Свобода як універсалія у сфері культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв

УДК 130.2(477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Свобода як універсалія у сфері культури

26.00.01 - Теорія та історія культури

Бойко В'ячеслав Іванович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України

Науковий керівник:

кандидат філософських наук, професор Чернець Василь Гнатович, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, ректор

Офіційні опоненти: філософський культурологічний свобода

доктор філософських наук, професор Жадько Віктор Олексійович, Київський національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, завідувач кафедри

кандидат філософських наук, доцент Залужна Алла Євгенівна, Рівненський національний університет водного господарства і природокористування, заступник завідувача кафедри з наукової роботи

Захист відбудеться 10.12.2009 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради 26.850.01 у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв (вул. Івана Мазепи, 21, корп. 15, ауд. 1, м. Київ, 01015).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв (вул. Івана Мазепи, 21, корп. 11, м. Київ, 01015).

Автореферат розісланий 07.11.2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. Ю. Денисюк

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Соціальні, політичні, екологічні реалії сьогодення загострили споконвічні проблеми співвідношення свободи і відповідальності, свободи і напередвизначеності, особистої свободи і вимог соціуму, свободи наукового пошуку і сталого розвитку глобальної цивілізації. Необхідність їхнього дослідження зумовлена запитами епохи і потребує компаративного аналізу особливостей розкриття змісту поняття «свобода» в історичному просторі світової культури з метою виявлення властивих різним епохам і культурам онтологічних, гносеологічних, екзистенціальних підстав розуміння цього складного феномена.

Розуміння поняття «свобода» ускладнюється ще й тим, що незважаючи на історичний характер його розвитку, воно має загальнолюдський зміст, оскільки акумулює набуті людством досягнення впродовж історичного розвитку, які накопичуються і транслюються від покоління до покоління. Водночас саме свобода передбачає використання цих здобутків для звеличення, піднесення людини у всезагальному сенсі.

У культурній ситуації сьогодення ідею свободи не можна обмежити онтологічно-гносеологічними вимірами та політичними закликами. Нині актуа-лізується інший вимір свободи. Процеси демократизації супроводжуються свободою думки, вивільненням раціональних і емоційних начал людини, віль-ним розвитком духовно-творчого, інтелектуального і морального потенціалу. Збереження традиційних цінностей, прагнення до єднання відстежуються в новітніх концепціях свободи. За суперечливих умов глобалізації культурного життя народів, з якою пов'язане формування нових явищ, зокрема, мозаїчності, гетерогенізації та гомогенізації культури, дослідження різних аспектів свободи значно активізується. Структура сучасних міжкультурних відносин передбачає визнання за кожною культурою права на самостійність, створення умов для вільного, рівноправного співіснування різних культур і безлічі субкультур, які віддзеркалюють розмаїття сучасного співжиття.

Насамперед, привертає увагу філософсько-культурологічне осмислення феномена свободи в динамічній системі соціальної комунікативності, зокрема, питань збагачення внутрішнього світу людини, вибору соціокультурних цінностей і орієнтацій у багатовимірному інформаційному просторі, впо-рядкування повсякденності та гармонізації особистісних контактів. Тісний зв'язок ідей свободи з усіма аспектами людського життя - соціальними і осо-бистими - актуалізує її дослідження як універсалії сучасної культури в контексті загальних уявлень про основні компоненти й аспекти людської життєдіяльності, соціальні відносини, цінності людського світу.

Теоретична і практична потреба розкриття сутності свободи, необхідність цілісного осмислення її функцій, динаміки, змісту, форм виявлення, ролі й місця у формуванні нової соціокультурної реальності вимагає відповідних наукових уточнень. Адже, вступаючи в нову фазу свого соціокультурного розвитку, людство потребує переосмислення традиційних понять та зміни сві-тоглядно-філософської парадигми. Тому філософсько-культурологічний підхід до розуміння феномена свободи як універсалії у сфері культури сприяє перегляду змісту багатьох традиційних категорій, пошуку цілісних підходів до аналізу сучасного етапу культуротворення, всебічної репрезентації ролі свободи в організації людського досвіду, виробленню методологічних засад сучасного дослідження свободи у контексті нової світоглядної та соціо-культурної парадигми.

Стан дослідження проблеми. Класичний характер вчення про свободу ґрунтується на синтезуванні онтологічного, гносеологічного, екзистенціального підходів до розуміння її суті.

Раціональний підхід в осмисленні свободи представлений у поглядах Демокрита, Епікура, Платона, Аристотеля, Сократа, А. Августина, Т. Аквін-ського, Ф. Бекона, Г. Лейбніца, Б. Спінози та ін.

Полісемантичність поняття «свобода» чітко проявляється в різноманітних дефініціях мислителів Т. Гоббса, Б. Спінози, Ш. Монтеск'є, І. Канта, Й.-Г. Фіхте, Ф.-В.-Й. Шеллінга, Г.-В.-Ф. Гегеля, К. Маркса, Ф. Енгельса та ін.

Аналізу проблеми свободи багато уваги приділяли також російські філософи М. Бердяєв, П. Визгін, О. Доброхотов, В. Межуєв, Г. Федотов, С. Франк та ін.

Раціональний підхід до розгляду категорії свободи не завжди виправдовує себе, оскільки актуальним вбачається привнесення в розуміння її сутності ірраціональних, зокрема, екзистенційних моментів. Із позиції екзистенціалізму свобода трактується як найважливіший чинник конструювання культури й цивілізації. Характерна особливість філософії екзистенціалізму - намагання роз-в'язати проблему співвідношення свободи і необхідності за рахунок артику-льованого протиставлення автономії людського духу будь-якій зовнішній зумовленості (М. Бердяєв, Ф. Ніцше, С. К'єркегор, Ж.-П. Сартр, А. Камю та ін.). Творчі пошуки екзистенціалістів наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. трансфор-мувалися у принципово новий напрям досліджень - «позитивний екзистен-ціалізм», на формування якого вплинули сучасні світоглядні позиції, передусім, пов'язані з концепцією «людського розвитку», зі зміною парадигми в бік людиноорієнтованого буття. Саме ці аспекти розуміння сутності свободи і її взаємозв'язку з сучасною культурою розглянуто у працях провідних зарубіжних філософів: Н. Аббаньяно, Д. Белла, І. Берліна, Г.-Г. Гадамера, А. Гайєка, Р. Лімоса, А. Моля, Б. Рассела, Дж. Ролза, А. Сен, О. Тоффлера, Ю. Габермаса, М. Гайдег-гера, Е. Фромма, М. Фуко, К. Ясперса та ін.

Суттєвий вплив на формування загальнотеоретичної основи дисертації мають праці сучасних українських дослідників: В. Андрущенка, Ю. Афа-насьєва, Є. Бистрицького, І. Бичка, В. Бітаєва, І. Бойченка, А. Гордієнко, А. Єр-моленка, С. Кримського, В. Ляха, Л. Левчук, В. Личковах, М. Михальченка, О. Оніщенко, В. Пазенка, Ю. Пахомова, А. Плахотнюка, М. Поповича, Л. Со-хань, В. Табачковського, С. Шейко, В. Чернеця та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-таційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідної діяльності кафедри суспільних наук Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв і є частиною Комплексної теми ДАКККіМ: «Культура і мистецтво в сучасному державотворчому процесі» (протокол вченої ради № 2 від 12.03.1994 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є системний філософсько-культурологічний аналіз феномена свободи як якісної харак-теристики культури та буття людини, виокремлення її типів, форм, змісту, осягнення сутнісних взаємозв'язків і особливостей її вияву в культурі в контексті історичного розвитку.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- проаналізувати процес виникнення феномена свободи та відстежити його історичну трансформацію;

- дослідити внутрішню логіку та динаміку уявлень про свободу на різних етапах історичної ґенези світової культури;

- розкрити зміст свободи як універсалії у сфері культури;

- експлікувати основні аспекти інтерпретації свободи, які знаходять своє відтворення у представників неоекзистенціалізму;

- виявити та проаналізувати культурно-історичні домінанти становлення українського етносу в контексті реалізацією ідеї свободи;

- проаналізувати процеси, пов'язані з трансформацією ідеї свободи під впливом сучасної глобалізації, репрезентувавши поняття свободи в контексті міжкультурної комунікації кінця ХХ - початку ХХІ століття.

Об'єкт дослідження - феномен свободи в розмаїтті його проявів на загальноцивілізаційному та особистісному рівнях в культурно-історичному вимірі.

Методи дослідження. Філософсько-культурологічне осмислення фено-мена свободи постає як комплексна теоретична проблема, що потребує взаємодії філософських та культурологічних підходів, серед яких чільне місце належить компаративному аналізу, що обумовлює виявлення специфіки сво-боди на різних рівнях теоретичного дискурсу. Важливу роль у розкритті озна-ченої проблематики відіграє феноменологічно-екзистенційне філософування в його рефлексивній спрямованості на виявлення онтологічних вимірів люд-ського існування і розуміння людини як суб'єкта свободи, творчості та смислотворення. Спроба виявлення меж свободи та конфлікту її реалізації відсилає нас до методу екзистенційної діалектики (С. К'єркегор, Ж.-П. Сартр, М. Гайдеггер, К. Ясперс) та герменевтики (Г.-Г.Гадамер, П. Рікер) як практики тлумачення, розуміння та інтерпретації смислового цілого тексту.

Істотного значення набувають здобутки Київської філософської школи, що інтерпретує культуру в зрізі специфічної реальності людського існування, яка зумовлює потребу духовно-моральнісної розбудови та самовизначення особистості у світі (В. Іванов, С. Кримський, Є. Бистрицький, С. Пролєєв).

Наукова новизна дослідження. Наукова новизна отриманих результатів полягає в репрезентації у дисертаційному дослідженні таких позицій, які аргументують розуміння свободи як універсалії у сфері культури та формуванні методологічних засад філософсько-культурологічного підходу до аналізу феномена «свобода», що, зокрема, конкретизовано такими положеннями:

- систематизовано досвід філософсько-культурологічного традиції, дове-дено, що її розвиток здійснювався від метафізично-раціоналістичних передумов до феноменологічно-екзистенційних та онтологічних пошуків у межах нової світоглядної парадигми, що уможливило дослідження феномена свободи у контексті філософської рефлексії особистості;

- обґрунтовано внутрішню логіку та динаміку уявлень про свободу на різних етапах історичної ґенези світової культури, пов'язаних зі зміною світо-глядних пріоритетів: космологічних - теологічних - логоцентричних - поліцен-тричних, а також відповідною трансформацією співвідношень: свобода - напередвизначеність, свобода - провіденціалізм, свобода - необхідність, свобода - відповідальність, свобода - справедливість. Розкрито комплекс теоретичних та філософсько-культурологічних чинників, які детермінують виникнення ідеї свободи;

- окреслено основоположні параметри сучасного тлумачення феномена свободи у зрізі подолання однобічності суб'єкт-об'єктного протиставлення класичної раціональності та визначено розуміння свободи як ціннісної універ-салії культури;

- простежено реалізацію принципу «культуротворчість як свобода само-реалізації особистості» відносно прояснення бінарної опозиції свідомо-несвідомої діяльності;

- проаналізовано неоекзистенціалістські підходи, зокрема, «комуні-кативної дії» Ю. Габермаса, «респонзивної феноменології» Б.Вальденфельса, теорії «активної свободи» Н.Аббаньяно щодо інтерпретації проблеми свободи з позицій «позитивного екзистенціалізму»;

- здійснено філософсько-культурологічний аналіз концепту свободи у площині національно-ментальних характеристик українського буття, яке тісно пов'язане з проектом свободи та вибору і постає як відповідне до людської сутності у власному смислотворному та людинотворному вияві.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. У дисер-тації теоретично узагальнено і вирішено проблему філософсько-культу-рологічного розуміння свободи як універсалії у сфері культури на основі наукових здобутків вітчизняних та зарубіжних вчених.

Запропонована концепція дала можливість виокремити основні філо-софсько-культурологічні витоки і параметри сучасного розуміння свободи. У процесі дослідження виявлено парадигми, що лежать в основі трактування поняття «свобода» за різних епох, динаміку його еволюції, особливості взає-модії цього концепту з іншими культурними універсаліями, а також його місце в соціокультурному житті соціуму в епоху глобалізації. Теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи можуть бути використані як методологічні засади нового філософсько-культурологічного підходу до розуміння та пояснення феномена свободи та принципів його функціонування в культурі, а також для дослідження проблеми історичної долі вітчизняної культури кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Концептуальний та фактологічний матеріал дисертації може бути використаний у процесі розробки та викладання курсів з теорії та історії культури, філософії культури, культурології, соціальної філософії, а також відповідних спецкурсів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення й висновки дослідження, оприлюднені дисертантом у доповідях та повідомленнях на Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 90-річчю заснування Національної академії наук України «Україна: від самобутності до соборності» (22-23 травня 2008 р., м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Видатні постаті науки, культури і освіти України» (30-31 жовтня 2008 р., м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Культура України: цілісність у регіональній різноманітності» (19 листопада 2008 р., м. Київ); Міжнародній науковій конференції «Молодь у сучасному світі: філософсько-культурологічні виміри» (26-27 березня 2009 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції «Фундаментальні і прикладні дослідження культурології» (21-22 травня 2009 р., м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Динаміка культуро-творчих процесів в Україні» (12 червня 2009 р., м. Київ).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлені в 7 статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України в напрямком «філософія» та шести тезах конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел (285 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 191 сторінка, з яких 167 сторінок становить основний текст.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, визначається ступінь її наукової розробки, формулюється мета та основні завдання дослідження, характеризуються його об'єкт і предмет, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення дисертації, окреслюються теоретико-методологічні засади в їхньому взаємозв'язку з поставленими науковими завданнями. Подано також опис апробації результатів дослідження.

Перший розділ «Свобода у предметному полі світоглядних та куль-турно-історичних трансформацій» присвячений аналізу сутності та еволюції феномена свободи як філософської категорії та світоглядної універсалії у контексті світової культури.

У першому підрозділі «Сутність феномена «свобода» у філософсько-культурологічній традиції» проаналізовано теоретико-аналітичні підстави виникнення феномена свободи та простежено його історичні трансформації.

У підрозділі проводиться думка про те, що інтерпретаційний простір феномена свободи доволі широкий: від суто теоретичних рефлексій до онтологічних, гносеологічних, соціальних, антропологічних та інших побудов, які, безперечно, скеровують до автономної площини дослідження, на яку сьогодні і претендує філософія свободи. Широке коло сучасних розвідок (Г. Арендт, Ю. Габермас, Р. Рорті, Н. Аббаньяно, Є. Левінас, І. Берлін, К. Поп-пер та ін.) визначає той діапазон ідей, поглядів та концепцій, в яких осмис-люється феномен свободи. Попри те, що всі вони становлять єдине предметне поле дослідження свободи, належить визнати їхню неузгодженість і часто амбівалентність, що найбільшою мірою обумовлена протистоянням двох парадигматичних площин - метафізичної раціональності і посткласичних інва-ріантів теоретичної рефлексії свободи, серед яких: екзистенційний, герменев-тичний, феноменологічний, постмодерністський та ін. Складовою концеп-туального визначення феномена свободи стає сьогодні з'ясування відмінностей її класичної та посткласичних концепцій.

У дослідженні проводиться думка про те, що первісне усвідомлення свободи формується в межах класичної раціональності, яка задає його розумово-розсудкові параметри, а позаяк «свобода з'являється тоді, коли з'являється людина» (І. Бичко), то можемо ствердити її антропокультурну заданість. Саме в такому зрізі вона розумілася Сократом, котрий є засновником діалогічної, «найбільш свобідної форми діалектики» (В. Табачковський). Інакше діалог - це запитування самого себе, пробудження власної самосві-домості з метою подальшої усвідомленої свобідної етичної дії. В Аристотеля виявом свободи стають категорії порядку, цілісності, співмірності. Уся матеріально явлена дійсність досягає граничного завершення і оформлення в Умі, що робить світ доцільно упорядкованим та організованим. Першим проблему взаємодії свободи та необхідності, необхідності та випадковості в античній філософії поставив Епікур.

Середньовічна концепція свободи базована християнській теодицеї та системі таких ціннісних орієнтацій, які дістали свою найвищу реалізацію в духовному вимірі. Проблема свободи була озвучена як вибір між добром і злом, між Богом і дияволом.

Задекларована Кантом і скерована у сферу трансцендентального мета-фізична традиція накреслила шлях до неповторності людської свободи. У цій позамежовій сфері, що є сферою духу, відкрився контакт зі світом можли-востей. Їхня реалізація потребувала не автоматизму природних алгоритмів, а «творчих зусиль людської ірраціональності» (І. Бичко). В обґрунтуванні свого вибору Кант не виходить за межі раціональності, тим не менше кантівська свобода перевершує як свободу Декарта, в якого людина - це річ, ланка природ-ного причинного шерегу подій, де причинність залишається неподоланою, так і Спінози з його трактуванням свободи як пізнаної необхідності. Кантівська свобода опирається на спроможність людини розірвати ланцюг природного детермінізму і започаткувати новий вимір реалізації власних можливостей - моральний, що був обґрунтований Кантом у «Критиці практичного розуму».

Опозиція Гегеля щодо намагань Канта розгорнути позитивне поняття свободи ще більше підкреслила парадоксальність його позиції: Гегель так і залишився «у сфері абстрактної загальності» (М. Бердяєв) поза межами особистісного та унікального. Еволюція його Духа детермінована логічними приписами, що суперечить самій дефініції свободи. Отож, попри всі намагання класичної філософії зберегти раціональні межі реалізації людської свободи, метафізичний дискурс виявився неспроможним експлікувати несвідому діяль-ність «Я» (І.-Г. Фіхте) та можливість здійснення свободи в актах несвідомого. Відтак вибір, який не створюється, а покладається вірою і є дораціональним, став непідвладним розуму. У підрозділі робиться висновок про те, що криза раціональності переводить філософський пошук у площину людського само-здійснення, а це уможливлює дослідження феномена свободи в контексті філософської рефлексії особистості.

Другий підрозділ «Історико-культурологічні засади формування ідеї свободи» присвячений дослідженню внутрішньої логіки та динаміки уявлень про свободу на різних етапах історичної ґенези світової культури з метою осягнення категоріальної сутності поняття свободи через самоінтерпретацію його змісту та зв'язок з культурними реаліями.

У дисертації показується обумовленість образу свободи світоглядними домінантами певної культурної епохи. Приміром, космоцентризм античного культурного світу робить акцент на долі об'єктивного, незалежного від люд-ських намірів та вчинків і навіть такого, що проникає в них, темі необхідного, що не перекривається людською свободою. Антична культурна дійсність - це завжди протистояння і навіть «смертельна боротьба» (Шлегель) необхідності і свободи. Не випадково історію людства Шлегель порівнює з військовою хронікою, що являє собою правдивий звіт про війну людства з долею. Мікрообразом цієї війни стає давньогрецька трагедія, в якій фатальний розлад між свободою та необхідністю долається естетичним шляхом, позаяк він перемагає розрив свідомого та несвідомого і торкається глибинних основ людського існування. Власне тому грецька трагедія, згідно з Аристотелем, залишає нас не розтерзаними, а оздоровленими і очищеними. Так свобода піднімається вище провини, герой приходить до такого піднесеного стану, в якому є тільки велич душі, для якої фаталізм не має жодного значення.

Християнський провіденціалізм середньовіччя ґрунтується на відкритті перспективи вічності. Світ необхідності долається духовно через причетність до вищого, Божественного виміру існування.

В епоху Ренесансу людське переростає у титанічне, людина привносить у дійсність свого існування мовби власну «божественність». Озвучено ідею особливого статусу та гідності людини. Проте в особистісно-природний дис-курс свободи вриваються трагічні і навіть гротескні мотиви. Синтез реальності та поцейбічної фантасмагорії Ієроніма Босха, надмірна акцентація на фізіології та генетальних потребах Рабле, тотальна драма ренесансної свободи у Шекспіра та Макіавеллі - всі ці модифікації свободи засвідчують кризу антро-поцентричних виявів, на зміну яким приходить racio.

Логоцентризм Нового часу та Просвітництва узгоджується з ідеєю природного права і природних свобод особистості. Увага до феномена свободи особливо зростає в період Французької революції, під час якої свобода являє себе в різних варіантах: як принцип політичної боротьби, як гасло, як національна святиня і нарешті - як божество. Деструктивні політичні колізії підривають віру в розумність свободи і крах розуму стає крахом ілюзій щодо перспектив подальшої реалізації свободи. З утратою відчуття цілісності буття зазнає відповідних модифікацій і феномен свободи, у зв'язку з чим у дисертації постулюється думка про світоглядну та методологічну переорієнтацію пошуку у простір позараціонального та морально гуманістичного.

У третьому підрозділі «Свобода у проекції екзистенціально-ціннісного як здатність людини до творення» предметом розгляду стає екзистенціальний образ свободи та обґрунтовується думка про його конституйованість онтологічною укоріненістю людини в бутті. Підкрес-люється, що первинною визначеністю людини є її буття у світі, причому світ входить у структуру екзистенції, яка є можливістю обирати між різними варіантами майбутнього. У цьому виборі і проявляється свобода людини, що означає не лише специфічний спосіб існування, а й відповідальність людини за всі варіанти свого самоздійснення. Згідно з Гайдеггером, буття в своїй істині є можливість, яка постійно кличе людину, і цей поклик найбільш повною мірою реалізується в поезії та мистецтві, що виступають охоронцями буття. У твор-чості реалізується первісна свобода людини. Цю свободу Сартр намагається обґрунтувати з допомогою привнесення у світ Ніщо, котре виступає здатністю людини у власній уяві вибудовувати ту реальність, яка є запереченням наявного стану речей. Отже, оніщовлення або «неантизаційний розрив» (В. Лях) зі світом і самим собою Сартр називає свободою, а людину приреченою бути вільною. Ясперс підкреслює, що для вияву свободи особливе значення мають межові ситуації страждання, боротьби, провини, смерті, в яких людина постає як кінечна істота. І лише перед обличчям смерті, переживши свою конечність, людина осягає неповторність власного існування, позаяк перед нею відкривається інший, трансцендентний вимір, знаки якого людина виявляє в іманентному світі і саме вони освітлюють новим смислом людську екзис-тенцію. Релігійний пафос свободи обґрунтовує і Бердяєв. Свобода у Бердяєва розглядається як «внутрішня динаміка духу» та «ірраціональна таємниця буття», яка ледь відкривається в акті творчості.

У дослідженні резюмується думка про те, що свобода в екзистен-ціалістському просторі завжди свідчить про причетність до творчого начала особистості, в якому апріорно закладена здатність відгукуватися на поклик буття.

У другому розділі «Свобода як тип культурної універсалії» розкри-вається зміст та функціонування свободи в соціокультурному просторі, вибудовується категоріальний апарат осмислення свободи як універсалії у сфері культури.

Перший підрозділ «Специфіка формування та прояву свободи у соціокультурному просторі» присвячений на осмислення свободи як універ-салії культури. Зокрема, проводиться думка про те, що універсалії як поняття-екзистенціали є апріорними характеристиками людського способу буття та його онтологічними необхідними структурами. Їх можна вважати надіндиві-дуальними дорефлексивними матрицями світопереживання (О. Шевченко). У цьому контексті свобода є такою універсалією культури, яка фіксує здатність свідомої дії, вчинку, акту мислення чи творчості, що позбавлені будь-якого примусу у формі соціальних або інших регулятивів. Свобода втілює самовираження людини в контексті людського світу, формуючи ставлення до світу, до інших людей і до самого себе. Як світоглядна універсалія свобода вміщує багатоманітність чуттєвого ставлення особистості до світу.

У самому понятті «свобода» імпліцитно закладений вектор альтер-нативності, свідомого протистояння будь-якому тиску. Свобода конститу-юється в соціокультурному контексті як результат подолання несвободи. У межах соціокультурного трактування свободи цей феномен співвідносять виключно зі сферою культури і розуміють як здобутки, культурні надбання тощо. Культура - це передусім право кожної людини на свій світ, який водночас не заперечує інші й не поглинається ними.

У дисертації підкреслено, що справжня свобода реалізує себе лише у сфері публічності, а саме - в контексті певної культури, суспільного устрою. Сучасна соціокультурна ситуація диктує нові умови діяльності людства в межах певного соціокультурного середовища, яке характеризується процесами інформатизації, універсалізації, глобалізації, що, у свою чергу, впливає як на внутрішню сутність свободи, так і на соціокультурні форми її вияву. Відтак, свобода - це одне з універсальних визначень людини, в межах якого форму-ється здатність особистості творити саму себе і власне буття, а також акумулювати соціокультурний досвід людства. У зв'язку з цим свобода є одночасно і оцінкою, і теоретичним осмисленням буття.

У другому підрозділі «Концепт свободи як чинник формування культури» проводиться думка про те, що ціннісно-смисловий універсум культури центрований поняттям свободи, яка пов'язує полюси єдності та множинності проявів духу, трансцендентного та іманентного, актуалізує культуротворчий потенціал людства та інтенсифікує здатність «духовного продукування» (Й.-Г. Гердер).

Засадним у дослідженні стає розуміння діалектичного зв'язку культури й універсалії свободи, що дозволяє проінтерпретувати процес культуротворення в різних зрізах. Саме в межах означеної діалектики формуються основні підходи щодо осмислення феномена культури, зокрема, М. Вебер вважає культуру сукупністю духовних символів, які не підлягають ніяким утилітарним цілям; Е. Кассірер уявляє її формою розумової діяльності, спрямованої на створення і усвідомлення символічних форм; К. Леві-Строс основними проявами культури називає мову, систему знаків, комунікацію, яка може бути перекладена й зрозуміла; А. Моль визначає культуру як інтелектуальний аспект штучного середовища, яке створюється людиною в процесі її життєдіяльності. Відповідно до діяльнісного підходу, культура - це сукупний спосіб життєдіяльності лю-дини, який став органічним атрибутом її суттєвих сил. Матеріально-динамічний зріз культури як цілісної системи пов'язує її з природою, тому культуру можна представити у вигляді антропотелеологічно гармонізованої природи як дина-мічного хаосу у своїй основі.

Таким чином, культура - не об'єкт зовнішнього опису й емпіричної констатації різноманітних фактичних даних, а можливість свободи у світі загальної детермінації й необхідності. Причому осмислення необхідності, тобто зумовленості свободи такими детермінантами, як закон, обставини, умови в сучасній теорії свободи набуває щораз виразнішого соціально-онтологічного змісту за рахунок переміщення рефлексії у площину соціуму, економіки, політики, юриспруденції.

У третьому підрозділі «Культуротворчість як свобода самореалізації особистості» аналізується особистісний вимір свободи, у якому вона є віссю ціннісного буття людини.

Підкреслюється думка про те, що свобода, як і творчість, іманентно властиві особистості. Відчуття свободи існує в людині як її невід'ємна властивість, яку трактується дисертантом як можливість діяти, творити. Автор розуміє свободу, передусім, як діяльність у сфері самореалізації особистості та творення культури, коли внутрішнє-потенційне-можливе переходить у зовнішнє - актуальне - діяльнісне. Прагнення закріпити свою свободу і є моти-вом творчості. Творчість - найбільш знаковий прояв внутрішньої свободи людини. Культуротворчість втілює внутрішню свободу в зовнішньому світі.

Попри те, що творчість - єдина сфера, де людина може відчути себе вільною, сама творча діяльність невіддільна від необхідності: «вона допускає різні рівні й переплетіння детермінації» (С. Скляренко) і завжди пов'язана з культуротворенням. Людина стає вільною, коли підпорядкування, пасивність вона замінює активною позицією та чітко артикулює своє ставлення до певних ситуацій і людей. Людина стає людиною тільки в процесі розвитку культури і лише в ній знаходять вияв її найвищі прагнення й можливості. Нагромаджуючи соціокультурний досвід, беручи участь у процесах соціалізації, людина стає особистістю.

Підсумовуються, що культуротворчість - це найбільш адекватна категорія щодо категорії свободи. Для усвідомлення свободи людині потрібна активізація творчого потенціалу. З іншого боку, і свобода, і творчість рівною мірою необхідні як для побудови власного «Я», формування особистісного простору самореалізації, так і для існування культури.

У четвертому підрозділі «Місце та роль свободи у формуванні соціокультурної реальності України» аналізуються культурно-історичні домінанти становлення українського етносу в тісному зв'язку з реалізацією ідеї свободи, яка в соціокультурному просторі України зазнає як історичних, так і антропоментальних трансформацій.

Вихідною стає думка про те, що «національна культура завжди втілює ціннісно-смислове домобудівництво етносу» (С. Кримський) і що образ свободи в Україні сформований під впливом расових, геопсихічних, соціопсихічних, історичних, культуроморфних та інших чинників. О. Куль-чицький, аналізуючи специфіку українського національного світу, стверджує глибинну залежність українця від геопсихічних впливів та майже інтимного єднання із землею. Відтак свобода стає мірою належності до національного ґрунту, де ґрунт позначає світ національного буття, що прокладає шлях до всіх реалій дійсності. У дисертації підкреслено думку про те, що проблематика свободи органічно вписана у контекст українського пограниччя - на перетині шляху «із варяг у греки» та євразійського розлому, а звідси - постійний стан вибору та тривоги за стан буття. Невипадково ідея свободи однаковою мірою закорінена як у внутрішнє єство українця, так і у соціально-політичні виміри. Отож, з одного боку, вона постає як вибір серця, що узгоджується з моральним вибором (Сковорода), як принцип індивідуалізації, відчуття Бога (Юркевич), як джерело надії, передчуття, провидіння (Куліш). Тут належить підкреслити роль християнських імпульсів, які в основному живили українську «філософію серця». З другого боку, - українська козацька вольниця, атрибуція феномена волі як волі до влади у концептуальних засадах вольового націоналізму, «ніч бездержавності».

Усе це в цілому становить акупунктуру дослідження і підводить нас до розуміння свободи, що склалося в соціокультурному вимірі України, як складного поліфонічного феномена, невід'ємного від будь-яких рефлексій про українську національну дійсність. Поміж тим, потрактування комплексу меншовартості, що супроводжує українську історію, пов'язано з проблемою анігіляції свободи.

У третьому розділі «Трансформації свободи у культурі кінця ХХ - початку ХХІ століття» аналізуються основні погляди на свободу, сформовані представниками новітнього напряму філософії - неоекзистенціалістами, а також формування ідеї свободи з урахуванням визначальних чинників цивілізаційного розвитку на зламі ХХ-ХХІ ст.

У першому підрозділі «Позитивна свобода» як напрям новітніх підходів до філософсько-культурологічного осягнення сутності свободи» досліджуються основні аспекти інтерпретації свободи, які знаходять своє відтворення у представників «нового екзистенціалізму»: Н. Аббаньяно, М. Мерло-Понті, Е. Левінаса, Д. Белла, І. Берліна, Т. Гадамера, А. Гайєка, Р. Лімоса, А. Моля, Б. Рассела, Дж. Ролза, А. Сен, О. Тоффлера, Ю. Габермаса, Е. Фромма та ін. Як правило, вони сформовані як антитеза до класичних чи неокласичних версій свободи. Наприклад, свою концепцію свободи Аббаньяно створював, полемізуючи спочатку з Гайдеггером і Ясперсом, а потім із Сартром. У Аббаньяно постулюється ідея позитивної свободи, яка асоціюється з ідеєю позитивного вибору. У цьому контексті позитивним вважається такий вибір, що включає в себе гарантію власної можливості. Негативна свобода проявляє себе відразу після вибору як нестерпний примус і розрив із самим собою та іншими. Концепція свободи Мерло-Понті антитетична сартрівській і базується на понятті «вільна ситуація», саме воно породжує «гру свободи», змістом якої стає здатність продукувати необхідні для людської життє-діяльності сенси. Проте свободу не можна звести до простого виробництва сенсів, вона є лише апеляцією до сенсу, позаяк сенс входить у ситуацію нашого існування. Е. Левінас пропонує новий варіант «Я» як такого, що прагне постійного екзистенційного оновлення.

Автор виходить з того, що для з'ясування сучасних смислів свободи є розробка популярної нині проблеми дуальної опозиції, альтернативності, ненасилля як засобу реалізації свободи людини, її автономії та незалежності. У зв'язку з цим до наукового обігу вводиться поняття «комунікації» (Ю.Габермас), яким забезпечується вільне і водночас відповідальне спілку-вання двох (або більше) індивідів. Усі події, які відбуваються в життєвому світі людини, сприяють її збагаченню завдяки широті комунікативних та інформаційних зв'язків, вільному знайомству з різними культурними традиціями. У 90-х роках ХХ ст. виникає новий різновид феноменології - респонзивна феноменологія, - яка ґрунтується на турботливому ставленні до чужого, не позбавляючи його своєрідності, не обмежуючи свободи. Йдеться про діалог людини з усім, що вона зустрічає у світі (Б. Вальденфельс).

У дисертації резюмується думка про те, що в сучасній культурі посилюються можливості свободи в осягненні поліструктурного екзистен-ціального людського буття, пошуку засобів вирішення життєвих колізій через конституювання власної індивідуальності, зростання ролі особистісного начала і водночас, посилення комунікативних зв'язків, заснованих на взаємній повазі й довірі.

У другому підрозділі «Місце свободи у конструюванні міжкультурної комунікації в епоху глобалізації» увагу зосереджено на ідеї свободи як одній з вихідних цінностей європейської культури, яка набуває нового звучання у культурній ситуації сьогодення, що актуалізується новими підходами до міжкультурної взаємодії, співіснування культур в умовах глобалізації.

Підкреслюється необхідність самоусвідомлення в загальнолюдському контексті, оскільки свобода повинна забезпечувати відкритість народів для взаємозбагачення і вільного розвитку. Вільна людина вільна у виборі практично будь-яких культурних традицій. Існує своєрідна зона сформованих виборів у самому ментальному просторі індивідів, яку можна позначити як майбутнє в сьогоденні, в якому готуються нові диспозиції, які повинні визначити нові зв'язки символів з їхнім енергетичним забезпеченням - зона творчої реак-тивації традицій або зона культурних новацій, які продовжують життя культури через її відновлення.

На перший план виходять проблеми не стільки співвідношення свободи і необхідності, варіанти обмеження свободи, скільки проблеми самореалізації людини, її самовизначення та самозвільнення. Людина вільно реалізує право вибору життєвого шляху. На межі переходу до інших культур виникає транс-культура як свобода. Транскультура - це стан вільної віртуальної прина-лежності одного індивіда багатьом культурам.

1. Складовою концептуального визначення феномена свободи нині стає з'ясування відмінностей її класичної та посткласичних концепцій. Свобода у метафізичному дискурсі набуває раціоналістичного образу, позаяк посту-люється думка про абсолютний пріоритет розуму у визначенні істини, добра та справедливості. Античність ставить проблему співвідношення свободи та необхідності, що в наступні епохи зазнає нових визначень та уточнень. Постає питання про раціональні межі особистої свободи. Природу як чуттєву реальність та свободу, як реальність надчуттєву вперше розмежував Кант. Свобода стає умовою морального закону, в обґрунтуванні якого Кант не виходить за межі раціональності. Проте метафізичний дискурс виявився неспроможним експлікувати несвідому діяльність «Я» та можливість здій-снення свободи в актах несвідомого. Саме криза раціональності переводить філософський пошук у площину людського самоздійснення, що дає можливість досліджувати феномен свободи у контексті філософської рефлексії особистості.

2. На різних етапах історичної ґенези світової культури уявлення про свободу зазнають відповідних трансформацій. Приміром, космоцентризм античності апелює до співвідношення свобода - напередвизначеність, і саме в цих параметрах розгортається трагедійний дискурс античної культури. У теоцентричному просторі середньовіччя домінує співвідношення свобода - провіденціалізм, яке набуває сенсу у внутрішньому вимірі людини. Місцем боротьби за свободу стає людська душа, перед якою відкрито вимір вічності. Логоцентрична світонастанова Нового часу та доби Просвітництва експлі-кується в межах співвідношення свобода-необхідність. Проте декартівське cogito ergo sum не витримало протистояння з деструктивною реальністю - світ, облаштований за законами розумності, поринає в безум революцій і проти-стоянь і розпадається на осколки, втрачаючи заповідану розумну цілісність. Відтак апеляції до розуму протиставлена множинність варіантів людської самореалізації, що розгортаються між полюсами співвідношень свобода - відповідальність, свобода - справедливість тощо.

3. Середовищем розгортання універсальної картини світу, формуванням культурної матриці і є система культурних універсалій. Це, власне, своєрідна система координат, за допомогою якої відбувається трансляція суспільно значущого досвіду. Універсалії як поняття-екзистенціали є апріорними характеристиками людського способу буття та його онтологічно необхідними структурами. Їх можна вважати надіндивідуальними дорефлексивними матри-цями світопереживання. У цьому контексті свобода є такою універсалією культури, яка фіксує здатність свідомої дії, вчинку, акту мислення чи творчості, що позбавлені будь-якого примусу у формі соціальних або інших регулятивів. Свобода втілює самовираження людини в контексті людського світу, формуючи ставлення до цього світу, до інших людей і до себе. Притаманні різним народам і культурним системам ціннісні універсалії можна описати дихотомічними характеристиками: авторитаризм - демократизм; колективізм - індивідуалізм; регламентованість - нерегламентованість. Через культурні уні-версалії людина осмислює світ, а в її свідомості відображаються найвагоміші та найголовніші структурні категорії буття: добро і зло, життя і смерть, любов і ненависть, краса й потворність, свобода й несвобода тощо.

Саме культура як духовне начало формує ту замкнуту історичну цілісність, яка здатна переживати самостійний життєвий цикл, який визначає долю народу (або народів) - носія цієї культури.

4. Антропоцентричність філософської рефлексії культури визначає необ-хідність екзистенціального модусу її розуміння. У другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. принцип раціоналістичної свободи дедалі частіше піддається публічній екзекуції. На перший план висуваються ірраціональні концепції. Творчі пошуки екзистенціалістів у ХХ - на початку ХХІ ст. сформувалися у принципово новий напрям досліджень - позитивний екзистенціалізм, на форму-вання якого вплинули сучасні світоглядні трансформації, пов'язані, насам-перед, з концепцією «людського розвитку», зміною парадигми в бік людино-орієнтованого буття. Згідно з Н. Аббаньяно, свобода вкорінена в людській природі, у фундаментальній структурі людини. На переконання мислителя, сутність людської природи в тому, що вона рівною мірою є і нестійкою, незмінною, і мінливою, рухливою, лабільною, варіативно-ситуативною. Проблема свободи постає перед людиною лише тоді, коли вона серйозно ставиться до можливості своєї екзистенції і приймає рішення щодо укріплення себе в цій можливості. Концепція свободи Мерло-Понті базується на понятті «вільна ситуація», саме воно породжує «гру свободи», змістом якої стає здатність продукувати необхідні для людської життєдіяльності сенси. Е. Левінас пропонує новий варіант «Я» як такого, що прагне постійного екзистенційного оновлення. Цінною для з'ясування сучасних смислів свободи є

розробка популярної нині проблеми дуальної опозиції, альтернативності, ненасилля як засобу реалізації свободи людини, її автономії та незалежності. Поняття комунікації (Ю.Габермас), яке вводиться до наукового обігу, забезпе-чується вільне і водночас відповідальне спілкування двох (або більше) індивідів. У 90-х роках ХХ ст. виникає новий різновид феноменології - респонзивна феноменологія (Б.Вальденфельс), яка обстоює принципово новий світогляд, що ґрунтується на турботливому ставленні до чужого, основою якого стає принцип - не позбавити іншого своєрідності, не обмежити його свободу. Виникають нові, ще не вивчені аспекти традиційних культур філософських проблем, які не лише зберігають свободу як проблему, а й викликають її різні трансформації.

5. Філософсько-культурологічний аналіз концепту свободи у площині національно-ментальних характеристик українського буття сформований під впливом расових, геопсихічних, соціопсихічних, історичних, культуроморфних та інших чинників. Свобода є мірою приналежності до світу національного буття, що прокладає шлях до всіх реалій дійсності. Вона органічно вписана у контекст українського пограниччя, а звідси - постійний стан вибору та тривоги за стан буття. З одного боку, вона постає як вибір серця, що узгоджується з моральним вибором (Сковорода), як принцип індивідуалізації, відчуття Бога (Юркевич), як джерело надії, передчуття, провидіння (Куліш). З другого боку, - українська козацька вольниця, атрибуція феномена волі як волі до влади у концептуальних засадах вольового націоналізму, «ніч бездержавності». У соціокультурному вимірі України свобода - це складний поліфонічний феномен і невід'ємна частина будь-яких рефлексій про українську національну дійсність.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Бойко В. І. Свобода як найважливіший фактор формування культури / В. І. Бойко // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2008. - № 2. - С. 41-45.

2. Бойко В. І. Свобода у предметному полі світоглядних трансформацій / В. І. Бойко // Практична філософія. - 2008. - № 4 (№30). - С. 177-183.

3. Бойко В. І. Інтерпретація свободи у контексті транскультури / В. І. Бойко // Культура і сучасність. - 2008. - № 2. - С. 30-35.

4. Бойко В. І. Свобода та етнокультурна толерантність / В. І. Бойко // Актуальні проблеми історії, теорії та практики культури. - 2008. - № 21. - С.53-58.

5. Бойко В. І. «Позитивна свобода» як новітній напрям екзистенційно-ціннісного осягнення сутності свободи / В. І. Бойко // Мультиверсум : філософський альманах. - 2009. - Вип. 77. - С. 116-125.

6. Бойко В. І. Феномен свободи у модусах буття людини / В. І. Бойко // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2009. - № 1. - С. 36-39.

7. Бойко В. І. Історико-культурологічні засади діалектичного характеру свободи / В. І. Бойко // Практична філософія. - 2009. - № 2. - С. 15-22.

8. Бойко В. І. Свобода як феномен культурного і соціального життя: до специфіки національного прояву / В. І. Бойко // Україна: від самобутності - до соборності : зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., присвяченої 90-річчю заснування Національної академії наук України, Київ, 22-23 травня 2008 р. - К. : ДАКККіМ, 2008. - С. 30-31.

9. Бойко В. І. Микола Міхновський - апостол української державності та свободи / В. І. Бойко // Видатні постаті науки, культури і освіти України : зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 30-31 жовтня 2008 р. - К. : ДАКККіМ, 2008. - С. 26-27.

10. Бойко В. І. Культура і свобода у контексті глобалізації / В. І. Бойко // Культура України: цілісність у регіональній різноманітності : зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 19 листопада 2008 р. - К. : ДАКККіМ, 2008. - С. 85-88.

11. Бойко В. І. Культуротворчість як свобода становлення та самореалізації особистості / В. І. Бойко // Молодь у сучасному світі: філософсько-культурологічні виміри : зб. матеріалів міжнар. наук. конф., Київ, 26-27 березня 2009 р. - К. : КНЛУ, 2009. - С. 265-268.

12. Бойко В. І. Специфіка формування та прояву свободи у соціокультурному просторі / В. І. Бойко // Фундаментальні і прикладні дослідження культурології : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 21-22 травня 2009 р. - К. : ДАКККіМ, 2009. - С. 32-35.

13. Бойко В. І. Міжкультурна комунікація і свобода / В. І. Бойко // Динаміка культуротворчих процесів в Україні : зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 12 червня 2009 р. - К. : ІКАМУ, 2009. - С. 27-30.

Анотації

Бойко В.І. Свобода як універсалія у сфері культури. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 26.00.01 - теорія та історія культури. - Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена філософсько-культурологічному аналізу фено-мена свободи як якісної характеристики культури та буття людини, виокремленню її типів, форм, змісту, осягненню сутнісних взаємозв'язків і особливостей прояву в культурі у контексті історичного розвитку. Розгля-дається зміст та функціонування свободи в соціокультурному просторі. Закладено методологічні засади філософсько-культурологічного підходу до аналізу феномена «свобода», обґрунтовано внутрішню логіку та динаміку трансформації поняття свободи на певних історичних етапах розвитку світової культури. Вибудувано категоріальний апарат осмислення свободи як універ-салії у сфері культури. Показано особливості впливу культурних аспектів на формування національної ідеї свободи та необхідності розбудови грома-дянського суспільства в Україні. Визначено місце та роль свободи у форму-ванні сучасної культури з урахуванням процесів гуманізації, толерантності, комунікації, міжкультурного діалогу в умовах глобалізації.

Ключові слова: свобода, культура, особистість, культуротворчість, само-реалізація, універсалія, трансформація, глобалізація, міжкультурний діалог, толерантність, комунікація.

Бойко В.И. Свобода как универсалия в сфере культуры. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Государственная ака-демия руководящих кадров культуры и искусств. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена философсько-культурологичному анализу фено-мена свободы как качественной характеристики культуры и бытия человека, определению ее типов, форм, содержания, осознанию истинных взаимосвязей и особенностей ее проявления в культуре в контексте исторического развития. Рассматривается содержание и функционирование свободы в социокультурном пространстве. Заложены методологическые основы философсько-культуро-логического подхода к анализу феномена «свободы», аргументовано внутрен-нюю логику и динамику трансформации понятия свободы на определенных исторических этапах развития мировой культуры. Выстроен категориальный аппарат осмысления свободы как универсалии культуры. Анализируются процессы, связанные с трансформацией идеи свободы в условиях современной мировой глобализации, а также сущность категории свободы в контесте межкультурной коммуникации конца ХХ - начала ХХІ века.