Розвиток хореографічної культури національних меншин Херсонщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет культури і мистецтв

УДК 793.31(477.72)(043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Розвиток хореографічної культури національних меншин Херсонщини

26.00.01 - теорія та історія культури

Медвідь Тетяна Анатоліївна

Київ 2011

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. Сучасне прагнення до духовного відродження та гуманізації культури пов'язане зі зверненням до культурної спадщини та усвідомленням її неперехідної цінності. Традиційне мистецтво, зокрема мистецтво танцю, у цьому контексті виступає одним з найважливіших засобів збереження культурних традицій, а, отже, є вагомим фактором національного самоствердження.

В останні роки помітно активізувалися процеси відродження культур народів, що населяють Україну. Це стосується й зокрема Херсонщини - краю, унікального за різноманіттям представлених тут національних культур, витоки яких сягають далеко в глибини віків. На Херсонщині поруч з українцями проживають росіяни, німці, турки-месхетинці, корейці, шведи, цигани, євреї, білоруси, кримські татари, - представники загалом близько 110 національностей. Усі вони зробили неповторний історичний внесок в культуру краю, особливість якого чи не найяскравіше виражена в мистецтві танцю. В останні роки опубліковано низку фахових праць про обрядово-звичаєву й музично-танцювальну культуру багатонаціонального населення Херсонщини. Засобами періодичної преси, радіо і телебачення пропагуються творчі здобутки національних колективів й окремих виконавців, висвітлюється участь колективів у всеукраїнських, міжнародних та регіональних мистецьких фестивалях тощо. Але розвиток саме хореографічної культури національних меншин Херсонської області донині не став об'єктом спеціального наукового дослідження вітчизняними культурологами та мистецтвознавцями.

Актуальність зазначеної проблематики, її наукова та практична цінність, недостатня розробленість у фаховій літературі обумовили вибір теми дисертаційного дослідження «Розвиток хореографічної культури національних меншин Херсонщини».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконана дисертаційна робота є складовою цільової комплексної програми наукових досліджень Київського національного університету культури і мистецтв «Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України» (Державний реєстраційний № 0107И009539), зокрема, плану наукової роботи кафедри мистецтвознавства КНУКіМ.

Об'єктом дослідження є культура сучасної України.

Предметом дослідження є особливості розвитку хореографічної культури на Херсонщині.

Метою даного дослідження є з'ясування особливостей розвитку хореографічної культури національних меншин Херсонщини. У відповідності з цією метою окреслено завдання дослідження:

- проаналізувати стан заявленої проблеми в науковій літературі;

- визначити соціально-історичні умови розвитку хореографічних традицій багатонаціонального населення Херсонщини;

- виявити сутнісні особливості хореографічної культури національних меншин зазначеного регіону;

- проаналізувати культурно-мистецьку діяльність національних товариств та культурних центрів Херсонщини в її хореографічному аспектові.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є загальнонаукові методи (аналізу і синтезу, індукції і дедукції, єдності історичного і логічного) та принципи (історизму, наукової об'єктивності, системності), а також мистецтвознавчі (компаративний, типологічний та описовий) методи аналізу стильової ідентифікації внутрішнього культурно-предметного середовища.

Наукова новизна дисертації:

Дисертаційне дослідження розширює й поглиблює мистецтвознавчі й культурологічні уявлення про розвиток хореографічних традицій різних національних груп населення на території Херсонської області. У ньому:

- проаналізовано стан досліджуваної проблеми в науковій літературі;

- визначено соціально-історичні умови розвитку хореографічного мистецтва багатонаціонального населення Херсонщини;

- виявлено особливості хореографічної культури національних меншин зазначеного регіону;

- проаналізовано культурно-мистецьку діяльність національних товариств та культурних центрів Херсонщини по підтримці та збагаченню мистецьких традицій;

- розкрито сучасний досвід національних фольклорно-танцювальних колективів Херсонської області.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані студентами вищих навчальних закладів при підготовці до семінарських занять з курсів «Історія хореографічного мистецтва» й «Історія української культури», спецкурсів з культурології, написанні бакалаврських і курсових робіт, а також як змістовний матеріал до навчальних курсів «Хореографічна культура національних меншин України» й «Національні народні танці». Вони також будуть корисними краєзнавцям й учителям історії Херсонщини в їхній навчально-виховній та культурно-просвітницькій роботі.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалася шляхом оприлюднення матеріалів у доповідях та повідомленнях на: Міжнародній практичній конференції «Україна - світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур» (Київ, 2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій» (Київ, 2006), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українські культурні індустрії: стан, проблеми, перспективи» (Київ, 2006), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Трансформаційні процеси в сучасній українській культурі» (Київ, 2007), ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Культура ХХІ століття: стан, проблеми, перспективи» (Рівне, 2008); І Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи розвитку хореографічного мистецтва в контексті болонського процесу» (Херсон 2009), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Роль митця і традиційних інститутів мистецтва за умов всезростаючого впливу культурних індустрій» (Київ, 2009), VІ Всеукраїнській науково-методичній конференції «актуальні проблеми мистецької освіти в системі вищої школи» (Херсон 2010), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи розвитку хореографічного мистецтва в контексті вищої освіти України» (Херсон 2010), а також за програмою «Днів науки» Київського національного університету культури і мистецтв (Київ, 2008). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри мистецтвознавства Київського національного університету культури і мистецтв.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 10 одноосібних публікаціях автора, 3 з яких - у спеціалізованих наукових виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження й складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 198 стор. Список використаних джерел - 19 стор. (198 найменувань).

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження визначено об'єкт, предмет, мету і завдання роботи, хронологічні та географічні рамки; сформульовано методологічні засади; наведено відомості про зв'язок роботи з науковими програмами; окреслено наукову новизну й практичне значення результатів дослідження, їх апробацію та відомості про публікації автора.

У Розділі 1. «Теоретико-методологічні засади дослідження» розкривається специфіка мистецтвознавчих та культурологічних інтерпретацій поняття хореографічної культури й пов'язаних з ним термінів, зважаючи на регіональні й історично-хронологічні особливості розвитку різних національних культур, специфіку формування хореографічних традицій низки етносів Херсонщини.

У підрозділі 1.1 «Особливості колонізації Херсонщини» наголошується на поліетнічності соціокультурного становлення Херсонського регіону як характерній рисі його розвитку. В роботі вказано на суттєву різницю в перебігу колонізаційного процесу на херсонських землях до XVIII ст. і після його різних етапів (стихійний та організований). Історично склалося, що у Таврійському степу споконвіку співмешкали представники різних етносів. Кіммерійці, скіфи, половці та печеніги, греки і слов'яни залишили численні залишки свого перебування - знаряддя праці, прикраси, старовинні кургани тощо. Перебуваючи на перехресті східних та західних шляхів сполучення, населення південноукраїнських земель здавна зазнавало різноманітних культурних впливів. Здійснювалися неформальні культурні діалоги й взаємозапозичення. Цьому значною мірою сприяли наявність важливих водних артерій, прискорене господарське й економічне освоєння Причорноморського степу.

Інтенсивна колонізація супроводжувалась забудовою міст (Херсона, 1788; Катеринослава, 1787; Миколаєва, 1789 й Одеси, 1794).

Європейська течія колонізації південноукраїнських земель була репрезентована багатьма етнічними групами переселенців-колоністів: шведами, іспанцями, французами, італійцями, англійцями, євреями, караїмами. На початку XIX ст. на Херсонщині налічувалась вже 31 німецька колонія з населенням 5,5 тис. людей. Типово німецькі риси простежувалися в архітектурі, плануванні міст, віросповіданні, традиціях, поведінці й культурі спілкування. Багато уваги приділяли колоністи вихованню дітей і молоді: створювалися початкові школи та училища. У школах навчали читання, письма та арифметики, Закону Божого, співів тощо. У 1778 р. частина греків, яка раніше жила в Криму, переїхала до Херсона і взяла активну участь у розбудові міста, а також розвиткові суднобудування й торгового мореплавства. Вірмени з'явилися в Херсонській губернії 1792 р. Велике значення у загальній колонізації південних земель мала слов'янська течія, репрезентована, зокрема, сербами і болгарами. Переселялися до краю також цигани, турки та корейці.

Закономірним наслідком процесу колонізації південноукраїнських земель та його головною етнокультурною особливістю стало утворення поліетнічного населення краю. Ця поліетнічність визначала шляхи формування цивілізаційного життєвого простору регіону й етнокультурні зацікавлення його мешканців. Взаємовплив численних етнічних груп Херсонщини сприяв утворенню самобутнього «сплаву» культур, різноманітно збагативши соціокультурний колорит краю.

У підрозділі 1.2 «Історіографія проблеми» зазначається, що Південна Україна здавна привертала увагу дослідників. У V ст. до н.е. Геродот дав перший систематичний опис держав племен-кочівників - скіфів. Французький архітектор і картограф Г.Л. де Боплан створив свій «Опис України», додавши до цієї книги багато карт та інших матеріалів, які стосуються півдня України. Історією колонізації Півдня України активно займався академік Д.І. Багалій. У 1926 р. він доповнив і перевидав українською мовою монографію «Заселення Південної України (Запоріжжя і Новоросійський край)». Важливою особливістю соціокультурного розвитку регіону, на думку вченого, було етнічне домінування в ньому українського населення за активної взаємодії з іншими етнокультурними елементами. Зазначений внесок у вивчення соціокультурної історії Південного регіону являють праці Н. Полонської-Василенко. Важливу роль у вивченні соціально-політичної та етнічної історії південноукраїнських земель в радянську добу відіграли роботи відомого російського історика І.О. Дружиніної «Північне Причорномор'я у 1775-1800 pp.» та «Південна Україна. 1800-1825 рр.».

При цьому танцювальне мистецтво цього регіону, яке здавна перебувало у центрі уваги композиторів та хореографів, на жаль, лише принагідно та епізодично висвітлюється у наукових виданнях. Танцювальне мистецтво грецького населення в інтерпретації С.М. Худєкова (його праця «Історія танців») заглиблене однолінійно в античну старовину. Тематика ж німецької, корейської, вірменської та єврейської національних танцювальних традицій в українському суспільстві залишається фактично не дослідженою вітчизняною історіографією.

Як відомо, розвиток культури, зокрема хореографічної, відбувався в процесі взаємовпливу трьох факторів. По-перше, це побутування танців інших народів в Україні й українських у їхньому первісному вигляді. По-друге, це трансформація деяких народних танців на інонаціональному ґрунті. Й, урешті, це трансформація структурних хореографічних елементів та традиційної манери виконання стосовно тієї національної культури, з якої запозичений певний танцювальний рух. За свідченням цих мистецтвознавчих істин є фахові характеристики репертуару ансамблів народного танцю Херсонщини. Тут зустрічаємо російські («Бариня», «Тимоня», «Комарики», «Вензеля» та ін.), які виконуються без переінтування, в їх первісному вигляді; білоруські («Кружачок», «Лявониха», «Бульба»); молдавські («Хора», «Молдавеняска», «Жок»); польські («Мазурка», «Краков'як»); угорські («Чардаш»); словацькі («Карічка») та інші народні танці. Слід підкреслити виняткову важливість бурхливого розвитку національної культури й національного танцю у поліетнічному середовищі, хоча за дуже невеликої кількості ентузіастів.

Пам'ятки народної поетичної творчості, описи обрядів та звичаїв різних народів Півдня України стали безцінним джерелом для вітчизняних хореографів ХІХ ст. Масив фахових праць з цієї проблематики можна уявно розподілити за такими напрямами: загальноісторичний (від Геродота до Д.І. Багалія, а потім: дослідників ХХ ст. - І.О. Дружиніної, В.М. Кабузана, Н.В. Шушляннікової та ін.); етнографічний (П.Чубинський, М.Панчук, В.Марочко, М. Дмитрієнко, та ін.); спеціально-хореографічний (В. Верховинець, К. Василенко та ін.). У наукових розвідках фольклористів та етнографів - збирачів народних перлин минулого, у збірках народної творчості, упорядкованих в наш час, безцінним для сучасників є не лише загальний опис обрядів, звичаїв і танців, але й окремих хореографічних фігур та рухів.

Підрозділ 1.3 «Категоріальний апарат дослідження» присвячений уточненню ключових термінів, пов'язаних з тематикою народної хореографічної культури. Зокрема, визначення танцю в українській естетичній думці пов'язується зі створенням певного художнього образу засобами руху, жестикуляції та пластики тіла танцівника. Поняття «хореографічна культура» охоплює за обсягом розгалужений комплекс танцювально-мистецьких феноменів: власне танці, мистецтво виконання й науку їх запису, творчість постановників, наукові дослідження, систему підготовки фахівців для цієї галузі. Таким чином, ключовим поняттям у визначенні предметного поля хореографічної культури виступають поняття танцю. Хореографія (від грецького choreia - танець та grapho - пишу) - це танцювальне мистецтво, що включає створення, постановку й виконання танцю. Художня виразність хореографії як особливого виду мистецтва складається з пластичних поз танцювальних рухів, їх ритмічного й динамічного рисунку, жестів та міміки виконавця. Хореографічні традиції (від лат. traditio - передавання) - це естетично-прикладні принципи, композиційні прийоми, художня мова й мистецькі форми, які пройшли випробування часом. Хореографічна лексика - це окремі рухи та пози, з яких складається танець як художнє ціле і витвір хореографічного мистецтва. Хореографічний образ як естетична категорія інтерпретується балетмейстерами у контексті конкретних або узагальнених сцен життя людини і природи, створених за допомогою художньої вигадки й механізмів асоціативного мислення, при належному естетичному навантаженні.

Основу лексики народного танцю, за A.H. Coxopом, складають рухи, якими танцівник може виразити самобутній характер й людські якості. Теоретик українського танцю пов'язує його походження з доцільними діями людини. Якщо у давнину широкий змах руки козака в бойовому танкові імітував дію з шаблею, то пізніше цей рух став передавати широту характеру й чоловічу звитягу. Якщо у минулому, рухаючись навприсядки, юнак асоціативно втілював образ козака-вершника, то, за сучасними хореографічними методиками, присядки виступають показником міри завзятості й спритності танцівника. Таким чином, виражальні, дійові та асоціативні рухи допомагають простежити історичну еволюцію хореографічної лексики, а відтак і танцювальної техніки від найпростішої (що конкретно робить) до образної (створення асоціації з дійсністю), й, на цій основі, до характерної, узагальнено-типізовано-традиційної. Життєдіяльність народних музично-хореографічних традицій забезпечується актуалізацією народно-мистецьких канонів й фольклорно-етнографічних зразків в їхній поліваріантності.

Взаємозв'язок зазначених понять у рамках народної хореографії практично реалізується у багатофігурності численних танків і танців, позначених складною композиційністю, специфікою виконавського складу, динамікою музичних частин, способу виконавства. У контексті сучасного міждисциплінарного підходу танець осмислюється як «універсальний феномен» людського буття, що майже завжди існував у культурних традиціях людства. Як найважливіший засіб людських почуттів він, поряд з музикою, посідає важливе місце у культурі кожного народу. У мистецтві танцю органічно поєднуються загальнолюдське й конкретно-історичне, інтернаціональне і національне, перебуваючи у певній соціокультурній гармонії. Завдяки цьому відмінності дослідницьких тлумачень поняття хореографічної культури і термінів, з ним пов'язаних, з огляду на регіональні й історично-хронологічні особливості розвитку різних народних танцювальних культур є цілком природними і в науковому плані не суперечать одне одному.

Розділ 2. «Хореографічні традиції іноетнічних груп Херсонщини» присвячено з'ясуванню шляхів становлення поліетнічної хореографічної культури зазначеного регіону.

У підрозділі 2.1 проаналізовано соціокультурні умови розвитку народних хореографічних традицій на Херсонщині. Зазначено, що в кожного присутнього тут етносу склалися свої танцювальні традиції, пластична мова, особлива координація рухів, прийоми співвідношення рухів з музикою, що врешті й утворює неповторний колорит танцю. До колористичних особливостей конкретної національної культури передовсім відносять специфіку художньо-образного мислення. Національно забарвлені художні образи насичені глибокою світоглядною символікою та умовністю. Причому кожен з таких образів у народі асоціюється з певними вольовими й морально-психологічними якостями характеру окремої людини. Наприклад, в українців качка постає алегоричним образом домовитості й материнства; півень уособленням забіяки й відчайдуха; сокіл - хороброго парубка; заєць - боягузливості, ведмідь - хазяйновитості; віл - сили й надійності тощо. Причому в кожній місцевості можна зустріти свої характерні алегоричні образи.

У ХІХ й на початку ХХ ст., близьке територіальне сусідування, спорідненість мов та близькість культур українського, російського і білоруського народів, постійна взаємодія між ними зумовили плідні взаємовпливи зразків танцювального мистецтва. Багато народних ігор, танців та хороводів, маючи лінгвістично споріднені назви, відрізняються від російських і білоруських лише формою, характером і темпом виконання. Проте, маючи багато спільного (особливо в лексиці) російська, білоруська та українська хореографія вже з тих часів істотно відрізнялися.

Сучасне національне хореографічне мистецтво є об'єктивно спрямованим у майбутнє, але в силу своєї традиційності продовжує бути органічно пов'язаним з минулим. Феномен танцювального фольклору є актуальним, доки адекватно у художній формі відображатиме діалектику суспільного життя, історичні долі, етнографічно-побутові особливості певного народу, його сподівання на краще майбутнє. Щоправда, хореографічна культура дещо із запізненням включилася у зазначений процес, хоча він спонтанно відбувався впродовж усієї історії людства. Обробка та збереження оригінальності фольклорного танцю є однією з найактуальніших проблем хореографічної теорії та практики. У зв'язку з цим потрібними є: поглиблене дослідження традиційних танцювальних жанрів; збирання й обробка фольклорних перлин як запорука подальшого успішного розвитку танцювальної культури кожного народу. У процесі створення нових хореографічних форм слід черпати з первинного мистецького джерела найкращі здобутки музичної культури, народного епосу тощо.

У процесі міжкультурного синтезу музично-танцювальний побут населення Херсонського степу органічно збагачувався психологічними, художніми та позахудожніми елементами болгарського, німецького й грецького народного танцю. Заново створювалися й удосконалювалися українські побутові діалекти танцювальної лексики. Дедалі акумулювався інтонаційно-руховий та інтонаційно-психологічний досвід танцювальної культури поліетнічного населення Херсонщини. Взаємопроникнення художніх цінностей грецького, болгарськогота німецького народного танцю уможливило той рухово-лексичний синтез, який нині є потужним фундаментом самобутньої творчості професіоналів та любителів танцювального мистецтва Таврійського краю.

У підрозділі 2.2 «Особливості сучасної хореографічної культури національних меншин Херсонщини» зосереджено увагу на народні танці національних меншин регіону, що традиційно відображають різноманітні аспекти виробничої діяльності, народного побуту, боротьби з стихіями природи, мисливства, військової доблесті тощо. Строкате розмаїття німецької народної хореографії репрезентоване низкою танців, як от: «шляйфер» (точильник), «лендлер» (танці-стрибки), «роллер» (круженець), «дреєр» (вертенець), «шпіннер» (прядильник) та ін. Традиції німецького народного танцювального мистецтва історичної батьківщини прагнуть відтворити й успішно пропагують в Херсонському регіоні самодіяльні колективи діаспори Півдня України: німецький фольклорний ансамбль «Розеншток» («Трояндовий кущ») Мелітопольського товариства «За німецьку самобутність», «Відергебурт» («Відродження») Запорізької області, фольклорний ансамбль «Едельвейс» («Едельвейс») Донецького обласного Центру німецької культури, німецький хор «Хаймат» («Батьківщина») Миколаївського обласного товариства німців України «Відергебурт».

Широко представлені в регіоні польські танці. Польський масовий танець виконується здебільшого парною кількістю танцюристів. Практична методика виконавства польських чоловічих і жіночих народних танців позначена великою кількістю складних рухів, обертів та поз. Взаємовпливи української та польської хореографії особливо відбилися у мазурці - танцеві польських мазурів. На польських весіллях величальна «На добрий день» часто виконувалась першим номером під мелодію мазурки. У польському танці «Олендер» спостерігаємо положення рук, притаманне гуцульським коломийкам, а характерний український стрибок у повороті з притиснутою ногою (типу forte) виконується в польському народному танці «Оберек».

Мистецькі традиції своєї історичної батьківщини зберігають, розвивають і пропагують етнічні чехи Півдня України. Чеським танцям теж властиве строкате розмаїття хореографічної лексики. Успішно працюють над обробкою та створенням нових чеських та українських народних танців митці Державного ансамблю пісні і танцю (керівник Арношт Коштял, балетмейстер Любуша Генькова), ансамблю танцю «Слук» (керівник Тібор Андрашован, балетмейстер Юрай Кубанка), ансамблю «Лучниця» (керівник Штефан Кліма, балетмейстер Штефан Носал), ансамблю імені І. Віспалека (балетмейстер Ольга Скалова). До репертуару цих ансамблів входять, зокрема, чеські народні танці: «Гулян», «Соуседка», «Пасачка», «Бажант», «Резанка», «Дупак», «Тржасак», «Коломайка» й деякі інші.

Поділ виконавців за статтю та віком є одією з характерних рис вірменського танцювального фольклору. За виконавським складом вірменські танці бувають змішаними, чоловічими, жіночими та дитячими. Трудові танці у сучасному фольклорі цього етносу зустрічаються рідко, але окремі їхні рухи виконуються в інших танцях. Характерними є танці, сама назва яких засвідчує їх трудовий характер. Такими є, наприклад, «Динго» («Ступа»), «Екек цеценк сохні у стор!» («Давайте викопувати цибулю і часник!»), «Касао авасі» («Танець м'ясників»). Виконують їх винятково чоловіки. Але виконуються й сольні вірменські танці, типу «Шалі» за участю також жінок. хореографічний культура національний Херсонщина

Збереження місцевого колориту в народносценічному танці є однією з найактуальніших проблем подальшого розвитку національно забарвлених народних танцювальних форм. Сценічно вирішуючи певний народний танець, балетмейстер має сумлінно підійти до його змісту і форми, детально відтворити його образність, композиційну цілісність та складнокомпонентність художнього образу. Глибоке знання історії народного танцю, його колориту, специфіки народного художньо-образного мислення і його психології є безумовною запорукою успішної постановки перлин традиційного національного танцювального мистецтва. Саме цією рисою позначена багаторічна діяльність провідних балетмейстерів, керівників професійних та любительських колективів нашої держави на ниві розбудови сучасного національного народно-сценічного танцю.

У висновках до ІІ розділу підкреслюється, що виконавцям - представникам кожного окремого регіону й етнічної групи завжди були органічно притаманні свої традиції, світоглядні особливості, характерні риси побуту і трудової діяльності. Багатонаціональний склад населення постійно збагачував духовно-культурні традиції регіону, зокрема його танцювальну культуру. Вагомий внесок у розвиток українського хореографічного мистецтва здійснюють численні, самобутні за звичаєвістю й національної психологією, етноси. Кожен з них на Херсонщині також збагатив своєю неповторною кольористикою хореографічну культуру свого регіону проживання.

У Розділі 3 окреслюються шляхи збереження хореографічних традицій іноетнічних груп сучасної Херсонщини.

У підрозділ 3.1 «Діяльність національних товариств та культурних центрів Херсонщини по збереженню хореографічних традицій» подаються результати аналізу роботи багатонаціональних громадських культурно-просвітницьких товариств у напрямку формування національної свідомості, збереження історичної пам'яті й відродження багатовікових культурно-побутових традицій. Багато зроблено для реформування шкільної освіти з метою слугування її потребам національно-культурного розвитку українців й репрезентантів інших національних груп населення України. Громадськість «малих» народів ініціює створення національних шкіл, де діти, окрім основних шкільних предметів, вивчають танці, звичаї та традиції тієї етнічної групи, до якої вони належать.

Розвиткові багатонаціональної хореографічної культури сприяють методисти Херсонського будинку художньої творчості, що плідно співпрацює з Національною спілкою майстрів народного мистецтва, викладачами факультету культури та мистецтв Херсонського державного університету, обласного музичного училища та культосвітнього училищ. Спільними зусиллями зазначених колективів щороку організовуються широкомасштабні огляди художніх колективів, які охоплюють тисячі аматорів, відроджуються забуті національні свята і обряди. Заслуженою популярністю в населення регіону користуються фольклорно-мистецькі фестивалі: Фахівці Центру - фундатори і організатори обласних, регіональних та всеукраїнських свят і фестивалів: «Таврійська родина», «Верховинця степова криниця», «Чорнобаївський заспів», «Купальські зорі», «Пісенна веселка Херсонщини», «Новорічне перевесло», «Селянські зірочки» й багато інших.

Обласним Центром народної творчості ініційовано ряд мистецько-змагальних заходів з хореографічного жанру: Всеукраїнський фестиваль-конкурс «Верховинця степова криниця», м. Нова Каховка; обласний конкурс танцю народів світу «Танцювальні сезони», м. Каховка; обласний фестиваль естрадного танцю «Травневий зорепад», с. Князе-Григорівка Великолепетиського району; концертні програми до Міжнародного Дня танцю; творчі лабораторії і семінари керівників аматорських хореографічних колективів на базі Херсонського училища куль-тури й Херсонського Державного університету.

Міжнародні конкурси (з 2000 року - фестивалі) сучасної хореографії проводяться в Україні з 1998 року. До заходів такого типу на теренах Херсонщини правомірно відносити, зокрема, Всеукраїнський фестиваль-конкурс авторського танцю «Верховинця степова криниця», який проводиться на базі Новокаховського міського палацу культури у жовтні - листопаді один раз на два роки. Участь у ньому беруть аматорські хореографічні колективи й окремі виконавці національного різностильового українського танцю. Його засновниками та організаторами стали Херсонські обласний Центр народної творчості й управління облдержадміністрації, Український Центр культурних досліджень, відділ культури Новокаховської міської ради, а також Херсонська філія Всеукраїнської хореографічної Спілки за підтримки Міністерства культури і туризму України. Регіональний фестиваль національних культур «Таврійська родина» відбувається щороку у серпні в м. Генічеську Херсонської області. Його учасниками є аматорські та професійні національні художні колективи, а також окремі виконавці у різних жанрах народної творчості.

У підрозділі 3.2 «Танцювальні колективи Херсонщини: досвід закріплення традицій» наголошується на історичній тяглості традицій хореографічного мистецтва у зазначеному регіоні. Соціокультурним досвідом засвідчено, що професійне мистецтво народно-сценічного танцю культивувалося спочатку талановитими митцями-аматорами, а саме: драматичними акторами та театральними режисерами-постановниками. На Херсонщині, як відомо, народився Марко Лукич Кропивницький, визначний актор, режисер і драматург, один із засновників першого українського професіонального театру побутового напрямку. У 1874 р. у Херсоні під його орудою було здійснено прем'єру вистави «Наталка Полтавка» за п'єсою І.П. Котляревського. Починаючи з 1883 р. українська професійна театральна трупа майже щорічно приїздила до Херсона, оскільки київський генерал-губернатор, німець за походженням, Дрентельн заборонив українському театрові виступати у підвладних йому землях. Тому доводилося гастролювати у Херсонській губернії, а також в Одесі, Миколаєві та Єлісаветграді. Найбільшим успіхом користувались у херсонців мистецькі колективи М. Кропивницького та П. Саксаганського.

Тут напівлегально друкувалися драматичні твори І. Карпенко-Карого і М.Кропивницького й відбувалися прем'єри за ними, влаштовувались бенефіси та ювілеї акторів. Новаторське поєднання драматичних та музично-танцювальних засобів сприяло створенню високохудожніх театральних п'єс, які увійшли до скарбниці українського національного мистецтва.

Найяскравішими послідовниками цієї творчої традиції стали видатні українські хореографи В. Верховинець та В. Авраменко, Я. Чуперчук. Ці видатні теоретики і практичні творці танцю внесли соковиту свіжість і самобутність народного характеру не лише у драматичні постановки, але й у оперні та балетні вистави. Творчі уроки В. Верховинця з кожним роком дедалі активніше наслідуються творчою молоддю й зрілими фахівцями. Переконливим прикладом цього може слугувати Всеукраїнський фестиваль - конкурс українських авторських хореографічних творів В. Верховинця «Степова криниця», який з 2003 р. періодично відбувається у м. Нова Каховка на Херсонщині.

Нині у Херсонській області плідно функціонують 453 хореографічні колективи різних стилів та напрямків - народного, класичного, сучасного спортивного та бального танців. Причому 30 танцювальних колективів удостоєні почесного звання «народний» та «зразковий». Примножуючи традиції основоположників українського народно-сценічного танцю та зберігаючи своєрідність національної хореографії, на теренах Херсонщини плідно працює плеяда молодих майстрів народного танцю, до відтворення найкращих зразків танцювального мистецтва, всіх хореографів, які збагачують своєю творчістю хореографічну культуру нашої держави. Значну роботу з вивчення та пропаганди народно-сценічного танцю різних народів, представники яких мешкають на Херсонщині, здійснюють професійні та аматорські, дитячі і студентські творчі колективи області. Створено розгалужену мережу хореографічних навчальних закладів та організацій різних форм власності: державної, приватної та відомчої.

У висновках до роботи підбиваються підсумки дослідження.

1. Починаючи з другої половини ХІХ ст. під впливом об'єктивних економічних та соціально-політичних процесів в Україні мало місце взаємопроникнення національних культур. Спостерігалася взаємодія двох зустрічних тенденцій: досягнення української культури набували поширення серед інших народів Російської імперії, тоді як до української народно-побутової культури проникали зовнішні «напливові» іншокультурні хореографічні елементи: польські мазурка й краков'як, угорський чардаш, білоруська лявониха, російська «бариня» та багато ін. Поряд із зазначеними народними танцями українська хореографічна культура запозичує феномен бального або ж «панського» танцю, типу вальсу, полонезу, який інтегрувався не лише у міське, а й у сільське середовище через наявність кріпацьких театрально-оперно-балетних труп.

2. Проблема теоретико-методологічного опрацювання особливостей хореографічних культур національних меншин Херсонщини донині не отримала належного розкриття у науковій літературі. Щоправда, пам'ятки народної поетичної й танцювальної творчості, описи обрядів та звичаїв різних народів Півдня України приваблювали увагу істориків та етнографів ХІХ ст. Масив фахових праць з етнохореографічної проблематики доцільно розподілити за такими напрямами: загальноісторичний (від Геродота до Д.І. Багалія, а потім дослідників ХХ ст. - І.О. Дружиніної, В.М. Кабузана, Н.В. Шушляннікової та ін.); етнографічний (П.Чубинський, М. Панчук, М. Дмитрієнко та ін.); спеціально-хореографічний (В. Верховинець, К. Василенко та ін.). У наукових розвідках фольклористів та етнографів, збирачів народних перлин минулого, у збірках народної творчості, упорядкованих в наш час, безцінним є не лише загальний опис обрядів, звичаїв і танців, але й окремих хореографічних фігур та рухів.

3. До категоріального апарату досліджуваної проблеми правомірно віднести низку понять, як от: хореографія, хореографічна традиція, хореографічний образ, народна хореографічна культура, хореографічна пластика. Взаємозв'язок цих понять у рамках народної хореографії практично реалізується у багатофігурності численних, позначених складнокомпозиційністю, виконавською специфікою, динамікою музичних частин, способу виконавства тощо. У наявних на сьогодні визначеннях понятійно-категоріального апарату народної хореографічної культури та її відгалужень опосередковано відтворюється як еволюція уявлень про дану галузь культури, так і прагнення дослідників осмислити особливості розгортання у ній творчих процесів.

4. Танцювальні традиції строкатого культурного розмаїття етносів, які проживають нині на Херсонщині, є яскравими й самобутніми. Спостерігаються численні парні і кругові танці, хороводи, масові, календарні танці, професійно забарвлені танці косарів, дроворубів, ткачів, чоботарів та ін. Самобутність багатовікових хореографічних традицій, створених талановитими представниками різних народів, повинна бути гордістю та предметом найдбайливішого ставлення будь-якої країни. Розуміння всього цього є реальним базисом для збереження полікультурності України, а, отже, й для належного статусу її як держави у світовій спільноті.

5. Нині на теренах Херсонщини спостерігається тенденція актуалізації культурної самобутності її поліетнічного населення. Національні меншини створюють свої культурно-просвітницькі осередки й культурні центри Херсонщини з метою збереження багатих духовних, й у тому числі хореографічних традицій. Багато робиться для реформування освіти з метою слугування її потребам національно-культурного розвитку українців й репрезентантам інших груп населення. Громадськість «малих» народів ініціює створення національних шкіл, де діти, окрім основних шкільних предметів, вивчають танці, звичаї та традиції тієї етнічної групи, до якої вони належать.

6. З метою збереження хореографічних традицій національних груп сучасної Херсонщини у межах області діють об'єднання національних меншин, у тому числі: Національна польська рада, Німецьке «Об'єднання розвитку в Україні», Херсонське обласне відділення Товариства німців України «Відергебург», Херсонське обласне польське товариство «Полонія», Херсонський громадсько-просвітницький центр турків-месхетинців «Ахалцихе», Херсонське товариство греків, Херсонське міське товариство ромів та ін. Вони беруть активну участь у громадсько-культурному житті краю, вирішують за «круглими столами» назрілі проблеми національного розвитку народів, що населяють Херсонщину.

Основні результати дослідження висвітлені у одноосібних публікаціях у фахових виданнях

1. Медвідь Т.А. Значення місцевого колориту у народно-сценічних танцях / Т.А. Медвідь // Україна - світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 25-26 травня 2006 р. - К.: ДАКККіМ, 2006. - С. 237-239.

2. Медвідь Т.А. Збереження німецької культурної спадщини на території Херсонщини / Т.А. Медвідь // Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій : зб. матеріалів всеук. наук.-практ. конф., Київ, 21-22 грудня 2006 р. - К.: ДАКККіМ, 2006. - С. 84-86.

3. Медвідь Т.А. Розвиток музично-хореографічної культури корейців / Т.А. Медвідь // Трансформаційні процеси в сучасній українській культури : мат. всеукр. наук.-теоретич. конф. Київ, 19-20 квітня 2007 р.- К.: Видавн.центр «КНУКіМ», 2007. - С. 282-285.

4. Медвідь Т.А. Музично-хореографічна культура «українських» корейців / Т.А. Медвідь // Вісник Київського національного університету культури і мистецтв : зб. наук. праць. Серія «Мистецтвознавство». - Вип. 17. - К., 2007. - С. 58-64.

5. Медвідь Т.А. Заселення Херсонщини іноетнічними угрупуваннями / Т.А. Медвідь // Українські культурні індустрії: стан, проблеми, перспективи : мат. всеукр. наук.-теоретич. конф. - К.: КНУКіМ, 2008. - С. 160-161.

6. Медвідь Т.А. Хореографічні традиції як культурно-мистецьке явище / Т.А. Медвідь // Вісник Київського національного університету культури і мистецтв : зб. наук. праць. Серія «Мистецтвознавство». - Вип. 18. - К., 2008. - С. 35-41.

7. Медвідь Т.А. Заселення Херсонщини іноетнічними угрупуваннями / Т.А. Медвідь // Вісник Київського національного університету культури і мистецтв : зб. наук. праць. Серія «Мистецтвознавство». - Вип. 18. - К., 2008. - С. 54-60.

8. Медвідь Т.А. Народні танцювальні традиції в німецьких календарних обрядах / Т.А. Медвідь // Проблеми та перспективи розвитку хореографічного мистецтва в контексті болонського процесу : мат. І Всеукраїнськї науково-практичної конференції - Херсон: ХДУ, 2009. - С.41-48.

9. Медвідь Т.А. Танцювальна культура татар в Україні / Т.А. Медвідь // Роль митця і традиційних інститутів мистецтва за умов всезростаючого впливу культурних індустрій : мат. всеукр. наук.-теоретич. конф., 23-24 грудня 2009 р. - К.: Видавн.центр « КНУКіМ», 2009. - С. 163-165.

10. Медвідь Т.А Хореографічна культура в працях дослідників мистецької галузі / Т.А. Медвідь // Проблеми та перспективи розвитку хореографічного мистецтва в контексті вищої освіти України : мат. ІІ Всеук. наук-методич. конф., 26 квітня 2010 р. - Херсон: ХДУ, 2009. - С. 47-52.

Анотація

Медвідь Т. А. Розвиток хореографічної культури національних меншин Херсонщини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - теорія та історія культури. - Київський національний університет культури й мистецтв. - Київ, 2011.

У дисертації шляхом системного аналізу архівних, документальних і етнографічних матеріалів досліджені основні тенденції розвитку народно-хореографічної культури Херсонщини; відтворені причини й характер основних етапів заселення Херсонської області, міграційних процесів у культурологічному контексті; розкрито соціально-історичні передумови розвитку хореографічних традицій в Херсонщині; охарактеризовано культурно-мистецьку діяльність національних товариств та культурних центрів Херсонщини та вивчено досвід її фольклорних танцювальних колективів; розкрито особливості хореографічної культури національних меншин.

Ключові слова: культура, мистецтво, хореографічна культура, народна хореографічна культура, Херсонщина, хореографічний колектив, танець, хореографічна традиція, хореографічний образ, пластика.

Аннотация

Медвидь Т. А. Развитие хореографической культуры национальных меньшинств Херсонщины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Киевский национальный университет культуры и искусств. - Киев, 2011.

В диссертации путем системного анализа архивных, документальных и этнографических материалов исследованы основные тенденции развития народно-хореографической культуры Херсонщины; воспроизведены причины и характер основных этапов заселения Херсонской области, миграционных процессов в культурологическом контексте; раскрыты социально-исторические предпосылки развития хореографических традиций в Херсонщине; охарактеризована культурно-художественная деятельность национальных обществ и культурных центров Херсонщины и изучен опыт ее фольклорных танцевальных коллективов.

Важной чертой исследования является то, что в нем определены особенности сохранения и развития хореографической культуры национальных меньшинств Херсонщины, приведен актуальный фактический материал, пополнена документальная и теоретико-методологическая база проблемы. Выделены главные категории исследуемой проблемы, в частности, такие как хореография и хореографическая традиция, хореографический образ, народная хореографическая культура, пластика. Осуществлен сравнительный анализ имеющихся на сегодня определений понятийно-категориального аппарата народной хореографической культуры и ее ответвлений, а также прослежена эволюция представлений об этой области культуры, в частности стремление осмыслить особенности развертывания в ней творческих процессов. Проведен основательный историко-эстетический анализ путей стихийного взаимопроникновения национальных культур в ходе социально-политических событий ХХ ст. в Украине, в которых принимали участие представители разных народов, населявших Российскую империю. В этом аспекте рассматривается процесс формирования хореографических традиций народов Херсонщины, происходивший одновременно с развертыванием колонизационных процессов на Юге, активизировавшихся в конце XVІІІ ст. и оказавшие решающее влияние на формирование специфики хореографической культуры Юга Украины. Автор обращает внимание на двуединый процесс формирования хореографической культуры локального типа, когда достижения украинской культуры приобретали распространение среди других народов империи, а в украинский быт проникали интернациональные и «общеевропейские» танцы, определенные в фольклористике как «наплыв» - польские «мазурка» и «краковяк», венгерский «чардаш», белорусская «лявониха», русская «барыня» и т.п. Кроме того, показаны пути проникновения в Украину, наряду с инонациональными народными танцами, культуры бального танца, а именно вальса, полонеза, в том числе благодаря деятельности крепостных театрально-оперно-балетных трупп.

В работе детально рассмотрены яркие и разнообразные танцевальные традиции разных национальных культур народов, проживающих ныне на Херсонщине, в частности парные, круговые танцы, хороводы, массовые, календарные, трудовые танцы, которые принадлежат к любой поре года. Сделан акцент на необходимости сохранения этого культурного достояния, являющегося важной составляющей культурного развития социума в масштабе всего государства, сохранении поликультурности Украины, ее всестороннего развития в мировом сообществе.

Большое внимание уделено в работе деятельности национальных обществ и культурных центров Херсонщины по сохранению хореографических традиций, которая содействует развитию этнической, языковой, культурной самобытности населения национальных меньшинств, налаживанию связей с общественными организациями и учебными заведениями на исторической родине за границей, организации методической помощи учителям национального языка и литературы, распространению периодических изданий, развития национальной культуры и искусства, в том числе национальных хореографических традиций. Особенно детально проанализирована деятельность творческих личностей - как корифеев хореографии, так и молодых мастеров народного танца, в деле воспроизведения наилучших образцов танцевального искусства, сделавших весомый вклад в украинскую и мировую хореографию. Благодаря всему этому диссертационное исследование существенным образом расширяет и углубляет художественные, культурологические и научные представления о развитии хореографических традиций национальных обществ на территории Херсонской области.

Ключевые слова: культура, искусство, хореографическая культура, народная хореографическая культура, Херсонщина, хореографический коллектив, танец, хореографическая традиция, хореографический образ, пластика.

Annotation

Medvidj T.A. The developing of the choreographic culture of the national minorities of the Hersonshchina. - The manuscript.

The dissertation on the competition of the scientific degree of the candidate of the art in the speciality 26.00.01 - The theory and cultural history. The Kiev national university of the culture and arts. - Kiev, 2010.

In the dissertation by the system analysis of the archival, documentary and ethnographic materials the basic tendencies of the development of the folkchoreographic cultures of the Hersonshchina are investigated; the reasons and character of the basic stages of the settling of the Kherson area, the migratory processes in the culturological context are reproduced; the sociohistorical preconditions of the development of the choreographic traditions in the Hersonshchinf are opened; cultural-art activity of national societies and cultural centres of the Hersonshchina is characterised and experience of its folklore dancing collectives is studied.

Keywords: culture, art, choreographic culture, folk choreographic culture, Hersonshchina, choreographic collective, dance, choreographic tradition, choreographic image, plastic arts.

Размещено на Allbest.ru