Театральна критика Одеси в контексті міської видовищної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Театральна критика Одеси в контексті міської видовищної культури

Розвиток сучасної видовищної культури значною мірою визначається театрально-критичною думкою другої половини ХІХ - другого десятиріччя ХХ століття - епохою становлення фахової театральної критики в Україні. Одеська театральна критика посідала помітне місце у видовищній культурі, виконуючи роль генератора сценічної практики, виразника художніх смаків поліетнічної глядацької аудиторії міста.

Одеська критика дорадянського періоду для театральної науки є цінним інформаційним ресурсом, без якого неможливе адекватне розуміння феномена українського театру й визначення його місця в європейському сценічному контексті. Вітчизняне театрознавство зароджувалося у критичних статтях та рецензіях, вивчення яких дозволяє простежити динаміку розвитку театральної думки минулої епохи.

Важливим інструментарієм «театральної археології» є художній аналіз вистави, що належить представникам театрально-критичного цеху. Отже, актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю історико-культурного осмислення зародження і становлення одеської театральної критики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри культурології та мистецтвознавства ОНПУ та є складовою тематики кафедри культурології та мистецтвознавства ОНПУ «Інтеграція України в європейську культуру» (№ 508-77) і «Розвиток культурної інфраструктури Південного регіону України» (№ 585 - 77).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - розкрити вплив одеської театральної критики на розвиток драматичного театру і формування художніх смаків глядачів у другій половині ХІХ - другому десятиріччі ХХ століття. Поставлена мета передбачає розв'язання наступних завдань:

– показати особливості становлення одеської театральної критики;

– прояснити сутність понять «театральна критика», «театральний критик», «театральний рецензент»;

– визначити роль представників одеської театральної критики у становленні й формуванні культурної інфраструктури міста;

– дослідити творчу спадщину провідних представників критичного цеху;

– проаналізувати еволюцію критичної думки на сторінках нетеатральної і театральної преси;

– класифікувати театральні періодичні видання Одеси, визначити їх типологічні особливості;

– виявити ступінь впливу критики на художні смаки одеського глядача;

– з'ясувати жанрову специфіку одеської критики.

Об'єктом дослідження є масив театрально-критичних публікацій, присвячених драматично-театральній складовій одеської міської видовищної культури другої половини ХІХ - другого десятиріччя ХХ століття.

Предметом дослідження є динаміка зв'язків між одеською театральною критикою і театральним життям Одеси в аспектах професійного виконавства та режисури й формування одеської театральної публіки та її художніх смаків.

Методи дослідження. Відповідно до поставлених завдань використовувалися такі методи: описовий (для вивчення літератури з історії театрально-критичної думки і праць театральних критиків Одеси; для відтворення загальної картини розвитку одеської театральної критики другої половини ХІХ - другого десятиріччя ХХ століття); компаративістський (для виявлення характерних рис одеської критики); історичний (для з'ясування особливостей становлення одеської критики й обґрунтування її впливу на культурне життя міста); контент-аналіз (для визначення типології одеської театральної журналістики); герменевтичний (для розгляду критичних та театрознавчих текстів); біографічний (для відображення діяльності провідних представників одеської театральної критики).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше досліджено одеську театральну критику другої половини ХІХ - другого десятиріччя ХХ століття в контексті видовищної культури, зокрема:

– виявлено вплив одеської театральної критики на практиків театру і глядачів;

– комплексно досліджено становлення і динаміку розвитку одеської театральної критики другої половини ХІХ - другого десятиріччя ХХ століття;

– виокремлено етапи розвитку одеської театральної критики другої половини ХІХ - другого десятиріччя ХХ століття;

– з'ясовано жанрову різноманітність дорадянської театральної журналістики Одеси;

– систематизовано творчу спадщину провідних театральних критиків Одеси, охарактеризовано їх діяльність;

– введено у науковій обіг важливі критичні публікації дорадянського періоду;

– здійснено термінологічний аналіз понять «театральна критика», «театральний рецензент», «театральний критик»;

– обґрунтовано відмінність понять «театральний критик» і «театральний рецензент»;

– дістало подальшого розвитку дослідження особливостей становлення одеської театральної критики.

Практичне значення одержаних результатів полягає у залученні досліджуваного матеріалу для написання методичних посібників, підручників з історії та теорії театру й естради. Результати дисертації можуть бути використані як джерело для розробки лекційних дисциплін на театральних факультетах творчих вузів, університетів й інститутів культури і мистецтв, а також навчальних курсів з історії та теорії театру, театральної критики, що викладаються студентам гуманітарних спеціальностей.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження викладено у доповідях на наукових конференціях, серед них: Міжнародна науково-практична конференція «Російський театр в Україні. Питання сучасної драматургії» (Одеса, 2005); І Всеукраїнська науково-практична конференція «Молодь і проблеми входження України у світовий культурний простір» (Рівне, 2005); ІХ Міжнародна конференція ПСУ (Польська спілка універсалістів) (Варшава, 2006); Міжвузівська науково-практична конференція «Формування патріотизму, моральності, культури, здорового способу життя у студентської молоді» (Одеса, 2006); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Російський театр в Україні. Проблеми сучасної критики» (Одеса, 2006); Науково-практична конференція «Мистецька Україна Івана Франка» (Коломия, 2006); Наукова конференція, присвячена 120-річчю від дня народження Леся Курбаса «Нове в курбасознавстві. Мій Курбас» (Київ, 2007); ІV Міжнародна науково-практична конференція «Російський театр в Україні. Режисура і театральний менеджмент» (Одеса, 2007); Х Міжнародна конференція ПСУ (Польська спілка універсалістів) (Варшава, 2007).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 16 публікаціях, зокрема: 9 статей у наукових виданнях, затверджених ВАК України.

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, його зв'язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання, що спрямовані на її досягнення, визначено об'єкт і предмет роботи, охарактеризовано методи, викладено наукову новизну, розкрито практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробації та кількість публікацій.

У першому розділі «Одеська театральна критика як предмет культурологічного і мистецтвознавчого дослідження» розкрито стан вивченості теми, проаналізовано літературу з даного питання, уточнено ключові поняття, визначено етапи розвитку одеської театральної критики.

Підрозділ 1.1. «Мистецтвознавчі та культурологічні аспекти трансформації театральної критики». Створення цілісної панорами театрально-критичного процесу визначеного періоду й окреслення місця Одеси в ньому зумовило розгляд такої літератури: довідково-бібліографічної, науково-аналітичної і мемуарної. Характеристика довідково-бібліографічної літератури, укладачами якої були В. Вишневський, С. Рубінштейн, І. Масанов, певною мірою дає ключ до дослідження теми. У підрозділі здійснено розгляд загальнотеоретичних праць мистецтвознавців з теорії та історії театральної критики (О. Альтшулера, Г. Веселовської, В. Голоти, Н. Корнієнко, Г. Лапіної, І. Петровської). Серед матеріалів, пов'язаних з питаннями критики, персоналіями окремих рецензентів, дисертантка виділяє театральні мемуари І. Бєлоконського, В. Галицького, Л. Леонідова, О. Оршера, О. Шполянського, С. Ярона, які досить повно передають атмосферу й особливості культурного життя Одеси.

Цілісне вивчення одеської театральної критики залишилося поза увагою дослідників, отже, дана тема є тереном невивченим, тому пріоритетними матеріалами для дисертаційної роботи стали автентичні критичні тексти.

Відтворено різноманітні точки зору щодо поняття «театральна критика». Театральна критика, представники якої відбивають поточний театральний процес, дають оцінку творчості режисера, актора, художника, вистави в цілому, є важливою складовою театрознавства.

Керуючись принципом порівняльного аналізу, автор наголошує на різниці між поняттями «театральний критик» та «рецензент». В обов'язок рецензентів входило оперативне реагування на виставу. Критерієм їх професійного рівня одеські журналісти вважали наявність театрального чуття, художнього смаку, літературного хисту тощо.

На початку ХХ століття почали з'являтися роботи, в яких не лише розглядався окремий спектакль та обговорювався реальний стан справ на сцені, але й у значній мірі пояснювався та прогнозувався майбутній розвиток театрального процесу. Поява подібних робіт свідчила про вихід критики на новий рівень.

Театральний критик у своїх судженнях спирається на досягнення театрознавства, дає теоретичне осмислення сценічного процесу, пропонує модель розвитку театру. Критик у тексті претендує на науковість викладення, висуває концепцію функціонування театру, задає темп розвитку видовищної культури, однак якість дослідження залежить не тільки від рівня пізнання в царині теорії та історії культури, володіння методом художнього аналізу, але й від життєвого досвіду та смаку. Отже, критики та рецензенти неминуче привносили у створюваний ними текст суб'єктивний характер (іманентна ознака театральної критики).

У підрозділі 1.2. «Місце театральної критики в культурній міській інфраструктурі» виокремлено основні етапи розвитку одеської театральної критики, визначено роль представників критичного цеху в суспільно-культурному житті міста.

Перший етап становлення одеської професійної театральної критики хронологічно окреслений другою половиною ХІХ - першим десятиріччям ХХ століття. Театральна критика з другої половини XIX століття розробляла три основні питання: сценічність п'єси, акторське виконання і готовність глядачів до розуміння вистави.

Аналіз джерел дає підстави говорити про виникнення в Одесі у 80-х роках ХІХ століття професії рецензента, основи якої закладаються в середовищі фейлетоністів. У творчості тих, хто писав про театр, спостерігається журналістська мобільність, плідна співпраця з багатьма відомими драматургами та провідними столичними критиками, докладне висвітлення в рецензії авторського задуму і змісту твору, перехід від літературознавчого (п'єса) до театрознавчого (вистава) аналізу, застосування науково-теоретичного апарату. Професійне формування рецензентського цеху і театрально-критичної діяльності розпочинається з творчості О. Вознесенського, П. Герцо-Виноградського, В. Дорошевича, П. Сергєєнко, Л. Теплицького, М. Фрейденберга, І. Хейфеця.

Початок ХХ століття - граничний період в історії одеської критики, пов'язаний з її професіоналізацією. Відбувається остаточний перехід від універсалізму в журналістиці до більш вузької спеціалізації.

Другий період - кінець першого десятиріччя - друге десятиріччя ХХ століття - час діяльності професіональної театральної критики. Більшість одеських театральних видань розповсюджувалися в багатьох містах імперії, а місцеві критики часто друкувалися на сторінках петербурзьких та московських газет та журналів. Найбільш плідною на даному етапі була діяльність братів Генісів, Б. Фліта, М. Пересвєтова, Л. Камишнікова, А. Мурова, М. Раймонда.

Вивчення традицій театральної комунікації в напрямі «рецензент - глядач» дало підстави говорити про безпосередню участь критики у вихованні театральної аудиторії. У підрозділі продемонстровано еволюцію стосунків рецензентів і читачів від опозиційно-полярних до конструктивних. Доведено, що публіка, завдяки діяльності представників театральної критики, перестала грати пасивно-споживацьку роль, зайнявши активну позицію щодо культурних процесів театральної Одеси.

Помітних успіхів одеська критика досягла у формуванні іміджу театральних діячів, у першу чергу - представників акторської професії. В даному випадку вона виконувала функції театрального менеджера. В місті регулярно проводилися театральні вечори, критики часто були фундаторами театральних об'єднань, фондів. З 1898 року одеські критики брали участь у заснуванні і функціонуванні Одеського літературно-артистичного товариства. Нерідко представники критичного цеху обіймали посаду редактора провідної місцевої газети.

У другому розділі «Типологія одеської театральної критики» розглянуто діяльність театральних рецензентів на сторінках одеської преси, здійснено аналіз жанрів театральної критики.

У підрозділі 2.1. «Висвітлення театрально-драматичного життя Одеси в нетеатральній пресі» показані закономірності розвитку одеської критичної думки. Зазначено, що витоки театральної критики в Одесі, як і всієї Російської імперії, беруть початок на сторінках неспеціалізованих видань. У другій половині ХІХ століття рубрика «Театр і музика» стає обов'язковою для всіх провідних суспільно-політичних міських газет: «Одесского вестника», «Новороссийского телеграфа», «Одесских новостей» та «Одесского листка». У зазначених виданнях складаються традиції аналізу сценічного артефакту. Становлення одеської театральної критики супроводжувалося появою фігури журналіста, для якого рецензування стало єдиним фаховим заняттям.

З кінця 80-х років ХІХ ст. розпочинається конкурентна боротьба між газетами за читача та театральну рекламу. У зв'язку з цим автор розглядає специфіку обраної стратегії завоювання читацької аудиторії та театрального ринку представниками критичного цеху кожного з видань.

У контексті аналізу періодичних видань дисертанткою створені творчі портрети провідних представників критики, зокрема, братів Герцо-Виноградських, П. Сергєєнко, І. Хейфеця, В. Дорошевича, К. Масляникова, Л. Теплицького, О. Вознесенського, М. Фрейденберга.

У підрозділі 2.2. «Спеціалізовані театральні періодичні видання» досліджуються одеські театральні газети і журнали, яких з 1896 по 1920 рік нараховувалося 37, що є яскравим підтвердженням популярності театрального мистецтва. Автором пояснюються причини появи такої калейдоскопічності спеціалізованої преси.

Започаткувала одеську театральну періодику газета «Театр» (1896-1902), перше щоденне спеціалізоване видання, що виходило поза столичним простором Російської імперії. Місцеві підприємці, маючи лише кошти на один-два номери, розпочинали видавничу справу. Найбільше нараховується видань, котрі проіснували від одного місяця до двох років і, незважаючи на відносно коротку біографію, залишили помітний слід в історії театральної преси. До них належать перший орган театральної сатири «Антракт», «Театральные отголоски», «Сцена и жизнь» тощо.

Тривале існування було відведене лише тим газетам і журналам, редакторами яких були критики або антрепренери. До таких періодичних видань належать: «Театр», «Театр-варьете», «Одесское обозрение театров», «Театр и кино», «Дивертисмент». Маючи авторитет серед антрепренерів, видання забезпечували себе рекламою, друкували програми й анонси вистав.

У параграфі розкривається діяльність провідних театральних критиків Одеси, творчість яких була поза увагою театрознавців, - це М. Пересвєтов, брати Геніси, Б. Фліт, А. Муров, М. Раймонд, Л. Камишніков тощо. Аналіз театральної преси здійснений з урахуванням цільового призначення. Автор доходить висновку, що поява театрознавчих видань - «Театр и кино» (1915-1919), «Мельпомена» (1918-1919), «Театральный день» (1918-1919), «Фигаро» (1918) - свідчить про якісну зміну критики, яка, крім своєї безпосередньої задачі - аналізу вистави, розпочинає докладно розглядати теоретичні проблеми сценічного мистецтва.

В Одесі виходили газети і журнали, орієнтовані виключно на практиків театру. На шпальтах «Дивертисмента», «Театрального бюро», «Театра-варьете» та «Театральных отголосков» порушувалися теми акторського безробіття, працевлаштування випускників театральних шкіл.

1918 - перша половина 1920 року - короткий, але значущий період культурного Вавилона, коли Одеса стала лідером за кількістю театральних видань на колишніх теренах Російської імперії.

У підрозділі 2.3. «Жанрова різноманітність одеської театральної критики» висвітлюються найпопулярніші в міській пресі жанри: рецензія, театральний фейлетон, творчий портрет, критична стаття-підсумок сезону.

Під театральною рецензією ми розуміємо жанр театральної критики, завданням якого є оперативний аналіз вистави в засобах масової інформації. Професійних представників театрального цеху, котрі працювали винятково в жанрі рецензії, в Одесі було небагато. Серед них: І. Хейфець, Л. Теплицький, О. Вознесенський. Розкривається композиційна структура рецензій, аналізуються її сильні і слабкі сторони.

Провідними театральними фейлетоністами Одеси були В. Дорошевич, брати Герцо-Виноградські, М. Фрейденберг, О. Гермоніус, А. Кауфман, П. Сергєєнко. Зазвичай, представники даного жанру, окрім театру, висвітлювали і суспільне життя міста. Театральний фейлетон, жанр театральної критики, що характеризується гострою актуальністю, іронічністю, тематично охоплює дві проблеми - театральну та соціально-виховну (політичну). Театральний фейлетон має вплив на широке коло читачів.

Нерідко молоді прибічники театрального фейлетону задля того, щоб не загубитися серед колег, вдавалися до оригінальних і екстравагантних форм. Так, Б. Фліт використовував, окрім традиційних форм подачі інформації, віршовану або драматургічну, наприклад, п'єсу-фейлетон.

Жанр творчого портрета був також популярним серед одеських журналістів. Творчий портрет - аналіз театральної діяльності одного або групи акторів. Традиційний творчий портрет складається з опису зовнішньості актора, відтворення важливих моментів його біографії. На початку XX століття у зв'язку з інтенсивним розвитком режисерського театру інтерес до мистецтва актора в Російській імперії дещо послабшав. У центрі ж уваги одеських рецензентів (оскільки помітних досягнень режисури в міських театрах не було) продовжував залишатися актор. Творчий портрет поділяємо на індивідуальний, присвячений конкретному виконавцю, та колективний - акторам трупи. Індивідуальні портрети адресувалися ювілярам або тим акторам, які справили на критика сильне враження. До цього ж жанру можна зарахувати і портрети-присвячення.

Рецензія на бенефіс актора була своєрідним міні-портретом. Цей жанр виконував інформаційну функцію, знайомлячи читачів з новими іменами і творчими успіхами прем'єрів. Створювалися творчі портрети і щоденними рецензіями на вистави.

Колективний портрет адресували тим театральним трупам, які через відсутність яскраво виражених прем'єрів являли собою спільний акторський ансамбль, або ж навпаки, важко було виділити одного виконавця із «зіркового складу». Багато фейлетоністів були майстрами портрета. За довгі роки ними були створені творчі біографії акторів української, російської та зарубіжної сцени.

У періодичних виданнях популярними були статті-підсумки, котрі узагальнювали досвід не лише конкретної трупи, але й роботи актора, режисера протягом театрального сезону або декількох років творчості.

Отже, на шпальтах періодичних видань простежується жанрова різноманітність театральних публікацій, хоча пріоритети критиків визначалися загальним напрямом газети або журналу. Критики та рецензенти нетеатральних видань віддавали перевагу рецензіям і фейлетонам, театральних же, окрім рецензій, - сценічним портретам.

У третьому розділі «Театральне життя міста у критичній рефлексії» оцінюється творчий доробок одеських критиків у розвиток акторської майстерності, режисури.

У підрозділі 3.1 «Український театр Одеси та його відбиття в діяльності театральних критиків» доводиться, що одеська преса є важливим джерелом вивчення дореволюційного українського сценічного мистецтва. Простежено діяльність української трупи в оцінках одеської критики, починаючи з 1883 року. Виступи колективу з самого початку проходили з аншлагами. Втім, місцева преса завжди щиро висвітлювала гастролі українського театру. Знаючи про утиски, яким піддавався український театр, журналісти допомагали колективу в організації глядача, постійно анонсували репертуар. Перші сценічні портрети провідних акторів національної сцени були створені одеськими рецензентами, зокрема, А. Муровим, П. Сергєєнко, Л. Камишніковим тощо. Критики сприймали українську трупу як єдиний творчий організм, що складається з рівноправних за даруванням акторів. Творчий портрет колективу композиційно можна поділити на дві частини за гендерною ознакою: спочатку характеристика чоловічого складу трупи, потім жіночого. Традиційно галерея портретів відкривалася розповіддю про М. Кропивницького, творчий шлях якого розпочався на одеській сцені в 1869 у складі першого в Російській імперії Народного театру, далі мова йшла про М. Старицького та родину Тобілевичів. Із жінок вирізняли М. Заньковецьку. Одеська критика підняла питання про написання повної творчої біографії актриси. Виникнення даної ідеї є не тільки безперечним свідченням визнання майстерності М. Заньковецької, але й показником іншого рівня критики, що виходить за межі конкретного спектаклю, цікавиться не лише роллю поточного репертуару, а й творчим шляхом актора зокрема.

Під час першої світової війни гастролі українських труп не припинилися. Рік 1918 був знаковим для одеської сцени. Влітку прихильники українського мистецтва побачили дебютні гастролі Молодого театру Л. Курбаса.

У підрозділі 3.2. «Гастрольна афіша у дзеркалі міської театральної преси» на підставі аналізу джерел простежено гастролі зарубіжних і російських виконавців у дореволюційний період. На театральній мапі Російської імперії серед головних гастрольних локусів іноземних акторів значились міста: Москва, Петербург, Київ, Харків та Одеса.

Нерідко зарубіжні актори розпочинали гастролі з Одеси, а деякі закінчували тут власну театральну кар'єру. Аналізуються гастролі С. Бернар, Ганако, Е. Дузе, Б. Коклена, мейнінгенців, Ж. Муне-Сюллі, Е. Россі тощо. Крім зарубіжних гастролерів, місто відвідували кращі актори Москви і Петербурга. У 50-х роках ХІХ століття на сценах Одеси виступали П. Мочалов, М. Щепкін, К. Соленик, В. Самойлов. У 1889 році місто вітало товариство акторів Малого театру, разом з яким приїхав А. Чехов.

Проте безперечний успіх серед плеяди знаменитостей мав Московський художній театр, з творчістю якого мешканці міста познайомилися в травні 1913 року. Гастролі МХТ сколихнули театральну Одесу. Критики називали приїзд Художнього театру найбільшою подією у культурному житті міста.

Газети переслідували не лише рекламні цілі, але й намагалися витягнути з виступів гастрольних колективів корисні творчі уроки для підвищення художнього рівня міських театрів. Будь-які гастролі - це акт культурного взаємопроникнення, знайомство з європейською акторською школою, драматургією, сценічними традиціями.

У підрозділі 3.3. «Культуротворча роль одеської критики у сфері становлення акторської та постановочної майстерності, формування репертуару драматичних театрів міста» автор показує вплив одеських критиків на діячів театрального мистецтва, репертуар театрів.

Формування репертуару було завжди в центрі уваги критики. Важлива роль у популяризації драми належить «Южнорусскому альманаху». Саме на сторінках цього видання були надруковані найвагоміші як за змістом, так і за обсягом, теоретичні роботи з питань мистецтва. У 1898 році виходить стаття І. Хейфеця «Драматичні спектаклі в Одесі», де критик обґрунтовує суспільну значущість драми. Рік по тому була опублікована стаття В. Дорошевича «Драма в Одесі, або відсутність драми в Одесі». У параграфі аналізується репертуар одеських драматичних театрів.

Чудово упоралася критика ще з однією функцією - виявленням нових талантів. Одеса для багатьох видатних акторів (С. Горєлова, Л. Леонідова, О. Пасхалової, Л. Самсонова, О. Фабіанської) стала школою вищої сценічної майстерності.

Кінець ХІХ століття в царині сценічного мистецтва позначився зростаючою роллю режисера, що передбачало зміну функцій театральної критики. Практика випередила теорію: театральна режисура стала звичною справою. Інтерес до постановки з боку одеської преси виник на зламі століть. Щоправда, одеська театральна критика ще довго не приділяла належної уваги режисерам. І навіть з беззаперечним утвердженням цієї професії в театральному процесі рецензенти акцентували увагу переважно не на постановці, а на акторській майстерності. Однак місцеві театральні колективи знали немало відомих режисерів: Д. Басманова, О. Долинова, К. Марджанова, М. Синельникова, М. Собольщикова-Самаріна.

театральний критика інформаційний

Висновки

1. В історії одеської театральної критики досліджуваного періоду виявлено та проаналізовано два етапи: середина ХІХ - перше десятиріччя ХХ століття - зародження і становлення одеської критики. У 80-х роках формується категорія журналістів, для якої рецензування є головним і єдиним родом заняття. В Одесі основи професії театрального критика закладалися в середовищі фейлетоністів, а не репортерів. Перше десятиріччя XX - друге десятиріччя ХХ століття - другий етап, пов'язаний з діяльністю професійної театральної критики, представники якої, окрім рецензування, стали виконувати театрознавчі функції: зайнялись історико-театральними дослідженнями, питаннями теорії драми.

2. З'ясовуючи специфіку театральної критики доведено, що вона являє собою літературно-художню, а не наукову діяльність. Адже якість рецензії залежить не тільки від обізнаності критика в питаннях теорії та історії культури, здатності до художнього аналізу, але й від життєвого досвіду, естетичного смаку, тому в даній сфері відсутні універсальні критерії аналізу, методи перевірки та підтвердження думок.

Виявляючи особливості творчості рецензента та критика, автор розмежовує два види діяльності за їх художніми результатами: рецензент репрезентує тип оперативного коментатора вистави, втім, сутність театрального аналізу представлена критиком актом інтерпретації сценічного артефакту.

3. Рецензенти ставили перед собою завдання навчити глядача розуміти виставу, призвичаїти його до театру. Критики помітно впливали на процес формування художніх смаків театральної аудиторії. Це досягалося декількома способами: 1) шляхом повчального пояснення значення драматичного мистецтва у суспільному житті і ролі драматичної класики у вихованні молоді; 2) висміюванням публіки, що віддавала перевагу лише легковажному репертуару; 3) через емоційну складову публікації. На початку ХХ століття зусиллями представників критичного цеху з'являється в Одесі новий тип публіки, для якої були характерні естетична вибагливість, художній смак, уміння орієнтуватися в розмаїтті театрального процесу.

4. Виділено такі типологічні групи одеської театральної преси: рекламно-оглядові (хронікальні), вузькоспеціалізовані, літературно-художні і театрознавчі. Простежена культуротворча роль одеських театральних видань, з'ясовано, що в Одесі з'явилась друга після Москви щоденна газета «Театр» (1896-1902) та перший орган театральної сатири в Російській імперії газета «Антракт» (1909).

5. Обґрунтовано, що газети «Одесский вестник», «Новороссийский телеграф», «Одесский листок», «Одесские новости» являють собою безцінний фактологічний матеріал, що може значною мірою заповнити інформаційний вакуум у галузі театральної культури досліджуваного періоду. Впроваджено в науковий обіг нові імена працівників критичного цеху, які сприяли розвитку театрального мистецтва. Це П. Герцо-Виноградський, Л. Теплицький, О. Вознесенський, М. Фрейденберг, О. Гермоніус, П. Сергєєнко, А. Селітренніков, Д. Масляников, А. Кауфман, М. Пересвєтов, брати Геніси, Б. Фліт, А. Муров, М. Раймонд, Л. Камишніков. Розкриті псевдоніми рецензентів: П. Сергєєнко (Бідний Йорик, Яго), А. Гермоніус (Фінн), Л. Суриш (Лео), А. Селітренніков (Калій), А. Львов (Друг Платона), К. Масляников (Дилетант), А. Кауфман (Знайомий).

6. Проаналізована сфера діяльності одеських критиків, яка не обмежувалася лише рецензуванням спектаклів. Театральні критики стали монополістами у театрально-організаційній сфері, ініціаторами творчих об'єднань, благодійних фондів, займались організацією художніх вечорів, просвітницьких лекцій, забезпечували функціонування культурно-інформаційної служби в місті, зосередили в руках редакційно-видавничу справу.

7. Виявлено різноманітність жанрового діапазону одеської критики, який становлять: театральна рецензія, театральний фейлетон, творчий портрет, критична стаття-підсумок сезону, гастролей. Класифікувати рецензії в одеській пресі зазначеного періоду можна за тематичним критерієм: 1) рецензія на прем'єру, 2) рецензія на виставу поточного репертуару, 3) рецензія на бенефіс, 4) рецензія-полеміка. З'ясовано характерні особливості жанрів театральної критики, подано визначення понять: «театральна рецензія», «театральний фейлетон», «творчий портрет».

8. Доведено, що досить швидко одеська критика завоювала загальноросійський авторитет, з її думкою рахувалися не лише вітчизняні театральні діячі, але й провідні зарубіжні гастролери. Одеська театральна преса була дзеркалом культурного життя ХХ століття. Вона його не просто відбивала, вона його створювала, виконуючи просвітницьку функцію, стимулювала творчу діяльність сцени.

Список опублікованих праць

1. Білик А. Українська трупа в дзеркалі одеської преси / А. А. Білик // Мистецькі обрії : науково-теоретичні праці та публікації -- К. : ВВП «Компас», 2005. -- № 7. -- С. 333 - 336.

2. Білик А. Перше періодичне театральне видання Одеси / А. А. Білик // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. пр. -- К. : Міленіум, 2005. -- Вип. ХV. -- С. 62 - 68.

3. Билык А. Гастроли МХТ в Одессе в 1913 году и городская театральная критика / А. А. Билык// Аркадія. -- 2005. -- № 4 (10). -- С. 26 - 31.

4. Білик А. Зарубіжні гастролери на сторінках місцевої преси / А. А. Білик // Аркадія. -- 2006. -- № 1 (11). -- С. 57 - 62.

5. Білик А. Театральні критики «Одеського листка» / А. А. Білик // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: наук. журнал. -- К. : Міленіум, 2006. -- № 2'2006. -- С. 55 - 59.

6. Білик А. Європейське театральне представництво в Одесі на рубежі ХІХ-ХХ століть і його вплив на формування мистецького іміджу України / А. А. Білик // Актуальні питання культурології : матеріали І Всеукраїнської студ. наук.-прак. конф. 15 -- 17 листопада 2005 р. -- Рівне : РДГУ, 2006. -- Вип. 4. -- С. 181 - 184.

7. Білик А. Одеська весна Власа Дорошевича / А. А. Білик // Культура України. [Сер.], Мистецтво. Філософія : зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2006. -- Вип. 17. -- С. 161- 168.

8. Білик А. Роль одеської критики у формуванні репертуару драматичних театрів міста (кінець ХІХ - початок ХХ століття) / А. А. Білик // Сучасне мистецтво : наук. зб. -- К., 2006. -- Вип. 3. - С. 155 - 161.

9. Билык А. Польская театральная культура и одесская периодика конца ХІХ - начала ХХ века /А. А. Билык // Материалы ІХ Международной конф. ПОУ, 8-- 10 мая 2006 г. -- Варшава, 2006.

10. Роль міської театральної критики у формуванні художнього смаку одеського студентства /А. А. Білик // Формування патріотизму, моральності, культури, здорового способу життя у студентської молоді : матеріали міжвуз. наук.-практ. конф., 24 -- 25 травня 2006 р. / Одеськ. нац. універ. ім. І. І. Мечникова. -- Одеса, 2006. -- С. 121 - 123.

11. Билык А. «Одесские новости» в контексте одесской театральной жизни конца 19 - начала 20 века / А. А. Билык // Аркадія. -- 2007. -- № 1 (15). -- С. 52 - 55.

12. Білик А. Театральний контекст одеських гастролей курбасівців / А. А. Білик // Курбасівські читання : наук. вісн. Нац. центр театр. мистец. імені Леся Курбаса -- 2007. -- № 2. -- С. 234 - 242.

13. Билык А. Проблемы режиссуры в одесской театральной критике конца ХІХ - начала ХХ века / А. А. Билык // Аркадія. -- 2007. -- № 4 (18). -- С. 6 - 9.

14. Билык А. Театрально-критическая элита «Одесского листка» / А. А. Билык // Дерибасовская-Ришельевская : сб. -- Одеса : «Печатный дом», 2007. -- Кн. 30. -- С. 230 - 238.

15. Билык А. «Почётный передовик» одесской театральной журналистики/ А. А. Билык //Аркадія. -- 2008. -- № 1 (19). -- С. 48 - 50.

16. Билык А. Театральный зритель Одессы (конец ХІХ - начало ХХ века) / А. А. Билык // Дерибасовская-Ришельевская : сб. -- Одеса : «Печатный дом», 2008. -- Кн. 34. -- С. 20 - 25.

Размещено на Allbest.ru