Зміни в етнокультурі населення передмістя Києва в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Вступ. Актуальність теми дослідження. Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю розглянути еволюцію культури етносу за певних історичних умов, що забезпечували її розвиток або спричиняли руйнацію, призводили до перерваності процесу успадкування цінності. Пониження статусу української мови, культури протягом існування тоталітарного комуністичного режиму призвело до розмивання, а часом і повного руйнування традиційної культури, культурних пріоритетів, моральних цінностей, свідомості українського етносу. Важливо дослідити, як нові радянські свята та обряди, що запроваджувалися в повсякденне життя українців, спричинилися до уніфікації традиційної культури. Трансформація культури чи певних її елементів відбувається постійно й залежить від різних факторів та чинників. Для минулих десятиріч характерним є процеси урбанізації, уніфікації, що впливали на зміни в культурі, особливо активно на населення приміської смуги.

Виокремлення передмістя для самостійного дослідження етнокультури його жителів має свої підстави. Відомо, що вся політика Радянського Союзу базувалася на централізованому управлінні, тому приміські села зазнавали значно відчутнішого впливу у порівнянні з більш віддаленими. Постійний міграційний потік, який не припиняється й сьогодні, перетворив приміські села в буферну зону, котра втратила значну частину корінних мешканців. Більшість переселенців передмістя прагнуть одного - стати киянином. Тимчасовість становища призводить до негативних наслідків у культурі жителів передмістя. Окремих робіт, які б вивчали зміни в культурі мешканців передмістя, немає. Практично відсутні в українознавстві праці, що досліджують у цілому в Україні зміни, які відбуваються в сучасній культурі українців.

Етнокультурні процеси передмістя періоду незалежності України теж мають свої особливості й потребують окремого вивчення. Так, на формування культури населення передмістя насамперед впливає саме місто, й чим менша відстань між даними об'єктами, тим сильнішого впливу та тиску зазнає село. Тому науково-теоретичне вивчення змін культури українців передмістя вказаного періоду детермінується, передусім, культурним та громадсько-політичним значенням. Аналіз цих змін необхідний для вирішення проблем сучасності.

Мета дослідження полягає у розкритті динаміки змін культурних явищ в середовищі передмістя Києва, висвітленні процесів трансформації культури під впливом урбанізації в другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. Реалізація цієї мети зумовила вирішення наступних завдань:

- проаналізувати ступінь вивчення проблеми попередниками;

- охарактеризувати різні види джерел, що сприяють розкриттю теми;

- виявити роль суспільно-політичних чинників у динаміці змін традиційної культури етносу;

- дослідити процес впровадження нової радянської обрядовості та його вплив на руйнування традиційної культури українців;

- простежити тенденцію культурних змін серед населення передмістя Києва та виявити специфіку збереження української культури у приміській зоні;

- показати суперечності в розвитку етнокультури українців передмістя за роки незалежності України.

1. Історіографія та джерельна база дослідження

Простежено стан наукової розробки проблеми та подано огляд джерельної бази дисертації.

Дослідження етнокультури українців у радянській історіографії проводилося на основі ідеологічних настанов комуністичної партії, що передбачали створення радянської інтернаціональної культури. Культурно-побутові реалії села залишалися малодослідженими. Навіть у 60-х роках, в умовах послаблення ідеологічного тиску, було неможливо торкатися заборонених тем, критикувати радянську владу. При вивченні села радянські вчені передусім звертали увагу на його соціальний, економічний розвиток. Методологічною основою аналізу процесу становлення і розвитку соціалістичних обрядів була ленінська теорія культурної революції, головна суть якої полягала у виникненні соціалістичної культури як культури робітничого класу.

Аналіз праць радянських учених Ю. Бромлея, М. Губогло, С. Арутюнова переконливо свідчить, що суспільству нав'язувалася думка про природність стану двомовності, білінгвізму.

Таке спрямування досліджень сприяло розмиванню поняття етнокультура. Трансформаційні процеси культурного розвитку націй достатньою мірою не вивчалися.

На важливості вивчення культури, яка виступає сферою реалізації людських цінностей і утворює простір людського спілкування, зосередилися вчені українознавчого напряму.

Попри те наукова спадщина радянського періоду містить у собі ретельно відібраний фактичний, статистичний матеріал, відповідно відображає усі позитивні процеси та явища, які відбувалися в українському селі, зокрема зростання добробуту, підвищення освітнього рівня селян.

Аналіз сучасної історіографії вказує на відсутність комплексних досліджень, які висвітлювали б трансформаційні процеси етнокультури українців передмістя, особливості міграційних процесів та адаптацію до міських форм культури. Питання змін етнокультури українців у світлі формування нової радянської культури висвітлені в «Нарисах популярної української культури». Один з авторів вказаної праці О. Гриценко пропонує дві концепції вивчення культури - «антропологічну» та «галузеву», відповідно до його концепції саме «антропологічна» культура вимагає ретельного дослідження, оскільки є способом життя народу й руйнувалася радянською владою.

Важливими при написанні дисертаційної роботи є праці, присвячені дослідженню соціальної інфраструктури українського села. Краща інфраструктура приміських сіл була одним із головних факторів, що спонукав до переселення з інших регіонів. Першим у вітчизняній історіографії звернув увагу на соціальну інфраструктуру українського села другої половини ХХ ст. П. Панченко.

Частково проблеми деформації етнокультури порушує Г. Кривчик. Автор наголошує на негативних змінах в етнокультурі українців другої половини ХХ ст., зокрема, вказує, що радянська обрядовість, впроваджувана урядом, мала сприяти нищенню залишків традиційної, яка, на думку тогочасних компартійних ідеологів, була проявом релігійних забобонів і заважала соціалістичному та комуністичному будівництву.

Вивченням стереотипів національного буття та те, як вони впливають на етнічну свідомість людей, займалися дослідники Д. Узнадзе, А. Асмолов, А. Гаджиєв та інші. Грунтовними здобутками, присвяченими аналізу української ментальності, є праці О. Кульчицького, В. Яніва, О. Колісника, Т. Воропаєвої.

На проблемах духовності українського села в контексті політики тоталітарної держави зосереджуються дослідники П. Панченко, С.Падалка, О. Кубальська, В. Кравченко. Вчені роблять спробу дати оцінку радянським закладам культури і проаналізувати, чи задовольняли вони культурні запити селян у період, який охоплює 60-ті - початок 80-х рр. Проте, автори не зачіпають теми зникнення та руйнування традиційної культури українського етносу.

Окремо варто виділити вчених, які займаються питаннями функціонування та ролі української мови в суспільстві. Проблеми взаємозв'язку мови та культури торкаються М. Вівчарик, І. Дзюба, В. Євтух, В. Капелюшний, Л. Нагорна, В. Скляр та інші.

При опрацюванні фондів Державного архіву Київської області становлять інтерес інформативні матеріали Фонду-880 (Фонд Київського облвиконкому). Матеріали вказаного фонду містять постанови та рішення, інформаційні довідки Управління з питань культурно-просвітньої роботи Київського обласного управління культури, протоколи засідань секцій пропаганди радянських свят та обрядів.

Джерельну базу дисертаційної роботи розширили проведені власні польові дослідження в ряді сіл приміських районів - Києво-Святошинському, Бородянському, Обухівському, Макарівському, Вишгородському, Баришівському. Протягом 2005 - 2008 років автором було обстежено приміські села столиці шляхом анкетування, опитування, спостереження. Для виявлення культурних пріоритетів, моральних цінностей, участі у традиційних українських святах та обрядах молоді передмістя використовувалося анкетування, часом анонімне, що було проведено в 2005 - 2006 рр. в Бузівській, Шпитьківській, Неграшівській загальноосвітніх школах Києво-Святошинського району, Морозівській школі Баришівського та Бородянській загальноосвітній школі № 3 Бородянського району. Для виявлення форм спілкування жителів приміської смуги було використано метод власного спостереження в транспорті, магазинах на базарах приміських сіл, зокрема, с. Гурівщина, с. Личанка, с. Мила, с. Петрушки, с. Шпитьки, с. Хмільна Києво-Святошинського району; с. Бабинці Бородянського району; с. Бзів, с. Морозівка Баришівського району, с.м.т. Калита Броварського району та інші. Під час опитувань, інтерв'ю було зібрано матеріал, що стосується висвітлення теми щодо трансформації культури у передмісті.

Отже, проведений історіографічний аналіз праць у комплексі з власним експедиційним матеріалом дав можливість розкрити трансформаційні процеси в етнокультурі українців передмістя Києва другої половини ХХ - початку ХХІ ст.

2. Розвиток етнокультури населення передмістя Києва у 1960 - 1980 роках ХХ ст.

Розкрито взаємозв'язок між системою господарювання, політикою в галузі культури, міграційною ситуацією та змінами в етнокультурі українців приміських сіл Києва. Традиційна культура українців залишалася в умовах виживання, оскільки уніфікувалася політикою радянської влади та процесами урбанізації. Традиція зазнавала змін під тиском запровадження нової радянської обрядовості, формування радянської моралі, заборони релігії, культурної політики правлячої партії.

Переселення, молодіжна політика, освітня, економічна, адміністративна, яка в своїй основі була направлена на боротьбу з національними особливостями українського етносу, також спричиняли зміни. У приміській зоні під впливом прискореної урбанізації ці процеси відбувалися більш інтенсивно, ніж у віддалених провінціях республіки.

Політика переселення стимулювала штучне відлучення молоді від рідного місця, родини, що значною мірою порушувало процес виховання в родинному колі, відповідно - і успадкування традиційної культури, порушувався процес передачі інформації від покоління до покоління. Відповідно підвищена міграційна ситуація, що склалася в приміському регіоні, спонукала до поступового розмивання етнокультури українців, зникнення з ужитку української мови, культури, традиції.

Масова забудова приміських сіл житловими масивами, укрупнення радгоспів поглиблювали розмивання національних компонентів традиційної культури. Поступово у середовищі людей, які через переселення з віддалених регіонів оселилися у передмісті Києва і важко адаптувалися на новому місці, ставали помітними ознаки марґінальності.

Колишні господарі з Вінниччини, Житомирщини, Черкащини, котрі замешкали в новозбудованих житлових масивах, гуртожитках у радгоспах передмістя, перетворювали їх на місця зосередження кримінальних угруповань, формували субкультуру мешканців гуртожитків з її невисокими стандартами, заниженими вимогами до умов життя.

Характерними ознаками такої культури стали: занедбаність власного житла, культурна пасивність, неповага до оточуючого середовища. Житловий масив формував нову культуру, вірніше субкультуру. Сільські жителі не сприймали переселенців, тим самим ізолюючи їх від надбань місцевих традицій, мешканці ж гуртожитків, переїхавши, з різних міст, втрачали тісний зв'язок із власним селом, родичами, тим самим втрачаючи зв'язок поколінь, відповідно втрачаючи традицію. Цього могло б не статися, коли б радянське керівництво не проводило активну антирелігійну політику й різноманітні кампанії з упровадження в життя нових свят та обрядів, а сприяло кращій адаптації переселенців, культивуючи національні культурні надбання. Окрім того, секційне багатоповерхове будівництво у селі повинно було сприяти перетворенню селянина на міського жителя. На практиці ж проживання у багатоповерхівці зменшувало сільськогосподарську активність, порушувався зв'язок селянина з землею, формою господарювання. Вперше цей зв'язок був зруйнований з відміною приватної власності, коли особистість була позбавлена ідеї «свого», а це в свою чергу призвело до зміни структури особистості.

Важливим компонентом традиційної культури українців є традиції віри й звичаєво-обрядової культури. Знищуючи, забороняючи віру, традиції свят, а власне основу традиційної культури українського народу, деформували український етнос. Взаємозв'язок релігії та культури народу тісний і виявляється у тому, що уособлює духовні підвалини, моральні, світоглядні орієнтири. Атеїстична пропаганда руйнувала традиції народу, його моральні засади. Зрозуміло, що християнська релігія видозмінювалася під впливом традицій українського етносу, поєднувалася з народними елементами обрядовості. Християнство протягом віків пристосовувалося до національних рис культури українців. Насильне викорінення релігійності серед населення призводило до розриву зв'язку між поколіннями. Поступово в суспільстві закладалося існування подвійної моралі, життя у двох вимірах: першому - родинному, з елементами традиційної культури, крашанок, куті, весілля, всього того, що було оголошено пережитком; другому - суспільно-політичному - участю в різноманітних демонстраціях з інтернаціональною програмою і вихолощенням усього національного, прославлянням партії тощо. Одночасно робітників і колгоспників висміювали на роботі, на зборах перед партійним керівництвом за дотримання релігійних традицій. Інтенсивніше ці процеси відбувалися у передмісті - з причини легшого і постійного контролю влади та впливу міської моделі культури.

Важливу роль у вихованні та формуванні нової особистості, яка відповідала б головним нормам радянської ідеології, відігравала школа. Загальноосвітня система була спрямована на формування інтернаціональних рис культури. Разом зі здобуттям знань учні радянської школи отримували цілу систему цінностей, шаблонів поведінки відповідно до радянських догм. Школа являла собою один з головних інструментів комуністичної ідеології.

Дія комплексу суспільно-політичних чинників радянської влади, що прямо або опосередковано були спрямовані на руйнацію традиційної культури та активне впровадження політики зросійщення, призвела до оманливого почуття «меншовартості» українців, «другорядності» рідної мови, культури, розвинувся комплекс національної і громадянської неповноцінності.

Логічно продовжено аналіз змін в етнокультурі населення передмістя Києва. Увагу акцентовано на діяльності урядової Комісії по вивченню і впровадженню нових громадянських свят і обрядів Української РСР (1969 р.). За роки радянської влади на Україні була випрацювана розгалужена система свят і обрядів: державні, революційні, присвячені пам'яті видатних діячів міжнародного і робітничого руху, революціонерів, дитячі (піонерські), молодіжні (комсомольські), трудові та сімейні, які охоплювали найрізноманітніші сфери життя і діяльності.

Радянські традиції були направлені на формування колективного свята, викорінюючи родинний обрядовий цикл. На перший план виходили загальнополітичні, державні свята, в яких відображалися комуністичні ідеали, революційні, бойові та трудові традиції, соціально-правові цінності радянського народу.

Нові радянські свята та обряди впливали на становлення молоді в суспільстві, оскільки молодь є більш динамічною і схильною до нововведень. Процес соціалізації молоді в суспільстві ставав чітко регламентованим радянською владою і відбувався за заздалегідь розробленим сценарієм. Вплив урбанізованих, інтернаціональних рис у приміській смузі приживався набагато швидше та інтенсивніше, аніж у глибинних районах. Із другої половини ХХ ст. на прикладі приміських сіл можна бачити культурне тяжіння сільського населення до інтернаціональних форм святкового дозвілля, зокрема різноманітних парадів на честь Жовтня та Першого травня.

В підрозділі показано, що більшість нових радянських свят та обрядів повинні були витіснити народні українські свята, тим самим прискорити процес формування нової радянської культури. Пропаганда нових традицій, звичаїв та обрядів відбувалася з допомогою величезного арсеналу заходів, які були сплановані і запропоновані населенню «згори». Великими тиражами видавалися книги, методичні посібники для полегшення роботи культпрацівників у селах.

У підрозділі розкривається проблема співвідношення сучасної і традиційної селянської культур. Встановлено, що особливо стійкими виявилися архаїчні вірування українського народу, пов'язані з традиціями обрядів, звичаїв при народженні, хрещенні, одруженні, похованні.

У приміській смузі до 90-х років ХХ ст., незважаючи на критику, висміювання, заборону та покарання аж до виключення з лав партії, більшість населення здійснювала у хатах, квартирах обряди таємного хрещення, святкування таких релігійних свят, як Різдво, Великдень, Трійця.

Традиційна етнокультура все ще побутувала паралельно з поширенням радянських інтернаціональних свят. Комісія по радянських традиціях, святах та обрядах Української РСР впроваджувала в життя штучно створені свята, які повинні були денаціоналізувати, уніфікувати культуру села.

3. Сучасні трансформаційні процеси в етнокультурі населення приміської зони

Охарактеризовано етнокультурні процеси, що відбувалися в українському суспільстві після розпаду Радянського Союзу і проголошення незалежності України.

Показано основні зміни в етнокультурі у цей період. Зокрема, автором виявлено наслідки руйнівної політики радянської влади в галузі культури.

Витравлення в суспільстві історичної пам'яті та народних традицій, підміна їх сурогатами - догматами офіційної ідеології - породили відчуття глибокої духовної спустошеності й трагічним чином відбилися на якості духовного життя. Внаслідок несумісності систем родинного та суспільного виховання, як це відбувалося в радянський час, в житті людей виник конфлікт, який призвів до формування подвійних стандартів, моралі, денаціоналізації, приглушення почуття національної ідентичності тощо.

З початком 90-х років ХХ ст. спостерігається активізація уваги до традицій національної культури. По-перше, етнокультура набуває чіткого суспільно-політичного звучання. Заклики до розвитку і розширення сфери впливу національної культури в посткомуністичний час проголошуються разом із висуненням гасел демократизації суспільства, його лібералізації, запровадження ринкових економічних відносин тощо. По-друге, у цей період все, що пов'язане з культурою, перестало контролюватись і спрямовуватись державою. В свою чергу, це призвело до засилля масової культури, яка може суттєво вплинути на зміни в етнокультурі. Зокрема, британські теоретики стверджують, що культура Великобританії занепала під уніфікаторським впливом культури американської.

Розкриває особливість етнокультури приміської смуги, висвітлює процеси змін за роки незалежності України. Різке зростання розбудови Києва у 1950 - 60-ті роки викликає потребу в робочій силі, навколо міста будуються житлові масиви, й значна частина селян із сусідніх областей мігрує до потужних радгоспів навколо Києва. Молоде покоління приміської зони отримує можливість працювати, а з часом - і проживати в місті. Такі зміни призводять до певного розмежування людей серед населення сіл, в яких, за словами місцевих жителів, з'являються «заброди», «приїжджі», «чужі» та інші. Хоча це були переважно такі ж самі українці, але з інших областей.

Зі створенням Київського моря та після аварії на Чорнобильській АЕС і переселення частини населення в приміські села Києва розмежування на «своїх» та «чужих» стає ще відчутнішим. В цьому підрозділі порушуються проблеми передмістя, які полягають не лише в руйнації села з його культурною традицією, а і в тому, що це село перетворюється на робітничу околицю з багатьма негативними ознаками марґінальності. Окрема увага приділена адаптації до культури міста мешканців приміської смуги.

За матеріалами дисертації стає помітно, що етнокультура передмістя Києва являє собою складне утворення, в якому тісно переплелися традиційна українська культура, міська культура та надбання масової культури, в результаті чого одержуємо культуру нову - напівміську.

Порушується питання мовної самоідентифікації. І маятникові мігранти, і приміське населення розмовляють переважно суржиком. Умови поділу суспільства за мовною ознакою, що були створені ще в радянський час, продовжують функціонувати й сьогодні. Селяни приміської смуги часто використовують російську мову в місті, аби приховати свою приналежність до села. Ця тенденція, на жаль, зберігається і на початку ХХІ ст. Безумовно помітне відродження української культури в середовищі приміської смуги населення. Та потужний російськомовний інформаційний простір міста негативно впливає на процес відновлення української культури.

Висновки

етнічний культурний обрядовість

У Висновках подано загальні підсумки дослідження, теоретичні узагальнення щодо тенденцій і закономірностей трансформаційних процесів у етнокультурі населення передмістя Києва в другій половині ХХ - на початку ХХІ ст.

- Встановлено, що проблемами взаємовпливів упровадження нової радянської обрядовості та традиційної культури радянська наука займалася недостатньо. Праці радянського періоду висвітлювали трансформаційні зміни в етнокультурі українців виключно через призму марксистсько-ленінської ідеології. Вченими радянського часу: етнологами, істориками, соціологами, філософами водночас накопичений певний фактичний матеріал, який варто використовувати в дослідженнях. Сьогодні тема культури українського етносу у вітчизняній історіографії привертає все більше увагу вчених. З проголошенням незалежності України вчені отримали змогу використовувати сучасні методи та підходи у власних дослідженнях. Фахові періодичні видання, монографії окремих дослідників вказують на зацікавленість проблемами трансформаційних процесів етнокультури українців, які відбувалися під тиском тоталітаризму і позначилися на деформації традиційної культури українців. Сучасна вітчизняна наука займається проблемами розкриття історичних подій, фактів, культурних явищ, які в радянський час замовчувалися. Ці питання висвітлювалися у працях Г. Кривчика, О. Рафальського, П. Панченка, М. Вівчарика, В. Капелюшного, В. Скляра, Т. Воропаєвої, М. Обушного та ін.

- Вивчення архівних джерел, зокрема фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, а також Державного архіву Київської області, переконливо свідчать про нав'язування населенню радянської обрядовості, що призводило до змін у свідомості, культурній поведінці. Архівні джерела розкривають процес утворення та запровадження нової радянської культури, показують засоби та методи контролю влади над святково-обрядовою поведінкою сільського населення. Ґрунтовних досліджень, що висвітлювали б питання змін в етнокультурі населення передмістя, не існує, тому матеріали, зібрані автором під час експедиційних досліджень 2005 - 2008 років, дали змогу виявити тенденції змін в етнокультурі мешканців даного регіону.

- Встановлено, що суспільно-політичні чинники другої половини ХХ ст. негативно впливали на традиційну культуру українців. У результаті дії комплексу суспільно-політичних чинників радянської влади, що прямо або опосередковано були спрямовані на руйнацію традиційної культури, та активне впровадження політики зросійщення призвели до оманливого почуття «меншовартості», «другорядності» рідної мови, культури, розвинувся комплекс національної і громадянської неповноцінності. Доведено, що штучне порушення, грубе втручання влади в процес етнокультурного розвитку ставить під загрозу існування етносу як такого. Політика Радянського Союзу не лише в галузі культури, але й освіти, економіки мала негативні наслідки для існування і належного функціонування традиційної культури. Вказано, що, попри руйнівну політику тоталітарної влади прояви традиційної культури українського народу були виразними, і якщо вони не проявлялися в святковій обрядовості, залишалися стійкими у світоглядних уявленнях, певних моделях поведінки, використанні елементів народної атрибутики, магії, етнопедагогіки тощо.

- Досліджено, що політика впровадження нової радянської обрядовості прискорювала деформаційні процеси в етнокультурі. Насадження спеціально розроблених радянських свят призводило до неповного бачення етнокультури українців. Середовище етнокультури є життєво необхідним для повноцінного розвитку людини. Бо національна культура - це, свого роду, історично сформована, протягом віків викристалізувана форма пристосування людини до світу, становлення її в світі, засіб актуалізації людської діяльності перед обличчям світу, спосіб розв'язання проблем взаєморозуміння між людьми та проблем розуміння між людиною і певною соціальною спільнотою, людиною і певною історичною епохою, людиною і людством. В роботі розкрито вплив засобів влади для уніфікації етнічної культури шляхом розробки спеціальних радянських свят та обрядів.

- Виявлено, що розпад Радянського Союзу і проголошення незалежності України сприяли відродженню національної культури та не уповільнювали трансформаційні процеси і зміни в етнокультурі українців передмістя. Постала проблема відродження національної ідентичності та культурної самобутності. Свобода самовиразу нації стає особливо актуальною на сучасному етапі розвитку людської цивілізації. Зокрема, виявлено, що найвиразніше втрати етнокультури помітні серед молоді передмістя. З одного боку, пропаганда у сучасному світі космополітичної культури, котра, як і будь-яка інша технічно створена культура, є штучною і надуманою культурою без форми, з іншого - порушення радянським тоталітарним режимом комплексу традиційної культури українців - призвели до нівеляції етнокультури. Це, в першу чергу, проявляється у поведінці молоді, її пріоритетах та моральних цінностях; масовому запозиченні святковості та елементів американізованої культури, яка потрапляє через ЗМІ на український простір.

- Підтверджено, що сьогодні у приміських селах сформувалася напівміська, напівселянська культура. Спостерігаються позитивні моменти в процесі змін етнокультури українців передмістя, які спрямовані на відродження традицій - можливість селян залучатися до кращих здобутків культурного розвитку столиці, відкрито святкувати Різдво, Великдень, проводи. Відповідно зміни, що відбулися в етнокультурі українців передмістя за роки незалежності України, мають як позитивний, так і негативний характер. У своєму дисертаційному дослідженні автор доводить, що значна частина мігрантів не маючи можливості потрапити до столиці, розглядає приміські села як буферну зону, тимчасовість свого перебування. Ця частина мешканців передмістя особливо вразлива на різноманітні впливи міської культури. Обмежене святково-родинне спілкування в зоні тимчасового проживання змушує мігрантів проводити свій відпочинок, дозвілля, розваги у місті. А міська сфера розважальних послуг, як відомо, і досі мало використовує національні надбання культури.

Отже, дослідження етнокультури українців другої половини ХХ ст. доводить втручання держави в традиційну, повсякденну культуру, заміну ідеалів та моральних принципів, у результаті чого відбувався процес трансформації традиційної культури, її руйнування. Насадження нової радянської обрядовості, з нехтуванням елементів етнокультури українського народу, що негативно позначилося на сприйнятті народної культури, унеможливлювало передачу дійсних морально-культурних принципів традиційної культури. За роки незалежності України при відродженні національної культури, спостерігається і помітний вплив на культуру процесів урбанізації та глобалізації.

Література

1. Осипчук О. Деякі аспекти культурного стану сучасної сільської молоді Київщини // Етнічна історія народів Європи / Олена Осипчук / Ред.кол.: А. Слюсаренко (гол. ред.) та ін. - К., УНІСЕРВ, 2005. Вип. 18. - С. 125 - 128.

2. Осипчук О. Формування культури населення приміської зони Київщини у другій половині ХХ ст. // Етнічна історія народів Європи / Олена Осипчук / Ред.кол.: В. Колесник (гол. ред.) та ін. - К., УНІСЕРВ, 2007. Вип. 22. - С. 91 - 96.

3. Осипчук О. Впровадження радянської обрядовості в 1970-х роках на Київщині // Етнічна історія народів Європи / Олена Осипчук / Ред.кол.: В. Колесник (гол. ред.) та ін. - К., УНІСЕРВ, 2007. Вип. 23. - С. 129 - 133.

4. Осипчук О. Особливості вивчення етнокультури українців другої половини ХХ століття // Етнічна історія народів Європи / Олена Осипчук / Ред.кол.: В. Колесник (гол. ред.) та ін. - К., УНІСЕРВ, 2008. Вип. 24. - С. 97 -102.

Размещено на Allbest.ru