Танець "модерн" у художній культурі XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

26.00.01 - Теорія й історія культури

Танець "модерн" у художній культурі XX століття

Погребняк Марина Миколаївна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі культурології Київського національного університету культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент, заслужений діяч мистецтв України Касьянова Олена Василівна - Київський національний університет культури і мистецтв, завідувач кафедри бальної хореографії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Афанасьєв Юрій Львович - Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, завідувач кафедри мистецтвознавства та експериментальної діяльності;

кандидат мистецтвознавства, професор Миленька Галина Дмитрівна - Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, проректор з наукової роботи.

Захист відбудеться 5 березня 2009 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 Київського Національного університету культури і мистецтв за адресою: 01131, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського Національного університету культури і мистецтв за адресою: 01131, м. Київ, вул. Щорса, 36.

Автореферат розісланий___5 лютого_____2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.Г. Петрова

1. Загальна характеристика дисертації

танець модерн хореографія художній

Актуальність теми. Сьогодні, на початку третього тисячоліття, коли танець "модерн" нараховує майже сто років свого розвитку, у нашій країні після розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності відбуваються зміни, що сприяють поновленню перерваного вітчизняного культурно-модернізаційного процесу. У результаті виникла ситуація, коли західні зразки мистецтва хореографії ринули у естетичну свідомість українців як "нескінченна різноманітність художніх ідей, стилів, форм". Одержавши у своє розпорядження надбання світової модерної хореографії у "готовому" вигляді, українські хореографи отримали, з одного боку, сприятливу стартову можливість для створення оригінальних форм, а з іншого, - загрозу малохудожнього копіювання. У зв'язку з цим, враховуючи підвищений інтерес українських артистів балету, балетмейстерів, викладачів до танцю "модерн", виникає необхідність теоретичної підтримки митців та навчального процесу. Цим зумовлено посилення інтересу науковців до питань історії та теорії сучасної хореографії взагалі і танцю "модерн" зокрема. Так В.В.Пастух аналізує проблеми генези танцю "модерн" у Східній Галичині 20-30-х рр. XX ст. Проблема синтезу мистецтв та його ролі у розвитку танцю "модерн" аналізується Д.П.Бернадською. Вплив концепцій Ф. Дельсарта та Е.Жака-Далькроза відстежують мистецтвознавці В.В. Виноградов, М.М.Шкарабан. Експерименти К.Я. Голейзовського 20-х років на українській сцені аналізуються на сторінках досліджень Ю.А.Станішевського та П.Н.Білаша. Вивченню "феномена" А. Дункан та проблемам театрального "модерну" присвячена робота К.А.Добротворської. Вплив філософсько-естетичних ідей на формування різноманітних різновидів танцю "модерн" висвітлюються у роботах Кохана Т.Г., Волчукової В.М. Пластичні пошуки кінця XIX - початку XX ст. в сценічній хореографії Європи та Америки обговорювалися Білашем П.Н.; у російському балетному театрі - Дементьєвою Н.Ф., Тейдером В.А., Чепаловим О.І., Соколовим А.А.; в студійній роботі - Пуртовою Т.В., Тейдером В.А., Чепаловим О.І., Уваровою О.Д.. Вплив джазової музики на розвиток футуристичної течії танцю "модерн" досліджений Сафроновим Ф.М..

Разом з тим у науковій літературі відсутнє чітке осмислення та визначення понять "стиль модерн в хореографії", або "танець "модерн". Також не існує одностайної наукової думки щодо сутності, так званого, "постмодерного танцю" як явища хореографічної культури. Все це зумовлює необхідність спеціального дослідження як власне стилю "модерн" у хореографії, так і шляхів його розвитку впродовж XX ст..

Цим і зумовлений вибір теми дослідження: "Танець "модерн" у художній культурі XX ст.".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційне дослідження здійснено в межах науково-дослідницької теми КНУКіМ "Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України” (державний реєстраційний номер 0107Ш09539).

Мета дослідження - виявлення естетико-стильових особливостей стилю "модерн" у хореографії та відтворення еволюції танцю "модерн" у художній культурі ХХст..

Основні завдання дослідження:

- узагальнити літературу з досліджуваної теми;

- уточнити ключові поняття дослідження ("стиль", "художній стиль", "стиль модерн" та ін.);

- з'ясувати культурно-історичні передумови виникнення стилю "модерн" та його екстраполяції в мистецтво хореографії;

- виявити особливості стилю "модерн" у хореографії;

- відстежити еволюцію танцю "модерн" упродовж XX ст. на матеріалах творчості видатних його представників.

Об'єкт дослідження - художня культура XX ст..

Предмет дослідження - танець "модерн" у художній культурі XX ст.

Методи дослідження. У дисертації використано такі методи дослідження: аналітичний - при визначенні стильової типології та формотворчих чинників танцю "модерн", гіпотези та припущення - при визначенні поняття "школа танцю "модерн"; історичний та системний підхід - для дослідження процесів розвитку танцю "модерн" в хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх зв'язків та закономірностей; історико-порівняльний - для дослідження процесу трансформації зарубіжного танцю "модерн" на вітчизняному ґрунті. Оскільки розвиток танцю "модерн" має яскраво виражений персоніфікований характер і тісно пов'язаний з особистим життям конкретних митців, в дослідженні використовуються можливості біографічного методу. Для безпосереднього вивчення феномену танцю "модерн" був використаний метод спостереження.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняному мистецтвознавстві:

- узагальнено існуючу літературу з дотичної тематики;

- виявлені культурно-історичні умови, які спричинили появу стилю "модерн" у художній культурі кінця XIX ст. (нові філософські системи і концепції, символізм, науково-технічний прогрес та ін.);

- уточнено ключові поняття дослідження;

- виявлено особливості танцю "модерн", які полягають, насамперед, у повній свободі форм та відмові від умовностей історичних та побутових і визначаються намаганням митця безпосередньо проникнути у "сутність речей" засобами руху у відповідності до власного світогляду при дотриманні певних технічних принципів, що одержали назви -- "колапс", ізоляція, поліритмія, поліцентрія, імпульс, релаксація, напруження.;

- з'ясоване поняття "школа танцю "модерн", суть якого - збереження та розвиток певної естетико-філософської та художньо-естетичної традиції у відповідності до вищеназваних принципів за такою схемою: світогляд-->практика-->традиція-->школа;

- відтворено еволюцію танцю "модерн" упродовж XX ст. та виокремлені його основні різновиди: "вільний", "виразний", "танці машин", "абсолютний танець", "відроджений грецький танець", модерн-джаз-танець, тощо;

- виявлені особливості розвитку танцю "модерн" у дореволюційній та радянській Росії, що полягають у виникненні певних його форм,зокрема: "аедопластика", "музичний рух", "гармонійна пластика", стилізована народно-сценічна хореографія;

- виявлено, що значення і роль танцю "модерн" у художній культурі XX ст. полягає у тому, що завдяки йому був здійснений синтез мистецтв, головним чином пластичних, а також "візуалізація" симфонічних, так званих, "небалетних" музичних творів.

Практичне значення дослідження. Одержані результати мають значення для подальшого теоретичного осмислення тенденцій розвитку сучасного сценічного хореографічного мистецтва України; є основою для більш широких мистецтвознавчих узагальнень з теорії та історії хореографічного мистецтва. Матеріали дисертації можуть бути використані для створення нових навчальних методик; розробки посібників і підручників; у викладанні курсів, передбачених освітньо-професійними програмами підготовки фахівців з хореографії у вищих навчальних закладах.

Результати дослідження використовуються автором у лекційних курсах та практичних заняттях з навчальних дисциплін "Мистецтво балетмейстера", "Сучасні танцювальні форми", "Історія світової та вітчизняної музики і хореографії" на кафедрі хореографії Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації відображені в авторських публікаціях (статті) та викладені у доповідях на Міжнародній науковій конференції "Сучасне мистецтвознавство. Соціум-Ідея-Теорія-Практика" (м. Київ, 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Європейська наука XXI століття: стратегія і перспективи розвитку - 2006" (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), І, II, III Всеукраїнських науково-практичних конференціях "Театральне і хореографічне мистецтво в контексті світових соціокультурних процесів" (м. Київ, 2004, 2005, 2006 рр.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Хореографічне мистецтво у контексті культурно-освітніх процесів" (м. Полтава, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій" (м. Київ, 2006).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у семи одноосібних публікаціях, 5 з них у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, восьми підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків, восьми додатків (допоміжні ілюстрації та хронологія), списку використаних джерел з 345 найменувань (з них 33 - іноземними мовами).

Обсяг дисертації становить - 319 сторінок, з яких основного тексту - 180.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, сформульовано мету і завдання дисертації, розкрито наукову новизну та практичне значення дослідження, а також наведені відомості про апробацію його результатів.

Перший розділ - "Танець "модерн" як предмет наукового дослідження" - присвячений аналізу мистецтвознавчої, філософської, соціологічної та історичної літератури, дотичної до досліджуваної теми, та уточненню ключових понять.

У підрозділі 1.1 - "Огляд матеріалів дослідження у головних аспектах проблеми" - здійснено систематизацію й аналіз використаних у роботі матеріалів дослідження.

Аналіз праць, присвячених історії і теорії художньої культури XX ст. (В. Соловйов, В Кандинський, Д. Сараб'янов та інші), дає змогу з'ясувати культурно-історичні передумови виникнення наприкінці XIX - початку XX ст. у європейському та американському мистецтві стилю "модерн" та його екстраполяції у мистецтво хореографії; стилістику танцю "модерн".

Окремої уваги заслуговують праці А. Дункан, М. Фокіна, Є. Жака-Далькроза, Р. Лабана, Б. Ніжинської, Т. Шона, М. Канінгема, М. Грехем. З цих джерел автором виявлені естетико-стильові риси танцю "модерн".

Найбільшої уваги заслуговують дослідження зарубіжних учених, які розглядають генезу та становлення танцю "модерн" у Європі та США (І.Парш-Бергсон, Д. Андерсон, М. Вентінк та ін.). З них також з'ясовано вплив ідей Ф. Дельсарта про "виразний рух" на перших теоретиків і представників танцю "модерн". Тому значний інтерес становлять тексти самого Ф. Дельсарта, а також праці С. Волконського та інших, які розкривають сутність "системи виразності" Ф. Дельсарта.

Вивчення праць зарубіжних та вітчизняних дослідників (А.Хатчинсон-Гест, В. Малетік, О. Сидоров, В. Пастух та інші); мемуарної літератури (А. Дункан, М.Бежар та інші); матеріалів архівів; статей періодичної преси досліджуваного періоду (С. Волконський, К.Голейзовський, М.Пастернакова, О. Суріц, Н. Чернова та ін.), які містять факти щодо творчості видатних представників танцю "модерн" , дало можливість відстежити еволюцію танцю "модерн" упродовж XX ст..

У контексті нашого дослідження праці різних авторів (Н.Маньківська, Т. Гуменюк, С. Бенз, М. Канінгем) та статті (Й. Шмідт, Г.Іноземцева, О. Бавдилович та інші) мають особливе значення для розуміння естетико-теоретичних аспектів постмодерного танцю та відокремлення танцю "модерн" від невластивих йому явищ.

Віддаючи належне розглянутим працям, можна констатувати, що дослідницькі інтереси більшості науковців зосереджені на окремих питаннях теорії та історії танцю "модерн" США та Європи; впливу західноєвропейських засновників танцю "модерн" на російських та українських реформаторів класичного балету, естрадного танцю та діячів аматорських студій. Однак, у вітчизняному мистецтвознавстві відтворення еволюції танцю "модерн" у художній культурі XX ст. не ставало предметом спеціальних наукових досліджень. Аналіз матеріалів дослідження також дає підстави для такого висновку, що у науковій і довідковій літературі не існує чіткого осмислення та визначення поняття "стиль "модерн"у хореографії" (танець "модерн").

У підрозділі 1.2 - "Науково-теоретичні та методологічні засади дисертаційного дослідження" - здійснено уточнення його ключових понять.

Термін "стиль" вживається для означення стійкої цілісності образної системи засобів художньої виразності, образних прийомів, що характеризують твір мистецтва, або сукупність творів. Стилем також називають систему ознак, за якими ця сукупність може бути виділена. Тобто, стиль - це спільність форми. Стосовно стилю "модерн" слід зазначити неможливість визначення його як спільності форм з причини безмежної різноманітності останніх. Тому деякими вченими були здійснені спроби описати цей стиль як систему інших ознак, таких як спільні художні принципи, або сюжети та мотиви (Д. Сараб'янов, Т.Гуменюк). Стиль "модерн", за задумом низки його теоретиків, повинен був "... виразити духовний зміст епохи за допомогою синтезу мистецтв, нових, нетрадиційних форм та прийомів, сучасних матеріалів та конструкцій. Мистецтвознавчий термін "модерн" (франц. moderne, від лат. Modernus - "новий", "сучасний") слід відрізняти від загального змісту слова "модерн". Мистецький термін "модерн" означає "стильовий напрям у європейському та американському мистецтві, насамперед, архітектурі та почасти у образотворчому мистецтві, кінця XIX - початку XX ст.". Невдовзі цей термін послужив вихідною формою для утворення узагальнюючого поняття -- модернізм. "Модернізм - загальне означення стилістичних шкіл, течій, напрямків у літературі та мистецтві кінця XIX - початку XX ст. (дадаїзм, футуризм, експресіонізм тощо)". За В.Власовим, під словом "модерн" слід розуміти, насамперед, "історичний період, відзначений виникненням нових течій, шкіл та стилів, пов'язаних між собою певною ідеологічною спрямованістю".

Термінологія, пов'язана з танцем "модерн", у мистецтвознавстві ще не є усталеною. У зв'язку з цим у дослідженні приділяється увага специфікації таких однокорінних понять: "модерн", "стиль "модерн" у хореографії", "танець "модерн" (використовуються, як синоніми). За Г.Комаровим, саме термін "танець "модерн", народжений у США для означення сценічної хореографії, яка відмовилася від традиційних балетних форм, свого часу витіснив, так звані "вільний", "виразний", "танці машин", ритмопластичний, "абсолютний", та інші, які виникли у процесі розвитку цього напрямку. Тому дисертант використовує його, як об'єднуючу назву для всіх модерних напрямків, або стилю "модерн" у хореографії, як різновиду стилю "модерн" у мистецтві.

У другому розділі - "Культурно-історичні передумови виникнення танцю "модерн", - з'ясовані соціальні, етичні, естетичні, професійні передумови виникнення стилю "модерн" та його екстраполяції в мистецтво хореографії; виявлені особливості стилю "модерн" у хореографії.

У розділі підкреслюється, що народження нових форм сценічної хореографії наприкінці XІX ст. було стимульовано глибокою кризою західноєвропейської цивілізації та культури, що була пов'язана, насамперед, з руйнуванням засад раціоналістичного світогляду і появою іраціоналізму, з такими суспільними явищами, як: поява тоталітарних режимів та прояви песимізму по відношенню до творчих можливостей людини у перспективах розвитку цивілізації. Передумови становлення стилю "модерн" у художній культурі та, зокрема, у хореографії породжуються сукупністю чинників суспільного розвитку. Найтісніше стиль "модерн" пов'язаний з такими соціальними чинниками: промисловий і технічний прогрес, розвиток суспільної думки, філософії, науки, літератури. З них починається становлення стилю та його рух. Взаємодія "модерну" з промисловим та технічним розвитком кінця XIX - початку XX ст. є радше опосередкованою, ніж прямою. У XIX ст., з одного боку, досягає найвищого рівня розбіжність між мистецтвом та технікою, з іншого - пробуджується та стверджується ідея естетичної самоцінності "чистої" техніки (Кришталевий палац, Ейфелева башня). Без гехнічних нововведень, застосованих у названих витворах, стиль "модерн" у архітектурі, на думку Д. Сараб'янова, не зміг би народитися. Таким чином, шляхи промисловості та мистецтва перетнулись у межах стилю "модерн".

Характерною рисою часу стало поєднання у одному "культурному шарі" різнорідних явищ і тенденцій. Один бік "настроїв часу" полягав у тому, що з новою силою відродилися ознаки романтизму (меланхолія, іронія, песимізм). Другий бік проявлявся в проповіді здоров'я, в прагненні бути відкритим до життя. Мрія про колективізм, "організацію народної душі" дивним чином межує з проявами суб'єктивізму, з крайніми формами індивідуалізму, вираженням якого став, зокрема, культ власного будинку. В ті роки надзвичайно популярним виявилося гасло: "Мій дім - моя фортеця". Сам Ван де Вельде уявляв собі ціле місто, утворене з будинків - фортець.

Однією з передумов стилю "модерн" став панестетизм.

Межа століть стала часом меценатства, бурхливого росту різного типу художніх організацій. Ідея Р. Вагнера про суспільний устрій на зразок художніх організацій переросла на цей час у самостійну соціальну передумову нового стилю. Нові художні організації набували різноманітних форм: колонії (Дармштадтська та ін.); братства (Вангогівський дім у Арлі та ін.); села (Надьбанья в Угорщині, Абрамцево, Талашкіно у Росії); об'єднання ("Світ мистецтва"). Одночасно з'являлись різнорідні фірми, художні магазини, ательє, які приймали замовлення на художні вироби. Створювалися передумови для глобального входження стилю у повсякденність.

Безпосередній вплив на становлення і розвиток нового художнього стилю мали філософські концепції ідеалістичного спрямування, що прийшли на заміну позитивізму, який слугував світоглядною основою художньої творчості середини та другої половини XIX ст. Такими філософськими концепціями стали: "філософія життя", фрейдизм та інші. "Філософія життя" перенесла акцент філософської думки з проблем гносеології на проблеми самого світу та життя, які пізнаються в їхніх засадах інтуїтивним шляхом. Естетична та філософська думка на початку XX ст. ("філософія музики" Ф. Ніцше і Шопенгауера; інтуїтивізм А.Бергсона) проголошує інтуїтивну або екстатичну природу художньої творчості і приймає у якості носіїв творчого начала екстатичні духовні акти, як вихід за межі природного та соціального до "потойбічного світу". А. Ф. Лосєв вважав ключем до „ідеального пізнання” культивування такого типу сприйняття, який об'єднував би абстрактний, позачуттєвий спосіб пізнання та чуттєву його форму. Таким чином, світова художня культура XX ст. характеризується неоміфологічною спрямованістю. При цьому, наприклад, у Шопенгауера та Ніцше особлива роль надається саме музиці: "...я роблю висновок про здатність музики породжувати міф..." і танцю: "природня істота повинна знайти собі символічний прояв..., довершений танковий жест, що ритмізує усі члени". Представник російської релігійної філософії В. Солов'йов шлях до пізнання бачив в органічному синтезі різних способів пізнання: емпіричного, філософсько-раціонального та містичного. Співставляючи ці положення з явищами мистецтва стилю "модерн", можна засвідчити однорідність цих явищ попри те, що вони належать до різних галузей культури. "В стилі "модерн" чітко бачиться культ стихії, інтуїтивного, спонтанного - ніби непідвладного розумному началу".

Наприкінці XIX ст. почалось "оновлення" релігії, захоплення буддизмом, теософією і антропософією. Такий "релігійний еклектизм", що панував на межі століть, знаменував прагнення суспільства, яке пережило період раціонального позитивізму, знову досягти іраціонального. Це не могло не позначитись на мистецтві і на характері його нового стилю.

Однією з найважливіших культурних передумов стилю "модерн" можна вважати символізм. Символізм як філософська світоглядна концепція знаходить своє вираження у практиці мистецтва у формах стилю "модерн". За словами Д. Сараб'янова - "...символізм - світоспоглядання, стан душі, поведінка художника". Найважливішим аспектом світобачення символізму, що було сприйняте і засвоєне авангардом, є приорітет інтуїції, безсвідомого над раціональним. Велику роль для розвитку "модерну" відіграла розробка символістами теорії міфу, який вони тлумачили як "рухомий символ" (В. Іванов). Концепція неоміфологізму була популярна у мистецтві "модерну" - і в архітектурі, і в живописі, і у прикладних мистецтвах.

Характерною ознакою цієї доби стає розуміння мистецтва як типу філософування, а також ідея єдиної художньої мови, де був би розкритий глибокий внутрішній художній синтез мистецтв.

Головним „плацдармом”, на якому виникла та осмислювалась ідея синтезу мистецтв, була Німеччина. Вище названа ідея полягала у створенні універсального твору, в якому б знайшли відображення найвищі смислові категорії шляхом сполучення та переосмислення усіх видів мистецтв. При цьому мистецтва об'єднуються навколо музики як "найвищого ритмічного мистецтва". Шопенгауер у роботі "Світ як воля і уявлення" інтерпретує світ, як музичний твір, а музику, як засіб пізнання світу. Цю ж ідею створення організованого естетичного середовища розвивав Морріс. Значне місце він відводив архітектурі. Ідеї синтезу висував також Г. Земпер, який акцентував увагу на створенні предметно-просторового середовища і надавав великого значення прикладним мистецтвам, вважаючи, що їхній розвиток випереджає розвиток архітектури. Лінія Земпера-Морріса одержала практичний розвиток у мистецтві "модерну". У Росії поняття синтезу мистецтв пов'язане, насамперед, з ім'ям П. Флоренського.

Своєрідною історичною передумовою стилю "модерн" у хореографії стали художні напрями, які передували "модерну" і започаткували відкриття Сходу, а також прояв "модерну" в архітектурі, живописі, музиці та інших видах мистецтва на межі віків.

Архітектори повставали проти симетрії і регулярних норм містобудування на користь незвичайних художніх ефектів, динаміки і пластичної текучої пластики мас, уподібнення архітектурних форм органічним природнім явищам (будівлі А. Гауді, В. Орта та ін.).

В музиці нову орієнтацію представили Вагнер, Дебюсі, Мусоргський, Скрябін. Головне місце в цьому русі, за В.Кандинським, займає Шенберг, який"... вводить нас до нового царства, де музичні переживання є вже не акустичними, а чисто психічними. Тут починається "музика майбутнього"". Спроби оновлення танцю шляхом відходу від "умовного жесту", що, за Ж. Новером, є "поганий до смішного", призвели до започаткування нового стильового танцювального напрямку - танцю "модерн". Одна з засновниць танцю "модерн" А. Дункан у своїй школі збиралася навчати дітей їхнім власним рухам („безумовному жесту" - М.П.), а не вмінню „покірно наслідувати рухи вчителя". Для цього вона застосовувала свою „головну теорію", згідно з якою „основне джерело будь-якого руху, вихідна точка будь-якої сили - душа". Тому вона, як і інші представники танцю "модерн", ставила за мету пробудити в учнях саме смак до філософування, вважаючи техніку не те що другорядною, але похідною „внутрішнього руху", тобто ставилася до свого мистецтва, насамперед, як до певної естетико-філософської практики.

Основний принцип такої практики запропоновано називати філософсько-світоглядним. Він полягає у намаганні безпосередньо пізнати суть речей, явищ, особистостей засобами руху у відповідності до філософсько-світоглядних переконань митця, або, за О.Івановим, „...ставання річчю або явищем, невербальним проникненням вглиб, яке не має кінця і завершення. Таким чином, творець, йдучи геть від зовнішності і обличчя дійсності, вічно залишається на межі між глибиною та поверхнею, йдучи за хвилею, породженою таємничим внутрішнім ритмом."

Естетичними принципами танцю "модерн" є: відмова від умовностей історичних та побутових; повна свобода форм.

Ідея Ф. Дельсарта про "безумовний жест" та система "рухомої пластики" Е. Жака-Далькроза стали основою техніки і композиції танцю "модерн". Ці ідеї обумовили логіку технічних принципів, які відомі під назвами: "колапс", ізоляція, поліцентрія, релаксація, поліритмія, імпульс.

Підсумовуючи, запропоновано визначити танець "модерн", як певну естетико-філософську та художньо-естетичну практику, що здійснюється у відповідності до визначеної вище сукупності „філософсько-світоглядного", естетичних і технічних принципів.

Невідповідність хореографічного твору одному з цих принципів робить неможливим віднесення його до стилю "модерн".

Індивідуальну практику такого роду названо індивідуальним стилем.

Індивідуальний стиль, що створює традицію у вигляді ліній послідовництва, або створення методик, теорій, навчальних закладів і таке інше, або сукупності цих чинників, ми пропонуємо називати індивідуальною школою танцю "модерн".

Третій розділ - "Ґенеза та становлення стилю "модерн" в хореографії у першій половині XX ст.", - що складається з трьох підрозділів, - присвячений ґенезі та становленню танцю "модерн" від часів зародження до 60-х років XX ст. Розкрито естетико-теоретичні ідеї реформаторів сценічного руху та провідних представників світового танцю "модерн", а також особливості розвитку танцю "модерн" у дореволюційній та радянській Росії.

У підрозділі 3.1. - "Зародження стилю "модерн" в хореографії (кін. XIX ст. - 10-і рр. XX ст.)" - здійснено аналіз процесу виникнення танцю "модерн" на рубежі XIX - XX в.в.

Наприкінці XIX ст. регулярними виступами заявили про себе такі особистості: А. Дункан, Л.Фуллер, Р. Сен-Дені, Т. Шон (США); Р. Лабан (Угорщина); М. Алан (Канада); Г. Візенталь (Австрія); С. Йокко (Японія) та ін.. Всі вони представили нову форму сценічної хореографії, яка відрізнялась від академічного балету. Перші представники "вільного" танцю (А. Дункан, М. Алан та ін.) намітили для наступних поколінь "вільних" танцівників два шляхи творчості: танцювати "себе" і своє ставлення до явища, що зображується, або танцювати "когось", при цьому дотримуючись "філософсько-світоглядного" принципу стилю "модерн" у хореографії. Доведено, що А.Дункан підготувала розквіт центральноєвропейської школи, так званого "Роdiumstanz". В 1915-му р. в Лос-Анджелесі Р. Сен-Дені та Т. Шоном було відкрито "Денішон", що стала першим інститутом танцю "модерн" у Америці. Обізнаний з теоріями та інноваціями Дельсарта та Далькроза Т.Шон визначив технічні принципи танцю "модерн": "колапс", напруження і релаксація, імпульсна техніка.

Проведений у дисертації аналіз розвитку європейської гілки танцю "модерн" початку XX ст. показав виникнення таких його форм: "абстрактна міміка" О. Сахарова; "відроджений грецький танець" Р.Джиннер; "абсолютний танець" М. Вігман, що спирався у своєму естетичному аспекті на ідеї Лабана про незалежність танцю від музики.

У підрозділі висвітлено сприйняття нових тенденцій сучасного хореографічного мистецтва творчою інтелігенцією дореволюційної Росії. Аналіз наведеного у підрозділі матеріалу свідчить, що результат впливу А. Дункан на хореографічне мистецтво Росії був подвійний. З одного боку, її ідеї про гармонійну особистість і духовне відродження людського суспільства сприяли розповсюдженню студій "вільного" і ритмопластичного танцю Е. Рабенек, І. Чернецької та ін.. З іншого боку, вона вплинула на балетний театр. Але, на відміну від Дункан, О. Горський, М. Фокін і В. Ніжинський проголосили нове слово, використовуючи професійні досягнення академічного танцю. Отже, з 10-х рр. XX ст. російський "модерн" на балетній сцені, спираючись на технічні принципи колапсу, поліритмії, напруги та релаксації, трансформує класичну лексику у напрямку більшої пластичної свободи.

У підрозділі 3.2. - "Формування танцю "модерн" (20-і рр. XXст.)" - досліджені нові теорії та форми світового танцю "модерн" цього часу. З'ясовано, що у ці роки у США набув вжитку термін "танець "модерн", який використовувався для визначення творчості американських хореографів: М.Грехем, Д. Хемфрі, Ч. Вейдмана, X. Холм, X. Таміріс, Л.Хортона. Термін "виразний" танець ("Ausdruckstanz"), що втілив у собі основні ідеї експресіонізму, застосовувався для творчих робіт хореографів Австрії, Німеччини та Скандинавських країн: М.Вігман, Г.Палуккі, К. Йосса та ін.. Теоретик "виразного" танцю Р.Лабан створив, розвиваючи ідеї Дельсарта, нову "теорію форм", за основу якої взяв закони простору. Згідно з твердженням К. Иосса, Лабан використовував структуру академічного балету для створення фундаменту "вільного" та експресивного танцю. Опублікована у 1928-му р. "Кінетографія", відома в Америці як "Лабанотейшен ", виявилась придатною для аналізу та опису всіх пластично-динамічних характеристик. Учні Лабана і Вігман для реалізації театрального потенціалу "виразного" танцю зробили крок назустріч академічному балету. Зокрема, К. Йосс викристалізував принципи побудови сучасного театру танцю. Яскравим кроком на шляху поєднання нових форм західноєвропейської хореографії з академічною школою стало створення ним у 1927-му р. танцювального департаменту "Фольквангшуле" у Ессені.

З'ясовано особливості вкладу учнів "Денішон" (М. Грехем, Д.Хемфрі, Ч. Вейдман) у розвиток світового танцю "модерн" у 20-і рр. XXст.. Згідно з теорією М. Грехем, рухи танцю "модерн" є продуктом "душевного впливу". Навчаючи самостійному пластичному мисленню, вона використовувала: техніку "стискання-звільнення"; рухи на всіх рівнях сценічного простору; принцип гравітації у техніці падіння; абстракцію у композиції. Структурними елементами танцю для Д. Хемфрі, крім жестів, були візуальні, ритмічні та динамічні контрасти, що стали метафорою невизначеності сучасного життя.

Досліджено, що з 1917-го року подальша доля представників танцю "модерн" Росії та України була визначена репресивною культурною політикою Росії 1917-1925-го рр.. В цей час продовжують з'являтися численні осередки модерної хореографії: "Школа руху" Б. Ніжинської (Київ), студія єдиного мистецтва імені Дельсарта, Державна хореографічна школа 3. Вербової (Петроград), школа А. Дункан (Москва), Інститути ритму (Москва, Ленінград) та ін.. Але 1924-й р. став вирішальним для долі багатьох студій та хореографів танцю "модерн". Одні були ліквідовані, інші увійшли до складу театральних інститутів (класи В.Майї та Ф.Беати - Московський державний театральний технікум імені А.В.Луначарського, студія І.Чернецької - Державний інститут театральнго мистецтва). У зв'язку з цим є цікавою діяльність Державної академії художніх наук (ДАХН), де проблемами сучасного танцю особливо інтенсивно займавєя О.Сидоров. У цей період "танці машин", "вільний", "виразний " танець починають займати значніше місце на естраді (М. Форегер, М. Понна і О. Каверзін та ін.)

Значний внесок у розвиток танцю "модерн" зробили студійні досліди К.Голейзовського. У взаємовідносинах з музичним текстом він виходив з традицій А. Дункан (мініатюри "Поема вогню", "Фавн" та ін.).

У підрозділі 3.3 - "Становлення шкіл танцю "модерн" (30-50-і рр. XX ст.)" - виявлено характерні ознаки шкіл танцю "модерн" в різних країнах світу. У дисертації досліджено злиття у 30-х рр. у американському танці під впливом К. Йосса технік класичного і танцю "модерн"; визначено, що Беннінгтонська Школа танцю першою допомогла втілити в життя ці ідеї. У 1931 - му р. Нью-Йоркська школа М.Вігман на чолі з А. Холм стала першою, що надавала всебічну хореографічну освіту у США. У ці ж роки X. Лімон розвиває у нових напрямках взаємодоповнюючі техніки Хемфрі та Вейдмана.

У підрозділі проаналізовано теоретичні нововведення М.Каннінгема, який переглянув поняття простору у танці у дусі наукової теорії "відносності" Ейнштейна. Автором виявлено, що його нове розуміння взаємовідносин між рухом та простором, рухом та музикою відкрило дорогу хореографічному авангарду 50-х рр., представники якого (Я. Варинг, Е. Паслоф, Е.Халпрінг) вплинули на постмодерних танцівників 60-рр..

Досліджено, що важливою віхою у становленні західноєвропейського танцю "модерн" став ІІІ Танцювальний конгрес (Мюнхен, 1930-й р.), на якому були сформульовані такі основні вимоги: злиття технік академічного балету і танцю "модерн", його інтеграція до оперно-театральної системи, включення танцю "модерн" до шкільних навчальних планів.

Відкриття Німецького Інституту танцмейстерів (Берлін, 1936-й р.), школи Йосса - Лідер (Дартінгтон Хол, 1934-й р.), Центру мистецтва руху Лабана (Англія, 1950-й р.), різноманітних курсів, літніх шкіл Лабана (50-60-і рр.) сприяло професіоналізації танцю "модерн". У ці ж роки Лабан публікує роботи "Сучасний виховний танець", "Майстерність руху на сцені", "Принцип танцю та запис руху".

З'ясовано, що криза напрямку "Ausdruckstanz" у Німеччині була пов'язана з націонал-соціалістичним режимом.

У дисертації досліджено, що в той час процес становлення модерної хореографії у Польщі міжвоєнного періоду був надзвичайно плідним. Створені у 30-і рр. у Галичині школи та різноманітні курси танцю "модерн" спирались на методику Е. Жака-Далькроза; "вільного" танцю А.Дункан; "виразного" танцю Вігман. З'ясовано, що слідами А. Дункан йшли виконавці О. Гургула-Щуратова, Г. Голубовська-Балтарович, О.Сірополько. Представницями "виразного" танцю можна вважати Д.Кравців-Ємець, І. Голубовську-Гогульську, О. Федак-Драгомирецьку та інших, стилізованого народно-сценічного - О. Гердан-Заклінську.

Збагаченню творчого досвіду галицьких хореографів у галузі західноєвропейського "виразного" та "вільного" танцю сприяли гастрольні виступи Р. Сорел, К. Йосса та ін..

Проведений у підрозділі аналіз розвитку "радянського" танцю "модерн" у 30-50-і рр. XX ст. показав, що для нього настає нова доба "виживання" в умовах монометодології соцреалізму, що примусила залишити тільки зовнішні форми, тобто напрацьовані технічні і композиційні прийоми. Як результат, народжуються феномен "Алексєєвської гімнастики"; Вища школа художнього руху при Інституті фізичної культури ім. Лесгафта, що подарувала світові новий вид спорту - художню гімнастику. В цей період танець "модерн" у СРСР стає одним з напрямів танцю на естраді. Характерною рисою розвитку техніки танцю "модерн" цього періоду стає активний взаємовплив балету та спорту. Різноманітні нові спортивно-акробатичні прийоми набули широкого вжитку на балетній сцені у роботах Л.Якобсона та низки представників "вільного" танцю на естраді: "подвійна рибка", кидок танцівниці з арабеска через плече, прийом "Фуса" та ін..

У четвертому розділі - "Тенденції розвитку танцю "модерн" другої половини XX ст." - висвітлено виникнення нових форм танцю "модерн" та відокремлено їх від невластивих йому явищ.

У підрозділі 4.1. - "Естетико-теоретичні аспекти постмодерного танцю" - досліджено виникнення наприкінці 50-х рр. у США явища постмодерного танцю; з'ясовано його естетико-теоретичні аспекти та етапи розвитку у США та Європі.

На основі аналізу праць зарубіжних дослідників виділено етапи розвитку постмодерного танцю, так звані: "перехідний" (1960-1973-й рр.), "аналітичний і метафоричний" (1970-і рр.), "відродження змісту" (1980-і рр.). Причому, С. Бенз, називаючи танець 60-70-х р.р. постмодерним, а танець 80-х р.р. постмодерністським, рекомендує охопити їх спільним терміном „постмодерний". Відзначено, що початкові прояви постмодерного танцю мали такі зовнішні ознаки: іронічне відношення до інших танцювальних традицій; нове використання часу, простору, тіла (оголення динаміки часу, його детеатралізація; відмова від фронтальності, центричності композиції, гриму, спеціального костюму; залучення непідготовлених танцюристів); нове сприйняття терміну „танець" (гра, спортивні змагання, лекції та ін.).

З'ясовано, що в 1970-му р. народжується техніка контактної імпровізації, яка скасовує хореографа-лідера (індивідуальні стилі Т.Браун, Б. Діллей, С. Пакстона та ін.). В дисертації досліджено, що, так званий, "аналітичний" постмодерний танець був позбавлений психологічної і драматургічної експресії та виразних елементів композиції, що, на думку С.Бенз, стало загрозою перетворення танцю на "екзерсис пустого формалізму".

Одночасно у 70-і р.р. розвивається його інший вид - „метафоричний" танець, який спирається на релігійні та рекреаційні види танцю східних духовних практик, але його представники використовують зовнішні елементи культів і культур з чисто естетичною метою (В. Діллі - медитативні рухи тибетського буддизму; Л. Дін - обертання з танців суфіїв та ін.).

Виявлено центри постмодерного танцю у Європі та його представники (С. Лінке, П. Бауш та інші). Остання разом з іншими створила жанр "танцтеатру".

Всебічно досліджено естетико-теоретичні аспекти світової постмодерної хореографії: відмова від символізму та „приземлення героя", його соціалізація; підвищена увага до проблем впливу на масового глядача; орієнтація на красу асонансів, асиметрії, дисгармонійну цілісність; свідомий еклектизм; відмова від диктату балетмейстера, перенесення уваги на спонтанність імпровізації; зближення з побутовою пластикою та ін..

На підтвердження вищесказаного доречно навести думку вітчизняних і зарубіжних дослідників (Т.Гуменюк, Ф. Джеймісон та інші), які однозначно відмовляються від розгляду постмодернізму як простого хронологічного послідовника „модерну”. Так, Ю.Шрейдер розглядає постмодернізм „...не як новий стиль культури, а як культурологічну концепцію кінця XX століття", а Т.Гуменюк вважає, що "…постмодерністська думка живиться руйнуванням символічних побудов і вважає за краще не згадувати про те, що послідовно проголошувалось мертвим: про Бога, про метафізику, про історію,... і, нарешті, навіть про саму смерть".

Виходячи з цього, зроблено висновок, що, використовуючи технічні досягнення танцю "модерн", постмодерний танець знаходиться поза традицією останнього, як такий, що відмовляється від дослідження глибинної суті речей.

У підрозділі 4.2. - "Народження нових форм танцю "модерн" - виявлено виникнення школи "Соntеmроrаrу Danсе" (1966-й р.), Американського центру вивчення історії та мистецтва балету, заснованого А. Ейлі у 1969-му р., таких нових форм, як анкоку-буто (1959-й р. - засновники К.Оно і Т.Гідзіката) та модерн-джаз-танцю, що поєднав техніки танцю "модерн", джазового та класичного танцю (поч. 70-х рр. XX ст.).

Танець "модерн" СРСР у період "виживання" в 60-70-х рр. XX ст. збагачується акробатичними підтримками, сплавами танцювальних технік, використанням у композиції виразних засобів інших видів мистецтв (Л.Якобсон, Б.Ейфман).

Низка потужних чинників сприяла у 80-х рр. XX ст. зростанню поінформованості хореографів СРСР і активізації їхніх творчих зусиль в галузі танцю "модерн" : гастролі західних представників танцю "модерн" (А. Ейлі, М. Бежар, та інші); участь російських та українських балетмейстерів у міжнародних фестивалях та семінарах (Празькі "Міжнародні тижні танцю"; Американський фестиваль танцю АДФ; та ін.).

80-і рр. XX ст. характеризуються відродженням модерної традиції у балетних театрах та аматорських студіях СРСР (Санкт-Петербурзький державний театр балету Б.Ейфмана; "Фуете" О. Полубенцева та ін.).

Висновки

У дисертації проведені теоретичні узагальнення, які стосуються функціонування танцю "модерн" у художній культурі ХХ ст.

Запропоноване дисертаційне дослідження є першою спробою у вітчизняному мистецтвознавстві відтворити цілісну картину еволюції танцю "модерн" у художній культурі ХХ ст., з'ясувати формування певних засад, що обумовили його появу.

Феномен, означений терміном танець "модерн", існує в художній культурі вже понад 100 років і є різновидом стилю "модерн" у мистецтві. Його появу наприкінці ХІХ ст. спричинили наступні культурно-історичні передумови: промисловий і технічний прогрес; виникнення нових філософських систем і концепцій ідеалістичного спрямування, символізму як філософської світоглядної концепції у практиці мистецтва, "модерну" в архітектурі, живописі, музиці; теоретичні ідеї "системи виразності" Ф.Дельсарта та системи "рухомої пластики" Е. Жака-Далькроза.

Обробка матеріалів дослідження дозволила виділити естетико-стильові риси та особливості стилю "модерн" в хореографії та поняття "школа" танцю "модерн". Виявлено естетико-стильові риси танцю "модерн" у хореографії, які полягають, насамперед, у повній свободі форм та відмові від умовностей історичних та побутових і визначаються намаганням митця безпосередньо проникнути у "сутність речей" засобами руху у відповідності до власного світогляду при дотриманні певних технічних принципів, що одержали назви -- "колапс", ізоляція, поліритмія, поліцентрія, імпульс, релаксація, напруження.; З'ясоване поняття "школа танцю "модерн", суть якого - збереження певної естетико-філософської та художньо-естетичної традиції у відповідності до вищеназваних принципів за такою схемою: світогляд->практика-->традиція->школа.

У результаті еволюції танцю "модерн" упродовж ХХ ст. виокремлюються його основні різновиди: "вільний", "виразний", "танці машин", "абсолютний танець", "відроджений грецький танець", модерн-джаз-танець, тощо. Відбувається поєднання танцю "модерн" з академічною школою та його введення до оперно-театральної системи; народжуються нові композиційні прийоми, різноманітна танцювальна лексика.

Головною особливістю розвитку танцю "модерн" у СРСР було те, що з 1924-го по 1980-й рр. в умовах тоталітарного режиму політики "масової" культури та монометодології соцреалізму представники танцю "модерн" вдавалися до тактики "виживання", використовуючи у якості "прикриття" спорт, естраду та фольклор. Одним з результатів цього процесу стало виникнення нового виду спорту - художньої гімнастики.

В результаті дослідження дисертант дійшла висновку: значення і роль танцю "модерн" в художній культурі XX ст. полягає у тому, що завдяки йому був здійснений синтез мистецтв, головним чином пластичних, а також "візуалізація" симфонічних, так званих "небалетних" музичних творів.

Проведене дослідження дозволяє авторові висловити рекомендації щодо використання матеріалів дисертації:

Результати дослідження становлять певну методологічну базу для подальшої розробки вузлових моментів теорії та історії світової і української сучасної сценічної хореографії.

Матеріали та результати дослідження сприяють створенню нових методик навчання мистецтву виконання та мистецтву балетмейстера в сучасній сценічній хореографії.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях автора

Погребняк М.М. Біля витоків вітчизняної школи "модерну" в хореографії / М.М. Погребняк // Вісник КНУКіМ. Серія: Мистецтвознавство. - Вип. 9. - К., 2003. - С. 93-105.

Погребняк М..М. Теоретичне підґрунтя "новизни" в українській сучасній хореографії / М.М. Погребняк // Вісник КНУКіМ. Серія: Мистецтвознавство. - Вип. 11. - К., 2004. - С. 105-109.

3. Погребняк М.М. Становлення експресіоністичної моделі вітчизняної сучасної хореографії (20-50-ті роки XX ст.) / М.М. Погребняк // Вісник КНУКіМ. Серія: Мистецтвознавство. - Вип. 13. - К., 2005. - С.108-114.

Погребняк М.М. Естетико-теоретичні аспекти постмодерністської хореографії / М.М. Погребняк // Вісник КНУКіМ. Серія: Мистецтвознавство. - Вип. 14. - К., 2006. - С. 77-81.

Погребняк М.М. "Модерн" у балетному театрі дореволюційної Росії / М.М. Погребняк // Вісник КНУКіМ. Серія: Мистецтвознавство. -Вип.15. - К., 2006. - С. 78 - 83.

Погребняк М.М. Теории "выразительного движения" как основа методик рекреативного танца/ М.М. Погребняк // Європейська наука XXI ст.: стратегія і перспективи розвитку - 2006: І міжнар. наук.-практ. конф., 22-31 травня 2006 р.: тези допов. - Дніпропетровськ, 2006. - Т.5. - С. 6-10.

Погребняк М.М. Танець "модерн" в Україні XX століття / М.М. Погребняк // Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій: всеукр. наук.-практ. конференція, 21-22 грудня 2006 р.: тези допов. - К., 2007. - 4.1. - С. 99-103.

Анотація

Погребняк М.М. Танець "модерн" у художній культурі XX ст. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - теорія та історія культури, мистецтвознавство - Київський Національний університет культури і мистецтв, Київ, 2009.

У дисертації на основі широкого комплексу літературних джерел та мистецької практики вперше у вітчизняному мистецтвознавстві надається цілісна картина функціонування танцю "модерн" у художній культурі XXст.. З'ясовані культурно-історичні передумови виникнення стилю "модерн" та його екстраполяції у мистецтво хореографії. Виявлено, що символізм є однією з найважливіших передумов і, як філософська світоглядна концепція, знаходить своє вираження у практиці танцю "модерн". Науково сформульовані критерії віднесення хореографічних творів до стилю "модерн" та визначається поняття "школа танцю "модерн". Відстежується еволюція танцю "модерн" протягом XX ст.. Розглядаються естетико-теоретичні ідеї реформаторів сценічного руху та провідних представників світового танцю "модерн". Визначаються особливості розвитку стилю "модерн" в хореографії у дореволюційній і радянській Росії, а також естетико-теоретичні засади постмодерної хореографії. Відтворюються шляхи розповсюдження традиції танцю "модерн".

Ключові слова: танець "модерн", еволюція, "школа танцю "модерн", естетико-філософська практика, художньо-естетична традиція, синтез мистецтв, символізм, постмодерний танець.

Аннотация

Погребняк М.Н. Танец "модерн" в художественной культуре XXст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 - теория и история культуры, искусствоведение - Киевский Национальный университет культуры и искусств, Киев, 2009.

В диссертации на основе широкого комплекса литературных источников и художественной практики впервые в отечественном искусствоведении дается целостная картина функционирования танца "модерн" в художественной культуре XX ст., дается целостная картина функционирования танца "модерн" в художественной культуре XX ст. Выяснены культурно-исторические предпосылки возникновения стиля "модерн" и его экстраполяции в искусство хореографии. Выяснено, что символизм является одной из важнейших предпосылок и, как философская мировоззренческая концепция находит своё выражение в практике танца "модерн". Научно сформулированы критерии отнесения хореографических произведений к стилю "модерн" и определяется понятие "школа танца "модерн". Воспроизведена эволюция танца "модерн" на протяжении XX ст. Рассматриваются эстетико-теоретические идеи реформаторов сценического движения и ведущих представителей мирового танца "модерн". Определяются особенности развития стиля "модерн" в хореографии дореволюционной и советской России, а также эстетико-теоретические основы постмодерн-танца. Воссоздаются пути распространения традиции танца "модерн".

Ключевые слова: танец "модерн", эволюция, "школа танца "модерн", эстетико-философская практика, художественно-эстетическая традиция, синтез искусств, символизм, постмодерн-танец.

Summary

Pogrebnigtk M.M. Modern Dance ХХ-th Culture of Art. - Typescript.

Thesis for DOCTOR of arts scientices degree (speciality 26.00.01. - Theory and History of Culture. Kyiv National University of Culture and Arts, Kyiv, 2009).

In the thesis the ways of development modern dance in the Calturi of Art are researched systematically on the ground of both a large number of printed scientific sources and the modern dance practipe. For the first time in Ukrainian study of art the classification criteria of modern dance style are formulated scientifically, the idea of modern dance school is clarified

It is round out that the "philosophical" principal is the main generating element of modern dance and it is inspiration for cognition of the essense of things, phenomena, individuals, transforming their sense by means of movement in accordance with the author's philosophical believes. The aesthetical principles are denying the historical and everyday conventions, absolute freedom in the created forms. The technical principles are collapse, isolation,. polyrhythmy, polycentry, impulse, relaxation, and tension are dominated there. In fact, modern dance is a specific asthetic philosophical practice, which is realised according to the principles mentioned above. The newly created in the thesis term "individual school" is proposed for denoting the tradition of such practice as following methods, theories etc.

The theory of V. Kandinskogo “About spiritual in an art” is well- founded on a dance "modern”.

Dissertation represents the evolution of a dance "modern" during the XXth century on a material of outstanding representatives. The main kinds of it: free dance, rhythm plastics, machine dance, modern jazz. These theorists in the first half of XXth century researched the link of a dance "modern” with academic school, where was born a new method of composition in variety dancing vocabulary. Also was found out the specific development of a dance "modern" in SSSR, which is contained in existence in the following kinds of forms: aedoplastics, musical movements, harmony plastics. stylized folk-dance. It is established, the dance "modern" had a first place in a leading in opera-theatrical system in the beginning of XX century, and its movements of classical dance influenced on plastic speech of a dance "modem".

It is shown that the main specific feature оf the Ukrainian and Russian modern dance is that in the period since 1924 till 1980, which can be considered stagnative in its history, as it had been existing in the time of totalitarian regime, socialist realism monomethodology and mass culture policy, modern dancers resorted to survival tactics using sports, variety art, folk dance as mimicry devices. As a result of the process calisthenics, a new kind of sports, appeared.

In the thesis proved that so-called post-modern dance which started in the second half of the XXth century and denied the philosophical basis of modern dance is not a trend of the latter as it doesn't correspond to the worked-out modern dance style criteria.

...