Історія української культури

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Міністерство освіти і науки України

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ЗВ'ЯЗКУ ІМ. О. С. ПОПОВА

Реферат

з дисципліни:

«Історія української культури»

Виконала: Бортюк О.М.

Студентка 3 курсу

Групи СЕП-32

Одеса 2014р

План

Сучасна масова культура в Україні, контркультура та інноваційний процес

Особливості культурного процесу кіммерійського та скіфського періоду

Проаналізуйте міфологічну модель світу праслов'ян, основні універсалії та символи культури

Сучасна масова культура в Україні, контркультура та інноваційний процес

МАСОВА КУЛЬТУРА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

У статті розглядається стан масової культури в Україні на сучасному етапі та її вплив на формування і виховання естетичних ідеалів та смаків української молоді, а також на становлення та розвиток сучасної української культури. масовий культура український

Політична, економічна соціальна та культурна криза пострадянського простору не в останню чергу пов'язана з проблемою самовизначення широких мас після виходу з лона радянської соціокульту- рної реальності. Різкий вихід з-під жорсткого адміністративного контролю та цензури на всі види діяльності середньостатистичного громадянина країн посткомуністичного регіону спричинив багатоманітне, неоднорідне та вивернуте ставлення ще вчора повністю контрольованих народів до поняття "свобода". Свобода політична, свобода вибору, свобода пересування і навіть свобода самовизначення постають і до сьогодні в усій своїй неоднозначності. Ця проблема стосується кожного з нас, що зумовлено її складністю, великою кількістю шляхів вирішення, що і становить актуальність теми дослідження.

Метою цієї статі є аналіз впливу масової культури на сучасну українську культуру і визначення результатів взаємодій цих двох культур.

Сьогодні українська культура переживає переламний момент. Не треба багато доказів, що свідчили б про розповсюдження у вітчизняній культурі та житті у цілому тих глибинних процесів масові- зації (інше розуміння сенсу життя, інші критерії оцінок...), у результаті яких стало можливим стрімке розповсюдження масової культури [3, 41].

В рамках певної історичної епохи завжди існували різні культури. У сучасному суспільстві особливе значення має масова культура, яка не виражає вишуканих смаків чи духовних пошуків народу. Вона зрозуміла й доступна людям різного віку, всім верствам населення незалежно всі рівня освіти. Вона має меншу художню цінність, ніж елітарна чи народна культура. Вона задовольняє миттєві запити людей, реагує на будь-яку нову подію і відображає її. Тому зразки її, зокрема шлягери, швидко втрачають актуальність, застарівають, виходять з моди.

Інтерес до явища масової культури виник досить давно. На сьогоднішній день існує багато досліджень, теорій і концепцій "масової культури". Автори більшості з них схильні розглядати її як особливий соціальний феномен, що має свій генезис, специфіку і тенденції розвитку. Найбільш впливові теорії це: теорія масової культури як культури "масового суспільства"; теорії Франкфуртської школи; теорії окремих філософів, соціологів, культурологів.

Явище масової культури є не просто різновидом "традиційної культури", але істотною зміною культури в цілому. Тобто розвиток засобів масової інформації і комунікації (радіо, кіно, телебачення, ілюстровані журнали, Інтернет), індустріально-комерційний тип виробництва і розподіл стандартизованих духовних благ, відносна демократизація культури, підвищення рівня освіченості мас при парадоксальному зниженні духовних запитів. Масова культура - явище не однорідне, воно має свою структуру й рівні. В сучасній культурології, як правило, виділяють 3 основні рівні масової культури: кіч- культура, мід-культура, арт-культура.

Кіч є однозначним: він не ставить питань, він містить лише відповіді, заздалегідь підготовлене кліше. Не викликає духовних пошуків, складного психологічного дискомфорту.

Щодо мід-культури, слід відзначити її подвійний характер. Вона має деякі риси традиційної культури, але водночас включає в себе риси масової культури.

Арт-культура розрахована на найосвіченішу частину публіки. Головним завданням арт- культури є максимальне наближення масової культури до норм і стандартів традиційної культури.

Як самостійне явище масова культура оцінюється суперечливо. В цілому існуючі точки зору можна розділити на дві групи. Представники першої групи дають негативну оцінку цьому феномену. На їх думку масова культура формує у її споживачів пасивне сприйняття дійсності. Така позиція аргументується тим, що в творах масової культури пропонуються готові відповіді на те, що відбувається в соціокультурному просторі довкола індивіда. Крім того, деякі теоретики масової культури вважають, що під її впливом змінюється система цінностей: прагнення до розважального стає домінуючим. Масова культура грунтується не на образі орієнтованому на реальність, а на системі іміджів, що впливають на несвідому сферу людської психіки. Покликання і призначення дійсної культури - облагороджування і вдосконалення людини. Масова культура виконує зворотні функції - вона реанімує нижчі аспекти свідомості і інстинкти, які, у свою чергу, стимулюють етичну, естетичну і інтелектуальну деградацію особистості.

Інші спеціалісти, говорячи про негативні сторони, зазначають, що метою масової культури є не стільки заповнення дозвілля і зняття напруги і стресу у людини індустріального і постіндустріального суспільства, скільки стимулювання споживчої свідомості в реципієнта (тобто у глядача, слухача, читача), що у свою чергу формує особливого типа - пасивного, некритичного сприйняття цієї культури у людини. Все це і створює особу, яка досить легко піддається маніпулюванню [1, 128]. Іншими словами, відбувається маніпулювання людською психікою, експлуатація емоцій і інстинктів підсвідомої сфери відчуттів людини, перш за все відчуттів самотності, провини, ворожості, страху, самозбереження.

Тим часом дослідники, що дотримуються оптимістичної точки зору на роль масової культури в житті суспільства, вказують що:

вона притягує до себе маси, що не уміють продуктивно використовувати свій вільний час;

створює свого роду семіотичний простір, який сприяє тіснішій взаємодії між членами високо- технологічного суспільства;

дає можливість широкій аудиторії познайомитися з творами традиційної (високої) культури;

Очевидно, що вплив масової культури на суспільство не є однозначним і не вписується в бінарну

схему "біле - чорне". У цьому полягає одна з головних проблем аналізу масової культури.

Крім об`єктивних причин популярності масової культури (необхідність усередненої мови спілкування) можна виділити й інші, які безпосередньо пов`язані з особливостями людської свідомості:

небажання індивіда брати участь в соціальних явищах і процесах духовно або інтелектуально. Іншими словами, початкова пасивність свідомості більшості членів суспільства;

бажання піти від повсякденних проблем, від повсякденності і рутини;

бажання розуміння і співпереживання своїм проблемам з боку іншої людини і суспільства.

О. Хакслі відзначає і такі причини її популярності, як те, що вона легко впізнається і є доступною. "Суспільство має потребу в постійному підтвердженні великих істин, - вельми справедливо зауважує він, - хоча робить це масова культура на низькому рівні і без смаку" [1, 130].

Масова культура, враховуючи всі ці особливості свідомості, надає продукцію, яка легко сприймається, дозволяє поринути у світ мрій та ілюзій, створює враження звернення до конкретного індивіда.

"Масову культуру" називають по-різному: розважальним мистецтвом, мистецтвом "анти- втоми", напівкультурою. Характеризуючи її, американський психолог М. Бел підкреслює: "Ця культура демократична. Вона адресована всім людям без відмінності класів, націй, рівня бідності і багатства. Крім того, завдяки сучасним засобам масової комунікації людям сталі доступні багато творів мистецтва, що мають високу художню цінність" [1, 131].

Стосовно масової культури Радянського Союзу (частиною якої була й українська), то вона не лише відображала світ і людину такими якими вони є, а й пропонувала взірець, якими вони повинні бути, впроваджуючи у масову свідомість стандарти, стереотипи поведінки та морально-духовні орієнтири та полегшуючи процес адаптації. За своєю функціональною природою радянська масова культура є адаптаційною і відмічена такими особливостями, як переважання ідеї над художністю, прагнення до маніпуляції масовою свідомістю через запровадження ідеологічних міфів , штампів та стереотипів. Радянська масова культура була пройнята ідеєю державної доцільності та відмічена присутністю у долі героя зверх особистої мети, що часто знижувало самоцінність особистості та ставило її оцінку у пряму залежність від відповідності особистої концепції її буття суспільній концепції буття держави.

Сам герой радянської масової культури являв собою абсолютно особливий соціокультурний тип, принциповим чином відмінний від типа героя-індивідуаліста, створеного у рамках західного мас- культа. Він достатньо повно виражав цінності руської культури, заснованої на принципах колективізму, жертовності, аскетизму, особливої чистоти та поетизації почуттів, "відірваності" від задоволення повсякденних потреб та спрямованості у майбутнє. Саме ідеологічна домінанта, що складала основний зміст радянської культури, принциповим чином відрізняє її від західних аналогів з їх комерційною природою, а основними функціями радянської масової культури агітаційна та пропагандистська, але вже точно не комерційна [1, 122 ]. Після розпаду Радянського Союзу та соціально-політичних перетворень 90-х років, коли Україна стає незалежною державою тип її суспільного устрою піддався значним трансформаціям. Основним призначенням масової культури у сучасній Росії стає згладжування та нівелювання суперечностей, напруг та конфліктів між соціальними стратами, маскуванні різниці між їх системами цінностей та етносом [1, 123]. І особливу роль тут відіграє реклама, яка представляє товари та послуги в якості стандарту споживання.

Основне завдання сучасної масової культури, як завжди, обслуговування еліти - політичної, а сьогодні і економічної, доставка аудиторії певних стандартів поведінки, духовних запитів, доказ правомірності ідентифікації на зразках і "з життя", формування іміджів і стереотипів свідомості, а також реабілітація економічного переважання певного соціального прошарку запровадженням міфів про рівні можливості всіх перед всіма. Гомогенізації, нехай і зовнішній, сучасного суспільства сприяє уніфікація стилів життя, де універсалізація товарів масового попиту, системи харчування та відпочинку, освіти, інформації, художньої продукції створює ілюзію соціальної рівності. Споживання стає, поряд з продукцією масової культури, засобом ілюзорного досягнення прагнень та ідеалів, виконує ескапістсь- ку функцію, служить засобом психологічного захисту індивіда в умовах соціального дисбалансу.

Масова культура є для дезорієнтованої людини набором стереотипів поведінки, іміджів, через які вона може ідентифікуватися з тим прошарком, до якого належить чи намагається належати. З цим зв'язана популярність у масових виданнях рубрик, які присвяченні моді, стилю життя зірок, актуальним тенденціям на ринку житла та автомобілів, подіям художнього життя.

Якщо говорити про фактичний стан речей в масовій культурі в сучасній Україні, не можна не визначити значних досягнень у творчості численних музикантів, письменників, художників, у проведенні чисельних музичних та кінофестивалів, тощо, які саме завдяки незалежності позбулися ідеологічного пресу і мають умови для вільних творчих пошуків, хоча часто знаходяться у матеріальній скруті.

Та, на превеликий жаль, в Україні спостерігається й зовсім інше. І це ми бачимо зараз дуже чітко на прикладі багатьох зразків продукції тої масової культури, яка надходить до нас з різних країн, нині особливо інтенсивно - з Росії та США. "Блатні" і так звані "приблатненньїе" пісні, які виконують спеціально дібраними голосами, або естрадні пісні з нелюдським верещанням, для виконання і сприйняття яких бажано відключити головний мозок, залишивши в активному стані спинний, пропагують насильство, низькі інстинкти, розпусту [3, 5]. Дуже часто домінантою таких "творів" виступає повна байдужість, але демонстративно і нахабно підкреслена - до людей, життя, зрештою до всього на світі. Об'єктивні вимірювання фіксують їх негативний вплив не лише на психіку людей, а навіть на основні фізіологічні процеси. Особливо вразливою для таких психофізіологічних атак є молодь, оскільки процеси формування не лише світогляду, а й самої психіки та організму в цілому у молодих людей ще не повністю завершені. Використання сучасних можливостей електронної техніки, зокрема й комп'ютерів, дозволяє викликати у слухача чи глядача стан "готовності до злочину". Дуже часто це робиться в інтересах злочинних груп або просто заради матеріальної вигоди виробників та торгівців відповідною продукцією.

Все вищевказане, звичайно, ж не значить, що масова культура не може бути здоровою, але за нинішніх умов вона має для цього знаходитися під захистом справді компетентних державних інституцій, які діяли б на основі ретельно розробленого законодавства, що регламентувало б цей захист. Тим паче уряд чи парламент мали б чуйно дослухатись до культурницьких та просвітянських організацій, до голосу громадськості, оперативно реагувати на їх звернення.

В сучасній Україні проблема україномовної і, як хотілося б, доброякісної масової культури набуває надзвичайної ваги. Справа у тому, що пересічна людина підсвідомо тягнеться до примітивізованих, звульгаризованих форм масової культури. Особливо ця тенденція посилена за умови культурної кризи, причому не лише у пострадянських країнах, а й у зовні благополучних європейських країнах. Такі деградовані форми пересічна людина й знаходить серед колосального асортименту щойно описаних російських та американських зразків.

Окрім тих негативних обставин, які вже відмічалися у специфічно українській дійсності, слід ще додати американізацію, або "вестернізацію" мови, способу мислення і життя. Адже ці дегенеративні зразки є здебільшого англомовними. Вони не лише липнуть до свідомості, занурюються у підсвідомість людини, роблячи свою руйнівну справу морального спустошення і зубожіння. Крім всього цього, витісняють українську мову і пов'язаний з нею спосіб мислення і поведінки. Тому треба створювати не менш привабливі для сучасної пересічної молодої людини україномовних зразків масової культури, преш за все - естрадної пісні, є важливим, хоч і доволі не простим завданням [3, 8]. Бо пересічна людина завше вимагала дві речі - хліба і видовищ. Щоб вона була задоволена своїм життям, конче треба дати їй і те, і друге.

Спробуємо розглянути бодай лише аспект цього питання, а саме використання мистецьких засобів як мови спілкування її учасників. У цьому напрямі найбільш великого успіху досягло телебачення. Перейнявши від Заходу гасло, що кожен може стати зіркою, організатори передач "Як стати зіркою", "Карооке на майдані" намагаються залучити якомога більше пересічних громадян до своїх заходів. Не суттєво, що часом останніх зраджує смак або ж трапляється повне непорозуміння аудиторії і невміння нею відгукнутися на заклик ведучого. Однак через відсутність інших мистецьких розважальних форм підростаючого покоління, яке є найактивнішим учасником цих заходів, запропоноване сприймається цілком позитивно. В цьому є той позитивний момент, що молоді властива гіперактив- ність, що в цьому знаходить свій шлях до самореалізації [1, 57-60].

Щодо передачі "Національний хіт-парад" та інші цього ж ґатунку, то вони є джерелом пасивної співучасті телеглядача, але також впливають на багатомільйонну аудиторію, то тут справа значно складніша, бо існує феномен авторитету телебачення з одного боку і відсутність професійних оцінок організаторів - з іншого. Проте і в діловій хватці, і в амбіційності організаторам згаданих передач не відмовити. А відтак, у свідомості глядача формується думка про "зірковість" нашої естради. Шкода, що лише подекуди на екрани телебачення проникають передачі та концерти справжніх світових зірок, які руйнують уявлення про наших, українських.

Те, що свідомість молодого покоління в масовій культурі формується здебільшого засобами мистецтва , цілком закономірно . Прагнення виявити свою самоцінність і особистість через мистецтво переважній частині молоді видається доступним і легшим від інших видів діяльності. Ось так і "виросли", як гриби після рясного дощу, різноманітні фестивалі, дитячі й молодіжні: "Слов'янський базар", "Таврійські ігри", "Перлини сезону", і т. інше.

Можна назвати ще низку розважальних програм на телебаченні. Це популярний КВК, і інтелектуальні "Розумники та розумниці", й інші більш-менш вдалі передачі. Та безумовне одне: всі вони ставлять наріжним кутом не просто мистецтво саме по собі, а мистецтво як засіб спілкування, тому що вплив його відбувається за двома напрямками: 1) засоби мистецтва надають естетичного, тобто емоційного дійового оформлення різним соціально-організованим процесам у тому чи іншому виді масової культури; 2) засоби мистецтва стимулюють формування свідомості людей відповідно до норм і цінностей суспільства.

Вище йшлося головним чином про музичну масову культуру, телебачення. Але не можна обійти мовчанням масову літературну продукцію, яка пропонується молоді, пересічним обивателям. Вплив художньої літератури на формування людської особистості завжди був великий. Йдеться про те, що письменник має писати твір із заздалегідь заданим виховним завданням, хоча багато хто таку мету собі ставив, справжні митці завжди її відкидали: їх творчість виникала з нездоланної потреби у самореалізації і самовираженні. Але створюючи уявою картини життя, ситуації, в яких опиняються дійові особи, автор мимо своєї волі спонукає читача до "програвання" створених ситуацій, проектування на себе зображених картин [3, 13]. При цьому читач непомітно для себе, внаслідок психологічних законів сприйняття художнього тексту, стає героєм твору, відпрацьовує певні моделі поведінки. І саме це підсвідоме засвоєння поведінкових зразків, становить суть виховного впливу літератури незалежно від бажань автора.

Легко уявити, які моделі поведінки "програються" та "приміряються на себе" читачем сучасної масової літературної продукції. Досить ознайомитися з її зразками. Це не просто непотріб, а злоякісний непотріб. Крім шкоди, яку він несе сам по собі, його негативна роль полягає також у тому, що він витісняє, заступає гарну, повноцінну, змістовну літературу, таку, що живіть розум. Хоча очевидно, що масова література повинна захоплювати читача.

На зміну тоталітарному суспільству, в якому людині примусово накидалася комуністична ідеологія, прийшло суспільство, в якому її керівники цілеспрямовано знищують будь-які ідеологічні впливи на молодь під приводом деполітизації освітніх закладів. Але люди не можуть існувати без жодної ідеології, без політичних ідей, вони деградують, усуваючись від громадських проблем.

Серед сучасної української молоді, особливо серед школярів, спостерігаються різноманітні течії, наприклад "анархістів", "металістів", представники яких сповідують культ байдужості до якомога більшої кількості проявів життя і в першу чергу до будь-якої соціальної активності. Дехто з них доводить себе до стану, в якому залишається одне бажання - вмерти.

Інші течії, наприклад, панків, виступають нині за безвладдя, їх мета - "творити хаос". Вони зрікаються батьків, втікають з дому. Прагнення до хаотизації життя - це усвідомлене протистояння самоорганізації, настанова на руйнацію культури.

Відсутність інтересів, проблем, перш за все соціальних, виключення з великого соціуму, замикання в межах малих груп собі подібних - розплата за штучну деполітизацію, за повну деідеологіза- цію, за підміну культури духовними ерзацами.

Проблема створення масової культури, яка спочатку підняла б тонус широких мас суспільства, а згодом підвищувала б свій рівень, підтягуючи за собою ці маси, аби ліквідувати провалля і непорозуміння між елітою і рештою народу, - одна з найважливіших в нашій культурі. Інтелектуальний, моральний розкол у суспільстві - явище вкрай небезпечне, воно ховає в собі загрозу великих соціальних потрясінь [4, 93-97].

Отже, які б тимчасові поступки не робилися нині масовій культурі з міркувань підтримки її україномовних форм, узаконення занижених норм, виправдання несмаку та антихудожності в принципі несумісні з основним призначенням культури, яка прагне ліквідувати розколи в суспільстві. Суперечить така позиція й самому духу культури, який виключає заздалегідь задану орієнтацію на творення чогось посереднього, низько вартісного. Кожний справжній творець - максималіст, він прагне до якнайвищих досягнень. Інша справа, наскільки це йому вдається, бо ж сили людські обмежені.

Нині ж існування негативних моментів у масовій культурі відповідає політичній ситуації, яка не є стабільною, а масова культура - це продовження політики, тільки іншими засобами. Тому зусиллями представників інтелігенції треба зробити так, щоб розважальне, створене для відпочинку мистецтво своїми засобами і своєю художньою мовою могло сприяти пізнанню і перетворенню дійсності в дусі кращих ідеалів людства.

Масова культура міцно закріпилася у сучасному суспільстві, і чекати її спонтанного зникнення, принаймні, в найближчий історичний період, не доводиться. Очевидно, що вона продовжить своє існування в теперішньому вигляді. Необхідна ідейна трансформація масової культури через її наповнення більш високими ідеями, соціально-значимими сюжетами і естетично досконалими образами. Ми вважаємо, що вирішальну роль у такій позитивній трансформації може і повинна зіграти духовна спадщина українського народу.

Контркультура в сучасному суспільстві

Мета статті - розгляд контркультури не тільки як історичного, але й універсального феномена, її осмислення в руслі історичної динаміки цивілізаційного процесу.

Поняття «контркультура» було висунуто американським соціологом Т. Роззака для презентації нової молодіжної субкультури, яка формувалася на хвилі масових молодіжно-студентських рухів, що розгорталися спочатку в США і провідних країнах Західної Європи у 50-х рр.. XX століття. Будучи породженням соціокультурної динаміки розвиненого індустріального суспільства Заходу, контркультура ознаменувала собою пошук адекватнихмодернізації суспільства і цивілізації в умовах НТП і глобальних проблем сучасності ціннісних пріоритетів.

«Класичне» молодіжний рух Заходу охоплювало три десятиліття: з кінця 40-х рр.. і до кінця 70-х рр.. XX ст. і включало три етапи свого історичного генезису: бітники («розбите покоління»; кінець 40-х - 50-і рр..), хіппі («незалежне покоління»; 60-ті - перша половина 70-х рр..) і «нові ліві »(« радикальне покоління »; кінець 60-х - 70-і рр..). У 70-х рр.. XX ст.молодіжний рух в усьому різноманітті субкультурних форм і проявів набуло інтернаціональний характер і стало найважливішим чинником сучасного соціокультурного життя »[8, с. 98].

Виплекана цими молодіжними субкультурами і втілила їх смислові прагнення, контркультура стала квінтесенцією сучасного молодіжно-студентського руху, відображаючи в собі багато характерні протиріччя культурно-цивілізаційного розвитку в епоху модернізації.

Можна окреслити кілька причин виникнення та масового розгортання молодіжної контркультури. По-перше, це - забезпечений в результаті модернізації західного суспільства на основі НТП перехід від «економіки убозтва» до «економіки достатку» (Ф. Слейтер). На думку американського філософа Ф. Слейтера, на Заході (особливо - в США) після другої світової війни, в умовах революційного впливу НТП на систему суспільного виробництва, позначилося протиставлення ціннісних орієнтирів довоєнного покоління «батьків» і післявоєнного покоління «дітей», оскільки «старше покоління виходить з економіки убозтва, а молодше - з економіки достатку, надлишку »[4, с. 14]. Високий рівень життя провідних країн Заходу, на основі наукомісткої «економіки достатку», викликав у них ціннісно-світоглядний конфлікт поколінь «батьків і дітей».

Виробничо-технологічні зрушення в країнах Заходу дозволили «видалити значну частину молоді за межі ринку праці, з поля дії трудової етики і створили сектор« верхнесреднего класу »з« вторинної »(альтернативної) системою цінностей» [2, с. 93]. Соціальною базою контркультури виступила студентська інтелігентська прошарок «верхнесреднего класу», його інтелектуальна субкультурная середовище. «Дитинство майбутніх бунтарів відбувалося в унікальних умовах свободи від обмежень, пов'язаних з долученими до трудових турботам батьків. Гуманістичний скептицизм, щеплений молодим людям в сім'ї, в поєднанні зі знеціненням зовнішніх нагород у «суспільстві достатку», послабив імпульси до вертикального просування »[2, с. 94]. Так виникло «класичне молодіжний рух індустріально-розвинених країн Заходу, проголосив демократичні гасла антіавторітарізма, рівності, соціальних перетворень і моральну перевагу молоді» [2, с. 94].

Другий же причиною виникнення руху контркультури стало широке поширення системи вищої освіти. Університети як джерела знань і науково-технічних інновацій в епоху модернізації почали грати найважливішу роль у всій соціального життя. «Оскільки університети набувають провідну роль у розвитку« вищої »культури у США та Європі, остільки тенденції, що існують всередині університетів, стають тенденціями всієї інтелектуальної життя» [3, с. 89]. Не випадково протагоністом контркультури виступили студентиз сімей американського і західноєвропейського «верхнесреднего класу». «Поширення вищої освіти і призвело до виникнення соціального прошарку, прищеплювати своїм синам і дочкам цінності і риси характеру, що розходяться з вимогами домінуючої культури. Достаток підірвало мотивації до вертикального просування, в результаті виник новий соціальний тип, нова субкультура молоді - «гуманістична молодь» [2, с. 104].

Третин причиною руху контркультури є бурхливий розвиток технічних засобів масової комунікації або мас-медіа, що привело до зростання динаміки соціокультурного життя на Заході, в результаті чого молодь виявилося втягнутою в її орбіту. Зростання соціокультурної динаміки суспільного життя під впливом мас-медіа відбувався у «тимчасових рамках» одного покоління (50-ті - 60-і рр.. XX століття). Новіінформаційні технології як засобу масової комунікації стали (вперше в історії) робити визначальний вплив на соціалізацію молодого покоління. Це особливо стосувалося телебачення, з широким розповсюдженням якого, на думку канадського філософа М. Маклюена, людство вступає в нову - «електронну еру» багатовимірного сприйняття світу. Тому контркультуру можна представити як закономірного соціокультурного феномену, що виражає енергію молодіжної соціалізації, викликану прагненням сучасної молоді зайняти місце «старшого покоління», прийнявши на себе його соціальні функції і наповнивши їх новим змістом і сенсом.

У своєму змістовному плані контркультура є своєрідною реакцією на глобальні проблеми культурно-цивілізаційного розвитку людства, чітко позначилися на сучасному етапі модернізації. Так, до «першої групи» глобальних проблем, що відрізняються найбільшою спільністю і актуальністю, можна віднести комплекс екологічних, економічних, соціально-демографічних і політичних суперечностей сучасної цивілізації. Що викликали широкий громадський резонанс глобальні проблеми сучасності не могли залишити осторонь молодь і послужили головною причиною розгортання руху контркультури (психіка юнацького віку, що відрізняється великою широтою, гостротою і оптимізмом світосприйняття, виявилася особливо вразливою до них).

Контркультура висловлює оптимістичну перспективу вирішення глобальних проблем і виступає з ініціативами: вироблення новогосвітогляду, адекватного глобалізації антропогенного впливу та культурно-цивілізаційного розвитку людства (т.зв. ідея «революції свідомості», складова смислове ядро контркультури).

СТВЕРДЖУВАНЕ контркультурой глобальне світогляд (свідомість) покликаний виразити особливості розвитку сучасної цивілізації з урахуванням особливостей і витоків глобальних проблем. На цій основі моделюються можливості їх подолання, а також майбутні перспективи людства. У кінцевому підсумку мова тут йде про сенс людської життєдіяльності "у світі", про ту місії, до якої покликаналюдина за самою своєю суттю.

Контркультура висунула ряд ідей та заходів, спрямованих на трансформацію сучасної цивілізації в дусі екологічної моделі. Сюди відноситься вироблення і пропаганда альтернативного, по відношенню до екологічно-катастрофічного світогляду «масового споживання» розвиненого індустріального суспільства, світогляду «еколого-центризму», що розглядає зміст і перспективи людського буття виходячи з усвідомлення людиною своєї близькості до природно-географічному середовищі і її універсальної цінності у світі.

Саме в цьому змісті світогляд еколого-центризму активно поширювалося коммунітарном-екологічним рухом контркультури, «осередками» якого виступили молодіжні громади (комуни) бітників і хіпі, створювані на лоні природи в дусі романтичного образу маєтку Ясна Поляна Л. Толстого. Вони прокламовано «культ природності» як альтернативу урбаністичної цивілізації, відмежовуються людське буття від природного ландшафту. Найбільшого розмаху коммунітарном рух контркультури досягло в США, де коммунітарних спосіб життя мав свої давні традиції. «У 1967-1969 рр.. (В кульмінаційні для руху контркультури роки) громади комунарів бітників і хіпі, що ставили своєю метою боротьбу за збереження навколишнього середовища та гармонізацію стосунків людини з природою, нараховували у США сотні тисяч протагоністів екологічних цінностей »[8, с. 121]. У цей час «такі відомі громади як Хейт-Ешбері в Сан-Франциско, Грінвіч-Вілледж в Нью-Йорку, Сансет-Стрип у Лос-Анджелесі, Пічтрі-Стріт в Атланті і ін громади-комуни щорічно збирали до 500 тисяч молодих послідовників контркультури (у віці до 30 років), тобто населення цілого штату »[2, с. 63].

Ці екологічні комуни створювалися в самих мальовничих місцях Америки: «у Скелястих горах (штат Колорадо), в Каскадних горах (Орегон), в горах Санта-Крус (Каліфорнія), на півночі штату Нью-Мексика та інших районах» [8, с. 121]. Їхнє місце розташування було демонстрацією екологічно-орієнтованого способу життя і його біофільскіх ціннісних орієнтирів.

У роки свого розквіту (1967-1970 рр..) Рух контркультури стає потужним каталізатором процесів демократизації суспільно-політичного життя. Прагнули надати контркультуру політичні контури активісти «нового лівого» руху створили «такі масові і впливові суспільно-політичні організації, як: Студентський координаційний комітет ненасильницьких дій і Студенти за демократичне суспільство - в США, Рух молоді за ядерне роззброєння - в ??Англії, Національна спілка студентів Франції, Соціалістичний німецький союз студентів - у Західній Німеччині та ін Вони зіграли свою роль у політичній соціалізації молоді і з цього часу вона стає активним учасником сучасної міжнародної суспільно-політичному житті »[8, с. 124]. Зовсім не випадково російський соціолог С. Левікова підкреслює, що «молодь - новасоціологічна категорія, породжена розвиненим індустріальним суспільством» [4, с. 14].

Ідеї та цінності контркультури мали широке поширення, оскільки «молодь у віці до 25 років у США та деяких інших західних країнах (в 60-х рр. XX ст.) Становила майже 50% населення» [3, с. 108

В історії цивілізації виникають такі ситуації, коли певні субкультурні феномени, їх локальні ідейно-ціннісні комплекси починають претендувати на якусь універсальність і виходять за межі власної субкультурного середовища, протагоніруя нові духовно-практичні стратегеми для індивідів і широких соціальних спільнот як суб'єктів культуротворчества. У даному випадку можна вже говорити не про субкультурних, а контркультурних або навіть культурних тенденціях.

Аналізуючи вплив контркультури на сучасну соціокультурну життя, «професор Каліфорнійського університету Беннет Бергер вважає, що в 60-х рр.. XX ст. на Заході виникла нова - пост-матеріальна культура. Увібравши в себе азіатську пантеїстичну культуру, інші субкультурні традиції - містичні культи, романтичне світовідчуття богеми, пасторалізм, язичницьку мудрість американських індіанців і т.п., вона зуміла повністю розкрити в собі потенціал альтернативної культури »[8, с. 141].

«Беннет Бергер відзначає, що контркультура, втіливши собою сукупний ефект активного духовно-практичного пошуку нового орієнтира розвитку цивілізації, породила справжню« ціннісну революцію »[8, с. 141].

Один з видних теоретиків контркультури професор права Йельського університету Ч. Рейч представляє молодіжні рухи як якоїськультурної «революції свідомості». На думку Рейч, «нова свідомість», спочатку сформувавшись в середовищі молоді, отримає потім широкого поширення і автоматично викличе революційні перетворення в структурі сучасного західного суспільства. Воно здійснить революцію не прямими політичними засобами, а зміною самої культури »[5, с. 19].

Багато дослідників свідчать, що «в сучасному західному суспільстві відбувається« революція свідомості », що знаменує народження нової культурної моделі. Про це пишуть такі відомі на Заході вчені як Е. Тірьякян, У. Бейнбрідж, М. Гарднер, М. Ділінгер, П. Рассел, Р. Старк, М. Фергюсон. Вони відзначають такі найважливіші ознаки нової духовності, як формування установки на особистий досвід, захоплення різноманітними техніками саморозвитку, інтерес до явищ екстрасенсорного сприйняття та парапсихології, значна популярність східних релігійних вчень, магії, астрології, все глибше проникають у масову культуру »[1, с. 168].

Можна констатувати, що багато знаменних громадські ініціативи XX століття - екологічний рух на захист природного середовища, пацифістське рух за заборону воєн, руху за обмеження гонки озброєнь і за заборону випробувань ядерної зброї, руху за демократизацію суспільно-політичного життя і всієї системи світової політики і міжнародних відносин, руху релігійного оновлення та моральноговідродження людства, новітні художньо-естетичні течії, народжені з сміливих творчих експериментів та ін руху були результатом прагнення молоді до вдосконалення природної та соціокультурної сфер людської життєдіяльності в світі.

Наприклад, ідеї та цінності контркультури справили великий вплив на західну художню культуру другої половини XX століття.Вони втілилися в романах Д. Селінджера, Д. Керуака, У. Берроуза, Н. Мейлера, К. Кізі, в поемах А. Гінзберга, Г. Снайдера, в англійськійдраматургії «розсердженого покоління» - п'єсах Озборна, Ардена, Болта, Шеффера . Не залишилися осторонь також і кінематограф (фільми М. Формана, О. Стоуна, Д. Кроненберга, І. Мекаса, Ш. Кларк, М. Антоніоні, А. Паркера, Ж.-Л. Годара) і музика (експериментальна музика Е . Вареза, Д. Кейджа, Ф. Гласа, К.-Х. Штокгаузена) і живопис (сучасне сюрреалістичне напрямок). Властива контркультуру інтенція активної соціальної пропаганди своїх ідеологем, призвела до виникнення багатьох видів мистецтва (рок-музика, пісня протесту і бардівська пісня, хепенінг, графіті, перфоманс та ін.)

Розгортання контркультури в ході молодіжних рухів вказує на те, що цей феномен являє собою потужний каталізатор культурно-історичної творчості, що знаменує собою процес вироблення нової культурної моделі, адекватної перспективам розвитку цивілізації.

Наприклад, риси контркультури мали: давньоіндійський чернечий буддизм, рух елліністичних кініків, апостольське християнство,середньовічний християнський містицизм, богемний гуманізм епохи Відродження, рух Реформації, романтизм епохи Просвітництва, богемний модернізм Новітнього часу. Як універсальний феномен, контркультура володіє величезним креативним потенціалом вироблення ціннісно-смислових моделей розвитку цивілізації, стимулюючи хід людської історії на її переломних - доленосних етапах. Це означає, що контркультура постійно проявляє себе в історії цивілізації як діалектичного механізму ціннісно-світоглядних новацій.

Народження нових культурних моделей, що стимулюють історичний прогрес цивілізації неможливо без феномена контркультури, який народжується як результат втрати колишньої культурної моделлю свого значення і в той же самий час як результат пошуку нових ціннісно-смислових орієнтирів як адекватного «відповіді» на «виклики» тих обставин, які пов'язані з умовами, результатами та перспективами людської життєдіяльності. Усі значимі для людської історії культурні моделі проходять через етап контркультурноготвердження, коли колишня ціннісна система вже втратила своє значення, а нова ще не стала домінуючою, починаючи розгортатися в субкультурні рамки.

Розглядаючи контркультуру як універсального феномена можна простежити історичну динаміку розвитку цивілізації у вигляді культурно-контркультурної діалектики, в руслі якої пануючому типу культури відводиться роль стабілізуючого - синхронического початку, а контркультуру - роль динамічно-оновлюючої початку, з яким пов'язані культурні новації, перш за все, - ціннісно-смислові. При цьому креативний (динамічний) потенціал контркультури знаменує собою хід соціокультурних змін, а стабілізуючий початок культури - адаптацію позитивних підсумків контркультурних новацій. При завершенні певних історичних етапів розвитку цивілізації, цейдіалектичний механізм контркультури знову і знову відтворює себе.

Найбільш сприйнятливою до контркультурний інновацій виявляється, перш за все, молодь, внаслідок обумовлених молодіжним свідомістю нонконформістських особливостей світосприйняття та діяльності. Сам же префікс «контр -» аж ніяк не означає заперечення культурної спадщини. Моменти заперечення певних консервативних елементів культури, безумовно, мають місце, але як початковий етап, як засіб підготовки контркультурних новацій, що мають, характер і зміст твердження нових ціннісно-світоглядних орієнтирів людської життєдіяльності.

Висновки. Контркультура (від англ. Counter та culture) як феномен може розглядатися у двох аспектах: конкретно-історичному і універсальному. Як конкретно-історичний феномен контркультура представляє комплекс молодіжних субкультур, що розгорнулися з другої половини XX століття у провідних західних країнах, а потім і в усьому цивілізованому світі (в тому числі - в Україні), і виражають особливості молодіжної соціалізації в умовах техногенної модернізації суспільства і глобальних проблем сучасності. Висунув поняття«контркультури» Т. Роззак, прагнув за допомогою його висловити нові ідейно-ціннісні ініціативи, пов'язані з молодіжними рухами і субкультурами Заходу 60-70-х рр.. XX століття.

В універсальному чи філософському розумінні поняття «контркультури» може бути використано для дослідження особливостей історичної динаміки світового культурно-цивілізаційного процесу (і, перш за все, - у галузях філософії культури та філософії історії).

Особливості культурного процесу кіммерійського та скіфського періоду

Кіммерійці -- представники пізнього етапу Зрубної культури. Багато вчених вважали, що кіммерійці залюднили південь України, прийшовши не з Азії, як гадали раніше, а з Наддніпрянщини, і їхня культура успадкована від Пізньотрипільської з переорієнтацією на табунне скотарство.

Мова кіммерійців, залишки якої дійшли до нас у вигляді власних імен царів та деякого топонімічного і гідронімічного матеріалу (назви поселень, річок тощо), має чимало мовних рис, успадкованих від трипільців. Про це свідчить дешифрування найдавнішої у світі абетки трипільців, зразки якої іноді знаходять на глиняному посуді, пряслицях тощо. Звичайно, мова трипільських та арійських племен Наддніпрянщини навіть у III--II тисячоліттях до н. ч. мала кілька локальних діалектів, які пізніше лягли в основу не тільки проукраїнської, але й пралитовської мов. Це свідчить про те, що за кіммерійсько-скіфо-сарматських часів пралитовці жили на Подніпров'ї і, вірогідно, були споріднені з про українцями.

У кіммерійській культурі спостерігається багато рис, успадкованих від попередніх культур України. Поховання здійснювалися в курганах і в фунтових могильниках, хоча відомі й поховання спалених в урнах. Будівлі були глинобитно-каркасні з жертовниками, як у трипільців. Кераміка -- конічні миски, макітри, прикрашені геометричними орнаментами: трикутниками, ромбами, зігзагами, штриховками. Зброя, прикраси, казани виготовлялися із бронзи. Культура кіммерійців зазнала впливів фракійсько-балканського світу, а можливо, і була спорідненою з ним.

Палеоантропологічні пам'ятки кіммерійців свідчать про їхню спорідненість з антропологічними типами скіфської доби. За даними археології, скіфська територія успадкована від кіммерійської; тут виявлені пам'ятки ідентичної культури, черепи ідентичної групи.

Отже, всі ці факти ще раз підтверджують безперервність етнокультурних процесів у нашій країні.

Кіммерійська культура в Україні нині датується X -- початком VII ст. н. ч. Вже з кіммерійських часів (початок І тисячоліття до н. ч.) хліборобство знову починає набувати того значення, яке воно мало за трипільської доби. Роль хліборобської громади стає значно вищою, ніж роль скотарів і вершників.

Майже весь античний світ годується українським хлібом! Знову, як і за Трипілля, зростає кількість населення, відбувається збагачення людності за рахунок експорту хліба, розвитку ремесел, промислів тощо. Міста втрачають свою провідну роль, а село завойовує пріоритети у господарстві.

Історики-міфоціоністи говорять про такі зміни дещо спрощено: "скіфи витіснили кіммерійців", "сармати витіснили скіфів", не пояснюючи, куди витіснили, звідки самі прийшли, і взагалі, що значить "витіснили".

Як бачимо, навіть зміни, що відбулися у ІІІ- ІІ тисячолітті до н. ч., не свідчать ще про повне знищення Трипільської культури.

Відмінності між скіфами й кіммерійцями було важко знайти навіть Геродоту, який жив у V ст. до н. ч. Описуючи війну скіфів із кіммерійськими царями, він припускав, що це була лише одна з внутрішньо етнічних міжусобиць.

Кіммерійські кургани майже нічим істотно не відрізняються від скіфських: спільність антропологічних типів, рис культури і побуту свідчать про етнічну спадкоємність. Зображення кіммерійців на керамічному посуді (на одному з них і напис: " кіммеріець") ідентичні зображенням скіфів на їхніх мистецьких виробах. немає відмітки і в їхньому одязі. Однак сучасні історики піддають перевагу міфаніонігтськііі концепції. .за якою відділяють кіммерійців Ніл скіфів, вважаючи їх кочівниками різного етнічного походження". Лінгвісти досі дотримуються думки про ірано- мовність кіммерійців. Кіммерійці як етнос. Хоча і інша наукових публікацій, однак про етнічну належність їх до предків слов'ян науковці говорити ще побоюються. Натомість висловлюються думки, що поруч із кіммерійцями на теренах України проживало проти-слов'янське населення, яке маю контакти з кіммерійцями .

Початок скіфської епохи представлені в археології Чорноліською археологічною культурою. Скіфи згадуються в ассірійських джерелах першої половини VII ст. до її. ч. як войовничий народ, котрий із Причорномор'я проникав у Мату Азію, завойовуючи на своєму шляху місцеві племена, а в кінні того ж століття знову повернувся до Причорномор'я. Держана скіфів у різний час простягалася віл стенів України до Волги і Уралу, а їхні кургани с навіть на Алтаї.

На захід від Дністра жили фракійці, котрі, змішуючись зі скіфами, стали І предками сучасних буковинців, гуцулів, бойків, лемків та інших етнографічних груп українців.

Найраніші скіфські поселення відкриті на берегах Вузького лиману (Миколаївщина). Скіфи мешкали в покритих соломою будинках з глиняною підлогою і печами, мали господарські ями-погреби для зберігання харчових запасів, збіжжя. Вони розводили домашніх тварин, переважно корів, овець, коней.

З V ст. до її. ч. на Подніпров'ї Побужжі з'являються великі скіфські городища, укріплені земляними ватами заввишки понад І о 12 м. населення городища не було соціально однорідним, у верхній частині міста (акрополі) мені ката скіфська аристократія. Тут були кам'яні або цегляні будинки з глиняними печами, збудованими на дерев'яному каркасі. Сам акрополь часто був відгороджений віл нижнього міста кам'яною стіною. Внизу розташовуватися ремісничі к картати з хатками на 2-А кімнати, печами і жертовниками. Поруч землянки-майстерні або амбар для зберігання запасів. Увесь цей комплекс (нагороджувався парканом, а в центрі подвір'я будуватися власні святилища Вигині Вогню.

Найвідомішими скіфськими городищами в Україні є ІІІарпинське і Пастирське (Херсонщина). Немирівське (Поділля). Мотронинське (Київщина). Нільське (Полтавщина) - вони навіть більші і величніші, ніж городища Княжої доби Київської Русі ХІ-ХІ 11 ст.

За горо дотом, Скіфів була полі етнічною державою: калічиш, алазони, скіфи-орачі, скіфи-землероби, скіфи-кочівники, царські скіфи - "найкращі, що вважають інших своїми рабами". Незважаючи на цю, з першого погляду, строкатість, на всій території встановилась однорідна культура. Однак досить довго у скїфодогії панувала думка про неоднорідність скіфів, які нібито включали в себе ірано мовні та тюркомовні кочові племена". Геродот же говорить про наявність різних соціально-господарських прошарків скіфського суспільства, про що свідчить хоча б протиставлення "царі" - "раби".

Ось як це пояснював Віктор Петров: "... справа йде про два соціально-господарчі прошарки в межах одного народу... Власники великих стад кочують зі своїми стадами, переганяючи стада з випасеного лугу на місце іншого випасу. Без худобні, обробляючи земельні ділянки, лишаються на місці. Так скотарі-вершники є кочівники, хлібороби осілі. Скотарі-вершники, кочуючи зі своїми стадами, потребують для охорони озброєних людей: тим-то при кожному стаді у кожного багатого скотаря-вершника є збройний загін".

Так зароджувалися і створювалися верстви (касти) протослов'янського суспільства. Далеко за межами України знаходять тільки скіфські могили, а їхні городища розташовані переважно на Полтавщині, Київщині, Поділлі, Причорномор'ї. Отже, центр Скіфії був саме в Україні. А якщо ж говорити про іранізацію або тюркизацію скіфів, то хіба що не більшою мірою, як і полонізацію українців у XVI--XVII ст. або їх русифікацію в XX ст. Звичайно, периферійні райони Скіфії чи навіть окремі верстви, які вступали у контакти з іранським і тюркським світом, могли зазнавати їхнього мовного впливу.

А от щодо племен елліно-скіфів, то Геродот, напевно, мав рацію: етнічна спорідненість причорноморських скіфів із греками була помітною в часи Геродота. та і не дивно -- одні і другі нащадками племен Усатівської археологічної культури.

Що ж до іраномовиих племен, то з ними воювали як скіфи, так і греки. і ця спільна боротьба з персами, мабуть, чи не найбільше зблизила їх політично і господарчо (похід Дарія на Скіфію -- 512 р. до н. ч.). Тюркські ж племена з'являються у Криму аж через тисячу покій (576 р. н. ч.).

Сучасні історики визначають скіфський етнос як "постплем'яну народність", "територіально-плем'яну спільноту", "територіально-етнічну спільноту". До кінця V ст. до н. ч. формування скіфського етносу вже було завершено.

У культурі скіфів яскраво виділяються риси, які успадкували українці. Скіфи шанували гостей, подаючи їм хліб-сіль, їм було властиве побратимство, яке побутувало ще її у Запорозькій Січі. Поминальний обряд Тризна, який справлявся на мотилі померлого, був традиційним у скіфів, слов'ян, русів, українців. На археологічних знахідках скіфських курганів є зображення людей. Із золотої пекторалі дивляться на нас слов'янські очі наших Пращурів. їхні волосся підстрижене "під макітерку", одяг вишитий на плечах, рукавах і грудях. Штани широкі (шаровари) або вузькі і, як гадають дослідники, пошиті зі шкіри, головний убір - гострокутний башлик, з якого пізніше, можливо, розвинулась і форма козацької шапки10.

Писемних пам'яток скіфів небагато, точніше, не встановлена їхня належність скіфам. Проте чимало скіфських слів зберегли для нас зарубіжні історики: Геродот. Пріск, Йордан та ін. Вони часто позначали ці слова своєрідними примітками: "так це в них самих називається", або "саме так його називали в цих місцях". У скіфській мові були слова мед, страва, які й досі вживаються в українській мові.

Скіфи, як і давні українці, не мали звука ф. У сучасній українській мові майже всі слова, що мають звук ф -- іншомовного походження. Ще її нині в деяких селах України його вимовляють як хв., або п: Хведір, Пилип, хвабрика тощо. Таке ж явище було притаманне мові етрусків, які генетично є нащадками італійських пелазгів.

Спільною рисою скіфської та української мов є також фрикативний звук і (лат. // або гр. "гама"), який відрізняє ні мови від російської (в якій г вимовляється як лат. Ј). Ареал поширення скіфського / (її) збігається з ареалом скіфської топоніміки та археології: це басейни Дону. Дніпра, Дністра, Південного Бугу. За межами України така вимова залишається і в деяких районах Чехії, Словаки, в Ростовській області Росії. То чи не тут нині живуть нащадки скіфів? Мовознавець В. Абаєв, котрий зібрав і дослідив майже всі відомі скіфські слова, відповідає на це питання ствердно: "Скіфів шукайте там, де замість говорять ?"".

На схід від скіфських володінь (Гірназов'я, Поволжя, Південне Приуралля) жили скотарські племена сарматів. Генетична спорідненість їх зі скіфами очевидна, адже походження їх спільне і сягає глибокої давнини -- від племен Зрубної культури.

Пам'ятки культури сарматів також мають спільні риси зі скіфськими: подібні орнаменти па глиняному посуді, литі з бронзи казани, котрі, мабуть, виконували роль ритуального посуду. Серед культових предметів можна також назвати бронзові дзеркала, глиняні курильниці, кам'яні тарілі, що застосовувалися для розпалювання жертовного вогню. Мистецтво так званого "звіриного стилю" притаманне сарматам такою ж мірою, як і скіфам. Озброєння істотно нічим не відрізнялося від скіфського: тригранні бронзові наконечники для стріл, короткі луки, довгі мечі.

Про спорідненість скіфів і сарматів писав ще Геродот -- він переказав легенду про походження сарматів від шлюбу скіфів з амазонками и. Археологічні знахідки свідчать про привілейоване становище жінки у сарматів: багаті поховання жриць, жінок-амазонок (у кольчугах, зі зброєю). З покійницею клали у могилу розбите люстерко, гривни, що прикрашали шию, спіральні підвіски, начільні пов'язки, розшиті золотими пластинками та коштовним камінням, намисто з кольорового скла, перлів, самоцвітів. В одному з таких поховань знайдені навіть залишки трону, що свідчило про високе становище похованої жінки.