Сучасне весілля в контексті української обрядової культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет культури і мистецтв

УДК 7.01:392.5(477)(091)(043.3)

26.00.01 - теорія й історія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата культурології

СУЧАСНЕ ВЕСІЛЛЯ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ОБРЯДОВОЇ КУЛЬТУРИ

Матушенко Валерій Борисович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури і туризму України, м. Київ.

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, професор Деркач Світлана Миколаївна, завідувач кафедри режисури Київського національного університету культури і мистецтв України

Офіційні опоненти:

- доктор мистецтвознавства, професор Іваницький Анатолій Іванович, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України;

- кандидат педагогічних наук, професор Стрельчук Вікторія Олександрівна, директор Інституту кіно і телебачення Київського національного університету культури і мистецтв

Захист дисертації відбудеться "29" травня 2009р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв: 01601, м. Київ, вул. Щорса,36, ауд. 209.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв: 01601, м. Київ, вул. Щорса,36.

Автореферат розісланий "29" квітня 2009р.

Вчений секретар спеціалізованої Вченої ради Л.Г. Петрова

Анотації

Матушенко В.Б. "Сучасне весілля в контексті української обрядової культури". - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за спеціальністю 26.00.01 - теорія й історія культури. - Київський національний університет культури і мистецтв, Київ, 2009.

У дисертації здійснено комплексне дослідження історико-теоретичних основ відродження українських національних обрядів, висвітлено українські весільні обряди як культурологічне явище.

Автором досліджуються також шляхи впровадження найкращих традиційних українських обрядів в сучасне весілля. Особливу увагу звернено на врахування регіональних особливостей національних обрядів у сучасному весіллі.

Структуровано та схематично показано систему обрядових дій традиційного та сучасного українського весілля згідно трьох циклів. Також розроблено та відображено структуру кожної обрядодії сучасного весілля з урахуванням усіх елементів.

Дисертація доводить, що застосування традицій та обрядів у художньо-масовій роботі дає відчутну можливість удосконалення діяльності установ культури і мистецтва, підготовки кадрів. Впровадження цієї методики у нав-чальний процес Київського національного університету культури і мистецтв дозволило поглибити практичну підготовку, особливо з проведення весільних свят, майбутніх спеціалістів, органічно поєднати їхні творчі, методологічні та організаційні навички.

В дисертації всебічно розглянуто українське весілля як систему обрядових дій етнокультурного феномену. Розроблені методичні рекомендації щодо послідовного вивчення структури, характеру обрядодій та правильного поєднання українських весільних обрядів з сучасними методами проведення весіль. Методику було створено в ході вивчення досвіду організаційної діяльності по відтворенню традиційних і створенню нових свят і обрядів, як у практиці постановок різного типу заходів у м. Києві, так і в інших регіонах нашої країни.

Ключові слова: сучасне українське весілля, український національний обряд, структура обрядодії, етнокультурний феномен, культурологічне явище.

Матушенко В.Б. "Современная свадьба в контексте украинской обрядовой культуры". - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата культурологи по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Киевский национальный университет культуры и искусств, Киев, 2009.

В диссертации осуществлено комплексное исследование историко-теоретических основ возрождения наилучших украинских обрядов, освещены украинские свадебные обряды как культурологическое явление.

Автором исследуются также пути внедрения украинских национальных обрядов в современную свадьбу. Особое внимание уделено региональным особенностям национальных обрядов в современной свадьбе.

Структурировано и схематически показано систему обрядовых действий традиционной и современной украинской свадьбы согласно трёх циклов. Сходство традиционной и современной свадеб состоит в том, что обе базируются на трёх циклах - предсвадебном, собственно свадебном, а также послесвадебном.

Очень много обрядов дошли до наших времён в абсолютно первозданном виде как, например, "сватание", "обручение", "выкуп невесты", "встреча молодожёнов родителями", "похищение невесты", "разрезание сватами свадебного каравая", "завтрак у молодожёнов".

Что касается разницы, то в традиционной свадьбе: предсвадебный цикл составляет 10 обрядодействий (на современной - 3), собственно свадебный - 14 (на современной - 16), послесвадебный - 7 (на современной -1). В сумме на традиционной свадьбе - 31 обрядодействие, на современной - 20. Итого получается, что раньше на свадьбах в Украине проводилось на 11 обрядодействий больше, чем теперь. А по длительности отмечания раньше свадьбу гуляли на протяжении пяти - семи дней, а сейчас один день или максимум - два. Диссертант приводит в своём исследовании схему № 1, где полностью рассматривается традиционная свадьба средней Надднепрянщины (конец ХІХ- начало ХХ вв.), а затем схема № 2, где рассматривается современная украинская свадьба. Кроме этого, автор последовательно рассматривает каждое обрядодействие всех трёх циклов традиционной и современной свадеб с тщательным анализом каждого обряда.

Также разработана и отображена структура каждого обрядодействия современной свадьбы с учётом всех элементов. Исследуя и анализируя более 1600 свадеб в период с декабря 1983 года по декабрь 2008 года в регионе средней Надднепрянщины автор пришёл к выводу, что пожилые родственники молодожёнов требуют проведения на свадьбе из огромного арсенала украинских обрядов только 9. Это - "выкуп женихом своей невесты", "встреча молодожёнов родителями", "похищение туфельки невесты с выкупом", "нахождение молодожёнами своих половинок с завязанными глазами", "похищение самой невесты", "прописка зятя в семью к тёще", "разрезание свадебного каравая и угощение всех присутствующих", "снятие фаты с молодой" и "определение следующей невесты".

Начиная примерно с 1995 года к этим обрядам присоединился ещё один - "определение следующего жениха". Но что очень интересно и любопытно. На проведении этого обрядодействия, которое пришло в Украину с Западной Европы, уже в категорической форме настаивают сами молодожёны.

Диссертант отобразил структуру обрядодействий современной свадьбы средней Надднепрянщины в схеме № 3.

Автор в своей работе уделяет огромное внимание рассмотрению структурно-ролевых чинов традиционной украинской свадебной обрядности. Здесь даётся анализ всем главным и второстепенным обрядовым персонажам - таким, как "молодожёны", "родители", "свадебный староста", "крёстная мать", "крёстный отец", "боярин", "дружка", "сват", "нанашка" и т.д.

Главные свадебные атрибуты, без которых невозможно представить настоящую колоритную украинскую свадьбу, это - "каравай", "рушник", "гильце", "зёрна пшеницы и ржи", "тёщины сапоги и лапти", "свадебные свечи".

На протяжении всего собственно свадебного цикла все эти обрядодействия проводятся на высоком эмоциональном уровне, а все гости, присутствующие на торжестве получают огромное удовольствие от всего разнообразия увиденного, как на великолепном театральном спектакле. С этой точки зрения украинская свадьба наполнена высоким художественно-эмоциональным содержанием. Каждое празднично-обрядовое действие состоит из множества элементов: обряды, песни, поэзии, музыка, хореография, танцы, народная символика, атрибутика, викторины, конкурсы, магические действия, драматическое и декоративное искусство.

И всё это вместе составляет великолепное, неповторное и яркое зрелище - систему обрядовых действий украинской свадьбы.

Диссертация доказывает, что применение традиций и обрядов в художественно-массовой работе дает ощутимую возможность усовершенствования деятельности учреждений культуры и искусства, подготовки кадров.

Внедрение этой методики в учебный процесс Киевского национального университета культуры и искусств позволило углубить практическую подготовку проведения свадебных праздников для студентов, а в будущем - специалистов, органически соединить их творческие, методологические и организационные навыки.

В диссертации всесторонне рассмотрена украинская свадьба как система обрядовых действий этнокультурного феномена. Разработаны методические рекомендации по последовательному изучению структуры, характера обрядодействий и правильного соединения украинских свадебных обрядов с совре-менными методами проведения свадеб.

Методика была создана в ходе изучения опыта организационной деятельности по воспроизведению традиционных и созданию новых праздников и обрядов, как в практике постановок разного типа мероприятий в г. Киеве, так и в других регионах нашей страны.

Ключевые слова: современная украинская свадьба, украинский национальный обряд, структура обрядодействия, этнокультурный феномен, культурологическое явление, свадебные традиции.

Matushenko V.B. "Modern wedding in the context of Ukrainian ceremonial culture". - The Manuscript.

Dissertation on competing a scientific degree candidate of the Cultures studies, bi specialty 26.00.01 - Theori and History of Culture, Kyiv National University of Culture and Art's, Kyiv, 2009.

In dissertation realization complex research historical-theoretical fundamental's reborn Ukrainian national ceremonies, illustrate Ukrainian wedding ceremonies as cultural phenomenon.

Authors investigate also tracts implantation Ukrainian national ceremonies in modern wedding. Special attentions give regional characteristics national ceremonies in modern wedding.

Formulate conceptual regulations and proposition's about modeling variant program's implantation tradition of Ukrainian ceremonies and intensification training specialist for realization wedding's holiday in system artistic education/

Dissertation to prove a position, that use folklore in artistic-mass work to give a chance of perfection activities institution culture and art's, training personnel's. Implantation this procedure in educational process of National University allowed deepen practical training, especially in realization wedding celebrities, future specialist's, organically to unite their creative, methodological and organization searches.

Dissertation extended ability to use folklore as path of variant's modeling festival-ceremonial operations.

Developed of methodical requirements by the formulation of modulation ceremony as systems of people operations.

Principles be created during study of experience educational-organizational work from reproduction traditional and creation new holiday's and ceremonies in Kiev and other regions our country.

Key words: modern folk wedding, Ukrainian wedding, Ukrainian national ceremony, model ceremony, ethnology-cultural phenomenon, cultural phenomenon, implantation Ukrainian national ceremonies, modern wedding.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Все частіше ми звертаємось до першоджерел національної духовності. У них наше коріння, наша міць і неповторність. Багато молоді зараз прагне провести весілля за народною традицією і давніми звичаями, та на жаль, не знає, як це зробити.

Періоди безпам'ятства, безвідповідальності, чужинські вихори з космічною швидкістю стирають з обличчя землі і народної пам'яті сліди найкоштовніших духовних та матеріальних здобутків предків. Тож маємо рятувати нашу національну свідомість, бо надто довго й навально лунає подзвін по нашій історії, нашому сьогоденню і навіть нашій прийдешності. І порятує нас чисте джерело, що поїть коріння дерева життя українського народу.

Весільні обряди - це колективні символічні дії, здійснювані з нагоди найважливішого родинного свята, що знаменує народження нової сім'ї. В них знайшла відображення еволюція родинних відносин упродовж різних суспільних формацій, починаючи з первіснообщинного ладу. У весільних обрядах переплелися морально-етичні, правові, релігійно-міфологічні та релігійно-християнські погляди народу. Вони є цінним джерелом для пізнання побутової культури народу у минулому, бо весільні ритуали і дійства завжди обумовлювались певною мірою суспільно-економічними відносинами.

Весільна обрядовість зберігає також набутки народної пісенної і хореографічної творчості. В ній втілилась кмітливість, гумор народних мас, глибока скорбота, викликана соціальною несправедливістю, котра все ж відступає перед великим оптимізмом і возвеличенням людського життя. У весільній обрядовості знайшла своє відображення суспільна психологія народних мас, що певною мірою формувалася на основі кращих, найбільш сприятливих традиційних форм історично сформованих звичаїв.

І тому в наш час, в час відродження історії українського народу, його самобутньої культури, духовності, ми вважаємо особливо необхідним вивчення українських народних звичаїв і традицій, без яких неможливо до кінця усвідомити своєї сутності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана за планом науково-творчих тем кафедр культурології та режисури естради та масових свят Національного університету культури і мистецтв України.

Тема: "Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України".

Державний реєстраційний № 0107U009595.

Мета дослідження: виявити внутрішні закономірності побутування весільного обряду як звичаєво-правового комплексу, який є складовою національної культури України.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

1) проаналізувати історіографію та джерельну базу української весільної обрядовості;

2) узагальнити теоретичні на науково-методологічні підходи до вивчення народної весільної обрядовості;

3) простежити особливості історичної еволюції української весільної обрядовості;

4) виявити компонентний склад, структуру, характерні види сучасних українських весільних обрядів міста та села з аналізом в них спільного та відмінного.

Об'єкт дослідження - українська обрядова культура.

Предмет дослідження - сучасне українське весілля в контексті обрядової культури.

Методи дослідження. На етапі збирання та систематизації фактичного польового матеріалу провідну роль відігравали методи польової етнографії, які передбачають обов'язковість первинного опису. Систематизований у такий спосіб матеріал аналізувався в структурному, типологічному та порівняльно-історичному контекстах.

Структурний метод дозволив виявити в системі ритуального комплексу регіону інваріантне ядро та факультативні елементи, а в межах окремих районів регіону - історичні, локальні та історично-порівняльні обрядові варіанти.

Поєднання згаданих методів допомогло встановити головні коди традиційного світогляду, які окреслювали його існування в міфологічному полі, дало можливість проникнути у закони фольклорного мислення і реконструювати давні канони народного ритуалу.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що:

1) узагальнено літературу з теми дослідження;

2) здійснено комплексний культурологічний аналіз української весільної обрядовості;

3) виявлено особливості історичної еволюції української весільної обрядовості;

4) відображено структуру кожної обрядодії сучасного весілля з урахуванням усіх атрибутів;

5) всебічно розглянуто українське весілля як систему обрядових дій етнокультурного феномену;

6) структуровано та схематично відображено систему обрядових дій традиційного та сучасного весіль;

7) розроблено методичні рекомендації щодо послідовного вивчення структури, характеру обрядодій та правильного поєднання українських весільних обрядів з сучасними методами проведення весіль;

8) визначені шляхи відродження найкращих традицій весільної обрядовості в сучасних умовах України;

9) описана весільна модель світоустрою та її функції;

10) розглянуто ритуально-обрядове значення весільної символіки та атрибутики;

11) проаналізовано структурно-рольові чини та атрибути української весільної обрядовості.

Джерельну базу дослідження становлять польові записи дисертанта, зроблені в чотирьох областях України (Київській, Чернігівській, Житомирській та Черкаській) та в м. Києві, що територіально називається середньою Наддніпрянщиною. У зв'язку з неповною вивченістю даної проблематики були залучені також наукові матеріали інших дослідників, які розкривають семантику українського весільного обряду.

Практичне значення одержаних результатів

Результати наукового дослідження можуть бути використані:

- для подальшого дослідження проблем як традиційної весільної культури, так і вивчення сучасної весільної обрядовості;

- для створення посібника з проблематики весільної обрядовості;

- для підготовки лекцій і семінарів, навчальних курсів з українського народознавства, української культури і етнографії, історії і теорії культури, мистецтва ведучого весільних обрядів, організації весільних свят;

- в драматургії та режисурі народних свят та обрядів;

- під час проведення артистами-ведучими українських весіль в сучасних умовах.

Окремі положення дисертації увійшли в практичне проведення весільних свят, що здійснюється протягом багатьох років працівниками фірми "Театралізований обряд" за власними сценаріями дисертанта. За сценаріями, зареєстрованими автором, проводились урочисті події реєстрації шлюбу в Старокиївському, Солом'янському, Дарницькому, Центральному РАГСах м. Києва.

Апробація результатів дисертації.

Результати та висновки дисертації виголошені автором на наукових конференціях та семінарах:

1. Виступ 22 жовтня 2004 р. на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри" з доповіддю "Передвесільні обряди українського весілля" (Київ, 2004 р.).

2. Виступ 24 березня 2005 р. в м. Херсоні на Всеукраїнській науковій конференції молодих учених "Українська культура: питання історії, теорії, методики" з доповіддю: "Історія українського весілля"(Херсон, 2005 р.).

3. Виступ 24 жовтня 2003 р. на науково-практичній конференції в Українському центрі культурних досліджень "Стан культурно-мистецької освіти в Україні та новітні парадигми розвитку" з докладом на тему "Історичні засади становлення українського весільного обряду" (Київ, 2003 р.).

4. Виступ 12-13 травня 2005 р. на науково-практичній конференції в м. Києві "Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті сталого розвитку суспільства" з доповіддю: "Моделювання варіативних програм весільного обряду, як ефективного засобу формування особистості" (Київ, 2005 р.).

5. Виступ 21 листопада 2003 р. на других культурологічних читаннях пам'яті Володимира Подкопаєва з доповіддю: "Впровадження української народної обрядовості у сучасне весілля" (Київ, 2003 р.).

6. Виступ 22 березня 2002 р. в м. Житомирі на обласному семінарі культпрацівників з питань організації дозвілля (Житомир, 2002 р.)

7. Виступ 9 квітня 2008 р. в м. Вінниця на семінарі керівників районних будинків культури з питання мистецтва ведучого обрядових дій (Вінниця, 2008 р.).

8. Виступ 20-22 травня 2008 р. в м. Харкові на семінарі фахівців організації дозвілля з питань форм і методів роботи закладів культури з організації сімейного дозвілля та родинного відпочинку.

9. Виступ 16 квітня 2009 р. в м. Києві на науковій конференції "Проблеми мистецької освіти в Україні" в рамках "Дні науки КНУКІМ" з докладом "Сучасне весілля в контексті української обрядової культури".

Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедр культурології та режисури естради та масових свят Національного університету культури і мистецтв України. В процесі написання роботи дисертантом були проведені спільні культурно-розважальні заходи разом з Київським, Тернопільським, Іванківським, Броварським, Вишгородським управліннями культури та багатьма районними відділами культури та мистецтв у м. Києві та Київській області.

Публікації. Основні теоретичні положення дисертації опубліковані в 14 одноосібних публікаціях автора, серед яких: 1- монографія, 5 статей(4- у фахових виданнях, 2,0 друк. арк.), 1 збірка тез наукових конференцій(1,0 друк. арк.),3 - методичні матеріали (3,0 друк.арк.), 4 авторські роботи(4,0 друк.арк.).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (8 підрозділів), висновків, трьох схем (с. 63, с. 64, с. 182) та списку використаних джерел (245 найменувань на 20 стор.). Загальний обсяг роботи 236 стор., з яких 216 стор. основного тексту.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, визначаються мета та завдання, об'єкт та предмет дисертаційного дослідження; характеризуються методи дослідження, наукова новизна і практичне значення дисертації; наводяться відомості про апробацію, структуру і обсяг дисертації.

Розділ 1 "Культурологічний огляд українського весілля" присвячений огляду та аналізу теоретичних аспектів дослідження весільної обрядовості.

В першій частині розділу розглядаються та аналізуються праці видатних етнографів та історіографів, які збирали матеріали і видавали книжки про українські весільні свята. До них належить польський дослідник Ян Ласіцький, який першим видав матеріали про українське весілля ще в далекому 1582 році. Автор детально описав весільні обряди, починаючи зі сватання, розповів про древній звичай викрадання дівчат та церковний шлюб, який відбувався приблизно о 23 годині вечора. Також заслуговує великої уваги опис української весільної обрядовості, зроблений французьким військовим архітектором Гійомом де Бопланом, надрукований в 1650 р. Автор надав дуже цінну інформацію про одруження через викрадення та право дівчини свататись до парубка. Він ретельно проаналізував обряди з психологічної точки зору і одночасно описав два весілля - радісне і осоромлене. Його праця стала важливим фактологічним джерелом вивчення української весільної обрядовості. А повномасштабне дослідження українського весілля зробив етнограф Григорій Калиновський, праця якого вийшла в 1777 р. в Петербурзі. Ця дата вважається роком зародження української весільної етнографії. У характері весільної обрядовості відбилась народна мораль, звичаєве право, етнічні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. На це звертають увагу дослідники другої половини ХІХ ст., які пізнають витоки своєї культури та історії. Автор виділяє таких авторів, як А. Афанасьєв, З. Болтарович, О. Боряк, Г. Булашев, Х. Вовк, В. Горленко, Б. Грінченко, М. Довнар-Запольський, М. Драгоманов, С. Килимник, М. Костомаров, Й. Лозинський, О. Маркевич, В. Охрімович, О. Потебня, А. Свидницький, М. Сумцов, П. Чубинський та ін. Під час весільної обря-довості відбувається своєрідний процес передачі етнокультурної інформації між поколіннями, що забезпечує спадкоємність самобутності етносу. Про це йдеться у роботах авторів на початку ХХ ст. Це насамперед, О. Воропай, М. Грушевський, Є. Кагаров, В. Камінський, В. Кравченко, А. Луначарський, І. Огієнко.

У весільному обрядово-мистецькому комплексі міститься значний життєвий досвід українського народу, який передається художніми засобами. Вивчення весільної традиції є необхідним з точки зору розкриття мікросвіту української сім'ї, пізнавального аспекту всього розмаїття обрядової символіки, поетичної творчості, соціальної психології та сімейної педагогіки.

Описи української весільної обрядовості в Радянський період містяться у книгах і статтях О. Ануфрієва, А. Байбуріна, В. Балушка, В. Борисенко, Н. Здо-ровеги, А. Іваницького, Л. Костенко, О. Курочкіна, А. Ніколаєва, С. Павлюка, Г. Пашкової, П. Романюка, В. Скуратівського, В. Топорова, Д. Угриновича, К. Чистова, І. Щербини.

Праці М. Сумцова стали теоретичним підґрунтям для наукової розробки у галузі слов'янської фольклористики. Вони заклали основу для етнологічних досліджень весільної обрядовості геніального етнографа та класика української обрядовості Х. Вовка "Студії з української етнографії та антропології" (1895) та "Шлюбний ритуал та обряди на Україні" (1926). Крім того, можна виділити дуже цікаві дослідження В. Охрімовича "Значение малорусских свадебных обрядов и песен в истории эволюции семьи" (1891), Е. Кагарова "О значении некоторых русских свадебных обрядов" (1917), "Що визначають деякі весільні українські обряди" (1926), "Форми та елементи народної обрядовості" (1928), "Состав и происхождение свадебной обрядности" (1929), Н. Здоровеги "Нариси народної весільної обрядовості на Україні" (1974), В. Борисенко "Сімейно-побутові звичаї та обряди трудящих Києва" (1983), "Весільні звичаї та обряди на Україні" (1988), "Обряди життєвого циклу людини" (1997), "Нариси з історії української етнології 1920-1930 рр." (2002), "Традиції і життєдіяльність етносу" (2000) в працях, які зробили дуже багато для визначення основних критеріїв диференціації шлюбного дійства.

А. Іваницький в роботі "Українська народна музична творчість" (1997) дуже професійно дає загальну характеристику драматургії весілля, його учасників, хору та оркестру, проводить аналіз жанрових та інтонаційно-стильових особливостей весільних пісень.

Важливі матеріали для здійснення даного дослідження містять дисертації молодих українських етнографів, здійснені в часи Незалежності України.

Автор надає опис усіх робіт.

В. Стрельчук в своєму посібнику "Історія масових свят"(2008) дає вичерпну характеристику історії виникнення свят просто неба, розглядає сімейні свята та урочистості.

В роботі С. Козяр "Українська родинна обрядовість. Віхи людської долі: весілля, похорон" висвітлено перебіг весільного та похоронного обрядів на Поділлі. Розкрито суть, символіку весільних атрибутів та обрядових дій. Наводяться деякі пісенні зразки.

І. Щербина в своєму дослідженні "Українське весілля як етнокультурний феномен" надає комплексний теоретичний аналіз семантики української весільної обрядовості на матеріалах слобожанської обрядово-пісенної традиції.

Дуже оригінально аналізує українські обряди М. Маєрчик в своїй роботі "Українські обряди родинного циклу крізь призму моделі переходу".

Л. Узунова в роботі "Відродження традиційних свят та обрядів в сучасних умовах культурного життя Криму" проаналізовано історіографію вивчення культури даного регіону та розглянуто особливості міграційних процесів, що вплинули на її формування".

Л. Бондарчук розглядає загальну систему весільних обрядодій, окремих специфічних ритуалів польського весілля та характеризує принципи структурування обрядових парадигм у праці "Обрядова весільна лексика польської мови".

Дослідниця Н. Петрова в своїй роботі "Українська традиційна весільна обрядовість Одещини" (20-80-ті рр. ХХ ст.) узагальнила інформацію, одержану з письмових джерел і польових матеріалів, з застосуванням порівняльно-історичного аналізу як одного з важливих методів типологізації, за допомогою якого відновлено структуру весільної обрядовості, визначено її локальні, регіональні та стадійні відмінності, вивчено етнічні особливості весілля українців, з'ясовано наслідки взаємодії з традиціями молдован, росіян, болгар та іншими етнічними групами регіону.

На основі даних Подільсько-Волинського регіону підготовлено дослідження З. Марчук "Українське весілля: генеалогія обряду", в якій на підставі фольклорного матеріалу (текстів весільних пісень, усних оповідань на тему весільних звичаїв) розглянуто особливості походження та розвитку весільного обряду, розкрито його зв'язки з різними історичними епохами та культурами.

Що стосується теми функціонування, поетики, символіки українських весільних пісень, то цю тему розглянула в своїй роботі "Весільні пісні Поділля: функціонування, поетика, символіка" дослідниця С. Маховська.

Та найцікавіше дослідження із сучасних робіт, на думку автора, зроблене в роботі І. Несен "Весільний ритуал Центрального Полісся: традиційна структура та реліктові форми (середина ХІХ-ХХ ст.) ". В цій роботі дуже ретельно розглядається сусідній з нашим дослідженням регіон Полісся, так як це місце побутування реліктових етнографічних явищ і район, який найбільше постраждав від Чорнобильської катастрофи, а тому потребує найбільшої уваги.

Таким чином, для вивчення весільних обрядів і весілля в цілому склалася досить широка джерельна база. Це свідчення багатьох етнологів, спостереження мандрівників-іноземців, що перебували на Україні та спеціальні дослідження дореволюційних, радянських і українських етнографів. Але існує потреба систематизації накопичених матеріалів для реконструкції весільних обрядів в усіх етнографічних районах, зонах, місцевостях України.

Для автора важливо відібрати матеріал, характерний для 4 областей України (середня Наддніпрянщина), так як весільна обрядовість цих областей неповністю була висвітлена минулими дослідниками, реконструювати і структурувати весільні обряди з врахуванням місцевих особливостей та зробити їх доступними для використання в культурно-обрядовій сфері.

Також в цьому розділі розглядається весільна обрядовість середньої Наддніпрянщини, по якій можна скласти загальну уяву про українську весільну традицію в цілому, виходячи з того, що південна частина Київщини активно заселялася з кінця XVI ст., коли весільна церемонія була сформована у цільний релігійно-магічний звичаєво-правовий комплекс; переселенці з різних регіонів України святкували весілля за традицією своїх предків; специфічні соціально-економічні та політичні умови регіону мали вплив на весільну традицію і надали їй своєрідних особливостей.

Структура весілля є універсальною концентрованою моделлю традиційного синкретичного уявлення про світоустрій з визначенням у ньому місця і ролі людини. Його реалізація на функціонально-структурному рівні може закласти у підсвідомість людини і в сучасне життя програму на певну поведінку в майбутньому, яка забезпечує злагоду і добробут у родині та суспільстві. Через структуру весілля можна розглядати будь-яку традиційну культуру світу. В роботі розкривається весільна обрядовість як один з елементів історичного інституту пошуків гідного способу існування людини та її самореалізації у суспільстві.

Український традиційний весільний обряд розглядається як комплекс ритуалів - сакральних і соціально-юридичних договорів, які своєрідно упорядковують світ людини під час одруження на духовному і матеріальному рівнях.

Релігійно-магічні весільні ритуали були різними за класифікацією, видами, типами та категоріями. Вони наповнювали весільний обряд соціальним і сакральним змістом. Ритуали спрямовувалися на забезпечення порядку та уникнення безладдя в "своєму" світі на сакральному та соціальному рівні і впливали на психіку людини так, що вона вірила у своє щасливе майбутнє життя у достатку в межах сім'ї, роду, коліна, громади, суспільства тощо.

Крім того, в першому розділі автор розглядає ритуально-обрядове значення весільної символіки та атрибутики. Автор робить наголос на тому, що структурування весілля на складові частини відбулось у середовищі самої народної культури і відобразилось у термінологічному розмежуванні частин дійства. Правила одруження, втілені у послідовно здійснюваних переговорах, були щаблями реалізації універсальної моделі мирного шлюбу шляхом договору. Здобувач, об'їздивши 4 області України (Київську, Житомирську, Черкаську та Чернігівську), послідовно розглядає всі основні символи та атрибути українського весілля середньої Наддніпрянщини, починаючи з "рушників", "короваю", "посадних свічок", і закінчуючи "гільцем".

Зробивши культурологічний огляд українського весілля дисертант підсумував, що весільна обрядовість являє собою різнобарвну і складну картину духовної культури і творчості народних мас, яка видозмінювалася, набувала нових форм вираження протягом багатьох століть. Особливо помітних змін зазнає весільний цикл обрядовості в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Цьому сприяли соціально-економічні умови життя народу, розвиток культури, поширення наукових знань серед населення.

Враховуючи те, що весільна обрядовість як етнокультурний феномен і сьогодні викликає інтерес серед широких верств населення, вивчення її на різних рівнях та використання окремих її елементів у сучасному житті з усвідомленням семантики кожного ритуалу, є одним із засобів безпосереднього відновлення та збереження національної культурної спадщини і духовного генофонду нації. І одним з найголовніших та найважливіших феноменів української обрядовості була, є і, сподіваємось, залишиться на багато століть наша весільна атрибутика і символіка.

Розділ 2 "Історико-регіональна специфіка української весільної обрядовості" складається з двох частин. Перша частина розглядає традиційне та сучасне українське весілля як систему обрядових дій. У різних регіонах України весілля мають певні особливості, але їх об'єднує суть та ідея, притаманні лише українському національному весіллю, яке містить в собі три основні цикли, які сумарно складають цілісну систему обрядових дій. В свою чергу, цикли складаються з обрядів. А обряд - це колективні, символічні дії, здійснювані з нагоди найважливіших подій в сім'ї, родині, державі. Загалом ці обряди можна узагальнити в 2-х варіантах.

В схему №1 увійшли обрядодії традиційного українського весілля, які описують всі видатні українські дослідники, починаючи від Г. Калиновського до найвідомішої сучасної В.Борисенко. Ці обрядодії остаточно склалися на більшій частині середньої Наддніпрянщини в кінці ХІХ - початку ХХ ст. Про це автору вдалось дізнатись з власних польових досліджень.

А до схеми №2 увійшли обрядодії сучасного весілля, зроблені автором під час експедицій по регіону середньої Наддніпрянщини, а також обрядів, проведених особисто за 25 років творчої діяльності за проханням багатьох молодят та їх батьків.

Починаючи з 1984 по 2008 рік дисертант збирав польовий матеріал про колоритне і неповторне українське весілля в містах та селах Київської, Чернігівської, Черкаської і Житомирської областей. Усі три цикли сучасного весільного дійства, як систему обрядових дій, здобувач пропонує розглянути на прикладі польових досліджень, зроблених в: м. Київ; с. Бехи, с. Бобриця, с. Буда-Вороб'ї, с. Буки, с. Велика Рача, с. Ворсівка, с. Горинь, с. Гуничі, с. Гута-Мар'ятин, с. Дорогинь, с. Думінське, с. Жовтневе, с. Замисловичі, с. Іванівка, с. Каленське, с. Кишин, м. Коростишев, с. Корчівка, с. Левковичі, с. Листвин, с. Любовичі, с. Малинівка, с. Меделівка, с. Мелені, с. Можари, с. Недашки, с. Обиходи, с. Сербо-Слобідка, с. Симаківка, с. Сновидовичі, с. Сущани, с. Радовель, с. Рубежівка, с. Тепениця, с. Чайківка, с. Червоносілка, с. Хочине, с. Юрове (всі - Житом. обл.); м. Баришевка, с. Блідча, м. Бориспіль, м. Бородянка, м. Бровари, м. Буча, с. Весняне, с. Великі Призькі Кагарлицького району, с. Гуровщина, с. Зелена Поляна, м. Ірпінь, с. Козичанка, с. Кошовка, с. Крисятин, м. Макарів, с. Підгайне, с. Приборське, с. Розважів, с. Рудня-Димерська, с. Старовичі, с. Сукачі, с. Тараси, с. Тараща, с. Термахівка, м. Українка, с. Феневичі, с. Шевченкове (всі - Київська обл.), с. Будище, с. Дмитровка, м. Канів, с. Руська Поляна, м. Черкаси (всі - Черкаська обл.); м. Бобровиця, с. Жадьки, м. Козелець, с. Красиловка, с. Машів, с. Пакуль, с. Паришів (всі - Чернігів. обл.).

Схожість традиційного та сучасного весілля полягає в тому, що обидва складаються з трьох циклів: передвесільного, власневесільного та післявесільного.

Схема № 1 Система обрядових дій традиційного українського весілля середньої Наддніпрянщини (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.)

Схема № 2 Система обрядових дій сучасного весілля середньої Наддніпрянщини

Також багато обрядів дійшли до сучасних часів в абсолютно автентичному вигляді, наприклад, "сватання", "заручини", "викуп молодої", "зустріч молодих батьками", "викрадення молодої", "розрізання сватами весільного короваю", "сніданок у молодих". Що стосується різниці, то в традиційному весіллі: передвесільний цикл налічує 10 обрядодій (в сучасному - 3), власне весільний - 14 (в сучасному - 16), післявесільний - 7 (в сучасному - 1). Загалом в традиційному весіллі - 31 обрядова дія, в сучасному - 20. В підсумку виходить, що раніше на весіллі проводилось на 11 обрядодій більше, ніж зараз. І це не може не турбувати. Взагалі, традиційне весілля проходило протягом 5-7 днів, а сьогодні в більшості випадків весілля відбувається за один день чи два.

Дисертант пропонує розглянути схему № 1 традиційного весілля середньої Наддніпрянщини та схему № 2 - сучасного весільного свята.

Далі автор послідовно розглядає кожну обрядодію з усіх трьох циклів традиційного, а також із сучасного весілля з ретельним аналізом кожної обрядодії. традиційний обряд весілля мистецтво

В другій частині розділу автор розглядає всі структурно-рольові чини та атрибути української весільної обрядовості. Весілля розглядається як система, до якої входять три обрядових цикли, а обряд складається з елементів. Вони виявляються в символічних діях (акціях), атрибутах, вербальних явищах, віруваннях, складі діючих осіб, їх призначенні. Власне компоненти обряду й визначають регіональну специфіку весільної обрядовості, адже за тривалий період розвитку трансформаційні процеси найбільше позначилися саме на традиційній структурі обрядів.

Також мають місце запозичення, що з'явились внаслідок міжетнічного спілкування (назва весільних атрибутів, весільних посад інше), чи внаслідок дії релігійних та соціально-економічних чинників (зникнення звичаю оглядин, поява вінчання, громадської реєстрації шлюбу). Але саме вони є свідченням динаміки весільної обрядовості. Синтез традиційного, запозиченого і новаційного й визначає регіональну своєрідність українського весілля.

Як система обрядових дій, весілля пов'язане з діючими особами, відповідними атрибутами і символами, без яких жодний обряд не міг виконуватись. І хоч учасниками обрядодій були практично всі запрошені на весілля, серед них були ті, хто безпосередньо виконував відповідні ритуальні дії і слідкував за послідовністю їх виконання згідно з традицією. Люди, які виконували ці функції, мали спеціальні назви, термінологічні означення (чини), більшість з яких збереглися, незважаючи на трансформацію весільної обрядовості. І хоч значимість чинів у весіллі значно зменшилась разом з втратою релігійно-магічного змісту обрядів, потреба в "кураторстві" того чи іншого обряду ще існує.

Головними особами весілля є молоді, адже всі обрядодії присвячені саме їм. Так, наприклад, молоді брали участь у обряді, коли після вінчання їх зустрічали з відром, наповненим водою, яке вони, за вимогами давнього ритуалу мали перевернути правою ногою. Або під час шмаління молодої перед тим, як молода входила до оселі молодого. І окремо - при викупі молодим своєї нареченої, при зустрічі молодих, коли між матір'ю молодого і молодою відбувався діалог. При виконанні інших обрядодій молоді здебільшого були присутніми, не приймаючи безпосередньо в них участі.

Автор описує функції, що виконуються основними учасниками весільних дій: молодятами, батьками, весільними старостами, свідками, хрещеними батьками тощо.

В цьому розділі також розглядається багато обрядів і атрибутів, які вийшли з побутування і дуже рідко зустрічаються на сучасному весіллі. Наприклад, обряди "комори", "ламання калача", "шмаління молодої", "биття каші" зустрічаються сьогодні тільки в інсценованому вигляді, але мають повне право, щоб їх знали нащадки та при необхідності могли відтворити.

А загалом у другому розділі автор ретельно та поступово розглянув усі обряди трьох циклів традиційного та сучасного весілля, а також описав усі структурно-рольові чини та атрибути української весільної обрядовості, починаючи з "молодят", "весільних старост", "світилок", "бояр", "нанайок" аж до "биття каші". Зробивши таке дослідження, автор зробив певний висновок, що в цілому весільна обрядовість українців в своїй основі є загальноукраїнською і не зазнала надмірного впливу культур сусіднього іноетнічного населення. Традиції українського весілля наповнені високим художньо-емоційним змістом, а кожне святково-обрядове дійство складається з багатьох компонентів: народна символіка, атрибутика, обрядові пісні, поезії, музика, хореографія, ігри, конкурси, декоративне мистецтво та обряди. А все це разом складає цікаве, неповторне та найяскравіше явище - систему обрядових дій українського весілля.

В розділі 3 "Шляхи відродження найкращих традиційних весільних обрядів в сучасних умовах України" визначаються, по-перше, особливості еволюції весільної обрядовості, починаючи з точки зору церковних канонів - Адама і Єви, Священного писання Старого Завіту, Нового Завіту, а також давньої Греції та Риму, церковного шлюбу, християнізації Київської Русі до Законів про "Шлюб та сім'ю" у сучасні роки.

По-друге, в цьому розділі дається аналіз сучасних рис весільних обрядів. Розглядається проведення весілля в місті та в селі. Традиційна українська весільна обрядовість, єдина у своїй основі, має кілька етнорегіональних варіантів. Відмінності їх виявляються в термінології, засобах вираження тотожних елементів, обрядодій тощо. За сукупністю ознак виділяються локальні комплекси весільного обряду з наявністю перехідних зон. Шукаючи якісь об'єднуючи засади, водночас треба підкреслити, що різні форми обрядовості не рівноцінні, не еквівалентні в культурному відношенні. Вони розрізняються між собою за рівнем своєї розвиненості та зрілості. І наше завдання сьогодні - все це досліджувати, вивчати, аналізувати та залучати до цього процесу молоде покоління, щоб збагачувати український культурний потенціал.

По-третє, в цьому розділі дисертантом визначається структура основних обрядодій сучасного весілля та розглядаються шляхи відродження найкращих традицій українського весілля в сучасних умовах.

Весільна обрядовість - один із найстійкіших і найскладніших компонентів традиційно-побутової культури, яскравий показник етнічної ідентичності. В ній простежуються пережитки архаїчних уявлень, соціальних та сімейно-шлюбних відносин, що формувалися в різні історичні епохи. Як один з одноразових обрядів родинного циклу, шлюбний ритуал виступає усвідомленою культурною формою переходу людини з неодруженого стану в одружений внаслідок статевої зрілості. Це цілісний, внутрішньо організований системний організм, що знаходиться в етнорегіональному аспекті та має незмінне структурне ядро, приховане за численними динамічними елементами. Вивчення цього складного ритуального комплексу потребує переосмислення наукових напрацювань попередніх поколінь дослідників і застосування нових методик щодо структурування матеріалу.

Весілля, як система, проектує різні напрямки його вивчення. Головними серед них є шлюбне право, типи шлюбу, історія формування дійства, обрядова структура тощо. В працях дослідників українського весілля ці теми найчастіше переплітались і взаємодоповнювались, що обумовило певні переваги та недоліки у вивченні проблеми.

Досліджуючи та аналізуючи більше 1600 весільних свят в середній Наддніпрянщині автор відзначив, що літні родичі молодих наполягають на проведенні під час свята із багатого різновиду українських обрядодій тільки на дев'яти. Приблизно, з 1995 року додався ще один обряд - "визначення наступного нареченого". Дуже цікавий факт, що на проведенні цього обряду вже наполягають виключно молоді люди - наречені, свідки, друзі молодят, які бачили його в деяких містах Західної України, а також в країнах Західної Європи. Уважно дивлячись на проведення кожної обрядодії дисертантом все це було ретельно занотовано та зроблено повну структуру проведення сучасного українського весілля.

Схема № 3 Структура обрядодій сучасного весілля середньої Наддніпрянщини

Ці 10 обрядів як структура повністю розроблені в даному дисертаційному дослідженні:

1) "Викуп молодим своєї нареченої",

2) "Зустріч молодих батьками",

3) "Викрадення туфлі молодої з викупом",

4) "Знаходження молодими своєї половини із зав'язаними очима",

5) "Викрадення самої нареченої",

6) "Прописка зятя в сім'ю до тещі",

7) "Розрізання весільного короваю та частування усіх присутніх",

8) "Зняття фати з молодої",

9) "Визначення наступної нареченої",

10) "Визначення наступного нареченого".

Дисертант схематично відобразив кожну обрядодію, структурно визначивши всіх учасників і атрибути дій та послідовно описав проведення обрядів з початку до кінця.

Оскільки сучасне весілля повинен проводити професійний розпорядник, слід охарактеризувати його значення в реалізації весільного сценарію. Йому відводиться важлива роль у забезпеченні відповідного організаційного та естетичного рівня святкових урочистостей. Головне завдання полягає в реалізації культурно-церемоніальної програми, закладеної в сценарії. Роль розпорядника як знавця і керівника ритуалу за своїм значенням близька до тієї, яку виконує тамада на традиційному весіллі народів Кавказу.

Обрядовий розпорядник покликаний не лише провести заплановані сценарієм церемонії, але й кожним жестом, словом, манерою поведінки показати високу культуру весільного дійства. Він має бути людиною освіченою, доброзичливою, контактною, з розвинутим почуттям гумору та артистичними здібностями. Обрядовий розпорядник має добре знати сферу обрядності, старовинні та сучасні святкові традиції, норми моралі та етикету, вміти зосередити на собі увагу всіх присутніх тощо. І не випадково, що традиційний український весільний обряд, який пройшов крізь випробування часом, викликає таке захоплення та цікавість з боку іноземців. Зокрема, з практичної діяльності дисертанта досить чітко простежується тенденція щодо того, що за 25 років проведення весіль в останні 15 років було лише 6 замовлень сватань і 2 заручин, причому всі молоді парубки були іноземці. Потребують вирішення питання щодо популяризації наукових досліджень серед населення, історичної самоосвіти молоді та старшого покоління, державної підтримки молодих пар, що вирішили проводити своє весілля за стародавніми звичаями і інформаційної підтримки творчих колективів, що займаються відродженням та ретрансляцією традиційної весільної обрядовості в сучасних умовах України.

Тобто, підсумовуючи все вищесказане, потрібно наголосити на тому, що в наш час науковцям, які займаються вивченням української традиційної обрядовості і практикам, що впроваджують ці обряди в сучасних умовах, слід звернути неабияку увагу на вивчення та дослідження давніх українських весільних обрядів, на популяризацію власне українського весільного обряду серед населення України, особливо серед молоді.

У висновках йдеться про те, що в результаті наукового дослідження великої кількості весільних свят в регіоні середньої Наддніпрянщини протягом 25 років, дисертантом при ознайомленні з матеріалом про весільні обряди та на основі власних польових записів, а також самостійних проведень українських обрядодій було здійснено повний культурологічний аналіз проведення обрядодій традиційного і сучасного весіль. На основі цього дослідження підготовлена система обрядових дій традиційного весілля (схема № 1), система обрядових дій сучасного весілля (схема № 2), розроблена структура обрядодій сучасного весілля середньої Наддніпрянщини, в якій чітко визначені всі атрибути обрядів, послідовність дій учасників та організаторів дійства (схема № 3).

Узагальнюючи викладені положення, варто відмітити, що сімейно-побутові свята, особливо весільні обряди, мають велику перспективу в майбутньому. Адже вони сприяють зміцненню сім`ї, утвердженню сімейної символіки і забезпечують нерозривний зв'язок між поколіннями. Чимало обрядових дійств, які мають давнє походження, сьогодні переосмислюються або знаходять іншу сферу побутування. Так, поширені у минулому вечорниці, на яких дівчата пряли вовну або робили іншу роботу, сьогодні можна побачити лише в інсценованому вигляді. Однак пошук оптимальних варіантів святкування весілля продовжується. Особливо інтенсивно відбувається він у сучасному місті, де значно швидше, ніж у сільській місцевості утверджуються нові соціально-побутові відносини, зокрема у сімейній сфері.

Таким чином, виконано завдання дисертаційного дослідження, а саме:

1. Розглянуто історіографію та джерельну базу української весільної обрядовості. Зроблено огляд та аналіз теоретичних аспектів дослідження української весільної обрядовості, починаючи з першої праці, виданої в 1582 р. польським дослідником Яном Ласіцьким і до наших днів.

2. Описано весільну модель світоустрою та її функції. Дисертант на доказах багатьох дослідників довів, що весільну обрядовість треба розглядати як один з елементів історичного інституту пошуків гідного способу існування людини та її самореалізації в суспільстві. Структура весілля є універсальною концентрованою моделлю традиційного синкретичного уявлення про світоустрій з визначенням у ньому місця і ролі людини.

3. Розглянуто ритуально-обрядове значення весільної символіки і атрибутики та зібрано докази, що весільна обрядовість як етнокультурний феномен і сьогодні викликає інтерес серед широких верств населення України, а вивчення її на різних рівнях та використання окремих її аспектів у сучасному житті з усвідомленням семантики кожного обряду, є одним із засобів безпосереднього відновлення та збереження національної культурної спадщини і духовного генофонду нації. І одним з найголовніших та найважливіших феноменів обрядовості була, є і, сподіваємось, залишиться на багато століть українська весільна атрибутика і символіка.

4. Проаналізовано структурні елементи української весільної обрядовості та доведено, що кожне святково-обрядове дійство складається з багатьох елементів: обряди, пісні, поезії, музика, хореографія, народна символіка, атрибутика, танці, ігри, вікторини, конкурси, магічні дії, драматичне та декоративне мистецтво. Крім цього, досліджено всі структурно-рольові чини, як наприклад, "молодята", "батьки", "весільні старости", "свати", "боярин", "дружка", "світилка", "нанашка" та ін. і основні весільні атрибути, як "коровай", "стрічка", "гільце", "рушник", "чоботи" та ін.

...