Дитяча хорова культура в контексті українського півчого мистецтва XVII–XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ІМЕНІ М. В. ЛИСЕНКА

УДК 7803 : 784.6 (477.54)

Дитяча хорова культура в контексті українського півчого мистецтва XVII - XVIII ст.

Спеціальність 26.00.01 - теорія та історія культури (мистецтвознавство)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Стріхар Оксана Іванівна

Львів 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі музичного мистецтва Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор мистецтвознавства, професор ІВАНОВ Володимир Федорович, Миколаївський державний університет імені В. О. Сухомлинського (м. Миколаїв) завідувач кафедри музичного мистецтва

Офіційні опоненти - доктор мистецтвознавства, професор ЯСИНОВСЬКИЙ Юрій Павлович, Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка (м. Львів), завідувач кафедри музичної медієвістики та україністики

кандидат мистецтвознавства, доцент МЕДВЕДИК Юрій Євгенович, Дрогобицький державний педагогічний університет (м. Дрогобич), професор кафедри музикознавства і фортепіано

Захист відбудеться „20” лютого 2009р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.869.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства у Львівській національній музичній академії імені М. В. Лисенка за адресою: 79005 м. Львів, вул. О. Нижанківського, 5.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка за адресою: 79005 м. Львів, вул. О. Нижанківського, 5.

Автореферат розіслано „ 16 ” січня 2009р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат мистецтвознавства, доцент О.Т. Катрич

музичний співочий церковний навчання

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Хорове виконавство є історично-традиційним в Україні і займає провідне місце у національній культурі. Донині ця мистецька ділянка стимулює творчість композиторів у створенні високохудожніх зразків, серед яких знаходяться і твори, призначені для дитячих колективів.

Дитячий хоровий спів відомий Європі ще від часів Стародавньої Греції та Візантійської імперії, і за тривалий час у цій галузі мистецтва накопичено значний досвід, що формує уявлення про стан хорового виконавства у різні історичні епохи. Осмислення накопичених знань про вокальну культуру сьогодні набуває особливого значення, оскільки сприяє відтворенню загальної картини професійного формування дітей-співаків.

Традиція залучення дитячих голосів до повноцінної участі у хоровому мистецтві є характерною рисою української півчої культури, а дослідження загальної картини професійного формування дітей-співаків сьогодні набуває особливого значення, оскільки їх присутність сприяла зростанню якості хорового співу в Україні. Осмислення історичного процесу розвитку вокально-хорового мистецтва з урахуванням дитячих голосів відтворить цілісну картину української хорової культури впродовж XVII-XVIII cт.

Актуальність теми дослідження полягає у вивченні малознаної сторінки української музичної культури й освіти, що опиралася на практику дитячого хорового співу в XVII-XVIII ст. Ймовірно, недостатність дослідження цього питання криється у пов'язаності з практикою церковного співу, дослідники якого не виокремлювали питання залучення дитячих голосів до хорових колективів. Тож на сьогодні в українському музикознавстві немає ґрунтовних праць, у яких з позицій сучасної наукової методології розглядалися б питання організації і методів навчання вокально-хорового дитячого співу й його історичній перспективі, зокрема, в період найвищого його розвитку в добу Бароко.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає програмі наукових досліджень кафедри інструментально-виконавських дисциплін Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського і відповідає темі № 3 «Українська музика в аспекті художньо-освітніх культурних традицій» та державному проекту №56 «Музична освіта в Україні XVIII ст.». Тема дисертаційної роботи затверджена Вченою радою Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського (протокол № 6 від 28.01 2002 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є концепційне осмислення процесів українського розвитку дитячого хорового виконавства в контексті національного півчого мистецтва XVII-XVIIІ ст.

Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

· формування загальної картини стану хорової культури України XVII-XVIIІ ст. і визначення основних етапів розвитку;

· виявлення форм церковно-музичної освіти у літургійному розвитку на Сході і Заході;

· визначення теоретичних основ півчого навчання дітей в Україні із врахуванням давніх освітніх методик;

· встановлення рівня музично-просвітницької діяльності спеціальних музично-навчальних закладів України та місця в них дитячого співу;

· окреслення шляхів актуалізації давньої теорії і практики дитячого музично-співочого навчання у сучасній педагогічній практиці.

Об'єкт дослідження - хорова культура України XVII-XVIII ст.

Предмет дослідження - дитячий хоровий спів в Україні XVII - XVIII ст.

Методи дослідження. Для виконання визначених у роботі завдань використано такі методи:

- історико-діалектичний - з метою аналізу тенденцій еволюції практики дитячого хорового співу у хоровій культурі України XVII - XVIII ст..;

- культурологічний - у розгляді засад цілісної інтерпретації суспільного контексту дитячого співу як форми реалізації літургійного мистецтва в Україні;

- аналітичний - для вивчення освітніх форм і методології навчання церковного співу та засад розвитку вокальної ділянки;

- компаративний - при порівнянні особливостей організації та методології професійної співацької освіти українських півчих в історичному розвитку, зокрема, з позиції естетичного впливу музичного мистецтва на суспільне життя та формування принципів музичного виховання, що було одним з головних складових в історії української культури.

Теоретична база дослідження. Теоретичне осмисленя ролі і місця дитячого хорового співу у розвитку вокально-хорового мистецтва в Україні склали дослідження українських та закордонних науковців. Питання історичного розвитку хорової культури та становлення професійної півчої освіти в Україні XVII-XVIII ст. висвітлено у працях Пилипа Козицького, Мирослава Антоновича, Ніни Герасимової-Персидської, Олександри Цалай-Якименко, Ярослава Ісаєвича, Володимира Іванова, Юрія Ясіновського, Анатолія Лащенка, Ольги Бенч та ін.

Теоретичною базою дослідження стали також спеціалізовані праці дослідників церковного співу Дмитра Разумовського, Порфирія Бажанського, Івана Вознесенского, Ізидора Воробкевича, Ізидора Дольницького, Федора Стешка, Миколи Грінченка, Станіслава Людкевича, Павла Маценка, Миколи Успенського, Івана Гарднера, Євгена Герцмана, Юрія Келдиша, Олександри Цалай-Якименко, Юрія Ясіновського та ін.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації розглядається хорова культура України XVII-XVIII ст. з урахуванням залучення дитячих голосів до практики хорового співу. Вперше в українській культурології:

· встановлено теоретичні основи формування методики музичного навчання півчих та з`ясовано умови виховання дітей в освітніх закладах різних історичних періодів;

· визначено роль дитячого виконавства як основи повноцінного функціонування хорової культури в Україні XVII-XVIII ст.;

· прослідковано шляхи становлення системи навчальних закладів в Україні та місця в них музичної освіти;

· обґрунтовано значення дитячої хорової культури для діяльності спеціальних музично-навчальних закладів України та Росії.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дисертації мають вагоме значення для створення панорамного бачення розвитку хорової культури України. Такий напрямок є необхідною умовою духовного відродження українського народу, зростання його національної самосвідомості. Без дослідження національної спадщини важко уявити собі повноцінне майбутнє. Матеріали дисертації можуть використовуватись для розробки курсу з теорії дитячого хорового виконавства, у навчальних курсах для студентів середніх та вищих навчальних закладів з дисциплін: „Історія хорового мистецтва”, „Теорія та методика роботи з хором”, „Духовна музики”, „Історія музичної освіти”, «Хорознавство», «Методики роботи з хором», а також у подальших наукових дослідженнях з питань дитячого хорового співу.

Особистий внесок здобувача полягає у здійсненні аналізу та синтезу інформації архівних матеріалів, друкованих джерел, які дали можливість висвітлити невідомі чи мало відомі сторінки історії півчого мистецтва та розвитку дитячої хорової культури України XVII-XVIII ст., охарактеризувати об'єктивні досягнення, виявити особливості типологічних орієнтацій розвитку навчального матеріалу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були винесені на Всеукраїнські та Міжнародні наукові конференції: „Педагогічна освіта в Україні: проблеми, перспективи розвитку” (м. Миколаїв, 2004), „Дні науки-2005” (м. Дніпропетровськ, 2005), „Сучасна українська наукова думка” (м. Київ, 2005), „Духовна культура як домінанта українського життєтворення” (м. Київ, 2005), „Культуротворча парадигма українського націєстворення” (м. Івано-Франківськ, 2005), „Актуальні проблеми розвитку спеціальностей мистецького спрямування у контексті сучасної парадигми освіти” (м. Миколаїв, 2005), „Духовні цінності в сучасному інформаційному суспільстві та український вибір” (м. Київ, 2006).

Публікації. Основні ідеї і результати дисертації викладені у 11 публікаціях, 5 з яких у спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (187 позицій) і додатків. Обсяг основного тексту становить 170 сторінки, списку використаних джерел 16 сторінок, додатків 7 сторінок, усього 192 сторінок.

ОСНОВИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано об`єкт, предмет, мету й завдання дослідження, викладено методологічні засади й методи вивчення, подано огляд джерел за обраною темою, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення; висвітлено інформацію про апробацію результатів дисертаційного дослідження та публікації.

У розділі 1 «Літургійний спів у християнському просторі і дитяча вокально-хорова освіта» визначається стан хорової культури України барокової доби і місце в ній дитячої творчості. Історичний контекст загальнокультурних процесів викладено із врахуванням перспектив церковно-музичної освіти на Сході і Заході.

1.1. Хорова культура України барокової доби і місце в ній дитячої творчості. В процесі ретроспективного аналізу розглядаються найважливіші етапи розвитку цивілізації слов'янських народів, в процесі яких закладались основи культурно-історичних типів. У вокально-хоровому мистецтві це проявилося впродовж розвитку монодійного сакрального співу, зростання значення інстументальних жанрів, впровадження практики багатоголосого хорового співу. Всі ці етапи відбувалися і в Україні, де з розповсюдженням багатоголосся посилилась орієнтація на суто музичну, емоційну виразовiсть, а партесний спів став першим репрезентантом методу оволодіння озвученим об`ємним простором. Професіоналізм церковного хорового співу, базований на впровадженні наприкінці XVI ст. п`ятилінійної нотації, вплинув на систематизацію імпровізаційних знахідок, та вдосконалення вокальної майстерності, зокрема дитячої, що збагачувало літургійну практику співу. На цій основі в Україні XVII-XVIII ст. активно розвивалося музичне мистецтво, в цей період тут жили й творили визначні композитори, а Україна в ділянці музичної культури займала провідне місце - українські мистці, співаки і композитори, диригенти й теоретики, займали провідні місця у музичному житті різних країн, Росії та Польщі, зокрема.

Підсумовуючи короткий виклад матеріалу щодо розвитку дитячого хорового співу в українських селах XVIII ст., можна стверджувати, що це було оригінальне явище в музичній культурі тогочасної України, що творчо пов'язувалось з педагогічною та творчою діяльністю бакалаврів й дячків. Цих останніх по праву можна назвати подвижниками дитячої хорової культури на селі, справжніми народними вчителями, активними пропагандистами вокально-хорового мистецтва. Їх праця була зрозуміла народу, бо самі вони вийшли з його середовища, викладали рідною українською мовою, а шкільні звичаї ґрунтувалися на місцевих традиціях. Таким чином, складалися сприятливі умови для вдосконалення навчальних програм, поширення здобутого досвіду.

У XVIII ст. підготовку дитячих голосів у монастирях, міських і сільських школах не можна обмежувати тільки забезпечуванням потреб криласної практики. Ці співацькі кадри забудовували також ґрунт високої виконавської культури в діяльності церковних, архієрейських, учбових та інших хорів. Зростання цієї справи мало велике культурно-освітнє і водночас соціально-політичне значення і тим самим закладало міцні основи національної вокально-хорової школи. Саме вона у XVIII ст. стала основою активної формації різних типів навчальних закладів Україні, з яких згодом вийшло чимало талановитих співаків-виконавців, педагогів, керівників хорових капел, музичних культурологів.

Дитячий хоровий спів був обов'язковим у загальному звучанні різних рівнів хорів, чи це сільський хор, чи катедральний. Без альтових та дискантових голосів не обходилися ніякі виступи і тому діти в хоровому співі виконували важливу роль. Вони нарівні з дорослими обслуговували всі обряди й свята і від них також вимагали справжньої майстерності. Їх праця вимагала відповідних зусиль та високого виконавського рівня, тож діти постійно шліфували свої знання, свою вправність. Разом з великими півчими вони складали єдиний механізм культурно-співацької справи, а їх мистецька майстерність є рівноцінним свідченням досягнень хорового співу в Україні XVII-XVIII ст.

1.2. Церковно-музична освіта в літургійному розвитку на Сході і Заході. Від раннього періоду формування християнського обряду вагоме місце належало літургійному співу, що супроводжував повний цикл богослужб, до яких безсумнівно залучалися й дитячі голоси. В процесі розвитку богослужбового обряду, що полягав на урізноманітненні жанрів, а відповідно, й форм виконавської практики, вироблялися певні методи і форми навчання, закладалися базисні основи освітнього процесу для забезпечення якісного вишколу церковних співаків, в тому й дітей. Майстерність учнів була необхідною передумовою для виконання складних літургійних творів, зокрема, багатоголосих. Дитячий спів був обов'язковим у загальному звучанні хорів - альтові і, головно, дискантові голоси разом з тенорами й басами складали єдиний механізм культурно-співацької справи, а їх мистецька майстерність була рівноцінним свідченням не лише досягнень хорового співу, але й послідовного вдосконалення виконавської педагогіки. Від найдавніших часів у лоні літургійного співу Західної та Східної церков закладалися основи майбутнього розвитку вокально-хорової майстерності, що яскраво проявилося в Україні XVII-XVIII ст. Засади літургійного співу, з його вимогою стрункого вирівняного звучання, із забороною звукового форсування і невиразною дикцією, з виробленням вокально-технічної майстерності соборних півчих і неухильним зростанням діапазону - все це засвоювалося в Україні, що постійно перебувала на перетині західних та східних культурних впливів, зберігались і розвивалися давні традиції півчої школи.

Дослідження розвитку виконавської майстерності півчих потребує врахування принципу історичної послідовності -- від літургійного співу, з його вимогою стрункого вирівняного звучання, з його першими правилами, що забороняли звукове форсування і невиразну дикцію, з вокально-технічною майстерністю соборних півчих і неухильним зростанням їх діапазону. Старовинне коріння високого співу відображене у працях Блаженного Августина, Ісидора Севільського, в практиці калофонного співу, у візантійському мистецтві, в імпровізованій колоратурі середньовічного соборного співу. Впродовж Середньовіччя, Ренесансу і Бароко були підсумовані елементи вокальної практики і Україна, що постійно перебувала на перетині західних та східних культурних впливів, також зберегла і розвинула давні традиції півчої майстерності.

У розділі 2 «Дитячий хоровий спів у навчальних закладах України XVI-XVIIІ ст.» досліджуються навчальні заклади України та місце в них музичної освіти. До загального огляду ввійшли освітні осередки різних рівнів - від початкових шкіл до спеціалізованих закладів та відповідні навчальні методики.

2.1. Початкова музична освіта в Україні - парафіяльно-приходські школи, братські, монастирські. Дослідження рівня музичної освіти в парафіяльно-приходських, братських та монастирських школах, чия діяльність стала фундаментом музичної культури того часу, висвітлює маловідомі сторінки історії розвитку української культури й освіти. Дитячий спів давнього періоду не регламентувався спеціальною спрямованістю і посідав вельми скромне місце в системі навчання, зосереджуючись, головно, на вивченні літургійного матеріалу. Школи були доступні для дітей заможних жителів, які здобували там елементарні музичні знання, співали згодом на крилосах місцевих парафій, тож традиції хорового мистецтва в цих закладах були дуже міцними. Важливу роль в цей період відіграли духовні семінарії, в яких вишколювались співаки для архієрейських хорів, що вимагало систематичного і якісного навчання. У вибудуванні системи освіти головну роль відіграли братства, зокрема, Львівське, де одним з основних предметів було викладання музики - співу з нот. За прикладом Львівського братства, відбувалися навчальні процеси в інших братських школах, Січовій школі, Харківських та Київських вокально-інструментальних класах.

Діяльність кожного з навчальних закладів України - загальноосвітніх чи спеціальних, обмежувалась освітянськими потребами своїх відомств і спиралася на ті навчальні плани і програми, які вимагали від них підготовки того або іншого рівня кадрів. Вона забезпечувалась належною матеріальною базою: приміщення, господарські витрати, фінансове забезпечення, наявність навчального приладдя, посібників, нотних книг, зошитів, чорнила, дотримання санітарно-гігієнічних норм.

Поруч із професійними навчальними осередками вокально-хорової освіти, в Україні практикувалися студійно-шкільні форми навчання у домашніх умовах, при церквах, на монастирських криласах, а також у парафіяльних та полкових школах, колегіумах, що сукупно забезпечило підготовку відповідних півчих кадрів для подальшого професійного вишколу.

Зростанню професійного хорового виконавства сприяло організація і розвиток у XVII-XVIII ст. вокально-хорового навчання при різних інституціях -- при церквах, архієрейських кафедрах, у домашніх умовах, монастирських криласах, а також в загальних навчальних закладах -- парафіяльних та полкових школах, колегіумах, семінаріях і т.п.). За цей час зросла кількість спеціалістів переважно початкової і середньої співацької кваліфікації, які працювали в монастирях, міських та сільських церквах. Однак їх освіта не документувалася спеціальними свідоцтвами чи атестатами. Тим часом розвиток нових форм багатоголосного стилю активізував розвиток систематичної підготовки професійних кадрів і організації спеціальних музично-педагогічних закладів. Про це говорить досвід музичного виховання у братствах, школи півчих у Запорозькій Січі (XVII ст.), відкриття у 30-ті роки спеціального закладу для навчання хорового співу та інструментальної музики в Глухові, згодом, нотних класів при навчальних закладах середнього та вищого типів (при Харківському колегіумі, Київській академії), а також, діяльність Катеринославсько-Кременчуцької музичної академії.

2.2. Музика і спів у Києво-Могилянській академії. Стверджується, що протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б мала більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, аніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за християнську віру і національну свободу.

Вагоме місце у навчальному процесі Академії відводилося музичній освіті, що базувалася на оволодінні музичними інструментами та хоровому співу - оркестрові й хорові колективи закладу слугували різного роду святам й церемоніям, зустрічали гетьманів і церковних архієреїв, чужоземних правителів і церковних діячів. Назагал, у вокально-хоровому навчанні дітей чітко визначалось два напрямки: теоретичний (вивчення музичної грамоти і теорії ірмолойного співу) і практичний (оволодіння наукою хорового співу на заняттях і виступи з музичними творами).

Слід ще раз зазначити, яке вагоме місце займав хоровий спів в Київській Академії, який стає одним з відомих культурно-просвітницьких центрів України. Колективи оркестрів і хорів обслуговували різного роду свята й церемонії, зустрічали царських осіб.

Широкий діапазон діяльності академічного хору дає підстави говорити про ґрунтовну підготовку його півчих, які мали необхідні теоретичні знання, володіли потрібними виконавськими навичками. Завдяки добрій постановці хорового навчання Академія виховала немало чудових співаків і педагогів, таких як, наприклад, Григорій Сковорода, Максим Березовський, Артем Ведель та баготьох інших, які стали відомими на батьківщині та за кордоном

У Київській академії склалися сприятливі умови не тільки для вдосконалення хорового навчання і виконання, а й композиторської творчості, які заклали міцні основи подальшого розвитку української музики.

2.3. Спеціальні музично-навчальні заклади: Глухівська школа, Придворна капела. Досліджено діяльність Глухівської школи та Придворної капели, які були спеціалізованими музичними закладами. Особливу роль у розвитку музичної освіти в Україні належить Глухівській школі, яку закінчили велика кількість співаків та музикантів-інструменталістів, що стали гідним поповненням церковних хорів, магнатських оркестрів і театрів. Глухівська школа виховувала кадри для церков і монастирів України, частина вихованців потрапляла до Росії. Характерно, що, крім співу та гри на музичних інструментах, програма школи передбачала також хореографічні заняття, тож у Глухові було зроблено перші практичні кроки по шляху створення нового типу художньо-виконавського закладу, який за характером своєї діяльності наближався до школи мистецтв, єдиної в Україні, отже, й у Росії, в першій половині ХVIII ст.

В історії українського співацького мистецтва Глухівська школа відіграла важливу мистецьку роль, ставши своєрідним педагогічно-освітницьким центром, де формувалися майбутні спеціалісти в галузі дитячої хорової культури. За своїм професійним статусом та рівнем спеціального навчання вона була єдиним такого роду мистецьким закладом в Україні. За роки свого існування школа підготувала близько 400 висококваліфікованих фахівців, які самовіддано служили музичному мистецтву і рідній культурі.

У давнішій літературі акцентується, що одним із головних завдань Глухівської школи було виховання кадрів для Придворної півчої капели у Петербурзі, але школа орієнтувалася, насамперед, для забезпечення відповідними кадрами церков і монастирів України і тільки порівняно невелика частина її вихованців (зрозуміло, що це були найталановитіші з них) потрапляли до Росії.

Від початку 60-х років XVIII cт. Глухівська музична школа в історичних документах вже не згадується. В цей час Петербурзька капела остаточно закріпила за собою головні позиції у підготовці набраних в Україні півчих. Основним завданням вокально-хорового навчання дітей у Придворній капелі було засвоєння музичної грамоти і професійне володіння хоровою літературою. Навчання дітей співу в капелі мало стабільний характер і засновувалось на досвіді й досягненнях тогочасних навчальних закладів. З останніх слід виділити саме Глухівську музичну школу, традиції якої сприйняли і продовжували педагоги Придворного хору. Вихованцями Придворної капели були відомі українські композитори Дмитро Бортнянський і Максим Березовський, які зробили вагомий внесок у розвиток хорової культури національного співацького мистецтва взагалі.

В розділі 3 «Методи і форми дитячого музичного навчання XVII-XVIII ст. » розглядається вокальне хорове мистецтво XVII-XVIII ст., висока майстерність якого є свідченням існування доброї навчальної методики. Аналізується методологічна база цього періоду, яка опиралася на давню практику ірмолойного співу, теоретичну думку і технічні навики.

3.1. Нотолінійний Ірмологіон як основний навчальний посібник музичної грамоти і дитячого хорового співу. Аналізуються етапи розвитку музичної грамоти та церковного співу в Україні, вивчається основний практичний посібник - нотолінійний Ірмологіон, що прийшов на зміну невменним (знаменним) богослужебним книгам. За ірмологіонами учні змалку навчалися основ музичної грамоти та елементарної теорії музики, засвоювали репертуар богослужбових піснеспівів й опановували порядок їх застосування на різних церковних службах.

Ірмологіони виникли наприкінці XVI ст., внаслідок впровадження нотолінійної нотації. Така музична реформа зумовила глибоку демократизацію музичної освіти в Україні, оскільки завдяки простоті п`ятилінійної нотації Ірмолой стає не тільки загальнопоширеною в Україні духовно-співочою книгою, але одночасно й підручником початкової музичної грамоти, доступної для молоді усіх верств населення.

Практичне спрямування Ірмолоїв, їх широке побутування в учнівському середовищі зумовили включення до кодексів додаткових текстів, нотних і без нот. Це насамперед пізніші копії популярних гимнографічних співів, які учні вписували в Ірмолої з метою вправ у написанні нотних текстів. Трапляються також духовні пісні, передовсім колядки, та ін.

Іншою важливою засадою було опанування основним інтонаційним фондом церковного співу. Адже зрозуміло, що увесь репертуар церковних співів складався з певної суми поспівок, які, укладаючись у залежності від жанру, форми і гласу, творили цілісний інтонаційний фонд. Таке осмислення церковних музичних текстів дозволяло співакам досить швидко опановувати усім репертуаром, що його вживала Українська Церква.

Існує досить поширена думка, що церковні співаки досить вільно поводилися з нотними текстами, то скорочуючи їх, то подовжуючи. Але ця думка є хибною, бо професійний церковний співак з великою шаною відносився до церковно-музичних текстів -- так само як і до словесного, зміна чи перекручення якого вважалося святотатством. Церковні співаки з великою повагою і трепетом торкалися священних текстів і тому говорити таке, значить не розуміти церковно-богословської ментальності церковного співака. Інша річ -- співак не навчений, співак-аматор, напівписьменний, який в силу свого низького професійного рівня не міг виспівати всього тексту, всіх його прикрас і віртуозних епізодів.

В процесі засвоєння нотної грамоти й елементарної теорії музики учні вивчали звуковисотність, організацію стійких і нестійких звуків й осмислювали їх у певних ладових структурах; усвідомлювали часову організацію мелодичного матеріалу на основі певних ритмічних і метричних схем, а також відчуття музичної форми, що сприяло доброму запам'ятовуванню мелодичного матеріалу. Сюди входили також специфічні церковно-музичні особливості: гласи, спів на подобен, за ірмосами та іншими мелодичними моделями, розуміння мелодичних варіантів-напівів тощо. У сенсі уставно-літургійному такий навчальний процес сприяв практичному засвоєнню церковного уставу, структури основних служб і їх жанрово-музичного наповнення.

Головний метод укладання церковно-пісенного репертуару та його засвоєння полягав у створенні декількох однотипних блоків, у межах яких піснеспіви укладалися і засвоювалися за певними моделями. Основний репертуар піснеспівів річного циклу, які виконувалися лише раз на рік, укладався за двома моделями, у залежності від жанру. Стихири вивчалися за системою так званих подобних. Тобто, учні вивчали напам'ять укладені у спеціальному розділі подобних стихирам мелодичні моделі за відповідними гласами.

Давні форми навчання тісно перепліталися з музичним вихованням і створювали єдину навчальну систему. Зацікавлення церковним співом сприяло великому попиту на Ірмолої з навчально-педагогічною метою, що «вимагало прискорення процесу їх створення». Творці Ірмолоїв не були професійними переписувачами, як це було прийнято у західноєвропейських скрипторіях і переписування книг не було для них основною працею. Ірмолої створювали «для себе» і насамперед задля практичної мети -- церковного співу. Це підтверджується і тим фактом, що серед імен переписувачів було найбільше музикантів-практиків -- співаків, регентів, дякоучителів, а також редакторів і творців церковних напівів. Тож всі вони створювали Ірмолої під час навчання нотної грамоти та церковного співу. Редагуючи нотний текст, переписувач-співець збагачував або, навпаки, скорочував мелодії, вносив певні ладоінтонаційні зміни; добирав відповідний до літургійних потреб і певних місцевих традицій репертуар. Про це, зокрема, писав один з таких переписувачів Ірмолоїв, як Гаврило Аранесович, який використав тексти «книг ірмолоїв як з києвского напіву, так же із беларуского, частково із Москви».

Потреба в нотних Ірмолоях була великою і вони найчастіше створювалися дякоучителями. Ці книги ставали практичними посібниками з музичної грамоти і церковного співу. Тож невипадково ірмологіони як навчальні посібники використовувалися від барокової доби і аж до середини XX ст., а в монастирях і духовних семінаріях вони вживаються і сьогодні.

3.2 Теоретична база розвитку нотного письма в Україні XVI-XVII ст. Високий розвиток хорової культури в Україні забезпечувала розгалужена і добре зорганізована навчально-педагогічна система, що забезпечувало хорову культуру відповідними кадрами - ре?ентами-диригентами, співаками-хористами, солістами, композиторами і педагогами. Швидке й результативне навчання провадилося завдяки добре випрацьованим методам, що поєднували давню слов`яно-візантійську практику і нові способи навчання, пов`язані з опануванням нового типу багатоголосся, які були запозичені із Заходу й пристосовані до місцевих умов. Методика навчання церковного співу полягала у дотриманні рівноваги поміж теорією і практикою, що врівноважувала обов'язкова участь учнів у літургійних відправах.

Важливу роль у навчальному процесі відіграла реформа нотації кінця XVI ст., що стимулювало її подальше вдосконалення та стало основою розвитку і поширення освітніх методик навчання, насамперед, для дітей. В результаті, у всеукраїнському масштабі реформи відбувається активне засвоєння нової системи знань, в якій особлива роль належить ключам, що регулювали висотні співідношення у звукоряді релятивної системи.

На той час музично-теоретична думка робила перші практичні кроки в узагальненні естетичної природи співацького мистецтва. Спеціалісти - півчі, диригенти, виконавці, нотні писарі - намагалися якомога глибше зрозуміти поняття „музика”, оскільки цього вимагала навчальна й виконавська практика. Фахівці розробляли методи й прийоми засвоєння музичної грамоти, принципи компонування творів і виконання їх різними колективами, вивчення основ музичного синтаксису та орфографії. Все це створювало необхідні умови для розвитку педагогічної теорії, яка відповідала б потребам вокально-хорової практики.

Наше вивчення проблеми показує, що зміна нотацій (з крюкової на нотолінійну) протягом XVII ст. характеризувала складний процес розвитку вітчизняного хорового мистецтва та освіти. Творчі й педагогічні ідеї М. Ділецького зокрема знайшли широке визнання у тогочасній вокальній практиці. Саме з кінця 70-х років XVII ст. почало з'являтися чимало нотної ірмологійної літератури, яка стала основним дидактичним матеріалом і носієм у досягненні теоретичної думки в галузі нової нотолінійної системи та дитячої хорової практики. Щодо викладу теорії, вона охоплювала кілька сторінок і вміщувалася на початку ірмолоїв. Тут же подавалися окремі пояснення та відповідні методичні вказівки у користуванні нотним матеріалом. Останній складав основну частину ірмолойної хрестоматії. Таким чином, автори об'єднували дві важливі сторони мистецької справи - теоретично-педагогічну і практично-виконавську, ставлячи за мету засвоєння правил нотної грамоти та теоретичних знань у практиці криласного й концертного співу. Така постановка справи чітко визначила двочастинну структуру ірмолоїв - теоретичну (з нотною азбукою) і практичну (з мелодіями піснеспівів).

Відмічаємо, що теоретична частина ірмолоїв за обсягом текстового викладу значно поступалася хрестоматійному нотному матеріалу, але разом з тим вміщувала найнеобхіднішу інформацію щодо самої грамоти співу. Сюди включалося передусім графічне зображення нотного стану з поступеневим розташуванням на ньому у висхідному та низхідному порядку нотних знаків, записаних різними тривалостями з їх складовими чи буквеними позначеннями в межах гексахордового звукоряду. Все частіше в ірмологіях почали з'являтися записи нотної шкали, яка давала чітке уявлення про способи написання нот на стані. Це був перший ступінь у здобутті теоретичних знань.

Елементарний теоретичний матеріал вимагав свого пояснення і тому він все частіше ілюструвався в нотолінійних ірмологіях другої половини XVII ст. Переписувачі, які одночасно були й досвідченими півчими, намагалися подати в розділі з нотної грамоти вичерпні дані, виступаючи, таким чином у ролі педагога-методиста. Найхарактерніший щодо цього один з ірмологіїв кінця XVII ст., в якому подається у висхідно-низхідному порядку весь церковний звукоряд, викладений „київською нотацією" цілими, половинними, четвертними та восьмими (по дві ноти на кожен ступінь) тривалостями з буквеним позначенням нот. Будь-яких пояснень щодо назв нот тут нема - все повинен був усно розказувати вчитель. Лише пізніше автори ірмолойної грамоти почали записувати пояснення теоретичного матеріалу. Це було цікаво тим, що дає уявлення про тривалість нот та їх назви в системі відносної сольмізації, знання яких давало можливість виконувати конкретне хорове завдання.

Оскільки в кінці XVII ст. Ірмолої все більше займали місця в педагогічній практиці, їх упорядники намагалися якнайповніше викласти в них теоретичний матеріал з поясненнями та прикладами. Таким чином формувалися справжні розділи із вокально-хорової грамоти, які інколи діставали назву „Алфавітів”. Одним з них був „Алфавіт ірмогісанія” в Ірмолої кінця XVII - початку XVIII ст., написаний Симеоном Рибаком у Клюсові. З численних досліджень професора О. Цалай-Якименко установлено, що у 40-х рр. XVIII ст. в рукописних списках поширюється двочастинний підручник Буквар і Граматика Михайла Березовського, який створив власну "транскрипцію" праці Ділецького, надавши викладові навчального матеріалу більшої стрункості і наситивши іншими музич-ними прикладами, очевидно, з власних композицій. Поява подібних переробок свідчить про усталеність у педагогічній практиці методичних засад, які сформулював і апробував ще Ділецький.

В цілому, досягнення музичної думки у ділянці церковного співу відіграли велику роль у зміцненні основ української вокальної школи і визначили високий її рівень у межах тогочасної загальноосвітньої системи, що заклала основи для подальшого розвитку музично-теоретичної думки.

3.3. Актуалізація давніх форм співу на сучасному етапі (система «МОДУС»)». Наводяться приклади використання давньої методики навчання дітей музичної теорії за системою «Модус», створеною Олександрою Цалай-Якименко та Ярославом Михайлюком. Ця методика розв`язує багато проблем, що надалі постають перед вчителем та учнем - оволодіння багатьма складовими музичної грамотності, що є необхідною умовою для вільного «читання» (співу, гри на інструменті) нотного тексту різного ступеня складності. Перед педагогами постають досить складні завдання: як допомогти учням засвоїти лади мажоро-мінорної системи, поняття альтерації, використання дієзів, бемолів, вживання скрипкового, басового, тенорового ключів. Такі проблеми можна вирішити, на думку автора, за умови їх відповідного роз'яснення згідно чітко сформульованої логічної системи. Саме така методика лежить в основі «Модусу», де процес навчання спрямований на сприйняття цілісних музичних систем і базується на основі «евристичного» методу подання матеріалу за допомогою наочно-звукових моделей.

Девізом нової методики «Модус» є: музична грамота в моделях, комплекс вдало поєднує колективні форми роботи з індивідуальними, передбачає непомітний перехід від гри до навчання і, навпаки, вивільнює час для слухання музики, для ансамблевого та сольного музикування. Навчання, за допомогою евристичних технологій «Модуса» дозволяє формувати у дітей стабільні й довготривалі навички та вміння. «Модус» прияє реальному розв'язанню цього злободенного питання: музичною грамотою може і повинна володіти кожна дитина.

Така методика навчання здатна повністю ліквідувати проблему нотної безграмотності не тільки у школах, але й у самодіяльних виконавських колективах.

Висновки. Естетичні запити Європи ранньомодерної доби формували нові вимоги до сакрального мистецтва, зокрема, співу та відповідної навчально-педагогічної бази. Демократизація культури сприяла активному поширенню нових форм хорового співу, зокрема, багатоголосого, що потребувало відповідних музично-теоретичних методик. За цих умов формується нова професійна освітня база для розвитку національної хорової культури, в якій важливе місце займає дитячий хоровий спів. Такий поступ добре прослідковується у процесі дослідження історії дитячої хорової культури в Україні у XVII-XVIII ст, що дало наступні результати:

- встановлено, що в умовах боротьби за збереження і розвиток національних традицій народжувалися нові мистецькі сили, розвивалися нові мистецькі напрямки, в тому й хоровий спів, в якому суттєве значення займали дитячі голоси;

- виявлено, що освітня система була важливим чинником розвитку української культури від найдавніших часів і цей процес формувався в середовищі Східної та Західної церков;

- встановлено, що міцною базою хорового мистецтва стала розгорнута система музичного навчання, зокрема, дитячого. На цій основі в Україні виникла система навчальних освітніх осередків і шкіл вокально-хорової освіти, братства, академії;

- з`ясовано, що основу музичного шкільництва XVII-XVIII ст. складала цілісна навчально-виховна система, де основним підручником були нотолінійні ірмологіони;

- структуровано і охарактеризовано музично-церковні навчальні заклади України, в яких викладався церковний спів, визначено, що в цьому середовищі виробилися оптимальні методи і форми навчання, які готували церковно-співочі кадри, насамперед, дитячі;

- досліджено процес поступового накопичення практичного і теоретичного досвіду фахівців вокально-хорового мистецтва, що виокремився у самостійну ділянку, забезпечивши функціонування спеціалізованих музично-навчальних закладів - Глухівської школи і Придворної капели;

- встановлено, що в ділянці дитячої хорової культури, в процесі навчання, формувалися майбутні спеціалісти, що надалі поширювали свій досвід не лише в Україні, але й за її межами, зокрема, композитори Максим Березовський і Дмитро Бортнянський, які своєю творчістю зміцнили традиції українського хорового співу.

- встановлено, що розвиток дитячого хорового співу активно впливав на покращення якості півчої культури України впродовж XVII-XVIII cт. і на цій основі створено міцний фундамент для подальшого розвитку національного вокально-хорового мистецтва.

Отримані результати дають підстави для узагальнень історії дитячого вокально-хорового мистецтва в Україні XVII-XVIII cт. На підставі аналітичного осмислення матеріалів та документів освітніх закладів пропонується визначення основних напрямків розбудови навчально-педагогічної бази, що стало основою виховання професійних півчих на теренах України. У наш час відродження літургійного співу в Україні значно актуалізується досвід минулих століть, зокрема у ділянці підготовки відповідних професійних кадрів, тому розглянута у дисертації проблематика є відкритою для продовження наукових досліджень, зокрема з питань історії, педагогіки, культурології тощо.

Додатки містять моделі музичної грамоти у системі «Модус», яка створена О. Цалай-Якименко та Я. Михайлюком, і є прикладом використання старої методики навчання дітей музичної теорії

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Стріхар О. Дитяча хорова культура на селі ХVIII сторіччя / Стріхар О. // Культура народов Причорномор'я: науч. Журн. - Сімферополь. - 2005. - №57. - Т.2. - С. 60 - 62.

2. Стріхар О. Музична грамота для дітей за посібником М. Дилецького (культурологічний аспект) /Стріхар О.// Теоретичні та практичні питання культурології: зб. наук. статей - Вип. XVII. - Мелітополь: Сана. - 2005. -- С. 20 - 23.

3. Стріхар О.І. Зародки нової нотолінійної системи в українській вокально-хоровій практиці / Стріхар О. І. // сучасна українська наукова думка: матеріали Всеукр. наук.-практ. Інтернет - конф. - Київ - 2005. - ч. 2. - С.17-19.

4. Стріхар О.І. Розвиток хорової культури в системі навчальних закладів у XVIII ст. / Стріхар О. І. // „Дні науки - 2005”: матеріали між нар. наук.-практ. конф. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2005. - Том 3. - С. 27-31.

5. Стріхар О. Перші вітчизняні посібники з вокально-хорового мистецтва кінця XVII - початку XVIII ст. / Стріхар О. // Духовна культура як домінанта українського життєтворення: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. - Київ - 2005. - Ч. І. - С. 338-340.

6. Стріхар О. Розвиток нотної грамоти за вокально-хоровими рукописами XVII ст. / Стріхар О.// Культура народов Причорномор'я: науч. журн. - Сімферополь. - 2006. - №.74 - С.151-153.

7. Стріхар О. Розвиток вокально-хорового навчання в Україні у XVIIIст. /Стріхар О. // Педагогічні науки: наук. вісн.: Микол. держ. ун-т. Вип. 12. - зб. наук. праць. - Миколаїв. - 2006. -Том 3. - С. 74-76.

8. Стріхар О. Дитячий хоровий спів в монастирях у XVII-XVIII ст. / Стріхар О. // Культуротворча парадигма українського націєстворення: зб. наук. ст. - Івано-Франківськ, 2006. - С. 135-142.

9. Стріхар О. Зародження та розвиток дитячого хорового співу / Стріхар О.// Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. - Київ - 2007. - С. 13-15.

10. Стріхар О. Про набори дитячих голосів з України в Петербурзьку співацьку капелу / Стріхар О. // Музикознавчі студії. наук. зб. Львів. нац. муз. академ. ім. М. Лисенка. Вип. 16: зб. статей - Львів: Сполом. - 2007. - С.23-27.

11. Стріхар О. Нотолінійний Ірмологіон як основний навчальний посібник музичної грамоти і дитячого хорового співу / Стріхар О. // Культура народов Причорномор'я: науч. журн. - Сімферополь. - 2008. - №.147 - С.171-173.

АНОТАЦІЇ

Стріхар О. Дитяча хорова культура в контексті українського півчого мистецтва XVII - XVIII ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - Теорія та історія культури. - Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка, Міністерства культури та туризму України. - Львів, 2009.

В дисертації розкриваються процеси розвитку дитячого хорового виконавства в контексті національного півчого мистецтва XVII - XVIIІ ст. та тенденції становлення методів та форм професійного навчання в Україні. Проаналізовано стан хорової культури України XVII - XVIII ст. та дитячого хорового співу в містах, селах, монастирях, в системі навчальних закладів і осередків. Розкриті теоретичні основи розвитку освітніх практик музичних навчальних закладів та місце в них дитячого співу. Визнана роль дитячого півчого мистецтва у розвитку хорової культури XVII - XVIII ст. та накреслена актуальність давньої теорії і практики дитячого музично-співочого навчання у сучасності.

Встановлені теоретичні основи у формуванні методики музичного навчання півчих, з'ясовані умови виховання дітей в освітніх закладах та визначена роль дитячого виконавства як основа повноцінного функціонування хорової культури в Україні XVII - XVIII ст. Прослідковано шляхи становлення системи навчальних закладів в Україні та Росії.

Отже розвиток дитячої хорової культури в контексті півчого мистецтва України XVII - XVIII ст. тісно пов'язано з процесами розбудови вокальних форм навчання і музично-освітніх центрів. В Україні було засвоєно кращі досягнення півчої культури попередніх епох як Сходу так і Заходу і на цій основі створено міцний фундамент для подальшого розвитку національного музичного мистецтва.

Ключові слові: дитяча хорова культура, співацьке мистецтво, нотна грамота, хорові партії, хлопчики - півчі, методика навчання співу, ірмолої, спів по нотах.

Стрихар О.И. Детская хоровая культура в контексте украинского певческого искусства XVII - XVIIІ ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведческих наук по специальности 26.00.01 - Теория и история культуры. - Львовская национальная музыкальная академия им. Н.В.Лысенко, Министерства культуры и туризма Украины. - Львов, 2009.

В диссертации рассматриваются процессы развития хорового исполнительства в контексте национального певческого искусства XVII - XVIII ст. и тенденции становления методов и форм профессионального обучения в Украине. Проанализировано состояние хоровой культуры Украины XVII - XVIII ст. и детского хорового пения в селах, городах, монастырях, в системе учебных заведений. Раскрыты теоретические основы развития просвещенских практик певческого обучения детей в Украине. Проанализировано музыкально- просвещенская деятельность специальных музыкальных учебных заведений, и место в них детского пения. Определена роль детского певческого искусства в развитии хоровой культуры XVII - XVIII ст. и начерчена актуальность древней теории и практики детского музыкально-певческого обучения в современности.

Установлены теоретические основы формирования методики музыкального обучения певчих. Выяснены условия воспитания детей в просвещенских заведениях и определена роль детского исполнительства как основа полноценного функционирования хоровой культуры в Украине XVII - XVIII ст. Прослежено пути становления системы учебных заведений в Украине и место в них музыкальному образованию. Обосновано значение детской хоровой культуры в деятельности специальных музыкальных учебных заведений в Украине и России.

Отмечено, что теоретические и практические формы преподавания пиния опирались на опыт предыдущих эпох, на методы музыкального образования литургической практики Восточной и Западной церквей. Освоение вокальных форм певческого искусства позволило постепенно создать практическую теоретическую базу для развития национальной педагогики. Преподавателями пения были дьячки, особенно в сельской местности, бакалавры( в учебных заведениях Подолья, Полесья, Волыни, Галичины), уставники (в монастырских хорах, архиерейских капеллах, на Сечи), регенты (в школах, нотных классах, коллегиумах).

В диссертационном исследовании особое ударение падает на детское певческое искусство, учебно-воспитательные принципы которого, служили развитию профессионального хорового пения в Украине. Именно на детей были направлены основные усилия в развитии педагогических методик. В процессе обучения формировались будущие специалисты в области детской хоровой культуры, которые в дальнейшем передавали свой опыт не только в Украине, но и в России. Примером этого является Петербургская придворная капелла, функционирование которой, непосредственно связано с конкретным опытом украинского музыкального образования XVII - XVIII ст.. Именно Глуховская школа в Украине была учебным учреждением нового типа, которая по характеру своей деятельности приравнивалась к школе искусств. Воспитанники школы впоследствии составляли большинство членов Петербургской придворной капеллы. С этим учреждением связаны имена таких великих композиторов как Максим Березовский, Дмитрий Бортнянский, которые своим творчеством укрепили традиции украинского хорового пения.

Следовательно, развитие детской хоровой культуры в контексте певческого искусства Украины XVII - XVIII ст. тесно связано с процессами развития вокальных форм обучения и музыкально- просвещенских центров. В Украине были освоены лучшие достижения певческой культуры предыдущих эпох, как Востока, так и Запада, и на этой основе создан крепкий фундамент для дальнейшего развития национального музыкального искусства.

Ключевые слова: детская хоровая культура, певческое искусство, нотная грамота, хоровые партии, мальчики - певчие, методика обучения пения, ирмолои, пение по нотам.

Strikhar O.I. Development of child's choral culture of centrally-east region of Ukraine in the context of national art of singer of the XVII - XVIII item - Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of study of art after speciality 26.00.01 - Theory and History of Culture. - M. Lysenko Lviv National Academy of Music, the Ministry of Culture and Tourism of Ukraine. - Lviv. - 2009.

In dissertation the processes of development of child's choral performance open up in the context of national singing art of the XVII - XVIIІ item and tendency of becoming of methods and forms of professional studies in Ukraine. The state of choral culture of Ukraine of the XVII - XVIII item is analysed, and child's choral singing in cities, villages, monasteries, in the system of educational establishments and cells. Theoretical bases of development of educational practices of musical educational establishments and place are exposed in them child's singing. Acknowledged role of child's singing art in development of choral culture of the XVII - XVIII item and drawn actuality of old theory and practice child musically singing studies in contemporaneity.

Theoretical bases are set in forming of method of musical studies of chanters. The found out terms of education of children in educational establishments and certain role of child's performance as basis of the valuable functioning of choral culture are in Ukraine of the XVII - XVIII item Proslidkovano ways of becoming of the system of educational establishments in Ukraine and Russia.