Мистецтво емалі в Україні: історичний досвід та сучасний стан

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВ

УДК 738.4:75(477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Мистецтво емалі в Україні: історичний досвід та сучасний стан

Спеціальність 17.00.05 - образотворче мистецтво

Довгань Юлія Олександрівна

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Київському національному університеті будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат технічних наук, професор Кащенко Олександр Володимирович Київський національний університет будівництва і архітектури, завідувач кафедри рисунку і живопису.

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор Голубець Орест Михайлович Львівська національна академія мистецтв, професор кафедри художньої кераміки; емаль мистецтво художній

кандидат мистецтвознавства Белічко Наталія Юріївна Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, доцент кафедри теорії та історії мистецтва.

Захист відбудеться 13 березня 2009 р. о 13-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.109.01 при Харківській державній академії дизайну і мистецтв за адресою: 61002, м. Харків, вул. Червонопрапорна, 8.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківської державної академії дизайну і мистецтв за адресою: 61002, м. Харків, вул. Червонопрапорна, 8.

Автореферат розіслано 11 лютого 2009 р.

Вчений секретар cпеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, доцент Є.О. Котляр.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Процеси, що відбуваються в українському образотворчому мистецтві кінця ХХ - початку ХХІ ст., в багатьох випадках характеризуються небувалим розширенням побудови художнього образу, зокрема переходом традиційно прикладних видів у сферу мистецтва станкового і монументального. Ці процеси потребують наукового аналізу, узагальнень для встановлення еволюції, тенденцій і перспектив розвитку.

Однією з таких галузей, в якій відбулися значні трансформації, є мистецтво емалі. Перехід від мініатюрних декоративно-прикладних форм до станкових в емальєрному мистецтві в Україні вперше відбувся в творах трьох українських художниць першої половини ХХ ст. Марії Дольницької, Олени Кульчицької, які працювали у Відні, та Ярослави Музики - у Львові. Цей процес спочатку був викликаний пошуком нових зображальних можливостей стилю модерн. Пізніше, розвиток станкової емалі був пов'язаний з відродженням національної самобутності та зверненням до християнської тематики, особливо в творах тих художників, які перебували за кордоном. На початку 1980-х років, разом з новим етапом розвитку емалі, процес набув більш масового характеру. Це пов'язано зі змінами культурно-історичних умов, коли відійшов у минуле характерний для мистецтва радянського часу жорсткий поділ на «високе мистецтво» (живопис, скульптура, графіка) та прикладні види. Серед важливих чинників також є і нові відкриття в галузі хімії, внаслідок чого - здешевлення матеріалів для емалювання; прихід в галузь монументалістів, живописців, графіків, скульпторів; відкриття кордонів та ознайомлення з досвідом зарубіжних колег. У цей же час українські художники роблять перші кроки в застосуванні емалі в монументальному мистецтві.

У даний час існують лише розрізнені відомості про художні, композиційні, технологічні аспекти емальєрства, що часто мають локальний характер і не відображають сутності цього виду мистецтва як цілісного явища. В багатьох працях і публікаціях емальєрне мистецтво розглядається як частина декоративно-прикладного. Теоретичні праці та дослідження, присвячені емалі як виду станкового і монументального мистецтва, в Україні відсутні, при тому, що на даний момент наявна значна кількість практичних прикладів в цій сфері і їх число з кожним роком зростає. На рубежі ХХ - ХХІ ст. цілий ряд художників розвивають емаль як станковий і монументальний вид в Україні: представники різних українських регіонів, вони є не тільки творцями мистецьких робіт, в тому числі в архітектурі, але й активними учасниками емальєрних виставок та симпозіумів як на батьківщині, так і за кордоном. На даний час існують поодинокі публікації, присвячені творчості окремих персоналій цих художників, однак їх творчість ніколи не була предметом для узагальнення і визначення рис емальєрної школи в Україні та виділення певних осередків, відсутня також критична оцінка та аналіз їх творів як приналежних саме до станкового та монументального мистецтва.

Для розвитку будь-якого виду мистецтва важливим є не лише творча активність, а й збереження і передача знань шляхом впровадження спеціалізованої освіти. Зараз в Україні практично відсутні освітні заклади, в яких системно вивчають емаль. Не менш важливою проблемою, в рамках цієї теми, є відродження втрачених технологій, що має виключне значення для емалі, позаяк нерозривно пов'язано зі створенням художнього образу.

Для вирішення зазначених проблем нині існують об'єктивні передумови: значний історичний досвід (вітчизняний і зарубіжний), активізація сучасного емальєрства протягом останніх десятиріч, наявність емпіричного досвіду та окремих наукових розробок, розвиток нових технологій, закордонний досвід популяризації емальєрного мистецтва, зацікавленість в сучасному мистецтві емалі ряду галузей, зокрема архітектури і дизайну, а також можливість використання методологічної бази, сформованої в Україні з загальних питань історії і теорії образотворчого мистецтва. Все це спонукає до наукового осмислення емалі як окремого виду станкового і монументального мистецтва та підтверджує актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає загальнодержавній політиці розвитку культури в контексті інтеграції України в європейське культурне середовище; узгоджена з тематикою та загальним профілем наукових досліджень кафедри рисунку і живопису КНУБА за проблемою «Теорія зображень», програмами підготовки фахівців за напрямами «Образотворче мистецтво», «Архітектура», спеціальністю «Образотворче і декоративно-прикладне мистецтво» та з планами наукових досліджень кафедри теорії та історії образотворчого мистецтва НАОМА.

Мета дослідження. Системне дослідження сучасної української емалі як нового виду станкового і монументального мистецтва - її стану, витоків, проблем, тенденцій і перспектив розвитку. Для досягнення вказаної мети визначені наступні завдання:

- зібрати і проаналізувати наявні літературні джерела з окресленої проблеми;

- відслідкувати історичний процес розвитку мистецтва емалі на території України в загальноєвропейському контексті на основі наявних мистецьких творів в емалі, що експонуються на виставках, зберігаються в музейних колекціях та приватних зібраннях;

- охарактеризувати розвиток емалі як самостійного виду українського мистецтва в контексті історичних художніх стилів; визначити технологічні прийоми, жанровий діапазон та виражальні можливості;

- виявити засади становлення сучасної української емалі, причини і особливості переходу від декоративно-прикладних до станкових і монументальних форм;

- дослідити образно-стилістичні та технологічні особливості сучасної станкової і монументальної емалі в Україні на основі критичного аналізу творів провідних художників-емальєрів, які належать до різних мистецьких осередків;

- на матеріалах аналізу закордонного досвіду діяльності художніх об'єднань емальєрів, популяризації емалі шляхом проведення творчих симпозіумів та впровадження емальєрної освіти, окреслити можливості та передумови для розвитку цих напрямків в Україні;

- означити перспективи розвитку емалі як виду станкового і монументального мистецтва та окреслити подальші напрямки досліджень з цього питання.

Об'єктом дослідження є емальєрне мистецтво в Україні.

Предметом дослідження є історичний досвід та сучасний стан мистецтва художньої емалі в Україні.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період кінця ХХ - початку ХХІ ст. Для реконструкції історичного процесу становлення сучасного емальєрного мистецтва ми розглядаємо його починаючи з V ст. до н.е. (з найдавніших зразків емалі, знайдених на українській території) до середини ХХ ст.

Територіальні межі дослідження обумовлені регіонами розповсюдження емальєрного мистецтва в Україні - мистецькими осередками, що об'єднані спільними географічними, освітніми та художніми ознаками: південний (Сімферополь, Одеса, Ізмаїл), західний (Львів, Хмельницький, Ужгород та ін.) та центральний (Київ, Харків, Дніпропетровськ). Також нами був розглянутий історичний досвід, сучасний стан, мистецькі надбання в емалі багатьох європейських та східних країн та їх вплив на мистецтво емалі в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають принципи системності та історизму. Для розв'язання поставлених завдань, реконструкції історичного контексту розповсюждення емальєрного мистецтва в Україні, дослідження еволюції його художніх форм, порівняння творчих осередків, авторських емальєрних технік та творів було застосовано методи типологізації, класифікації, образно-стилістичного аналізу, які поєдналися з компаративним методом.

Наукова новизна одержаних результатів даної роботи полягає в науковому обґрунтуванні процесу становлення художньої емалі як окремого виду станкового і монументального мистецтва. В дисертації вперше:

систематизовано та проаналізовано наявні літературні джерела, присвячені емалі; введено до наукового обігу неопубліковані матеріали, твори з приватних збірок та репродукції з рідкісних видань, що знаходилися поза увагою дослідників;

систематизовано наявні матеріали щодо емальєрної творчості, що знаходяться в музейних колекціях та були експоновані на виставках;

відтворена цілісна картина розвитку емалі на території України в контексті загальноєвропейського мистецтва, від найдавніших зразків до сучасних творів;

розглянута динаміка розвитку емалі від декоративно-прикладних до станкових і монументальних форм, виявлені причини та особливості цього переходу;

виявлені художні ознаки, засоби виразності та технологічні особливості емалі як виду сучасного станкового і монументального мистецтва;

в широкому обсязі, в контексті образотворчого мистецтва, здійснено аналіз творчої практики сучасних українських художників-емальєрів, шкіл та осередків емальєрної творчості;

в контексті перспектив розвитку емальєрного мистецтва, на основі аналізу закордонного досвіду, порушена проблема популяризації емальєрства шляхом проведення творчих симпозіумів, створення мистецьких об'єднань та впровадження емальєрної освіти в Україні у формі спеціалізованих освітньо-професійних програм;

емальєрне мистецтво розглянуте як окремий вид образотворчого мистецтва, виявлені його закономірності та окреслені перспективи.

Особистий внесок здобувача. Всі дослідження та публікації виконані автором особисто.

Практичне значення одержаних результатів. Результати даної роботи можуть бути використані в якості основи для практичного застосування емалі як виду монументального мистецтва в архітектурному середовищі; для написання статей з окремих питань і узагальнених праць з історії мистецтва України; в науково-педагогічній роботі (в програмах з образотворчого мистецтва, в курсах лекцій та в створенні навчально-методичного посібника). Дана робота є науково-теоретичним підґрунтям для створення асоціації українських художників-емальєрів, проведення творчих симпозіумів та пленерів по емалі в Україні.

Результати роботи були впроваджені:

- у навчальний процес при підготовці курсу лекцій «Мистецтво і архітектура регіону» для студентів спеціальності 6.020205 «Образотворче і декоративно-прикладне мистецтво» (КНУБА № 25-89 від 05.02.2009);

- у музейну практику при підготовці Першого міжнародного фестивалю емалі в Україні (МУНДМ № 33 від 30.01.2009).

Апробація результатів дисертації. Основні принципи і положення дисертаційної роботи оприлюднені автором в доповіді, присвяченій застосуванню емалі в дизайн-середовищі (міжнародна виставка REX-2004, Експоплаза, Київ, 2004), під час доповіді «О.Бородай і його учні» (виставка і конференція, галерея «А-Хаус», Київ, 2004), в організації виставки «Майстерня Бородая» (виставка емалей О.Бородая та його учнів, МУНДМ, Київ, 2008). За матеріалами досліджень відбулися виступи: на 62-ій, 67-ій та 68-ій науково-практичних конференціях КНУБА (2001, 2006, 2007 рр., підсекція при кафедрі рисунка і живопису); на науковій конференції молодих вчених, аспірантів і студентів (2007 р., КНУБА).

Публікації. Основні положення й результати дослідження викладені у восьми наукових публікаціях, п'ять з яких опубліковані у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку скорочень, списку використаних джерел та додатків. Обсяг дисертації: 329 стор., з них основна частина - 165 стор., список використаних джерел - 226 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначаються її мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, окреслено географічні межі та хронологічні рамки, розкрита наукова новизна, практичне значення роботи, особистий внесок, представлено інформацію щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі дисертації «Огляд літератури, джерельна база та методи дослідження» проаналізовано та типологізовано літературу з обраної проблеми, проаналізовано джерельну базу та заявлено методи, що використовувались для вирішення поставлених в роботі завдань.

Огляд літератури. У процесі роботи автором вивчено і систематизовано літературні джерела, які за їх спрямованістю було розділено на чотири групи:

Першу склали праці та публікації, присвячені історії виникнення та розвитку емальєрного мистецтва, зокрема на території України. Як було зазначено, комплексні дослідження, в яких би розвиток емалі на території України розглядався як суцільний єдиний процес від найдавніших пам'яток до сучасних творів, на даний час відсутні. Найчастіше зустрічаються праці, присвячені окремому періоду, найбільше - емалям Київської Русі: праці та публікації Б.Рибакова, Т.Макарової, Г.Бочарова, М.Русяєвої; виїмчастим емалям київської культури присвячені праці Г.Корзухіної, А.Спіцина, Н.Сухоліт; розвитку емалі в добу українського бароко - О.Мішнєва, І.Шульц; в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст. - Ж.Арустамян, Л.Волошин, В.Поповича, Р.Шмагала. Також, для більш повного розуміння особливостей розвитку емальєрства в країнах близького та далекого зарубіжжя, та їхнього впливу на розвиток і еволюцію емальєрного мистецтва на території України були опрацьовані іншомовні літературні джерела, серед авторів яких:
І. Беллі Барсалі, А.Гілодо, А.Банк та ін.

Другу групу джерел склали дослідження, присвячені технології емалі, серед яких найбільш цікавими є праці і публікації зарубіжних авторів Е.Бреполя, В.Селезньова, А.Фльорова, М.Постнікової-Лосєвої. В Україні відсутні праці, присвячені технології емалі, українськими авторами технологія емалювання згадується досить побіжно (Ю.Легенький).

Третю групу джерел складають наукові дослідження, публікації та каталоги, що висвітлюють та аналізують творчість українських та зарубіжних художників-емальєрів. У цій групі переважають публікації в журналах та часописах: А.Попов, О.Ріпко, З.Чегусова.

Четверту групу складають каталоги та публікації, присвячені творчим виставкам, симпозіумам, конференціям, об'єднанням українських і зарубіжних художників-емальєрів, а також впровадженню емальєрної освіти. З тієї причини, що лідерами в цих напрямках є Угорщина та Росія, найбільше в цій групі робіт угорських та російських авторів: Л.Дьєрдядес, А.Банк.

В результаті критичного аналізу літературних джерел встановлено, що наявні публікації оминають низку важливих проблем, зокрема комплексного розгляду сучасної художньої емалі в Україні як окремого явища в образотворчому мистецтві з його витоками, станом, тенденціями та перспективами розвитку. А саме: відсутній розгляд історії емальєрного мистецтва на території України як цілісного процесу; відсутні роботи, присвячені технології і способам виконання емальєрних творів сучасними українськими художниками; відсутній аналіз цих творів з позицій образотворчого, зокрема станкового мистецтва; фактично відсутній науковий розгляд проблеми застосування емалі в сучасних умовах як самодостатніх за своєю художньою цінністю монументальних творах. Теми емальєрного мистецтва в архітектурному середовищі торкається лише декілька авторів.

Джерельна база та методи дослідження. Окрім значного корпусу літератури, що зберігається в фондах бібліотеки відділу образотворчих мистецтв Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, Інституту археології НАНУ, наукової бібліотеки МУНДМ, бібліотек НАОМА та КНУБА, джерельною базою дисертації стали мистецькі твори, що знаходяться в МІКУ, НМІУ, МУНДМ, АМ ІА НАНУ, Музеї емалі м. Кечкемет, Музеї декоративного мистецтва м. Будапешт, в авторських та в приватних колекціях України. Так, в МІКУ знаходиться найбільша в Україні колекція творів з емалями часу Київської Русі і доби бароко. Колекції НМІУ, а особливо АМ ІА НАНУ стали основою для вивчення виїмчастих емалей ранньослов'янської доби. Велике значення для дослідження сучасного емальєрного мистецтва мало відвідання автором творчих симпозіумів в м. Кечкемет (1995, 1999, 2004, 2008 рр.), де окрім практичного досвіду, була отримана ексклюзивна інформація щодо стану і проблем сучасної емалі через спілкування з емальєрами з різних країн та участі у конференціях з проблем і історії емалі. Неоціненну інформацію було отримано в Музеї емалі м. Кечкемет, де знаходяться найкращі зразки сучасних станкових емальєрних творів художників з усього світу. Вивчення колекції Музею декоративного мистецтва в Будапешті дало можливість ознайомитись зі зразками виробів з емалями доби модерну, а також з розписними емалями з колекції Габсбургів.

Значна кількість інформації, особливо щодо творчості, виставок, шкіл, об'єднань, симпозіумів та інших емальєрних заходів, що відбуваються за кордоном, була отримана при користуванні інтернет-ресурсами, при листуванні із зарубіжними емальєрами, а також шляхом особистого спілкування з ними.

Методологічну основу дисертації складають принципи системності та історизму. Для розв'язання завдань, поставлених у дисертації, було застосовано синтетичний принцип, який включає низку наукових підходів та методів дослідження. А саме: спираючись на метод історизму, були опрацьовані дані щодо історії розвитку емальєрного мистецтва на території України в контексті мистецтва загальноєвропейського. На основі методів типології, класифікації та образно-стилістичного аналізу були проаналізовані твори сучасних українських художників-емальєрів. Аналіз кожного з творів проводився в такій послідовності: тема, стилістичні ознаки, композиція, колір, техніка, розміри твору. Компаративний метод був використаний для виділення регіональних центрів розвитку сучасного емальєрства в Україні - мистецьких осередків та їх особливостей.

У загальнотеоретичному осмисленні проблем, порушених у дисертації, основою стали дослідження з питань історії і теорії образотворчого мистецтва таких фахівців, як Н.Ю.Белічко, О.М.Голубець, В.Я.Даниленко, Л.Є.Жоголь, Т.В.Кара-Васильєва, О.В.Кащенко, Л.С.Міляєва, Л.Д.Соколюк, О.К.Федорук, З.А.Чегусова та ін.

У другому розділі дисертації «Історія розвитку емальєрного мистецтва на території України» подано історію становлення емальєрного мистецтва на українській території, включаючи передумови, витоки, причини виникнення та етапи розвитку мистецтва художньої емалі, починаючи від скіфських ювелірних виробів V ст. і закінчуючи станковими творами середини ХХ ст. В дисертації наголошено, що цей процес відбувався в нерозривному зв'язку з розвитком загальноєвропейського мистецтва.

Розвиток емальєрного мистецтва в контексті історичних художніх стилів. Історичні процеси розвитку емалі на території України тісно пов'язані із західноєвропейськими. Кожному новому «злету» популярності емальєрного мистецтва на українській території завжди передував період активного його розвитку в Західній Європі. Лінія розвитку емальєрства на території України мала дискретний характер: під впливом поширення нових технологій та стилістичних тенденцій популярність емальєрного мистецтва на українській території зростала, проте значно зменшувалася у складні з економічної точки зору періоди.

Емальєрне мистецтво скіфів та раннього середньовіччя. На основі археологічних знахідок та публікацій істориків і археологів можна стверджувати, що перші витвори з емалями з'явилися на українських землях у V ст. до н.е. (скіфська культура). Це була емаль по скані на золотій основі. Предмети з емалевим декором походили з майстерень грецьких міст, заснованих на узбережжі Чорного моря та в Криму переселенцями з Еллади та Малої Азії часів Великої грецької колонізації. Художня культура грецьких держав мала значний вплив на розвиток цього виду мистецтва на території України.

Наступною сторінкою в історії емальєрства в Україні стало продукування творів у техніці виїмчастої емалі на землях ранньослов'янських племен, які належали до так званої київської культури. Вже на ранньому етапі формування цієї спільноти науковці відзначають поглиблення її контактів із балтськими племенами. Під впливом художніх традицій останніх слов'яни створили костюм, який вирізняли оздоби з виїмчастою емаллю.

Специфіка емалей Київської Русі. Візантійська перегородчаста емаль з'явилась вже в VІ ст. Її вперше використовували не як спосіб імітації дорогоцінного каміння, а як самостійний художній прийом. Майстерно виконані ікони із золотим тлом вплинули на розвиток мистецтва емалі у Грузії, Вірменії, Сербії і Київській Русі. У Київській Русі розквіт мистецтва емалі припадає на Х-ХІІІ ст., а зникнення технології зумовлено монголо-татарською навалою, в результаті якої були зруйновані українські міста.

Художньо-образні та технологічні особливості емалей доби бароко. В ХV ст. у французькому м. Лімож виникає цілком нова техніка - живописна (розписна) емаль, що отримала розвиток на території України з ХVІІ ст. Твори, виконані в цій техніці, характеризувались широтою кольорової палітри і найтоншими колірними відтінками, завдяки чому стало можливим створення мініатюр на емалі; вони носили переважно сакральний характер.

Провідні тенденції емальєрства кінця ХІХ - середини ХХ ст. Новим етапом зацікавленості в емалі, перш за все як оздоблення для ювелірних виробів, став стиль модерн. На українській території починають працювати ювелірні підприємства, що спеціалізуються на серійному виготовленні емалевих виробів, одним з яких була фабрика Й.Маршака. В цей же час розпочинає свій розвиток нова гілка емальєрного мистецтва як самостійного станкового виду. Перші українські твори такого роду виконані двома українськими художницями, які навчалися у Відні, - Оленою Кульчицькою та Марією Дольницькою.

У пореволюційні і повоєнні роки на території України, як і у всьому Радянському Союзі, активно пропагували відмову від будь-яких надмірностей і коштовних матеріалів. До кінця 60-х років ХХ ст. емаль в ювелірних виробах практично не застосовували, повернення до цієї техніки в ювелірному мистецтві пов'язують з відродженням національних традицій та забутих технік у кінці 60-х - середині 70-х років. А починаючи з 80-х років ХХ ст. в Україні почав активно відбуватися процес розвитку емалі як станкового мистецтва. В цей час емаль привернула увагу не лише ювелірів, але й живописців, графіків, скульпторів, художників-монументалістів.

Аналіз етапів розвитку виробництва емалі в Україні дозволив констатувати той факт, що цей вид творчості має велику історію. Це створює багате підґрунтя для подальшого формування різних напрямків у сучасному декоративному та станковому мистецтві. Історичні процеси розвитку емальєрного виробництва на території України тісно пов'язані із західноєвропейськими: адже кожному новому «злету» емальєрного мистецтва на території України завжди передував період активного його розвитку в Західній Європі. Не зважаючи на цілий ряд технологічних і стилістичних запозичень і впливів, а також періодичну відсутність ресурсної бази, протягом історичного розвитку емальєрства, виконані місцевими майстрами, все ж мають свої особливості: і художні, і технологічні, і функціональні та тісно пов'язані з основними тенденціями розвитку українського образотворчого мистецтва.

У третьому розділі дисертації «Проблеми сучасного емальєрного мистецтва та перспективи його розвитку» на основі зарубіжного і вітчизняного досвіду художня емаль розглядається як самостійний вид станкового і монументального мистецтва. Завданням цього розділу було проаналізувати еволюційний процес переходу емалі до станкових і монументальних форм, причини широкої популярності мистецтва емалі серед професійних художників різного фаху та причини зростаючої зацікавленості в цьому виді мистецтва архітекторів і дизайнерів. Також були окреслені і обґрунтовані шляхи подальшого розвитку емалі як окремого виду образотворчого мистецтва.

Причини та особливості переходу від декоративно-прикладних до станкових та монументальних форм. На початку ХХ ст. в емальєрному мистецтві відбувся певний еволюційний «стрибок» - від мініатюрних декоративно-прикладних до станкових і монументальних форм. Особливостями цього переходу стало значне збільшення розмірів творів, розширення сюжетної основи, ускладнення кольорів та значне розширення колірної палітри, збільшення стильових напрямків та ускладнення композиції. Такий перехід був викликаний перш за все технологічними причинами, а саме значними досягненнями в галузі хімії, спрощенням та вдосконаленням технології: менш шкідливим приготуванням склоподібної маси (емалі), переходом на більш дешеві метали: мідь та листову сталь (для якої були винайдені спеціальні ґрунтові фарби), використанням електроенергії (що значно спрощує і пришвидшує процес випалу), можливістю проводити необхідну кількість випалів емалі для досягнення того результату, який відповідає творчому задуму художника.

Також важливими чинниками, що зумовили перехід в емалі від декоративно-прикладних до станкових і монументальних форм, стали пошуки художниками поч. ХХ ст. нових виражальних засобів, прагнення до розширення можливостей вирішення художнього образу, зацікавленість у нових матеріалах і техніках. Ці зміни відбувалися в річищі стилю модерн.

Образно-стилістичні та технологічні засади станкової та монументальної емалі. Прихід в мистецтво емалі професійних майстрів різного фаху: монументалістів, живописців, графіків, скульпторів та художників декоративно-прикладного мистецтва в останні десятиріччя спричинений рядом можливостей емальєрства, що розширюють коло художніх задумів цих майстрів порівняно з іншими видами. Такими специфічними можливостями емалі є її універсальність (можливість створювати живописні, скульптурні, графічні твори, імітувати олівцеву графіку, акварельний та олійний живопис тощо); неповторність (кожен емальєрний твір існує лише в одному екземплярі); тривимірність (навіть абсолютно площинний твір в емалі виграє при змінному освітленні, адже в основі фарб - склоподібна маса); поліхромія (прозорі, непрозорі, напівпрозорі фарби, вплив кольору основи, залежність кольору від фактури, кількість кольорів емалі, що збільшується й донині) та довговічність (твори, що пролежали в землі тисячі років, не змінили ні свого кольору, ні якості, ні блиску).

Виявлений цілий ряд характерних особливостей емалі і якісних переваг порівняно із найбільш популярними видами монументального мистецтва (вітражем, мозаїкою, розписом, сграфіто тощо): емаль стійка до затирання (може застосовуватись у місцях великого скупчення людей) - багатство кольору і блиску емалі доречно і вишукано виглядає в інтер'єрах церков, в умовах недостатнього та нерівномірного освітлення; стійка до підвищеної вологості (значної кількості атмосферних опадів) і температурних змін; до дії хімічних реагентів і до вібрацій (вологостійкість і стійкість до коливань роблять емаль незамінною в такому специфічному середовищі як станціях метро). Такі відмінні якості емалі спричиняють витіснення нею традиційних видів монументального мистецтва в багатьох випадках: різні прояви емалі як виду монументального мистецтва були проілюстровані творами зарубіжних авторів.

Перспективи розвитку емальєрного мистецтва. Досліджено європейський досвід розвитку і популяризації емальєрного мистецтва, що відбувається через створення об'єднань емальєрів, відкриття спеціалізованих музеїв і галерей, випуск періодичних видань, присвячених емальєрній тематиці, проведення емальєрних виставок, пленерів і симпозіумів. Останні мали найбільше значення для розвитку і розповсюдження емальєрства, розвиваючись ще починаючи із 1960-их років, в тому числі і в українському контексті. Найбільш постійними і популярними (більше 30-ти років) є симпозіуми в угорському місті Кечкемет. Кечкемет вплинув на розвиток емалі в різних країнах, зумовив пожвавлення художніх пошуків, стимулював оформлення національних осередків емальєрного мистецтва, тому в даному досліджені так багато уваги приділено цьому місту як всесвітньому центру сучасного емальєрства.

Також був проаналізований закордонний досвід розвитку емальєрної освіти, адже для емалі, як і для кожного іншого виду мистецтва важливим є не лише підтримання творчої активності, але й закріплення досвіду, основних художніх та технічних методів, вивчення принципів та підкріплення практики теорією. Були також проаналізовані передумови для впровадження емальєрної освіти в Україні та доведена необхідність таких мистецьких закладів.

У четвертому розділі дисертації «Сучасні осередки емальєрства та творчість провідних художників-емальєрів України». Проаналізовані найтиповіші твори художників-емальєрів західного, південного та центрального осередків, їх тематичні, стилістичні, композиційні, колористичні та технологічні особливості, згідно з якими виділені найбільш характерні ознаки певних мистецьких осередків. Відслідковані шляхи освоєння емальєрного мистецтва представниками різних осередків, переважно станковістів і монументалістів за фахом, та вплив на розвиток емалі їх робіт в інших видах образотворчого мистецтва.

Шляхи формування та регіональні особливості емальєрства західного осередку. У темах, кольорі, техніці творів художників західного мистецького осередку В.Тимка, І.Юркова, С.Юркова, С.Вольського, С.Марчука відчувається емальєрна традиція, що склалася у м. Львові завдяки доробку О.Кульчицької, М.Дольницької, Я.Музики, та бере свій початок ще від доби модерну. Художники західного осередку віддають перевагу перегородчастій техніці, способу насипної емалі, їх творам, переважно невеликого формату, притаманні глибокі, темні, насичені кольори: коричневий, помаранчевий, темносиній, темнозелений, фіалковий. Для багатьох авторів характерне звернення до релігійної тематики, вирішення якої набуває як максимально абстрагованих, так і більш натуралістичних форм.

Своєрідність емальєрних творів південного осередку. Проаналізовані твори та виділені риси, характерні для емалей художників українського Півдня: Л.Косигіна, Н.Княжковської, О.Михальянца, П.Чакіра. Суттєвим поштовхом для творчості яких стала участь в емальєрних симпозіумах в містах Паланга та Кечкемет, та у виставках «Художня емаль» у Москві. Основним жанром багатьох творів є пейзаж, переважає морська тематика. В кольорах відчутний вплив «одеської живописної школи»: переважно світлі тони, яскраві соковиті фарби в контрасті із білим тлом; композиції - динамічні, рухливі, з великою кількістю дрібних елементів, лінії криволінійні, хвилеподібні. В творах застосована комбінація перегородчастої та живописної технік в поєднанні із живописною емаллю. Більшість художників південного регіону працює як в емальєрному, так і в ювелірному мистецтві, тому їх твори переважно невеликих розмірів.

Художнє угруповання «Майстерня О.Бородая» та творча практика майстрів центрального осередку. В багатьох випадках розвиток станкової та монументальної емалі в центральній Україні пов'язують з творчою діяльністю О.Бородая, котрий об'єднав навколо себе і більшість емальєрів цього осередку: У.Федька, Т.Турдиєву, С.Юшкова, О.Єрофеєву, І.Моргунова, А.Моргунову, А.Рябчук, Т.Дреєву, Т.Ільїну, Л.Мисько, разом з якими регулярно виконує спільні монументальні твори в емалі. Однією з характерних рис, що вирізняє емальєрний доробок художників центрального осередку (окрім названих, це В.Хоменко, І.Кириченко, О.Стратійчук, М.Ніколаєв, С.Колечко, Т.Колечко), є глибока філософічність, заглибленість у внутрішній світ та світ своїх передчуттів, емоцій, підсвідомості, дуже популярними є теми сну та гри. В частині робіт відчувається тонкий гумор іноді з елементами сарказму та повчань, що ймовірно є реакцією на реальне життя з його соціополітичними змінами. Ці твори характеризуються подвійним змістом і багатошаровістю, причому сюжетні «нашарування» впливають і на технологію: саме в емальєрних творах представників центрального мистецького осередку використана найбільша кількість накладок і різних матеріалів. Тематичні особливості відбиваються і у стильових ознаках творів, що тяжіють до постмодерну, кубізму, неоміфологізму та неоромантизму. Порівняно з іншими - південним і західним осередками, творам центрального притаманні значно більші формати, складні кольори (всі відтінки сірого, чорне, червоне), графічність зображення, складна, деколи хаотична, неврівноважена композиція. Серед емальєрних технік першість належіть живописній емалі в поєднанні з різного виду краклє, чеканним рельєфом та ін. Представники цього осередку найбільш схильні до всякого роду експериментів і неочікуваних поєднань. Більшість з них отримали освіту як майстри станкового та монументального мистецтва, вони переносять до мистецтва емалі художньо-виражальні принципи цих видів в трактуванні образів, колірному вирішенні тощо. Художня емаль в цьому регіоні найбільш віддалилася від декоративно-прикладних форм.

Висновки

Аналіз розвитку емальєрного мистецтва в Україні дозволив створити цілісну картину сучасного стану проблеми і констатувати, що:

1. При опрацюванні та аналізі наявних літературних джерел було встановлено, що мистецтво художньої емалі в Україні, досі залишалося маловивченим з наукової точки зору явищем, і комплексні дослідження, присвячені цій проблемі, практично відсутні. А саме: відсутній розгляд історії емальєного мистецтва на території України як безперервного процесу; відсутні роботи, присвячені технології і способам виконання емальєрних творів сучасними українськими художниками; відсутній аналіз цих творів з позицій образотворчого мистецтва; відсутні роботи, присвячені сучасному емальєрному мистецтву в Україні як окремому явищу.

2. Розглянуто еволюцію емальєрного мистецтва в Україні як цілісне явище, включаючи витоки, передумови виникнення, етапи становлення і розвитку. На підставі принципів системності та історизму доведено, що процес розвитку емалі на території України мав дискретний характер та відбувався під постійним впливом розвитку емальєрного мистецтва в Європі: більшість технологій, пов'язаних з цим видом, є адаптованим запозиченням з давньогрецьких, давньоримських, візантійських, французьких, австрійських і російських зразків. На основі наявних мистецьких творів в емалі, що експонуються на виставках, зберігаються в музейних колекціях та приватних зібраннях, доведено, що мистецькі твори в емалі в Україні мають цілий ряд місцевих характерних особливостей і здобутків. Про це свідчать численні знахідки на території України, які переважно належать до періодів «розквіту» емальєрного мистецтва - скіфської та київської культур, Київської Русі, доби бароко та модерну. Також доведено, що історичні традиції є багатим підґрунтям для подальшого формування різних напрямків в емальєрному мистецтві.

3. Висвітлено розвиток емалі як окремого виду українського образотворчого мистецтва, на якому протягом розвитку позначилися впливи і тенденції, що були характерні для вітчизняного мистецтва в цілому. Метод образно-стилістичного аналізу дозволяє визначити характерні ознаки сучасної емалі в Україні:

- широкий жанровий діапазон з переважанням пейзажу і портрета;

- зв'язок з національними традиціями емалі Київської Русі, бароко, модерну та зацікавлення новітніми західно-європейськими засобами виразності;

- застосування всіх технологічних прийомів, відомих і поширених у світі.

Специфіка сучасної емалі як виду образотворчого мистецтва полягає у тому, що вона нерозривно пов'язана із технологією, яка в даному випадку не є гальмівним фактором, а навпаки: неповторність емальєрних творів не дає відбутися серійності та масовому виробництву; неочікувані результати є поштовхом до численних експериментів і новаторських прийомів; широта колірної палітри і різноманітність фактур, можливість створення об'єму та імітації традиційних образотворчих видів (олійного та акварельного живопису, графіки тощо) дає підстави для втілення набагато ширшого обсягу художніх задумів. Основними критеріями, що привертають увагу до емальєрного мистецтва монументалістів, станковістів-живописців, графіків, скульпторів, є універсальність, неповторність, тривимірність, поліхромія і довговічність.

4. Використання методів типології, класифікації у поєднанні зі стилістичним аналізом переконливо доводить, що сучасна художня емаль - це також оригінальний самостійний вид станкового і монументального мистецтва, який має свої особливості і розвивається в річищі загальнохудожнього процесу. Процес переходу до станкових і монументальних форм, що остаточно відбувся в емальєрному мистецтві в Україні в останні десятиріччя, спричинений змінами культурно-історичних умов, ознайомленням із досвідом зарубіжних колег (переважно шляхом участі в симпозіумах, виставках і творчих пленерах), приходом в цю галузь монументалістів, живописців, графіків, скульпторів та цілим рядом технологічних факторів, серед яких: суттєве спрощення технології за рахунок електрифікації багатьох процесів, значне здешевлення матеріалів для емалювання, використання сталі, в якості основи для художньої емалі, та значне розширення колірної палітри емалевих фарб (за рахунок нових сучасних здобутків в розробці їх складу).

5. У досліджені визначено основні центри сучасного емальєрства в Україні. Регіони найбільш активного розвитку творчості українських художників, які працюють в станковій емалі, були умовно об'єднані у три мистецькі осередки: західний, південний і центральний, кожен з яких має свої відмінності, що позначилися на емальєрних творах. Опанування технологією емальєрства та ознайомлення з основними принципами емалі художників кожного осередку відбувалось також різними шляхами. Художники, котрі прийшли з інших видів образотворчого мистецтва (монументалісти, графіки, скульптори тощо) збагачують емальєрну творчість, привносячи у неї особливі риси цих видів. На рубежі ХХ-ХХІ ст. емаль як станковий і монументальний вид в Україні розвивають більше двадцяти українських художників, а саме: В.Тимко, І.Юрков, С.Юрков, С.Вольський, С.Марчук, П.Чакір, Л.Косигін, Н.Княжковська, О.Михальянц, В.Хоменко, І.Кириченко, О.Стратійчук, М.Ніколаєв, С.Колечко, Т.Колечко, О.Бородай, Т.Турдиєва, У.Федько, Л.Мисько, Т.Дреєва, Т.Ільїна, А.Рябчук, С.Юшков, А.Моргунова, О.Єрофеєва та І.Моргунов.

6. На основі опрацювання закордонного досвіду популяризації емальєрного мистецтва визначено та запропоновано основні напрямки такої діяльності для України. Ними є: проведення виставок і конференцій, симпозіумів і творчих пленерів, створення об'єднань емальєрів та видання спеціалізованих періодичних видань. Проведення симпозіумів по емалі в Україні та створення творчих об'єднань художників-емальєрів - можливість не лише обміну досвідом та підняття технічного рівня, але й ознайомлення з нашою історією і культурою художників і мистецтвознавців всього світу. Такі заходи сприяють підвищенню кваліфікації художників та ознайомленню з новими тенденціями, сучасним вдосконаленим устаткуванням і технологіями в емальєрному мистецтві.

7. Аналіз значної кількості творів емальєрства в архітектурі європейських міст переконливо довів, що емаль активно розвивається як вид монументального мистецтва. Був розглянутий цілий ряд особливостей, що виділяють емаль серед інших видів (мозаїка, вітраж, розпис, сграфіто). Значні художні та відмінні експлуатаційні якості емалі, а також постійно зростаючий інтерес і звернення до неї художників-монументалістів, свідчить про значні перспективи емалі в цій сфері.

8. Розкриті та означені можливості, котрі надає емаль для втілення широкого кола творчих задумів. Творча активність та процеси, що відбуваються в цьому виді (об'єднання, виставки, розвиток освіти), входження емалі до контексту сучасного мистецтва (інсталяції, просторові композиції тощо), та тісний зв'язок сучасної емалі з архітектурою і дизайном є підставами для розвитку емальєрного мистецтва як окремої сфери світового образотворчого мистецтва в майбутньому. Активізація емальєрного мистецтва протягом останніх десятиріч в Україні, значний обсяг станкових і монументальних творів в емалі, що належать українським художникам, є засадами майбутнього успішного розвитку емалі як повноцінного станкового і монументального виду в Україні.

Дана робота є першою працею в межах сучасного мистецтвознавства, де емаль системно розглянута як окремий вид образотворчого мистецтва. Подальші дослідження мають містити порівняльний аналіз художніх принципів емалі з іншими видами станкового та монументального мистецтва в проекції на різні жанрові системи; більш докладний виклад технології та систематизацію різноманітних способів емалі.

Список публікацій за темою дисертації

1. Довгань Ю.О. Нові аспекти художньо-декоративного оздоблення інтер'єрів і екстер'єрів / Ю.О. Довгань // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. - К.: КНУБА, 2005. - Вип. 14. - С. 159-163.

2. Довгань Ю.О. Емаль в сучасному інтер'єрі метрополітену (з творчого досвіду Олександра Бородая) / Ю.О. Довгань // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. - К.: КНУБА, 2006. - Вип. 15. - С. 62-67.

3. Довгань Ю. Нові аспекти використання гарячої емалі в архітектурному середовищі / Ю.Довгань // Мистецтвознавство України. - К.: СПД Пугачов О.В. Київ, 2007. - Вип. 8. - С. 84-88.

4. Довгань Ю.О. Сучасне емальєрне мистецтво півдня України / Довгань Ю.О. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2007. - №12. - С. 40-47.

5. Довгань Ю. Уроки Кечкемета (З творчого досвіду угорських емальєрів) / Юлія Довгань // Українська академія мистецтва: дослідницькі та науково-методичні праці. - Випуск 14. - К.: НАОМА, 2007. - С. 351-356.

6. Довгань Ю. Шляхи розвитку станкової емалі в Україні / Довгань Ю. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті / Під загальною редакцією Н.Є. Трегуб. - Харків: ХДАДМ, 2007. - № 4,5,6. - С. 27-29.

7. Довгань Ю.О. Методичні основи розробки наскрізної програми «Художня емаль» в програмі підготовки фахівців за напрямками «Образотворче мистецтво», «Дизайн» / Ю.О. Довгань // Вісник Харківської дер-жавної академії дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2008. - № 5 - С. 23-28.

8. Довгань Ю.О. Досвід використання художньої емалі в умовах сучасного інтер'єру / Ю.О. Довгань // Наукова конференція молодих вчених, аспірантів і студентів КНУБА: Тези доповідей. - К.: КНУБА, 2007. - С. 197.

Анотація

Довгань Ю.О. Емальєрне мистецтво в Україні: Історичний досвід та сучасний стан. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05 - образотворче мистецтво. Київський національний університет будівництва і архітектури. Київ, 2008.

Дисертація присвячена розгляду сучасної української емалі як нового виду станкового і монументального мистецтва. Досліджений історичний досвід: надана цілісна картина розвитку емалі на території України в загальноєвропейському контексті, від найдавніших зразків до сучасних творів, на основі чого встановлено автентичність українського емальєрного мистецтва як розгалуженої системи, що має загальноукраїнські спільні ознаки і регіональні локальні особливості. В широкому обсязі здійснено аналіз творчої практики сучасних українських художників-емальєрів, шкіл та осередків емальєрної творчості, визначений сучасний стан, проблеми і тенденції розвитку українського емальєрства. На основі закордонного досвіду діяльності художніх об'єднань емальєрів, проведення творчих симпозіумів та впровадження емальєрної освіти, окреслені можливості та напрямки такої діяльності для України. Емаль розглянута як засіб оздоблення архітектурного і дизайн-середовища. До наукового обігу уведено нові архівні матеріали і твори з приватних збірок та рідкісних видань.

Ключові слова: емальєрне мистецтво, станкове мистецтво, монументальне мистецтво, сучасний стан, історичний досвід, територія України, мистецькі осередки емальєрства.

Аннотация

Довгань Ю.А. Эмальерное искусство в Украине: исторический опыт и современное состояние. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.05 - изобразительное искусство. Киевский национальный университет строительства и архитектуры. Киев, 2008.

Диссертация посвящена рассмотрению современной украинской эмали как нового самостоятельного вида станкового и монументального искусства. Подана целостная картина эволюции художественной эмали на территории Украины в общеевропейском контексте от наиболее древних образцов эмали до современных произведений. На основе этого установлена аутентичность украинского эмальерного искусства как разветвленной системы, которая имеет значительные исторические традиции, общеукраинские признаки и региональные локальные особенности.

В широком объеме произведен анализ творческой практики современных украинских художников-эмальеров, школ и регионов эмальерного творчества, определено современное состояние и характерные особенности украинской эмали, проблемы и основные тенденции развития украинского эмальерного искусства.

Определено место и значение художественной эмали в системе современного украинского изобразительного искусства, спрогнозированы перспективы и пути дальнейшего развития украинской эмали.

Проведен анализ ныне существующих в мире объединений эмальеров, обобщено их творческое кредо, на основе чего, с учетом существующих предпосылок, аргументирована необходимость создания подобного объединения в Украине.

Также проанализирован зарубежный опыт развития эмальерного образования. Составлены предложения относительно структуры эмальерного образования в системе профессиональных образовательных программ в Украине, используя существующие модели, спрогнозированы перспективы развития эмальерного образования на факультативном и институционном уровне.

В научный обиход введены новые архивные материалы и произведения из частных собраний и редких изданий. Эмаль также рассмотрена как способ оформления архитектурной и дизайн-среды. Проведен анализ технических качеств эмали, которые ставят эту отрасль в один ряд с наиболее распространенными монументальными техниками, такими как мозаика и витраж.

Ключевые слова: эмальерное искусство, современное состояние, станковая отрасль, территория Украины, особенности развития, регионы эмальерного искусства.

Summary

Dovgan Y.A. Еnamel art in Ukraine: historical experience and present time situation. - The manuscript.

Thesis for a candidate higher academic degree in the Fine Arts Sсiences specialty 17.00.05 - Fine Arts. Kyiv National University of Construction and Architecture. Kyiv, 2008.

The following dissertation is devoted to the investigation of the contemporary enamel art as self-reliant kind of easel and monumental art. The investigated historical experience: the integral picture of enamel development at the territory of Ukraine in all-European context is given, from the most ancient samples to the contemporary works of art, on the basis of what the authenticity of the Ukrainian enamel art as the branched system was established which possesses the all-Ukrainian common indications and regional local peculiarities. In wide scope, the systematic art critic's analysis of creative practices of modern Ukrainian enamel painters was made, schools and centers of enamel creative work and contemporary state were determined, as the problems and tendencies of development of Ukrainian enamel. To the scientific circulation the new archival materials and creations from private collections and rare publications were leaded. Enamel was observed as the means of decoration of architectural and design environment.

Key words: enamel art, easel art, monumental art, contemporary state, historical experience, the territory of Ukraine, enamel creative work.

Размещено на Allbest.ru