Еволюція феномену співу в бандурній виконавській традиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівська національна музична академія ім. М.В. Лисенка

УДК 784.3:7.071.2:787.6

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

ЕВОЛЮЦІЯ ФЕНОМЕНУ СПІВУ В БАНДУРНІЙ ВИКОНАВСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ

Вишневська Світлана Валентинівна

Львів - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі академічного інструментального виконавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Івано-Франківськ)

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент, Дутчак Віолетта Григорівна, завідувач кафедри народних інструментів і музичного фольклору Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ)

Офіційні опоненти:

- доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент Академії мистецтв України, Терещенко Алла Костянтинівна, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (м. Київ)

- кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник, Ваврик Оксана Іванівна, заступник начальника організаційно-методичного відділу Національної академії мистецтв України (м. Київ)

Захист відбудеться "31" травня 2011 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.869.01 Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Нижанківського, 5, поверх 2, Малий зал.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Нижанківського, 5.

Автореферат розіслано "29" квітня 2011 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, доцент О.Т. Катрич

Анотації

Вишневська С.В. Еволюція феномену співу в бандурній виконавській традиції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. - Музичне мистецтво. - Львівська національна музична академія ім. М.В. Лисенка, Міністерство культури, Львів, 2011.

Роботу присвячено науковому дослідженню та аналізу еволюційного шляху вокальної специфіки бандурного мистецтва як невід'ємної складової української культури (в контексті традиційного і новаторського). Визначено вплив українських національних засад, як головних формуючих елементів, на становлення і розвиток вокально-бандурного мистецтва.

Проведено періодизацію формування жанрової системи вокально-інструментального репертуару кобзарів-бандуристів упродовж історичного періоду його становлення і розвитку (ХVІ - поч. ХХІ ст.). Доведено домінанту епічного репертуару як основу професійності співаків-бандуристів минулого і сьогодення. Визначено основні жанрові групи сольних та ансамблевих, оригінальних та перекладених творів вокально-інструментального бандурного репертуару (епічні: думи, історичні пісні, духовні - псальми, канти; пісенні різновиди: козацькі, соціально-побутові, ліричні, жартівливі, сатиричні; авторські: пісні-романси, балади, арії).

Розглянуто особливості інтерпретування співаком-бандуристом різноманітних жанрів, що виникають у контексті нових тенденцій академізації бандурного мистецтва, з одного боку, та принципів збереження традиційного автентичного (фольклорного) виконавства, з іншого, в рамках української національної вокальної школи.

Ключові слова: бандурне мистецтво, спів, співак-бандурист, репертуар, академічне мистецтво, автентичне виконавство, інтерпретація.

Вишневская С.В. Эволюция феномена пения в бандурной исполнительской традиции. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03. - Музыкальное искусство. - Львовская национальная музыкальная академия им. М.В. Лысенко, Министерство культуры, Львов, 2011.

Работа посвящена научному исследованию и анализу эволюционного развития вокальной специфики бандурного искусства как неотъемлемой составляющей украинской культуры (в контексте традиционного и новаторского).

Акцент рассмотрения именно вокальной специфики заключается в том, что в бандурном искусстве она занимает доминирующее место. Невзирая на процессы усовершенствования, бандура была и остается, прежде всего, инструментом, который сопровождает пение исполнителя. Появление коллективной формы исполнительства не изменило основной статус инструмента, как аккомпанирующего.

В работе определено влияние украинских национальных этноментальных особенностей, как главных формирующих элементов, на становление и развитие бандурного искусства. Феномен бандуры состоит в ее признании исключительно украинским национальным инструментом, а эпос, в частности думы, и до сегодня составляет не только основу вокально-инструментального бандурного репертуара, но и историческую память народа.

Проведена периодизация формирования жанровой системы вокально- инструментального репертуара кобзарей-бандуристов за весь исторический период его становления и развития (ХVІ - нач. ХХІ ст.). Доказана доминанта эпического репертуара как основы профессионализма певцов-бандуристов прошлого и настоящего. Рассмотрены виды хорового исполнительства (аутентического, академического), которые повлияли на становление и развитие коллективных форм в бандурном искусстве. Определены основные жанровые группы сольных и коллективных, оригинальных и аранжированных произведений вокально-инструментального бандурного репертуара (эпические - думы, исторические песни, духовные - псальмы, канты; песенные разновидности - казацкие, социально-бытовые, лирические, шутливые, сатирические; авторские - песня-романс, баллады, арии).

В результате исследования эволюционного процесса вокально инструментальных жанров бандурного репертуара и индивидуальной специфики их интерпретации, определено типологию пения и речитативов: академический - кантилена, декламационный и колоратурный стили; неакадемический стиль: фольклорный, эстрадный, бардовский и др. Рассмотрены особенности интерпретирования современными певцами-бандуристами (Г. Менкуш, Л. Посикирой, Г. Березой-Топоровской, В. Горбатюком, В. Нечепой, В. Есипком, Т. Лазуркевичем, О. Созанским, Д. Губяком, В. Мишаловым и др.) различных жанров, которые возникают в контексте новых тенденций академизации бандурного искусства, с одной стороны, и принципов сохранения традиционного аутентичного (фольклорного) исполнительства, с другой, в рамках украинской национальной вокальной школы.

Ключевые слова: бандурное искусство, пение, певец-бандурист, репертуар, академическое искусство, аутентическое исполнительство, интерпретация.

Vyshnevska S. V. The evolution of phenomenon of singing in bandura and performing tradition. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in study of art, speciality 17.00.03. - Music Art. - Lysenco L'viv National Academy of Music, L'viv, 2011.

The work is devoted to research and analyse the evolutional way of vocal specialty of bandura art as indivisible part of Ukrainian culture (in the contes of traditional innovation). The influence of Ukrainian national basics is found as the main forming element on the forming and development of the vocal-bandura art.

It is made periodisation of forming of genre system of vocal-instrument repertoire of kobzars-bandura players during the historical period its situating and development (ХVI - I-st part of ХХI century). It was proved the priority of the epic material as the basis of professionality of bandura singers in the past and present. It was distinguished main genre groups of solo and group, original and translated songs of the vocal-instrumental bandura repertoire (epic: thoughts, historicas songs; religious; kinds of songs: kozac and social, lyrical songs; author songs).

There was analyzed the interpretation of different genres by the bandura singer which appear in the light of new tendencies and academisation of bandura art on one side and the principle of preserving (authentical) and folklore presentation on the other within the limits of Ukrainian national vocal school.

Key words: bandura art, singing, bandura singer, repertoire, academic art, authentical representation, interpretation.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасне бандурне мистецтво України, що синтезує спів та інструментальну гру, нагромадило значний досвід як у сфері традиційного виконавства, притаманного ще стародавньому кобзарству, так і вже у ХХ столітті - у концертно-сценічній практиці, що включає як народну, так і сучасну композиторську творчість. Розвиток бандурного мистецтва в академічному напрямку та вихід бандури на концертну сцену (завдяки модернізації інструмента, значного розширення його технічних та художньо-виражальних можливостей) значно підвищили рівень виконавсько-професійних вимог до співаків-бандуристів, проте за цих умов бандура не втратила статусу національного музичного символа.

Cпецифіка бандурного мистецтва передбачає використання досвіду як вокальних, так і інструментальних досягнень виконавської культури. Сучасний розвиток бандурного мистецтва потребує володіння вокалом на фаховому рівні, достеменного знання техніки професійного співу. Незважаючи на процеси удосконалення, бандура все ж залишається, насамперед, інструментом, що супроводжує спів виконавця. Поява ансамблевої форми виконання теж не змінила її основного вокально-інструментального статусу. Тому актуальним залишається визначення чіткої ієрархії співвідношення вокальної та інструментальної складових у бандурному репертуарі, аналіз їх розвитку та взаємовпливу.

На сьогодні різноаспектна проблема бандурного мистецтва розробляється в багатьох дисертаційних та наукових працях: (Дутчак В., Брояко Н., Морозевич Н., Мандзюк Л., Черемського К., Панасюка І., Мішалова В., Дмитрук І.). Однак феномен співу в бандурному виконавстві ще не був у центрі уваги дослідників. Відсутність спеціальних праць із проблем вокальної складової в бінарній природі бандурного мистецтва, еволюції його іманентних ознак у творчо-інтерпретаційних процесах актуалізує необхідність спеціального дослідження саме вокальної специфіки бандурного мистецтва, як невід'ємної складової вітчизняної культури, що поєднує традиційні та сучасні засади виконавських інтерпретацій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі академічного інструментально-виконавського мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника у відповідності до перспективного плану науково-дослідницької роботи кафедри. У роботі запропоновано процес розвитку однієї з провідних ліній наукових розробок кафедри, пов'язаної з дослідженням актуальних проблем сучасної української музики (комплексна тема № 2 "Проблеми координації українського і світового досвіду інструментально-виконавського мистецтва: специфіка національного", номер державної реєстрації № 01060008758). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (протокол засідання № 5 від 2 лютого 2005 року), уточнена (протокол № 11 від 30 листопада 2010 року).

Мета роботи - формування жанрової системи вокально-інструментального репертуару в історичному періоді становлення і розвитку бандурного мистецтва (ХVІ - ХХІ ст.). Поставлена мета зумовила такі завдання:

проаналізувати вплив українських національних засад на становлення і функціонування бандурного мистецтва;

- дослідити формування жанрового спектру вокально-інструментального репертуару бандуристів в історичній діахронії;

- розглянути ретроспективу функціонування епічних жанрів у бандурному репертуарі та аналіз практичних засобів для їх освоєння сучасними бандуристами;

- виявити динаміку формування жанрових різновидів сучасного вокального репертуару співаків-бандуристів у контексті поєднання традиційних засад і новаторства;

- дослідити трансформації вокальних стилів залежно від жанрів виконавства співаків-бандуристів;

- визначити пріоритетні засади сучасних інтерпретацій жанрів вокально-інструментального репертуару співаком-бандуристом.

Об'єкт дослідження - мистецтво бандуристів як синкретичний за природою вид виконавства в історичній протяжності ХVІ - ХХІ ст.

Предмет дослідження - вокальна творча виконавська традиція в бінарному за природою бандурному мистецтві.

Матеріалами дослідження стали фольклорні й авторські твори сольного та ансамблевого репертуару співаків-бандуристів, зокрема думи, духовні піснеспіви, романси та пісні, сучасні композиторські твори.

Важливою частиною інформаційного підґрунтя пропонованого дослідження є аудіозаписи провідних виконавців; програми конкурсів та фестивалів; висновки, отримані в результаті прослуховування концертних і конкурсних виступів; безпосереднє спілкування з виконавцями сучасних та інтерпретаторами стародавніх епічних творів кобзарського репертуару; інтернет-ресурси.

Методологію дослідження формують наукові праці з загальнофілософських проблем методів пізнання, що лежать в основі сучасного музикознавства. У дисертаційній роботі застосовано такі методи дослідження, як аналітичний (у аналізі мистецтвознавчої, історичної та культурологічної літератури з проблематики роботи); історичний (для періодизації етапів розвитку виконавства та формування жанрового спектру вокально-інструментального репертуару в бандурному мистецтві; діалектичний (для вияву єдності і взаємовпливу збережених традицій та новаторських досягнень бандурного мистецтва на сучасному етапі); музикознавчий (для аналізу і характеристики системи виражальних засобів вокально-інструментальних творів бандуристів на жанровому, композиційному та стильовому рівнях); порівняльний (для визначення індивідуальних виконавських особливостей в інтерпретації вокально-інструментальних жанрів бандурного репертуару від епічних до сучасних зразків).

Теоретичну базу дисертації склали музикознавчі праці з проблем: розвитку музичної культури, музичної етнології та національної музичної мови: М. Лисенка, С. Людкевича, Ф. Колесси, С. Грици, І. Ляшенка, О. Козаренка; розвитку традиційного кобзарства: П. Куліша, Д. Ревуцького, Лесі Українки, К. Грушевської, К. Черемського, М. Долгова, О. Дубас (Ваврик), В.Мішалова та ін.; питань стилістики, інтерпретації ладо-інтонаційних та імпровізаційних особливостей жанрів кобзарського репертуару: С. Грици, О. Правдюка, Ю. Медведика, О. Богданової; вокальної проблематики жанрів репертуару бандуристів ХХ ст.: А. Омельченка, В. Дутчак, Н. Морозевич, Л. Мандзюк, В. Мішалова, І. Панасюка; методики співу: Н. Гребенюк, І. Вілінської, В. Антонюк, М. Жишкович та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше проведено комплексне дослідження еволюції основних репертуарних вокально-інструментальних жанрів співаків-бандуристів. На базі наукової літератури, архівних матеріалів, існуючих нотописних зразків творів для бандури, аудіозаписів і т.п. розглянуто шлях становлення та розвиток вокально-інструментальних жанрів бандурного репертуару, та їх впливи на процес професіоналізації бандурного мистецтва ("первинна" та "вторинна" інтерпретація) і практичні умови для їх освоєння сучасними співаками-бандуристами. Вперше запропоновано диференціацію вокально-виконавських стилів бандурного мистецтва, визначено особливості манери співу, специфіки інтерпретації, значення імпровізації у кожному з них. Проаналізовано зразки епічних жанрів (зокрема, дум) у репертуарі бандуристів України та діаспори другої половини ХХ ст. в контексті збереження виконавської традиції. Вперше визначено особливості виконавства вокальних партій в творчості бандуристів-співаків: З. Штокалка, В. Луціва, В. Мішалова, В. Кушпета, Л. Посікіри, Г. Менкуш, Т. Лазуркевича, Д. Губ'яка, С. Захарця та ін.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю використовувати їх у матеріалах спеціальних курсів вищих мистецьких навчальних закладів при створенні відповідних розділів історії української культури, історії української музики, народної творчості, історії бандурного виконавства, аналізу музичних творів, а також у виконавській та педагогічній практиці студентів класу бандури. Матеріали дисертації можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях, а також для енциклопедій, словників, бібліографічних покажчиків тощо.

Апробація основних положень дисертації. Окремі теоретичні положення дослідження були узагальнені у виступах на наукових конференціях, зокрема на Міжнародних - "Кобзарство в контексті становлення української професійної музичної культури" (2005 р., м. Київ); "Бандурне мистецтво ХХІ століття: тенденції та перспективи розвитку" (2006 р., м. Київ); "Народно-інструментальне мистецтво на зламі ХХ - ХХІ століть" (2007 р., м. Дрогобич), Всеукраїнських - "Культуротворча парадигма українського націєтворення" (2005 р., м. Івано-Франківськ); "Академічне народно-інструментальне мистецтво та вокальні школи Львівщини" (2005 р., м. Львів); "Українське бандурне мистецтво: минуле і сучасність"(2006 р., м. Тернопіль); "Музичне виконавство України: національні, регіональні та інтегративні аспекти" (2007 р., м. Івано-Франківськ); "Українське кобзарство - історія, сучасність та перспективи" (2009 р., м. Ялта); "Культурно-мистецькі здобутки українського зарубіжжя" (2009 р., м. Івано-Франківськ); "Українська культура в добу глобалізаційних трансформацій" (2009 р., м. Рівне); "Універсалізм творчої постаті Лесі Дичко та сучасний мистецький контекст" (2010 р., м. Івано-Франківськ); а також на щорічних звітних науково-практичних конференціях викладачів та аспірантів Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника (2005-2009 рр.).

Публікації. За проблемою дисертації опубліковано п'ять статей у наукових виданнях, затверджених ВАК України, а також тези та матеріали п'яти конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (240 найменувань) та шести додатків. Обсяг основного тексту - 173 сторінки, загальний обсяг дисертації - 252 сторінки.

Основний зміст дослідження

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, характеризується ступінь розробленості проблеми, формулюються мета та основні завдання дослідження, наукова новизна й практичне значення отриманих результатів, форми апробації матеріалів і публікації.

Розділ 1. "Виконавське мистецтво кобзарів-бандуристів: джерелознавчий та методологічний аспект" присвячено аналізу історіографії та методології досліджуваної проблеми. У підрозділі 1.1. "Історіографія проблеми виконавства бандуристів" представлені історичні першоджерела, присвячені питанню зародження і розвитку кобзарства, його впливу на розвиток музичної культури України. Мотивацію відбору наукової літератури для аналізу визначили головні напрями даного дослідження.

Кобзарське мистецтво здавна перебувало в полі уваги фольклористичних та етнографічних досліджень українських та зарубіжних учених (М. Цертелєв, М. Максимович, П. Куліш, В. Боржковський, П. Житецький, М. Сумцов та ін.).

Основою наукової бази дослідження стали праці про походження дум та записи старовинних рецитацій (Ф. Колесси, Лесі Українки, К. Грушевської, С. Грици та ін.).

Сучасний вокально-інструментальний репертуар бандуристів ХХ ст. розглянутий у дисертаційних роботах В. Дутчак, Н. Морозевич, Л. Мандзюк, І. Панасюка. У дослідженнях В. Кушпета, К. Черемського, В. Мішалова ставиться проблематика відродження творів традиційного кобзарства на діатонічних інструментах. Актуалізують питання вокальної педагогіки і методики на сучасному етапі Н. Гребенюк, Б. Гнидь, Т. Мадишева, А. Кулієва, І. Герсамія, М. Кондратюк, В. Антонюк, М. Жишкович.

Проте в сучасній науковій літературі відсутній загальний аналіз еволюційного шляху вокально-бандурного мистецтва з позиції феномена поєднання традиційних засад виконання при використанні сучасних виконавських можливостей, чим зумовлюється вибір теми та напряму завдань дослідження.

Підрозділ 1.2. "Методологія дослідження" зосереджує увагу на методах наукового дослідження, що дозволяють розглянути в єдиному історичному процесі еволюційний шлях розвитку співу в традиції бандурного мистецтва. Для розкриття специфіки різнопланової проблематики дисертації залучено комплексну взаємодію наукових методів, основу яких складають принципи історизму, системності, наукової індукції, компаративістики та емпіризму. Конкретні методи дослідження (аналітичний, історичний, діалектичний, музикознавчий, порівняльний) використані для аналізу розвитку виконавства та формування жанрового спектру вокально-інструментального репертуару бандурного мистецтва.

Розділ 2. "Формування національного характеру вокальної стилістики бандурного виконавства" об'єднує три підрозділи. У підрозділі 2.1. "Національні засади кобзарського мистецтва" досліджено засадничі ознаки української культури від прообразів етнічної міфології до сучасних концепцій професійної творчості. Світовідчуття прадавніх українців органічно ввійшло до ментальності нащадків. Національні образи світу (часто підсвідомі), стереотипи поведінки, психічні реакції або оцінки певних подій чи осіб завжди є відображенням етнічних особливостей ментальності, або "духу народу".

Феномен бандури полягає у визнанні її суто українським національним інструментом, а думовий епос і досі становить не лише основу вокально-інструментального бандурного репертуару, але й історичну пам'ять народу.

Кобзарі завжди вважалися носіями моральних, релігійних та етично-естетичних норм поведінки українців, совістю нації.

Нав'язування космополітичної культури, яку донедавна називали інтернаціональною, денаціоналізує особистість, позбавляє її почуття патріотизму. Однак коріння української культури виявилося настільки глибоким, а здобутки - універсальними, що саме музична культура, зокрема кобзарство, хоча й переслідуване, часто заборонене, перебрало на себе місію збереження і розвитку традицій, гаранта самодостатності й незнищенності нації.

У підрозділі 2.2. "Епос - домінанта кобзарського репертуару" доводиться, що впродовж усієї історії кобзарського мистецтва основою репертуару професійного співака-бандуриста є, перш за все, жанрова група епічних творів - думи та історичні пісні.

Епос - музичний літопис української історії - жанрова група творів, що підтверджувала професіоналізм виконавців, акумулювала не лише культурно-мистецький, але й комунікативний, просвітницький та дидактичний досвід кобзарів.

Як одна з ланок української музичної культури, кобзарське мистецтво розвивалося в умовах постійної вимушеної залежності від складних політично-соціальних умов та художньо-естетичної атмосфери, характерних для різних періодів історії нашого народу. Досліджуючи вплив цих обставин на формування репертуару співаків, зазначено, що, попри домінуючу роль творів епічного жанру, обов'язковими в кобзарському репертуарі також були твори жанру набожних піснеспівів (духовні вірші, псальми, канти) та значна кількість різновидів пісенного жанру.

На всіх етапах кобзарської творчості змінювалася питома вага тих чи інших творів залежно від соціально-політичних умов та запитів слухацької аудиторії, проте епічна складова репертуару була визначальною.

Підрозділ 2.3. "Регіональні ознаки бандурного виконавства. Спільне та специфічне" визначає особливості бандурного виконавства, сформовані у ХІХ ст., згідно з територіальним розміщенням кобзарських цехів, в основному у трьох губерніях України - Полтавській, Чернігівській та Харківській. Саме ці територіальні осередки стали основоположниками виконавських традицій, характерних для певного регіону стосовно типу інструментального супроводу та манери вокального виконавства репертуару з перевагою конкретних жанрів.

Для представників Харківської кобзарської школи (І. Кучугура-Кучеренко, Г. Гончаренко, С. Пасюга та ін.) характерною ознакою була особлива увага до інструментального супроводу та своєрідність вокальних рецитацій, де переважали пісенні ознаки (наспівність висхідної мелодичної лінії з початковим квартовим ходом, рухами мелодії по звуках тризвука тощо), а також широке використання різноманітних технічних прийомів виконання.

Чернігівська школа (А. Шут, Т. Пархоменко, П. Древченко та ін.) вирізнялася домінуванням сольного співу, для якого характерними було початкове розспівування вигуку, що переходить до орнаментально оздобленої заплачки. Складність мелодійної лінії частково компенсовувала звучання дещо спрощеної інструментальної партії (прозора фактура і одноманітна повторність обмеженої кількості акордів, що звучали у кульмінаційних моментах рецитації та в кінці уступів).

Полтавська школа (М. Кравченко, О. Калний, П. Кравченко та ін.) поєднувала риси Чернігівської і Харківської шкіл. Для рецитації характерним було використання тетрахордної будови діатоніки (вокальна мелодійна лінія зосереджувалася в межах верхнього тетрахорду) та орнаментальних хроматизмів.

Регіональні особливості полягають відмінності інструментів, а також способів гри на них (включаючи специфіку звучання кобзи та ліри і різницю можливостей використання виконавських нюансів). Якщо для лірників характерна спільна манера гри, то у кобзарів вона визначалася специфікою школи того чи іншого регіону; динамічні особливості інструментів зумовлюють різну манеру співу, визначали характер та особливості вокалу виконавців.

Виявлено ряд спільних рис регіональних кобзарських шкіл, зумовлених соціальними та перцептивно-психологічними умовами розвитку бандурного мистецтва. Тогочасний слухач краще сприймав духовні пісні та пісні побутового, сатиричного або комічного змісту. Думи виконуються лише на прохання більш підготовленої публіки.

Період атеїстичного виховання за радянських умов посилив репресії та переслідування народних співців, гоніння з боку влади за релігійні та "вільнодумні" твори, що призвело до ліквідації кобзарства як соціальної групи. Проте на початку ХХ ст. активно зароджується та розвивається новий напрямок кобзарського мистецтва - академічний із розширеним концертним репертуаром, чому у великій мірі сприяли сольне та ансамблеве виконавство.

З розвитком професійної освіти основними осередками бандурного мистецтва стають музичні заклади Києва, Львова, пізніше Харкова, Одеси, Донецька, але сучасне виконавство значною мірою замінило індивідуальну специфіку регіональних кобзарських особливостей співу та гри на академічний концертний стиль.

Реконструкція виконавських особливостей кобзарських шкіл (зокрема, харківської) у процесі національно-культурного та духовного відродження стала можливою в період відновлення незалежності України.

Розділ 3. "Трансформація вокально-інструментальних жанрів у бандурному виконавстві ХХ ст." містить два підрозділи. У підрозділі 3.1. "Індивідуальні особливості інтерпретації традиційного сольного репертуару співака-бандуриста" на базі порівняльного аналізу зразків сучасних аранжувань українських народних дум виконавців і композиторів Ф. Глушка, Ф. Жарка, З. Штокалка з записами стародавніх рецитацій Ф. Колесси, досліджується варіабельність індивідуальних інтерпретацій "Думи про Козака Голоту" у виконанні З. Штокалка, Г. Менкуш, Д. Губ'яка (на основі нотопису та аудіозапису). При цьому наголошується, що мистецький талант інтерпретаторів не порушує думової традиції, зберігає її для нащадків і виконавців-спадкоємців. Відомі тепер у репертуарі виконавців (Л. Посікіри, В. Горбатюка, В. Нечепи, В. Єсипка, В. Мішалова, Т. Лазуркевича, О. Созанського та ін.) зразки думового епосу дозволяють прослідкувати органічне поєднання думової традиції та сучасних вдосконалених способів концертної гри і співу.

У підрозділі 3.2. "Гуртовий спів та його вплив на зміну співвідношення вокальних та інструментальних компонент у бандурному мистецтві" розглянуто три підпункти. У підпункті 3.2.1. "Становлення ансамблевої специфіки бандурного виконавства" визначено вплив основних вокальних стилів на ансамблеве мистецтво. Резюмується, що сольне виконавство характеризується певними індивідуальними манерами, що цілком залежать від особистості співака-бандуриста, натомість ансамблевий спів презентує інший виконавський стиль, зумовлений складом ансамблю, його вокально-тембровою специфікою, перевагою певного типу багатоголосся та особливостями строю інструментів, що його супроводжує.

Розглянута класифікація вокально-бандурних ансамблів: згідно з кількісним складом виконавців - дует, тріо, квартет, квінтет і т.д.; статевими, тембровими і віковими особливостями - однорідні (парубочі, дівочі, чоловічі, жіночі) та мішані ансамблі. Враховано також специфіку формантної структури місцевих говорів (зони концентрації мовних звукоутворень): задньопозиційне звукоутворення, перевага грудного тембру на Черкащині, у східних областях та на Подніпров'ї; середньопозиційне, використання як грудного, так і головного регістру голосу на Західному Поділлі та в Галичині; передньопозиційне звукоутворення, перевага головного регістру голосу на Подністров'ї, лівобережних районах Дністра та в Східному Поділлі (Вінниччина, Хмельниччина). Визначено різні типи багатоголосся в бандурних ансамблях: унісонний спів з "орнаментуванням" мелодії, двоголосся типу втори, багатоголосся з підголосковим співом, імітаційною поліфонією тощо.

Висунуто гіпотезу, що найпоширенішими є однорідні ансамблі, зокрема чоловічі квартети і жіночі тріо, що пояснюється сумарною величиною загального діапазону голосів. У чоловічому квартеті завдяки трьом основним групам тембрового поділу (бас, баритон, тенор) уможливлюється в обсязі 2,5 октав відтворення повного гармонічного викладу акордів, а в жіночих тріо наявність двох основних груп (сопрано і мецо-сопрано) дозволяє використовувати в обсязі близько 2 октав триголосні акорди. Сьогодні тріо бандуристок поширені практично в усіх регіонах України як найпопулярніша ансамблева форма.

У підпункті 3.2.2. "Формування мішаних та однорідних капел бандуристів" досліджується період активізації процесу відродження та популяризації традиції бандурного мистецтва на початку ХХ ст. (у 20-х роках), зокрема, у формі кобзарських капел, а також пов'язані з цим зміни в репертуарі бандуристів та інструментовці, де відчутним стає вплив традиційного хорового співу.

Згідно з директивами влади стосовно культурних мистецьких заходів, окремим питанням поставлено організацію нових бандурних колективів (ансамблів, капел, дуетів, тріо, квартетів). Зародження та розвиток нових традицій хорового співу у супроводі оркестру бандур сприяло появі ансамблів бандуристів у багатьох містах і селах України. Характерним для цього періоду стає поява поряд із однорідними (чоловічими) колективами мішаних капел. Окрасою репертуару цих колективів були традиційні історичні та народно-побутові пісні. Проте постійна цензура репертуарного матеріалу призвела до майже повного вилучення традиційних творів кобзарів і заміни їх творами "нового ідеологічного спрямування", переважно "правильного" характеру.

Радянська влада у 30-х роках визнавала успіхи "нового кобзарства" як важливої складової національної культури України і, разом з тим, нещадно переслідувала і фізично винищувала кобзарів. Наслідком репресій стає знищення традиційних форм кобзарства, харківського інструментарію та відповідної школи гри, вилучення з ужитку традиційних жанрів репертуару, їх підміна масовими піснями, в т.ч. ідеологічного спрямування. Особливої популярності набувають так звані "віночки народних пісень", своєрідні сюїти переважно лірично-жартівливого характеру.

Відчутною стає фемінізація бандурного виконавства. Поява на концертних сценах жінок-виконавиць дозволила урізноманітнити репертуар бандуристів та внести в нього розмаїття тембральних фарб жіночих голосів.

У підпункті 3.2.3. "Трансформація традицій хорового виконавства у бандурному мистецтві" основний акцент спрямовано на визначення умов збереження та розвитку національних традицій народного чи професійного хорового виконавства як засадничого чинника впливу на формування та розвиток великих вокально-бандурних колективів - капел бандуристів.

Хорову культуру співу на Україні поділяємо на автентичний хоровий спів, професійний академічний та народний хоровий спів, хорову самодіяльність. Традиція автентичного співу передається тільки усним методом, де поряд з безпосереднім відтворенням музично-поетичного матеріалу береться до уваги також і чуттєва сфера виконавства. Запозичення досвіду автентичних колективів через безпосередній контакт з виконавцями, дає можливість відтворити інтонаційний матеріал регіональних традицій.

Хорова самодіяльність демонструє надзвичайну різноманітність як характеру репертуару, так і виконавської майстерності. Для неї характерне поєднання різних видів виконавської творчості: від традицій фольклору до традицій професійного мистецтва. Напрямок розвитку традицій фольклору, увага до усталених пісенних зразків та пошуків їх форм сценічного втілення призвели до появи етнічно визначених колективів: фольклорно-етнографічних ансамблів, сімейних співочих колективів та народних колективів (народні самодіяльні хори та ансамблі пісні й танцю).

В основі академічного співу - обов'язкова наявність композиторського тексту із зафіксованими особливостями мелодії та її інтонування. Поряд з цим, творчість українських композиторів завжди щільно пов'язувалась із фольклорними джерелами та традиційним виконавством. Композиторська творчість трансформує хоровий спів у стилістичному річищі неофольклоризму, що визначає відповідну виконавську специфіку.

Хорова культура, що щільно переплелася з традиціями бандурних ансамблів, зумовила їх типологію: за складом - однорідні (чоловічі, жіночі) та мішані; кількістю учасників (стосовно розподілу хорових партій). Вона також визначила академічну манеру співу та репертуарні особливості.

Зараз функціонує велика кількість провідних колективів, високопрофесійна робота яких презентує культуру бандурного виконавства на теренах України і далеко за її межами (Національна заслужена капела бандуристів України ім. Г.І. Майбороди, Львівська капела бандуристів "Карпати" УТОС, Струсівська заслужена капела бандуристів України "Кобзар", Капела бандуристів ім. Т.Г. Шевченка зі США, Канадська капела бандуристів, Черкаська муніципальна капела бандуристів, Муніципальна капела бандуристів м. Івано-Франківська, ансамбль "Чарівниці" (Дніпропетровськ), дитячі ансамблі "Ягілка", "Гамалія" (Львів), "Соколики" (Чернігів) та ін.).

Останні десятиліття ХХ ст. характеризуються процесом відродження національно-культурних та духовних багатств України. Відновлюється зацікавленість митців до автентичної форми виконавства, зокрема сольної, традиційного народного виконання.

Розділ 4. "Сучасні вокально-інструментальні жанри для бандури. Авторські композиції, обробки, переклади" вміщує два підрозділи. У підрозділі 4.1. "Проблема традицій і новаторства у сучасному репертуарі співака-бандуриста" на основі аналізу нових репертуарних вокальних збірників для вокально-бандурного виконавства констатовано: основною складовою репертуару сучасних співаків-бандуристів були і залишаються твори української музики таких жанрів, як народна пісня, романс, пісня-романс, авторська пісня та думи. Популярні в ХVI-XIX ст. псальми і канти, що були (як і думи) обов'язковими в репертуарі кобзарів та лірників, втратили свою провідну позицію і виконуються лише тематично принагідно. Основні тематичні лінії залишились базою (напрямів) жанрів репертуару, проте сучасна авторська пісня вносить озвучення проблем минулого і сьогодення (загальна концепція "історичної пам'яті" - козацька звитяга, січове стрілецтво, героїзм УПА, голодомор, Чорнобиль, політичний сарказм тощо). Окремо зазначено, що сучасне бандурне мистецтво часто визначає інструментальну партію як рівноцінну вокальній.

Традиційно виконуються провідні бандурні твори: епічні (думи, історичні пісні), пісні патріотичної тематики. Активізується чоловічий сольний спів; поширюється використання діатонічного інструментарію (творча практика М. Будника, В. Кушпета, Т. Компаніченка, С. Захарця, Т. Силенка та ін.). вокальний бандурний мистецтво культура

Новаторство полягає в тому, що змінюється жанрова основа репертуару, де, окрім розгалуженого спектру інструментальних творів, до усталених вокальних форм долучаються розгорнуті баладні форми, співанки-хроніки, арії, солоспіви, представлені як оригінальними авторськими композиціями (Ф. Кучеренка, Ф. Глушка, А. Кос-Анатольського, К. Мяскова, О. Герасименко, Г. Берези-Топоровської та ін.), так і перекладеними (зарубіжних композиторів - Г. Генделя, В. Моцарта, А. Скарлатті, А. Каччіні, Ф. Шуберта, М. Глінки, С. Рахманінова, а також українських авторів - М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового, С. Людкевича, Д. Січинського, Я. Лопатинського, Ю. Мейтуса, А. Штогаренка, Б. Лятошинського, М. Скорика, О. Білаша та ін.). Поширюється також жіноче сольне та ансамблеве виконавство, удосконалюється інструментарій.

У підрозділі 4.2. "Інтегративно-виконавські аспекти освоєння жанрового кола репертуару співаків-бандуристів" розглянуто стан сучасного розвитку бандурного мистецтва в межах національної вокальної школи.

Розширення жанрового кола репертуару зумовило вимогу більш фахового володіння голосом у технічному та інтерпретаційному значенні. Це підтверджено збільшенням кількості навчальних годин вокалу у студентів-бандуристів мистецьких закладів різних рівнів акредитації, педагогічною практикою провідних вокалістів-педагогів (Т. Дідик, О. Гавриш, Л. Дедюх, М.Хмельницької) зі студентами-бандуристами.

Актуалізовано сучасні проблеми освоєння основних вокально-технічних та художньо-виконавських навичок співаком-бандуристом: "сидячий спів" (вокальна постава співака-бандуриста); дикційно-артикуляційна специфіка; типи декламації.

У Висновках констатуються основні результати роботи.

1. Дослідження національних засад кобзарського мистецтва підтверджують, що основними елементами які формують поняття "національного", є певні типові якості та психологічні особливості етнічної групи, яка має спільну територію, історію, мову, культуру, символи та звичаї, що притаманні лише їй і яскраво різняться від сусідніх народів. Феномен бандури полягає, перш за все, у визнанні її суто українським національним інструментом, а кобзарства - невід'ємної частини національного мистецтва. Кобзарство виступає консолідуючим чинником духовного єднання нації, слугує методологічним інструментом аналізу психологічних аспектів життя українців на всіх етапах їх історії.

2. Історично-ретроспективний огляд репертуару кобзарської творчості, як першоджерела сучасного бандурного виконавства, дозволяє стверджувати, що вагому частку в ньому займали думи, наявність яких у творчому доробку виконавця завжди була і залишається визнанням високої професійної майстерності митця. Традиційно думи класифікуються на групи: невольницькі думи - плачі і думи про турецько-татарську неволю; історичні, що поділяються на думи до періоду Хмельниччини та після нього, і містять згадки про конкретних історичних героїв; побутові - присвячені подіям із життя безіменних героїв, їхнім стосункам із ріднею; та сучасні - представлені творами мелодекламаційного характеру, що зберігають тематичні ознаки та структуру традиційних зразків дум. Сьогодні спостерігаємо особливу зацікавленість виконавців творами епічного репертуару. Вони посідають чільне місце у концертних та конкурсних програмах. В останні десятиліття активізувалася також робота науковців із розшифрування, уточнення наявних записів стародавнього кобзарського репертуару, нотні зразки дум усе частіше з'являються у нових збірниках вокально-бандурних творів. Зазначено активне відновлення в репертуарі сучасних виконавців творів різножанрових напрямків - історичні пісні, псальми та канти, що під дією політично-історичних чинників свого часу практично були втрачені. Питому вагу в репертуарі сучасних бандуристів займають: пісенні жанри (ліричного, соціально-побутового, сатиричного, жартівливого змісту); а також авторські твори, обробки та переклади.

3. Аналіз історико-виконавських аспектів бандурного мистецтва, зокрема кристалізації напрямів виконавства та жанрів репертуару, визначив періодизацію формування основних жанрових груп репертуару кобзарів-бандуристів (див. Таблицю).

Таблиця. Періодизація формування основних жанрових груп репертуару кобзарів-бандуристів

4. Як результат дослідження еволюційного процесу вокально-інструментальних жанрів бандурного репертуару та індивідуальної специфіки їх інтерпретації, визначено типологію співу та речитативів: академічний - кантилена, декламаційний та колоратурний стилі; неакадемічний стиль: фольклорний, естрадний, бардівський та ін. Визначені також ознаки речитативів: силабічний - близький до мовної інтонації; мелодизований - підпорядкований ритму мови, проте збагачений мелодичним орнаментом, які виконавець використовує, приміром, у виражальному арсеналі дум; мелодизований, наближений до строфічної пісні, що характеризується тяжінням до періодичного поділу цілого, чітким проявом ритмічних та висотних акцентів, підкресленими функційно-гармонічними зв'язками.

Таким чином, основні речитативні форми, еволюціонуючи впродовж усього існування епічної традиції, зберегли свою провідну функцію і залишаються домінантою думового жанру, транслятором інформаційного змісту його емоційного відтворення індивідуально-імпровізаційних особливостей виконавців та глибоко закорінених національних ознак епічної творчості.

5. Визначення характеру жанрової динаміки репертуару співака-бандуриста доводить, що мистецтво виконавця синтезує в собі всі вокально-інструментальні досягнення тенденцій розвитку українського музичного мистецтва. Воно об'єднує засади академічного класичного вокалу і засобів вокальної виражальності у всій багатогранності розмаїття стильових та жанрових особливостей, репрезентує специфіку автентичного фольклорного виконавства, а також використання повного технічного та тембрального арсеналу можливостей, оновленого в процесі удосконалення інструментарію. Таким чином, спів - невід'ємний та домінуючий чинник бандурного виконавства - є своєрідним феноменом національного мистецтва, історичний поступ жанрових, стильових змін якого сприяє духовному відродженню нації та утвердженню української культури в світі.

Список опублікованих робіт за темою дисертації

1. Вишневська С. Виконавська та педагогічна діяльність співачки Тамари Дідик / С. Вишневська // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ: Плай, 2004. - Вип. VII. - С. 146-155.

2. Вишневська С. Епічні традиції в сучасному бандурному виконавстві. Специфіка вокальної інтерпретації / С. Вишневська // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ: Плай, 2005. - Вип. VIIІ. - С. 178-187.

3. Вишневська С. Інтерпретація епосу в репертуарі Зіновія Штокалка / С. Вишневська // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В.Гнатюка та Національної музичної академії України ім. П.Чайковського. Серія: Мистецтвознавство. - Тернопіль, 2006. - № 1 (16). - С.99-104.

4. Вишневська С. Інтегрований характер формування вокально-виконавських навиків співаків-бандуристів / С. Вишневська // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ: Плай, 2009. - Вип. 15-16. - С. 180-185.

5. Вишневська С. Жанрова динаміка репертуару співака-бандуриста /

С. Вишневська // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Зб. наук. зап. Рівненського державного гуманітарного університету. У 2-х т. - Вип. 15. - Рівне: РДГУ, 2009. - Т. 1. - С. 194-199.

6. Вишневська С. Еволюція речитативних форм у репертуарі співака-бандуриста / С. Вишневська // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Кобзарство в контексті становлення української професійної музичної культури". - Київ, 14 жовтня, 2005. - С. 143-148.

7. Вишневська С. Спадкоємність педагогічно-виконавських традицій львівської вокальної школи (на аналізі творчості Тамари Дідик) / С. Вишневська // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Академічне народно-інструментальне мистецтво та вокальні школи Львівщини". - Львів, 3 листопада, 2005. - С. 288-294.

8. Вишневська С. Національні засади кобзарського мистецтва / С. Вишневська // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Бандурне мистецтво ХХ століття: тенденції та перспективи розвитку". - Київ, 12-13 жовтня, 2006. - С. 23-28.

9. Вишневська С. Проблема традицій і новаторства у сучасному репертуарі співака-бандуриста / С. Вишневська // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Народно-інструментальне мистецтво на зламі ХХ-ХХІ століть". - Дрогобич, 25 березня, 2007. - С. 73-82.

10. Вишневська С. Інтегративні аспекти навчання співаків-бандуристів на сучасному етапі / С. Вишневська // Програма-тези Всеукраїнської науково-практичної конференції "Музичне виконавство України: національні, регіональні та інтегративні аспекти". - Івано-Франківськ, 7-8 червня, 2007. - С. 23-25.

Размещено на Allbest.ru