Український портретний живопис ХVІІ-XVIII ст.: історико-іконографічне дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

УДК 7.041.5: 069.4/5

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

УКРАЇНСЬКИЙ ПОРТРЕТНИЙ ЖИВОПИС ХVІІ - XVIII ст.: ІСТОРИКО-ІКОНОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

ПОХОДЯЩА ОЛЕНА БОРИСІВНА

Київ-2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Дмитрієнко Марія Федорівна, Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник відділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Даниленко Віктор Михайлович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії України другої половини ХХ ст.;

кандидат історичних наук, доцент Палієнко Марина Геннадіївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки.

Захист відбудеться 26 грудня 2008 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано «25» листопада 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор Гуржій О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку вітчизняної історії позначений новим розумінням широкого кола явищ і проблем української іконографії, переосмисленням доробку попередників, особливо в царині ідейно-теоретичного підґрунтя. Пропоноване дослідження покликане змістити акценти у вивченні поставленого питання, оскільки назріла необхідність нових наукових підходів, навіть до добре відомих явищ культури і мистецтва.

Актуальність теми зумовлена необхідністю комплексного вивчення портретного живопису ХVІІ - ХVІІІ ст. в Україні, що містить унікальну інформативну базу, увібравши в себе духовні надбання попередніх поколінь і зберігши їх для нащадків. Необхідність висвітлення зазначеної проблеми зумовлена, насамперед, тим, що портретний жанр, актуалізований історичною логікою розвитку суспільства, став відображенням політичного, духовного та культурного життя країни. До закономірного зацікавлення вивченням різних аспектів Української козацької держави та початку пост-козацького періоду цілком логічно додається проблематика іконографії постатей цього визначного періоду нашої історії. Інтерес вчених до образів видатних осіб обумовлений тим, що нащадки хочуть знати своїх предків, які склали славу України в багатьох напрямках її інтелектуального та культурного розвитку. Табу, що існувало у радянські часи на «невигідні» для тодішньої влади розділи історії України, не давало можливості повною мірою розкрити питання, присвячені життю, діяльності тих особистостей, які становлять гордість України, адже серед них - козацькі гетьмани і полковники, відомі політичні та культурні діячі, з іменами яких пов'язано чимало визначних історичних подій країни.

Сучасна історична наука вимагає широкого спектру достовірних артефактів для створення праць про життя і діяльність людей. Науковці потребують вироблення єдиних принципів організації науково-довідкового апарату, зокрема - уніфікації системи складання предметно-тематичних каталогів у державних музеях та приватних колекціях, розроблення досконалої і поетапної методики вивчення портретів, яка б відповідала вимогам часу, враховувала особливості живопису, створеного та зібраного у сховищах на теренах України упродовж значного історичного періоду. Отже, вивчення портретного мистецтва - актуальна проблема не тільки мистецтвознавства, а й історичної іконографії. Хоча протягом ХІХ - ХХ ст. окремі аспекти іконографії знайшли висвітлення у працях деяких вчених і був накопичений певний фактичний матеріал, проте спеціального дослідження, яке б мало комплексний систематизований характер, так і не з'явилося. Поза науковим обігом залишалася велика кількість джерел, зокрема - архівних та іконографічних. Широка іконографічна база ХVІІ - ХVІІІ ст., що представлена колекціями музеїв України, Росії та країн Європи сьогодні дозволяє перейти до ґрунтовного розроблення проблеми розвитку українського портретного живопису ХVІІ - ХVІІІ ст., визначити інформативний потенціал портретів цієї епохи, що є на сьогодні складовою відродження та самозбереження нації.

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається кількома взаємопов'язаними чинниками:

- практично-утилітарними потребами вивчення оптимальних схем досліджень з іконографії, визначення методики вивчення портретного живопису і його значення серед комплексу джерел спецдисциплін;

- вкрай недостатнім розробленням теоретичних та методичних проблем історичної іконографії як спеціальної історичної дисципліни;

- необхідністю введення до наукового обігу зображальних джерел, зокрема - портретів як уже описаних, так і нововиявлених, що допоможе зробити вагомий внесок у розвиток іконографії та надасть інформацію про життєдіяльність людини в певних історичних умовах.

Вищезазначені нагальні потреби вітчизняної історичної науки зумовлюють актуальність і практичну доцільність проведення спеціального та комплексного вивчення іконографічних джерел у світлі нових тенденцій у сучасній свідомості, покликаних опанувати культурну спадщину минулих століть.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з науковими планами відділу спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України - «Науково-методологічні та методичні проблеми спеціальних історичних дисциплін: студії з історії: предмет та основні напрями дослідження» (державний реєстраційний № 0103U000697).

Мета дисертаційної роботи: вивчити твори українського портретного живопису ХVІІ - ХVІІІ ст., переважно з колекцій Національного музею історії України та Національного художнього музею України, здійснити перевірку їх атрибуції на основі архівних матеріалів, а також праць попередників та зображальних джерел - гравюр, книжкової графіки, іконопису та монет, визначити інформаційний потенціал портрета як носія історичної інформації.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких питань:

· проаналізувати та охарактеризувати науковий внесок дослідників, у працях яких розглядаються окремі аспекти розвитку історичного портретного живопису;

· узагальнити методики вивчення історичних портретів та на їх основі, з урахуванням вимог сучасної науки, запропонувати нові, які б могли задовольнити потреби сучасної іконографії та дали можливість розробити прикладні класифікаційні схеми традиційного українського портрета;

· здійснити іконографічний аналіз особливостей українського історичного портретного живопису ХVІІ - ХVІІІ ст., простежити у динаміці його розвиток та формування композиційних та стилістичних особливостей;

· встановити походження портретів, місце перебування та власників;

· з'ясувати функціональне призначення портретів;

· визначити та прослідкувати особливості портретного живопису мистецьких шкіл України;

· дослідити портрети, особливо як специфічне зображальне історичне джерело, розглянути наукові підходи, що дозволяють отримати вагому інформацію історичного значення, здійснити іконографічний аналіз творів паралельно з вивченням біографічних даних портретованих та митців, утилітарного призначення та географії походження полотен;

· продемонструвати можливості методів і методик спеціальних історичних дисциплін для всебічного вивчення портрета ХVІІ - ХVІІІ ст. як історичного джерела, його документальну репрезентативність.

Відповідно до мети роботи постає ряд наукових завдань дослідження:

- виявити особливості портретного живопису в Україні ХVІІ - ХVІІІ ст.;

- показати значення портрета як елемента суспільного життя українців;

- прослідкувати розвиток і його закономірності та визначити етапи формування;

- дослідити інформаційний потенціал і джерельну репрезентативність портрета для історичної науки;

- запропонувати прикладні класифікаційні схеми українського портрета ХVІІ - ХVІІІ ст., що значно полегшують його студіювання.

Об'єктом вивчення є історичні українські портрети ХVІІ - ХVІІІ ст. незалежно від типу, школи, авторства, утилітарного призначення, які перебувають переважно в колекціях НМІУ та НХМУ. Для висвітлення загального стану портретного живопису в Україні залучені до дослідження портрети з інших музейних збірок України, Росії та Європи. Всього розглянуто понад 600 живописних творів, 100 гравюр та 60 мініатюр.

Предметом висвітлення є інформаційний потенціал українського історичного портрета зазначеної доби.

Хронологічні межі дослідження охоплюють ХVІІ - ХVІІІ ст. - один з найважливіших етапів розвитку портретного живопису в Україні, який паралельно з іконописом став провідним. Нижня межа - початок ХVІІ ст., обумовлена українським культурним піднесенням, коли портретний живопис набував самобутніх, демократичних рис. Верхня межа - кінець ХVІІІ, коли портретний живопис після ліквідації Української козацької держави втрачає свою національну самобутність. В окремих випадках з метою визначення відповідних передумов або характеристики тих чи інших процесів, явищ чи подій подаються історичні екскурси, які частково виходять за окреслений хронологічний термін.

Географічні межі дослідження охоплюють всю історичну територію України, включаючи і ті райони, які входили до складу Речі Посполитої та Російської імперії. Відповідно розглядаються мистецькі осередки на території Західної України та Правобережжя - львівський, острозький, почаївський, вінницький; Центральної України - київський, черкаський; Лівобережної України - чернігівський, катеринославський, полтавський, лубенський тощо. Оскільки портретні традиції, особливості певних типів творів, складалися до утворення Української козацької держави, то для пояснення суті певних явищ і реалій автор залишає за собою право там, де необхідно, включати сюжети, що виходять за означені територіальні межі.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, об'єктивного підходу до висвітлення явищ минулого, що базуються на пріоритеті документальних фактів, комплексному використанні джерел. У процесі вивчення були вдосконалені, відповідно до сучасних вимог науки, попередні методичні засади щодо вивчення портретного живопису. В результаті аналітично-практичної роботи автором виділено і застосовано для висвітлення даної теми просопографічний, порівняльно-історичний, історіографічний, техніко-технологічний, візуальний, утилітарний методи. Кожен з цих методів має своє функціональних призначення. Тому всебічну достовірну інформацію можна отримати лише застосувавши комплексний підхід для висвітлення теми.

Наукова новизна роботи визначається такими результатами:

· Вперше у вітчизняній історичній науці, на ґрунті комплексного аналізу образотворчих та архівних джерел, застосовуючи методи уніформології, геральдики, фалеристики та інших спецдисциплін, простежено розвиток портретного живопису в Україні ХVІІ - ХVІІІ ст. та запропоновано класифікаційні схеми, які враховують все розмаїття типів українського портрета.

· Завдяки новим технологіям оновлено методологічну базу, що дозволило провести більш детальне вивчення творів. Залучаючи техніко-технологічні засоби та спираючись на попередній досвід, дисертантка змогла більш адекватно проаналізувати твори. Нові технології дають можливість розглянути порушену тему в новому ракурсі, вивчити живописні шурфи, що надає можливість встановити датування, авторську приналежність та багато інших важливих для дослідження компонентів інформативного поля.

· Зроблено комплексний аналіз портретного живопису як історичного джерела, поряд з вивченням суто мистецтвознавчих аспектів; твори розглядаються у контексті історичних подій, біографій портретованих і митців. Висвітлюється велике значення історичної «географії» творів, місця виникнення, здійснюється розкриття особливості образів з урахуванням психологічної характеристики портретованих, їх уподобань та соціального походження.

Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає, насамперед, у тому, що її основна частина і різнопланові додатки стануть у нагоді фахівцям з іконографії під час розроблення методик для вивчення історії створення портретів, просопографічних рис портретованих, відтворення попередніх мистецьких традицій.

Однією з найважливіших прикладних галузей застосування результатів вивчення є мистецько-історична реконструкція. Результати виконаної роботи мають сприяти творчим працівникам кіностудій, театрів, музеїв, реставраторам, художникам, скульпторам і письменникам у відтворенні історичної дійсності, зокрема - достовірних зображень представників різних верств населення України ХVІІ - ХVІІІ ст. Вивчення багатої палітри історичних портретів надасть інформацію для знавців геральдики, уніформології, меблярства, зброєзнавства, вивчення старих традицій, культових обрядів, побуту тощо. Дисертаційну роботу можна використовувати у загальних працях з історії живопису України, дослідженні історії пам'яток живопису, створенні музейних каталогів, експозицій та виставок. Іконографічні розвідування автора стали науковою базою під час підготовки виставки в НМІУ, на якій представлені усі атрибутовані родинні портрети Рєпніних та їх друзів із зруйнованого родинного маєтка в Яготині.

Тема дисертаційної роботи спрямована на вивчення та популяризацію українського портретного живопису ХVІІ - ХVІІІ ст. як історичного джерела. Розроблено основні методологічні засади вивчення портрета, які нададуть можливість проводити його атрибуцію.

Праця має кілька основних функціональних призначень:

1. Введення до наукового обігу великого комплексу різнопланового, багатоінформативного матеріалу.

2. Розроблення методики дослідження портретного живопису, що допоможе надалі в його атрибуції.

3. Представлення атрибутованих портретів на виставках та в експозиціях.

4. Проведення наукової класифікації та типологізації портретного живопису, що дозволяє використати роботу як методичний та інформативний посібник для широкого кола науковців та студентів, а в подальшому - успішного студіювання багатьох проблем спецдисциплін.

Результати дисертаційної роботи є значним кроком до вирішення проблеми, пов'язаної із соціальною і виховною функціями мистецтва, розвитку гуманістичних ідеалів суспільства, що втілювалися у портретному живописі. Простежені та виявлені особливості історичних портретів, на нашу думку, допоможуть глибше зрозуміти вплив суспільно-політичного життя на розвиток українського портретного живопису ХVІІ - ХVІІІ ст. Вивчення портретного живопису заповнить прогалини в історичній іконографії та надасть можливість мати більш повне уявлення про цей жанр живопису, його місце та значення у житті українського народу. Робота відкриває перспективу підвищення інтересу істориків до української історичної іконографії та має сприяти появі нових комплексних розробок з даної проблематики.

Наукова апробація. Дисертацію обговорено на засіданні відділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України.

Основні результати, положення і висновки дослідження знайшли своє відображення в доповідях та повідомленнях на 9 наукових музейних та всеукраїнських, міжнародних та ін. конференціях різного рівня: «К. Розумовський і культурна розбудова Лівобережної України в період Гетьманщини» (Чернігівський історичний музей ім. В.В. Тарновського, 2000), Науково-практична конференція за результатами науково-дослідної роботи (НМІУ, 2001); «Музейна справа та музейна політика в Україні ХХ ст.: до 135-річчя від дня народження М. Біляшівського та 125-річчя від дня народження Д. Щербаківського» (Музей українського народного декоративного мистецтва, 2002); Науково-практична конференція (НМІУ, 2003); «До історії формування зібрання Чернігівського художнього музею» (Чернігівський художній музей, 2003); Науково-практична конференція (НМІУ, 2003); «К. Розумовський - останній гетьман Лівобережної України» (Батуринський історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця», 2003); «Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні» (Науково-дослідний центр «Часи козацькі», Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, 2003); «Ханенківські читання» (Музей мистецтв Б. та В. Ханенків, 2004); «The Cossack culture in Ukraine” [Козацька культура в Україні] (США, м. Коді, Buffalo Bill Historical Center, 2006); Міжнародна конференція культурного обміну під патронатом Rotary Foundation (США, м. Шерідан, 2006); «Дворянські садиби як осередки культурно-мистецького і духовного життя ХІХ - початку ХХ ст. (до 230 - річчя заснування Качанівської садиби» (Національний історико-культурний заповідник «Качанівка», 2007).

Основні положення та висновки дисертації викладено в 13 наукових статтях, 7 з яких - у фахових виданнях, визначених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена специфічністю теми і підпорядкована її меті, завданням, хронологічним межам та характеру вивчення. Вона побудована за хронологічно-проблемним принципом, складається із вступу, чотирьох розділів (4 підрозділів), висновків, переліку використаних джерел та літератури (276 позицій). Повний обсяг роботи становить 383 сторінки, із них 199 сторінок основного тексту. Особливе значення в роботі надається функціональним додаткам (15 додатків: 14 додатків з ілюстраціями (400 позицій, с. 223-349) та додаток - біографічний словник художників (150 позицій, с. 350-383), що значно доповнюють і конкретизують зміст основної частини та дають можливість зорово уявити надану в тексті інформацію.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дослідження, окреслено хронологічні і територіальні межі роботи, сформульовано мету і завдання; охарактеризовано використану наукову методологію і методи, зазначено наукову новизну та практичну цінність дисертації. Уточнено базисний понятійний апарат іконографії.

Перший розділ - «Наукова розробка теми: історіографічний огляд та джерельна база» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. - «Стан розробки проблематики з іконографії» розглянуто етапи наукового вивчення теми. У розробленні зазначеної проблематики проводився аналіз наукових праць за хронологічним принципом. Виокремлено 4 основні етапи.

Перший охоплює XVII - ХVІІІ ст., особливий тим, що більшість авторів були свідками досліджуваних реалій або використовували свідчення і перекази очевидців. Взяті до уваги твори української полемічної літератури філософів, богословів. З опублікованих наративних джерел залучені матеріали С. Величка (1704), П. Алепського (1653), М. Ханенка (1727-1753), Г. де Боплана (1640), П. Мюнца (1781-1783).

Другий етап припадає на ХІХ ст. - 20-30 рр. ХХ ст., коли іконографічний метод став застосовуватися під час вивчення портретного живопису в Західній Європі та Україні. Розглянуті праці українських і зарубіжних науковців. Австрійський історик мистецтва М. Дворжак (1874-1921) першим запропонував модель, в якій історичний розвиток мистецтва розглядався як відображення духовного життя суспільства, тобто - своєрідне історичне джерело.

Вітчизняні науковці поступово почали розглядати портретний живопис як джерело історії вже з кінця ХІХ ст., професійно застосовуючи його для історичних визисків. Одними із перших вітчизняних науковців, які серйозно зайнялися іконографією і зробили певний внесок у вивчення зображальних пам'яток культури на межі ХІХ - ХХ ст., - слід вважати Є. Кузьміна, Ф. Буслаєва, Н. Кондакові, О. Лаппо-Данилевського, К. Широцького.

Першими українськими істориками, які усвідомили значення іконографічного матеріалу в історичних розвідках, були О. Лазаревський, Ф. Лебединцев, В. Антонович, О. Стороженко, В. Горленко, Д. Сапожніков, І. Крип'якевич, М. Голубець, Д. Бантиш-Каменський, В. Модзолевський, М. Грушевський, Д. Яворницький, М. Костомаров. Перші серйозні спроби зібрати, дослідити та популяризувати портретний живопис в Україні зробили Й. Оссолінський та О. Батовський у м. Львові (Оссолініум, 1817), у Києві - Ф. Ернст та Д. Щербаківський (Музей старожитностей, 1919-1925).

Третій етап вивчення. Хвиля поглибленого вивчення портретного живопису в контексті україно-російських відносин розпочалася в післявоєнні роки, з кінця 50-х рр. ХХ ст. Триває розгляд мініатюри як історичного джерела (О. Сідоров, О. Свирін, О. Арциховський та ін.). Пожвавлення науковців було пов'язане із виданням «Історія українського мистецтва» у 6-ти томах (1965-1970). Питання наукової класифікації історичних джерел, у тому числі -зображальних, продовжили В. Стрельський (1961), І. Крип'якевич («УІЖ», 1967 р.). З кінця 60-80 рр. ХХ ст. розпочалося глибоке наукове вивчення портретного живопису одночасно із спробою систематизувати його за утилітарним призначенням. Так, знавець портретного живопису А. Жаборюк класифікував портрети на культові (ікони-портрети, натрунні, ктиторські, донаторські), світські, портрети “парсунного” письма (парадні козацькі, донаторські, міщанські) та народну картинку-портрет. Паралельно з ним львівський дослідник українського портрета В. Овсійчук пропонує розподіл на епітафіяльні, натрунні, світські (з ХVІ ст.) та парадні (з другої половини ХVІІ ст.) портрети. Вдалу спробу класифікувати портретний живопис Російської імперії зробила Т. Яблонська (1978). Значний крок до систематизації портретного живопису зробили автори Словника польських митців (Slownik artystow polskich, 1975). Вчені зупинялися і на окремих типах портретів: М. Гемборович студіював сарматський портрет (60-ті роки ХХ ст.), А. Ришкевич присвятив працю груповому портрету (1961). О. Овчинникова (1955) та С. Мордвинова (1985) прослідкували розвиток парсуни тощо.

Надалі протягом кількох десятиліть у сфері історичного джерелознавства тривали дискусії щодо різних систем вивчення іконографії та класифікації джерел. Автори цих публікацій виходили переважно з принципу видового поділу, за змістом та походженням. Серед цих праць слід виділити спеціалізовані ґрунтовні монографії Л. Пушкарьова (1975), І. Ковальченка (1979), присвячені проблемі класифікації історичних джерел.

Український портретний живопис найбільш фундаментально вивчений та представлений у ряді наукових праць Г. Логвина (1967, 1990), В. Овсійчука (1985, 1996), М. Гемборовича (1962, 1969), Я. Запаска (1974), Д. Степовика (1982), П. Білецького (1968, 1973), П. Жолтовського (1978) та В. Рубан (1984, 1990). Останній етап у розвитку історіографії із зазначеної теми - пострадянський. М. Левицька, В. Александрович, О. Сидор, Д. Семенюк присвятили окремі праці вивченню львівського художнього осередку (1994 - початок 2000-х років), Я. Бондарчук - острозького (2002). В. Бескорса розглянула портретний живопис в загальному контексті історичного розвитку української художньої культури ХVІІ - ХVІІІ ст. (2005).

Проведено глибокий історичний аналіз з питань іконографії працівниками Інституту історії України НАН України у посібниках “Вспомогательные исторические дисциплины: Историография и теория” (1988) та “Специальные исторические дисциплины” (1997). В окрему групу іконографічні твори також виділяє і відомий спеціаліст у цій галузі С. Шмідт (1997). В історіографічному огляді простежується чітка тенденція щодо певної уваги до іконографії як складової СІД.

Підрозділ 1.2 - «Особливості джерельної бази дослідження». У роботі досліджено і використано понад 600 живописних портретів, 100 гравюр та 60 мініатюр. Переважно ці твори походять з фондів НХМУ та НХМУ, однак для ідентифікації історичних постатей залучені портрети, гравюри, мініатюри, твори сакрального мистецтва з інших музеїв України, Росії та країн Європи.

У процесі написання роботи вивчено 11 фондів з 4 архівів Києва. Це документи, в яких зосереджено інформацію про місце створення та перебування портретів, їх власників та інші історичні артефакти. Найбільша кількість матеріалів, яка надає відомості про походження творів, їх власників та іншу важливу інформацію, зосереджена в архівах НМІУ (ф. № Р-1260, оп. № 1) та НХМУ (спр.: № 7/131, № 8/135, № 11/143, № 15/134). Для розроблення проблематики залучені архівні матеріали Центрального державного історичного архіву України у Києві (ф. 51, оп. 3) та Інституту рукопису НБУВ НАН України (ф. 10, спр. 5135 - 5136, 17338; ф. № 12, спр. 36, 114; ф. 251, спр. 14). Особливо інформативним виявився рукопис праці В. Модзалевського «Старовинний український портрет» (біографічні написи), в якому він прослідкував історію походження портретів з біографічними даними про портретованих з родини Стороженків, Сулим, В. Дунін-Борковського, Родзянок, П. та І. Романовичів, Жоравок, А. Стаховича та С. Солонини (ф. № 12, оп. 36). Крім нововиявлених джерел використані вже введені до наукового обігу іконографічні та документальні джерела ХVІІ - ХVІІІ ст., а саме: малюнки іноземних художників Ле Преса, А. Ван Вестерфельда, Гейслера та І. Георгі. Вагомим внеском у розвиток іконографії став випуск кількох довідкових праць Д. Ровинського, які містять графічні зображення з анотаціями до них (1884-1889). Одним з найповніших іконографічних джерел, що містить кілька сотень портретів вельмож, є 5 томне видання великого князя Миколи Михайловича „Русские портреты ХVІІІ и ХІХ столетий” (СПб., 1907-1916). Цінними опублікованими джерелами є музейні каталоги та путівники експозицій та виставок, також взяті до уваги автором дисертації. Проаналізовані різновидові матеріали джерельної бази є достатньо репрезентативними і змістовними для реалізації поставленої мети та вирішення основних завдань дослідження, зокрема - введення вперше до наукового обігу значного блоку іконографічної інформації. Використане розмаїття іконографічних джерел сприяло атрибуції портретного живопису та відтворенню загальної картини його розвитку.

Іконографічна джерельна база ХVІІ - ХVІІІ ст. включає оригінальні та копійні портрети, гравюри, мініатюри та зображення історичних осіб в іконописі. Характерною особливістю їх є інформативність та змістовність. Цінністю портретів цієї доби є відповідність зображеного до реальності, а кожна річ, відтворена на полотні, містить конкретну інформацію про портретованого, час, в якому він жив, про соціальне середовище. На відміну від інших видів джерел (літературних, речових) портрети містять інформацію, закодовану в певних зорових образах. Використання інформації зображальних джерел дає змогу історикові дослідити та проілюструвати певні історичні факти. Визначення окремого портрета як елемента певної суспільної системи з позиції історизму - необхідна умова для подальшого аналізу, розуміння загального та особистого у формі та змісті джерела.

В дисертації розглянуто загальні види іконографічних джерел ХVІІ - ХVІІІ ст.:

1. Оригінальні твори. Портрети, писані з натури, є надійними і найбільш достовірними історичними джерелами. Іконографія цих творів представлена зображеннями усіх верств населення: козацької старшини, польської шляхти, міщан, духовенства, просвітників, народних ватажків, вихідців з народу. Тут представлено різні мистецькі школи України, що дає можливість прослідкувати розвиток українського портретного живопису ХVІІ - ХVІІІ ст. та відзначити його художні особливості. Найбільший відсоток оригінальних творів серед ктиторських портретів (портрети Д. Єфрємова, М. Миклашевського, Т. Лишні, П. Полуботка, Г. Гамалії), ікон-портретів («Покрова») та портретів духовенства (портрет Дмитрія Долгорукого).

2. Копії. Використання копійних портретів дає можливість заповнити прогалину втрачених та знищених оригінальних творів. У Західній Європі, зокрема - Голландії, а згодом (з ХVІІ ст.) на території України заможні родини почали створювати портретні галереї у своїх палацах, що призвело до появи великої кількості скопійованих портретів та портретів-образів (портрети гетьманів, виконані Васьком, С. та Ф. Землюковими).

3. Іконопис. Досить важливим для вивчення іконографії є іконопис ХVІІ - ХVІІІ ст., який, у дусі часу, містив зображення майже усіх верств населення: козацької старшини та російських царів (Лівобережна та Центральна Україна), міщан та представників польської шляхти (Західна Україна), що тепер дає змогу використати їх для атрибуції історичних портретів («Покрова», «Розпяття», «Страшний суд»). Крім того, що в іконопис вводилися портретні зображення, тут зображалися різні історичні події: Переяславська Рада, боротьба з татарами та уніатським засиллям та ін. (художники Самуїл, Й. Іванович, В. Реклинський, І. Рутковича, Ю. Шимонович). 4. Гравюра. Книжкова графіка. Гравюра для дослідників збільшує коло іконографічних визисків, тому що традиція використовувати граверні зображення для написання портретів та як книжкову ілюстрацію була широко розповсюджена в ХVІІ - ХVІІІ ст. (Л. Тарасевич).

5. Мініатюра створювалася в традиціях різних мистецьких шкіл та становить зображення переважно осіб з аристократії (В. Боровиковський).

Другий розділ - «Атрибуція історичних портретів» - присвячений висвітленню комплексу методик та процедур, що дозволяють провести всебічне дослідження твору для вирішення цієї проблеми. Методологія наукового дослідження дозволяє отримати об'єктивно точну інформацію у визначенні функціонального навантаження, взаємодії об'єктивно-суб'єктивних факторів. Основними методами визначено:

1. Порівняльно-історичний - один з головних у дослідженні. Він передбачає вивчення широкого спектру іконографічного матеріалу: портретів, ікон-портретів, гравюр, мініатюр, стінопису, тобто - різного роду джерел, що містять портретні зображення.

2. Художній - є продовженням порівняльного. Перш за все виявляються зорові очевидні ознаки художньої манери автора, вказуються особливості колористичної гами та інші індивідуальні ознаки твору.

3. Історіографічний передбачає вивчення літописів, оповідань, щоденників, листів, бібліографічного матеріалу для підтвердження відповідності зовнішності портретованого словесним описам, збір інформації про особу та сам портрет.

4. Утилітарний (структурно-функціональний) дозволяє визначити утилітарне призначення портретів, їх функцію в суспільстві, що дає змогу встановити їх походження і місце створення.

5. Візуально-просопографічний включає просопографічне «зчитування» інформації, яка «надходить» з гербів, одягу портретованого, навколишнього антуражу та написів на портреті. Важливо знати характерні риси особистості зовнішності, характеру, біографічні дані, що буде трактувати психологічний фон портрета та розкривати сутність образу портретованого.

6. Техніко-технологічне дослідження дозволяє зробити глибокий науковий аналіз полотна, додатково розкрити широкий спектр питань: встановлення мистецької школи, датування, підтвердження оригінальності полотна та ін. Технологічні методи дослідження поділяються на ті, що руйнують (фізико-хімічні методи дослідження), і такі, що не пошкоджують полотно (візуальні та мікроскопічні дослідження) та живописний шурф.

Отже, тільки після комплексного аналізу, використання всіх методів дослідник може з упевненістю визначитися з головними питаннями атрибуції: встановленням оригінальності твору, імені портретованого, датуванням твору, авторством, живописною школою і твердити про його оригінальність.

Третій розділ - «Історичний портрет як особливий вид зображального джерела» складається з двох підрозділів. Історичний портрет розглядається у взаємозв'язку із загальними соціокультурними процесами епохи та культурно-історичним розвитком України в ХVІІ - ХVІІІ ст.

Підрозділ 3.1. - «Мова портретного зображення». У розкритті образу важливу роль відігравали міміка, жести, одяг та супутні атрибути. Відтворенню художніми засобами соціального походження особи та особливостей характеру портретованого присвячене «розшифрування» специфіки портретного живопису. Доведено, що жодна річ на портреті не зображалася “для краси”, а ретельно продумувалася художником під час її відтворення. Соціальне походження портретованого, його стан у суспільстві передавалися через навколишні предмети, нагороди, герби, меблі та одяг. Якщо це портрет донатора, то обов'язково біля нього були зображені культові речі - хрест, Святе письмо (портрет М. Миклашевського), фундатор тримав модель церкви в руках або церква зображалася на другому плані у віконній проймі (портрети Дмитрія Ростовського, А. Киселя). Козацька старшина, відповідно, зображалася з атрибутами влади - булавою, перначем (портрети Б. Хмельницького, І. Мазепи). Підрозділ 3.2. - «Прикладна класифікація портретного живопису» присвячений розробленню класифікації історичного портрета XVII - XVIIІ ст. Зроблено спробу виділити основні складові жанру, за якими слід поділяти або класифікувати портрети:

1. За утилітарним призначенням: культові (ікони-портрети, портрети-тези та панегірики, донаторські (ктиторські), епітафіальні, вотивні, труменні портрети), світські (родинні, придворні портрети, кабінетного типу; “агітаційні”, лицарські; інтимні; мініатюри).

2. За формою виконання: парадні, напівпарадні, камерні портрети та мініатюра.

3. За композиційною побудовою: парні, групові портрети, автопортрет; чоловічі, жіночі, дитячі портрети; портрети-типи та портрети-картини; карикатурні та костюмовані портрети.

4. За соціальним походженням та професійними навичками портретованих: охоплює увесь існуючий спектр портретного живопису в Україні, представляючи різні соціальні верстви - від представників царських родів та вищого духовенства до селян. Розподіляються за такою градацією: царські (портрети Петра І, Павла І, Катерини ІІ, Єлизавети Петрівни) та королівські портрети (портрети Яна ІІ Собеського, Сигізмунда ІІІ, С. Баторія); портрети шляхти: магнати, дворяни, графи, князі, тобто - представники вищих верств населення (портрети Розумовських, Рєпніних, Сулим, Милорадовичей, Бутовичів, Вишневецьких, Денисків, Потоцьких, Я. Тарновського, Сапег, І. Канецпольського тощо); портрети міщан поширені з ХVІІ ст. як у православних, так і в уніатських колах (портрет дідича Михайловича з с. Чайкова Радомишльського повіту в шлюбному одязі); духовенство. У зображенні представників духовенства ХVІІ - ХVІІІ ст. виділимо дві тенденції. Одна - традиційна, характеризується продовженням типажів канонічного парадного портрета української парсуни (портрети Димитрія Ростовського, Петра Могили). Друга - суб'єктивно-інтимна: розкриття суті людини через підкреслення деякої її замкненості, відчуження від буття. До цієї групи, як правило, відносимо поясні портрети або портрети на три чверті (портрети Руцького, Феофана Прокоповича, Мелетія Смотрицького, Лазаря Барановича); козацький портрет - один з найбільш поширених в Україні ХVІІ ст., панував над усіма портретними типами навіть після скасування козацтва, до середини ХІХ ст. (портрети Б. Хмельницького, Д. Апостола, І. Самойловича, І. Скоропадського, Л. Полуботка, П. Конашевича-Сагайдачного та ін.). Образ рядового козака найглибше розкривається в картинах “Козак-Мамай”; народний портрет. Портрети в Україні залишалися прерогативою заможних верств суспільства, тому в цей період бували лише поодинокі зображення селян. На межі ХVІІІ та ХІХ століть кількість селянських портретів зростає (художник В. Тропінін. «Дівчина з Поділля»).

5. За технікою та манерою виконання. У ХVІІ - ХVІІІ ст. український портретний живопис увібравши європейські мистецькі стилі, став самобутнім. У Західній Україні панував сарматський портрет, у Лівобережній та Центральній Україні - портрет парсунного типу.

6. За живописними школами виконання та часом написання творів. У ХVІІ ст. утвердилися національні художні школи, які, як і раніше, переважно знаходилися при монастирях. Головними мистецькими осередками стали Львів та Київ, куди прямували навчатися провінційні майстри. Відмічено, що живописні школи Лівобережжя підтримували тісні зв'язки з Росією. На портрети західноукраїнських майстрів значно вплинуло європейське мистецтво. Після приєднання галицьких та буковинських земель до складу Австрійської імперії у 1774 р. митці одержували освіту у навчальних закладах Відня, Кракова, Рима, переважно заснованих на засадах католицизму. Виокремлено головні мистецькі осередки ХVІІ - ХVІІІ ст.: 1. Мистецькі школи території, що була під владою Речі Посполитої, школи Західної України та Правобережжя (галицькі, волинські, у т.ч. - жовківський, львівський, почаєвський, острозький осередки): О. Білявський, В. Кліковський, Й. Пічман, Ф. Веселовський, Даміан, Казимір, В. Петрахнович, М. Скрицький, І. Крузевал, К. Олександрович, М. Петахнович-Мораховський, Ю. Радивиловський, В.Стефанофський, Ш. Чехович, Я. Шванковський, Ю. Шимонович, С. Яблонський, Л. Брендель, Ш. Богушевич. 2. Мистецькі школи Центральної України (київські, черкаські): Алімпій Галик, Ф. Бальцеровський, О. Іркліївський-Перехрестенко, Д. Красовський, Г. Маляренко, А. Погорецький, Самуїл. 3. Мистецькі школи Лівобережної України (слобожанські осередки, чернігівська, полтавська, катеринославська): Й. Іванович, В. Реклинський, А. Полуботок, Яким, Д. Вишневецький.

7. Класифікація за хронологією: 1. Портрети давньої Русі та середньовіччя (до початку ХVІ ст..) (книжкова мініатюра, храмовий живопис). 2. Портрети періоду становлення української нації (ХVІ - ХVІІ ст.). Поява та розвиток стаціонарного портрета. 3. Портрети ХVІІІ - початку ХІХ ст., у часи боротьби українського народу за свою автономію. Злет та падіння самобутнього українського живопису. 4. Портрети ХІХ ст., коли Українські землі перебували у складі Росії, Польщі та Австрії. Цей період характеризується втратою самобутності українського портретного живопису та пануванням академічних течій.

Запропонована класифікація дала можливість за результатами конкретних досліджень зробити комплексний аналіз розвитку українського портретного живопису та інформативного потенціалу кожної із запропонованих складових.

Розділ 4. - «Портрет як іконографічне джерело в системі спеціальних галузей історичних знань». Автором розглянуто історичні портрети ХVІІ - ХVІІІ ст. у якості важливого іконографічного джерела. Системний аналіз іконографії дає можливість висвітлити її взаємодію з іншими спецдисциплінами. Це вимагає детального розроблення теоретичних і методологічних засад. Аналітичні методи під час дослідження передбачують, перш за все, встановлення типу іконографічної схеми, джерела сюжету. Досліджуючи іконографію у взаємозв'язку з рядом історичних галузей стають у нагоді методичні засади в контексті міждисциплінарних комплексів, а саме:

1. Історіографія. Історична література надає вербальну (через текст) та зорову (ілюстративний матеріал) інформацію і є для іконографії важливим історичним джерелом основних закономірностей розвитку портретного живопису. 2. Символіка. Символізм, закладений у портретному живописі ХVІІ - ХVІІІ ст., змушує звернутися ще до символіки, яка допоможе розтлумачити певні зображення. Виділено 3 символічні вираження ідейного змісту, вивчення яких дозволяє розкрити ідейний зміст полотна: канонічний символізм (приховане значення природоподібних елементів зображення, їх міфологічно-релігійний зміст), конвенційний (відповідає свідомо усталеним правилам тлумачення) та метафізичний (асоційований) символізми. 3. Емблематика допомагає розтлумачити зміст гербів на портретах шляхти, козацької старшини, епітафіальних та алегоричних зображеннях (І. Мігура «Панегірична гравюра на честь гетьмана І. Мазепи», 1705 р.). 4. Геральдика також стає у нагоді під час атрибуції портретів. Герб ідентифікує людину навіть у випадку, коли особу не встановлено (портрети П. Полуботка, Й. Вільчепольського, І. Чорниша.). 5. Генеалогія дозволяє робити висновки про зміни в соціальній стратифікації суспільства, а портрети з родинних збірок є джерелами для цієї науки. 6. Атрибутика досліджує зовнішню атрибутику влади, що засвідчує її легітимність. Клейноди, атрибути козацької влади, відображені в іконографії ХVІІ - ХVІІІ ст., дають чітку інформацію про посади. Парадні та камерні репрезентативні портрети гетьманів, полковників, воєвод, царів супроводжувалися атрибутами влади. 7. Зброєзнавство наділене властивостями ідентифікувати портретованого з певною верствою. Присутність зброї на портреті - ознака військового рангу портретованого, відповідність певному соціальному прошарку. Шабля - атрибут парадних та напівпарадних портретів козацької старшини, польської шляхти, царів, осіб на російській службі. Іконографія козацької старшини надає інформацію про шану до шабель: турецького (портрет М. Миклашевського), ординки (портрет Г. Гамалії), «орла» (портрет В. Кочубея), козацько-угорського (портрет О. Острозького) типів. 8. Просопографія більше постає у вигляді генеалогії, що досліджує спеціальні, але численні генеалогічні джерела, родословні розписи, допомагає встановити соціальний стан, розкрити характер, звички, уподобання, рід занять портретованого. 9. Ономастика, антропоніміка вивчають імена людей (прізвища, прізвиська), що встановлені при атрибуції полотен. Живопис народних майстрів (серія творів «Козак Мамай») надає інформацію для розділу антропоніміки - демінутивів (прізвисько), псевдонімів, криптонімів (таємні імена). Сюжети «Козак Мамай» були популярними на усіх тренах України і найбільш важливими в цьому дослідженні. 10. Архівознавство слугує для наукових визисків про створення, походження та місцеперебування портретів, власників, художників - усього, що стосується історії полотна. 11. Хронологія дала можливість датувати події, пов'язані з портретом. Методики хронології допомогли класифікувати портрети за певними ознаками та встановити хронологічні рамки написання портрета, визначитися з віком портретованого. 12. Геортологія вивчає свята як складову світового культурного надбання. Виявлено, що в історії портретного живопису частим явищем було написання портрета до конкретної події, свята: весілля (портрет дідича села Чайкова Житомирської обл. Михайлівського), нагородження, коронації (портрет Катерини ІІ), відкриття нових або оновлених храмів, храмових свят (портрети М. Миклашевського, Т. Лишні). 13. Палеографія та герменевтика. Написи на портретах змушують вчених піднімати архівні документи або порівнювати написи з ідентичними на інших творах для встановлення їх достовірності (портрет А. Полуботок). Встановлено: іноді написи робили після написання портретів на зворотному боці для полегшення ідентифікації особи. Їх писали на портретах донаторів (портрет Д. Єфремова), натрунних портретах (портрет Гаспара) та єпітафіальних («Епітафія на честь В. Кочубея та І. Іскри»). 14. Медальєрика та фалеристика. Портретний живопис ХVІІ - ХVІІІ ст. представляє широку палітру нагород Речі Посполитої та Російської імперії і несе унікальну інформацію про історію орденів, нагрудних медалей, відзнак, значків, металевих знаків, виготовлених на честь подій чи видатної особи (портрети В.М. та М.І. Рєпніних). Медальєрика та фалеристика дають інформацію для атрибуції особи. 15. Уніформологія надає достовірну інформацію про відповідність костюму соціальній верстві - козацької старшини, міщан, князів, селян, допомагає встановити військовий ранг та звання, приналежність до роду військ.

Визначено, що базою для дослідника портретного живопису є комплекс методів історичних дисциплін, з якими він повинен бути обізнаний, а саме - генеалогією, геральдикою, уніформологією, ономастикою, архівознавством, медальєрикою, фалеристикою, архівознавством тощо.

У «Висновках» подано найважливіші результати дослідження, окреслено перспективу подальшого розроблення теми та узагальнено у таких положеннях, що виносяться на захист:

1. У вітчизняній історіографії тема розвитку українського історичного портрета ХVІІ - ХVІІІ ст. до цього часу не ставилася як самостійна, цілісна та комплексна. Тому існують лише поодинокі праці, в яких розглядалися тільки окремі аспекти цього процесу чи окремі твори. Більшість джерел як іконографічного характеру, так і письмового залишалися поза увагою науковців і вперше введені до наукового обігу в представленій дисертаційній праці.

2. Вивчення історичного портрета як специфічного історичного джерела вимагає розроблення методики його вивчення, яка і була запропонована автором. Серед методів та процедур наукової атрибуції - історичне просопографічне дослідження, художній аналіз твору, метод наукового порівняння (залучення до порівняння усієї можливої іконографічної бази: аналогії портретів, гравюр, мініатюр, ікон-портретів з різних музеїв та приватних збірок України, Росії та Європи), супровідних архівних документів. Усі наведені методи становлять єдине ціле для наукової атрибуції історичного портрета як джерела інформації і можуть застосовуватися саме для українського живопису. Під час атрибуції портретів стають у нагоді методи дослідження таких наук, як архівознавство, історіографія, ономастика, уніформологія, зброєзнавсто. Іконографічне джерело, в даному випадку - портрет, потребує під час вивчення художньо-візуального та техніко-технологічного досліджень, врахування здобутків психології та релігієзнавства, що надасть можливість більш повної атрибуції полотен та виявлення додаткових пластів інформації.

3. Аналізу портретів, визначенню їх інформаційного потенціалу для історичної науки сприяє прикладна класифікація, розроблена автором. Запропоновано поділ портретів за утилітарним призначенням, за формою, за соціальною приналежністю, манерою передачі образу, художніми та іншими ознаками, що надалі дало можливість вивчати історичний портрет за мистецькими типами, застосовуючи спецдисципліни.

4. В історичній іконографії ХVІІ - ХVІІІ ст. автором виділено два основних напрямки розвитку портретного живопису - культовий та світський. Культовий живопис: донаторські (ктиторські) портрети, ікони-портрети, епітафії, портрети-тези та панегірики, вотивні та труменні портрети. Портрети культового призначення допомагають розкривати соціальну та родову належність зображених осіб. Світський живопис складається з родинних, придворних портретів, портретів кабінетного типу; “агітаційних”, лицарських; мініатюр. Створюючи портрети світського характеру, митці мали більше можливостей для розкриття психологічного стану та соціальної приналежності портретованого. На усіх теренах України створювалися галереї родинних портретів, що містили зображення друзів та відомих людей України (портретні збірки Рєпніних, Розумовських, Потоцьких, Вишневецьких, Полуботків, Бутовичів тощо). Особливого поширення набув тип картини-портрету «Козак Мамай».

5. Визначено позитивний вплив європейської культури на українське мистецтво, що позначилося на якісному рівні портретного живопису, кращі взірці якого є шедеврами світового значення. З кінця ХVІ ст. портретний живопис почав займати провідні позиції в українському мистецтві. У ХVІІ - ХVІІІ ст. він став найулюбленішим жанром живопису в Україні і на нього припадає значна кількість творів, що знайшла своє місце як у родинних маєтках, так і в храмах, що свідчить про їх надзвичайну популярність серед усіх верств населення.

6. Встановлено, що головними детермінантами, які викликали зміни і визначали напрям та стиль розвитку історичного портретного живопису, були західноєвропейські культурні взаємозв'язки, фінансова можливість населення та функціональне призначення творів. Визначну роль у розвитку портрета відігравала церква, навколо якої зосереджувалися мистецькі осередки. Однак при цьому, на загальному фоні змін портретний живопис зберігав самобутність.

7. Міжнародні політичні та культурні відносини безпосередньо впливали на розвиток української іконографії ХVІІ - ХVІІІ ст. та визначили побутування нових форм портретного живопису, розповсюджуючи зображення україно-польських та російських вельмож.

8. Історичний живопис ХVІІ - ХVІІІ ст. знаменує переломний етап в історії портретного живопису в Україні. Історичний портрет назавжди позбавився застиглих форм, запозичених із середньовіччя, та став самобутнім у відображенні дійсності. Особливу увагу портретист приділяв як зовнішності, так і одягу портретованого, який обов'язково відповідав становищу людини у суспільстві. Костюмованого портрета, як такого, ще не існувало і це повинні враховувати дослідники.

9. Доведено, що переважна частина іконографічних пам'яток цього періоду представляє полотна, замовлені знаними і заможними родами України для своїх домівок, із зображеннями видатних осіб епохи, а також членів родини. Саме для цього періоду характерною є поява родинних колекцій, в яких серед прижиттєво писаних портретів з'явилися і копії з інших родинних зібрань. Замовляли портрети народних улюбленців та героїв, культурних та церковних діячів. В історичній українській іконографії є випадки створення портретів і не надто заможних людей, прізвища яких невідомі, тому їх іменували по батькові або за ім'ям чоловіка (портрет Саранчихи).

10. Під час дослідження виявлено величезне значення методів різних спеціальних історичних дисциплін у процесі з'ясування широкого інформаційного потенціалу портрета. Вперше в українській історіографії здійснено аналіз історичного портрета в контексті системи СІД як історичного джерела. Специфіка історичної української іконографії ХVІІ - ХVІІІ ст. полягає у її взаємозв'язках з рядом інших історичних дисциплін відповідно до зображень на самому портреті - геральдикою, генеалогією, уніформологією, медальєрикою, зброєзнавством, просопографією, символікою, фалеристикою, емблематикою, які, у свою чергу, необхідні для атрибуції історичного портрета, з'ясування місця портретованого у суспільстві, його родової належності.

іконографічний портретний живопис історичний

Основні положення дисертації викладено автором у фахових виданнях

1. Історичні портрети кінця ХVІІ - ХVІІІ ст. у збірці Національного музею історії України: іконографічний огляд // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. праць / На пошану академіка НАН України В.А. Смолія - Число 5. У 2-х част. - К: НАН України. Ін-т історії України, 2000. - Част. 1 - С. 191-200.

2. Географія походження та придбання портретів Національного музею історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. праць. /До 65-літнього ювілею Інституту історії України НАН України 1936 - 2001 рр.: - Число 5 - К: НАН України. Ін-т історії України, 2001. - С. 246-264.