Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

УДК 7.05.64: 7.038.6

Становлення інституцій побутової культури в контексті постмодерних культурних практик

26.00.01 - теорія й історія культури

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата культурології

Полушина-Брояко Емілія Ігорівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури і туризму України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Поплавський Михайло Михайлович, Київський національний університет культури і мистецтв, ректор.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Легенький Юрій Григорович Київський національний університет культури і мистецтв;

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Поріцька Ольга Анатоліївна Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАНУ.

Захист відбудеться « 30 » червня 2009 р. о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36 ауд. 209).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36).

Автореферат розісланий « 28 » травня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Г.Петрова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. На межі тисячоліть у контексті глобалізації, яка визначає цивілізаційний та культурний комплекс як певну нівеляцію та універсалізацію, інтеграцію ресурсів людської діяльності, проблема побуту стає однією з найважливіших у сучасній культурі.

Єднання світоглядних настанов та рекламних, іміджевих, маркетингових стратегій формує ту динаміку повсякденної культури, яка ще не має усталених форм. Побут - це перманентні зміни умов споживання цінностей культури, природи, а також функціонування усталених кодів ставлення людини до світу в національному, етнокультурному вимірі. У представленому дослідженні здійснено спробу реконструювати побутову культуру як еволюцію інституцій постмодерних практик, де побут розглядається як певне успадкування традицій та пов'язана з мистецькими практиками реальність. У контексті зазначеного особливо актуальним є визначення ролі мистецтва та народної творчості у формуванні національної культури на побутовому рівні, зокрема, виявлення взаємозв'язків мистецтва та інших компонентів побутової культури, які визначаються як її певні інституції в контексті постмодерних культурних практик.

Індустрія послуг набуває універсального характеру і стає домінативною. Проте, існуючі дослідження побуту торкаються, переважно, культур минулого та здійснені поза контекстом локальних етно-мистецьких практик, зосереджених у певних успадкуваннях, які лишаються важливими фундаментальними вимірами буття людини. Отже, побут сьогодення, як реальність культури, майже не досліджено.

В українській культурології та мистецтвознавстві пострадянського періоду з'явилися дослідження, присвячені відтворенню цілісної картини становлення і розвитку національної культури. Проте, побутова культура вивчається, переважно, в контексті етнології та реконструкції традиційних ремесел. Етномистецькі дослідження є поодинокими. Це, передусім, роботи Ю.Лотмана, К.Матейко, Г.Стельмащук, З.Тканко, О.Цимбалюк. Характерис-тику культури споживання, дизайну, моди постмодерну в побутовому вимірі, окремих ознаках предметного середовища надають Ж.Бодрійяр, Л.Бхаскаран, Д.Крейк, С.Мельшиор-Бонне. Разом з тим, постмодерні трансформації побуту є маловивченими.

Аналіз актуальних проблем культурології та мистецтвознавства свідчить про те, що побут сучасності залишається поза увагою досліджень україністики. Зокрема, недостатньо досліджені проблеми побутової культури в контексті сучасних трансформаційних процесів. Так, замість патріархального побуту ХІХ і тоталітарного, або тотального презентативного побуту ХХ ст. ми зустрічаємо маргінальний, деструктурований, дефункціональний і, водночас, локально зосереджений побут сучасної людини. Зазначені реалії свідчать про те, що побут, як певна культура, онтологічний вимір людського існування, потребує особливих методів дослідження, які враховуватимуть цілісність людини, цілісність успадкування традиційних механізмів передавання досвіду.

Позиціонування побуту як змодельованої основи формування певних синкретичних комплексів, проміжних між мистецтвом і реальністю, мистецтвом і життям, зумовили нагальну потребу дослідження побутової культури в контексті культурних практик, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження „Становлення інституцій побутової культури в контексті пост-модерних культурних практик”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в контексті Програми діяльності Кабінету Міністрів України „Український прорив: для людей, а не політиків” (постанова № 14 Кабінету міністрів України від 16 січня 2008 р.), а також відповідно до планів наукової роботи Київського національного університету культури і мистецтв, зокрема до теми „Трансформаційні процеси в культурі та мистецтвах України” (державний реєстр № 0107U009539).

Об'єкт дослідження - побутова культура.

Предмет дослідження - становлення інституцій побутової культури як мистецьких постмодерних інновацій.

Мета дослідження - визначити принципи інституалізації побутової культури в контексті культурних практик постмодернізму.

Мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

з'ясувати стан наукової розробки проблеми;

проаналізувати мистецтвознавчі підходи до побутової культури постмодернізму;

- уточнити ключові поняття дослідження („побутова культура”, „інституції побутової культури”, „культурні практики”, „мистецькі практики”);

- виявити мистецькі ознаки дизайну, реклами, моди в сучасній побутовій культурі як певні інституалізовані діяльності.

Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові методи культурно-історичної реконструкції діяльності людини у сфері культури (реклами, дизайну, туризму, готельно-ресторанного бізнесу), а також застосовано системний, структурно-функціональний, компаративістський підходи до вивчення побутової культури.

Особливо продуктивним є метод модельно-проектних реконструкцій етно-мистецьких реалій побутової культури та принципи типологізації, опрацьовані в дослідженнях постмодерністської культури. Так, визначаються певні проміжні зони, у яких мистецтво, література „зсуваються” в реальність побуту. Отже, відношення людини і речі є традиційними в культурі, зокрема в побутовій. На межі ХХ - початку ХХІ ст. воно набуває драматичних катаклізмів. Формується дизайн-індустрія розвитку речовинного світу. Мета-морфози у відношеннях до людини і речі здійснюють складні алюзії уречевлення самої людини як носія культури і гаранта її цілісності.

Науково-теоретичну базу дослідження становлять праці, що містять інформацію філософсько-культурологічного змісту стосовно предмету дослідження (В.Адорно, Б. Ананьєв, К.Андрєєва, К.-О.Апель, Х.Аренд, Р.Барт, М.Бахтін, Г.Башляр, В.Беньямін, Ж.Бодрійяр, М.Вебер, Ю.Габермас, Г.Га-дамер, Ф.Гваттарі, П.Гуревич, Ж.Дельоз, Ж.Дерріда, Д.Ділі, С.Кримський, Ж.Ліотар, А.Лосєв, М.Лотман, М.Мамардашвілі, Н.Маньковська, М.Мерло-Понті, А.Моль, Е.Морен, М.Фуко, М.Хайдеггер та ін.); мистецтвознавчі та культурологічні праці, що дають можливість теоретично осмислити поняття інституції побутової культури в контексті європейської культури (О.Архи-пенко, О.Астафьєва, Ю.Асєєв, Г.Вейс, Г.Вьольфлін, А.Габричевський, Г.Гачєв, В.Глазичєв, Ф.Готтенрот, Б.Гройс, Л.Гумільов, А.Гуревич, М.Данилевський, С.Іконнікова, М.Каган, В.Квартальнов, П.Козловскі, Ф.Колесса, М.Костомаров, Е.Панофскій та ін.); культурологічні праці, що дають можливість теоретично осмислити поняття інституції побутової культури в контексті української культури (С.Безклубенко, Ю.Бобошко, Г.Вішневська, Т.Гаєвська, Г.Гарбар, А.Гоцалюк, Т.Гундорова, Д.Зеленін, М.Костомаров, Ф.Лавров, О.Любіцева, В.Стафійчук, М.Маркевич, К.Матейко, М.Мозговий, Г.Мунін, М.Плісецький, О.Пошивайло, В.Русавська, П.Чубинський та ін.); наукові дослідження з проб-лем дизайну, реклами, моди (Д.Аркін, Л.Бхаскаран, Л.Гербенова, Дж.Гібсон, Дж.К.Джонс, Д.Єрмілова, Р.Захаржевська, Ш.Зеллінг, М.Ільінскій, Л.Кібалова, М.Ламарова, Ле Корбюзьє, М.Кілошенко, Є.Кириченко, Дж.Крейк, Ю.Легень-кий, Л.Рональд, Дж.Рассел, А.Родіонов, Г.Почепцов, М.Постєр, О.Сальнікова, С.Сметаніна, А.Ульяновський, В.Учонова, Ф.Шарков, М.Ярошевський та ін.); культурологічні праці, що дають можливість теоретично осмислити поняття інституції побутової культури в контексті масових комунікацій (К.-О.Апель, Р.Барт, С.Безклубенко, В.Беньямин, Г.Васильєва, Ю.Габермас, Ф.Гіренок, Ф.Джеймісон, О.Леонтович, І.Лісаковський, С.Московчи, М.Носов, Ю.Олейніков, Г.Почепцов, В.Розін, О.Тоффлер, Г. Шиллер та ін).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

вперше здійснено системне культурологічне дослідження інституцій побутової культури доби постмодернізму;

уточнено ключові поняття дослідження, зокрема „побутова культура”, „інституції побутової культури”, „культурні практики”, „мистецькі практики”;

вперше проаналізовано становлення інституцій постмодерністської культури (реклами, дизайну, моди, туризму) як складових побутової культури;

виявлено особливості впливу мас-медіа на формування побутової куль-тури, зокрема, споживання;

здійснено аналіз етно-мистецьких традицій як антитези глобалізаційним процесам культури.

Практичне значення одержаних результатів. Здобуті наукові дані, положення, висновки, а також запропоновані методологічні підходи можуть бути використані в подальших теоретичних дослідженнях з культурології та мистецтвознавства, присвячених аналізу трансформацій культури постмодерну. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути також використані для навчальних програм та курсів зі спеціальності „Туризм”, „Готельно-ресторанний бізнес”, „ Дизайн”.

Апробація роботи. Результати дослідження були апробовані у виступах на міжнародних, всеукраїнських наукових конференціях: Четвертій міжнародній конференції „Реклама і дизайн: освіта, бізнес, менеджмент” (Київ, вересень, 2003); Міжнародній конференції „Педагогічні і рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля” (Київ, червень, 2004); Міжнародній конференції „Простір гуманітарної комунікації” (Київ, жовтень 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Мистецька освіта України: історія, сьогодення, поступ” (Київ, листопад, 2008), всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українські культурні індустрії: стан, проблеми, перспективи» (Київ, травень 2008), на конференціях професорсько-викладацького складу, докторантів та аспірантів Київського національного університету культури і мистецтв.

Публікації. Основні положення та висновки дослідження знайшли відображення у 6 одноосібних публікаціях автора, з них 5 статей у наукових виданнях, затверджених ВАК України як фахових.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, охарактеризовано методи дослідження, наукову новизну та практичне значення роботи. Обсяг роботи - 169 сторінок, список використаних джерел - 240.

культура постмодерністський побутовий реклама

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та сформульовано завдання, які необхідно вирішити для її досягнення, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено методологічні засади дослідження, розкрити зв'язок з науковими програмами, визначено наукову новизну, сформульовано практичне значення, наведено інформацію про апробацію результатів і публікації з теми дослідження.

Розділ перший „Теоретико-методологічні підвалини дослідження” присвячено огляду історіографії та характеристиці понятійного апарату і методології дослідження.

За словниками, „побут” - це загальний життєвий устрій, домашній, пов'язаний з повсякденним буттям стрій перебування людини.

Побут і буття як загальна характеристика чи реальність існування людини дуже близькі, бо онтологічно вкорінені в тому, що має назву „дім” або загальний устрій традиційного усталеного перебування у просторі, який пов'язують з ойкуменою, екологічними ознаками, ойкосом, існуванням людини як єства, яке задовольняє свої потреби - матеріальні і духовні.

Поняття „побутова культура” в контексті дисертації використовується синонімічно поняттю „культура побуту” і розглядається як культура кінцевого споживання вироблених в соціумі товарів та послуг. Набір останніх історично змінюється і соціально варіюється. Переважною більшістю історичні дослідження виходили з методологічної позиції визнання виробництва та його характеру основною детермінантою технічного, економічного, соціального і в решті решт культурного прогресу. В межах цієї дисертації здійснено спробу підійти до проблеми дещо з іншої точки зору - детермінуючої ролі у соціокультурному розвитку культури кінцевого споживання. У зв'язку з цим інтегрованим явищем кінцевого споживання можна вважати побут, а куль-туру, яка складається навколо побуту визначити як побутову культуру.

У такій якості побут і побутова культура не тільки стимулюють виробництво, але й самі залежать від нього, адже у зв'язку з розширенням номенклатури товарів і послуг змінюється побутова культура як у своїй матеріальній, так і нематеріальній частині. За часів, які, починаючи з останньої чверті ХХ ст., визначають як постмодерністські, сучасна європейська побутова культура значно розширила свій ареал у частині нових пропозицій з боку суспільного виробництва.

Важливо зазначити, що історія побуту не є історією низової культури. Це історія існування поведінки, морального етикету, норм, які утримують людину в стані певного відношення до Батьківщини, до іншої людини, до Бога. Як правило, всі історії побуту написані про побут минулого. Побут сучасності формується в контексті руйнування норм буття, культурних трансформацій та інновацій. Отже, всі ці новації перебувають поза увагою культурологів. На жаль, ми більше знаємо про побут пушкінських часів, ніж про свій час. Дослідження Ю.Лотмана, як і багатьох інших теоретиків куль-тури, більше розкривають, як збиралися, грали в карти, як відбувалися бали, як харчувалися, мандрували. Побут традиційний, описаний в етнографічних дослідженнях Д.Зеленіна, П.Чубинського, М.Костомарова, надзвичайно романтизується і сприймається сьогодні як витвір мистецтва.

Реалії культуротворчості побутової культури характеризують її в контексті мистецьких інновацій або культурних практик. Побут розуміють як широкий комплекс образності, художнього образу і життя культури, або побутової реальності. Так, туризм як планетарне явище дослідив В.Квартальнов, здійснивши фундаментальну розвідку туристичної діяльності в контексті біосфери в рамках маркетингових, культурологічних, аксіологічних та інших вимірах туризму як феномена культури. Проаналізовано дослідження з теорії та історії туризму в працях С.Поповича, О.Любіцевой, у яких розкрито різні аспекти туризму як культурного і індустріального простору діяльності людини з надання послуг, пов'язаних з подорожуванням. Слід назвати роботи Г.Гарбар, В.Русавської, Г.Вишневської, З.Сапєлкіної, в яких поєднані - в більшій або меншій мірі - аналіз побутової культури, а також сучасних інститутів туризму й гостинності.

Окремо варто виділити дисертаційне дослідження Д.Мусієнка, який проаналізував зв'язок туризму із комунікативною культурою і зробив це саме з точки зору постмодерністських соціокультурних реалій. Це дозволило йому дійти висновку про те, що туризм як культурна практика ХХ століття активно сприяє інтенсифікації міжкультурних контактів і тим самим впливає трансформаційним процесам в українській комунікативній культурі, зазнаючи, у свою чергу, вплив з боку „ситуації постмодерну”.

На сьогодні побутова культура стає більш об'ємною, охоплює культуру послуг, рекламу, туристичну, рекреаційну активність. Можна визначити, що культура України проходить випробування, з одного боку, на традиційність, а, з іншого, ? на інтерактивність у складному перетині обставин, у якій вона потрапляє у процесі глобалізації.

Отже, простір глобалізації не є настільки широким, щоб змінити побут і традиційні обрядово-звичаєві надбання українців. Так, можна простежити, яким чином відбувається трансформація побутової культури. Побутова куль-тура є поєднанням матеріальної і нематеріальної складових. До останньої значною мірою відноситься звичаєво-обрядовий світ, світ послуг, художньо-естетичні уподобання і морально-етичні настанови, що пов'язані з комунікативними відносинами українців у складному міжетнічному просторі.

У роботі проаналізовано дослідження різних історичних періодів роз-витку побутової культури України, прослідковано генеалогію успадкування традицій і трансформації, що відбулися у культурі ХХ ст.

Так, ілюстрований довідник „Українська минувшина” А.Пономарьова, Л.Артюх, Т.Косміної та ін. містить інформацію етнографічно-етнологічного характеру, її викладено у вигляді словника образів як складової традиційної культури українців, починаючи від хати до громадської спільноти, такої як „козацтво” тощо.

Подією стало видання у 1995 р. двотомника Павла Чубинського „Мудрість віків”. Перевиданий з ілюстраціями О.Сластіона та інших авторів цей текст відтворює контекст української традиційної культури. Павло Чубинський збирав зразки обрядовості, записував бувальщини, описував простір, який сьогодні розуміють як етнологічний.

Побутову культуру Європи не можна зрозуміти без фундаментальних досліджень Г.Вейса, Ф.Готенротта, В.Фріче. Ці роботи допомогають побачити контекст української побутової культури більш об'ємно. Величезний матеріал щодо побутової культури можна побачити в працях М.Бахтіна, О.Лосєва, В.Проппа, О.Фрейденберг, А.Гуревича, де побут реконструюється в просторі культури.

Останнім часом вийшли роботи з серії „Культура повсякденності” Д.Крейк, К Кулле, С.Мельшиор-Бонне. Важливими дослідженнями з моди є роботи Д.Єрмілової, М.Ільїнського, О.Васильєва та ін. Енциклопедичне дослі-дження Г.Гачева „Національні образи світу” надає величезний матеріал щодо порівняльного аналізу побутових культур різних народів. Особливо слід назвати збірки опису ремесел українського народного одягу. Дисертантка спиралася на дослідження К.І.Матейко «Український народний одяг», а також на її етнографічний словник з одягу.

Актуальні проблеми української побутової культури порушено в дисертаційних дослідженнях А.Гоцалюк, З.Сапєлкіної та ін.

Важливо зазначити, що послуга, як одна із складових постмодерної культури, вкрай універсалізується. Вона є не лише елементом культури споживання або побутової культури. Це реальність, яка стає надто структурно-домінативною. Тобто, людині слугує річ, інформація, інша людина, все розмаїття міфологізованої реальності, яка сама собі слугує. Цей цікавий вимір не можна звести до банального набору послуг, пов'язаних із задоволенням потреб - рекреативних, туристичних, мистецьких, дизайнерських чи якихось інших.

Побут і глобалізація утворюють досить сталу антитезу, але і побут теж змінюється у просторі техногенної цивілізації. Простір ринкових маркетингових відносин культури споживання можна визначити як культурні індустрії побутового рівня. Так, зокрема, реклама в широкому розумінні як виголошення, визначення цінностей, пріоритетів, іміджелогія, брендинг тісно пов'язана з побутовою культурою, засобами трансформації цінностей, які в контексті постмодернізму набувають своїх окремих технологічних ознак.

Ці складові постмодерної культури є важливими чинниками, які засвідчують співвідношення побутової культури і культури споживання, а також культури в цілому. Можна говорити, що практики культури пост-модернізму свідчать про продукування і продуктивний вимір самоздійснення побутової реальності як донесення певного сенсу, цінностей до споживача, або до людини як суб'єкта культури.

У висновках до розділу підсумовані результати аналізу наукової літератури з теми дисертації та визначення понятійно-категоріального апарату, за допомогою якого здійснюється дослідження.

Розділ другий „Туризм і рекреація як складові побутової культури” присвячений новітнім складовим побутової культури, якими, особливо напри-кінці ХХ століття, стають такі культурні практики як туризм і рекреація.

У ХХ столітті новою пропозицією широким верствам населення, яку виявляється здатною забезпечити економіка, стає рекреація, тобто відновлення фізичних і психічних сил людини. Форм її здійснення дедалі також стає більше, а традиційні форми відпочинку суттєво змінюються. Серед нових форм відкликом на цю потребу стає туристична діяльність; формується сфера розваг як зі традиційною складовою, здатних задовольнити ці потреби - ресторани, кафе, естрадні сцени, так і нові, яких попередні епохи практично не знали - шоу-бізнес. Виникають нові культурні практики, в контексті яких формуються відповідні соціокультурні інституції. До останніх можна віднести туризм і готельну індустрію.

Прообразом туризму можна вважати мандрівки, тобто традиційний побут подорожі, коли людину випроваджують, вона входить в простір дороги, змінюється, а потім повертається додому, де її зустрічають старі, звичні реалії перш за все побутової культури.

За нових обставин формується вже зовсім інша стратегія: від стратегії традиційного табуйованого суспільства, стратегії волі на дорозі та поміркованого образу життя після повернення до стратегії раціоналізованого побуту дороги, регламентованої гостинності. Але залишки традиції, де дорога сприймалась як антисистема усталеного стаціонарного ладу, побуту, зберігаються. Адже і досі люди, які випадково збираються в купе, відкривають один одному всі тайни своєї душі. В ранці їм стає сумно, і вони, не прощаючись, розходяться. Це синдром дороги. Адже і досі люди, які на вокзалі чекають свого потягу день, два або більше, потрапляють в ситуацію тих, хто мусить очікувати не потяг, а можливості зв'язку з кодексом дороги, що пов'язаний з засобами пересування. Всі перевтілення, проекції, взаємодії традиційного і нетрадиційного засобу існування мандрівки свідчать про побут, який раціоналізується, але зберігає своє традиційне коріння і атрибутику.

Цей традиціоналізм належить місцю, де існує аеропорт, вокзал, автовокзал, готель та ін. Тому варто звернути увагу на певні традиційні знаки подорожування, гостювання, зустрічі, приймання гостей для того, щоб побачити, що змінилося в контексті всіх цих реалій. Можна стверджувати, що туризм сьогодення як певна інсталяція є певним міфодизайном. Це величезний набір реклами, своєрідна можливість бути щасливим у подорожі, отримати величезну насолоду зустрічі з прекрасною людиною і т.п. Готелі перетворюються на своєрідний дім біля дороги - замісник справжнього дому з кухнею тих етносів, що мешкають на територіях, які відвідуються.

Проте цей міфодизайн туризму потрібно зрозуміти в контексті семіологічної парадигми. Тобто визначити первинну мову подорожі, мову первинного фундаментального існування „тут” і „там”, мову фольклорного типу, мову подорожування та гостинності, і мову вторинну, що надбудовується над нею, експлуатує її код. Важливо, що образ дороги є наскрізним. Він має образи у думах, піснях, казках. Образ дороги символічно презентується в туризмі як певне занурення у культурну реальність.

Вже у 60 - 70-ті роки ХХ століття виникає молодіжний культ дороги. Таким чином, образ дороги як традиційний міф підживлюється міфом молодіжним, який виникає з формами тих субкультур байкерів та хіппі, які створюють своєрідні образи поведінки і образи подорожування, наповнені новим змістом.

Отже, туризм стає сферою послуг, яка задовольняється певними інституціями, що надають послуги з подорожування. Подорожування, як і колись поширене паломництво, вимагають створення певних інституцій. Раніше це були готелі при монастирях, потім - готелі в різних центрах країни. Згодом ця сфера набула ознак інтегративної реальності культури постмодерну. Все, що відбувається в культурі постмодерну, відрізняється від традиційного побуту. Адже подорож є однією з найдавніших і усталених побутових парадигм дороги, зустрічі та прощання. На сьогодні готелі, ресторани і все, що становить простір розваг, постає як поєднання динамічного простору дороги і придорожнього розважального комплексу, адже побутова культура не обмежується лише приватними формами спілкування. Навпаки, вона містить потужний пласт видовищної публічності, яка генерується як комунікація у просторі соціально означених форм.

Отже, рекреація і її складова туризм наприкінці ХХ століття набувають статусу масово поширених складових побутової культури, складають майже обов'язковий компонент буття людини поза межами її професійної діяльності, стають однією з форм проведення вільного часу, орієнтованого на відпочинок і поновлення фізичних та психічних інтелектуальних сил. Вони інкорпоруються в систему побутової культури, або наповнюючи новим змістом існуючи форми традиційного відпочинку, або утворюючи відповідні нові форми.

У Висновках підбитий підсумок проведеного в розділі аналізу зазначеної проблематики.

У третьому розділі „Дизайн і мода як культурні практики та їх вплив на побутову культуру постмодерної доби” охарактеризовано процес інкорпорації результатів цих культурних практик в побутову культуру сучасності.

Швидке зростання світу речей, намагання змінити предметні комплекси навколо себе, поєднання речей в ансамблі, а також серійне мислення, зростання сфери послуг, розгортання індустрії туризму, рекреації, діяльності з надання послуг взагалі, яка не виробляє жодних матеріальних предметів, а лише опосередковує різні сфери людської діяльності, свідчить, що побут універсалізується, інтегрується і певною мірою перетворюється на комплекс, пов'язаний з культурними якостями, зокрема з мистецтвом.

Вважати дизайн елементом побутової культури можна лише уточнивши, що йдеться не про професійну діяльність, якою займаються фахівці і для яких він є не побутом, а професією, а про дизайн як сукупність результатів, спрямованих на створення світу речей, матеріального середовища, яке без-посередньо, так би мовити, споживається кінцевим споживачем. Отже, коли йдеться про дизайн у зв'язку з побутовою культурою, то йдеться передусім про дизайн як естетику внутрішнього простору і естетику предметного світу, який безпосередньо оточує людину за межами її професійної діяльності. Увага, що приділяється естетиці того середовища, в якому мешкає людина в межах свого побуту, існувала завжди, проте вона, як правило, до індустріальної доби створювалася самою людиною, що виступала водночас і виробником і споживачем своєї власної діяльності і тих матеріальних предметів, які виникали в результаті цієї діяльності. Це особливо видно на виробленні і оздобленні одягу. У традиційних суспільствах одяг значною мірою вироблявся самим споживачем і у будь якому разі в межах ремісницької праці, якщо мати на увазі особливо важливих клієнтів.

Промислова революція і науково-технічний прогрес розвів виробника і споживача в цій сфері, але ХХ століття водночас додало до цього масовизацію зразків одягу з визначенням пануючих, тобто моду. Таким чином, дизайн одягу також перетворився на елемент повсякденної культури, набувши ще невідомих до цього масштабів. Так, щовечора, майже щодня, кожен може по телевізору дивитись канал моди. Мода входить в побут як візуальна агенція, як видовищний простір екранного типу. Те ж саме можна говорити і про прет-а-порте як найскладнішу реальність. Спочатку його розуміли як готове плаття, потім стали говорити про прет-а-порте де люкс, яке наближається до от кутюр.

Масовізація їх споживання забезпечувалася рекламою, чому поряд з простором послуги виникає простір реклами. Це комунікативний вимір донесення інформації, яка певною мірою теж є послугою. Реклама як ринкова реальність, що пов'язана із маркетингом, є надзвичайно складною. Сама міфологема „вільного ринку”, який майже вирішує всі проблеми, дещо розчарувала. Але систему послуг не можна позбавити ринкових відносин, які стають принципом донесення і трансформації послуг як комунікативної взаємодії людини.

Предметний світ побуту, оздоблення інтер'єрів, інфраструктура послуг здійснюються, зокрема, і в контексті турдіяльності чи готельно ресторанного бізнесу, які мають свою естетичну сферу, перетворюються на своєрідну мистецьку реальність. Отже, цю реальність не можна назвати лише сферою обслуговування. Вона є інтегративним комплексом, що інтегрує національні, етнічні традиції, культурні виміри певного регіону, пов'язані з ремеслами, одягом, з тим, що характеризує спілкування, комунікації людей, обрядовий світ. Культура постмодерну перетворюється на своєрідну локалізовану реальність, у якій локальні топоси як виміри буття людини універсалізуються відповідно до глобалізаційних тенденцій цивілізації, стають окремими ви-мірами культури і водночас свідчать про унікальність людського буття. Відбуваються досить цікаві метаморфози: визначення особливого і унікального виміру культури.

Побут, культура побуту, побутова культура і мистецтво близькі між собою. Згодом, коли побут втрачає свою регулятивну функцію, він естетизується і перетворюється на певний самодостатній мистецький комплекс. Це особливо відчутно у предметах внутрішнього простору, одязі, звичаях, святах. Якщо побут функціонує як справжнє реальне буття, то він не сприймається як самодостатня цілісність соціуму. Він усвідомлюється згодом, коли визначається як завершений соціокультурний організм.

Культура постмодернізму характерна тим, що в ній дуже часто інтер'єри житлових та інших приміщень оформляють у контексті різних стилів. Банки тяжіють до класицизму, стилю ампір. Для житла використовують як неоготичні, так і неоримські мотиви. Це досить поширена практика. Про це свідчить і набір предметів, меблів, антикваріату, який стає модним, стає „грьозами”, інсталяційними візіями, самодостатніми образами речовинності, які входять в побут як новітні дизайнерські конструкції.

Слід зазначити, що побут постмодерну цитатний, просякнутий культурними алюзіями. Особливо це відчувається в дизайні, який у побуті стає своєрідним інструментарієм, наближенням до людини, культури як такої. Можна зазначити, що дизайн в широкому розумінні цього слова - це конструктивно-будівна реальність. Дизайн у побутовій культурі - це особлива реальність. З одного боку, він намагається бути тотальним режисером на психоделічному рівні, а з іншого, - лишається тією діяльністю, яка пов'язана з річчю. Проте річ містить екзистенційні сенси, пам'ять, образи часу. Тому дизайн найближчий до побутового виміру культуротворення у речовому визначенні.

Координуючу роль дизайнера осмислено лише в останні роки, хоча дизайн і досі не є визначеною номінацією. Дизайн виник з промислового виробництва і певною мірою заміняє декоративно-прикладне мистецтво. В Америці дизайн розуміють досить широко. Там говорять, наприклад, про дизайн соціальних систем, про дизайн посмішки, про дизайн картини. Тобто будь-яке конструювання, будь-яке структурування розуміється як дизайн.

В СРСР дизайн розуміли як художнє конструювання. Лише тепер, у контексті постмодерної культури, у пострадянському просторі дизайн визначають як національні школи: українська, російська, білоруська та ін.

Можна зазначити, що реальність моди і реальність побуту наближуються в контексті постмодерну. Важливо зазначити, що в 70-ті роки європейська мода зазнала свого екстенсивного розвитку. Комплекти одягу цих років були продумані, наповнені різноманітними ознаками асортименту, і тому не дивно, що в цей час виникають проблеми риторики моди, культури споживання та ін.

Можна підсумувати, що мода в контексті побутової культури постмодернізму не залежить від побуту, який розуміється як належність елементарним і шаблонованим актам споживання. Мода стає тим підживлювачем, який трансформує побут, трансформує саму культуру споживання. Мода несе в собі величезні інтуїції, які походять від історії, культури, мистецтва, від надлишкового і надмірного естетизму, що утворюється в різних діапазонах буття людини.

Якщо в дизайні йдеться про розмаїття стильових ознак, то в моді стилі визначаються інакше. Звичайно, можна говорити про моду стилю модерн, моду авангарду, моду постмодерну, ар деко, але в моді все це досить проблематично. Усталеним є розподіл моди на три великі різновиди: от кутюр (високе шитво), прет-а-порте (готові вироби) і функціональний одяг. Проте, якщо зважати, що побут зводиться лише до функціонального одягу, то це дуже сіра і бліда схема. Річ у тім, що побут охоплює все, але на правах зовсім різних агенцій.

Стиль у моді - це, передусім, індивідуальний стиль кутюр'є, дизайнера. Прет-а-порте може бути задіяний як елемент гардероба, функціональний одяг теж є обов'язковим елементом гардероба, а от кутюр, звичайно, визначається в культурі на правах інсталяції, на правах образного видовища, як візуальна агенція. Але всі вони культивують простір побуту, тобто образ модного тіла чи образ модності як такої, що має свої тілесні ознаки. Декоративний образ входить в побут, постмодерні засоби засвоювання реалій культури вже знаходять своє місце в побуті.

Отже, динаміка цивілізації, яка трансформує простір, нав'язує інші регулятиви, які приходять як нові естетичні критерії, нові образи і моделі бачення реальності. Вони знаходять своє місце в побутовій культурі, яка все більше стратифікується, диверсифікується і плюралізується у повній відповідності з постмодерністскою культурною парадигмою в цілому.

У Висновках до розділу коротко сформульовані результати проведеного аналізу.

Результати здійсненого дослідження дозволили дійти наступних висновків:

1. Аналіз наукової літератури філософського, культурологічного, історичного і мистецтвознавчого спрямування дозволив дійти висновку, що, не зважаючи на певні розробки стосовно дослідження побутової культури, аналіз її трансформації під впливом нових соціокультурних реалій, передусім, постмодерної доби, за поодиноким виключенням майже не проводився.

2. Визначаючи понятійний апарат, дисертант зазначає, що поняття „побутова культура” в контексті дисертації використовується синонімічно поняттю „культура побуту” і розглядається як культура кінцевого споживання вироблених в соціумі товарів та послуг. На відміну від переважної більшості досліджень, які виходили з методологічної настанови щодо визнання характеру виробництва основною детермінантою технічного, економічного, соціального і в решті решт культурного прогресу, в дисертації здійснено спробу підійти до проблеми з іншої методологічної точки зору - а саме: визнання детермінуючої ролі у соціокультурному розвитку культури кінцевого споживання. У зв'язку з цим інтегрованим явищем кінцевого споживання вважається побут, а культура, яка складається навколо побуту визначається як побутова культура.

3. Оскільки побутова культура розглядається в контексті постмодерних практик, то наголошується, що під добою постмодерну на сьогоднішній день прийнято вважати період з останньої чверті ХХ століття. Постмодерна культура все більше стає культурою послуг, а „послуга послуг” все більше універсалізується і набуває людиновимірних ознак в різних контекстах. Цей контекст може бути ринковим, мистецьким або міфологічно означеним у рекламі, може бути суто етнологічним чи етнографічним, пов'язаним з традиційним етно-мистецьким середовищем.

4. У ХХ столітті новою пропозицією широким верствам населення, яку виявляється здатною забезпечити економіка, стає рекреація, тобто відновлення фізичних і психічних сил людини. Форм її здійснення дедалі також стає більше, а традиційні форми відпочинку суттєво змінюються. Серед нових форм відкликом на цю потребу стає туристична діяльність; формується сфера розваг як зі традиційною складовою, здатних задовольнити ці потреби - ресторани, кафе, естрадні сцени, так і нові, яких попередні епохи практично не знали - шоу-бізнес. Виникають нові культурні практики, в контексті яких формуються відповідні соціокультурні інституції. До останніх можна віднести туризм і готельну індустрію.

Рекреація і її складова туризм наприкінці ХХ століття набувають статусу масово поширених складових побутової культури, складають майже обов'язковий компонент буття людини поза межами її професійної діяльності, стають однією з форм проведення вільного часу, орієнтованого на відпочинок і поновлення фізичних та психічних інтелектуальних сил. Вони інкорпоруються в систему побутової культури, або наповнюючи новим змістом існуючи форми традиційного відпочинку, або утворюючи відповідні нові форми.

5. Швидке зростання світу речей, намагання змінити предметні комплекси навколо себе, поєднання речей в ансамблі, а також серійне мислення призводить до все глибшого проникнення в побутову культуру дизайну. Вважати дизайн елементом побутової культури можна лише уточнивши, що йдеться не про професійну діяльність, якою займаються фахівці і для яких він є не побутом, а професією, а про дизайн як сукупність результатів, спрямованих на створення світу речей, матеріального середовища, яке безпосередньо, так би мовити, споживається кінцевим споживачем. Отже, коли йдеться про дизайн у зв'язку з побутовою культурою, то йдеться передусім про дизайн як естетику внутрішнього простору і естетику предметного світу, який безпосередньо оточує людину за межами її професійної діяльності. Увага, що приділяється естетиці того середовища, в якому мешкає людина в межах свого побуту, існувала завжди, проте вона, як правило, до індустріальної доби створювалася самою людиною, що виступала водночас і виробником і споживачем своєї власної діяльності і тих матеріальних предметів, які виникали в результаті цієї діяльності. Це особливо видно на виробленні і оздобленні одягу. У традиційних суспільствах одяг значною мірою вироблявся самим споживачем і, у будь якому разі, в межах ремісницької праці, якщо мати на увазі особливо важливих клієнтів.

Особливістю постмодерної доби є те, що дизайн стає її невід'ємним елементом і постає як аранжування предметного середовища. Він також виявляється тісно пов'язаним з таким соціально-психологічним і культурним феноменом як мода, що виступає як настанови поведінки, вживання одягу, предметів туалету і ін.

6. Отже, побутова культура історично мінлива у тому числі і з точки зору номенклатури товарів, які здатні перетворитися на предметне середовище побуту. Наприкінці ХХ століття, яке часто визначають як добу постмодерну, побутова культура значно розширюється за рахунок нових складових, а також за рахунок змін конкретного наповнення тих її складових, які можна вважати достатньо традиційними.

Побутова культура в контексті постмодерних інновацій стає одним із вимірів як інтерпретаціі, так і оцінювання тих трансформацій, які відбуваються в культурі загалом, оскільки є більш усталеним, традиційним ядром культуротворення, на відміну від професійної культури.

Основні положення дисертації опубліковані у наступних одноосібних працях

1. Полушина-Брояко Е.І. Побутова культура в контексті постмодерних практик / Е.І. Полушина-Брояко // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: зб. наук. праць. Випуск 22 / Відп. ред. М.М. Бровко, О.Г. Шутов. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2008. С. 146 - 154.

2. Полушина-Брояко Е.І. Дизайнерські технології в контексті побутової культури / Е.І. Полушина-Брояко // Мистецтвознавчі записки: зб. наук. праць. Вип. 14. К.: Міленіум, 2008. С. 164 - 171.

3. Полушина-Брояко Е.І. Мода постмодернізму як феномен культури споживання / Е.І.Полушина-Брояко // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: зб. наук. праць: наук. зап. Рівненського державного гума-нітарного університету. Вип. 14. Рівне: РДГУ, 2008. С. 143 - 148.

4. Полушина-Брояко Е.І. Реклама як феномен побутової культури / Е.І. Полушина-Брояко // Вісник КНУКіМ: зб. наук. праць. Вип. 18. К.: КНУКіМ, 2008. (Серія Мистецтвознавство). С. 28 - 37.

5. Полушина-Брояко Е.І. Індустрія послуг як складова побутової куль-тури / Е.І. Полушина-Брояко // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: зб. наук. праць. К.: Міленіум, 2009. С. 73-77.

6. Полушина-Брояко Е.І. Соціопрогматика туристичної діяльності культури / Е.І. Полушина-Брояко // Мат. всеукр. науково-теоретичної конфе-ренції «Українські культурні індустрії: стан, проблеми, перспективи», 30 травня 2008 р. Київ. К.: КНУКіМ. С. 100 -103.

АНОТАЦІЯ

Полушина-Брояко Е. І. Становлення інституцій побутової культури в контексті постмодерних культурних практик. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології із спеціальності 26.00.01. - теорія й історія культури. - Київський національний університет культури і мистецтв, Київ, 2009.

Дослідження присвячене актуальним проблемам трансформації побутової культури в контексті постмодерних культурних практик. Здійснено аналіз літератури з питань традиційного побуту українців, проаналізовано сучасні дослідження з туризму, готельно-ресторанного бізнесу, новітніх мистецьких практик, зокрема моди та дизайну.

Проаналізовано механізми входження в побут реклами, мас-медіа, новітніх інновацій постмодерної культури.

Зазначається, що поняття „побутова культура” в контексті дисертації використовується синонімічно поняттю „культура побуту” і розглядається як культура кінцевого споживання вироблених в соціумі товарів та послуг.

Відмічено, що туризм як новітня форма побутової культури генетично пов'язаний із мандрівництвом, прочанством та, меншою мірою, подорожами. За постмодерної доби рекреація часто набуває форми саме туристичної подорожі.

Окреме місце в сучасній побутовій культурі посідає мода, яку можна розглядати і як своєрідний феномен культури споживання. Вона тісно пов'язана із дизайном, який в постмодерній культурі також стає невід'ємною частиною побутової культури, проте в якості результатів діяльності, спрямованої на створення предметного середовища повсякденного побуту людини.

Отже, побутова культура історично мінлива у тому числі і з точки зору номенклатури товарів, які здатні перетворитися на предметне середовище побуту, так з точки зору послуг. Наприкінці ХХ століття, яке часто визначають як добу постмодерну, побутова культура значно розширюється за рахунок нових складових, а також за рахунок змін конкретного наповнення тих її складових, які можна вважати достатньої традиційними.

Ключові слова: побутова культура, постмодернізм, культурні практики, дизайн, мода, туризм, інкорпорація.

АННОТАЦИЯ

Полушина-Брояко Э.И. Становление институций бытовой культуры в контексте постмодерных культурных практик. - Рукопись.

Дисертация на соискание научной степени кандидата культурологии по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Киевский национальный университет культуры и искусств, Киев, 2009.

Исследование посвящено актуальным проблемам трансформации быто-вой культуры в контексте постмодерных культурных практик. Проанализи-ровано литературу по проблеме традиционного быта украинцев, современные исследования по туризму, новейшим художественным практикам моды и дизайна.

Дается системний анализ механизмов вхождения в быт рекламы, мас-медиа, новейших инноваций постмодерной культуры.

Отмечено, что в современном мире рекреация и туризм как одна из ее инновационных форм превратились на обязательную составляющую бытовой культуры.

Бытовая культура рассматривается в контексте диссертационного исследования як культура, которая формируется вокруг конечного потребления производимых в конкретном обществе товаров и услуг.

Подчеркнуто, что бытовая культура исторически изменчива, в том числе, и с точки зрения номенклатуры этих товаров и услуг, и в конце ХХ столетия, которое часто определяют как эпоху постмодернизма, значительно расширилась за счет включения новых, а также за счет изменения конкретного наполнения тех ее составных, которые можно считать достаточно традиционными.

Особое место в бытовой культуре постмодерной эпохи занимают туризм и рекреация, а также реклама, дизайн и мода. При этом подчеркивается, что относительно последних речь идет не о профессиональной деятельности, а про инкорпорацию их результатов в бытовую культуру, без которых на сегодняшний день трудно представить себе частную сферу жизни людей и сферу их личного потребления.

Туризм как новейшая практика генетически связан с такой состав-ляющей традиционной бытовой культуры как странничество, паломничество и меньшей мерой - путешествия.

Отдельное место в современной бытовой культуре занимает мода, которую можо рассматривать и как своеобразный феномен культуры потреб-ления. Мода тесно связана с дизайном, который в постмодерной культуре также становится неотъемлемой частью бытовой культури в качестве резуль-татов деятельности, направленной на создание предметной среды ежедневного быта человека.

В диссертации также проанализованы механизмы инкорпорации в бытовою культуру рекламы, мас-медиа как новейших новаций постмодерной культуры.

Бытовая культура исторически изменчива, в том числе и с точки зрения номенклатуры товаров, которые способны превратится на предметную среду быта. В конце ХХ века, период, который определяют как эпоху постмодерна, бытовая культура значительно расширяется за счет новых составляющих, а также за счет конкретного наполнения тех ее составляющих, которые можно считать достаточно традиционными.

Таким образом бытовая культура в контексте постмодерних инноваций стает одним из измерений как интерпретаций, так и оценивания тех транс-формаций, что происходят в культуре в целом, поскольку является более устоявшимся, традиционным ядром культурогенезу в отличие от профессиональной культуры.

Ключевые слова: бытовая культура, постмодернизм, культурные практики, дизайн, мода, туризм, инкорпорация.

ANNOTATION

Polushina-Broyako E.I. Becoming of formations of domestic culture in the context of postmodern cultural practices. - Manuscript.

Dissertation on the competition of scientific degree of candidate of study of art on speciality 26.00.01 is a theory and history of culture. - The Kiev' national university of culture and arts, Kiev, 2009.

Research is devoted the issues of the day of transformation of domestic culture in the context of postmodern cultural practices. Literature is analysed on issue of traditional way of life of Ukrainians, modern researches on tourism, hotel-restaurant business, newest artistic practices, fashion and design.

The system analysis of mechanisms of included in the way of life of advertising is given, mas-media, newest innovations of postmodern culture.

Keywords: domestic culture, postmodern, cultural practices, image, advertising, design, fashion, tourism.

Размещено на Allbest.ru

...