Функціонування монологу в українській культурі ХХ століття (в театрі та на естраді)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

ФУНКЦІОНУВАННЯ МОНОЛОГУ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ (В ТЕАТРІ ТА НА ЕСТРАДІ)

Спеціальність 26.00.01 - Теорія та історія культури

УВАРОВА Тетяна Іванівна

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі культурології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор

Овчиннікова Альбіна Петрівна,

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова,

професор кафедри культурології

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор

Мартинюк Тетяна Володимирівна,

Мелітопольський державний педагогічний

університет, завідувач кафедри музичного виховання і хореографії

кандидат мистецтвознавства, професор

Гордєєв Сергій Іванович,

Харківська державна академія культури,

завідувач кафедри режисури

Захист відбудеться „ 19 ” червня 2008 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 у Харківській державній академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4, Мала зала.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.

Автореферат розісланий „ 16 ” травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.В. Потрашков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

монолог висловлювання театральний мистецтвознавчий

Актуальність теми дослідження. В умовах входження України у світовий культурний простір в епоху гуманізації та відродження національної культури, розгляд проблеми функціонування монологу в усіх сферах діяльності людини стає все більш затребуваним. Особливості сучасного перехідного періоду в українській культурі вимагають поглибленого дослідження феноменів, пов'язаних з вирішенням проблеми самоідентифікації людини в епоху загальносвітової глобалізації, до яких належить і монолог як культурне явище. Тому особливо гостро постає питання функціонування монологу в українській культурі ХХ століття.

У зв'язку з посиленням уваги до національних засад в культурі необхідно визначати нові парадигми для інтерпретації феноменів художньої культури в розмаїтті її видових, родових, жанрових, стильових і мовних проявів, одним з яких і є монолог. Вивчення стану означеної проблеми засвідчило переважно епізодичний характер та однобічний підхід до монологу, що обмежується вивченням окремих аспектів його застосування. Для подальшого розвитку української культурології і мистецтвознавства ми вважаємо доцільним систематизацію поглядів на функціонування монологу в різних сферах його втілення, узагальнення характерних рис та структурних особливостей монологу, уточнення понятійно-категоріального апарату і методів культурологічного аналізу монологу як феномену мистецтва, виявлення сучасних тенденцій його функціонування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри культурології ОНУ ім. І.І. Мечникова та пов'язана з темою кафедри культурології ОНУ ім. І.І. Мечникова „Філософсько-методологічні дослідження гуманітарного знання” (наказ ОНУ ім. І.І. Мечникова № 855-18 від 18 травня 2001 р.).

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей функціонування монологу в українській культурі ХХ століття (в театрі та на естраді).

Досягнення поставленої мети зумовило вирішення завдань:

дослідити еволюцію функціонування монологу в світовій та українській культурі;

дати визначення монологу як предмета мистецтвознавчого аналізу та окреслити співвідношення з суміжними поняттями, такими, як дискурс, текст, висловлювання;

виявити культурну парадигму монологу;

виділити функціональні особливості театральних монологів; з'ясувати їх типологію та визначити сучасні тенденції функціонування;

проаналізувати особливості функціонування естрадних монологів, здійснити їх класифікацію та простежити сучасні тенденції;

вивести узагальнені критерії монологу як мовного прояву художньої культури.

Об'єкт дослідження - українська культура ХХ століття.

Предмет дослідження - функціонування монологу в українській культурі ХХ століття (в театрі та на естраді).

Методи дослідження. Під час дослідження комплексно використані загальнонаукові (теоретичні, емпіричні) та спеціальні методи: історичний (для виділення монологу в різні періоди часу), історичного моделювання (при обґрунтуванні періодизації, яка відтворює динаміку еволюційних змін у культурі; при виявленні зв'язків між історико-культурними даними та змінами в художній системі театру); комплексного аналізу (для застосування даних суміжних галузей гуманітарних наук); аналітико-синтетичний (для формування цілісного погляду на сучасний стан проблеми функціонування монологу в культурі, для розгляду різних особливостей монологічного мовлення з метою створення єдиної цілісної системи критеріїв монологу); систематизації та узагальнення (при теоретичному опануванні проблеми функціонування монологу в культурі); компаративний (порівняльно-зіставний) (для порівняльного аналізу монологів, для зіставлення різних визначень з метою всебічної характеристики та визначення особливостей монологу, для класифікації); пояснення та опису (для всебічного розгляду монологу); класифікації (для об'єднання властивостей монологічного мовлення за різними критеріальними ознаками та за їх функціями); формалізації (для створення схем, використання символів, умовних позначень); культурологічний (для з'ясування функцій, які виконує монолог у культурі); лінгвістичний (при аналізі текстів вистав); герменевтичний (для з'ясування питання тлумачення монологів); інтерв'ю (для з'ясування авторської, режисерської та акторської позиції щодо втілення театральних та естрадних монологів); індуктивний (для узагальнення результатів та для підбиття підсумків дослідження).

Теоретичним джерелом дослідження стали наукові праці Б. Варнеке, М. Євреїнова, Ю. Клековкіна, С. Мокульського, в яких розкрито загальні питання функціонування монологу в культурі та мистецтві, а також роботи театральних критиків Е. Бентлі, Г. Бояджиєва, Л. Брюховецької, О. Сенченка, Б. Степанчишина, Н. Стефанової та майстрів театральної практики В. Василька, І. Волоцької, Є. Гротовського, Л. Курбаса, В. Немировича-Данченка, К. Станіславського, Г. Товстоногова, М. Чехова, Г. Чечель та ін. Крім того, проаналізовані праці мистецтвознавців А. Баканурського, Ю. Бобошка, С. Гордєєва, Ю. Дмитрієва, Ю. Легенького, Т. Мартинюк, А. Овчиннікової; фахівців з лінгвістики та філології Д. Баранніка, М. Бахтіна, О. Потебні, О. Четверикової; спеціалістів та педагогів із сценічного мовлення Б. Буяльського, А. Гладишевої, О. Заворотнього, М. Карасьова, Р. Черкашина; дослідників ораторського мистецтва С. Гурвича, Г. Єрушевича, Я. Мельника, Г. Сагач; психологів Л. Виготського, С. Рубінштейна; а також досвід роботи сучасних практиків сцени: Д. Богомазова, Р. Віктюка, А. Жолдака, Р. Някрошюса, Ю. Одинокого, І. Равицького; драматургів О. Марданя, Р. Федєньова та інших.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше проаналізовані сучасні тенденції функціонування монологу в театрі та на естраді;

виявлені критерії функціонування монологу в українській культурі;

представлена класифікація естрадних монологів;

виділені структурні особливості функціонування монологу в театральному та естрадному мистецтві;

удосконалено визначення монологу для застосування його у всіх сферах культури і мистецтва;

удосконалена типологія театральних монологів;

уточнено співвідношення між поняттями “монолог”, “текст”, “дискурс”, “висловлювання”, “пряма мова”;

дістав подальшого розвитку розгляд функціонування естрадного та театрального монологу в сучасній українській культурі.

Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертації, можуть бути використані в галузі культурології для аналізу монологу в різних сферах його функціонування та для подальшої мистецтвознавчої розробки теорії монологу. Отримані результати можна застосовувати в навчальному процесі для читання дисциплін „Історія української та світової культури”, „Культурологія”, „Історія театру”, „Театрознавство” та спеціальних курсів „Майстерність актора”, „Режисура”, „Сценічна мова”, „Риторика”, спрямованих на професійну підготовку акторів, читців та режисерів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені у формі наукових доповідей та виступів на чотирьох наукових конференціях: Першій міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу, 2004” (Дніпропетровськ, 2004), міжнародній міждисциплінарній науковій конференції “Машини. Люди. Цінності” (Курган, 2006); всеросійській конференції “Автор та глядач: естетичні проблеми сприйняття та творчості” (Санкт-Петербург, 2006); науково-практичному семінарі “Молодіжний театр як форма розвитку професійної компетенції майбутніх митців” (Луганськ, 2004). Робота пройшла апробацію на кафедрі культурології ОНУ ім. І.І. Мечникова.

Публікації. Основні положення і результати дослідження викладені у 8 публікаціях автора, з них 4 -статті у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України та 4 -тези виступів на конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Загальний обсяг тексту дисертації - 198 сторінок (основна частина - 155 сторінок). Дисертація складається зі вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел (272 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів. Подано інформацію про апробацію дослідження.

У першому розділі “Монолог як предмет аналізу мистецтвознавства” поставлена проблема функціонування монологу в українській культурі ХХ століття, розглянуті періоди функціонування монологу в культурі, а також визначена ступінь розробленості проблеми. З цією метою проаналізовані літературні джерела, в яких висвітлюються окремі аспекти цієї проблеми.

У підрозділі 1.1 “Методологічне обґрунтування дослідження функціонування монологу в українській культурі ХХ століття” визначена методологія дослідження. Зазначено, що загальнонаукові та спеціальні методи дослідження (діалектичний, аналізу і синтезу, пояснення, опису, дедукції, визначення, аналогії, формалізації, класифікації, культурологічний, герменевтичний, історичний та інші) використані в роботі комплексно, адже методологію культурології і мистецтвознавства становить саме сукупність прийомів, конкретних способів пізнання, загальних та специфічних закономірностей та явищ.

У підрозділі 1.2 “Аналіз монологічного мовлення у світовій та українській культурі” монолог розглядається в історичній та соціокультурній ретроспективі.

Проаналізовано функціонування монологу в ораторській діяльності, театральній практиці, естрадному мистецтві. Визначено, що в ораторській діяльності норми публічних виступів у різні епохи змінювались, так само як і промови-монологи, які відрізнялися один від одного метою, мовною ситуацією, спрямуванням. Досліджено функціонування монологу в театральному мистецтві, підтверджено, що монолог є складовою основних жанрів драматургії (драми, комедії, трагедії та трагікомедії). З'ясовано, що театральний монолог безпосередньо пов'язаний з домінуванням певних театральних жанрів в різні періоди часу.

Встановлено, що монолог є провідним видом діяльності артиста розмовної естради. Функціонування естрадного монологу історично пов'язано з розвитком театрального мистецтва: монологічні форми з часом сформувалися в певні розмовні жанри естрадного мистецтва. Зроблено висновок, що монолог як культурне явище розвивався нерівномірно.

На підставі систематизації даних щодо наукового осмислення проблеми монологічного мовлення, окреслені основні тенденції аналізу цього феномену. Встановлено, що аналіз функціонування монологу в культурі неможливо відокремлювати від сфери, в якій він застосовується, оскільки саме сфера застосування обумовлює його функціональні особливості. Виявлено, що в риториці монолог існує як частина мовної практики, але без виділення суттєвих ознак і властивостей; в лінгвістиці та філології монологічний текст аналізується як один із засобів літературної творчості, але розглядається здебільшого персонажне мовлення; в герменевтиці лише обґрунтовується важливість проблеми дослідження монологу; психологами досліджується монолог як вид розумової діяльності, як форма мислення, але обмежується лише питаннями сприйняття та розуміння; теоретики і практики сценічної майстерності приділяють увагу лише практичному втіленню монологів в кіно, на радіо, в естрадному мистецтві, в театрі, не обґрунтовуючи їх теоретично з достатньою науковою повнотою. Таким чином, огляд літератури різних напрямків української науки та виконавського мистецтва показав, що незважаючи на збільшення інтересу до проблеми функціонування монологу, не існує єдиної теорії монологу, яка б представляла монолог у вигляді системи.

У підрозділі 1.3 “Поняття монологу” здійснено аналіз визначень монологу, даних різними науковцями, обґрунтовані основні аспекти поняття. Зазначено, що в визначенні мають бути відображені формальні ознаки монологу: цілісність, зверненість, виразність; специфічність монологу як виду діяльності; можливість застосування у різних сферах людського буття. Монолог “в дійовому аспекті” розглядається як низка дій, що вирішують завдання, підпорядковані надзавданню. Автором пропонується узагальнене визначення монологу: монолог - специфічний вид мовленнєвої діяльності, яка характеризується змістовною цілісністю, експресивною забарвленістю, зверненістю до певного об'єкта, спрямованої на вирішення конкретного надзавдання в мистецькій та суспільній сфері.

Запропоноване узагальнене визначення дозволило розглянути співвідношення монологу з суміжними поняттями - “текст”, “дискурс”, “висловлювання”, “пряма мова”, а також розмежувати ці поняття. Встановлено, що текст - це утворення, яке має певний сенс та задум і характеризується комунікативною значимістю; дискурс - це процес, пов'язаний з реальним мовотворенням; висловлювання - це одиниця мовленнєвого спілкування; пряме мовлення - це спосіб передачі мислення.

У підрозділі 1.4 “Структурні особливості функціонування монологу в українській культурі ХХ століття” підтверджена різнорідність монологічного мовлення. На основі функціональних ознак виділені різні типи монологу: за сферою функціонування - політичний, судовий, академічний, релігійний, соціально-побутовий, дикторський, дискурсний. Визначені характерні ознаки монологу у виділених типах та встановлені види монологів в різних сферах функціонування.

Розглянуто монолог за іншою функціональною ознакою - зверненістю до певного суб'єкта. За суб'єктом виділено озвучений звернений (розрахований на сприйняття іншим реципієнтом), та неозвучений самозвернений (спрямований на внутрішні об'єкти уваги). Неозвучений монолог за формою існування може бути текстовим (фіксується автором та розраховується на зорове і психологічне сприйняття саме читача) та внутрішнім (формується у свідомості людини і не виголошується, про нього можна судити лише опосередковано - за тими словами чи діями, що відбуваються внаслідок цього монологу). Виключенням з цього розподілу є внутрішній сценічний монолог, оскільки йому властиві риси як озвученого - розрахованого на сприйняття глядачів, так і неозвученого монологу - спрямованого на внутрішні об'єкти уваги персонажа.

Окремо розглянуто монолог за сферою мистецтва - театральний та естрадний. Театральний монолог як багатоскладовий та багатофункціональний феномен розглядається в залежності від тих чи інших чинників, якими він детермінується. Визначено, що різні якості монологу проявляються в залежності від використання його в різних театральних жанрах.

Виділені особливості функціонування театрального монологу в основних жанрах драматургії: трагедії, комедії, драми та трагікомедії. Розгляд жанрових особливостей театрального монологу здійснений з врахуванням різних типів конфлікту. Підтверджено, що наявність монологів є обов'язковою складовою трагедії, за допомогою якої найповніше розкриваються характерні риси героя; глядач, як правило, не виступає прямим об'єктом спілкування в трагедійному монолозі. Комічний ефект в монологах досягається відповідними художніми прийомами: викриттям невідповідностей, перебільшенням, гротеском, пародіюванням і різноманітними мовними засобами (гостротами, каламбурами, грою слів тощо); глядач є повноправним партнером комедійного актора. В трагікомічних монологах поєднуються як значимі речі (трагедійна ознака), так і вади людей (комедійна ознака); спілкування вимагає перемикання від злиття з образом на відсторонення від нього. В драмі монолог виявляє внутрішній світ героїв, їхні характери, пов'язує дії героїв; від виконання монологів вимагається максимальна наближеність мовлення до достовірності.

Залежно від форми, в якій він втілений, виділяються певні особливості сценічного втілення монологу. Вибір цієї форми обумовлений драматургом (через текст та безпосередньо через вказівки-ремарки), режисером (через його бачення вистави, власний стиль, творчу фантазію і можливості акторів-виконавців) та особистісними характеристиками виконавця. Внаслідок цього монологи розглянуті за стилем втілення - авторський, режисерський, виконавський.

Виділені види театрального монологу в залежності від його драматургічної функції - технічний (розповідь одним із персонажів про події, які вже відбулися, чи подій, які не можуть бути показані безпосередньо), ліричний (засіб характеристики тієї чи іншої дійової особи, її вчинків, місця і часу сценічної дії, спосіб передачі почуттів), внутрішній монолог (спрямований на внутрішні об'єкти уваги - монолог-роздум, монолог-спогад, монолог-прийняття рішення тощо).

В естрадному мистецтві розглянуто монолог як самостійний номер розмовного жанру, який виконується одним актором. За цієї умови виділено естрадні жанри, які можуть розглядатися як монолог (фейлетон, мініатюра, пародія, розповідь, художнє читання).

В залежності від індивідуальних особистісних ознак виконавця естрадного монологу, виділені його види за стилем - авторський та акторський. Стильовий вимір естрадного монологу проявляється через зовнішню форму втілення: особливості мовлення, стилістичні стереотипи слововживання, а також через структуру, композицію, жанр та індивідуальні прийоми виконання.

Для всебічного розгляду монологу як феномену культури відокремлюється альтернативний (невербалізований) монолог.

Окреслена ієрархічність критеріїв монологу: ті, що притаманні власне монологу як культурному феномену (необхідні і достатні); критерії, спільні для будь-якого монологу, незалежно від сфери його функціонування; та критерії, специфічні для конкретного монологу.

У другому розділі “Театральний та естрадний монолог в українській культурі ХХ століття” розглядається функціонування монологу в театральному та естрадному мистецтві для аналізу особливостей, специфіки втілення, упорядкування класифікації.

У підрозділі 2.1 “Театральний монолог в українській культурі ХХ століття” розглянуті особливості монологу в драматичному мистецтві, визначені функції і ознаки, окреслені сучасні тенденції втілення монологу.

Визначена змістовна сутність театрального монологу та його функціональна роль. Зазначається, що театральний монолог завжди є дієвим явищем, його наслідком є подальший розвиток дії. Виділені характерні якості, властиві театральному монологу, що визначають особливості його функціонування: контекстність, фабульну інформативність, виразність, комунікативність, модальність. Під контекстністю розуміється місце і вплив монологу на попередні і наступні події п'єси, які відображаються в перспективі артиста і ролі. Фабульна інформативність зумовлює змістову цінність монологу. Виразність полягає у застосуванні мовних та пластичних засобів театрального монологу. Комунікативність розглядається як обмін інформацією між сценою та глядачами (зовнішня комунікація) та між партнерами по сцені (внутрішня комунікація). Модальність - це взаємозалежність і нерозривна взаємопов'язаність з виконавцем.

Запропонована типологія театральних монологів ґрунтується на трьох засадах: драматургічній функції, драматичній та мовленнєвій формі. За драматургічною функцією виділено оповідний, ліричний та проблемний монолог. Оповідні монологи слугують повідомленню про події, які відбулися, вони узагальнюють події або пов'язують окремі сцени. В ліричних монологах виражаються почуття (позитивно чи негативно забарвлені). В проблемних монологах головним змістом є прийняття героєм певного рішення внаслідок проблеми, заявленої в п'єсі.

Доведено, що для втілення театрального монологу обов'язковим є врахування типу монологу за мовленнєвою формою (є він прозовим чи поетичним), оскільки це диктує особливості втілення і додає емоційного забарвлення монологу.

За драматичною формою монологи розподіляються на внутрішні та звернені. З'ясовано, що у сценічному мистецтві внутрішній монолог може бути неозвученим чи озвученим, а внутрішній озвучений - як усамітненим, так і зверненим. Усамітнений може виголошуватись в психологічній ізольованості від оточуючих. Звернений монолог спрямовується до певного об'єкта. Специфіка втілення театральних монологів передбачає врахування авторської позиції, режисерського задуму, акторської інтерпретації.

У підрозділі 2.2 “Естрадний монолог в українській культурі ХХ століття” розглянуто стильові особливості монологу на естраді: розважальність, відкритість принципів зовнішнього оформлення, актуальність, короткочасність номера, концентрованість художніх виразних засобів, оригінальність рішення номера, своєрідність перевтілення (трансформація та “маска”), висока ступінь імпровізаційності.

Доведено, що монолог на естраді - це самостійний завершений виступ, окремий номер, що є основною ланкою естрадного мистецтва, якому притаманні специфічні риси: короткочасність, лаконічність, концентрованість виразних засобів. Естрадні монологи класифікуються за різними якостями. Визначається, що за формою вони можуть бути словесні та ігрові, а за сутністю - літературні та розмовні.

В досліджені розглянуто позиції автора, коли він є виконавцем монологу, а також виконавця, коли він не є автором монологу (але виконує роль автора, виголошуючи монолог від його імені). Методом інтерв'ю з сучасними артистами-виконавцями монологів з'ясовані особливості та сучасні тенденції втілення естрадного монологу. Артистами наголошено, що важливим є власне відношення до авторського тексту, обов'язкова близькість авторської позиції до особистого світосприймання актора. Перевтілення на естраді залежить від специфіки естрадного жанру та особистості виконавця, повного перевтілення при виголошені монологу не відбувається, воно досягається зовнішніми елементами та “манерою говоріння”, тобто, інтонацією, паузами, голосом тощо. Контакт з глядачами може бути як передбачений, зумовлений текстом монологу, так і імпровізований, а ступінь імпровізаційності залежить від виконавського бачення способу втілення естрадного монологу.

Внаслідок аналізу функціонування монологу на естраді виділені характерні риси, які відрізняють естрадний монолог від монологів в інших видах мистецтва: наближеність побудови мовлення до реальної розповіді (розповідність); естрадний монолог може бути театралізованим (“монолог в образі”), коли створюється ілюзія збігу образу з самим виконавцем.

У підрозділі 2.3 “Порівняльний аналіз функціонування театрального та естрадного монологів у сучасній мистецькій практиці” виділені особливості сприйняття театральних та естрадних монологів. Показано, що театральне сприйняття зумовлене специфікою театрального дійства, умовністю, зовнішніми елементами оформлення.

Відокремлена специфічна форма сучасного виконавства - моновистава як сплав естради та театру. Розглянуті її особливості, форми сценічного прояву; виділено зростання популярності монотеатру; з'ясовані причини цієї тенденції в сучасному виконавському мистецтві.

Виділені тенденції втілення монологу в сучасній мистецькій практиці: перевага віддається видовищному, а не слуховому ряду, а наявність монологів є скоріше виключенням, ніж правилом; зростання кількості замін монологу іншими засобами театральної виразності; важливість монологу в підготовці акторів. Наголошено на зменшенні інтересу до публіцистичних естрадних форм, що пов'язано зі зростанням розважальності сучасної естради.

Порівняльний аналіз функціонування театрального та естрадного монологу в сучасній виконавській практиці здійснено за такими засадами: форма; відношення до класики; характер образності; особливості перевтілення; специфіка сприйняття монологу; сучасні тенденції втілення монологу.

У підрозділі 2.4 “Функціонування монологу в метахудожньому контексті” окреслені критерії, які дозволяють досліджувати монолог у будь-якій площині його існування. Через те, що монологічне мовлення обумовлене багатьма різноплановими чинниками, окресленими в попередніх розділах, критерії аналізу розподілені нами на групи.

Виділені критерії монологічності, за допомогою яких можна відокремити монолог від інших форм мовлення: один активний учасник, цілісний зміст, не передбачувана, інколи відстрочена реакція, закритий чи відкритий фінал, можливість репрезентації у формі діалогу з собою чи уявним співрозмовником.

Обґрунтовані обов'язкові (необхідні і достатні) критерії, які притаманні будь-якому монологу, незалежно від сфери функціонування. До цих критеріїв належать цілісність (смислова і композиційна єдність монологу), зв'язність (підпорядкованість структурних елементів, їх обов'язковий зв'язок один з одним), завершеність (змістовна завершеність, певна тривалість), персоніфікованість (наявність особи або осіб, які виголошують монолог), впливовість (оцінка впливу, здійсненого на реципієнта), зверненість до певного суб'єкта.

Визначені також критерії, які є специфічними для певної сфери застосування монологу (інваріантні критерії): для академічного монологу - науковий стиль мовлення, особливості модальності; для політичного - врахування аудиторії, модальність; для судового -  специфічність лексики, модальність (крім суддівських та звинувальних монологів); для релігійного - належність до певної конфесії, модальність (монолог сповідника, того, хто сповідується, священика на проповіді); для побутового - ритуальність, розмовність, імпровізаційність, модальність; для дикторського - інформативність; для кінематографічного - кадровість (закадровість); для дискурсного -належність (автору безпосередньо і опосередковано (через персонаж) чи безпосередньо самому персонажу), модальність; для театрального та естрадного - модальність (авторська, виконавська), жанрова належність, спосіб втілення, засоби втілення.

Запропоновані критерії можуть бути застосовані до будь-якого монологу, незалежно від сфери його функціонування.

ВИСНОВКИ

1. Внаслідок обумовлення розвитку виконавських мистецтв історичними, соціальними, політичними факторами, в різні періоди застосування монологу було нерівномірним.

2. Дане визначення монологу: монолог - це специфічний вид мовленнєвої діяльності, що характеризується змістовною цілісністю, експресивною забарвленістю, зверненістю до певного об'єкта, спрямованою на вирішення конкретного надзавдання в мистецькій та суспільній сфері. Окреслене співвідношення з суміжними поняттями: текст - утворення, яке має певний сенс та задум і характеризується комунікативною значимістю; дискурс - процес, пов'язаний з реальним мовотворенням; висловлювання - одиниця мовленнєвого спілкування; пряме мовлення - це спосіб передачі мовлення.

3. Монолог як культурне явище класифікується за різними якостями: за сферою функціонування (політичний, судовий, академічний, релігійний, соціально-побутовий, дикторський, мистецький, розмовно-побутовий, кінематографічний, дискурсний); за суб'єктом (озвучений, неозвучений); за проявом у виконавському мистецтві (театральний, естрадний); а також за стилем (авторський, режисерський, виконавський).

4. Функціональними особливостями театрального монологу є дієвість, контекстність, фабульна інформативність, виразність, комунікативність, модальність.

5. Класифікація театральних монологів: за драматургічною функцією - оповідні, ліричні чи проблемні, за драматичною формою вираження - внутрішні чи звернені, а за мовленнєвою формою - прозові чи поетичні.

6. Виділені сучасні тенденції функціонування монологу в театральному мистецтві: перевага віддається видовищному, а не слуховому ряду; можлива заміна монологу іншими засобами театральної виразності (пластикою, мімікою, танком, пантомімою); можлива вільна інтерпретація авторських монологів.

7. Здійснено аналіз функціонування монологу на естраді. Специфічними рисами естрадного монологу зовнішнього прояву є такі: естрадність, відкритість виконавства, масовість та мобільність, близькість до аудиторії, розважальність, багатожанровість, особливість перевтілення (трансформація, маска), імпровізаційність, алогізм звичайного, концентрованість виразних засобів.

8. Естрадні монологи класифікуються за формою (словесні та ігрові) та за сутністю (літературні та розмовні). Види літературних монологів: художнє читання (побутове оповідання, естрадний монолог, інсценування класики, літературний монтаж, поетичні читання, авторський концерт, літературний концерт) та розповідь (усна, портретні новели, побутова розповідь). Виділені види розмовних монологів: фейлетон (кінофейлетон, монолог, розмова з публікою, з предметом); монолог (сатиричний та гумористичний); мініатюра (скетч, інтермедія); пародія (гумористична, сатирична, дружній шарж); куплет (сольний); конферанс (сольний).

9. В сучасному естрадному мистецтві відбувається зміна популярності одних видів естрадного монологу іншими, спостерігається недостатня увага до літературної естради. Виділено зменшення інтересу до публіцистичних естрадних монологічних форм, що пов'язано зі зростанням розважальності сучасної естради. Спільною тенденцією функціонування театрального та естрадного монологу є зростаюча популярність моновистав як сплаву театрального та естрадного мистецтва.

10. Виявлені обов'язкові критерії монологу поза залежністю від сфери використання: цілісність (смислова і композиційна єдність монологу), зв'язність (підпорядкованість структурних елементів, їх обов'язковий зв'язок один з одним), завершеність (змістовна завершеність, певна тривалість), персоніфікованість (наявність особи аби декількох осіб, які виголошують монолог), впливовість (оцінка впливу, здійсненого на реципієнта), зверненість (зверненість до певного суб'єкта).

11. Узагальнені інваріантні критерії, специфічні для певної сфери застосування монологу. Для академічного монологу характерним є науковий стиль мовлення, особливості модальності; для політичного - врахування аудиторії, модальність; для судового - специфічність лексики, модальність (крім суддівських та звинувальних монологів); для релігійного - належність до певної конфесії, модальність (монолог сповідника, того, хто сповідується, священика на проповіді); для побутового - ритуальність, розмовність, імпровізаційність, модальність; для дикторського - інформативність; для кінематографічного - кадровість (закадровість); для дискурсного - належність (автору безпосередньо і опосередковано (через персонаж), модальність; для театрального та естрадного - модальність (авторська, виконавська), жанрова належність, спосіб втілення, засоби втілення.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гармідер Т. Вплив художньої літератури на виразність читання / Т. І. Гармідер // Теоретичні та практичні питання культурології : зб. наук. cт. - Вип. VII. - Мелітополь : “Сана”, 2002. - С. 65-70.

2. Гармідер Т. Ораторське мистецтво як соціальне явище / Т. І. Гармідер // Бористен. - 2002. - № 6. - С. 14-15.

3. Гармідер Т. Вплив психологічного жесту М.Чехова на формування виразного мовлення / Т. І. Гармідер // Теоретичні та практичні питання культурології : зб. наук. ст. - Вип. VII. - Мелітополь : “Сана”, 2003. - С. 205-216.

4. Гармідер Т. Традиції і новаторство використання пластики у сучасній театральній практиці / Т. І. Гармідер / Молодіжний театр як форма розвитку професійної компетенції майбутніх митців : Матеріали науково-практичного семінару // Академія мистецтв України: Луганський державний інститут культури та мистецтв. - Луганськ : Інформаційно-видавничий центр “WorldArt”, 2004. - С. 20-22.

5. Гармідер Т. Визначення особливостей монологу в драматичному театрі / Т. І. Гармідер // Матеріали Першої Міжнародної науково-практичної конференції “Науковий потенціал світу, 2004”. - Том 74. Філософія. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2004. - С. 9-11.

6. Гармидер Т. Риторический идеал как ценность в современном мире / Т. І. Гармідер // Машины. Люди. Ценности : Материалы Международной междисциплинарной научной конференции, посвященной 85-летию со дня рождения проф. С.М. Малютина (Курган, 20-21 апреля 2006 г.). - Курган : Изд-во Курганского гос. ун-та, 2006. - С. 78.

7. Гармидер Т. Восприятие и понимание монолога в современной речевой практике / Т. І. Гармідер. // Автор и зритель: эстетические проблемы восприятия и творчества : Материалы всероссийской конференции, 26-27 марта 2006 года, - СПб. : Роза мира, Санкт-Петербургское философское общество, 2006. - С. 11-20.

8. Уварова Т. Мовленнєві жанри та монолог у роботі М. Бахтіна “Проблеми мовленнєвих жанрів” / Т. Уварова. // Аркадія. - 2006. - № 3 (13). - С. 26-29.

АНОТАЦІЇ

Уварова Т.І. Функціонування монологу в українській культурі ХХ століття (в театрі та на естраді). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - теорія та історія культури. - Харківська державна академія культури. - Харків, 2008.

Робота присвячена проблемі функціонування монологу в українській культурі ХХ століття. З цією метою розглянуто еволюцію культурологічної думки про монолог, поставлена проблема функціонування монологу в культурі, виявлена різнорідність монологічного мовлення, обґрунтована необхідність виведення узагальнених критеріїв монологу.

Дане узагальнене визначення монологу, розглянуто співвідношення понять “монолог”, “текст”, “дискурс”, “висловлювання”, “пряма мова” з метою їх відокремлення. Здійснений порівняльний аналіз особливостей монологу в театрі та на естраді. На основі функціональних ознак виділені різні типи театральних монологів та здійснена класифікація естрадних монологів. Виявлені сучасні тенденції втілення театральних та естрадних монологів. Створена узагальнена система критеріїв монологу: обов'язкових та інваріантних, за якими можна аналізувати будь-який монолог.

Ключові слова: культура, українська культура, естрадний монолог, театральний монолог, діалог, дискурс, текст, критерії монологу.

Уварова Т.И. Функционирование монолога в украинской культуре ХХ века (в театре и на эстраде). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Харьковская государственная академия культуры. - Харьков, 2008.

Работа посвящена проблеме функционирования монолога в украинской культуре ХХ века. Автором обосновываются научные методы исследования функционирования монолога. В работе выделены периоды доминирования монолога в культуре. Рассмотрен и проанализирован монолог в театральной практике и на эстраде. В результате анализа определено, что в разные периоды времени функционирование монолога было неравномерным, что обусловлено историческими, политическими и социальными факторами. Систематизированы и проанализированы тенденции развития научной мысли о монологе как феномене культуры и искусства, обоснована необходимость выведения критериев монолога.

Определено, что монолог - это специфический вид речевой деятельности, который характеризуется содержательной целостностью, экспрессивной окраской, обращением к определенному объекту, направленным на решение конкретной сверхзадачи в социальной сфере и сфере искусства. Это позволило рассмотреть соотношение монолога со смежными понятиями, такими, как “текст”, “дискурс”, “высказывание”, “прямая речь” и разграничить их.

На основе функциональных признаков выделены разные типы монолога в зависимости от сферы применения. На основе сравнительного анализа монолога в театральной и эстрадной практике определены общие и отличительные черты монолога.

Обозначены современные тенденции воплощения монолога в театральном искусстве: доминирование зрелищного ряда над слуховым; возможность замены монолога другими средствами выразительности (пластикой, мимикой, танцем, пантомимой); свободная интерпретация авторских монологов.

Создана обобщенная система критериев монолога. Выделены обязательные критерии, присущие в той или иной степени любому монологу, независимо от сферы его функционирования, а также инвариантные критерии, специфические для определенной сферы применения монолога.

Ключевые слова: культура, украинская культура, эстрадный монолог, театральный монолог, диалог, дискурс, текст, критерии монолога.

Uvarova T.I. The functioning of monologue (in theatre and variety) in the Ukrainian Culture of the XX century. - Manuscript.

Thesis on competition of a scientific degree (speciality 26.00.01 - Culture Theory and History). - The Kharkiv State Academy of Culture. - Kharkiv, 2008.

The work is devoted to the problem of functioning of monologue in Ukrainian Culture of the XX century. With this aim and different approaches on the monologue have been considered, the problem of functioning of monologue in Culture is brought forward, the diversity of monologue is substantiated.

To differentiate the below given concepts, the generalized definition of monologue is drawn and the correlation with such overlapping concepts as monologue, discourse, text, statement, direct speech is defined. The comparative analysis of peculiarity of monologue in theatre and variety is made. On the basis of functional features different types of theatrical monologue are defined and classification of variety monologue is carried out. Up-to-date trends of embodiment of theatrical and variety monologue are exposed. The generalized system of criteria of invariant and obligatory monologue on the basis of whish one can analyze any monologue is created as well.

Key words: culture, culture of Ukraine, variety monologue, theatrical monologue, dialogue, discourse, text, criteria of monologue.

Размещено на Allbest.ru