Київська школа художнього текстилю XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми визначена відсутністю комплексних праць, що в повному обсязі висвітлювали б таке багатогранне мистецьке явище, як художній текстиль Київщини. Попри значну кількість публікацій у фахових виданнях про київських митців, які працювали в текстильних техніках, залишається ще багато не висвітленого в цій мистецькій галузі, що спонукає до всебічного аналізу цього явища..

Більшість із створених впродовж XX ст. київськими митцями текстильних виробів ? це високопрофесійні творчі роботи, які прикрашають інтер'єри громадських споруд. Проте лише незначна частина їх репродукована у каталогах, монографіях. Інші залишаються поза увагою істориків мистецтва, тому необхідно проаналізувати їх у контексті розвитку стильових тенденцій художнього текстилю України XX ст. Існує потреба в корекції оцінок та висновків, сформульованих попередніми дослідниками, оскільки історичні реалії не завжди сприяли об'єктивному висвітленню процесів розвитку мистецтва. Усе вищезазначене обумовило вибір дисертантом теми дослідження.

Мета дослідження ? наукове доведення існування та всебічне висвітлення такого непересічного мистецького явища, яким є київська школа художнього текстилю XX ст., виявлення її специфіки порівняно з іншими регіональними аналогами в українському декоративно-прикладному мистецтві.

Для досягнення зазначеної мети слід було вирішити наступні завдання:

? вивчити передумови становлення київської текстильної школи, визначити характерні для неї мистецькі ознаки;

? простежити витоки і основні історичні етапи розвитку художнього текстилю Києва та регіону XX ст.;

? проаналізувати текстильні твори різних типологічних груп, виявити еволюцію композиційних рішень, технологічних особливостей їхнього виготовлення;

? визначити основні художньо-зображальні засоби та принципи композиційної побудови текстильних творів і стильові характеристики, що вирізняють пластичну мову київської школи художнього текстилю;

? розкрити роль національної художньої традиції у формуванні згаданої школи;

? здійснити порівняльний аналіз текстильних творів митців Києва та регіону, виготовлених як художниками-професіоналами, так і майстрами народного мистецтва;

? висвітлити основні методичні засади роботи кафедри художнього текстилю Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М.Бойчука з підготовки фахівців даного профілю.

1. Історіографія, джерельна база та методика дослідження

Здійснено аналіз наукової літератури за темою роботи, охарактеризовано джерельну базу дисертації, описано методику дослідження.

На початку XX ст. побіжну інформацію про художній текстиль регіону знаходимо у нотатках А. Єфіменко “Южно-русские братства” (1905), статті Є. Кузьміна “Украинский ковер” (1908). Статистичні дані про стан ткацьких промислів на Київщині містяться у праці “Кустарная промышленность в Киевской губернии” (1912). Важливими для вивчення окремих питань стали праці В. Щербаківського (1927), С. Колоса (1928).

Ґрунтовні розвідки про розвиток художнього текстилю Київщини дожовтневого періоду знаходимо у публікаціях 1960-х рр. А. Жука, І. Кравця, П. Мусієнка, С. Таранушенка.

Джерельною базою дослідження слугували колекції художнього текстилю музеїв Києва та області, музею КДІДПМД ім. М.Бойчука, архівні матеріали ЦДАМЛМУ, матеріали особових справ із архівів Національної спілки художників України і Національної спілки майстрів народного мистецтва. Розглянуто текстильні твори, що знаходяться в інтер'єрах споруд Києва та області.

Методологічною основою дослідження є принцип комплексного, системного вивчення предмета. Застосовано методи: історико-фактологічний, що дозволив у хронологічній послідовності дослідити чинники, які сприяли формуванню та розвитку київської текстильної школи; порівняльний ? при аналізі творів окремих київських художників та вивченні відмінностей різних шкіл, зокрема львівської, ленінградської, московської, республік Прибалтики; формально-типологічний ? при систематизації творів за формально-композиційними ознаками; структурно-типологічний - при систематизації видів і типів художнього текстилю; методи синхронного та діахронного розгляду проблеми дали змогу припустити існування на теренах Київщини текстильного виробництва часів Трипільської культури; метод історичної реконструкції.

2. З історії розвитку текстилю Київщини

Розглянуто джерела, в яких є згадки про існування текстилю на теренах Наддніпрянщини з часів неоліту. Це засвідчують й археологічні пам'ятки - відбитки тканин на кераміці трипільської культури, знайдені на місцях поселень Київщини пряслиця і тягарці. Про розвинуте ткацтво княжої доби свідчить знахідка залишків ткацького верстата на місці давньоруського поселення Воїнь на Переяславщині. Виділення ткацтва в окрему галузь міського ремесла стимулювало удосконалення технічних засобів.

У XVII?XVIII ст. майстерні з ткацтва й килимарства діяли і при монастирях, зокрема у Києво-Печерській лаврі. Розвивалися у Києві й мануфактурні виробництва, серед яких був і завод з виробництва шовкових тканин.

У XIX ст. текстильні мануфактури існували в Яготині, Стеблеві, Таганчі, у Богуславі, в Іванкові, Кагарлику, Обухові, Переяславі, Смілі.

На початку XX ст. за сприяння Київського кустарного товариства були організовані школи-майстерні у с. Оленівка та Скопці.

За часів радянської влади кустарні промисли Київщини почали активно розвиватися. У 1930-х рр. почала працювати килимарська артіль “Текстильекспорт” у Баришівці. У повоєнний період стала до ладу Київська прядильно-ткацька фабрика (1945). У Богуславі організовано художньо-промислову артіль “Перемога” (1945), почали виготовляти шовкові тканини Дарницький (1947) та Київський (1948) шовкові комбінати. Продовжували розвиватися осередки традиційного ткацтва в с. Обуховичі Іванківського р-ну та Переяслав-Хмельницька фабрика художніх виробів ім. Б. Хмельницького.

У 1960?90-х рр. розвивався художній текстиль, призначений для оформлення інтер'єрів громадських споруд. У структурі творчо-виробничого об'єднання “Художник” Художнього фонду УРСР діяв комбінат монументально-декоративного мистецтва. Проектуванням і виготовленням текстильних творів для інтер'єрів займалася майстерня декоративних тканин при КиївЗНДПІЕПі. Виконувалися текстильні твори і на підприємствах “Укрхудожпрому” Міністерства місцевої промисловості України.

Роль Києва як адміністративного і культурного центра у становленні та розвитку київської школи художнього текстилю. Розглянуто місце Києва як громадсько-політичного і культурного ядра держави з часів виникнення Київської Русі. Вигідне географічне розташування Києва стимулювало розвиток торгівлі, ремесел, у тому числі й ткацтва. Процес входження міста у європейський культурний простір активізувався з часу надання йому магдебурзького права. Київ приваблював майстрів-ремісників з різних місцевостей України, які переймали кращий досвід і поверталися на периферію, збагачені ним.

До 1917 р. в Україні не було жодного вищого мистецького навчального закладу, а підготовка фахівців з декоративно-прикладного мистецтва здійснювалася переважно у Москві та Петербурзі. Вперше навчальні майстерні зі спеціальностей декоративно-прикладного мистецтва з'явилися 1922 р., коли реорганізований з Української академії мистецтва Київський інститут пластичних мистецтв відкрив ткацько-килимарську майстерню і майстерню текстильної вибійки. Чергова реорганізація призвела до створення 1924 р. єдиного тоді вищого мистецького навчального закладу ? Київського художнього інституту, при живописному факультеті якого у 1925-30 рр. функціонував відділ художнього текстилю, організований С. Колосом. Сприяли цьому професори інституту І. Врона, М. Бойчук і В. Кричевський.

Наступним етапом становлення київської текстильної школи стало створення 1938 р. Школи майстрів народної творчості, завданням якої було навчати молодь ткацтву і килимарству, виготовленню панно до Всеукраїнської виставки народного мистецтва (1936). Замовлення на тематичні килими щедро фінансувалися урядом. Такі преференції зумовлені роллю Києва як столичного міста республіки, де ідеологічні заходи повинні були мати зразковий характер.

Формування київської школи художнього текстилю в контексті європейської художньої традиції першої половини XX ст. На початковому етапі формування київської текстильної школи (1920?30-ті рр.) у Київському художньому інституті працювали викладачі, знайомі з новітніми течіями європейського і світового мистецтва. Деякі з них студіювали мистецтво у навчальних закладах Європи і засвоєні там знання прагнули передати учням. Зображальні прийоми тематичних килимів середини 1930-х рр. засвідчують знання художниками стилістики європейського шпалерного ткацтва.

Більшість київських художників-текстильників, що працювали у 1960?90-х рр. - вихованці львівської текстильної школи, яка вбирала в себе кращі досягнення європейського мистецтва.

Характерні риси київського текстилю. Досліджено творчі засади формування київської текстильної школи, яка постала на ґрунті багатих традицій народного мистецтва. На різних етапах її розвитку у текстильних творах художників проявлялися відмінні стильові, технологічні особливості, зазнавала трансформацій і тематика.

У художніх тканинах усіх типів простежуються два підходи: 1) вивчається та інтерпретується орнаментальний лад народних текстильних виробів; 2) помітною є орієнтація на загальносвітові тенденції розвитку текстилю, а також на інші текстильні школи (львівську, білоруську, ленінградську, московську, прибалтійську).

Розглянуто подібність та відмінність характерних рис цих шкіл, зокрема у гобелені. Схожі риси знаходимо у київських та білоруських фігуративних гобеленах (епічність, масштабність, монументальність). Митцям Києва притаманні оповідальні засади фігуративного образотворення, тоді як львівські та прибалтійські майстри схильні до складних абстрактно-формальних побудов, у яких переважає геометричне начало. З ленінградською та московською київську школу поєднує наявність у більшості монументальних творів сюжетної фабули, складної образотворчої структури, зображального пафосу.

3. Взаємозв'язок технологічних і художньо-композиційних засобів у виготовленні текстильних виробів Київщини

З'ясовано залежність виражальних засобів при створенні текстильних композицій від технологічних прийомів виконання візерунка. Обмежені можливості при виготовленні традиційних народних тканин обумовлені особливостями ткацького обладнання. Технологія виготовлення килимів та гобеленів дозволяє ткати малюнок будь-якої конфігурації. Мінімальна залежність від технологічних засобів при перенесенні складних малюнків на поверхню тканини існує у вибійці та ручному розписі.

Традиційний текстиль Київщини 1940-90-х рр. Розглянуто типологічний ряд тканин двох основних груп, які виготовлялися в регіоні для інтер'єру та для пошиття одягу.

Ткацтво Київщини традиційно розвивалося в трьох основних місцях: на півночі регіону ? Київському Поліссі (с. Обуховичі), звідки вийшли знані майстри О. Бондарева (Козяр), родина Вересів, М. Пособчук. Тут виготовляли рушники, декоративні тканини, доріжки, наволочки, серветки, скатерки.

На півдні області ? Богуславщині, найбільшим осередком традиційного ткацтва в другій половині XX ст. була Богуславська фабрика “Перемога”, де працювали Г.А нджієвський, І. Нечипоренко, Н. Скопець, створюючи зразки рушників, килимків, налавників, портьєр, скатерок, покривал, наволочок, купонів.

У південно-східній частині регіону ? Переяславщині, давні традиції має Переяслав-Хмельницька фабрика художніх виробів ім. Б. Хмельницького, де вироблялися декоративні та плахтові тканини, рушники, пояси, крайки, краватки, малюнки до яких створювали К. Кулик, С. Нечипоренко, М. Лихоліт, Є. Прусицька.

Аналіз композиційної будови тканин цих осередків засвідчує їх загальну схожість, проте існують локальні відмінності ? густота заповнення тканин орнаментальними смугами, співвідношення їх розмірів та колірні поєднання елементів візерунка.

На Київщині виробляли безфонові килими, сіро-білі тканини з “тіньовим” ефектом. Застосовували саржеве переплетення різної модифікації у поєднанні з полотняним та репсовим переплетеннями. Іншу групу традиційного ткацтва становлять поперечносмугасті тканини. Виробляли тканини технікою “під дошку”, а з середини 1950-х рр. ? за допомогою ничениць, винайдених художником-технологом з Богуслава І.Нечипоренком. Відомою на Наддніпрянщині є техніка, якою ткали декоративні тканини - “ручний перебір”. Техніки перебору носили назви “під полотно”, “під парки”, “під репс”, “миропільський”, “з вибором під саржу”. Технікою перебору (“кінцями”) та човником виконували плахтові тканини.

Текстиль київських художників 1940?90-х рр. У створенні сюжетно-тематичних килимів митці повоєнних років дотримувалися образно-пластичних тенденцій килимів 1930-х рр. Їм притаманний станковий підхід з об'ємним моделюванням форми і реалістичною манерою відтворення зображень. Суттєві зміни сталися наприкінці 1950-х рр., коли на I Всесоюзному з'їзді радянських художників (1957) відбулася дискусія щодо ролі декоративного мистецтва в житті та культурі суспільства.

У зазначений період у київському гобелені співіснували образно-пластичні напрямки, які умовно можна визначити як: соціально-тенденційний, що передбачав пафосне відображення важливих віх історії країни радянського періоду; романтичний, який мав показувати героїку революційних подій і соціалістичних перетворень, підкорення космосу, романтику юності; напрямок, орієнтований на традиції народного мистецтва. У використанні фольклорної спадщини існували два підходи: перший передбачав цитування або незначну інтерпретацію усталених мотивів; другий розглядав традицію як джерело натхнення для створення робіт нової якості.

Характерними рисами текстильних творів київських митців 1970?80 рр., виконаних для громадських інтер'єрів, стали: наявність у творі теми, яка вирішувалася відповідно до призначення об'єкта; організація інтер'єру, в якому твір стає домінантою; прагнення комплексно вирішити оформлення середовища, досягти синтезу при поєднанні в одному просторі різних за техніками творів (текстиль, живопис, графіка, скульптура).

Зміна ідеології, поява приватної власності призвела у 1990-х рр. до зменшення кількості замовлень підприємствам Художнього фонду України. Разом з тим активізувалася виставкова діяльність київських художників. Відсутність цензури і вільний вибір зображальних засобів спричинили їхнє розмаїття і, зрештою, якісно вищий мистецький рівень текстильних творів.

Виготовлення тканих виробів текстильними підприємствами у 1940?90-х рр. У довоєнний період Україна не мала великих текстильних підприємств. Потреба в тканинах забезпечувалася, в основному, за рахунок їхнього ввозу з Росії. У Києві текстильні комбінати і фабрики стали до ладу невдовзі по закінченні війни. Прядильно-ткацька фабрика почала випускати декоративні тканини, Дарницький шовковий комбінат (ДШК) приступив до випуску тканин з синтетичних волокон, а Київський шовковий комбінат (КШК) - тканин з натурального шовку.

До 1951 р. ДШК та КШК випускали однотонно фарбовані тканини. Згодом були організовані цехи для вибійки, де малюнки друкували способом “фотофільмодрук”. У 1960-х рр. на комбінатах з'явилися друкувальні машини. Крім вибивних тканин, ДШК випускав тканини, виткані на жакардових машинах.

У 1970?80-х рр. джерелом натхнення митцям слугували садово-паркові, та польові квіти в різних інтерпретаціях і манерах трактування. Зверталися художники і до орнаментальних мотивів народного мистецтва, творчо переосмислюючи традиційні візерунки. До композиційних схем, застосовуваних художниками комбінатів, належать: рапортне розташування мотиву у схемах-решітках. Поширені були малюнки каймового та купонного характеру, а також тканини-компаньйони.

Продукцію хусткової фабрики “Киянка” становили переважно вовняні хустки з традиційним зображенням троянд, квітів у різних композиційних варіаціях: розміщення візерунка в кутах, чергування узору смугами, по діагоналі, рапортне розташування квітів по полю хустки. Створювали малюнки А. Вигеріна, П. Вовченко, Н. Іщенко, Л. Мікушева.

Висновки

художній текстильний київський стильовий

1. Підготовка в Києві фахівців художнього текстилю вищої кваліфікації почалася у 1920-х рр. з ініціативи С.Колоса ? випускника Української академії мистецтв.

2. Кінець 1920-х ? початок 1930-х рр. ? це складний період становлення національного стилю у станковому та монументально-декоративному мистецтві. Постанова ЦК ВКП(б) 1932 р. “Про перебудову літературно-художніх організацій” стала сигналом для змін у культурно-мистецькому житті країни.

3. У 1930?40-х рр. з'явилися тематичні килими, які пафосно відображали соціалістичні перетворення у суспільстві, революційну героїку, зображували партійних вождів, воєначальників, керівників уряду. Більшість творів були виконані за ескізами художників-станковістів і монументалістів, що не відчували специфіки мови килимарства, тому роботи нагадували живописні полотна. Чужорідні за стилістикою портрети, радянська емблематика з'явились і на традиційних орнаментальних килимах, рушниках, панно, що створювалися для виставок.

4. У повоєнному художньому текстилі, крім килимів, гобеленів, тканин народних художніх промислів, з'явилися фабричні тканини різного призначення. На КШК і ДШК прибули випускники Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, Київського училища прикладного мистецтва, а також навчальних закладів Москви, Ленінграда, Іваново, які досить органічно “прищепили” на місцевий ґрунт одержані знання.

5. У 1960?80-х рр. тематичні килими вирішувалися декоративно-площинно, умовно. Тривали пошуки виражальних засобів, ускладнювався їх асоціативний лад. Гобелени, панно, завіси для сцени призначалися для конкретних громадських споруд, тож значним був вплив замовників на визначення тематики робіт. Менше тиску з боку партійних органів зазнавали художники, що виконували твори для готельних комплексів, ресторанів.

6. Аналіз композиційних якостей гобеленів 1930?80-х рр., виконаних для виставок та оздоблення інтер'єрів громадських споруд, засвідчує, що більшість їх створена на високому мистецькому рівні. Не перекреслює художню вартість творів і наявність зумовленої обставинами ідеологічної кон'юнктури.

7. Становлення та етапи розвитку київської текстильної школи в закладах освіти мистецького спрямування має наступний вигляд: Художньо-промислова школа (Художньо-промисловий технікум) > майстерні ткацтва, килимарства і вибійки Київського інституту пластичних мистецтв > текстильний відділ живописного факультету Київського художнього інституту > Центральні експериментальні майстерні народної творчості > Школа майстрів народної творчості > Київське республіканське художньо-промислове училище > Київське училище прикладного мистецтва > Київський художньо-промисловий технікум > Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М.Бойчука.

8. Визначена роль Києва як адміністративного і культурного центру України у формуванні та розвитку текстильної школи. Завдяки статусу столиці тут сконцентрувалися потужні мистецькі сили, які протягом 1930?90-х рр. створили ряд видатних текстильних творів.

9. Із розпадом СРСР і набуттям Україною незалежності мистецтву, як одній з форм ідеології, не надавалося, як раніше, важливого значення, тож державні замовлення на мистецькі твори стали рідкістю. Припинив функціонувати цех монументально-декоративного мистецтва у структурі ТВО “Художник”. Митці створювали роботи в основному для виставок. Свобода творчості, відсутність ідеологічної цензури дала поштовх до творчих пошуків у найрізноманітніших стильових напрямах. Авторський текстиль спонукав до експериментування, застосування нових матеріалів, комбінації різноманітних технічних засобів.

10. Характерними ознаками київської текстильної школи на різних етапах її розвитку є: а) у монументальному текстилі ? наявність сюжету, епічність, масштабність; б) у традиційному текстилі ? збереження принципів побудови усталених іконографічних схем композицій, але виконаних у новій інтерпретації; в) у промисловому текстилі ? наявність двох підходів у художньому оформленні тканин: 1) орієнтація художників на весь спектр напрямків світової (передусім європейської) текстильної моди; 2) трансформація традиційних народних зображальних мотивів у якісно нових композиційних розробках.

11. Аналіз творів художнього текстилю київського регіону виявив тісний взаємозв'язок художньо-зображальних і технологічних засобів у виготовленні текстильних виробів усіх типів. Найбільша залежність у способах узоротворення існує у традиційному народному ткацтві через технологічний рівень обладнання.

12. Вагома роль у становленні та розвитку київської текстильної школи належить національній художній традиції, що впливає на композиційне мислення сучасного митця, відтворення ним генетично закодованого образного світосприйняття.

13. Традиції київської текстильної школи активно розвивають на кафедрі художнього текстилю КДІДПМД ім. М.Бойчука. Розглянуто методичні засади діяльності кафедри з підготовки фахівців відповідного профілю, які полягають у вивченні студентами мистецьких надбань культур, що побутували на теренах України, спадщини народного мистецтва новітніх часів, мистецьких досягнень світової культури.

Література

1. Андріяшко В.Д. Традиційне ткацтво Київщини XX ст.: художня та технологічна специфіка / В.Д. Андріяшко // Культура і сучасність: [альманах]. - К. : Міленіум, 2006. - № 2. - С. 50-58.

2. Андріяшко В.Д. Історичні передумови виникнення і розвитку київської школи художнього текстилю / В.Д. Андріяшко // Мистецькі обрії'2005-2006 : наук.-теорет. праці та публіцистика. Вип. 8?9 / Академія мистецтв України / голов. наук. ред. І.Д. Безгін. - К. : ВВП "Компас", 2006. - С. 344?350. - ISBN 966-7170-48-9.

3. Андріяшко В.Д. Характерні ознаки київської школи художнього текстилю на різних етапах її розвитку (1920?1990-і рр.) / В.Д. Андріяшко // Художня культура. Актуальні проблеми.

4. Андріяшко В.Д. Художні особливості геометричних килимів Київщини / В.Д. Андріяшко // Мистецтвознавство'07 (2) : зб. наук. пр. ? Львів, 2008. ? С. 65?74.

Размещено на Allbest.ru