Скрипкова традиція Рівненсько-Волинського Полісся: середовище-інструмент-виконавець-репертуар

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

ім. М.В. ЛИСЕНКА

УДК 398 (787.1)

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

СКРИПКОВА ТРАДИЦІЯ РІВНЕНСЬКО - ВОЛИНСЬКОГО ПОЛІССЯ: СЕРЕДОВИЩЕ - ІНСТРУМЕНТ -ВИКОНАВЕЦЬ - РЕПЕРТУАР)

Ярмола Вікторія Степанівна

Львів - 2011



Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі музичного фольклору Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету

Науковий керівник:

кандидат мистецтвознавства, доцент Рибак Юрій Петрович,Рівненський державний гуманітарний університет,доцент кафедри музичного фольклору (Рівне)

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства Хай Михайло Йосипович, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського,провідний науковий співробітник відділу етномузикології (Київ)

кандидат мистецтвознавства, доцент Довгалюк Ірина Сергіївна,Львівський національний університет ім. І. Франка,доцент кафедри української фольклористики ім. Ф. Колесси (Львів)

Захист відбудеться “18” березня 2011 р. о 10-й годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.869.01 Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. О. Нижанківського, 5, другий поверх, мала зала.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Нижанківського, 5.

Автореферат розісланий “16” лютого 2011 р.Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат мистецтвознавства, доцент О.Т. Катрич



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена декількома факторами. Незважаючи на очевидну необхідність ґрунтовного дослідження української інструментальної культури, її наукове вивчення набуло належного масштабу і глибини щойно наприкінці ХХ століття. Коли ж постало питання вивчення поліського скрипкового мистецтва, то воно вже перестало існувати в реальному контексті й залишилося тільки в пам'яті самих музикантів-виконавців. Більше того, за нетривалий час написання дисертації майже всі основні інформанти - ще в недалекому минулому активні виконавці народної скрипкової музики - уже пішли з життя. Тому саме від якнайшвидшого звернення уваги на поліське скрипкове виконавство залежить доля цієї дорогоцінної частки української культури: або вона назавжди залишиться в активі знань прийдешніх поколінь, або остаточно відійде в небуття.

Окрім того, на вибір теми вплинув факт стрімкої трансформації інструментальної культури в межах Рівненсько-Волинського Полісся, де, попри закономірну для кожного з українських регіонів тенденцію безповоротного відмирання фольклорної традиції, занепад скрипкового мистецтва пришвидшила чорнобильська трагедія та низка зумовлених нею та іншими негативними соціальними процесами в країні, проблем. Передовсім це виражається в суттєвому зменшенні чисельності сільського населення та збільшенні кількості хвороб, особливо серед людей похилого віку, до яких належать і досліджувані скрипалі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася згідно з науковими планами кафедри музичного фольклору Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету: наукова програма «Народна музика Західної України”, тема № 2 «Музика Волині і Полісся”.

Об'єкт дослідження - скрипкова традиція півночі Волинської (Любешівський, Ратнівський, Камінь-Каширський, Старовижівський, частково Любомльський райони) та Рівненської (Дубровицький, Зарічненський, Рокитнівський, Володимирецький райони) областей, що знаходяться на території етнографічного Західного та Середнього Полісся в межах України.

Предметом вивчення є середовище, в якому побутувала традиція, інструмент з його етноорганологічними особливостями, виконавська практика і музичний репертуар народних поліських скрипалів - лідерів місцевої інструментальної традиції.

Мета пропонованої роботи полягає у визначенні основних рис побутування скрипкової музики на теренах Рівненсько-Волинського Полісся. Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань:

- провести тематичні експедиційно-польові обстеження скрипкового мистецтва, послуговуючись спеціальним питальником, в основу якого покладено тематичні розробки К. Квітки з його праці «Професіональні співці й музиканти на Україні” та сучасної львівської дослідниці І. Федун з її наукової програми «Народноінструментальна музика Західного Полісся”;

- у процесі постекспедиційного опрацювання джерельних матеріалів відібрати найтиповіші для досліджуваного середовища зразки скрипкової музики (переважно в сольних версіях), транскрибувати їх на морфологічному рівні за аналітичним принципом;

- класифікувати скрипковий репертуар за основними групами жанрів і форм;

- охарактеризувати виконавську техніку, прийоми гри, ладомелодичні і ритмоструктурні ознаки на рівні локальних поліських традицій;

- послуговуючись інформацією від виконавців-інструменталістів та з нечисленних друкованих джерел, визначити ергоморфологічні особливості поліської скрипки та дослідити технологію її виготовлення, а також встановити роль етнопедагогічного фактора у процесі становлення скрипаля;

- висвітлити специфіку музикування скрипалів як лідерів та солістів інструментальних капел;

- визначити локальні відмінності скрипкової традиції у межах Середнього та Західного Полісся.

Базовим матеріалом дослідження є в переважній більшості власні польові аудіозаписи (менше відеоматеріалів) скрипкової музики Рівненсько-Волинського Полісся, здійснені авторкою протягом 2000-2008 рр. Крім того, у роботі використано польові музично-етнографічні матеріали з архівів таких установ: Проблемної науково-дослідницької лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка; Проблемної науково-дослідної лабораторії по вивченню і пропаганді народної музичної творчості Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського (керівники західнополіських експедицій - Ірина Клименко та Михайло Хай); Етнокультурного центру «Веснянка” Рівненського міського Палацу дітей та молоді (керівник - Віктор Ковальчук). Меншою мірою залучено записи з особистої колекції луцького етнографа О. Ошуркевича, здійснені ним на півночі Волинської області в 1968-1985 рр., та матеріали з архіву кафедри музичного фольклору Рівненського державного гуманітарного університету (РДГУ), зібрані студентами в індивідуальних експедиціях під час проходження фольклорно-збирацької практики.

Методологічну основу складають етноорганологічні розробки сучасних науковців - І. Мацієвського та В. Мацієвської (зокрема, на рівні жанрової класифікації та аналізу форм скрипкової музики), М. Хая, Б. Яремка, Б. Водяного, Л. Кушлика, Р. Гусак, І. Федун, котрі вивчають різноманітні сторони інструментальної, у т.ч. скрипкової, культури Гуцульщини, Бойківщини, Поділля та частково Полісся. Належну увагу приділено студіям зарубіжних дослідників: Я. Стеньшевського, І. Ямпольського, Ч. Петкевича, І. Назіної, П. Дагліґа, Т. Новака і А. Бєньковського. У процесі накопичення та опрацювання поліських матеріалів також використано досвід і рідкісні джерельні матеріали видатних етнографів поч. ХХ ст. - Олександра та Філарета Колессів. скрипковий музика соліст інструментальний

Дисертаційне дослідження в основному здійснювалося за методом реконструкції скрипкової культури, оскільки на момент активних досліджень вона вже не існувала в реальному контексті. При такому підході основну роль відіграли методи польової експедиційної роботи: опитування, емпіричне спостереження, завдяки яким було здійснено верифікацію отриманої в експедиціях інформації. Окрім того, застосовувалися такі методи: системно-етнофонічний, який передбачає вивчення виконавства у всьому комплексі його складових (особистість скрипаля, виконавська техніка, творча практика і сама музика - жанри, форми); компаративний, за допомогою якого певний науковий об'єкт (твір, жанр, виконавство, традиція) розглядався в порівнянні з іншими локальними, сусідніми культурними проявами; когнітивний, на підставі якого дослідження специфіки поліської скрипкової музики здійснювалося з урахуванням знань і уявлень самих носіїв традиції про своє мистецтво.

Наукова новизна дисертації є абсолютною, оскільки в даній роботі вперше присвячено спеціальну увагу унікальному та досі недослідженому в етноінструментознавчому відношенні регіону; описано традиційну скрипкову культуру досліджуваного середовища в соціокультурному та музикознавчому (етноорганологічному) аспектах; здійснено жанрову класифікацію поліського скрипкового репертуару та проаналізовано основні музичні форми.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що в науковий обіг етноорганологічних досліджень вводиться цілком новий матеріал, який може слугувати прикладом для здійснення подібних інструментознавчих досліджень в інших етнографічних регіонах. Окрім того, отримані теоретичні висновки можна зіставляти з аналогічними явищами на іноетнічному матеріалі. Здобуті результати можуть бути використані при розробці навчальних курсів на спеціалізованих музичних кафедрах: народна музична творчість, етноінструментознавство, історія і теорія скрипкового мистецтва, історія музики східних слов'ян, порівняльне музикознавство. Джерельні матеріали дисертації (транскрипції, аудіо-, відеозаписи) тривалий час активно використовуються в навчальному процесі на кафедрі музичного фольклору РДГУ.

Апробація роботи відбувалася в декількох формах. Результати наукового дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри музичного фольклору РДГУ. Основні теоретичні положення були виголошені на наукових конференціях різного рівня, а саме: Конференції маґістрантів, аспірантів і пошукувачів ЛНМА «Мистецтво молодих” (Львів, 2003); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми фольклорного виконавства” (Рівне, 2004); науково-практичній конференції, присвяченій 125-річчю з дня народження К. Квітки (Рівне, 2005); міжнародній науковій конференції «Західнополіський діалект у загальноукраїнському та всеслов'янському контекстах” (Луцьк, 2006); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Традиційне музикування українців у європейському просторі” (Київ, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Традиційна народна музика Волині” (Кременець, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Динаміка фольклорного виконавства” (Рівне, 2009). Власно зафіксовані твори поліської скрипкової музики авторка неодноразово практично популяризувала як солістка різних ансамблів під час концертних виступів в Україні, Польщі та Литві. Окремі положення дисертації використовуються нею при читанні на кафедрі музичного фольклору РДГУ навчальних дисциплін «Музично-етнографічна транскрипція” та «Аналіз народномузичних творів”.

На основі польових записів у 2010 році випущено компакт-диск скрипкової музики Рівненського Полісся “Ой ти, полька “Рухля”, до якого ввійшли 57 різножанрових скрипкових (сольних та ансамблевих) творів.

Публікації. Результати досліджень опубліковано у 12 наукових статтях, чотири з яких у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Мета і завдання дисертації обумовили її структуру. Робота складається із основної (теоретичної) частини та додатків (джерельна частина). Теоретична частина вміщує вступ, три розділи і висновки, доповнена списком використаної літератури (238 найменувань). У джерельній частині подано морфологічні транскрипції 104 скрипкових мелодій, які систематизовані за народномузичними жанрами та формами. До кожної мелодії додаються примітки з музично-етнографічними коментарями та паспортними даними. Додатки містять фотоілюстрації народних скрипалів, зразок адаптованого питальника, таблиці з довідково-статистичною інформацією та мапи місцевості. Основний зміст дослідження викладено на 140 сторінках. Загальний об'єм дисертації нараховує 238 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі обумовлюється вибір й актуальність теми, визначені мета та завдання, сформульовані методологічні принципи дослідження скрипкової народної музики Рівненсько-Волинського Полісся, охарактеризовано джерельну базу, мотивується наукова новизна роботи.

Розділ перший - «Середовище: характеристика Рівненсько-Волинського Полісся” - присвячений детальній характеристиці фольклорної бази - її географічно-історичних особливостей (1.1), господарської діяльності, матеріальної (1.2) та духовної культури (1.3). Окрім того, подається інформація про музично-етнографічні дослідження в регіоні та стан вивчення поліської скрипкової культури (1.4), а також викладаються методичні засади здійснення дисертаційного дослідження (1.5).

У першому підрозділі описується територія Рівненсько-Волинського Полісся, межі якої визначено за існуючим адміністративно-територіальним поділом (північні райони Рівненської та Волинської областей) та з урахуванням географічних та історичних особливостей регіону. З огляду на кліматичні та геоморфологічні умови, найбільшого розвитку у великополіському масиві досягли збиральництво та скотарство, останнє з яких безпосередньо пов'язується з активним формуванням та розвитком інструментальної культури.

На ранніх етапах історичного розвитку дана територія слугувала контактною зоною германо-балто-слов'янських культурних взаємовпливів, де найактивніше відбувався процес формування слов'янської спільноти. Зрештою це привело до формування відомого в історії «дулібського союзу” племен напівдержавного типу.

Ці передумови та подальша ізольованість поліщуків від основних історичних процесів якнайкраще сприяли розвитку й відносній консервації місцевого традиційного устрою, у якому значну роль відігравало народномузичне інструментальне мистецтво.

Для поліщуків, які в основному займалися землеробством та скотарством, допоміжними заняттями були присвоювальні промисли (збиральництво, рибальство, мисливство, бджільництво), що забезпечували додаткові засоби для існування і були направлені переважно на добування природних продуктів харчування і заготівлі сировини. Ці підсобні заняття зумовили появу господарських ремесел, які впливали на розвиток матеріальної культури Рівненсько-Волинського Полісся.

Духовна культура поліщуків досить повно виражається в пісенній та інструментальній творчості. Дозвілля населення складали календарні, родинні свята та ряд “звичайних” нагод, які завжди супроводжувалися вокально-інструментальною музикою. При цьому головну роль в обрядовому чи в позаобрядовому контексті, у сольному чи в ансамблевому музикуванні відігравала скрипка.

Фонд музично-етнографічних матеріалів із території Рівненсько-Волинського Полісся започатковують два томи праць відомого польського дослідника О. Кольберґа («Волинь”, «Білорусь-Полісся”), який комплексно досліджував культуру цих теренів усередині ХІХ ст. Ним же були здійснені перші записи поліської скрипкової музики, а саме на території Західного (Волинського) Полісся - близько 30 мелодій, які супроводжували різні фрагменти весільного обряду, та декілька танців: «чумак бердичівський”, «чумак коломийський”, «танець сватів”.

На поч. ХХ ст. вагомий внесок у вивчення поліського музичного фольклору зробили Ф. Колесса та К. Мошинський, котрі 1932 р. здійснили експедицію на суміжну з досліджуваною в дисертації територію східної Пінщини (Лунінецький і Столінський р-ни). У результаті цього з'явився фольклорний збірник, до якого, поряд із значно численнішими пісенними творами, увійшли 26 інструментальних мелодій, з яких 9 виконані на скрипці. Ці музичні матеріали служать основою для порівняння суміжних поліських осередків. Невдовзі кілька фонографічних записів скрипкової музики Рівненської та Волинської областей здійснив Ю. Цехміструк, однак ці матеріали, на жаль, не збереглися. Із реєстру його фоноваликів відомо про фіксацію кількох танцювальних зразків та інструментального супроводу до пісень як у сольному, так і в ансамблевому виконанні.

У другій пол. ХХ ст. процес вивчення поліської інструментальної культури значно пришвидшився, коли в цьому регіоні започаткувалася плідна експедиційна робота. На території Волинського Полісся (північні райони Волинської області) етнографічну роботу розпочав відомий луцький дослідник О. Ошуркевич, у власній колекції якого міститься близько 60 інструментальних мелодій, записаних протягом 1967-1987 років від 9 скрипалів. У цей же час на Рівненщині спорадичні експедиційні розвідки проводять А. Гуменюк, який записав декілька скрипкових мелодій, що пізніше увійшли до упорядкованого ним же видання «Інструментальна музика” (Київ, 1972), та М. Лисенко-Дністровський, котрий в об'ємній статті, опублікованій спільно з І. Назіною та С. Шевчуком у книзі «Полесье. Материальная культура” (Київ, 1988), поряд з характеристикою білорусько-українського інструментарію, описує деякі прояви скрипкової культури на Поліссі.

У кінці ХХ ст. співробітниками львівської та київської науково-дослідних лабораторії розпочинається систематичний збір польових матеріалів на території Рівненсько-Волинського Полісся. У цей же час значний поступ у дослідженні поліської інструментальної музики, зокрема скрипкової, здійснюють під керівництвом В. Ковальчука працівники етнокультурного центру «Веснянка” при Рівненському Палаці дітей та молоді та студенти кафедри музичного фольклору Інституту мистецтв РДГУ. Чималу кількість аудіо- та відеозразків поліської скрипкової музики в останні роки зафіксувала особисто дисертантка.

Керуючись методологічними розробками вітчизняних етноорганологів, дисертаційне дослідження проводилося в такій етапній послідовності: вибір фольклорної бази та її регулярне експедиційно-польове обстеження за спеціальною програмою, систематизація та транскрипція зафіксованих музично-етнографічних матеріалів, жанровий і структурний аналіз репертуару та його аналітичне опрацювання.

Історико-теоретичну базу представляють: початковий досвід вивчення поліського інструменталізму, здобутий етнографами О. Кольберґом, Ф. Колессою та К. Мошинським; музично-теоретичні напрацювання етномузикологів кінця ХІХ - поч. ХХ ст.: М. Лисенка, Г. Хоткевича, В. Шухевича, Р. Гарасимчука, М. Кондрацького, С. Мєрчинського, К. Квітки, а також музично-етнографічні та інструментознавчі дослідження Ч. Петкевича.

Окрім того, використано досягнення сучасного етноінструментознавства у сфері вивчення традиційних культур, у т. ч. скрипкової - праці І. Мацієвського, В. Мацієвської, присвячені інструментарію, жанрам і формам інструментальної музики. Належну увагу в дисертації приділено студіям зарубіжних дослідників, де значне місце відведено скрипці на рівні розкриття властивостей народномузичної практики (Я. Стеньшевський, І. Ямпольський) або ж з акцентом на культурологічних (музично-антропологічних) аспектах (Ч. Петкевич, І. Назіна, П. Дагліґ, Т. Новак і А. Бєньковський); крім того, взято до уваги дослідження скрипкового виконавства у роботах Я. Стеньшевського, І. Ямпольського, Т. Казанської. Праці М. Хая, Б. Яремка, Б. Водяного, Р. Гусак, І. Федун, Р. Нярби використовуються при порівняльних характеристиках скрипкової традиції поліського та інших західноукраїнських регіонів. Вивчення контексту побутування поліської скрипкової традиції стало можливим завдяки дослідженням істориків та археологів М. Киричука, М. Кучінка, О. Цинкаловського, Ю. Кухаренка та Д. Козака.

У другому розділі - «Скрипкова культура Рівненсько-Волинського Полісся” - розглядаються такі аспекти побутування скрипки в поліській фольклорній традиції: історія побутування та технологія виготовлення скрипки, народна постановка гри на інструменті (2.1.), процес навчання та становлення музиканта-скрипаля (2.2.), практика ансамблевого музикування (2.3.).

Перші згадки про побутування в поліському регіоні скрипки зафіксовано в документах ХVІ ст. Поборові реєстри кінця 1583 р. свідчать, що в Луцьку було взято на облік п'ять «скрипаків” (музикантів)”, у Володимирі - три. Це, звичайно, лише поодинокі дані, що аж ніяк не відображають реальної кількості музикантів на той час, оскільки навіть у кінці ХХ ст., коли традиція почала згасати, тут налічувалося набагато більше народних скрипалів.

Існує дуже мало відомостей про те, який вигляд мала в давнину поліська скрипка. За інформацією дослідників поліської інструментальної музики (Ч. Петкевича та І. Назіної), на початку ХХ ст. переважно побутували скрипки кустарного виробництва, серед яких зустрічалися й т.зв. «довбанки” - довбані інструменти. Окрім них, існували дитячі саморобні скрипочки, а також майстрові інструменти, які майже точно копіювали класичні, фабричні зразки. В останні десятиліття ХХ ст. у поліських селах в основному побутували скрипки фабричного виробництва.

Майстрування скрипок на Поліссі не набуло розвиненої практики, як у деяких інших етнічних зонах України та за її межами. Професійно цією справою займалися майстри-столяри, які нерідко й самі були скрипалями. Скрипки-довбанки виготовлялися способом видовбуванням їх із цільної кленової дошки, розмір якої дорівнював довжині інструмента, разом з шийкою і головкою. На відміну від довбанок, кустарні скрипки класичного зразка майструвалися способом складання їх частин.

У цьому ж розділі подається опис процесу традиційного виготовлення поліської скрипки, здійснений на основі розповіді народного музиканта і скрипкового майстра Василя Романчука із с. Седлище Старовижівського р-ну Волинської області.

Процес навчання - у прямій чи в опосередкованій формах - був одним із обов'язкових чинників у становленні народного музиканта-професіонала. У музичній етнопедагогіці протягом тривалого часу вироблялися своєрідні прийоми та методи виховання, характерні для певного етнографічного регіону.

Поліська етнопедагогіка виражалася у двох способах музичної науки: самоосвіта та контактне навчання (консультування в інших музикантів і платні заняття з учителем). Останній спосіб не набув поширення, оскільки стаціонарна освіта в народному середовищі була платною і не по кишені переважній більшості поліщуків. Що ж до самостійного оволодіння мистецтвом гри на скрипці, то воно було домінуючим видом навчання.

Навчальний процес поділявся на декілька етапів, які проводилися за методичним принципом - від простого до складного. Завданням першого етапу навчання гри на скрипці було навчитися її тримати та відчувати стрій. Під час настроювання велике значення надавалося слуху, який контролював співвідношення між звучанням відкритих струн. Для перевірки строю поліські скрипалі застосовували «октавний” спосіб, який називався «спаровуванням струн”. Після отримання навичок настроювання скрипки музикант засвоював ритмічно-акомпануючі схеми, тобто вчився «вторувати”. Досвідчений скрипаль грав мелодію - «тримав верх”, а початківець виконував функцію акомпаніатора - «вторував”. Найчастіше його роль зводилася до виконання подвійних нот, особливо на відкритих струнах, унаслідок чого звучали квартовий і квінтовий бурдони.

Наступний етап початкової гри на інструменті полягав у вивченні аплікатури та першої пробної мелодії. Цей твір обов'язково мав бути добре відомим музикантові; зазвичай на Поліссі це була мелодія танцю «Яблочко”.

Засвоївши перший твір, музиканти поступово поповнювали свій репертуар іншими народними танцями і піснями, після чого розпочинався третій етап становлення - гра в капелі на танцювальних забавах і під час весільного обряду.

Практика ансамблевого музикування висвітлюється в дисертації з урахуванням двох аспектів: еволюції складів ансамблю та їх виконавської діяльності.

Поліські традиційні ансамблі поділялися на дві основні групи: а) традиційний (регіональний) склад інструментів; б) склад за загальноєвропейським зразком. Стосовно першої групи, то до поч. 30-х років ХХ ст. склад ансамблю найчастіше мав вигляд дуету зі скрипки та решітка, яке пізніше замінив барабан з тарілкою; рідше - тріо з долучанням скрипки-»втори”. Починаючи з 30-х років ХХ ст., поліські ансамблі видозмінюються внаслідок проникнення до їхнього складу популярних інструментів - кларнета, гармошки та баяна. Конфігурації складів ансамблів, з огляду на еволюцію, були різноманітними. Наприкінці ХХ ст. зафіксований найбільший склад капели у вигляді квінтету - скрипка, барабан, сопілка, кларнет, баян або гармошка.

Незважаючи на варіабельність складів поліських традиційних інструментальних ансамблів та кількості їхніх учасників, стабільною залишалася чітка диференціація партій: мелодичної, гармонічної та ритмічної, де провідну мелодичну функцію тривалий час безальтернативно виконувала скрипка. Поліська інструментальна капела була безпосереднім учасником багатьох обрядодій, та найголовніша й обов'язкова роль їй відводилася у весільному обряді.

Більшість із зафіксованих авторкою скрипалів за свою активну музичну діяльність, яка тривала до кінця 1980-х років, обслуговували близько 150-200 весіль. Кількість відіграних обрядів чи то інших дійств визначала рівень професійності та популярності музикантів у сільському середовищі. Запрошення на весілля інструментального ансамблю було найвищим ступенем визнання його учасників. Весільна гра вважалася найтяжчим випробуванням майстерності капели, оскільки потребувала універсального володіння репертуаром та демонструвала фізичну витривалість музикантів. Під час різноманітних моментів весільного обряду, окрім ансамблевого музикування, практикувалася й сольна скрипкова гра - зазвичай для супроводу співу.

До другої половини ХХ ст. на Рівненсько-Волинському Поліссі капела була головним учасником і хрестильного обряду, де, аналогічно до весілля, чільне місце відводилося як скрипковому сольному (супровід до пісень) так і ансамблевому (танцювальна забава по закінченню дійства) виконавству.

Окрім того, інструментальна музика широко застосовувалася в необрядових дійствах, а саме на вечорницях, «толоках”, «прядках”, пізніше - проводах в армію, уродинах.

У третьому розділі - «Скрипковий репертуар Рівненсько-Волинського Полісся” - класифіковано найтиповіші жанри скрипкової музики (3.1) та проаналізовано основні форми (3.2).

В українському етномузикознавстві застосовуються кілька способів класифікації жанрів традиційної інструментальної музики. Найголовнішими з них є структурний підхід М. Грінченка, соціально-побутовий, функцій ний, К. Квітки і структурно-функційний І. Мацієвського. На основі цього можливо здійснити лише узагальнену жанрову систематику традиційної української інструментальної музики, детальніша ж класифікація потребує дослідження регіональних традицій та врахування їхньої внутрішньої специфіки.

На сьогоднішній день найпопулярнішою є систематика інструментальних жанрів І. Мацієвського, розроблена з урахуванням положення Є. Ґіппіуса про поняття жанру як єдності функції та форми. На рівні окремих локальних традицій (гуцульської, бойківської, подільської) така класифікація, з певними уточненнями, застосована Б. Водяним, М. Хаєм, В. Мацієвською, І. Федун, Р. Нярбою.

Нещодавно спробу жанрової класифікації поліської інструментальної музики, застосовуючи реконструктивний підхід, у своєму монографічному дослідженні здійснив М. Хай. Музичні твори в нього поділяються за їхньою функційною та стильовою спрямованістю, у результаті чого визначаються такі групи жанрів: пастуша культура, вокально-інструментальні (обрядові і необрядові), духовні співи (кобзарсько-лірницька традиція) і танцювальна музика (питомі і напливові).

У дисертації взято до уваги всі попередні етноорганологічні здобутки жанрової систематизації, однак стосовно своєрідного поліського скрипкового репертуару використано загальновідомий жанровий поділ музики, згідно з яким твори розмежовуються за своїм призначенням на три групи - «до слухання”, «до співу” та «до танцю”. За цим принципом поліську скрипкову музику можна поділити на два основні суто музичні жанри, з властивими їм видовими поділами: танцювальний («до танцю”), який у свою чергу поділяється на локально-традиційні (регіональні), загальнонаціональні, міґраційні (напливові) необрядові танці; «до співу”, що складає групу творів, виконуваних як супровід до обрядових (ладканки та пісні) та необрядових (пісні та приспівки) наспівів.

Жанрову групу «до слухання” у поліському скрипковому виконавстві представляють марші, які є суто інструментальною ритуальною музикою. Окрім того, сюди ж належать твори, призначені для випрошування музикантами чарки, або виконувані як сигнал для частування гостей - віват «до порції приданам”. Також до цієї жанрової групи можна віднести записану на Рівненському Поліссі єдину у своєму роді скрипкову мелодію, яка за функційною приналежністю є звуконаслідувальною ілюстрацією до музично-оповідальної картинки.

Жанрова група творів «до співу”, так само, як і «до слухання”, займає незначну частину репертуару. Тільки окремі скрипалі могли продемонструвати таку форму музикування. Твори «до співу” музиканти виконували здебільшого під час обрядових, рідше необрядових дійств, супроводжуючи спів грою на інструменті. Тому весь репертуар скрипалів, що виконується «до співу”, можна поділити на обрядовий, який пов'язаний з календарним (коляди, Купало), трудовим (жнивним), родинним (зазвичай весільним, рідше хрестильним) циклами, та позаобрядовий (звичайні, у т.ч. більшість танцювальних приспівок та напливові пісні).

Основну частину родинно-обрядового репертуару «до співу” репрезентують мелодії весільного жанрового циклу - ладканки і пісні, які є достатньо поширеними в досліджуваному регіоні. Значно менша частина співних творів у хрестильному, жнивному та купальському обрядах, що певним чином зумовлено тривалою часовою дистанцією від реального існування обрядів. Щодо позаобрядового співного репертуару, то він представлений звичайними (питомими і напливовими) піснями, що могли виконуватися під акомпанемент скрипки на вечорницях, «виражанках”, «толоках”, «прядках”.

Головну роль у репертуарі поліських скрипалів, як і загалом в народноінструментальному мистецтві України, відіграють твори «до танцю”.

Поліські танці виконувалися як під час обрядових дійств, так і поза ними. Приурочений танцювальний репертуар репрезентують два весільні ритуальні твори - пахода та танець батька і матері молодої, які є локальними версіями відомого танцю «Ой дай, Боже, в добрий час”.

Увесь необрядовий танцювальний репертуар поліських скрипалів можна поділити на питомі, які в свою чергу поділяються на локальні та загальнонаціональні, і напливові твори. Першу жанрову групу - питомі локальні танці - у досліджуваному регіоні представляють в основному крутаки, виконувані у швидкому 2-дольному та, рідше, неспішно у 3-дольному ритмах. Зазвичай кожен із таких творів супроводжувався приспівками. Географічна локалізація крутаків обмежується Волинським Поліссям. Окрім крутаків, у танцювальному репертуарі поліських скрипалів існують ще такі своєрідні твори: гречка, терниця, молодичник, чумак, подушечки. Другу жанрову групу - питомі загальнонаціональні танці - репрезентують козаки та гопаки.

Серед усіх поліських танцювальних творів найпопулярнішою є полька, яка була неодмінним атрибутом музичної традиції та обов'язковим твором у репертуарі кожного з виконавців. У досліджуваному регіоні вирізняються самобутні локальні варіанти польок з певними елементами місцевої музично-танцювальної лексики. Можна припустити, що назва «полька” відносно недавно стала пов'язуватись із суто локальними танцювальними творами, окремі з яких могли бути тими ж «крутаками”.

Розмаїтий польковий репертуар поліських скрипалів розрізняється за назвою місцевості, ім'ям, прізвищем або прізвиськом музиканта, характером виконання, хореографічними рухами, обставинами побутування, на основі початкових або ключових слів пісень або ж за певною назвою, даною їй музикантом-творцем.

Поряд із полькою, ближче до нашого часу не менш значиме місце в необрядовому танцювальному репертуарі народних скрипалів відводилося вальсам, які хоча й відзначаються відносно новітнім походженням, однак також побутували в локальних версіях. У досліджуваному регіоні виконувалися вальси переважно вокального походження, тобто популярні пісні у відповідному ритмі: наприклад «Златиє гори”.

Щодо напливових творів, то це переважно були традиційні танці, що становлять цілком відокремлену стильову групу та походять із сусідніх з Україною країн. Значну частину таких міґраційних творів у репертуарі поліських скрипалів займають російські, польські, білоруські танці, наприклад: карапет, краков'як, оберек, лявоніха та ін.

На сьогодні в етномузикознавстві ще не вироблено єдиних принципів класифікації музичних форм народноінструментальних творів. При їх систематизації переважно використовуються засади, прийняті в класичних підручниках аналізу музичних творів європейської писемної традиції. Однак такий підхід звичайно виявляється недосконалим, оскільки в народноінструментальних творах із типово танцювальними, інколи поєднуються структури народновокального (пісенного) походження, які мають відмінний музичний синтаксис, не зовсім відповідний засадам музичного мислення, властивого європейській писемній традиції.

У поліських скрипкових творах визначаються два основні типи мелострофіки. Внутрішня будова зумовлюється передусім належністю до певного музичного жанру - співного чи танцювального. Обрядові твори «до співу”, що складають нечисленну групу на Поліссі, у роботі представлені в основному весільними піснями, колядкою та кустовою піснею. Усі ці твори відповідають куплетній формі, мають народнопісенний внутрішній уклад, а отже, транскрибовані і протактовані згідно із засадами диференціального принципу тактування в часокількісному ритмі.

На Рівненсько-Волинському Поліссі основною структурною одиницею тем танцювального жанру виступає класичний простий період. У випадку, коли період залишається самостійним твором, він представляє найпростішу одночастинну форму. Наступною за складністю після одночастинної є твори з простою двочастинною формою, яка має два типи композиції - (1) безрепризний і (2) репризний.

Поряд із двочастинною на Поліссі використовується також проста тричастинна форма, яка є одним із найбільших тематичних утворень у місцевих скрипкових творах і виступає у двох варіантах. Найпростішим її різновидом є репризна тричастинна форма, що звичайно складається з трьох періодів, з яких останній є повторенням першого, а середній, певною мірою, протиставляється крайнім, представляючи новий, контрастний матеріал, підсилений інколи зміною тональності близького ступеня споріднення. Інший вид простих тричастинних композицій представляє наскрізна, контрастна тричастинна форма.

У викладі простих тричастинних форм зустрічаються способи їхнього розширення або з'єднання між собою. Така структура може мати вступ, зв'язуючий матеріал між частинами, а також коду.

На одночастинних мелострофічних, 2- і 3-частинних простих формах вичерпуються структурні властивості поліських танцювальних скрипкових творів. Виняток становить крутак, який має шість контрастних тем, та, оскільки в інших жанрах подібних тематичних утворень наразі не задокументовано, типовість настільки розгорнутих форм залишається під питанням.

Поліському скрипковому виконавству було цілком властиво поєднувати між собою теми різних творів, зазвичай з перемінними розмірами і темпами, наприклад полька+оберек, молодичник+оберек або полька+вальс. Зустрічалися й об'ємніші комбінації - полька+оберек+краков'як. Ці поєднання свідомо використовувалися музикантами та обумовлювалися необхідністю перепочинку як для них самих, так і для танцюристів.

Кількісне співвідношення композицій у зафіксованому музичному матеріалі вказує на виразне превалювання в поліських скрипкових творах простих форм. Очевидно, вони є визначальними для цієї традиції, хоча не можна заперечувати наявності в ній виразної тенденції до витворювання складніших формосхем, заснованих на репризному замиканні та контрастному оновленні матеріалу.

Висновки. З давніх часів на території Рівненсько-Волинського Полісся розвивалася історично та, відповідно, етнокультурно своєрідна і достатньо консервативна спільнота, у музичній традиції якої неабияке значення відігравала інструментальна культура. Щонайменше три століття у фольклорному мистецтві Полісся серед численних інших інструментів лідерство належало скрипці, яка рідше в сольному звучанні та частіше як провідний ансамблевий інструмент обслуговувала важливі обрядові ритуальні та необрядові дійства.

На основі здобутої в процесі особистих експедицій, з архівних та друкованих джерел інформації в дисертаційному дослідженні реконструйовано традиційну картину побутування скрипки в поліській культурі.

Становлення поліського народного скрипаля відбувалося через довготривалий процес навчання, який зазвичай розпочинався з самостійного оволодіння грою на інструменті й закінчувався тривалою фазою ансамблевої практики, де музикант удосконалював свою майстерність, допоки не досягав належного виконавського рівня та визнання в своєму середовищі.

За складом поліські ансамблі поділялися на дві групи: а) традиційний (регіональний) - дует або тріо зі скрипки та решітка чи скрипки, скрипки-втори та решітка - що побутував до 30-х років ХХ ст.; б) осучаснений (на основі проникнення у традиційний склад загальноєвропейських інструментів: кларнет, мандоліна, баян, гармошка, хроматична сопілка).

Протягом свого існування поліська інструментальна капела відігравала щонайменше 150-200 весіль, що було критерієм визначення її майстерності і популярності у сільському середовищі. Окрім весільних церемоній, ансамбль був безпосереднім учасником хрестильних обрядів та різноманітних необрядових дійств.

У процесі аналізу скрипковий репертуар систематизовано за двома основними суто музичними жанрами із властивими їм видовими поділами: танцювальний (локально-традиційні, загальнонаціональні, міграційні) і співний (супровід до співу або інструментальні версії пісень). Жанрову групу «до слухання” у поліській скрипковій музиці в основному представляють марші.

Скрипкова музика досліджуваного регіону різноманітна за формами. У поліському скрипковому репертуарі мають місце два основні типи мелострофіки, будова яких залежить передусім від приналежності до певного музичного жанру - співного чи танцювального.

Найчастіше скрипалі виконують твори з простими формами - періодичні, куплетні, дво- та тричастинні, - хоча зрідка траплялися і складніші формоструктури.

У результаті дослідження встановлено такі тенденції розвитку скрипкової традиції: первісно утвердилася форма сольного, пізніше - ансамблевого музикування, а з сер. ХХ ст. автентичне виконавство поступово втрачає свою пріоритетну позицію в музичному середовищі поліщуків та остаточно зникає внаслідок активного культивування «художньої самодіяльності”, а також під впливом урбанізаційних процесів.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Тринчук В. Скрипкова музика у фольклорній традиції Рівненського Полісся / В. Тринчук // Етнокультурна спадщина Рівненського Полісся. - Рівне : Перспектива, 2003. - Вип. 3. - С.100-120.

2. Тринчук В. Виконавські особливості поліської скрипкової музики / В. Тринчук // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: зб. наук. праць / Наук. зап. Рівненського держ. гуманіт. ун-у. - Рівне : РДГУ, 2003. - Вип.8. - С. 82-87.

3. Тринчук В. Аналіз репертуару скрипалів Рівненського Полісся / В. Тринчук // Етнокультурна спадщина Рівненського Полісся. - Рівне : Перспектива, 2003. - Вип.4. - С.140-166.

4. Тринчук В. Скрипкові мелодії з села Велимче (Ратнівський р-н Волинської обл.) / В. Тринчук // Етнокультурна спадщина Полісся. - Рівне : Перспектива, 2004. - Вип. 5. - С. 176-191.

5. Ярмола В. Скрипкова музика в дослідженнях Климента Квітки / В. Ярмола // Науково-практична конференція до 125-річчя з дня народження К.В. Квітки : тези доповідей. - Рівне, 2005. - С. 41-42.

6. Ярмола В. Ріжкові награвання Якова Любежанина / В. Ярмола // Етнокультурна спадщина Полісся. - Рівне : Перспектива, 2006. - Вип. 7. - С. 251-261.

7. Ярмола В. Скрипкова народна музика західнополіської традиції / В. Ярмола // Наукові збірки Львівської державної музичної академії ім. Миколи Лисенка : Етномузика. - Львів: Сполом, 2006. - Вип. 12. - Число 1. - С. 162-165.

8. Ярмола В. Навчальний процес у становленні поліських музикантів-скрипалів / В. Ярмола // Наукові збірки Львівської державної музичної академії ім. Миколи Лисенка : Етномузика. - Львів, 2007. - Вип. 15. - Число 3. - С. 114-118.

9. Ярмола В. Фонозаписи скрипкової музики волинсько-рівненського Полісся / В. Ярмола // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка та Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. - Тернопіль, Київ, 2007. - №1 (18). - С. 111-117. - (Серія: Мистецтвознавство).

10. Ярмола В. Народні музиканти про поліську скрипкову культуру: польове дослідження за питальником Климента Квітки / В. Ярмола // Наукові збірки Львівської державної музичної академії ім. Миколи Лисенка : Етномузика. - Львів, 2008. - Вип. 21. - Число 4. - С. 83-101.

11. Ярмола В. Роль скрипаля в традиційному поліському ансамблі / В. Ярмола // Динаміка фольклорного виконавства: матеріали науково-практичної конференції до 30-річчя кафедри музичного фольклору. - Рівне, 2009. - С. 33-35.

12. Ярмола В. Інструментальна традиція / В. Ярмола // Етнокультурна Рівненського Полісся / Упор. В.П. Ковальчук. - Рівне: ПП ДМ, 2009. - 335-356.

13. Ярмола В. Б.І.Яремко. Бібліографічний покажчик наукових праць і творчого доробку / В. Ярмола // Наукові збірки Львівської державної музичної академії ім. Миколи Лисенка : Етномузика. - Львів, 2007. - Вип. 14. - Число 2. - С. 219-221.

Дискографія:

14. «Ой ти, полька “Рухля”: Традиційна скрипкова музика Рівненського Полісся: [CD] / Упоряд. В. Ярмола, В. Ковальук. - Рівне, 2010.



Ярмола В.С. Скрипкова традиція Рівненсько-Волинського Полісся (середовище - інструмент - виконавець - репертуар). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спецільністю 17.00.03. - Музичне мистецтво. - Львівська національна музична академія ім. М.В. Лисенка, Львів, 2011.

У дисертації досліджується скрипкова народномузична культура території північних районів Рівненської та Волинської областей, що на етнографічному рівні входять до складу Західного та Середнього Полісся.

На основі численних експедиційно-польових матеріалів, здобутих переважно упродовж останнього десятиліття, та аналізу інструментальних награвань реконструйовується автентична скрипкова традиція з урахуванням кількох аспектів: (1) історії побутування та конструктивних особливостей поліської скрипки, (2) характерних ознак навчання та музичної практики виконавця, його становлення у процесі ансамблевого музикування, (3) жанрових та композиційних властивостей репертуару. При цьому визначаються основні жанрові цикли та в цих межах характеризуються окремі жанри народної скрипкової музики, серед яких до суто поліських віднесено «паходу” і «крутак”. У репертуарі розглядаються різноманітні музичні форми - періодичні, куплетні, дво- та тричастинні.

У результаті дослідження встановлено тенденцію до поступової втрати пріоритетної позиції скрипки в музичному середовищі поліщуків та остаточне зникнення самого явища внаслідок активного культивування «художньої самодіяльності”, а також під впливом урбанізаційних процесів.

Ключові слова: Рівненсько-Волинське Полісся, скрипка, скрипкова музика, виконавець-скрипаль, інструментальна капела, репертуар, жанр, форма.



Ярмола В.С. Скрипичная традиция Ровенско-Волынского Полесья (среда - инструмент - исполнитель - репертуар). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Львовская национальная музыкальная академия им. Н.В.Лысенко, Львов, 2011.

Диссертация посвящена исследованию скрипичной народномузыкальной традиции северных районов Ровенской и Волынской областей, находящихся в регионе этнографического Западного и Среднего Полесья. Изучаемая территория в первой пол. І тыс. н. э. служила контактной зоной для многих германских, балтских, славянских племен и считается наиболее активной зоной формирования славянской общности, а также уникальна сохраненными реликтами этнической культуры и аутентическим функционированием музыкального искусства в быту и обрядах.

На основании архивных и многочисленных экспедиционно-полевых материалов, преимущественно собранных в период последнего десятилетия, а также результатов анализа инструментальных наигрышей реконструируется традиционная скрипичная культура в разнообразных ее аспектах: (1) история бытования, эргоморфологическое своеобразие полеской скрипки («долбанки”), строй, конструктивные особенности и процесс изготовления инструмента, (2) этапы скрипичной этнопедагогики и характерные способы традиционного музыкального обучения, среди которых главную роль играет самообразование, второстепенную - контактирующее обучение; становление и реализация народных скрипачей в ансамблево-исполнительской практике, разновидности инструментальных ансамблей и их функционирование в обрядах и неприуроченных формах традиционного музицирования (3) жанровые и композиционные особенности скрипичного репертуара.

Традиционная инструментальная культура в изучаемом регионе распространялась как в сольном так и в ансамблевом исполнительстве. Сольная скрипичная игра сопровождала пение во время календарных праздников, различных фрагментов свадебного и жатвенного обрядов, а также звучала вне обрядов. Но все же в полесском музыкальном искусстве доминировало ансамблевое исполнительство, представителем которого была традиционная региональная капелла в виде дуэта из скрипки и бубна, реже - трио с присоединением скрипки-“вторы”.

В сформированной жанровой сетке на территории Ровенско-Волынского Полесья обнаружено множество своеобразно приспособленных распространенных, а также несколько местных инструментальных жанров (“пахода” и “крутак”), что свидетельствует о консервативности данной территории. Репертуар народных полесских скрипачей разнообразен своими формами. Большинство произведений имеют простые формообразования - периодические, куплетные, дво- и трехчастные. Но этот факт не исключает наличия воспроизведения крупных форм инструментальной музыки.

В результате исследования установлено такие тенденции развития скрипичной традиции: первично утвердилась форма сольного исполнительства, позже - ансамблевого, начиная со второй половины ХХ ст. скрипка постепенно теряет доминирующую позицию в музыкальной среде Полесья (проникновение в быт общеевропейских инструментов) и окончательно исчезает вследствие активного культивирования “художественной самодеятельности”, а также под воздействием урбанизационных процессов.

Ключевые слова: Ровенско-Волынское Полесье, скрипка, скрипичная музыка, исполнитель-скрипач, инструментальная капелла, репертуар, жанр, форма.



Jarmola Viktorija, The Violin Tradition of Rivne and Volyn Polissya (Environment - Instrument - Performer - Repertoire). - Manuscript.

This thesis fulfills the requirement for the Musical Arts Specialization 17.00.03. - Mykola Lysenko Lviv National Academy of Music, Lviv, 2011.

The dissertation investigates the traditional violin instrumental culture in the territory of northern parts of Rivne and Volyn regions, which encompasses the ethnographic region of Western and Center Polissya.

The dissertation offers a reconstruction of the instrumental violin tradition of the area based on field work materials collected by the author as well as an analysis of instrumental tunes, which takes into account: (1) the historical development of the violin folk tradition and practice in the region; (2) characteristic signs of learning and transmission of musical practice by its practitioners (carriers) and processes of ensemble formation and performance; (3) the overall genre and compositional properties of the repertoire. Included here is a classification and characterization of basic genres of the violin music repertoire, among which are considered compositions specific to the Polissya region (i.e., “pahoda” and “krutak”). The study examines a variety of musical forms - from the “period” and “couplet” forms, to two- and three-part forms.

The result of the research establishes the following trends of the violin tradition development: the gradual loss of the priority position in music surrounding of polishchuks, its final disappearance was due to forced cultivation of “amateur art,” and also the effect of urbanization processes.

Key words: Rivne-Volyn Polissya, violin, violin music, performer-violinist, instrumental ensemble, repertoire, genre, form.

Размещено на Allbest.ru

...