Витоки української духовної культури у творчій спадщині М.Ю. Брайчевського

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА

ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ У ТВОРЧІЙ

СПАДЩИНІ М.Ю. БРАЙЧЕВСЬКОГО

Спеціальність 09. 00. 12 - українознавство

(філософія)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Балагура Олена Олександрівна

УДК 130.2 (477)

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному інституті українознавства

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Кононенко Тарас Петрович,

Науково-дослідний інститут українознавства

Міністерства освіти і науки України,

завідувач відділу філософсько-психологічних проблем українознавства

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Закович Микола Михайлович,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова,

професор кафедри культурології

кандидат філософських наук, доцент

Бойченко Михайло Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри філософії

філософського факультету

Захист відбудеться «5» березня 2009 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26. 126. 01 в Науково-дослідному інституті українознавства МОН України за адресою: 01135, м. Київ, вул. Ісаакяна, 18.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Науково-дослідного інституту українознавства МОН України: м. Київ, вул. Ісаакяна, 18.

Автореферат розіслано «3» лютого 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук І.О. Ворончук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Впродовж своєї багатовікової історії український народ досягнув значних вершин на терені культурного розвитку, створивши багато неповторних духовних цінностей. Сьогодення викликало небувалу увагу до проблем вітчизняної історії та філософії, витоків національної культури, непересічних досягнень минулого. Знання свого родоводу, культурних, і зокрема духовних, надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення.

Засвоєння історичного досвіду минулих поколінь, їхніх традицій, інтересів, цінностей є джерелом тієї духовності, що лежить у витоках національної самосвідомості, історичного самопізнання людей нового часу.

Національна культура покликана відродити державницькі духовно-моральні принципи, а українська держава - активізувати процес духовно-культурного розвитку. Вагому роль у цьому відіграв відомий вчений - Михайло Юліанович Брайчевський, який справою свого життя обрав системний розгляд соціокультурного розвитку давнього та ранньосередньовічного слов'янства. Він був одним із провідних учених у галузі слов'янської археології, історії та історіософії. Здійснив вагомий внесок у дослідження процесів історичного розвитку східнослов'янського суспільства від часів розпаду первіснообщинного ладу до епохи пізнього феодалізму. Вчений запропонував власну концепцію етногенезу слов'ян та становлення східнослов'янської державності на Русі.

М. Брайчевський був одним із представників духовного відродження ХХ-XXI ст., його можна сміливо назвати вченим-універсалом, всебічно обдарованою людиною та громадянином високої мужності. Наукова спадщина вченого може сприяти розв'язанню сучасних проблем у вітчизняній культурі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відділі філософсько-психологічних проблем українознавства Науково-дослідного інституту українознавства МОН України в межах виконання двох тем НДР НДІУ МОН України: «Українознавство в системі освіти, науки, культури, державотворення» (державний реєстраційний номер 0104U003351) та «Український етнос в світовому часопросторі» (державний реєстраційний номер 0107U002234).

Мета дослідження Ї здійснити комплексне історико-філософське дослідження праць М. Брайчевського та виявити закономірності й особливості становлення духовної культури українського народу в творчій спадщині вченого.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:

- здійснити аналіз теоретико-методологічних засад українознавчо-філософського дослідження;

- на основі методу українознавчої біографіки дослідити основні віхи життя й діяльності М. Брайчевського з метою систематизації пріоритетних напрямків його наукової спадщини;

- виявити чинники вживання терміну «український» вченим щодо ранньої історії України-Руси;

- розкрити основні положення концепції етногенезу М. Брайчевського як вияву та історичної детермінанти української духовної культури;

- визначити взаємозв'язок пам'яток археологічної культури та її вплив на формування духовної культури праукраїнців;

- проаналізувати концепцію М. Брайчевського щодо з'ясування витоків української духовної культури та її провідних рис;

- визначити позицію М. Брайчевського як дослідника історії християнізації Київської Русі, розглянувши його міркування щодо прийняття християнства як нового етапу в духовній еволюції українського народу.

Об'єктом дисертаційного дослідження є духовне життя українського народу як відображення діалектичного взаємозв'язку між загальними закономірностями ґенези світової культури в цілому і національними особливостями, зумовленими специфікою української ментальності.

Предметом дисертаційного дослідження є система поглядів М. Брайчевського на духовну культуру українського народу та закономірності її еволюції.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові принципи об'єктивності, системності та логічності, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу. При розробці теми застосовано як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання: аналізу і синтезу, індукції, дедукції, аналогії, порівняння. Використано філософські положення про системний підхід як методологічний спосіб пізнання; філософсько-релігійні положення про духовність як атрибутивну характеристику особистості; сучасні концепції духовності та духовної культури.

У процесі роботи було використано аналіз культурологічної, філософської літератури для визначення історико-філософського аспекту проблеми й теоретико-методологічних засад українознавчого дослідження; систематизацію й узагальнення для визначення оптимальних шляхів розвитку духовної культури; моделювання для обґрунтування структури й особливостей розвитку української духовної культури.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній вперше окреслено та проаналізовано витоки української духовної культури у творчій спадщині М. Брайчевського.

У межах проведеного дослідження висунута низка положень, які складають елементи новизни:

· доведено, що витоки української духовної культури М. Брайчевський пов'язував з дохристиянською добою;

· обґрунтовано, що, згідно з позицією М. Брайчевського, запровадження християнства у Київській державі стало новим етапом духовного життя східних слов'ян;

· визначено, що вчений довів провідну роль християнства в історії української духовної культури;

· проаналізовано й реконструйовано на основі ґрунтовного вивчення ідей, гіпотез, концепцій, теорій та наукових праць М. Брайчевського його концепцію етногенезу;

· встановлено, що специфіку складного та тривалого процесу християнізації в українській духовній культурі визначали явища, які М. Брайчевський окреслював поняттями «візантинізм» та «двовір'я».

Теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при підготовці нормативних вузівських курсів з українознавства, філософії, історії філософії, історії української культури, етнології, а також відповідних спецкурсів.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть послужити основою при підготовці текстів науково-популярних лекцій, статей, теле- і радіопередач.

Запропонована наукова праця має безпосереднє практичне значення для подальших українознавчих досліджень творчої спадщини М.Ю. Брайчевського.

Апробація результатів дослідження. Положення дисертації доповідалися та обговорювалися на науково-теоретичних семінарах кафедри гуманітарної освіти Київського економічного інституту менеджменту, на засіданнях відділу філософсько-психологічних проблем українознавства НДІУ МОН України. Різні аспекти роботи було викладено в доповідях на семи міжнародних наукових конференціях та семінарах: Міжнародному конгресі «Українська мова вчора, сьогодні, завтра» (м. Київ, 20-21 жовтня 2005 р.); ХІІ Щорічній конференції «Україна: людина, суспільство, природа» (м. Київ, 23-27 січня 2006 р.); І міжнародному конгресі «Українська освіта у світовому просторі» (м. Київ, 19-21 жовтня 2006 р.); ІІ міжнародному конгресі «Українська освіта у світовому часопросторі» (м. Київ, 25- 27 жовтня 2007 р.); Міжнародній науковій конференції «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії» (м. Харків, 16- 18 квітня 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 90-річчю, від дня заснування Національної академії наук України «Україна: від самобутності - до соборності» (м. Київ, 22-23 травня 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Культура України: цілісність у регіональній різноманітності» (м. Київ, 19 листопада 2008 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 7 наукових праць, з яких 5 - у фахових виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Метою і завданням роботи визначається її структура. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (342 позиції). Загальний обсяг тексту дослідження нараховує 213 сторінку, з них 178 - основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження, розглядається ступінь її наукового опрацювання, визначаються об'єкти, предмет, мета і завдання дисертації, її методологічні основи й теоретична база. Сформульовано наукову новизну, визначено теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію одержаних результатів.

У першому розділі «Джерела та теоретико-методологічні засади українознавчо-філософського дослідження» здійснюється розгляд наукової літератури та джерел з даної проблеми, окреслюються теоретико-методологічні основи дослідження.

Філософське обґрунтування сутності духовної культури, духовності представлено в роботах М. Бердяєва, В. Вернадського, Г. Сковороди, В. Соловйова, П. Флоренського, О. Чижевського, П. Юркевича. Особливу роль відіграли релігійно-філософські погляди В. Зеньковського, І. Ільїна, С. Франка.

Важливі проблеми духовної культури досліджуються також у роботах сучасних науковців - В. Баранівського, Є. Бистрицького, М. Бойченка, Л. Горенко-Баранівської, М. Дяченка, І. Зайця, М. Заковича, А. Колодного, П. Кононенка, Т. Кононенка, С. Кримського, М. Поповича, І. Цехмістра, В. Ятченка та ін.

Окремим аспектам наукової спадщини М. Брайчевського були присвячені праці Ю. Кухарчука, Г. Івакіна, М. Шостак, О. Силина, Б. Лобановського, І. Мельник, М. Дмитрієнко, Я. Дзири, Я. Ісаєвича, І. Гирича, М. Сагайдака, В. Барана, І. Винокура, В. Шевченко, О. Бодак, О. Лєбєдєвої.

З проголошенням незалежної України дослідження творчої спадщини та біографії вченого набуває нового звучання. Публікуються статті до ювілейних річниць від дня народження, а також некрологи і замітки до річниць з дня смерті М.Ю. Брайчевського, зокрема, Л. Винара, І. Гирича, Я. Дзири, Ю. Мицика, Ю. Павленка, М. Сагайдака, П. Толочка та некрологи і ювілейні замітки в наукових збірниках «Археологія», «Наукові записки НаУКМА» та «УІЖ».

Значний внесок у дослідження історіографічного доробку та джерельної бази наукової спадщини М. Брайчевського здійснила О. Бодак.

Джерельна база дослідження значна за обсягом і зберігається у Науковому архіві Інституту історії України НАН України, Науковому архіві Інституту археографії НАН України та фондосховищах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Особовий архівний фонд (Ф.320) «Брайчевський Михайло Юліанович (псевдонім - М. Б-ий, М. Брайченко, М. Бревський) (1924-2001) - археолог, історик» зберігається в Інституті рукопису НБУВ і містить 3128 одиниць зберігання. Власне, документи цього фонду - це основа джерельної бази наукового дослідження.

Джерельну базу дисертаційного дослідження становлять, насамперед, праці М. Брайчевського з різноманітних галузей знань, суттєва частина з яких залишається неопублікованою.

Вагомим джерелом дослідження творчої спадщини вченого є «Бібліографія праць М.Ю. Брайчевського», упорядкована Ю.В. Кухарчуком та опублікована у «Вибраних творах». Бібліографія містить зібрані та хронологічно систематизовані публікації М.Ю. Брайчевського за 1950- 1999 рр.

Важливим джерелом дослідження можна вважати й науковий каталог «Архів Михайла Брайчевського у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського» (К., 2007), в якому О. Бодак було здійснено систематизацію документів особового архівного фонду вченого, встановлено дати документів, їх зміст та оригінальність; за допомогою джерелознавчого та бібліографічного аналізу подано інформацію стосовно опублікування документів.

Значну цінність для нашого дослідження представляє підручник «Основы марксистской философии» М. Брайчевського, який не був опублікований і зберігається в особистому фонді науковця. У ньому вчений висвітлив основні теоретичні проблеми марксистської філософії. Ця праця була представлена на конкурс підручника з філософії, оголошений московським Видавництвом соціально-економічної літератури.

Цінним джерелом для нашого дослідження є також літературно-мистецькі твори ученого, значна частина з яких так і залишається в рукописах. Варто зазначити, що багатьом поетичним творам М. Брайчевського притаманне виразне історико-філософське звучання. Літературні твори - це практично недосліджений напрям творчості вченого, який чекає на українських літературознавців, а можливо, й на опублікування повного зібрання його художніх творів.

Епістолярна спадщина М.Ю. Брайчевського не обмежується листуванням лише з українськими вченими. На увагу дослідників заслуговує листування з російськими, болгарськими, польськими, німецькими, французькими, англійськими вченими про обмін науковими працями, допомогу в пошуках рукописних матеріалів в архівосховищах, проведення симпозіумів та конференцій, участь у написанні колективних праць тощо.

Якщо спробувати охарактеризувати основи філософської системи, на яких ґрунтувалися наукові погляди М.Ю. Брайчевського, то вона, в свою чергу, спиралася на класичні філософські концепції, в яких «буття» і «єдине» - центральні поняття. Основним законом, який правив у цій концепції, був закон вічного повторення. Світова модель, як її уявляв учений, була одночасно і простою, і складною. Суспільний розвиток нагадував сходження по драбині. Кожна перекладина тієї драбини лежить над уже пройденою перекладиною; вона йде паралельно, але не повторює її: рух відбувається на більш високому рівні. Отже, таке повторення не було простим відтворенням одного і того ж, а було його утвердженням.

Ця система багато в чому нагадувала філософську концепцію Фрідріха Ніцше, в якій вічне повернення відігравало ключову роль. Вищим принципом філософії М.Ю. Брайчевського була контингентність, яка розумілася як необхідність випадкового, поява якого, проте, відбувалася за своїми законами, а не хаотично.

У другому розділі «Культурна трансформація праукраїнців-антів та концепція етногенезу в спадщині М.Ю. Брайчевського» зазначається, що внесок в розробку версії етногенезу зробило кілька поколінь українських філософів, мовознавців, істориків, археологів, етнографів, антропологів - М. Максимович, М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, М. Дашкевич, М. Грушевський, Ф. Вовк, В. Петров, М. Чубатий, М. Брайчевський, Я. Ісаєвич, В. Баран, П. Кононенко, Т. Кононенко, Л. Залізняк, С. Сегеда, В. Балушок, Ю. Павленко та ін. Концепція спирається на потужне лінгвістичне підґрунтя, створене працями О. Потебні, А. Кримського, І. Огієнка, С. Смаль-Стоцького, Ю. Шевельова, В. Русанівського, Г. Півторака, В. Німчука, О. Тараненка та ін.

Проблема етногенезу українського народу в контексті схеми ранньої історії України залишається центральною в сучасній українській історіографії. Наголошується, що, на думку М. Брайчевського, питання етногенезу того чи іншого народу можна вирішити на підставі комплексних, системних досліджень мови, території, матеріальної та духовної культури, побуту, звичаїв, вірувань та інших ознак. Жодна з цих ознак не може бути вирішальною при розв'язанні питання щодо походження, в тому числі, й українського народу. М.Ю. Брайчевський зазначав, що проблему етногенезу слов'ян слід розв'язувати через ґенезу конкретних слов'янських народів, враховуючи момент своєрідності та можливості різних шляхів формування кожного з них.

Процес етнополітичної консолідації східнослов'янських племен відбувся в І тис. н. е., про це свідчить черняхівська культура. Цей яскравий соціокультурний феномен був наслідком не лише внутрішнього розвитку слов'ян, але й результатом інтенсивних зв'язків із провінційно-римським світом.

Обґрунтовуючи тотожність «антів» у візантійських джерелах і «полян» у давньоруських літописах, М. Брайчевський не завершував історію антів 602-м роком, коли вони востаннє згадуються в писемних джерелах. Після поразок, завданих аварами, та тимчасової політичної дезінтеграції центр діяльності антів-полян перемістився з Волині-Прикарпаття до Середньої Наддніпрянщини, яка й стала серцевиною формування Київської Русі. На основі довготривалих археологічних та історичних досліджень етногенезу українського народу М. Брайчевський приходить до такого ж висновку, як і М. Грушевський, що анти були предками українців, а українська держава (східнослов'янська) зародилася в епоху визрівання на наших теренах феодальної системи відносин. Важливою ланкою у цьому процесі було Антське царство (II-VII ст.), яке об'єднало групу східнослов'янських племен. Воно передало естафету новій державній формації «ранніх» українців Київської Русі, прямим спадкоємцем якої було «українське королівство», створене Данилом Галицьким. Учений також висунув винятково важливу гіпотезу, що анти були полянами: «в грецьких джерелах були знані як анти, в українських літописних джерелах - як поляни». Історичний розвиток України-Руси й українців йшов за схемою: анти - початкова Русь VI-IX ст., Київська Русь IX-XIII ст. Білоруська народність, яка відділилася від спільного стовбура Русі (України) у першій половині XI ст., творить новий етнос, а в середині XII ст. в процесі етнічної асиміляції фіно-угорського населення Надволжанщини, в ході слов'янської колонізації північно-східних земель (Ростовської, Суздальської, Муромської, Рязанської) починається формування російської народності, яка від'єдналася, на переконання науковця, від загальноруського (українського) стовбура.

Отже, дослідження М. Брайчевського наглядно доводять безперервність українського історичного процесу - від ранньої історії України до відновлення української держави у 1918 р., а згодом, і в 1991 р. Важливо підкреслити, що вчений уживав термін «український» в ранній і середньовічній історії України: «українські племена», «українська державність» в контексті Антського царства, Україна-Русь (відносно Х- ХІ ст.), «українське королівство», «друге українське королівство» для XIII ст. і т.п.

У третьому розділі «Духовна культура ранньої історії України-Руси в спадщині М.Ю. Брайчевського» розглянуто витоки праукраїнської писемності, християнство як основу духовної культури та культурні традиції у перших світських творах Київської Русі в дослідженнях М. Брайчевського.

Дисертантка зазначає, що при дослідженні питання витоків української духовної культури потрібно мати на увазі наступні два моменти: перший - характер формування української етнокультури загалом, а також і другий - етапи та форми розвитку релігії, філософії, етнопсихології, мистецтва. Українська етнокультура є наслідком перехресних геополітичних потоків: а) етнонаціональних (праслов'янських); б) індоєвропейських, зокрема: далекосхідних (Індія); в) північних (скандинавських); г) центральноєвропейських (германських, кельтських); д) еллінських (грецьких); є) візантійських, болгарських; є) азійських: гунських, аварських, хозарських, угорських, печенізьких тощо.

М. Брайчевський вважав, що виникненню праукраїнської писемності у східних слов'ян сприяли два головні чинники: 1) поява держави; 2) проникнення здавна на східнослов'янські території християнства, яке було тісно пов'язане з використанням писемності для релігійних потреб. Писемність була необхідною державі для функціонування її громадських інститутів: укладання договорів, діловодства, написання різних князівських грамот, оподаткування населення тощо. В свою чергу, християнство, основою якого були писані церковні книги, сприяло поширенню початків праукраїнської писемності.

Зазначається, що М.Ю. Брайчевський, досліджуючи різноманітні археологічні знахідки, писемні пам'ятки, а серед них і велику кількість літописних матеріалів, обґрунтував феномен незвичайного злету як матеріальної, так і духовної культури України-Русі. Пояснював він це явище тісними зв'язками з Візантією, Хазарією, країнами Центральної та Західної Європи. Їх вплив на культурний поступ Русі науковець вважав справді значним, але не вирішальним: щоб зерна інших культур, насамперед візантійської, могли дати рясний посів у новому середовищі, вони мали лягти в добре підготовлений ґрунт. Саме таким, на глибоке переконання М.Брайчевського, був «духовний ґрунт» східних слов'ян, який увібрав місцеві багатовікові традиції, збагачені культурами сусідніх народів.

Християнське єдинобожжя вперше запропонувало нашим пращурам ідею моністичного Всесвіту, в якому неосяжна численність і розмаїтість конкретних виявів буття пов'язані єдиною першопричиною. Так процес неухильного абстрагування дістав своє завершення. Вже сама по собі ідея єдиної причини об'єктивного світу становила велике досягнення філософської думки незалежно від конкретних інтерпретацій та практичних висновків. Інша річ, що ця першопричина або першооснова мислилася як духовна сутність, а отже, християнська онтологія (базована на неоплатонізмі, гностицизмі та інших системах пізньоантичної філософії) мала послідовно ідеалістичний характер.

Віднайдена і досліджена М. Брайчевським світська писемна пам'ятка «Літопис Аскольда» підтверджувала його висновок стосовно того, що Київська держава, заснована династією Кия, була відомою ще в V-VІ ст. й розміщувалася на терені праукраїнського етносу. Народ тієї держави називали антами, сарматами або склавінами. До того ж, як зазначав науковець, що той народ, який, хотів мати щасливу долю, мав боротися, - й поставати проти ворогів! Відповідно, праукраїнський народ жив відчуттям: відвойована Земля - то Земля його предків, отже - навіки і його.

Досліджуючи старовинні тексти, зокрема «Літопис Аскольда», М. Брайчевський акцентував увагу на тому, що після визволення випробування не закінчувалися (достатньо нагадати великий період переселення народів, що проходив і по нашому Терену), проте праукраїнські племена ніколи не полишали своєї Землі: змужнілі в боях, поляни об'єднали навколо себе сусідні племена й створили могутню державу. Ще за кагана (ранг імператора) Аскольда і його брата Діра українська держава стала реальною суперницею наймогутнішої тоді імперії - Візантії.

У висновках узагальнено основні результати дослідження:

- На основі всебічного та ґрунтовного опрацювання значного обсягу джерел, документів, матеріалів, наукових праць, епістолярної спадщини М. Брайчевського, історіографічних праць та філософських досліджень проаналізовано стан дослідження теми та ступінь її джерельного забезпечення. Зазначаємо, що історію і культуру він сприймав як органічне ціле. На українознавчому ґрунті вчений створив значний масив різнопланових історико-культурних досліджень. Виявлено, що наукова спадщина М. Брайчевського вивчена не в повному обсязі.

- Доведено, що М. Брайчевський застосовував термін «український» щодо ранньої і середньовічної історії України: «українські племена», «українська державність» в контексті Антського царства, «Україна-Русь» (стосовно Х?ХІ ст.), «українське королівство», «друге українське королівство» для ХІІІ ст., «українська державність». Вся наукова спадщина М. Брайчевського систематизує різноманітні відомості про український народ, його долю, генетичний код, історію; мову, культуру, релігію, менталітет та інтелектуальні надбання українців, їхню державність.

- Проблема етногенезу українського народу в контексті схеми ранньої історії України була центральною у наукових дослідженнях історика-археолога М. Брайчевського. Він доводив, що питання етногенезу того чи іншого народу можна вирішити на підставі комплексних, системних досліджень мови, території, матеріальної та духовної культури, побуту, звичаїв, вірувань та інших ознак. Жодна з цих ознак не може бути вирішальною при розв'язанні питання щодо походження, в тому числі, й українського народу. Він довів, що проблему етногенезу слов'ян слід розв'язувати через ґенезу конкретних слов'янських народів, враховуючи момент своєрідності та можливості різних шляхів формування кожного з них. З'ясовано, що генетичною основою формування українського народу М. Брайчевський вважав «загальноруський стовбур» в просторових рамках колишніх полянських (антських), древлянських та почасти сіверянських земель. М. Брайчевського вважають одним із творців сучасної концепції етногенезу східних слов'ян.

- Трансформація (формування і розпад) кожної конкретної археологічної культури, являє собою одну з проекцій етнічного переоформлення - формування чи розпаду етнічного утворення. М. Брайчевський довів, що етнічний зміст археологічної культури випливає з самого її розуміння та визначення, а локальні варіанти археологічних культур можуть показати структуру тих етнічних масивів, які були творцями і носіями цих культур.

- З'ясовано, що витоки української духовної культури М. Брайчевський пов'язував з дохристиянською добою. Язичницька культура предків характеризувалася високим рівнем етичної свідомості, чим і зумовлювався відповідний рівень розвитку давньої української віри.

- Реальне утвердження християнства в Русі ? складний процес, що охоплював всі форми суспільної свідомості - філософію, науку, мистецтво та мораль, розтягнувся на багато віків і перейшов через кілька стадій, сприяючи прогресивному розвитку української духовної культури. Встановлено, що для М. Брайчевського-дослідника писемних пам'яток давньоруські літописи були одним з найвизначніших і найяскравіших явищ в історії світової культури, в якому глибина філософської думки, широта охоплення матеріалу поєднується з довершеністю літературної форми та яскравою емоційністю викладу. Писемне зведення історико-культурних фактів, вводило Київську державу в загальносвітовий процес.

Основні положення і висновки дисертації викладено у публікаціях, вміщених у фахових виданнях

1. Балагура О.О. Життя і творчість М. Ю. Брайчевського - духовне джерело сучасної української культури / О.О. Балагура // Українознавство. - 2005. - № 4. - С. 295-299.

2. Балагура О.О. Дослідження М.Ю. Брайчевським витоків слов'янської писемності / О.О. Балагура // Українознавство. - 2006. - № 3. - С. 166-171.

3. Балагура О.О. Рідна мова як засіб самоідентифікації в українському культурному просторі / О.О. Балагура // Зб. наук. праць НДІУ. - К., 2006. - Т. ІХ. - С. 78-86.

4. Балагура О.О. Історико-філософський феномен духовності / О.О. Балагура // Українознавство. - 2007. - № 1. - С. 118-123.

5. Балагура О.О. Розуміння М.Ю. Брайчевським філософії в культурі Київської Русі / О.О. Балагура // Українознавство. - 2007. - № 3. - С. 60-66.

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

6. Балагура О.О. М. Брайчевський та українська археологічна культура / О.О. Балагура // Україна: від самобутності - до соборності: Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 22-23 травня 2008 р. - К.: ДАКККіМ, 2008. - С. 121-123.

7. Балагура О.О. Праукраїнські писемні пам'ятки - свідчення соціокультурної зрілості давніх мешканців України (на матеріалі наукових досліджень М.Ю. Брайчевського) / О.О. Балагура // Зб. наук. праць ХНЕУ. ? Х., 2008. ? Ч. 5. ? С. 6-14.

Анотація

культура духовний україна брайчевський

Балагура О.О. Витоки української духовної культури у творчій спадщині М.Ю. Брайчевського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.12 - українознавство (філософія). МОН України, Науково-дослідний інститут українознавства. - Київ, 2009.

У дисертації на основі комплексного аналізу джерельної бази та історіографічних досліджень відтворено витоки української духовної культури у творчій спадщині М.Ю. Брайчевського.

У роботі здійснено аналіз головних напрямів діяльності М. Брайчевського на українознавчому ґрунті. Досліджено концепцію етногенезу українського народу, здійснену М. Брайчевським, проаналізовано археологічні культури, насамперед, черняхівську, та писемні пам'ятки. Фіксуючи поступову зміну культур у часі на конкретній території, доведено, що можливо реконструювати процес еволюції культурних типів на цій території, тобто ствердити чи заперечити безперервність і спадковість культурного розвитку. Детально розглянуто питання становлення та утвердження християнства та появу перших зразків світської художньої літератури у спадщині науковця. Здійснено дослідження документів особового архівного фонду вченого, які стосуються, зокрема, культурознавчої діяльності М.Ю. Брайчевського.

Доведено, що М. Брайчевський вживав термін «український» в ранній і середньовічній історії України: «українські племена», «українська державність» в контексті Антського царства, «Україна-Русь» (стосовно Х- ХІ ст.), «українське королівство», «друге українське королівство» для ХІІІ ст.

Ключові слова: українознавство, М.Ю. Брайчевський, філософія, історіософія, духовна культура, християнство, етногенез.

Аннотация

Балагура Е.А. Истоки украинской духовной культуры в творческом наследии М.Ю. Брайчевского. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.12 - украиноведение (философия). Научно-исследовательский институт украиноведения МОН Украины. - Киев, 2009.

В диссертации на основании комплексного анализа источников и историографических исследований, а также на основе междисциплинарного подхода отображены истоки украинской духовной культуры в творческом наследии М.Ю. Брайчевского.

Проанализировано главные направления научной деятельности М. Брайчевского на украиноведческой основе. Исследовано концепцию этногенеза украинского народа, сформулированную М. Брайчевским. Изучено археологическую культуру, в первую очередь, черняховскую, а также давние письменные произведения. Фиксируя постепенное изменение культур во времени на конкретной территории, доказано, что возможно реконструировать процесс эволюции культурных типов на этой территории, то есть утверждать или отрицать непрерывность и наследственность культурного развития.

Доказано, что археологические украиноведческие исследования, которыми всю жизнь занимался М. Брайчевский, а также привлечение письменных исторических источников вывели его на широкие историко-культурные обобщения огромного территориального и хронологического диапазона. Определено, что М. Брайчевский, уделяя особое внимание проблемам истоков восточных славян, много сделал для изучения украинских археологических ценностей, в первую очередь, черняховской культуры, глубоко исследовал социокультурные корни давних обитателей Украины, в частности, антов.

На обширных научных работах М. Брайчевского проанализировано зарождение и развитие давней украинской письменности, что стало основополагающим в последующей разработке разных аспектов истории и культуры восточных славян. Доказано, что именно во времена антов сложились те особенности в духовной и материальной культуре, которые стали базисом формирования украинской нации.

Детально рассмотрены вопросы становления, утверждения и появления первых образцов светской художественной литературы в наследии М. Брайчевского, в частности на примере «Летописи Аскольда», который воспроизвел величие духа украинского народа.

Определено, что истоки украинской духовной культуры М. Брайчевский соотносил с дохристианским периодом. Языческая культура предков характеризовалась высоким уровнем этического сознания, что было предопределено соответствующим уровнем развития давней украинской веры.

Доказано, что вопрос этногенеза того или другого народа можно решить на основании комплексных, системных исследований языка, территории, материальной и духовной культуры, быта, обычаев, верований и других признаков.

Показано, что М. Брайчевский использовал термин «украинский» в ранней и средневековой истории Украины: «украинские племена», «украинская государственность» в контексте Антского царства, Украина-Русь (относительно Х-ХІ ст.), «украинское королевство», «второе украинское королевство» для ХІІІ ст.

Ключевые слова: украиноведение, М.Ю. Брайчевский, философия, историософия, духовная культура, археологическая культура, христианство, этногенез.

Annotation

Balagura H. Sources of spiritual culture in Braichevsky's creative inheritance. - Manuscript.

Dissertation for the degree of Candidate of Philosophical Science speciality 09. 00. 12 - Ukrainian study (Рhilosophy). Ministry of education and science of Ukrainian, Institute of search and science of Ukrainian. - Kyiv, 2009.

Dissertation, which is grounded on complex analysis of source base and historiographical researches, is devoted to the sources of Ukrainian spiritual culture in creative heritage of M. Yu. Braichevsky.

Main trends of Braichevsky's activity are based on the analysis of the ground of knowledge of Ukrainian. Conception of ethnogeny of Ukrainian people by Braichevsky was investigated, archeological cultures were analyzed in the first place Chernjakhivska culture and written memorials. Possibility to reconstruct the process of evolutional cultural types in this particular territory, i. e. to claim or to deny continuity and heredity of cultural development is proved by setting advancing changing of historical cultures during the time. A question of formation and setting of Christianity and appearance of the first samples of secular fiction literature in the scientist's heredity is examined in details. Search of documents of personal archive fund of the scientist concerning Braichevsky's cultural activity is probed.

The use of a term „Ukrainian” in an early and middle aged history of Ukraine by M. Braichevsky: „Ukrainian tribes”, „Ukrainian state system” in contexts of Ants Kingdom, „Ukrainian-Russ” (concerning X?XI century), „Ukrainian Kingdom”, „Second Ukrainian Kingdom” for XIII century, „Ukrainian state system” is conducted.

Key words: ukrainianity, M. Yu. Braichevsky, philosophy, historiosophia, spiritual culture, Christianity, ethnogeny.

Размещено на Allbest.ru

...