Літургія в українській музиці кінця ХХ – початку ХХІ століть (до проблеми співвідношення обряду і жанру)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ П. І. ЧАЙКОВСЬКОГО

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Літургія в українській музиці кінця ХХ - початку ХХІ століть (до проблеми співвідношення обряду і жанру)

Тищенко Олена Вячеславівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії музики етносів України та музичної критики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського Міністерства культури України (Київ)

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, доцент

Чекан Юрій Іванович

доцент кафедри історії музики

етносів України та музичної критики

Національна музична академія України імені П. І. Чайковського

Офіційні опоненти:доктор мистецтвознавства, професор

Шаповалова Людмила Володимирівна

зав. кафедрою інтерпретології та аналізу музики

Харківський національний університет мистецтв

імені І. П. Котляревського кандидат мистецтвознавства

Степанченко Галина Василівна

Заступник Голови правління

Київська організація Національної спілки композиторів України

Захист відбудеться «_29_»_червня_ 2011 року о _12_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського за адресою: 01001, Київ, вул. Архітектора Городецького, 1/3-11, фойє Малого залу, 4-й поверх.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського.

Автореферат розісланий «_23_»_травня_2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат мистецтвознавства, доцентІ. М. Коханик

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Зацікавленість людини духовним світом, езотеричними практиками, відкриття свого невідомого «я», повернення до релігії - стало характерною прикметою пострадянського простору від початку 90-х років ХХ століття. Ці процеси не могли оминути й мистецтво, зокрема музику. Тут «одухотворення» зазнають навіть ті жанрові форми, які ніколи не були пов'язані з храмовим мистецтвом (така «сакралізація» відбувається також і в неакадемічній музичній сфері, і в інших видах мистецтва). Таким чином, поряд із музикою релігійного призначення в культурний простір України входить духовна музика на біблійні та богослужебні тексти, за творами сучасної духовної поезії та на релігійні сюжети. В цьому переліку Літургія стоїть окремо, оскільки як богослужіння тисячолітньою традицією пов'язується із витоками християнства, а як похідний від богослужіння музичний жанр позначена особливою сакральністю.

Літургія, головне богослужіння ортодоксальної християнської церкви, за два тисячоліття свого існування пройшла довгий шлях становлення, розвитку, асиміляції в різних культурах. Вона вплинула на розвиток не тільки мистецтва, але й літератури, науки, філософії, соціальних інститутів тощо. За словами о. П. Флоренського, літургія є «синтезом мистецтв», але в жодному з них, окрім музики, вона не дістала самостійного жанрового втілення. Звичайно, вживання терміну «жанр» щодо літургії може бути досить спірним, але, менше з тим, є широко вживаним стосовно як «авторських», так і «богослужебних» літургій, через що виникає проблема жанрової атрибуції, якої не вирішують існуючі дослідження. Значна ж кількість сучасних авторських літургічних творів, що з'явилися за останні п'ятнадцять років в українській музиці (Р. Гурка, Лесі Дичко, Р. І. Дрозда - о. М. Б. Дрозда, архієпископа Іонафана (Єлецьких), В. Камінського, О. Козаренка, В. Сильвестрова, М. Скорика, Є. Станковича, В. Степурка, Р. Твардовського, М. Шуха, О. Яковчука), потребує своєї класифікації, осмислення та аналізу.

Проблема жанрової атрибуції літургічних творів зумовлена наявністю певної диференціації між культовою та духовною музикою. Перша використовується виключно в обрядах, друга, зберігаючи свою емоційно-смислову домінанту, виходить за межі суто функціонального призначення, що істотно змінює ракурс сприйняття музики, а також особливості її відтворення, інтонаційно-лексичний фонд тощо. Щодо музики літургії, то вона останнім часом все частіше виконується поза богослужінням у концертних залах не тільки як цикл богослужебних піснеспівів, але й як окремий авторський твір. І якщо в богослужінні літургія є обрядом, то у світському середовищі - жанром. Визначення типових рис обряду та жанру, а також паралелей, збігів та протиставлень між цими феноменами дозволить намітити шляхи вивчення літургії в сучасному культурному і, зокрема, в музичному середовищі.

В основу класифікації сучасних авторських літургічних творів українських композиторів будуть покладені вихідні передумови функціонування - направленість на використання в обряді чи на концертне виконання Термін «літургічні твори» використовуємо як узагальнюючий для творів, створених за зразком канонічної православної чи греко-католицької літургії, і таких, що мають розбіжності у назвах («Літургія сповідницька», «Літургічні славослів'я» і т. ін.). .

Активна композиторська та виконавська діяльність у сфері духовної музики викликає не меншу активність і з боку дослідників. Наприклад, у Росії вивчення духовної музики виросло в окрему широку галузь музикознавчих досліджень. Не відстає в цьому відношенні і Україна - кількість досліджень, присвячених духовній музиці, зокрема літургії, зростає з кожним роком. Але слід відмітити унікальність українського духовно-релігійного середовища, що здавна є зоною перетину декількох релігійних конфесій.

Об'єктом дослідження є літургія в сучасній українській композиторській творчості.

Предметом дослідження є авторські літургічні твори українських композиторів рубежу ХХ-ХХІ століть через призму обрядового використання та жанрового втілення.

Мета дослідження - аналіз та класифікація сучасних авторських літургічних творів у їхньому співвіднесенні з обрядовою (культовою) та мистецькою (світською) обстановкою функціонування.

Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань:

розкрити поняття обряду та жанру як полюсів системи координат, в якій існує та функціонує літургія;

виділити складові категорій «обряд» та «жанр» із метою виявлення відмінностей богослужебної та концертної літургій;

спроектувати особливості функціонування творів у системі обряду та системі жанру на творчість сучасних українських композиторів;

описати та систематизувати авторські літургічні твори рубежу ХХ-ХХІ століть, написані українськими композиторами;

через співвідношення канонічної традиції та авторської моделі в аналізованих творах виявити переважання обрядових чи жанрових ознак.

Аналітичною базою дослідження є українські авторські літургічні твори створені на рубежі ХХ-ХХІ століть.

Теоретичною та методологічною базою роботи стали дослідження з таких наукових галузей: літургія український музика обряд

антропології та фольклористики: дослідження А. Байбуріна, О. Веселовського, А. ван Геннепа, О. Лосєва, Є. Мелетинського, О. Новік, В. Проппа, Б. Путілова, О. Седакової, Е. Тайлора, М. Толстого та С. Толстої, Дж. Фрезера складають уявлення про обряд, його структуру та функції через описання та аналіз різноманітних архаїчних обрядів та народних вірувань;

літургіки та богослів'я: праці о. С. Булгакова, архімандрита Кіпріана (Керна), о. О. Меня, о. А. Сурожського, о. О. Шмемана дають поняття про богослужіння, про історичний розвиток та становлення літургії, її структуру та духовно-релігійне призначення;

літературознавства та культурології: залучені праці, в яких досліджувалася генеза жанру з обряду, а також роботи з теорії жанру: С. Авєрінцева, М. Євзліна, Д. Лихачова, Ю. Лотмана, В. Топорова, Ю. Тинянова, О. Фрейденберг;

теоретичного та історичного музикознавства: роботи М. Арановського, Г. Дауноравичене, М. Лобанової, О. Маркової, Є. Назайкінського, О. Соколова, О. Сохора, В. Цуккермана допомагають розкрити сутність та особливості функціонування феномену музичного жанру.

Окремо виділимо праці, в яких досліджуються богослужебні жанри та музика літургії: монографії І. Гарднера, Н. Гуляницької, В. Мартинова, дисертаційні дослідження А. Ковальова, Н. Середи, роботи Н. Герасимової-Персидської, Є. Герцмана, Л. Зайцевої, Н. Костюк, Л. Шаповалової, О. Шевчук. Окремі статті численних дослідників присвячено аналізу певних жанрів духовної музики, зокрема літургії, у творчості російських та українських композиторів;

Наукова новизна роботи. Розроблено класифікацію літургічних творів українських композиторів на основі вихідної функціональної спрямованості та особливостей музичної мови, культурно-естетичних зв'язків. Сучасні літургічні твори розглядаються як музика до служби (через категорію обряду) та як музичний твір (через категорію жанру). Вперше системно аналізуються літургічні твори сучасних українських композиторів: Р. Гурка, Р. І. Дрозда - о. М. Б. Дрозда, архієпископа Іонафана (Єлецьких), В. Сильвестрова, М. Скорика, Є. Станковича, В. Степурка, М. Шуха.

Практична значимість дисертації полягає в можливості використання її матеріалів в учбовій практиці - курсах історії української музики, аналізу музичних творів, спеціалізованих курсах, а також теоретичному музикознавстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно планів науково-дослідної роботи кафедри історії музики етносів України та музичної критики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського і відповідає темі № 16 „Музична культура ХХ-ХХІ століть” перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Тема затверджена Вченою радою академії (протокол засідання № 11 від 28 квітня 2009 р.)

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на кафедрі історії музики етносів України та музичної критики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Основні ідеї та положення роботи були викладені у доповідях на наукових конференціях: VII та VIII всеукраїнська науково-теоретична конференція «Молоді музикознавці України» (Київ, 2005 та 2006); всеукраїнська наукова конференція акції «Мистецтво молодих 2005» «Еволюційні процеси в музичному мистецтві: від минулого до майбутнього» (Донецьк, 2005); наукова конференція аспірантів “Post-graduates reports about their scientific research” (Київ, 2006), ІІІ студентська наукова конференція «Проблеми музичного мистецтва: спадщина і сучасність» (Київ, 2006); науково-практична конференція «Духовна культура України: традиції і сучасність» (Київ, 2007), VIII науково-практична конференція Українського товариства аналізу музики (Київ, 2008).

Публікації. За темою дисертації опубліковано п'ять статей у збірках, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота обсягом 183 сторінки складається зі вступу, двох основних розділів, висновків, списку використаних джерел (203 позиції) та Додатків, де розміщено схеми літургій та нотні приклади.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, її наукова новизна та практичне значення, формулюються мета та завдання дослідження.

Розділ 1 - «Літургія між обрядом та жанром» - є теоретичною частиною роботи і складається з двох підрозділів, що розкривають особливості функціонування літургії в системі понять обряду і жанру.

Підрозділ 1 «Літургія та обряд» розглядає обряд як явище в історичній перспективі та як термін у науковій літературі: наводяться визначення обряду, розглядаються його структура та функції, а також розуміння обряду у християнстві.

У пункті 1.1 «До проблеми визначення обряду» розглянуто літературу з вивчення обряду, його визначення, а також пошуки вчених у цьому напрямі. В загальному плані обряд розуміють як сукупність певної послідовності дій, обумовлених традицією (В. Куєвда, С. Ожегов, Д. Ушаков, К. Чистов та словникові визначення). Далі йдуть розбіжності: в залежності від наукового підходу та галузі знань, обряд відносять або в цілому до соціальної сфери (C. Ожегов, В. Пропп, К. Чистов), або лише до однієї з її сторін - релігійної, світської тощо (В. Тернер). Загалом поняття обряду/ритуалу є досить широким, через що може водночас і відсилати до архаїчного значення як дії, що відтворює процес створення Всесвіту, і пояснювати абсолютну більшість явищ життя людини; а може бути і найменшим елементом будь-якої окремої релігійної, суспільної або соціальної дії. У дисертації поняття «обряд» розглядається лише у світлі літургії, для якої він є одним зі способів існування в людському житті та культурі.

Пункт 1.2 («Структура і функції обряду/ритуалу, його види») присвячено функціям та структурі архаїчного обряду, що був важливим як для всього колективу, так і для кожної конкретної персони, особливо на етапі становлення і розвитку людського суспільства. Архаїчність обряду, його синтетичність та багатогранність дозволяють ученим виділити різні його функції в історії розвитку людства: соціальна, яка організовує життя людини у фізичному світі і в соціумі, дає схему правил поведінки, сприяє формуванню моральних норм (В. Топоров, А. Байбурін); комунікативна, що не тільки сприяє виробленню системи спілкування з іншими людьми, а й має забезпечувати зв'язок із надприродними силами (К. Лоренс, О. Новік, К. Сарінгулян); інформаційна, де через особливу систему сталих знаків і символів відбувається накопичення та передача знань, досвіду тощо (А. Байбурін, В. Тернер; В. Топоров); охоронна, яка забезпечує зберігання та передачу інформації, оберігає різні народності та культури від зникнення та змішування (К. Лоуренс); аксіологічна, де на основі засвоєних знань, досвіду, правил та норм суспільства виробляється система оцінок навколишнього світу, ідеальні уявлення про нього, стосовно яких людина будує світ навколо себе (В. Тернер).

Структура обряду залежить від його функціонального призначення. «По горизонталі» обряд постає як послідовність певних дій і в такому ракурсі найменше піддається будь-якому узагальненню. Але внутрішнє наповнення цієї послідовності дій («по вертикалі») певною мірою є спільним для різних його видів, оскільки обряд звертається до всіх органів чуття людини, передбачає відсутність глядачів (всі присутні - активні учасники), незмінність відтворення. Ці ознаки дали змогу вченим розглядати обряд як текст, виділяючи декілька рівнів в організації цілого. О. Сєдакова виокремлює такі плани: змістовний, акціональний, агентний, предметний, план термінології. У структурі, запропонованій М. Толстим, обрядовий символ може буди виражений через акціональний (дієвий), реальний (предметний) та вербальний (мовленнєвий) види. За тими самими параметрами часто описуються богослужіння (літургія, вечірня тощо) у Законі Божому або виданнях просвітницького та наукового направлень.

Пункт 1.3 «Обряд у християнській церкві» присвячено особливостям сприйняття терміну «обряд» у християнському середовищі та центральному богослужінню християнської церкви - літургії.

У релігійному християнському середовищі, церковному обіході, а також спеціалізованій літературі більш вживаним і доречним щодо служб, які відправляються, є термін «богослужіння». Церковні обряди вважаються лише складовою його частиною, тобто можуть виражати окремі традиційні дії - поклони, кадіння, порядок поведінки у храмі тощо. У богослужебній догматиці прийнято вирізняти Таїнства (особливо сакральні дії та молитви) та обряди (як зовнішню сторону богослужіння) (Архімандрит Кіпріан (Керн), о. О. Мень, о. П. Флоренський, о. О. Шмеман).

Функції християнського обряду ззовні ті самі, як і в архаїчного, але на час виникнення християнства соціальне життя, форми мислення були іншими. Вже існувало певне розділення сфер життєдіяльності людини, світське (позаобрядове) життя поступово набувало більшої ваги. У перші віки існування християнство відмежовувалося від будь-яких форм обрядовості. Тому і його вплив на суспільство виходив за рамки обряду і, на відміну від язичницьких вірувань, був наднаціональним.

Таким чином, християнський обряд - це зовнішня актуалізація віри, її догматів, релігійної ідеології через священні дії та предмети, аутичні (слова, музика) та візуальні компоненти цілого дійства, що мають певну послідовність; відбувається у визначений час (служби добового та річного циклів) або пов'язується з певною подією (хрестини, весілля, похорон тощо), освячене традицією, має містико-догматичний смисл, разом з Таїнствами є необхідними складовими богослужіння. Головною відмінністю літургії від інших богослужінь є Таїнство Причастя, в якому здійснюється заповіт Ісуса Христа, даний учням на Таємній Вечері.

У другому підрозділі - «Літургія та жанр» - розглянуто феномен жанру у наукових визначеннях та історичній перспективі, а також проблему розуміння жанрів богослужебної музики та музики літургії як жанру в теоретичному та історичному музикознавстві.

Пункт 2.1 «Визначення жанру, його характерні ознаки. Музичний жанр» присвячено проблемі визначення жанру, його дослідженню і класифікації у різних галузях гуманітарного знання - фольклористиці, літературознавстві, мистецтвознавстві, музикознавстві.

У фольклористиці та етнографії на об'єм визначення жанру значно впливають відсутність категорій авторства та художнього твору, через що «група творів» (В. Гусєв), яка відноситься до певного жанру, більшість жанрових ознак набуває під час реалізації у конкретному обрядовому середовищі, або при певній функціональній спрямованості. Тобто один й той самий текст, оточений різним контекстом, може бути віднесений до різних жанрових груп.

Ю. Тинянов писав про неможливість існування статичного визначення жанру через його постійне еволюціонування. Тому «видозмінність» жанрів в історичному розтині, різноманітність їхньої природи в залежності від виду мистецтва, сфери функціонування, соціальних і політичних обставин зумовлює актуальність проблематики, яка утворює широке і різноманітне поле для наукових розвідок.

У літературознавстві відзначали такі суттєві риси жанру: історичність (Ю. Тинянов, В. Шкловський, Д. Ліхачов, Б. Томашевський), динамічність (Ю. Тинянов), функціональність (визначеність сфери вживання), хронотопічність (М. Бахтін), визначеність форми та закономірностей розвитку.

На відміну від літератури, музика як мистецтво невербальне і часове, має іншу природу вираження, структуру, отже, потребує інакшого підходу. Виходячи з невербальної природи музики, особливо важливим для формування її власної мови, інтонаційного фонду, засобів вираження був і залишається зв'язок музики з оточуючим середовищем, з іншими видами мистецтва, словом. Таким «містком» комунікації з довкіллям до певної міри виступає музичний жанр.

У наукових дослідженнях, присвячених даній проблематиці, однією з найважливіших функцій жанру називається переклад позамузичного змісту на музичні форми вираження. Жанр упорядковує виразно-смислові елементи за певними типами і видами, організовує їх у певну структуру (М. Арановський, Л. Мазель, О. Маркова, В. Холопова, В. Цуккерман).

В існуючих визначеннях музичного жанру суттєву роль відіграють ті риси та функції, які виносяться на перший план. Наприклад, у В. Цуккермана - певні риси змісту, життєве призначення та тип виконання, у О. Соколова - життєва або художня функція, у О. Сохора - умови виконання. Є. Назайкінський виділяє: а) конкретне життєве призначення (суспільна, побутова, художня функції), б) умови і засоби виконання, в) характер змісту і форми його втілення. Таким чином, на відміну від літературного жанру, для музичного важливими будуть не тільки поетика, композиція, семантика тощо, а й спрямованість на обставини виконання, слухацьку аудиторію. Тобто, комунікативна та функціональна направленості в музичному творі є більш суттєвими.

Окремо стоїть проблема класифікації культової (літургічної) музики. Так, культова музика виділяється в окремий розділ, коли на перший план виноситься ситуація функціонування (Г. Бесселер, О. Соколов, О. Сохор), і жанри розглядаються у синхронічному розтині. Коли музичні жанри розглядаються діахронічно, головним фактором класифікації виступає історичність, генеза жанрів (В. Цуккерман, Є. Назайкінський), богослужебна музика відноситься до первинних жанрів.

Пункт 2.2. «Жанр в умовах мистецтва канонічного типу. Генеза жанру» характеризує положення категорії жанру в різних історико-культурних умовах, що певною мірою впливає на його структуру і функції, визначення.

Ю. Лотман виділяє два типи культури: канонічний (до цього типу відноситься, наприклад, культура Середньовіччя) та такий, що направлений на порушення існуючих канонів та норм (Бароко, Романтизм). Всередині цих типів сама природа жанру реалізується по-різному.

«Канонічний тип» культури до сьогоднішнього часу зберігається переважно в релігії та фольклорі, де головним полем для проявлення жанру залишається обряд. Найважливішими для культурного об'єкту канонічного типу є функція, яку він несе в організації цілого, та обставини промовляння - час та місце в контексті обряду та історичної епохи. Тому, як і для архаїчних обрядів, не менш суттєвою є функція учасника дійства, який в даному процесі є не просто отримувачем інформації, а й її «виробником», співавтором.

На перший план в культурах Античності та Середньовіччя виноситься функціональність, життєва призначеність ще не художнього твору, але факту виконання. Оскільки в той час головним чинником творчості виступав канон, і індивідуальність замислу твору була неважливою, то і категорія авторства була відсутня. Але навіть тоді існувала певна межа між церковними (культовими) і світськими жанрами, оскільки жанрові ознаки перших визначалися місцем у богослужінні, жанрові ознаки других - через суто естетичні та художні критерії та оцінки.

Таким чином, у канонічному типі культури саме обряд пронизує собою все людське життя, є законом і зразком для суспільства, його світобаченням, світосприйняттям. Він же стає основою для майбутніх світських жанрів.

В літературознавстві та етнографії існує ряд досліджень, що виводять генезу жанрів з обрядів (М. Бахтін, О. Веселовський, В. Пропп, О. Сєдакова, В. Топоров, О. Фрейденберг та інші). Невербальна сутність музики зумовлює пошук генетичної заданості жанрів в інтонаційній сфері, яка, по суті, є носієм смислу, що закладався поступово через словесно-музичні жанри.

У пункті 2.3 «Богослужебна музика. Літургія як цикл піснеспівів і як музичний жанр» аналізується феномен жанрів богослужебної музики та літургії у музикознавчій літературі.

У дослідженнях Т. Владишевської, І. Гарднера, О. Шевчук відзначається залежність назв окремих піснеспівів і самого музичного комплексу від місця у службі і загальному богослужебному колі. Важливими характеристиками також є інтонаційна сталість наспівів та їхня «узаконеність» церковним Уставом. Але у дослідженнях традиційного богослужебного співу не ставиться питання про літургію як цілісний музичний жанр, оскільки, по-перше, церковна музика неподільно пов'язана із богослужінням, а по-друге, саме з богослужіння виходять різні богослужебні жанри і форми, що тільки у ньому поєднуються в єдине ціле і набувають певного смислу.

Виходячи з цих позицій, музична складова літургії ніби не має права називатися жанром, але у сучасному музикознавстві саму літургію часто розглядають як окремий жанр. Дослідники (М. Антонович, А. Ковальов, Н. Костюк, Н. Середа та інші) безсумнівно праві, коли говорять про цілісність літургічного циклу як жанру вже з появою перших авторських зразків в українській духовній музиці. Праві вони і тоді, коли знаходять жанрові константи навіть у давніх зразках літургічної музики. Зразковою «формою», основою музичної драматургії в такому випадку стає чинопослідування богослужіння. Та з повним правом говорити про літургію як жанр (у сучасному його розумінні) можна, і то з великою обережністю, починаючи тільки від перших авторських зразків. Слід пам'ятати, що писалися ці літургії виключно для богослужіння, тобто наявність обрядового контексту передбачалася. Музичний матеріал представляв нову манеру, новий стиль піснеспівів служби свого часу. В умовах обрядового виконання (а іншого на той час бути не могло) музично поєднувалися тільки деякі частини служби. Тому ті ж самі твори, постають перед слухачем як музичний жанр тільки в умовах виконання у концертному залі, поза обрядовим контекстом. Таким чином, провідним у визначенні жанровості чи обрядовості літургії стають умови її виконання.

Літургія як жанр - це великий циклічний твір для хору a cappella з несталою кількістю частин, порядок, зміст і форма яких задається чинопослідуванням богослужіння.

Отже, літургія як найголовніше богослужіння християнської церкви є візуальним, вербальним та дієвим виразником основних постулатів релігії, через що її обрядова форма є малорухомою. Саме тому літургія зберігає допоміжну функцію обрядових складових - музики, слова, дії - надаючи перевагу головній ідеї, сакральному сенсу богослужіння. Тому вона є формою для «відливання досвіду» мистецтва, але саме мистецтво, його найновіші течії та зміни не є важливими для обряду.

Таким чином, для літургії обряд - це: 1) спосіб та умови матеріалізації спільних вірувань людського колективу; 2) вербально-дієва основа для звершення особливих сакральних дій - Таїнств; 3) форма збереження інформації - звідси традиційність, символічність, канонічність та синкретичність (як один із можливих способів кодування інформації в різних системах); 4) вертикалізована комунікативна направленість (Людина - Бог); 5) визначеність часу, місця звершення та наявність закріплених уставом дій; 6) актуалізація віри у власному внутрішньому часовому вимірі та зовнішньому історичному (тільки для християнства).

За цими показниками літургія уподібнюється до багаторівневого тексту, де кожний елемент має власне особливе символічне значення.

Якщо Літургію розглядати як жанр, тобто як спосіб існування художнього твору, то у такому випадку на перший план виносяться такі показники як історичність, динамічність, «хронотопічність». Тоді літургія як жанр: 1) належить до певного виду мистецтва (музики); 2) вписується в жанрову систему своєї епохи, тобто є одним із видів художньої практики; 3) зазнає постійного оновлення своїх характерних жанрових ознак (за формою піснеспівів, їхньою інтонаційною сферою та іншими засобами музичної виразності), порушує канони, що є неприпустимим для обряду; 4) втрачає функціональність і визначеність часу, місця і дії звершення; 5) приймає схему комунікації музичного жанру: композитор - виконавець - слухач.

В умовах культури канонічного типу літургія є своєрідним «полем», сферою, в якій існують різні богослужебні жанри відповідно до їхньої функціональної належності. Але сама літургія не відповідає поняттю «чисельності» видів, які об'єднуються в такому понятті як жанр. Її жанрова модель виокремлюється лише з появою індивідуальних композиторських прочитань, навіть і в рамках суворої канонічності, зорієнтованості на богослужіння. Кінцеве «переродження» літургії як богослужіння в літургію як жанр відбувається тільки тоді, коли вона переходить в сферу мистецтва, отримує виключно естетичне спрямування, змінює ситуацію функціонування (з храму переноситься у концертний зал) тощо. Основою для формування «жанрової моделі» стають: 1) сакральний смисл Таїнства Євхаристії, що об'єднує літургію як богослужіння в єдине ціле; 2) інтелектуальне «поле», шар богослужбової та релігійної літератури; 3) чинопослідування, в єдності слів, дій, музики, учасників - воно об'єднує окремі церковні жанри, і закріплює це у свідомості учасників; 4) власне інтонаційний шар піснеспівів, з визначеною орієнтацією на національний тип культури, з певною співвіднесеністю з інтонаційним профілем світської культури.

Отже, виділені в результаті аналізу характерні риси обряду та жанру можуть стати актуальними в аналізі літургій у сучасній композиторській практиці, де тексти одних літургій (так само як і їхня функціональна призначеність) будуть мати орієнтацію на обряд, інших - на жанр, і це може бути відчутно на всіх рівнях - від лексики до композиції.

Розділ 2 - «Українська літургія в сучасній композиторській творчості» - є аналітичною частиною роботи. Тут здійснено аналіз літургічних циклів українських композиторів рубежу ХХ-ХХІ століть. Матеріал розділений за підрозділами згідно з запропонованою класифікацією.

Так, у підрозділі 1 - «Авторські літургічні твори для богослужебного використання» - представлено аналіз Літургій архієпископа Іонафана (Єлецьких) та Р. Гурка. У даних Літургіях чітко визначається приналежність до певної релігійної конфесії. Літургія архієпископа Іонафана написана для богослужіння Православної Церкви, Р. Гурка - для Греко-Католицького.

З боку композиції, як у запису, так і в нотному тексті Літургій, є намагання відобразити сам хід богослужіння. Композитори фіксують та музично оформлюють навіть найменші фрагменти служби.

Авторські Літургії, зорієнтовані на обряд, при використанні у богослужінні або у концертному виконанні, відрізняються від композиторського оригіналу значною свободою у комбінуванні циклу. По-перше, тут наявні змінні піснеспіви, а також такі частини, що використовуються за певних типів богослужінь. По-друге, в концертному виконанні даних творів можливі купюри, в основному за рахунок виключення суто богослужебних частин (деяких єктеній, прокимна, вхідного, невеликих реплік). Нумерація частин відсутня, або вона не має важливого значення. Отже, за всієї єдності літургічного циклу на інтонаційному, тональному, фактурному та інших рівнях, купюри чи заміни музичного тексту (наприклад, завдяки наявності варіантів піснеспівів) передбачені для окремої служби, або концертного виконання.

Циклізація твору у архієпископа Іонафана досягається завдяки побудові Літургії на основі декількох мотивів та єдиного варіанту їхньої гармонізації, одній тональності. У Р. Гурка коло тональностей обмежується такими, що мають невелику кількість знаків і відносяться до І ступеня спорідненості, частини об'єднуються інтонаційно, а також через ритмоформули та фактуру.

Усі засоби музичної виразності стилістично наближені до традиційного церковного співу. Сольні партії тут не мають особистісного звучання, а відіграють роль підголоска чи репрезентують епіфонний вид співу. Для даних творів більш характерною є передача спільного співу під час служби.

Літургія як служба не передбачає драматизму в зображенні євангельських подій, зовнішніх ефектів, конфліктних зіткнень. Її сфера -молитва, внутрішнє зосередження. Саме тому в Літургіях, у своєму задумі спрямованих на використання в обряді, не може бути надто яскравої динаміки, експресивності музичного висловлювання, драматизму тощо. Через це у творах, зорієнтованих на обрядове функціонування можемо відмітити звернення до таких традиційних для богослужбового використання жанрів, як григоріанський та протестантський хорали, гімн, церковні обіходні піснеспіви, та таких типів церковного виконання, як псалмодія та речитація, антифонний та респонсорний спів.

Головною рисою творів, спрямованих на обрядове функціонування, є відсутність «художньої завершеності» як музичного твору, оскільки кінцеве завершення літургічні музичні цикли отримують тільки у співвіднесенні з обрядом.

У підрозділі 2 - «Літургії, створені на основі моделі обряду богослужіння» аналізуються твори О. Козаренка - В. Камінського; Р. І. Дрозда - о. М. Б. Дрозда; Лесі Дичко.

За зовнішньо-структурними ознаками твори цієї категорії досить схожі на попередні, оскільки так само суворо слідують усім канонам богослужіння та спрямовані на певну релігійну конфесію. Але при всьому збереженні Уставу богослужіння, яскравість та емоційність музичної передачі тексту, сучасні композиторські техніки порушують рівновагу всіх елементів обрядового дійства. Проте концертне виконання даних творів, і особливо частини Літургії О. Козаренка, потребуватиме певних купюр, редагування, в основному за рахунок виключення суто богослужебних частин (єктеній, прокимна, вхідного, невеликих реплік).

До структурних особливостей, що мають схожість із творами попередньої класифікаційної категорії, можна віднести: 1) відсутність нумерації частин або «умовна» нумерація; 2) відображення ходу богослужіння через музичну фіксацію найменших фрагментів служби; 3) передбаченість читання Євангелія та Апостола; 4) наявність змінних піснеспівів або додаткових варіантів окремих піснеспівів; 5) відокремленість кожного найменшого музичного фрагменту, що вступає в діалог з іншими обрядовими діями чи словами, як окремої частини (вхідне, причасний, прокимен, єктенії), або його означеність в цільному тексті подвійними проміжними тактовими рисками (окремі відповіді в єктеніях, розділи «Херувимської», «Милості миру»); 6) об'єднання музичних частин з орієнтацією на частини богослужіння; 7) прагнення композиторів до створення єдності цілого циклу (наприклад, у Літургії Р. І. Дрозда та о. Б. М. Дрозда - семантична програма, інтонаційне проростання, пов'язаність частин за жанровими ознаками).

Мелодика у творах даної класифікаційної категорії є більш різноманітною. Окремі епізоди всередині деяких піснеспівів наближені до псалмодії. Церковна монодія або її стилізації найбільш відчутні у творах Лесі Дичко, а також Літургії О. Козаренка.

У Літургії Дроздів початкові піснеспіви мають мелодику гімнічного плану, що «збирають» увагу віруючих. Ті, які ближче до середини твору, - передають молитовну емоцію, а за типом мелодики стилістично наближені до церковної монодії, останні піснеспіви циклу - також гімнічні, із розвиненою мелодикою (піснеспіви Євхаристичного канону). У О. Козаренка знаходимо мелодику першого і другого видів, але гармонічно та за фактурним викладом оформлену в сучасній композиторській техніці.

Кантиленна мелодика з яскравими мелодичними зворотами, екзальтованими широкими стрибками змальовує підвищену чуттєвість, стаючи ознакою авторського переживання, власного відношення до подій і зустрічається в усіх проаналізованих творах. Нехарактерним для церковного співу є інструментальний тип мелодики в Антифонах О. Козаренка та «Алилуя» Р. Дрозда.

Як і в Літургіях Р. Гурка, характерною фактурою для більшості піснеспівів Літургії Романа І. Дрозда та о. Богдана М. Дрозда є акордова чотириголосна з ведучим верхнім голосом. Ознаками церковного стилю з боку гармонії стають натуральний мінор, плагальні закінчення, опора на тризвуки й секстакорди та акорди субдомінантової групи. В Літургіях О. Козаренка - В. Камінського, Р. І. Дрозда та о. Богдана М. Дрозда частіше використовуються септакорди, полігармонічні сполучення, акорди нетерцової будови або з неакордовими тонами. У творах Лесі Дичко наявний лінеарний розвиток хорової багатоголосної фактури з опорою на паралельний рух голосів паралельними квінтами, тризвучними акордами та септакордами. Поліфонічні форми розвитку - фугато, імітації, що є у Літургіях О. Козаренка - В. Камінського, Лесі Дичко - не властиві духовній музиці східної традиції, і тут великою мірою є приналежністю світського західного стилю.

В емоційному плані Літургія О. Козаренка - В. Камінського, твори Лесі Дичко та, частково, Р. Дрозда відрізняються від загальноприйнятої спокійної та відстороненої передачі церковного моління. Тут є експресія, звукозображальні елементи, активність розвитку і яскравість змін динаміки. Складність музичного тексту вимагає від виконавців певного професійного рівня.

Літургії М. Скорика, Є. Станковича та М. Шуха проаналізовано у підрозділі 3 - «Авторські Літургії як музичний жанр».

В авторських літургіях, зорієнтованих на концертне виконання, конфесійна приналежність чітко не визначена і не є принципово важливою. Порядок піснеспівів співпадає з богослужебним Уставом. Основу композиції складають основні незмінні піснеспіви, виокремлені в результаті тривалої творчої композиторської практики: Велика єктенія, І Антифон, гімн «Єдинородний Сине», ІІІ Антифон, вхідне «Прийдіте, поклонімся» Через наявність декількох варіантів українського перекладу літургії, назви частин у різних авторів відмінні (наприклад, «Тебе поєм» у М. Шуха та «Тебе оспівуємо» у М. Скорика)., «Святий Боже», «Алилуя», «Херувимська», «Вірую», «Милість миру», «Тебе оспівуємо», «Достойно є», «Нехай повні будуть уста наші», «Нехай буде благословенне» та Відпуст.

Характерним для Літургій цієї класифікаційної категорії є співпадіння нотного оригіналу тексту і виконання. Це пов'язане з чіткою фіксованістю послідовності частин Літургії, окремою нумерацією кожної частини та логікою музичного розвитку. Читання Євангелія та Апостола авторами не передбачаються, оскільки немає музичних фрагментів, що ці читання оточують. Таким чином, дані літургічні цикли утворюються на музично-композиційному і музично-тематичному рівні без співвіднесення з богослужінням.

Відношення до вербального тексту досить вільне: 1) не обумовлені Уставом повтори фрагментів тексту; 2) «різноголосся» - накладання тексту по вертикалі через застосування поліфонічних прийомів чи форм; 3) необумовлені повтори ключових слів і слів молитов.

Відокремленість музичних фрагментів по розділах служби в цілому зберігається, але найчастіше це відокремлення не формальне - подвійними проміжними тактовими рисками чи окремою назвою (що типово для літургічних творів, зорієнтованих на обряд), а за музично-тематичним матеріалом. Найбільше це стосується великих за обсягом тексту частин, які пов'язані з обрядовим дійством (наприклад, винос св. Чаші в «Херувимській») або побудовані на діалозі зі священиком («Милість миру» та «Тебе оспівуємо»). Контрастні співставлення музичного матеріалу існують і в тих частинах, де є елементи відображення євангельських подій - «Єдинородний Сине», «Символ віри». Фактурні, гармонічні та жанрово-інтонаційні зміни виступають як формотворчі чинники всередині самих частин.

Відрізняються Літургії за образно-емоційним тоном. Так, твір Є. Станковича наповнений драматизмом вже з першої частини, наявні славильні фрагменти, і, у значно меншій мірі, спокійно-споглядальні. У творі М. Шуха, навпаки, переважаючою є сфера, пов'язана з молитовними і споглядальними образами, потім - образи славильні та відсторонено-архаїчні. Таким чином, даний твір в образно-емоційному плані має епічну спрямованість. В Літургії М. Скорика переважає лірична сфера. Також можна виділити піднесено-урочисту та, в меншій мірі, драматичну образні сфери.

В кожній з Літургій проявляються індивідуальні риси стилю композиторів.

В Літургіях, зорієнтованих на концертне виконання, важливого значення набуває загальна драматургія розвитку, де досить відчутним є початок твору, кульмінація та його завершення (i - m - t). Такий розвиток є характерним і для кожної з частин циклу. Саме тому, традиційна для церковних піснеспівів строфічна форма порушується і перетворюється на тричастинну або динамізується з кожною строфою і наближається до варіаційної форми.

Фактура творів є багатошаровою, виділяються два різновиди: 1) традиційна гармонічна фактура, що стає «фоном» для солюючих партій або окремих солістів; 2) різноманітні види поліфонічних проведень - імітаційні перегуки, фугато, фуги, антифонні протиставлення груп хору.

У Літургій цієї класифікаційної групи жанрово-інтонаційні витоки різноманітніші, аніж у літургіях, спрямованих на використання в обряді, і менше пов'язані з традиційним церковним співом. По-перше, трансформуються традиційні види церковної мелодики - псалмодія наближається до декламації, монодія - до аріозо, церковна речитація - до виразного оперного речитативу. По-друге - види виконання: антифонний, респонсорний та іпофонний види співу набувають яскравого концертного виразу. По-третє, до уваги композиторів і до творчої трансформації потрапляють духовні твори українських композиторів минулих епох: від Бароко до початку ХХ століття, а також традиції західноєвропейської духовної музичної спадщини від давнини до сьогодення. Від світських жанрів (ораторії, кантати, симфонії, опери) Літургія взяла «укрупненість» штриха, масштабність, яскравість емоційної передачі, концертну екстравертованість, способи організації матеріалу та музичного розвитку.

Літургічні твори з індивідуальним жанрово-драматургічним вирішенням розглянуто у підрозділі 4. Зразком таких літургічних творів, що скеровані не на церковні канони, а узагальнену передачу сакрального смислу, є «Літургічні піснеспіви» В. Сильвестрова, Архієрейська Божественна літургія О. Козаренка, «Літургія сповідницька» В. Степурка. Даний тип літургій досить вільно трактує та перетворює обрядовий канон служби і окремі його елементи. Вже виходячи від самого композиторського задуму, такий тип літургій не передбачає будь-якого іншого виконання, окрім концертного. В першому з названих творів порушено послідовність та склад частин, в останніх двох - використано оркестр, що взагалі не є характерним для літургічного жанру. Однак тут провідною є інша ідея - розуміння Літургії як символу найвищої молитви, чогось особливо сакрального; як піднесення над повсякденністю, з устремлінням до Вищого Начала.

Дані твори відрізняються на концепційному, смисловому, композиційному та музично-стилістичному рівнях. Різний композиторський підхід найперше позначився вже на назвах творів: «Літургічні піснеспіви» (передбачає на структурному рівні відірваність від обряду), «Літургія сповідницька» (власне авторське розуміння Служби Божої і підкорення своїй історико-драматургічній трактовці), «Українська Кафолічна літургія» з присвятою пам'яті жертв Голодомору (пов'язується з історією України і з літургією в розумінні молитви).

У кожному з названих творів наявний індивідуальний неповторний музичний образ, ідея (молитви-медитації, молитви національного героя за народ, молитви пам'яті сучасника за загиблих), що виражена кожним з композиторів у своїй індивідуальній стилістичній манері без будь-яких обмежень з боку обрядового канону літургії. Таким чином, літургія-богослужіння у музичній культурі переходить до категорії жанру, а в індивідуальному авторському переосмисленні стає твором.

Висновки. Наприкінці ХХ століття, після тривалого забуття в українській музиці, літургія почала відроджуватися в двох іпостасях - церковного богослужіння і музичного жанру. Творчість українських композиторів кінця ХХ - початку ХХІ століття у літургічному жанрі розкриває одну з магістральних тенденцій сучасного суспільства - направленість на духовний світ людини, і відображає не просто емоційні переживання, а глибоке занурення в невідомі духовні світи, стремління до Богоспілкування.

В даному дослідженні богослужебну літургію було розглянуто крізь призму композиторської творчості. Вихідною точкою запропонованої класифікації стала направленість композиторів на певну модель (обряду чи жанру) і конкретне функціональне призначення. Отже, під час аналізу літургії рівнями порівняння можуть стати наступні пари бінарних опозицій:

співвідношення жанру та обряду (або характерних рис літургії як музичного жанру і літургії як музичної складової богослужіння);

співвідношення канонічної традиції (структура обряду, передача особливого молитовного стану, існування музичного елементу нарівні з іншими обрядовими складовими) та авторської моделі (індивідуальний стиль, звертання до національних традицій, втілення сучасних музичних засобів);

одним з найважливіших елементів обряду є слово. Тому ще один рівень, який доповнює попередні пари, - це зв'язок та співвідношення музики і слова.

Літургія як богослужіння в своїй структурі має внутрішнє ядро, сакральний смисл. Поза сакральним і вищим смислами, у своєму зовнішньому вираженні Літургія є обрядом, де всі елементи тісно пов'язані між собою.

Коли Літургія виходить за межі храму, то змінюється і обстановка її функціонування. Через це на перший план виносяться зовсім інші елементи, а сакральний та символічний смисл залишаються в її генетичній пам'яті. Основою авторського музичного твору стають слово (канонічний текст) і музика, а у структурі зберігається послідовність суто музичних номерів в обряді. В той же час, музично-інтонаційний комплекс зберігає зв'язок зі стилем автора та історично-культурним середовищем. Через це Літургія, що втрачає первинність сакрального сенсу та виконання у храмі, перетворюється на один із жанрів духовної музики, наближується до партесного концерту та інших паралітургічних жанрів.

Отже, Літургія, винесена за межі церковної служби, набуває рис музичного жанру. Ознаками цього жанру стають: 1) виконання поза храмом, а саме в концертному залі або поза богослужінням; 2) панування музичного елементу, яскравість подачі якого повинна замінити відсутність обрядового елементу; 3) номерна структура, в якій використовуються найбільш значущі музичні моменти Літургії; 3) виконання професійними співаками; 4) відкритість до впливів інонаціональних культур та новітніх відкриттів свого часу; 5) належність до певного композиторського стилю.

Так, у сучасній українській музиці стало можливим виокремити літургічні твори, що: 1) зорієнтовані на богослужебне використання (архієпископа Іонафана (Єлецьких) та Р.Гурка); 2) написані з огляду на модель обряду (О. Козаренка - В. Камінського; Р. І. Дрозда - о. М. Б. Дрозда; Лесі Дичко); 3) звернені на жанрову модель (Є. Станковича, М. Скорика, М. Шуха); 4) створені за власною авторською моделлю (В. Сильвестров, В. Степурко).

Богослужебна літургія споконвічно сповідує вищі цінності християнського життя, залучаючи до цього різні види мистецтва. Її музичний елемент, просякнутий цим високим духом, виокремлюється поступово в окремий музичний жанр і відмічається особливо активним розвитком. Драматургія літургічних творів, співвідношення в них канонічного тексту з авторською музичною складовою та композиційним вирішенням, діяльність творчих колективів, що їх пропагандують та культурна ситуація навколо християнської релігії можуть стати напрямками окремих досліджень.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

Тищенко О. Обрядовий канон та його авторська інтерпретація в «Літургії Іоанна Златоустого» Євгена Станковича / О. Тищенко // Науковий вісник НМАУ імені П. І. Чайковського: Історія музики: концепції, інтерпретації, документи. - К., 2005. - Вип. 45. - С. 33-39.

Тищенко О. Біблійні мотиви в хоровій творчості Євгена Станковича // Київське музикознавство : зб. ст. - К., 2006. - Вип. 19. - С. 271-277.

Тищенко О. Два полюси втілення літургії в сучасній українській музиці (на прикладі літургій М. Скорика та Р. Гурка) / О. Тищенко // Київське музикознавство : зб. ст. - К., 2007. - Вип. 22. - С. 227-233.

Тищенко О. Літургія. Між обрядом і жанром / О. Тищенко // Науковий вісник НМАУ імені П. І. Чайковського: Проблеми музичного мистецтва: спадщина і сучасність : зб. ст. - К., 2008. - Вип. 76, кн. 2. - С. 143-152. (Серія «Наукова думка молодих»).

Тищенко О. До проблеми жанрової атрибуції літургії у творчості сучасних українських композиторів / О. Тищенко // Науковий вісник НМАУ імені П. І. Чайковського: Жанр як категорія музичної творчості [упорядник В. Г. Москаленко]. - К., 2009. - Вип. 81 - С. 119-124.

Анотації

Тищенко О. В. Літургія в українській музиці кінця ХХ - початку ХХІ століть (до проблеми співвідношення обряду і жанру). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - музичне мистецтво. - Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури України, Київ, 2011.

Дисертацію присвячено проблемі жанрового визначення літургії на прикладі творчості сучасних українських композиторів. Описано та систематизовано авторські літургічні твори рубежу ХХ-ХХІ століть. В основі запропонованої класифікації лежить можливість функціонального використання авторської музики у богослужінні в залежності від ступеня слідування канону обряду та від вибраної композиційної моделі, що склалася у композиторській практиці протягом історико-культурного процесу. Таким чином виділяються літургії, що: 1) зорієнтовані на богослужебне використання; 2) відтворюють модель обряду; 3) написані по жанровій моделі; 4) створені за власною авторською моделлю. Розглянуто феномени обряду та жанру з метою виявлення відмінностей богослужебної та концертної літургій. Вперше проаналізовано літургічні твори українських композиторів: архієпископа Іонафана (Єлецьких), Р. Гурко, О. Козаренка, В. Камінського, Р. І. Дрозда - о. М. Б. Дрозда, Є. Станковича, М. Скорика, М. Шуха, В. Степурка, В. Сильвестрова.

Ключові слова: літургія, обряд, жанр, сучасна українська музика.

Тищенко Е. В. Литургия в украинской музыке конца ХХ - начала ХХІ веков (к проблеме соотношения обряда и жанра). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - музыкальное искусство. - Национальная музыкальная академия Украины имени П. И. Чайковского, Министерство культуры Украины, Киев, 2011.

Диссертация посвящена проблеме жанрового определения литургии на примере творчества современных украинских композиторов. В основе предложенной классификации лежит возможность функционального использования авторской музыки в богослужении в зависимости от степени следования канону обряда и от выбранной композиционной модели, сложившейся в композиторской практике на протяжении историко-культурного процесса. Проблема жанровой атрибуции литургических произведений обусловлена наличием определенной дифференциации между культовой и духовной музыкой. Первая используется исключительно в обрядах, вторая, сохраняя свою эмоционально-смысловую доминанту, выходит за пределы исключительно функционального использования, изменяя ракурс восприятия музыки, а также особенности ее исполнения, интонационно-лексический фонд. И если в богослужении литургия является обрядом, то в светской среде - жанром.

Теоретическая часть работы посвящена особенностям функционирования литургии в системе понятий обряда и жанра. Рассматриваются определения обряда, его структура и функции, понимание обряда в христианском богословии. Сравниваются определения жанра в литературоведении, этнографии и музыкознании, прослеживаются генезис жанра и условия его существования в искусствах канонического типа. Раскрывается проблема понимания жанров богослужебной музыки и музыки литургии как жанра в теоретическом и историческом музыкознании. Выделенные в результате анализа характерные черты обряда и жанра становятся актуальными при анализе современных авторских литургий в украинской музыке, где тексты одних произведений сориентированы на обряд, других - на жанр.

Таким образом, в современной украинской музыке стало возможным выделить литургические произведения, которые: 1) сориентированы на богослужебное использование (архиепископа Ионафана (Елецких), Р. Гурко); 2) воссоздают модель обряда (А. Козаренко - В. Каминского, Леси Дычко, Р. И. Дрозда - о. М. Б. Дрозда); 3) написаны по жанровой модели, которая сформировалась в композиторском творчестве XVII - XX веков (Е. Станковича, М. Скорика, М. Шуха, А. Яковчука); 4) созданы по собственной авторской модели (В. Сильвестрова, В. Степурко, А. Козаренко).

...