрачають цілісність - важливу якість традиційних орнаментальних фігур.

У підрозділі 4.2 «Тенденції розвитку вітчизняного друкованого орнаментування на тлі мистецької практики другої половини ХХ століття» охарактеризовано художні особливості вибійок з найбільш типовими тенденціями орнаментування. Виявлено міру взаємодії їх пластики із тогочасним живописом, графікою, текстильними техніками, передусім із ручним розписом тканин. Візерунки на народну тематику здійснювалось у кількох напрямах: копіювання та творче інтерпретування орнаментів інших текстильних технік, перенесення мотивів з оздоби писанок, кераміки, різьблення та ін., створення сюжетно-тематичних композицій на основі фольклору, історична ретроспекція. Група виставкового текстилю з фольклорною тематикою призначалася для репрезентування промислової вибійки країни за кордоном. Однією з причин поширення таких мотивів було неприйняття європейських модних інновацій та способу життя. Народне мистецтво, крім того, дозволяло підтримувати тему радісної повноти буття, показувати різні форми «святковості» як художньо-соціального явища радянської ідеології. Тому художники часто вдавалися до структур народного декоративізму, художньої мови лубка, дитячого рисунка.

Найбільш розповсюдженою групою платтяного текстилю була рослинна орнаментика, в межах якої практикувалося створення робіт у контексті «натурстилю». Спостерігалась певна однотипність графіки через практику стандартних замовлень торговельними та швейними організаціями. Дизайнери зверталися до колориту та пластико-стилістичної манери митців-станковістів, вводили у коло зображень мотиви світового мистецтва. Така тематична лінія дозволяла їм «обійти» усталене коло орнаментів та повніше виявити свої естетичні уподобання.

Група абстрактних та нефігуративних орнаментів становила значно меншу частку візерункового текстилю. Першим періодом впливу абстрактного мистецтва на вітчизняну текстильну графіку були кінець 50-х - перша пол. 60-х рр., другим - 90-ті роки. Характерною особливістю фарбового тиражованого оздоблення ХХ ст. є комбіновані орнаменти.

У п'ятому розділі «Мистецькі школи та провідні художники в українському промисловому вибійництві» розглянуто творчі портрети художниць київських шовкових комбінатів Музи Кирницької, Надії Грибань, Ніни Бондаренко та представниці Львівського виробничого текстильно-галантерейного об'єднання «Юність» Ольги Стаховської. Виявлено особливості індивідуальних авторських манер та спільні риси створених ними орнаментів.

Суттєвим чинником у формуванні творчої мови художників текстильної промисловості стали професійні мистецькі школи з особливими для них естетико-пластичними тенденціями у сфері декору. Серед них Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва, Київське училище прикладного мистецтва, Московський державний текстильний університет імені О. Косигіна, Московський технологічний інститут, Івановський хіміко-технологічний інститут, текстильний інститут імені М.Фрунзе та хіміко-технологічний технікум. Характерною рисою львівського декору є обов'язкове ідейно-патріотичне або етнографічне спрямування, переважання геометричних чи геометризованих мотивів, пастельний колорит, перехід до абстрактних зображень. Київська школа декору тяжіла до більшої живописності, «натурності», сюжетності. Московська - пропагувала відображення у вибійчаному декорі досягнень світових мистецьких течій, схильність до асоціативності, вишуканості колориту. Особливістю впливу івановської школи орнаментування є оперування визначеним характером зображень та способами їх розміщення на площині тканини: багатошарове накладання одного орнаментального мотиву на інший (наприклад, рослинного на геометричний), де велику роль відігравало темне тло.

Роботи митців промисловості у батиковій техніці сприяли збагаченню художньої мови орнаментованих тканин, а можливість створення текстильної графіки у великому рапорті сприяли розвитку дизайнерського мислення. Практика такого взаємовпливу давала можливість вивести ручне оздоблення тканин на промисловий рівень. Проте несприятливі політико-економічні умови не дозволили налагодити масове виробництво одягового розписного текстилю і залишили його у колі індивідуальних ініціатив.

ВИСНОВКИ

Вивчення і аналіз літературних джерел, зібраного та систематизованого фактичного ілюстративного матеріалу дозволяє з'ясувати особливості українського промислового вибійництва як культурного явища. Проведене дослідження дає підстави для наступних висновків:

1. Серед мистецтвознавчих видань відсутні наукові праці, які були б присвячені комплексному дослідженню мистецтва промислової орнаментації вибійчаних тканин в Україні як явища вітчизняної культури. Окреслились два основні підходи до вивчення промислового вибійництва. При першому з них тиражовану вибійку розглядали як частину декоративного мистецтва. Звідси орієнтованість митців та критиків на характеристики візуального мотиву як основи зображення. Другий підхід - це зачислення мистецтва оздоблення друкованої тканини до сфери графічного дизайну, оскільки орнамент проектувався для конкретного виробу із врахуванням технологічних та інших умов;

2. Важливими параметрами вибійчаного оздоблення в контексті художньої культури є естетично-художня, інформативна, побутово-споживча, оберігаюча та соціально-виховна функції промислової вибійки в соціумі. Обґрунтовано, що оздоблені тканини виступають явищем художньої культури, передовсім через орнамент. Серед функцій орнаментованого текстилю істотною є естетична. Вона залежить від технологічних, композиційних, колористичних та емоційно-активних критеріїв. Вибійчане орнаментування, що використовується для розрізнення вікових категорій, вираження статусу, світогляду людини втілює свою комунікаційну та побутово-споживчу функцію, а промислове виробництво та характер споживання інформує про досягнення соціуму в матеріальній та духовній культурі. Вибійчана продукція другої пол. ХХ ст. носила яскраво виражений авторський характер. Вона перебувала в колі мистецтвознавчої критики та сприймалась як виразник досягнень у сфері декоративного мистецтва. Соціально-виховний аспект вибійчаного оздоблення виявлявся у культивуванні серед споживачів скромності, невибагливості, акуратності, відчуття гармонії в одязі та інтер'єрі. У дизайнерів текстилю - дисципліни, почуття відповідальності та творчого самоствердження;

3. Текстильне промислове вибійництво в Україні сформувалось в 50-х рр. ХХ ст. і розвинулося у продуктивну і потужну галузь народного господарства. Визначено три основні періоди становлення та розвитку вітчизняного тиражованого вибійництва - 50-70-ті, 70-80-ті та період 90-х рр. - поч. ХХІ ст. З'ясовано, що однією з характерних особливостей вітчизняного вибійчаного виробництва був швидкий процес його становлення, внаслідок планово-директивного будівництва підприємств та організації їх роботи. У перші десятиліття (1950-1970 рр.) керівні мистецькі кадри на вітчизняних комбінатах були переважно російськими спеціалістами, чия професійність та бездоганне знання технології дозволили вивести промислове фарбове оздоблення текстилю в ранг культурного мистецького явища. Випуск вітчизняної тиражованої вибійчаної продукції наприкінці 1990-х - поч. 2000-х рр. характеризується економічно нестабільним характером виробництва, зміною ролі художника-творця на ремісника-виконавця;

4. Виявлено дві взаємопротилежні тенденції у роботі дизайнерів радянського періоду. Перша полягає в тому, що творчість промислових текстильників високо цінувалась та заохочувалась. Друга - виступала антагоністом творчого процесу. Робота у межах художньої майстерні, оцінювання ескізів на художніх радах, специфіка серійного виробництва, вимоги соціального замовлення та втручання у творчість призводило до зниження естетичного рівня тиражованих вибійок;

5. З'ясовано, що впливи загальномистецьких світових тенденцій на оздоблення виробів трансформувало та міцно затвердило орнамент на тканині як культурну форму. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. оздоблення тиражованого текстилю перейшло у професійну сферу. Орнамент ХХ - поч. ХХІ ст. втратив своє етномистецьке значення з його цілісністю та глибокою символікою, натомість набув ідеологічної, естетично-психологічної виразності. Естетика модерну та ар-деко ввела у побутування текстильної графіки вишукані форми мотивів та утвердила практику стилізації біоформ, сприяла зверненню до архаїчних орнаментальних форм народного мистецтва. Поштовхом до розвитку геометрично-абстрактних візерунків стали ідеї супрематистів та конструктивістів. Течії мистецтва другої пол. ХХ ст. (оп-арт, поп-арт, хай-тек тощо), а також духовно-утилітарні цінності субкультур вплинули на вибійчане орнаментування. Тенденції європейського вибійчаного виробництва ХХ ст. справляли незначний вплив на радянське промислове вибійництво;

6. Виявлено, що текстильний орнамент 50-80-х рр. певною мірою став виразником радянської ідеології, ховаючись під ширмою «народності». В оздобленні текстилю утвердилися фольклорний та рослинно-квітковий напрями. У цих межах існували тематичні візерунки, а також мотиви, інспіровані станковим мистецтвом та течією «натурстилю». Менше проектували орнаментів з абстрактними мотивами;

7. У радянській культурній практиці промислового виробництва, існувало дві групи промислових вибійок - виставкова та багатотиражна. Перша характеризувалася вишуканим колоритом, продуманою композицією орнаменту та національним змістом. З'ясовано, що унікальними мистецькими творами не вдавалось збагатити масовий промисловий текстиль через складну систему модної ієрархії. Група багатотиражного текстилю була значно більшою і саме вона творила естетичний побут українців, надовго сформувавши естетичні кліше у свідомості споживачів та художників промисловості. Помітне надмірне насичення тиражованого текстилю строкатими візерунками та незначна кількість дизайнерських вирішень одягового й інтер'єрного вибійчаного текстилю;

8. Визначено два джерела орнаментування, пов'язані з індивідуальними естетичними смаками авторів та їх національною приналежністю: перший - впливи російського декору, більш реалістичного, колірно насиченого, другий - український, орієнтований на народну, геометризовано-абстрактну оздобу. Вітчизняні художники текстильних підприємств репрезентували художньо-стилістичні особливості київської та львівської художньої системи. Характерною рисою львівського декору є обов'язкове ідейно-патріотичне або етнографічне спрямування, переважання геометричних чи геометризованих мотивів, пастельний колорит, перехід до абстрактних мотивів. Київська школа декору тяжіла до більшої живописності, «натурності», сюжетності;

9. Помітний внесок у розвиток художнього проектування вибійчаного текстилю здійснили Ольга Стаховська, Муза Кирницька, Надія Грибань, Ніна Бондаренко та інші. Значний стаж роботи на підприємстві, поєднання дизайнерської праці із роботою у декоративній та образотворчій сферах спричинили до формування талановитими митцями національної естетичної моделі вибійчаної оздоби, яка продовжувала певні риси українського візуально-пластичного романтизму. Попри яскраво виражену авторську манеру кожної з художниць спільними рисами їх вибійчаних орнаментів є ліричність візуального образу, вишуканий колорит та продуманість складових вибійчаного проектування.

Дисертація не вичерпує усіх можливих питань розгляду орнаментування як явища вітчизняної культури. Перспективу дослідження слід пов'язати із ґрунтовнішим вивченням вибійчаної оздоби ХХІ ст., її видозмінами у контексті моди та образотворчого мистецтва, визначенням її місця серед ціннісних орієнтирів споживача.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

1. Теслюк І. Вибійчані тканини Тернопільського бавовняного комбінату (1974-2005 рр.) / Ірина Теслюк // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв - Харків: ХДАДМ, 2008. - №6. - С. 110-124.

2. Теслюк І. Творчість українських художників промислової вибійки другої пол. ХХ ст. / Ірина Теслюк // Вісник харківської державної академії дизайну і мистецтв: зб. наук. праць. - Харків: ХДАДМ, 2009. - №7. - С. 136-145.

3. Теслюк І. Поверхневе оздоблення промислових тканин способом друку (за матеріалами українських підприємств другої пол. ХХ - поч. ХХІ ст.): джерелознавчий аспект дослідження / Ірина Теслюк // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ: Плай, 2009. - Вип. 15-16. - С. 22-26. творчість дизайнер декорування

4. Теслюк І. Промислова вибійка та ручний розпис у творчості Музи Кирницької / Ірина Теслюк // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ: Плай, 2009. - Вип. 19. - С. 3-12.

5. Теслюк І. Місце вітчизняного друкованого текстилю у художньому процесі другої пол. ХХ - поч. ХХІ ст. / Ірина Теслюк // Матеріально-художня культура: проблеми теорії та практики: збірник статей Всеукраїнської науково-практичної конференції, 13-14 травня 2010 р., ХДАДМ. - Харків, 2010. - С. 145.

Размещено на Allbest.ru