Міфологічні мотиви і образи в образотворчому мистецтві Одеси останньої третини ХХ – початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВ

ТАРАСЕНКО Андрій Андрійович

УДК: 398.2 + 700.47

МІФОЛОГІЧНІ МОТИВИ І ОБРАЗИ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ ОДЕСИ ОСТАНЬОЇ ТРЕТИНИ ХХ - ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 17.00.05 - образотворче мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Харків - 2007

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Роботу виконано на кафедрі культурології Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор мистецтвознавства, професор

ОВЧИННИКОВА Альбіна Петрівна

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова,

професор кафедри культурології

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор,

академік Академії мистецтв України

ФЕДОРУК Олександр Касьянович

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури,

завідувач кафедри теорії та історії ї мистецтв

кандидат мистецтвознавства, доцент

ЯЦІВ Роман Миронович

Львівська національна академія мистецтв МОН України,

проректор з наукової і творчої роботи

Захист дисертації відбудеться 19 жовтня 2007 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.109.01 Харківської державної академії дизайну і мистецтв (61002, м. Харків, вул. Червонопрапорна, 8)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської державної академії дизайну і мистецтв (61002, м. Харків, вул. Червонопрапорна, 8)

Автореферат розіслано 17 вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства Є.О. КОТЛЯР

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Географічне розташування Одеси, її історичне минуле, пов'язане з грецькими колоніями на теренах північного Причорномор'я, класична містобудівна система, що полягає в основі організації середовища міста, збереження традицій академічної системи освіти в Одеському художньому училищі ім. М.Б. Грекова та на художньо-графічному факультеті ПДПУ ім. К.Д. Ушинського, колекція старішого та найбільшого на території СНД археологічного музею визначають закономірність звернення митців до культурної спадщини середземноморської цивілізації та, зокрема, до міфологічних мотивів і образів, втілених у мистецтві Давньої Греції. Земля Одеси зберігає пам'ять про найдавніші культури, у тому числі, трипільську. В той же час, національне відродження та потреба у самоідентифікації в епоху глобалізації сприяють посиленню уваги до української культурної спадщини.

Важливою проблемою сучасного мистецтвознавства України є відсутність систематизованого вивчення окремих проявів цілісного художнього процесу періоду останньої третини ХХ - початку XXI ст., зокрема, комплексного дослідження образотворчого мистецтва такого своєрідного культурного осередку, як Одеса. Відновлення міфопоетичної традиції у нових формах стало важливим естетичним та художнім принципом нашого часу. У зв'язку з цим необхідно визначити співвідношення стародавніх міфів та сучасної міфотворчості, яка проявилась у різних видах образотворчого мистецтва. Слід вивчити роль неокласичних і національних міфологічних мотивів та образів у процесі відновлення перерваних у період тоталітаризму зв'язків зі світовою й національною культурною традицією. Кризовий характер перехідної епохи робить актуальним вибір теми, яка досліджує ментальність сучасної людини за допомогою “картини Світу”, що створюють художники. Обрана тема є актуальною, оскільки творчість сучасних майстрів Одеси мало вивчена, і необхідно визначити нові парадигми для її інтерпретації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація виконувалась у контексті теми “Філософсько-методологічне дослідження гуманітарного знання” (наказ № 885/18 від 17 травня 2001 р.), яку розробляє кафедра культурології Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Мета дисертації полягає у виявленні та дослідженні міфологічних мотивів і образів в образотворчому мистецтві Одеси останньої третини ХХ - початку ХХІ ст. У зв'язку з цим були поставлені наступні завдання:

– висвітлити характер історико-культурних процесів в мистецтві Одеси останньої третини ХХ - початку ХХІ ст. та показати роль міфу в процесі подолання деструкції мистецтва постмодернізму;

– на конкретному фактологічному матеріалі визначити основні типологічні напрямки звернення до міфології майстрів Одеси;

– вивчити міфологічні мотиви і образи у творах одеських художників останньої третини ХХ - початку ХХI ст.;

– показати вплив міфологічної тематики на формування особливостей художньої мови майстрів образотворчого мистецтва Одеси досліджуваного періоду;

– створити ілюстративний додаток з метою унаочнення особливостей трактування міфологічних мотивів і образів у творах митців Одеси (у контексті світового мистецтва).

Об'єкт дослідження: образотворче мистецтво Одеси останньої третини XX - початку ХХI ст. (скульптура, живопис, графіка).

Предмет дослідження: міфологічні мотиви і образи в образотворчому мистецтві Одеси останньої третини XX - початку ХХI ст.

Хронологічні та територіальні рамки дослідження охоплюють період останньої третини XX - початку ХХI ст. в мистецтві Одеси.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є системний підхід. У дисертації використовується компаративний метод у його типологічному аспекті, що дозволяє виявити та показати міфологеми художніх мотивів і образів у творчості майстрів Одеси та ввести їх у контекст світового мистецтва, а також метод мистецтвознавчого образно-стилістичного аналізу у його синхронному та діахронному вимірах. Для вивчення впливу язичницької та християнської іконографії у формуванні нових виражальних засобів образотворчого мистецтва останньої третини XX - початку ХХI ст. застосовувався іконографічний метод. Важливий для нашого дослідження іконологічний метод допомагає розкрити художній зміст зображення.

Наукова новизна одержаних результатів:

– на основі мистецтвознавчого (стилістичного і типологічного) аналізу, узагальнення та систематизації значного образотворчого матеріалу, інтерв'ю з художниками з метою виявлення ключових світоглядних і художньо-естетичних основ їх творчості в дисертації вперше здійснено спробу комплексного дослідження міфологічних мотивів і образів в образотворчому мистецтві Одеси останньої третини XX - початку ХХI ст.;

– визначено вплив міфу на гуманістичний та життєстверджуючий характер творів сучасних одеських майстрів;

– показано роль античної тематики в мистецтві північного Причорномор'я останньої третини XX - початку ХХI ст.;

– дістало подальший розвиток виявлення ремінісценції фольклору в індивідуальній міфотворчості одеських художників;

– на основі мистецтвознавчого аналізу творів створена система міфологічних мотивів і образів в образотворчому мистецтві Одеси періоду, що вивчається, до якої увійшли наступні групи: язичницькі, ветхозавітні та християнські, мотиви межі світів та “пограничних” станів, архетипічні мотиви і образи (дерево, дім, хрест, космічне яйце, пращур, мати, дитина, вічне відродження);

– з нових позицій проаналізовано авторський пошук образу нового культурного героя за допомогою міфу;

– вперше введені у науковий обіг маловідомі твори О.В. Князика, Б.О. Румянцева, А.С. Шопіна, Г.А. Палатникова, М.І. Степанова;

– створено ілюстративний додаток з метою унаочнення особливостей трактування міфологічних мотивів і образів у творах митців Одеси в контексті світового мистецтва.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть стати складовою історії одеської школи живопису в контексті комплексного вивчення проблем сучасного образотворчого мистецтва України. Матеріали дисертації та зроблені автором теоретичні узагальнення можуть бути використані при розробці спеціального лекційного курсу з сучасного образотворчого мистецтва для студентів художніх вузів, для створення методичних посібників та підручників, а також у музейній практиці.

Апробація основних положень дисертації здійснювалась у виступах на міжнародних наукових, науково-практичних конференціях: “Музичні інформаційні технології: досвід та проблеми розвитку” (Одеса, 21 - 24 жовтня 2004); “Культура і цивілізація. Схід і Захід” (Одеса, 14 - 15 лютого 2004); “Підготовка майбутніх вчителів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва: досвід та перспективи” (Одеса, 22 - 25 квітня 2005); “6-й міжнародний конгрес україністів” (Донецьк, 28 червня - 2 липня 2005); “М.К. Реріх та його сучасники. Колекції і колекціонери” (Одеса, 21 - 23 жовтня 2005); “Теорія і практика управління педагогічними процесами” (Одеса, жовтень 2005); “М.К. Реріх та його сучасники. Колекції і колекціонери” (Одеса, 20 - 22 жовтня 2006); “Музей. Історія. Одеса. До 50-річчя із дня відкриття Одеського історико-краєзнавчого музею” (Одеса, 27 - 29 квітня 2006); “Дизайн-Освіта 2006: Пошуки нової естетичної парадигми в сучасному дизайні” (Харків, 5 - 6 квітня 2006); “Музичні інформаційні технології: досвід та проблеми розвитку” (Одеса, 10 - 12 листопада 2006); “Національна культура в контексті сучасних глобалізаційних процесів” (Київ, 18 - 19 грудня 2006); “Перші Богуславські читання” (Харків, 6 -7 жовтня 2006), “Дизайн - освіта 2007: Головні вектори розвитку вищої дизайнерської освіти в контексті Болонського процесу” (Харків, 25 - 27 квітня 2007).

Публікації. Основні результати дослідження викладені у шістнадцяти публікаціях. Десять з них опубліковані у наукових фахових виданнях з мистецтвознавства, що входять до відповідного переліку ВАК України.

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаної літератури (299 позицій), додатку А (Система міфологічних мотивів і образів в образотворчому мистецтві Одеси останньої третини ХХ - початку ХХІ ст.), ілюстративного додатку Б - альбому, що складається з 461 ілюстрації (111 ілюстративних схем) та їх переліку. Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, з них основний зміст дослідження - 185 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, об'єкт, предмет дослідження, його хронологічні та територіальні межі, розкривається наукова новизна та практичне значення. Подано інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Стан теоретичного осмислення проблеми. Джерела та методологія дослідження” подано історіографічний аналіз літератури по проблемі, що вивчається. Показано стан наукової розробки теми, визначено джерела, методологію та методи дослідження.

Сучасне образотворче мистецтво Одеси розглядається у контексті типології культури перехідного періоду доби глобальної кризи, у визначенні якої ми спираємось на праці О. Шпенглера, М.О. Бердяєва, Д.С. Ліхачова, В.П. Толстого, В.М. Шейка, Ю.П. Богуцького, В.І. Силантьєвої. Звернення до міфу, який зберігає стійкі моделі загальнолюдських цінностей, властиве кризовим епохам. Стверджується, що художникам, творчість яких вивчається в дисертації, притаманний міфологічний тип мислення, про який йдеться у працях О.О. Потебні, В.С. Соловйова, В.А. Маркова. О.О. Потебня вважав “міфічне” мислення особливим видом людського мислення поряд з поетичним та прозаїчно-науковим. Для нашого дослідження важливо, що до поняття “поезія” вчений залучав мистецтво, яке зберігає образність.

Неоміфологічна свідомість є одним з головних напрямків культурної ментальності ХХ ст., починаючи з символізму та закінчуючи пост-постмодернізмом. Вона характеризується увагою до класичної та архаїчної міфології. При цьому важливо, що в ролі міфу можуть виступати також історичні перекази, побутова міфологія, художні тексти минулого. Розглядається відмінність колективного характеру соціального міфу, притаманного мистецтву тоталітарного радянського суспільства, від індивідуальної міфотворчості в сучасному українському мистецтві.

У визначенні поняття “міф” ми спираємось на праці Ф. Ніцше, А. Білого, В'яч. Іванова, Я.Е. Голосовкера, В.М. Топорова, В.П. Руднєва. Одним з важливих для нашого дослідження є введене К.Г. Юнгом та розвинуте С.С. Авєрінцевим та Ю.В. Лінником поняття “архетип”, аналогом якого є “первообраз” П.О. Флоренського. Архетипи колективного несвідомого викликають до життя комплекси уявлень, які виступають у вигляді міфологічних мотивів і образів. Таким чином, твори одеських художників можуть бути проінтерпретовані за допомогою системи мотивів з урахуванням архетипічних значень. Міфологічні образи у вищій мірі символічні, що у різних аспектах показано у працях О.Ф. Лосева, С.С. Аверінцева, М.О. Волошина.

Під час роботи над мистецьким твором, пов'язаним з міфологічною тематикою, відбувається своєрідний ритуал відродження міфу. К.Г. Юнг, М. Еліаде, Є.М. Мелетинський вказують на циклічний характер міфологічного часу. В. Подорога, Н. Букс виділяють характерні ознаки міфологічного простору.

Логіка культурного процесу як закономірність чергування в культурі естетичних процесів “деміфологізаці” та “реміфологізації” відзначена у дослідженнях Є.М. Мелетинського, З.Г. Мінц, А.В. Сербіної.

При висвітленні історичного аспекту теми подано короткий огляд звернення до міфу та його художнього втілення у різних культурних епохах. Важливий для нашого дослідження широкий структурний підхід представлено у книзі М.М. Соколова “Містерії сусідства”, де розглядається проблема метаморфології мистецтва Відродження-бароко як межі нового часу. Автор показує, що в цей період мистецтво увійшло у поле живописного діалогу зі спадщиною античності та середніх віків. Цей процес зумовив діалогічний характер сучасної культури. Засновник герменевтики Г.-Г. Гадамер у статті “Міф і розум” стверджує, що проблема відношень міфу та розуму - це проблема романтизму. Під романтизмом вчений розуміє будь-яке мислення, що звернуте до минулого, за допомогою якого можливо пізнати істинний порядок речей.

Відродження уваги до міфології після мистецтва романтиків відбувається наприкінці ХIХ - початку ХХ ст. В епоху модернізму, коли отримують величезний вплив учення А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, С. Кьєркегора, відновлюється історико-культурне розуміння романтизму. Ренесанс міфу в мистецтві ХХ ст. Є.М. Мелетинський пов'язує з проголошеним у “філософії життя” (Ф. Ніцше, А. Бергсон) “відношенням до міфу як до вічно живого начала”. У монографії С.П. Батракової “Мистецтво і міф” показано роль архаїчного міфу в західноєвропейському мистецтві ХХ ст.

Досліджуючи різні шляхи процесу міфологізації в мистецтві модерну, Д.В. Сараб'янов виділяє як суттєво важливий шлях не простого ілюстрування міфу, а залучення художника до міфологічного мислення. Вивченню міфологічних мотивів і образів у вітчизняному мистецтві кінця XIX - початку ХХ ст. присвячені дисертації Н.Р. Кубриш та Н.Є. Порожнякової. Міф, відображений в образотворчому мистецтві радянського періоду, отримав глибоке осмислення у працях Х. Гюнтера, О.І. Морозова, І. Голомштока, Л.Л. Сауленко. В дисертації В.Д. Сидоренко відзначено, що з кінця 1980-х рр. у візуальному мистецтві України актуалізується пошук національної основи. Естетика міфу у сучасному образотворчому мистецтві України вивчається в дисертації О.А. В'ячеславової. Міфологічну основу українського образотворчого та прикладного мистецтва у різних аспектах розглянуто у працях О.К. Федорука, Т.В. Кара-Васильєвої, М.Є. Станкевича, Л.Д. Соколюк, О.М. Голубця, О.А. Лагутенко, М. Юр. Для виявлення своєрідності міфологічних мотивів і образів у творах художників Одеси розглянуті основні принципи мистецтва постмодернізму та пост-постмодернізму.

У невеликих за обсягом статтях про творчість художників, що нами вивчаються, В.О. Абрамов, В.В. Криштопенко, О.М. Савицька, О. Барановська, О.М. Тюрюмін, В. Підгора, Д. Кремень, О. Авраменко, Л.М. Данишевська торкаються питань, пов'язаних з міфологічними мотивами і образами. Аналіз літератури за темою дисертації показав, що до теперішнього часу не було спеціального дослідження, присвяченого вивченню міфологічних мотивів і образів в образотворчому мистецтві Одеси останньої третини ХХ - початку XXI ст.

Джерельною базою дослідження слугували, насамперед, твори із зібрань Одеського художнього музею, Національного художнього музею України, приватних колекцій М.З. Кнобеля та Л.В. Іванової, твори, які є власністю художників та їх сімей. Важливим документальним матеріалом у дослідженні є інтерв'ю з митцями, що сприяло проникненню в ідейний задум творів та розумінню особливостей індивідуального творчого методу. Були використані опубліковані у пресі інтерв'ю з художниками, їх спогади, висловлювання про мистецтво та поетична спадщина. Фактологічним матеріалом також слугували ескізи, фотодокументи, альбоми, каталоги і буклети виставок.

У створенні методологічної бази ми спираємось на теорію “великого часу” М.М. Бахтіна. Вчений стверджує, що художник, існуючий у просторі “малого часу”, тобто сьогодення, несе в собі досвід попередників. Вивчаючи міфологічні мотиви і образи у творчості сучасних одеських митців, ми розглядаємо їх у контексті світового мистецтва.

Методологічною основою є системний підхід, який поєднує художньо-стилістичний, компаративний, типологічний (в історичному аспекті), іконографічний та іконологічний методи. Компаративний метод дозволяє виявити та показати зв'язок творів одеських майстрів періоду, що вивчається, зі світовою художньою спадщиною. Типологічний метод (обґрунтований М. Храпченком) використовується нами для з'ясування найбільш суттєвих моментів, які поєднують два (або кілька) художніх твори (мотиви, образи - те, що несе змістовну функцію). Іконографічний метод дозволяє класифікувати міфологічні мотиви й образи незалежно від особливостей історичного типу мистецтва. Основним для нашого дослідження є іконологічний метод, який було розвинуто Е. Панофським. З його допомогою ми можемо проникнути у художній зміст зображення, значення художніх форм у контексті означеного напрямку, течії, стилю.

У другому розділі “Античний міф як парадигма в образотворчому мистецтві Одеси останньої третини ХХ - початку XXI ст.” розглядається дилема “антична класика - неоміфологізм”. О.В. Князик, Б.О. Румянцев, Ю.М. Єгоров, А.С. Шопін, Г.А. Палатников звертаються до мотивів та образів античної міфології. Крізь індивідуальне переживання міфологічна модель кожного разу отримує нове життєве вираження. Сучасні митці дають авторську інтерпретацію, своє образне бачення відбитих у міфі світоглядних проблем. Предметом їх зображення є оголене тіло як первісна ідеальна модель світобудови. Поряд з античністю художники наслідують гуманістичну ідею Ренесансу. Людина у їх творчості є “мірилом усіх речей”. Її фігура, як правило, оголена, домінує у просторі.

2.1. Образи античної міфології в станковій і монументальній скульптурі О.В. Князика. Чимало з монументально-декоративних творів О.В. Князика (1932 р.н.) є частиною міського середовища Одеси. Створити пластично ясні, виразні образи “Музи”, “Викрадення Європи”, “Cпартака”, героя-змієборця у “Пам'ятнику співробітникам міліції” скульптору допомагає знання міфології та іконографії античного та світового мистецтва. Якості та стани героїв митець виражає в експресії їх тіл. Монументальний характер персонажів досягається завдяки творчому переосмисленню образів міфологічних “культурних героїв”. У скульптурі “Спартак” О.В. Князик дає нове тлумачення образу. Відбувається трансформація героя-воїна у спортсмена - фізично досконалу людину. Виразність скульптур “Оновлення” та “Звільнення” засновано на точно знайденій пластичній метафорі. Станкові твори “Кентавр”, “Вигнання з Раю” мають якості монументально-декоративної пластики. Їм притаманні: виразність силуету, високий ступінь узагальнення форми, декоративність. Тому вони можуть слугувати ескізами для створення садово-паркової скульптури.

У творчості О.В. Князика прослідковується творче освоєння культурної спадщини Стародавнього Єгипту і грецької архаїки, адаптованої модерном (Е.-А. Бурдель), мистецтва Візантії, Давньої Русі та авангарду. Орієнтація на ці традиції сприяла формуванню індивідуальної стилістики майстра.

2.2. Діалогізм як принцип творчості Б.О. Румянцева. Основним матеріалом скульптора Б.О. Румянцева (1950 р.н.) є бронза. Його скульптура метаморфоза: перетворення глини або металу в “ієрогліф краси” - той знак, який майстру вдалося відчути та втілити як вічний “первообраз”. Тіло людини є об'єктом творчого експерименту художника. Мотиви і образи його скульптури пов'язані з давньою міфологією: Індії (міф про створення Всесвіту в горельєфі “Інформація і суспільство”), Єгипту (міф про природу, що відроджується, “Осиріс”), Старого Завіту (“Юдифь”), Греції (“Афродіти-Венери”, “Орфей і Евридіка”, “Несс і Деяніра”, “Амазонка”, “Сатир”, “Менада”, “Ніка”); Риму (“Фортуна”, “Парка”); середньовіччя (“Ілля Пророк”).

У свідомому еклектизмі творчості Б.О. Румянцева прослідковуються риси постмодернізму. Даючи авторську інтерпретацію міфологічних мотивів і образів, сучасний скульптор порушує традиційну систему символічних бінарних опозицій: чоловіче - жіноче, зовнішнє - внутрішнє, реальне - уявне.

У мотивах оголеної фігури Б.О. Румянцев розробляє кілька основних варіантів композицій. Міфологічні символи та алегорії допомагають набути образам поліфонічного звучання. Найбільш повно пластичні принципи скульптора розкриваються в образах юних дівчат, які виражають перехідний період в житті людини, якому притаманні незавершеність, тендітність та незахищеність. Це відповідає естетичній програмі та емоційному стану скульптора.

2.3. Міфологема жінки у творах Ю.М. Єгорова. В живописі Ю.М. Єгорова (1926 р.н.) образ молодої, повної енергії людини пов'язано із зображенням природи півдня України. Для творчого методу Ю.М. Єгорова характерним є багаторазове повернення до одного мотиву. Протягом життя майстер звертається до романтичної теми подорожей у живописній серії “Незабаром відправляємось”.

Головною героїнею його полотен є оголена жінка. Оскільки митець наділяє моделі ідеальними рисами та при зображенні використовує античну і ренесансну іконографію, то створені образи красунь сприймаються у взаємозв'язку з міфологічними персонажами: Афродітою, Артемідою, Данаєю. Композиція “Дівчина зі стрілами” (2001) передбачає поліваріантність прочитання сюжету. Атрибут у вигляді стріл вказує на зв'язок персонажу з образом Артеміди. Зображення голови античної статуї та ідеальних геометричних фігур поряд з дівчиною свідчать про метафізичний характер полотна. У творчому експерименті Ю.М. Єгорова класичну спадщину поєднано з досвідом модернізму та постійною роботою з натури (в тому числі на пленері).

2.4. Індивідуальна “манера” та класична традиція у творчості А.С. Шопіна (1941 р.н.). Одеський майстер культивує свій художній світ, у якому панують ідеальні образи жіночої краси. Важливими для А.С. Шопіна є мотиви сну, діонісійського “містеріального сп'яніння”, “вакханалії”. Тема кохання - головна у творчості митця. Чуттєва радість буття, втілена з темпераментом та щирістю, сприймається як основа і потужна рушійна сила людського існування. В той же час переплетіння мотивів сну, “любовного трикутника”, ворожіння, дзеркала надає внутрішньої гостроти його начебто безтурботному міфу про земний Рай (наприклад, “Сон моряка”, “Українка ворожить”, “Христос і моряк”). З плином часу у творчості А.С. Шопіна поряд з язичницькими мотивами й образами виникають християнські. Сам художник зображає себе як Діоніса та Христа, свою дружину як Венеру, Данаю, вакханку. Міфологічне сприйняття автора залучає його сучасників до театралізованої історії світового мистецтва.

Художня мова А.С. Шопіна має стилістичну цілісність, хоча у ній поєдналися різні епохи та культури Заходу і Сходу: язичницькі першоджерела співіснують з християнськими, мистецтво Індії, Японії переплітається з художніми традиціями Італії, Іспанії, Германії, Франції. Оскільки А.С. Шопін зосереджений на суб'єктивному переживанні трансцендентного, найбільш актуальною для нього виявляється спадщина маньєризму XVI ст. У картинах художника відбувається поєднання монументального та станкового начал. Ефект монументальності досягається завдяки високому ступеню узагальнення пластичної форми, декоративності, умовності просторово-часового рішення. Широта діапазону мотивів і образів, а також форми їх втілення зближують творчість А.С. Шопіна з мистецтвом постмодернізму.

2.5. Герої “Іліади” Гомера в графічній інтерпретації Г.А. Палатникова (1946 р.н.). Створюючи графічну серію, художник не ставив за мету проілюструвати текст. Для нього важливим було усвідомити та втілити закладені в “Іліаді” позачасові ідеї. В епосі Гомера війна сприймається у категорії вічності. У трактуванні Г.А. Палатникова, для якого актуальне футуристичне сприйняття, тема війни показана у динаміці - як шалена сутичка життя та смерті. Емоційна виразність образів досягається не мімікою облич, а віртуозно переданою пластикою рухів усього тіла. Експресія динамічної лінії та плями є для нього головним засобом вираження, здатним передати стихію невтримної сили давнього героїзму. Вивчення античного вазопису, спадщини бароко, класицизму, романтизму поряд з освоєнням досвіду футуризму початку ХХ ст. дозволило художнику знайти адекватне вираження власному відчуттю опозиції “життя - смерть”. У творчості Г.А. Палатникова конкретна зображальність співіснує з експресією абстрагованих пластичних форм.

У третьому розділі “Ремінісценції фольклору в індивідуальній міфотворчості художників Одеси останньої третини ХХ - початку XXI ст.” досліджуються твори М.І. Степанова, Ю.А. Коваленка, А.Д. Антонюка, В.П. Кабаченка. Ці художники є носіями ментальності українського народу. Їх дитинство та юність минули у маленьких містечках, де зберігався традиційний устрій життя. Важливим був ритуал, де людина відчувала зв'язок із землею, з природою. Мешкаючи у великому місті, вони створили поетичні образи своєї Батьківщини, навіяні враженнями дитинства. Урбаністичній цивілізації митці протиставили закладені в міфології народу споконвічні цінності.

Міфологічні мотиви і образи їх творів виражають ідею збереження роду, народу в епоху глобалізації. Сучасні художники-міфологи створюють індивідуальні міфи, “прочитати” які можливо тільки спираючись на загальнозначущі міфологеми колективного міфу. Їх творча інтуїція проникає у глибинні шари колективного несвідомого, проявляючи архетипічні мотиви і образи.

Творчість митців, що вивчається у даному розділі, має безпосереднє відношення до неопримітивізму - одного з найважливіших напрямків у мистецтві ХХ ст. Примітивне мистецтво дозволяє виражати не зовнішній, а сутнісний план суб'єкта або предмета в розкутій експресивній формі.

3.1. Міфологічні герої скульптури М.І. Степанова. Спираючись на спадщину української та світової культури, М.І. Степанов (1937 - 2003) створив переконливу пластичну форму для втілення метафізичного змісту своїх творів, більшість з яких вирізьблено з дерева. У творчості скульптора жінка постає в іпостасі “Жінки - Матері - Богині”. У скульптурі “Та, що сидить у дереві” М.І. Степанов інтерпретує найдавніші жіночі образи культури матріархату і створює монументальний імперсональний образ Матері-Землі; образ “Вагітна” має ліричний характер. Міфологічна героїня Роксоляна уособлює Україну. У програмному творі “Дівчинка зі свічкою” майстер винайшов пластичну форму, що символічно відображає ідею вічного світла душі людини. Образи хлопчиків і дівчат, які є втіленням душевної чистоти та духовного потенціалу, пов'язані з самоідентифікацією автора. Розроблені М.І. Степановим символічні мотиви сходів та човна мають зв'язок з темою міфологічної подорожі героя. В серії “Люди-драбини” втілено образ людини, що прагне довершеності (або влади). Бажання відновити зв'язок з героїчним минулим українського народу проявлено в монументальних образах пращурів - козаків.

3.2. Архетипи у творчості Ю.А. Коваленка. Ю.А. Коваленко (1931 - 2004) створив мальовничий образ Батьківщини як цілісної моделі світу. У його творчості можна виділити низку стійких мотивів і образів, які мають архетипічну основу: дім, дерево, дорога, мати, дитина, старий, дівчина. Вічні образи сповнені глибоко особистим, емоційним переживанням митця: старий - це він сам; як і хлопчик біля дерева або юний вершник. Ю.А. Коваленко передав гармонію ритуального устрою життя, який зберігся у селах. Майстер не зображував повсякденного побуту, а святково перетворював його. Ідеалізація народного життя визначила романтичне спрямування творчості художника.

Створюючи художні образи, Ю.А. Коваленко застосовував прийоми метафори і гіперболи. Актуальною традицією для майстра виявилось народне мистецтво з притаманним йому відбором суттєвого, умовністю трактування композиції, декоративністю кольору, ритмічною виразністю. За характером творчості Ю.А. Коваленко близький майстрам постімпресіонізму та авангарду. Їх зближує не тільки широчінь культурного пізнання, але й, насамперед, орієнтація на глибинні шари народної культури та винайдення власних ємних символів.

3.3. Міфологічні основи живопису А.Д. Антонюка. Прості та вічні архетипічні образи картин А.Д. Антонюка (1943 р.н.) нагадують про першооснови життя. А.Д. Антонюк створив знакові образи просвітителів Кирила і Мефодія - посередників між світом землі й неба. Герої картин А.Д. Антонюка переконливі тому, що вони не вигадані. Старець - це сам автор. Жіночі образи, враховуючи образ Богоматері, наділені рисами його матері, бабусі, дружини. Вони позбавлені класичності тіл і облич, але ідеальні душевно.

Духовне перетворення персонажів проявлено завдяки метафорі “цвітіння” їх одеж та оточуючої природи. У творах майстра виявляється наочний зв'язок зі спадщиною іконопису українського бароко та мистецтва модерну. В живописі А.Д. Антонюка переважає теплий зелений колір покрову землі і рослин. Для митця характерним є пантеїстичне сприйняття природи як храму, виразно втілене у панно “Поклоніння Землі і Воді”. В його картинах відбуваються метаморфози: хмари перетворюються у птахів, янголів, Бога-Отця, Богоматір. Художник передає ідею єдності одухотвореної матерії.

3.4. Національна модель світу в авторському міфі В.П. Кабаченка (1958 р.н.). Живописець продовжує лінію традиціоналізму в сучасному образотворчому мистецтві Одеси. Створюючи індивідуальний міф, митець звертається до першоджерел - фольклору та традиційного народного мистецтва. В той же час він є спадкоємцем мистецтва модерну й авангарду. Подібно до футуристів 1910-х рр. він руйнує кордон між побутом і буттям. У міфотворчості В.П. Кабаченка переплелись основи язичницького та християнського світосприйняття. Важливу роль у створенні індивідуального міфу художника відіграють також глибинні дитячі переживання.

У своїх творах В.П. Кабаченко піднімається від чуттєво конкретної реальності до першообразу. За допомогою авторських міфологем: небесне вікно, дім-світобудова, свічка, нитка мрії, чорна вода - митець поєднує простори поцей- та потойбічного світу. У фантастичному перетвореному просторі картин живописця можливі чарівні перевтілення персонажів, що є притаманним фольклорному світосприйняттю. Його герої: птахо-люди, жінка-праматір, художник-творець, козаки - вільно подорожують у просторі землі, води і неба. Митець творить космогонічні й астральні міфи, в яких показано: народження Великої і Малої Ведмедиці; процес створення писанки як гармонізації Всесвіту; бінарність денного та нічного сонця як метафора життя і смерті людини. Художник звертається до архетипу хреста, світового яйця, дому, матері, моря.

Виразність художніх образів картин В.П. Кабаченка досягається завдяки високому ступеню умовності просторового, світлового, кольорового та лінійного рішення композицій. Художника цікавить метафізичний аспект світла, проявлений у мистецтві Київської Русі, західноєвропейського середньовіччя, маньєризму, бароко, романтизму.

3.5. Неоміфологізм Г.А. Палатникова. Старозавітна основа образів графічної серії “Варіації на тему одеських оповідань І. Бабеля”. Старозавітний контекст, що лежить в основі творчості І. Бабеля, дозволяє Г.А. Палатникову перевести з побутового у буттєвий план жанрові мотиви єврейського міського фольклору. Важливим є те, що Г.А. Палатников звертається не до самого тексту Книги Книг, де переважає дух, а до оповідань одеського письменника, яким притаманна емоційність. Для Г.А. Палатникова І. Бабель стає посередником, оскільки у його творах біблійний текст адаптовано. Ідучи “слідами” письменника, художник вирішує завдання не проілюструвати оповідання, а відчути закладені в них біблійні конструкції.

ВИСНОВКИ

образотворчий мистецтво одеса

1. У ситуації епохи кризи в образотворчому мистецтві Одеси останньої третини ХХ - початку ХХI ст. вбачається тенденція до подолання хаосу з метою відтворення цілісної картини світу: повернення втраченої гармонії людини з природою, з іншими людьми, з Богом. З метою подолання екзистенціальної кризи митці звертаються до вічних тем і образів, проявлених у світовій і національній українській міфології. Міф переводить свідомість з побуту в буття, розширює просторово-часові межі світосприйняття, здійснює зв'язок часів: теперішнього з минулим і майбутнім. Нелінійність міфологічного часу дає можливість існування у різних епохах. За допомогою міфу майстри Одеси стверджують життєво важливі для людства цінності, зберігають ієрархію “верху” і “низу”, чим протистоять хаосу. У їх творах відсутня притаманна постмодернізму іронія та деструкція. Художників, чия творчість вивчається, поєднує романтичне прагнення до піднесеного.

На відміну від універсальності образів, характерних для мистецтва тоталітарного устрою, твори періоду останньої третини ХХ - початку ХХI ст. базуються на особистому переживанні. У них присутні якості поезії, одкровення. Виходячи з аналізу творів одеських художників, можна зробити висновок, що звернення до міфу як до своєрідної матриці дозволяє поєднати індивідуальне (егоцентризм, притаманний нашому часу) із загальним. Оскільки митці не ставлять за мету точне ілюстративне зображення конкретних міфологічних текстів, а дають їх вільну інтерпретацію, можна говорити не про тему, а про мотиви та образи, які нескінченно переплітаються між собою та народжують своєрідні варіації на тему. Міфологічна модель допомагає сучасному твору набути більш глибокого та багатозначного змісту, робить його доступним для інтерпретації.

2. Вивчення міфологічних мотивів і образів у творах одеських художників останньої третини ХХ - початку ХХI ст. дозволяє виділити два основні типологічні напрямки звернення до міфології:

– неокласичне, де античний міф виступає як парадигма;

– фольклорне, в якому здійснюється ремінісценція мотивів і образів традиційної національної культури в індивідуальній міфотворчості.

3. На основі художньо-стилістичного аналізу та створеного ілюстративного додатку нами встановлено, що у творах майстрів неокласичного напрямку: О.В. Князика, Б.О. Румянцева, Ю.М. Єгорова, А.С. Шопіна, Г.А. Палатникова - найбільш поширеними є сприйняті від стародавньої міфології мотиви творення світу, бінарної єдності та протилежності чоловіка і жінки, мотиви діонісійства, змієборства, шляху, оновлення-звільнення, сну, народження-смерті-відродження. В їх творчості зберігаються гуманістичні принципи, що ґрунтуються на академічній системі освіти, де предметом вивчення є досконале тіло людини, яке, згідно з уявленнями давніх греків, являє собою модель світобудови.

Міфологічні образи скульптури О.В. Князика та Б.О. Румянцева, що включені у простір міста (у тому числі садово-паркова скульптура), гармонізують довкілля. В живописі Ю.М. Єгорова і А.С. Шопіна природа постає в досконалому, райському стані. Світлоносне Чорноморське узбережжя показано ними як країна щастя - Аркадія. В образі величної природи передано відчуття вічного - міфологічного часу.

4. Основою індивідуальної міфотворчості художників фольклорного напрямку: М.І. Степанова, Ю.А. Коваленка, А.Д. Антонюка, В.П. Кабаченка - є народна культура, фольклор, традиції ритуальної організації життя. Міфологічне сприйняття буденного дозволяє майстрам створювати мистецькі твори з розвиненою оповідністю, у яких побут піднято до рівня буття.

Вивчення творчості художників фольклорного напрямку дозволило виділити міфологічні мотиви і образи, що мають архетипічне інваріантне ядро: дерево, дім (храм), хрест, світове яйце, пращур (ворон як тотем, старий, воїн, козак), мати, дитина. Характерна для зображуваних персонажів бінарна опозиція “юність - старість” співзвучна протиставленню “життя - смерть” і пов'язана з архетипічними мотивами “вічного відродження”.

Створюючи образ Батьківщини - України, художники трансформують його крізь враження від власної “малої батьківщини” - від місця, де вони народились і зросли. Завдяки тому, що особисте світосприйняття Ю.А. Коваленка, А.Д. Антонюка, В.П. Кабаченка співзвучне архетипічній моделі світоустрою, яка втілена у народній творчості, образ Батьківщини в їх композиціях має монументальний, символічний характер при збереженні емоційної життєвої переконливості. Сакралізована природа сприймається як образ світобудови. У монументальних картинах-панно Ю.А. Коваленка “Батьківщина”, А.Д. Антонюка “Поклоніння Землі й Воді” цьому відповідають симетрична композиція з виділеним духовним центром (Богоматір, храм та ін.).

5. В результаті дослідження виявлено, що у станкових творах одеських митців практично відсутній класичний образ героя, “який жертвує особистим заради спільного блага”. Навіть у монументальному мистецтві такого героя як Спартак показано як атлета, що закликає народ на стадіон для фізичного вдосконалення. У графічному циклі “Іліада” Г.А. Палатникова герої знеособлені. Наприклад, образ Гектора, що йде на подвиг, втрачає чіткі обриси. Героєм стає сам художник, який емоційно проживає ситуацію війни, тобто знаходження на межі життя та смерті. У творчості М.І. Степанова, Ю.А. Коваленка, А.Д. Антонюка, В.П. Кабаченка з традиційної вікової триєдності “дитинство-зрілість-старість” зникає центральний етап виявлення активної дії героя. В мистецтві періоду кризи актуальним стає час потенції (дитина, підліток) та споглядання (старий, старець). Персонажі більшості творів зображені з напівзакритими очами (вони мріють або споглядають, знаходяться у стані марення), що свідчить про внутрішнє самозаглиблення.

Встановлено, що у творах скульптури та живопису головним є образ жінки. У творах митців неокласичного напрямку жінка постає в ідеальному образі богині кохання і краси Афродіти-Венери. Жіночим образам картин Ю.М. Єгорова, А.С. Шопіна притаманне чуттєве начало. У мистецтві майстрів фольклорного напрямку жінку представлено в іпостасі матері - продовжувачки роду, богині.

Творчості одеських художників міфологічного напрямку характерне ігрове начало, театралізація. Створюючи композиції, вони виступають у ролі режисера-постановника. Автори часто ідентифікують себе та близьких з міфологічними персонажами. Вони переживають грецький міф як дійові особи, зображують дружин в образах Венер, міфологізують своє дитинство. Наприклад, Б.О. Румянцев показує себе у вигляді Пана, А.С. Шопін у вигляді Діоніса. Авторський міф є спільною рисою творчості художників Одеси та мистецтва постмодернізму.

6. З'ясовано, що у пошуках зображальної традиції майстри звертаються до епох, що мали цілісну міфологічну свідомість, яка відображалась у відповідній образній формі. Тому актуальними виявляються архаїчне мистецтво, традиційне народне мистецтво, іконопис. Художньому втіленню міфологічних мотивів і образів відповідає цілісність, високий ступінь узагальнення форми. Монументальність властива не тільки скульптурним пам'ятникам. У живописних творах відбувається поєднання якостей, притаманних станковому і монументальному мистецтву. Форма картини-панно споріднює живопис сучасних художників з мистецтвом модерну кінця XIX - початку ХХ ст. При створенні художнього образу майстри звертаються до алегорії, метафори, гіперболи.

Образно-стилістичний аналіз творів художників Одеси показує, що міфологічним джерелом для них стають не стільки літературні тексти, скільки твори образотворчого мистецтва: від грецької архаїки, слов'янських язичницьких образів до мистецтва модерну й авангарду. В їх творчості відбувається поєднання стародавніх першоджерел і творів епохи Відродження (в яких античні образи адаптовано до сприйняття людини нового часу), а також мистецтва бароко, класицизму, романтизму. Таким чином, твори одеських митців входять у контекст світового мистецтва.

У творчості художників, що нами вивчаються, наявні риси, спільні для усього мистецтва другої половини ХХ - початку XXI ст., у тому числі притаманні постмодернізму. Митці освоюють спадщину світової культури, що призводить до розширення часових і просторових меж, полістилістики, цитатності. Хоча основою мистецтва одеських майстрів є середземноморська культура, можна відмітити їх інтерес до традиційного мистецтва Сходу. Твори свідчать про те, що у світобаченні художників християнське світовідчуття поєднано з язичницьким.

7. Дисертація відкриває перспективи для подальшого наукового дослідження. Передбачається розширити територіальні та часові межі вивчення проблеми міфологізму в образотворчому мистецтві України в цілому.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Тарасенко А.А. Антична тематика в мистецтві північного Причорномор'я останньої третини XX - початку XXI ст. // Музичне мистецтво і культура. Міністерство культури і туризму України. Одеська державна музична академія. Науковий вісник. Випуск 6. Книга 2. - Одеса: Друкарський дім, 2005. - С. 252-262.

2. Тарасенко А.А. Женщина - миф в пространстве постмодернизма (Изобразительное искусство Одессы) // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті / Під загальною редакцією Н.Є. Трегуб. - Харків: ХДАДМ, 2005. - № 4,5. - С. 125-134.

3. Тарасенко А.А. Міфологізм у творчості художників Одеси останньої третини ХХ - початку ХХІ ст. Сновидіння та мрії // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті / Під загальною редакцією Н.Є. Трегуб. - Харків: ХДАДМ, 2004-2005. - № 5,6/1,2,3. - С. 138-142.

4. Тарасенко А.А. Міфологічні герої скульптури Миколи Степанова // Народознавчі зошити. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. - № 1-2. - С. 170-178.

5. Тарасенко А.А. „Вариации на тему” Авторский миф Григория Палатникова в пространстве культуры постмодернизма // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр. / За ред. В.Я. Даниленка. - Харків: ХДАДМ, 2006. - № 7. - С. 121-132.

6. Тарасенко А.А. „Цветение Духа” в символической живописи Андрея Антонюка // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр. / За ред. В.Я. Даниленка. - Харків: ХДАДМ, 2006. - № 12. - С. 132-144.

7. Тарасенко А.А. “Илиада” Гомера в графической интерпретации Г. Палатникова // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті / Під загальною редакцією Н.Є. Трегуб. - Харків: ХДАДМ, 2006. - № 1,2,3. - С. 81-90.

8. Тарасенко А.А. Мифологические образы в скульптуре А. Князика // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті / Під загальною редакцією Н.Є. Трегуб. - Харків: ХДАДМ, 2006. - № 1,2,3. - С. 120-130.

9. Тарасенко А.А. Образ мироздания в живописи В. Кабаченко // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті / Під загальною редакцією Н.Є. Трегуб. - Харків: ХДАДМ, 2006. - № 4,5,6. - С. 135-151.

10. Тарасенко А.А. Поэтический миф о Родине в живописи Юрия Коваленко // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті / Під загальною редакцією Н.Є. Трегуб. - Харків: ХДАДМ, 2007. - № 1,2,3. - С. 90-103.

11. Тарасенко А.А. Герої “Іліади” у графіці ХХІ століття. Григорій Палатніков // Образотворче мистецтво. - К.: Національна спілка художників України, 2006. - №. 3. - С. 102-103.

12. Тарасенко А.А. Архетип хреста в живописі В. Кабаченка // Образотворче мистецтво. - К.: Національна спілка художників України, 2007. - №. 3. - С. 59-61.

13. Тарасенко А.А. Диалогический принцип мифотворчества одесских художников конца ХХ - начала XXI века // Теорія та практика управління педагогічними процесами. Тези доповідей. - Одеса: ХГФ ПДПУ ім. К.Д. Ушинського, 2005. - С. 57-58.

14. Тарасенко А.А. Мифологизм в искусстве Одессы последней трети ХХ - начала XXI века // Підготовка майбутніх вчителів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва: досвід та перспективи. Тези доповідей. - Одеса: ХГФ ПДПУ ім. К.Д. Ушинського, 2005. - С. 42-43.

15. Тарасенко А.А. Монументальная скульптура Одессы. Александр Князик // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. - Одеса: Астропринт, 2006. - С. 157-160.

16. Тарасенко А.А. Окна в миф: картины В. Кабаченко // Художня культура. Актуальні проблеми: Науковий вісник / Інститут проблем сучасного мистецтва академії мистецтв України. - Київ: Видавничий дім А+С, 2006. - Вип. 3. - С. 292-318.

АНОТАЦІЯ

Тарасенко А.А. Міфологічні мотиви і образи в образотворчому мистецтві Одеси останньої третини ХХ - початку ХХІ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05 - образотворче мистецтво. - Харківська державна академія дизайну і мистецтв. - Харків, 2007.

У дисертації досліджуються міфологічні мотиви і образи у творах одеських художників останньої третини ХХ - початку ХХI ст. Визначено основні типологічні напрямки звернення до міфології майстрів Одеси: неокласичне, де античний міф виступає як парадигма, та фольклорне, в якому здійснюється ремінісценція мотивів і образів традиційної національної культури в індивідуальній міфотворчості. Встановлено, що у творах майстрів неокласичного напрямку найбільш поширеними є сприйняті від давньої міфології мотиви творення світу, бінарної єдності та протилежності чоловіка і жінки, мотиви діонісійства, змієборства, шляху, оновлення-звільнення, сну, народження-смерті-відродження. Основою індивідуальної міфотворчості художників фольклорного напрямку є народна культура, фольклор, традиції ритуальної організації життя. У творчості цих майстрів виділено міфологічні мотиви і образи, які мають архетипічне інваріантне ядро: дерево, дім, хрест, космічне яйце, пращур, мати, дитина. Художники освоюють спадщину світового мистецтва, що призводить до розширення часових і просторових меж, полістилістики.

Ключові слова: міф, мотив, образ, архетип, образотворче мистецтво, фольклор, неоміфологізм, міфотворчість, інтерпретація.

АННОТАЦИЯ

Тарасенко А.А. Мифологические мотивы и образы в изобразительном искусстве Одессы последней трети ХХ - начала ХХІ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.05 - изобразительное искусство. - Харьковская государственная академия дизайна и искусств. - Харьков, 2007.

В диссертации исследованы мифологические мотивы и образы в произведениях одесских художников последней трети ХХ - начала ХХI в. Определены основные типологические направления обращения к мифологии мастеров Одессы: неоклассическое, где античный миф выступает как парадигма, и фольклорное, в котором осуществляется реминисценция мотивов и образов традиционной национальной культуры в индивидуальном мифотворчестве. Установлено, что в произведениях мастеров неоклассического направления наиболее распространены воспринятые из древней мифологии мотивы творения мира, бинарного единства и противоположности мужчины и женщины, мотивы дионисийства, змееборчества, пути, обновления-освобождения, сна, рождения-смерти-возрождения. Основой индивидуального мифотворчества художников фольклорного направления является народная культура, фольклор, традиции ритуальной организации жизни. В творчестве этих мастеров выделены мифологические мотивы и образы, имеющие архетипическое инвариантное ядро: древо, дом, крест, космическое яйцо, предок, мать, ребенок. Художники осваивают наследие мирового искусства, что приводит к расширению временных и пространственных границ, полистилистике.

Ключевые слова: миф, мотив, образ, архетип, изобразительное искусство, фольклор, неомифологизм, мифотворчество, интерпретация.

АNNOTATION

Tarasenko А.А. Mythological motives and images in Odessa fine art of the last third of ХХ beginning - of ХХІ century. - Manuscript.

Thesis for obtaining the scientific degree of the Candidate in the History of Art, Speciality 17.00.05 - Fine Arts. - Kharkiv State Academy of Design and Arts. - Kharkiv, 2007.

The dissertation researches the mythological motives and images in the works of Odessa artists of the last third of ХХ beginning of ХХІ century. The main typological trends of usage of mythology in the works of Odessa artists are defined: neoclassical, where the antique myth is used as a paradigm, and folklore, in which reminiscence of traditional national cultural motives and icons realizes in individual myth creation. It is defined, that in the works of Odessa artists A.V. Knjazik, B.A. Rumjantzev, U.N. Egorov, A.S. Shopin, G.A. Рalatnikov - the prevalent motives are assimilated from antique mythology motives of world creation, binary unity and opposition of man and woman, dionysian motives, snake fight motives, the path, renovation-liberation, slumber, birth-death- revival. In their creative work prevail the humanistic principles, based on classic academic system of education, where the object of study is perfect human body, which was a model of the universe for ancient Greek.

The basis of individual myth creation of folklore trend artists: I.I. Stepanov, U.A. Kovalenko, A.D. Antonyuk, V.P. Kabachenko is folk culture, folklore, traditions of ritual life organization of life. The mythological perception of ordinary allows the masters to create the works with developed narration, in which the ordinary way of life raised to the level of existence. In the work of these masters the motives and icons with archetypical and invariant core are highlighted: the tree, the house (temple), the cross, a child, cosmic egg, ancestor (totem of the crow, elder, warrior, cossack), mother, child. The distinguished point of the personage portrayal is binary opposition “youth - old age” is concordant with “life- death” and archetypical motives of “eternal revival”.

...