Мистецтво костюму в Україні кінця ХХ – початку ХХІ століття: тенденції, школи та національна специфіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

17.00.06 - декоративне і прикладне мистецтво

УДК 746.4.012:

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

МИСТЕЦТВО КОСТЮМУ В УКРАЇНІ КІНЦЯ ХХ - ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ: ТЕНДЕНЦІЇ, ШКОЛИ, НАЦІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА

Тканко Ольга

Дмитрівна

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівській національній академії мистецтв Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри історії та теорії мистецтв, проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв Яців Роман Миронович

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, член-кор. Національної Академії мистецтв України, зав. відділом декоративного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України Кара-Васильєва Тетяна Валеріївна кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Закарпатського художнього інституту Коприва Атілла Тиберійович

Захист відбудеться 26 березня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01 у Львівській національній академії мистецтв (79011, м. Львів - 11, вул. Кубійовича, 38).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівської національної академії мистецтв (79011, м. Львів - 11, вул. Кубійовича, 38).

Автореферат розіслано ”20” лютого 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства Г. Д. Кусько

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Мода - одна з найбільш універсальних, мобільних і багатогранних художньо-естетичних маніфестацій людини. Однією з форм матеріалізації моди є костюм, який визначається як система предметів та елементів одягу, взуття, аксесуарів і вказує на соціальну, етнічну приналежність людини, її стать, вік, діяльність, професію тощо. Костюм тісно пов'язаний з модою, найбільше піддається впливу модних тенденцій, саме тому в науковій літературі він розглядається в поєднанні з дослідженням феномена моди. Мистецтво костюму з'ясовується як певна мистецька практика (проектування, моделювання, презентація), що дає можливість зосередитись на його креативних, образно-репрезентативних ознаках. Костюм і мода завжди були об'єктом уваги в науково-концептуальних, інтерпретаційно-пошукових проекціях з історії та теорії мистецтва, культури, соціології, психології, естетики, семіотики та ін., проте, недостатньо опрацьованою є дана проблематика вітчизняними вченими.

Тоталітарна ідеологія не вважала моду вагомим суспільним атрибутом, оцінювала її як розвагу „деградуючого” Заходу, не сприймала за високе мистецтво, а швидше як ремісництво або промислове виробництво, більшої уваги надавалося дослідженню мистецтва народного одягу. Як наслідок - практична відсутність на сьогодні праць про сучасне мистецтво костюму, моду, моделювання в Україні. У цьому зв'язку актуальність роботи на дану тему очевидна.

В останні роки у дослідницькій практиці актуальним став підхід до моди як соціокультурного явища, адже механізмом її регуляції виступають культурні, соціальні, психологічні чинники, тісно пов'язані з вартостями й тенденціями сучасного суспільства. Людина виступає безпосереднім співучасником моди, вона, мода, відповідно, - неодмінним виразником соціального життя людини, формуючи її смак, образ, виховуючи естетичну культуру.

У дисертаційній праці зроблено спробу дослідити та проаналізувати основні тенденції розвитку сучасного вітчизняного моделювання костюму, виявити позитиви та недоліки в цій галузі, простежити вплив сучасної, не тільки вітчизняної моди, на культурне життя, відмітити зв'язок мистецтва костюму з практиками постмодерну. Актуальності дослідженню додає і те, що мода окресленого періоду стала чи не найяскравішим „лакмусовим папірцем” доби, котра відобразила все, чим жила людина на межі століть і водночас сформувала підґрунтя для моди третього тисячоліття. Праця є специфічною обраним періодом - історично наближеним до сьогодення.

Метою дослідження є здійснення системного аналізу проектно-модельного комплексу мистецтва костюму як конкретно зорієнтованої практики культури в Україні кінця ХХ - початку ХХІ ст., виявлення мистецьких вартостей костюму художників-модельєрів, взаємозв'язків української моди із світовою. Реалізація поставленої мети передбачає основні завдання:

· виявити і критично проаналізувати джерельну базу з окресленої проблематики;

· осмислити вплив суспільно-політичних, економічних, культурно-мистецьких і психологічних факторів на національну індустрію моди;

· охарактеризувати основні школи моди в Україні, провести порівняльну характеристику окремих з них на зразках львівської та київської;

· виявити значення мистецтва костюму в контексті національного шоу-бізнесу;

· простежити основні тенденції розвитку мистецтва костюму в Україні;

· проаналізувати співвідношення вартостей у системі мода - індустрія - мистецтво;

· розглянути особливості творчості провідних українських художників-модельєрів;

· висвітлити художньо-естетичні особливості мистецтва костюму і спрогнозувати перспективи української моди та її значення у світовому контексті;

Об'єктом дослідження обрано костюм як синтетичний феномен постмодерної культури в системі декоративно-прикладного мистецтва.

Предметом дослідження є динаміка розвитку мистецтва костюму як проектно-модельного комплексу, вироблення національної специфіки в авторських концепціях художників-модельєрів, формування локальних шкіл відповідної творчої галузі та їх співвідношення зі світовими художніми тенденціями.

Хронологічні межі окреслені кінцем ХХ - початком ХХІ ст., оскільки ці роки стали визначальними для становлення української національної моди.

Територіальні межі зумовлені завданнями дисертації, локалізацією основних сучасних центрів української модної галузі - Київ, Львів. З метою проведення мистецтвознавчих паралелей до розгляду залучено фактологічний матеріал з інших регіонів Європи, а також США та Японії.

Методи дослідження. Відповідно до поставлених завдань у дисертаційній роботі використовуються такі наукові методи, з якими предмет розкривається в різних концептуальних проекціях обраної теми. Важливою науковою установкою роботи є контекстуалізація мистецтва костюму щодо динаміки соціокультурних процесів в Україні та світі, що обумовило застосування, зокрема, культурологічного підходу в означенні проблемного поля дисертації. Це дало змогу вийти на оптимальну наукову модель розгляду складних процесів у самій галузі мистецтва костюму, зважаючи на її розлогу інфраструктуру, наявні матеріальні ресурси і творчий потенціал художників. Використання багатого інформативного матеріалу з найбільш значимих центрів функціонування галузі дало змогу за допомогою спершу діахронного, а потім історико-порівняльного і синхронного методів розкрити локальну специфіку осередків моди в Україні. З цією метою проведено цілеспрямовану пошукову роботу з підбору та наукової систематизації зразків, які найвиразніше розкривають фахові аспекти моделювання. При розгляді творів здійснено мистецтвознавчий аналіз образних, конструктивних, декоративних, колористичних рішень костюму провідних модельєрів. При цьому використано формально-аналітичний та інтерпретативний методи, а в кінцевому результаті - метод синтезу, за допомогою якого виведені відповідні наукові узагальнення.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що костюм в українській моді обраного періоду став предметом спеціального мистецтвознавчого дослідження як системне мистецьке явище, що досі в такій постановці не піднімалося. Отже, дана дисертаційна робота є однією з перших спроб узагальнити, проаналізувати та подати об'єктивне бачення стану української моди і мистецтва костюму в нових реаліях сучасної України. Цим пояснюється використання нових термінів і визначень, які точніше відображають специфіку мистецтва костюму, новаторських явищ у соціокультурному просторі моди України.

Практичне значення наукового дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в навчальних курсах лекцій, методичних розробках, посібниках з історії, теорії моди, доповнювати фактологічну основу теорії проектування костюму на українському матеріалі. Оскільки концептуальний зміст роботи сформовано на основі різногалузевого матеріалу, отримані результати можуть стати підґрунтям для розробок у сфері гуманітарних наук, основою для подальшого вивчення окреслених у праці проблем, знадобитися модельєрам-практикам у вирішенні конкретних завдань при розробці колекцій одягу.

Апробація результатів роботи здійснена у трьох доповідях на наукових конференціях: „Дослідження моди у теоретико-філософських працях українських і зарубіжних вчених” (професорсько-викладацького складу Львівської національної академії мистецтв (ЛНАМ) 19 квітня 2005 р.), „Джерельна база дизайнерських пошуків сучасних модельєрів України” (ХІХ наукова сесія Наукового товариства ім. Шевченка, 28 лютого - 29 березня 2008 р.), „Світові моделі моди” (професорсько-викладацького складу ЛНАМ 27 - 28 березня 2008 р.).

Основні положення та результати дисертації відображені у дев'яти статтях, сім з яких опубліковано у фахових спеціалізованих виданнях з мистецтвознавства, що входять до відповідного переліку ВАК України. Матеріали дослідження використано в авторському курсі лекцій „Історія моди ХХ ст.”.

Структура роботи. Дисертаційний текст складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, джерел, додатків, ілюстрацій. Обсяг тексту дисертації - 190 сторінок, в тому числі із переліком - 200 літературних найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, його наукову новизну, окреслено хронологічні рамки, запропоновано практичне використання результатів дослідження, подано відомості про апробацію основних результатів.

У першому розділі - „Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” - проаналізовано літературу з теми дисертації. Комплексний метод дослідження зумовив звертання до історичних, економічних, культурологічних, соціологічних, естетичних, філософських та ін. джерел, які дають змогу об'єктивно розглядати метаморфози моди та мистецтва костюму. Класифікуючи стан наукових розробок цієї теми можна виокремити три групи джерел: а) загальні теоретико-філософські; в) мистецтвознавчі; г) вузькофахові.

Підтвердженням актуальності дослідження костюму і моди є той факт, що вони стали предметом ґрунтовного вивчення в теоретико-філософських працях: Г. Тарда (1966), Г. Спенсера (1899), Г. Гегеля (2000), І. Канта (1966), Г. Зіммеля (2002), В. Зомбарта (1904), Т. Верблена (1984), Г. Блумера (1996), П. Бурдьє (1993), Р. Барта (1994), Ж. Бодріяра (1995), Ж. Липовецького (1987) та ін.

Актуальними є дослідження моди і костюму, здійснені зарубіжними вченими впродовж 1990-х - 2000-х рр., де аргументовано представлені їх теоретичні аспекти, а саме - природи моди і костюму, їх функціонування, вивчення механізму впливу моди на костюм сучасників, „влади моди” над людством та ін. Дж. Лейвер (1995), К. Макдауелл (2000) запропонували „теорію спогадів” - усі сфери, які виражають суспільну думку, не можуть розвиватися без звернення до історії, минулого. „Мисливська теорія” моди В. Беньяміна (2002) засвідчує, що мода збуджує в людині мисливський інстинкт: добування „покупок”, „владу товару” над нею. М. Гледвелл (2000) стверджує, що модні ідеї розмножуються швидко, як віруси, а це різко скорочує циклічні фази моди - „вірусна теорія”. К. Ласн (2002), К. Макдауелл (2000) запропонували „матричну теорію” моди - життя людини, її емоції програмуються в сконструйованому глобальною інформаційною мережею, світі матриці. Актуальною є теорія „фетишизму” В. Стіл (1996), яка розглядає два визначення „фетишу”: магічний („обожнення” модних речей) і сексуальний (річ як сексуальний атрибут).

Серед українських філософів уваги заслуговують праці Ю. Легенького (1998, 2003), де мода трактується як естетичне, культурно-мистецьке явище.

У соціалістичному суспільстві досліджень моди та костюму практично не існувало, а сама мода була позначена відповідним ідеологічним супроводом. Працям російських авторів цього періоду - В. Толстих (1973), Є. Басіна (1999), Л. Петрова (1972), Р. Захаржевської (1967, 2007), Т. Любімова (1973) та ін. - характерна перебільшена соціологізація моди. Цінним теоретичним підґрунтям стали роботи з питань теорії проектування костюму, композиції, засобів формотворення та образотворення одягу: А. Черемних (1983), Г. Горіної (1981), Ф. Пармона (1997), Т. Козлової (1988, 2003). Дослідження В. Зайцева (1980) та А. Орлової (1988) розглядають сучасну моду як складне соціальне та художньо-естетичне явище. Історії костюму та моди присвятили праці вчені: Е. Тіль (1985), Є. Венде (1968), А. Дзеконьска-Козловска (1964), М. Мерцалова (1993), Е. Кирєєва (1976), О. Васильєв (2004), Н. Камінська, С. Нікуленко (2004), М. Калашникова (2000), Е. Косарева (2006)та ін.

На противагу скромному науковому надбанню з проблем моди й сучасного костюму, українське мистецтвознавство має опрацьовану наукову спадщину народного одягу, до створення якої спричинилися науковці: О. Кульчицька (1959), К. Матейко (1977), К. Стамеров (1978) ,Р. Захарчук-Чугай (1993), Г. Стельмащук (2000), Т. Кара-Васильєва (2005), Т. Ніколаєва (1996) та ін.

Широкий обсяг проблем досліджуваної теми зумовили використання праць енциклопедичного, словникового характеру: Л. Кибалової, О. Гербенової, М. Ламарової (1986), Ш. Зеллінг (1999), І. Балдано (2002), Ф. Бодо (2006) та ін.

Актуальними для даного дослідження є вузькофахові праці навчально-методичного характеру та посібники в яких викладаються теоретичні основи художнього проектування одягу - Т. Бердник (2000, 2001), Т. Неклюдова (2000), О. Рачицька, В. Сидоренко (2002).

Вагомим внеском у розвиток методики, практики проектування костюму, питань традицій та інновацій в українській моді стали наукові статті, навчальні посібники: З. Тканко, О. Коровицького (2000, 2002, 2006), Т. Ніколаєвої (2005), О. Шевнюк (2008); публікації О. Цимбалюк (2003), О. Ноги, І. Кодлубай (1999), А. Коприви (2005), О. Федини (2003), О. Козакевич (2006).

Теоретичному осмисленню проблематики, проведенню художнього аналізу творів сприяли роботи вчених: М. Станкевича (1992), М. Селівачова (2005), О. Голубця (2001), М. Яковлєва (2007), О. Боднара (2005), І. Голода (1994), Р. Шмагала (2005), З. Чегусової (2002), Р. Яціва (2002), Г. Кусько (2006), О.Никорак (2004), В. Даниленка (2003), В.Косіва (2003).

В окрему групу можна виділити джерела, пов'язані з рекламою, маркетингом, брендингом і психологією моди: М. Ковриженко (2004), М. Тангейта (2006), М. Кілошенко (2006) та ін., а також періодичні друковані та електронні Інтернет-видання.

В останні роки в Україні захищено дисертації з проблем світової моди: Л. Ткаченко (1999), Л. Дихнич (2002), О. Лагода (2007), О. Шандренко (2008), М. Мельник (2008) та ін.

Джерельною базою дослідження став науково-методичний, творчий досвід львівської школи моделювання костюму, фактологічний матеріал, зібраний на фестивалях, конкурсах моди, захистах дипломних робіт студентів вузів, виставках декоративно-ужиткового мистецтва; творчість художників Будинків моделей, підприємств легкої промисловості, педагогів-модельєрів.

У другому розділі - „Костюм і національна індустрія моди в умовах суспільно-політичних трансформацій кінця ХХ століття” аргументується, що індустрія моди Радянської України хоча й існувала, проте не була національною ні за циклом виробництва та реалізації, ні за своєю суттю. Лише після здобуття Україною незалежності почала зароджуватися українська національна індустрія моди.

Підрозділ 2.1.”Чинник моди на зламі політико-адміністративних систем: історико-культурний, економічний та психологічний аспекти” присвячено складному процесу перетворення тоталітарної на демократичну систему. У час політичної, економічної кризи, культурно-мистецьких та духовних трансформацій закладається фундамент української національної індустрії моди. Серед позитивних ознак якої відзначимо: зростання інтересу до моди, мистецтва костюму; зникнення інформаційного бар'єру; глобалізаційні процеси; перехід з колективної до індивідуальної творчості; виокремлення постатей сучасної української моди; появу дрібних приватних підприємств з виготовлення костюму; активізується система конкурсів і фестивалів, участь вітчизняних модельєрів у зарубіжних дефіле, тощо.

Окрім позитивних процесів відзначимо негативні фактори: повна або часткова зупинка гігантів легкої промисловості; насичення українського ринку імпортним одягом низької якості; несформованість цілісного індустрійного комплексу моди; повільний економічний поступ, відсутність реформ, несприятливий інвестиційний клімат та ін.

Ці процеси свідчать про потребу політико-економічної, соціокультурної, світоглядної перебудови України в напрямку сучасного глобалізованого світу.

Розглянуто зміни у структурі легкої промисловості та індустрії моди. З'ясовано, що основними галузями легкої промисловості України виступають текстильна, швейна, трикотажна, шкіряно-взуттєва, галантерейна та інші, які пов'язані між собою. Упродовж останнього десятиліття у вітчизняній легкій промисловості відбулися кардинальні зміни, які стають визначальними для її розвитку. Головні з них полягають у посиленні ринкової конкуренції, приватизаційних процесів, перетворення нерентабельних гігантів легкої промисловості на невеликі, мобільні підприємства; створення підприємств легкої промисловості завершеного циклу виробництва; реструктуризація промисловості, її технічне переозброєння та ін. Це, у свою чергу, створило необхідність залучення нових, професійних кадрів, активізацію маркетингової роботи, соціальну орієнтацію виробництва; перехід від масового виробництва одягу до серійного, індивідуальних замовлень; створення інфраструктури моди та ін.

Незважаючи на зміни, що відбулися в легкій промисловості України, існує ще багато проблем, як, зокрема, сировинна, неконкурентоздатності продукції, застарілих технологій виробництва та ін., які потрібно подолати для прискорення соціально-економічного розвитку і утвердження України як високотехнологічної держави.

Розглянуто моду та нову “естетичну свідомість”. У свідомості пострадянської людини змінюється ставлення до моди як явища, яке чутливо реагує на зовнішні зміни, тенденції, попит. Зникає інформаційний бар'єр, відкриваються кордони, потік інформації із світових подіумів охоплює вітчизняні засоби масової інформації.

У 1990-х рр. змінюється естетичний ідеал жінки в Україні. З'являється новий образ жінки-бізнесмена - активної, діяльної, емансипованої та стильної. На зміну радянському чоловікові-трудівнику, активісту або інтелігенту-комуністу приходить успішний, ініціативний підприємець, бізнесмен, людина, яка вміє робити „власну справу”. Чоловік, як і жінка, у першу чергу сповідує активність та культ здорового способу життя.

На костюм починає активно впливати молодіжна „вулична” мода, яка є продуктом молодіжних субкультур. Субкультури кінця ХХ - початку ХХІ ст. стають улюбленим полем інспірацій в творчості дизайнерів, а молодь, як найбільш чуттєва і мобільна, миттєво реагує на всі новинки і пропозиції ринку, стає своєрідною ”експериментальною лабораторією епохи”.

Простежено коефіцієнт естетичного впливу галузі моди на соціокультурну сферу в Україні. В пострадянській Україні, після десятиліть комуністичних експериментів склалася складна ситуація в царині естетичної культури суспільства. Можна відзначити кітчевість, що пройшла крізь усі 90-роки ХХ ст. в українській моді і у більш рафінованій формі проявилася в костюмі на початку ХХІ ст. Суспільство, що не встигає культурно, естетично розвиватися в міру свого активного економічного зростання часто продукує модний кіч, а заможніша його частина, так звана, нова буржуазія, для підкреслення своєї респектабельності та „вищості”, стає виразником крикливо-бутафорного, солодкаво-штучного образу.

Розглядаючи основні центри та школи моди варто відзначити, що в Україні у досліджуваний період продовжують розвиватися два провідні осередки моди - Львів і Київ, відповідно - дві школи моделювання костюму - львівська та київська. Перша відзначається багатством традицій та якісною освітньо-мистецькою базою, друга - столичним статусом і великими фінансовими можливостями. Серед інших міст, які розвиваються і намагаються впливати на модне життя України - Харків, Одеса, Хмельницький, Мукачеве та ін.

У підрозділі 2.2 „Мистецтво костюму у контексті національного шоу-бізнесу” розглянуто інфраструктуру галузі моди - конкурси, фестивалі, модельні агенції, періодичні видання, телевізійні програми. З 1990-х р. в Україні починають проходити різноманітні конкурси та фестивалі моди. Найвагомішою подією стали Сезони моди, згодом Український тиждень моди - аналог світових днів прет-а-порте, який відбувається двічі на рік з 1997 р. Важливе місце в інфраструктурі галузі займають модельні агенції, завданням яких є допомагати у проведенні фестивалів та конкурсів, шоу-румів, працювати на модні бренди та рекламу. У глобалізованому світі засоби масової інформації (ЗМІ) є каталізатором, носієм і трансформатором усіх подій. В Україні, де лише триває процес формування національної індустрії моди, формуються й модні ЗМІ, проблемою яких ще є брак професіоналізму, критичного аналізу творчості модельєрів. Це пов'язано з відсутністю школи, яка б готувала критиків, аналітиків моди, брендтехнологів, спеціалістів з маркетингу моди тощо.

У третьому розділі - „Основні тенденції розвитку мистецтва костюму в Україні на зламі ХХ - ХХІ століття”, підрозділі 3.1. „Мода - індустрія - мистецтво: співвідношення вартостей” характеризується досліджуваний період, як час наростання динаміки постмодерністських тенденцій в українському мистецтві, переорієнтації та переоцінки художниками попереднього досвіду і естетичних ідеалів.

Розглядається українська мода у контексті національного мистецтва. Інтеграційні процеси визначили нову стратегію сучасного мистецтва, збагаченого філософією, соціологією, естетикою, психологією, та іншими науками, які є складовими у дослідженні синтетичної природи моди, його культуротворчої ролі в сучасному суспільстві. Мода кінця ХХ ст. розвивалась в контексті соціокультурних процесів, які визначаються як постмодерні. Характерними рисами мистецтва костюма стають цитатність, інтертекстуальність, мультикультуралізм, фрагментарність, сексуальність, деканонізація, гротеск, іронія, театралізації та ін. Такі ж риси простежуються і в інших видах мистецтва, адже на Україні мистецтво костюму розвивається та тісно пов'язане з декоративно-прикладним мистецтвом.

Для виразнішого окреслення специфіки вітчизняної моди, мистецтва костюму розглянуто світові індустрії моди, які поділено на індустрії першого рівня (Франція, Англія, Італія, США, Японія) - бренди, дизайнери яких є відомими у цілому світі, стали символами класу, смаку, репрезентантами своїх країн; другого рівня - країни, де існує власна індустрія моди, орієнтована на провідну п'ятірку, проте не настільки розвинена, щоб виходити на глобальний рівень, задовольняє потреби, переважно, свого споживача. На світовий ринок моди намагається впливати через талановитих дизайнерів, експортуючи їх до „модних центрів”. Існує, група країн-сателітів або країн третього світу, де модної індустрії, як такої не існує, а їх модний ринок визначають країни першого рівня.

У підрозділі 3.2. „Спадкоємність традицій у галузі дизайну одягу: від ідей старшого покоління до розробок 1990 - 2000-х років” зазначається, що у радянські часи мода здебільшого акумулювалася в Будинках моделей. Так, 1944 р. в Києві був створений перший у республіці та другий в СРСР (після московського) Будинок моделей одягу, до провідних спеціалістів якого належали Н. Лазовський, А. Мартиненко, А. Гладковська, Г. Мепен та ін. Останній славився як модельєр і конструктор, в костюмах якого відчувалося творче наслідування праць французьких художників - А. Куррежа, П. Кардена та Ів Сен-Лорана.

У 70 - 80-х рр. ХХ ст. у Києві відомими були майстри чоловічого одягу: В. Любивий, який здебільшого виконував замовлення для політичної еліти, і М. Воронін, який „шив одяг для всіх”, саме він став культовою фігурою української моди сьогодні. Як успішного підприємця, модельєра-конструктора чоловічого одягу слід відзначити одесита Г. Арбера. „Стовпом” вітчизняної легкої промисловості, який до сьогодні активно презентує себе є Будинок моделей „Хрещатик” - добра школа майстерності для багатьох знаних дизайнерів трикотажних виробів, серед яких А. Лисиця, О. Журба, О. Ткаченко та ін. мистецький костюм художник модельєр

Українська мода на початку 1990-х р. починає „виходити у світ” і заявляти про себе. Саме в напруженому та суперечливому житті активізується творчість художника-модельєра.

Етнонаціональна парадигма в ідеологічних пошуках модельєрів Львова презентується в першу чергу творчістю випускників Львської національної акдемії мистецтв. О. Караванська максимально творчо заангажована в жанрі костюму, часто звертається до традицій української культури, тонко відчуває національну енергетику, автентичні джерела, проте ніколи не наближається до етнографічної стилізації, а інтерпретує її багатими виражальними засобами. Р. Богуцька відома в українській моді колекціями зі шкіри та хутра. Творчість її вирізняє потяг до яскравої образності, монументальності, максималістської виразності через формотворчі підходи, кольори, фактури. Роботи І. Полякової виділяє мінімалізм виражальних засобів та гостра образна мова.

Аналізуючи творчість львівських модельєрів, можна відзначити присутність у моделях самодостатніх мистецьких вартостей, багатої художньої образності, яка досягається розмаїтими джерелами натхнення, у першу чергу, національної культури.

Серед базових концептуальних засад творчих розробок київських художників-модельєрів виділено Л. Пустовіт, за якою зберігається репутація творця концептуальної моди, простих одягових форм, чітких конструктивних ліній, нечисленних деталей, обмеженої колірної гами. Саме, національній тематиці особливу увагу приділяє художниця у колекціях останніх років. С. Бизов позиціонує себе найреспектабельнішим модельєром в Україні. Він - один із засновників і організаторів „Сезонів моди”, а також учасник більшості з них. Його моделі вирізняються модною інформативністю, практичним переліком прикмет стилів, якісним втіленням трудомістких конструкторських вирішень, використанням розкішних матеріалів. Сьогодні слово „дизайнер” вживається значно частіше порівняно з традиційним терміном „модельєр”, але якщо й називати ним когось із когорти українських проектантів, то, без сумніву, В. Анісімова. Вправність В. Анісімова, будівельника за фахом, спонукає його в дизайні одягу користуватися не лише усталеними засобами та поінформованістю про тенденції, а й експериментувати з нетрадиційними матеріалами, незвичною конструкцією, новими технологіями, запроваджувати власні „ноу-хау” в уже переповнений ідеями світ моди. Серед інших київських дизайнерів, творчість яких розглядається в дисертаційній роботі - О. Гапчук, В. Гресь, Т. Земскова та О. Ворожбит, С. Тегін.

Творчим, сміливим і перспективним утверджується покоління художників-модельєрів кінця 1990-х - початку 2000-х рр., креативність яких формувалася вже за умов ринкової економіки та відкритості західного світу моди. Серед київських дизайнерів виділимо В. Краснову, І. Каравай, Е. Насирова, харківських - А. Тана, і К. Пономарьова, львівських - А. Бублик, М. та Р. Костельні, О. Даць, Ю. Вариводу, О. Теліженко.

У підрозділі 3.3 „Художньо-естетичні особливості мистецтва моди в Україні кінця ХХ - початку ХХІ століття” розглянута джерельна база мистецьких розробок одягу, яка є одним із основних факторів створення художнього образу. Саме образ є відображенням дійсності в мистецтві з точки зору загальноприйнятого естетичного ідеалу. В творенні модного образу важливу роль відіграють інспірації, що апелюють до нашого підсвідомого, створюють відчуття близького, знайомого, зрозумілого. Детально розглянуто окремі джерела мистецьких пошуків модельєрів:

Природа дає художнику багатство розмаїтих ліній, форм, фактур, колористичних поєднань, тектонічних зв'язків, приклади симетрії, асиметрії. Практично кожен митець у моделюванні одягу трансформує образи природи - В. Гресь, О. Караванська, Р. Полякова та ін.

Історична тематика - звернення до першооснов культури свого чи інших народів, проникнення в її глибини концептуально розробляється в моделюванні одягу, часто стає визначальною в період соціокультурних, політико-історичних трансформацій, коли йде пошук нової культурної парадигми. Стала джерелом мистецьких пошуків О. Гапчука, Р. Богуцької, О. Теліженко, Р. Полякової та ін.

Національне джерело творчості споріднене з історичним, де акцентуються національні архетипи, особлива увага відводиться традиційній культурі, що чи не найкраще законсервувала народну спадщину та пасіонарність нації в умовах тотального нищення української міської культури. Протягом 90-х рр. ХХ ст. апологетом історико-національної спадщини була Львівська національна академія мистецтв, а серед модельєрів - Л. Пустовіт, Р. Богуцька, О. Караванська, І. Каравай, В. Краснова, О. Теліженко та ін.

Соціальна тематика - як динамічна реакція на певні процеси в суспільстві сьогодення, недалекого минулого та майбутнього - важлива у творчості модельєра. Соціальні джерела поділено на протестні; акцентуючі; гедоністичні. Ця проблематика простежується в творах В. Анісімова, А. Тана, О. Залевського, О. Гапчука та ін.

Мистецтво - вагоме та самостійне джерело художніх інспірацій, матеріалізує чуттєву культуру окремої людини, певного етосу, естетизує їх, є носієм архетипів та символіки. Різні види мистецтва часто стають джерелом натхнення для модельєрів, інтерпретуються у їхніх колекціях. Серед них - Р. Богуцька, Л. Пустовіт, О. Гапчук, В. Анісімов, О. Даць та ін.

Окремо розглянуто образно-виражальні засоби творення ансамблевості в колекціях одягу українських художників-модельєрів. Моделювання одягу - мистецтво, яке акумулює в собі чи не найбільше новизни, незвичності, де художник займається пошуками оригінальних засобів самовираження, експериментальних технік, перспективних тенденцій. Засобами створення художнього образу костюма виступають: форма, пластика, фактура, декор, колорит. Відповідно зосереджена увага на роботах митців, які працюють в галузі сценічного та виставкового костюма, що дозволяє їм досягнути виражальними засобами максимальної образності. Це твори - В. Фурика, С. Єрмакова, О. Мухи, окремі роботи інших українських модельєрів.

ВИСНОВКИ

Результати здійсненого дослідження дозволили закцентувати на наступному:

Особливості розвитку національної індустрії моди досліджуваного періоду обумовлені суспільно-політичними, економічними, психологічними, культурно-мистецькими зрушеннями. В роботі відведена увага явищу глобалізації, що охоплює, практично, всі сторони людського буття і безумовно має вплив на соціокультурні трансформації в Україні. Формування естетичної культури, отриманої у спадок від радянського періоду до сьогоденного постмодерного часу, пов'язане із акцентуванням на співставленні з ідеалами радянської та пострадянської України, їхніми радикальними трансформаціями. Особлива увага звернена на проблему естетичного виховання у розмаїтті урбаністичного субкультурного простору. Як висновок - естетична формація впливає на вміння знайти індивідуальний імідж, стиль, відчуття загальних процесів та тенденцій моди.

У процесі дослідження розглянута проблема формування міської культури та українського урбанізму, дана образна характеристика костюму головних субкультурних формацій, як найбільш динамічних виразників нових модних віянь.

Дане дослідження, завдяки неупередженому науковому підходу, містить результати, які дозволяють ґрунтовніше з'ясувати особливості та внутрішню природу об'єкту дослідження - мистецтво костюму.

1. Проаналізований матеріал переконує, що лише в умовах державної незалежності України розпочалося формування національної модної індустрії, яка пройшла складний шлях кристалізації в період економічного спаду та переорієнтації країни 90-х р. ХХ ст. Це дає підстави стверджувати - на сьогоднішній день українська мода знаходиться на стадії свого становлення та ще недостатньо забезпечує власного споживача. У даний час маємо більш позитивну динаміку швейно-текстильного виробництва, формуються приватні будинки моди, структуризується, вузькопрофілюється та стає професійною модна інфраструктура.

2. Проведена порівняльна характеристика львівської та київської шкіл моделювання костюму переконує - це важливі центри моделювання в Україні. Львів є носієм модних традицій, а школа продовжує утверджуватися завдяки першій в Україні кафедрі моделювання костюму ЛНАМ. Акцент на інспіраціях національної культури є характерною рисою її творчості. Впродовж 1990-х років ініціативу генератора процесів у цій галузі країни перехопив фінансово потужніший Київ, як мегаполіс, що має доволі якісно сформовану модну інфраструктуру, проводить Український тиждень моди, низку конкурсів, фестивалів, шоу-руми тощо. Проте, Київ лише формує власну школу моди, відпрацьовує альтернативні методологічні підходи. Деякі київські модельєри пропонують еклектичні, мало виразні, проте активні та гнучкі до експериментів ідеї. В останні роки конкуренцію Львову та Києву відчутніше складають Харків, Хмельницький, Одеса та ін.

3. Мистецтво костюму в Україні розвивалося у тісному зв'язку з іншими видами мистецтв, зазнаючи впливу пануючих у ньому стилів, напрямів, зокрема, постмодернізму. Основні постмодерні тенденції у розвитку мистецтва костюму, як в цілому декоративно-прикладного мистецтва сучасної України - цитатність, фрагментарність, деканонізація, театралізація та інші набували популярності.

4. На динаміку нових художніх пошуків та для виразнішого окреслення специфіки вітчизняної моди вплинув активний розвиток мистецтва костюму в світі. Відповідно розглянуто характерні риси та впливи основних світових осередків моди, серед яких британська, французька, італійська, російська та інші моделі моди.

5. Розглянуті й проаналізовані характерні риси творчості провідних українських модельєрів, будинків моди свідчать, що їх мистецтво є якісно новим етапом розвитку, на якому формуються нові системи культурологічних інтерпретацій. Представники львівської, київської шкіл моди, імена яких відомі за межами України, надають українській моді національних ознак, органічно вписуються у світову моду, все частіше, в тому числі молоде покоління, заявляють про себе в умовах ринкової економіки та відкритості західного світу моди.

6. З'ясовано, що джерельну базу мистецьких розробок одягу складають: природа, історична, національна, соціальна тематика, мистецтво тощо. В цьому переконують наведені зразки колекцій українських модельєрів, відповідно до окреслених джерел.

7. Образно-виражальні засоби творення ансамблевості в костюмі складають форма, пластика, фактура, декор, колорит, які максимально образно і виразно звучать в роботах художників сценічного та виставкового костюму, що дозволяє їх віднести до школи високої моди.

Тенденції моди ХХ ст. в Україні дають можливість зазначити найхарактерніші риси розвитку мистецтва костюму, яке за своєю значимістю поступово виходить на один рівень з класичними видами мистецтва. Костюм і мода суспільно актуалізуються, позначаються подальшими глобалізаційними процесами, технологічними поступами, виявляється їх постмодерністське полістилістичне розмаїття, розширюються сфери творчої діяльності модельєра, поступово завершується формування повного циклу індустрії моди. В художній практиці моделювання костюму, поряд з технологічними та стилістичними експериментами, виокремиться національна тематика, яка надаватиме самовизначеності, образної самобутності вбранню і, модернізуючись, інтегруватиме у світовий простір моди.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Тканко О. Українська мода в контексті соціально-економічних трансформацій кінця ХХ ст. / Тканко О. // Вісник Львівської академії мистецтв. - Львів: ЛНАМ, 2002. - Вип. 13. - С. 120 - 128.

2. Тканко О. Національна індустрія моди в умовах культурно-мистецьких трансформацій 90-х рр. ХХ ст. / Тканко О. // Народознавчі зошити. - Львів: Інститут народознавства, 2003. - Зош. 5-6. - С. 780 - 783.

3. Тканко О. Проблема моди у працях зарубіжних і вітчизняних дослідників / Тканко О. // Вісник Львівської національної академії мистецтв. - Львів: ЛНАМ, 2004. - Вип. 15. - С. 328 - 339.

4. Тканко О. Осягнення національних ознак у творчості сучасних українських модельєрів / Тканко О. // Вісник Львівської національної академії мистецтв. - Львів: ЛНАМ, 2006. - Вип. 17. - С. 345 - 353.

5. Тканко О. Львівська школа моделювання костюму: традиції, здобутки, проблеми / Тканко О. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - Харків: ХДАДМ, 2007. - Вип. 8. - С. 127 - 132.

6. Тканко О. Мода та нова „естетична свідомість” в Україні ХХ - початку ХХІ століття / Тканко О. // Вісник Львівської національної академії мистецтв.- Львів: ЛНАМ, 2007. - Вип. 18. - С. 122 - 129.

7. Тканко О. Джерельна база дизайнерських розробок одягу в сучасній українській моді. Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності / Тканко О. // Альманах. Київський національний лінгвістичний університет. Збірник наукових праць. - Вип. 21. - Київ: Видавничий центр КНЛУ, 2008. - С. 314 - 320.

Інші публікації:

8. Тканко О. Здобутки львівської школи моделювання / Тканко О. // Образотворче мистецтво. - Київ, 2007. - № 2(62). - С. 36-37.

АНОТАЦІЯ

Тканко О. Д. Мистецтво костюму в Україні кінця ХХ - початку ХХІ століття: тенденції, школи, національна специфіка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.06 - декоративне і прикладне мистецтво. - Львівська національна академія мистецтв. - Львів, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню мистецтва костюму в Україні кінця ХХ - початку ХХІ століття - динамічному і складному періоду в українській моді як з історичного, так і соціокультурного, мистецтвознавчого погляду. В цей час почала формуватися професійна національна індустрія моди, визначатися її особливість, поставати когорта модельєрів, творчі здобутки яких - мистецький костюм, став багатим матеріалом для образотворчих досліджень.

Костюм аналізується як синтетичний феномен постмодерної культури в системі декоративно-ужиткового мистецтва, простежуються його основні тенденції розвитку, виявляються художні вартості у творчості модельєрів, взаємозв'язки української моди зі світовою, прогнозуються перспективи розвитку української моди.

Ключові слова: мистецтво, костюм, мода, тенденції, художній образ, постмодернізм, школи моделювання костюму, моделі моди, інфраструктура моди.

Тканко О.Д. Искусство костюма в Украине конца ХХ - начала ХХІ столетия: тенденции, школы, национальная специфика. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06. - декоративное и прикладное искусство. Львовская национальная академия искусств. - Львов, 2008.

Диссертация посвящена исследованию искусства костюма в Украине конца ХХ - начала ХХІ ст. В ней выявлены и критически проанализированы литературные источники данной проблематики, которые условно можно объединить в три группы: общие теоретико-философские, искусствоведческие, узкопрофессиональные.

Исследованный период - наиболее динамичный и сложный в украинской моде как с исторического, так и социокультурного, искусствоведческого взгляда. Индустрия моды Советской Украины, хотя и существовала, но не была национальной ни по циклу производства и реализации, ни по своему содержанию. Только после достижения Украиной независимости начала создаваться профессиональная национальная индустрия моды. Соответственно, определяться особенность украинской моды, формироваться когорта модельеров, творческое достижение которых - искусство костюма - стало богатым материалом для художественных исследований; появляются отечественные торговые марки, брэнды, в информационном пространстве распространились специализированные радио и телепрограммы, издания, участились фестивали моды, художественные акции, конкурсы, специализированные выставки. Интерес к украинской моде и ее создателей заметно вырос.

В Украине продолжают развиваться два ведущих и богатых на традиции центры моды - Львов и Киев, соответственно две школы моделирования костюма - львовская и киевская. Первая отличается богатым историческим наследством и качественной образовательной и проектной базой, вторая - столичным статусом и большими финансовыми возможностями. Среди других городов - Харьков, Одесса, Хмельницкий, Мукачево, Днепропетровск.

Исследуемый период определяется как время наростания динамики постмодернистских тенденций в украинском искусстве, соответственно - переориентации художников, переоценки ими предыдущего опыта. Итогом этого стала смена художественной модели искусства и ее эстетических ориентиров, а именно наличие постмодернистских тенденций, которые прослеживаются и в костюме, как в частности - цитатность, интертекстуальность, мультикультурализм, фрагментарность, сексуальность, деканонизация, гротеск, ирония, театрализация и пр. Костюм анализируется как синтетический феномен постмодернистской культуры в системе декоративно-прикладного искусства, прослеживаются основные тенденции развития, выявляются художественные ценности костюма в творчестве модельеров, взаимосвязи украинской моды с мировой, прогнозируется развитие украинской моды. Определены характерные черты творчества ведущих украинских модельеров, домов мод конкретного периода, свидетельствующих о качественно новом этапе творчества художников костюма, на котором формируются новые системы культурологических, искусствоведческих интерпретаций, ценностных ориентаций. Представители львовской, киевской школ моды, имена которых известны за пределами Украины, придают украинской моде национальных качеств, органически вписываются в мировое пространство моды, все больше, в том числе молодое поколение, заявляют о себе.

На творческие разработки художников костюма вдохновляют такие источники, как природа, историческая, национальная, социальная тематика, искусство и другие. Представлены примеры коллекций украинских модельеров, соответственно определенным источникам, убеждают в этом. Образно-выразительные средства создания ансамблевости в костюме составляют форма, пластика, фактура, декор, колорит, максимально ярко звучащих в роботах художников сценического и выставочного костюма, что относит их к школе высокой моды.

Тенденции моды ХХ ст. в Украине дают возможность определить характерные черты развития искусства костюма выходящих на один уровень с классическими жанрами искусства. Костюм и мода общественно актуализируются, определяются глобализационными процессами, технологическими сдвигами относящих их в постмодернистское полистилистическое разнообразие, розширяющих сферы творческой деятельности модельера, что постепенно ведет к формированию полного цикла индустрии моды.

Ключевые слова: искусство, костюм, мода, тенденции, художественный образ, постмодернизм, школы моделирования костюма, модели моды, инфраструктура моды.

Tkanko O. D. Costume Art in Ukraine of the end of XX - beginning of XXI century: tendencies, schools, national specificity. - Manuscript.

Thesis submitted for Candidate of Arts degree by speciality 17.00.06 - Decorative and applied arts. - Lviv Academy of Arts. - Lviv, 2008.

Dissertation is dedicated to costume art research in Ukraine of the end of XX - beginning of XXI centuries - the most dynamic and difficult period in Ukrainian fashion from historical as well as sociocultural and art critical point of view.

In this period the formation of professional national fashion industry was set, peculiarities of Ukrainian fashion were defined, cohort of designers, whose creative achievement - artistic costume became luxurious material for visual analyses, was formed; domestic trade marks and brands, specialized TV and radio programs, periodicals appeared; various fashion and art festivals, contests and specialized exhibitions became more frequent. Interest to Ukrainian fashion and its artists arose considerably. Costume is analysed as synthetic phenomenon of postmodernism culture in the system of arts and crafts, the main tendencies of its evelopment are defined, art costume values are shown in designer works, interconnection between the Ukrainian and world-wide fashion, prospects of Ukrainian fashion progress are forecasted.

Key words: art, costume, fashion, artistic image, postmodernism, schools, fashion models, fashion infrastructure.

Размещено на Allbest.ru