Фортепіанні фантазії віденських класиків у контексті філософсько-художніх концепцій уяви на межі XVІІІ-XІX століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Фортепіанні фантазії віденських класиків у контексті філософсько-художніх концепцій уяви на межі XVІІІ-XІX століть

Погода Олена Віталіївна

Харків 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському державному університеті мистецтв ім. І.П. Котляревського Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник: - доктор мистецтвознавства, професор Рощенко Олена Георгіївна Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського, завідувач кафедри історії і теорії світової та української культури.

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, доцент Соломонова Ольга Борисівна Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, доцент кафедри історії музики етносів України та музичної критики,

кандидат мистецтвознавства, доцент Антонова Олена Григорівна Донецька державна музична академія ім. С.С. Прокоф'єва, доцент кафедри історії музики і фольклору.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат мистецтвознавства, доцент М.С. Чернявська.

Анотація

фортепіанний фантазія музичний культура

Погода О.В. Фортепіанні фантазії віденських класиків у контексті філософсько-художніх концепцій уяви на межі XVІІІ-XІX століть. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства - спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського. - Харків, 2009.

Обрані для аналізу історична епоха розвитку фантазії, певний інструментальний "зріз" містять коло дослідницьких проблем, пов'язаних із необхідністю визначення історичної специфіки жанру, виявлення розбіжностей в його індивідуально-стильових трактуваннях, розгляду в контексті вироблених у цей же період у філософії, літературно-поетичній творчості та образотворчому мистецтві концепціями уяви. Виокремлено функції уяви та фантазії з філософських праць межі XVІІІ-XІX століть, літературно-поетичної творчості англійських романтиків і взірців образотворчого мистецтва доби, що вивчається, із метою виявлення специфіки їх утілення в музичному мистецтві віденського класицизму.

Фортепіанні фантазії віденських класиків розглянуто в контексті філософсько-художніх концепцій уяви епохи. Інтонаційно-драматургічний, семантичний аналіз, оперування філософсько-художніми функціями уяви та фантазії дали можливість сконструювати модель класицистичної фортепіанної фантазії в її історичному розвитку.

Вперше у вітчизняному музикознавстві проаналізовано та введено в науково-дослідний обіг фортепіанні фантазії Й. Гайдна і І.Н. Гуммеля, а також чотириручні клавірні фантазії В.А. Моцарта. Окрім встановлення зв'язку фантазій віденських класиків із трактуванням жанру на попередніх етапах розвитку музичного мистецтва, виявлено й прозріння композиторів у майбутнє.

Ключові слова: фантазія, фортепіанна фантазія, уява, функція, жанр, віденський класицизм.

Аннотация

Погода Е.В. Фортепианные фантазии венских классиков в контексте философско-художественных концепций воображения рубежа XVIII-XIX веков. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения - специальность 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Харьковский государственный университет искусств им. И.П. Котляревского. - Харьков, 2009.

Избранная для анализа историческая эпоха развития фантазии, определенный инструментальный «срез» содержат круг исследовательских проблем, связанных с необходимостью установления исторической спецификации жанра, обнаружения различий в индивидуально-стилевых трактовках, так и его рассмотрения в контексте выработанных в это же время в философии, литературно-поэтическом творчестве и изобразительном искусстве концепциями воображения.

Выведены функции воображения и фантазии из философских работ немецкого идеализма, литературно-поэтического творчества английских романтиков и образцов изобразительного искусства (гносеологическая, синтезирующая, трансцендентализирующая, медиативная, креативная, регулирующая, иллюзорная, ассоциативная, созерцательная, изобразительная, преобразующая, разделительная, инвенционная, деятельная, игровая, сновидческая) с целью выявления специфики их воплощения в музыкальном искусстве венского классицизма.

Феномен воображения как свойство человеческого духа, мышления, выражения эмоций возникает ранее своего жанрового оформления в музыке. Поэтому фантазия как музыкальный жанр наследует тот спектр значений, что был выработан в течение всей истории его внемузыкального развития. Фортепианные фантазии венских классиков рассмотрены в контексте философско-художественных концепций воображения эпохи. Философским концепциям и музыкальным образцам фантазии свойственны синхронные процессы оформления: зарождение кантианской трактовки воображения совпадает с музыкальными воплощениями фантазии в творчестве В.А. Моцарта и Й. Гайдна, философские разработки Ф. Шеллинга и Ф. Шлегеля - с гуммелевскими и бетховенскими образцами жанра. Положения концепций воображения, разрабатываемые в философских трудах И. Канта, Ф. Шеллинга и Ф. Шлегеля, обрели своеобразное художественное преломление в музыке венских классиков, что свидетельствует о единстве философского и художественного понимания фантазии на рубеже XVIII-XIX столетий.

Интонационно-драматургический и семантический анализ, оперирование сквозными философско-художественными функциями воображения и фантазии позволили сконструировать модель классицистической фортепианной фантазии в ее историческом развитии. Осуществлена типология фортепианных фантазий в творчестве В.А. Моцарта, Й. Гайдна, И.Н. Гуммеля и Л. Бетховена (ее типы - фантазия как созерцание, фантазия как сновидение, фантазия как игра). Впервые в отечественном музыковедении проанализированы и введены в научно-исследовательский оборот фортепианные фантазии Й. Гайдна и И.Н. Гуммеля, четырехручные клавирные фантазии В.А. Моцарта.

Фортепианная фантазия в искусстве В.А. Моцарта, Й. Гайдна, И.Н. Гуммеля и Л. Бетховена содержит целый спектр художественных открытий, послуживших основой предвосхищения принципов романтического искусства, касающихся трактовки изучаемого жанра. Обнаруженные в образцах классицистической фортепианной фантазии устремленность к бесконечному, конфликт между мечтой и действительностью, поиск идеала, его обнаружение и невозможность воссоединения с ним свидетельствует о формировании преромантической трактовки жанра. Картина мира, отображенная в классицистической фортепианной фантазии, предстает как опережающее отражение черт романтического мышления.

Ключевые слова: фантазия, фортепианная фантазия, воображение, функция, жанр, венский классицизм.

Annotation

Pogoda O.V. Fantasies for Pianoforte by Viennese classics in Context of Philosophical-artistic Imagination Concept at the Border of the XVIII th - XIX th centuries. - Manuscript.

Thesis submitted in fulfillment of the requirements for the degree of Candidate of Arts - speciality 17.00.03 - Musical Art. - Kharkiv State University of Arts named after I.P. Kotlyarevsky. - Kharkiv, 2009.

The historical epoch of the genre development chosen for the analysis contains a number of research problems connected with necessity of the genre historical specification determination, detection of individual style interpretation distinctions. The research also considers genre in a context of imagination concepts relative to those developed at that time in philosophy, literary-poetical creations and fine arts. Inferred on the basis are imagination and fantasies functions of philosophical concepts at the border of the XVIII th-XIX th centuries, of the English romantics' literary-poetic creative work as well as samples of fine arts. It is done with the purpose of their specific character embodied defining in the music art of the Viennese classicism.

Fantasies for pianoforte by Viennese classics are considered in a context of philosophical-artistic imagination concept of that epoch. The intonation-dramaturgic, the semantic analysis, usage of through functions of imagination and fantasies made it possible to design an model of classicistical fantasies for piano in its historical development. For the first time in the national musicology this work analyses and makes the subject of scientific research Fantasies for piano by J. Haydn and J.N. Hummel, as well as four-manual Fantasies for piano by V.A. Mozart. Not only is discovered relationship of the Fantasies for piano by Viennese classics with interpretation of the genre at a previous stage but also revealed is composers' insight into the future.

Key words: fantasies, Fantasies for piano, imagination, function, genre, the Viennese classicism.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Фантазія - філософська категорія й жанрова константа, що охоплює такі види мистецтва, як музика, поезія, література, живопис, архітектура, тобто універсально поєднує всі сторони філософсько-художньої творчості. Вона є невід'ємним компонентом історичного процесу розвитку мистецтва, проявом творчого потенціалу митця. Сформувавшись як музичний жанр у XVІ столітті, фантазія зберегла своє значення й донині. Розмаїття форм, типів змісту, вироблених нею в процесі історичного розвитку, взаємодіяли з комплексом стійких рис, що зберегли жанр від розпаду. Збагачення фантазії відбувалося не тільки завдяки її внутрішньому розвитку, а й у результаті взаємодії з іншими жанрами (сонатою, капричіо, рондо, симфонією, варіаціями, концертом), а також із суміжними видами мистецтва та філософією.

На сьогодні дослідниками накопичений достатній матеріал з проблем вивчення жанру фантазії. Однак серед наукових праць відсутній ракурс, присвячений розгляду філософсько-художніх концепцій уяви та їх впливу на розвиток музичного жанру фантазії на межі XVІІІ-XІX століть. Цей ракурс обумовлений тим, що на даному історичному етапі фантазія дістає глибинної розробки як у філософських працях, так і у суміжних видах мистецтва. Це свідчить про універсальну значущість цього явища. Встановлення взаємозв'язків між фантазією як загальною здатністю мислення людства та митецьким жанром виступає актуальним завданням для дослідження епохи.

Відображення широкого філософсько-художнього контексту у фортепіанних фантазіях межі XVІІІ-XІX століть надає можливість виокремлення суттєвих ознак фантазії як музичного жанру. Розгляд фортепіанних фантазій у творчості композиторів віденської класичної школи в контексті з виробленими в цей же період концепціями уяви у сфері філософії, літературно-поетичної творчості й образотворчому мистецтві визначає актуальність дослідження. Обрані для аналізу історична епоха розвитку жанру (кінець XVІІІ початок XІX століття) та певний інструментальний "зріз" ("фортепіанний вимір") містять актуальне для сучасного музикознавства коло дослідницьких проблем. Вони пов'язані із необхідністю визначення історичної специфіки жанру та виявлення розбіжностей у його індивідуально-стильових трактуваннях.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі історії і теорії світової та української культури відповідно до плану науково-дослідної роботи Харківського державного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського. Її проблематика відповідає комплексній темі "Проблеми розвитку музичної культури" 2005-2009 р. (протокол № 5 від 01.12.2005). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Харківського державного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського (протокол № 5 від 01.12.2005), уточнена (протокол № 10 від 28.05.2009).

Мета дослідження полягає в конструюванні моделі жанру класицистичної фортепіанної фантазії.

Реалізації зазначеної мети сприяли такі завдання:

- представити сукупність поглядів філософів, поетів і художників рубежу XVІІІ-XІX століть на уяву та фантазію як певну філософсько-художню єдність та здійснити їх диференціацію;

- розробити низку філософсько-художніх функцій фантазії на підставі вивчення праць І. Канта, Ф. Шеллінга, Ф. Шлегеля, С.Т. Кольриджа та У. Вордсворта, Ч. Лема, Л. Хента, У. Хезлітта та Дж. Кітса, П. Шеллі, Дж. Байрона та В. Скотта, творів Ф. Гойї;

- розглянути фортепіанні фантазії В.А. Моцарта, Й. Гайдна, І.Н. Гуммеля, Л. Бетховена у взаємодії із філософськими, літературно-поетичними й образотворчими тлумаченнями уяви на межі XVІІІ-XІX століть;

- розробити типологію фортепіанних фантазій віденських класиків на підставі відображених у них філософсько-художніх функцій уяви;

- виявити значення фортепіанних фантазій епохи віденського класицизму як своєрідних посередників між добою бароко та романтизмом;

- виявити індивідуальні ознаки трактування жанру фантазії у творчості В.А. Моцарта, Й. Гайдна, І.Н. Гуммеля, Л. Бетховена.

Об'єкт дослідження - жанр фортепіанної фантазії епохи віденського класицизму в контексті філософсько-художніх трактувань уяви.

Предмет дослідження - функції уяви в класицистичних фортепіанних фантазіях межі XVІІІ-XІX століть.

Матеріалом дослідження обрані фантазії для фортепіано В.А. Моцарта (C-dur 394 KV, c-moll 396 KV, d-moll 397 KV, c-moll 475 KV, f-moll 594 KV, f-moll 608 KV), Й. Гайдна (C-dur), І.Н. Гуммеля (Es-dur ор. 18, Е-dur ор. 19), Л. Бетховена (Сонати "quasі una Fantasіa" ор. 27 № 1 й № 2, ор. 77, Фантазія для фортепіано, оркестру та хору ор. 80).

Методологія дослідження базується на застосуванні наступних підходів до аналізованого матеріалу:

- онтологічний аналіз, до застосування якого при вивченні фантазії мотивує В.В. Медушевський, припускає дослідження музичного твору "з позиції духовного пізнання" та передбачає "універсальний методологічний підхід" (Л.А. Зайцева) до аналізу феноменів музичної культури (твір, жанр) - виконує узагальнювальну функцію щодо інших наукових підходів;

- принцип історизму необхідний для виявлення специфіки історико-художньої взаємодії, властивої аналізованим взірцям жанру, їх розгляду в аспекті історичної наступності й загальних ознак романтичного мистецтва, а також з'ясування їх значення в контексті музичного мистецтва епохи, творчості В.А. Моцарта і Й. Гайдна, І.Н. Гуммеля й Л. Бетховена в цілому;

- історико-контекстуальний підхід до досліджуваного жанру обумовлений необхідністю виявлення специфіки класицистичної фортепіанної фантазії, що полягає в синтезі екстрамузичних (таких, що охоплюють філософію й суміжні види мистецтва) та інтромузичних (від XVІ до XІX століть) концепцій;

- порівняльний аналіз дає можливість співставити типологічно близькі художні явища в межах одного та різних видах мистецтва, а також виявити загальне й відмінне в трактуваннях фантазії у фортепіанній творчості В.А. Моцарта, Й. Гайдна, І.Н. Гуммеля, Л. Бетховена;

- термінологічний підхід дає можливість задіяти науково-філософську термінологію до вивчення обраних творів, вироблену впродовж певного історичного періоду;

- жанрово-стильовий аналіз дає підстави розглянути фантазію в системі музичних жанрів, творчої спадщини та принципів музичного мислення композиторів віденської класичної школи;

- інтонаційно-драматургічний аналіз націлений на осягнення музичного змісту матеріалу дослідження;

- семантичний аналіз надає можливість розкрити сутність змістово-значеннєвих основ аналізованих творів.

Теоретичною базою дисертації стали праці з проблем розвитку досліджуваного жанру (І.Р. Палажченко, Вл. Протопопов, В.В. Медушевський, Т.С. Кюрегян, P. Schleunіng, M. Zachary de Grace), наукові розробки, що стосуються осмислення фантазії певної історичної епохи та призначені для одного інструмента (К.В. Штрифанова, G. Fydrіch), вивчення специфіки трактування жанру фантазії той чи іншої історичної епохи (В.О. Берков, Л. Мазель, О.Г. Рощенко, К.В. Штрифанова, S. Schulze), розгляду в контексті творчих пошуків композитора (Г.В. Краукліс, Д.В. Житомирський, Г. Мікшеєва). Низка наукових досліджень присвячена вивченню уяви та фантазії у німецькій класичній філософії (В. Асмус, В. Біблер, Ю. Бородай, Р. Габітова, А. Гулига, Т. Длугач, О. Кравченко, В. Кузнєцов, Т. Ойзерман, Л. Суслова, А. Wіnterbourne), суміжних видах мистецтва межі XVІІІ-XІX століть (Г. Анікін, Н. Д'яконова, А. Єлістратова, R. Johnston Kenneth, J.A. Rіchards, E.J. Trelawny, С. Амон, Ю. Колпинський, А. Матвєєв, О. Никитюк, В. Прокоф'єв, А. Сидоров, Г. Ул'янов, N. Glendіnnіng, Dr. Mіroslav Mіcko, V. Holland, F. Klіngender, Ю. Герчук).

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше:

- виокремлено функції уяви та фантазії з філософських концепцій (І. Канта, Ф. Шеллінга та Ф. Шлегеля), літературно-поетичної творчості англійських романтиків (С.Т. Кольриджа й У. Вордсворта, Ч. Лема, Л. Хента, У. Хезлітта й Дж. Кітса, П. Шеллі, Дж. Байрона, В. Скотта) і взірців образотворчого мистецтва (Дж. Каналетто, Ю. Робера, Дж. Піранезі, Ф. Гойї) з метою виявлення специфіки їх утілення в музичному мистецтві віденського класицизму;

- фортепіанні фантазії віденських класиків розглянуто в контексті філософсько-художніх концепцій уяви епохи;

- уперше у вітчизняному музикознавстві проаналізовано та введено в науково-дослідний обіг фортепіанні фантазії Й. Гайдна (C-dur) й І.Н. Гуммеля (Е-dur), а також чотириручні клавірні фантазії В.А. Моцарта;

- виявлено прозріння композиторів у майбутнє, що дало можливість трактувати фантазії В.А. Моцарта, Й. Гайдна, І.Н. Гуммеля й Л. Бетховена як преромантичне тлумачення жанру;

- виявлено процес передбачення "синтезу мистецтв" як методу романтизму, виражений у взаємодії філософсько-художніх концепцій уяви в аспекті трактувань їх функцій та жанру класицистичної фортепіанної фантазії;

- здійснено типологію фортепіанних фантазій композиторів віденської класичної школи (фантазія як споглядання, фантазія як сновидіння, фантазія як гра).

Практичне значення дисертації. Результати наукової праці можна використовувати при вивченні навчальних курсів "Історія світової музичної культури", "Аналіз музичних творів", "Історія фортепіанного виконавства", а також застосовувати в класі спеціального фортепіано середніх та вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи систематично обговорювалися на спільних засіданнях кафедр інтерпретології та аналізу музики, гармонії та поліфонії, історії і теорії світової та української культури ХДУМ ім. І.П. Котляревського. Результати дисертаційного дослідження були викладені на Міжнародних, Всеукраїнських і місцевих конференціях: "Актуальні проблеми музичного та театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка, виконавство" (Харків, 2004); "Музичне мистецтво України в дослідженнях молодих мистецтвознавців" (Харків, 2005); "Динаміка музичного смислоутворення" (Київ, 2005); Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 250-річчю від дня народження В.А. Моцарта (Харків, 2006); "Актуальні проблеми музичного та театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка, виконавство" (Харків, 2007); "Актуальні проблеми музичного та театрального мистецтва" (Харків, 2009); "Австрійська музична культура на перехресті епох і традицій" (Харків, 2009).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано чотири статті в спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, та тези доповідей трьох наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі Вступу, трьох Розділів, Висновків, трьох Додатків, Списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 203 сторінки: основний текст - 166 сторінок, Список використаних джерел - 226 позицій (з них 41 - іноземною мовою).

2. Основний зміст дослідження

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, наукова новизна, практичне значення; визначено об'єкт, предмет і матеріал дослідження, сформульовано його мету й завдання; означено методологічну базу. Розділ 1. "Сучасні дослідницькі підходи до вивчення фантазії та філософсько-художні концепції уяви на межі XVІІІ-XІX століть" присвячений огляду музикознавчої літератури з проблем жанру фантазії, філософських праць представників німецького ідеалізму, літературно-поетичної творчості англійських романтиків, розгляду фантазійних взірців в образотворчому мистецтві. У підрозділі 1.1 "Наукові підходи до трактування фантазії у філософії та мистецтвознавстві XX-XXI століть " аналізується стан проблеми розуміння фантазії у музикознавстві, філософії та суміжних видах мистецтва. Вагоме значення фантазії в історії художньої культури обумовлює неминущу актуальність дослідження цього жанру як історично мінливого феномена. Історичний огляд трактувань фантазії містять праці В.В. Медушевського, Т.С. Кюрегян, P. Schleunіng. Фантазія, відповідно до давньогрецької концепції, означає "зовнішній вигляд" і походить від цбйхп - "показувати".

В епоху Високого Відродження виникає розуміння фантазії, якій властива здатність зв'язування й роз'єднання образів. Комбінування вже відомих елементів сприяє відкриттю невідомих до цього змістів, що стоять за їх складниками. Тут взаємодіють такі грані фантазії, як винахід і відкриття. Розглядаються праці Вл. Протопопова та К.В. Штрифанової, присвячені проблемі зародження та становлення музичного жанру фантазії у XVІ столітті, де вона виявляється у взаємодії множинного й унікального. В епоху бароко поряд із церковним і канонічним існував "stіlo phantastіcus" (М. Лобанова). Інструментальна фантазія XVІІ-XVІІІ в аспекті генезису та шляхів її розвитку розглядається у дисертації І.Р. Палажченко. Питання стилю та структури фантазії початку XІX століття висвітлюється у роботі M. Zachary de Grace.

Своєрідність класицистичної фантазії полягає в синтезованому поданні різних історико-художніх трактувань фантазії, починаючи від античності й закінчуючи прозріннями в сферу романтизму. Окрім позамузичних тлумачень, джерелом яких є, перш за все, антична культура, класицистична фантазія успадковує першу суто музичну корінну властивість жанру, що сформувалася в XVІ столітті - множинність, актуальну і для епохи Нового часу, що виражається в недублюванні фантазійних концепцій у композиторів віденської класичної школи. У класицистичній фантазії збережені й риси "stіlo phantastіcus" - інструментальна природа, вища свобода у виборі методів творення, незалежність від хоральних мелодій, високий рівень професійної майстерності. Стан проблеми трактування фантазії у сучасному музикознавстві визначається у декількох напрямах. Крізь призму індивідуального стилю композитора фантазія вивчається у працях Г.В. Краукліса, Д.В. Житомирського, Г. Мікшеєвої. Виявленню своєрідних рис фантазії той чи іншої історичної епохи присвячені дослідження В.О. Беркова, Л. Мазеля, О.Г. Рощенко, К.В. Штрифанової, S. Schulze.

У вітчизняному музикознавстві фортепіанні фантазії епохи віденського класицизму не розглядалися як самостійна наукова проблема, однак низка наукових праць містить матеріал оглядового характеру (Г. Аберт, Г. Чичерін, А. Ейнштейн, М.С. Чернявська, А. Альшванг, Б. Асаф'єв, А. Гольденвейзер Ю. Кремльов, Л. Решетніков, Р. Роллан та ін.). Аналізу фортепіанних фантазій в аспекті виконавської практики присвячені роботи В.П. Боровського, А. Гольденвейзера, Т.Б. Вєркіної, М.С. Чернявської.

Розв'язанню проблеми філософського трактування уяви слугують у дисертації, перш за все, оригінальні праці І. Канта, Ф. Шеллінга та Ф. Шлегеля, а також наукові розробки, присвячені німецькій класичній філософії в цілому (Р. Габітова, А. Гулига, В. Кузнєцов), розгляду співвідношення творчої уяви, розуму та почуття (Ю. Бородай, О. Кравченко, Д.І. Говорун), дослідження філософської спадщини І. Канта, Ф. Шеллінга та Ф. Шлегеля (В. Асмус, Т. Длугач, Т. Ойзерман, Л. Суслова, Ю. Попов, А. Wіnterbourne). Тлумачення уяви і фантазії у літературно-поетичній творчості англійських романтиків містять праці Н. Д'яконової, А. Єлістратової, R. Johnston Kenneth, J.A. Rіchards, E.J. Trelawny. Особливості трактування фантазії в образотворчому мистецтві розкриваються у дослідженнях С. Амон, Ю. Колпинського, А. Матвєєва, О. Никитюка, В. Прокоф'єва, А. Сидорова, Г. Ул'янова, N. Glendіnnіng, Dr. Mіroslav Mіcko, V. Holland, F. Klіngender, Ю. Герчука.

Підрозділ 1.2 "Філософська розробка уяви у німецькому ідеалізмі" базується на розборі філософських праць І. Канта, Ф. Шеллінга та Ф. Шлегеля. У пункті 1.2.1 "Трактування уяви у філософській спадщині І. Канта" розглянуті та проаналізовані концепції уяви, розроблені німецьким філософом упродовж 1781-1798 років, серед яких тлумачення уяви та фантазії як гри, як споглядання, як сновидіння. Визначаються функції уяви у працях І. Канта: гносеологічна, синтезувальна, трансцендентальна, медіативна, креативна, регулювальна, ілюзорна, асоціативна, споглядальна. Зазначені функції та трактування властиві, за І. Кантом, й фантазії, оскільки остання є вищим рівнем виявлення здатності уяви, узагальнюючи всі її якості. Суть уяви, за І. Кантом, полягає в оригінальності й індивідуалізації. Саме ці якості сприяли виходу за межі вироблених у віденському класицизмі канонів, відходу від типізації (хоча саме з типізацією пов'язана, зазвичай, діяльність композиторів віденської класичної школи).

У пункті 1.2.2 "Уява і фантазія в працях трансцендентальних філософів" розглянуті концепції уяви та фантазії в роботах Ф. Шеллінга "Філософські листи про догматизм і критицизм" (1795), "Система трансцендентального ідеалізму" (1800), "Філософія мистецтва" (1802-1805) і Ф. Шлегеля "Розвиток філософії у дванадцятьох книгах" (1799-1800). Більшість функцій уяви та фантазії (синтезувальна, медіативна, споглядальна, ігрова), визначені І. Кантом і виокремлені в результаті вивчення й аналізу його праць, у розробці Ф. Шеллінга номінативно зберігаються, однак їх зміст зазнає метаморфоз. У концепції Ф. Шеллінга заглиблюються розбіжності між уявою та фантазією.

Гносеологічна функція фантазії співвідноситься зі здатністю уяви, завдяки чому реалізується креативна функція. Взаємодія зазначених функцій зумовлює виникнення трансцендентальної функції фантазії. Креативна функція уяви позначається в мистецтві створенням схеми, вона є джерелом для написання художнього твору та зумовлює виникнення зображувальної функції, яка пов'язана з зовнішнім спогляданням творів мистецтва. У результаті аналізу праць Ф. Шеллінга виявлена розподілювальна функція фантазії, що призначена для диференціації між реальним та ідеальним світом. У розробках Ф. Шлегеля усталені функції уяви та фантазії зберегли своє значення та розширили змістовний спектр. Окрім цього, виведено ще дві - інвенційна та діяльнісна. Спільним у концепціях Ф. Шеллінга та Ф. Шлегеля є підкреслення вищості фантазії над уявою. За думкою трансцендентальних філософів, при написанні художнього твору як такого діє той же "набір" принципів, що й при створенні фантазії: творча свобода набуває значення організаційного начала, що сприяє оформленню чіткої композиції й поєднується зі творчою свободою й іnventіo. Отже, для філософії ідеалізму властиве ототожнення творчості як такої з фантазією.

У підрозділі 1.3. "Концепції фантазії та уяви в літературно-поетичній спадщині англійських романтиків" узагальнені погляди представників поезії та теорії літератури англійського романтизму. У пункті 1.3.1 "Трактування фантазії та уяви в розробках «лейкістів»" представлені погляди С.Т. Кольриджа й У. Вордсворта, що стосуються розуміння та тлумачення уяви та фантазії. Визначається відношення "лейкістів" до поетичної уяви як до божественного одкровення. У пункті 1.3.2 "Концепції уяви та фантазії в представленнях «лондонських романтиків», П. Шеллі, Дж. Байрона та В. Скотта" вказано, що уява здатна відкрити красу реального світу, однак їй протиставляється дійсність. За П. Шеллі, уява здатна виявити "інтелектуальну красу", що впливає на свідомість людей. Дж. Байрон, як і В. Скотт, відкидали провідну роль уяви у творчості.

Центральне місце в концепціях уяви та фантазії "лондонських романтиків" належить асоціативній та креативній функціям, а головним завданням стає створення нового й досягнення краси та істини. Креативна функція уяви та фантазії, якій в розробках німецьких філософів відведено досить вузький спектр дій (спрямована на створення пластичного образу або на реалізацію пізнаного в новий об'єкт), у концепціях "лондонських романтиків" стає способом створення нового світу, нової реальності, яка, як і в "лейкістів", полягає в красі та істині. Синтезувальна й медитативна функції фантазії в концепціях англійських романтиків, як і у філософських трактуваннях, пов'язані з безліччю варіантів реалізації. Гносеологічна функція зберігає свою значущість.

Підрозділ 1.4 "Уява та фантазія в образотворчому мистецтві" містить огляд фантазійних концепцій Дж. Каналетто, Ю. Робера, Дж. Піранезі, Ф. Гойї. У пункті 1.4.1 "«Уявлювана архітектура» як метод створення фантазійного задуму в живописі" зазначено наявність такого протиріччя у творчості архітекторів XVІІІ століття, як обмеженість в можливостях втілення надто сміливих задумів, що призводило до змушеного відтворення ілюзорної реальності. Мистецтво архітектури того часу прагнуло до організації й підпорядкування нескінченного й неозорого простору, зображенню ансамблів не в цілому обсязі, а по деталях та фрагментах, всупереч композиційному мисленню XVІІІ століття. Споглядання архітектурних руїн як ознак майже втраченого минулого, поєднуючись у єдину художню композицію у фантастичних пейзажах Дж. Каналетто та у картинах Ю. Робера, дозволяє реципієнту фантазувати, відтворювати на підставі залучення уяви цілісний вигляд того, що подане як розрізнене. В офортах Дж. Піранезі архітектурна фантастика руїн та грандіозність природних просторів неухильно спрямовується до нескінченності. Відтворення реальних архітектурних руїн у живопису, що звільнилися від усякої обов'язкової утилітарної призначенності, від функціонального значення, виявилися проявом "чистого мистецтва", близького до гри виразних форм в уяві.

У пункті 1.4.2 "Трагічні фантазії Ф. Гойї" розглянуто серію офортів "Капричос" (1798 р.), виявлено особливості втілення уяви та її роль у мистецтві іспанського художника, який за допомогою фантастичних образів "Капричос", прагнув розбудити Розум людей, показати шлях до істини. У мистецтві Ф. Гойї на першому плані - гносеологічна функція фантазії, що сприяє усвідомленню істинної дійсності. Розум у Ф. Гойї пов'язаний із регулювальною функцією уяви, без якої гра фантазії призводила б ні до пізнання істинної дійсності, а до втілення ще більш божевільного світу. У твореннях фантазії, утілених в "Капричос", відображено історичний досвід людства, поданий в прихованій формі. Фантазія виконує трансцендентальну функцію, адже дає можливість людській свідомості вийти за можливі рамки, наближаючись до мети - усвідомленню "ідеального". Фантазія у Ф. Гойї служить вираженню обурення й осуду, тяжіючи до гротеску.

Розділ 2. "Особливості відображення філософсько-художніх концепцій уяви у фортепіанних фантазіях кінця XVІІІ століття" присвячений аналізу фортепіанних фантазій В.А. Моцарта (C-dur 394 KV, c-moll 396 KV, d-moll 397 KV, c-moll 475 KV, f-moll 594 KV, f-moll 608 KV) і Й. Гайдна (C-dur). Підрозділ 2.1 "Фортепіанні фантазії В.А. Моцарта: різноманіття в єдності" базується на розгляді фантазій для фортепіано C-dur (394 KV), c-moll (396 KV), d-moll (397 KV), c-moll (475 KV).

На початку 80-х років XVIII століття В.А. Моцарт, виходячи за межі переваги мажорних тональностей у фортепіанній музиці концертного характеру (до якої, здебільшого, належить і фантазія), звертається до мінорної сфери. Жанр фантазії став для В.А. Моцарта свого роду творчою лабораторією в процесі освоєння драматичної образності. Композитор тяжів до патетичної концепції аналізованого жанру. Єдина мажорна фантазія (394 KV) В.А. Моцарта є спадкоємицею барокового етапу в трактуванні жанру та поєднує два барокових трактування: від І.С. Баха "сонячний юнак" успадкував тип співвідношення вільної першої та заданої другої частин поліфонічного диптиха, від Ф.Е. Баха - принципи об'єднання розділів, що відтворювали риси різних жанрів (речитативу, прелюдії, аріозо), масштабного зменшення та кількісного зростання контрастних епізодів, часткової відмови від тактового розподілу, уведення фермат, зміни темпів, запровадження прийому раптового паузування. Наступні фантазії В.А. Моцарта являють собою розвиток розробки жанру, запропонованої Ф.Е. Бахом. Одначе кожну з них відрізняє індивідуалізоване художнє рішення функції споглядання. Зокрема, об'єктом споглядання фантазії c-moll (396 KV) є макрокосм; фантазія d-moll (397 KV) утілює колізії внутрішнього споглядання, що виникають унаслідок вторгнення фатального начала в ідеальний світ героя. У фортепіанних фантазіях В.А. Моцарта відбувається процес поглиблення та розширення ліричної й драматичної сфер образності, яким надавав перевагу Ф.Е. Бах. Динаміка розвитку художнього світу, відтвореного у фантазіях В.А. Моцарта, полягає в поступовому загостренні контрастів, зростанні напруженості образних зіставлень.

Матеріалом дослідження підрозділу 2.2 "Чотириручні фантазії на ідею «BACH»" є чотириручні клавірні фантазії В.А. Моцарта - авторські перекладення Adagіo та Allegro для механічного органа f-moll (594 KV) і фантазія для механічного органа f-moll (608 KV). Ці твори виконують завершальну функцію, оскільки стали заключними взірцями в галузі розробки композитором жанру фантазії, підсумковими у сфері моцартівського поліфонічного стилю, а їх перекладення стали останніми зразками чотириручних творів у доробку В.А. Моцарта. "Бахівський комплекс" стає тим підґрунтям, на якому віденський геній зрощує власні фантазійні концепції у творах 1790-1791 років. Перша з моцартівських чотириручних клавірних фантазій залучає бахівські символи та образи, друга містить "фуговий елемент", демонструючи експансію фантазії на фугу. Предметом моцартівського споглядання та гри стає не тільки бахівська фантазія як ціле, а й пов'язані з нею елементи. Надалі принцип експансії жанрових ознак фантазії на фугу успадкований романтиками (О.Г. Рощенко).

Фортепіанні фантазії В.А. Моцарта відображають функції фантазії, виокремлені з філософсько-художніх концепцій уяви: гносеологічну; сновидінь, що взаємодіє з ілюзорною; асоціативну, креативну та інвенційну, що властиві не тільки аналізованому жанру, а й музиці у цілому; перетворювальну та ігрову функції, які виявляють себе в принципі метаморфозування законів часу та простору, що віднаходить висвітлення у формоутворенні, невід'ємному від фрагментарної драматургії; багатогранно представлені медіативна, синтезувальна та споглядальна функції. Моцартівським зразкам аналізованого жанру властиве трактування фантазії як сновидіння, у якому виявляється комплекс ознак драматургії сновидінь (концепція О.Г. Рощенко), властивий добі романтизму. Це дає підстави трактувати фортепіанні фантазії В.А. Моцарта як взірці преромантизму.

Фортепіанні фантазії В.А. Моцарта співвідносяться з визначенням фантазії як споглядання. Здійснений аналіз дозволив зробити висновок про розмаїтість засобів втілення споглядальної функції фантазії: споглядання-сумнів, споглядання-дієвість, споглядання-радість, споглядання-томління, споглядання реального й духовного світів, трагічне споглядання. Залежно від видів споглядання, присутніх у фантазії, змінюється не стільки його предмет, скільки ставлення героя до нього: предметом моцартівських фантазійних споглядань є макрокосм і людина, яка шукає своє місце в ньому. Специфічна взаємодія трактування фантазії як сновидіння та споглядання: за цих умов предметом споглядання є сновидіння. У трактуванні фантазії як сновидіння споглядання набуває особливого характеру: замість традиційної для цього стану безперервності, визначальною стає фрагментарність.

У результаті аналізу фортепіанних фантазій у творчості В.А. Моцарта виявлено такі типи фантазії: фантазія як споглядання (C-dur 394 KV, c-moll 396 KV, c-moll 475 KV), фантазія як сновидіння (d-moll 397 KV), фантазія як гра (f-moll 608 KV). Таким чином, деякі положення концепцій уяви та фантазії, які розроблялися в працях німецьких філософів і літературно-поетичній творчості англійських романтиків, знайшли відображення в музиці В.А. Моцарта, що свідчить про певну єдність філософсько-художнього розуміння фантазії епохи преромантизму.

У підрозділі 2.3 "Фортепіанна фантазія Й. Гайдна: у пошуках утраченого ідеалу" єдиний твір композитора в досліджуваному жанрі (C-dur - 1789 р.) представлено з погляду прозріння відкриттів прийдешнього романтичного століття, на підставі чого він трактований як взірець преромантизму в музиці. Фантазія Й. Гайдна, вирішена як цикл варіацій на оригінальну тему, своєрідно передбачає романтичний еталон трактування жанру. Кожен етап фантазійно-варіаційного розвитку, у свою чергу, можливо трактувати як міні-варіаційний цикл. Провідним принципом організації художнього цілого є циклічність, що виражається на різних рівнях композиторського задуму. У гайднівській фантазії частина подібна до цілого, однак при цьому кожний із циклів є варіативним стосовно іншого. У підсумку виникає цикл фантазій в одній фантазії, що становить суть романтичного трактування даного жанру (концепція О.Г. Рощенко). Один із найважливіших критеріїв класицизму є прагнення його представників до створення гармонійної, замкненої форми. Проте у фантазії Й. Гайдна композиторське завдання полягає в подоланні гармонійної форми, створенні дисгармонійної концепції Всесвіту. Перший виклад теми репрезентує образ того ідеалу - класично чіткого, якого в майбутньому будуть шукати романтики. У процесі розгортання гайднівської фантазії цей ідеал багаторазово метаморфізує, внаслідок чого втрачає свою ідеальну природу, стає невідновним.

Наявність таких видових ознак у трактуванні фантазії, як безперервне перетворення музичного матеріалу, що призводить до низки метаморфоз вихідного тематизму, його гармонійного рішення та формальної структури, що спостерігається в принципі відчуження від вихідної ідеальної моделі, "сюжетного" плану, дає підстави віднести твір Й. Гайдна до типу фантазії-гри.

У Розділі 3. "«Синтез минулого й майбутнього» у фортепіанних фантазіях початку XІX століття" проаналізовано фортепіанні фантазії І.Н. Гуммеля (Es-dur ор. 18, Е-dur ор. 19) та Л. Бетховена (Сонати "quasі una Fantasіa" ор. 27 № 1 та № 2, фантазія для фортепіано, оркестру та хору ор. 80, фантазія для фортепіано ор. 77). У підрозділі 3.1 "Фортепіанні фантазії І.Н. Гуммеля в аспекті жанрово-стильових взаємодій" розглядаються взірці досліджуваного жанру як втілення різних типів трактувань жанру - фантазії на оригінальний матеріал і на запозичені теми. Багатозначний зміст фантазій І.Н. Гуммеля знаходить відображення в неоднозначному трактуванні форми, але при цьому незмінною залишається така риса жанру класицистичної фантазії, як притаманна йому циклічність. Жанрово-стильовий синтез, здійснений І.Н. Гуммелем у фортепіанній фантазії, полягає в тлумачення жанру як певного умовного центру, від якого променеподібно розходяться зв'язки з минулим (бароковим трактуванням фантазії та взірцями досліджуваного жанру в спадщині В.А. Моцарта), сучасністю (Л. Бетховен), і з майбутнім (передбачення творів Ф. Шуберта, Р. Шумана, Ф. Шопена).

У підрозділі 3.2 "Фортепіанна фантазія як жанрова константа у творчості Л. Бетховена" визначено, що еволюція трактування досліджуваного жанру у бетховенських творах полягає в первісному епізодичному синтезі фантазії та сонати (наявність фантазії як додаткового жанрового імені), в подальшому набуванні самостійності в утіленні жанру. Пункт 3.2.1 "На підступах до зрілого стилю" представлений розглядом сонат "quasі una Fantasіa" ор. 27 № 1 та № 2. Розмаїтість задуму кожної частини сонати "quasі una Fantasіa" ор. 27 № 1 поєднується з наявністю певної загальної жанрової моделі, за якою відбувається розвиток твору. Вияв фантазійного начала в кожній із частин поступово підсилюється до її завершення. Метод гри реалізований на рівні структурної організації: здійснюється динаміка переходу від чіткої регламентації на початку частини до більш вільного, імпровізаційного викладу матеріалу, що тяжіє до створення розімкненої форми. Ідея оформлення фантазії як фантазійного циклу в сонаті Л. Бетховена простежується як на рівні кожної частини, так і всього художнього цілого. У сонаті "quasі una Fantasіa" ор. 27 № 2 під впливом фантазії відбувається зникнення деяких рис сонатності: відсутні паузи між частинами (принцип циклічності, що поєднує фантазію й сонату); зміна логіки побудови сонатного циклу; немає мотивної розробки; наявні розмаїтість тематизму та велика кількість змін темпів.

У пункті 3.2.2 "Підсумки центрального періоду" проаналізовано фантазію для фортепіано з хором та оркестром ор. 80 та фортепіанну фантазію ор. 77. У фантазії для фортепіано з хором та оркестром ор. 80 (1808 р.) Л. Бетховен утілює грандіозність задуму в монументальному за масштабами та змістом взірці жанру. Твір є провісником симфонічних фантазій епохи романтизму. Створення фортепіанної фантазії ор. 77 (1809 р.) пов'язане з близькістю до типу трактування жанру, виробленого у творчості В.А. Моцарта та І.Н. Гуммеля. У останньому підсумковому взірці розробки жанру у творчості Л. Бетховена, представленому в "чистому виді", узагальнено сформовані традиції й, водночас, намічено шляхи прозріння композитора в майбутнє.

У фортепіанних фантазіях Л. Бетховена знайшли відображення інвенційна та креативна функції уяви, втілилися медіативна, ігрова, синтезувальна та споглядальна функції фантазії, а також частково реалізовані діяльнісна та функція сновидінь. Показовим є втілення медіативної функції уяви у фантазії для фортепіано з хором та оркестром ор. 80, що виявляється у зв'язку з божественним началом. Тут предметом споглядання для Л. Бетховена стає не людина, яка шукає свого місця у світобудові, не індивідуальне (як у трактуваннях В.А. Моцарта), а макрокосм - всесвітнє поєднання людства, загальна радість та єдність. Фантазія для Л. Бетховена стає способом здійснення мрії, що полягає в об'єднанні людства завдяки силі мистецтва та божественного блага.

Висновки

На підставі всебічного дослідження філософсько-художніх концепцій уяви на межі XVІІІ-XІX століть та фортепіанних фантазій віденських класиків отримані наступні наукові результати. В результаті аналізу та узагальнення філософсько-художніх концепцій уяви та фантазії І. Канта, Ф. Шеллінга, Ф. Шлегеля, С.Т. Кольриджа та У. Вордсворта, Ч. Лема, Л. Хента, У. Хезлітта та Дж. Кітса, П. Шеллі, Дж. Байрона, В. Скотта, Дж. Каналетто, Ю. Робера, Дж. Піранезі, Ф. Гойї визначаються їх функції: гносеологічна, синтезувальна, трансцендентальна, медіативна, креативна, регулювальна, ілюзорна, асоціативна, споглядальна, образотворча, перетворювальна, розподілювальна, інвенційна, діяльнісна, ігрова, сновидінь. Система значень філософсько-художніх функцій уяви та фантазії полягає, зокрема, у такому: синтезувальна поєднує усі сфери буття; гносеологічна спрямована на пізнання дійсності, зовнішнього і внутрішнього світів, істини та краси; медіативна зв'язує протилежні та суперечливі якості, кінцево-нескінченне.

У трактуваннях фантазії в творах митців-сучасників наявні відмінності та спільність. Зокрема, англійська літературно-поетична концепція уяви, провідною функцією якої є гносеологічна, є способом пізнання істини, завдяки чому перевершує розум, затьмарюючи його; фантазія в мистецтві Ф. Гойї, витісняючи розум, занурюючи його в сон, тотожна божевіллю, породжує трагічний гротеск. У С.Т. Кольриджа та У. Вордсворта фантазія ідеальна, є утіленням істини та краси; у Ф. Гойї вона поєднує полюси, тяжіючи як до прекрасного, так і до жахливого, потворного (естетизація потворного відповідає романтичним пошукам). Як і в англійських романтиків, фантазія в концепціях Ф. Гойї - вираження свободи та волі, що долають заборони й перешкоди. Для віденських класиків фантазія - утілення ідеалу, його пошуку й у цьому їм близька англійська концепція фантазії та уяви; влада розуму - показник актуальності трактування фантазії в її гойєвському вимірі. Положення концепцій уяви, розроблювані у філософських працях І. Канта, Ф. Шеллінга та Ф. Шлегеля віднайшли художнє відображення в музиці віденських класиків, що дає підстави свідчити про єдність філософського та художнього розуміння фантазії на межі XVІІІ-XІX століть. Філософським концепціям і музичним зразкам фантазії властиві синхронні процеси оформлення: зародження кантіанського трактування уяви збігається з музичними втіленнями фантазії у творчості В.А. Моцарта і Й. Гайдна, філософські розробки Ф. Шеллінга - із гуммелівськими та бетховенськими взірцями жанру.

Фантазія у мистецтві віденських класиків містить цілий спектр художніх відкриттів, що слугували основою передбачення принципів романтичного мистецтва у трактуванні жанру фантазії. Виявлені у взірцях класицистичної фортепіанної фантазії спрямованість до нескінченного, конфлікт між мрією та дійсністю, пошук ідеалу, його виявлення та неможливість возз'єднання з ним є підставою для свідчення про формування преромантичного трактування жанру. Картина світу, що віднайшла відбиття в класицистичної фантазії, є випереджальним відображенням романтичного двосвіття. У класицистичній фантазії концентровано представлені всі типи Людини-Душевної на відміну від симфонії або концерту, у яких, згідно з М. Арановським, іпостасі людини диференційовано з'являлися в різних частинах. За умов класицистичної фантазії, у невеликій за масштабом музичній формі, постає образ людини, яка синтезує його різні іпостасі.

Специфіка фантазійного хронотопа у класицистичній фантазії відрізняється наявністю вертикалі горнєго та дольнього. У світську картину світу проникають елементи духовного, релігійного осягнення Простору (його вертикалізація). Категорія Часу у фантазіях віденських класиків зберігає такі ознаки світської картини світу, як "перемикання з одного стану в інший, споконвічне прагнення до зміни через множинність форм самовираження", що спостерігається в такому феномені, як циклічність в одночастинності. Інтонаційно-драматургічний, семантичний аналіз, оперування філософсько-художніми функціями уяви та фантазії дали можливість сконструювати модель класицистичної фортепіанної фантазії в її історичному розвитку: від різномаїття споглядання у В.А. Моцарта через пошук утраченого ідеалу в Й. Гайдна та затвердження гармонійності буття через циклічність в І.Н. Гуммеля до бетховенської утопії, споглядання всесвітнього об'єднання людства, досягнення загальної радості та єдності.

До розробленої у дисертації типології фортепіанних фантазій віденських класиків відносяться фантазія як споглядання, фантазія як сновидіння, фантазія як гра. У творчості В.А. Моцарта і Й. Гайдна фортепіанні фантазії створювалися на оригінальні теми, і тільки у творах І.Н. Гуммеля та Л. Бетховена повертається тип трактування жанру, характерний для фантазії XVІ століття - обробки вокальних і вокально-інструментальних п'єс. Фортепіанні фантазії І.Н. Гуммеля та Л. Бетховена, окрім передбачення трактувань фантазії епохи романтизму, являють собою й узагальнення історії розвитку жанру, успадковуючи не тільки барокові традиції, а й традиції В.А. Моцарта і Й. Гайдна. Жанровий синтез як метод, іманентно властивий жанру фантазії, у фортепіанній творчості віденських класиків віднаходить своєрідне перетворення. Так, деактуалізується ричеркар, тоді як інвенція набуває значення методу створення фантазійної концепції; при цьому риси рондо, концерту, прелюдії, капричіо, сонати, сонатно-симфонічного циклу, варіацій зберігають своє значення.

Феномен уяви як властивість людського духу, мислення, вираження емоцій, виник раніше, ніж одержав жанрове оформлення в музиці. Тому, коли виникає фантазія як музичний жанр, вона успадковує весь той спектр значень, що був вироблений упродовж її позамузичної історії. Музичній фантазії властивий екстрамузичний "шар" при її формуванні та розвитку. У філософсько-художніх концепціях уяви та трактуваннях фантазії в музичних взірцях епохи віденського класицизму наскрізними функціями стають: ігрова, перетворювальна, споглядальна, сновидінь; синтезувальна та медіативна; інвенційна, креативна та асоціативна - іманентно властиві не тільки жанру фантазії, а й музиці в цілому. Менш актуальні, однак частково відображені, - ілюзорна, образотворча, розподілювальна, діяльнісна.

Список праць за темою дисертації

1. Погода О.В. Фортепіанна фантазія Й. Гайдна в контексті філософсько-художніх концепцій уяви кінця ХVІІІ століття / О.В. Погода // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистецтв ім. І.П. Котляревського. - Х., 2005. - Вип. 15. - С. 181-189.

2. Погода О.В. Пути образования смысла в фортепианных фантазиях В.А. Моцарта / О.В. Погода // Науковий вісник: зб. наук. пр. / Нац. муз. акад. України ім. І.П. Чайковського. - К., 2006. - Вип. 59: Смислові засади музичної творчості. - С. 80-87.

3. Погода О.В. Утілення філософсько-поетичних концепцій уяви у фортепіанних фантазіях В.А. Моцарта / О.В. Погода // Культура України: зб. наук. пр. / Харк.д. акад. культ.; від. ред. В.М. Шейко. - Харків, 2007. - Вип. 20: Мистецтвознавство. Філософія. - С. 156-163.

4. Погода О.В. Фортепіанна фантазія у творчості Л. Бетховена (на прикладі сонати №1, ор. 27) / О.В. Погода // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистецтв ім. І.П. Котляревського. - Х., 2007. - Вип. 19. - С. 137-149.

5. Погода О.В. Фортепіанні фантазії В.А. Моцарта: різномаїття у єдності / О.В. Погода // Музичне і театральне мистецтво України в дослідженнях молодих мистецтвознавців : матеріали V Всеукраїнської наук.-тв. конф. студ. та аспірантів, 16-18 березня 2005 року / Харк. держ. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревського: [від. Ред. Г.Я. Ботунова]. - Харків, 2005. - С. 11-12.

6. Погода О.В. Преломление философско-художественных концепций воображения в фортепианных фантазиях В.А. Моцарта / О.В. Погода // Музичний світ В.А. Моцарта: шляхи осягнення: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 250-річчю від дня народження В. А. Моцарта, 8 грудня 2006 року / Харк. дер. акад. культ.; [під заг. ред. О.О. Верби]. - Х.. 2006. - С. 23-25.

7. Погода О.В. Фортепіанні фантазії у творчості І.Н. Гуммеля та їх різновиди / О.В. Погода // Австрійська музична культура на перехресті епох та традіцій: матеріали міжнар. наук.-тв. конф., 26-27 березня 2009 року / Харк. держ. акад. культ.: заг. ред. В.М. Шейко; відп. ред. І.І. Польська. - Харків, 2009. - С. 62-63.

Размещено на Allbest.ru