Перформанс у просторі культури: архаїчні прототипи та сучасні репрезентації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата культурології

ПЕРФОРМАНС У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ: АРХАЇЧНІ ПРОТОТИПИ ТА СУЧАСНІ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ

26.00.01 -- теорія та історія культури

РОМАНЮК Вікторія Сергіївна

Харків -- 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській державній академії культури Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Стародубцева Лідія Володимирівна, Харківська державна академія культури, професор кафедри культурології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Осипова Наталія Пилипівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри соціології та політології, м. Харків

кандидат філософських наук, доцент Загурська Наталія Віталіївна, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, докторант кафедри теоретичної та практичної філософії

Захист відбудеться « 15 » січня 2009 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.807.01 у Харківській державній академії культури за адресою: 61057, м. Харків-57, Бурсацький узвіз, 4, Мала зала.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків-57, Бурсацький узвіз, 4.

Автореферат розісланий « 11 » грудня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.І. Лошков

АНОТАЦІЇ

Романюк В.С. Перформанс у просторі культури: архаїчні прототипи та сучасні репрезентації. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за спеціальністю 26.00.01 -- теорія та історія культури. -- Харківська державна академія культури. -- Харків, 2008.

Дисертація присвячена комплексному культурологічному дослідженню перформансу і перформативних процесів у мистецтві, соціальній сфері та політиці другої половини ХХ -- початку ХХІ ст. Здійснено аналіз понять «перформанс», «перформативність», «перформа-тивна дія», «перформативний простір», «акція», «акціонізм», а також «автор» і «глядач» у контексті перформансу. Визначення ключових дефініцій дозволило окреслити конфігурацію міждисциплінарних меж, в яких стає можливим дослідження сучасного перформансу як феномену культури другої половини ХХ-ХХІ ст. Досліджено взаємодію «Автор -- Глядач» у перформативному просторі. З'ясовані основні характеристики перформансу, відповідно до яких комунікативний зв'язок між Автором та Глядачем визначено як динамічний процес. Проведено порівняльний аналіз архаїчного ритуалу і сучасного перформансу, визначено спільні та відмінні характеристики цих явищ, вивчені історичні прототипи сучасних перформативних дій. З'ясовано історичні джерела перформансу і його репрезентації в мистецтві другої половини ХХ ст. Встановлено, що перформативні характеристики властиві не лише «Live art», вони простежуються в різних сферах культури і мистецтва. Екстраполяції феномену перформансу досліджено на прикладі театральних систем Антонена Арто, Єжи Гротовського, Пітера Брука, Роберта Уїлсона; музичних концепціях Джона Кейджа, Карлнхайца Штокгаузена, Філіппа Гласса. Визначено перформативні характеристики сучасного медіапростору, реклами і політики. Інтерактивне медіамистецтво, що залучає аудиторію до комунікативного процесу, актуалізує проблему трансформації візуального сприйняття і виникнення нового способу функціонування мистецтва та культури в цілому. Перформативні ознаки сучасної культури є свідченням процесів зміни художніх епістем.

Ключові слова: перформанс, акція, перформативна дія, «мистецтво дії, автор, глядач, ритуал, ритуальний перформанс, простір культури.

Романюк В.С. Перформанс в пространстве культуры: архаические прототипы и современные репрезентации. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата культурологии по специальности 26.00.01 -- теория и история культуры. -- Харьковская государственная академия культуры. -- Харьков, 2008.

Диссертация посвящена комплексному культурологическому исследованию перформанса и перформативных процессов в искусстве, социальной сфере и политике второй половины ХХ -- начала ХХI ст. Осуществлен анализ понятий «перформанс», «перформативность», «перформативное действие», «перформативное пространство», «акция», «акционизм», а также «автор» и «зритель» в контексте перформанса. Определение ключевых дефиниций позволило очертить кон-фигурацию междисциплинарных границ, в которых возможно исследование современного перформанса как феномена культуры второй половины ХХ -- начала ХХI ст.

Исследованы взаимодействия «Автор -- Зритель» в пределах перформативного пространства. Диалогичность, свободное действие всех участников, коллективность, поливариантность идей, пространственная и временная дуальность, провокативность -- основные характеристики перформанса, в соответствии с которыми коммуникативная связь между Автором и Зрителем определена как динамический процесс.

Проведен сравнительный анализ архаического ритуала и современного перформанса, изучены исторические прототипы современных перформативных действий. Определены общие и различные характеристики перформанса и ритуала. Современные ритуальные перформансы, посвященные возрождению архаического ритуала, рассмотрены как попытка возвращения к сакральным пластам прошлого.

Прослежены исторические истоки, а также синхронные репрезентации перформанса в искусстве второй половины ХХ ст. Установлено, что перформативные характеристики присущи не только «Live art», они прослеживаются в различных областях культуры и искусства. Суггестивный способ постижения реальности, характерный для перформанса, позволяет выйти за рамки увиденного пространства. Взаимопроникновение художественной деятельности и жизни исследовано на примере театральных систем Антонена Арто, Ежи Гротовского, Питера Брука, Роберта Уилсона; музыкальных концепций Джона Кейджа, Карлнхайца Штокхаузена, Филиппа Гласса.

Установлено проявление перформативных характеристик в современном медиа пространстве, рекламе и политике. Перформанс-спектакль, ранее находившийся в сфере эстетики, вторгается в обыденную жизнь. В политике, рекламе, социальной сфере перфор-матизм, подразумевающий живую игру, вовлечение в действие, становится эффективным способом достижения целей. Интерактивное, вовлекающее аудиторию в коммуникативный процесс медиаискусство актуализирует проблему трансформации визуального восприятия и возникновение нового способа функционирования искусства и культуры в целом. Перформативные черты современной культуры являются свидетельством смены художественных эпистем.

Ключевые слова: перформанс, акция, перформативное действие, «искусство действия», автор, зритель, ритуал, ритуальный перформанс, пространство культуры.

Romanyuk V.S. Performance in the space of culture: archaic prototypes and contemporary representations. -- The manuscript.

The thesis work for receiving the scientific degree of candidate of Cultural specialty 26.00.01 -- theory and history of culture. -- Kharkiv State Academy of Culture. -- Kharkiv, 2008.

The thesis work is devoted to the integrated study of cultural performance and performative processes in the arts, social sphere and policy of the second half of the XX -- the beginning of the XXI centuries. There was realized an analysis of the terms "performance", "performativity", "performative effect", "performative space", "action", "actionism", as well as the "author" and "spectator" in the context of performance. The consideration of a number of main definitions identified configuration of cross borders, in which perhaps a study of contemporary performance as a phenomenon of culture of the second half of the XX -- the beginning of XXI centuries. There were proved interactions "The Author -- The spectator" within the performative space. The main characteristics of performance were detached, according to which the communicative relationship between The Author and the Spectator were defined as a dynamic process. The comparative analysis of archaic ritual and contemporary performance were made, historical prototypes of modern performative actions were studied. Under research of performance and ritual have been allocated general and the various characteristics for them. There were traced the historical origins, as well as the simultaneous performance representations in art of the second half of XX century. It was found that performative characteristics inherent not only to "Live art", they were found in various fields of culture and art. In this work extrapolation of performance phenomenon investigated by the example of theatrical systems by Antonin Artaud, Jerzy Grotovski, Peter Brook, Robert Wilson; musical concepts of John Cage, Karlnhayts Stockhausen, Philip Glass. Performative characteristics established in the modern media, advertising and politics. Interactive media art involving audience in the communicative process and updates the problem of transformation of visual perception and the creation of a new way of arts and culture functioning in general.

Key words: performance, action, performativite effect, «art of action», the author, the spectator, ritual, ritual performance, space of culture.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Мистецтво ХХ ст. є глобальним експериментом, в якому різка зміна традиційного сприйняття й необхідність виходу творчої реалізації на новий рівень спричинили не тільки виникнення нових жанрів, але й зміну естетичного осмислення мистецтва в цілому. Однією з найяскравіших спроб експерименту в мистецтві другої половини ХХ -- початку XXI ст. є перформанс. Це одна з галузей так званого «живого мистецтва» («Live-art»), мета якого полягає у виконанні певних спланованих дій перед публікою. Перформанс є явищем, яке виходить за межі повсякденної реальності, ірраціональною й непрагматичною дією, що відроджує ситуацію першорани, першоболю, першого «здавленого культурою крику та жесту» (В. Савчук). Перформанс, або «мистецтво дії», що виникло на початку ХХ ст. та набуло особливого розвитку в 60-х рр., -- не просто жанр мистецтва, це унікальне явище, яке за своєю формою та змістом розкриває онтологічні аспекти буття сучасної людини. Перформанс є «реальною дією» -- рамки, що відокремлюють його від повсякденного життя, виявляються досить розмитими. Межі перформансу розши-рюються, охоплюючи події, дії та взаємодії його учасників. Таким чином, «мистецтво дії» долучається до простору культури, з одного боку, і до простору створеної автором реальності -- з іншого.

Естетичне переосмислення так званої «кризи мистецтва», посилення якої може слугувати характеристикою культурного стану ХХ -- початку XXI ст., потребує пошуків нових ракурсів філософської рефлексії. Серед головних тенденцій естетичної переоцінки цінностей останніх десятиріч -- не лише «повернення до дії» як можливості позареальної комунікації між Автором та Глядачем, зіткнень суб'єктивних просторів у естетичному полі культури, але й, у цілому, нове переосмислення мистецтва як сфери дії та мислення. Міф про «смерть мистецтва» змінив акценти у визначенні ролей між Автором та Глядачем, предметом та об'єктом художньої дії, став причиною руйнування меж сприйняття, де візуальна фіксація поступається місцем емоційній динаміці, дії, руху -- своєрідному перформативному акту.

Незважаючи на численні інтерпретації та пояснення перформатизму як явища культури, в гуманітаристиці простежується брак систематизованих і ґрунтовних досліджень, які б досконало висвітлю-вали його філософсько-культурологічні аспекти. В Україні не проводилося жодного спеціального дослідження, присвяченого феномену перформансу. Водночас у російській гуманітаристиці проблеми перформансу й акціонізму викликають значний науковий інтерес, результатом якого є серія розробок у галузі мистецтво-знавства, філософії, культурології, психології, соціології, лінгвістики.

Акціонізм та його напрями в мистецтві -- ґепенінг, акція, перформанс та ін. -- понині залишаються своєрідною дослідницькою лакуною у вітчизняній естетиці і філософії культури. Актуальність дослідження зумовлена не лише загальним інтересом до перформансу як явища культури, але й необхідністю розробки науково-теоретичної моделі його функціонування на основі вивчення форм внутрішньоперформативних взаємодій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з тематичним планом наукових досліджень кафедри культурології Харківської державної академії культури на 2005-2010 рр., затвердженим Вченою радою 23.02.2005 р. (протокол № 8), і є складовою теми «Проблеми історії і теорії культури».

Мета і завдання дослідження. Мета роботи -- концептуальнотеоретичне осмислення та обґрунтування статусу перформансу в просторі культури на основі аналізу його історичних прототипів і сучасних репрезентацій.

Поставлена мета зумовлює необхідність вирішення таких завдань:

- проаналізувати основні напрями досліджень акціонізму та мистецтва перформансу;

- скласти понятійний апарат дослідження мистецтва перформансу: теоретично обґрунтувати поняття «перформативність», «перформативна дія», «перформативний час» та «перформативний простір»;

- виявити особливості функціонування перформативних явищ у сучасному культурному процесі;

- визначити форми взаємодії «Автор-Глядач» у сучасному перформансі;

- дослідити зв'язки сучасного перформансу з архаїчними ритуальними практиками;

- проаналізувати принципи перформатизму в культурному процесі ХХ-ХХІ ст.

Об'єктом дисертаційного дослідження є феномен перформансу в культурному процесі.

Предмет дослідження -- архаїчні прототипи та сучасні репрезентації перформансу в просторі культури.

Методи дослідження. Методологічна модель філософсько-культурологічного дослідження перформансу розроблена на основі міждисциплінарної інтеграції філософських, естетичних, історичних, культурологічних, мистецтвознавчих і психологічних концепцій. Методологія дисертаційного дослідження містить підходи ряду спеціалізованих гуманітарних дисциплін: філософії культури, культурології, семіотики, мистецтвознавства. У дисертації застосовуються елементи аналітичного і компаративістського методів дослідження. Міждисциплінарний характер поставленої проблеми передбачає використання елементів систематизації і базується на комплексному історико-теоретичному аналізові у сферах, близьких до культурології, постмодерністської філософії мистецтва, постструктуралізму і некласичної естетики другої половини ХХ -- початку XXI ст.

Теоретичною базою дослідження є філософсько-культурологічні концепції другої половини ХХ ст., серед яких найважливіше місце посідають теорії «ситуаціоніму» і «суспільства спектаклю» Гі Дебора, «симулятивності» Ж. Бодрійяра і «конверсії мистецтва» В. Савчука.

Джерела дослідження. З метою вивчення різних проявів перформансу в період другої половини ХХ -- початку ХХI ст. аналізуються погляди на «живе мистецтво» не лише філософів і теоретиків мистецтва, а й художників, музикантів, журналістів, безпосередньо долучених до актуальних арт-процесів. Автор намагався проаналізувати максимально доступний йому горизонт джерел з питань, що порушилися в дисертаційній роботі: в межах дослідження поставленої проблеми особливе значення мають спеціальні теоретичні монографії, матеріали арт-критики, інтерв'ю художників-перформансистів, критичні статті філософів, спостереження журналістів.

Важливу роль у дослідженні перформансів вдіграють публікації бесід з художниками, критиками і філософами. Зважаючи на різні жанри текстів, що стосуються різних культурних пластів (наукового, художнього, просвітницького і т. ін.), автор вважає за доцільне їх спільний розгляд у межах певних дослідницьких завдань з метою досягнення максимальної повноти уявлення про перформанс у культурному контексті. Основним критерієм у відборі джерел було значення, яке той або інший текст мав для філософії культури, а також його змістовна повнота, оскільки, на думку дослідника, опис акцій перформансів і подій, пов'язаних з акціонізмом, є надзвичайно важливим у роботі.

Традиції акціонізму суттєво розрізняються за територіальною ознакою: у Європі відомий віденський акціонізм, у США -- каліфорнійський, у Росії -- московський. Проте спеціального поділу матеріалу, присвяченого акціонізму, відповідно до географічних ознак у цій роботі не здійснюється, оскільки розгляд «мистецтва дії» з точки зору локальної належності виходить за межі поставлених дослідником завдань.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній культурології здійснено спробу концептуально-теоретичного осмислення феномену перформансу й обґрунтування його статусу в просторі сучасної культури. Вперше перформанс та перформатизм досліджуються комплексно з позиції міждисциплінарного підходу, в межах якого об'єднуються погляди філософії, психології, культурології, естетики, мистецтвознавства, історії мистецтва та культури. Тож дисертантом уперше:

- проаналізовано термінологічний апарат дослідження феномену перформансу;

- обґрунтовано стратегію використання терміна «перформативність» не лише в художньому процесі, але і як опис різних форм дії в сучасній культурі;

- визначено форми взаємодії «Автор -- Глядач» у просторі «живого мистецтва»;

- здійснено порівняльний аналіз архаїчного ритуалу та сучасного перформансу;

- проблему формування «перформативної моделі» культури визначено однією з ключових для осмислення сучасних культурних процесів.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації, розроблені в ній методологічні підходи й отримані результати дозволяють розширити розуміння проблематики мови та ґенези феноменів культури, що виникають у ситуаціях естетичних та культурологічних «зламів». Основні положення та висновки дослідження, а також фактичний матеріал, який міститься в роботі, можуть використовуватися у філософських і культурологічних дослідженнях, присвячених культурі та мистецтву ХХ -- початку ХХІ ст. Матеріали дисертації можуть використовуватись при підготовці загальних і спеціальних курсів з естетики, культурології, семіотики й теорії культури, історії вітчизняної та світової культури і мистецтва.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дисертації були представлені й обговорені на п'яти міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: щорічних міжнародних наукових конференціях «Культура та інформаційне суспільство ХХI століття» (Харків, ХДАК, квітень 2006-2008 рр.); міжвузівській конференції «V Харківські студентські філософські читання» (Харків, ХНУ імені В.Н. Каразіна, березень 2008 р.); міжнародній конференції «Дні науки філософського факультету -- 2008» (Київ, КНУ імені Тараса Шевченка, квітень 2008 р.).

Результати дослідження апробовані на міждисциплінарному міжвузівському семінарі «Полілог» (Харків, ХДАК, лютий -- травень 2006 р.) та наукових семінарах кафедри культурології Харківської державної академії культури.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в 14 публікаціях, серед яких 5 -- у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, які містять 8 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи -- 181 стор. Обсяг основної частини тексту -- 158 стор. Список використаної літератури містить 245 джерел, зокрема 18 -- іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми; проаналізовано стан розробки проблеми; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами; сформульовані мета та завдання, об'єкт і предмет дослідження; обґрунтовано його теоретико-методологічну базу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження; наведено дані про апробацію результатів роботи.

Перший розділ «Основні підходи до філософсько-культурологічного осмислення феномену перформансу» присвячений визначенню теоретико-методологічних основ дослідження, обґрунтуванню понятійного апарату та розгляду проблеми взаємодії «Автор -- Глядач» у перформансі.

У підрозділі 1.1 «Теоретико-методологічні засади дослідження» проаналізовано теоретичне підґрунтя та визначено основні методи дослідження перформансу. Методологічна стратегія дисертаційного дослідження ґрунтується на позиції міждисциплінарного синтезу та комплексному історико-теоретичному аналізові в межуючих з культурологією сферах постмодерністської філософії мистецтва, постструктуралізму та некласичної естетики ХХ -- початку ХХІ ст. Комплексний підхід дозволяє здійснити всебічне концептуально-теоретичне дослідження феномену перформансу, внутрішньоперформативних процесів, а також виявити взаємозв'язки перформансу з художніми процесами другої половини ХХ -- початку ХХІ ст. Метод «історії ідей» дає можливість виявити та проаналізувати ідею перформативності в стародавній та сучасній культурах, простежити тенденції її розвитку, виявити подібність і відмінності історичних та актуальних перформативних явищ. Елементи діалогічного підходу дозволяють вирішити питання внурішньоперформативних кореляцій, розглянути «мистецтво дії» як простір «Авторо-Глядацького» діалогу.

Теоретичною основою дослідження «мистецтва дії» є ситуаціоністська концепція «Суспільство спектаклю» Гі Дебора, згідно з якою сучасне суспільство є театром, а життя людей -- сценічною діяльністю. Концептуально робота ґрунтується на теоретичних положеннях західних мислителів ХХ ст., серед яких ігрова концепція культури Й. Гейзинги, філософія історичних епістем М. Фуко, ідеї «нерепрезентативної естетики» Ж.-Ф. Ліотара, теорії симулякра Ж. Дельоза та Ж. Бодрійяра, філософема «смерті автора» Р. Барта, дослідження з «некласичної естетики» Н. Маньковської, «посткультури» В. Бичкова.

Доведено, що перформанс як «мистецтво дії» є простором глобальних трансформацій, у результаті яких змінюються принципи репрезентації, змішуються ролі автора, глядача і виконавця твору мистецтва. Проблему автора в перформансі порушує філософ В. Савчук. У своїх працях В. Савчук розглядає перформанс як широке поле філософської рефлексії, де важливе місце належить поняттям простору, руху, жесту, тіла.

Аналіз генези перформансу робить очевидним утілення в ньому архетипічних сюжетів. Проблема виявлення архетипічних основ у «живому мистецтві» зумовлює необхідність звернення до досліджень К.-Г. Юнга. Важливу роль в аналізі архетипічних основ сучасного перформансу відіграють праці С. Аверінцева, Є. Мелетинського, В. Топорова, що присвячені проблемі образів і символів міфопоетичної свідомості. Окремою частиною вивчення генези «живого мистецтва» є розгляд архаїчного ритуалу. Стародавньому ритуалу присвячені дослідження вітчизняних і зарубіжних дослідників: А. ван Геннепа, М. Еліаде, Л. Леві-Брюля, К. Леві-Строса, Б. Мали-новського, Е. Тайлора, В. Тернера, В. Топорова, Дж. Фрезера та ін. Ці дослідження слугують історико-теоретичним фундаментом в аналізі кореляцій між сучасним перформансом і ритуалом у традиційній культурі.

Підрозділ 1.2 «Обґрунтування понятійного апарату» присвячений розробці й обґрунтуванню понятійного апарату, визначенню подібних та відмінних ознак робочих понять дослідження (перформанс, акція, ґепенінг, флуксус), а також аналізові суміжних понять («live art», «мистецтво дії»). Розроблено загальну робочу дефініцію, що відоб-ражає сутність перформансу згідно з метою та завданнями дисертаційної роботи. Пояснюються визначення суб'єкта дії в перформансі -- художник-перформансист, художник-акціоніст, перформансист, акціоніст.

Визначено, що змістовною основою понять «перформанс», «акція», «ґепенінг», «флуксус», «live art», «мистецтво дії», «акціонізм» є «дія» або «процес». З другої половини ХХ ст. ці дефініції ввійшли до наукового обігу як поняття, що означають напрями процесуального мистецтва -- акціонізму. Ключовою ознакою цих понять є творча ідея, реалізована певною дією. З метою розгляду культурологічних та філософських аспектів «мистецтва дії» як узагальнююче було обрано поняття «перформанс».

Для визначення процесів мистецтва перформансу існує поняття «перформансність». Однак для позначення процесів, що виходять за межі перформансу як жанру мистецтва і пов'язані з розумінням перформансу як фундаментального явища сучасної культури, прийнятнішою вбачається дефініція «перформативність».

У підрозділі 1.3 «“Автор-Глядач” у перформативному процесі: проблеми взаємодії» розкриваються основні характеристики перформансу: вільна дія всіх учасників, колективність, діалогічність, поліваріантність ідей, просторова та часова дуальність, провокативність. Ці характеристики зумовлюють нові ролі Автора та Глядача в «живому мистецтві». У перформансі Автор -- не лише творець ідей, але й сценарист «долучення до дії» і дослідник психоемоційного стану учасника акції. Він провокує оточуючих, перетворюючись на Глядача подальшої дії перформансу. Разом з тим Глядач отримує право інтерпретувати та трансформувати Авторський задум, що робить його спів-автором «живого мистецтва», а сам перформанс -- полем перевтілення; Автор та Глядач -- це його рівноправні учасники. Вони перебувають у тісному комунікативному зв'язку та близькі за значенням.

У другому розділі «Витоки перформативної дії в історії культури» досліджуються архаїчні джерела сучасного перформансу, здійснюється порівняльний аналіз сучасного перформансу та ритуалу, розглядається феномен сучасного ритуального перформансу.

У підрозділі 2.1 «“Священнодійство буття”: архаїчний ритуал як перформативна дія» досліджується перформанс як нащадок архаїчного ритуалу. Обґрунтування тези про ритуальну ґенезу перформансу зумовило необхідність проведення порівняльного аналізу «перформансу» та «ритуалу». Визначені їхні спільні та відмінні ознаки. Окрему увагу в порівнянні перформансу та ритуалу приділено ритуальній жертві. «Жертва», «біль», «провокація» розглядаються як стародавні складові сучасних «Live art». Ритуальний перформанс, що виконується за принципом стародавнього ритуалу, налічує велику кількість художніх акцій. Жорстокі ритуальні практики, введені в категорію творів мистецтва, зосередження художньої дії навколо жахливих злочинів, надлюдської самопожертви ще на початку ХХ ст. простежуються в «театрі жорстокості» Антонена Арто. З відродженням архаїчного ритуалу в другій половині ХХ ст. пов'язана діяльність послідовників «театру жорстокості» А. Арто, художників-перформансистів віденської школи акціонізму (Герман Ніцш, Рудольф Шварцкоглер, Гюнтер Брюс, Отто Мюль, Курт Крен, Отмар Бауер).

Підрозділ 2.2 «Архетипічні образи та прототипи сучасних Live-art (ґепенінг, акція, перформанс)» присвячений дослідженню архаїчних джерел «живого мистецтва». У сучасних художніх акціях знайшли відображення численні архаїчні сюжети: Творення та Руйнації вига-даних світів; героїчної боротьби та провокативних дій Трикстера; сакральних переміщень тощо. Трикстер -- одна із стародавніх форм антиповедінки, що повною мірою втілилась у перформансах. Подібно до Трикстера, художник-перформансист є провокатором, що вводить глядача до «іншого» простору, схильним до жарту та епатажу. У якості архетипічних сюжетів, що трапляються в художніх акціях і перформансах, розглянуто сюжети Творіння, Переходу, Дороги.

Третій розділ «Перформативність у культурному процесі другої половині ХХ -- початку ХХІ ст.» містить теоретичний аналіз перформативних характеристик культури другої половині ХХ -- початку ХХІ ст.

У підрозділі 3.1 «Екстраполяції феномену перформансу в арт-процесі» розглядаються історичні джерела, а також «синхронні» репрезентації перформансу в театральному та музичному мистецтвах. Зв'язок мистецтва дії та театру є тісним. Перформативні ознаки театру простежуються ще на початку ХХ ст. у концепціях театру жорстокості Арто, в театральних принципах Єжи Гротовського, імпровізаційних сценах Пітера Брука та в спробах відтворення перформативного часу Роберта Уїлсона. Розвиток музичного перформансу та ґепенінгу пов'язаний з іменами Джона Кейджа, Карлнхайца Штокгаузена та Філіпа Гласса. Перформативні елементи, поєднавши звук та дію, сконструювали новий перформативно-музичний простір.

У підрозділі 3.2 «Медіапростір перформансу: проекти квазіреальності» розглядається перформанс у рекламі та медіапросторі. З художньої сфери перформанс потрапляє до соціального, медійного та економічного простору. В акціях, що виконуються з рекламною метою, рекламіст використовує засоби «мистецтва дії»: епатаж, провокацію, залучення до дії. Долаючи межі художньої дії, ці принципи набули універсального характеру.

Новітні технології сучасності утворили медіапростір, у який також увійшов перформанс. Телебачення та медіапростір стали антитезою художньому музею. Вихід перформансу до медіапростору зумовив глобалізацію його завдань. Для медіамистецтва характерні такі особливості: ідея колективної творчості; пошук варіантів всесвітньої комунікації; розширення можливостей сприйняття мистецтва за допомогою кіберпростору; знищення географічних кордонів у процесі залучення до мистецтва; намагання створити некомерційну форму мистецтва. Основні принципи «живого мистецтва» -- колективність, динамічність дії, просторово-часові трансформації -- активізують проблему візуального сприйняття та виникнення нової культурної «епістеми».

У підрозділі 3.3 «Феномен перформансу в політиці та соціальній сфері» аналізується роль перформансу в сучасному політичному процесі. «Суспільство спектаклю» -- концепт, створений Гі Дебором, виявляється унікальною моделлю, що дозволяє виявити сутність перформативного засобу презентації сучасної реальності. Перетворившись на видовище, політика грає за правилами перформансу. Демонстрація, відкритість, співучасть, видовищність -- ознаки політики. Тероризм як тотальний перформанс розглядається як модель перенесення перформативних характеристик до нехудожніх сфер.

ВИСНОВКИ

Запропоноване дисертаційне дослідження торкається широкого кола філософсько-культурологічних проблем, пов'язаних з теоретичним осмисленням феномену перформансу як фундаментально нового та симптоматичного явища в культурі другої половини ХХ -- початку ХХІ ст. Дослідження дозволило досягти загальної мети та вирішити поставлені завдання, а також дійти наступних наукових висновків:

1. Аналіз досліджень, присвячених феномену перформансу, дозволив визначити основні підходи до їх теоретичного осмислення. Концептуальною базою роботи стали дослідження західних філософів і культурологів ХХ ст., праці вітчизняних дослідників у галузі естетики. Методологічну основу роботи склали концепти «ситуаціонізму» і «суспільства спектаклю» Гі Дебора. У кожній із розглянутих концепцій сформовано уявлення про перформанс і «живе мистецтво» лише в певному теоретичному ракурсі, і жодна з них, взята окремо, не надає можливості оцінити значення і комплексно дослідити це явище в просторі культури в цілому. Методологічний підхід наближається до позиції міждисциплінарного синтезу -- систематичного історико-теоретичного аналізу у сферах культурології, філософії та мистецтвознавства другої половини ХХ -- початку XXI ст.

2. У результаті вивчення спектра репрезентацій феномену перформансу в просторі культури визначено його ключові характеристики:

- телеологічна спрямованість перформативної акції -- сама дія, а не її кінцевий результат (принципову непрагматичність перформансу можна визначити формулою «дія заради самої дії»);

- колективність дії (перформанс нерозривно пов'язаний з феноменами спів-участі, спів-творчості, що виводить його в поле інтерсуб'єктивного досвіду переживання);

- ігровий характер перформативної дії (відвертість і варіативність його сценарію, вільний вибір правил поведінки);

- провокативність і епатажність перформансу (зазвичай, зверненого до сильних больових і шокових ефектів, пов'язаного з травматичним досвідом, активізуючого звернення до глибинних трансформацій психоемоційного стану суб'єкта дії);

- відсутність єдиного Автора (перформанс демонструє постмодерністську концепцію «смерті автора» через породження феноменів колективного авторства, або виникнення двозначних фігур «автора-учасника», «автора-виконавця», «автора-глядача»);

- актуалізація взаємодій «Автор -- Глядач -- Спостерігач» (їх рольові інверсії і динаміка розвитку первинної ідеї із залученням співавтора, глядача і учасника перформансу);

- дуальність перформативного простору і часу (дія перформансу знищує рамки буденного «простору-часу», створюючи ефект позапросторового і позачасового переживання дії, що розгортається одночасно в повсякденному і уявному, реальному і віртуальному світах).

3. Багатогранність явища перформансу зумовлює наявність безлічі його трактувань. З урахуванням їх аналізу вироблено узагальнену дефініцію поняття, що відповідає поставленим дослідницьким завданням.

Перформанс -- це сфера вільної дії, яка передбачає зміни ролей «Автор -- Глядач -- Спостерігач» і переміщення учасників з реального простору до віртуального через активізацію внутрішніх психоемоційних станів людини. Це процес ігрової дії, суть якої полягає в самій дії і, зазвичай, носить характер епатуючого провокативного жесту, торкається всіх сфер людського сприйняття, призначений для осмислення самого життя за допомогою створення особливого художнього простору-часу і трансформації буденної реальності.

4. Проведене дослідження дозволило виявити взаємні кореляції «Автор -- Учасник -- Глядач» у «мистецтві дії». Перформанс представлено як «простір діалогу», в якому беруть участь Автор і Глядач, що взаємодіють на рівні інтерсуб'єктивних процесів. Перформанс є зоною дії, в якій особливого значення набуває «вільний жест», спровокований автором і здійснений виконавцями. Перш за все, змінюється роль Глядача. Віднині його функцією стає не зовнішнє спостереження, а співучасть і спів-творіння. Глядач отримує роль творця, і від його зусиль залежать хід і кінцевий результат перформативного твору. Простір діалогу, а не чітко обмежений стінами кордон, максимально розширює взаємодію між учасниками перформансу, а зона, де відбувається художня гра (перформативний простір), охоплює реальні площі і віртуальні ніші людського перебування. У перформансі одиничний Автор перетворюється на колективного. Індивідуальними залишаються лише відчуття, відтворені спільними зусиллями колективного Автора. Авторо-Глядацька трансформація визначає динамічну суть і сюжети перформативних акцій.

5. Важливим результатом дисертаційного дослідження є обґрунтування зв'язків сучасного перформансу з архаїчними ритуальними практиками, а також виявлення стародавніх архетипічних сюжетів і образів у сучасних акціях та перформансах. «Мистецтво дії», що структурно наближається до стародавніх містерій, убачається своєрідним поверненням до сили архаїчного ритуалу. Наслідуючи старовинні практики, перформанс трансформує свою ритуальність у руслі сучасної дійсності, втілюючи в нових формах прадавні засоби осмислення світу і людини.

У межах порівняльного аналізу архаїчного ритуалу та сучасного перформансу визначено їхні спільні ознаки. Такими є: дуальність ритуально-перформативного простору; деталізація та копіювання (використання в ритуалі/перформансі буденних речей); колективний характер дії; синтез художніх прийомів («сінестетизм» використання слова, музики, жесту, танцю та ін).

Проте сучасний перформанс не може бути відродженням ритуалу в його первинному значенні. Перформанс сучасної культури -- це лише процес обігравання певних дійств з іронічним копіюванням особливостей стародавніх ритуалів. Нами визначено відмінності між сучасним «мистецтвом дії» і архаїчними ритуальними практиками: константа ритуалу і можливість вільної імпровізації в перформансі; прагматичність архаїчного обряду і «дія ради самої дії» в художній акції; наявність глядачів у «мистецтві дії».

Перформанс демонструє можливість часткового перенесення старовинних засобів самопізнання до простору сучасної реальності, що дозволяє говорити як про перформативність архаїчного обряду, так і про ритуальність сучасного перформансу.

6. Наприкінці ХХ ст. епоха візуальності поступається місцем новим світоглядним парадигмам. Усвідомлення об'єктів художньої сфери втрачає свою актуальність. Більш важливим стає розуміння меж художнього твору, його життєвості й тривалості в часі і просторі. Перформативні ознаки простежуються в художній сфері ще на початку ХХ ст. Перформативні тенденції проникли в театр і музику а руйнування канонів, стирання меж між Автором і Глядачем, епатаж сформували новий художній простір, який визначають здатність трансформації, взаємодії і перебування в зоні «живого мистецтва». Такі ознаки не лише генетично передують перформансу, але й відображають його знакові репрезентації в культурі -- ними позначені театральні системи А. Арто, Є. Гротовського, П. Брука, Р. Уїлсона; музичні концепції Дж. Кейджа, К. Штокхаузена, Ф. Гласса.

7. Перформанс, не вміщуючись у традиційні простори арт-галерей, театрів і концертних залів, виходить за рамки світів художньої презентації; його закони створюють універсальну «модель», утілену в різних сферах життя сучасної людини -- політиці, соціальній сфері, медіа. «Колективність», «демонстрація» і «зміна ролей “Автор -- Глядач”» -- ознаки, притаманні мистецтву перформансу, -- проникають у всі сфери повсякденності. В епоху пошуків демократії у світі, що глобалізується, ознак перформансу набуває політика. Загальне прагнення до відвертості наближує політичну дію до «Live art». Перетворившись на видовище, політика поступово починає грати за законами перформансу -- функціонуючи для аудиторії і за допомогою аудиторії. Перетворення людей на глядачів трансформує їхню психологію і світосприйняття. Перформативна модель сприйняття і переживання світу не лише провокує виконання певних дій, але і передбачає можливість активної співучасті. Глядач політичної вистави, подібно до учасника художнього перформансу, автоматично стає виконавцем і співавтором дії.

Перформативна модель сучасної культури уможливлює існування в глобальному полі демонстрацій, завдяки штучному створенню образів (подібно до театрального сценарію), породжує світ і уявлення про нього. «Перформативний» спосіб сприйняття реальності передбачає поділ суспільства на авторів, виконавців і глядачів, трансформацію всіх процесів на предмет глобальної демонстрації, а також надання більшого значення дії ніж результату.

Загалом, аналіз сучасних перформативних практик у сфері мистецтва і культури дозволяє стверджувати про зміну художніх моделей або «епістем» -- зміщення акцентів від «оптикоцентризму» до пріоритету синтетичного, сугестії світосприйняття. Нову естетичну «епістему» культури другої половини ХХ -- початку ХХI ст. умовно можна було б назвати «перформативною».

перформанс культурологічний соціальний мистецтво

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Романюк В.С. «Автор -- Глядач» у перформансі: проблеми взаємодії / В.С. Романюк // Мультиверсум. Філософський альманах : Зб. наук. пр. Вип. 67. -- К., 2008. -- С. 225-233.

2. Романюк В.С. Архетипічні основи перформансу / В.С. Романюк // Грані : Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. -- Дніпропетровськ, 2007. -- № 6(56). -- С. 52-57.

3. Романюк В.С. Дія у просторі акціонізму: естетика парадоксу / В.С. Романюк // Культура України : Зб. наук. пр. -- Вип. 23. Сер. Мистецтвознавство. Філософія. -- Х. : ХДАК, 2008. -- С. 83-93.

4. Романюк В.С. Перформанс як явище сучасної культури: визначення та формотворчі принципи / В.С. Романюк // Культура України : Зб. наук. пр. -- Вип. 18. Сер. Мистецтвознавство. Філософія. -- Х. : ХДАК, 2007. -- С. 87-94.

5. Романюк В.С. Теракт как перформанс: попытка философского осмысления / В.С. Романюк // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Карабіна : Зб. наук. пр. -- Вип. 33. Сер. Теорія культури і філософія науки. -- Х. : ХНУ, 2008. -- С. 234-239.

6. Романюк В.С. Автор та виконавець у перформативній дії / В.С. Романюк // Культура та інформаційне суспільство ХХI століття : Матеріали наук. конф. молодих вчених, 25-26 квіт. 2006 р. -- Х. : ХДАК, 2006. -- С. 15-16.

7. Романюк В.С. Безмежність перформативного виміру -- зона реального або віртуального простору? / В.С. Романюк // V Харківські студентські філософські читання: Матеріали міжнар. наук. конф.- Х. : ХНУ, 2008. -- С. 124-125.

8. Романюк В.С. Леопарды врываются в храм / В.С. Романюк // Полилог: Философия. Культурология. -- Вып. 3. Анти культура : Альманах. -- Х. : ХГАК, 2006. -- С. 41-43.

9. Романюк В.С. Осторожно, трикстериада! / В.С. Романюк // Поли-лог : Философия. Культурология. -- Вып. 1. Трикстер : Альманах. -- Х. : ХГАК, 2006. -- С. 45-47.

10. Романюк В.С. Перформанс как акт со-участия / В.С. Романюк // Полилог : Философия. Культурология. -- Вып. 4. Перформанс : Альманах. -- Х. : ХГАК, 2007. -- С. 30-36.

11. Романюк В.С. Призрак своего дома / В.С. Романюк // Полилог : Философия. Культурология. -- Вып. 2. Странник : Альманах. -- Х. : ХГАК, 2006. -- С. 72-74.

12. Романюк В.С. «Священнодействие бытия»: архаический ритуал как перформативное действие / В.С. Романюк // Культура та інформа-ційне суспільство ХХI століття : Матеріали наук. конф. молодих вчених, 25-26 квіт. 2008 р. -- Х. : ХДАК, 2008. -- С. 115-116.

13. Романюк В.С. Філософський аналіз теракту як провокативного перформансу / В.С. Романюк // Дні науки філософського факультету -- 2008 : Матеріали доповідей та виступів міжнар. наук. конф. -- К. : КНУ, 2008. -- С. 99-101.

14. Романюк В.С. Художня провокація як елемент перформансу / В.С. Романюк // Культура та інформаційне суспільство ХХI століття : Матеріали наук. конф. молодих вчених, 25-26 квіт. 2007 р. -- Х. : ХДАК, 2007. -- С. 35-36.

Размещено на Allbest.ru