Музеєфікація об’єктів підводної культурної спадщини (на прикладі експозиції кораблів Дніпровської гребної флотилії в музеї історії Запорозького козацтва на о. Хортиця)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМ'ЯТОК

ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

ЦЕНТР ПАМ'ЯТКОЗНАВСТВА

26.00.05 - Музеєзнавство. Пам'яткознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Музеєфікація об'єктів підводної культурної спадщини (на прикладі експозиції кораблів дніпровської гребної флотилії в музеї історії Запорозького козацтва на о. Хортиця)

Кобалія Дмитро Русланович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі культурної спадщини Центру пам'яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури

Науковий керівник: доктор історичних наук

Гаврилюк Надія Оксентіївна,

провідний науковий співробітник

Інституту археології НАН України

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, професор

Шаповалов Георгій Іванович,

директор Запорізького обласного краєзнавчого музею

кандидат історичних наук,

Маньковська Руслана Вікторівна,

старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Захист відбудеться 19 квітня 2011 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.252.01 у Центрі пам'яткознавства НАН України і УТОПІК за адресою: 01015, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 21, корпус 19.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК (01015, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 21, корпус 19).

Автореферат розіслано 17 березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат технічних наукВ. О. Константинов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми

Після відкриття 14 жовтня 1983 року Музею історії Запоріжжя його концепція передбачала наявність експозиції, що була б присвячена історичному розвитку Запоріжжя з найдавніших часів та закінчуючи епохою соціалізму. З 1988 року музей історії міста став музеєм історії Запорозького козацтва, а з 1992 року починається його реекспозиція. В ході реекспозиції музею з'ясувалося, що фондова колекція, яка пов'язана з історією запорозького козацтва, налічує тільки 3129 предметів, з яких переважна більшість належить не до основного, а допоміжного фонду, тобто предмети нового профілю складали 14,9%. Порівняно невеликий об'єм запорозької старовини у фондах музею був наслідком декількох причин. По-перше, він пояснюється відсутністю великої колекції, яка, звичайно, є основою для створення багатьох музеїв; у даному випадку більшість предметів козацького часу, у тому числі й тих, що були знайдені на Хортиці, опинилися у фондосховищах Дніпропетровського історичного музею ім. Д. Яворницького, по-друге, це пов'язано з непопулярністю самої теми козацтва у радянські часи, по-третє, невелика кількість профільних предметів була проявом «молодості» самого музею на о. Хортиця.

З 1989 року одним з найбільш перспективних напрямів щодо поповнення фондової колекції стали підводні археологічні дослідження. Проведенню цих робіт сприяла велика кількість археологічного матеріалу, що стосувався російсько-турецької війни 1736-1739 рр. та діяльності Дніпровської гребної флотилії в акваторії м. Запоріжжя.

Створення Дніпровської гребної флотилії наприкінці XVII ст., та її розвиток у першій половині XVIII ст. пов'язані з російсько-турецькими взаємовідносинами, а особливо з війною 1736 - 1739 рр. Вони вплинули на політичний та економічний розвиток півдня України і відобразили останній етап запорозького військового кораблебудування. Останнє перестає бути тим самобутнім явищем, яке протягом століть зберігало традиційний вигляд і не зазнавало якихось істотних змін. До кінця XVIII ст. запорозьке військове кораблебудування стрімко розвивалось, вбираючи в себе нові риси та принципи будівництва. У той самий час починається будівництво нового державного флоту Російської Імперії, який тоді базувався на двох річках - Дніпрі та Доні. Відсутність досвіду військового суднобудування та ведення морських операцій в Азовському та Чорноморському басейнах змусили творців флоту Росії звернутися до досвіду запорозьких і донських козаків. Вони сприймалися як перші інструктори-корабели та морські військові експерти. Часте використання козацьких морських команд під час Азовських походів, широкомасштабне виготовлення козацьких човнів, як для козаків, так і для регулярних військ, успіхи на воді, - все це показники активної взаємодії та формування державної кораблебудівної індустрії на базі досвіду попередників.

Специфіка такої взаємодії полягала у поступовій трансформації південноукраїнської кораблебудівної традиції в новий напрямок державного масштабу, який динамічно розвивався. Надалі розвиток військово-морських сил стає визначальним вектором розвитку політичної і економічної історії південноукраїнського краю. Запорозьке суднобудування у цьому процесі було лише початком поштовху до дій, які навряд чи були вигідні для самого козацтва. У реалізації своїх глобальних політичних планів царизм розглядав козаків як тимчасових союзників. Є цілком природнім, що ці плани не співпадали з інтересами Запорожжя.

Отже, вивчення історії національного суднобудування, як і його трансформації за тих чи інших політичних умов, є досить актуальним у наш час. Стан сучасних військово-морських сил України, що не мають достатньої матеріальної бази та стратегічного статусу, з одного боку, та домінанта російської військової могутності у Криму та Північному Причорномор'ї, з іншого, - прояв тих далеких подій першої половини XVIII ст., свідчення невизначеності цієї теми та малих обсягів її дослідження. Тому актуальною є робота з поповнення фондів експонатами саме цього напрямку, експонатами, що були свідченням самобутньої військової історії Запоріжжя. Їх вивчення та інтерпретація, побудова екскурсій та лекцій, спрямованих на достовірний та неупереджений показ цих сторінок нашої історії, робить запропоновану тему не тільки актуальною, але й необхідною та своєчасною.

Таким чином, актуальність запропонованого дослідження викликана необхідністю розглянути історію виникнення, існування та музеєфікації залишків Дніпровської гребної флотилії першої половини XVIII ст. для усвідомлення феномену унікального гідроархеологічного комплексу часів пізнього козацтва, позначення його місця в музейній практиці та історії України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами

Дисертація виконана в рамках комплексної планової наукової теми Центру пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури «Трансформація пам'яткознавства та пам'яткоохоронної діяльності в Україні в 1991 - 2011 роках», № держреєстрації 0109U00743 та теми «Археологічна карта акваторії Нижнього Подніпров'я», № держреєстрації 010SU001385.

Мета і завдання дослідження: проаналізувати заходи російського уряду щодо створення південного військового флоту на базі Азовської та Дніпровської річкових флотилій, прослідкувати еволюцію Дніпровської флотилії, визначити її вплив на політичні та економічні процеси на території Запорозьких Вольностей і Півдня України у першій половині XVIII ст. На основі цих відомостей показати методику музеєфікації отриманих підводно-археологічних артефактів та особливості відображення подій, пов`язаних зі створенням південного військового флоту, в експозиції Музею історії запорозького козацтва на о. Хортиця.

Для досягнення мети ставляться наступні дослідницькі завдання:

вивчити інформативні можливості актуалізованої джерельної бази, проаналізувавши науковий стан проблеми;

вивчити комплекс матеріальних джерел про діяльність Дніпровської гребної флотилії;

показати історію та методику пошуку матеріальних залишків флотилії;

дати характеристику та методику підняття з дна річки матеріальних залишків флотилії; дніпровський гребний флотилія музей

розкрити особливості консервації та реставрації «мокрої деревини»;

узагальнити досвід щодо показу суден Дніпровської флотилії та надати рекомендації щодо збереження та експонування предметів;

визначити історичні умови виникнення Дніпровської гребної флотилії, включаючи політичну та економічну ситуацію в Україні наприкінці XVII - у першій половині XVIII ст.;

визначити особливості розвитку кораблебудування на Запорожжі, а також особливості формування військового кораблебудування Російської Імперії;

проаналізувати вплив традицій запорозького та донського суднобудування на корабельний склад Дніпровської гребної флотилії;

визначити принципи формування флотилії, співвіднести одержані дані зі стратегічними та тактичними завданнями, що ставились перед нею під час військових кампаній;

вивчити матеріальне забезпечення та артилерійське озброєння кораблів у співвідношенні з бойовою потужністю противника;

проаналізувати картографічні матеріали у рамках теми;

показати особливості побудови експозиції кораблів Дніпровської флотилії

розробити методичні рекомендації щодо використання експозиції в екскурсійній роботі музею.

Об'єктом дослідження є відображення історії Дніпровської флотилії, її ролі у створенні регулярного військового флоту Російської імперії на Дніпрі та формування і розвиток запорозького суднобудування наприкінці XVII - XVIII ст.

Предметом дослідження є підводно-археологічні матеріали як майбутні експонати з історії суднобудівництва в Музеї історії Запорозького козацтва.

Хронологічні рамки дослідження: визначаються з одного боку часом існування об'єктів, що музеєфікуються - 1696-1741 рр. З другого боку - періодом їх музеєфікації - 60-ми роками ХХ - початком ХХІ ст.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному вивченні причин виникнення Дніпровської флотилії як складової південних військово-морських сил Російської Імперії, визначенні її місця у розвитку військового суднобудування і взаємозв'язку з традиціями та досвідом запорозьких майстрів. Виявлений та систематизований блок письмових джерел, що відбивають усі етапи становлення та розвитку кораблебудівної галузі в Україні. Здійснено аналіз діяльності усіх гілок влади, починаючи від Кабінету Ї. І. В., завершуючи роботою на місцях з підрядними організаціями та заводами. Все це дало можливість розглянути створення флотилії як прикладу роботи усього державного механізму у динамічному режимі, з врахуванням економічного розвитку країни, системи управління та внутрішньої політики царизму в Україні.

Як складову дослідження використано великий блок матеріальних джерел, одержаних під час гідроархеологічних робот. Завдяки піднятим на поверхню фрагментам кораблів флотилії, що збереглися під водою, вдалося створити унікальну музейну експозицію із залишків чотирьох кораблів Дніпровської флотилії а також деталей такелажу, якорів, озброєння та корабельного інвентарю побутових речей. Отже, на основі наведених історичних джерел вперше вдалося:

дослідити рівень вітчизняної кораблебудівної галузі першої половини XVIII ст.;

визначити розвиток теоретичної суднобудівної думки у порівнянні з європейською кораблебудівною школою;

співвіднести дані підводних досліджень з письмовими та картографічними матеріалами;

встановити зв'язок та вплив державної та запорозької кораблебудівної традиції;

виділити основні прорахунки у стратегії та тактиці використання річкових флотилій проти Османської Імперії наприкінці XVII- у першій половині XVIII ст.;

відкрити особливості музеєфікації матеріальної культури та решток кораблів Дніпровської гребної флотилії у експозиції Музею історії запорозького козацтва.

Практичне значення отриманих результатів роботи полягає в тому, що матеріали дослідження можуть використовуватись у показі кораблів Дніпровської флотилії та експонатів, що пов'язані з її діяльністю, у експозиції Музею історії Запорозького козацтва та викладенні результатів їх дослідження у курсі історії України не тільки під час екскурсій, але й у вищих та середніх навчальних закладах при вивченні питань військової, політичної та економічної історії України у XVIII ст. Історики та археологи можуть використовувати аналіз конструкції, якість виготовлення військових маломірів вітчизняного виробництва, їх озброєння та гідродинамічні характеристики. На підставі одержаних даних можливе всебічне вивчення подальшого розвитку військових річкових флотилій у другій половині XVIII ст., їх трансформації у регулярні військово-морські сили, а також ґенези окремих типів суден, у тому числі морських козацьких човнів, бригантин та дубель-шлюпок.

Особистий вклад дисертанта. Дисертантом виконано значний обсяг робіт з дослідження, підйому, консервації та реставрації кораблів Дніпровської флотилії та їх частин біля о. Хортиця. Під час проведення робіт розроблено та успішно втілено оригінальну методику консервації мокрої «археологічної» деревини. Створена концепція реставрування козацького човна, що передбачає, з одного боку, мінімізацію втручання в конструкцію пам'ятки, з другого - використання скритого дублюючого каркасу для зменшення навантаження на корпус судна. Також успішно сформульовані етапи виникнення Дніпровської флотилії, вперше проаналізований її розвиток, відокремлені традиції запорозької, української та інших суднобудівних шкіл. Автором виявлені та проаналізовані фактори, що мали вплив на використання флотилії у першій половині XVIII ст. та відображення цього в документах того часу. Встановлено, що підводні об'єкти, особливо рештки кораблів, можуть і повинні успішно використовуватися в експозиціях українських музеїв. Розроблено методику їх музеєфікації.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень у вигляді доповідей оголошувались на міжнародних та всеукраїнських конференціях, а саме: на Міжнародній науково-практичній конференції «К столетию подводной археологии». - Москва, 2002 г., Всеукраїнській науковій конференції «Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району. - Нікополь, 2002 г., Перших Новицьких Читаннях. - Запоріжжя, 2004 г., Першому Міжнародному Конгресі «Національна перлина Запоріжжя: впровадження інноваційно-інвестиційних технологій гармонізації біоекосистеми о. Велика Хортиця». - Запоріжжя, 2004 р., ІІІ Науково-практичній конференції «Історія запорозького козацтва в пам'ятках та музейній практиці». - Запоріжжя, 2008 р., VI Міжнародній науково-практичній конференції «Збереження, дослідження, консервація та експертиза музейних пам'яток». - Київ 2008 р.

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення у 12 публікаціях, з яких 5 у виданнях, атестованих як фахові ВАК України та одній монографії у співавторстві (де дисертантом виконано 87 відсотків роботи).

Структура дисертації зумовлена досягненням мети дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів (17 підрозділів), висновків (загалом 181 с.), списку використаних джерел та літератури (156 позицій на 14 с.), додатків (на 37 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми та наукове значення роботи. Визначені об'єкт та предмет дослідження, методи дослідження, сформульовані мета та завдання роботи, встановлені хронологічні рамки, визначена новизна та практичне значення результатів. Зазначено апробацію зроблених висновків.

Розділ 1 - «Історіографія питання та джерельна база» містить аналіз стану розробленості теми, джерел, що були використані під час дослідження.

У підрозділі 1.1. «Історіографія» розглянуто рівень дослідження теми в історичній, музеєзнавчій та краєзнавчій літературі.

Основна література з теми - це, переважно, праці дорадянських істориків. Більша частина праць, починаючи з початку XIX ст., характеризується увагою до кораблебудівного аспекту. Автори досліджують питання генезису корабля, акцентуючи увагу на обводах корпусів, поступовій зміні одних теоретичних моделей іншими. Найбільш цікавою роботою часу є монографія С. Єлагіна «История Русского флота», яка була видана у 1864 році.

На рубежі XIX - ХХ років з'явилася ціла низка історичних праць і спостерігається найбільший інтерес до теми. Вперше в науковій літературі постало питання створення Дніпровської гребної флотилії. В роботі «Коротка історія російського флоту» Ф. Веселаго 1893 року, тема річкової флотилії подана набагато конкретніше. Вперше висловлена думка про неефективність використання глибокосидячих суден в умовах річок, що взагалі є специфікою зародження російського військового флоту. Для Ф. Веселаго характерна тенденція пояснювати недоліки відсутністю стійкої школи кораблебудування, що, звичайно ж, було не зовсім так. Автор не звертав належної уваги на місце і досвід козацького суднобудування, хоча багато документів, використаних ним, були яскравим тому підтвердженням. Вивчення деяких аспектів теми на початку ХХ ст. знаходимо в працях Д. Головізіна, Н. Загоскіна, П. Белавенця, А. Байова, І. Богатирьова та інших.

Протягом ХХ ст. вивчення теми стає менш популярним та, окрім роботи Ю. Тушина, набуває нового поштовху лише наприкінці віку. У цей час з'явилися перші роботи, що поєднали в собі матеріали з історичних та археологічних джерел. З'ясовано, що частина пам'яток І пол. XVIII ст. ще присутні на дні біля о. Хортиця. Першим цей напрямок освоїв Г. І. Шаповалов. Він намагався дослідити рештки суден флотилії та навіть вперше здійснив вдалий підйом частини дубель-шлюпки 1737 року. Після підйому у 1971 році пам'ятка була досліджена, але консервації та реставрації не відбулося. Встановлено, що бібліографія теми базується, головним чином, на матеріалах Адміралтейств-колегії та Сенату Є. І. В. Відомо лише декілька робіт, присвячених діяльності Н. Сенявіна, П. Кашкіна, Я. Баржа, В. Дмітрієва-Мамонова та Б. Мініха. У радянські часи бібліографічний розділ обмежувався монографією А. Биховського «Петровские корабелы».

Аналіз наявних праць з теми показав, що актуалізована база джерел не призвела до появи узагальнюючих робот, які б містили всі етапи наукового дослідження, починаючи від початкової обробки письмових джерел і закінчуючи рятуванням та музеєфікацією окремих підводних пам'яток.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база дослідження» надана загальна характеристика основних джерел, що використовувалися під час дослідження. Це: 1) неопубліковані архівні джерела, а саме: Матеріали Російського Державного Архіву ВМФ, фонди: №212 «Государственная Адмиралтейств-коллегия». Оп. 1, 11. фонд; №327 «Чертежи по судостроению парусного и гребного флотов (коллекция)». Оп.1, Російського Державного Архіву стародавніх актів, фонд №248 «Правительствующий сенат». кн. 1154, Центрального Державного військово-історичного архіву, фонди: №349 «Главное военно-техническое управление», Оп.12, 41; ф. ВУА, Наукового архіву Національного заповідника «Хортиця», фонд НДФ, Наукового архіву Запорозького Краєзнавчого музею, фонд НДФ; 2) Опубліковані джерела, до яких належить значна частина матеріалів Адміралтейств-колегії, що вийшли під редакцією Ф. Веселаго в 70-90 роки XIX ст. До них відносяться епістолярні джерела - головним чином, листи Петра І та І. Мазепи. Частину цих листів, що зберігалися в архівах Міністерства закордонних справ і юстиції, наводить в своїй “Історії запорозьких козаків” Дмитро Яворницький, наративні - що представлені мемуарами, залишеними учасником бойових дій генералом Х. Манштейном. Ще одним джерелом цієї групи є робота турецького історика середини XVII ст. Кятіба Челебі «Дар великих чоловіків в завоюванні морів». Усні джерела включають спогади старожилів Запорозького краю кінця XIX - початку XX сторіччя. Велика частина цих матеріалів була записана краєзнавцями Д. І. Яворницьким і Я. П. Новицьким із слів німецьких колоністів і запорожців. 3) Матеріальні джерела - моделі кораблів Дніпровської флотилії, збережені у Центральному Військово-морському музеї РФ в Санкт-Петербурзі, вже підняті корпуси деяких з них, а саме, бригантини, козацького човна, дубель-шлюпки, численні корабельні деталі, якорі, такелаж, а також місцезнаходження самих кораблів, що залишаються на дні Дніпра. До матеріальних джерел ми відносимо і артилерію, частина якої була знайдена під час підводних робот, а інша досліджена у Військово-історичному Музеї артилерії, інженерних військ та військ зв'язку МО РФ, Запорозькому краєзнавчому музеї та Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. І. Яворницького.

Таким чином встановлено, що джерельна база достатньо представницька і відповідає завданню комплексного дослідження за темою роботи.

Розділ 2 - «Становлення та еволюція Дніпровської флотилії у І пол. XVIII ст.» розглядає умови виникнення та розвитку Дніпровської гребної флотилії у І половині XVIII ст., доводить, що в означений період її еволюція носила сумбурний і, в певному значенні, ситуативний характер. Як наслідок, формування флоту тут не мало тієї послідовності і внутрішньої логіки, що мало місце на Балтиці. У той же час її діяльність виразно відобразила в собі основні політико-економічні інновації на межі століть.

Підрозділ 2.1. «Виникнення Дніпровської флотилії наприкінці XVII-XVIII ст.» Встановлено, що для військових дій перші державні військові флотилії на Дніпрі і Доні закладалися в умовах річок, що супроводжувалося напруженим пошуком оптимальних характеристик суден. У цей час в основу будівництва було покладено досвід запорозького і донського козацтва.

Виникнення Дніпровської флотилії за ініціативою гетьмана І. Мазепи супроводжувалося серією серйозних помилок, а саме: будівництво велося в значному віддаленні від театру військових дій і вище за Дніпрові пороги. Це ускладнювало, а іноді робило неможливим її просування до гирла річки. Основу Дніпровської флотилії складали судна допоміжних типів, від початку не здатні протистояти військово-морському флоту Туреччини. З 1697 року Дніпровська флотилія почала набувати стратегічного значення. Це виражалося в тенденціях збільшення корабельного штату за ініціативою Петра I. Будівництво великих суден тепер перенесли нижче за пороги і навіть безпосередньо на Чорноморське узбережжя.

Підрозділ 2.2. «Еволюція Дніпровської флотилії у 30 - 40 роки XVIII ст.» простежує, що вона супроводжувалася тим самим традиційним комплексом помилок, як і за часів гетьмана І. Мазепи. Головною причиною невдач були непродумані і незбалансовані кораблебудівні програми, невміння визначити головний стратегічний напрям в діяльності флотилії, зробити відповідні висновки з досвіду Азовської кампанії і Північної війни. Розуміючи всю важливість дій на морі, Б. Мініх, водночас, не розумів, який саме флот йому потрібен. Безпорадність флотилії на морі ніскільки не применшувала її переваг в умовах річки. Весь хід бойових дій в лимані продемонстрував аналогічну безпорадність морських сил Туреччини. Створення Дніпровської гребної флотилії і перші невмілі спроби її використання були початком успішного просування до Чорноморського узбережжя і підкорення Криму.

Підрозділ 2.3. «Артилерія Дніпровської флотилії» доводить, що артилерійське озброєння флотилії було неефективним для протидії морському флоту супротивника. Причиною тому можна вважати широке використання дрібнокаліберних гармат за значної їх кількості. Як засвідчила практика, навіть доведення їх чисельності до трьох тисяч одиниць не гарантувало успіху і не робило ці судна достатньо боєздатними.

Підрозділ 2.4. «Матеріальна культура морських команд» стверджує, що комплекс матеріальних джерел, що залишився на о. Хортиця, є дуже різноманітним. Привертають увагу нетипові для суші підводні знахідки. Окрім корпусів суден, до них можна віднести велику кількість предметів з органіки, виготовлених зі шкіри, дерева, тканини, шерсті. Незважаючи на те, що знахідки 1736-1739 рр. у фондах Національного заповідника «Хортиця» нараховують значну кількість предметів, підводні та надводні археологічні дослідження й досі мають великий науковий потенціал, а дослідження залишків флотилії має перспективи широкого використання в музейній практиці.

Розділ 3 - «Музеєфікація об'єктів підводної спадщини» висвітлює методику проведення підводних досліджень в умовах річки, методи та технічне забезпечення підйому крупногабаритних об'єктів, способи консервації мокрої «археологічної» деревини. В розділі аналізуються конструктивні особливості піднятих суден флотилії, визначаються шляхи їх реставрації та вимоги щодо експонування пам'яток в музейних умовах.

У підрозділі 3.1. «Методика проведення підводних досліджень в умовах ріки та підйом крупногабаритних об'єктів» виділено декілька технологічних етапів підйому пам'яток з дна річки, починаючи з моменту організації робіт і до перенесення об'єкта до місця консервації. Встановлено, що практично завжди якість досліджень великих підводних об'єктів визначається технічним забезпеченням і правильною організацією робіт. Особливої уваги слід приділяти фізичному стану археологічного матеріалу та змінам фізичних показників, що виникають вже на етапі підводних досліджень. З'ясовано, що саме ці процеси є вирішальними у виборі або коригуванні стратегії досліджень.

Вдалий підйом декількох великих об'єктів шляхом використання підйомних пристроїв різної конструкції з вагою до 30 тон довів, що оптимальним рішенням у здійсненні рятівних операцій є підняття пам'ятки частинами з подальшою ретельною обробкою кожної з них. Якщо цього неможливо зробити, методика підйому має пряму залежність від наступного маршруту транспортування пам'ятки.

У підрозділі 3.2. «Консервація корпусів і деталей суден Дніпровської гребної флотилії» проаналізовані характерні риси та труднощі, що пов'язані з консервацією мокрої деревини. Простежено, що найбільш небезпечним періодом для неї виявляються перші дні після підйому, що пов`язано із стрімким переходом з одного середовища в інше. Також слід враховувати і нову вагу пам'ятки, яку до цього вона ніколи не мала. В зв'язку з цим неминучі процеси деформації. Ще одним проблемним питанням є композитність великих об'єктів, - щільні породи дерева по-різному сприймають зміни умов збереження.

Технічно найбільш складною виявилася консервація козацького човна, піднятого в жовтні 1999 року. Враховуючи відсутність досвіду в проведенні таких робіт на території країн СНД, їх виконання ґрунтувалося на класичній схемі поетапного просочення мокрого археологічного дерева сумішами на основі ПЕГ різних фракцій. Незважаючи на системність обробки деревини, просочення не було рівномірним. З 2005 року вирішено використовувати метод інтенсивного просочення. Він припускав прогрівання поверхні деревини за допомогою ручних фенів. Як показали досліди, на ділянці прогрівання вдавалося значно прискорити процес дифузії і, відповідно, посилити просочення дерева консервантом. Оскільки запропонована схема консервації бригантини шляхом насичення деревини важкими фракціями ПЕГ-4000 також не дала належного результату, з 2005 року розроблена нова концепція консервації. Вона передбачала підтримку повільної дифузії за допомогою змішування консерванту різних фракцій в єдиному розчині. Таку консервацію не можна було назвати інтенсивною, проте позитивний результат мав місце.

У підрозділі 3.3. «Конструкція реставрованих суден Дніпровської гребної флотилії» розглянуті конструктивні особливості вже піднятих кораблів Дніпровської гребної флотилії. Встановлено, що для пам'яток було притаманне використання гладкого набору дощок та поєднання різних порід дерева. Силові конструкції, а саме, кіль, шпангоути, флортімберси, штевні виготовлялися переважно з дубу, у той час як обшивка, книці, палуба та рангоут - з хвойних порід.

Внутрішній простір кораблів мав зонування. Так козацький човен розділявся на п'ять зон: кормову каюту, кормовий та носовий відсіки для веслярів, центральний вантажний відсік та носову каюту. Бригантина, вірогідно, мала кормову капітанську каюту з боковими рундуками та внутрішній підпалубний простір, або інтрюйм, для команди.

У підрозділі розглянуті і основні риси такелажу. Незважаючи на крайню незначущість предметів цього роду, зроблена реконструкція вітрильного озброєння козацького човна в порівнянні з вітрильним озброєнням інших кораблів флотилії.

У підрозділі 3.4. «Реставрація кораблів Дніпровської гребної флотилії» розглянуті основні труднощі, що виникають під час реставрування великих об'єктів підводної культурної спадщини, а також концепції реставрування козацького човна 1738 р, які були використані протягом 2006-2008 років.

Оскільки на сьогодні немає єдиного уніфікованого методу реставрації таких знахідок, збереженість корпусів в жодному випадку не може бути аналогічною вже піднятим та відреставрованим пам'яткам. Навіть у випадку, якщо корпуси збереглися добре, вони завжди відрізнялися конструктивно, тому фізичні властивості, а також фізичні навантаження на ті чи інші їх частини завжди будуть відрізнятися. Суттєвим чинником є розміри судна, а отже, і його вага. Великі розміри здебільшого ускладнюють процес реставрації. Методика реставрування також залежить і від ступеня збереженості пам'ятки. Напевно, цей останній фактор і є визначальним у більшості випадків.

З огляду на стан козацького човна було вирішено розробити таку схему реставрації, яка б, з одного боку, мала найменше втручання в аутентичну конструкцію, а з другого, - надавала б пам'ятці виразного експозиційного вигляду. Означена схема передбачала використання дублюючих шпангоутів, розташованих у шпаціях між зовнішньою та внутрішньою обшивкою. Спираючись на металеві кільові вузли на стапелі під човном, вони повністю знімали навантаження з зібраного лівого борта судна. Ззовні конструкція була підсилена кільблоками. Відсутню частину правого борта вдалося змоделювати за допомогою металевого каркасу. Каркас відігравав роль моделі правого борту та водночас пов'язував нові силові елементи у єдину схему. Таким чином, під час реставрування вперше були використані нові прийоми збірки. Завдяки цьому переважна частина новоробних пристроїв опинилася скритою від зору відвідувачів, що значно покращило експозиційний вигляд пам'ятки.

Підрозділ 3.5. «Кораблі Дніпровської гребної флотилії в музейній експозиції» присвячено умовам експонування вже відреставрованих суден та розбудові на базі заповідника нового музейного підрозділу. Встановлено, що ідея створення окремого музею судноплавства та суднобудівництва виникла в 60-ті роки ХХ ст., але на той час не мала продовження. В 2005 році, після вдалого підйому двох корпусів бригантини та козацького човна, а також підготовки підйому дубель-шлюпки, тема створення музею отримала новий розвиток. Проектом ТОВ «Інститут Київпроектреставрація» на чолі з Ю. Г. Лосицьким вперше на Україні було передбачено створення споруди для забезпечення належного зберігання, експонування та проведення поточних реставраційних робіт з рештками давніх суден та інших підводних пам'яток. Передбачається таке архітектурне рішення, яке б давало можливість добудови залів для експозиції нових суден. Доведено, що експонати з мокрої деревини потребують особливих умов зберігання, близьких до умов зберігання живопису. Це стосується режиму вологості, освітлення, швидкості переміщення повітряних потоків усередині приміщення. Тому основним завданням при проектуванні музейного приміщення є забезпечення необхідних значень параметрів повітряного середовища і, в першу чергу, високого рівня їх стабільності.

Розділ 4 - «Пам'ятки Дніпровської гребної флотилії в Музеї історії Запорозького козацтва на о. Хортиця» присвячено питанню, що саме являла собою флотилія, які риси були їй притаманні, тенденціям, що призвели до трансформації корабельної архітектури та деяким аспектам подальшого розвитку кораблебудування на Півдні України. Однією з найважливіших особливостей суднобудування на Дніпрі було те, що військове суднобудування в Російській імперії виявилося принципово новою справою та не мало до кінця XVII ст. стійких традицій. Висновки зроблені за матеріалами фондів Національного заповідника «Хортиця».

У Підрозділі 4.1. «Традиції суднобудівних шкіл за матеріалами фондів музею» висвітлюється наявність одразу декількох тенденцій суднобудування. По-перше, це поєднання різних європейських шкіл, а саме, голландської, французької, італійської, англійської і таке інше, що співіснували разом та знаходилися навіть у конкурентній боротьбі між собою, а також використання плавзасобів традиційних типів, по-друге, ми простежили появу нових типів суден - «новоманерних» козацьких човнів та кончебасів. До цього підштовхував напружений пошук оптимальних пропорцій під час російсько-турецькій війни 1736-1739 рр.

У Підрозділі 4.2. «Типологія і будівництво Дніпровської гребної флотилії за підсумками гідроархеологічних та історичних досліджень музею» аналізується склад флотилії, виокремлено декілька хронологічних етапів у її розвитку. Першим етапом, етапом появи флотилії та Брянської верфі, слід вважати період з 1696 по 1700 роки. У зв'язку із загрозою нової російсько-турецької війни другим нетривалим етапом виокремлюємо період з 1724 по 1725 роки. Третім етапом є час російсько-турецької війни 1736-1739 років. Він визначається швидкими темпами будівництва та пошуком оптимальних типів суден. Вдосконалення теорії кораблебудування теж мало етапність та може бути умовно розділене на два періоди: традиційний та змішаний. Для першого характерне використання традиційних схем будівництва суден. Другий період змішаного суднобудування почався з 1724 року, коли на Брянській верфі закладалися сучасні військові кораблі - галери та прами. Для цього часу притаманне використання не лише місцевих прийомів, але і запозичених європейських за безпосередньої участі закордонних майстрів.

Протягом XVIII ст. простежується подальший взаємовплив традиційного та нового державного суднобудування. Запорозьке суднобудування отримало нові технологічні методи збірки корпусів. З цього часу змінилися їхні форми та гідродинамічні показники. Незважаючи на виникнення великотоннажних морських кораблів, Російська Імперія і надалі продовжувала використовувати річкові флотилії. Козацькі човни змінилися, але залишилися у складі річкових флотилій майже до середини XIX сторіччя.

Підрозділ 4.3. «Картографічні дослідження акваторії переміщення Дніпровської гребної флотилії у збірках музею» аналізує картографічні матеріали Пониззя Дніпра та Дністра І пол. XVIII ст. з уточненням судового ходу та глибин. Встановлено, що саме з цього часу проводилося детальне картографування русла Дніпра та його порогів, з'явилися ретельні заміри глибин річки, необхідні для проходження глибокосидячих морських суден. Картографічні матеріали надали можливість отримати докази про вельми поверхове уявлення Кабінету щодо географічних особливостей Півдня України. Наявність картографічних матеріалів значно розширила перспективи висвітлення теми в межах експозиції нового музею та поповнила його науково-допоміжний фонд.

Підрозділ 4.4. «Хортицький ретраншемент за археологічними колекціями музею» на підставі багаторічних археологічних досліджень автора підтверджує тезу про значну віддаленість цих територій від метрополії. Закінчення військових дій та післявоєнний стан Хортицького ретраншементу доводять: південь України залишався лише зоною політичних інтересів імперії, здатної на даному етапі тримати тут свій авангард. Незважаючи на те, що у повоєнний час Запоріжжя поступово стало «залежною» територією, а запорозьке військо тепер можна було розглядати як іррегулярні армійські підрозділи, до спорудження нової лінії фортець ці землі були традиційною вотчиною запорожців, зоною господарської діяльності українського населення.

ВИСНОВКИ

Аналіз архівних та друкованих джерел дозволив встановити три етапи вивчення теми. Перший - початок ХІХ ст. - кінець ХІХ ст. Він характеризується обмеженою кількістю робіт, які містять уривчасту і загальну інформацію. Другий етап - це кінець XIX - початок XX ст. Інтерес до теми дещо зростає, з'являються наукові роботи, автори яких критично ставляться до питання. Третій - початок ХХ - ХХІ ст. - характеризується подальшим інтересом до тематики роботи. Наприкінці ХХ сторіччя з'явилася ціла низка праць, автори яких залучають до роботи матеріали гідроархеологічних досліджень. У цей період були напрацьовані навички гідроархеологічних досліджень в акваторії річок. На прикладі залишків ДГФ вироблені методики консервації та реставрації великих обсягів вологої деревини. Розроблені також принципи музеєфікації суден, отриманих в результаті підводних археологічних досліджень. Все це відображено у науковій літературі третього періоду.

Встановлено, що історична література за темою не є достатньо різноманітною і торкається теми флотилії швидше побічно, в ракурсі того або іншого аспекту. Цікавими з погляду історіографії є питання, що стосуються ґенези місцевого козацького і державного річкового суднобудування, появи тих або інших нових типів, взаємовплив різних кораблебудівних традицій. Останнє питання до теперішнього часу не вивчалося.

Дисертант довів, що джерельна база щодо теми дослідження виглядає потужною. Особливо звертає на себе увагу наявність не тільки письмових, але і фізичних об'єктів - затонулих суден флотилії періоду російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Сама джерельна база при цьому продовжує залишатися маловивченою. Це додає темі дисертаційної роботи особливої актуальності і новизни.

4. В результаті вивчення письмових та археологічних джерел з теми, визначено основні віхи історії Дніпровської флотилії. Ці дані використовуються при складенні експозиційного плану музею судноплавства, путівників та текстів екскурсій. Початковий період історії Дніпровської флотилії можна розділити на декілька хронологічних етапів. Перший етап - з 1696 по 1700 рік - характеризується появою самої флотилії і Брянської верфі. В цей час на Десні було закладено першу державну річкову флотилію. Другий етап обмежується 1724 і 1725 роками, коли через загострення політичної ситуації в Північному Причорномор'ї діяльність флотилії на нетривалий час була поновлена. Третій етап починається в 1736 році і продовжується аж до підписання мирного договору з Туреччиною в 1739 році. Третій етап був найбільш значущим як для розвитку флотилії, так і для визначення її ролі в подальших військових конфліктах XVIII сторіччя. Він відзначився швидкими темпами будівництва кораблів, пошуком оптимальних типів і динамікою зміни одних типів іншими.

Розроблено періодизацію та етапність військового кораблебудування у Дніпровському басейні на початку XVIII ст. У своєму розвитку вона мала два періоди - традиційного і змішаного суднобудування. Якщо для першого були характерні традиційні для Східної Європи схеми спорудження суден, другий, починаючи з 1724 року, відзначився повсюдним використанням не тільки і не стільки місцевих прийомів кораблебудування, скільки привнесених європейських традицій. Прагнення знайти оптимальні пропорції призводить до появи кораблів новоманерних типів, таких як козацькі човни Алатченіна і кончебаси Неулона.

Встановлено, що перші навички державного суднобудування закладені на кораблебудівному досвіді запорізьких і донських козаків. У зв'язку з тим, що перші флотилії виникли в річкових умовах, почався напружений пошук оптимальних пропорцій і озброєння нових суден. Впродовж всього даного періоду саме будівництво носило ситуативний характер і дуже залежало від політичної обстановки в країні. В результаті виникло дві принципово відмінні стратегії створення військово-морських сил в Азово-чорноморському басейні: Позиція Петра I передбачала максимальне наближення суднобудівних майданчиків до морського узбережжя і закладку крупних морських кораблів. Як показав досвід Північної війни, такий підхід повністю виправдовував себе. Несприятлива політична обстановка і подальша смерть імператора звели нанівець тенденції укрупнення штату суден Дніпровської гребної флотилії, що намітилися на початку XVIII сторіччя. Повернення до стратегічних ініціатив Петра I відбулося тільки в 1738 році, у фіналі російсько-турецької війни 1736-1739 рр. Повної реалізації вони не одержали. Друга стратегія припускала створення річкових флотилій далеко від театру військових дій. Її прихильниками у різний час були гетьман І. Мазепа і командуючий російською армією Б. Мініх. Ця традиційна схема, відома ще з часів походів на Царьград, виявилася помилковою. Її хибність полягала, перш за все, в тому, що чи не головною технічною умовою при будівництві кораблів була їхня мала осадка. Як наслідок, судна флотилії значно поступалися своїм опонентам в розмірах і в артилерійському озброєнні.

Доведено, що малоефективність Дніпровської флотилії на Чорному морі та її маловиразні дії в лимані з 1737 по 1738 рік пояснювалися в офіційних паперах низькими технічними характеристиками суднового складу. До кінця кампанії такі висновки влаштовували майже всіх. Насправді, загальна критика флотилії була адресована Адміралтейств-колегії і корабельним майстрам. Проте і Джеймс Броун, і Андрій Алатченін, головні суднобудівники південних річкових флотилій початку XVIII сторіччя, мали достатній досвід, щоб подібна критика могла вплинути на їхню репутацію. Не дивлячись на очевидні прорахунки у визначенні місця Дніпровської гребної флотилії, вона все ж таки мала помітний вплив на політичні процеси в Північному Причорномор'ї. Флотилія була не стільки військовою силою, скільки транспортним засобом, що забезпечував дії регулярних і нерегулярних військ. Запорізькі морські команди, що відігравали роль авангарду, успішно виконували розвідувальні і диверсійні функції. Головним же стратегічним достоїнством флотилії з другої третини XVIII сторіччя слід виділити чинник стримування морських сил Османської Імперії. Протягом цього періоду військовий флот Туреччини став швидше свідком, а не учасником подій в акваторії лиману і на Дніпрі. Створення Дніпровської гребної флотилії і перші невмілі спроби її використання можна вважати початком успішного просування до Чорноморського побережжя і підкорення Криму.

Невдалий досвід використання флотилії в першій половині XVIII сторіччя призвів до перегляду стратегії морських операцій і зміни пріоритетів в суднобудівних програмах. Пошук універсальних пропорцій суден закінчився чіткою спеціалізацією річкових і морських військових ескадр. Основною ударною силою в подальших конфліктах з Туреччиною стали Балтійська і Чорноморська ескадри. Зона дії Дніпровської флотилії обмежилася акваторією Дніпро-Бузького лиману. Її завданням стало прикриття військових баз і верфей, що знаходилися в цьому районі.

Доведено, що роботи по дослідженню, підйому, консервації та реставрації суден Дніпровської флотилії вперше мали комплексний характер. В ході практичної діяльності та на основі існуючого досвіду музеєфікації виробів з мокрої деревини напрацьовані нові методи дослідження і підйому. Врятування пам'яток здійснювалося завдяки використанню спеціально розроблених підйомників, вперше апробовано методику з'єднання декількох частин корабля в підводних умовах та монтажу їх на підйомному пристрої.

Визначені особливості консервації вологої деревини в умовах збереження у прісній воді. Вони полягають у тому, що деревина зберігається переважно у нашаруваннях мулу та піску, де не піддається руйнівним впливам течії, фізичного навантаження на конструкцію під час поступової зміни фізичних якостей самого матеріалу та річкових біосистем. При цьому фізичні якості деревини не можуть бути однаковими не тільки для різних предметів, але й для кожного предмета окремо.

Розроблено практичні рекомендації щодо експонування пам'ятки після завершення реставрації козацького човна. Вони передбачають заснування першого в країні спеціалізованого музею для зберігання великогабаритних і композитних предметів з мокрої деревини. Окрім створення прийнятного температурно-вологістного режиму та режиму освітлення, будівля передбачає монтаж додаткових сегментів для розширення експозиційних та технологічних площ під нові пам'ятки. Створення музею судноплавства разом з археодромом та музеєфікованою кам'яною будівлею доби пізньої бронзи дозволяє виробити в межах заповідника новий музейний комплекс та ліквідувати диспропорцію у туристичному навантаженні заповідника.

Отже, вивчення пам'ятки, якою є Дніпровська гребна флотилія, відкрило ще одну яскраву сторінку в історії України у XVIII ст. Тепер її можна ілюструвати унікальними музейними експонатами, що зберігаються та експонуються у Національному заповіднику «Хортиця».

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Кобалія Д. Р. “Новоманерныя казачьи лодки” за результатами останніх досліджень / Д. Р. Кобалія // Наукові Записки Збірник праць молодих вчених та аспірантів (Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України). - К. : 2001. - Т. 6 - С.146-155.

Кобалія Д. Р. Хортиця: археологічне вивчення / Д. Р. Кобалія // Пам'ятки України. - К. : 2007. - № 2 - С. 14-30.

Кобалия Д. Р. О местонахождении Второй морской дивизии полковника Баранова на о. Хортица; 1739 год / Д. Р. Кобалія // Археологічні відкриття в Україні 2000-2001 рр. К. : - 2002. - С. 15-17.

Кобалия Д. Р. Затонувшие корабли Днепровской гребной флотилии 1737-1739 гг. / Д. Р. Кобалія, В. В. Нефедов // Культурологічний вісник. -Запоріжжя : 2000. - № 6 - С.5-16.

Кобалія Д. Р. Планиграфический анализ гидроархеологических объектов Хортицкого ретраншемента 1736-1739 гг. на о.Хортица / В. В. Нефьодов, Д. Р. Кобалія // Старожитності Північного Причорномор'я і Криму. -Запоріжжя : 1999. - № 7 - С.107-117.

Кобалия Д. Р. Первичная консервация бригантины «русского манира» 1738 года / Д. Р. Кобалія // VI Міжнародна науково-практична конференція Збереження, дослідження, консервація та експертиза музейних пам'яток. - К. : 2008. - Ч. 1 - С. 222-227.

Кобалія Д. Р. «Запорозька чайка» Історія однієї знахідки / Д. Р. Кобалія, В. В. Нефьодов - Запоріжжя : Дике Поле, 2005. - 167 с.

Кобалия Д. Р. Локализация стоянки Днепровской гребной флотилии 1737-1739 гг. по данным Я.Новицкого / Д.Р. Кобалія // Музейний вісник. - Запоріжжя : 2004. - № 4 - С. 65-68.

Кобалия Д. Р. К вопросу об артиллерийском вооружении Днепровской гребной флотилии 1736-1739 гг. / Д. Р. Кобалія // Музейний вісник. - Запоріжжя : 2005. - № 5 - С. 90-95.

Кобалія Д. Р. Суднобудівництво запорозьких козаків. Проблематика питання / Д. Р. Кобалія // Матеріали науково-практичної конференції: «Історія запорозького козацтва: в пам'ятках та музейній практиці». - К. : 2008. - С. 83-92.

Кобалія Д. Р. Речовий комплекс з місця підйому козацької лодки 1737-39 рр. / Д. Р. Кобалія // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. Збірка наукових статей. - К. : 2002. - № 11 - С.34-39.

Кобалия Д. Р. Место Днепровской флотилии в истории Южного края конца XVII-XVIII ст. / Д. Р. Кобалія // Заповідна Хортиця. Збірник праць. - Запоріжжя : 2006. - С. 176-190.

АНОТАЦІЯ

Кобалія Д. Р. Музеєфікація об`єктів підводної спадщини на прикладі експозиції кораблів Дніпровської гребної флотилії в музеї історії запорозького козацтва на о. Хортиця. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.05 - Музеєзнавство. Пам'яткознавство. - Центр пам'яткознавства Національної Академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. - Київ, 2011.

Дисертація є першим узагальнюючим дослідженням щодо музеєфікації об'єктів підводної спадщини України на прикладі створення експозиції кораблів Дніпровської флотилії 1736-1739 рр. Інноваційним моментом дослідження є використання блоку матеріальних джерел, отриманих в результаті гідроархеологічних робіт. Завдяки цьому вдалося визначити рівень вітчизняної суднобудівельної галузі I половини XVIII ст., визначити взаємовплив місцевих і привнесених рис спорудження кораблів, виділити і освоїти на практиці особливості експозиційного використання підводних пам'яток в музейних умовах. Уперше розгляд теми представлений як синтез історичних і археологічних досліджень автора, починаючи від обробки письмових джерел і закінчуючи методичними рекомендаціями з музеєфікації та експозиції об'єктів.

Ключові слова: бригантина, козацький човен, консервація, кораблебудування, музеєфікація, підводна археологія, реставрація, російсько-турецька війна, експозиція.

АННОТАЦИЯ

Кобалия Д. Р. Музеефикация объектов подводного наследия на примере экспозиции кораблей Днепровской гребной флотилии в музее Запорожского казачества на о. Хортица. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 26.00.05 - Музееведение. Памятниковедение. - Центр памятниковедения Национальной Академии наук Украины и Украинского общества охраны памятников истории и культуры - Киев, 2011.

Диссертация является первым обобщающим исследованием по музеефикации объектов подводного наследия Украины на примере создания экспозиции кораблей Днепровской флотилии 1736-1739 гг. Инновационным моментом исследования является использование блока материальных источников, полученных в результате подводных исследований. Благодаря этому удалось определить уровень отечественной судостроительной отрасли I пол. XVIII ст., определить взаимовлияние местных и привнесенных черт строительства кораблей, выделить и освоить на практике особенности экспозиционного использования подводных памятников в музейных условиях. Впервые рассмотрение темы представлено как синтез исторических и археологических исследований автора, начиная с обработки письменных источников и заканчивая методическими рекомендациями по музеефикации и экспозиции объектов.

Ключевые слова: бригантина, казацкая лодка, консервация, кораблестроение, музеефикация, подводная археология, реставрация, русско-турецкая война, экспозиция.

SUMMARY

Dmitriy R. Kobaliya Museumification of underwater heritage's objects on the example of exposition of ships of Dnieper rowing flotilla in the museum of Zaporozhye Cossacks on the Khortytsa Island. - The manuscript.

The dissertation for the degree of Ph.D. in History, specialty 26.00.05 - Museology. Investigetion of cultural heritage - The Center of Protection and Investigetion of National Academy of Sciences of Ukraine and the Ukrainian Society for Protection of Monuments of History and Culture. - Kiyev, 2011.

The dissertation is dedicated to museification of underwater heritage's objects of Ukraine on the example of creating of the exposition of raised ships of Dnieper rowing flotilla of 1736-1739 y.y. at the National reserve “Khortytsa”. The main expositional objects are the Cossack boat of 1738 y., the brigantine of Russian type and double chaloupe of 1737 y. The exposition also includes the big collection of ship's parts, anchors and artefacts of Khortytsa retrenchment.

The innovation moment of the research is the usage of voluminous complex of material sources that was got due to underwater archaeological work. It have given the opportunity to carry out comprehensive analysis of available data and do according outputs, namely to define the level of native shipbuilding industry of the 1st half of XVIII century, to define the connections an interinfluence of local traditional and adscititious official features and principles of building of military ships, to find out and assimilate the practice expositional usage's features of material complex of of Dnieper rowing flotilla in the exposition of the museum of Zaporozhye Cossacks on the Khortytsa Island.

...