Рафаель Санті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський професійно - педагогічний коледж імені Антона Макаренка.

Контрольна робота № 1

З культурології

Рафаель Санті

Студентки

Нехай Ірини Сергіївни

Київ

2016

Зміст

1. Українська міфологія та прийняття християнства

2. Мистецтво телебачення

3. Творча спадщина Рафаеля Санті

Висновок

Список використаної літератури

1. Українська міфологія та прийняття християнства

Культура Київської Русі піднялась на новий щабель після прийняття християнства: разом з ним прийшли якісні зміни у світогляд і побут русичів: нова релігія стала ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин, що формувались, зумовила входження Русі у європейський християнський культурний світ.

Однак і до прийняття християнства слов'янські племена мали цілу систему поглядів на життя, в основі яких лежало язичництво. У язичницьких віруваннях своєрідно поєднувались народна фантазія та позитивні знання людини про світ, віковий досвід поколінь, що проявився у правилах етики, естетики і моралі. Про давні слов'янські вірування існували далеко не повні дані, через це деякі дослідники вважали слов'янську міфологію примітивною, нерозвиненою. Та найновіші дослідження спростовують цю думку. Тисячоліття культуро творчого процесу на Україні виробили розвинену систему вірувань, що ґрунтувались на астральному культі, подібному до культів давніх цивілізацій.

У язичництві виділяються кілька пластів. Найдавніший, що сягає часів появи людини на наших землях, складають анімізм (віра в те, що кожне природне явище має свою душу) і тотемізм (віра в походження людини від тваринного чи рослинного світу і здатність її перетворюватись у рослину або тварину). Поступово люди вчились узагальнювати свій досвід, все більше задумувались над проблемами походження світу, шукали першопричини буття. Так склалось уявлення про богів - творців Всесвіту та першооснови світу - небесного вогню і води, поєднання яких творило життя.

Богинею-матір'ю світу, була Лада, ім'я якої зустрічаємо в українському фольклорі. Культ Лади в часи патріархату був витіснений культом бога - володаря неба, який виступає в кількох іпостасях: Див (яскраве небесне склепіння), Сварог (нічне небо) і Перун (бог дощу, грому та блискавки). Святом Сварога було Різдво Всесвіту - час, коли народжувалась тріада світил: Сонце, Місяць і Зоря (25 грудня - 7 січня).

Головним божеством тріади був Місяць, назви якого - Дідух ,а також Коляда і Василя дійшли до нас. Народний звичай зберігає святкування Щедрого вечора - свята народження Місяця, коли ліпились пироги як жертовна страва цьому богу, влаштовувались посівання та співалися щедрівки - величальні гімни йому як володареві води, рослинного і тваринного світу.

Перехід до землеробства утвердив на Україні культ Матері-Землі і Золотого Плуга. Іпатіївський літопис повідомляє, що саме Сварог дав людям плуг і навчив обробляти землю.

Матір-Землю символізувала у давніх українців богиня Берегиня. Земля вважалася центром Всесвіту, а уособленням його було Прадерево Світу, яке й досі вишивають на рушниках у вигляді дивовижної квітки, дерева життя.

Поряд із цими богами джерела називають ще сонячне божество - Дажбога ,бога вітру і бурі Стри бога, бога скотарства, майна і мистецтва Волоса (Велеса) та ін. Поступово система спільних для багатьох племен вірувань зруйнувалася, і на перший план виходять племінні культи: кожне плем'я обирало собі богів-покровителів. У період утворення Руської держави на чільне місце висувається культ Перуна як покровителя князя і його дружини.

Язичництво було доволі досконалою системою вірувань та знань про світ, але в часи руйнації первісно-родового ладу, пов'язаної з прогресом продуктивних сил, воно не могло забезпечити виконання ряду нових функцій релігії. По-перше, створене в період, коли основною життєвою потребою людей було вміння знайти можливості співжиття з природою, пристосуватись до навколишнього середовища, язичництво не давало рекомендацій, якими повинні бути відносини між людьми у новому світі - світі! соціальної нерівності та класової боротьби; по-друге, збереження племінних культів перешкоджало етнічній, державній та культурній консолідації племен. Спроба Володимира створити єдиний пантеон із найбільш шанованих слов'янських племінних богів на чолі з Перуном, щоб надати йому загальнодержавного характеру, успіху не мала.

Релігією, що розробляла проблеми загальнолюдського співжиття, "пояснювала" експлуатацію та соціальну нерівність, вчила моральних норм, терпіння і покори, проповідувала непротивлення злу насильством, даючи багатим право на панування, а бідним - надію на майбутнє, було християнство.

2. Мистецтво телебачення

Жодний засіб інформації, не говорячи вже про мистецтво, не знало такого стрімкого і бурхливого розвитку, яке одержало телебачення.

Телебачення було винайдено як технічний засіб, що дозволяє бачити на відстані, бачити за межами природних можливостей людського ока. Здатність телекамери показувати подію в момент її здійснення ні для кого не представляє секрету. Більш того, саме ці якості телевізійної інформації - її візуальність, вірогідність і гранична оперативність - викликали широке застосування телебачення в промисловості, у транспорті, у військовій справі, в освоєнні космосу. Не менше значення має телебачення й у розвитку культури

Ряд дослідників пропонують різні підходи до типології систем культури, що історично розвиваються. У тому числі існує типологія, заснована на різних засобах спілкування (усна, письмова, аудіовізуальна). І ще одне цікаве спостереження. Воно пов'язано з тим, що під впливом засобів інформації міняється сам тип нашого мислення. Користуючись "електронною інформацією", ми змушені думати не "послідовно" (як звикли при читанні книги), а "мозаїчно", через інтервали, за допомогою так званого резонансу. На жаль, ця погана звичка укорінюється в нас при читанні не тільки наукових публікацій, але і художніх творів: книги читаються "за діагоналлю" для того, щоб виловити цікавлячу інформацію.

Візуальний характер телевізійного викладу впливає насамперед на емоції людини, а не на її свідомість. За допомогою маленького телеекрана люди одержують доступ до таких творів культури, які віддалені від них не тільки в просторі, але і в часі. За допомогою телекамери ми попадаємо і у музейний зал, і на лекцію відомого вченого, і на концерт віртуоза-виконавця, і в театральний зал, і навіть сцену та за куліси. Не говорячи вже про можливість власними очима бачити і милуватися красою далеких архітектурних споруд, пейзажами далеких і ближніх країн.

Телебачення далеко пішло від свого прототипу - кінофільму і набуло специфічних характеристик: на відміну від фільму, телепередачі не мають цілісності і закінченості, оповідач (комунікатор) легко пізнаваний, має постійну аудиторію, яка, разом з тим, має можливість вибору. Найбільша відмінність з ряду ознак відзначається між пресою як каналом письмової комунікації і радіо, а також телебаченням як каналами усної комунікації. Усе більше освоює сучасне телебачення такі можливості, як присутність аудиторії в студії, звідкіля йдуть передачі, телеінтерв'ю, різні "шоу ", у тому числі і з питань культури.

Важко сперечатися з тим, що телебачення - відмінний засіб популяризації старих мистецтв, щось на зразок ілюстрованого журналу. Багато що вказує на користь цієї думки, а насамперед практика сучасного телебачення. Адже в його програмах ми знайдемо і театральний спектакль, і кінофільм, і естрадне представлення, і багато інших видів мистецтва. Подібне бачимо з журналом чи газетою. Незалежно від того, що вони друкують на своїх сторінках - вірші, розповіді чи малюнки, останні не стають новим видом літератури чи живопису, так і телебачення деякими дослідниками розглядається як новий засіб вираження лише тому, що воно показує різні твори мистецтв.

Але є істотна різниця в характері публікації на сторінках преси й екранах телевізорів. Друкуючи, наприклад, роман чи статтю, друкарня виконує чисто технічну функцію. Цього не можна сказати про студію телебачення, тому що вона не тільки "репродукує", але і створює. Телебачення не тільки публікує спектаклі і передачі. Воно і створює їх. Тим самим телебачення не тільки спосіб організації програм, але і засіб вираження, що володіє власною специфікою.

Наприклад візьмемо перенос на телеекран творів літератури, музики, живопису. Безпосередній шум інструментів, що налаштовуються, перед симфонічним концертом, власний темп розглядання чи прочитання художнього твору - усе це неможливо за допомогою телекамери, не говорячи вже про те, що у випадку телезнайомства, а книгою ми змушені приймати той образ героя, що склався в режисера.

Ближче усього за своєю специфікою до телебачення кіно. Але і з кінофільмом при демонстрації його на телеекрані відбуваються помітні зміни.

Монтаж і композиція кадру, різні способи сполучення музики і зображення, прийоми роботи оператора будуються з урахуванням розмірів екрана. Розмір екрана - величина, аж ніяк не байдужа для кіно-твору: довжина планів, монтажний лад, ритм і темп оповідання знаходяться в прямій залежності від його величини. Чим менший екран, тим меншу кількість інформації встигає одержати глядач за ту саму одиницю часу. А це значить, що для того, щоб він зрозумів зміст кадру, перейнявся його емоційним настроєм, у кожному випадку потрібен різний час. Але глядач - не просто спостерігач, він ще і співтворець художнього твору, і йому недостатньо тільки зрозуміти, що говорить і показує художник. Йому ще потрібний час для того, щоб усвідомити, додумати те, про що йдеться на екрані.

Звук майже не несе втрат на телеекрані. Тому фільми, у яких слово, діалог займають вирішальне місце і герої розкриваються не стільки в подіях і вчинках, скільки в суперечках, роздумах, менше втрачають на телеекрані.

Інша справа - фільми, у яких пластична сторона має вирішальне значення. Уся тонка палітра світлотіні, усі нюанси гри висвітлення, багатозначність кадру, об'ємності предмета, настрої й атмосфери пропадають на маленькому екрані. І справа тут не тільки в розмірі екрана, але й у так званій дозволяючій здатності телевізійної трубки.

Разом з тим, телебачення сьогодні - один із наймасовіших засобів інформації, його роль важко переоцінити. Немає потреби в деталях розмірковувати над наслідками того, що з телевізійного екрана далеко не завжди приходять кращі зразки культури. Саме телебачення тиражує приклади масової культури. Багато досліджень телебачення, діячі культури і соціологи вказують на небезпеку стандартизації особистості, яку несе телеекран, пропонуючи далеко не кращі зразки для наслідування, роблячи ставку, в першу чергу, на "масове" мистецтво.

Нерідко можна почути думку, що телебачення не стільки розвиває інтерес до культури, мистецтва, дожиття взагалі, скільки перетворює глядача в пасивний додаток до самого себе, прирікаючи його на бездіяльність. Справді, набагато легше одержати готову "картинку" з телеекрана, ніж читати або намагатися збагнути важкі для розуміння твори елітарної культури. Як і будь-яке явище культурного життя, телебачення дуже суперечливе. Воно може стати і могутнім засобом розвитку, і не менш могутнім засобом деградації і так званого "промивання розуму".

У завдання телебачення входить не тільки задоволення культурних запитів, але і їхній розвиток, виховання в людини потреби в насправді великому мистецтві.

3. Творча спадщина Рафаеля Санті

Творчість Рафаеля Санті всією своєю суттю пов'язане з духовною культурою Відродження, де втілювалися ідеали гуманізму, краси. Рафаель, як великий майстер, цікавий мистецтвознавцям та історикам мистецтва, його епохи присвячена велика дослідницька література. Можливо, все це пов'язано не тільки з загальне визнання його грандіозних досягнень у живописі, графіці, архітектурі - але, також, з тим ясним, спокійним і ідеальним ладом всього мистецтва Рафаеля.

Рафаель Санті (Raffaello Santi) (1483-1520), італійський живописець і архітектор. Представник Високого Відродження. З класичної ясністю і піднесеною одухотвореністю втілив життєстверджуючі ідеали Відродження. Ранні твору ( "Мадонна Конестабіле", бл. 1502-03) пройняті витонченістю, м'яким ліризмом. Земне буття людини, гармонію духовних і фізичних сил прославив у розписах станц (кімнат) Ватикану (1509-17), досягнувши бездоганного відчуття міри, ритму, пропорцій, милозвучності колориту, єдності фігур і величних архітектурних фонів. Численні зображення Богоматері ( "Сікстинська мадонна", бл. 1513), художні ансамблі в розписах вілли Фарнезіна (1514-18) і лоджіях Ватикану (1519, з учнями). У портретах створено ідеальний образ людини Відродження ( "Б. Кастільйоне ", 1514-15). Проектував собор Св. Петра, будував капелу Кіджі церкви Санта-Марія дель Пополо (1512-20) в Римі.

Рафаель (справжнє ім'я Рафаелло Санті) (Raffaello Santi) (26 або 28 березня 1483, Урбіно - 6 Квітень 1520, Рим), італійський художник і архітектор. Син художника Джованні Санті. За свідченням Вазарі, навчався у Перуджіно. Вперше згаданий як самостійний майстер у 1500. У 1504-08 працював у Флоренції. Наприкінці 1508 по запрошення папи Юлія II переїхав до Риму, де поряд з Мікеланджело зайняв провідне місце серед художників, що працювали при дворі Юлія II і його наступника Льва X.

Вже в ранніх, написаних до переїзду у Флоренцію, картинах позначився властивий Рафаелю гармонійний склад дарування, його вміння знаходити бездоганне згоду форм, ритмів, фарб, рухів, жестів, і в таких невеликих по формату роботах, майже мініатюрах, як "Мадонна Конестабіле" (бл. 1502-03, Ермітаж), "Сон лицаря" (1504, Національна галерея, Лондон), "Три грації "(Музей Конде, шантільї)," Святий Георгій "(1504, Національна галерея, Вашингтон), і у значній за форматом "Заручини Марії "(1504, Брера, Мілан).

Флорентійський період (1504-08)

Переїзд зіграв величезну роль у творчому становленні Рафаеля. Першорядне значення для нього мало знайомство з методом Леонардо да Вінчі. Слідом за Леонардо він починає багато працювати з натури, вивчає анатомію, механіку рухів, складні пози та ракурси, шукає компактні, ритмічно збалансовані композиційні формули. В останніх флорентійських роботах Рафаеля ( "Положення під труну ", 1507, галерея Боргезе, Рим;" Св. Катерина Олександрійська ", бл. 1507-08, Національна галерея, Лондон) з'являється інтерес до складних формул драматично-схвильованого руху, розробленим Мікеланджело.

Головна тема живопису флорентійського періоду - Мадонна з немовлям, якій присвячено не менше 10 робіт. Серед них виділяються три близьких по композиційному рішенню картини: "Мадонна зі Щегленко" (бл. 1506-07, Уффици), "Мадонна в зелені "(1506, Музей історії мистецтв, Відень)," Прекрасна садівниця "(1507, Лувр). Варіюючи у них один і той же мотив, зображуючи на тлі ідилічного пейзажу юну матір і тих, що грають у її ніг маленьких дітей Христа та Івана Хрестителя, він об'єднує фігури стійким, гармонійно врівноваженим ритмом Композиційний піраміди, улюбленою майстрами Відродження.

Римський період (1509-20)

Переїхавши в Рим, 26-річний майстер отримує посаду "художника апостольського Престолу "та доручення розписати парадні покої Ватиканського палацу, з 1514 керує будівництвом собору св. Петра, працює в області церковної і палацової архітектури, в 1515 призначається Комісаром зі старожитностей, відповідає за вивчення та охорону античних пам'яток, археологічні розкопки.

Розписи Ватиканського палацу

Центральне місце в творчості цього періоду займають розпису парадних покоїв Ватиканського палацу. Розписи Станція делла Сеньятура (1509-11) - одне з найдосконаліших творінь Рафаеля. Величні багатофігурні композиції на стінах (об'єднують від 40 до 60 персонажів) "Диспут" ( "Суперечка про причасті ")," Афінська школа "," Парнас ", "Заснування канонічного та цивільного права" та відповідні їм чотири алегоричні жіночі фігури на зведеннях уособлюють богослов'я, філософію, поезію і юриспруденцію.

Не повторюючи ні однієї фігури і пози, ні одного руху, Рафаель сплітає їх воєдино гнучким, вільним, природним ритмом, що перетікає від фігури до фігурі, від однієї групи до іншої.

В сусідньої станції Елідора (1512-14), у розписах стін ( "Вигнання Елідора з храму "," Чудове бо Він вивів апостола Петра з темниці ", "Меса в Больсене", "Зустріч папи Лева I з Аттілою") і біблійних сценах на зведеннях переважає сюжетно-розповідного і драматичне початок, наростає патетична схвильованість рухів, жестів, складних контрапостов, посилюються контрасти світла й тіні. В "Чудово, бо Він вивів апостола Петра з темниці "Рафаель з незвичайною для художника Середньої Італії мальовничій тонкістю передає складні ефекти нічного освітлення -- сліпучого сяйва, що оточує ангела, холодного світла місяця, червонуватого полум'я факелів і їх відблиски на латах стражників.

До числа кращих робіт Рафаеля-монументаліста відносяться також виконані на замовлення банкіра і мецената Агостіно Кіджі розписи склепінь капели Кіджі (бл. 1513-14, Санта Марія делла Паче, Рим) і повна язичницької життєрадісності фреска "Тріумф Галатеї" (бл. 1514-15, вілла Фарнезіна, Рим).

Виконані в 1515-16 картони для шпалер з епізодами історії апостолів Петра і Павла (Музей Вікторії та Альберта, Лондон) стилістично близькі до розписів станцій, проте в них з'являються вже перші ознаки вичерпності класичного стилю Рафаеля, риси холодного досконалості, захоплення видовищним початком, ефектністю поз, надлишком жестикуляції. У ще більшою мірою це властиво фрескам ватиканській Станція дель Інчендіо (1514-17), виконаним за малюнками Рафаеля його помічниками Джуліо Романо і Дж. Ф. Пенні. Легкістю, витонченістю, багатством фантазії відрізняються суто декоративні розписи, виконані помічниками Рафаеля за його малюнками в залі Психеї вілли Фарнезіна (бл. 1515-16) і в т. н. Лоджіях Рафаеля Ватиканського палацу (1518-19).

Римські Мадонни

В римський період Рафаель значно рідше звертається до образу Мадонни, знаходячи нове, більш глибоке його рішення. В "Мадонні делла Седія" (бл. 1513, Пітті, Флоренція) юна мати в одязі римської простолюдинки, маленькі Іоанни Хреститель і Христос пов'язані воєдино круговим обрамленням (тондо); Мадонна як б намагається укрити в своїх обіймах сина маленького Титана з недитячі серйозним поглядом.

Нова, поліфонічно складна трактування образу Мадонни знайшла найбільш повне вираження в одному з найкращих творінь Рафаеля вівтарі "Сікстинська Мадонна "(бл. 1513, Картинна галерея, Дрезден).

Портрети

Перші портрети відносяться до флорентійському періоду ( "Аньоло Доні", бл. 1505, Пітті, Флоренція; "Маддалена Строцці", близько 1505, там же; "Донна Гравіда ", ок.1505, там же). Проте тільки в Римі Рафаель подолав сухуватістю і деяку скутість своїх ранніх портретів. Серед римських робіт виділяються портрет гуманіста Бальдассаре Кастільоне (бл. 1514-15, Лувр) і т. н. "Донна Велата", можливо - модель "Сікстинської мадонни" (бл. 1516, Пітті, Флоренція), з їх благородним і гармонійним строєм образів, композиційним рівновагою, тонкістю і багатством колірного рішення.

Архітектурні твори

Рафаель залишив помітний слід і в італійській архітектурі. Серед його будівель маленька церква Сан'Еліджо дельї Орефічі (закладена бл. 1509) з її суворим інтер'єром, капела Кіджі в церкві Санта Марія дель Пополо (закладена бл. 1512) інтер'єр якої являє приклад рідкісного навіть для епохи Відродження єдності архітектурного рішення та декору, розробленого Рафаелем, розписів, мозаїки, скульптури, і недобудована вілла мадам.

Висновок

Рафаель зробив величезний вплив на подальший розвиток італійської та європейської живопису, ставши поряд з майстрами античності вищим зразком художнього досконалості. культура християнство рафаель духовний

Творчість Рафаеля Санті належить до числа тих явищ європейської культури, які не тільки овіяні світовою славою, а й здобули особливе значення - вищих орієнтирів у духовному житті людства. Протягом п'яти століть його мистецтво сприймається як один із зразків естетичної досконалості "(Редколегія збірника" Рафаель і його час ").

Список використаної літератури

1 .Основи культурології. Навч. пос., Сандюк Л.О., Київ, 2012

2. Українська міфологія та прийняття християнства в Київській Русі. Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін.

3. Рафаель і його час. Відп. редактор Л.С. Чиколини. М.: Наука, 1986.

4. Долі шедеврів. А. Варшавський. М.: 1984.

Размещено на Allbest.ru