Актуальність теми дослідження. Українська хорова музика останніх десятиліть як одна з найважливіших галузей сучасної художньої творчості перебуває в зоні перетину багатьох дослідницьких інтересів. Теоретичне музикознавство виявляє в ній тенденції до відновлення вже сформованих жанрових інваріантів і формування нових, нетипових зразків мовного і жанрового синтезу. У хорознавстві вивчення цієї галузі композиторської творчості є найважливішим завданням не тільки в науково-дослідницькому ракурсі, але й з погляду сучасної виконавської практики. У зонах злиття власне музикознавчих і загальних гуманітарних знань (зокрема лінгвістичних) хорова музика - завжди актуальний об'єкт дослідження, що передбачає різноманітні форми взаємодії поетичної рими й музичної інтонації. Кінцевою метою різнобічних і багатоаспектних теоретичних досліджень є практичне використання результатів аналізу у виконавському процесі, спрямоване на створення аргументованих і художньо достовірних виконавських інтерпретацій.

Розвиток хорової музики в Україні на сучасному етапі характеризується рядом тенденцій, властивих європейській музичній культурі з середини ХХ століття. Серед них дослідники відзначають явище жанрового взаємозбагачення, як один зі способів відновлення традиційних жанрів. Аналіз творчої спадщини останніх десятиліть показує, що до подібних процесів схильні як великі, так і малі жанри музичного мистецтва. До останніх відноситься жанр хорової мініатюри, що посідає значне місце у творчому доробку представників композиторського "цеху". У процесі жанрового взаємозбагачення він зазнає впливу з боку великих і малих жанрів, широко представлених в інструментальній, хоровій і камерно-вокальній творчості.

Одним із представників "покоління 80-х", у творчості якого отримали своє відбиття вищезазначені тенденції, є Володимир Зубицький - представник київської композиторської школи, видатний виконавець-баяніст, широко відомий не тільки в Україні, але і за її межами. Композиторська творчість В. Зубицького із самого початку була безпосередньо пов'язана з його виконавською діяльністю як концертуючого музиканта-баяніста і багато в чому визначалася специфікою цього інструмента. Однак й інші жанрові сфери (опери, балети, симфонії, інструментальні концерти, сонати, п'єси та ін.) стали для музиканта не менш продуктивними. Серед інтересів композитора слід відзначити хорову музику, до якої В. Зубицький звертався багаторазово, втілюючи свої задуми в масштабах великих, монументальних хорових жанрів (кантата, хоровий концерт) або, навпаки, у малих формах (хорова мініатюра). За досягнення в області хорової музики В. Зубицький у 1994 році був нагороджений Державною премією України ім.М. Лисенка.

Твори В. Зубицького для хору давно увійшли до репертуару найвідоміших хорових колективів України, вони звучать на фестивалях сучасної музики, виконуються за межами України, прикрашаючи, за свідченням музичних критиків, концертні програми. Незважаючи на репертуарність і широку популярність хорових творів В. Зубицького, вони дотепер не стали об'єктом спеціальних музикознавчих досліджень, у зв'язку із чим звернення до цього матеріалу є актуальним і визначає фактор новизни даної дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі теорії музики і композиції Одеської державної музичної академії ім. А.В. Нежданової відповідно до перспективного плану науково-дослідної роботи ОДМА ім. А.В. Нежданової (тема № 4 "Українська музична культура на початку III-го тисячоліття"). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ОДМА (протокол №2 від 30.09.2007 р.).

Об'єкт дисертаційного дослідження - українська хорова мініатюра ХХ століття.

хорова мініатюра зубицький композиторський

Предмет дослідження - жанр хорової мініатюри у творчості Володимира Зубицького.

Метою роботи є визначення особливостей жанру української хорової мініатюри і виявлення основних принципів їх реалізації в хорових творах В. Зубицького.

До переліку завдань дослідження належить широке коло питань, пов'язаних з необхідністю вивчення зазначеної проблеми в історичному, теоретичному і практичному аспектах:

1. Визначити співвідношення понять "монументальне" і "мініатюрне" у художній творчості в їх проекції на різні види мистецтва.

2. Розглянути поняття "мініатюра" у значенні жанрового феномену у різних сферах музичного мистецтва.

3. Дати визначення поняттю "хорова мініатюра", виявити її жанрові властивості.

4. Простежити шляхи становлення та розвитку хорової мініатюри в українській музиці.

5. Визначити основні критерії внутрішньожанрової класифікації хорової мініатюри в сучасній українській музиці.

6. Проаналізувати принципи формотворення, композиційні особливості і мовні засоби у хорових мініатюрах В. Зубицького, відповідно до критеріїв внутрішньожанрової класифікації.

Матеріалом для дослідження стали 14 хорових мініатюр Володимира Зубицького, написані на духовні, фольклорні та авторські тексти. Вони були створені протягом чверті століття: з кінця 1970-х до початку 2000-х років. Видання деяких хорових мініатюр було здійснено Бібліотекою Камерного хору "Київ", рукописи інших творів надані нам особисто автором.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у введенні до музикознавчої науки понять "монументальне" і "мініатюрне" стосовно хорової творчості, у визначенні дефініцій жанру "хорова мініатюра", у виокремленні його внутрішньожанрових різновидів (духовна, фольклорна, світська мініатюри). Також пропонована робота є першим спеціальним дослідженням хорової творчості В. Зубицького, вперше в музикознавстві аналізуються його хорові твори малих форм.

Методологічна база дисертаційного дослідження визначається комплексним підходом до аналізу феномена "мініатюрного" у хоровій творчості сучасних українських композиторів. Дисертація базується на історико-типологічному, жанровому, стильовому й функціональному методах аналізу. Історико-типологічний метод пов'язаний із проблемами історичного становлення жанру мініатюри в контексті розвитку західноєвропейської музики і власне хорової мініатюри в контексті розвитку української музики; жанровий метод виявляється необхідним для визначення місця хорової мініатюри в системі музичних жанрів; стильовий - дозволяє здійснити внутрішньожанрову класифікацію й виявити різновиди жанру хорової мініатюри; функціональний метод надає можливості для багаторівневого аналізу, що грунтується на розумінні музичного твору як результату органічної взаємодії змісту та форми.

Теоретичне значення дослідження. Всебічний музикознавчий аналіз хорових творів Володимира Зубицького, написаних у жанрі мініатюри, дозволив значно розширити уявлення про творчість композитора.

Практичне значення. Результати, отримані в процесі аналізу, можуть бути використані у навчальних дисциплінах музично-теоретичного та історичного циклу ("Гармонія", "Поліфонія", "Аналіз музичних творів", "Історія української музики", "Сучасна українська музика"); у спеціальних навчальних дисциплінах, що викладаються студентам спеціалізації "Хорове диригування" ("Хорознавство", "Хорова література", підготовка рефератів у класі з фаху та ін.); при підготовці проаналізованих у дисертації хорових мініатюр до концертного виконання студентськими та професійними хоровими колективами; під час аналізу хорових композицій, написаних в жанрі мініатюри іншими сучасними композиторами України, Росії, країн Західної та Центральної Європи.

Особистий внесок здобувача складає наступні позиції:

1. Порівняльна характеристика понять "монументальне" і "мініатюрне".

2. Класифікація жанру хорової мініатюри, введення термінів фольклорна, духовна і світська мініатюра.

3. Стильова систематизація української хорової мініатюри взагалі і хорової мініатюри в творчості В. Зубицького, зокрема.

4. Аналіз хорових мініатюр В. Зубицького.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії і теорії музики Дніпропетровської консерваторії ім. М. Глінки; кафедри теорії музики і композиції Одеської державної музичної академії ім. А.В. Нежданової. Основні положення роботи були представлені на Всеукраїнських і міжнародних конференціях (усього 10): Міжнародній науково-практичній конференції "Трансформація музичної освіти: культура і сучасність” (Одеса, 2007 р.); регіональній конференції "До історії Одеської організації НСКУ” (Одеса, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Музичне мистецтво України: наука, виконавство, виховання" (Донецьк, 2008 р.); Міжнародній конференції-семінарі "Схід - Захід: Культура та музика” (Одеса, 2008 р.); Міжнародній науково-творчій конференції "Ю.В. Малишев - науковець, поет, філософ, особистість: до 85-річчя з дня народження музикознавця та педагога” (Одеса, 2009 р.); Міжнародній науково-творчій конференції "Музичні інформаційні інновації: досвід та проблеми розвитку” (Одеса, 2009 г.); Міжнародній науково-практиченій конференції "Молоді музикознавці України" (Київ, 2010 р.); ІІ Всеукраїнській науково-практичній педагогічній конференції "Музичне мистецтво: динаміка розвитку”, присвяченій пам'яті А.К. Поставної (Дніпропетровськ, 2010 р.); Міжнародній науково-творчій конференції "Трансформація музичної освіти: Захід - Схід” (Одеса, 2010); Міжнародна науково-творча конференція "Музичне мистецтво та наука на порозі третього тисячоліття: Схід - Захід" (Одеса, 2010 р.).

Тези доповідей опубліковані:

Варакута М. Жанр хоровой миниатюры в современной украинской музыке: истоки, классификация, проблемы анализа / М. Варакута // Тези ХІІ міжнародної науково-практичної конференції "Молоді музикознавці України". - К.: КВІМ ім. Р.М. Глієра, 2010. - С.11-13.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображені в 5 статтях, опублікованих у спеціалізованих наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів з підрозділами, висновків, списку використаної літератури, додатку. Обсяг основного тексту дисертації становить 177 сторінок. У списку використаних джерел - 255 позицій.

Основний зміст

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, доводиться її актуальність, зв'язок роботи з науковими планами і темами, визначаються мета і завдання, базова методологія дослідження.

РОЗДІЛ 1 "УКРАЇНСЬКА ХОРОВА МІНІАТЮРА" присвячений проблемі виявлення ґенези жанру хорової мініатюри в українській музиці, встановленню його взаємозв'язків із традицією та визначенню ступеня новаторства.

У підрозділі 1.1 "Мініатюра як предмет дослідження" та трьох його пунктах розглядається феномен мініатюри в різних видах мистецтва із проекцією на музичну творчість і концентрацією уваги на питаннях класифікації жанру мініатюри в українській хоровій музиці.

У пункті 1.1.1 "Мініатюра як феномен художньої творчості" розкривається сутність мініатюри як однієї з іманентних властивостей художньої культури, пов'язаних з малими формами відображення навколишнього світу. Визначення феномену мініатюри в мистецтві відбувається шляхом зіставлення понять "монументальне" і "мініатюрне", які відносяться до системи фундаментальних, базових явищ мистецтва і мають протилежну семантику.

Порівняння зазначених понять в їхній проекції на різні види мистецтва дає можливість визначити основні якості мініатюри як найважливішого жанрового різновиду багатьох видів мистецтва (живопису, скульптури, графіки, літератури, поезії, театру та ін.), в кожному з яких мініатюра наділена рядом загальних ознак, що відрізняють її від монументальних форм. Це прагнення до лаконічності художнього висловлення, економії засобів, тяжіння до камернізації форми, поєднане з ознаками композиційної цілісності, завершеності. Водночас мініатюра, незважаючи на невеликі зовнішні обсяги, має потенційні можливості для втілення глибоких змістових концепцій.

Певний час термін "мініатюра" вживався тільки у сфері живопису, про що свідчить його походження - від франц. miniature, від італ. miniaturа, від лат. minium - сурік, що означало назву матеріалу (червоної свинцевої фарби), яким в добу середньовіччя розфарбовували орнаменти й початкові літери рукописних книг. Згодом цей термін поширився й на інші види художньої творчості, де став вживатися на позначення творів малої форми.

Для різних видів мистецтва характерні індивідуальні риси втілення мініатюри. В образотворчому мистецтві одержали широке розповсюдження книжкова, портретна і лакова мініатюри, що мали двовимірне зображення, втілювали духовні, світські й народно-побутові сюжети.

У літературі та поезії термін "мініатюра", запозичений з живопису, вживається на позначення ряду жанрів драматичного або лірико-епічного змісту. Це розповідь, п'єса, замальовка, новела, есе та ін., головною ознакою яких є невеликий обсяг. Як літературний факт мала форма заявила про себе в другій половині XIX сторіччя у творчості І.С. Тургенєва ("Вірші в прозі") та його сучасників. В ній знайшли відбиття загальні процеси - руйнування традиційних жанрів, інтеграція й диференціація жанрових структур, створення нових жанрових різновидів та ін. Звернення письменників і поетів до мініатюри було пов'язане з незавершеністю, фрагментарністю, мозаїчністю мислення в багатьох літературних напрямках, які виникли й одержали поширення в тогочасній творчості.

У театральному мистецтві поняття "мініатюра" застосовується до одноактної або багатоактної п'єси, яка займає лише частину театрального вечора. Постановкою такого роду вистав займаються, як правило, спеціально створені театри мініатюр, до репертуару яких входять, головним чином, невеликі одноактні п'єси й інші види так званих малих форм сценічного мистецтва - монолог, куплет, естрадний танець, цирковий номер та ін.

Отже, мініатюра - це твір, що відрізняється невеликими розмірами й тонкістю художніх прийомів. Серед існуючих жанрових моделей мініатюра є найменшою, вона фокусує в собі жанрову систему малих форм у мистецтві. Мініатюра має єдину художню природу й загальні для всіх видів мистецтва функції. У сфері образотворчого мистецтва, музики, літератури мініатюра пов'язана зі специфічними принципами художньої організації, які поєднують жанрові різновиди мініатюри в цілісний феномен. Це мінімальна концентрація змісту, психологічне навантаження на кожну семантичну деталь, нюанс, елемент, що зумовлює лаконізм і сконцентрованість художньої композиції; камерний простір, стислий і сконцентрований час. Психологія й естетика жанру пов'язана із суб'єктом творчості - людиною. Все це характеризує мініатюру як найменшу жанрову модель, здатну до концентрованого відображення картини навколишнього світу.

У пункті 1.1.2 "Музична мініатюра: історія та теорія жанру" основну увагу зосереджено на визначенні ролі мініатюри в жанровій системі музичного мистецтва. Подібно до того, як це відбувається в інших видах художньої творчості, складна, багаторівнева жанрова ієрархія музичного мистецтва будується на співвідношенні понять "монументальне" і "мініатюрне", з урахуванням специфіки властивих музиці засобів вираження.

Художню сутність музичної мініатюри становить іманентна якість мініатюрного твору в різних видах мистецтва - здатність до відбиття в малій формі значного змісту, поєднана зі специфікою ліричного висловлення. Зазначена форма художнього висловлювання одержала надзвичайно широке розповсюдження в західноєвропейському та вітчизняному музичному мистецтві, починаючи від епохи Відродження (ХV - XVI ст.) і закінчуючи творчістю межі ХХ - ХХІ століть, набувши особливого розквіту в епоху романтизму (ХІХ ст.) в сфері камерно-інструментального та камерно-вокального музикування.

В музичній мініатюрі можна виявити взаємозв'язки з творами малих форм інших видів мистецтва. Подібно до портретної мініатюри в образотворчому мистецтві, в музичній мініатюрі знаходить втілення один образ-портрет. Водночас, на відміну від живопису, у музичній мініатюрі основний образ не сприймається статично, а може бути трактований як первісна замальовка з її наступним розвитком, поглибленням, розкриттям прихованих внутрішніх якостей. У такому розумінні музичної мініатюри виявляється її взаємозв'язок з літературними творами малих форм, персонажі яких також перебувають у контексті тих чи інших умов і зазнають певних змін в процесі розвитку сюжету.

Основою для створення мініатюри в музиці стає дотримання принципу відображення "великого в малому". Цей принцип не тільки визначає масштаби творів, що відносяться до жанру музичної мініатюри, але й стає його найважливішим естетичним критерієм. Відбір відповідних засобів вираження, переважання простих форм і камерного способу музикування повністю відповідає естетиці жанру мініатюри.

Пункт 1.1.3 "Принципи класифікації жанру хорової мініатюри" присвячений аналізу жанрових властивостей хорової мініатюри і встановленню принципів її класифікації. З погляду на загальні постулати визначення музичного жанру, викладені у роботах Л. Мазеля, В. Цуккермана, А. Сохора, Є. Назайкинського та ін., відштовхуючись від класифікації жанрів хорової музики, запропонованої П. Левандо, і класифікації жанру хорової п'єси (мініатюри), наданої Л. Пархоменко, враховуючи нові тенденції розвитку жанру хорової мініатюри в сучасній українській музиці, що характеризується безліччю цікавих прочитань, ми запропонували ще одну внутрішньожанрову класифікацію хорової мініатюри, основою якої став змістовий аспект. Це дозволило диференціювати історично сформований та активно існуючий дотепер жанр хорової мініатюри, виявивши в ньому декілька різновидів - фольклорну, духовну та світську.

Фольклорна мініатюра несе в собі ознаки народнопісенної традиції, тісний взаємозв'язок з національними фольклорними джерелами, пісенними й танцювальними жанрами українського народного мистецтва. Духовна мініатюра, що ґрунтується на текстах духовно-релігійної тематики, несе на собі відбиток багатовікової церковно-співацької традиції української музичної культури. Світська мініатюра відбиває властиву цьому жанру програмність образно-асоціативного типу, заявлену в самій назві твору і конкретизовану в поетичному тексті.

Кожен з жанрових різновидів спирається на певні особливості музичної мови. Фольклорна мініатюра, що ґрунтується на текстах українських народних пісень, виявляється генетично пов'язаною з музично-інтонаційною складовою народнопісенного фольклору, що багато в чому визначає образний зміст, характерні риси інтонаційного строю, композиційні, фактурні особливості і стає основою для глибокого художнього узагальнення. У духовній мініатюрі через безпосереднє звернення композиторів до текстів релігійно-християнської тематики відбувається повернення до традиційних жанрів і форм вітчизняного музичного мистецтва попередніх часів. Світська мініатюра є самостійним жанровим різновидом хорової мініатюри, не обмеженим рамками фольклорної чи духовно-канонічної творчості. Цей різновид одержав найбільше поширення в українській хоровій музиці "радянського" періоду.

У підрозділі 1.2 "Хорова мініатюра в українській музиці ХІХ-ХХ століть", відповідно до проблематики дисертаційного дослідження, розглядаються закономірності розвитку жанру хорової мініатюри в українській музиці та пропонується аналіз її жанрових різновидів у світлі запропонованої внутрішньожанрової класифікації.

У пункті 1.2.1 "Закономірності розвитку жанру та їх осмислення в музикознавстві" увага сконцентрована навколо жанру хорової мініатюри, як одного з різновидів мініатюри в музиці, що сформувався під впливом інструментальної мініатюри епохи романтизму і який, у порівнянні зі своїми інструментальними, камерно-вокальними й оркестровими аналогами, володіє цілим рядом специфічних якостей. Хорова мініатюра - це жанр професійної музики, що склався на основі малих форм і володіє значним змістовим потенціалом, оскільки може відображати як духовну, так і світську тематику. Він адресований хоровому складу виконавців і призначений переважно для концертного музикування. Специфіка цього жанру пов'язана з особливостями розвитку мистецтва хорового співу в двох основних галузях стародавньої художньої культури - народній творчості, в надрах якої склалися національні традиції, та духовній музиці, в якій відбувалося визрівання професійної музичної культури.

У пунктах 1.2.2 "Зародження хорової мініатюри фольклорного типу в українській музиці межі ХІХ - ХХ століть" та 1.2.3 "Особливості жанру хорової мініатюри фольклорного типу в сучасній українській музиці" досліджується сутність мініатюри фольклорного типу, як одного з різновидів жанру хорової мініатюри, що здобуває оригінальне відбиття в творчості українських композиторів, аналізуються основні методи роботи з фольклорним матеріалом, закладені засновниками жанру хорової обробки української народної пісні М. Лисенком, К. Стеценком і М. Леонтовичем.

Новаторство хорових обробок українських народних пісень М. Лисенка було зумовлене глибоким розумінням специфіки народнопісенної творчості та відображенням її засобами музичної мови. Творчий метод К. Стеценка в жанрі обробки, як і в інших жанрах хорової музики, до яких звертався композитор, був зумовлений тісною взаємодією з народнопісенним мистецтвом і прихильністю до форм народного музикування, які композитор намагався відобразити у своїй творчості. Тому в обробках К. Стеценка представлені типові пісенні звороти, специфічні засоби розвитку, оригінальні риси багатоголосого складу, почерпнуті з фольклорних першоджерел.

Вагомий внесок у становлення жанру хорової обробки був зроблений М. Леонтовичем. Композитор привніс у даний жанр багато оригінальних авторських рішень і нових методів обробки фольклорного матеріалу, у пошуках яких велику роль відіграло творче спілкування з відомим музикознавцем Б. Яворським. Особливі, специфічні форми хорової обробки народнопісенного фольклору, які набули неоціненного значення для музикантів наступних поколінь і стали вершиною розвитку жанру обробки української народної пісні, було віднайдено саме в навчальних роботах М. Леонтовича, створених за конкретними вимогами і композиційним планом, наданими Б. Яворським ("Щедрик", "Піють півні", "Мала мати одну дочку", "Чумак", "Під стежкою").

Композиційна й тематична будова хорових обробок українських народних пісень у М. Леонтовича надзвичайно природно й органічно успадковує основні якості пісенного фольклору, що свідчить про високопрофесійний підхід композитора до роботи з першоджерелом, який ґрунтується на ретельному вивченні матеріалу й глибокому проникненні в його сутність. Найхарактернішими способами побудови обробки народної пісні у М. Леонтовича є застосування принципу варіаційності в куплетній формі, багатоструктурна побудова вертикалі, органічний синтез гармонічних і поліфонічних засобів у хоровій фактурі, поєднання гомофонно-гармонічного і поліфонічного складів, злиття декількох форм, розширення структури народної пісні шляхом її доповнення новими побудовами (найчастіше вступом) або введенням інтенсивнішого розгортання, ніж в оригіналі.

Характерною рисою роботи М. Леонтовича з фольклорним матеріалом є заглиблення в інтонаційно-образну сутність народної пісні, узагальнення принципів ладоінтонаційного мислення, композиційних і фактурних особливостей українського фольклору.

З огляду на запропоновану класифікацію жанру хорової мініатюри, можна констатувати, що у творчості М. Лисенка, К. Стеценка і М. Леонтовича відбулося зародження фольклорної мініатюри - одного з різновидів жанру, тісно взаємозв'язаного з українською народною пісенністю й методами її професійного втілення, що стало імпульсом для розвитку даного жанру в наступні часи.

Пункт 1.2.4 "Православні традиції духовної музики в українській культурі ХІХ-ХХ століть" присвячений огляду традицій української християнської літургійної музики, що сягають своїм корінням вглиб століть.

Православно-християнська культура була запозичена з Візантії та копіювала візантійські церковні обряди, архітектуру тощо. З ритуалу візантійського православного обряду було взято складну багатожанрову систему церковних наспівів, що стала основою для формування національного церковно-співацького мистецтва й фундаментом для наступної історико-стильової еволюції української духовної музики.

В ході історичного розвитку первісна візантійська основа церковного співу видозмінювалася, внаслідок чого сформувався власний тип церковно-співацького мистецтва - давньоруська монодія, яка проіснувала з ХІ до кінця ХVI століття, не зазнавши серйозних перетворень. На початку ХVІI століття давньоруська монодія збагатилася новими регіональними варіантами (київським, волинським, межигірським, болгарськими, грецьким та ін.) і створеними на їхній основі ранніми формами багатоголосся гармонічного типу. Останнє згодом набуло надзвичайного поширення, ставши основою нового стилю церковного співу, що одержав визначення "партесний".

Наступний етап розвитку української духовної музики, пов'язаний з творчістю композиторів другої половини ХVIII століття Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, був позначений створенням індивідуально-авторського стилю на основі традицій монодії та партесного багатоголосся, в річищі естетики музичного класицизму. У ХIХ - початку ХХ століть в українській музичній творчості зберігається інтерес до культової музики, як до найдавнішої та найтривалішої традиції національного мистецтва.

У ХХ столітті розвиток духовної музики було призупинено. Активна стадія звертання до неї почалася на межі 80-90-х років ХХ століття. Своєрідним "поштовхом" до активізації творчої діяльності українських композиторів в галузі духовної хорової музики стало святкування 1000-річчя хрещення Русі в 1988 році, основні заходи якого проходили в Києві. Це привело до появи цілого потоку найцікавіших хорових творів духовної тематики, у тому числі й у жанрі хорової мініатюри. Сьогоднішній її стан відображає інший рівень духовності, властивий сучасному суспільству.

У пункті 1.2.5 "Про роль світського елемента в українській музиці ХІХ-ХХ століть" дається огляд розвитку світської лінії в творчості українських композиторів. Відзначається її поява в церковно-співацькому мистецтві партесної епохи (XVII - перша половина XVIII ст.), наступне поступове вивільнення з-під впливу церковної музики (друга половина ХVІІІ ст.) і подальший самостійний розвиток (кінець ХІХ - ХХ ст.). Важливою віхою на цьому шляху і відправною точкою для подальшого розвитку світського елемента в хоровій музиці стала творчість М.В. Лисенка, який одним з перших звернувся до поезії Т.Г. Шевченка, поєднавши українське поетичне слово з елементами фольклорної стилістики, класичним хоровим викладенням і формотворенням. З 20-х років ХХ століття світська лінія в хоровій творчості українських композиторів стає переважаючою, а надалі - панівною.

В хорових творах світської тематики виявляються елементи програмності. Хоча в теоретичному та історичному музикознавстві програмність розглядається як поняття, що стосується переважно галузі інструментальної музики, оскільки його значення пов'язане із втіленням у музиці ідей і образів, запозичених із позамузичної сфери (література, живопис, явища природи та ін.), останнім часом музикознавці все активніше висловлюються щодо рис програмності в хоровій музиці, безпосередньо пов'язаної зі словом (Л. Пархоменко, Ю. Паісов), вводять поняття програмного хорового концерту (Г. Батичко).

РОЗДІЛ 2 "ХОРОВА МІНІАТЮРА В ТВОРЧОСТІ В. ЗУБИЦЬКОГО" присвячений дослідженню особливостей стильової системи фольклорних, духовних і світських мініатюр у хоровій творчості В. Зубицького.

У підрозділі 2.1 "Універсалізм творчості В. Зубицького" розкриваються головні риси стилю, притаманні творчій манері композитора. Підкреслюється плідність поєднання різних видів музичної діяльності В. Зубицького (баяніст-віртуоз, композитор, диригент), що визначає універсальність композиторської творчості митця, знаходячи своє практичне втілення у його звертанні до різних музичних жанрів, в експериментуванні з музичними тембрами й інструментальними складами, в неординарності поєднання стильових концепцій та ін.

Підрозділ 2.2 "Фольклорна мініатюра в хоровій творчості В. Зубицького" присвячений дослідженню фольклорного різновиду жанру хорової мініатюри, який знайшов оригінальне переломлення в творчості митця. Дослідження проводиться на основі співставлення принципів роботи з фольклорним матеріалом В. Зубицького і творчого методу засновників жанру хорової обробки - М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича. В результаті аналізу фольклорних мініатюр В. Зубицького "За нашим стодолом" (1977), "У неділю на весіллі" (1986), та фольклорного мінітриптиха "Співаночки" (1985) були визначені основні принципи побудови мініатюри фольклорного типу, виявлені їх органічний взаємозв'язок із традиціями української народнопісенної культури та подібність до принципів роботи з фольклорним матеріалом, віднайдених і запропонованих засновниками даного жанру.

В. Зубицький не прагне до використання справжніх народних мелодій, а застосовує метод стилізації пісенного фольклору з урахуванням його основних інтонаційних, метро-ритмічних, ладових, фактурних і тембрових особливостей. У композиції фольклорних мініатюр Зубицького, а також у методах роботи з матеріалом переважає варіантно-варіаційний принцип, що є властивим народнопісенній традиції й безпосередньо походить від неї. Означений принцип широко використовувався в хорових обробках М. Леонтовича.

Для стилістично достовірного втілення пісенно-танцювальної стихії українського фольклору В. Зубицький використовує певний комплекс засобів, властивих народнопісенному багатоголоссю. Це гетерофонне розщеплення унісону, варіювання інтонацій при повторних проведеннях теми, мобільність кількості голосів, що беруть участь у процесі музикування, чергування сольного заспіву з масовим хоровим підхопленням.

Хоровому багатоголоссю мініатюр фольклорного типу властива фактурна модифікація вертикалі, пов'язана з прагненням відтворити характерні національні форми багатоголосного співу. Гармонічна вертикаль, що утворюється внаслідок цього, є, по суті, лінеарною. На межах розділів виникають яскраві темброві контрасти. У поєднанні зі зміною фактури (акордово-гармонічної на імітаційно-поліфонічну) вони створюють своєрідні темброво-фонічні ефекти.

Музична тканина фольклорних мініатюр формується на основі принципу імітації та варіювання основних мотивів, характерного для народнопісенних традицій. В той же час, музична мова фольклорних мініатюр Зубицького досить далека від архаїки. Композитор використовує акордові співзвуччя нетерцової будови, з доданими побічними тонами, секундові нашарування звуків та їх об'єднання в одночасному звучанні, що надають музиці особливої барвистості і неповторного колориту.

У підрозділі 2.3 "Духовна мініатюра в хоровій творчості В. Зубицького" представлені результати дослідження особливостей музичного тлумачення В. Зубицьким цього різновиду жанру хорової мініатюри. Інтерес В. Зубицького до духовної тематики проявляється з кінця 80-х років ХХ століття. У 1989 році композитор створює свою першу духовну мініатюру "Молитва", після чого протягом наступних 15 років з'являються інші твори духовної тематики - "Царю небесний" (1999), "Я люблю Господа" (2004), "Молитва Пресвятій діві Марії".

У хорових мініатюрах на канонічні тексти В. Зубицький продовжує традиції, закладені попередніми поколіннями композиторів, але при цьому привносить у їх тлумачення дуже багато особистого, індивідуального.

Композиційні особливості хорових мініатюр В. Зубицького духовної тематики пов'язані із загальними формотворчими тенденціями, що склалися в зазначеному жанровому контексті. У їх основі лежить прагнення до стислого, лаконічного висловлення музичної думки, пов'язаної з відтворенням молитовного стану, що приводить до необхідності використання малих форм. Композиція духовних мініатюр на канонічні тексти спирається на тричастинний принцип, однак у кожному випадку індивідуальні особливості трактування форми композитор вирішує по-різному, використовуючи поступове динамізування форми, принцип інтонаційної однорідності, прийоми псалмодування, переключення в різні молитовні стани.

В духовних мініатюрах В. Зубицького відбувається асиміляція традицій українського православного співу, які органічно переплітаються з особливостями сучасної музичної мови та індивідуального композиторського стилю.

У підрозділі 2.4 "Світська мініатюра в хоровій творчості В. Зубицького" аналізуються хорові мініатюри В. Зубицького - "Моя любов" (на сл.П. Підгорецького), "Сини" (на сл. С. Демчука), "У нашім краї на землі" (1993) і "Праведная душе" (на сл. Т.Г. Шевченка), триптих "Поезії" (на сл. Ліни Костенко) (1985). Звертаючись у своїх світських мініатюрах до творчості українських поетів, через високе поетичне слово, до якого іноді вкрапляються фрагменти побутової прозаїчної мови, композитор виходить на узагальнені музичні образи, що втілюють високі духовні якості українського народу, а також його прагнення до самопізнання, любов до природи, поетичність світосприймання.

Музичний ряд світських хорових мініатюр В. Зубицького не тільки передає емоційно-поетичний настрій поезії, але й конкретизує образи головних героїв, намічені в поетичному тексті. Втілення образів українського народу відбувається за допомогою занурення в стихію національного мелосу. При цьому зв'язок мелодичних інтонацій з українською пісенністю в світських мініатюрах відчувається слабкіше ніж у хорових мініатюрах фольклорного типу. Український народний мелос у світських мініатюрах виступає в органічній єдності з особливостями сучасного музичного мислення.

Національна характерність проявляється в мелодиці, ритміці, ладових особливостях. У кожному з творів відбувається деталізація і музична конкретизація певного образу, представленого в поетичному тексті, в чому полягає вплив принципу програмності. Музичний ряд конкретизується завдяки текстовій першооснові, у зв'язку із чим найважливішими властивостями світської мініатюри стають портретність, що концентрує увагу на відтворенні головного образу, без показу малозначних деталей або залучення другорядних персонажів, зображення однієї діючої особи (аналог подібного явища спостерігаємо в портретній мініатюрі), оповідь від першої особи (подібно тому, як це відбувається в театрі одного актора), відсутність сюжетності, пов'язана з обмеженістю часу на його розгортання (як у літературному оповіданні), наслідком чого є лаконізм форми, засобів і виконавського складу (хор а сареllа, без участі оркестру). Саме світські мініатюри виявляють тенденцію до циклізації (триптих "Поезії"), в чому бачиться їх органічний зв'язок з жанровим прототипом - інструментальною мініатюрою епохи романтизму.

У Висновках узагальнюються результати проведеного дослідження і намічаються перспективи подальшої наукової розробки зазначеної проблематики.

Виконаний у дисертації аналіз особливостей мініатюри як феномена художньої культури в її проекції на сферу музичного мистецтва, пов'язану із традиціями хорового виконавства, дозволив сформулювати деякі узагальнення, що стосуються оцінки стану жанру хорової мініатюри в сучасній українській музиці, дати обґрунтування запропонованих критеріїв її внутрішньожанрової класифікації.

Хорова мініатюра, як один з різновидів музичної мініатюри, органічно увійшла до контексту української музики, що протягом тривалого часу розвивалася переважно в хоровій сфері, та одержала в ній різнобічне перетворення.

Розвиток жанру хорової мініатюри в сучасній українській музиці відзначено рядом тенденцій, властивих європейській музичній культурі з середини ХХ століття. Це тенденція до жанрового взаємозбагачення, як один зі способів відновлення традиційних жанрів, що в тій чи іншій мірі втратили свою актуальність у сучасній музичній практиці, модернізація вже існуючих жанрів, завдяки чому створювалися сприятливі умови для появи й утвердження нових жанрових утворень, що раніше не мали самостійного значення. Зазначені процеси дозволили хоровій мініатюрі піднятися в жанровій ієрархії та закріпити за собою статус самостійного жанру.

Інша галузь, що істотно вплинула на процес стильового збагачення жанру хорової мініатюри в сучасній українській музиці, пов'язана з потужними шарами фольклорних і духовних традицій, що мають національну природу і тривалий, багатовіковий період існування.

Аналіз сучасного стану цього жанру у творчості українських композиторів дозволив виявити в хоровій мініатюрі духовний, фольклорний і програмний різновиди, що послужило фундаментом для її внутрішньожанрової класифікації, основою якої є змістовий аспект.

Дослідження жанру хорової мініатюри на прикладі творчості Володимира Зубицького не тільки підтвердило правомірність висунутих у дисертації критеріїв внутрішньожанрової класифікації, але й показало життєздатність багатовікових хорових традицій української народної й церковно-співацької (професійної) культури, їх здатність до адаптації в різних соціально-політичних умовах, глибокий внутрішній потенціал, що відкриває можливості для стильових запозичень і жанрових перетворень.

Стиль хорових мініатюр В. Зубицького кристалізувався під впливом традицій, закладених М. Лисенком, К. Стеценком, М. Леонтовичем, що в найбільшій мірі виявилося в хорових мініатюрах фольклорного типу. Водночас, стильові тенденції, сформовані В. Зубицьким у фольклорній мініатюрі, набули органічного втілення в музичній мові духовних та світських мініатюр. Так, фольклорну і духовну мініатюру об'єднує поспівковість інтонаційних формул, метроритмічна свобода, якості гармонічної вертикалі, поліфонічні методи роботи з матеріалом, фактурні особливості, значна роль "вставних" елементів тексту тощо. У свою чергу, для світської мініатюри, що увібрала в себе елементи як фольклорної, так і духовної мініатюри, характерний синтез фольклорного, духовного і світського початку, що виявляється у використанні всього комплексу стильових елементів музичної мови, опанованих В. Зубицьким в жанрі хорової мініатюри. Внаслідок засвоєння стильових особливостей фольклорного мислення та їх переосмислення в фольклорних мініатюрах, композитор приходить до формування власної стильової системи і далі переносить закономірності стилю на галузь духовних і світських мініатюр.

Дотримуючись традицій, В. Зубицький обирає як першооснову для своїх хорових мініатюр тексти й мелодії українських народних пісень (карпатський фольклор), канонічні церковні тексти (молитви й псалми) та поезію відомих українських авторів (Т. Шевченка, Л. Костенко, С. Демчука, П. Підгорецького). У той же час, сучасні методи роботи з матеріалом та творчий підхід до переосмислення традицій приводить до піднесення їх на якісно новий рівень, чому сприяє синтез найкращих досягнень в галузі хорової музики та сучасних принципів музичного мислення.

Хорові мініатюри Володимира Зубицького - яскравий приклад звертання сучасного композитора до традиційних жанрових шарів національної культури, що пройшли багатовіковий історичний шлях і стали своєрідною "візитною карткою" творчості українських композиторів попередніх поколінь.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях