Культура стародавніх скіфів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Особливості звіриного стилю скіфських митів

2. Скульптура скіфів

3. Архітектура скіфів

4. Раннє скіфське мистецтво

5. Золоте мистецтво скіфів

6. Деревянне мистецтво скіфів

Висновок

Використані літературні джерела

Вступ

Джерелом наших знань про культуру скіфів є твори античних авторів (насамперед Геродота) і археологічні розкопки, тому що свого письма скіфи не мали. Скіфська культура була тим новоутворенням, яке виникло завдяки складним етносоціальним процесам у євразійських степах. У VII-VI ст. до н.е. заповзятливі й енергійні греки заснували безліч колоній по берегах Чорного й Азовського морів: Олъвію, Херсонес, Кафов, Пантікапеєв, Фанагорію, Танаіс. Давньогрецький історик Геродот (484 - приб. 430р. до н.е.) склав опис південної частини Східно-Європейської рівнини. Її корінне населення, що складалося з різних етнічних груп, він назвав скіфами. Скіфи жили кочовим устроєм, займали територію від Дону (Танаїсу) до Дунаю (Істри), від морів Чорного й Азовського (Евксінського понту і Меотійського озера) на півдні до земель теперішньої Білорусії. Вони поділялися на дві групи. Одна осіла у лісостеповій зоні, поєдналась з племенами, які тут жили. Друга -- кочово-степова, займалася скотарством і мисливством. Скіфи залишили розвинену культуру, особливо витончене мистецтво виробів з металу, кістки, дерева (зброя, кінська збруя, ужиткові речі), вироби ювелірів, що частково збереглися в скіфських курганах.

Сьогодні чи не найвідомішим у світі зразком мистецтва скіфів є золота пектораль із кургану Товста Могила - нагрудна прикраса ритуального характеру. Розділена на три смуги - зооморфну, рослинну і антропоморфну пектораль є яскравим прикладом греко-скіфського ювелірного мистецтва. До наших днів дійшли взірці скіфської скульптури - виконані з граніту, пісковику чи вапняку, воїни у бойовому обладунку. Ці образи володаря причорноморських степів у ІП-ІІ ст., до н.е. ставили на могилах у Степовій Скіфії. Вірування скіфів відносились до політеїзму, тобто існувала віра в багатьох богів. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами. На чолі пантеону стояла богиня Табіті (Гестія) - охороняла вогнище та житло (саме ім'я Табіті означає "та, що зігріває"). Далі Папай (Зевс) та його дружина Алі (Гея) - божества неба і землі, союз двох стихій - джерело життя. Далі Гойтосір (Аполлон), Аргімпаса (Афродіта), Галімасад (Посейдон). Арей - молодший з богів, але в житті Скіфії його культу належала провідна роль. Геродот пише, що на честь Арея проводилися щорічні жертвоприношення. По всій Скіфії споруджувалися велетенські чотирикутні жертовники з хмизу, на верхівці яких був укріплений старовинний залізний меч (символ Арея). Цьому мечу скіфи приносили в жертву овець та коней.

Високого рівня у скіфів досягло ювелірне мистецтво. На парадному посуді, кінському спорядженні, головних уборах та одязі бачимо характерні зображення тварин - ведмедя, рисі, бика, коня чи кози. Часто це символ-мітка: ратиця хижака, пильне око або потужне крило птаха, гостре ікло або пазур хижака. Саме зображення тварин чи характерних для них частин тіла, дало назву особливій течії в декоративно-прикладному мистецтві "звіриний стиль". Основним матеріалом для виготовлення творів скіфського мистецтва були кістка, ріг, бронза, срібло, золото, залізо тощо. Скіфи не будували храмів та культових споруд. Найяскравішим проявом вірувань у них були похорони померлих, особливо знатних. Коли помирав вождь племені, його тіло вбирали в розкішні шати і возили по всій країні. Потім вождя чи царя урочисто ховали. Вірячи в загробне життя, скіфи клали до могили померлого їжу в дорогоцінних посудинах, побутові речі, його забитих коней у повному спорядженні, дружин, рабів. Над ямою з труною й принесеними жертвами насипали високу (до 20 м) могилу, яку періодично підсипали наступні покоління по кілька разів. У багатьох похованнях (Солоха, Куль-Оба, Гайманова, Чортомлицька, Товста могили) археологи знайшли велику кількість речей високої мистецької досконалості.

1. Особливості звіриного стилю скіфських митців

Обожнювання сил природи, тварин спричинило розвиток звіриного стилю у скіфському мистецтві. Характерним для нього є зображення тварин, частин їхнього тіла і особливо боротьби між хижаками. Про розвиток мистецтва скіфів розповідають пам'ятки, що репрезентують високий рівень не лише їхнього матеріального виробництва, а й свідомості та інтелекту. Мечі, кинджали, військове спорядження коней, жертовні ножі - скіфські майстри прикрашали художнім орнаментом і візерунками з широким використанням золота. Скіфи навчалися художнього ремесла у своїх сусідів - греків-колоністів. Значну частину найдених археологами художніх творів виготовляли на замовлення багатих скіфів висококваліфіковані грецькі майстри. Численні знахідки скіфської культури зберігаються у Петербурзі в Ермітажі, у Київському музеї історичних коштовностей та деяких інших музеях.

По одній з версій, на виникнення унікального "скіфського звіриного стилю" вплинули бронзові вироби з провінції Ордос у Північно-Західному Китаю, так звані ордоські бронзи. Інше можливе джерело - Лурістан на південно-заході Іранського нагір'я, перський звіриний стиль, блискуче розвитий майстрами епохи Ахеменидів (VII-V ст. до н.е. ) і Сасанидів (III-VII ст. н. э.). Елементи того ж стилю присутні в мистецтві іонійців періоду архаїки, що населяла острови Східного Середземномор'я і які знаходились під явним перським впливом. За посередництвом грецьких колоністів це мистецтво потім асимілювалося з "скіфським". Висловлювалися версії про місцеве, сибірське походження "звіриного стилю" і про вплив на його формування традиційного різьблення по дереву. Самі ранні знахідки датуються IX ст. до н.е. , але риси оригінального стилю складаються до VII ст. до н. е. Майстри євразійських степів кували зброю - акінакі (короткі скіфські мечі), щити, робили кінську збрую, бляхи, пряжки, псалії (вудила) - стрижні, увінчані головою звіра, казани, дзеркала, ритуальні навершшя жезлів. Зображення звірів в епоху, що передує появі окремих осередків декоративного і прикладного мистецтва, не прикрашали, а виявляли, позначали і підсилювали функцію предмета. Персонажів "звіриного стилю" небагато, вони повторюються і ясно підрозділяються на три групи відповідно трьом "зонам" міфологічного "Світового Дерева": небесної (птаха), земної (копитні) і підземної (хижаки). Серед птахів виділяються грифони грецького типу з архаїчними серповидними крилами, грифо-барани, фантастичні крилаті звірі, що мають аналоги в перському мистецтві. Серед копитних зображуються олені, кози, бики, барани, коні. Серед хижаків - пантери, леви, ведмеді, лисиці. Однією з головних особливостей "звіриного стилю" є контраст чистих поверхонь, гладких обсягів тіла тварини, вирішених характерним перетинанням площин, з гіпертрофованою фактурою деталей. Ця особливість зумовлена оригінальною технологією: скіфські майстри воліли не ліпити, а вирізувати ножем із широким лезом з м'якого воску модель майбутнього виливка з металу. Звідси характер трактування форми тіла тварини - великими площинами з різкими гранями, а також аналогії виробів із золота з дерев'яними різьбленнями. Голови, очі, вуха, роги, копита звірів геометризуються, збільшуються в розмірі і, всупереч правдоподібності, довільно переносяться з місця на місце. Так, на лапах пантери і на її хвості можна розглянути мініатюрні зображення зсілих хижаків. Замість пазурів лапи звіра закінчуються пташиними головами. Аналогічний прийом "зооморфних перетворень", інтерполяцій характерний для багатьох архаїчних культур, древньоамериканського, єгипетського мистецтва, виробів американських індіанців і аборигенів Полінезії. Не можна не віддати належне гостроті погляду скіфських художників, що могли точно виразити сутність кожного звіра. Треба відзначити також схильність творців звіриного стилю до орнаментальної розробки деталей. Так, роги оленя найчастіше перетворюються в рослинні завитки або закінчуються стилізованими пташиними голівками. Прекрасне художнє сприйняття і відчуття матеріалу дозволяли стародавнім майстрам надавати будь-якому побутовому предмету обліку того чи іншого звіра. Пози тварин також своєрідно умовні, вони не виражають рух або дію. Багато образотворчих деталей є "кочуючими", незалежно від породи звіра вони переходять з одного зображення на інше. Усі ці незвичайні композиційні прийоми свідчать про вплив якихось особливих факторів. Можна також помітити, що у всіх випадках вигадливі пози звірів, їх фрагментизацію і гіперболізацію деталей, які додержуються принципу замкнутого, компактного силуету. Вписуючи зображення в замкнутий формат виробу, майстер прагне максимально заповнити поверхню- це принцип декоративного мистецтва, що яскраво проявився ще в одному східному "килимовому", або орієнталізуючому, стилі античності. Прагнення до максимальної щільності приводило до цікавого явища: "загадкових картин", у яких контур одного звіра вписується в інший і продовжується в третьому. У подібних зображеннях трохи "зрослих" звірів можуть мати загальні деталі - голови, роги, копита. Розгадати такі зображення досить важко. Декоративне узагальнення і акцентування деталей приводить до типізації, а стилізація поєднує різні форми в один декоративний образ звіра. До прийому орнаменталізації можна віднести, обігравання отворів, порожнеч у зображенні, що підсилюють його компактність. Цей прийом розрахований на сприйняття з відстані, отвори виділяються на темному або на яскравому кольоровому тлі. Круглі виїмки - ока, ніздрі тварини, - так само, як і орнаментальні поглиблення, заповнювалися кольоровою емаллю, що цінувалася в той час однаково з дорогоцінними каменями й ефектно виділялися на тлі золота. Цей прийом входить у загальне поняття "поліхромного стилю". У мистецтві скіфів, як і в перському, зустрічається прийом симетричного подвоєння зображення, умовно названий "геральдичним", або антитетичним (від греч. antithesis - протилежність). Мистецтво скіфів V ст. до н.е. іноді називають "скіфським барокко" через його вичурність і пишну орнаменталізацію деталей.

2. Скульптура скіфів

У III тисячолітті до н. ч. з'являється зображення людини у скульптурі. Це кам'яні скульптури, які стояли на курганах або й просто в степах України, їх ще називають скіфськими бабами. Характерно, що скіфи дуже дбайливо зберегли свої традиції скульптурного мистецтва, охороняючи його від іноземних впливів (особливо грецького). Тому скіфські кам'яні статуї дають нам справжнє уявлення про скульптурні риси скіфського мистецтва. У музеях України зберігається чимало таких скульптур, зокрема в Музеї Запорозького козацтва на о. Хортиця та в ІІерсяслав-Хмсльшіцькому історико-культурному заповіднику'. Скульптура скіфів розманітна і має декілька різновидів із характерними яскраво-стилістичними ознаками. Поширений вид степових курганних кам'яних монументів, характерними ознаками яких є зображення схематизованих приземистих головастих людських постатей із "буйними" зачісками, бородами, вусами, озброєних луками, бойовими сокирами, акинаками тощо. Відомі й деякі стели-статуї, виконані під впливом антропоморфних стел, залишених на численних степових курганах кочівниками, праіндо-європейськими аріями наприкінці III тис. до н.е. перед їх відходом в Іран та Індію. Існує також різновид статуй особливо спрощених. Вони нагадують циліндричні стовпи, завершені кулястими формами, подібні до людських постатей чи інших такого виду антропоморфних витворів. Цих скульптур не настільки багато, як антропоморфних стел, але вони становлять певний етап нашої степової меморіальної пластики.

3. Архітектура скіфів

Серед пам'яток скіфської архітектури можна назвати Неаполь Скіфський. Він був збудований за зразком так званих грецьких міст-колоній. Місто було укріплене оборонними мурами з бойовими баштами заввишки до 9 м. Серед розкопаних залишків будівель знайдені фрагменти настінних розписів. Дослідники останнім часом все більше схиляються до думки, що деякі міста Північного Причорномор'я, які досить довго традиційно вважалися грецькими містами-колоніями, наприклад Ольвія, були збудовані скіфами, які чудово вміли вибирати місця для будівництва поселень: у заплавах, злиттях річок житлові споруди добре поєднувалися із навколишньою природою і були зручними дня господарської діяльності людей.

4. Раннє скіфське мистецтво

Раннє скіфське мистецтво представлене творами торевтики - прикрасами озброєння, одягу, кінської збруї, начиння. Ці прикраси виконані в звіриному стилі, в якому знайшов свій вираз світогляд скіфських племен.. Ці зображення повні життєвої переконливості. Художня форма лаконічна: відкинуто все випадкове, підкреслено найбільш характерне. В Ермітажі зберігається олень зі станиці Костромської (Краснодарський край), зроблений з масивного золота, який служив окрасою щита, майстерно передано рух, майже польоту: його ноги не торкаються землі, мускулиста довга шия і породиста голова спрямовані вперед, великі гіллясті роги відкинуті назад, що посилює враження руху. Внутрішній ритм чіткий, простий та динамічний. Форма у цілому дуже компактна і лаконічна, в ній немає жодної випадкової лінії. Такими ж дуже простими образотворчими прийомами досягнута гранична виразність у золотій пантері з Келермеського кургану 6 ст. до н. е. Це зображення розлюченого звіра, який готується до стрибка. Подовжена шия посилює враження гнучкості і сили. Хвіст і лапи пантери покриті зображеннями звіра, який згорнувсь, немов в клубок. Око інкрустоване, у вусі знаходяться перегородки зі слідами емалі. Ця техніка інкрустації, а також самий мотив пантери запозичені скіфами зі Сходу. Пантера з Келермеса - один з найбільш характерних пам'яток скіфського мистецтва. Умовність зображення в ранньоскіфському мистецтво не знищує силу і експресію образу. Твори скіфської торевтики з Келермеса і Литої могили (Мельгуновскій скарб) займають значне місце серед пам'яток скіфського мистецтва 6 ст. до н.е. На золотій обкладці скіфського короткого меча (так званого «акінаку»), на широкій пластині вгорі вміщено типово скіфське зображення оленя. Уздовж країв проходить виконана в рельєфі низка простуючих одне за одним фантастичних тварин, то з тілом лева, то бика, з головою барана або лева, або з людською головою, з крилами у вигляді великих риб; кожне з чудовиськ тримає лук з натягнутою тятивою. Образи цих фантастичних тварин, а також мотив грифона привнесені в скіфське мистецтво з кола давньосхідних релігійно-міфологічних уявлень, пов'язаних з релігійно-міфологічними уявленнями Дворіччя.

5. Золоте мистецтво скіфів

Подальше розвиток скіфського суспільства в 5-3 ст. до н.е. призвело до зменшення сенсу звіриного стилю, що спричинило за собою значне посилення в ньому орнаментально-декоративного елемента. В курганах і некрополях Північного Причорномор'я збереглася велика кількість предметів із золота і срібла. Оригінальною частиною екіпіровки скіфських воїнів був горит (футляр для зберігання лука і стріл). Видатнім твором декоративно-ужиткової скульптури з Чортомлицького кургану варто назвати золоте обрамлення гориту, що зберігався разом із мечами. Крім традицій орнаментальних мотивів і анімалістичних мотивів, відомих на багатьох витворах скіфської торевтики, центральне місце посідає тематика, присвячена головному героєві Троянської війни -- Ахіллу. Черговість зображених на гориті сцен із життя Ахілла починається з лівого боку верхнього фриза сценою навчання хлопчика стрільби з лука і закінчується сценою прощання Ахілла із царем Лікомедом. Нижній фриз починається сценою, де показано, як цариця -- мати Деідамії -- із дочками прощаються з Ахіллом і закінчується зображенням матері Ахілла -- богині Федіти, котра відносить урну з прахом. загиблого під Троєю сина.

Дуже своєрідні також бронзові «верхівки з головами тварин і птахів. Вони містилися на колісницях і збруї коней; та грали роль дзвіночків. Ці талісмани, призначення яких полягало в магічній дії - відганяти злі сили. Лаконізм форми поєднується в них з великою виразністю.

Ще один унікальний твір того ж художнього стилю -- викарбувана з електруму (розплав золота та срібла) скіфська ритуальна посудина, знайдена в кургані Куль-Оба близько Керчі. Його форма - не грецька, це форма скіфських культових посудин. Вона має достатньо високий прямий вінчик і ніжку у вигляді примонтованого до дна посудини кола. Ваза розділена на дві частини орнаментальною стрічкою із плетінки. Нижня частина заповнена вузькими пелюстками розетки, верхня -- сюжетними рельєфами із життя скіфів. Вона поділена на чотири групи. На головній з них зображені скіфи, котрі сидять і розмовляють. Вгорі, проходить фриз із семи фігур скіфів. Угрупування фігур свідчить про велику композиційну майстерність художника, що зумів розмістити фігури па вузькій смужці так, що сидяче або зігнуте положення не здається умовним. Одяг - каптани з довгими вузькими рукавами, вузькі штани, м'яке взуття, гострі башлики; зачіска - довге волосся; озброєння - луки, списи, все це виконано з надзвичайною точністю на відміну від умовного зображення «варварів» у грецькому вазопису. Степ, як місце дії, охарактеризований нерівностями ґрунту і травою, яка намічена тонким гравіюванням.

Відкрита в Чортомлицькому кургані (поблизу Нікополя) знаменита чортомлицька срібна амфора, виконана в Пантікапеї, є одним з найбільш чудових творів античної торевтики. Чортомлицька ваза-амфора замкненою формою нагадує аналогічні посудини з острова Самое VI ст. У нижній її частині -- три крани-отвори. Два з них оформлені у вигляді лев'ячих голівок, один -- у формі голови коня. Отвори колись закривались спеціальними втулками, щоб не витікав напиток з амфори. Поверхню амфори покривають три смуги зображень, орнаментально-фантастичні, розкішні за формою рослини, що пагінцями рівномірно заповнюють майже всю амфору. На верхній вертикальній частині вази-амфори фризовою смугою виділено зображення скіфів, які приборкують диких коней, а на верхній пологій частині -- дві сцени роздирання оленів грифонами.У загальній композиції амфори закладені концепція динаміки і статики, концепція часу і вічності, концепція життєвої повсякденності та боротьби, які циклічно повторюються, отже, -- концепція постійності й непорушності космосу і водночас існування всесильного божества. Характерна подовжена, витончена форма вази й найтонший рельєфний рослинний орнамент з пагонів, листя, квітів і птахів. Особливий інтерес представляє рельєфний фриз з зображенням скіфів у степу серед кінського табуна: скіфи, які накидають аркан, дресирують коней. Композиція фриза, справляє враження вільного розміщення фігур в просторі, пов'язана з формою і декорацією вази: по центральній осі розстановка фігур більш вільна, під ручками - більш щільна. Поза сумнівом, художник бачив у житті сцени, які він зобразив, - старих і молодих скіфів, їх одяг, рухи, їх великоголових кремезних коней, відчував вільне повітря і простір безкраїх степів, тому тільки спроможний він був створити такий прекрасний, живий і переконливий твір. Вище фризи із скіфами, розміщена смуга з грифонами, що роздирали оленя, - данина скіфській «звірячій» тематиці.

Світову популярність набув золотий гребінь з кургану Солоха поблизу Нікополя. Верхня частина гребеня прикрашена чітко розташованими фігурками лежачих левів, які утворили немовби ажурний фриз елементів з лев'ячих фігурок і порожнину між ними, відділяють функціональну частину від декоративного завершення. Верхня частина гребеня становить скульптурну пластику із двостороннього рельєфу, що зображає динамічну батальну сцену, закомпоновану в кругову композицію. Батальна група -- зображення трьох воїнів: один -- верхи на коні вбиває іншого воїна, який нападає на нього спереду; його поранений кінь лежить під ногами вершника. Третій воїн із мечем поспішає на допомогу вершникові. Композиція становить гармонійно організовану скульптурну групу, сповнену руху і динаміки. Ймовірно, два воїни, на головах яких грецькі шоломи, -- це скіфські воєначальники (такий самий грецький шолом, як на вершникові із гривни, лежав у похованні поряд із головою покійника). Можливо, центральний персонаж із композиції гребеня і зображає покійника у бойовій ситуації, але це лише здогадки. Елементи одягу та зброї на персонажах -- напівскіфські та грецькі: скіфські кафтани, штани, декоровані нашивками (але на головах -- два грецьких шоломи), на гомілках у вершника -- грецькі кнепіди, на тулубах -- панцирі. Третій воїн зображений у скіфському одязі без покриття голови.

Зброя у воїнів здебільшого скіфська. Всі деталі одягу та зброї мають аналоги у предметах, що побутують у скіфських похованнях. Вершник, який різко осадив коня на задні ноги -- мотив особливо мальовничий для пластики і живопису. Автор, прекрасно оволодів художніми засобами античного мистецтва найвищого рівня, та знав степову атмосферу життя кочівників.

До світових шедеврів, виявлених серед скарбів Келермеських курганів, належить срібне дзеркало (діаметр 17 см). Тильна сторона дзеркала обрамлена надзвичайно тонкою золотою бляхою, де чітко відтиснутий увесь рельєф зворотної сторони предмета. Вся тильна сторона дзеркала радіально розділена на вісім секторів, що в свою чергу розділені подвійним шнурковим орнаментом. Гострі кути секторів, заповнені листочками, що разом утворюють у центрі розетку. Поля всіх секторів зайняті зображеннями міфологічного змісту чи тварин. В одному секторі зображено одягнену в довгий одяг богиню Кібелу -- "володарку звірів". Вона тримає за передні лапи двох левів з боязливо підібраними хвостами. Далі у секторі справа поміщено зображення бика з левом. Під цією сценою -- зображення кабана. Третя антитетичного (протилежно-симетричного) характеру композиція зображає двох крилатих сфінксів і під ними -- пантеру, яка у вигляді великої бляхи є прикрасою щита. Далі -- зображення лева на тлі дерева, нижче від нього -- барана. В наступному секторі --людські фігури. Вони тримають крилатого хижака, який виривається з рук. Під сценою зображення "землі" у вигляді орнаментальної плетінки -- символ, що передаватиметься до періоду Київської Русі. В шостому секторі домінує зображення ведмедя і птаха, що летить над ним, внизу -- лисиці. Сьомий сектор заповнений двома антитетично розташованими фігурами сфінксів і крилатого грифона, у восьмому -- два леви, козел, позаду якого видніється голова барана. Зображені в сегментах дзеркала сакральні символи, вони мали чітко визначену семантику, а дзеркало виконувало певну ритуальну функцію.

Спадщина скіфського золота надзвичайно багата. Скіфи не будували святинь чи палаців - у них освячувалося кочівне життя . Предмети культури, які можна за естетичною та ідеологічною завантаженістю зіставити з витворами грецької античної пластики, -- це золотарські прикраси одягу, збруї, предмети, виготовлені для того, щоб бути прикрасою життя і "супутниками" покійників. Тому ці предмети опинились у курганах, де відтворювався потойбічний світ. Сьогодні, чи не найвідомішим у світі зразком мистецтва скіфів є золота пектораль із кургану Товста Могила. Золота пектораль-- нагрудна прикраса ритуального характеру серед пам'яток скіфського золота має тільки одну аналогію -- золоту пектораль із кургану Велика Близниця, що, ймовірно, належить одному і тому самому авторові. Пекторалі як своєрідний вид прикрас, відомі з далекої давнини у мистецтвах Єгипту, Близького Сходу, Кавказу, Ірану, Фракії. Їх можна зустріти навіть серед золота Перу. Золота пектораль місяцеподібної форми, закінчена із боків високохудожнім кріпленням, має три поля, розділені чотирма крученими гривнами. Останні становлять тектонічну основу для ажурних золотарських композицій, до яких вони прикріплюються. Центральна композиція має підоснову із золотої пластинки, що зумовлено суто механічними функціями тендітності золотарського заповнення простору між другою і третьою крученими гривнами. Нижню полосу становить тема "шматування", середню-- "дерево життя" і верхню -- сцени із зображенням життя скіфів та свійських тварин. Тобто, є три полоси -- зооморфна, рослинна й антропоморфна, розміщені в різній послідовності. Домінуючі сцени нижньої смуги становлять три групи, кожна з яких подає сцену розшматування двома грифонами свійського коня, яскраво передані сцени акції нищівної стихії і знущання потвор над мирними тваринами, сповнені виняткового художнього напруження, динаміки та експресії. Середня смуга -- зображення "дерева життя". В цьому випадку використано мотив степової рослини з усіма ознаками онтологічного умовно-монументального образу. Рослина наче виростає з акантового келиха і пишно розростається по боках від розетки в центрі. На "дереві життя" -- птахи, квіти тощо, це синкретичний центральний образ Великої Богині-Матері, адаптований і кочівним, і осілим населенням цього регіону. Образ "дерева життя" статичний, це образ Вічності, ідею якої втілює Велика Богиня. Найскладнішою для мистецького прочитання є верхня смуга пекторалі. Якщо аналізувати пектораль з погляду категорійності світових мистецьких над систем, то золота пектораль буде виразником мистецтва ідеалізуючого, що увібрало ознаки онтологічно-знакової та візуальної надсистем. У верхній смузі пекторалі сцени є немовби виявами двох категорій, у центрі -- ієрархічна композиція зі зображенням двох напівроздягнутих скіфів, котрі стоять на колінах і тримають сорочку з овечого хутра, -- золоте руно. Сцени, що розвиваються у верхній смузі, -- відображають ідилії кочового тваринницького степу (корови з телятами, кобилиці з лошатами, молоді дояри корів і овець, далі -- вівці, козенята, дика качка). Ієрахична композиція в центрі верхньої смуги може розглядатися як своєрідний "Триморфон", -- традиційна у мистецтвах Єгипту і Близького Сходу композиція, де, наприклад, біля "Вікового дерева", стоять дві постаті, котрі віддають честь Божеству. На єгипетських пекторалях таку роль зазвичай виконує скарабей, обабіч якого два сфінкси. Триморфон є неодмінною темою давньовізантійського і давньоукраїнського іконопису, загалом сакрального мистецтва. Образ золотого руна пов'язаний із міфом про Аргонавтів та іншими старогрецькими міфами. Згідно з міфом, золоте руно одягав на себе бог Зевс, коли вступав до неба. Ймовірно, тому руно сприймалось як тотем Зевса або навіть його іпостась.У випадку із золотою пектораллю йдеться про поширене тоді явище синкретизації. На Колхіді святкування золотого руна і пов'язані з ним ритуали відбувались у день весняного протистояння. Жертви на честь Зевса люди приносили у квітні, вимолюючи добрий урожай, приплід худоби тощо. Ця тема простежується і у верхній смузі пекторалі. Загальна ідейно-філософська підоснова твору втілює давньоіранську дуалістичну ідеологію протистояння добра і зла. Нижня смуга зооморфна -- це зло; верхня, антропоморфна, -- добро. Середня -- центральний образ "дерева життя", образ Богині-Матері.

6. Деревянне мистецтво скіфів

Крім каменя та металу, для виконання фігуративної й архітектурно-декоративної пластики застосовувалось дерево. Пам'яток культури із нього у степовій Скіфії не збереглось, однак про широке застосування дерева у будівництві храмів і монументально-декоративній пластиці тодішніх міст-городищ, розповідає у своїй "Історії" Геродот. Він оповідає про місто Гелон, тобто про Більське городище на Полтавщині: "… В їхній країні побудовано дерев'яне місто, що називається Гелон. Кожна частина муру має завдовжки тридцять стадій, а мур високий і дерев'яний. І житла в них дерев'яні, і святилища. Є там святилища еллінських богів, обладнані по-еллінському, із статуями, жертовниками і з внутрішніми дерев'яними храмами. Кожні три роки вони святкують Діонісії і фактично божеволіють. А гелони -- це первісно елліни, що виселилися з емкоріїв і оселилися з будинами. Вони користуються то скіфською, то еллінською мовами". Археологи знайшли дерев'яні прикраси звіриного стилю в скіфських похованнях на Алтаї (курган Пазирлик). Усі високохудожні вироби, зокрема вироби із дерева -- це деталі меблів, прикраси кінської збруї, бляхи, вуздечкові прикраси у формі міфічних орлів, голови вовка, фігур оленя, голови та фігур тигрів, різьблені прикраси сідел тощо -- чудово збереглися в умовах вічної мерзлоти. За формою вони ідентичні металевим прикрасам із курганів Північного Причорномор'я. Можна допустити, що традиція дерев'яної різьби продовжувалась і на українських землях, тільки тут ці твори не збереглись.

Усі скіфські прикраси, незважаючи на матеріал, з якого вони зроблені, виконували кілька практичних функцій. Мабуть, найважливішою з них була функція духовно-релігійно-культова, тобто сакральна. Вона чітко простежується у Чортомлицькій вазі й пекторалі із Товстої Могили. Цим пам'яткам властива чітка іконографія як наочне пластичне втілення світоглядно-ідеологічних уявлень скіфського етносу. Якщо скіфські могили називали пірамідами причорноморських степів, то наповнення поховальних камер за сакральною світоглядною системою разюче нагадує наповнення фараонських камер у єгипетських пірамідах. Чинник сакральності домінує у численних знахідках із скіфських курганів. Скіфські кургани зі згаданого Пазирлика у вічній мерзлоті на Алтаї зберегли навіть тканини та тіла померлих, які законсервувалися так, що зберегли винятково художні татуювання тіл, де орнаментика виявилась дивовижно подібною до золотарських виробів скіфів у період їхнього перебування на теренах українських степів.

Висновок

культура скіф архітектура

Скіфська культура розвивалася не ізольовано, а в тісній взаємодії з культурами інших народів (Передньої Азії та Кавказу). Велике значення в освіті Скіфської держави мали грецькі міста, торгівля з якими прискорила складання у скіфів класового суспільства (початок 4 ст. до н.е.). Скіфська культура становить собою синкретичний сплав культурних традицій скіфського суспільства, що своїм корінням сягають до мідного віку, та античної культури грецької цивілізації

У мистецтві скіфів, що виникло на перехресті Заходу і Сходу, сформувався так званий «звіриний стиль», у якому домінували анімалістичні жанри - зображення реальних і фантастичних тварин: оленів, пантер, коней, грифонів. Саме в скіфському мистецтві відбулася взаємодія форм і прийомів композиційних побудов, вироблених у різних культурах.

Вироби з коштовних металів, на яких нерідко зображено сцени з життя скіфів (побут, ритуали, полювання, бій), свідчать про вишуканий смак давніх майстрів Усі найкращі здобутки мистецтва скіфів ніби сконцентровані у царській пекторалі з кургану Товста Могила. Це справжній шедевр світового значення. Із надзвичайною майстерністю у чудовий орнамент вплітаються сюжетні сцени скіфського побуту: в пекторалі гармонійно поєдналися реалізм зображення людей і тварин з декоративністю вишуканого орнаментального узору.

Художній вигляд мають скіфські кам'яні статуї із зображенням воїнів. Оригінальна пам'ятка скіфської скульптури -- зображення бога Папая, що знайдене на Лисій горі в Дніпропетровській області. Існує думка, що від скіфів українці успадкували деякі елементи одягу (білу сорочку, чоботи, гостроверху козацьку шапку), окремі деталі озброєння (сагайдак, пернач), запозичили окремі слова .

Зміна характеру побутування докорінно змінила ідеологію мистецтва кочівників степу. Своєрідне продовження скіфський звіриний стиль знайшов у мистецтві сарматів. Цей союз племен, сформований у Приураллі та Нижньому Поволжжі VI-IV ст. до н.е., в середині II ст. н.е. переселився у райони Північного Причорномор'я й охопив велику територію від Вісли на заході -- до Кавказького хребта на сході. На півночі вони зайняли частину лісостепових районів сучасної Київщини.

Використані літературні джерела

1. Крвавич Д. П., Овсійчук В. А., Черепанова С. О. Українське мистецтво. -- Львів: Світ, 2003. -- Т. 1. -- 256 с.: 16 вкл. іл.; 24,5см. -- ISBN 966--603-202-3 (в м. опр.). -- ISBN 966--603-203-1

2. Кравченко С. Скіфське золото / Наука и жизнь, №9. - 1971. - С. 10-12

3. Агбунов М.В. Путешествие в загадочную Скифию. отв.ред. Кругликова И.Т.,Хотинский В.А.,АH СССР,- М.,Hаука,1989,189с.

4. Мозолевський Б.М. Скіфський степ. - К.: Наукова думка, 1983. - 200с.

5. Петухов Ю.Д., Васильева Н.И. Евразийская империя скифов. - М.: Вече, 2007. - 400 с.

Размещено на Allbest.ru