Музично-драматичний театр Правобережної України першої половини ХІХ століття в контексті міжнаціональних культурних зв’язків і художніх тенденцій епохи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна музична академія України імені П.І. Чайковського

Музично-драматичний театр Правобережної України першої половини ХІХ століття в контексті міжнаціональних культурних зв'язків і художніх тенденцій епохи

Спеціальність 17.00.03 - музичне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Волосатих Ольга Юріївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії української музики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського Міністерства культури і туризму України

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор Рожок Володимир Іванович Національна музична академія України імені П. І. Чайковського (м. Київ), ректор.

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Корній Лідія Пилипівна Національна музична академія України імені П. І. Чайковського (м. Київ), професор кафедри теорії та історії культури кандидат мистецтвознавства Литвиненко Алла Іванівна, Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Міністерства освіти і науки України (м. Полтава), доцент кафедри культурології.

Захист відбудеться «_28_»_січня_ 2009 року об _11_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського за адресою: 01001, Київ, вул. Архітектора Городецького, 1/3.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського.

Автореферат розісланий «_22_»_грудня_ 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат мистецтвознавства, доцент І. М. Коханик.

загальна характеристика роботи

музичний театр жанровий маєтковий

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан українського музично-театрального мистецтва, роздуми щодо подальших шляхів еволюції вітчизняної театральної та музичної культури спонукають до осмислення історичних надбань і традицій. Задля повнішого розуміння процесів виникнення, формування і розвитку різних галузей українського мистецтва необхідно звернутися до досвіду і здобутків минулих епох. Тож до першочергових завдань українського мистецтвознавства та культурології належить висвітлення художніх явищ і творчої атмосфери мистецького минулого. Але заповнення наявних у вітчизняній історіографії лакун у картині художнього життя попередніх епох неможливе без концепційного переосмислення поглядів на минуле, подолання стереотипів, перегляду методології тощо.

перша половина ХІХ століття була одним із найважливіших періодів розвитку української культури. В українській музиці в цей період активно розвиваються різні жанри, але невід'ємною першоосновою для всіх якісних змін, які відбуваються у професійній галузі, є народна музична спадщина. Провідними жанрами стають обробка народної пісні та генетично пов'язаний із нею жанр пісні-романсу. Особливого значення набувають також нові для національної культури музично-драматичні жанри - водевіль та народно-побутова опера. Надбання у царині симфонічного жанру й великих інструментальних форм, натомість, були кількісно незначні.

У цьому дослідженні йтиметься здебільшого про Правобережну частину сучасної території України (тогочасна назва - «Південно-західний край») - три губернії (Київську, Волинську і Подільську), у які було реорганізовано колишні польські території, приєднані до російської імперії в 1793 та 1795 роках. Унаслідок втрати Україною цілісності, її тривалого перебування в складі різних державних утворень (Російської та Австро-угорської імперій, Речі Посполитої) окремі регіони на початку ХІХ ст. були суттєво відмінними за національним складом населення, суспільною структурою, формами мистецького життя тощо.

Через нерозвиненість світської театральної традиції (що було безпосереднім наслідком політичної ситуації) на сценах українського правобережжя зазначеного часу практично немає українських творів. Однією з причин цього був значний відтік до Росії представників суспільної верхівки і творчої інтелігенції, тому українська нація мала «неповну соціальну структуру» (Г. Вервес), а мистецтво - фрагментарну структуру жанрів і стилів.

Поруч із народною музично-театральною традицією тогочасне сценічне мистецтво України внаслідок вказаних обставин змушено було формуватися й історично розвиватися в надрах практичного побутування польського й російського театру. Останні, таким чином, стають невід'ємними складовими української національної культури.

Актуальність роботи зумовлена відсутністю комплексної ґрунтовної праці, у якій детально, із сучасних наукових поглядів висвітлювалися б обставини музично-театрального життя першої половини ХІХ ст. на Правобережжі або в окремих його осередках, зокрема в Києві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з програмами наукових досліджень кафедри історії української музики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського відповідно до теми № 2 «Українська музика у контексті світової музичної культури» перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (протокол засідання № 8 від 25.04.2008 р.).

Метою дослідження є створення цілісної панорами музично-театрального життя Правобережної України першої половини ХІХ століття в контексті тогочасних мистецьких тенденцій з урахуванням різнорівневої взаємодії національних культур, які співіснували в регіоні.

Виявлені у процесі аналізу літератури недосліджені питання історії музично-драматичного театру України й окремі аспекти, які потребують детальнішого джерелознавчого дослідження, визначили основні завдання роботи:

- знайти, зібрати, систематизувати і зіставити відомості про музично-сценічне мистецтво на українському правобережжі першої половини ХІХ ст. в контексті тогочасних культурних процесів;

- проаналізувати й узагальнити результати наукових робіт із цього питання;

- віднайти недостатньо вивчені аспекти історії музично-сценічних осередків, з'ясувати неточності, виправити помилки стосовно інформації, яка існує;

- дослідити специфіку функціонування маєткового магнатського, аматорського та антрепренерського театрів в окремих осередках регіону (Києві, Житомирі, Кам'янці-Подільському та ін.);

- встановити щонайповніше коло імен тогочасних театральних діячів і зібрати необхідні відомості про них;

- створити репертуарний список та проаналізувати його;

- розглянути окремі твори, які були найбільш популярними в цей час.

Об'єктом роботи є театральна і музична культура українського правобережжя першої половини ХІХ століття. Предметом - функціонування музично-драматичного мистецтва в цьому регіоні, зокрема - його міжнаціональні зв'язки, специфіка репертуару на рівні драматургічних і музично-стильових особливостей.

Методологічною базою роботи стали основні положення культурологічних досліджень Д. Антоновича (зокрема, сформульована ним концепція вивчення всіх мовних та національно-культурних явищ, які існували в театральному мистецтві першої половини ХІХ ст., як невід'ємних складових формування та розвитку українського національного театру), концепційні засади наукових розвідок Р. Пилипчука та В. Шевчука. Дослідження проводилось відповідно до історико-хронологічної періодизації історії української музичної культури, заснованої на суто мистецьких принципах, яка вперше аргументовано й системно застосована в роботах Л. Корній. Поняття «театр Правобережної України» трактується в даному дослідженні як уся сценічна діяльність, яка розгорталася на цих теренах, без урахування мовних чи інших ознак.

Методи дослідження. У дисертації для вивчення українського музично-драматичного театру зазначеного періоду в контексті загальнокультурних процесів попередніх й наступних епох використано історико-системний метод; із застосуванням комплексного підходу створювалася цілісна історична картина музичного і театрального побуту Правобережної України першої половини ХІХ століття; порівняльний метод ужито для зіставлення та порівняння культурних і мистецьких явищ різних центрів регіону, різних національних традицій (при розгляді процесів міжкультурних взаємовпливів, що відбувалися в цей період); залучалися дані суміжних гуманітарних наук - естетики, мистецтвознавства, історії (праці Д. Бовуа, Н. Дейвіса, А. Каппелера, І. Шевченка, Н. Яковенко та ін.), культурології, історії мистецтва загалом.

Матеріалом роботи є:

а) документи з фондів Центрального державного історичного архіву України в Києві, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв України, Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України, Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (НБУВ);

б) матеріали преси та періодичних видань ХІХ ст., зокрема тих, які зберігаються у фондах відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій і газетного відділу НБУВ («Киевские губернские ведомости», «Киевский телеграф», «Репертуар и Пантеон», «Северная пчела», «Киевская старина», «Русский вестник», «Отечественные записки», «Русский архив», «Московские ведомости» та ін.);

в) тексти п'єс, лібрето музично-драматичних творів із тогочасного репертуару, окремі нотні матеріали (партитури опер Яна Стефані та Кароля Курпінського);

г) раритетні музикознавчі та театрознавчі праці, розвідки з історії культури, опубліковані у ХІХ столітті;

д) мемуарні матеріали відповідного періоду (Філіп Вігель, Адам Чарторийський, Міхал Чайковський, Богуміл Давісон, Францишек Ковальський, Антоні Анджейовський, Ян Непомуцен Камінський, Казімеж Скібінський, Ян Дуклан Охоцький та ін.).

Наукова новизна роботи. У процесі розв'язання основних завдань дослідження вперше в українському музикознавстві:

- розширено і суттєво доповнено панораму музично-театрального життя Правобережної України першої половини ХІХ ст.;

- систематизовано відомості про діяльність маєткового, аматорського і антрепренерського театру в регіоні протягом зазначеного періоду;

- встановлено та введено до широкого наукового обігу імена тогочасних театральних діячів (А. Фелінський, П. Зелінська, В.С. Піллік, В. Сокульський, К. Шитлер, Л. Слободзінський та ін.) та інформацію про них;

- досліджено міжнаціональні культурні взаємовпливи в театральній та музичній культурі тієї доби;

- розширено уявлення про жанрову та змістовну палітру репертуару тогочасного театру, введено до наукового обігу детальнішу інформацію щодо маловідомих сьогодні популярних творів та їх авторів;

- проаналізовано популярні на сцені тієї доби конкретні твори («Удаване диво, або Краків'яни та гуралі» Я. Стефані - В. Богуславського і «Замок на Чорштині, або Бойомир і Ванда» К. Курпінського - Ю. Красінського).

Практичне значення дослідження зумовлено можливостями широкого використання його результатів у навчальних курсах історії української музики, історії виконавського мистецтва, у викладанні спеціалізованих дисциплін для підготовки з фаху за спеціальностями «оперна режисура», «вокальне мистецтво». Систематизовані в роботі матеріали можуть стати основою для подальших наукових досліджень з історії культури України, історії української музики, театрального мистецтва, розробок в галузі мистецького краєзнавства тощо.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на VII та VIII Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях «Молоді музикознавці України» (Київ, 2005 та 2006); Студентській науково-творчій конференції «Актуальні проблеми музичного виконавства» (київ, 2005); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Музичне мистецтво: проблеми сучасності» (Київ, 2005); ІІІ Всеукраїнській молодіжній науково-практичній конференції «Проблеми музичного мистецтва: спадщина і сучасність» (Київ, 2006); Науковій конференції «Post graduates reports about their scientific researches» (Київ, 2006).

Проблематика і зміст роботи висвітлюються в трьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація має вступ, три розділи, кожен з яких поділяється на підрозділи, висновки та додатки. У списку використаних джерел - 429 позицій, з них - понад 70 - польською та англійською мовами. Загальний обсяг роботи - 241 сторінка, з них - 189 сторінок основного тексту.

Основний зміст дослідження

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено його мету й завдання, охарактеризовано методологічні засади та джерела, використані у процесі роботи над дисертацією, висвітлено наукову новизну, практичне значення й апробацію результатів дослідження.

Перший розділ «Історіографія музично-драматичного театру Правобережної України першої половини ХІХ ст. та основні джерела його дослідження» має три підрозділи. Перший із них, «Історико-соціальна і міжнаціональна ситуація у Правобережній Україні першої половини ХІХ ст. у дослідницькій літературі» присвячено загальній характеристиці досліджуваного регіону. Висвітлено, зокрема, історичні обставини, які зумовлювали специфіку розвитку культури й мистецтва саме на даній території. Підкреслено, що визначення регіональних відмінностей розвитку культури в Україні є актуальним завданням мистецтвознавства, оскільки, наприклад, Правобережна Україна, яка до кінця XVIII ст. перебувала у складі Речі Посполитої, була безпосередньо інтегрованою до процесів художнього життя Центральної і, опосередковано, Західної Європи.

Соціально-політичну і культурну ситуацію, у якій перебувало Українське Правобережжя у першій половині ХІХ ст., було зумовлено складним комплексом чинників. З одного боку, Україна зазнавала впливів внутрішніх культурно-цивілізаційних процесів - поступових змін у суспільному житті та побуті, зростання ваги міст і значення міської інфраструктури. З іншого - докорінні зміни державно-територіального устрою регіону, формування нових адміністративних структур також суттєво позначалися в галузі освіти, у сфері побутування мистецтва тощо. Після приєднання наприкінці XVIII ст. цієї території до Росії на ній поступово все активніше стала позначатися русифікаторська політика уряду. Але в перші десятиліття ХІХ ст. вона ще не має того войовничого антипольського спрямування, яке стало характерним для неї в подальшому.

Унаслідок розмаїття національного складу населення Правобережної України, вона була місцем перетину багатьох культур, кожна з яких мала виразну художню специфіку. Саме національна й культурна строкатість визначала неповторність культурного життя й мистецького побуту цієї території в першій половині ХІХ ст. Іншим аспектом унікальної ситуації регіону є складність розмежування тісно переплетених між собою національних культур.

Культурно-мистецькі традиції україно-польських взаємин у першій половині ХІХ століття (також і стосунки між цими народами загалом) можна визначити як паралельне існування різноспрямованих тенденцій конфронтації та зближення з поперемінним домінуванням однієї чи іншої. Природно, що найбільший розквіт і вплив польська культура на українських теренах і, відповідно, українська на польських мали під час перебування у спільних державно-адміністративних утвореннях (до останньої третини XVIII ст.). але у досліджуваний період зв'язки були достатньо активними, а іноді й набували нової якості (діяльність «української школи» в літературі, етнографічні дослідження, збирання фольклору тощо). Тенденції зближення знайшли своє відображення також в ідеях слов'янської єдності, які були визначальними для багатьох українських соціально-політичних організацій того періоду (Товариство Об'єднаних Слов'ян, Кирило-Мефодіївське братство), надалі - у русі «хлопоманів», яскравими діячами якого на теренах України були представники інтелігенції польського походження.

У другому підрозділі роботи «Праці вчених про музично-драматичний театр у Правобережній Україні в першій половині ХІХ ст.» аналізується сучасний стан наукового дослідження музично-театральної культури України і формулюються питання, які потребують більш детального вивчення.

Якщо визначити загальну ситуацію вивчення театральної культури, то найкраще дослідженими аспектами історії музично-драматичного театру в Україні є витоки театрального мистецтва та вертеп (у роботах М. Возняка, В. Перетца, Й. Федаса, О. Шреєр-Ткаченко, М. Копиці), шкільний театр (його в різний час досліджували Л. Архімович, Л. Корній, В. Перетц, Л. Софронова та інші), історію виникнення та побутування драматичних творів І. П. Котля-ревського (Д. Антонович, Л. Барабан, Л. Корній), а також історію різних галузей театру, починаючи з останньої третини ХІХ ст. Натомість практично недослідженою лишається історія маєткової музично-театральної культури (їй присвячено невеликі за обсягом роботи Ф. Ернста та Д. Щербаківського, які були опубліковані ще у середині 20_х років ХХ ст. і вже стали хрестоматійними; деякі аспекти висвітлено у працях Л. Баранівської). Дослідження потребує також історія приватних магнатських театрів, побутування антрепренерського театру та пересувних труп. 1952 року написана дисертація М. Дібровенка, присвячена українському театрові першої половини ХІХ ст. Але її автор, досліджуючи весь тогочасний театральний процес, не ставив за мету простежити регіональні відмінності і не розглядав детально сценічне мистецтво Правобережної України. Аматорському театрові України (у його тісному зв'язку з маєтковою культурою, освітньо-виховними процесами та напівпрофесійною діяльністю пересувних труп) присвячено книгу О. Казимирова. Проте, як і у більшості робіт з історії українського сценічного мистецтва, автор працює переважно з матеріалами Лівобережної України.

Певний обсяг інформації з історії театрального життя першої половини ХІХ ст. міститься в роботах Д. Антоновича, О. Клінчина, П. Руліна, С. Чорнія. Музично-драматичний театр України в різний час досліджували Л. Архімович, М. Гордійчук, М. Загайкевич, Л. Корній, Р. Пилипчук, Ю. Станішевський, М. Стефанович та інші. Згадані наукові розвідки становлять важливий етап осмислення шляхів формування нинішнього театрального мистецтва, проте сьогодні їхнє розуміння має бути більш глибоким і скорегованим.

Безперечно важливим для повноцінного усвідомлення мистецьких процесів минувшини на сучасному рівні є дослідження культурних надбань як України загалом, так і окремих її регіонів. Останнім часом вийшли друком наукові праці, у яких висвітлюються культурно-мистецькі традиції Полтавщини (А. Литвиненко), Катеринославщини (В. Мітлицька), Чернігівщини (О. Васюта, Л. Дорохіна, Т. Ляшенко), Житомирщини (П. Даценко, К. Шамаєва), Галичини (Я. Горак, Л. Кияновська, М. Новосад, М. Черепанин), Наддніпрянщини (М. Ржевська, Н. Шкода), Волині (В. Гуменюк, П. Шиманський), Півдня України (Т. Мартинюк), а також українських міст, зокрема Києва (О. Лисюк) і Львова (Т. Мазепа, Е. Нідецька). Але комплексне дослідження художнього життя Правобережжя ще не знайшло належного місця у вітчизняній історіографії мистецтва різних галузей.

Актуальним і складним питанням, яке виринає під час аналізу робіт з історії театру, є питання щодо україно-польських міжкультурних взаємовідносин. Чи не єдиною на сьогодні науковою працею, у якій комплексно висвітлено взаємовідносини двох національних культур в різних галузях мистецтва, є книга колективу авторів (М. Загайкевич, Р. Пилипчук, О. Федорук, О. Кашуба) «Українсько-польські мистецькі взаємини ХІХ ст.». Дослідники також окреслюють широке коло питань, які очікують на своє подальше ґрунтовне вивчення.

У третьому підрозділі «Джерельна база дослідження» охарактеризовано зібрання архівних установ, у документах з яких міститься інформація, важлива для відтворення мистецької панорами Правобережної України першої половини ХІХ ст. серед таких необхідно відзначити фонди «Канцелярия киевского, подольского и волынского генерал-губернатора» і «Киевский военный губернатор» Центрального Державного історичного архіву України в місті Києві. Тут зберігаються документи, у яких зафіксовані різні аспекти функціонування постійних і тимчасових театральних приміщень, діяльність пересувних антреприз, приватних аматорських театрів, а також побутування музичного мистецтва в маєтках і концертне життя. концерти, як важлива форма популяризації музичної культури, знайшли своє відбиття також у документах фонду «Киево-Печерская Лавра».

У фонді «Управление попечителя Киевского учебного округа» є інформація не лише щодо музичної освіти на Правобережній Україні в першій половині ХІХ ст., зокрема - викладання окремих музичних дисциплін у загальноосвітніх закладах, а й стосовно побутування музичних товариств.

Серед інших архівних установ, у фондах яких зберігаються документи щодо музично-театрального життя України в ХІХ столітті, необхідно назвати Центральний Державний архів-музей літератури і мистецтв України. У фонді «Дирекция киевского постоянного театра» збережені цінні джерела інформації про діяльність театру у 1834 - 1864 роках.

Другий розділ «Театральна й музична культура Правобережної України першої половини ХІХ століття» має два підрозділи.

У першому підрозділі «Музично-театральне життя міст у контексті культури регіону» висвітлюється діяльність театральних колективів Правобережної України досліджуваного періоду та їхніх керівників, уточнюється склад тощо.

Початковий етап існування в Правобережній Україні постійних театрів був пов'язаний з тимчасовим перебуванням у них пересувних антреприз, які орендували міські театральні приміщення для своїх виступів. Будівлі театрів у містах регіону споруджувалися коштом городян або за допомогою органів місцевого самоврядування, які здебільшого і надалі опікувалися приміщенням, керували справами його оренди тощо. У багатьох випадках поява в місті спеціального приміщення для вистав не скасовувала попередньої практики виступів у приватних будинках, залах зібрань, навчальних закладів, заїжджих дворів і т. п. У великих соціально-адміністративних, комерційних і культурних осередках могли паралельно функціонувати кілька сценічних площадок.

Згодом у містах здійснювалися спроби організації постійних колективів (зазвичай, на основі тих самих мандрівних труп). А також - різноманітних організацій місцевого самоврядування (у формах дирекцій, комітетів, товариств тощо), метою яких було керівництво театральними справами в містах. Існування постійної відповідно устаткованої сценічної площадки давало можливість як для успішного побутування і розвитку звичних тогочасних форм театрального життя, так і для кристалізації професійного національного сценічного мистецтва. Міські театри першої половини ХІХ ст. стали практичною базою, на якій формувалися засади подальшого успішного управління подібними культурними закладами: було винайдено та випробувано різноманітні форми керівництва (приватна антреприза з одноосібною дирекцією, поділ функцій між фінансовим і художнім керівниками колективу, рівноправне акторське товариство, призначення міським товариством куратора театру, організація державної або громадської театральної дирекції тощо).

Неабияке значення для процесів формування українського професійного театру, популяризації сценічного мистецтва серед найширших верств населення мала діяльність тимчасових театральних приміщень, функціонування яких було пов'язане, здебільшого, із проведенням ярмарків. Подібні мистецькі заклади регулярно розташовувалися у Бердичеві, Немирові, Балті, Ярмолинці. Виникаючи спочатку як ситуативні приміщення для гастрольних виступів мандрівних колективів, такі тимчасові театри нерідко спричиняли появу постійних осередків драматичного мистецтва в містах.

Керівник театрального колективу тієї доби, часто, крім безпосередньо господарсько-адміністративної, виконував функції театрального режисера, сценографа-постановника, іноді - художника-декоратора й постачальника (перекладача або драматурга) репертуару для колективу. Серед директорів пересувних антреприз, які працювали на теренах Правобережної України досліджуваного періоду, слід назвати Генрика Квасьневського, Антоні Жмійовського, Яна Непомуцена Камінського, Северина Малиновського, Александера Ленкавського, Ієроніма Камінського, Яна Мілевського, Антоні та Констанцію шитлерів, Войцеха та Пауліну Зелінських, Івана Штейна, Людвіка Млотковського, Петра Рекановського, Леонарда слободзінського, Вільгельма Себастьяна та Юлію Піллік, Яна та Антоні Фелінських, Вільгельма фон Шмідкоффа. Багато з цих імен до останнього часу були практично невідомі у вітчизняній історії театру і встановити їх вдалося завдяки дослідженню та аналізу архівних документів.

Другий підрозділ «Роль маєткової театрально-музичної культури в художньому житті Правобережної України» присвячено висвітленню діяльності двірських мистецьких осередків, які також мали неабияке значення для процесів становлення національного професійного драматичного й музично-драматичного театру.

Музично-театральна культура маєтків українського правобережжя є комплексом таких явищ мистецького побуту, як музичні й театральні колективи з місцевих селян - кріпосних власника маєтку; оркестри й театральні трупи з вільнонайманих професійних митців, утримуваних магнатом; аматорські мистецькі гуртки, до яких входили освічені аристократи. На практиці, частіше за все, спостерігалося поєднання цих форм функціонування мистецтва в різних комбінаціях. Капельмейстерами й солістами кріпацьких оркестрів у більшості випадків були професійні музиканти, часто іноземного походження, запрошувані власником колективу також і з метою навчання кріпосних музикантів. Оперна або драматична трупа з вільнонайманих артистів доповнювалася хором та оркестром кріпосних музикантів. Подібним чином, найчастіше, відбувалися й аматорські вистави.

Одним із найбільш відомих і найчастіше згадуваних у вітчизняній історіографії музичного й театрального мистецтва зразком розкішного кріпацького театру є, безперечно, маєток графів Ільїнських Романово в Новоград-Волинському повіті Волинської губернії. Насправді у цьому мистецькому осередку поєдналися всі суттєві відомі на той час форми маєткової культури: поруч із кріпосними митцями працювали вільнонаймані професіонали (окремі особи й колективи), а також аматори з аристократичних верств. Традиційною практикою підготовки мистецьких кадрів маєткових колективів (оркестру, хору, балетної та оперної трупи) крім домашньої освіти за участю вільнонайманих фахівців було професійне навчання за кордоном. Поза тим, що в період найвищого розквіту романівського мистецького осередку відвідування театральних вистав було вільним, граф Ю.А. Ільїнський одним із перших в Україні почав комерційне використання своїх кріпосних митців.

Важливі маєткові осередки мистецтва й художньої освіти, до того ж тісно пов'язані з аматорською артистичною діяльністю, були розташовані у Вишнівці, Дубно, Тульчині, Рівному, Острозі та поблизу нього, Межиріччі Корецькому, Міньківцях та багатьох інших населених пунктах України. Звичайно ж, кожен із перелічених тут осередків відзначався власною специфікою діяльності, але основні напрямки і характерні риси (поєднання аматорського і професійного виконавства, підготовка акторів і музикантів з місцевих селян-кріпаків та ін.) були властиві й іншим осередкам України.

Третій розділ «Репертуар постійних, пересувних і маєткових театрів Правобережної України першої половини ХІХ ст.» складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі «Загальна характеристика та жанрова специфіка репертуару театрів» розглядаються особливості формування репертуару тогочасної сцени.

Репертуар театральних колективів, які функціонували на Правобережній Україні у перші десятиліття ХІХ ст., був позначений великим жанровим та стильовим розмаїттям. У театральному репертуарі Правобережної України першої половини ХІХ ст. серед виконуваних одним і тим самим акторським колективом творів одночасно перебували класицистична трагедія та комедія, переробки творів В. Шекспіра, рання романтична драма і мелодрама, народно-побутова комічна опера, водевіль, чарівна опера та інші жанрові різновиди, характерні для творчості драматургів XVIII - ХІХ ст.

Загалом, презентований у великих містах репертуар мало відрізнявся від того, що могли побачити мешканці менших населених пунктів. Його основу теж складали популярні твори французьких і німецьких авторів (Ф. Грільпарцер, Ф. Дюканж, А. Коцебу, Е. Скріб та ін.), а також класика польської драматургії (В. Богуславський, А.Ф. Жулкевський, з кінця 1820_х - А. Фредро; надалі - Ю.І. Крашевський, Ю. Коженьовський та ін.). У Києві ситуація була дещо іншою - вочевидь у зв'язку з його роллю адміністративного центру генерал-губернаторства. З 1820_х років більшою, порівнювано з репертуаром решти міст Правобережжя, була частка російської драматургії (твори Д. Фонвізіна, В. Капніста, І. Крилова, Я. Княжніна, М. Хмельницького, О. Шаховського). Класику оперного жанру на всіх теренах було презентовано здебільшого популярними сучасними творами («Цампа» Л.Ф. Герольда, «Фра Дияволо» та «Фенелла» Д. Обера, «Севільський цирульник» і «Отелло» Дж. Россіні, «Норма» В. Белліні, «Жан Паризький» Ф. Буальд'є), але ця характеристика більшою мірою стосується другої половини 30_х років, коли поступово починає формуватися жанрова спеціалізація колективів.

Широко представлена в репертуарі була оперна творчість перших представників польської національної композиторської школи - М. Каменського («Зоська»), Я. Стефані («Фрозина, або Сім разів одна», «Удаване диво, або Краків'яни та гуралі»), Ю. Ельснера («Соломонів суд», «Король Локетек»), К. Курпінського («Александр і Апеллес», «Замок на Чорштині, або Бойомир і Ванда», «Руїни Вавілону»), К. Ліпінського («Чиншова шляхта»).

Українські мова і тематика з'являються на сценах у 20_ті роки ХІХ століття, і надалі їхнє використання активізується - як шляхом вибору відповідного репертуару (творів І. П. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка тощо), так і завдяки творенню власного (привертають увагу спроби продовження та наслідування «Наталки-Полтавки») або українізованих сценічних версій існуючих творів. Виразним українським колоритом позначені, зокрема, твори відомих керівників театральних колективів, які діяли на Правобережжі - Яна Мілевського («Українка, або Палац зачарований Один із популярних сценічних варіантів твору мав назву «Параска, або Палац зачарований»») та Антоні Жмійовського («Чумак-чародій», «Засідка на привид»).

Світова драматургічна й оперна класика (у тому числі твори Ж.Б. Мольєра, В. Шекспіра і В.А. Моцарта) у перші десятиліття століття презентувалася, зазвичай, у формі адаптацій - значно скорочених, іноді сюжетно змінених сценічних версій.

У руслі сучасного літературно-мистецького процесу на сценах Правобережжя інсценізувалися популярні літературні твори - «Людмила» В. Жуковського, «Собор Паризької Богоматері» В. Гюго, «Паризькі таємниці» та «Вічний Жид» Е. Сю, «Три мушкетери» та «Граф Монте-Крісто» А. Дюма. Не можна не згадати також відому інсценізацію С. Малиновським «Дзядов» А. Міцкевича (початок 1830_х, у травні 1832 року презентувалася «за бажанням публіки»).

У другому підрозділі «драматургічні й стильові особливості найбільш репертуарних музично-драматичних творів (опери “Удаване диво, або Краків'яни та гуралі” і “Замок на Чорштині, або Бойомир і Ванда”)» охарактеризовані особливості двох репертуарних музично-драматичних творів.

«Удаване диво, або Краків'яни та гуралі» Яна Стефані на лібрето Войцеха Богуславського є яскравим зразком національної народно-побутової опери. Поєднання завершених музичних номерів з розмовними сценами споріднює її з багатьма творами часів формування національних композиторських шкіл, зокрема «Наталкою-Полтавкою». Важливою рисою є також використання поряд із властивими західноєвропейській опері номерами (арія, дует, каватина, арієта) самобутніх національних (краков'як, полонез). Відповідно до сценічних ситуацій герої характеризуються через жанрові ознаки. Романтичною рисою є наближення оперного номера до музично-драматичної сцени, де музичною складовою розкривається психологічний стан персонажів.

Іншою типологічною рисою, якою підтверджується належність твору до перших національних опер, є його тісний зв'язок із фольклором, відображений на різних рівнях. Це і безпосереднє цитування фольклорного зразка, і створення композитором оригінальної мелодики з опорою на характерні інтонаційні, ритмічні, ладові особливості народної музики (в арсеналі його прийомів, зокрема, використання перемінних ступенів і діатонічних ладів). Цікавим прикладом наслідування автентичного тембрового забарвлення є інструментальний фрагмент, де виконавський склад свідомо спрощено (композитор обмежується лише двома скрипками і контрабасом), завдяки чому відтворюється звучання типового народного ансамблю. Ця особливість творчого методу - вивчення автентичного музичного матеріалу для наступної самостійної творчості з втіленням яскравих особливостей народної музики - споріднює Я. Стефані з композиторами-романтиками пізнішого часу.

Другий твір - «Замок на Чорштині, або Бойомир і Ванда» Кароля Курпінського на лібрето Юзефа Красінського - є національним зразком романтичної лірико-комічної опери. Вона має і яскраві національні риси, і такі, які притаманні романтичній опері взагалі. В її побудові так само поєднані розмовні сцени й музичні номери, але значну роль відіграє поширена в романтичній музиці структура мелодрами (органічне і неподільне поєднання драматичної гри, декламації, співу й інструментальної музики).

Національною особливістю є використання специфічних жанрів польської опери, наявна також характеристика через жанрові ознаки. У мелодиці можна помітити опору на інтонації слов'янської пісенності, жанр пісні-романсу тощо. Увертюра вже має безпосередній зв'язок із музичним матеріалом твору - у вступі і побічній партії використаний матеріал сольних характеристик персонажів. Показовими для цієї опери як для романтичного твору є також поява тем, функціонально близьких до лейтмотиву, і використання виразності інструментальних тембрів для розкриття сценічної ситуації.

На прикладі опери К. Курпінського можна не лише унаочнити тогочасну театральну виконавську практику, але й простежити активізацію процесів жанрового збагачення української музично-театральної культури. через переосмислення на національному ґрунті досі не властивих даній музичній культурі розвинутих форм західноєвропейської театральної практики відбувається формування власних жанрових моделей. поява таких зразків є результатом і наочним свідченням творчого засвоєння західноєвропейського досвіду і мистецького опрацювання національної спадщини.

У Висновках підсумовуються результати дослідження, узагальнюються найхарактерніші риси, якими було позначено культурне життя Правобережної України у першій половині ХІХ ст.

Розвиток українського мистецтва в цей період відбувається у вкрай несприятливих умовах бездержавності, залежності від імперських амбіцій (і як наслідок - дискримінаційної політики у національних питаннях).

Активні антипольські заходи в регіоні, спричинені повстанням 1830 - 1831 років, зачепили і представників української нації, зокрема дворянство й інтелігенцію, які, протягом тривалого періоду перебування Правобережної України у складі польської держави, вимушено інтегрувалися до її соціокультурного устрою і відповідно до цього сприймалися російськими урядовими структурами.

У галузі культури репресивні заходи позначилися, перш за все, на найбільш тісно пов'язаній із практикою публічного виконавства сфері театру. Було запроваджено обов'язкове виконання російських творів, підсилено та централізовано контроль за діяльністю театральних колективів, введено жорсткіші цензурні вимоги тощо. Створювані за державної підтримки нові театральні установи (зокрема, постійний театр у Києві, спроби організації якого датовані 1834 й 1842 роками), за задумом місцевої адміністрації, яка активно опікувалася ними, повинні були ставати чинниками русифікації населення.

Невеликі пересувні антрепризи, одна з основних форм практичного побутування драматичного й музично-драматичного мистецтва в досліджуваний період, відіграли значну роль у процесах формування українського національного театру. Зазвичай вони були поліетнічними за складом учасників і в повсякденній сценічній практиці користувалися кількома мовами (польською, українською, російською тощо), що, загалом, відповідало етнокультурній ситуації глядацької аудиторії Правобережної України та її запитам. Віднайдена та проаналізована у процесі виконання даного дослідження інформація дозволяє стверджувати, що саме діяльність таких колективів за несприятливих для національного мистецтва історичних умов була осередком формування українського репертуару, а також базою професійної підготовки його яскравих виконавців (Петро Рекановський, Людвік Млотковський, Іван Дрейсіг, Василіса Маркс та інші).

У процесі діяльності театральних колективів першої половини ХІХ ст. було відпрацьовано систему функціонування мобільних театральних труп, яка успішно діяла в українському театрі до початку ХХ ст. (активна гастрольна діяльність за умови постійного базування у великому місті), а також вироблено тип музично-драматичної вистави, характерний для класичного періоду історії сценічного мистецтва в Україні. До решти важливих для подальшого розвитку національного театру функцій, здійснюваних тогочасними антрепризами, треба віднести відбір і популяризацію (у деяких випадках також творення) найкращих зразків репертуару, виховання професійних кадрів різної спеціалізації, реформування та кристалізацію реалістичної техніки акторської гри у виконанні народно-побутових творів тощо.

Велике значення для закладення основ майбутнього професійного українського театру мали також приватні маєткові драматичні, балетні та оперні колективи. Вони були важливі для виховання кадрів різних галузей. В умовах маєткового побуту актори, танцюристи і співаки шліфували свою майстерність, іноді саме в цих культурних осередках здобували мистецьку освіту європейського рівня. На базі найкращих двірських труп та інструментальних капел згодом формувалися професійні антрепризи й оркестри, які пізніше ставали основою постійних колективів міських театрів.

Іншою важливою функцією їхньої діяльності було ознайомлення глядачів із творами різних театральних жанрів, нерідко саме таке виконання було єдиною можливою презентацією, оскільки в багатьох випадках приватний маєтковий театр мав набагато кращі умови для повноцінного втілення авторського задуму. Оригінальним різновидом театрального спектаклю були музичні дивертисменти-стилізації народних обрядів (весільного, обжинкового, узвичаєних зимових святкувань тощо), які часто відзначалися етнографічною точністю й достовірністю ретельно добраних елементів. Попри поширений погляд на аматорські маєткові вистави з відтворенням (стилізацією) народних звичаїв та обрядів як на явища, які належать виключно польській культурі, виявлені в архівах матеріали свідчать про те, що на теренах Правобережної України спостерігалися подібні видовища й на українському музичному й етнографічному матеріалі, або такі, які поєднували елементи обох національних традицій.

Діяльність двірських мистецьких осередків зазвичай була тісно пов'язаною з функціонуванням аматорських музичних товариств і театральних гуртків. Своєї черги, це створювало широкі можливості для оригінальної композиторської та драматургічної творчості талановитих аматорів. Іншою сферою, де досить плідно розгорталася творча діяльність, а також відбувалося накопичення її результатів, можна назвати формування репертуару численних професійних театральних колективів (здійснення перекладів і переробок іншомовних п'єс, їхнє музичне оздоблення, пристосування вже наявних, створення виконавських сценічних версій та оригінальних творів тощо).

У даній роботі висвітлюються питання, які постають у процесі розгляду музично-театрального мистецтва України першої половини ХІХ ст., поглиблюються й координуються дані щодо театрального життя її окремого регіону, демонструються здобутки, які заклали підвалини для майбутнього розквіту українського музичного театру, і, водночас, стверджується думка про визначне місце цього історико-культурного періоду у цілісному процесі розвитку національної культури. Коло перспективних для вивчення проблем і недосліджених аспектів історії художнього життя є досить широким, що спонукає до активізації пошуків матеріалів, які дозволять глибше збагнути міжнаціональні культурні взаємозв'язки, а також краще усвідомити закономірності подальших шляхів формування і становлення української музично-театральної культури загалом.

Основні положення дисертації відображено в публікаціях

1. Волосатих О. «Удаване диво, або Краків'яни та гуралі» Яна Стефані - польська національна опера на київській сцені першої половини ХІХ століття Ольга Волосатих // Київське музикознавство : збірка статей. - К. : НМАУ ім. П. І. Чайковського - КДВМУ ім. Р. М. Глієра, 2006. - Вип. 19. - С. 265-271.

2. Волосатих О. Польські опери і мелодрами в репертуарі київської сцени перших десятиліть ХІХ ст. / Ольга Волосатих // Музичне мистецтво: проблеми сучасності / Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського : збірка статей. - К. : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2006. - Вип. 64. - (Наукова думка молодих ; кн. 1). - С. 65-74.

3. Волосатих О. Рання романтична опера в Київському репертуарі першої половини ХІХ ст. («Замок на Чорштині, або Бойомир і Ванда» К. Курпінського) / Ольга Волосатих // Київське музикознавство : збірка статей. К. : НМАУ ім. П. І. Чайковського - КДВМУ ім. Р. М. Глієра, 2007. - Вип. 22. С. 18-25.

АНОТАЦІЇ

Волосатих О.Ю. Музично-драматичний театр Правобережної України першої половини ХІХ століття в контексті міжнаціональних культурних зв'язків і художніх тенденцій епохи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - музичне мистецтво. - Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури і туризму України, Київ, 2009.

У дисертації досліджено характер побутування музично-драматичного театру на теренах Правобережної України у першій половині ХІХ ст. На основі аналізу архівних джерел, матеріалів преси та мемуаристики відтворено панораму культурного життя цієї доби. Висвітлено шляхи поширення сценічного мистецтва, здійснюваного через діяльність приватних маєткових оркестрів та театрів, аматорських мистецьких гуртків, пересувних театральних антреприз. Залучено історико-культурний контекст, простежено мистецькі тенденції, які визначали специфіку репертуару тогочасної української сцени.

Окрему увагу приділено дослідженню міжкультурних контактів, визначенню їхньої ролі у процесах становлення професійного драматичного й музично-драматичного театру.

Ключові слова: музично-драматичний театр, Правобережна Україна, національна музична культура, міжнаціональні культурні взаємозв'язки, антреприза.

Волосатых О.Ю. Музыкально-драматический театр Правобережной Украины первой половины XIX века в контексте межнациональных культурных связей и художественных тенденций эпохи. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - музыкальное искусство. - Национальная музыкальная академия Украины им. П. И. Чайковского, Министерство культуры и туризма Украины, Киев, 2009.

В диссертации рассматривается история музыкально-драматического театра на территории Правобережной Украины в первой половине ХІХ века. На основе анализа архивных источников и материалов прессы воссоздается панорама культурной жизни региона того времени, одно из ведущих мест в которой принадлежало именно сценическому искусству. Освещается также его практическое распространение, осуществляемое благодаря деятельности театральных и музыкальных коллективов учебных заведений, функционированию частных усадебных оркестров и театров, любительских художественных кружков, передвижных театральных антреприз. Факты представлены в широком историческом контексте, поскольку именно социально-исторические условия и политические события во многом определяли специфику культурной жизни Украинского Правобережья. Особое внимание уделено исследованию межкультурных контактов (в частности польско-украинских - наиболее активных в данном регионе) и их роли в становлении профессионального драматического и музыкально-драматического театра.

Стационарные помещения для театральных представлений начали сооружаться в крупных городах региона в первом десятилетии XIX века. Здания театров возводились, как правило, за счёт взносов горожан, а также при содействии местных органов городского самоуправления, которые и в дальнейшем занимались многими вопросами функционирования театров, в частности - их арендой передвижными антрепризами. Чаще всего появление в городе специального театрального дома не упраздняло устойчивой практики сценических представлений в частных домах, залах собраний, учебных заведений, заезжих дворов и т. п. Впоследствии осуществлялись попытки организации постоянных коллективов городских театров (преимущественно, на основе странствующих трупп, ранее нанимавших театральные помещения для своих выступлений). Существование специально оборудованной сценической площадки создавало благоприятные условия как для дальнейшего бытования привычных форм театральной жизни того времени, так и для постепенного формирования и последующего развития профессионального национального сценического искусства. Городские театры первой половины XIX века оказывались практической базой, на которой вырабатывались основы последующего успешного руководства подобными культурными учреждениями. Были найдены и апробированы различные формы организации и управления - частная антреприза с единоличной дирекцией, распределение функций между финансовым и художественным руководителями коллектива, равноправное актёрское товарищество, назначение обществом граждан куратора театра, организация государственной или общественной театральной дирекции и т. д.

Огромное значение для формирования основ будущего профессионального украинского театра имели также частные усадебные драматические, балетные и оперные коллективы. Они были важны для воспитания кадров в разных отраслях искусства, достижения высокого мастерства актёрами, танцовщиками и певцами, которые зачастую именно в поместных центрах культуры получали художественное образование европейского уровня. Ещё одной немаловажной функцией их деятельности было ознакомление зрителей с произведениями разнообразных театральных жанров. Нередко именно такое исполнение оказывалось единственно возможным, поскольку во многих случаях усадебный театр имел намного лучшие условия для полноценного воплощения авторского замысла. На базе лучших поместных трупп и инструментальных капелл формировались профессиональные антрепризы и оркестры, которые впоследствии составляли основу постоянных коллективов городских театров.

Бытование усадебной художественной культуры, как правило, было тесно связано с деятельностью любительских музыкальных сообществ и театральных кружков. Это создавало широкие возможности для оригинального композиторского и драматургического творчества одаренных любителей. Ещё одной сферой достаточно плодотворной творческой деятельности, а также накопления её результатов, можно назвать формирование репертуара многочисленных профессиональных театральных коллективов (осуществление переводов и переработок иноязычных пьес, создание и редактирование музыкального сопровождения, написание исполнительских сценических версий и оригинальных произведений).

В одном из разделов работы также детально реконструируется репертуар, представлявшийся на сценах того времени, детализируется и расширяется его жанровая палитра, предлагается информация о драматических произведениях, пользовавшихся большой популярностью в первой половине ХІХ века, но недостаточно известных сегодня. В процессе анализа репертуара прослежены художественные тенденции, активное взаимодействие которых обуславливало репертуарную политику театральных коллективов.

Ключевые слова: музыкально-драматический театр, Правобережная Украина, национальная музыкальная культура, межнациональные культурные взаимосвязи, антреприза.

Volosatykh O. Music and dramatic theatre of Right-bank Ukraine in the first half of the XIX century in the context of international cultural interrelations and the artistic tendencies of the epoch. - Manuscript.

Dissertation for a candidate's degree by speciality 17.00.03 - Musical art. - Ukrainian National Tchaikowsky Academy of Music, Ministry of Culture and Tourism of Ukraine, Kiev, 2009.

The paper reviews history of music and dramatic theatre on the territory of Right-bank Ukraine during the first half of the XIX century. On the basis of analysis of the archive sources, the press material and memoirs reconstructs panorama of the region's cultural life in the given epoch. The paper covers the issue of theatre art's propagation carried out by means of functioning of the private estate orchestras and theatres, amateur studios, travelling enterprises. The research appeals to historical and cultural context to trace the interaction between art trends, which determined the specificity repertoire of the Ukrainian stage of that time.

Particular attention is paid to the research of intercultural contacts and their importance in the forming of professional dramatic and music theatre.

Key words: music and dramatic theatre, Right-bank Ukraine, national music culture, international cultural interrelations, enterprise.

Размещено на Allbest.ur