Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творча спілка як культуроутворюючий чинник міського середовища (на матеріалі діяльності Товариства південноросійських художників в Одесі на межі XIX-XX століть)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата культурології

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Зняття ідеологічних заборон із низки гуманітарних досліджень, відкриття вільного доступу до архівів і праць раніше заборонених вітчизняних та зарубіжних учених дають реальну можливість здійснити комплексний аналіз культурних процесів, пов'язаних зі створенням і функціонуванням мистецьких об'єднань України. У цьому аспекті актуальним є розгляд художнього життя Одеси кінця XIX - початку XX століття, де саме у 1890 році виникло Товариство південноросійських художників (ТПРХ).

Функціонування Товариства являє собою надзвичайно цікавий для культурологічного аналізу феномен, особливо враховуючи те, що попередні дослідження ТПРХ традиційно розкривають діяльність Об'єднання й окремих південноросійських майстрів тільки у мистецтвознавчому, історичному та біографічному напрямках (роботи В.А. Афанасьєва, А.А. Жаборюк, П. І. Говді, О.М. Коваленко, Н.А. Єзерської, Б.Б. Лобановського, Н.Ю. Асєєвої). Не було здійснено сутнісного наукового переосмислення ролі та значення Товариства і після проголошення незалежності України. В науці на сьогодні відсутнє уявлення про появу і функціонування Об'єднання як унікального художнього та соціокультурного феномену світового масштабу. Відмінність даного дослідження ТПРХ від інших полягає в застосуванні комплексного культурологічного підходу та сучасного методологічного інструментарію, що сприяє виявленню нових фактів і першоджерел, переосмисленню вже відомої інформації, що іноді містить недостовірні дані та інтерпретації.

Дослідження взаємовпливу мистецьких, організаційних і побутових практик Товариства південноросійських художників і Товариства пересувних художніх виставок (ТПХВ), з одного боку, та західноєвропейських художніх об'єднань - з іншого, наразі є необхідним. Це зумовлено не лише подоланням традиційної та суперечливої уяви про копіювання провінцією мистецьких і загальнокультурних практик столиць імперії, але й необхідністю реконструкції специфічної «периферійної» ментальності (і в територіальному сенсі, і через суто європейський вектор розвитку життєтворчості) засновників одеського Товариства.

Актуальним є розгляд загальнокультурної проблеми взаємовпливу міського середовища і творчої спілки, та не лише в історико-культурному вимірі, але й у регіональному, на рівні міської громади Одеси, що допоможе в новому світлі усвідомити роль художніх організацій у розвитку національних культурних традицій того чи іншого регіону, та України загалом. Наукове узагальнення спадщини ТПРХ сприятиме залученню та використанню сучасними мистецькими об'єднаннями досвіду Товариства південноросійських художників.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідної роботи в межах комплексних наукових тем кафедри культурології та мистецтвознавства Одеського національного політехнічного університету «Інтеграція України в європейську культуру» (№508-77) та «Розвиток культурної інфраструктури Південного регіону України» (№585-77).

Тему дисертаційної роботи затверджено вченою радою Одеського національного політехнічного університету (протокол №5, від 23 січня 2007 р.).

Мета дослідження - виявити специфіку формування, діяльності та життєтворчості Товариства південноросійських художників як модератора культурного простору міста Одеси на межі XIX-XX століть, представити Товариство як самобутній художньо-культурний феномен світового рівня, що виник і розвивався на території сучасної України.

Поставлена мета потребує вирішення таких завдань:

- виявити і проаналізувати нові архівні першоджерела (варіанти першого та другого статутів ТПРХ, протоколи зборів членів Товариства, особисте листування південноросійських майстрів та інші документи), що дозволить уточнити біографії засновників і відтворити культурну ситуацію в період виникнення Об'єднання, визначити специфіку та форми організаційної і суспільної діяльності одеського Товариства митців;

- реконструювати культурне середовище, що сприяло появі на території Одеси межі ХІХ - ХХ століть найбільшого Об'єднання живописців півдня Російської імперії;

- дослідити та проаналізувати вплив Товариства на розвиток в Одесі художньої критики, громадянського суспільства, низки дозвіллєвих практик тощо, таким чином довести, що ТПРХ було значущою структурною ланкою в міському просторі;

- визначити ступінь впливу культурної ситуації Європи другої половини XIX століття на громадську та творчу діяльність ТПРХ, споріднених мистецьких об'єднань і художню практику столиць Російської імперії;

- розглянути Товариство як модератора міського культурного простору, культуроформуючий та соціорегулюючий механізм культури в Одесі на межі XIX-XX століть;

- довести здатність Товариства до трансформації, створення й апробації нових моделей взаємовідносин з представниками різних соціальних і етнічних груп Одеси;

- дослідити організаційні основи діяльності Товариства, зокрема, розкрити принципи фінансового забезпечення життєтворчості Об'єднання, виставкової і експозиційної політики.

Об'єкт дослідження - культурний простір міста західноєвропейського типу в межах Російської імперії, в якому зароджується творча організація зі специфічними для держави того часу формами функціонування, фінансування, життєдіяльності та суспільно-мистецьких практик.

Предмет дослідження - творча та громадська діяльність Товариства південноросійських художників як художнього та соціокультурного феномену України кінця XIX - початку XX століть.

Методи дослідження. Складність та багатогранність предмета дослідження зумовили залучення таких методів наукового дослідження, як: історичний, порівняльно-історичний, культурно-історичний, структурно-функціональний, аналітико-синтетичний, абстрагування, індуктивний, дедуктивний, комплексного аналізу, моделювання, а також застосування прийомів опису, систематизації і узагальнення. Вивчення архівних матеріалів, одеської періодики, яка висвітлювала культурне життя міста, зокрема, діяльність Товариства, наукової та науково-популярної літератури базується на методах систематизації і верифікації текстів. При розгляді фінансового забезпечення функціонування Організації було використано методи економічного аналізу та статистики.

Значення громадської і творчої діяльності одеського Об'єднання в художньому житті міста не можна адекватно зрозуміти без розгляду культурного макроконтексту, в якому воно існувало, без розуміння тих ментальних і загальнокультурних причин, які призвели до виникнення та функціонування Товариства південноросійських художників. Для комплексного уявлення Організації як складної соціокультурної системи нами застосовано системний та соціально-історичний підходи. Загалом, матеріал дисертації ґрунтується на мікроісторичному підході.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що функціонування та роль творчого Об'єднання художників у просторі міської культури подано у новому ракурсі - культурологічному та соціокультурному, на відміну від традиційного мистецтвознавчого або історично-біографічного дискурсів, а також у введенні в науковий обіг принципово нових даних про історію створення та функціонування Товариства, у розширенні, доповненні, спростуванні, уточненні та конкретизації інформації про предмет нашого дослідження.

У дисертації вперше:

– уведено у науковий обіг низку архівних матеріалів і фактів (два варіанти статуту Товариства, особисте листування членів Організації, Протоколи зборів південноросійських художників, низка фінансових документів Об'єднання тощо);

– розглянуто взаємовпливи мистецької Організації та культурного простору, в якому вона функціонувала;

– Товариство представлено як своєрідний модератор міської культури;

– розкрито генезу Товариства з урахуванням нових архівних матеріалів і науково-методологічних підходів до вивчення теорії та історії культури;

– проаналізовано організаційні принципи і практики, що пов'язані з виникненням Товариства та його функціонуванням;

– представлено нові напрями та форми діяльності ТПРХ;

– розглянуто виникнення та функціонування одеського Об'єднання в контексті європейської організаційної і творчої практики другої половини XIX - початку ХХ століть;

– виявлено типологічні відмінності ТПРХ від ТПХВ;

– вивчено фінансове забезпечення діяльності Об'єднання;

– викладено основні принципи управління Товариства південноросійських художників.

Теоретичне значення. Одержані результати є доповненням до існуючої інформації про діяльність ТПРХ і дозволяють у новому ракурсі уявити одеське художнє Об'єднання в культурному просторі міста кінця XIX - початку ХХ століття. Автором розширено й уточнено інформацію про значення та роль Товариства як культурного феномену, що відображає особистий погляд на місце об'єднань майстрів образотворчого мистецтва України в контексті світової культури.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці курсів лекцій і спецкурсів з історії та теорії культури, мистецтвознавства, вивчення культурної спадщини Одеси як у гуманітарних, так і технічних ВНЗ. Застосовані методологічні підходи, сучасні методи дослідження художніх об'єднань можуть стати ефективним інструментарієм для вивчення творчого доробку інших організацій майстрів образотворчого мистецтва на території України.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження та всі опубліковані статті написані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри культурології та мистецтвознавства ОНПУ, опубліковано в наукових статтях і викладено у виступах на міжнародних конференціях, серед яких: Міжнародна науково-практична конференція «Схід - Захід: культура і цивілізація» (Одеса, 2003); Міжнародна науково-практична конференція «Лесь Курбас та Одеса» (Одеса, 2003); VII міжнародна науково-практична конференція «Схід - Захід: культура і цивілізація» (Одеса, 2007); VIII міжнародна науково-практична конференція «Схід - Захід: культура і цивілізація» (Одеса, 2008); а також на XIV міжвузівській студентській науковій конференції «Наука і вища освіта» в секції «Історія Україні та культурологія» (Запоріжжя, 2006). Окремі результати дослідження викладено на методичних семінарах кафедри культурології та мистецтвознавства ОНПУ.

Значний об'єм інформації було використано при підготовці матеріалу до лекційного курсу «Організація експозиційної та виставкової діяльності». Низку теоретичних і історичних матеріалів дисертації застосовано автором при проведенні семінарських занять зі студентами ОНПУ з курсів «Культурологія», «Основи колористики», «Системи освіти в культурах світу», «Культура повсякденності», «Всесвітня історія образотворчого мистецтва».

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 17 публікаціях, із них 13 статей надруковано у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (160 позицій). Загальний обсяг тексту дисертації 200 сторінок, із них - 188 сторінок основної частини роботи.

Основний зміст роботи

культурний живописець міський

У вступі окреслено проблематику дисертаційної роботи, обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методологію дослідження, розкрито наукову новизну роботи та її практичне і теоретичне значення, наголошено на особистому внеску здобувача в дослідженні діяльності Товариства південноросійських художників, наведено апробацію результатів дисертації, кількість публікацій.

У першому розділі «Історіографія та методологія дослідження творчої діяльності художніх об'єднань і міського культурного простору» розглянуто та проаналізовано першоджерела, література, методологія дослідження художніх об'єднань, зокрема, Товариства південноросійських художників.

У підрозділі 1.1. «Методологія наукового дослідження» переосмислюються у новому ракурсі теоретичні положення щодо проблеми дослідження творчих спілок, а з численних методів сучасної науки вибрана така їх сукупність, що дозволила найефективніше вирішити поставлені завдання. Багатозначність такого культурного феномену, як мистецьке об'єднання і, зокрема, одеське Товариство, змусила вийти за межі традиційної методології теорії та історії культури (системний та культурологічний аналіз, історичний метод) і використати інструментарій таких наук, як: філософія, історія, економіка, соціологія. Особливість дослідження Товариства визначила також залучення методологічних підходів до вивчення культури повсякденності (теорія соціального конструювання - Т. Лукман, П. Бергер; мікроісторія - Х. Медік, А. Людтке; реконструкція структур повсякденності - Ф. Бродель, та ментальності - А.Я. Гуревич; інтерпретація культури - К. Гірц). Наприклад, для дослідження діяльності міського Об'єднання використовувався мікроісторичний підхід. Усе це дало можливість комплексно проаналізувати Товариство як складну, відкриту соціокультурну систему, що має відповідну структуру, певні функції та цілі, а також є унікальним культурним феноменом Одеси межі XIX - XХ століть.

У цьому підрозділі на основі визначених стратегій дослідження вводяться такі значущі для дисертації робочі поняття, як: культурний і художній простори міста, мистецьке середовище міста, ринок образотворчого мистецтва.

У підрозділі 1.2. «Огляд літератури, першоджерел і вибір напрямів дослідження» проведено аналіз першоджерел, на яких базується дослідження Товариства південноросійських художників: протоколи зборів членів та інші архівні матеріали Об'єднання, каталоги періодичних виставок, особисте листування засновників Організації і експонентів, рецензії одеських критиків, спогади, відгуки учасників, сучасників Товариства. Проаналізовано науково-популярну та науково-дослідницьку літературу, що розкриває творчу, суспільну діяльність членів Об'єднання та всього Товариства: книги, брошури, статті в періодичних виданнях; визначено напрями дослідження південноросійської Організації.

Основу дисертаційної роботи складають різноманітні документи, які знаходяться в українських архівах, музеях, бібліотеках, науково-дослідних інститутах, видані друком тексти, результати спостережень і аналітичної роботи. Значна частина фактичного матеріалу взята з протоколів загальних зборів членів Товариства й епістолярної спадщини учасників і соратників ТПРХ (особисте листування П.О. Нілуса, Б. І. Егіза, І. І. Бродського, О.М. Стіліануді, В.М. Муромцевої - Буніної). Використано матеріали з фондів Національного художнього музею України, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького, Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Грушевського в Одесі, Наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.

Більшість публікацій про Товариство мають історичний, краєзнавчий, мистецтвознавчий, біографічний, публіцистичний і науково-популярний характер, часто містять одні й ті самі положення та висновки, які переважно не мають об'єктивності, новизни. У результаті постійних повторів та помилок, що переходять із публікації в публікацію, утворився значний шар недостовірної інформації про предмет нашого дослідження.

Другий розділ «Виникнення та функціонування Товариства південноросійських художників як культурного феномену в мистецькому просторі Одеси на межі XIX-XX століть» складається з трьох підрозділів, у яких здійснено аналіз культурної ситуації Одеси, Російської імперії і Західної Європи кінця XIX - початку ХХ століття, визначено низку факторів, що сприяли появі ТПРХ; досліджено внутрішню структуру, організаційні принципи та функціонування Товариства.

Підрозділ 2.1. «Становлення та п'ятнадцятирічна творча діяльність Товариства південноросійських художників: формування культурного простору Одеси кінця XIX століття» присвячено розкриттю й аналізу першого періоду функціонування Товариства в художньому просторі міста. За ініціативою М.Л. Скадовського та завдяки активній участі місцевих живописців (К.К. Костанді, О.А. Попова, Г.О. Ладиженського, М.Д. Кузнєцова, Б.В. Едуардса, А.П. Размаріцина) у 1890 році в Одесі виникло Товариство періодичних виставок південноросійських художників, згодом перейменоване на Товариство південноросійських художників.

Введення до наукового обігу біографічних даних членів Організації, першого та другого статутів Товариства, співвіднесення їх на основі компаративного та мікроісторичного аналізів, дало змогу дійти висновку, що створювалося Об'єднання художників спочатку як своєрідна художня агенція. Враховуючи комерційний, торгівельно-промисловий характер міського культурного середовища, невеликий прошарок багатих і впливових мешканців міста, аристократів, які б могли на кшталт столиць імперії стати меценатами, колекціонерами, М.Л. Скадовський бажав створити структуру, яка була б посередником між виробниками-митцями та споживачами художніх артефактів. Але вже варіант другого статуту демонструє створення корпорації живописців за типом кооперативу з формуванням пенсійного фонду, більш широкою сферою діяльності організації, та не лише з колективною відповідальністю за художній процес, але й з особистою, чітко визначеною квотою в прибутку.

Протягом перших п'ятнадцяти років існування Товариство влаштовувало щорічні осінні виставки, два весняних покази етюдів та ескізів, а також двічі здійснювало складний і фінансово-збитковий проект - пересування своїх виставок містами Російської імперії; видавало ординарні та ілюстровані каталоги виставок; члени й експоненти читали лекції з історії мистецтва, популяризуючи його серед широких верств населення. Засновники Об'єднання позиціонували себе як спільноту з високими естетичними, а також етичними та громадськими цілями (було проведено ряд виставок-лотерей на користь постраждалих від неврожаю, поранених воїнів на Далекому Сході). Окрім цього, південноросійські майстри брали активну участь у виставках Київського товариства художніх виставок, Ростовського артистичного товариства, Миколаївського артистичного товариства тощо. Тільки один перелік усіх виставок, які були організовані ТПРХ, або в устрої яких брали участь його члени, говорить про великий творчий потенціал одеського Об'єднання та бажання заявити про себе на вітчизняному ринку живопису.

З появою Товариства в культурному просторі портового міста почали відбуватися істотні зміни. Широке співробітництво ТПРХ із мистецькими організаціями Москви, Санкт-Петербургу (взаємна участь у спільних виставках з «передвижниками») та інших міст Російської імперії призвело до того, що мешканці Одеси стали значно більше цікавитися мистецтвом живопису, відвідуючи виставки, обговорюючи їх у пресі. Паралельно формувалися та розвивалися взаємовідношення Товариства з європейськими майстрами образотворчого мистецтва. В художньому просторі міста впроваджувалися нові мистецькі традиції, в яких поєднувався вітчизняний і зарубіжний організаційний досвід.

Товариство південноросійських майстрів грало провідну роль у розвитку художнього життя Одеси кінця XIX століття. По-перше, воно сприяло значному пожвавленню та еволюції мистецтва на території сьогоднішньої України, заявляючи про себе в масштабі міста, країни та займаючи відповідну нішу на «художньому ринку» Російської імперії. Товариство прагнуло також потрапити на європейський «ринок мистецтва» для презентації та реалізації своїх творів, налагодження дружніх взаємин із живописцями Західної Європи, ознайомлення з їх творчою практикою. По-друге, саме виставкова діяльність Товариства сприяла розвитку, а певною мірою, і становленню місцевої художньої критики, оскільки після закінчення чергової періодичної виставки Об'єднання в одеській пресі з'являлися різні за характером резюме, відгуки, статті рецензентів, дані про відвідування та кількість проданих робіт. Важливим чинником у цьому процесі стала організація вернісажів і товариських обідів, де одеські рецензенти здобували «спеціальну освіту». Саме для одеських журналістів і влаштовували південноросійські майстри «предпокази», на яких відбувалося знайомство з експозицією виставки й обговорення змісту рецензій з авторами картин, мистецькі пояснення, невеличкі майстер-класи з історії, теорії та практики образотворчого мистецтва. По-третє, враховуючи байдуже на перших порах ставлення громади до образотворчого мистецтва, вузьке коло колекціонерів і меценатів, саму атмосферу великого торгового міста, де бізнесу завжди віддавали перевагу над іншими сферами життя, особливе значення для місцевих художників мало Товариство, яке не тільки морально підтримувало і допомагало виставляти роботи, але й сприяло їх продажу.

Саме одеське Об'єднання стало першим художнім товариством на території Російської імперії, яке розробило та легітимізувало у своєму статуті положення щодо захисту матеріальних інтересів своїх членів і експонентів. Більш того, ґрунтуючись на досвіді європейських творчих організацій, засновники Товариства формували особисті грошові фонди (своєрідний прообраз сучасних пенсійних фондів і соціального страхування), що робило їх «піонерами» в розробці фінансової сторони діяльності мистецьких спілок Росії.

У підрозділі 2.2. «Товариство південноросійських художників у контексті європейської та російської організаційної і творчої практики другої половини XIX століття: до проблеми впливів і адаптації культурного досвіду» розкрито типологічні відмінності двох товариств: ТПРХ (Одеса) і ТПХВ (Петербург), а також розглянуто схожі риси у функціонуванні одеського Товариства та західноєвропейських об'єднань живописців. Ретельне вивчення першоджерел і архівних матеріалів, у яких відображено реальні організаційні та творчі основи діяльності Товариства південноросійських художників, дозволяє виправити низку неточностей і помилок у відновленні та реконструкції складних культурних феноменів (наприклад, творчих об'єднань) і індивідуальних біографій. Саме архівні матеріали та факти доводять, що «петербурзький» вплив на ТПРХ був незначним, особливо в організаційному та концептуальному аспектах. Виявлено особливі «південноросійські» підходи та методи роботи, які вперше в художньому просторі Російської імперії були заявлені й апробовані членами Об'єднання. Таким чином, виникнення на території сучасної України наприкінці XIX століття одеського Товариства є вимога часу та своєрідний процес, якому сприяли багатопланові тісні творчі зв'язки як з російськими, так і з європейськими майстрами образотворчого мистецтва.

Засновники ТПРХ виявлялися залученими в міжнародні відносини представників мистецького світу, що, природно, впливало на життя та діяльність членів Об'єднання. Значна частина членів і експонентів Товариства за роки перебування за кордоном, знайомства з музейними та приватними колекціями центрів Західної Європи, звиклася з організаційними структурами, способом самопрезентації, самоорганізації у західних школах, особливим типом життєтворчості. Саме тому тяжіння до західної моделі було не лише засобом позиціонування в інтернаціональному, європейському типі міста, але і вдалою спробою заявити про себе на міжнародному художньому ринку, бути «конкурентноздатним продуктом» образотворчого мистецтва. У творчій та громадській діяльності членів Товариства мало місце не механічне запозичення або послідовне успадкування західноєвропейських тенденцій другої половини XIX століття, а тактовна творча адаптація західної практики з урахуванням місцевих умов і смаків публіки. Такий шлях сприяв появі в міському культурному просторі тяжіння до всього новітнього та прогресивного в образотворчому мистецтві, хоча даний процес мав у своєму плині відтоки.

Підрозділ 2.3. «Діяльність Товариства південноросійських художників на початку XX століття: до проблеми існування творчих об'єднань в умовах історичних катаклізмів» присвячено розгляду функціонування ТПРХ у безпосередньому зв'язку з подіями початку ХХ століття. Зазначимо, що в 1905-1907 та післяреволюційні роки Товариство виявило оперативну здатність до трансформації в умовах історичних катаклізмів. До традиційних вже видів художніх практик одеське мистецьке Об'єднання додало низку суспільних заходів. Від самого початку озброєних зіткнень у 1905 році члени ТПРХ зайняли активну позицію, що виявлялася у формі публіцистичних, суспільних і творчих акцій (видання у грудні 1905 року художньо-сатиричного безцензурного журналу «Дзвін», публічне засудження єврейських погромів тощо). Вони уважно стежили за розвитком революційного руху в Росії та викликаними ним подіями в місті. Більш того, Товариство змогло зайняти абсолютно нову політичну позицію по відношенню до подій, що відбувалися в країні. Незважаючи на важкі умови життя Одеси в цей період, докори рецензентів, погану відвідуваність виставок і реалізацію робіт місцевих художників, південноросійські живописці активно займалися суспільною та творчою діяльністю, в чому вбачали єдиний прийнятний спосіб заявити про себе, свої цілі та переконання. Проте, відсутність розуміння та підтримки з боку обивателів і місцевих властей негативно відображалася на світовідчутті й емоційному настрої одеських членів Товариства, що у свою чергу, справляло безпосередню дію на їх діяльність і бажання удосконалювати свої професійні знання, уміння та навички, викликаючи творчу апатію і розчарування.

Політичні події 1914 року також позначилися на діяльності південноросійських живописців. Уперше за 25 років функціонування в художньому просторі Одеси Товариство не відкрило чергову періодичну виставку, замінивши її благодійною акцією зі збору коштів на користь поранених. Незважаючи на ставлення громадськості до їх виставкової діяльності, критичні зауваження та відгуки місцевих рецензентів, внутрішньокорпоративні й особистісні проблеми, члени Об'єднання в цей складний час продовжували роботу, залишаючись активними учасниками культурного життя міста та зразком для наслідування.

Революція 1917 року та подальша перебудова суспільного життя, політичного устрою, економічних відносин стали переломним моментом у функціонуванні ТПРХ. Постійна критика з боку рецензентів, нерозуміння одеською громадськістю цілей і завдань Товариства, відсутність підтримки діяльності Організації з боку міської влади позначилися вкрай негативно на світовідчутті членів і експонентів ТПРХ. Проте, вони продовжували виставкову та суспільну роботу, граючи значущу роль в культурному просторі міста.

Критичними для Об'єднання стали 1919-1920 роки, коли «активний осередок» Організації з низки причин почав розпадатися. Товариство у цей період поступово втрачало своє місце в культурному та громадському житті Одеси, оскільки його члени займалися вирішенням своїх особистих проблем, та в 1920 році остаточно припинило діяльність.

Третій розділ «Роль Товариства у формуванні культурного простору Одеси кінця XIX - початку XX століть» складається з двох підрозділів, в яких розкривається й аналізується значення громадської, корпоративної та інших форм діяльності Товариства південноросійських художників у просвітництві та розвитку міського культурного простору.

У підрозділі 3.1. «Громадська діяльність членів Товариства південноросійських художників, адаптація місцевих і створення нових мистецьких традицій» Товариство представляється як новатор і провідник низки культурних заходів, проектів та своєрідна «культурна модель» міста. Залучення до дослідження архівних матеріалів і публікацій місцевої преси дозволяють зробити висновок про широке використання одеським Об'єднанням у своїй діяльності значного арсеналу громадських практик, які вони створювали, почасти адаптуючи сталі місцеві традиції, а подеколи засновуючи нові. Більшість цих заходів мала просвітницький характер. Але особливе місце серед них займала різноманітна робота з популяризації своїх творчих можливостей, в тому числі і комерційна діяльність. Так, запозичена міська традиція устрою корпоративних балів була творчо переосмислена членами Товариства та представлена в культурному просторі Одеси в новій інтерпретації та функціональному значенні. На відміну від «закритих» міських вечорів, на південноросійські бали могли потрапити представники всіх прошарків населення Одеси. Виконуючи лише частково стратифікаційну роль, костюмовані заходи ТПРХ були своєрідною кампанією зі створення нових типів культурного дозвілля (на кшталт клубів), разом з тим вирішуючи проблему надання Товариством творчих послуг на художньому ринку міста. Живописці Об'єднання позиціонували себе як дизайнери - вони створювали декорації для балів у різних стилях (наприклад, єгипетський, китайський), таким чином демонструючи свої творчі можливості в комерційній оформительській сфері (інтер'єри ресторанів і приватних помешкань, уроки малюнку, живопису та ліпки, організація корпоративних заходів тощо).

Через відсутність в Одесі крупних меценатів, колекціонерів та інших покровителів мистецтва, члени Об'єднання стали учасниками й організаторами численних благодійних акцій, донаторами низки іменних грошових стипендій і премій для учнів одеського художнього училища, допомагали живописцям, які навчалися за кордоном тощо. Вони брали активну участь в підготовці значних культурних проектів, зокрема, сприяли облаштуванню та відкриттю місцевого музею.

Важливим чинником функціонування Товариства стала корпоративність членів Об'єднання, що була притаманна західноєвропейським творчим організаціям другої половини XIX століття. Неформальні зустрічі членів і експонентів та сумісне проведення дозвілля стали ще й своєрідним нормативним механізмом: саме на «неофіційних засіданнях», крім спілкування з представниками різних професій, південноросійські майстри займалися вирішенням концептуальних питань Товариства, планували проекти й акції.

У революційний та військовий час громадська діяльність стала для живописців ТПРХ способом висловлювання особистих думок і світоглядних установок, захисту творчих ідей та інтересів представників художнього середовища Одеси.

У підрозділі 3.2. «Взаємодія південноросійських майстрів з представниками художнього середовища Одеси, Москви, Петербургу та інших міст Російської імперії на межі століть» досліджується політика ТПРХ щодо налагодження професійних контактів у мистецькому просторі Росії. Об'єднання прагнуло брати участь у всіх культурних заходах як міста, так і Російської імперії, створювати та випробовувати свої творчі проекти й ідеї, формувати нові принципи в керуванні та функціонуванні Організації.

Товариство стало прообразом деяких сучасних форм об'єднань, вихователем цілого покоління молодих місцевих художників. Своєю творчою та суспільною діяльністю ТПРХ сприяло появі в культурному просторі Одеси кінця XIX - початку XX століть двох нових мистецьких організацій, одна з яких стала серйозним опонентом самому Товариству. Незважаючи на протистояння та боротьбу між ТПРХ і об'єднанням Незалежних художників у низці творчих питань, південноросійські майстри брали участь у виставкових акціях цього товариства, таким чином демонструючи підтримку молодим одеським живописцям, пошану до їх справи, бажання відповідати духу часу та сучасним естетичним викликам. Окрім цього, члени Товариства розуміли, що нова організація - це розширення професійних зв'язків, шляхів реалізації робіт, можливість просування та популяризації своєї творчості в контексті нових напрямків живопису, пропагованих Товариством незалежних художників.

Активно займаючись формуванням міського ринку образотворчого мистецтва, члени Товариства також презентували себе на виставках творчих об'єднань з інших міст. Завдяки популяризаторській діяльності південноросійських митців про існування і творчість Об'єднання знали не лише в Москві та Петербурзі, але й в інших містах Російської імперії та Західної Європи. Члени одеської Організації прагнули розширити свої професійні контакти як для отримання інформації про новації в галузі живопису, обміну досвідом, так і для виходу на нові «ринки збуту» своїх робіт і вирішення низки інших, у тому числі фінансових, питань. Вони досягли значної популярності в художньому середовищі Російської імперії та Європи, що підтверджується численними запрошеннями представників ТПРХ на конкурси та виставки вітчизняних і зарубіжних товариств.

У висновках узагальнюються результати дослідження:

1. Знайдено та проаналізовано архівні першоджерела, що дозволило виявити й обґрунтувати специфіку та головні форми творчих і суспільних практик, які на різних етапах існування Товариства мали досить різноманітний характер:

– перші п'ятнадцять років функціонування одеського Об'єднання характеризувалися значною популяризаторською, просвітницькою і виставковою діяльністю, налагодженням мистецьких зв'язків усередині та за межами імперії з творчими спілками та живописцями, створенням нового культурного простору через взаємодію з пресою, публікою, інтелігенцією міста. Саме в цей період Товариство активно впливало на формування місцевої художньої критики та публіцистики, влаштовувало різні заходи щодо залучення громадськості до образотворчого мистецтва;

– другий період існування ТПРХ пов'язано з епохою історико-політичних і культурних катаклізмів. У цей час Товариство південноросійських художників приділяло увагу благодійній, політичній і етичній діяльності, активно розвивало в поліетнічному буржуазному місті ідеї рівності (національної та соціальної), сприяло консолідації міської громади навколо своїх проектів, ставало провідником нових етико-соціальних моделей і стандартів, а члени його виявляли особистісний альтруїзм, жертвуючи свої й без того незначні кошти на громадське благо;

– третій період - післяреволюційний, пов'язаний зі спробами збереження позиції класичного, далекого від політичної риторики художнього Об'єднання.

На всіх етапах свого існування Товариство було повністю економічно автономним об'єднанням, що здійснювало всі свої мистецькі й організаційні заходи на власні кошти. Одеське Об'єднання ніколи не користувалося підтримкою влади, а постійно самостійно долало тиск як у місті, так і з художніх центрів імперії у мистецьких і суспільно-естетичних питаннях. Протягом своєї тридцятирічної історії Товариство південноросійських художників виявляло надзвичайну організаційну та творчу мобільність, чітке відчуття очікувань своєї публіки.

2. Реконструйовано культурну ситуацію, що сприяла появі в Одесі на межі XIX-XX століть найбільшого Об'єднання майстрів образотворчого мистецтва. Саме комерційний характер міста зажадав спочатку створення Товариства художників у формі агентської спілки (перший статут). Відсутність меценатів, з одного боку, та слабка готовність публіки до сприйняття образотворчого мистецтва в Одесі того періоду - з іншого, зумовило на першому етапі функціонування Товариства вирішення низки просвітницьких завдань. Цей період існування Об'єднання характеризувався прагненням до влаштування виставок, спробами налагодити активні творчі та комерційні зв'язки з аналогічними спілками живописців у Російської імперії, Італії, Німеччині, Франції.

3. Визначено ступінь впливу культурної ситуації Європи другої половини XIX століття на громадську та творчу діяльність деяких південноросійських живописців і на функціонування Товариства загалом, з одного боку, та на споріднені мистецьки об'єднання і художню практику столиць Російської імперії - з іншого. Встановлено, в якій формі здійснювалися такі зв'язки та впливи. Вперше, завдяки введенню в науковий обіг низки архівних документів і матеріалів особистого характеру, вдалося показати, що в другий період свого існування, на межі ХІХ - ХХ століть, ТПРХ вів боротьбу з Російською імператорською Академією мистецтв за створення організації, схожої за своїм становищем і низкою статутних та фінансових основ до майбутньої Спілки художників СРСР.

4. Товариство південноросійських художників розглянуто як модератор міського культурного простору Одеси. Доведено, що одеське Товариство було не тільки «продуктом», породженим конкретними міськими умовами та художньою ситуацією Російської імперії кінця XIX століття, але й творцем і провідником нових, сучасних йому європейських культурних і організаційних форм.

5. Доведено надзвичайну здатність одеського Об'єднання до трансформації, спроможність до перебудови та реагування на зміни міського середовища аж до створення й апробації нових моделей взаємовідносин (творчих, комерційних, політичних тощо) з представниками різних соціальних і етнічних груп Одеси, що сприяло моделюванню нового культурного простору. Деякі високі соціокультурні стандарти, що були створені Товариством, знайшли не тільки широкий резонанс у міському середовищі, але і стали згодом відмітною рисою культурного простору та ментальності Одеси загалом, основою для специфічної «одеської ідентичності».

6. Товариство південноросійських художників розглянуто як культуроформуючий і соціорегулюючий механізм культури в Одесі на межі XIX-XX століть. У цей період Об'єднання брало на себе одночасно функції трансляції, уніфікації та регуляції низки культурних процесів, що пов'язано з європейським характером самого міста, в якому значну роль відіграли громадські організації, різні корпорації і, нарешті, громадянська громада. Будучи своєрідним «зліпком» Одеси на межі століть, Товариство виступало як культурна модель міста, з одного боку, і модератор соціокультурних процесів, з іншого.

7. Досліджено організаційні основи діяльності Товариства, зокрема розкрито принципи фінансового забезпечення функціонування Об'єднання, його виставкової і експозиційної політики тощо, що дозволило визначити не лише вплив художніх практик (російської та європейської), але і ступінь самобутності й організаційного новаторства цього Об'єднання. Такі дослідження відносно ТПРХ стали можливими завдяки введенню до наукового обігу низки архівних даних.

8. Доведено, що найбільше Об'єднання майстрів образотворчого мистецтва Одеси було значущою структурною ланкою в міському просторі. Завдяки громадській і творчій діяльності Товариства відбувалося моделювання естетичних норм, становлення та формування місцевої критики й основ мистецтвознавчого аналізу, художнє виховання одеситів і, загалом, розвиток культурної інфраструктури міста, а також розширення вітчизняного та вихід на міжнародний «ринки образотворчого мистецтва».

Список опублікованих праць за темою дисертації

Крупенина Л.В. К проблеме сохранения и функционирования музеев в Украине / Л.В. Крупенина // Теоретичні та практичні питання культурології: зб. наук. статей. - Вип. XIII. - Мелітополь: Сана, 2003. - С. 86-93.

Крупеніна Л.В. Значення діяльності П.О. Нілуса в художньому розвитку Одеси / Крупеніна Л.В. // Питання культурології: зб. наук. статей. - Вип. 19 / КНУКіМ. - К., 2003. - С. 58-63.

Крупеніна Л.В. Художник і формування нового культурного контексту: М.Л. Скадовський і Товариство південноросійських художників / Л.В. Крупеніна // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. праць. - Випуск Х. - К., 2003. - С. 248-258.

Крупеніна Л.В. Діяльність художнього об'єднання в культурному житті Одеси на межі XIX-XX століть / Крупеніна Л.В. // Вісник КНУКіМ: зб. наук. праць. Серія: Мистецтвознавство. - Вип. 8. - К., 2003. - С. 70-78.

Крупеніна Л.В. Особи режисера та художника у контексті життя театру: Лесь Курбас і Анатолій Петрицький / Лідія Крупеніна // Аркадіа: культурологічний та мистецтвознавчий журнал. - 2003. - №1. - С. 60-62.

Крупенина Л.В.А.П. Руссов и Г.А. Ладыженский - значение их деятельности в художественном пространстве Одессы / Лидия Крупенина // Аркадіа: культурологічний та мистецтвознавчий журнал. - 2004. - №2 (4). - С. 6-10.

Крупеніна Л.В. Меценати і колекціонери та їхня роль у розвитку мистецького життя Одеси в кінці XIX - на початку XX століть / Лідія Крупеніна // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. - Вип. 5. - К., 2004. - С. 147-152.

Крупеніна Л.В. Європейський контекст діяльності Товариства південноросійських художників як культурного феномена України кінця ХІХ століття / Лідія Валеріївна Крупеніна // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: наук. журнал. - 2006. - №2. - С. 63-68.

Крупеніна Л.В. До проблеми виникнення художніх об'єднань у культурному просторі України на порубіжжі ХІХ - ХХ століть (на прикладі Товариства південноросійських художників) / Л.В. Крупеніна // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. праць. - Випуск ХVI. - К.: Міленіум, 2006. - С. 97-102.

Крупенина Л.В. Художник как модератор городской культуры (к проблеме методологии) / Лидия Крупенина // Аркадіа: культурологічний та мистецтвознавчий журнал. - 2006. - №1 (11). - С. 30-32.

Крупенина Л.В. Художественное пространство Одессы второй половины XIX века как фактор возникновения ТЮРХа / Лидия Крупенина // Аркадіа: культурологічний та мистецтвознавчий журнал. -2007. - №2 (16). - С. 50-55.

Крупеніна Л.В. Товариство південноросійських художників як культурний феномен України кінця ХІХ століття / Л.В. Крупеніна // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: зб. наук. праць: наук. зап. РДГУ. - Вип. 13. - Рівне: РДГУ, 2008. - С. 75-80.

Крупенина Л.В. Деятельность Товарищества южнорусских художников в условиях исторических катаклизмов / Лидия Крупенина // Аркадіа: культурологічний та мистецтвознавчий журнал. -2008. - №3 (21). - С. 22-25.

Крупенина Л.В. К проблеме функционирования изобразительного искусства в пространстве городской культуры / Л.В. Крупенина // Науковий вісник. - Київ-Одеса, 2002. - №3. - С. 139-145.

Крупенина Л.В. Развитие традиций западноевропейской школы живописи в творчестве южнорусских художников (ТЮРХ) / Л.В. Крупенина // Культурологічний пошук: зб. наук. праць кафедри культурології та мистецтвознавства ОНПУ. - Вип. 6 / під ред. А.Г. Баканурського та Г.Є. Краснокутського. - Одеса: Фрідман О.С., 2003. - С. 120-124.

Размещено на Allbest.ru