Виконавський стиль Володимира Горовиця у руслі розвитку романтичної традиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ

ім. І.П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

ВИКОНАВСЬКИЙ СТИЛЬ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ У РУСЛІ РОЗВИТКУ РОМАНТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

СУХЛЕНКО Ірина Юріївна

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті мистецтв ім. І.П. Котляревського Міністерства культури України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор

Москаленко Віктор Григорович,

Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського,

завідувач кафедри теорії, історії виконавства та музичної педагогіки

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор

Шип Сергій Васильович,

Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського,

завідувач кафедри музичного мистецтва і хореографії

кандидат мистецтвознавства, доцент

Катрич Ольга Тарасівна,

Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка,

професор кафедри загального та спеціалізованого фортепіано

Захист відбудеться “15” червня 2011  р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради К 64.871.01 у Харківському національному університеті мистецтв ім. І.П. Котляревського за адресою: 61003, м. Харків, м. Конституції, 11/13, ауд. 58.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського за адресою: 61003, м. Харків, м. Конституції, 11/13.

Автореферат розісланий “12” травня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат мистецтвознавства, доцент М.С. Чернявська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Виконавське музикознавство - галузь музичної науки, що сьогодні динамічно розвивається. Це цілком закономірно, враховуючи те особливе місце, що займає постать музиканта-виконавця у сучасній музичній культурі. Останнім часом все більша увага приділяється вивченню особливостей індивідуального стилю видатних музикантів-виконавців ХХ століття. На підтвердження цього слід навести докторську дисертацію В.І. Рожка «Творчість Стефана Турчака в контексті музично-театральної культури України 60-80-х рр. ХХ століття» (1997), кандидатські дисертації Г.Р. Котляренко «Глен Гульд та проблеми виконавського стилю ХХ століття» (1998), Т.Є. Щікунової «Артистична кар'єра та виконавський стиль Артура Рубінштейна в контексті культури його часу» (2007) та Ю.К. Попова «Артистична спадщина С. Рахманінова та її вплив на фортепіанне мистецтво ХХ століття» (2008). У загально-естетичному та теоретичному ракурсах проблема вивчення виконавського стилю розглядається у кандидатській дисертації О.Т. Катрич «Індивідуальний стиль музиканта-виконавця (теоретичний та естетичний аспекти)» (2000).

Особливу зацікавленість викликає творчість виконавців-романтиків. Романтичну епоху іноді називають «золотою ерою піанізму». Серед іншого її характеризує підняття значення особистості музиканта-виконавця, емоційна забарвленість спілкування виконавця зі слухачем. Сучасною ж аудиторією спрямоване на слухача романтичне виконання сприймається майже як ковток свіжого повітря, що повертає слухачеві радість безпосереднього, почуттєвого контакту з виконавцем. Тому сьогодні все більш широким попитом користуються записи «останнього романтика» фортепіано, одного з найвідоміших музикантів-виконавців минулого століття, нашого співвітчизника Володимира Горовиця.

Творчість В. Горовиця ніби знову повертає нас до часів романтичного мистецтва. Золотий фонд аудіозаписів музиканта дозволяє оцінити та дослідити індивідуальні риси мистецтва музичного виконання, завдяки яким В. Горовиць став визнаним Майстром. Виняткове значення творчого спадку В. Горовиця для сучасної України підтверджується численними заходами, присвяченими митцю. Перш за все, це проведення, починаючи з 1995 р., Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця.

Невпинно зростає й науковий інтерес до виконавської творчості піаніста. Про це, зокрема, свідчить проведення Міжнародної наукової конференції, присвяченої сторіччю від дня народження В. Горовиця (м. Київ, 2003) та міжнародної наукової конференції «Володимир Горовиць та піаністична культура ХХ століття» (м. Харків, 1996). Проте, за винятком нарису Д. Рабиновича «Володимир Горовиць та російська піаністична традиція» (1978) та праці Ю. Зільбермана «Становлення виконавського стилю Володимира Горовиця» (2004) сьогодні фактично відсутні предметні наукові роботи, що безпосередньо вивчають особливості індивідуального виконавського стилю В. Горовиця. У виданих у США монографіях (Dubal D. Evenings with Horowitz. A personal portrait (1994); Plaskin G. Horowitz. A biography of Vladimir Horowitz (1983); Schonberg G. Horowitz. His life end music (1992)) здебільшого описується життя та творчість В. Горовиця. Автори не мали на меті і, відповідно, не аналізували індивідуальний виконавський стиль піаніста.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі інтерпретології та аналізу музики згідно плану науково-дослідницької роботи Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського. Її проблематика відповідає комплексній темі «Історія та методологічні засади сучасної інтерпретології» (протокол від 25.09.2008 р. №2 засідання Вченої ради ХНУМ). Тема дисертації була затверджена на засіданні Вченої ради Харківського національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського (протокол №5 від 01.12.2005 р.), уточнена на засіданні Вченої ради Харківського національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського (протокол № 6 від 27.01.2011 р.).

Метою дослідження є реконструкція індивідуального виконавського стилю В. Горовиця крізь призму романтичної традиції у фортепіанному мистецтві.

Завдання дослідження:

проаналізувати існуючи концепції індивідуального виконавського стилю у музикознавстві;

визначити засади романтичної традиції у фортепіанному виконавстві;

дослідити генеалогію виконавського стилю В. Горовиця;

створити модель індивідуального виконавського стилю В. Горовиця;

визначити періодизацію творчості В. Горовиця в аспекті еволюції його індивідуального виконавського стилю та проаналізувати репертуар піаніста з цієї точки зору;

виявити специфіку розвитку романтичної традиції в виконавському стилі В. Горовиця.

Об'єкт дослідження - виконавський стиль як феномен музичної творчості.

Предмет дослідження - індивідуальний виконавський стиль В. Горовиця.

Матеріалом дослідження є записи фортепіанних творів у виконанні В. Горовиця, а також записи виконавських версій Г. Гульда, А. Мікеланджелі, С. Рахманінова, С. Ріхтера, Ар. Рубінштейна, О. Скрябіна.

Методи дослідження - історичний, теоретико-аналітичний та системно-структурний аналіз. В основу аналізу індивідуального виконавського стилю покладено концепцію стилю музичної творчості В.Г. Москаленка.

Теоретичною базою дисертації є наукові концепції, що викладені у працях:

з історичного та теоретичного музикознавства (М. Арановський, Б. Асаф'єв, В. Жаркова, К. Зєнкін, А. Кудряшов, Л. Мазель, В. Медушевський, Є. Назайкінський, М. Скребкова-Філатова, В. Цуккерман, С. Шип);

теорії музичного, зокрема виконавського стилю (Є. Гуренко, О. Катрич, Н. Корихалова, К. Мартінсен, В. Медушевський, М. Михайлов, В. Москаленко, Д. Рабинович, Н. Савицька, С. Скребков);

теорії, історії та методики фортепіанного виконавства (О. Алексєєв, Л. Баренбойм, Г. Гаккель, Н. Кашкадамова, Г. Коган, Г. Курковський, Є. Ліберман, С. Савшинський, Г. Ципін).

Також була використана літературна спадщина видатних музикантів: Ф. Бузоні, Й. Гофмана, В. Ландовської, М. Метнера, Н. Мільштейна, Г. Нейгауза, С. Рахманінова, Ан. Рубінштейна, С. Фейнберга, Е. Фішера та ін.

Наукова новизна дослідження. Дисертація є першим у вітчизняному музикознавстві комплексним дослідженням, предметом якого є індивідуальний виконавський стиль В. Горовиця.

В роботі вперше:

простежені механізми формування індивідуального виконавського стилю В. Горовиця;

запропонований «стильовий портрет» В. Горовиця-виконавця;

індивідуальний виконавський стиль В. Горовиця розглянутий у ракурсі розвитку романтичних традицій фортепіанного мистецтва;

апробовано методику створення і сформоване генеалогічне древо індивідуального виконавського стилю В. Горовиця;

поняття «звуковий образ фортепіано» розглянуто як суттєвий параметр музично-виконавського задуму твору і створення його музично-виконавської концепції.

Уточнено:

зміст поняття «стильне виконання» в контексті творчості В. Горовиця;

періодизацію творчості В. Горовиця в аспекті еволюції його стилю та проаналізовано репертуар піаніста з цієї точку зору.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані у лекційних курсах вищих музичних навчальних закладів: «Історія світової та вітчизняної культури», «Історія музики», «Історія фортепіанного мистецтва», «Методика викладання гри на фортепіано», «Музична педагогіка та психологія», «Музична інтерпретація» тощо.

Апробація результатів дослідження. Робота обговорювалася на засіданнях кафедри інтерпретології та аналізу музики ХНУМ ім. І.П. Котляревського, її положення викладені у виступах на Міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Жанровий простір музичної творчості: структура та властивості» (Київ, 2008), «Художня організація часу в музичному творі» (Київ, 2009), «Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва» (Харків, 2009, 2010), «Й. Гайдн -І. Котляревський: мистецтво оптимізму» (Харків, 2009), «Інтерпретаційні механізми музичної творчості» (Київ, 2010), «Брати Рубінштейн. Історичні уроки та плоди просвіти» (Харків, 2010).

Публікації. За темою дисертації опубліковано п'ять статей у наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та чотирьох додатків. Загальний обсяг дисертації складає 207 сторінок (з них 161 - основного тексту), список літературних джерел - 209 найменувань. У Додатках наведені: генеалогічне древо виконавського стилю В. Горовиця, дискографія виконань піаніста, що складена Д. Дюбалем, репертуарний список В. Горовиця, складений дисертантом, перелік транскрипцій, що входили до репертуару В. Горовиця.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовані вибір теми дослідження та її актуальність, визначені об'єкт та предмет, мета та завдання, наукова новизна та практична цінність роботи.

Розділ 1 «Творчість Володимира Горовиця у контексті романтичної традиції фортепіанного мистецтва» присвячений аналізу існуючих концепцій та історії наукового осягнення поняття «виконавський стиль»; феномену романтичного виконавського стилю у фортепіанному мистецтві та ґенезі формування індивідуального виконавського стилю В. Горовиця.

У підрозділі 1.1. «Індивідуальний виконавський стиль: від становлення поняття до визначення» зазначається, що формуванню поняття «виконавський стиль» передував довгий період осягнення виконавської діяльності як окремого виду музичної творчості. Майже до середини ХІХ ст. автори шкіл клавірної гри не виділяли питання самобутності виконавського втілення твору, а застосування поняття «стиль» до граючого музиканта враховувало лише систему специфічних особливостей ігрових прийомів, що використовувалися виконавцями. Саме так визначався «блискучий стиль» - історично перша характеристика стилю у фортепіанному мистецтві.

З піднесенням ролі віртуозної складової у виконавстві з'явилася нова генерація музикантів, які здебільшого виконували «чужі» твори. І хоча довгий час виконавський стиль оцінювали лише в аспекті відповідності виконання композиторському тексту твору, поступово це поняття починають застосовувати для означення феномену творчого співавторства. Звідси бере початок історія наукового осягнення категорії «виконавський стиль». Першою спробою на цьому шляху стає праця К. Мартінсена «Індивідуальна фортепіанна техніка на основі звукотворчої волі» (1930).

Розглядається декілька підходів до вивчення та визначення виконавського стилю: філософсько-культурологічний (О. Катрич, К. Мартінсен), фізіологічно-психологічний (К. Мартінсен, Д. Рабинович, Е. Фішер) та інтерпретаційний (В. Москаленко).

Аналіз зазначених концепцій дозволив зробити наступні висновки:

1. Незважаючи на вторинність виконавського мистецтва та об'єктивність існування закладеного в нотному записі твору композитора алгоритму інтерпретації, виконавці досить вільні у виборі засобів музичної виразності і, подібно до композиторів, певною мірою формують власну музичну мову.

2. Сформована виконавцем система музично-мовленнєвих ресурсів є досить стабільною, упізнається слухачем та стає базовою складовою індивідуального виконавського стилю.

Такий підхід є співзвучним визначенню стилю музичного творчості, що запропоноване В. Москаленком: «Під стилем музичної творчості розуміється специфіка світовідчуття та музичного мислення, котра виражається системою музично-мовленнєвих ресурсів створення, інтерпретування та виконання музичного твору». Визначення стилю музичної творчості В. Москаленка використовується у дисертації як базове.

У підрозділі 1.2. «Принципи романтичного стилю в фортепіанному мистецтві ХІХ - початку ХХ ст.» феномен романтичного музичного стилю трактується як система факторів, що вплинули на формування індивідуального виконавського стилю В. Горовиця.

Зазначається, що розвиток романтичних традицій у музиці був пов'язаний з розширенням уявлень про емоційно-виразові можливості музики і музичних інструментів та з розвитком мистецтва виконавців-віртуозів. До першого покоління митців, у творчості яких формувалися основні засади романтичного виконавства, відносяться західноєвропейські музиканти, які поєднували композиторську та виконавську діяльність під гаслом «віртуозності». Це вимагало не тільки «доблесті» у подоланні технічних складнощів, а й достатньо високого рівня втілення художніх ідей та образів.

У результаті дослідження романтичного виконавського мистецтва від його витоків (Н. Паганіні) до остаточного формування традиції (Ф. Ліст, З. Тальберг, Ф. Шопен) виявлені його визначальні риси:

самобутність особистості виконавця, котрий усвідомлює себе «стрижневою» постаттю музично-інтерпретаційного процесу;

віртуозність володіння музичним інструментом і широке застосування його виражальних можливостей;

схильність до романтичного за характером репертуару;

вільне трактування авторського нотного тексту;

інтерес до композиції та імпровізації, що простежується у створенні власних творів та «поліпшенні» творів інших композиторів;

спрямованість виконавського процесу на публіку та створення ситуації підпорядкування слухача власній волі.

Зазначається, що у Росії розвиток романтичної традиції музичного виконавства, насамперед, пов'язаний з виконавською творчістю Антона Рубінштейна. В плані передумов самобутності російської романтичної традиції проводяться паралелі з деякими рисами російської ментальності. Так, принципова відмова від суто технічної складової музично-виконавського мистецтва, а також особлива співучість туше пов'язуються з впливом православної культури та церковного співу. Російській культурі притаманна особлива повага до друкованого тексту, що викликає аналогію з шанобливим ставленням музикантів-виконавців до авторського нотного запису музичного твору.

Для розуміння специфіки розвитку російської романтичної традиції показовим є властиве російській культурі певне «запізнення» культурно-історичних процесів порівняно з Західною Європою. Внаслідок цього піднесення романтизму в Росії співпало у часі з посиленням академічних течій у зарубіжному мистецтві. Ця обставина фактично блокувала в Росії розвиток віртуозності - найвпливовішої гілки західноєвропейського музичного романтичного мистецтва.

У підрозділі 1.3. «Генеалогічне древо стилю Володимира Горовиця» творчий родовід митця розглядається як механізм історико-культурного процесу, що впливає на становлення творчої особистості виконавця.

Генеалогічне древо виконавського стилю В. Горовиця презентоване його вчителями та вчителями його вчителів. Зазначається, що майже всі «музичні предки» піаніста вдало поєднували педагогічну діяльність з виконавською. При формуванні генеалогічного древа попередньо були створені таблиці, що висвітлювали:

у сфері музично-педагогічної діяльності - розуміння можливостей музичного інструменту та пов'язаних з ними питань формування піаністичного апарату; навчальний репертуар та робота з ним;

у сфері музичного виконавства - виконавський тип, трактування інструменту та особливості піанізму, репертуар та ступінь свободи при роботі з авторським нотним текстом.

Найважливішу роль у формуванні творчої особистості В. Горовиця відіграв його перший вчитель В. Пухальский, який належав до школи учня К. Черні Т. Лешетицького. До цієї ж школи належав другий вчитель піаніста С. Тарновський, який закінчив Санкт-Петербурзьку консерваторію по класу А. Єсіпової. Вплив останнього педагога В. Горовиця - Ф. Блуменфельда видається менш значущим. Безсумнівно, знайомство з відомим музикантом, який близько знав А. Рубінштейна, було вкрай важливим для становлення музичного світогляду В. Горовиця. Однак стислість спільних занять (чотири місяці) не дозволяє говорити про принципове значення впливу Ф. Блуменфельда.

Результатом аналізу стало створення генеалогічного древа виконавського стилю В. Горовиця, коріння якого сягають до віденської піаністичної школи, а саме до В.А. Моцарта та Л. Бетховена, чиї творчі надбання отримали розвиток у педагогічній спадщині К. Черні. Робиться припущення, що у зв'язку з такою ґенезою традиції класичного західноєвропейського фортепіанного мистецтва досить виразно проступають в індивідуальному виконавському стилі В. Горовиця.

У Розділі 2 «Модель виконавського стилю Володимира Горовиця» розглянуто провідні стильові принципи творчості виконавця, що обумовлені рисами його особистості, успадкованими традиціями виконавського мистецтва та іншими факторами.

У підрозділі 2.1. «Артистична особистість В. Горовиця» увагу зосереджено на тих ознаках творчої індивідуальності В. Горовиця, що формують цілісний образ «останнього романтика». Зазначається, що артистичні та «мирські» прояви особистості митця не завжди співпадають. Враховуючи приналежність В. Горовиця до мистецтва романтиків з їх схильністю до усіляких містифікацій, припускається, що створений піаністом образ «останнього романтика» - це своєрідне сценічне амплуа. Для його характеристики використовується введений Ю. Поповим термін артистична особистість.

Як основні ознаки митця романтичного типу виділяються: оригінальність особистості та демонстративна несхожість на інших, стан конфлікту з навколишньою дійсністю та створення «власного художнього образу світу», відчуття розлуки з Батьківщиною.

Відзначається, що поведінкова стратегія В. Горовиця у житті та творчості була зумовлена:

характеристичними рисами особистості В. Горовиця (працездатність і честолюбство, високий інтелект і аристократизм, егоїстичність, потреба у схваленні, що особливо проявилось у відносинах з публікою);

великою кількістю уваги з боку дорослих і вседозволеністю у дитинстві, що призвело до деякої інфантильності у поведінці, звички до поклоніння і до комфортного середовища;

слідуванням канонам романтичного мистецтва, що передбачають вибір поведінкового амплуа. В артистичній особистості В. Горовиця простежується вплив двох таких поведінкових типів: денді і «enfant terrible» (жахлива дитина);

впливом дружини Ванди Тосканіні, яка всіляко підтримувала у чоловіка відчуття його винятковості.

Окремо відзначається важіль віртуозності - вродженої якості артистичної особистості В. Горовиця, як найважливішої складової його сценічного успіху.

Особлива увага приділяється відношенню митця до виступів на публіці. Підкреслюється, що однією з показових рис індивідуального стилю В. Горовиця є спрямованість виконавського акту на слухача, а певною мірою - навіть залежність від сприйняття публікою.

Помітний вплив на артистичну особистість піаніста мала естетика дендизму. Для характеристики цього впливу в дисертації вводиться поняття стильного виконання, стилетворчий модус якого направлений на демонстрацію витонченості художнього самку та досконалості втілення виконавського задуму.

У підрозділі 2.2. - ««Звуковий образ» фортепіано В. Горовиця» розглядаються взаємозв'язки виконавських задумів В. Горовиця та музичного інструменту їх втілення. Відзначається, що фортепіано є однім з найважливіших компонентів музично-мовленнєвих ресурсів виконавського стилю В. Горовиця. «Звуковий образ» фортепіано трактується як своєрідний стильовий ракурс комплексного сприйняття виразових можливостей музичного інструменту: тембральних, динамічних, регістрових характеристик та пов'язаної з ними художньої семантики.

Описується історія багаторічних стосунків В. Горовиця з фірмою Стейнвей. Зазначається, що на початку кар'єри в Європі В. Горовиць обрав інструменти фірми Стейнвей як такі, що найбільшою мірою відповідали його індивідуальному виконавському стилю та відповідному «звуковому образу» фортепіано. У подальшому В. Горовиць ніколи не грав на роялях інших фірм. Піаніст надавав перевагу роялям з легкою та рухливою механікою. В. Горовиць грав на шести інструментах Стейнвей: CD 279 503, CD 314 503, СD 186, CD 223, CD 443, CD 75 1911, і всі вони були настроєні за його побажаннями.

Визначається, що «звуковий образ» фортепіано В. Горовиця склався під впливом декількох факторів: артистичної особистості піаніста, захоплення вокальним мистецтвом, спрямованості виконавського акту на публіку. Поєднання цих факторів обумовило властиве піаністу розуміння фортепіано як інструменту, що дає можливість:

ансамблевого вирішення фактури, виразного рельєфного інтонування, дрібного фразування, опуклості та наочності дрібніших деталей;

досягнення емоційної наповненості і барвистості звучання при застосуванні широкого діапазону динамічних нюансів (від інтимного ррр до ефекту оркестрового tutti) та їх блискавичної зміни.

На прикладі аналізу створених В. Горовицем виконавських версій творів В. Моцарта, С. Рахманінова та С. Прокоф'єва досліджено взаємодію «звукових образів» фортепіано у порівнянні індивідуальних стилів композиторів та виконавця. Встановлено, що для виконавського стилю В. Горовиця притаманне привнесення у музичний твір композитора власного розуміння звукових можливостей інструменту. Так, звертаючись до творів композиторів класичної доби, В. Горовиць додає у них романтичну чуттєвість туше, що підтримується відповідними педальними ефектами. У творах композиторів-романтиків та сучасників В. Горовиць, навпаки, ніби спрощує та висвітлює деталі фактури, демонструючи класичне, близьке до моцартівського, розуміння можливостей клавішно-струнного інструменту.

У підрозділі 2.3.  «Музичний твір у системі індивідуального виконавського стилю В. Горовиця» розглядаються індивідуальні особливості праці виконавця з композиторським твором. Апробується введене В. Москаленком поняття «твір виконавця» та доводиться ефективність його використання у методиці музичного інтерпретування. Підкреслюється, що індивідуальний стиль музиканта-виконавця розкривається, перш за все, у виборі для виконання «твору композитора» та у ступені свободи при роботі з авторським нотним записом.

Виділяються аспекти виконавського втілення (перекладу) композиторського тексту твору. Враховуючи недосяжність абсолютної адекватності виконавського «перекладу» композиторського першоджерела, у найбільш загальному плані виділяються два спрямування:

1. Досить точного «перекладу», коли збережено самобутність композиторського висловлювання, що обумовлюється спільністю музично-мовленнєвих ресурсів виконавця і композитора (В. Горовиць -Ф. Шопен, С. Ріхтер - С. Прокоф'єв).

2. Вільного «перекладу», коли авторський текст є лише приводом для викладу власної концепції виконавця. Найчастіше таке вільне трактування пояснюється тим, що музично-мовленнєві ресурси виконавця вступають у протиріччя з законами організації інтерпретованого тексту (С. Прокоф'єв - В. Горовиць).

Відзначається, що естетичний феномен музичний «твір виконавця» може бути дослідженим з кількох позицій:

особливостей попередньої роботи піаніста над твором;

стильових параметрів музично-виконавської концепції;

репертуарної політики і закономірностей побудови концертних програм, програм для запису.

Порівняльний аналіз виконавських версій Балади №1 ор.23 Ф. Шопена В. Горовиця та А. Мікеланджелі дозволив предметно дослідити провідні стилістичні особливості «музичного твору В. Горовиця»:

архітектоніка музичного твору є для В. Горовиця художньо самодостатнім естетичним знаком, що спонукає піаніста ретельно опрацьовувати великі та дрібні сегменти структури твору;

при побудові художнього цілого В. Горовиць тяжіє до драматургії «крупного плану», що поєднується з множинністю та деталізацією музичних подій;

для виконавського стилю В. Горовиця характерні прозорість, тонка деталізація фактури та дрібне фразування. В. Горовиць організує фактуру як ансамблеву, посилюючи роль підголосків.

Дослідження принципів репертуарної політики В. Горовиця показало, що репертуар піаніста був досить великим - майже 400 творів. Підкреслюється, що стильові уподобання В. Горовиця в цілому належали сфері романтичної музики, але досить вагому частину репертуару піаніста займали твори докласичної та класичної доби. До 50-х років ХХ ст. В. Горовиць постійно звертався до творів сучасників. Після повернення на сцену у 1965 р. майже всі вони були виключені з репертуару піаніста.

Суттєвий вплив на вибір твору виконавцем мала реакція на нього публіки. Керуючись цим критерієм, В. Горовиць, з одного боку, пропонував слухачам те, що, на його погляд, їх цікавило, з іншого боку, міг назавжди викреслити з програм концертів ті твори, що не подобалися публіці (наприклад, твори М. Метнера). Загалом, піаніст тяжів до малих форм, не намагаючись реалізовувати глобальні виконавські проекти, подібні до «Історичних концертів» Ан. Рубінштейна. В. Горовиць зберігав «шкільну» структуру програми: твір Й.С Баха, сонатне allegro, етюд чи віртуозна п'єса. Особливо місце у програмах піаніста займали фортепіанні транскрипції та п'єси для виконання «на біс».

В дисертації розглядається вплив традицій фортепіанної транскрипції на індивідуальний виконавський стиль В. Горовиця. Позначається, що протягом становлення та розвитку виконавства мистецтво імпровізації відігравала важливу роль. До нашого часу зберігається особливе ставлення публіки до виконавця, який може не тільки майстерно виконати твір композитора, але й створити щось своє. Саме романтична традиція декларувала творчий підхід до авторського нотного тексту. Останній міг змінюватися виконавцем таким чином, щоб якнайкраще продемонструвати власні технічні можливості. В репертуарі В. Горовиця було чимало транскрипцій, що можна поділити на типи:

транскрипції, що зроблені самим В. Горовицем («Варіації на тему Кармен»);

транскрипції, що створені іншими піаністами (фантазія Ф. Ліста на «Дон-Жуан» В. Моцарта);

транскрипції В. Горовиця, основою яких були транскрипції, створені іншими музикантами («Танець смерті» К. Сен-Санса - Ф. Ліста - В. Горовиця).

Принципи, що опрацьовані В. Горовицем при створенні транскрипцій, мали вплив на особливості виконавської роботи В. Горовиця над творами композиторів.

У Розділі 3 «Етапи еволюції виконавського стилю Володимира Горовиця» пропонується періодизація виконавського стилю В. Горовиця. За точку відліку приймається закінчення піаністом консерваторії у 1920 р. До цього часу основні параметри індивідуального виконавського стилю були сформовані і В. Горовиць, який звільнився від опіки викладачів, був вільний у виборі подальшого шляху розвитку і самовдосконалення. Кінцеву крапку першого періоду - 1936 р. - В. Горовиць «визначив» сам, припинивши концертну діяльність. Після повернення на естраду у 1939 р., В. Горовиць упродовж 35 років перебував між «кризою та сценою» і двічі переривав концертну діяльність (з 1953 по 1965 рр.; з 1969 по 1974 рр.). Загалом з 1939 р. по 1974 р. В. Горовиць не виступав у концертних залах сімнадцять років (!). Додавши до цього попередні три роки перерви, бачимо, що з шістдесяти дев'яти років концертної кар'єри майже двадцять В. Горовиць не грав на публіці. Тільки після 1974 р. виступи піаніста стали постійними, то ж ця дата може бути визначена як черговий рубіж у біографії піаніста.

Таким чином, отримуємо наступну періодизацію еволюції індивідуального виконавського стилю В. Горовиця:

1920 - 1936 - перший концертний період;

1936 - 1974 - період творчої зрілості;

1974 - 1989 - пізній виконавський стиль.

У підрозділі 3.1. - «Перший концертний період (1920 - 1936)» - відзначається, що на формування виконавського стилю піаніста у цей час значний вплив мали зовнішні обставини. А саме той факт, що В. Горовицю потрібно було «завойовувати» публіку. Це обумовило як принципи формування виконавського репертуару, так і засоби роботи з ним. Репертуарна політика піаніста того часу характеризується двома протилежними тенденціями. З одного боку, це характерний для молодого виконавця потяг до «нової музики» і розширення репертуару, з іншого - тяжіння до досить вузького кола творів, виконання яких дає «гарантований» успіх. Цей період творчості характеризуються напруженішим графіком гастрольних виступів і великою кількістю виступів з оркестром. Наголошено, що вже у перший концертний період творчості В. Горовиця суттєву роль відігравала «класична» складова його виконавського стилю.

У підрозділі 3.2. - «Період творчої зрілості (1936 - 1374)» - досліджуються зміни, що відбулися у стилі В. Горовиця після першого уходу зі сцени. Основний вектор розвитку стилю характеризуються значними змінами в репертуарній політиці. Зберігаючи зовнішню структуру концертних програм, В. Горовиць поступово змінює «полюс емоційної напруги». Це віддзеркалюється в інтонації висловлювання, що стає ще більш ліричною і, навіть, інтимною. Відзначається, що останні роки цього періоду творчості піаніста є своєрідною межею, після якої графік гастрольних виступів нарешті стає стабільним.

Приділяється увага педагогічній діяльності В. Горовиця. Відзначається, що, працюючи з учнями, В. Горовиць спирався на особистісний виконавський досвід та на традиції виконавської школи, до якої належав. Характеризуються наступні принципи роботи В. Горовиця з учнями:

продуманість інтерпретації не означає її завершеності. Грати двічі однаково не можна і навіть неможливо;

у домашній роботі піаніст має орієнтуватися на концертне виконання, усвідомлюючи різницю між акустикою класу і концертного залу;

сценічний виступ має бути переконливим, тому всі деталі виконавського плану повинні бути перебільшені.

У підрозділі 3.3. - «Пізній стиль (1974 - 1989)» - досліджується творчість В. Горовиця в останні п'ятнадцять років життя. Визначається, що саме в цей час піаніст повертається до гастрольних виступів і вперше після сорокових років виїжджає за межі Америки. Звертає на себе увагу особливе значення для піаніста виступів у Москві та Ленінграді у 1986 р. Незважаючи на те, що концертні програми стають все більш подібними одна до одної, репертуар піаніста продовжує розширюватися. «Надбанням» пізнього стилю стає музика В. Моцарта.

У Висновках підводяться підсумки дисертаційного дослідження. Індивідуальний виконавський стиль В. Горовиця переважно сформувався під впливом романтичної традиції фортепіанного мистецтва. Водночас коріння генеалогічного древа виконавського стилю В. Горовиця сягають до віденської піаністичної школи, а саме до В.А. Моцарта та Л. Бетховена, чиї творчі надбання отримали розвиток у педагогічній спадщині К. Черні.

Створена модель індивідуального виконавського стилю В. Горовиця, що розуміється як система об'єктивно сформованих принципів творчості виконавця, дозволила охарактеризувати такі «показники» індивідуального виконавського стилю В. Горовиця як характеристичні особливості його артистичної особистості, «звуковий образ» фортепіано, що розглянутий як складова «інтонаційної моделі» виконавського стилю, музичний твір у виконавській концепції В. Горовиця.

Запорукою упізнання стильової інтонації В. Горовиця було майстерне застосування багатого арсеналу фактурно-динамічних, темброво-регістрових та метроритмічних можливостей фортепіано. Намагаючись створити досконалу у всіх відношеннях виконавську трактову, В. Горовиць вільно трактує авторський текст. У той же час піаніст домагається у своїх трактовках класичної ясності форми, логічної та насиченої драматургії, прозорої та одночасно багатовимірної фактури.

Одним з найважливіших параметрів індивідуального виконавського стилю В. Горовиця є феноменальна віртуозність виконання і спрямованість виконавського акту на публіку. Потреба в емоційній реакції публіки значною мірою визначала характер виконавських вирішень піаніста.

Незважаючи на активні прояви емоційності, у грі В. Горовиця відчутний інтелектуальний контроль. Ця риса простежується не тільки у наявності виконавського плану твору, але й у «режисурі» всього виконавського акту - від виходу на сцену до виконання останньої п'єси на біс.

Безсумнівною є приналежність індивідуального виконавського стилю В. Горовиця до романтичної традиції у фортепіанному мистецтві. Однак водночас артистові на всіх етапах його творчої еволюції було притаманне гармонійне класицистичне сприйняття світу. Навіть у найдраматичніший музиці В. Горовиць знаходить можливість «освітлити» регістр, зняти напругу, перемкнути увагу слухачів на художню досконалість виконуваного. Це простежується як в інтонуванні окремих, навіть найдрібніших сегментів музичної форми, як у трактовці твору як художнього цілого, так і на рівні індивідуального виконавського стилю.

Основою концертних програм В. Горовиця на всіх етапах еволюції його виконавського стилю була романтична музика. Стильовий критерій при цьому дещо змінювався. Так, у зрілому періоді творчості В. Горовиць практично виключив з репертуару віртуозні «хіти» з творів Ф. Ліста та жанр транскрипції. На зміну їм прийшли твори ранніх романтиків (Ф. Шуберта і Р. Шумана) і композиторів докласичної епохи (Д. Скарлатті та М. Клементі). Улюбленими композиторами, чиї твори незмінно включалися до концертних виступів В. Горовиця, у цей період були Ф. Шопен, С. Рахманінов і О. Скрябін. В останній період виконавської творчості В. Горовиця серед різноманітних стильових орієнтирів піаніста простежується схильність до музики В. Моцарта.

Насичений соковитими романтичними токами індивідуальний виконавський стиль В. Горовиця синтезує широкий спектр стильових орієнтирів. Виконавська творчість піаніста стала однією з найяскравіших сторінок музичної культури ХХ століття.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Сухленко И. Ю Горовиц -- «последний романтик» / Ирина Сухленко // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти : зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревського. -- Харків, 2009. -- Вип. 24. -- С. 297--304.

Сухленко И. Ю. «Звучащий образ» фортепиано Владимира Горовица / Сухленко И. // Традиции и новации в высшем архитектурно-художественном образовании : зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. -- Харків, 2010. -- Вип. 1. -- С. 228--232.

Сухленко И. Ю. О генеалогии исполнительского стиля / И. Сухленко // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти : зб. наук пр. / Харк. держ. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревського. -- Харків, 2007. -- Вип. 20. -- С. 362--373.

Сухленко И. Ю. О стильности исполнения (три взгляда на фортепианную сонату Йозефа Гайдна Ми-бемоль мажор Hob. XVI52) / И. Ю. Сухленко // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка : зб. наук. пр. / Луган. держ. ін-т культури і мистецтв. -- Луганськ, 2010. -- Вип. 14, ч. 1. -- С. 231--242.

Сухленко И. Ю. Русская романтическая традиция «рубинштейновского корня» и ее преломление в исполнительском стиле Владимира Горовица / И. Ю.Сухленко // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти : зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревського. -- Харків, 2009. -- Вип. 30. -- С. 225--235.

АНОТАЦІЇ

романтичний фортепіанний горовиць виконавський

Сухленко І. Ю. Виконавський стиль Володимира Горовиця у руслі розвитку романтичної традиції - рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського, Харків, 2011.

У дисертації створено «стильовий портрет» В. Горовиця-виконавця. Індивідуальний виконавський стиль піаніста розглянуто як втілення традицій романтичного виконавства.

На прикладі творчості В. Горовиця апробовано методику складання генеалогічного древа музично-виконавського стилю. «Звуковий образ» фортепіано розглянуто як суттєвий параметр індивідуальності творчості музиканта-виконавця.

Досліджено еволюцію виконавського стилю В. Горовиця та запропонована її періодизацію.

Створена модель індивідуального виконавського стилю В. Горовиця, що розуміється як система об'єктивно сформованих принципів творчості виконавця, дозволила охарактеризувати такі «показники» індивідуального виконавського стилю В. Горовиця як характеристичні особливості його артистичної особистості, «звуковий образ» фортепіано, що розглянутий як складова «інтонаційної моделі» виконавського стилю, музичний твір у виконавській концепції В. Горовиця.

Об'єкт дослідження - виконавський стиль як феномен музичної творчості. Предмет дослідження - індивідуальний виконавський стиль В. Горовиця. Музичним матеріалом дослідження є записи фортепіанних творів у виконанні В. Горовиця, а також записи музично-виконавських версій Г. Гульда, А. Мікеланджелі, С. Рахманінова, С. Ріхтера, Ар. Рубінштейна, О. Скрябіна.

Ключові слова: В. Горовиць, індивідуальний виконавський стиль, романтична традиція, генеалогічне древо виконавського стилю, фортепіанна школа, виконавський репертуар, «звуковий образ» фортепіано.

Сухленко И. Ю. Исполнительский стиль Владимира Горовица в русле развития романтической традиции. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. Харьковский национальный университет искусств им. И. П. Котляревского, Харьков, 2011.

В диссертации создан «стилевой портрет» В. Горовица-исполнителя. Феномен романтического стиля в фортепианном искусстве рассмотрен в диссертации как ведущий фактор становления индивидуального исполнительского стиля В. Горовица. Сформировано генеалогическое древо стиля пианиста, в котором представлены учителя В. Горовица в нескольких поколениях. Прослежены связи исполнительского творчества В. Горовица с традициями фортепианного искусства, родоначальниками которых были В. Моцарт и Л. Бетховен. Определена принадлежность В. Горовица к той ветви школы К. Черни, в которой доминирующими были принципы венской классической школы, сформированные в творчестве В. Моцарта.

Создана модель индивидуального исполнительского стиля В. Горовица как система принципов творчества исполнителя. Охарактеризованы следующие «показатели» индивидуального исполнительского стиля В. Горовица: характеристические особенности его артистической личности, «звучащий образ» фортепиано, как составляющая «интонационной модели» индивидуального исполнительского стиля, особенности созданных пианистом музыкально-исполнительских концепций.

Среди параметров индивидуального исполнительского стиля В. Горовица выделены также феноменальная виртуозность исполнения и направленность исполнительского акта на публику.

Отмечено, что при наличии в стиле исполнения В. Горовица ярких проявлений эмоциональности, в его игре очень важен интеллектуальный контроль. Его роль прослеживается не только в наличии обдуманного исполнительского плана музыкального произведения, но и в режиссировании исполнительского акта - от выхода на сцену до исполнения последней пьесы на бис.

Как залог узнаваемости стилевой интонации В. Горовица выделяется мастерское применение пианистом богатого арсенала фактурно-динамических, темброво-регистровых и метроритмических аспектов «звучащего образа» фортепиано.

Констатируется, что созданный композитором нотный текст произведения был для В. Горовица не непререкаемой данностью, но лишь «точкой отсчета». При относительной свободе трактовки авторского текста, пианист ставил перед собой задачу исполнительского воссоздания совершенного во всех отношениях музыкального произведения, добиваясь классической ясности формы, логичной и насыщенной драматургии, прозрачной и одновременно многомерной фактуры.

Предложена периодизация эволюции индивидуального исполнительского стиля В. Горовица. Определено, что изменения, происходившие в индивидуальном исполнительском стиле В. Горовица, связаны с взаимодействием романтической и классической составляющих, а также с постепенным усилением роли последней.

В аспекте эволюции исполнительского стиля В. Горовица изучен репертуар пианиста. Определено, что основой всех концертных программ была романтическая музыка, хотя стилевые предпочтения на разных этапах эволюции менялись. Так, в последний период творчества В. Горовица прослеживается склонность к музыке В. Моцарта.

Ключевые слова: В. Горовиц, индивидуальный исполнительский стиль, романтическая традиция, генеалогическое древо исполнительского стиля, фортепианная школа, исполнительский репертуар, «звучащий образ» фортепиано.

Sukhlenko I.Y. Style of performance of Vladimir Horowitz in the course of development of romantic tradition. - Manuscript.

Ph.D. thesis in study of art with a specialization in 17.00.03 - Musical arts. Kharkov National I.P. Kotlarevsky University of Arts, Kharkov, 2011.

The thesis established “style portrait” of V. Horowitz-performer. The phenomenon of romantic style in the piano arts is considered in the thesis as the main factor of formation of the individual style of performance of V. Horowitz. We formed the genealogic tree of the style of the pianist, where the teachers of V. Horowitz are represented in some generations.

We formed the model of individual style of performance of V. Horowitz as a system of objectively formed principles of the performer's works. We characterized such “indicators” of the individual style of performance of V. Horowitz as characteristic features of his artistic personality, “sound image” of the piano considered as a component of “intonation pattern” of the style of performance, musical composition in the performance concept of V. Horowitz.

Proposed a periodization of the evolution of the individual performing style of V. Horowitz. It was discovered that the changes in the individual style of performance of V. Horowitz are connected with the interaction of romantic and classical components as well as with the gradual intensification of the role of the latter.

Keywords: V. Horowitz, individual performing style, romantic tradition, genealogic tree of the performing style, piano school, performing repertoire, “sound image” of the piano.

Размещено на Allbest.ru

...