Благодійність як соціокультурний феномен (культурологічний аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Благодійність як соціокультурний феномен (культурологічний аналіз)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата культурології

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження обумовлена наступними чинниками соціокультурного життя:

- особливостями трансформаційних процесів у сучасному суспільстві;

- нагальною потребою у вивченні змін, що відбуваються в соціокультурній сфері українського суспільства;

- негативними наслідками проведення сучасних соціально-економічних і політичних реформ, що показали нездатність державних структур у повному обсязі забезпечити ефективне функціонування органів соціальної сфери;

- відродженням і становленням інституту благодійності в Україні, що сьогодні формується в нових умовах, як адекватна реакція на кризові тенденції в соціально-економічній сфері, що, в свою чергу, спонукає до теоретичного та історико-культурного дослідження феномену благодійності як своєрідного індикатора стану духовної культури в українській спільноті;

- неадекватним сприйняттям образів благодійника й благодійності в сучасному українському суспільстві, що суттєво ускладнює процес формування сучасної культури благодійності в Україні;

- невизначеністю правового статусу благодійності у зв'язку з реформуванням сучасної системи соціальної підтримки, оскільки безперечним мінусом Закону України «Про благодійність та доброчинні організації» №531/97-ВР від 16 вересня 1997 року є те, що благодійники не можуть контролювати надані кошти. У законі відсутній пункт, що дозволяє повернути кошти початковому власникові. Чинний закон не містить положення про волонтерство як безкоштовне надання послуг відповідно до законодавства Європейського Союзу. Зводить нанівець благодійні ініціативи й триступенева реєстрація доброчинних організацій, яка може тривати від трьох місяців до півроку;

- перехідним становищем у духовній культурі сучасної України, у становленні та стабілізації якої важливу роль відіграватиме саме благодійність.

Актуальність вибраної теми пов'язана зі всім комплексом зазначених проблем, із очевидним дефіцитом моральності в суспільстві епохи постмодерну, та з характерним для нього аксіологічним еклектизмом і релятивізмом. Українському суспільству необхідно виробити нову культуру благодійності, етику соціальної підтримки різних верств населення, засновану на принципах цивілізованого гуманізму. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває дослідження проблем формування й розвитку ціннісних основ української благодійності в історичній ретроспективі та перспективі.

Завдання культурології у даному випадку полягають у теоретичному осмисленні як власне самої культури благодійності, так і способів її втілення, «інсталяції» в сучасну вітчизняну культуру, а також у теоретико-методологічному забезпеченні цього процесу.

Проблема дослідження благодійної діяльності становить собою одну з найбільш актуальних і найважливіших соціокультурних проблем у контексті нової якості сучасного українського суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри культурології Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського в межах комплексної теми «Культура народів Причорноморья» (державна реєстрація теми №0101U05977). Тему затверджено на засіданні вченої ради Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (протокол №4 від 20 квітня 2007 року).

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу дослідити благодійність як соціокультурний феномен, визначивши його як культурологічну універсалію.

Мета дослідження визначила вирішення наступних завдань:

- провести концептуальний аналіз поняття «благодійність» у контексті інших понять і концептів, пов'язаних з ним історично, логічно й семантично;

- здійснити культурологічний аналіз феномена благодійності, позначивши його категоріальний статус порівняно з концептами, близькими до нього за значенням;

- дослідити культуру благодійності як специфічного втілення релігійно-етичної ідеї, оскільки релігія як світогляд і як інституція безпосередньо пов'язана з теорією та практикою благодійності;

- дослідити феномен благодійності в контексті порівняльної культурології;

- виявити особливості розвитку благодійної діяльності в Україні на основі культурологічного аналізу.

Об'єктом дисертаційного дослідження є благодійність як культурно-історичне явище.

Предметом дослідження є теорія та практика благодійності в історії культури і в сучасному українському суспільстві.

Теоретико-методологічні основи дослідження. Методологія дослідження обумовлена метою та характером зазначених у роботі завдань. Методологічною основою дисертаційного дослідження є послідовний соціокультурний аналіз феномена благодійності в контексті соціальних взаємодій, ціннісних детермінацій, історико-культурного генезису, що дозволив розглянути розвиток типів предметного поля благодійності з позицій історизму та детермінізму.

Теоретичну базу для розв'язання поставлених у дослідженні завдань склали роботи вітчизняних та зарубіжних учених у галузі культурології, філософії, соціології, релігієзнавства, психології, лінгвістики (О. Доніка, А. Макарова, О. Кравченка, М. Дмітріенка, О. Яся, А. Луценка,

В. Ковалінського, М. Слабошпіцького, А. Гончарової, С. Линдеманн-Комаровой, О. Панарина, К. Холодковського, І. Семененка, K. Janda, J.M. Berry, J. Coldman, J. Clarke, A. Cochrane, та іншіх).

У ході дослідження використовувалися наступні загальнонаукові й спеціальні методи:

- метод компаративістики, який дозволив порівняти благодійної практики в різних культурних і конфесійних традиціях;

- метод структурно-функціонального аналізу, використаний для виявлення структурних елементів благодійності, особливості якої формуються під впливом історичних і соціальних чинників;

- метод аксіологічної інтерпретації, який дозволив провести аналіз сучасного становища вітчизняної благодійності та її особливостей;

- діяльнісний підхід до об'єкта й суб'єкта дослідження зумовив аналіз суб'єктно-об'єктних відношень, перебуваючих в основі благодійної діяльності, що дозволило розкрити роль суб'єктивних чинників у соціальній взаємодії;

- аналіз джерел формування й генезису благодійності на основі історичного методу як соціального явища та як об'єкта дослідження соціальних наук, дав можливість виявити й систематизувати основні сучасні теоретичні підходи в дослідженні благодійності;

- принципи формаційного та цивілізаційного підходів використані при аналізові змісту інституту благодійності й чинників, що визначають його еволюцію.

Дослідження опиралося на основні філософські принципи: системності, міждисциплінарності, історизму, критерії об'єктивності, морального імперативу. Також використовувалися наукові положення та висновки з досліджуваної проблематики, що склалися в теорії та філософії культури, аксіології, соціології, теорії соціальної роботи, що містяться в працях вітчизняних і зарубіжних авторів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- вперше розкрито співвідношення благодійності та милосердя як практичного й духовно-етичного аспектів гуманізму; обґрунтовано генетичний взаємозв'язок і взаємодія двох значущих для розуміння культури концептів - благодійності і справедливості, вони представлені як культурологічні універсалії;

- уточнено зміст центральної для дослідження категорії «благодійність», виявлено її співвідношення та взаємозв'язок із такими поняттями як «милосердя», «гуманізм», «гуманність», «філантропія», «меценатство», «спонсорство», «соціальна робота», «гуманітарна допомога»;

- здійснено компаративістський аналіз феномена благодійності в контексті різних культурних і конфесійних традицій, що дозволило виявити не тільки окремі (етнокультурного чи конфесійного походження), але й загальні, загальнолюдські (антропологічні) характеристики феномена;

- досліджено еволюцію інституту благодійності на тлі розвитку та юридичної формалізації природних прав людини, при цьому доведено, що роль благодійності в громадянському суспільстві України зводиться до соціально-правової допомоги тим, хто її потребує;

- визначено і типологізовано основні соціальні функції благодійності (функція перерозподілу суспільного продукту на користь нужденним членам суспільства, функція демократизації суспільства, виховна, психологічна, комунікативна, профілактична функції, адаптивна та правозахисна), розкрита їх специфіка в сучасній культурі.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає в уточненні значення ряду термінів, визначенні функцій благодійної діяльності взагалі та функцій, властивих благодійній діяльності в становленні й розвитку громадянського суспільства, у виявленні ролі, яку може відігравати благодійна діяльність некомерційних громадських організацій у сучасному українському суспільстві.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані для написання узагальнювальних робіт з проблем громадянського суспільства, історії та теорії соціальної роботи. Сформульований понятійний апарат і технології можуть бути використані у сфері фандрайзинга.

Матеріали дослідження можна використовувати для підготовки спецкурсів з історії благодійності та сучасної філантропічної практики. Крім того, соціально-філософський опис феномена благодійності дозволить сформувати вітчизняну модель здійснення благодійної діяльності, яка надалі повинна стати основою комплексу соціальних заходів.

Особистий внесок здобувача. Концепція, зміст, висновки дисертації та тексти опублікованих статей розроблено та викладено дисертантом самостійно.

Апробація результатів дослідження: основні положення дисертації обговорювалися на спільному засіданні кафедри соціальної філософії та кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, опубліковані в наукових збірках і викладені в доповідях і виступах на міжнародних конференціях: ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні проблеми управління» (м. Київ, 2005 р.); XII Науково-теоретична конференція професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів Кримського інженерно-педагогічного університету (м. Сімферополь, 2006 р.); XXXV Наукова конференція професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів «Актуальные проблемы философии: (общество, политика, культура)» (м. Сімферополь, 2006 р.); III Всекримська наукова конференція «Молодая наука Крыма» (м. Сімферополь, 2007 р.); I Міжвузівська науково-теоретична конференція «Социально-политические и культурные проблемы современности» (м. Сімферополь, 2008 р.); Міжнародна конференція «Интеллигенция, ее роль в поиске гражданского согласия в условиях общества переходного периода» (м. Сімферополь, 2008 р.); IV Всекримська наукова конференція «Молодая наука Крыма» (м. Сімферополь, 2008 р.); XVII Міжнародні наукові читання «Культура народов Причерноморья с древнейших времен до наших дней» (м. Сімферополь, 2009 р.).

Положення дисертації апробовані автором у процесі викладання культурології, етики студентам Республіканського вищого навчального закладу «Кримський інженерно-педагогічний університет», м. Сімферополь.

Публікації. Результати проведеного дослідження знайшли відображення у 12 публікаціях, з них 6 статей - у провідних наукових виданнях України, що увійшли до переліку видань ВАК.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаної літератури (210 позицій). Загальний обсяг тексту дисертації складає 214 сторінок, з них 196 сторінок - основна частина роботи.

Основний зміст роботи

культура благодійність релігійний етичний

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, аналізується ступінь її наукового опрацювання, формулюються мета й завдання, об'єкт і предмет дослідження, характеризується методологія, розкривається наукова новизна, теоретична й практична значущість дослідження.

У першому розділі «Логічні й культурологічні аспекти благодійності» проведено філософсько-лінгвістичний аналіз категорії «благодійність», з метою уточнення світоглядних позицій дослідників і сенсу поняття «благодійність» і споріднених йому понять у різних культурах на рівні буденної свідомості.

У підрозділі 1.1. «Походження й сенс терміна «благодійність» проведено порівняльний аналіз категоріального апарату благодійності з метою довести, що благодійність є вищою формою прояву людської індивідуальності, з'ясовано сенс поняття «благодійність» порівняно з близькими йому за змістом поняттями. Оскільки в дисертації благодійність розглядається також як практична форма гуманізму, то з метою аналізу теоретичних проблем гуманізму, альтруїзму, гуманності, людинолюбства тут залучаються роботи С. Анісімова, Р. Апресяна, Н. Гордіенка, Н. Зотова, В. Ільїна, А. Карімського, Л. Когана, В. Кувакіна.

Щодо благодійності існує широкий спектр думок, які зводяться до загального судження: «Благодійність - це гранично загальне поняття. З одного боку вона необхідна, оскільки допомагає вирішити найважливіші соціальні проблеми (бідність, низький гуманістичний рівень і т.д.), з іншого ж боку - безпорадна, оскільки повністю жодна з цих проблем до кінця вирішена не була».

Виділено універсальну, конституціональну й інституційну категорії благодійності. Як категорія універсальна, благодійність має властивості загальності й необхідності, як конституційна категорія, благодійність містить у собі різні поняття, пов'язані з нею семантично й етимологічно. Інституційність виявляється в розповсюдженні благодійності на різні верстви людського суспільства (безробітні, сироти, інваліди, люди похилого віку й подібні категорії громадян). У поданому розділі благодійність розглянуто в контексті релігійної філософії та історії, оскільки, по-перше, зміст благодійності обумовлено ниткою релігійних, світоглядних і культурних обставин і практик, а по-друге, найбільш адекватне тлумачення концепту «благодійність» містять, передусім, тексти релігійного змісту. Підкреслено, що найбільш давнім виявом благодійності в іудео-християнській традиції є діаконія (етимологія поняття «діаконія» в значенні «благодійне піклування і практика» сходить ще до текстів Фукидіда, Платона, Демосфена).

Особливе місце в підрозділі посідає дослідження благодійності як культурологічної універсалії, яка має властивості загальності й необхідності, про що свідчать основні джерела благодійної діяльності (автономні й гетерономні).

Проведено дослідження понять альтруїзм і гуманізм, що входять у смисловий контекст благодійності. У процесі дослідження встановлено генетичний зв'язок двох культурологічних універсалій: справедливості й благодійності. Показано, що вони пов'язані між собою генетично та взаємодіють між собою за принципом додатковості.

Зроблено висновок, що поняттєвий зміст благодійності є ширшим за надання допомоги сиротам і незаможним, а тому становить собою ключове поняття культурологічного дискурсу.

У підрозділі 1.2. «Культурологічний аналіз феномена благодійності» феномен благодійності досліджено як одну з вищих форм виявлення людських потреб. Здійснено культурологічний аналіз поняття «благодійність» на тлі ідеальних, вітальних і соціальних потреб. Теоретичною основою дослідження поданої проблеми стала ієрархія людських потреб, сформульована американським дослідником А. Маслоу. Також запропоновано нову версію ієрархії потреб, у якій акцент зроблено на ролі благодійності у вирішенні тих чи інших потреб.

У результаті сформульовано висновок, що соціальні й ідеальні потреби взаємодіють між собою: здійснюючи благодійну спробу, доброчинець вирішує не тільки соціальні проблеми, але, у міру своєї духовності, виходить за межі повсякденного природного буття людини, за межі досягнутого людиною розуміння світу, тобто перебуває в стані трансцендентності. Трансцендувати - означає долати межі свого емпіричного буття, переборювати себе, прагнути стати вище, вийти на новий виток свободи, перш за все, духовної свободи. Стан духовності - трансценденція свідомості за межі повсякденного буття до висоти релігійного та філософського осягнення світу.

При розгляді ціннісного статусу поняття справедливість у контексті взаємозв'язку та взаємодії двох концептів «благодійність» - «справедливість» як культурологічних універсалій зроблено висновок про те, що концепт «благодійність», будучи генетично пов'язаний з концептом «справедливість» і, маючи властивості загальності й необхідності, є культурологічною універсалією. Сформульовано визначення поняття «соціальна справедливість»: це міра суспільної користі норм і законів, що встановлюють і підтримують такий порядок життєдіяльності людей і організацій, фізичних і юридичних осіб, який сприяє виживанню та прогресивному розвиткові суспільства. Нами розглянуто найважливіші аспекти принципу соціальної справедливості, які полягають у наступному:

- економічне вираження принципу соціальній справедливості: кожній людині - еквівалентна винагорода за корисні для суспільства результати її праці і, відповідно, кожній - еквівалентне покарання за завдану суспільству шкоду;

- моральне вираження принципу соціальної справедливості: рівна для всіх відповідальність перед загальнолюдськими етичними принципами;

- правове вираження принципу соціальної справедливості: рівність прав і відповідальності людей перед законом;

- соціально-політичне вираження принципу соціальної справедливості: гарантія забезпечення прав і свобод, гарантія отримання соціальної допомоги;

- релігійне вираження принципу соціальній справедливості: рівність усіх перед Богом і рівна для всіх можливість вибору віросповідання;

- історико-культурне вираження принципу соціальній справедливості: рівнодоступність для всіх громадян культурних цінностей;

- соціально-комерційне вираження принципу соціальної справедливості: рівна для всіх можливість придбання товарів за еквівалентну ціну;

- соціально-демографічне вираження принципу соціальної справедливості: рівна для всіх можливість вибору місця проживання.

Будь-яке порушення цього принципу створює феномен соціальної несправедливості, який пронизує потім усю систему суспільних відношень від економіки до системи освіти та виховання підростаючого покоління.

У підрозділі 1.3. «Природа благодійності: антропологічні основи» вперше розкрито антропологічну основу благодійності, яку можна виразити в тезі: природа благодійності є своєрідним відображенням природи людини.

З урахуванням даних сучасної психології та філософії, сутність людини репрезентована у вигляді єдності трьох її іпостасей: індивіда, особистості й індивідуальності. Культура благодійності представлена, передусім, у контексті релігійної культури. Відмічено онтологічні, соціальні, психологічні й етичні підстави благодійності. Онтологічні (буттєві) підстави благодійності ґрунтуються у ставленні людини до Вічності; соціальні підстави релігії мають відношення до реальних умов людського життя, яке реалізується в трьох вимірах історичного часу - минулого, теперішнього та майбутнього; психологічні підстави релігії зовні виявляються у відчутті страху, самотності, невпевненості й перебувають у глибинах інтимного й індивідуального світу людини; етичні підстави релігії полягають у потребі людини мати для себе етичний ідеал, повторювати за авторитетом, наслідувати приклад.

Проведений аналіз не лише розкриває значну складність такого духовного феномена, яким є релігія, але й доводить, що потребу в релігійній вірі закладено в самій суперечливій природі людини, і до тих пір, доки людина (людство) збереже таку свою природу, вона завжди випробовуватиме і таким чином задовольнятиме потребу в благодійності, незалежно від того, чи усвідомлює вона це чи ні.

У другому розділі «Благодійність у контексті порівняльної культурології» аналізуються початкові, релігійно-етичні світоглядні символи та сенси, що визначають характер культури, у тому числі й такі культурологічні універсалії як справедливість і благодійність. Зроблено висновок про те, що благодійність, як діяльність з надання допомоги нужденним, є специфічною функцією кожного людського суспільства з часів розподілу праці. Разом з родоплемінним альтруїзмом, вона є практичною формою гуманізму, властивою всім суспільствам, починаючи з епохи античності.

У підрозділі 2.1. «Культура благодійності як втілення релігійно-етичної ідеї» культура благодійності розглядається як соціальний феномен, що становить собою діяльність з надання безоплатної та безкорисливої допомоги нужденним на основі сформованої в суспільстві настанови на цілеспрямований прояв таких вищих людських якостей, як співчуття, альтруїзм, гуманізм, милосердя.

Культура благодійності представлена у вигляді системи, у якій наявний взаємозв'язок психологічних, освітньовиховних, соціальних і релігійно-етичних чинників, що впливають на формування громадського сприйняття феномена благодійності.

Доведено, що початкові, релігійно-етичні світоглядні символи й сенси визначають характер культури, у тому числі й такі культурологічні универсалії як справедливість і благодійність. Визначено місце й роль релігії в історії культури та цивілізації. Виходячи з аналізу історії культури, констатовано, що культура або цивілізація (в даному випадку ці поняття поки вживаються як тотожні) не виникає на порожньому місці, вона виростає, як правило, з синтезу тих різноманітних культурних традицій, що їй передували, але певна релігійно-етична ідея, що в ній міститься, робить цю культуру цілісною.

Зроблено висновок, що традиційна культура благодійності надихнута, перш за все, релігійним світоглядом і світовідчуттям, вона відображає особливості різних періодів і епох в історії культури, і, врешті-решт, згасає, підкоряючись особливостям постіндустріальної цивілізації.

У підрозділі 2.2. «Благодійність у різних культурних традиціях: компаративістський аналіз» вивчається питання успадкування сучасними культурами загальнолюдських цінностей через найдавніші традиції й обряди, оскільки всі нині існуючі культури є продовженням стародавніх культур. Провідником цих цінностей, у більшості випадків, є етична система, що іменується релігією. Тому, у контексті досліджуваної теми, приділено увагу ціннісному осмисленню благодійності в найбільших релігіях світу: буддизмі, християнстві й ісламі. У кожній релігійно-етичній системі благодійність набуває різних форм - від милостині й громадського піклування до організованої системи соціального захисту, що поєднується з різними видами суспільної та приватної благодійності. Проте практично незмінними на всіх етапах розвитку даного явища залишаються стрижневі мотиви благодійності: співчуття, людяність і повага гідності особи, спокутування гріха, престиж і соціальне визнання.

Феномен благодійності розглянуто у зв'язку з феноменом власності та багатства, як породження власності. Зазначено, що милосердя можливе й без власності (багатства), оскільки милосердя засноване, перш за все, на любові до ближнього, а не на корисливому розрахунку, чого не можна сказати про благодійність. Благодійність, передусім, є притаманна людям, які володіють значними статками. Убогість і бідність же, у багатьох випадках, можуть спровокувати виникнення заздрості й ненависті з боку нужденних, і, разом з тим, можуть бути підставою для співчуття та милосердя щодо таких же бідних. У другому випадку підставою для подібного ставлення можуть бути високі етичні засади, що сформовані, наприклад, релігійною мораллю.

Зроблено висновок, що розглянуті етичні принципи, що є спільними для всіх релігій, послужили відправною точкою для всіх подальших міркувань про власність і багатство, специфіка яких залежить від комплексу віровчення в тій чи іншій релігії.

У підрозділі 2.3. «Основні етапи становлення й особливості розвитку вітчизняної благодійної практики» описано генезис благодійності та вплив церковних і суспільних реформ на її сприйняття та здійснення. Охарактеризоване поетапне становлення й розвиток вітчизняної благодійності та зроблено наступний висновок: істотною особливістю православної благодійності періоду Київської Русі стала наявність життєстійких комплексів кровноспоріднених відносин, які підтримували відтворення численних громадських структур і пов'язаних із ними форм обов'язкової допомоги членам кровноспорідненої общини і, разом з тим, нерозбірлива роздача милостині, відсутність єдиної соціальної політики. Це не могло вирішити проблему виникнення жебрацтва та можливості його профілактики.

Зміст і форми благодійності, як уже було зазначено, великою мірою визначаються релігійною моральністю. Зокрема, на всіх етапах розвитку вітчизняного християнського суспільства істотну роль у розвитку культури благодійності відігравала Православна Церква, що опиралася на християнське вчення про милосердя, яке розглядає турботу й допомогу бідним як спосіб спокутування гріха, засіб очищення душі й релігійного самовиховання особистості.

У ході дослідження зосереджено увагу на той факт, що істотні зміни в справі вітчизняного благочинства пов'язані з петровськими реформами, коли метою держави стало не Царство Небесне, а прогресуючі поліпшення земного становища. Отже, у галузі благодійної практики наступає новий період, який можна позначити як «епоху абсолютистської благодійності». Жебрак перестає бути самоцінністю, його цінність визначається корисністю для суспільства. Наступає епоха громадянського піклування. Мета його - розумне й організоване забезпечення нужденних необхідним і попередження убозтва.

Приділено увагу історії та культурним особливостям благодійної практики в Таврійській губернії. Зазначено, що розквіт благочинної діяльності в даному регіоні пов'язаний з відміною кріпосного права, коли починає формуватися практика створення громадських організацій. Указано на значущість молодого капіталу в ролі земств, як організацій, що самоврядовані.

Відмітною особливістю благодійності в Таврійському регіоні було те, що тут благодійність виступала чинником об'єднання різних народів. Оскільки даний період був пов'язаний з відміною кріпосного права, виникненням земств і переходом від релігійної благодійності (як правило, спрямованої на потреби певного народу) до благодійності світської.

Уперше охарактеризовані етнокультурні й ментальні підстави української благодійності. Посилаючись на філософську спадщину Г. Сковороди та П. Юркевича, а також на роботи сучасних дослідників - І. Бичко й А. Кульчицького, уточнено такі важливі для української благодійності поняття як матерналізм (особливе ставлення до допомоги ближнім, що характеризується піднесеною, безкорисливою материнською турботою), кордоцентризм або «філософія серця» (психологічне розуміння чужого душевного життя).

Зроблено висновок, що концепція благодійності в нашій вітчизні пережила складну еволюцію, у ході якої вона зазнала впливу двох інститутів: церкви й соціуму. Саме дуалізація та протистояння цих двох впливів визначили не тільки історичні форми вітчизняної благодійності, але й її сучасне становище.

У третьому розділі «Благодійні практики в культурі сучасного Заходу» досліджено місце та роль благодійності в сучасному європейському суспільстві та зроблено висновок, що суспільний інститут благодійності, який функціонує як один зі складових елементів громадянського суспільства, спричиняє активний вплив на суспільний розвиток. Цей вплив може бути позитивним, коли благочинна діяльність допомагає долати наслідки знов і знов виникаючих форм і видів відчуження, так і негативною, коли разом з пропагандою благодійності конкретному суспільству нав'язуються чужі та (або) несвоєчасні ідеали суспільного розвитку.

У підрозділі 3.1. «Особливості благодійної діяльності в основних конфесійних субкультурах Заходу» досліджено процес формування людини-благоотримувача й людини-благодійника, виходячи з поля дослідження, окресленого французьким філософом, істориком і теоретиком культури Мішелем Фуко.

Згідно з гіпотезою Фуко, образ людини в сучасному знанні окреслюється трьома різновидами емпіричних об'єктів: Життя, Праця та Мова. Таким чином, скінченність людини визначена й обмежена біологією його тіла, економічними механізмами праці та мовними механізмами спілкування. Причина, за якою ці субкультури розглянуто в релігійному контексті, полягає в наступному: російський філософ М. Бердяєв зазначив, що без релігії та моральності можлива лише цивілізація (технологічна цілісність), проте неможлива культура (духовна цілісність). Отже, він формує таку послідовність: релігія - моральність - культура. Відповідно до даної схеми, здійснено аналіз трьох релігійних субкультур (православ'я, католицизм і протестантизм) з позиції їх етичного змісту та виділено три, що можливі в християнстві, форми благодійної культури. Категоріями, через які знайшов своє вираження предмет дослідження, стали вищезгадані Життя, Праця, Мова.

У результаті дослідження зроблено наступні висновки: благодійність у православній культурі - акт не лише духовний чи економічний, але і своєрідний спосіб життя, де благоотримувачі та благодійники утворюють єдиний психологічний ланцюжок; основна відмінність католицької благодійності в можливості благими справами спокутувати гріхи, тоді як у православ'ї лише муки совісті спокутують їх; у протестантській традиції гріх бути не тільки жебраком, але й не прагнути стати багатим. У католицизмі благодійністю можна спокутувати гріхи, у православ'ї ж, де спокутування гріха відбувається шляхом мук совісті й духовного очищення це неможливо. Протестантизм заперечує жебраколюбсво, оскільки жебраки є такими тому, що не угодні Богові. Отже, їх необхідно ліквідовувати, але не фізично, а примусивши до роботи. Можливо, добросовісна праця зробить їх забезпеченими. Услід цьому твердженню, у 1878 р. пастором методистської церкви Уїльямом Бутом була створена міжнародна християнська благодійна організація - Армія Спасіння.

Отже, різне ставлення до понять Життя, Праця, Мова в трьох християнських культурах сформували різні моделі благодійності.

У підрозділі 3.2. «Благодійність у процесі формування правової культури» здійснено дослідження феномена благодійності в контексті права. Оскільки саме право (jus, justitia - лат. справедливість) завжди, починаючи з давніх-давен, захищало «природні права природної людини», а згодом почало здійснювати нормативний супровід інституту благодійності.

У поданому контексті досліджено інтерпретації благодійності в умовах так званих «трьох поколінь прав людини». Феномен благодійності розглянуто в контексті права, оскільки благодійність і справедливість як культурологічні категорії пов'язані генетично та співвідносяться за принципом доповнювання.

Визначено, що ставлення до феномена «права людини» необхідно розглядати в межах суб'єктно-об'єктних відношень, де на кожному історичному відрізку часу з'являтимуться нові суб'єкти й об'єкти благочинної діяльності. Під суб'єктом ми розуміємо носія предметно-практичної діяльності й пізнання (індивід, соціальна група), джерело активності, спрямованої на об'єкт. Різноманітність суб'єктів благодійності зумовлюється проблемами, наявними в об'єктів.

В умовах прав першого покоління благодійність може бути представлена як патерналізм, тобто такий тип владних відносин, який засновано на особистій відданості та вдячності своєму опікунові в обмін на захист і турботу. Саме патерналізм став джерелом сучасної західноєвропейської та американської благодійності.

Передумовою виникнення прав другого покоління, стала неопозитивістська юриспруденція. Ця група прав мала назву «права на гідне існування». Друге покоління прав людини, що закріплює за державою та її структурами зобов'язання щодо підтримки рівня життя громадян за рахунок справедливого (пере-) розподілу на їх адресу тих чи інших ресурсів, що стало основою для соціальної діяльності та благодійності. Важливою складовою благодійності цього періоду є соціальний капітал. Ідея соціального капіталу вперше була сформульована Р. Патнемом у роботі «Працююча демократія».

До третього покоління належать спеціальні права так званих маргінальних верств населення, які через фізіологічні або соціальні причини не мають рівних з рештою громадян можливостей у реалізації загальних прав і свобод і тому потребують спеціальної підтримки з боку національних держав і світової спільноти.

У 1990-х роках фахівці заговорили про перспективу формування четвертого покоління прав людини, пов'язаних зі збереженням генетичної ідентичності, - потреба в таких правах пов'язана з новими можливостями генної інженерії. Суб'єктом благодійності в даному випадку буде людство як таке, а об'єктом - біологічний вид Homo sapiens (людина розумна). Це покоління прав людини покликане нейтралізувати, те, що є антиподом благодійності, тобто породженнями генних модифікацій.

Таким чином, кожне покоління приносить із собою нові вимоги, що мають назву прав людини, і неминучі конфлікти «нових» прав зі «старими», унаслідок чого рівень захищеності, як і благодійності, може не зрости, а знизитися.

У підрозділі 3.3. «Культура благодійності як необхідний елемент громадянського суспільства в Україні» проведено дослідження доброчинної діяльності в суспільстві ліберальних цінностей, її впливу на суспільний розвиток (позитивний і негативний), з'ясовано, які функції може виконувати благодійність у громадянському суспільстві. Під основною сучасною формою доброчинної діяльності тут мається на увазі діяльність недержавних некомерційних об'єднань. До сучасних дослідників, що зробили важливий внесок у вивчення різних аспектів сучасних форм благодійності, необхідно віднести А. Гончарову, С. Ліндеманн-Комарову, О. Панаріна, К. Холодковського, І. Семененко. З погляду соціокультурного підхода благодійність розглядається в роботах Л. Лавріненко, Ю. Тазьміна, В. Ярської.

Питання благодійной практики та діяльності благодійних закладів висвітлюються в працях також закордонних політологів K. Janda, J.M. Berry, J. Coldman, J. Clarke, A. Cochrane, C. Smart, J.D. Mabbott, D.C. Saffell, G. Sartori.

У контексті соціокультурного прояву благодійності проведено аналіз деяких функцій, що виконує благодійність у сучасному суспільстві. Аналіз типології і форм благодійності дозволив більш глибоко описати сам феномен благодійності, диференціювати його практичні прояви та виокремити не тільки структурні, але й функціональні характеристики благодійності.

У процесі дослідження всі форми благодійності поєднано в дві основні групи: співчутливу (благодійність у чистому вигляді) і функціональну (державну).

Уточнено зв'язок понять «відчуження» (дане поняття вперше було згадане в роботі «Філософія права» німецьким філософом Г. Гегелем) і «благодійність», що дозволило зробити висновок, що благодійна практика може допомогти подолати наслідки відчуження. Під відчуженням розуміється етична деформація людини внаслідок пропаганди споживчої культури. Результатом подолання наслідків відчуження є гуманізація загальнолюдських стосунків. За допомогою доброчинної діяльності реалізується потреба в гідному (і не тільки з матеріального, але й соціального боку) житті, як окремої людини, так і груп і верств суспільства.

Для максимально точної оцінки благодійності в сучасному українському суспільстві з'ясовано, у межах яких моральних і юридичних норм може існувати структурна організація, що здійснює допомогу нужденним, а також те, яку роль пануюча ідеологія відводить благодійності як діяльності, і благодійникові, як суб'єктові громадського життя.

Юридичні норми, у межах яких у сучасній Україні можлива благодійність, затверджені Законом України «Про благодійництво та благодійні організації» №531/97-ВР від 16.09.1997 р. Закон установив основи правового регулювання доброчинної діяльності, визначив можливі форми її підтримки органами державної влади та місцевого самоврядування, а також вирізнив особливості доброчинної діяльності в Україні. Доброчинна діяльність характеризується в Законі як добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, яка не передбачає отримання прибутків від цієї діяльності.

Зауважено, що напрями доброчинної діяльності в Україні порівняно законодавствами інших країн світу трактуються значно ширше. Серед них є такі, як: захист материнства й дитинства, надання допомоги багатодітним і малозабезпеченим сім'ям; надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям.

Проте, на відміну від законодавства провідних західних країн, в українському законі відсутні такі напрями доброчинної діяльності, як захист загальнолюдських і громадянських прав, сприяння розвиткові промисловості й комерції, підтримка різних релігійних напрямків і конфесій та деякі інші.

У результаті критичного аналізу Закону «Про благодійність і благодійні організації» зроблено висновок, що основною проблемою вітчизняної благодійності є високе оподаткування, що не сприяє успішному розвиткові благодійності в Україні.

Зроблено висновок, що на практиці спроба підвести вітчизняну дійсність під західні стандарти призводить до появи різних нових форм соціокультурного досвіду, на жаль, не завжди вдалих або ж не настільки ефективних, якими б вони мали бути. Такими новоутвореннями вважаються різноманітні благодійні акції, телемарафони, правозахисні рухи й тому подібні явища, що лише вирішують завдання виживання й соціалізації на рівні мікросоціуму, і далекі від імітованих зразків соціального досвіду.

У висновках підбито загальні підсумки проведеного дослідження. Підхід до досліджуваної проблеми з культурологічних позицій дозволив розкрити сутність благодійності як специфічного та важливого соціокультурного інституту, виявити його історико-культурні підстави, зміна яких визначає еволюцію цього феномена в різних суспільних умовах. Водночас слід зазначити не менш важливу тезу про те, що рівень і стан благодійності у суспільстві є не тільки індикатором, показником рівня і стану культури у цілому, але, в певному сенсі, і джерелом.

У результаті дослідження виявлено, що в історії культури благодійність та милосердя розглядалися як співвідношення двох аспектів культури: практичного та духовно-етичного. Але ж проведений логіко-етимологічний аналіз поняття благодійності свідчить про те, що її структурними елементами (а відтак і формами їх прояву в культурі), як на рівні теорії, так і на рівні практики, є милосердя, гуманність, філантропія, меценатство, спонсорство, соціальна робота, гуманітарна допомога.

В цьому сенсі важливим методологічним здобутком дослідження є інтерпретація двох споріднених та генетично пов'язаних між собою понять - благодійності і справедливості - як культурологічних універсалій, що мають такі якісні характеристики, як загальність та необхідність.

Аналіз суб'єктно-об'єктних відношень, в яких відбувається благодійна діяльність, довів, що різноманітність суб'єктів благодійності зумовлюється обставинами об'єктивного характеру. Доведено, що адекватне розуміння місця та ролі благодійності у функціонуванні тієї чи іншої культури потребує аналізу її інтерпретації в теоретичних концепціях і в масовій буденній свідомості, урахування впливу тих чи інших її трактувань на реальну практику допомоги нужденним. Причому характер такого роду відображення, зміст і спрямованість подібних інтерпретацій детермінуються знову-таки як інтересами суб'єктів благодійності, обумовленими їхнім соціально-економічним становищем і політичною ангажованістю, так і загальною психологічною атмосферою, менталітетом соціуму, його культурно-історичними традиціями.

Завдяки компаративістському аналізу феномена благодійності в контексті різних культурних і конфесійних традицій, виявлено не тільки окремі (етнокультурного чи конфесійного походження), але й загальні, загальнолюдські (антропологічні) характеристики феномена. Показано, що етичні принципи ставлення до людини та її майна стали відправною точкою для всіх подальших міркувань про власність і багатство, специфіка яких великою мірою залежала від комплексу віровчення тої чи іншої пануючої релігії.

Доведено, що на сьогодні роль благодійності в громадянському суспільстві України зводиться, перш за все, до соціально-правової допомоги тим, хто її потребує; при цьому аналіз типології і форм благодійності дозволив диференціювати практичні прояви та виокремити не тільки структурні, але й функціональні характеристики благодійності.

З'ясовано, що переважною формою благодійності з погляду ідеології громадянського суспільства є некомерційні організації, що залучають працю добровольців. За межами поданого дослідження залишилася діяльність сучасних релігійних організацій, більшість із яких діє на тих же організаційних принципах, що й некомерційні організації - добровольча праця, самоорганізація громадян. Проте учасники такого роду організацій головним мотивом своєї діяльності називають традиційні конфесійні цінності, пропагують милосердя як християнську чесноту. Продовжує існувати й така форма благодійності як милостиня.

Виявлено, що головними проблемами у здійснені української благодійності на сьогоднішній день є, по-перше, відсутність належної законодавчої бази, по-друге, відсутність адекватної взаємодії в системі «владні структури - благодійні організації» та підтримки благодійництва з боку влади і, по-третє, недовіра до практики благодійництва з боку населення.

У зв'язку з цим запропоновано наступні напрями розвитку культури благодійної діяльності:

- проведення комплексної державної політики у сфері підтримки благодійності;

- переогляд і доопрацювання закону «Про благодійність і благодійні організації»;

- внесення змін до законів «Про оподаткування доходу підприємств», «Про доходи фізичних осіб», «Про місцеві податки та збори», які в їх нинішньому стані, поза сумнівом, становлять перешкоду на шляху доброчинної діяльності;

- вирішення проблеми з оподаткуванням благоотримувачів, оскільки більшість із них є незаможними. Отже, необхідно уточнити статус незаможного;

- уточнення статусу волонтера й способи заохочення фізичних осіб, які займаються доброчинною діяльністю;

- в галузі формування сприятливого образу благодійника необхідно приділити увагу соціальній рекламі (необхідно відмітити, що вона має бути наявна), але тут можна запропонувати наступні шляхи її вдосконалення: у законодавстві чітко визначити термін «соціальна реклама», зобов'язати ЗМІ безкоштовно виділяти певну частину ефірного часу на цей вид реклами;

- відміна обмежень для грантового фінансування в галузі охорони здоров'я, освіти, мистецтва.

Таким чином, дослідження відобразило цілий комплекс теоретичних і практичних проблем, пов'язаних із формуванням в Україні сучасної культури благодійництва як дуже важливої складової національної культури взагалі. На шляху до цього результати дослідження можуть стати одним із перших кроків.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Кочнова О.А. Благотворительность как категория социальной философии / О.А. Кочнова // Вестник Севастопольского государственного технического университета. Философия. - 2006. - Вып. 78. - С. 137 - 143.

2. Кочнова О.А. Благотворительная деятельность в контексте украинского менталитета / Кочнова О.А. // Культура народов Причерноморья. - 2007. - Вып. 77. - С. 137-140.

3. Кочнова О.А. Эволюция концепции благотворительности в результате секулярных реформ 988-1917 гг. / Кочнова О.А // Культура народов Причерноморья. - 2007. - Вып. 112. - С. 106-109.

4. Кочнова О.А. Современные формы и функции благотворительности

/ Кочнова О.А. // Ученые записи Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Философия. Социология. - 2007. -

Т. 20 (59), №2. - С. 227-233.

5. Кочнова О.А. Патернализм как субинститут благотворительности

/ О.А. Кочнова // Вестник Севастопольского государственного технического университета. Философия. - 2009. - Вып. 94. - С. 52 - 55.

6. Кочнова О.А. Особенности благотворительной деятельности в основных конфессиональных субкультурах Запада / Кочнова О.А. // Культура народов Причерноморья. - 2009. - Вып. 164. - С. 59 - 62.

7. Кочнова О.А. Статус благотворительности в гражданском обществе / Кочнова О.А. // Сучасні проблеми управління: ІІІ международная научно-практическая конференція, 29-30 ноября 2005 г.: материалы конференции. - Киев, 2005. - С. 57-58.

8. Кочнова О.А. Специфика благотворительности в современном украинском обществе / Кочнова О.А. // XII научно-теоретическая конференция профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов Крымского инженерно-педагогического университета, 17-21 апреля 2006 г.: тезисы докладов конференции - Симферополь, 2006. -

Ч. 2. - С. 176 -177.

9. Кочнова О.А. Функции благотворительности в современном обществе

/ Кочнова О.А. // Актуальные проблемы философии: (общество, политика, культура): XXXV науч. конференция профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов, 25-28 апреля 2006 г.: материалы конференции - Симферополь, 2006. - С. 33 - 34.

10. Кочнова О.А. Уровни интерпретации феномена благотворительности

/ Кочнова О.А. // Молодая наука Крыма: III Всекрымская научная конференция, 19 октября 2007 г.: материалы конференции - Симферополь, 2007. - С. 55 - 57.

11. Кочнова О.А. Благотворительность и социальная справедливость

/ Кочнова О.А. // Социально-политические и культурные проблемы современности: I межвузовская научно-теоретическая конференция, 8 апреля 2008 г.: материалы конференции - Симферополь, 2008. - Вып. 1. - С. 116 - 119.

12. Кочнова О.А. Благотворительность элит / Кочнова О.А. // Интеллигенция, ее роль в поиске гражданского согласия в условиях общества переходного периода: международная конференция, 23-26 мая 2008 г.: тезисы докладов международной конференции - Симферополь, 2008. -

С. 4 - 47.

Размещено на Allbest.ru

...