Класична типографіка друкованих видань в умовах цифрового набору: функціональні та естетичні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВ

КЛАСИЧНА ТИПОГРАФІКА ДРУКОВАНИХ ВИДАНЬ В УМОВАХ ЦИФРОВОГО НАБОРУ: ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТА ЕСТЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Спеціальність 17.00.07 - дизайн

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

КРИШТОПАЙТІС Валентина Володимирівна

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у Харківській державній академії дизайну і мистецтв Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент Сбітнєва Надія Федорівна Харківська державна академія дизайну і мистецтв, доцент кафедри графічного дизайну.

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Боднар Олег Ярославович, Львівська національна академія мистецтв, завідувач кафедри менеджменту мистецтв;

кандидат мистецтвознавства, доцент Сергеєва Наталія Вікторівна, Черкаський державний технологічний університет, доцент кафедри дизайну.

Захист відбудеться « 2 » червня 2011 р. об 11.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.109.01 при Харківській державній академії дизайну і мистецтв за адресою: 61002, м. Харків, вул. Червонопрапорна, 8.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківської державної академії дизайну і мистецтв за адресою: 61002, м. Харків, вул. Червонопрапорна, 8

Автореферат розісланий « 29 » квітня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.В. Турчин

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Поняття «типографіка» безпосередньо пов'язане із системою графічного оформлення друкованого тексту, складанням вигляду друкованих видань. Саме це основна її функція, і, поки виникає необхідність переказування вербальної інформації за допомогою писемності та друку, існує і типографіка. Вона розвивається, виявляючи себе у різноманітних друкованих та інших формах (насамперед, в об'єктах графічного дизайну, а також у дизайні промислових об'єктів, інтер'єру, у мережі Інтернет, у графіці та живопису). Використання друкованих носіїв інформації не зменшилося, навіть, незважаючи на фактичну появу їх цифрових конкурентів та мінливість потреб суспільства у переказі письмової інформації. Доказом цього є велика кількість сучасних книжкових та періодичних видань.

Типографіка - «гра за правилами» чи «гра без правил», наука чи мистецтво - це питання, які хвилювали типографів упродовж вже більше ста років. Винахідники у галузі типографіки пропонували все нові й нові концепції, кардинально змінюючи здобутки попередників. Таким чином, класична парадигма типографіки - перша та найдовша (кінець ХV- початок ХХ ст.) змінилася модерністською (майже все ХХ ст.), а остання була усунута постмодерністською парадигмою (з 90-х рр. ХХ ст.). Цілком природно, що типографіка як засіб відбиття інформації розвивалася не ізольовано від існуючих культурних процесів. Синхронні пошуки оптимальних рішень спостерігалися не тільки у типографіці, але й у дизайні в цілому, в образотворчому мистецтві, літературі, музиці.

Протягом майже всього XX ст. у дизайні творів друкарства можна було бачити дві протиставлені тенденції: радикальне руйнування стереотипів (модернізм) і традиціоналізм. І якщо раніше технологічно типографіка була мистецтвом (наукою) для «обраних», то зараз, в епоху цифрового набору, типографіка і шрифтове виробництво потенційно стали загальнодоступним й масовим видом діяльності, що, звичайно, набуло як позитивних, так і негативних рис.

Типографіка на початку ХХI ст., а також сучасна графічна та візуальна культура в цілому, знаходяться під впливом двох одночасно існуючих і тісно взаємопов'язаних чинників: 1) технології цифрового (комп'ютерного) набору; 2) пост-модерністських пошуків у мистецтві та дизайні. У всій різноманітності видань (книг, брошур, каталогів, часописів тощо), виконаних в останні 10-15 років, можна побачити відображення цих двох факторів. Природно, що на «хвилі» технологічних інновацій формуються відносно нові тенденції та певна графічна естетика в дизайні видань. Саме в цьому і виникає проблема спадкоємності минулого досвіду, міри життєздатності класичної типографіки.

Сучасні графічні дизайнери-постмодерністи у власних розробках часто «грають» зі стилями різних епох, у тому числі і з елементами «забутої» класики, але в подібних прикладах ми бачимо іншу класику. Їх можна назвати переосмисленням, стилізацією, візуальним синтезом за допомогою засобів цифрових технологій. Такий, відносно новий образ типографіки, є одночасно пов'язаним з постмодернізмом і масовим освоєнням комп'ютерних технологій. Напевно, нова класика в графічному дизайні на початку ХХI ст. має свої характерні особливості і тенденції розвитку. Назріла необхідність розглянути питання доцільності застосування елементів класичної парадигми у постмодерністській цифровій типографіці, а також нової класики у графічному дизайні.

Актуальність розглянутих питань і визначила вибір теми даного дослідження - «Класична типографіка видань в умовах цифрового набору: функціональні та естетичні аспекти».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено згідно з планом науково-дослідних робіт Харківської державної академії дизайну і мистецтв в межах держбюджетної теми (реєстраційний №0107U002131): «Методологія інноваційного дизайну у контексті науково-технічного прогресу і глобальної економічної кризи», яка спрямована на реалізацію постанови Кабінету Міністрів України №37 від 20.01.1997.

Мета дослідження полягає у виявленні функціональних та естетичних аспектів класичної типографіки в умовах цифрового набору. Досягнення визначеної мети зумовило вирішення таких завдань дослідження:

– проаналізувати літературу за темою дослідження, визначити стан наукової розробки теми та методи вирішення поставлених наукових завдань;

– розкрити термінологічні питання класичної типографіки;

– на основі аналізу класичної типографіки у виданнях ХV - кінця XX ст. виявити характерні особливості докомп'ютерних технологій друку, а також естетичні концепції класичної парадигми типографіки;

– дати визначення явища посткласики у графічному дизайні;

– охарактеризувати естетику постмодернізму та цифрових технологій в сучасних виданнях;

– знайти прояви спадкоємності класичної типографіки у виробництві сучасних шрифтів;

– охарактеризувати інноваційні ознаки посткласичної типографіки у дизайні видань першого десятиріччя ХХІ ст.;

– спрогнозувати перспективи розвитку посткласичної типографіки.

Об'єкт дослідження - класична типографіка друкованих видань.

Предмет дослідження - естетичні та функціональні аспекти класичної типографіки видань в умовах цифрового набору.

Хронологічні межі окреслені періодом від появи друкарства у середині ХV ст. і до сьогодення.

Територіальні межі дисертації охоплюють країни СНД (Україну, Росію, Білорусь), західноєвропейські країни з найбільш розвиненою культурою друкарства (Німеччину, Італію, Францію, Швейцарію, Австрію, Нідерланди, Іспанію, Угорщину, Польщу), країни Скандинавського півострова, США, Австралію - для більш панорамного вивчення мистецтва типографіки.

Методика дослідження спирається на поєднання історичного та системного підходів і містить типологічний, порівняльно-історичний, системно-порівняльний методи, а також метод абстрагування і такі різновиди аналізу як: образно-стилістичний, компонентний, контекстуальний, синхронний, причинно-наслідковий.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

– встановлено нове явище «посткласики» у графічному дизайні і запропоновано визначення цього поняття;

– охарактеризовано інноваційні ознаки посткласичної типографіки у дизайні видань першого десятиріччя ХХI ст.;

– наданий прогноз перспективного розвитку посткласичної типографіки;

– розроблено «Українсько-англо-російський тлумачний словник типографічних термінів», що також містить ілюстрації;

набули подальшого розвитку:

– осмислення сьогоднішнього досвіду класичної типографіки;

– розкриття термінологічних питань класичної типографіки;

– визначення змістовних ознак докомп'ютерних технологій друку;

– аналіз класичної типографіки у виданнях середини ХV- кінця XX ст.;

– характеристика естетики постмодернізму, цифрової естетики у сучасному видавничому просторі;

– пошук відображення класики у цифрових шрифтах.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона дає цілісне, науково обґрунтоване уявлення про явище посткласики. Матеріали і результати дослідження можуть стати основою для подальших розвідок з цього напрямку, наприклад, у теорії графічного дизайну, прогнозуванні шляхів подальшого розвитку книжкової справи та проектування шрифту.

Практичне значення одержаних результатів зосереджено на можливості їхнього подальшого залучення для оцінки класичної типографіки і формування низки вимог до якості сучасних видань. Виявлені властивості (принципи) і тенденції посткласики у цифровій типографіці можуть бути корисними у сфері практичної дизайн-діяльності. Матеріали й результати дослідження можуть бути використані під час проведення лекційних та практичних занять із професійно-орієнтованих дисциплін: «Типографіка», «Шрифт», «Проектування», «Історія графічного дизайну» у навчальних закладах дизайнерського спрямування.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні посткласики у графічному дизайні, виявленні особливостей та нових властивостей класичної типографіки. Основні результати дослідження отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на міжнародних та Всеукраїнських наукових, науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, а саме: Всеукраїнська наукова конференція «Дизайн-освіта 2008: умови адаптації до європейського освітнього та наукового простору», доповідь: «Шрифт как визуальное средство коммуникации» (Харків, ХДАДМ, 15-16 квітня, 2008 р.); I між-народна наукова конференція «Соціально-гуманітарні аспекти педагогіки вищої школи» (Харків, ХДАДМ, 17-18 квітня, 2008 р.), доповідь: «Психологические аспекты мышления и восприятия шрифта по дисциплине „Типографика“»; V міжнародна науково-практична конференція «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (Харків, 20-21 травня, 2008 р.), доповідь: «Типографика печатных изданий нач. ХХI в.: тенденции развития»; міжнародна науково-теоретична конференція «Социально-политические и культурные проблемы современности» (Сімферополь, 26 квітня, 2010 р.), доповідь: «Влияние эстетики постмодернизма на дизайн изданий конца ХХ- начала ХХI вв.».

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладені у 12 наукових публікаціях, 8 з яких - у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (298 позицій), трьох додатків: А - тлумачного словника термінів і понять (420 позицій), Б - документів щодо впровадження отриманих результатів, В - альбому ілюстрацій (350 рис.). Обсяг основної частини дисертації становить 193 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми; визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, його часові й територіальні межі; показано теоретичне та практичне значення отриманих результатів, можливості їх використання; подано інформацію про апробацію основних результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі «Історіографія питання та методика дослідження» проведено аналіз використаних інформаційних джерел та обґрунтування застосованих методів дослідження.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки теми та огляд інформаційних джерел» показано відображення проблематики класичної (посткласичної) типо-графіки, постмодерністської, цифрової типографіки в наукових дослідженнях. В основу аналізу літератури покладений хронологічний принцип систематизації, що дозволив принципово структурувати теоретичний матеріал, умовно відносячи його до одного з двох основних часових періодів, які відображують певний технологічний етап: (1) період докомп'ютерних технологій и (2) період комп'ютерних технологій.

1.1.1. «Період докомп'ютерних технологій у наукових джерелах». З'ясовано, що саме в цей період (умовно до 1990-го року) суттєво вивчені питання історії і теорії класичної парадигми типографіки та, передусім, - це дослідження в галузі книжкового оформлення. Зазначається, що серед зарубіжних, радянських, пострадянських джерел у великої кількості теоретичних робіт висвітлено функціональні та естетичні (а також історичні, технологічні) аспекти книжкового оформлення, типографіки та шрифту (Ф. Булгаков, О. Добіаш-Рождественська, В. Фаворський, Я. Чихольд, В. Ляхов, Е. Рудер, В. Тоотс, А. Капр, М. Большаков, Е. Кузнєцов, Ф. Юр'єв, В. Шматов, Ю. Герчук, Є. Немировський, Д. Бодоні, У. Морріс, К. Пешель, С. Морісон, Ж. Омон та ін.). Особливу увагу дослідників привертали пропорціонування (вибір формату видання, розміщення та зручність читання тексту) і декорування структурних елементів видання. Зокрема, вченими підіймалися питання історичного розвитку книжкової форми, взаємодії функції і краси у композиції книги, цілісності видання; означалася специфіка якісного набору; виявлялися принципи стилістичної єдності; аналізувалися фактурні й тактильні якості видання; характеризувалися основні елементи декору; розкривалася еволюція кольорового рішення книги, генеза та особливості антиквених шрифтів латинського й кириличного різновиду; розглядалася термінологія типографіки. Стосовно вивчення класичної парадигми типографіки - найвидатніша і «знакова» робота вищезазначеного періоду - це монографія Я. Чихольда, в якій викладена гранично чітка концепція традиціоналізму у дизайні книжкового видання.

«1.1.2. Період комп'ютерних технологій у роботах дослідників». З 1990-х рр. вчених також цікавили історико-культурні, технологічні, термінологічні, естетичні, психологічні, видавничі аспекти типографіки і мистецтва шрифту (В. Шматов, Ю. Герчук, Ж. Міддендорп, І. Богдеско, Д. Кірсанов, Ю. Гордон, Е. Шпікерман, Г. Вільберг, А. Королькова, Л. Волкова та ін.). Серед досліджень в області мікротипографіки мають безпосередній стосунок до сучасної шрифтової класики теоретичні роботи В. Єфімова, Ф. Меггса, С. Хеллера та Г. Андерсон. У панорамному огляді розвитку типографіки (у тому числі доби класичної парадигми) особливої уваги заслуговують монографії В. Кричевського та Р. Брінгхерста, методичні видання С. Сєрова, статті В. Чуфаровського, А. Михайлова, Дж. Келлі. Серед теоретичних робіт, присвячених пропорціонуванню у виданнях (С. Водчиц, Т. Самара, А. Хеслам та ін.) виділяється видання Л. Робертс і Д. Тріфт, в якому міститься порівняльний аналіз архітектоніки рукописної і друкованої сторінки. Концептуальні питання постмодерністської типографіки висвітлені у статтях C. Танісції, Е. Ліптон. Зокрема, підґрунтям у виявленні сучасної посткласики стали теоретичні праці таких авторів: Р. Брінгхерст, Г. Вільберг, С. Сєров, В. Єфімов, В. Кричевський, Ф. Меггс, Д. Келлі. Дуже близькі до теми даної дисертації - статті Г. Цапфа та Д. Дрейфуса (1988 р.). Загалом сучасні дослідження типографіки і мистецтва шрифту дають можливість простежити особливості походження латиниці і кирилиці, історію книжкового декорування та розвитку друкарської справи у європейських, слов'янських та інших країнах; класифікують антикви (за морфологічними, історичними, психологічними характеристиками). Також у роботах сучасних авторів розглянуті технологічні аспекти цифрових антиквених шрифтів, показана методика роботи з ними; містяться цікаві судження про естетичний вплив комп'ютерних технологій на зображувальні аспекти сучасної типографіки. Проте аналітичний розгляд досліджень, присвячених докомп'ютерній та цифровій типографіці, показав, що особливості типографіки класичного типу в епоху постмодернізму цілеспрямовано не вивчалися. Незважаючи на те, що концептуальне уявлення про класичну типографіку (і відповідну їй культурно-історичну парадигму) достатньо розроблене теоретиками, питання занурення даного об'єкта у середовище цифрових технологій залишається розкритим тільки частково. Велика кількість теоретичних робіт, присвячених сучасній типографіці, вирішує суто технічні питання, безпосередньо пов'язані з комп'ютерними знаннями та навичками. Актуальними залишаються питання життєздатності класичної типографіки у сучасній елітній, масовій, авторській книзі, а також проблема пропорціонування у дизайні друкованих видань, особливо у контексті масової літератури.

Підрозділ 1.2. «Методика дослідження» розкриває доцільність залучення типологічного методу, який базується на системному підході як інтегральній сукупності всіх обраних методів та прийомів дослідження.

Застосування історичного підходу допомогло більш цілісно і послідовно простежити історію класичної типографіки, а також вивчити історіографію питання.

Порівняльно-історичний метод (прийоми історико-генетичних порівнянь) сприяв розгляду тенденцій становлення і розвитку книжково-класичної типографіки, її поступового включення до сучасного середовища постмодернізму та цифрового набору паралельно з виявленням особливостей розвитку посткласичної типографіки друкованих видань.

Метод системно-порівняльного аналізу дав можливість визначити особливості формування та розвитку постмодерністської цифрової типографіки і разом з цим виявити прикмети розвитку іншого взаємопов'язаного з ним явища - постмодерністської класики у дизайні і типографіці видань.

Метод абстрагування допоміг з'ясувати сутність класичної типографіки, а також побачити найістотніші прикмети посткласичної стилістики у сучасному видавничому просторі.

Метод образно-стилістичного аналізу використовувався при вивченні творчості майстрів типографіки та окремих творів типографського мистецтва докомп'ютерного і комп'ютерного періодів; сприяв виявленню системи композиційних засобів і прийомів у дизайні видань кінця ХХ - початку ХХІ ст.

При визначенні та введенні у науковий обіг нового терміну «посткласика» використано метод компонентного аналізу, що спрямований на з'ясування змістовних сторін значимих одиниць мови (наприклад, слів) і має на меті розділення значення на мінімальні семантичні складові.

Метод контекстуального аналізу дав можливість поряд з головними ознаками явища посткласики враховувати прикмети контекстів, до яких вона відноситься (вінтаж, ретро; масові та елітні видання; шрифтові реконструкції; дизайн релігійної, музичної літератури тощо).

Метод синхронного аналізу допоміг проаналізувати композиційну структуру посткласичних об'єктів (книжкових, аркушевих видань, шрифтів тощо), створених у поточний момент часу (останні п'ять років). Перспективи розвитку посткласичної типографіки визначені методом причинно-наслідкового аналізу (встановлені причинні зв'язки між умовами та подіями).

В загальнотеоретичному осмисленні порушених у дисертації питань автор спирався на фундаментальні роботи, що стосуються проблематики історико-культурної, естетичної, поняттєвої спадкоємності щодо античності (А. Лосєв, В. Татаркевич та ін.), філософії та естетики постмодернізму (В. Сидоренко, К. Харт, Н. Маньковська, І. Ільїн, К. Рашид та ін.), актуальних проблем дизайну (О. Лаврентьєв, О. Лаврентьєва, Ш. і П. Фієлл, С. Сєров та ін.).

В другому розділі «Становлення та розвиток класичної типографіки» розглянуто загальні питання класичної типографіки, а саме: визначено семантику понять класичності, встановлені етапи розвитку класичної типографіки у різні історичні періоди (від античності до початку ХХ ст.) в залежності від різних формоутворюючих чинників (технологічних, історико-культурних, естетичних). Систематизовано інформацію про еволюцію антиквеного шрифту у зв'язку зі змінами стилів в мистецтві.

У підрозділі 2.1. «Термінологічні питання класичної типографіки» виявлено значення терміну «типографіка». Зазначено, що крім його основного тлумачення (тобто системи оформлення витворів друку в цілому або його елементів засобами набору та верстки), поняття має ще декілька значень: типографіка (1) - сукупність художніх особливостей набірного оформлення серії, циклу або групи видань чи їхніх елементів (Д. Фелічі); типографіка (2) як коло видових особливостей набірного оформлення різних друкованих форм; типографіка (3) - результат творчості типографа; типографіка (4) як вид художньої творчості; типографіка (5) як втілення художнього стилю певної школи, напряму (Е. Рудер).

На основі шести визначень «класичності», наведених В. Татаркевичем у монографії «Історія шести понять», виділено три дефініції, застосовних до типографіки. Перше значення: «класична», тобто «така, що наслідує стародавні взірці». В цьому розумінні «класичні» періоди повторювалися в європейській історії, передусім, упродовж Середніх віків; до них належали: період Каролінґів, певні течії в романський період, доба Відродження, XVII ст., і класицизм на зламі XVIII-XIX ст. У другому значенні поняття «класична» рівнозначне посіданню таких рис, як гармонія, домірність, рівновага, спокій. Третє значення - те саме, що усталений, типовий, визнаний, нормативний, переважно вживаний давніше, підпертий традицією. З'ясовано, що смислові контексти, означені дослідниками типографіки (Д. Дрейфус, С. Сєров) у визначенні поняття «класична типографіка», співпадають з обраними дефініціями В. Татаркевича.

З метою узагальнення теоретичних висновків попередніх дослідників автором зазначено, що поняття «класична типографіка» застосовувалося типографами-теоретиками у сенсі «класично гармонійна типографіка» (Я. Чихольд), а також проводилися паралелі з чистотою форм, які походить від давньогрецької й давньоримської культури (Д. Дрейфус). Класичний тип книги усталився впродовж XVII - початку XIX ст. (Ю. Герчук) та власне класика у дизайні і мистецтві естетично усвідомлює красу як спосіб художнього бачення, як форму (В. Сидоренко); візуальні особливості типографіки часів класичної парадигми зосереджені у «золотих правилах класичної типографіки» (С. Сєров). Було зроблено висновок, що визначення «класична типографіка» можна вважати вичерпним, також було відокремлено контексти застосування терміну. Однозначно з такою типографікою асоціюється історизм, досконалість, гармонійність і простота, симетричні центрально-осьові побудови, чистота форми, використання антикви. Вказано, що введений С. Сєровим у 2000-і рр. термін «класична парадигма типографіки» узагальнено означає цілий історико-культурний, домодерністський шар в історії мистецтв, що починався з середини XV ст. і був актуальним до початку ХХ ст.

У підрозділі 2.2. «Особливості докомп'ютерних технологій друку (з кінця XV до кінця XX cт.)» вказано, що питання про те, хто першим винайшов друк засобами рухомих літер, так і залишається суперечливим: чи то були корейці, чи китаєць Бі Шен або німець І. Ґутенберґ, але без заглиблення в історичні подробиці винаходу, акцентовано увагу на діяльності німецького першодрукаря, оскільки саме йому належить розробка самої системи друку, ручного типографського верстата та словолитної форми, що давала можливість численного відтворення типографських шрифтів і наступні чотири сторіччя залишалася незмінною. Систематизовано інформацію про головні особливості технології ґутенбергівського ручного металевого набору і друку. Зазначено, що типографіка вимагала досить дрібних, фіксованих або абсолютних одиниць виміру. У зв'язку з чим було згадано пошуки французького словолитника ХVIII ст. П.-С. Фурньє (перша пунктова типометрична система), винайдення типометричної системи виміру Ф. А. Дідо та пізнішу розробку одиниць виміру типографіки у США у XIX ст. Стверджується, що у другій половині ХІХ ст. в епоху індустріальної революції, спосіб набору шрифту змінився внаслідок трьох основних новацій: появи машинного набору (друкарської машинки з характерним принципом переміщення каретки, рядковідливної машини лінотипа і літеровідливної - монотипа), створення гравірувального автомата (пантографа) для нарізки пуансонів і винайдення фотографії. Це був початок нової ери у друкарській справі (винахід фотомеханічного кольорового друку та згодом, у середині ХХ ст., плоского офсетного друку). Розглянуто технологію фотонабору, що стала попередницею теперішнього цифрового набору.

У підрозділі 2.3. «Естетичні концепції класичної парадигми типографіки (від античності до початку ХХ ст.)» розглянуті принципові культурно-естетичні чинники, що вплинули на розвиток класичної типографіки. Антична епоха представлена впливовими ідеями Піфагора про число, Сократа про доцільність, Аристотеля про порядок. В огляді доби раннього Середньовіччя йдеться про Остготське Відродження (появу скрипторіїв; культуру франків, рукописні шрифти у період Каролінґського Ренесансу), розкриваються філософські ідеї А. Августина про ясність, згадується романський стиль в архітектурі і його вплив на книгу, що виражався у розквіті мистецтва мініатюри, безлічі книжкових орнаментів, які складалися з рослинних і зооморфних мотивів. У ХІІІ ст. романський стиль поступився місцем готиці. У річищі розгляду піздньосередньовічного періоду проаналізоване вчення Ф. Аквінського; числова послідовність Фібоначчі, що вплинула на майбутнє типографіки; готика в архітектурі і книжковому мистецтві; гармонійний ділильний канон Віллара де Оннекура. При аналізі типографіки епохи Відродження виділені такі впливові події: створення гуманістичного мінускулу, ренесансної антикви; існування математичних ідей про золоту пропорцію Л. Пачіолі; кольорового ряду Леонардо да Вінчі; відзначена тенденція до центричності у витворах мистецтва і винахід перспективи. У ході огляду епохи Просвітництва (етапів класицизму, романтизму, бароко) зазначений винахід І. Ньютоном мелодійного кольороряду, поява рококо; непрямий вплив на мистецтво і типографіку надбань німецької класичної естетики, а також філософських поглядів позитивізму і естетизму. Простежені тенденції повернення інтересу до золотого перетину на межі XIX-XX ст. в час зародження стилю модерн. Визначено, що, незважаючи на зміну парадигм, мали місце реконструкції класики у «модерністському» ХХ сторіччі.

Зроблений висновок, що на естетичний принцип класичної типографіки безумовно вплинули музично-математичне обґрунтування гармонії, визначення об'єктивних основ прекрасного, ідеї пропорціонування, що беруть свій початок у давньому піфагореїзмі. Важливі для класики естетичні категорії прекрасного, міри та гармонії завжди мали конкретно історичний характер, уявлення про них залежали від соціокультурних умов. Антична та християнська точки зору (періоду класичної парадигми) обґрунтували ідейну конструкцію - переживання об'єктивної, абсолютної, формальної краси. Ця естетична настанова була основним критерієм у рішенні типографічних завдань і лишалася актуальною до естетичної революції початку XX ст.

У підрозділі 2.4. «Класична типографіка у виданнях середини ХV - кінця XX ст. у контексті розвитку мистецтва книги та шрифту» стверджується, що типографіка як текстова інформація, що представлена засобами шрифтової графіки, є набагато старішою за книгодрукування. Суттєвими умовами передкнижкової й книжкової фази формування класичної типографіки стало виникнення давньоримських літер (прототипів ренесансної антикви), поява рукописних книг і винайдення кодексу як форми та пергаменту як матеріалу. Систематизовані візуальні особливості рукописів (великий формат, використання дорогих матеріалів, щільність і зображувальне перевантаження книжкової сторінки, нерозви-неність організаційного ладу книжкового простору, крупні рядки, велика кількість заставок та ініціалів, неповний запис слів, великий простір полів, відсутність титульного аркуша, багатоколірність). Визначено, що книга-рукопис, на відміну від друкованої книги, емоційно взаємодіяла з читачем (маргіналії на полях). Кольорове акцентування і смислові паузи (рубрики) утворювалися завдяки декоративним елементам (заставки, червоні рядки, ініціали) та різним способам групування слів (виділення першого слова абзацу, перших декількох слів, першого рядку абзацу, цілого абзацу). Рубрикації видання допомагало і змінення масштабу й накреслення шрифту, зіставлення різних текстів, різне розташування ілюстрацій.

Встановлено, що освоєння виробництва паперу посприяло задоволенню потреб у масовому виробництві книг - за цих умов виникло книгодрукування та з середини XV ст. почалася класична парадигма типографіки (і графічного дизайну взагалі). За часом відокремлюються гілки готичних і ренесансних традицій книги, виникають нові види подачі текстової інформації - листівки, брошури, буклети, що стали попередниками газет і журналів. У XVI ст. принципові новації проявилися у новому типі друкованого шрифту (курсиву); новому серійному стандарті книжкового формату; появі титульного аркуша. У структуру видань типографами було введено: а) зміст; б) поділення на параграфи; в) абзацний відступ (на круглу або кегельну шпацію); г) організацію приміток; д) пагінацію. Розглянуто видатні твори слов'янського друкарства XV-XVI ст. і відзначена європейська направленість у слов'янському друці. Показані особливості формоутворення антикв (старостильної, перехідної, новостильної) відповідно технології їх виготовлення. В ході аналізу розвитку типографіки XVIІ ст. узагальнені характеристики типографіки бароко (розрядка, різнокегельний набір, курсивні написи, наростання гліптальних якостей у шрифті). Охарактеризований розквіт українського книгодрукування (XVI-XVII ст.), що відбувався під впливом західної культури і в якому рукописні і друкарські традиції йшли поруч. При розгляді типографіки XVIIІ ст. встановлені прояви художніх методів рококо (використання флористичних орнаментів, подовжені формати, щільність набору), класицизму (симетрично-осьові побудови сторінок, відмова від декору, логічність) і романтизму (поява «авторської» книги). Виявлено, що новаціям у типографіці XIХ ст. сприяли поява т. з. «вікторіанського стилю», винахід нового матеріалу - картону; друк рекламних матеріалів (оголошень, каталогів-проспектів і т. п.), що згодом вплинули на книжкове мистецтво. У дизайні видань домінували тенденції експлуатації «стилю Дідо», шрифтової й стилістичної еклектики, безлічі експериментів з акцидентними та набірними шрифтами (виникнення жирного курсиву тощо). Охарактеризована діяльність британського видавництва Kelmscott Press. Виявлена нова художня мова періодики (зміна естетичних концепцій), що виражалася у домінуванні не кольорових, а чорно-білих рішень у типографіці видань.

Розглянуті відголоски класичної парадигми типографіки у ХХ ст. і виділені важливі події у книжковому мистецтві: відокремлення жанру дитячої книги (20-ті рр.), неокласична типографіка 30-х рр., поява багатотиражних масових видань, модульне проектування у 40-і рр., наявність книг «глядацьких» та «читацьких», диференціація книжкової форми. Зазначено, що ще наприкінці ХІХ ст. та протягом ХХ ст. відроджувалися найкращі історичні форми типографіки і шрифту, створювалися нові на їх основі, зустрічалися приклади видань, що відповідали класичним зразкам типографіки і, таким чином, спадкоємність класичної парадигми типографіки збереглася у докомп'ютерну добу ХХ ст.

Виклад третього розділу «Нова стилістика типографіки в сучасній типографіці: посткласика» мав на меті виявлення типових особливостей та характерних візуальних прийомів посткласики в дизайні друкованих видань з точки зору типографічного рішення.

У підрозділі 3.1. «Семантика поняття «посткласика» у графічному дизайні» запропоновано термінологічно розділити явище «справжньої» класики та її сучасну комп'ютерну стилізацію - посткласику, оскільки поняття «класична типографіка» типологічно поєднують із умовним визначенням «класична парадигма типографіки» (одна з трьох культурно-історичних, естетичних парадигм типографіки з кінця ХV ст. і до кінця XIX ст.). Після обґрунтування визначення «посткласика», були сформульовані пов'язані з нею образотворчі методи реконструкції, інтерпретації, алюзії. Встановлено, що посткласика як стилістика дизайну епохи постмодернізму є закономірним продовженням класичної парадигми, актуальним явищем в сучасній типографіці.

У підрозділі 3.2. «Прояви постмодернізму, цифрова естетика в сучасному видавничому просторі» стверджується, що постмодерністська естетика кінця XX - початку ХХІ ст. - це неканонічна, некласична точка зору, яка сформувала сучасну постмодерністську парадигму у графічному дизайні (і у візуальному рішенні видань). Проаналізовані три естетики дизайну з погляду теорії Ф. Ніцше про аполлонічні і діонісійські начала творчості.

Підкреслено зв'язок між виникненням постмодернізму і появою комп'ютерної техніки, цифрових технологій, що внесли свої корективи у дизайнерську практику та її естетичне осмислення. Зазначено, що у цифровому дизайні видань композиційна структура стає ще рухливішою, ніж у докомп'ютерну еру, має місце актуальна ідея про деконструкцію, є сутнісна схожість з постмодерністським поняттям «симулякр». Часто обумовлюючими чинниками сучасного дизайну видань стають елементи масової культури - комерційна реклама та «дешева» література. Постмодерністський поворот від повсякденності до історії (інтерес до минулого, старих речей) сприяв тому, що на межі ХХ -ХХІ ст. у багатьох галузях дизайну сформувалася мода на т. з. вінтаж або ретро-дизайн. Книги, стилізовані під ретро, як правило, належать до елітних, дорогих видань.

Постмодерністська ідея фрагментарності (монтажу, «відношень без відношень») стає одним із композиційних засобів. Впливовими чинниками у дизайні видань стали модифікація естетичної категорії прекрасного (асиметрія, дисгармонійна цілісність, естетизація потворного, іронізм, «туманність» змісту), а також інтерес до теорії семіотики: запозичення форм та мотивів колишніх декоративних стилів (класицизм, ар-нуво, ар деко та ін.), застосування орнаменту. Окрім цього, постмодерністська типографіка ідейно сприйняла і продовжила естетичні настанови дадаїстів (епатаж, «огорожні» написи, випадкові комбінації і т. д.).

Зазначено, що нові взаємовідносини ілюстрації та тексту виражаються в певних постмодерністських прийомах та вільному використанні історичного досвіду класичної та модерністської парадигм (розбалансовано-врівноважені композиції, здрібнення та перенасичення сторінки й обертання її у текстуру; зміщення базової лінії шрифту та позбавлення тексту лінійної послідовності, ступінчасті заголовки; освоєння периферії розвороту та розташування тексту під обріз або поза лінію обрізу; комбінування шрифтів будь-якої гарнітури, накреслення, кеглю у межах рядку або навіть слова, використання шрифтів далекого або нещодавнього минулого; зіткнення набірного шрифту з каліграфією, скорописом, мальованим шрифтом; набір рядковими літерами врозрядку; непостійність насиченості шрифту; створення акцидентних шрифтів для використання у межах єдиної роботи; естетика викривлення набірних знаків; обігравання «випадкових» дефектів; перетворення літери в один з основних елементів композиції; розчленовування, модифікація, деформація літер; гра з графічними даними слова або фрази; застосування інверсії; нашаровування елементів; гра з неякісним друком та грубим матеріалом).

У підрозділі 3.3. «Відображення класики у цифрових шрифтах» виявлено класичну основу у сучасних шрифтах і охарактеризовані особливості формоутворення, технічні особливості і новації у сучасних шрифтових розробках.

У пункті 3.3.1. «Посткласика в цифрових шрифтах: реконструкції і нові стилізації» зазначено, що у графічному дизайні естетика цифрового набору знаходиться у тісній кореляції з естетикою постмодернізму. Технологічний та естетичний чинники призвели до виникнення нових, експериментальних тенденцій у мистецтві шрифту. Розробка нових шрифтів виходить на рівень перспективного та інноваційного напряму графічного дизайну. Поряд із шрифтовими новаціями, цифрова типографіка активно вживає антиквені шрифтові гарнітури, виконані на класичній основі. Сучасні дизайнери шрифтів створюють нові версії антикв на основі таких історичних форм як давньоримські монументальні написи (прописні літери); каролінґський мінускул, рядкові літери книжкового гуманістичного мінускулу епохи Ренесансу; старостильна антиква, перехідна, новостильна антиква. Автором досліджені сучасні цифрові реконструкції найвідоміших класичних гарнітур, постмодерністські інтерпретації на тему класики, а також нові антиквені розробки дизайнерів шрифту. Зокрема, визначено, що ґотичні шрифти сьогодні застосовуються переважно як акцидентні, декоративні, іноді - як текстові шрифти. Окремі літери використовуються як символи при наборі математичних формул. Антикви доречні у тих випадках, коли постає завдання підвищеної зручності читання тексту: наприклад, у текстовому книжковому наборі, у екранних шрифтах (дещо адаптованих) і т. п., вони часто застосовуються у контексті ділового світу, оскільки викликають відчуття довіри, асоціюються зі стабільністю, традицією, спадкоємністю.

У пункті 3.3.2. «Цифрові шрифти: технічні особливості та новації» окреслено характерні особливості векторних шрифтів і розкритий ряд супутніх питань: кодування, формати шрифтів; кернінг і трекінг, сучасний стандартний набір накреслень в гарнітурі шрифту; проаналізована генеза інтелектуальних технологій шрифту; констатована актуальність проектування багатомовних гарнітур. Зазначено, що растрові шрифти вплинули на формоутворення векторних шрифтів. Серед новацій у цифрових шрифтах перелічені комп'ютерні ефекти («стиль неонових вивісок», 3D-ефекти, градієнтні заливки), а також новий тип багатошарових шрифтів з великими декоративними можливостями, в яких застосовувалися принципи комбінаторності та варіативності.

У підрозділі 3.4. «Посткласична типографіка у дизайні сучасних видань першого десятиріччя XXI cт.: інноваційні ознаки» визначено, що традиціоналізм у типографічних рішеннях ХХ ст. знайшов свій вихід на новому етапі розвитку у вигляді посткласики друкованих видань. В результаті аналізу обкладинок, палітурок, титульних аркушів, книжкових розворотів 1990-2000-х рр., аркушевих видань (календарів, плакатів тощо) зроблено висновок, що посткласика часто пов'язана з принципами комбінаторності, варіативності (особливо в обкладинках журналів); мінімалізмом; стилістикою «вінтаж»; колажними вирішеннями сторінок.

Безумовно, посткласичний дизайн видань пов'язаний з різноманітною історичною тематикою та застосовується, наприклад, у книгах і брошурах спеціального характеру (історія мистецтв, історія книжкової справи і т. п.); це може бути релігійна, музична, художня література тощо. У посткласичному дизайні видань спостерігається іронічне постмодерністське бачення крізь реконструкції, інтерпретації, алюзії. Історичні контексти та відголоски класики зустрічаються у наборі та верстці періодичних видань (журналів, газет, альманахів, каталогів, річних звітів). Зокрема, дизайн деяких сучасних журналів запозичує традиційну книжкову типографіку. Посткласична стилістика застосовується у різних форматах видань: від класичних (2:3; 3:5 і т. д.) до наближених до квадрату або сильно подовжених за вертикаллю.

Сучасними дизайнерами створено багато постмодерністських типографічних інтерпретацій шрифтів К. Гарамона, Д. Баскервіля, Д. Дідо, Д. Бодоні та інших класиків типографіки. Антиква майже незамінна у текстовому наборі книг та періодики. На сторінках деяких посткласичних книг абзацних відступів зовсім немає, а застосований інший, історично більш давній спосіб виділення абзаців - акцентування кольором (використання у кожному абзаці кольорових флеронів, червоних рядків, літер, великих кольорових ініціалів); іноді вводяться «ігрові» або «провокаційні» способи змінення набірної шпальти. Звідси ряд посткласичних прикладів сторінок і розворотів видань, що свідчать про тенденцію повернення до асиметричного набору, який бере початок у рукописній книзі.

Визначено, що у посткласичному дизайні книжкових палітурок, обкладинок книг та періодики, титульних аркушів існує два напрямки: декоративний і мінімалістичний. Зокрема, якщо перед дизайнером стоїть завдання створити враження чистоти, рішенням стає типографічна композиція в дусі сучасної мінімалістичної класики (з мінімумом декору або повною його відсутністю). Такий «небагатослівний» підхід у проектуванні сучасних палітурок бере початок в архітектоніці книжкових титулів XVI ст., що відрізнялися розміщенням тексту (у сполученні з видавничою маркою, віньєткою) у формі дерева, вази чи бокала. При рішенні проектного завдання, що спрямоване на яскравий, дорогий, «респектабельний» та елітний вигляд книги - як правило, палітурка видання активно декорується. Палітурки та титульні аркуші книг, створені згідно з цим принципом, мають багато спільного з їх історичними зразками епохи бароко, рококо, класицизму, ампіру, модерну. Декоративний підхід запозичує архітектоніку книжкових титулів XVI ст. з центричною виключкою тексту на світлому просторі фону, який оточує широка орнаментальна рамка з прямокутним (овальним або круглим просвітом), що імітує тріумфальну арку або портал. Безумовно, на візуально насичений дизайн посткласичних палітурок вплинули і традиції інтролігаторства.

У підрозділі 3.5. «Перспективи розвитку посткласичної типографіки» зазначено, що графічний дизайн, який є синонімом візуальної комунікації, завжди був схильним до впливів мінливої моди. Зараз у типографіці видань інтуїтивний підхід знову поступається місцем більш впорядкованому підходу до композиції сторінок. Візуальні ремікси на основі домодерністської культурно-естетичної парадигми зустрічаються у різних галузях світової проектної культури кінця ХХ - початку ХХI ст. («метод ретривалізму» М. Гаррета). Визначено, що у типографічних змінах, характерних для посткласики початку XXI ст., істотну роль зіграла молодіжна культура (активний інтерес до середньовічної шрифтової спадщини на початку ХХI ст. виник завдяки ґотичній субкультурі). Помічений зв'язок між експлуатацією ностальгії та утилітарно-комерційним підходом у дизайні. Встановлено, що обличчя видань емоційно впливають на читача певними візуальними контекстами (іноді - це адаптація минулого, зорові алюзії, компіляція існуючих форм і систем тощо).

Обґрунтована сентенція про «кризові» зміни смаків споживачів книговидання, частина яких в майбутньому стане економнішими, а інша (більш матеріально забезпечена) - вибагливішими. Звідси, можливі два напрямки розвитку книговидання: 1) елітно-естетичний, тобто видання підвищеної якості (подарункові, ювілейні, сувенірні, факсимільні, експортні, особливо старанно оформлені) та видання в покращеному оформленні; 2) економно-утилітарний напрямок - електронні версії видань і т. з. «друк на вимогу» (POD) - одна з новацій цифрової ери початку ХХІ ст., яка стає усе більш поширеною. Зроблено висновок, що «невибагливим» споживачам відповідає електронний, утилітарний тип видань (пристрій «електронна книга») унаслідок очевидної економії. При необхідності мати матеріальний зразок видання, читач може придбати «книгу на вимогу», яка створюється за допомогою спеціальної «дизайн-машини», що має велику візуальну базу графічних форм. Швидше за все, деякий час існуватиме і третій напрямок - видання у звичайному та економному оформленні, тобто масові видання у тому вигляді, в якому вони є зараз (інерція ринку). Відзначено, що і у майбутньому дизайнерів будуть цікавити проблеми комфортного і безперешкодного здобуття людиною інформації; класичні принципи легкого читання тексту є затребуваними і в комп'ютерне століття; якісна сучасна типографіка враховує особливості візуального сприйняття читача, контекст особистого сприйняття дизайнера, специфіку роботи із цифровим текстом тощо. Сьогодні «маятник історії» знову зміщується у бік простоти та порядку вирішення сторінок. Ймовірно, у майбутньому перевірені часом естетичні концепції спонукатимуть дизайнерів знову від них відмовитися.

постмодернізм типографіка шрифт цифровий

ВИСНОВКИ

1. Аналіз ступеню розробки теми дослідження показав, що концепція традиціоналізму в дизайні книжкових видань і сутність класичної типографіки якнайкраще розкрита Я. Чихольдом. Незважаючи на те, що класична типографіка (її парадигма) вочевидь вивчена західними та вітчизняними дослідниками, питання занурення даного об'єкта у середовище цифрових технологій залишається розкритим тільки частково. Зміст існуючих теоретичних робіт вказує, що обраний науковий напрям дисертації (тобто посткласика) цілеспрямовано не розглядався. Це зумовило доцільність проведення комплексного дослідження класичної типографіки у сучасних умовах. У якості основних наукових методів було обрано: типологічний, порівняльно-історичний, системно-порівняльний, метод образно-стилістичного аналізу. Як додаткові методи використано: метод абстрагування і декілька різновидів аналізу (компонентний, контекстуальний, синхронний, причинно-наслідковий).

2. В процесі розкриття термінологічних питань класичної типографіки встановлено, що поняття «класична типографіка» було сформульовано такими авторами як Д. Дрейфус і С. Сєров. Визначення «класики» як парадигми типографіки можна вважати вичерпним, її коріння йде від часів античності. Спираючись на естетичну категорію класичності (В. Татаркевич), визначено, що до класичної типографіки мають відношення такі узагальнені характеристики: історизм; наслідування стародавніх взірців; гармонія, домірність, рівновага, спокій; усталеність, типовість, нормативність, те, що визнано та підкріплено традицією.

3. Доведено, що класична парадигма типографіки зародилася у середині XV ст. з винаходом книгодрукування в одному з давніх носіїв текстової інформації - книзі-кодексі, розвивалася упродовж майже п'яти століть, мала дві гілки: ґотичні і ренесансні традиції, що існували поруч одна з одною у Західній та Східній Європі, Скандинавії, США до початку ХІХ ст. Антична і християнська точки зору обґрунтували ідейну конструкцію формальної краси. Ця естетична настанова стала основним критерієм у рішенні типографічних завдань і була на часі до естетичної революції початку XX ст. Пропорції класичних книг (особливо XV - XVIІ ст.) базувалися на математичних відкриттях Піфагора, Архімеда, Фібоначчі та інших вчених. Завдяки пропорціонуванню за принципом домірності і технології ручного набору ці видання стали вершиною світової книжкової культури.

Найхарактерніші якості архітектоніки класичної сторінки - візуальна нейтральність і симетричність побудов (відхід від рукописної асиметрії), що реалізовані завдяки таким складовим як залежність пропорцій набірної шпальти від формату видання; центрально-осьова симетрія типографічних елементів, наявність геометрично правильних форм; домірні пропорції (інтуїтивно або математично побудовані); великі поля (іноді з маргіналіями); домінанта білого фону; рівномірний набір тексту ґотичним шрифтом (ґотичні традиції) або антиквою (ренесансні традиції); смислове акцентування (слів, рядків, абзаців): розміром, кольором, зміною накреслення шрифту (великими, рядковими, курсивом, капітеллю тощо), абзацними відступами, флеронами або кольоровими літерами, ініціалами; іноді за допомогою декорування лінійками, рамками, віньєтками тощо.

Дотепер використовуються структурні елементи видань XV - XVIІ ст., а також архітектоніка класичних титулів (складена у XVI ст.), що була двох типів: 1) симетрична форма, звужена донизу (бокал, дерево, ваза), що надавала сторінці стриманості, лаконізму, делікатності прикрас, або повна відмова від декору; 2) текст, оточений орнаментальною рамкою, що створює враження пишності, іноді важкості сторінки. Їх спільна особливість - центричність побудови. Кольоровий та чорно-білий набір - дві виразні системи кольорування типографіки видань, що склалися за часи книгодрукування. В періодичних виданнях класична книжкова архітектоніка виявилася незручною. Між тим, практика типографів ХХ ст. показала, що, як правило, виданням текстовим (книгам), функціонально та естетично відповідає «традиційна» класична (тобто симетрична, статична) система композиції сторінок.

Майстри металевого набору (ручного й машинного) зіштовхувалися з обмеженими можливостями набірної системи: навскісні та овальні типографічні побудови були майже неможливі, розміщення всіх елементів композиції - жорстке та співрозмірне, прив'язане до прямокутності кегельних майданчиків літер і пробільних елементів. Технічна складність металевого набору сформувала певну естетику та визначила правила набору, багато з яких актуальні й зараз. З появою фотонабору розпочалася типографічна революція та перехід до цифрової ери набору та друку.

4. В даному дослідженні обґрунтовано нове у графічному дизайні поняття «посткласика». Запропоновано наступне визначення: посткласика (сучасна нова класика) у друкованих виданнях - це стилістика дизайну в епоху постмодернізму, що запозичила класичну форму; вона спирається на домодерністські зразки, візуально імітує їх за допомогою сучасних типографічних і друкарських засобів із застосуванням образотворчих методів реконструкції, інтерпретації, алюзії.

5. З'ясовано, що вже декілька десятиріч візуально-комунікаційні повідомлення відповідають естетичним критеріям інформаційного суспільства. Графічний дизайн книжкових, журнальних та інших видань наприкінці ХХ ст. відчув на собі найсильніший вплив ірраціональної естетики постмодернізму, поп-культури, технічної свободи цифрових технологій, що призвело до візуальної деструкції обкладинок, палітурок, титулів та інших складових елементів видань. Постмодерністський підхід (відносно застосування у друкованих виданнях) містить ряд прикмет: фрагментарність; деконструкція; колажність (мозаїчність); відмова від модерністських традицій; еклектична суміш художніх (графічних) мов; іронічне цитування усього досвіду світової художньої культури, звернення від повсякденності до історії: стилістика ретро (вінтаж); елементи кітчу; символізм та орнаментальність; багаторівневість (багатошаровість); різноманітність, мінливість, синтетичність образів; провокація, алюзія.

6. Визначено, що сучасна ситуація у світі шрифтового дизайну свідчить про те, що класика запитана, незважаючи на появу нових завдань типографіки. У великій кількості оцифровуються класичні зразки шрифтів, а також їх подальші металеві реконструкції, з різною мірою «автентичності». В епоху комп'ютерного набору створювалися й самостійні шрифтові стилізації, у яких історичний прототип був лише приводом для цитатного постмодерністського самовираження. Цей підхід безпосередньо відповідає поняттю посткласика у мистецтві шрифту та типографіки. Зараз типографічні поняття «розрізнюваність» шрифту та «легкість для читання» тексту переглядаються та еволюціонують. Шрифти, адаптовані до технології цифрового набору, мають більш узагальнену, лаконічну форму, але в той же час вони часто побудовані на свідомих погрішностях («каліграфічних», «аплікативних» тощо) та асиметрії, візуально компенсуючи нематеріальність процесу їх створення. Сьогодні вибір реконструйованих та інтерпретованих (стилізованих) класичних гарнітур, що випускаються у різних кеглях, стає все ширшим і, таким чином, збільшується вибір різних посткласичних рішень, серед яких присутні акцидентні та текстові гарнітури. Серед технологічних питань відмічено наявність розробок багатошарових шрифтів (pro layered fonts). Означені гарнітури можуть застосовуватися в якості орнаментальних ініціалів, як заголовочні та текстові шрифти в посткласичному напрямку в книгах, журналах, листівках, кіноплакатах, запрошеннях, а також в екранній типографіці.