Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. М.Т. РИЛЬСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Українська музика 60-х років ХХ століття у контексті цілісності епохи

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Городецька Оксана Валентинівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії української музики Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник: Копиця Маріанна Давидівна, кандидат мистецтвознавства, професор Національна музична академія України імені П.І. Чайковського;

Офіційні опоненти: Терещенко Алла Костянтинівна доктор мистецтвознавства, професор, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України, м. Київ провідний науковий співробітник;

Савчук Ігор Борисович, кандидат мистецтвознавства, Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, науковий співробітник лабораторії новітніх технологій, м. Київ.

Захист відбудеться 9 липня 2009 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.227.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Грушевського, 4 за фахом 17.00.03. - Музичне мистецтво.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України.

Автореферат розісланий 5 червня 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Сікорська І.М.

українська музика шістдесятий авангард модернізм

Загальна характеристика дисертації

визначити модель цілісності на рівні епохи, людини, стилю епохи, національної культури;

розглянути особливості співіснування авангарду і модернізму у межах феномену ХХ століття;

з'ясувати основні параметри формування цілісності й особливості меж феномену шістдесятництва;

простежити риси шістдесятництва, які впливають на формування його цілісності;

виявити специфіку взаємодії традиційного і новаторського у музичній культурі шістдесятих років;

окреслити специфіку академічного, неофольклорного й авангардного напрямків і їх роль у мистецтві того часу;

проаналізувати відомі, маловідомі і невідомі музичні твори періоду шістдесятих років, їх стильові прояви, що формують цілісність шістдесятництва.

Методологічною базою дослідження стали філософські (С. Кримський, Д. Чижевський), культурологічні (Ю. Лотман, М. Попович, І. Юдкін), літературознавчі (С. Павличко), мистецтвознавчі (Б. Сюта, Л. Кияновська, О. Козаренко) концепції. У роботі використано історичний, аналітичний методи, теорію інтертекстуальності, загальнокультурологічні методи дослідження, елементи семіотичного підходу, епістеміологічні принципи пізнання, антропоцентризм як провідна культурологічна концепція ХХ століття.

Теоретичну базу дослідження склали праці з філософії - Е. Гуссерль, А. Камю, С. Кримський, М. Мерло-Понті, Ф. Ніцше, М. Попович, Ж. Рюс, Ж. - П. Сартр, Г. Сковорода, В. Табачковський, М. Хайдегер Д. Чижевський, В. Шинкарук, А. Шопенгауер; семіотики - Р. Барт, У. Еко, І. Котляревський, Ю. Лотман, В. Медушевський, В. Москаленко, І. Пясковський; синергетики - І. Пригожин, І. Стенгерс; історії - М. Грушевський, Д. Дорошенко; культурології, літературознавства - А. Біла, О. Забужко, С. Павличко; музикознавства - І. Драч, М. Загайкевич, О. Зінькевич, Л. Кияновська, О. Козаренко, І. Ляшенко, М. Ржевська, А. Терещенко, Б. Сюта.

Аналітичну базу дисертації склали твори В. Годзяцького, Г. Грабовського, В. Губи, Л. Дичко, Г. Жуковського, В. Загорцева, Д. Клебанова, С. Крутікова, Б. Лятошинського, Ю. Мейтуса, В. Сильвестрова, М. Скорика, П. Соловкіна, І. Шамо, А. Штогаренка. Метою музикознавчого аналізу стало виявлення визначальних для цілісності епохи шістдесятництва принципів організації творів.

Наукова новизна і теоретична значимість дисертації визначається параметрами, за якими вперше в українському музикознавстві:

Музичну культуру шістдесятих років представлено цілісно, у взаємодії всіх її різноспрямованих тенденцій.

Цілісність шістдесятництва розглянута як відображення цілісності ХХ століття.

Виявлено основоположні принципи шістдесятництва як феномену української музичної культури.

Визначено поняття "шістдесяті" і "шістдесятництво" у руслі змінних світоглядних уявлень епохи.

Розширено і поглиблено розуміння музичного шістдесятництва через дослідження новаторських тенденцій у творчості майстрів академічного спрямування.

Визначено поняття національного архетипу стосовно творчості композиторів "нової фольклорної хвилі" і простежено його втілення на прикладі композицій Л. Дичко, Л. Грабовського, М. Скорика. Уведено поняття "аксіологічної реабілітації" стосовно авангарду.

Констатовано багаторівневий прояв епохи шістдесятництва як феномену межі.

Уведено до музикознавчого обігу ряд невідомих і маловідомих творів В. Годзяцького, В. Губи, В. Загорцева, С. Крутікова, П. Соловкіна.

Практична значимість дисертації полягає у можливості використання її аналітичних матеріалів, теоретичних узагальнень у курсах "Історії української культури", "Історії української музики ХХ століття", "Сучасної української музики", аналізу музичних творів у вищих і середніх навчальних закладах, а також для подальших наукових досліджень із проблем розвитку українського музичного мистецтва.

Зв'язок з науковими програмами, планами темами. Дисертація виконана згідно з планами науково-дослідної роботи кафедри історії української музики Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського і відповідає темі № 1 "Історія української музики" перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського.

Апробація результатів дисертації відбувалася на засіданнях кафедри Історії української музики НМАУ ім. П.І. Чайковського, на науково-теоретичній конференції в рамках Міжнародного музичного фестивалю "Київ Музик Фест" - 2005: "Музика ІІІ тисячоліття: проблеми і перспективи" (Київ, 2005); науково-практичній конференції "Динаміка смислотворення в музичній творчості" (Київ, 2005); науково-методичній конференції "Post-graduates reports about their scientific researches" (Київ, 2006); IV Всеукраїнській молодіжній науково-практичній конференції "Музичне мистецтво: Сучасні аспекти дослідження" (Київ, 2008).

За темою дисертації опубліковано п'ять статей, з них чотири - у спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, нотних додатків. Список використаної літератури містить 329 позицій. Загальний обсяг роботи - 207 сторінок, з них - 188 сторінок основного тексту.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність проблематики, визначено предмет, об'єкт, мету дослідження, його практичну значимість, подано аналіз літератури та викладено методологічну базу дисертації.

Розділ 1. "Феномен цілісності: культурологічний і стильовий аспекти. Актуалізація проблем цілісності у ХХ столітті" присвячений філософським, науковим, культурологічним, мистецтвознавчим студіям епохи, гуманістичним у своїй основі, спрямованим на відновлення і збереження цілісності буття й існування людини.

У Підрозділі 1.1 "ХХ століття - модерністський проект" зазначено, що цей період - неоднозначний, пов'язаний із крахом багатьох гуманістичних ідеалів людства, констатацією завершальної фази ряду цивілізаційних процесів, підтвердженням найбільш песимістичних прогнозів у соціально-політичних реаліях. В той же час у ХХ столітті відроджується ідея цілісності світовідчуття, нерозривної єдності існування людини і буття, неможливості реальності без людини. Контраст між трагічністю соціально-політичних реалій та об'єднавчими культуротворчими ініціативами складає специфіку епохи, виокремлює її в особливий етап історії людства. Варіанти періодизації культури ХХ століття відображають контрасти доби. Перша третина, пов'язана з активним становленням модерністичних інтенцій, змінюється фазою новаційного стримання у 30-40-х роках. Із другої половини починається активізація культуротворчих процесів. Шістдесятництво відкриває нові обрії духовно-практичної діяльності людини. У постмодерному світогляді гуманістичного антропоцентризму підсумовано досягнення ХХ століття і сформовано майбутні світоглядні мистецькі орієнтири.

У Підрозділі 1.2 "Внутрішні чинники формування цілісності" визначаються межі та способи внутрішнього впорядкування цілісності епохи. Згідно з концепціями Ю. Лотмана, М. Поповича, Д. Чижевського зроблено висновки про відносність поняття межі стосовно епох, його біфункціональність (призначення розділяти і з'єднувати), суб'єктивність визначення меж цілісності епохи. Принципи її організації спираються на специфіку співвідношення традиційного і новаторського (М. Вебер, Я. Мукаржовський, Д. Чижевський) та особливості співвідношення смислопороджуючих елементів (М. Попович).

У Підрозділі 1.3 "Людина у ХХ столітті: новий погляд" стверджується, що всупереч соціально-політичним реаліям ХХ століття, спрямованим на духовне і фізичне знищення людини, створено особливий тип "героя ХХ століття", у якого визнаються природними і необхідними усі прояви екзистенції: духовні і тілесні потреби, побутове життя й інтелектуальна діяльність, інтуїтивні й усвідомлені відчуття реальності. Це водночас об'єднує її з гуманістичними інтенціями попередніх часів і складає ще один аспект цілісності епохи. Так повнота буття, нескінченність світу (згідно з концепціями В. Вернадського, М. Грінченка, Б. Яворського, О. Якимовича) виражаються у повноті і нескінченності людської натури.

У Підрозділі 1.4 "Історичний аспект стилю епохи" вказано на те, що в основі цілісності стилю епохи лежать авангард і модернізм, які означають інтенсивне розгортання процесів оновлення, радикальних світоглядних трансформацій культури, народження яскравих гуманістичних ініціатив у її перші тридцять років, другій половині 50_х - 60_х роках, наприкінці століття. У попередні часи дослідники знаходять авангард у фресках Б. Луїні (1480_1532, Мілан), елементи кубізму у творчості Л. Камбьязо (ХVІ ст.), Дж. Брачеллі (ХVІІ ст.). Підкреслено аналогічність барокової і авангардної естетик, що виявляється у пріоритеті новаторства, протиставленні особистісних світоглядних імперативів суспільній моралі, осмисленні творчості як різновиду ремесла - конструювання, виготовлення; усвідомленні гри як важливої складової творчості. Поява концепції часових зв'язків (О. Долінська), теорії першого і другого авангардів (Ю. Холопов), теорії зв'язків модернізму початку і постмодернізму кінця доби приводить до ідеї концентричності, внутрішньої врівноваженості історичного стилю епохи (Л. Кияновська, О. Соколов).

Розділ ІІ. "Цілісність української музичної культури шістдесятих років" присвячений показу панорами оновлення національної культури у соціально-політичній атмосфері шістдесятих років ХХ століття.

У Підрозділі 2.1 "Епоха Модернізму в Україні: національні виміри" зазначено, що неперервність історії України, української культурної традиції (І. Ляшенко) є основоположним принципом цілісності епохи, визначальні риси якої формуються у другій половині ХІХ століття. Ідеї народництва, самоусвідомлення нації, сформовані у творчості М. Грушевського, М. Драгоманова, П. Куліша, М. Леонтовича М. Лисенка, Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка, мають наскрізний характер, впливають на модерність, авангардність течій української культури, стверджуючи національне як особливу загальнолюдську етичну, естетичну цінність, актуальність його для всього народу України. Націоналізація культури збуджувала активні стильові процеси, основу яких склали, згідно із концепцією С. Павличко, взаємодія провідних течій епохи - народництва (збереження традиції) і модернізму (оновлення традиції).

У Підрозділі 2.2 "Модернізм шістдесятих років. Культура як дзеркало епохи" розкриваються історичні умови виникнення шістдесятництва, його прояви у літературі й образотворчому мистецтві.

У Пункті 2.2.1 "Історичні умови виникнення шістдесятництва" вказано на різноспрямованість тенденцій у межах шістдесятництва, яка була обумовлена соціально-політичними реаліями. У часи "відлиги" створено ілюзію духовного й економічного вивільнення нації. Завдяки незмінній зі сталінських часів політиці М. Хрущова у галузі мистецтва, арештам діячів української культури зі звинуваченнями у націоналізмі, спробам задекларувати виникнення єдиної нації "советский народ", впровадженню у школах всіх національних республік СРСР, зокрема і в Україні, російської мови як основної, створювалося напруження у суспільстві і провокувалася контрастність мистецької палітри того часу.

Пункт 2.2.2 "Оновлення української літератури шістдесятих" присвячений розгляду інтенсивних творчих процесів, що привели до стильових змін у мистецтві старшого покоління письменників і поетів (пора "третього цвітіння" у творчості М. Бажана, А. Малишка, М. Рильського, П. Тичини). Екзистенційною проблематикою характеризується історична проза 60_х (О. Гончар, В. Некрасов, М. Стельмах). Гострим відчуттям сучасності сповнені поезії М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко, Б. Олійника, В. Симоненка. Періодичні видання (газета "Літературна Україна", журнали "Вітчизна", "Всесвіт", "Дзвін", "Дніпро") стають трибунами для виголошення новаторських ідей 60_х. Публікуються зібрання творів Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка, видаються українською мовою шедеври світової класики (у перекладі М. Рильського, Б. Тена), з'являється Українська енциклопедія, засновано Національну премію ім. Т.Г. Шевченка. Масштабне розгортання літературного процесу 60-х років стало новою хвилею духовного відродження, синтезувало в собі модернізм першої третини століття та ідейний потенціал його останніх 30-ти років.

У Пункті 2.2.3 "Традиції і новаторство в образотворчому мистецтві" зазначається, що для 60-х років характерне поглиблення змісту, суб'єктивізація концепцій у творах "суворого стилю" (В. Задорожній, В. Рижих, А. Сафаргаліна), зацікавленість національним декоративним мистецтвом, українською символікою барв (О. Губарєва, Т. Яблонська), оновлення театрально-декоративного мистецтва (Д. Боровський, В. Климентієв), авангардні пошуки молоді (Г. Гавриленко, А. Горська, В. Ламах, З. Лерман, Ю. Луцкевич, Л. Медвідь). Це привело до відновлення модерністської активності творчих процесів, виходу національного живопису на світовий рівень.

У Підрозділі 2.3 "Різноспрямованість тенденцій у музичному мистецтві" характеризуються творчість митців академічного спрямування, "нової фольклорної хвилі" та авангарду.

У Пункті 2.3.1 "Оновлення академічного мислення 60_х: шляхами збереження цілісності культуротворчих процесів" досліджується творчий доробок композиторів, які знаходилися на той час у стадії зрілого стилю.Г. Жуковський, Д. Клебанов, Б. Лятошинський, Ю. Мейтус, І. Шамо, А. Штогаренко переосмислюють і розширюють межі свого творчого методу у бік пошуку нових світоглядних і стильових орієнтирів. Модерністичними рисами їхньої творчості є: гуманістичне спрямування мистецтва; індивідуалізація, концептуалізація композицій (опера "Лісова пісня" В. Кирейка (1958), Вокальний цикл для басу і фортепіано на слова Г. Гейне Д. Клебанова (1957), Чотири романси на слова В. Симоненка (1967), вокальний цикл "Кобзареві" на слова А. Малишка (1962) Ю. Мейтуса); творче трактування фольклорних джерел (опера "Украдене щастя" (1957), П'ять романсів для середнього голосу на слова Д. Павличка (1964) Ю. Мейтуса, Симфонія № 2 для струнного оркестру, фортепіано і челести "Пам'яті товариша" (1965), Дивертисмент для флейти і струнного оркестру (1967) А. Штогаренка); переосмислення комунікативної функції мистецтва (Четверта (1963) і П'ята (1966) симфонії Б. Лятошинського, опера "Вітрова донька" (1964) Ю. Мейтуса); відчутна зміна стильових орієнтирів (опера "Волзька балада" Г. Жуковського (1972), Симфонія № 3 Д. Клебанова (1958), Симфонія для струнного оркестру І. Шамо (1965)).

Пункт 2.3.2 "Національні архетипи як фундамент для створення цілісної картини світу" присвячений виявленню ще однієї характеристичної риси шістдесятництва - опори на національні архетипи.

У Підпункті 2.3.2.1 "Архетип" та "нова фольклорна хвиля" зазначено, що для композиторів-неофольклористів 60_х років архетип стає точкою перетину вічних культурних цінностей, сконцентрованих у найдавніших структурних символах, та індивідуального їх розуміння й інтерпретації у мистецтві. За допомогою теорії архетипів формується нова наукова парадигма, у межах якої спростовано уявлення про світ як постійне еволюційне лінійне розгортання цивілізації шляхами прогресу на користь міфологічних уявлень про дійсність, основними ознаками яких стають синкретичність світогляду, циклічність розгортання культури, відкриття вічного у скороминучих фрагментах реальності. "Основоположна ознака" фольклору (І. Земцовський) - традиційність - переосмислена в руслі естетичних настанов "нової фольклорної хвилі" 60_х років як здатність утворювати і зберігати загальнонаціональні архетипи, в яких об'єднуються індивідуальне і всезагальне у полісемантичних символічних структурах. Завдяки архетипам фольклор тлумачиться як динамічна смислоутворююча система. Його жанри (пісня, танець, інструментальні награвання), розглянуті в аспекті втілених національних архетипів, уособлюють ідею єдності, синкретичності народного світогляду.

У Підпункті 2.3.2.2 "Фольклор як джерело композиторської творчості шістдесятих років: перипетії співіснування" відмічено, що у 60_х роках професійне мистецтво вступає у діалог із фольклором, його філософськими, естетичними засадами, специфічними ознаками, принципами розвитку і самовідновлення. Композиторів приваблюють актуальність, стабільність аксіологічних параметрів народної творчості у часи постійного прискорення цивілізаційних процесів; сконцентрованість відтворення життєтворчої людської енергії; уособлення суті екзистенції на тлі безособової матеріалізації цінностей. Впливи фольклорної стилістики відчутні у творах А. Штогаренка, Ю. Мейтуса, В. Кирейка. Системним переосмисленням фольклорних принципів позначені "Килимок" для симфонічного оркестру (1969), вокальний цикл "Пастелі" на слова П. Тичини (1967) Л. Дичко; "Візерунки" для гобою, альта й арфи (1969), "Чотири українські пісні" для оркестру Л. Грабовського (1959); "Гуцульський триптих" М. Скорика (1965); "Гуцульські картинки" Л. Колодуба (1967).

У Пункті 2.3.3 "Музичний авангард і феномен шістдесятництва" розглянуто особливості становлення авангарду як невід'ємної складової шістдесятництва.

У Підпункті 2.3.3.1 "Аксіологічна реабілітація" авангарду в контексті цілісності шістдесятих і її зв'язок із проблемами традиції і новаторства" звертається увага на те, що протягом ХХ століття поняття "авангард" очищується від негативних конотацій - проходить "аксіологічну реабілітацію" (О. Соколов). Із антитрадиційного, нігілістичного він перетворюється у новаторське в ідейному і стильовому плані мистецтво.

У Підпункті 2.3.3.2 "Авангард шістдесятих як межа модернізму і постмодернізму: полістилістичні інтенції" зауважено, що постмодерністичні, полістилістичні інтенції шістдесятництва визначили межовий характер авангарду 60_х років. Утвердження багатовимірності смислового простору художнього об'єкту, його вічної актуальності і безмежних можливостей для інтерпретації; розуміння твору як зосередження новоутворених смислів, а творчого акту - як процесу їх виникнення; взаємопов'язаність, рівноправ'я всіх смислів, вироблених і виявлених у творі (концепція децентрації Ж. Дерріди) підготували зміну світоглядної парадигми. Зародження рис постмодерністичного світогляду, полістилістичних інтенцій склало специфіку музики до кінофільму "Софія Київська" В. Годзяцького (1966), "Трьох замальовок" для фортепіано В. Губи (1962), Чотирьох інвенцій для фортепіано, тв.11-а Л. Грабовського (1969), "Ритмів" В. Загорцева (1967), "Jhana" для трьох флейт С. Крутікова (перша половина 60_х), циклу "П'ять п'єс" для фортепіано В. Сильвестрова (1961), Фортепіанної сонати П. Соловкіна (1967).

У Розділі 3. "Стильові прояви музичної культури як відображення основних принципів цілісності шістдесятництва" основні особливості феномену шістдесятництва розглядаються на стильовому і стилістичному рівнях.

Підрозділ 3.1 "Відновлення гуманістичної спрямованості музичного мистецтва шістдесятих років" присвячений розгляду шестидесятницьких інтенцій у творчості композиторів академічного спрямування.

У Пункті 3.1.1." Розширення світоглядного підґрунтя академічної музики" зазначено, що у творчості 60_х років ХХ століття в опосередкованому вигляді присутні ідеї філософських доктрин, присвячених дослідженню внутрішньої сутності людини, складних відносин між людиною і світом. Індивідуалізація концепцій проявилася у тенденції монологізму, переважанні емоційного над раціональним, вторгненні особистісного начала у всьому багатстві його відтінків: від ліричних елементів у операх героїчної тематики "Милана", "Арсенал" Г. Майбороди до філософсько-узагальненого трактування Любові як вищого прояву людської екзистенції у Чотирьох романсах на слова В. Симоненка Ю. Мейтуса.

У Пункті 3.1.2 "Впровадження драматургії конфліктного типу у творах композиторів-шістдесятників" вказується на те, що виведення інструментальних концепцій у площину драматичних взаємовідносин Людини і Світу обумовило відновлення конфліктного типу драматургії. У Третій симфонії Д. Клебанова драма індивідуальності і світу розгортається у бік узагальнення особистісного начала, надання йому ораторського пафосу у першій частині і катарсичного очищення у другій за допомогою введення розширеної тональності та поліпластових нашарувань. У Симфонії для струнного оркестру І. Шамо переконливо відтворено протистояння індивідуально виявленої екзистенції і незмінного безособового буття завдяки логічному викладення колізії, яскравій семантичності тематизму, майстерній поліфонічні техніці.

У Пункті 3.1.3 "Оновлення морально-етичної проблематики композицій" констатовано, що у драматургії 60_х років конфлікт переноситься із зображальної у морально-етичну площину. Вирішення психологічних колізій відповідає "запитам духовності" (С. Кримський) сучасності 60_х: осмислюється ніцшеанська ідеї про сутність музики ("Лісова пісня"), розгортається конфлікт між екзистенційними потребами людини і загальноприйнятою мораллю ("Украдене щастя"), відбувається примирення між "фізиками" і "ліриками" ("Вітрова донька").

У Пункті 3.1.4 "Перегляд смислових пріоритетів у творах військової тематики" стверджується, що безособова панегіричність, узагальнене прославлення колективного подвигу поступається рефлективним мотивам, неоднозначності внутрішнього переживання світової трагедії. Тема війни набуває високого філософського звучання.А. Штогаренко у Симфонії № 2 відходить від програмності у бік розгортання конфлікту між невмолимою реальністю і витонченим світом людських відчуттів, втіленого у трансформації образів, тематичному контрасті пластів, опорі на жанри дум, плачів і їх експресивні інтонації (зменшена кварта), кварто-квінтові вертикалі, моностильове синтезування (І. Пясковський). У моноопері Г. Жуковського "Волзька балада" підкреслено значущість окремої індивідуальності для перемоги у Другій Світовій війні за допомогою впровадження композиції синтетичного типу, поліпластовості фактури, елементів нових технік (сонорики), сучасної гармонії (атональність, кластери, дисонансні послідовності акордів).

У Пункті 3.1.5 "Між академізмом і плюралізмом: гра із майбутнім" виявлено прагнення до злиття і узагальнення на всіх рівнях твору відмінних ознак існуючих артефактів. На змістовому рівні зближуються духовне і матеріальне, на жанровому - поєднуються ознаки різних видів мистецтв і жанрів (Дивертисмент для флейти і струнного оркестру А. Штогаренка), на стильовому - стилістичні ознаки епох (становлення концепції Чотирьох романсів на слова Д. Павличка Ю. Мейтуса відображене в еволюції пізньоромантичних, фольклорних елементів стилістики у джазові, сонористичні звучання), аж до перетворення у багатозначні тематичні елементи із значними потенціями до смислоутворення (автобіографічна - за визначенням дослідників - концепція Четвертої симфонії Б. Лятошинського спирається на теми-символи, універсальні за значенням для драматургії циклу у всіх своїх модифікаціях-відображеннях: інверсії, ракоході, ракоході інверсії). Узгодження різного в єдиному віщує настання постмодернізму останніх тридцяти років із його плюралізмом стилів, ідей та концепцій.

Підрозділ 3.2 "Відтворення національних архетипів: на шляху до єднання професійного й етнічного світоглядів" присвячений формуванню у композиторів-шістдесятників неофольклорного світогляду.

У Пункті 3.2.1 "Орнамент як відновлення магічних формул цілісності культури" зазначено, що орнаментальність "Візерунків" Л. Грабовського і "Килимка" Л. Дичко проявляється в узагальненості вислову, єдності емоційного стану при внутрішній динаміці відчуттів, єдності стабільного і мобільного елементів; перевазі варіантного становлення остинатних у своїй основі елементів, чіткості структур і формуванні індивідуальної системи їх взаємовідносин; перевазі барвних елементів музичної мови через надання особливої ролі тембру, примхливості метро-ритмічного становлення та мелодичного малюнку.

У Пункті 3.2.2 "Символічна структура кола: у пошуках національного коріння" розглядається втілення принципу кола на різних рівнях композиції. На змістовому рівні замикається коло життя (дитинство - кохання - смерть у "Гуцульському триптиху" М. Скорика), природних явищ ("Ранок" - "День" - "Вечір" - "Ніч" у "Пастелях" Л. Дичко). На композиційному - замикається коло культурної традиції (застосування добарокових, барокових, класико-романтичних, модерністичних, фольклорних принципів композиції у "Чотирьох українських піснях" Л. Грабовського). На рівні тематизму відбувається повторюваність гармонічних зворотів, мотивів, фраз мелодії, повернення в кінці побудови до початкового звуку в "Гуцульському триптиху" ("Дитинство"), мелодіях пісень ("Чотири українські пісні"). Символічного значення набуває принцип кола у тематизмі "Пастелей". Лейтмотивний елемент циклу - гамоподібна структура - через ряд трансформацій приходить до свого оберненого варіанту ("День"), а в кінці повертається до початкового звука, замикаючи коло перетворень ("Ніч").

У Підрозділі 3.3 "На межі Модернізму і Постмодернізму: нові обрії цілісності у контексті рівнозначності різних стильових тенденцій" розглянуто модерністичні риси творів українського авангарду 60_х років.

У Пункті 3.3.1 "Ідеї програмної музики: синкретизм мистецьких інтенцій" вказано, що переосмислення програмності проявляється у відчутті перспективи (історико-культурної, живописної), контрасті тематичного й атематичного начал, множинності способів вияву ідеї музики (сонорний, хроматичний, діатонічний) у "Софії Київській" В. Годзяцького, створенні єдиного звукового простору-полотна із мікропроцесами внутрішнього становлення, використанні кольорової символіки (опозиція білих і чорних звуків-клавіш) у "Трьох замальовках" В. Губи.

У Пункті 3.3.2 "Сонатність в ситуації множинності принципів організації композиції" зазначено, що специфіку сонатності визначають опора на додекафонію та атональність, впровадження алеаторики та провідна роль ритму, тембру, сонористичних ефектів композиції. У творі "Jhana" С. Крутікова сонатність вступає у полеміку з концертністю, а у "Ритмах" В. Загорцева вона трансформується в багаторівневий принцип організації (на рівні частини і композиції в цілому).

У Пункті 3.3.3 "Творчість як стильова рефлексія: озвучене передбачення майбутнього" показані елементи полістилістики у поєднанні барокових і додекафонних принципів побудови композиції (Чотири інвенції для фортепіано Л. Грабовського), трансформації класичних жанрів завдяки взаємопроникненню ладо-тональних, серійних, пуантилістичних особливостей тематизму ("П'ять п'єс" В. Сильвестрова), становленні класичного сонатного циклу на основі взаємодії жанрових знаків романтизму, імпресіонізму, східної традиції, співіснуванню модальної, тональної, додекафонної технік (Фортепіанна соната П. Соловкіна).

Висновки