Творча діяльність "Українського театру міста Львова – Львівського оперного театру" (1941-1944 рр.) в контексті історії національного сценічного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ

ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМ. М. Т. РИЛЬСЬКОГО

УДК 792.03 (477.83 - 25) “1941/1944“

ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ “УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ МІСТА ЛЬВОВА - ЛЬВІВСЬКОГО ОПЕРНОГО ТЕАТРУ” (1941-1944 рр.) В КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

Спеціальність 17.00.02 - театральне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

МАКСИМЕНКО Світлана Михайлівна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого Міністерства культури і туризму України

Науковий керівник: академік Академії мистецтв України,

кандидат мистецтвознавства, професор

Пилипчук Ростислав Ярославович,

радник ректора Київського національного

університету театру, кіно і телебачення

ім. І. К. Карпенка-Карого

Офіційні опоненти: член-кореспондент Академії мистецтв України,

доктор мистецтвознавства,

Гайдабура Валерій Михайлович,

заступник генерального директора з

творчих питань Національного академічного

драматичного театру ім. Івана Франка

кандидат мистецтвознавства

Волицька-Зубко Ірина Василівна,

старший науковий співробітник

Інституту народознавства НАН України

Захист відбудеться 26 вересня 2008 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.02 Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Грушевського, 4

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Грушевського, 4

Автореферат розіслано 22 серпня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства О. В. Зінич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За роки державної незалежності України відбулося чимало зрушень у розкритті та вивченні невідомих сторінок національної культури. Протягом майже півстоліття ми мали обминання та замовчування багатьох імен, подій, явищ. Вилучення їх із загального контексту української історії спричинилося до загрозливих проваль, спотворень, фальсифікацій.

Після років заборон, безпідставних звинувачень процес національного відродження повернув із забуття творчість українських митців сцени періоду Другої світової війни. В межах офіційної радянської історіографії їх імена були “забуті”, сторінки біографії згаданого періоду зумисне викреслені з загальнокультурного контексту. Лише за умов державної незалежності виникла можливість і необхідність об'єктивного наукового дослідження та висвітлення цієї теми на основі закритих раніше документів, джерел, свідчень.

Діяльність драматичного сектору “Українського театру міста Львова - Львівського оперного театру” (далі УТЛ - ЛОТ) у 1941 - 1944 рр. (який по суті у складі трьох інших секторів: опери, оперети, балету був самостійною творчою одиницею) до сьогодні комплексно не досліджена в українському театрознавстві. Його практика (кульмінацією цього процесу стала національна прапрем'єра трагедії “Гамлет“ В. Шекспіра в перекладі М. Рудницького у 1943 р.) була не лише продовженням пошуку нової моделі українського модерного театру, розпочатого Лесем Курбасом на початку 20-х рр. ХХ ст., а й трагічним завершенням цього етапу в Україні у першій половині ХХ ст. Драматична сцена УТЛ - ЛОТу в умовах бездержавності виконувала функцію не лише мистецької, а й суспільно-політичної інституції. Тому її митці переслідувались тоталітарними владами. Наслідки тих ідеологій ще й зараз утруднюють конструктивний науковий діалог серед європейських країн-сусідів. Досi в бiльшостi найновiших вітчизняних праць, виданих уже в роки державної незалежностi України, спостерiгаємо, з одного боку, наявність атавізмів радянської ідеології (“викреслений” з бiографiї митцiв перiод їх дiяльностi в роки Другої свiтової вiйни); з іншого - появу популярних видань, які хибують на відсутність аналізу, але розраховані на швидке формальне заповнення існуючої наукової ніші. Окремі статті сучасних українських театрознавців стосовно знакових вистав драматичного сектору УТЛ - ЛОТу (“Тріумф прокурора Дальського” К. Гупала та “Гамлет” В. Шекспіра) не дають цілісної характеристики творчого доробку колективу та його митців у контексті мистецьких, філософсько-естетичних, методологічних пошуків українського театру першої половини ХХ ст.

Драматичний сектор УТЛ - ЛОТу з його вербальною домінантою сценічної виразності в умовах Другої світової війни став могутньою ідеологічною інституцією, котра діяла легально в умовах німецької окупаційної влади, але й усупереч її інтересам.

Сьогодні неможливо розглядати драматичне мистецтво УТЛ - ЛОТу без з'ясування історико-культурологічного, соціо-політичного та ідеологічного контекстів особливостей регіональної політики німецької окупаційної влади в Галичині періоду Другої світової війни. У роботі, побудованій на археографічному опрацюванні великих документальних масивів, проаналізовано творчу діяльність провідних митців драматичного сектору УТЛ - ЛОТу методом “мікроісторичної” концепції. Такий детальний підхід до аналізу творчості митців згаданого колективу у 1941 - 1944 рр. дає підстави відкинути надумані звинувачення у їх колабораціонізмі. У роботі досліджено взаємовпливи та взаємозв'язки різних театральних шкіл, які об'єднались у складі драматичного сектору УТЛ - ЛОТу 1941-1944 рр., створивши власну театральну концепцію з урахуванням мистецьких пошуків українського театру першої половини ХХ ст.

Проблемна ситуація виникла внаслідок розбіжності поміж актуальними вимогами українського театрознавства та практичною відсутністю сучасних системних досліджень з цієї теми. Окремі монографії та спогади колишніх учасників гурту, видані 15 - 20 років тому в діаспорі, та грунтовні дослідження В. Гайдабури, присвячені театрам окупованої України (ТОУ), не вичерпують означеної проблеми, потребують конкретизації, корективів та доповнень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає тематиці фундаментальної науково-дослідної роботи кафедри театрознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (“Історія українського театру”), кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені І. Франка [“Культурно-мистецькі процеси в Галичині першої половини ХХ ст. (джерела, еволюція, інкультурація)”; шифр: КТ- 28 Ф].

Мета і завдання дослідження. Мета - розкрити характер діяльності драматичного сектору УТЛ - ЛОТу 1941 - 1944 рр. та проаналізувати творчий доробок провідних майстрів його сцени в контексті суспільно-політичної ситуації періоду Другої світової війни.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- зібрати та опрацювати архівні документи, історичні, епістолярні матеріали, газетні, журнальні публікації 1941 - 1944 рр.;

- опрацювати комплекти афіш, програмок, світлин;

- систематизувати та реконструювати театральний виробничий календар УТЛ - ЛОТу;

- виявити характер творчої діяльності гурту в умовах окупованого німцями Львова;

- з'ясувати стильові, методологічні, художньо-естетичні особливості творчості провідних митців театру;

- визначити місце УТЛ - ЛОТу в контексті національного та загально-європейського культурологічних процесів першої половини ХХ ст.

Об'єктом дослідження є діяльність драматичного сектору УТЛ - ЛОТу (1941-1944).

Предмет дослідження є художньо-стильові, методологічні особливості творчості провідних майстрів драматичного сектору УТЛ - ЛОТу у сценічних втіленнях національної, світової класичної і сучасної драматургії.

Методи дослідження. Робота базується на загальних науково-дослідних принципах історизму: системному, історично-порівняльному, герменевтичному методах та елементах семіотично-структурного аналізу. Вiд загального - до конкретного, вiд “макроiсторичних” до “мiкроiсторичних” аспектiв - саме така концепцiя, актуальна в сучасній iсторiографiї, видається у даному дослідженні найбiльш прийнятною. “Антропоцентрична” модель виявляється універсальною в аналізі та оцінці творчості провідних майстрів сцени колективу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у виведенні принципово нових положень про предмет дослідження, а також у розширенні, уточненні відомих раніше фактів.

У дисертаціїї вперше в українському театрознавстві:

- систематизовано та реконструйовано театральний виробничий календар “Українського театру міста Львова - Львівського оперного театру” 1941 - 1944рр.;

- виявлено соціо-суспільний феномен драматичного сектору УТЛ - ЛОТу в контексті особливостей регіональної політики німецької окупаційної влади 1941 - 1944 рр.;

- зібрано та опрацьовано архівні документи, історичні, епістолярні матеріали, газетні, журнальні публікації 1941 - 1944 рр.;

- опрацьовано комплекти афіш, програмок, світлин;

- з'ясовано стильові, художньо-естетичні та методологічні особливості творчої лабораторії провідних митців “Українського театру міста Львова - Львівського оперного театру”;

- визначено місце УТЛ - ЛОТу в контексті національного та загально-європейського культурологічних процесів першої половини ХХ ст.

Уперше в українському театрознавстві здійснено системне дослідження сценічної діяльності драматичного сектору УТЛ - ЛОТу в соціо-політичному та культурологічному контексті часу.

Практичне значення одержаних результатів визначається новизною та комплексним пiдходом до висвiтлення вказаної проблеми. Фактичний матерiал, основнi положення та висновки дисертацiї повертають творчий доробок провiдних дiячiв національної сцени в контекст нової iсторiї українського театру 1-ї половини ХХ ст. Вони можуть бути використані при подальшому написаннi наукових праць, пiдручникiв, навчальних програм та спецкурсiв з iсторiї новітнього українського театру.

Апробація результатів дисертації. Дисертацiя обговорювалась на засiданнi кафедри театрознавства Київського нацiонального унiверситету театру, кіно і телебачення iм. I. Карпенка-Карого. Окремi результати дослідження використано під час семінарів та лекцій з театральної критики на кафедрі театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка. Основні положення дисертації висвiтлено на наукових конференцiях, конгресах, а саме:

Наукова конференцiя, присвячена 85-рiччю Нацiонального академiчного українського драматичного театру iм. М. Заньковецької (Львів, 2002р.);

V Мiжнародний конгрес українiстiв (Чернiвцi, 2002 р.);

Мiжнародна науково-теоретична конференцiя “Лесь Курбас i Одеса” (Одеса, 2003 р);

ХVI сесiя Наукового товариства iм. Шевченка (Львів, 2005 р.);

Міжнародна наукова конференцiя “Україна у Другiй свiтовiй вiйнi” у Iнститутi гуманiтарних i соцiальних наук Нацiонального унiверситету “Львiвська полiтехнiка”(Львів, 2005 р.);

Звітна наукова конференція Львівського національного університету ім. І.Франка (Львів, 2006 р.);

Звітна наукова конференція Театрознавчої комісії НТШ (Львів, 2006 р.);

Звітна наукова конференція Львівського національного університету ім. І.Франка (Львів, 2007 р.);

Наукова конференція “Нове в курбасознавстві. Мій Курбас” в Державному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса (Київ, 2007 р.).

Звітна наукова конференція Львівського національного університету імені І.Франка (Львів, 2008 р.)

Наукова конференція “Художня культура і політика. Актуальний діалог” у Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса (Київ, 2008 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у десяти статтях, у тому числі: у трьох наукових журналах, двох збірниках наукових праць, двох наукових вісниках.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, списку використаної літератури і п'яти додатків. Повний обсяг дисератціїї становить 335 с., у тому числі список використаних джерел (352 найменування) - 25 с., додатки (А, Б, В, Д, Е) - 86 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, наукову новизну дослідження, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, наукове і практичне значення результатів, наведено дані їхньої апробації, кількість публікацій за темою дисертації, подано структруру роботи.

У Розділі першому “Історіографія та джерела” здійснено огляд та аналіз літератури і джерел, присвячених темі, обгруновано методи дослідження.

У підрозділі 1.1. “Огляд зарубіжних джерел” проаналізовано першоджерела та діаспорну літературу, дослідження російською, польською, німецькою мовами, використані у роботі.

У підрозділі висвітлено науковий внесок видатного українського театрознавця Валеріяна Ревуцького (Ванкувер, Канада), зокрема, проаналізовано його праці, присвячені діяльності драматичного сектору УТЛ - ЛОТу. Розглянуто дослідження відомих польських театрологів З. Рашевського, Б. Коженєвського, С. Марчака-Оборського, Я. Гери, Е. Красінського, Б. Древняка, А. Висінського, М.-К. Мацеєвської, А.-К. Кунерта, Я. Тшналда, П. Горбатовського та ін. До кола опрацьованої літератури увійшли діаспорні видання мемуарів та спогади колишніх акторів УТЛ - ЛОТу.

Уперше опрацьовано документи Генерального Губернаторства 1941 - 1944 рр. [за допомогою стипендiї Каси iм. Юзефа Мяновського Польської академiї наук (PAN) та Осередку дослiджень античних традицiй (ОВТА) Варшавського унiверситету пiд науковим керiвництвом проф. Єжи Аксера в Архiвi нових актiв (ААN); Iнститутi національної пам'ятi (IPN) та у Театральному музеї Варшави]. Вивчено матеріали наукових конференцiй сучасної Європи з питань культури в роки Другої свiтової вiйни у книгозбірні бібліотеки Варшавського університету (BUW): дослідження польських істориків театру у спеціалізованих виданнях журналу “Pamietnik Teatralnу” (1- 4, 1963, 1997) та статті в наявних комплектах періодичних видань: “Gazeta Lwowska” (1941 - 1944), “Czerwony Sztandar” (1941, 1944), “Odrodzenie” (1946); документи періоду німецької окупації у Державному архіві Львівської області.

Підрозділ 1.2. ”Огляд вітчизняних джерел” містить огляд україномовних джерел та літератури, присвячених діяльності драматичного сектору УТЛ -ЛОТу (1941 - 1944). Проналізовано праці, які з'явилися за роки державної незалежності України: від циклу радіопрограм, статей, досліджень явища театрів окупованої України (ТОУ), відкритого В. Гайдабурою (1990 - 1998), - до окремих книжок О.Паламарчук (1996), С. Шнерха (2001), О. Ноги (2006); праць сучасних дослідників театру Б. Козака, М. Гарбузюк.

Джерелами для вивчення творчої діяльності драматичного сектору “Українського театру міста Львова - Львівського оперного театру” стали матеріали львівської преси 1941-1944 рр.: “Львівські вісті”, “Краківські вісті” (тижневики та щоденні випуски), “Наші дні” (місячник), які зберігаються у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України та Науковій бібліотеці ЛНУ імені Івана Франка (там само опрацьовано комплект театральних афіш УТЛ - ЛОТу); мемуарна література, архіви В. Левицької та С. Гаруха (зберігаються на кафедрі театрознавства та акторської майстерноcті ЛНУ імені Івана Франка), спогади колишніх акторів гурту. В основі роботи - документи архіву УСБУ у Львівській області, Управління інформаційних технологій УМВСУ у Львівській області, Державного архіву Львівської області. Там, зокрема, опрацьовано такі фонди: Документи губернаторства Дистрикту Галичина (Ф. Р.-35); редакції української газети ”Львівські вісті” - щоденної газети для Дистрикту Галичина, м. Львів (Ф. Р.-51); особовий фонд “Яворський Євген - професор, заступник редактора української газети “Львівські вісті” (Ф. Р.-52). У Києві в Центральному державному архіві громадських об'єднань зберігаються окремі документи на заявлену нами тему: Ф.1. - Відділ пропаганди та агітації (1940 - 1967). Опрацьовані також комплекти афіш та програмок з Музею театрального, музичного та кіномистецтва України (Ф. “П”: “Український театр міста Львова - Львівський оперний театр”).

Найбільш грунтовні названі вище дослідження, не підкріплені документальною базою, не можуть претендувати на вичерпність висвітлення проблеми. Тому аналіз творчого доробку драматичного сектору УТЛ - ЛОТу опирається на фактаж закритих раніше для дослідників театру історичних джерел: документів, матеріалів, спогадів, публікацій, які дозволяють грунтовніше заглибитись у проблему, дають можливість конкретизувати та аналізувати творчий доробок як окремих його митців, так і діяльність творчого колетиву драматичного сектору УТЛ - ЛОТу як соціо-культурного феномену.

У Розділі другому ”Особливості регіональної політики німецьких нацистів стосовно діячів культури в Галичині” вперше в українському театрознавстві на основі документальної бази розглядається важливий соціо-політичний, історичний, ідеологічний контексти особливостей регіональної політики нацистів стосовно діячів культури на території Генерального Губернаторства (1941 - 1944). З'ясовані обставини діяльності митців УТЛ - ЛОТу періоду Другої світової війни знімають підозри стосовно колабораціонізму цих митців (безпідставних, як засвідчили опубліковані матеріали кримінальної справи Й.Стадника з архіву УСБУ та А. Петренка з фондів ДАЛО, що поданий у додатку Е), їх “роботи на ворога“ та інших ідеологічних кліше, навіяних радянською ідеологією.

У сучасній Україні необхідність переосмислення та створення нової історіографії, позбавленої ідеологічних догм та цензурних заборон, була зініційована “згори” провідними вітчизняними та зарубіжними українознавцями, істориками: Володимиром Косиком, Романом Кирчівим, Олегом Романівим, Михайлом Ковалем, Наталією Антонюк, Ярославом Грицаком та ін. Наше дослідження виходить за межі театрознавства, входячи у сферу соціології, культурології. Адже ЛОТ у роки Другої світової війни став центром громадського, політичного, культурно-освітнього, мистецького життя західноукраїнського регіону.

У різних регіонах окупованої фашистами України ця політика була різною: від жорстокого придушення будь-якого вияву національної ідентичності в “Райсхскомісаріаті Україна” (на чолі з гауляйтером Еріком Кохом, якого німці вважали “другим Сталіним”) - до показної лояльності стосовно галичан губернатора Генерального Губернаторства Галичини Ганса Франка. У розділі, побудованому на масиві документальних баз та сучасних історіографічних концепцій, доводиться:

політика німецької окупаційної влади стосовно діячів культури в Галичині була облудною грою з українцями;

функціонування у Львові УТЛ - ЛОТу було зумовлене прагматизмом нацистів, які вважали український театр дешевою відпочинковою індустрією для німецьких вояків;

німецька окупаційна влада не враховувала могутнього націотворчого впливу драматичного театру на суспільно-громадянську свідомість корінного населення.

Розділ доповнений додатками фінансової, ділової документації 1941 - 1944 рр. з фондів Архiву нових актiв у Варшавi (Archiwum Akt Nowych w Warszawie - ААN).

У Розділі третьому “Організаційна структура “Українського театру міста Львова - Львівського оперного театру“. Драматичний сектор” йдеться про організаційні, кількісні, якісні параметри драматичного сектору, який складався з професіональних драматичних акторів - вихідців зі Східної та (в більшості) Західної України. Тому перед режисурою ЛОТу стояло завдання подолати творчо-естетичні проблеми різнорідноcті шкіл драматичного сектору, сформованого в екстремальних обставинах війни, у короткі терміни. Засобами сценічного мистецтва на сцені УТЛ - ЛОТу утверджувалась їдея державної соборності (тут широко ставились твори як наддніпрянської, так і галицької драматургії), неподільності українського народу (у полінаціональності основного складу драматичної трупи) та європейськості його культури (виставами УТЛ - ЛОТу однаково захоплювались українські та іноземні глядачі й журналісти, фахівці театру).

У Розділі четвертому “Режисура та основні вистави драматичного сектору “Українського театру міста Львова - Львівського oперного театру” проаналізовано репертуарну політику театру та методом “мікроісторичної” концепції (через заглиблення у конкретизацію фактів, уточнень, індивідуальний спосіб мислення, особливості поведінки та творчості постановників, методології іх творчості) висвітлено діяльність В. Блавацького (від 1942 р. - директора й мистецького керівника ЛОТу), Й. Стадника, Й. Гірняка, О. Яковліва, І. Іваницького, Б. Паздрія, П. Сороки.

У розділі, присвяченому усім учасникам режисерського процесу драматичного сектору ЛОТу, висвітлено, зокрема, творчу та адміністративну працю Володимира Блавацького (1900, м. Коломия - 1953, Філадельфія, США) в “Українському театрі міста Львова - Львівському оперному театрі” (1941-1944). Цей період став завершальним і найбільш творчо насиченим етапом творчості митця в Україні.

Серед здійснених режисером драматичних вистав (в яких виступав і як актор) виділено знакові: трагедію “Батурин“ за Б. Лепким, комедію “Скупар“ Ж. Б. Мольєра, драми “Земля“ за новелами В. Стефаника, “Тріумф прокурора Дальського” К. Гупала та “На полі крові“ Лесі Українки. У них В. Блавацький прагнув максимального заглиблення в лiтературну першооснову, як актор велику увагу придiляв зовнiшньому, пластичному малюнкові ролi. Вiд зовнiшнього до внутрiшнього - таким був його метод роботи над роллю. Хоча митець нiде не декларував себе творчим учнем Курбаса, але у знакових ролях Юди (“На полі крові“ Лесі Українки) та Гамлетi (в однойменній трагедії В. Шекспіра) критики вiдзначали характерну “партитуру” його пальцiв: тонких i виразних. Отже, зовнiшнiй пластичний малюнок ролi (згадаймо “психологiчний жест” у практицi великого росiйського актора М. Чехова, “бiомеханiку” В. Мейєрхольда, сценiчне “перетворення” Леся Курбаса) як вияв внутрiшнього стану персонажа, був важливим компонентом у створенні сценiчного образу. Професiональна зрiлiсть митця Блавацького, яка досягла свого апогею в ЛОТі, загострила у майстровi сцени найбiльш унiкальну рису акторського обдарування: трагедiйне свiтосприйняття, котре проявиться у творах Шекспiра, Лесi Українки, Стефаника.

Серед музичних постав В. Блавацького (зокрема, опер, які не є предметом цього дослідження) у розділі аналізуються й особливості режисерської концепції трьох оперет, які були здійснені митцем: “Паганіні” Ф. Легара, “Пташник з Тиролю” К. Целлера та “Лилик” Й. Штрауса. У них режисер i актор В. Блавацький вводить прийоми драматичного театру: поєднання реалістично-психологічної природи існування акторів (за рахунок залучення у виставу досвідчених драматичних акторiв: Й. Гiрняка, Б. Паздрiя, С. Стадникової) із музикальною та хореографічно-пластичними характеристиками персонажів, жвавим темпо-ритмом.

Як керівник УТЛ - ЛОТу, В. Блавацький створив колектив професiоналiв, якому не було рівних в тогочасній Європі. Як досвiдчений органiзатор театральної справи, Блавацький зумiв поставити роботу театру так, що формально ЛОТ, працюючи на кошти з міського бюджету німецької влади, обслуговував в основному українського глядача, формуючи не лише його високі театральні смаки на кращих зразках національної драматургії, а й піднімав дух спротиву німецьким окупантам.

Режисерська, акторська діяльність видатного театрального діяча кінця ХІХ - першої половини ХХ століття Йосипа Стадника (1876, с. Валява, тепер Польща -1954, Львiв), зокрема, в “Українському театрі міста Львова - Львівському оперному театрі” (1941 - 1942 рр.) до сьогодні грунтовно не дослiджена в українському театрознавствi. У розділі реконструйовано викреслений з бiографiї видатного театрального дiяча лотівский період, який був “невідомий” раніше.

За неповний рiк працi: вiд 19 липня 1941 до 1 червня 1942 р. Й.Стадник здiйснив на драматичній сцені УТЛ - ЛОТу п'ять постав: “Запорожець за Дунаєм“ С. Гулака-Артемовського, “Ой, не ходи, Грицю“ М. Старицького, “Украдене щастя“ І. Франка, “Циганський барон“ Й. Штрауса та “Циганське кохання“ Ф.Легара. Названі вистави пiдтвердили як високий професiоналiзм режисера (котрий не дивував новаторством, але забезпечував стабільний достойний професіональний рівень вистав усіх жанрів: від драми до оперети), так i мобільність драматичного сектору ЛОТу (частина з них сформувалась під впливом Стадника: I. Рубчак, С. Стадникова, Л. Кривицька, В. Блавацький та iн.). Хоча названi вистави не були прапрем'єрами (режисер ставив їх ранiше у мандрiвних театрах Галичини), але несподівані концептуальні рiшення Й. Стадника (як у випадку із трагедійним звучанням драми “Украдене щастя” I. Франка), висока постановочна культура та стабiльний касовий успіх вистав забезпечували театровi вже з перших днiв його iснування достойний творчий рейтинг.

На виставах Й. Стадника (1941 - 1942 рр.) виховувався cинтетичний актор драматичної сцени (який однаково органічно володів законами жанрової природи драми, опери, оперети), закладались підвалини тієї моделі нового європейського українського театру (відкритого до модерної драматургії), який прагнув створити і створив у ЛОТі В. Блавацький (навіть через заперечення досвіду свого колишнього вчителя Й.Стадника).

Творчий доробок Йосипа Гiрняка (1895, с. Струсів, тепер Теребовлянського району Тернопільської області - 1989, Нью-Йорк) у ЛОТі (1942 - 1944 рр.) досягнув повноти свого вияву. Після яскравого березільського акторського періоду митець у Львові виявить увесь багаж своїх нових, режисерських можливостей: проявить себе як умілий тактик і стратег у побудові репертуарної політики таким чином, щоб творчі завдання драматичним акторам формували в них уміння і навики, якими вони недостатньо володіли (ансамблевість, синтетичність, поліжанровість, культура сценічної мови, курбасівська методологія роботи над роллю). Показовими в цьому контексті є постави: “Мина Мазайло“ М. Куліша, “Самодури“ та “Хитра удовичка“ К.Гольдоні, “Камінний господар“ Лесі Українки, “Облога“ Ю. Косача, “Ревізор“ М.Гоголя та прапрем'єра трагедії “Гамлет“ В. Шекспіра.

У ЛОТі розпочалась й нова, педагогічна сторінка в біографії майстрів сцени Й. Гірняка та О. Добровольської, яка буде перервана у 1944 р. в Україні та продовжена на вигнанні в Австрії та Німеччині, а з 1949 р. - в еміграції у США. У 1942-1944 рр. Й. Гірняк виявить себе і як активний громадський та культурний діяч: його численні виступи у ЛМК, в пресі, на творчих зустрічах з глядачем, представниками ЗМІ позначені вимогливістю до театральної журналістики, що не могло не вплинути як на рівень театральної журналістики у Львові, так і глядацької культури загалом.

Коротка, але яскрава сторінка у режисерському процесі театру Олександра Яковліва (1902, м. Глухів, тепер Сумської обл. - 1945, Грац, Австрія) - “Ніч під Івана Купала” М.Старицького - засвідчила високу планку постановочної культури драматичного сектору УТЛ-ЛОТу, вміння митця знаходити у “традиційному побутовому“ репертуарі свіжі, нестандартні режисерські рішення.

Місце творчого доробку Івана Іваницького (1911 р., с. Демичі, тепер у складі с.м.т. Заболотів Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. - 1999 р., Палмдейл, Каліфонія, США) відзначається яскраво-вираженою експериментальною та методологічною новизною в практиці драматичного сектору УТЛ - ЛОТу (1942- 1944). Здійснивши три постави за п'єсами модерної європейської драматургії: драми “Ріка“ М. Гальбе, комедій “Дружина“ Ф. Бокая та “Любов на здоровий розум“ (“Еме“) Г. Куб'є, молодий режисер виразно окреслив індивідуальну творчу манеру: камерність, ансамблевість, психологічні нюансування ролі, вигідно вирізняючись на тлі інших учасників режисерського процесу ЛОТу (П.Сороки, Б. Паздрія, О. Яковліва). Поруч із досвідченими майстрами драматичної сцени (Й. Гірняком, В. Блавацьким) І. Іваницький творив мистецьку поліфонію, в якій органічно поєднувався професіоналізм і досвід метрів реалістичного театру з модерними пошуками новітньої європейської драми.

Сценічна діяльність актора і режисера УТЛ - ЛОТу (1941-1944) Богдана Паздрія (1904, с. Нове Село, тепер Підволочиського району Тернопiльської областi - 1975, Філадельфія, США) відзначалась пошуковістю (у його репертуарній афіші зустрічаємо найбільш несподівані назви: від комедій “Схоплення сабінянок“ П. та Ф. Шентанів, “Мужчина з минулим“ Ф. Арнольда та І. Баха до драматичної поеми Лесі Українки “Йоганна, жінка Хусова“ та вуличного дійства, концертних ревієвих програм), мобільністю, відкритістю. Здійснені Б. Паздрієм постави засвідчили його вправність як режисера-організатора та ремісника, який вдало вписувався в репертуарну політику театру, керованого В. Блавацьким, на шляху до формування в ЛОТі моделі режисерського театру.

Завершує розділ аналіз режисерської, акторської та творчо-адміністративної діяльності актора театру Петра Сороки (1891, Львiв - 1950, Анжеро-Суженськ, Кемеровської обл., Росія). Віднайдені документи повертають в історичний обіг уточнені дати життя та обставини трагічної долі митця. Хоча його творчий доробок не позначений яскравими сторінками в історії драматичного сектору УТЛ - ЛОТу (поставив “Наталку Полтавку“ І. Котляревського, “Паливоду ХVIII ст.“ І. Карпенка-Карого та оперету “Жайворонок“ Ф. Легара), реконструйований період діяльності режисера дає уявлення про місце П. Сороки у загальнорежисерському процесі колективу. В його особі драматичний сектор мав досвідченого адміністратора, актора-практика, режисера-ремісника, відданого театральній справі працівника. Наявність таких кадрів у будь-якому театрі забезпечує стабільне його функціонування.

Отже, у режисерському процесі УТЛ - ЛОТу (1941 - 1944), керованому В.Блавацьким, вдало поєднувались школи реалістично-психологічного театру з пошуками модерної національної та європейської драми, виховувався синтетичний актор.

ВИСНОВКИ

театр український оперний львівський

У дисертації теоретично узагальнено та розкрито особливості функціонування драматичного сектору “Українського театру міста Львова - Львівського оперного театру” (1941-1944) як фактично самостійної творчої одиниці, виявлено його соціо-культурний феномен та роль у загальноукраїнському театральному процесі 1-ї половини ХХ ст.

Уперше в українському театрознавстві комплексно реконструйовано театральний виробничий календар УТЛ - ЛОТу (1941 - 1944). Таким чином, творчий доробок провідних діячів українського театру 1-ї половини ХХ ст.: В. Блавацького, Й. Гірняка, Й. Стадника, А. Петренка, О. Яковліва, І. Іваницького, Б.Паздрія, П. Сороки періоду Другої світової війни повернуто до їх мистецької біографії та до контексту історії українського театру. Драматична доля цих персоналій засвідчила можливість народження та існування високохудожніх мистецьких явищ навіть в умовах тоталітарної влади.

Доробок драматичного сектору УТЛ - ЛОТу розглянуто із врахуванням облудної політики нацистів стосовно української культури, які вели тактику удаваної толерантності в своїх антигуманних інтересах. Цей аспект чіткіше увиразнює цинізм ідеологів третього Райху, його обмеженість, і, як результат, приреченість нацизму.

У роботі зазначено, що для українських громадян драматичний сектор “Українського театру міста Львова - Львівського оперного театру” став центром духовної, культурної, національної самоідентифікації, важливим освітнім осередком (на тлі загрозливої статистики з неграмотності українського населення). На його кону формувались ідеї української “держави в проекті”, на ”рівні підтексту“ на драматичній сцені УТЛ - ЛОТу творилась духовна опозиція окупантам. Соціо-культурний резонанс театру, небувалий глядацький інтерес до нього і популярність не лише серед українського, а й іноземного глядача, засвідчив фактор глядацької активності в екстремальні часи державотворення нації.

Драматичний сектор УТЛ - ЛОТу став не лише творчою лабораторією учасників гурту, а й промотором нових форм виховання глядача та побудови взаємостосунків з ним. Під впливом та за участю окремих митців ЛОТу у місті народжувались нові форми театрально-концертної діяльності (Театр юного глядача на сцені Інституту народної творчості, Літературно-Мистецький Клуб, ревієвий театр “Веселий Львів”). Його практика стала завершальним етапом пошуків модерного українського театру, започаткованого у 10 - 20-х рр. ХХ ст. творчістю Леся Курбаса, О. Загарова та ін.

Під впливом діяльності драматичного сектору УТЛ - ЛОТу у Львові в 1941-1944 рр. активізувався та сформувався численний цех української театральної журналістики.

Діяльність лотівців виявила проблемні зони в професіональній театральній освіті Галичини, сприяла відкриттю Театральної студії у Львові (1943-1944 рр.), підняттю престижу професії українського актора загалом. Створення спеціальної навчальної студії при театрі, започатковане УТЛ - ЛОТом, знайде своє пізніше продовження у студіях при театрі ім. М.Заньковецької: 1945 - 1948, 1959 - 1968, 1974 - 1976, 1980 - 1986 рр. (з перервами); а в кінці 90-х рр. ХХ ст. - й у відкритті вищої акторської театральної школи - при Музичній академії ім. М. Лисенка (1990 - 1998) та Національному університеті ім. І. Франка (від 1999 р.); в функціонуванні українських театрів у повоєнній Європі: Німеччині, Австрії та за океаном, у США.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Максименко С. Справа його життя (фрагменти кримінальної справи Й. Стадника) // Просценiум. - Львів, 2001.- Ч.1.- С.20 - 35.

2. Максименко С. Йосип Стадник. Лев Лопатинський // Вiсник Львiвського унiверситету. Серiя мистецтвознавство. Випуск 2.- Львів, 2002.- С.261- 273.

3. Максименко С. Фрагменти кримiнальної справи Йосипа Стадника П-19658 з архiву УСБУ у Львiвськiй областi // Записки НТШ. Працi Театрознавчої комiсiї. Том ССХLV (245).- Львiв, 2003. - С. 641-665.

4. Максименко С. Школа Леся Курбаса у режисерськiй практицi Львiвського Оперного Театру 1941-1944 рр. (Йосип Гiрняк, Володимир Блавацький) //Аркадiа.- Одеса, 2003. - Ч. 2. - С. 24 - 27.

5. Максименко С. Львiвський оперний театр 1941-1944 рокiв: дискурсивний аналiз сучасних дослiджень iсторикiв театру Польщi та України // Вiсник Львiвського унiверситету. Серiя мистецтвознавство. Випуск 5. - Львів, 2005. - С. 58 - 73.

6. Максименко С. Три вистави Iвана Iваницького // Просценiум. - Львів, 2005. - Ч. 1-2 (11-12). - С. 17- 24.

7. Максименко С. Невiдомi сторiнки з творчої бiографiї (Й.Стадник) // Митцi Львiвщини. Календар знаменних i пам'ятних дат на 2006 рiк. - Львiв, 2006. - С. 33-36.

8. Maksymenko S. Josyp Stadnyk, Director and Actor of the Ukrainian Theatre of the City of Lviv in 1941-1942 // Journal of Ukrainian Studies 31, nos. 1-2. - Canadian Institute of Ukrainian Studies. - Toronto, 2006. - P.117- 134

9. Максименко С. ”Ключi” Петра Сороки // Просценiум. - Львів, 2006. - Ч. 15. - С. 14 - 21.

10. Максименко С. До історії постановки драми Костянтина Гупала “Тріумф прокурора Дальського” на сцені Львівського оперного театру (1942) // Записки НТШ. Працi Театрознавчої комiсiї. Том ССХLІV ( 254). - Львiв, 2007. - С.406 - 418.

АНОТАЦІЯ

Максименко С.М. Творча діяльність “Українського театру міста Львова - Львівського оперного театру” (1941-1944 рр.) в контексті історії національного сценічного мистецтва. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.02 - театральне мистецтво. - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. - Київ, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню творчої діяльності “Українського театру міста Львова - Львівського оперного театру” (1941-1944) як соціо-суспільного феномену. Розгляд сценічної практики УТЛ - ЛОТу періоду Другої світової війни здійснено в контексті соціо-політичної, ідеологічної, культурологічної ситуації краю та особливостей регіональної політики нацистів стосовно діячів культури в Галичині. Виявлено та окреслено художньо-естетичні, стилістичні, методологічні особливості творчості провідних митців драматичного сектору театру. Окрему увагу приділено взаємовпливам сценічної практики УТЛ - ЛОТу і театральної журналістики, театральної освіти, глядацької культури в контексті розвитку національного українського театру в 1-й половині ХХ ст. в західноукраїнському регіоні.

Ключові слова: театри окупованої України, історія українського театру у Львові, “Український театр міста Львова - Львівський оперний театр”, соціо-суспільний феномен, регіональна політика німецьких нацистів, сценічна інтерпретація, методологія творчості, Друга світова війна.

АННОТАЦИЯ

Максименко С. М. Творческая деятельность “Украинского театра города Львова - Львовского оперного театра” (1941-1944 гг.) в контексте истории национального сценического искусства. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.02 - театральное искусство. - Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им М. Ф. Рыльского НАН Украины. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию социо-культурного феномена “Украинского театра города Львова - Львовского оперного театра” (1941-1944) [далее УТЛ - ЛОТа]. Полноценная реконструкция национального культурно-художественного ландшафта ХХ в. сегодня невозможна без анализа такого локального, но социально значимого явления в украинской театральной культуре, как деятельность драматического сектора УТЛ - ЛОТа (фактически самостоятельной творческой единицы в составе синтетического театра среди трех других трупп: оперы, балета, оперетты). Руководимый известным украинским актером и режиссером Владимиром Блавацким, “Украинский театр города Львова - Львовский оперный театр” в военных условиях 1941-1944 гг. стал фактором национальной идентичности в экстремальных условиях войны и безгосударственности. Исследование творческой деятельности коллектива впервые проведено в контексте анализа особенностей социо-политической и культурной ситуации западноукраинских земель периода Второй мировой войны. Специальное внимание уделено специфике региональной политики немецких нацистов относительно украинской культуры Галиции (в составе немецкого “Генерального Губернаторства”), которая кардинально отличалась от других оккупированных немцами территорий Украины: “Рейхскомиссариат Украина“ и “Транснистрия“, где жестоко пресекались какие-либо проявления национальной самоидентификации. В работе впервые на основании массива документальных источников и современных историографических исследований проанализирован характер циничной и фальшивой политики “толерантности“ немецких нацистов относительно деятельности украинского театра, которую они прагматично рассматривали как “развлекательную индустрию“, не учитывая разницы идеологического воздействия драматической сцены “Украинского театра города Львова - Львовского оперного театра” (ее по статистике смотрело 70% украинского населения) и музыкального театра: опера, оперетта, балет (который на 70% посещали немцы и иностранцы).

В хронологическом порядке реконструирован ежедневный производственный календарь “Украинского театра города Львова - Львовского оперного театра” (1941-1944), подтверждающий безосновательность обвинений советских историографов относительно “коллаборационизма” творческих деятелей УТЛ - ЛОТа. Репертуар драматического сектора театра состоял из произведений украинской, европейской, мировой классики, современной драматургии. Особенностям ее сценической интерпретации в творчестве ведущих актеров и режиссеров “Украинского театра города Львова - Львовского оперного театра” - В. Блавацкого, И. Стадника, И.Гирняка, А. Яковлева, И. Иваницкого, Б. Паздрия, П. Сороки - посвящен основной раздел диссертации.

Проанализировано идейно-эстетическое решение знаковых спектаклей драматического сектора УТЛ - ЛОТа. Каждый из них рассмотрен в контексте актуальных проблем общественно-политической жизни эпохи и процесса формирования модерного украинского театра 1-й половины ХХ в., истории создания спектакля, особенностей режиссерской концепции и методологии творчества постановщиков, исполнительского мастерства актеров. Исследование их деятельности подается в комплексе их творческих и личностных характеристик.

В результате проведенного исследования возвращены в контекст истории украинского театра 1-й половины ХХ в. имена тех ранее “забытых“ мастеров (В.Блавацкого, И. Стадника, И. Гирняка и др.), творчество которых отображало глубокие корни национальной ментальности и модерные поиски украинского театра 1-й половины ХХ в., а также становление профессионального сценического исскусства в диаспоре: Европе и США. А это (последнее) направление еще ожидает новых исследователей в Украине и за рубежом.

Ключевые слова: театры оккупированной Украины, история украинского театра во Львове, “Украинский театр города Львова - Львовский оперный театр”, социо-культурный феномен, региональная политика немецких нацистов, сценическая интерпретация, методология творчества, Вторая мировая война.

ANNOTATION

Maksymenko S. Creative activity of the “Lviv Ukrainian Theatre - Lviv Opera Theatre” (1941-1944) in the context of history of the national dramatic art - Manuscript.

Thesis for obtaining of a scientific degree of the candidate of art criticism in speciality 17.00.02 - Dramatic Art. - M.T. Rylskyy Institute of Art Criticism, Folkloristics and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2008.

The thesis is dedicated to the research of creative activity of the "Lviv Ukrainian Theatre - Lviv Opera Theatre" (1941-1944) as a social phenomenon. Stage practice of the Lviv Ukrainian Theatre - Lviv Opera Theatre of the period of the Second World War is examined in the context of sociopolitical, ideological, culturological situation of the region and peculiarities of the regional policy of Nazis concerning cultural figures of Halychyna. Artistic and aesthetic, stylistic and methodological peculiarities of creative work of leading artists of dramatic sector of theatre were detected and defined. Special attention was devoted to interrelations of stage practice of the Lviv Ukrainian Theatre - Lviv Opera Theatre with formation of theatrical journalism, theatrical education, culture of the audience and development of the national Ukrainian theatre of the first half of the XX century in the West Ukrainian region.

Key words: theatres of occupied Ukraine, history of Ukrainian theatre in Lviv, "Lviv Ukrainian Theatre" - Lviv Opera Theatre", social phenomenon, regional policy of German Nazis, stage interpretation, creative work methodology, the Second World War.

Размещено на Allbest.ru

...