Екологічна культура як системотворчий чинник природоохоронної безпеки

У четвертому розділі «Феномен екологічної політики в полі екологічної безпеки» йдеться про реалізацію взаємозалежностей екологічної культури і екологічної безпеки в екологічній політиці, про становлення екології основною парадигмою політики. Пропонуються шляхи та засоби вдосконалення державної політики України в галузі розбудови екологічної безпеки та аналізуються їх політико-правові підстави.

Підрозділ 4.1. «Становлення екології основною парадигмою політики» присвячений аналізу динаміки зміни провідних парадигм мислення в суспільстві і визначення класичних політичних предикатів на різних етапах суспільного розвитку. При пануванні економічної парадигми прогресивним є прагнення підвищити рівень споживання якомога більшої кількості людей. З появою екологічної парадигми подібне поводження за певних умов є небезпечним, тому що шкодить здоровому стану навколишнього середовища. Виникає необхідність достовірного критерію визначення провідної парадигми. Критичний аналіз виникнення та становлення екологічної ідеї надає необхідні засновки для вироблення такого критерію. Звернення до реального світу, до коренів, що ідуть у традицію, духовних скарбів суспільства дає можливість формувати нову парадигму, в якій зацікавлене ХХІ століття - парадигму захисту навколишнього середовища.

Важливе значення в розробці довготривалої політики створення екологічної безпеки в Україні має визначення етапів її реалізації в тісному взаємозв'язку з соціально-економічним розвитком. На першому нинішньому етапі, в умовах економічної кризи, коли спостерігається спад виробництва і відчувається дефіцит для країни життєвонеобхідного, екологічна політика в основному має грунтуватися на принципі «не нашкодь». Важливо хоча б припинити процес подальшого руйнування природних комплексів. Основним змістом другого етапу має стати впровадження природоуправлінських і природовідновлюваних проектів. Третій етап має охоплювати період післякризового відновлення і сталого розвитку, сенсом якого стане відновлення природного середовища, екологічна реконструкція.

У підрозділі 4.2. «Державна політика України в аспекті розбудови екологічної безпеки» подається характеристика різних видів (управлінської, плюралістичної і колективної) екологічної політики та обгрунтовується доцільність для України такої моделі екологічної політики, що грунтується на екологічному законодавстві та інституціоналізмі. Щоправда ця модель вимагає певного рівня розвитку громадянського суспільства в масштабі країни і її окремих інститутів.

Аналіз практики вирішення екологічних проблем світовим співтовариством свідчить, що природоохоронне законодавство дедалі більше втручається у сферу політики. І не лише у формі заборон, обмежень, санкцій, надання пільг, а і як підґрунтя забезпечення життєздатного, екологічно безпечного, стійкого розвитку. Це показано в підрозділі 4.3. «Політико-правові основи природокористування та природоохоронної діяльності». Дослідження та узагальнення політико-правових основ природокористування та природоохоронної діяльності свідчать, що до багатьох ознак цивілізованої держави треба додати ще одну, а саме: соціальна і демократична правова держава має стати також і державою екологічною. Екологічний характер правової держави виявляється в тому, що роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у встановленні науково обгрунтованих правил поведінки людини щодо природи. Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов'язковими для виконання та дотримання юридичних норм, які забезпечуються державним примусом у випадку їх невиконання. Окрема увага зосереджується на формуванні екомережі України, що є вагомим політичним актом, спрямованим на забезпечення дійсних основних прав людини, зокрема права кожного громадянина на сприятливе для життя довкілля. Цей процес сприяє подальшій інтеграції України у європейську реальність, в тому числі і політичну; робить цю інтеграцію міцнішою і тіснішою, оскільки ґрунтується на органічній включеності України в сучасну Європу в усіх її контекстах, не тільки політичних та економічних, але й ландшафтно-екологічних.

У підрозділі 4.4. «Екологічна культура як чинник екологічної політики» показано як у полі сучасної екологічної культури вимальовуються такі основні вектори державної політики як урахування тривалих екологічних факторів; пріоритетність екологічної політики у загальній політичній системі держави, перехід від примітивно економічного господарювання до екологічно орієнтованого; максимальне наближення технологічних циклів до вимог біосферосумісності (повне використання ресурсів, залучених до переробки, включення відходів до природних біогеохімічних циклів без їх порушення). Екологічна діяльність, будучи центральним елементом екологічної культури, немислима без екологічних знань і високої екологічної свідомості, без екологічних переконань, установок на екологічно правильну поведінку, екологічних потреб, у першу чергу духовних. Все це є інструментами виваженої екологічної політики для оптимізації взаємодії суспільства з природним довкіллям, розбудови його екологічної безпеки. Пропонується формування своєрідного «кодексу поведінки», що лежить в основі екологічної політики.

Матеріал п'ятого розділу «Екологічна освіта та виховання в Україні як передумови формування екологічної культури» орієнтований на аналіз і узагальнення фундаментальних положень формування екологічної культури в процесі екологічної освіти та виховання. Залучаються дані авторських досліджень, які здійснені для виявлення ефективності екологічної освіти та рівня екологічної свідомості студентів.

У підрозділі 5.1. «Етапи формування екологічної освіти та виховання» наводиться ретроспективний аналіз формування екологічної освіти та виховання і виділяються основні етапи цього процесу:

- навчання і виховання на природі, коли природа є джерелом натхнення, пізнання і майстерності (Демокріт, Сократ, Платон);

- натуралістичне навчання і виховання, в якому природа виступає впорядкованою, доцільно організованою майстернею ( Ж.- Ж. Руссо, Й. Песталоцці, А. Дістервега, К. Ушинського, В. Сухомлинського);

- екологічна освіта і виховання в умовах стрімкої деградації природи (Міжурядова конференція з просвітництва в галузі навколишнього середовища, Тбілісі, 1977 р.);

- екологічна освіта і виховання для забезпечення сталого екорозвитку (матеріали ЮНЕП «Перспективи навколишнього середовища на період до 2000 року і надалі» (1987 р.), Брундтландської комісії «Наше спільне майбутнє» (1987 р.), «Порядку денного на ХХІ ст.» (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), Саміту «Земля-2002» (Йоганнесбург 2002 р.);

- сучасна екологічна освіта і виховання за умов усвідомлення глобальної екологічної кризи і пошуку нових шляхів взаємодії людини і природи (розробки філософів і спеціалістів з педагогіки: М. Кисельова, Ф. Канака, В. Крисаченка, М. Михальченка, М. Хилька, Л. Тарасова).

Наведені етапи надзвичайно різняться за своїми часовими інтервалами та для кожного з них критерієм історичної фіксації послугували ознаки усвідомлення місця і ролі людини в еволюції Всесвіту її екологічної ніші.

У підрозділі 5.2. «Система екологічної освіти і виховання, рівні та напрями розвитку» відзначається, що екологічна безпека як інтегруюча складова національної безпеки залежить від грунтовності знань про природу і дій, спрямованих на збереження і поліпшення навколишнього природного середовища шляхом розумного втручання, а не руйнування його в процесі нераціонального використання.

Аналіз динаміки стану навколишнього середовища України за останні роки показав, що організація системи моніторингу та регулювання якості навколишнього середовища не призводить до видимих наслідків. Очевидне несприйняття екологічних реалій викликане відсутністю розуміння ступеня екологічної небезпеки. Це пояснюється найбільшою мірою відсутністю екологічного мислення і адекватного сприйняття навколишньої дійсності внаслідок недостатньої екологічної освіти та виховання. Сучасна система освіти не дає населенню необхідних знань у галузі екології. Про це свідчить аналіз екологічних прорахунків, коли навіть блискучі інженерні рішення, реалізовані без урахування екологічних вимог, призводять до наслідків, які цілком перекреслюють запланований народногосподарський ефект. Саме відсутність необхідних знань в умовах, коли антропогенні чинники так чи інакше втручаються в усі природні процеси на Землі, в умовах, коли ми ще не навчились передбачати всі, враховуючи й негативні, наслідки своїх впливів на природні процеси, і робить проблему екологічної освіти актуальною і такою, що потребує негайного вирішення.

Пропонується система екологічної освіти, яка передбачає такі рівні екологічних знань:

- форми взаємовпливу людини і довкілля, основні закони природи;

- оцінка конкретної екологічної ситуації і логічний прогноз її розвитку;

- аналіз вірогідного впливу на природу господарського об'єкта і можливих заходів для зниження чи подолання його негативних наслідків;

- екологічний моніторинг, прогнозування, моделювання, екологічна експертиза природно-техногенних процесів.

Визначені рівні екологічної освіти реалізуються за наступними напрямами:

-залучення до пізнання закономірностей розвитку природи, взаємовідносин природи та суспільства;

- постійне надання всім громадянам інформації екологічного змісту, що відображує екологічні реалії регіонів України;

- освіта і виховання на конкретних природно-ландшафтних прикладах, на спеціально відведених для цього природних територіях.

Основна екологічна теза про необхідність раціонального використання природних ресурсів, обумовлена обмеженістю природно-ресурсного потенціалу, ємкістю біосфери, доводить, що суспільство сталого розвитку може функціонувати тільки на базі суттєво відмінних від сучасних споживацьких інтересів і мотивацій діяльності. Звідси витікає нагальна необхідність формування нових уявлень про доцільність потреб і можливостей їх задоволення, яка може бути реалізована засобами екологічних освіти та виховання.

Здійснені у підрозділі 5.3. «Теоретичні та методологічні аспекти екологічної освіти і виховання» дослідження умов і стану екологічної освіти і виховання в Україні дали можливість запропонувати комплексний підхід до інформаційного забезпечення неперервної екологічної освіти, який може бути реалізованим на чотирьох рівнях (всезагальному, шкільному, вузівському, спеціальному) і за трьома напрямами (пізнавальним, моніторингово-інформаційним, заповідним). Специфіка такого підходу базується на принципі «випереджаючого відображення», тобто у свідомості людини має відбуватися постійна оцінка можливих наслідків втручання в природу як безпосереднього, так і майбутнього. Автор вважає, що в сучасних умовах розширення меж бачення у філософії та теорії екологічної освіти є основою зрушень в організації та оновленні змісту всіх рівнів освіти з новими якісними ефектами гуманізації, екологізації в суспільній психології та суспільній ідеології в Україні. Виходячи з цього, здійснено спробу показати через еколого-естетичне виховання шляхи реалізації в житті естетичних норм ставлення людини до природи; визначити, яким чином впливаючи засобами еколого-естетичного виховання, навчити особистість сприймати, оцінювати, відбирати естетичні об'єкти в природі, визначати їхнє місце і роль у цілісному естетичному полі, що включає у себе мистецтво, навколишнє середовище, суспільні відносини; розвивати креативність особистості і суспільства, що стимулює повне, гармонійне і різноманітне фізичне та духовне життя. В еколого-естетичному вихованні природа і мистецтво, естетичне і художнє є двома векторами удосконалення світу і людської природи. Результати еколого-естетичного виховання проявляються у самовдосконаленні людини, соціально-екологічних перетвореннях суспільства, удосконалюванні зовнішнього світу і формуванні внутрішнього світу особистості; усе це в подальшому сприятиме поступовому глибинному поширенню прекрасного в загальнолюдських масштабах, що є важливими елементами формування екологічної культури і в кінцевому підсумку екологічної безпеки.

В роботі констатується, що екологічна освіта та виховання - складна філософсько-світоглядна, соціально-економічна та психолого-педагогічна проблема, змістом якої є формування розуміння сучасних екологічних проблем, виховання відповідальності за стан довкілля, оволодіння навичками етичної поведінки в природі. Такої мети можна досягти лише спільними зусиллями навчальних закладів, державних установ, громадських організацій, окремих громадян.

У підрозділі 5.4. «Аналітико-діагностичні дослідження результатів екологічної освіти та формування екологічної свідомості» подається аналіз результатів досліджень, які дозволяють зробити наступні висновки: студенти економічного профілю усвідомлюють необхідність теоретичної екологічної підготовки в процесі навчання, але одержані програмні теоретичні знання у переважній більшості випадків не пов'язуються з конкретними питаннями охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування. Серед чинників, які негативно впливають на результати навчально-виховного процесу з екологічної освіти, слід назвати такі: недостатність самих знань про механізми функціонування біосфери, щоб управляти ними, чітко уявляти всі наслідки застосування потужних засобів впливу на природу; недостатня кількість навчального часу для предмета «Екологія» в навчальних планах соціально-гуманітарного циклу; питання екології не послідовно, відокремлено відображені в освітньо-професійній програмі за напрямком підготовки «Економіка і підприємництво», матеріали підручників мають поверховий узагальнюючий характер. Існує нагальна потреба у створенні спецкурсу «Економіка природокористування» для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, який сприяв би поглибленню знань студентів відносно механізмів раціонального природокористування, оцінки природних ресурсів, і, відповідно, формуванню екологічного світогляду та екологічної культури. Такий навчальний курс має не тільки забезпечувати узагальнення та систематизацію відповідних знань і вмінь, але й мати яскраво виражену професійну та практичну спрямованість, розвивати широкий спектр естетичних потреб особистості, які задовольняє природа. Не нудне повчання чи залякування екологічними негараздами, а глибоке захоплення гармонією і «мудрістю» природи, вивчення «Екології» як високої науки разом з вихованням ціннісного ставлення до Природи, а не механічне насичення змісту освіти екологічними відомостями й фактами, має стати головним інструментом екологічного навчання. Лише за таких умов можна сподіватися на успіх у справі формування екологічної культури як фундаментальної основи екологічної безпеки держави.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі комплексного і системного вивчення екологічної культури та зумовленої нею екологічної безпеки із врахуванням їхніх людських вимірів. Розроблена у дисертації філософсько-антропологічна концепція екологічної культури як основи екологічної безпеки підтверджує евристичну плідність розгортання нового напряму екологічних досліджень - екологічної антропології.

1. Екологічна культура обумовлює відповідність соціальної діяльності і законів природної цілісності, зокрема, відповідність людської активності і такої якості природного середовища, як його життєпридатність. Наука, техніка, технологія в полі екологічної культури є специфічними способами самовизначення людського буття у його взаємозв'язку з природою в процесі суспільно-історичної практики.

Регулятором екологічної культури виступає екологічна свідомість, а інструментом формування екологічної свідомості є екологічні цінності, історично обумовлені форми зацікавлено діяльного ставлення суб'єктів до об'єктів природи. Екологічна етика створює моральні бар'єри у суспільстві, що забороняють певні дії стосовно природи; передбачає критичне тестування природоохорони на людиновимірність, духовність; виступає свого роду засобом з'ясування абсолютно нових, на перший погляд незрозумілих і непередбачуваних екологічних ситуацій. Екологічна естетика виробляє норми, що відповідають категорії прекрасного у філософській естетиці. Синтез позитивного природоохоронного етнічного досвіду з досвідом реальних перетворень життя визначає якість екологічної культури.

2. Основою інституалізації екологічної культури є її процесуальне (діяльнісне) буття. Рівні екологічної культури або її стан на різних етапах розвитку суспільства найбільш очевидно проявляються у феномені природокористування. В результаті аналізу та дослідження виділяються чотири основні рівні екологічної культури, що відповідають привласнюючому, продукуючому, інноваційному, інформаційному природокористуванню.

3. Першою, найбільш загальною основою дослідження екологічної безпеки, є філософсько-антропологічний підхід. Оцінка екологічної безпеки регіону може бути як якісною, у вигляді оціночної класифікації систем, так і з використанням кількісних показників, які інтегрують критерії екологічної безпеки із урахуванням їхніх антропологічних вимірів: співвідношення теплозабезпеченості і зволоження регіону, демографічні, господарські і соціально-медичні показники, зокрема, щільність населення, стан грунтів, захворюваність населення, тривалість життя, дитяча смертність.

4. Визначено форми загроз феномену екологічної безпеки, тобто різновиди і різноманітні прояви екологічної небезпеки в конкретних умовах. В кожному випадку екологічна небезпека обумовлюється загальними техніко-економічними параметрами системи споживання природних ресурсів і конкретними формами цього привласнення в даному соціально-природному просторі.

5. Передумовою формування теорії екологічної безпеки є загальна теорія безпеки, зокрема національної безпеки. Проте теорію національної безпеки не слід розуміти як універсальну, що розглядає всі види безпек і виробляє єдині принципи захисту в будь-якій сфері суспільного життя. Екологічна безпека розглядається не як складова системи безпеки суспільства, а як інтегратор, здатний, з одного боку, консолідувати суспільство, а з іншого - створити безпечну основу його сталого розвитку.

6. Насильницьке перероблення синергетичної біосферної системи може викликати катастрофічні наслідки для самої людини. Неминучі певні обмеження діяльності, орієнтовані на вибір таких можливих сценаріїв зміни світу, у яких забезпечуються стратегії виживання. Ці обмеження накладаються не тільки об'єктивними знаннями про можливі лінії розвитку об'єктів, але і ціннісними структурами, розумінням добра, краси, самоцінності людського життя, врешті-решт екологічною культурою. В світлі екологічної безпеки моральний бік науки, незалежно від її національного, державного, релігійного чи філософського прояву, стає для вченого засадничо важливим, породжує необхідність синтезу знань і етичних цінностей.

7. У розробці довготривалої політики створення екологічної безпеки в Україні визначено етапи її реалізації в тісному взаємозв'язку з соціально-економічним і людським розвитком. На першому нинішньому етапі, в умовах економічної кризи, коли спостерігається спад виробництва і відчувається дефіцит для країни життєвонеобхідного, екологічна політика в основному повинна грунтуватися на принципі «не нашкодь». Важливо хоча б припинити процес подальшого руйнування не тільки природних комплексів, а і природного потенціалу людини. Основним змістом другого етапу є впровадження природоуправлінських і природовідновлюваних проектів, зокрема проектів з відновлення природного потенціалу людини. Третій етап охоплює період післякризового відновлення і сталого розвитку, змістом якого стає відновлення природного середовища, екологічна реконструкція та інтенсифікація діяльності з розвитку природного потенціалу людини. Характеристика різних видів екологічної політики дає можливість обгрунтувати доцільність для України такої моделі екологічної політики, що базується на екологічному законодавстві та інституціоналізмі. Ця модель вимагає відповідного рівня екологічної культури як передумови розвитку громадянського суспільства в нашій країні і його окремих інститутів.

8. Дослідження та узагальнення політико-правових основ природокористування та природоохоронної діяльності свідчать, що до багатьох ознак цивілізованої держави треба додати ще одну, а саме: соціальна і демократична правова держава має стати також і державою екологічною. Цьому сприятиме формування екомережі України, що є вагомим політичним актом, спрямованим на забезпечення дійсних основних прав людини, зокрема права кожного громадянина на сприятливе для життя довкілля. Цей процес прискорить інтеграцію України у європейський простір, зробить її міцнішою і тіснішою, оскільки ґрунтується на органічній включеності України в сучасну Європу в усіх контекстах, не тільки політичних та економічних, але й ландшафтно-екологічних та еколого-антропологічних.

9. Екологічна безпека як інтегруюча складова національної безпеки залежить від грунтовності знань про природу і дій, спрямованих на збереження і поліпшення навколишнього природного середовища шляхом розумного втручання, а не руйнування його в процесі нераціонального використання. Це в загальному підсумку залежить від рівня екологічної культури. З тези, що суспільство сталого розвитку може функціонувати тільки на базі суттєво відмінних від сучасних споживацьких інтересів і мотивацій діяльності, випливає нагальна необхідність формування нових уявлень про доцільність людських потреб і можливостей їх задоволення, яка може бути реалізована засобами екологічних освіти та виховання.

10. В результаті дослідження умов і стану екологічної освіти і виховання в Україні запропоновано комплексний підхід інформаційного забезпечення неперервної екологічної совіти, який може бути реалізованим на чотирьох рівнях (всезагальному, шкільному, вузівському, спеціальному) і за трьома напрямами (пізнавальним, моніторингово-інформаційним, заповідним). Специфіка такого підходу базується на принципі «випереджаючого відображення», тобто у свідомості людини має відбуватися постійна оцінка можливих наслідків втручання в природу як безпосередніх, так і віддалених у часі. Автор вважає, що в сучасних умовах розширення меж бачення у філософії та теорії екологічної освіти є основою зрушень в організації та оновленні змісту всіх рівнів освіти з новими якісними ефектами гуманізації, екологізації в суспільній психології та суспільній ідеології в Україні.

11. В роботі констатується, що екологічна освіта та виховання - складна філософсько-світоглядна, соціально-економічна та психолого-педагогічна проблема, змістом якої є формування розуміння сучасних екологічних проблем, виховання відповідальності за стан довкілля, оволодіння навичками етичної поведінки в природі, що підтверджено результами досліджень стану екологічної освіти та формування екологічної свідомості серед студентів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

1. Юрченко Л.І. Екологічна культура в контексті екологічної безпеки: Монографія / Л.І. Юрченко. - К.: Вид. ПАРАПАН, 2008. - 296 с.

Статті в наукових фахових виданнях

2. Юрченко Л.І. Екологічна культура як невід'ємна частина сталого розвитку суспільства / Л.І. Юрченко // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ, 2002. - Вип. ХІІІ. - С. 119-123.

3. Юрченко Л.І. Військові аспекти впливу на біосферу. Соціально-філософський аналіз / Л.І. Юрченко // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ, 2002. - Вип. ХІV. - С. 82-87.

4. Юрченко Л.І. Методологічні підходи в дослідженнях екологічної небезпеки / Л.І. Юрченко // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ, 2002. - Вип. ХV. - С. 58-63.

5. Юрченко Л.І. Екологічна безпека як предмет комплексного наукового дослідження / Л.І. Юрченко //Науковий вісник. Серія «Філософія» / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. - Харків: «ОВС», 2002. - Вип. 12. - С. 91-99.

6. Юрченко Л.І. Екологічне виховання та освіта як один із вирішальних факторів регулювання якості навколишнього середовища / Л.І. Юрченко // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2002. - № 561. - С. 206-210.

7. Юрченко Л.І. Технологічний розвиток як передумова економічної, соціальної, та екологічної трансформації суспільства / Л.І. Юрченко // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. - 2003. - № 591. - С. 27-30.

8. Юрченко Л.І. Народонаселення, матеріальна та духовна культура як передумови формування екологічної ситуації / Л.І. Юрченко // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ХВУ, 2003. - Вип. 1 (16). - С. 88-94.

9. Юрченко Л.І. Екологічна безпека України в системі глобальних проблем суспільства / Л.І. Юрченко // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ХВУ, 2003. - Вип. 3 (18). - С. 88-97.

10. Юрченко Л.І. Методологічні основи ідентифікації типів екологічної небезпеки / Л.І. Юрченко // Вісник Національного технічного університету «ХПІ» / Збірник наукових праць. Тематичний випуск «Філософія». - Харків: НТУ «ХПІ», 2003. - № 2. - С. 145-149.

11. Юрченко Л.І. Новітні технології і екологічна безпека держави / Л.І.Юрченко //Науковий вісник. Серія «Філософія» / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. - Харків: «ОВС», 2004. - Вип. 16. - С. 64-71.

12. Юрченко Л.І. Норми і принципи екологічної етики / Л.І. Юрченко, С.О. Огієнко // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ХВУ, 2004. - Вип. 2 (20). - С. 133-145.

13. Юрченко Л.І. Екологічна естетика і екологічна культура / Л.І. Юрченко // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2005. - № 654. - С. 82-88.

14. Юрченко Л.І. Відношення «людина-природа» в сучасних інтерпретаціях / Л.І. Юрченко // Практична філософія. - 2007. - № 1. - С. 85-93.

15. Юрченко Л.І. Формування екологічного світогляду в процесі освіти та виховання / Л.І. Юрченко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. В. Лях. - Вип. 66. - К.: Український центр духовної культури, 2007. - С. 12-21.

16. Юрченко Л.І. Екологічна політика як врахування складних взаємин екологічної культури і екологічної безпеки / Л.І. Юрченко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. В. Лях. - Вип. 70. - К., 2007. - С. 192-200.

17. Юрченко Л.І. Екологічна культура соціально-економічного розвитку / Л.І. Юрченко // Науковий вісник. Серія «Філософія»/ Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ХНПУ, 2008. - Вип. 28. - С. 94-103.

18. Юрченко Л. І. Екологічна естетика навколишнього середовища / Л.І. Юрченко // Науковий вісник. Серія «Філософія»/ Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ХНПУ, 2008. - Вип. 29. - С. 125-130.

19. Юрченко Л.І. Екологічна культура: сутність і необхідність для екологобезпечного розвитку / Л.І. Юрченко // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки», 2008. - № 829, вип. 36. - С. 187-192.

20. Юрченко Л.І. Екологічна культура етносу / Л.І. Юрченко // Політологічний вісник. - К.: «ІНТАС», 2008. - вип. 38. - С.16-28.

21. Юрченко Л.І. Еколого-естетичне виховання як підстава формування екологічної культури / Л.І. Юрченко // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. - Харків: ХАІ, 2008. - №4. - С.144-149.

22. Юрченко Л.І. Екологічні цінності в структурі екологічної свідомості й екологічної культури / Л.І. Юрченко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. В. Лях. - Вип. 78. - К., 2009. - С. 229-237.

Інші статті і тези доповідей

23. Юрченко Л.І. Екологічна політика в соціально-економічному контексті / Л.І. Юрченко // Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики / Зб. наук. праць.-вип. 2(3), 2007. - С.115-121.

24. Юрченко Л.І. Рівень екологічної освіченості та екологічної свідомості студентів економічних спеціальностей / Л. І. Юрченко // Вісник університету банківської справи Національного банку України (м. Київ).- 2008. - №1. - С.140-144.

25. Юрченко Л. І. Взаємозв'язок навколишнього середовища і людини, суспільства та біосфери / Л.І. Юрченко // Вісник Харківського інституту соціального прогресу. Сер.: Екологія, техногенна безпека і соціальний прогрес. - 2002. - Вип.1-(2). - С. 388-394.

26. Юрченко Л.І. Оцінка екологічної безпеки: поняття, проблеми / Л.І. Юрченко // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць. за ред. Даниленка В.Я. - Харків: ХДАДМ, 2002. - № 12. - С. 26-35.

27. Юрченко Л.І. Аналіз та вдосконалення системи управління навколишнім середовищем / Л.І. Юрченко // Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України. Збірник наукових статей. - Харків: Основа, 2001. - С. 122-123.

28. Юрченко Л.І. Система управління навколишнім середовищем в організації як інтеграція економічних та екологічних задач / Л.І. Юрченко // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць Випуск 132. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. - С. 100-104.

29. Юрченко Л.І. «Оцінка екологічної ситуації» як соціально-екологічне поняття / Л.І. Юрченко // Вісник Харківського інституту соціального прогресу. Сер.: Екологія, техногенна безпека і соціальний прогрес.- 2003.-Вип.1-2(3-4). - С. 206-211.

30. Юрченко Л.І. Екологічна сучасність та прогнозування екологічного майбутнього людства / Л.І. Юрченко // Сучасна картина світу: інтеграція наукового та позанаукового знання. Збірник наукових праць. Вип.3. - Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, УАБС, 2004. - С.84-89.

31. Юрченко Л.І. Екологічний аудит як інструмент створення екологічної безпеки держави / Л.І. Юрченко // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Ринкові перетворення в Україні в умовах світових інтеграційних процесів. Зб. наук. праць / НАН України, Ін-т регіон. досл. -Львів, 2005. - вип. 6. - С. 544-549.

32. Юрченко Л.І. Реалізація політики екологічного нормування в планування діяльності підприємств / Л.І. Юрченко // Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України: Збірник наукових статей. - Харків: Фінарт, 2002. - С. 194-195.

33. Юрченко Л.І. Реалізація екологічної політики у плануванні діяльності / Л.І. Юрченко // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління. Матеріали ІІ Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції. - Харків, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 2001. - С. 113-114.

34 . Юрченко Л.І. Місце екологічної культури в становленні ноосфери / Л.І. Юрченко // Матеріали І науково-практичної конференції «Україна наукова - 2001».-Том 9. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. - С. 9-10.

35. Юрченко Л.І. Екологічні аспекти морально-етичного виховання / Л.І. Юрченко // Концептуальні засади модернізації системи освіти в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Харків, 1 лютого 2002 р. / Міністерство освіти і науки України, Нар. Укр. акад. - Х., 2002. - С. 169-172.

36. Юрченко Л.І. Взаємозв'язок суспільства та біосфери Землі / Л.І. Юрченко // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції ”Наука і освіта -2002».- Том 2.- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - С. 24-26.

37. Юрченко Л.І. Моніторингові дослідження як система випереджаючого контролю екологічної безпеки держави / Л.І. Юрченко // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління. Матеріали ІІІ Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції. - Харків, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 2002. - С. 254-255.

38. Юрченко Л.И. Взаимосвязь профессиональной и экологической культуры в процессе формирования специалиста нового поколения / Л.И. Юрченко // Актуальные вопросы совершенствования подготовки конкурентоспособных специалистов в новых социально-экономических условиях: Материалы IХ международной научно-методической конференции 18-20 сентября 2002 г. - Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2002. - С. 10-13.

39. Юрченко Л.І. Формування екологічної культури в процесі екологічної освіти / Л.І. Юрченко // Сборник тезисов трудов международного симпозиума «Межрегиональные проблемы экологической безопасности», 19-21 сентября 2007 г. - Киев-Одесса, 2007. - С. 99.

АНОТАЦІЯ

Юрченко Л.І. Екологічна культура як системотворчий чинник екологічної безпеки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2009.

У дисертації досліджується феномен екологічної культури у широкому діапазоні теоретичних та практичних виявів, а також особливості його генези та формування як чинника становлення екологічної безпеки суспільства. Визначено складові екологічної культури, параметри, рівні її розвитку. Основний акцент робиться на значенні екологічної культури в розбудові екологічної та, в кінцевому підсумку, національної безпеки держави. У зв'язку з цим проаналізовано основні методологічні підходи в дослідженні екологічної безпеки, здійснено її концептуалізацію, розробку методів оцінювання та визначення місця в національній безпеці України. З огляду на міждисциплінарний характер екологічних проблем, в роботі запропоновано стратегію екологічної безпеки соціально-економічного розвитку держави, реалізацію взаємозалежностей екологічної культури і екологічної безпеки в екологічній політиці, методологічні та теоретичні аспекти екологічної освіти і виховання. Розроблено і апробовано авторські моделі формування екологічної свідомості в процесі професійної підготовки фахівців, результати впроваджено в практику вищої та післядипломної екологічної освіти.

Ключові слова: система «людина-природа», екологічна культура, екологічні цінності, екологічна етика, екологічна естетика, екологічна безпека, екологічна політика, екологічна криза, екологічна освіта, екологічна антропологія.

Юрченко Л.И. Экологическая культура как системотворческий фактор экологической безопасности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2009.

В диссертации исследуется феномен экологической культуры в широком диапазоне теоретических и практических проявлений, а также особенности его формирования и развития как фактора становления экологической безопасности общества. Определены составляющие экологической культуры, параметры, уровни, ее значение в обеспечении экологической и, в конечном счете, национальной безопасности страны.

Историко-эволюционный анализ феномена экологической культуры показал, что как специфически человеческий способ адаптации в биосфере она, вместе с тем, является главным средством регуляции отношений человека и биосферы, все более мощным фактором ее самоорганизации. Исходя из динамики мировозренческих взглядов на экологическую культуру, показано, что тот природно-исторический процесс, который упрочил новую форму экологической жизнедеятельности, - на основе экологической культуры, не устранил человека из общего эволюционного процесса. Человек, изменяясь, коэволюционно влияет на ход и направленность эволюции биоты. Делается вывод, что экологическая культура обуславливает соответствие социальной деятельности законам естественной целостности, в частности, соответствие человеческой активности и такого качества естественной среды, как ее жизнеобеспеченность. Раскрыты параметры и структурные компоненты экологической культуры, проанализирована специфика производства, техники, технологии как материальных основ экологической культуры.

Исследование сущности и содержания экологической культуры осуществлено в неразрывной связи с феноменом экологического сознания, которое выступает регулятором экологической деятельности по оптимизации взаимоотношений в системе «природа-общество». Показано, что проблема становления и развития экологической этики как составляющей экологической культуры, состоит в том, чтобы создать моральные барьеры в обществе, которые запрещают определенные действия относительно природы; выступают своего рода инструментом для прояснения абсолютно новых, на первый взгляд непонятных и непредусмотренных экологических ситуаций.

Проанализированы основные методологические подходы в исследовании экологической безопасности, осуществлена ее концептуализация, разработка методов оценки и определения места в национальной безопасности Украины. Результаты свидетельствуют, что первой, наиболее общей основой, которая позволяет творчески использовать разные аспекты исследования экологической безопасности, является философский подход, который обеспечивает единую мировоззренческую платформу и единый методологический базис.

В динамическом процессе постоянного развития общества любой из аспектов национальной безопасности теряет свой смысл в случае непригодности окружающей естественной среды для жизни и деятельности человека. Исходя из этого, экологическая безопасность рассматривается не как одна из составляющих системы безопасности общества, а как интегратор, способный, с одной стороны, консолидировать общество, а с другой - создать безопасную основу его устойчивого развития.

В контексте экологической культуры рассматриваются наука, технология и производство как средства обеспечения экологической безопасности. Человек по уровню своих знаний достиг статуса отрицательного экологического фактора и уже не может руководствоваться ценностно нейтральными научными знаниями. В поле экологической безопасности моральная сторона науки, независимо от ее национального, государственного, религиозного или философского проявления, становится для ученого фундаментально важной, порождает необходимость синтеза знаний и этических ценностей. Предложена стратегия экологической безопасности социально-экономического развития, реализации взаимозависимостей экологической культуры и экологической безопасности в экологической политике.

Исследование условий и состояния экологического образования и воспитания в Украине дало возможность предложить комплексный подход к информационному обеспечению этого процесса, который может быть реализован на четырех уровнях (всеобщем, школьном, вузовском, специальном) и по трем направлениям (познавательном, мониторингово-информационном, заповедном). Специфика такого подхода базируется на принципе «опережающего отображения», когда в сознании человека может происходить постоянная оценка возможных последствий вмешательства в природу как непосредственных, так и будущих. На основе анализа методологических и теоретических аспектов экологического образования и воспитания разработаны и апробированы авторские модели формирования экологического сознания в процессе профессиональной подготовки специалистов, результаты внедрены в практику высшего и последипломного экологического образования.

Ключевые слова: система «человек-природа», экологическая культура, екологические ценности, экологическая этика, экологическая эстетика, экологическая безопасность, экологическая политика, экологический кризис, экологическое образование, экологическая антропология.

Yurchenko L.I. Ecological culture as a basic factor of ecological safety. - Manuscript.

The thesis for the scientific degree of Doctor of Philosophy Sciences. Speciality 09.00.04 - Philosopical anthropology, philosophy of culture. - Skovoroda Kharkov National Pedagogical University. - Kharkov, 2009.

The thesis is dedicated to investigation of the phenomenon of ecological culture as a factor of formation of ecological safety. On the basis of the analysis of methodological approaches in ecological safety research, the conceptualisation was carried out, and the methods of estimation of the place of ecological safety within the system of national safety of Ukraine were developed. The author suggested a strategy of ecological safety as well as the ways of mutual dependence of ecological culture and ecological safety in ecological policy. On the basis of the analysis of methodological and theoretic aspects of ecological education the author developed and proved the models of formation of ecological consciousness in the process of professional training of the specialists. The results were introduced into practice in higher and postgraduate ecological education.

Key words: a man-nature system, ecological culture, ecological value, ecological ethics, ecological aesthetics, ecological safety, ecological policy, ecological crisis, ecological education, ecological anthropology.

Размещено на Allbest.ru