Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

УДК 008 +645.197 (043.3)

КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА ПРЯМОГО ТЕЛЕВІЗІЙНОГО ЕФІРУ

Спеціальність 26.00.01 - Теорія та історія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата культурології

Дячук Валентина Павлівна

Київ 2009



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв Міністерство культури і туризму України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Поплавський Михайло Михайлович, Київський національний університет культури і мистецтв, ректор.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Чміль Ганна Павлівна, Міністерство культури і туризму, голова державної служби кінематографії

кандидат історичних наук, Демещенко Віолетта Валеріївна, доцент Київської муніципальної академії естрадно - циркового мистецтва, зав. каф. гуманітарних та соціально - економічних дисциплін

Захист відбудеться « 2 » жовтня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36).

Автореферат розісланий « 31 » серпня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Г. Петрова



АНОТАЦІЯ

Дячук В.П. Комунікативна культура прямого телевізійного ефіру. - Рукопис. комунікативний телевізійний ефір естетика

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за спеціальністю 26.00.01. - Теорія та історія культури. Київський національний університет культури і мистецтв. - Київ, 2009.

Дослідження присвячено висвітленню особливостей комунікативної культури прямого телевізійного ефіру як специфічної форми інтерактивної реальності в контексті осмислення феномену прямого телеефіру, в якому формуються реалії безпосереднього зв'язку з аудиторією, підкреслено характеристики екранної естетики.

Розкривається онтологічний аспект комунікативної культури як способу спілкування, інформаційної взаємодії. Особлива увага приділяється проблемі самоактуалізації людини, творчої самореалізації в просторі можливих комунікацій, що особливо актуально в контексті розгортання політтехнологічних реалій і формування комунікативних мегаспільнот.

Досліджується український досвід прямого ефіру як комунікативної технології, визначивши проблему співіснування і взаємодії суб'єктів теледискурсу як форми самореалізації людини - суб'єкту комунікації, де реципієнт виступає не пасивним спостерігачем, а співучасником діалогу екранного дійства.

Автор розглядає телебачення як цілісну естетичну систему, як процес естетичної діяльності. Художній вимір телепростору включає всі види телетворчості, що включають художню образність, створену за допомогою репродукції видів мистецтва, призначених для телепоказу (показ оперних, балетних спектаклів, симфонічних концертів, авторських телепередач тощо).

Розглянуто особливості комунікативної та діалогової культури учасників прямого телеефіру (ведучого та аудиторії) на українському ТБ. Розглянуто шлях «побудови» телемостів, як на радянському так і українському ТБ.

В умовах масового мовлення популярною стає комунікація, що адресована мегааудиторії. Роль інформаційного впливу на об'єкт зростає. Використовуються монологічні та діалогічні форми спілкування, телекомунікатори сприяють активізації процесу діалогу, ідентифікації глядацьких позицій у визначенні та рішенні багатьох проблем.

Прямий ефір визначається як засада телереальності, характеризуються засоби ТБ індустрії в модусі комунікативних, культурологічних, естетичних, мистецьких ознак. Охарактеризовано зображувальні основи телепоетики як інтерактивної технології. Ідентичність суб'єктів ТБ дискурсу, що складає своєрідну поліфонію в контексті прямого ефіру, вивчається як діалог і полілог. Визначається роль і місце технопопуляцій цифрового відео в процесі відтворення екранного образу.

Ключові слова: комунікативна культура ТБ, метакультурний простір, поетика ТБ, прямий ефір, телекомунікація, діалог, полілог, комунікативний дискурс.



АННОТАЦИЯ

Дячук В.П. Коммуникативная культура прямого телевизионного эфира. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата культурологии по специальности 26.00.01. - Теория и история культуры. Киевский национальный университет культуры и искусств. - Киев, 2009.

В работе раскрывается онтологический аспект коммуникативной культуры как способа общения, информационного взаимодействия. Особое внимание в работе уделяется проблеме самоактуализации человека, творческой самореализации в пространстве возможных коммуникаций, что особенно актуально в контексте разворачивания политтехнологической реальности и формирования коммуникативных мегаобщностей.

Исследуется украинский опыт прямого эфира как коммуникативной технологии, обозначается проблема сосуществования и содействия субъектов дискуссии телевидения как формы самореализации человека - субъекта коммуникации, где реципиент выступает не пассивным наблюдателем, а соучастником диалога экранного действия.

Анализируется коммуникативное пространство в трех восходящих ракурсах: коммуникативном, эстетическом, художественном. Рассматривается телевидение как целостная эстетичесая система, как процесс эстетической деятельности. Художественное измерение телепространства включает все виды телетворчества, которые включают художественную образность, созданную с помощью репродукции видов искусства, предназначенных для телевизионного показа (показ оперных, балетных спектаклей, симфонических концертов, авторских телепередач и т.д.) Рассматривается особенности коммуникативной культуры участников прямого телеэфира (ведущего и аудитории), рассматривает также культуру диалоговой формы коммуникации со зрителем на украинском телевидении. В условиях массового вещания популярной становится коммуникация, адресованная мегааудитории. Охарактеризованы изобразительные основы телепоэтики как интерактивной технологии. Идентичность субъектов ТВ дискурса, который достигает своеобразной полифонии в контексте прямого эфира, изучается как диалог и полилог.

Ключевые слова: коммуникативная культура ТВ, метакультурное пространство, телекоммуникация, поэтика ТВ, прямой эфир, диалог, полилог, коммуникативный дискурс.



ANNOTATION

Dyachuk V.P. Communicative culture of direct television broadcasting. - Manuscript.

Dissertation on competition of a scientific degree of candidate of cultural studies in the speciality 26.00.01. - Theory and history of culture. Kiev National University of Culture and Arts. - Kiev, 2009.

The study is devoted to the development and evolution of the communicative culture, figurative means, the poetics of TV in the admeasurements of increased interaction live broadcast. Communicative Culture TV is investigated in the context of globalization extracultural space. Identified the communicative admeasurements of TV space as the base of the creation of «communicative communities». We characterized descriptive basis of TV poetics as interactive technology. Identity of subjects TV discourse, which is a sort of polyphony in the context of broadcasting, is studied as a dialogue and polylogue.

Live broadcast is defined as the base TV reality, means of TV industry are characterized in the mode of communicative, cultural, aesthetic and artistic elements. Determine the role and place of tehnopopulations digital video in the process of rebuilding the screen image.

Keywords: communicative TV culture, extracultural space, poetics of TV, live broadcast, a dialogue, а polylogue, transformation of information.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вивчення комунікативної культури телебачення як особливого виду інтерактивної реальності в її системотворчому аспекті логічно передбачає осмислення феномену прямого телеефіру, що поєднує реалії безпосереднього зв'язку з аудиторією і головні ознаки екранної естетики. Прямоефірне мовлення допомагає людині в її буттєвому просторі осягнути, що вона може бути не лише свідком, а й співучасником зображуваних подій. Ознаки комунікації є властивими для прямого ефіру як певної співпраці, співучасті реципієнта та продуцієнта інформації. Особлива актуальність проблеми комунікативної культури прямого телеефіру полягає в тому, щоб визначити, наскільки онтологічні реалії історичного і культурного буття людини в просторі можливих комунікацій поєднуються з її здатністю самоздійснення, наскільки людина відчуває повноту буття в екранному світі, наскільки людина, збагачена чи, навпаки, переобтяжена інформацією, здатна розуміти цю інформацію. Зазначені проблеми надзвичайно гостро постають в контексті політтехнологічних реалій, що передбачають ідейну боротьбу комунікативних спільнот.

З огляду на це, прямий ефір слід сприймати як певну систему зворотнього зв'язку, яка ґрунтується на співтворчості, співучасті в екранному дійстві, реаліях самодостатнього визначення особистості в незручних, інколи шокових ситуаціях публічності. Саме тому обрано дослідження українського досвіду прямого ефіру як комунікативної технології, у якій найважливішим є реципієнт, який являє собою не пасивного спостерігача подій, а виступає споживачем.

Сучасні проблеми комунікативної культури ТБ розглядались в дослідженнях Е. Багірова, Р. Борецького, В. Гояна, В. Іванова, Г. Кузнецова, В. Лизанчука, І. Мащенка, В. Миронченка, А. Москаленка, Є. Прохорова, В. Різуна, О. Чекмишева, В. Шкляра, Т. Щербатюка, О. Юровського та ін.

У полі зору дослідників перебувають проблеми інформатизації суспільства, захисту українського телепростору, осмислюється суспільна природа комунікативної культури телебачення, його освітні, виховні, розважальні функції. Проте, досі не приділялося належної уваги синтетичному баченню комунікативної культури ТБ, де онтологічний, культурологічний, комунікологічний підходи дають можливість зрозуміти феномен прямого ефіру.

Об'єкт дослідження - прямий телевізійний ефір.

Предмет дослідження - комунікативна культура прямого телевізійного ефіру.

Мета дослідження полягає у здійсненні культурологічного аналізу особливостей комунікативної культури прямого телевізійного ефіру.

Завдання дослідження

- виявити ступінь наукової розробленості проблеми;

- уточнити культурологічний аспект понять «комунікація», «комунікативна культура», «телевізійний ефір», «телекомунікація», «інтеракція» та ін. в контексті особливостей прямого телевізійного ефіру;

- з'ясувати комунікаційні виміри телепростору та охарактеризувати специфіку прямого ефіру; зокрема його місце та роль в комунікативних дискурсах;

- проаналізувати комунікативну культуру ведучого, учасників прямого ефіру та глядацької аудиторії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної програми наукової роботи кафедри культурології Київського національного університету культури і мистецтв. Дисертація виконана в руслі культурологічної програми кафедри і присвячена тій темі, яка є ще не достатньо опрацьована в сучасній культурології. Дослідження відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків» (Постанова Кабінету міністрів України №14 від 16 січня 2008 р.), а також відповідно до напряму наукових досліджень Київського національного університету культури і мистецтв «Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України» (державний реєстраційний № 0107U009539).

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХХ - початку ХХІ ст., що характеризується активним розвитком техногенної культури в цілому та комунікативних технологій зокрема.

Теоретико - методологічні засади дослідження визначають наукові принципи культурно-історичної реконструкції, методи порівняльного аналізу, прогностично-мистецького бачення реалій культури ТБ в контексті інтерактивних технологій. Використовуються генетичний, порівняльний, типологічний методи дослідження, а також системний, полісистемний та компаративістський підходи до інтерпретації комунікативної культури ТБ.

Комунікологічні аспекти телебачення в культурно-філософському аспекті пов'язані з іменами К. Апеля, Ю. Габермаса, Й. Масуда, Г. Почепцова і ін., які займаються проблемами постіндустріальної культури у вимірі комунікації; інформаційно-семіологічний ракурс у працях Ф. де Соссюра, Р. Барта, Ц. Тодорова, Ю. Лотмана та ін.

Наукова новизна роботи полягає в наступному:

- досліджено історико-культурологічні аспекти комунікативної культури ТБ, виявлено та проаналізовано літературні джерела, що характеризують цей феномен;

- уточнено термін «комунікативна культура» як поняття, що характеризує особливості спілкування людей на телебаченні зокрема й особливо у режимі «прямого ефіру»;

- уточнено культурологічний зміст понять «комунікація», «комунікативна культура», «телевізійний ефір», «інтеракція» та ін. в контексті прямого телевізійного ефіру;

- введено в науковий обіг нові дефініції: комунікація як поетика, образна даність, співтворчість;

- визначено комунікаційні виміри телепростору;

- охарактеризовано специфіку прямого ефіру в телевізійному просторі;

- з'ясовано ознаки прямого телеефіру в комунікативних дискурсах;

- проаналізовано комунікативну культуру ведучого, учасників прямого ефіру та глядацької аудиторії.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані дослідниками в галузі культурології, загальної історії та історії культури України, для створення лекційних курсів з проблем розвитку прямоефірного телебачення, комунікативної культури ТБ, а також у практиці сучасного телемовлення.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертації були обговорені на засіданнях кафедри культурології Київського національного університету культури і мистецтв, реалізувалися в навчальному курсі: «Майстерність ведучого телепрограм» (програма для студентів 1 курсу напряму 6.020203 «Кіно-телемистецтво», спеціалізації «Тележурналіст, диктор та ведучий телепрограм» «Техніка екранного мовлення» (робоча програма для студентів 2-го курсу напряму 6.020203), «Тележурналістика» (програма для студентів напряму 6.020203), «Сценарна майстерність»-(К.,2007). Результати проведеного дослідження були оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та регіональних вузівських конференціях:

Обсяг дисертаційного дослідження -239 сторінок основного тексту. Список використаних джерел - 16 сторінок (234 позиції), додатки - 10 відеоносіів з програмами: «Свобода на Інтері» -3 диска, «Шустер live»-3 диска, 5-й канал: «Помаранчева революція» - 2 диска, ТРК «Ера» -програма «Україна on-line» - 1 відеокасета, «Володимир Познер, перший телеміст» (авторська програма телеканалу К1) - 1 диск та 34 сторінки рейтинги українських телеканалів в т.ч. прямоефірних програм.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтована актуальність теми та наукова новизна роботи, визначені об'єкт і предмет, сформульовано наукову мету, завдання дисертаційного дослідження, його практичне значення, окреслені хронологічні межі, охарактеризована джерельна база дослідження та стан наукової розробки проблеми, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження» викладаються результати аналізу літератури з досліджуваної проблеми, уточнюються ключові поняття та терміни з наукового апарату.

У підрозділі 1.1. «Історіографія та ступінь наукової розробленості проблеми» розглядається в контексті філософських, естетичних, культурологічних, історичних, культурно-комунікативних, соціально- психологічних наукових дослідженнях.

З'ясування комунікологічних осоливостей телебачення в культурно-філософському аспекті пов'язане з іменами К. Апеля, Ю. Габермаса, Й. Масуда, Г. Почепцова й інших дослідників, які займаються проблемами постіндустріальної культури у вимірі комунікації, визначають онтологічні, онтичні і аксиологічні аспекти інформаційних носіїв; інформаційно -семіологічні властивості ЗМІ, зокрема телебачення, досліджено в роботах Ф. де Соссюра, Р. Барта, Ц. Тодорова, Ю. Лотмана й ін.

Екзистенційно-антропологічні особливості акцентовано в роботах М. Мамардашвілі, А. Пятигорського, В. Табачковського як проблему комунікативної свідомості носія певної культури. Інтерпретація комунікативної культури як діалогу визначена на основі робіт М. Бубера, М. Бахтіна, Ю. Кристевої, В. Біблера.

Присвячені екології ТБ дослідження А. Храмова, Ю. Легенького в яких розкривається специфіка екранної культури як видовища і віртуальної реальності. Спосіб структурування комунікативних відносин досліджено в роботах Г. Чміль, М. Князева, В. Горпенка, М. Мащенка, П. Гуревича й інших.

У радянській історіографії, присвяченій проблемам ТБ, є дослідження, які стали базовими - це роботи Е. Багірова, С. Безклубенка, О. Рохліна, а також більш пізні роботи Г. Почєпцова, які охоплюють величезний діапазон аспектів комунікативної культури. ТБ комунікація стає одним із засобів здійснення комунікативних процесів. Причому, психологічний аспект сприйняття інформації корелює з естетико-мистецьким. Так, М. Ярошевський говорить про «охлотелеосуггестію» як феномен гіпнотичного впливу екрану на маси, навіювання, яке пов'язане з масовим психозом, вмінням маніпулювати цим психозом. М. Ярошевський показує, як за допомогою певних технологій відбувається містифікація та міфологізація реальності.

Поетику ТБ можна в українському телебаченні реконструювати на підставі робіт С. Безклубенка і Ю. Легенького. Так, С. Безклубенко впродовж багатьох десятиліть опрацьовує тематику відеопростору. Його останні роботи є узагальненням величезного доробку бачення саме відеотехнологій. Роботи Ю. Легенького присвячені зображувальному мистецтву, він розглядає зображення в філософсько-культурологічному аспекті. Саме цей аспект є важливим, щоб інтерпретувати та реінсталювати зображення в просторі ТБ. Зображення як картина, як екранна даність, як образ, ейдос і зображення як постадеквація - всі ці констеляції є досить плідними і потрібними для того, щоб реконструювати телекомунікативний простір як певну ейдологію (відеологію, за С. Безклубенком).

Технопопуляції мас-медіа ТБ - це проблема образних інтроверсій зображувальної культури. Ця проблема інколи зводиться до монтажних ознак кінематичної проблематики телепростору. Роботи О. Мелешенка, М. Мащенка, Г.Чміль, В. Горпенка дослідили її в контексті техно-детермінізму, який певним чином впливає на екранний світ: змінюється темп подання інформації, сам екран як образ, як персоніфікація інформації залишається локальною, зорієнтованою на діалог, інтеракцію як таку.

Адже експериментальне ТБ, яке б говорило про різні засоби образних адеквацій, монтаж, за С. Ейзенштейном, потребує свого осмислення, є справою майбутнього. Важливою є проблема планетарного комунікативного співтовариства, регіонального діалогу, що визначає певні конституативні ознаки цінностей спілкування. Це так звані «телемости», коли люди обмінюються інформацією та існують в одному телепросторі. ТБ індустрія - це певна ескалація часо-простору, який звертається до людини, адже людина може реагувати або ні на це звернення..

У підрозділі 1.2. «Категоріально-понятійний апарат дослідження» з метою його уточнення аналізуються терміни «комунікація», «комунікативна культура», «телевізійний ефір», «інтеракція» та ін. у контексті прямого телевізійного ефіру.

У дисертації зазначається, що у сучасному світі існують понад 200 визначень комунікації (лат. commucatio, від commuco - роблю спільним, пов'язую, спілкуюсь). Але переважно вона інтерпретується у двох вимірах: 1) шляхи сполучення, транспорту, зв'язку, мережі підземного комунального господарства; 2) спілкування, передача інформації від людини до людини у процесі діяльності. Одиничний акт комунікації передбачає наявність джерела інформації, яке створює повідомлення; передатчика, який перетворює й кодує повідомлення у сигнали, придатні для передачі; каналу зв'язку або середовища, необхідного для функціонування передатчика й приймача; пристрою, що сприймає і відновлює сигнали, декодує прийняте повідомлення; адресата або одержувача інформації.

Сутність людини формується через комунікацію. У відповідності з поглядами С. К'єркегора й М. Хайдеггера, остання утверджує необхідність мови, породжуючи таким чином спільноту, неможливу без мовної комунікації. Під комунікацією М. Маклюен розуміє екстеріоризацію чуттєвої здатності людини до сприйняття, виокремлюючи на основі цього критерію аудіо-(мовну) та відео-(зорову) комунікацію, що, у свою чергу, лежать в основі «культури слуху» та «культури зору». Відтак, М. Маклюен розглядає історію людської цивілізації як результат розвитку засобів масової комунікації, до яких він відносить мову (письмо і мовлення), друк, телебачення, комп'ютерні системи, тощо.

Праці наведених авторів дають можливість визначити комунікативну культуру телебачення як залучення цілісності культури як такої в простір комунікації. Вона складається з діяльності, поведінки й стану як конституативних ознак культури.

З комунікативною культурою телебачення пов'язаний термін «інтеракція» (від англ. interaction < лат. inter + activus - діяльний) - термін, використовуваний у соціальній психології й культурології, позначає взаємодію, взаємний вплив людей або вплив груп одна на одну як безперервний діалог. У соціальній психології Дж. Міда - безпосередня міжособистісна комунікація («обмін символами»), найважливішою особливістю якої визнається здатність людини «приймати роль іншої», уявляти собі (відчувати), як її сприймає партнер (або група) по спілкуванню.

Найбільш ефективною є інтеракція, тобто взаємодія телекомунікатора й глядача під час телевізійного прямого ефіру, у процесі якої неминуче формуються нові напрями думок і духовні установки.

Прямий ефір (англ. Live television або просто Live) - це процес безпосередньої передачі телевізійного або радіосигналу з місця проведення запису в ефір, тобто трансляція сигналу в реальному часі. Розглядаючи прямий ефір як основний об'єкт даного дослідження, розуміється під ним акт телевізійної комунікації, який містить безпосередню звуко-зорову інформацію про подію або дію, що відбувається під час появи, передачі і отримання, тою чи іншою мірою здійснений за ініціативою і за участю суб'єктів журналістської творчості. Особливістю прямого ефіру є неможливість редагування отриманих і зразу ж відправляємих даних, що не виключає певної ймовірності транслювання непередбаченої події.

Ряд авторів (Г. Кузнецов, А. Юровський, В. Саппак) зрідка вдаються до використання слова «наживо» для визначення того ж виду телевізійного мовлення. На погляд автора даного дослідження, обидві версії мають право на існування.

У Розділі 2 - «Прямий ефір в контексті телевізійного простору» - розглядаються комунікаційні виміри телепростору та особливості прямого ефіру в телевізійному просторі.

Підрозділ 2.1.- «Комунікаційні виміри телепростору» - присвячений визначенню телебачення в просторі комунікації як культурної реальності. Автор аналізує комунікаційний простір телебачення в трьох висхідних ракурсах: комунікативному, естетичному, мистецькому. Комунікативні виміри телепростору - це одна із важливих конфігурацій, які дають зрозуміти цей простір не як абстракцію, телекартинку, а можливість ідентичності людини в просторі інформації, її персоніфікації, де комунікантом є й глядач, і той, хто її здійснює.

Комунікація як інтеракція, що виноситься на екран, стає мовою ТБ, потребуючи певної інтерпретації. Ця проблема певною мірою розкрита у дослідженнях комунікативних спільнот К. Апеля, Ю. Габермаса. На їхню думку, проекція ознак комунікативних спільнот у просторі інтеракції потребує певного симбіотичного її розуміння як синтезу інтерпретацій, де домінуючою є проблема діалогу як порозуміння та спільного вирішення проблем.

Говорячи про естетичний комунікаційний вимір телепростору, зазначимо що окремі зони цього простору по-різному освоюють і відображають реальність. Найбільшими з них можна вважати «художнє» і «нехудожнє» ТБ. Під системою художнього ТБ розуміються всі види телепрограм, створені з використанням засобів екранного мистецтва. «Нехудожнє» ТБ (різного роду інформаційно-публіцистичні, освітні, спортивні, навчальні й інші передачі) у загальній системі телемовлення активно взаємодіє з «художнім». Телемовлення пронизує кожен осередок програми. Тому «нехудожнє» ТБ тією чи іншою мірою естетизується, вбирає елементи образності.

Художня образність створена за допомогою репродукування інших мистецьких видів, спеціально призначених для телевізійного показу (показ оперних, балетних спектаклів, симфонічних концертів тощо). Їх об'єднує технічний характер зображальності за допомогою телеекрана, динамічних звукозорових образів, розповсюдження й використання творів за допомогою телевізійної техніки. В авторській телепередачі, авторському моноспектаклі автор представляє публіці своє творіння цілісно й спілкується з публікою, аудиторією без посередників, завдяки чому мистецька комунікація набуває особистісного характеру. Це той тип мистецької творчості, який дозволяє пряму, безпосередньо-емпіричну самопрезентацію автора-творця. Публіка отримує можливість сприймати одночасно і мистецький твір, і емпіричну особу його автора.

Підрозділ 2.2. - «Специфіка прямого ефіру в телевізійному просторі» - висвітлює проблеми зображувальних ідентифікацій у телевізійному просторі. Специфіка прямого ефіру виявляється у трьох аспектах: як засіб підвищення оперативності в наданні аудиторії актуальної телевізійної інформації; як технологічна складова телевізійних проектів, розрахованих на інтерактивність; як специфічна особливість роботи журналіста. Показ (трансляція) здійснюється виключно спеціальними знімальними й мовними телевізійними комплексами (включаючи космічні супутники і радіорелейний зв'язок), що знаходяться у власності або орендовані ЗМІ, які мають діючі державні ліцензії встановленого зразка, а також необхідний творчий та технічний персонал.

З метою забезпечення необхідних юридичних регламентів і на користь рішення творчих або програмних задач (наприклад, створення відеоархіву, планування повтору) в процесі проведення прямого ефіру можлива фіксація його змісту на накопичувачі (запис на відеострічку, диск, тощо): на проміжному етапі - запис відео і звукового сигналу на базі комплексу трансляції, на кінцевому - запис трансляції безпосередньо на виході в ефір. У подальшому ці записи можуть бути піддані монтажу з метою створення програмного продукту нової якості.

У рамках телевізійних проектів різних жанрів під час прямого ефіру можуть бути протрансльовані зображення і звуковий супровід не однієї, а кількох подій, які відбуваються одночасно на різних майданчиках, що є елементами єдиної сценарної структури (у тому числі, з участю ведучих або гостей), а також наперед зняті й змонтовані матеріали (хроніка, відеосюжети тощо), так чи інакше пов'язані з трансльованою подією (предметом, темою програми). У зв'язку з цим характер прямого ефіру можна визначати не тільки як репортаж (ретранслюючий), але і як документальний, публіцистичний або художньо-постановчий (багатокомпонентно і тематично організований).

Прямий ефір - це не тільки відвертість і повнота інформації. Його завдання - відновити справжній паритет між сторонами, які знаходяться по різні боки «блакитного екрану», створити відчуття співучасті глядача у тому, що відбувається на екрані.

Історія масовокомунікаційних взаємостосунків -- це історія штучно витвореного маніпуляційного впливу, придуманої людством технології маніпулювання у чистому вигляді, технології, яка залежна від рівня розвитку суспільства. Людина -- істота соціальна. Як говорив Аристотель, тільки боги й звірі можуть жити поза суспільством. Індивідуум -- це абстракція, ідеальне уявлення про ізольовану людину, яке склалося в XVII столітті під час виникнення сучасного Західного суспільства. На практиці міф про індивідуум нездійсненний, людина виникає й існує тільки у взаємодії з іншими людьми і під їхнім впливом.

Основне суспільно важливе завдання при масовій комунікації -- не оголошувати війни маніпуляційним впливам і по-донкіхотівськи боротися з вітряками, а знайти можливість прилаштувати у природному контексті масовокомунікаційних маніпуляцій відкриті й гуманістичні способи формування особистісних структур свідомості.

Про неминучу маніпулятивну силу ЗМК заявляють сучасні аналітики. Вони стверджують, що телебачення є неперевершеним засобом гіперкомпенсації маси, тобто можливості символічного, віртуального вгамування емоційних потреб, які хронічно не задовольняються, і фантазійної втечі від хронічно не вирішуваних нагальних проблем в умовах відсутності реального натовпу чи зібраної публіки.

Телевізійна пряма комунікація є не просто інформаційним простором, а полем діалогу (за В. Біблером), полілогу (за Ю. Кристевою), полем можливого прадіалогу або прадистанціювання (за М. Бубером), яке існує як інтеракція. Щодо трансформації інформації в контексті прямого ефіру, то мімесис тут стає головним чинником поетики ТБ. Тут є важливими роботи М. Хрєнова, які визначають соціально-психологічні аспекти взаємодії, В. Іванова, що звертаються до інформаційних визначень української та зарубіжної культури та ін.

У підрозділі розглядаються проблеми персоніфікації інформації. Остання є певною інтерпретативною системою досягнення ідеалу можливого буття. У цьому можливому бутті людина живе як частина комунікативної спільноти. Уся історія людських взаємодій (і не тільки під час спілкування!) - це історія боротьби проти маніпуляцій з бажанням вирватися з обіймів суб'єкта очевидного, а найголовніше -- прихованого впливу. Успіх цієї боротьби залежав і залежатиме від соціально-психологічних та соціально-політичних умов тієї боротьби, волі, інтелектуальної сили її учасників.

Прямий ефір як принцип інтеракції та трансформації інформації є найбільш складна та найбільш загострена поетика, яка начебто не використовує ніяких монтажних засобів, але є наскрізною монтажною даністю як містифікацією та плюралізацією монологу, діалогу, полілогу. Це вмонтовано в процес інтеракції як живу, динамічну реальність буття.

Розділ 3 присвячений суб'єктам комунікації в прямому телеефірі. Розглядається функціонування прямого телеефіру в комунікативних дискурсах з акцентуванням уваги на комунікативній культурі ведучого, учасників прямого телеефіру та глядацької аудиторії.

Підрозділ 3.1. - «Прямий телеефір в комунікативних дискурсах» - присвячений визначенню жанрових ознак прямого ефіру. Суспільний досвід засвідчив, що саме відкритий ефір спроможний дієво активізувати соціальну дію. Остання неможлива без критичного, продуктивного мислення, яке передбачає зміну точки зору на предмет обговорення, інтерпретацію певної проблеми з позиції співбесідника. Вплив прямоефірного мовлення на формування людини є надзвичайно великим. У ході його сприйняття реалізується завдання створення й розвитку національної культури, нової громадської думки, виховується конструктивна життєва позиція і формується відчуття причетності до загальнонародної справи. Цьому сприяють різні жанри, види прямоефірної телетворчості - репортажі, ток-шоу, конкурси, ігри, інтерв'ю, телевізійні мости.

«Телеміст» як образ є метафоричною констеляцією реальності «тут» і «там». «Міст» є метафорою консенсусу, гармонії, порозуміння. Телеміст є й певне прадистанціювання, шлях знаходження великого або далекого «візаві», а ця відстань, яка долається екраном ТБ, задає масштаб інтеракції та інтерпретації. Люди з різних культурних ареалів вступають у діалог, інтеракція має зовсім іншу технологію, на відміну від публіцистичного простору ТБ, який розгортається на межі міжрегіональних реалій однієї країни. Телеміст несе в собі образні настанови екстенсивного долання простору, що легко вирішується сучасними технологіями. Набагато складніше подолати час як дистанцію інтеракції. Інколи представники різних поколінь так і не можуть увійти в спільний простір діалогу. Ні регіони, ні протилежні частини кулі земного буття людини неможливо з'єднати в часі культури, якщо не відбувається ефект ідентичності, персоніфікації інформації як масової події. У підрозділі визначаються параметри комерціалізації, інтеграції, послідовного типу подання інформації. Інформація продається і купується як ефірний час. Виникає конкуренція між телеканалами та їх змагання за пріоритети образних настанов. Інформаційні потоки, їх образні конфігурації, імідж телеканалу стають реаліями простору ТБ у сучасній культурі.

Індустрія ТБ як певне виробництво інформації, потік образних інновацій має бути режисованою та осмисленою, корельованою з естетичним та мистецькими смаками. На жаль, це не завжди відбувається. Телеканали не завжди подають правдиву та естетично наповнену відеоінформацію, більш того, вони відштовхують від екрану. Так, якщо українське ТБ у певній мірі зберігає патріархальну цнотливість культури, то інші телеканали давно позбулися власних коренів культури. Простір ТБ глобалізується як тоталлогія анонімних образів і культур. Проблема ідеалу на екрані є не проблемою поп-смаку, а культурною проблемою ідентичності людини і екранного візаві. Індустрія ТБ потребує системного або полісистемного бачення.

У підрозділі 3.2. - «Комунікативна культура ведучого»- розкривається роль телеведучого в аспекті функціонування телевізійного прямого ефіру. Ще в перші десятиліття розвитку телебачення високої значущості набувала постать ведучого передачі, який здебільшого працює у прямому ефірі. Український дослідник Г. Почепцов розглядає імідж ведучого не як цілеспрямований сформований образ, а як частину комунікативного процесу. Володіючи сучасними технологіями у сфері суспільної комунікації, він виступає уособленням ефективної державної політики на ниві засобів масової інформації та комунікації. Кращими репрезентантами зазначеної професії в колишньому Радянському Союзі правомірно вважати, наприклад, Ю. Левітана, Ю. Фокіна, І. Кириллова, В. Леонтьєву, а на теренах України - О. Сафонова, В. Бирзула, В. Ілащука, Л. Глібовицького, Т. Стратієнко та ін.

З'ясування актуальних питань роботи телеведучих на українському ТБ стало предметом дисертаційних досліджень М. Бурмаки, В. Гояна, І. Пенчук, О. Побєдоносцева, С. Янішевського та ін.

За загальноприйнятими правилами, людина на телеекрані має виглядати коректно і висловлюватися чітко і зрозуміло. У професійному ж плані для ведучого телепрограми, крім глибокого знання теми і проблеми, важливо володіти комунікативними даними - тобто викликати у глядача позитивні емоції, вміти заволодіти увагою аудиторії. Ця нова телевізійна професія продемонструвала як зразки справді талановиті, так і бездарні. Починаючи з 1980-х рр., ведучий на телебаченні все більше перетворюється на комунікатора, який персоніфікує, повідомляє від першої особи наміри істинного автора телетвору. Залежно від типу і жанру передачі ведучий виконує різні комунікативні функції, які визначаються соціальними ролями. Так, у художньо-публіцистичних передачах ведучий - це інформатор, коментатор («Кінопанорама»- ведучий, програма «Серебряный шар» з В. Вульфом), інтерв'юер (Т. Кізяков «Пока все дома»), оглядач (Л. Парфенов «Намедни»), суддя (ток-шоу С. Шустер «Шустер live»). У розважальних телепрограмах, таких, як концерт, змагання, ведучий стає активною дійовою особою. У сприйнятті глядача він перетворюється на організатора-розпорядника видовища, іноді імпровізує свої дії (Л. Якубович «Поле чудес»). Ведучі, утверджуючи себе як особистості на телеекрані, у більшості програм виходили в прямому ефірі.

Психологи встановили пряму залежність між ставленням глядачів до ведучого і самої телепрограми. Ведучий - головний носій нової інформації, дидактики викладу навчального матеріалу. І саме від нього залежить і певною мірою сприйняття цієї інформації, її засвоєння. Беззастережливу владу ведучому надає його професійна майстерність, яка часто відіграє вирішальну роль в успіху передачі.

Ведучий - це комунікатор, який забезпечує не тільки відвертість і повноту інформації. Це є свого роду і видовищна композиція, режисура якої сягає корінням традиції стародавнього театру, зокрема, античного та середньовічного. Тут виявляються художньо-творчі здібності: фантазія, імпровізація; винахідливість, емоційність, почуття гумору; властивість до художньої провокації; володіння словом; образність мислення, динамічна уява. Семантика образу ведучого як спеціально створюваного продукту індустрії іміджмейкерства в кадрі корелює з сценарієм, художнім задумом, жанром, стилістикою телетвору, фінансовими та ідеологічними вимогами, очікуваннями глядачів.

«Шустер live» з Савіком Шустером - програма, яка виводить формат за межі «телевізійного классицизму» і не тільки у поєднанні полілогу з монологом (кожен по черзі звертається до аудиторії), а й у прагненні зробити якомога видовищніший і технологічніший продукт. І не тільки за допомогою певної моделі поведінки, яку нам представляє сам ведучий, а й певного стилю в одязі, зачісці, макіяжі. Адже відомо, що натхнення ведучих притягує слухачів, несе їм духовну енергію, ефективно впливає на усі соціальні верстви населення і привертає увагу молоді.

Ведучий рубрики «Україна on-line» у програмі «Доброго ранку Україно!», телеканалу «Ера» Василь Климчук вдало поєднує запис та прямий ефір. Командою репортерів заздалегідь готуються сюжети з підприємств, рекреаційних зон України, де розповідається про цікаві факти їх роботи, а ведучі у прямому ефірі в студії ставлять запитання, які автор сюжетів заздалегідь підготував до зйомок.

Підрозділ 3.3. - «Особливості комунікативної культури учасників прямого телеефіру» - розкриває комунікаційні можливості так званого «внутрішнього глядача». Діалог комунікатора з «внутрішнім глядачем» -- це різні форми спілкування телевізійного ведучого з представниками аудиторії, запрошеними для участі в передачі. Їх кількість може варіюватися від кількох чоловік до кількох десятків і сотень. Фактично представники телеаудиторії самі частково виступають як комунікатори, тому віднести їх до глядачів можна лише умовно. «Внутрішній глядач» знаходиться в одному просторі-часі з основним телевізійним комунікатором і вступає з ним у спілкування безпосередньо, без допомоги техніки зв'язку. Екранний образ цього спілкування і сприймає телеаудиторія. Тип контакту комунікатора з «внутрішнім глядачем» залежить від жанру та функції телепрограми, а також від телевізійного амплуа самого комунікатора. В принципі, введення в передачу «внутрішнього глядача» дає додатковий ефект документальності, наближає до традиційних форм драматичного мистецтва або інших різновидів видовищ (наприклад, до спортивного змагання).

При складності структурної організації телепрограми «внутрішня телеаудиторія» розшаровується за ступенем її активності й контактів з комунікатором. Ведучий безпосередньо спілкується, головним чином, з кількома учасниками передачі, інші знаходяться на другому плані й складають необхідний емоційний фон спілкування.

Сьогодні на вітчизняному телебаченні активно застосовується у політичних ток-шоу «статусна комунікація», що будується за допомогою різних інструментів: відбір учасників, вибір тем і формату, відповідно рівня доступу її учасників (з різним суспільним статусом) до діалогу. Прикладом такої «статусної комунікації» в прямому ефірі є «Шустер live», «Свобода на Інтері», де поєднуються шоу спілкування з відомими особистостями та шоу публічної дискусії експертів. Теми для комунікації обираються з урахуванням питань, які масово обговорюються у ЗМІ самими ж політиками, - рефлексії телепродюсерів тут не помічається. В подібній телекомунікації учасники поділяються на три категорії - спікери (переважно столичні політики), коментатори - переважно одні і ті ж столичні експерти, носії точок зору - столичні журналісти. Формат подібного телеповідомлення побудований так, що спікери займають основний ефірний час, коментатори менше, але все ж значний час, журналісти лише можливість коротких реплік.

Таким чином, телебачення створює форматну цензуру публічної політики і тим самим породжує провінціоналізм держави, власне домінування, беззмістовність політики в ситуації кризи. Таке ТБ по суті, руйнує суспільну комунікацію. Громадський обов'язок йде в обхід телебачення. Телепродюсери дотепер впевнені, що рейтинг політичних ток - шоу залежить від «розбірок» між одними і тими ж політиками. Від оцінок одних і тих же експертів. Вони не розуміють, що насправді високий рейтинг можна отримати завдяки вертикальній мобільності учасників комунікації і пошуку нових ідей в найрізноманітніших сферах суспільної активності. Враховуючи той факт, що на сьогодні партії в парламенті не відображають структуру суспільства, ТБ повинно компенсувати уявлення позиції тих груп, котрі не представлені в парламенті, - вчені, лікарі, вчителі, студенти, інженери, робітники, мешканці маленьких міст і селищ.

Необхідна революція в публічному телевізійному діалозі. Потрібно адекватно оцінити політичну ситуацію, на основі якої сформувати теми для телекомунікації. Потрібні збалансовані по відбору учасників дискусії, де значну частину запрошених повинні складати політики й експерти з регіонів. Потрібна та телекомунікація, де люди отримають слово виходячи із змістовності своїх ідей, а не свого статусу. Українському суспільству не потрібен піар політичних партій, потрібен пошук нових ідей. Важливо, щоб телебачення пропонувало нові політичні дискурси, руйнуючи старі політичні догми. Нові формати телекомунікації не державно -політичної, а муніципально - політичної, культурної, наукової. Тільки таке ТБ може об'єднати країну.

У підрозділі 3.4 - «Комунікативна культура глядацької аудиторії» - розглядається культура діалогової форми комунікації з глядачем на українському ТБ. Нині найпоширеніший тип телевізійної комунікації - масове мовлення, адресоване мегааудиторії. Телепередачі, розраховані на контакт з масовим молодим глядачем, в основному, поділяються на три категорії: з використанням видових документальних записів, музики та усної розповіді, покликані створити у глядачів певний настрій за допомогою складних операторських прийомів та дикторського тексту; ті, що дозволяють глядачеві якнайповніше сприйняти митця або політика й зрозуміти його за допомогою коментатора.

Перші два типи передач потребують такого ж обсягу екранного часу як і повнометражний фільм. Передачі третьої категорії створюються переважно однією людиною за безумовного включення особистих якостей у втілення певної ідеї й відносно невеликих витрат часу та коштів. У результаті дослідження з'ясувалось, що саме ці телепередачі слід вважати перспективними, особливо, коли телеекран надається освіченій компетентній людині, котра є не лише володарем телегенічної зовнішності, а й уміє розумно та дохідливо розмовляти з найрізноманітнішою аудиторією.

Формально аудиторія в більшості одиничних комунікативних актів виступає лише як отримувач інформації, об'єкт направленого на неї інформаційного впливу. Але насправді відбувається безперервне спілкування комунікатора з аудиторією: ТБ в тих чи інших формах, тою чи іншою мірою послідовності і ефективності веде діалог з глядачем.

На ТБ можливий і реальний діалог між комунікатором і масовою аудиторією. Правда, на практиці переважає телемонолог, адресований глядачам, оскільки миттєвий зв'язок у більшості програм відсутній. Але усвідомлення того, що з екрана комунікатор звертається прямо до нас, загострює нашу реакцію на його звернення. Це перша стадія залучення аудиторії до внутрішнього діалогу з телеекраном.

Друга стадія - віртуальне (подумки) підключення глядача до діалогу в кадрі. Діалог - активна форма спілкування. Якщо ж на екрані дискусія (навіть у запису, а тим більше - в трансляції), вона спрямовує глядача зайняти позицію однієї із сторін або обрати свою власну.

Третя стадія глядацького залучення до телевізійної комунікативної ситуації - прямий діалог з екраном. Для того, щоб він відбувся, потрібен миттєвий зворотний зв'язок, можливість включення телеглядачів безпосередньо в екранну дію. Поки на практиці з цією метою частіше за все використовують глядацькі дзвінки до студії в момент передачі за вказаними телефонами. Така форма встановлення контакту з комунікатором різко активізує аудиторію і вона відчуває себе вже не просто пасивним реципієнтом телевізійного монологу, що йде «зверху вниз», але й учасником двостороннього діалогу, партнером в обговоренні соціально важливих проблем. Зворотній зв'язок у них, безумовно, активніший, ніж в односторонньому мовленні, але все ж не трансляційний. По суті, він залишається запізнілим, здійснюється із зсувом у часі. Через малу кількість телефонних каналів на студії, додзвонюється невелика кількість глядачів.

У Висновках підведені підсумки і викладені основні результати дослідження, обґрунтовано низку узагальнюючих положень:

1. Здійснено аналіз сучасної наукової літератури, де комунікативна культура трактується з різних позицій, але визначальним і домінуючим є такий підхід, коли вона розглядається як універсальна умова людського буття, за якої виступає реальна можливість викласти власну позицію і бути почутою. Комунікативна культура прямого телевізійного ефіру усвідомлюється як залучення цілісності культури в простір комунікації.

2. Комунікативна культура ТБ у контексті глобалізації метакультурного простору є своєрідним явищем, що виконує адаптивну функцію. ТБ концентрує, наближує глядача до реалій буття (ідеологічного, політичного, культурного, освітнього). Вплив прямоефірного мовлення на формування людини є соціально обумовленим. У ході його сприйняття реалізується завдання створення й розвитку національної культури, нової громадської думки, виховується конструктивна життєва позиція і формується відчуття причетності до загальнонародної справи.

3. Глобалізація метакультурного простору ТБ свідчить про те, що цей простір стає мультиекранним. Людина, яка потрапляє в ситуацію вибору в безмежжі ТБ-каналів, мусить здійснити свій вибір, оскільки він більшою мірою належить не реципієнту, а тим персоніфікаторам інформації, які виконують функцію комуніканта ТБ- простору.

4. Комунікативні виміри ТБ-простору залежать від засобу інтеракції, потреби в діалозі, мовленні як артикуляції думки на екрані, від бажання спілкуватися. Якщо цього не відбувається, екран заповнюється розважальними шоу та «мильними операми», які адаптують реципієнта до часу і простору мас-медіа.

5. Одним із основних актів телевізійної комунікації є прямий ефір, який містить безпосередню звуко-зорову інформацію про дію, що відбувається під час телетрансляції, здійснений за ініціативою і за участю суб'єктів журналістської творчості. Феномен прямого ефіру в контексті розгортання явища інтеракції виступає як комунікативна форма зворотного зв'язку, яка базується на співтворчості в екранній дії, ситуації самодостатнього визначення особистості в умовах публічності.

6. Специфіка прямого ефіру виявляється у трьох аспектах: як засіб підвищення оперативності в наданні аудиторії актуальної телевізійної інформації; як технологічна складова телевізійних проектів, розрахованих на інтерактивність; як специфічна особливість роботи журналіста. Характер прямого ефіру може бути ретранслюючим, документальним, публіцистичним, художньо-постановочним, при цьому тематична організація матеріалу завжди містить діалогове спрямування. Цьому сприяють різні жанри, види прямоефірної телетворчості - репортажі, ток-шоу, конкурси, ігри, інтерактивні голосування, телевізійні мости тощо.

7. Прямий ефір як засада створення ТБ-реальності є одним із фундаментальних принципів інтеракції, який говорить про те, що спілкування як таке є надцінністю поетики в ТБ. Діалог і полілог як конституативні ознаки прямого ефіру є глибинними реаліями дискурсу ТБ, що надають можливість спілкування комунікативних спільнот на засадах проблематизації реальності та винесення рішення проблем в аудиторію.

8. Досвід прямих телетрансляцій дозволяє класифікувати феномен прямого ефіру як комунікативні технології, операційний характер яких дозволяє розкрити характер, особливості співіснування і співтворчості суб'єктів теледискурсу- ведучого, учасників та глядацької аудиторії як форми самоактуалізації людини - суб'єкта комунікації.

9. Комунікативні характеристики телепростору розглядаються крізь призму зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішніх відносяться системні рівні організації ефіру: комунікативний, естетичний, художній. До внутрішніх - можливість ідентичності людини в системі формування нових комунікативних мегаспільнот, умови персоніфікації особистості в інформаційному просторі.

10. Найпоширеніший тип сучасної телевізійної комунікації -- масове мовлення, адресоване мегааудиторії. Формально аудиторія в більшості одиничних комунікативних актів виступає лише як отримувач інформації, об'єкт направленого на неї інформаційного впливу. Але насправді відбувається безперервне спілкування комунікатора з аудиторією: ТБ веде діалог з глядачем.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У МАТЕРІАЛАХ МІЖНАРОДНИХ ТА ВСЕУКРАЇНСЬКИХ КОНФЕРЕНЦІЙ

1. Дячук В.П. Правові норми регулювання в українському телеефірі/ Українська культура: стан та перспективи розвитку (організаційно-правовий аспект)/ Всеукраїнська науково-теоретична конференція. - КНУКІМ, К.: 2004. - с. 87- 91.

2. Дячук В.П. Фундаментальні і прикладні дослідження рекреаційно-дозвіллєвої сфери в контексті євроінтеграційних процесів /В.П. Дячук //Міжнародна науково - практична конференція. - К.:КНУКІМ, 2008. - с. 123-128.

3. Дячук В.П. Діалог та полілог як конструктивні ознаки прямого телевізійного ефіру//Академія мистецтв України. Інститут культурології. Науково-теоретична конференція. Динаміка культуротворчих процесів в Україні. - К.: 2009р.-с. 241-247.

4. Дячук В.П. Ціннісне структурування дозвілля молоді /В.П. Дячук // Фундаментальні дослідження та прикладні дослідження культурології: матеріали Міжнародної науково - практичної конференції, присвяченої пам'яті професора Володимира Кірсанова. - К.: КНУКІМ, 2009. - с. 54 - 63.

5. Публікації. Основні результати дослідження висвітлені у 5 одноосібних публікаціях, з яких 4 - у фахових виданнях.

6. Дячук В.П. Витоки українського телеефіру та етапи його становлення / В.П. Дячук // Вісн. Кн. палати. - 2005. - №9. - С. 9-13

7. Дячук В.П. Етапи становлення українського телеефіру /В.П. Дячук // Питання культурології: Збірник наукових праць / КНУКІМ.- Вип. 21. Київ, 2005. - С. 52 - 55.

8. Дячук В.П. Від прямого ефіру до запису і зворотньо/ В.П. Дячук // Збірник наукових праць / КНУКІМ. «Культура і мистецтво у сучасному світі». - Вип. 7. Київ, 2006- с. 58 - 65.

...