Джаззінг як форма взаємодії академічного та "третього" пластів у джазі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ

ім. І.П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

ДЖАЗЗІНГ ЯК ФОРМА ВЗАЄМОДІЇ АКАДЕМІЧНОГО ТА «ТРЕТЬОГО» ПЛАСТІВ У ДЖАЗІ

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

ВОРОПАЄВА ОЛЕНА ВЯЧЕСЛАВІВНА

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського Міністерства культури і туризма України.

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, професор Ігнатченко Георгій Ігоревич, Харківський державний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського, професор кафедри гармонії та поліфонії.

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Маркова Олена Миколаївна, Одеська державна музична академія ім. А. В. Нежданової, завідувач кафедри сучасної музики та музичної культурології;

кандидат мистецтвознавства, доцент Олендарьов Вадим Миколайович, Донецька державна музична академія ім. С. С. Прокоф'єва, доцент кафедри теорії музики.

Захист відбудеться ”10” червня 2009 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.871.01 у Харківському державному університеті мистецтв ім. І.П. Котляревського за адресою: 61003, м. Харків, м. Конституції 11/13, ауд.58.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного університета мистецтв ім. І. П. Котляревського за адресою: 61003, м. Харків, м. Конституції 11/13.

Автореферат розісланий ”6” травня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат мистецтвознавства, доцент М. С. Чернявська.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток і професіоналізація мистецтва джазу у ХХ столітті роблять актуальним підхід до цього явища з позицій «широкої теорії музики» (В. Холопова). Це передбачає виявлення загальних естетико-філософських (світоглядних), соціальних та психологічних установок музичної творчості змістовного рівня, що реалізуються через жанрові і стильові моделі та технологію творчості (композиторської і виконавської).

Взаємодія джазу і академічного пласта унаочнюється через jazzing the classics (скорочено - джаззінг) - «оджазування класики» (У. Сарджент). Актуальність вивчення цього явища зумовлена як відсутністю спеціальних робіт, так і необхідністю його широкого контекстного розгляду. Джаззінг виступає не тільки в якості окремого прийому, що застосовується в джазі, але й як форма взаємодії останнього (як мистецтва «третього пласта», за В. Конен) з академічною музикою.

Джаз генетично та історично, через витоки своєї мови та стилістику, мав та зберігає зв'язки з академічною музичною практикою. В системі його мислення постійно інтерпретуються її матеріал та інтонаційні моделі. Джаззінг у цьому експліцитному розумінні «червоною ниткою» проходить крізь історію джазу, набуваючи різних проявів, - від прямих цитат до алюзій «на класику».

Актуальність заявленої теми також полягає у розробці питань технології джаззінгу як складової частини мистецтва джазової імпровізації. Кращі зразки джаззінга містять показові засоби та прийоми музично-мовного перекладу, який здійснюється джазовими музикантами у разі їх звернення до іншопластових джерел, у данному випадку, до академічних.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано за планом науково-дослідницької роботи Харківського державного університета мистецтв ім. І. П. Котляревського відповідно до комплексної теми «Методологічні проблеми і практичні завдання сучасного теоретичного музикознавства та його внесок у розвиток музичної освіти» кафедри гармонії та поліфонії на 2007-2012 рр. (протокол засідання Вченої ради ХДУМ № 3 від 29.11.2007 р.). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського (протокол Вченої ради № 5 від 1.12.2005 р.) та уточнено (протокол Вченої ради ХДУМ № 2 від 25.09.2008 р.).

Мета дослідження - виявити мовно-стильову специфіку джаззінга як форми взаємодії «третього» та академічного пластів в процесі еволюції джазу.

Відповідно до цієї мети у дослідженні поставлені наступні завдання:

§ розглянути джаззінг як міжпластовий різновид переінтонування, яке здійснюється в процесі змін парадигм естетичної комунікації джазу;

§ виявити специфіку джаззінга як транскрипційно-полістилістичної складової джазового мислення;

§ дати визначення джаззінга як форми міжпластової взаємодії, класифікувати його різновиди;

§ розкрити значення джаззінга в стильових синтагмах джазу, відокремлюючи його від інших міжпластових явищ - симфоджазу та «третьої течії»;

§ охарактерізувати засоби оджазування - перекладу «класики» мовою джазу - на прикладі джаззінг-композицій видатних джазменів - А. Тейтума, Ч. Мінгуса, Ч. Коріа и Б. МакФерріна, Дж. Ширінга.

Об'єкт дослідження - джазове мистецтво як явище «третього» пласта, предмет - джаззінг як його складова.

Методи дослідження базуються на сукупності наукових підходів, необхідних для розкриття проблематики роботи. Історико-діалектичний метод сприяє встановленню закономірностей розвитку джазу та джаззінгу в його стильовій системі як цілісного художнього об'єкту. Компаративний метод спрямовано на виявлення стабільних та мобільних якостей цієї системи, в рамках якої еволюціонували різновиди джаззінга. Аналітичний метод спрямовано на виявлення естетико-світоглядних та соціокультурних сторін процесу еволюції мовленнєво-мовних стильових моделей, які виникали завдяки застосуванню джаззінга, а також на розкриття внутрішніх закономірностей зв'язків джазу та академічної музики.

Теоретичною базою дисертації стали праці:

§ з історії та теорії джаза (Є. Барбан, О. Баташов, І. Бриль, І. Горват, С. Давидов, М. Есак, З. Карташова, Дж. Коллієр, В. Конен, О. Корольов, Г. Левін, Ю. Лисенко, Є. Овчінніков, В. Озеров, В. Олендарьов, В. Омельченко, Ю. Панас'є, Л. Переверзєв, А. Рогачов, В. Романко, У. Сарджент, В. Симоненко, О. Соловйов, Д. Ухов, Д. Фейертаг, А. Фішер, А. Цукер, О. Чернишов, Ю. Чугунов, A. Asriel, J.-E. Berendt, J. Cocker, A. Coeuroy, L. Feather, W. Hichkock, A. Jaffe, G. Russell, M. Sterns);

§ з теорії музичних жанрів та стилів (В. Медушевський, М. Михайлов, Є. Назайкінський, С. Скребков, А. Сохор, І. Тукова, В. Холопова, Л. Шаповалова, Ал. Шнітке, H. Besseler);

§ з теорії тематизму, гармонії, поліфонії, музичної форми, фактури (Т. Бершадська, В. Валькова, Г. Ігнатченко, І. Котляревський, Т. Кравцов, Т. Кюрегян, Є. Назайкінський, К. Руч'євська, С. Слонімський, Ю. Тюлін, Ю. Холопов, В. Холопова, О. Чигарьова);

§ з теорій музичної інтерпретації, імпровізації, транскрипції та обробки (С. Бірюков, М. Борисенко, О. Гуренко, Е. Денісов, Т. Джані-заде, І. Коновалова, Н. Корихалова, Ю. Кочнєв, Є. Ліберман, О. Малінковська, С. Мальцев, В. Москаленко, Г. Нейгауз, Г. Орджонікідзе, І. Полусмяк, М. Сапонов, С. Скребков, Є. Трембовельський, F. Busoni, Е. Ferand, N. Harnoncourt).

Методологічне значення для вивчення обраної проблематики мають дослідження з соціології музики Т.-В. Адорно, музичної естетики, культурології, семіотики та лінгвістики, проблем художнього перекладу (О. Жарков, Н. Зейфас, Б. Кац, О. Козаренко, Ю. Лотман, Л. Мазель, С. Раппопорт, О. Соловйов, Ф. де Соссюр, С. Шип). В якості одного з загальних методів використовується парадигматика (Н. Герасимова-Персидська, І. Котляревський, Т. Кун). Основою для аналізу джаззінгових явищ стала інтонаційна теорія Б. Асаф'єва, а також її розвиток в працях М. Арановського, О. Маркової, К. Руч'євської.

Матеріал дослідження склали близько 50-ти зразків джаззінгу, які охарактерізовано згідно розмежуванню етапів історії джазу на традиційний та сучасний. Вперше аналізуються джаззінг-композиції А. Тейтума («Humoresque»), Ч. Мінгуса («All The Things You C-Sharp»), Ч. Коріа-Б. МакФерріна («Song For Amadeus»), Дж. Ширінга («Get Off My Bach»).

Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація - перший досвід комплексного вивчення джаззінгових проявів у джазі. В дослідженні вперше:

§ надано визначення джаззінга як форми взаємодії джаза та академічної музики, запропоновано класифікацію його різновидів;

§ охарактерізовано закономірності проявів джаззінга у стильових синтагмах джазу (стилях і конкретних творах);

§ виявлено специфіку джаззінга як транскрипційно-полістилістичної складової джазового мислення та мови.

Отже, в дисертації надано оцінку «оджазуванню класики» в імпровізаційному мистецтві джазу з позицій музикознавчої науки, положення якої мають бути поширені й на вивчення джазу. Відсутність аналогів постановки проблеми джаззінга у вітчизняному та іноземному музикознавстві складає наукову новизну дослідження.

Практичне значення отриманих результатів визначається можливістю їх використання у подальшому вивченні історії та теорії джазового мистецтва. Логічним є впровадження запропонованої методології та методики дослідження для вивчення широкого кола явищ джазового музикування, інших різновидів мистецтва «третього пласта» - рок- і поп-музики. Результати роботи можуть стати складовою навчальних курсів «Історія джазу», «Гармонія джазу», «Джазова імпровізація», які викладаються на відповідних кафедрах музичних ВНЗ. Положення роботи можуть бути корисні й для творчої діяльності джазових музикантів.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри гармонії та поліфонії Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського. Основні положення та висновки викладено у доповідях на наукових конференціях: «Музична творчість та наука: параметри взаємодії» (Київ, НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2006); «Мистецтво та шляхи його осмислення в дослідженнях молодих мистецтвознавців України» (Харків, ХДУМ ім. І. П. Котляревського, 2008); «Теорія і практика матеріально-художньої культури» (Харків, ХДАДМ, 2008); «Молода мистецька наука України» (Харків, ХДАДМ, 2008); «Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва» (Харків, ХДУМ ім. І. П. Котляревського, 2009).

Публікації. За темою дослідження опубліковано 4 статті в спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, а також тези доповідей на 2-ох всеукраїнських науково-практичних конференціях.

Структура дослідження. Дисертація складається зі Вступу, трьох Розділів, Висновків, Додатків та Списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 215 сторінок, з них основного тексту - 182 сторінки. Список використаних джерел налічує 215 позицій, 19 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено мету, об'єкт, предмет та методологію дослідження, наукову новизну отриманих результатів, вказано на їх практичну цінність.

У Розділі 1 «Джаззінг як предмет музикознавчого дослідження (теорія питання, огляд літератури)» обгрунтовано широкий контекст, у якому слід розглядати дане явищє. Джаззінг визначено не тільки в якості «окремих випадків» звернення джазових музикантів до академічної музики. Він виступає у більш широкому значенні - як форма взаємодії пластів музичної творчості - академічного та «третього», в межах якого функціонує джаз. Вузьке розуміння джаззінгу (У. Сарджент) є лише відправною точкою у вивченні цього явища. Адже стильовий синтез, до якого підсумково спрямовано джаззінг, не зводиться до зовнішніх характеристик прийомів «оджазування класики» в джазовій імпровізації. Запропоноване в роботі розуміння джаззінга закцентовано на його функції музично-мовного перекладу, який здійснюється міжпластово і є пов'язаним з інтонаційними кризами та переінтонуванням.

У підрозділі 1.1 «Історико-естетичні корені джаззінга в контексті інтонаційної теорії: «третій пласт» та проблеми переінтонування» джаззінг розглянуто як інтонаційно-стильове та почасти жанрове явищє. Це передбачало опору на музикознавчі теорії високого рівня узагальнення, які дозволяють зафіксувати музично-художні тенденції певних історичних епох та періодів. Така результуюча властивість притаманна асаф'євській інтонаційній теорії, зокрема, ідеї інтонаційних криз як рушійної сили музично-творчого процесу.

Джаз і академічна музика у ХХ столітті розвивались певною мірою синхронно з огляду на проходження ними інтонаційно-кризових ситуацій, що підсумково є пов'язаним з тенденцією до глобалізації усього простору художньої культури. Інтонаційна криза академічного пласта на межі ХІХ - ХХ століть вже сама собою була однією з детермінант виникнення естетичного попиту на джаз. Останній у своїй стильовій еволюції у стислій формі відтворив шлях руху від стабільності до мобільності, що зафіксовано, зокрема, у його загальній диференціації на традиційний та сучасний.

Одним з дієвих засобів подолання кризових моментів у джазовій мовній системі є використання іншопластових інтонаційних ідей - фольклорних та академічних. На своєму «пластовому» рівні джаз відроджував традицію мобільних імпровізаційних структур, які склалися у практиці фольклору та докласичного академічного музикування. У цьому плані шлях джаззінга як «запозичення» академічних інтонаційних ідей є шляхом переінтонування. Розмаїття його історичних форм - від «найнижчих» фонічних до «найвищих» стильових, інтерпретаційних - відтворено безпосередньо в самій еволюції джазових стилів.

В підрозділі 1.2 «Іманентно-стильовий контекст джаззінга: джаззінг в контексті комунікативних парадигм джазу» розглянуто місце джаззінга в системі джазової комунікації. Зміни парадигм джазу (А. Соловйов) екстраполюються на принципи, форми та конкретні прийоми джаззінга як естетико-стильового феномена. Загальна спрямованість руху парадигм естетичної комунікації джазу за принципом від «реалістичного» до «феноменологічного» дозволяє в тому ж ключі розглянути й еволюцію джаззінга. Остання протікала у напрямку від асимільованого запозичення до семантико-драматургічних «тез», роль яких у новітньому джазі виконує матеріал академічних творів чи стилів.

У підрозділі 1.3 «Джаззінг в контексті жанрової стилістики: до теорії жанра в джазі» відзначено, що уявлення про джаззінг як форму міжпластової взаємодії передбачає вивчення й таких його сторін, як стилістична та жанрова. Джаз, що є синтетичним продуктом музичної творчості Новітнього часу, в процесі професіоналізації за достатньо короткий проміжок часу виробив та задекларував свою систему жанрово-стилістичних ознак. Джаззінг, який розуміється і самими джазовими музикантами у найзагальнішому естетичному плані, функціонує в межах джазової жанрової системи, яку ще недостатньо розроблено. Незважаючи на багатоскладовість та нестійкість жанрових різновидів джазу як імпровізаційного мистецтва, вони все ж існують, хоча й у певній «третьопластовій» специфізації. До них, зокрема, можна зарахувати сольні та ансамблеві імпровізації у свінгу та бібопу на ту чи іншу тему. Це - своєрідна тема з варіаціями як імпровізаційний різновид існуючої жанрової моделі. Аналогічно джазом асимілюються первинні фольклорні жанрові джерела (блюз, балада).

У джазі мова йде скоріш навіть не про жанрову систему як таку, а про семантико-структурні різновиди усередині цієї системи, до розгляду яких у даному підрозділі застосовано як робоче поняття «жанрова форма». У ньому фіксується деякий зв'язок або ознаки зв'язку усталених архітектонічних конструкцій, які було вироблено музичною практикою, з тими жанрами, крізь призму яких їх втілено. Імпровізаційний джаз не створює нових форм-«схем», але специфічно перетворює академічні (варіації, транскрипції) або фольклорні (наприклад, блюзові). Разом з цим асимілюються і жанрові ознаки, але у достатньо нестабільних, неструктурованих варіантах - у вигляді певних форм.

У підрозділі 1.4 «Джаззінг як явищє полістилістики в музиці ХХ століття: комплексне визначення поняття “джаззінг”» відзначено можливість розгляду джаззінга в контексті полістилістики (Ал. Шнітке). Стильові цитати та алюзії взагалі притаманні джазу, а в процесі його професіоналізації вони набували статуса усталеного художньо-технічного прийому.

Асиміляція джазом різнонаціональних (навіть «різноконтинентальних») фольклорно-побутових та академічних ідей була тією фундаментальною основою, на якій формувалось та еволюціонувало його динамічне мистецтво. Традиційний та сучасний джаз так чи інакше відображують цю асиміляцію. Поширення джазу за межі його батьківщини - Америки, його зіткнення з різними національними та регіональними культурами продовжується досі.

На підставі наявності у джазі генетичних ознак поліпластовості (а пізніш - полістилістичності) у підрозділі запропоновано комплексне визначення джаззінга. Джаззінг - це особлива форма взаємодії (на рівні стилю та частково жанру) ознак академічного та джазового мислення, спрямована на функцію музично-мовного перекладу. Детермінантою джаззінга є ситуація переінтонування, коли в межах обох пластів - у «класиці» та «третьопластовому» джазі - актуальним стає пошук нових інтонаційних ідей, новітніх технологій у їх стильовій реалізації.

У підрозділі 1.5 «Джаззінг в контексті явища транскрипції: основні різновиди джаззінга» відзначено, що двопластовість джаззінга дозволяє розглянути його окремі різновиди й в межах жанру транскрипції. У джазі вона має свою специфіку, що суттєво відрізняє джаззінгові транскрипційні форми від академічних. В останніх транскрипція являє собою композиторську інтерпретацію (М. Борисенко) і реалізується в детальній фактурній переробці «чужого» матеріалу, що фіксується в нотному тексті нового твору. Джаз з його мобільно-імпровізаційними акустичними структурами не створює такого тексту. Натомість і відносно джаззінга термін «транскрипція», що фіксує дво- або поліавторство, також є придатним, проте, у особливому сенсі, який у підрозділі визначено терміном «транскрипція-імпровізація». Остання виникає в «прикордонній» області - між власне обробкою оригінального матеріалу та його виконавським втіленням.

Властивий джазові синкретизм авторства та виконавства повністю поширюється й на джаззінг-композиції. При цьому засоби фіксації акустичного тексту (електронні носії), а також принципова можливість його нотного запису ще більш зближують джазову транскрипцію з академічною. Відмінність полягає в тому, що в джаззінг-транскрипції фіксується лише один варіант виконання-імпровізації на початковий матеріал. В інших виконаннях він міг би бути й іншим.

Методи використання академічного матеріалу змінювались у процесі еволюції джазових стилів. Традиційний джаз (початок ХХ ст. - середина 40-х років ХХ ст.) обмежувався цитуванням обраних класичних першоджерел, в якості яких виступали академічні теми-мелодії, засобами своєї мови. Не останню роль при цьому відігравала й пародійність. Власне інтонаційний та структурний розвиток запозиченого матеріалу був типово джазовим з усіма його ритмічними та гармонічними атрибуціями.

У сучасному джазі (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.) спостерігається значне розширення кола засобів транскрипції-імпровізації. Поряд із збереженням цитат все більшої ваги набуває стильове оджазування. Звідси - значно більший вплив інтонаційних закономірностей обраної стильової моделі на власне джазову композицію, до якої залучаються розробковість, складні види варіантності, нові «класичні» тембри, які були відсутні у традиційних combo-ансамблях.

Загальний для джаззінга принцип «симбіозу» транскрипції та імпровізації дозволив виділити та систематизувати основні його різновиди. Запропонована у підрозділі їх класифікація включає: джаззінг-імпровізацію «на тему», де академічний матеріал трактується аналогічно будь-якому джазовому стандартові; джаззінг-обробку (аранжировку), що частково або повністю фіксується в нотному тексті; джаззінг-транскрипцію, у якій, хоча й на імпровізаційному рівні, але зафіксована ознака двоавторства (академічний аналог - композиторська імпровізація); джаззінг-стилізацію, де відсутня цитата, а матеріалом є уявлення імпровізатора-джазмена (-нів) про стиль автора або епохи (стильове оджазування).

У Розділі 2 «Синтагми джаззінга: джаззінг в контексті еволюції та комбінаторики джазових стилів» для характеристики явища, що вивчається, використано поняття синтагми в його загально-науковому розумінні.

У підрозділі 2.1 «Поняття “стильова синтагма джаза”: джазова імпровізація - проблема авторства (соціо-комунікативний аспект)» запропоновано оригінальне визначення синтагми як інструменту стильового аналізу музично-художніх явищ.

Стильова синтагма джаза - це сукупність стійких мовленнєвих норм, характерних для певного класу мовних парадигм та реалізованих засобами інноваційної комбінаторики на рівні індивідуального стилю чи твору. Запропоноване поняття кореспондує з парадигмами естетичної комунікації джазу (О. Соловйов).

Парадигматична «вертикаль» у розгляді джаззінгових проявів об'єктивно співіснує з «горизонталлю» - власне явищами у вигляді відповідних авторських композицій. Але для того, щоб конкретизувати на їх прикладах стильові джаззінг-«комбінації», розгляду окремих об'єктів було б недостатньо. Джаз, що динамічно розвивався, буквально пістрявіє різноманітними стилями, течіями, напрямками та техніками, які, до того ж, змішуються, комбінуються, зникають на деякий час із ужитку і знову повертаються. Через це для характеристики джаззінга в історико-стильовому контексті у підрозділі застосовано термін «синтагма» у його семантико-стильовому значенні. На відміну від класу парадигм, пов'язаних з мовною сферою, синтагми окреслюють стійкі мовленнєві комбінації, в даному випадку, - мовленнєву (авторську) комбінаторику усередині джазового стилю, в тому числі, і його джаззінговій складовій.

Запропоноване в дисертації розуміння джаззінга як взаємодії двох типів музичного мислення - джазового та академічного - унаочнено в еволюції стильових синтагм джазу. Вони існують не тільки в послідовності - «горизонтально», але й накладаються одна на одну в різних варіантах комбінаторики. Соціальна функція джазу співпадає з його власною історією, а це означає, що стильові новації в джазі слід розцінювати двояко - як своєрідне його соціально-естетичне «роздвоєння» (Т.-В. Адорно). З одного боку, джаз був змушений шукати нові синтагми стилів, а з іншого, він знову опинявся під впливом індустрії культури, де стильові формули його різних етапів виступали і як художні феномени, і як рекламні лозунги.

Цей «конформізм» джаза не міг не відбитися на процесах у його мовленнєво-мовній сфері. Джаззінг в цьому плані був одним з каналів «роздвоєння», завдяки якому джазові стилі почали наче підживлюватися академічними «офіційними» ідеями, зберігаючи при цьому орієнтацію на вільне імпровізаційне музикування. В цьому контексті й слід розуміти джаззінг, який соціально спирається на надання функції масової повсякденності академічним зразкам.

З огляду на соціальні функції джазу суттєвим є й урахування іншої тенденції, яку можна визначити як зростання у ньому ролі індивідуального авторства. Кожний джазовий напрямок має свого «автора» («авторів»). В процесі еволюції джазові стилі наче розгалужуються, здобуваючи у дійсно творчих випадках певну множинність в одноманітності, що слід враховувати й при розгляді конкретних артефактів джаззінга.

У підрозділі 2.2 «Зародження та еволюція джаззінга: джаззінг і симфоджаз» підкреслено, що два основні етапи джазової історії - традиційний та сучасний - трактують джаззінг стилістично по-різному, хоча й орієнтуються на ті ж самі соціально-комунікативні чинники. Шлях джаззінга у традиційному джазі, починаючи з безіменних імпровізацій на академічні «теми-стандарти» (раній період н'юорлеанського стилю), вів до аранжувального джаззінга, який формувався в межах симфоджазу. Симфоджаз був і залишається «технологічною» формою, свого роду конгломератом академічного та джазового мислення. Тому його характеристики не співпадають із джаззінговими у широкому розумінні останніх. У вузькому ж значенні джаззінг є цілком рядоположним симфоджазові, основним досягненням якого була письмово-аранжувальна орієнтація на колористичне оркестрове письмо, яке відбувалось при застосуванні у фактурі контрапунктичних, гармонічних, фігураційних, розробкових, артикуляційних та інших прийомів quasi-академічного змісту.

У підрозділі 2.3 «Джаззінг в синтагмах новітнього джаза: джаззінг і “третя течія”» відзначено, що новітній джаз (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.) формувався під знаком освоєння ідей академічного музичного авангарду ІІ, який прийшов на зміну авангардові І - додекафонії. Починаючи з бібопа та у подальшому - кул-джазі, бароко-джазі, стилі ф'южн - академізація джазового матеріалу відбувається під певним впливом «третьої течії». В межах цього амбівалентного (різноспрямованого) сполучення пластів, синтез, проте, був принципово недосяжним. Комбінаторика академічної та джазової систем інтонування особливо впливала на джазову складову «третьої течії», аж до втрати нею власної пластової специфіки. Так звані неакомпановані сольні форми джазу 70-х - 80-х років можна повністю віднести до «третьої течії». Власне ж джаззінгову тенденцію найяскравіше окреслено у стильових синтагмах бароко-джазу (Дж. Ширінг) та «романтичного» джазу (Б. Еванс). Провідним принципом оджазування обох цих академічних стилів були переважно стильові цитати, в окремих складних випадках - навіть стильові алюзії на їх межі. Разом із тим, у 80-ті - 90-ті роки можна відзначити й ренесанс «старого» цитатного метода, що особливо показово для творчості таких музикантів, як Ж. Лус'є, Ч. Коріа та Б. МакФеррін.

У підрозділі 2.4 «Прогнози джаззінг-еволюції: загальна хронологія зразків джаззінга в ХХ столітті» відзначено, що на 70-ті - початок 80-х років ХХ століття перед дослідниками та практиками джазу у достатньо гострій формі постало питання про його художній та мовний статус у загальному контексті естетико-стильових проблем кінця століття та тисячоліття, що наближалось. На основі аналізу прогнозів та узагальнень визнаних спеціалістів з джазу - Л. Фезера (США) та Й.-Е. Берендта (Німеччина), - в підрозділі розглянуто джаззінг у зв'язку з новою якістю джазової стилістики універсалізмом (Л. Фезер).

Практика професійного джазу, що остаточно сформувалася у 80-ті роки, не повинна розумітися у буквальному сенсі - у вигляді його зближення з «другим» пластом. У найбільш загальному плані її розвиток йшов трьома каналами: удосконалювалась техніка імпровізації на основі не тільки розширення її прийомів, але й на теоретико-методичній базі (дослідження та навчальні посібники); все більша кількість джазових музикантів в останні десятиріччя минулого століття отримують академічну музичну освіту - як виконавську, так і композиторську (Б. Еванс, Д. Кролл, Х. Хенкок, Д. Брубек, Ж. Лус'є та інші); в їх концертній практиці поряд з джазовими композиціями використовується й академічний репертуар. Робота з останнім відбивалася й на jazzing the classics, де зменьшувалась кількість тематичних запозичень та збільшувалась питома вага стильових, останніх - іноді у найпримхливішій формі («неакомпановані» сольні композиції без ритм-секції у саксофоніста Е. Брекстона).

Запропонована в межах даного підрозділу хронологічна таблиця унаочнює етапи розвитку джаззінга у традиційному та сучасному джазі. Академічний матеріал, що цитувався або моделювався (стилістично перетворювався), впливав і на джазовий твір як такий. Спочатку (традиційний джаз) цей вплив стосувався переважно стильової «периферії» - «варіювання-прикрашання», іноді навіть пародіювання обраного для джазової переробки першоджерела. В ньому домінували типові засоби джазу. «Чужий» же матеріал майже не впливав на підсумковий результат. Якщо це були класичні теми-мелодії, то вони одразу ж набували джазових ознак, а оскільки вони користувались популярністю у масового слухача, проблем з їхньою ідентифікацією не виникало.

У сучасному джазі у зв'язку з посиленням тенденції міжпластового синтезу (стильовий джаззінг) розширюється спектр прийомів імпровізації-транскрипції, яка стає універсальною за стилістикою. Транскрибується вже не зразок (тема, фрагмент тексту, текст в цілому), а стиль автора або епохи цього автора у відповідному джазовому баченні.

У Розділі 3 «Засоби оджазування: зразки різновидів джаззінга» представлено «технологічну» сторону джаззінга, проаналізовано його типові прояви в різних стилях.

У підрозділі 3.1 «Естетика та технологія музично-мовного “перекладу”» охарактерізовано засоби оджазування - джазо-стильові версії ладо-гармонії, метро-ритму, мелодики, фактури, синтаксичних структур. Відзначено, що при їх розгляді слід мати на увазі подвійну функцію джаззінга - як окремого прийома та форми міжпластової взаємодії. Визначальною тут завжди є друга з цих функцій - естетико-стильова. Як показує практика, jazzing the classics базується (може базуватися) на перетворенні барокового концертуючого стилю, класицистських фактурних варіацій, романтичної «салонної» віртуозності, колажної техніки академічного авангарда.

У підрозділі 3.2 «Джаззінг в контексті створення-виконання: імпровізація та інтерпретація в джазі» відзначено, що характерною особливістю джаззінга є його міжпластова мовна діалогічність. Джаззінг відображує останню у особливій формі. Академічний матеріал адаптується «під джаз», залучається до його мовної сфери, відразу ж стилістично варіюється. Реальний діалог пластів ніби поглинається джазовою стилістикою. Тому, за У. Сарджентом, неможливо оджазувати фугу або симфонію, де діють інші, відмінні від джазового мислення, інтонаційно-стильові норми. Для найпоказовіших зразків джаззінга характерне дотримання відчуття міри, при якому пласти - «класичний» та «третій» у джазовій репрезентації - існують певною мірою відокремлено, ніби паралельно.

В підрозділі зроблено висновок про пріоритет джазового інтонування над стильовою транскрипційністю у джаззінгу. Академічний матеріал у задумі авторів джаззінгових композицій проходить відповідну попередню обробку, «узгодження» з мовою джазу. У імпровізації враховується цей задум, який реалізується відповідно до конкретного виконавського стилю. Саме він визначає остаточний варіант інтерпретації позаджазового джерела, у якій вихідними є мова і стиль самого джазового виконавця (-ців), а інтонаційні елементи використаного матеріалу виступають як похідні.

У підрозділі 3.3 «Зразки різновидів оджазування» представлено аналітичні етюди на матеріалі джаззінг-композицій видатних джазменів (А. Тейтума, Ч. Мінгуса, Ч. Коріа та Б. МакФерріна, Дж. Ширінга), які ілюструють основні різновиди jazzing the classics.

У пункті 3.3.1 «А. Тейтум “Humoresque”» відзначено, що дана композиція показова для віртуозного фортепіанного стилю традиційного джазу і являє собою типовий приклад джаззінг-обробки. Характеристичну програмну фортепіанну мініатюру А. Дворжака збережено як таку з усіма її атрибуціями. Її лише «перекладено» мовою іншого пласта із незначними змінами тексту першоджерела.

У пункті 3.3.2 «Ч. Мінгус “All the Things You C-sharp”» проаналізовано зразок ансамблевої джаззінг-композиції, заснованої на сполученні джазового стандарту (тема з мюзиклу Дж. Керна) та теми фортепіанної Прелюдії cis-moll С. Рахманінова (джаззінг-імпровізація з рисами колажності). У композиції відбувається діалог двох пластів - «серйозного» академічного та «легкого» третього. Коруси імпровізацій створюються на основі виключно «легкої» теми. Рахманіновська тема та її серцевинний тон - до-дієз (C-sharp) виступає лише як контрапункт-фон, як глибинна ідея, покликана символізувати єдність художніх спрямувань професійного джазу та академічної музики, які мають спільну інтонаційну генезу. У даному випадку це доводиться навіть формульною спорідненістю обох тем.

У пункті 3.3.3 «Ч. Коріа, Б. МакФеррін “Song For Amadeus”» зроблено висновок про особливість цієї композиції, яка полягає у сполученні рис джаззінг-імпровізації та джаззінг-транскрипції. «Стандартом» для імпровізації тут виступає експозиція Adagio Другої фортепіанної сонати F-dur (К.280 - 189е) В.-А. Моцарта у відповідній джазовій адаптації. Змінюється жанрове «обличчя» оригіналу, залишаються тільки деякі загальні витоки жанровості (танцювальна основа), суттєво модифікується темброво-артикуляційна сторона за рахунок введення скет-вокалу та синхронної імпровізації у вокальній та фортепіанній партіях.

У пункті 3.3.4 «Дж. Ширінг “Get Off My Bach”» дану композицію розглянуто як зразок джаззінг-стилізації. Дж. Ширінг навіть удається до нотного тексту, в якому фіксується, судячи з коментарів, лише основний «кістяк» фактурно-тематичної моделі, яка може бути фактурно розгорнутою у вільній імпровізації. У задумі автора поєднуються два принципи - наслідування бахівського (барокового) принципу прелюдування та його джазове «забарвлення». Джаззінг-стилізація впритул підступає до того, про що застерігав ще У. Сарджент, - можливості «завдання шкоди» самому джазові як типу музичного мислення. В цьому випадку Дж. Ширінг трактує, однак, не Й.-С. Баха, а визначає своє бачення («my Bach») бахівського стилю, знаходячи в ньому інвенційно-імпровізаційні витоки течії бароко-джаз.

джаззінг жанр стилістика переінтонування

ВИСНОВКИ

Звернення до широкого наукового контексту дозволило визначити jazzing the classics не тільки як окремий композиційний прийом, але й як особливу форму взаємодії пластів музичної творчості - академічного та «третього». Стильовий синтез, якого у кінцевому підсумку прагне джаззінг, не зводиться до зовнішніх характеристик. Запропоноване в роботі комплексне розуміння джаззінга спрямовано на акцентуацію його функції музично-мовного перекладу, що здійснюється засобами переінтонування, необхідність у якому виникає об'єктивно і періодично.

Шлях джаззінга, який пронизує всю історію джаза, - це шлях переінтонування. Різноманіття його форм - від «найнижчих» фонічних до «найвищих» стильових, інтерпретаційних - унаочнено в джазових стилях, які змінювались згідно парадигмам естетичної комунікації джазу в напрямку від «реалістичного» (традиційний джаз) до «феноменологічного» (сучасний джаз). Джаззінг в джазі виступає як його особливий мовленнєво-мовний міжпластовий вектор, який існує наче усередині джазового мислення, усередині джазових стилів, в кожному з яких присутні його ознаки.

Двопластовість джаззінга дозволила розглянути його прояви в межах жанру транскрипції. Мобільно-імпровізаційні акустичні структури джазу зумовлюють її специфіку - транскрипцію-імпровізацію, яка виникає на перетині між власне обробкою академічного матеріалу (стилю) та його виконавською інтерпретацією. Академічно-мовна складова певною мірою впливала й на джазовий твір як даність. Шлях джаззінга пролягав від імпровізації на академічну тему, її «варіювання-прикрашання» до стильових форм міжпластової взаємодії.

Загальний критерій транскрипції-імпровізації дозволив запропонувати класифікацію основних різновидів джаззінга, яка включає: джаззінг-імпровізацію «на тему»; джаззінг-обробку (аранжировку); джаззінг-транскрипцію; джаззінг-стилізацію.

Експліцитне трактування джаззінга як форми взаємодії двох типів музичного мислення - джазового та академічного - у роботі унаочнено авторським поняттям «стильова синтагма джаза», що відображує ідею мовленнєво-мовної комбінаторики. Академічні впливи у цій сфері відносяться до джаззінга у його широкому розумінні. У вузькому ж значенні джаззінг виступав поряд (і всередині) з іншими спорідненими з ним явищами - симфоджазом та «третьою течією», які являють собою переважно «письмові» варіанти взаємодії джазу і «класики». У дослідженні надано хронологію джаззінга. Зазначено, що джаззінг не зводиться до прямої вказівки на інопластовий матеріал, а є пов'язаним з глибинним рівнем інтонаційного мислення у взаємодії пластів, які онтологічно ніколи не перехрещуються, а лише «обмінюються» своїми інтонаційними ідеями.

У роботі розглянуто типові засоби оджазування, де визначальною є не технологічна, а естетико-стильова функція. Залишаючись у загальному плані незмінними, прийоми jazzing the classics можуть торкатися перетворення барокового концертуючого стилю, класицистських фактурних варіацій, романтичної «салонної» віртуозності, колажної техніки академічного авангарда. Характерною особливістю джаззінга є міжпластова мовленнєва діалогічність. Джаз створює свої «варіації» на «класику», але не претендує на її заміщення. Звідси пріорітет джазового інтонування над стильовою транскрипційністю. В джаззінговому інтерпретаційному методі слід розрізняти три рівня: «прочитання» (попереднє сприйняття) неджазового матеріалу, знаходження можливих «точок дотику» цього матеріалу з джазовою мовою, власне його обробка у тому чи іншому стилі. У підсумку все це охоплюється імпровізацією як типом музикування, що домінує в джазі. Через техніку імпровізації джаз інтерпретує «сам себе», свій стиль та мову, підкоряючи цьому всі іншопластові запозичення, що потрапляють до сфери його інтересів. Це підтвержується прикладами проаналізованих у роботі джаззінг-композицій.

Запропоноване дослідження базувалось на інтонаційному підході - розумінні джазу як особливого типу музичного мислення. Його очевидні «зіткнення» з «класикою» на шляху від «ужиткового» до «професійного» набували різних конкретних форм. Міжпластовість у джазі має не тільки перманентний, але й дифузний прояви і не призводить до заміщення одного пласта іншим. Це доводиться джаззінгом, який був і залишається своєрідним індикатором процесів еволюції джазового мислення. Останнє ж, як і творчість вцілому, має непередбачуваний характер, що стосується й подальшої актуалізації взаємодії джазу і «класики» у музичній культурі ХХІ століття.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Воропаева Е. В. Явление джаззинга в контексте эстетико-коммуникационных парадигм джазового искусства / Е. В. Воропаева // Вісн. Міжнар. Слов'ян. ун-ту = Вестн. Междунар. Славян. ун-та. Сер. Мистецтвознавство : зб. наук. пр. -- Х., 2007. -- Том 10, № 1. -- С. 26-30.

2. Воропаева Е. В. Стилистика джаззинга : к проблеме межпластового перевода / Е. В. Воропаева // Традиції та новації у вищій арх.-худ. освіті : зб. наук. пр. вузів художньо-буд. профілю України і Росії / Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. -- Х., 2007. -- Вип. 1/3. -- С. 7-11.

3. Воропаева Е. В. Межпластовые взаимодействия в джазе : Jazzing the Classics в контексте проблем переинтонирования / Е. В. Воропаева // Наук. вісн. Нац. муз. акад. України ім. П. І. Чайковського : зб. наук. пр. -- К., 2008. Вип. 72 : Музично-творчий процес: наукові рефлексії. -- С. 154-160.

4. Воропаева Е. В. Барокко-джаз и джаззинг-стилизация (на примере «Get Off My Bach» Дж. Ширинга) / Е. В. Воропаева // Традиції та новації у вищій арх.-худ. освіті : зб. наук. пр. вузів художньо-буд. профілю України і Росії / Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. -- Х., 2008. -- Вип.4/6. -- С. 16-20.

5. Воропаева Е. В. «All The Things You C-sharp» Чарли Мингуса: джаззинг на стыке пластов и эпох / Е. В. Воропаева // Х наукова конференція / збірник матеріалів. -- ХДАДМ. -- Харків, 2008. - №10 : Теорія і практика матеріально-художньої культури. - С.32-34.

6. Воропаева Е. В. Зарождение и эволюция джаззинга как одной из форм взаимодействия пластов / Е. В. Воропаева // ХI наукова конференція молодих науковців, докторантів, аспірантів, магістрантів, студентів / збірник матеріалів. -- Ч.1. -- ХДАДМ. -- Харків, 2008. - №11 : Молода мистецька наука України. - С.76-78.

АНОТАЦІЇ

Воропаєва О. В. Джаззінг як форма взаємодії академічного та «третього» пластів у джазі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Харківський державний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського. - Харків, 2009.

Дисертацію присвячено вивченню специфіки джаззінга в контексті еволюції джазових стилів ХХ століття. Вперше у вітчизняному музикознавстві це питання розглянуто у світлі широкої історико-теоретичної панорами з опорою на розуміння джазу як типу музичного мислення.

Запропоновано комплексне визначення джаззінга - форми взаємодії джазу як «третьопластового» явища і академічної музики. Розглянуто зв'язок джаззінга з транскрипційністю та полістилістикою, парадигмами та синтагмами джазових стилів, розроблено класифікацію його різновидів, яка включає джаззінг-імпровізацію, джаззінг-обробку (аранжировку), джаззінг-транскрипцію, джаззінг-стилізацію.

Вперше запропоновано періодизацію становлення джаззінга в рамках загальної еволюції джазових стилів і течій. Опрацьовано близько 50-ти акустичних текстів джаззінг-композицій. Вперше у вітчизняному музикознавстві виконано аналіз ряду найпоказовіших джаззінг-зразків.

Таким чином, художня практика, історія та теорія джазу показують що джаззінг на його шляху був своєрідним індикатором «віхових» моментів, коли актуалізувалися тенденції до мовленнєво-мовного оновлення і пошуків нової стилістики.

Ключові слова: джаз, джаззінг, міжпластова взаємодія, транскрипція-імпро- візація, парадигми естетичної комунікації джазу, стильові синтагми джазу, джаз- зінг-імпровізація, джаззінг-обробка, джаззінг-транскрипція, джаззінг-стилізація.

Воропаева Е. В. Джаззинг как форма взаимодействия академического и «третьего» пластов в джазе. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Харьковский государственный университет искусств им. И. П. Котляревского. - Харьков, 2009.

Диссертация посвящена изучению специфики джаззинга в контексте эволюции джазовых стилей ХХ века. Впервые в отечественном музыкознании этот вопрос рассматривается в свете широкой историко-теоретической панорамы с опорой на понимание джаза как типа музыкального мышления.

Применение принципов интонационной теории Б. Асафьева, в частности, её аспектов, связанных с интонационными кризисами и проблемами переинто- нирования позволило по-новому подойти к рассмотрению джаза и его генетических составляющих. Среди последних особое место принадлежит академическим, что дало возможность исследовать явление джаззинга комплексно.

На основании рассмотрения соотношения джаззинга с транскрипцион- ностью и полистилистикой в диссертации отмечено, что в джазе эти явления специфизируются и определяются парадигмами эстетической коммуникации, движение которых осуществлялось по направлению от прикладных (реалистических) к «чистым» (феноменологическим).

В результате такого подхода впервые в отечественном музыковедении предложено определение джаззинга - особой формы взаимодействия джаза как музыкально-творческого вида «третьего» пласта и академической музыки. Предложеная в исследовании классификация разновидностей джаззинга включает: джаззинг-импровизацию, джаззинг-обработку (аранжировку), джаззинг-транскрипцию, джаззинг-стилизацию.

Функция джаззинга определяется в диссертации как направленная на перевод с языка одного музыкального пласта (академическая музыка) на язык другого (джаз как «третьепластовое» явление). Парадигмы джазовой коммуникации, отражающие языковой аспект становления джаза, реализуются через его стилевые синтагмы, в рамках которых кристаллизуются речевые инновации. Такой подход, впервые предложенный в данной диссертации, позволил выявить общие и отличительные черты джаззинга, проходящего «красной нитью» через всю историю джазовых стилей, а также родственных ему других межпластовых явлений - симфоджаза и «третьего течения». Доминантным признаком джаззинга, помимо его внутристилевого для джаза значения, выступает импровизационность, отличающая его от аранжировочных или собственно «письменных» форм взаимодействия «третьего пласта» и «классики».

Впервые предложена периодизация становления джаззинга в рамках общей эволюции джазовых стилей и течений. В этом контексте охарактеризовано около 50-ти джаззинг-композиций, созданных в период от зарождения джаза до конца ХХ века. Впервые в отечественном музыкознании выполнен анализ ряда показательных джаззинг-образцов.

Таким образом, художественная практика, история и теория джаза показывают, что джаззинг на его пути был своеобразным индикатором «веховых» моментов, связанных с актуализацией речево-языкового обновления и поисками новой стилистики.

Ключевые слова: джаз, джаззинг, межпластовое взаимодействие, транскрипция-импровизация, парадигмы эстетической коммуникации джаза, стилевые синтагмы джаза, джаззинг-импровизация, джаззинг-обработка, джаззинг-транскрипция, джаззинг-стилизация.

Voropayeva O. V. Jazzing the Classics as a form of academical and the “third” layer interaction in Jazz. - Manuscript.

Thesis submitted in fulfillment of the requirements for the degree of Candidate of Arts - speciality 17.00.03 - Musical Art. - Kharkiv State University of Arts Named after I. P. Kotl'arevskiy. - Kharkiv, 2009.

This thesis is devoted to study of Jazzing the Classics specifications in the context of Jazz styles in the XX-th century. For the first time in the domestic musicology this problem is considered in the broad historic-theoretical approach with the aim of understanding Jazz as a type of musical mentality

The author's definition of Jazzing the Classics as a form of Jazz (which belongs to the “third” layer) and “Classics” interaction is proposed. Its relaytionship with transcription and polystylistics is undertaken. Classification of its different versions that includes Jazzing-improvisation, Jazzing-processing (arrangement), Jazzing-transcrip- tion, Jazzing-stylization is offered.

For the first time the periodization of Jazzing the Classics becomming in the whole evolution of Jazz styles and currents is offered. About 50 Jazzing-compositions acoustic texts are examined. For the first time in the domestic musicology typical Jazzing-examples are analysed.

So, Jazz artistic practice, Jazz history and theory shows that Jazzing the Classics was an important moments indicator when Speech and Language renewing and searching for new stylistics actualized.

Key words: Jazz, Jazzing the Classics, interstratal Interaction, Transcription-improvisation, Paradygm of aesthetic Jazz communication, Jazz Style Syntagmas, Jazzing-improvisation, Jazzing-processing, Jazzing-transcription, Jazzing-stylization.

Размещено на Allbest.ur